Проблема: створити українську незалежну державу. Велика Мета — це увінчання 1918 року. Велика Гра — це підготовка до дальшої визвольної боротьби.

Розв’язка проблеми: Пласт, як організація української молоді, може спричинитися у великій мірі до розв’язки проблеми. У Пласті плекалися національні державницькі ідеї, підготовлялися кадри із сильним характером і духом.

Вишкільна програма теоретично і практично відповідала проблемі, і в результаті дала кадри свідомих українців, які в націоналістичному запалі Другої Світової Війни боролися і гинули за ідею в рядах ОУН.

Деякі врятувалися і перенесли із собою свій ідеологічний досвід в еміграційну діяспору. Тут вони продовжували виховувати нові кадри, про-довжуючи так розв’язку вчорашньої і сьогоднішньої першої проблеми.

Сьогодні проблема створення української держави є реальною і основною у першу чергу для українців в Україні. Віримо, що там існують носії цієї ідеї і що вони на свій спосіб стараються цю проблему розв’язати. У діяспорі наша “Велика Мета” далі є дороговказом для нас, але тягар наших завдань спрямований на нові ділянки життя українських поселень у світі. Наша енергія на еміграції повинна бути спрямована не на внутрішню боротьбу українських політичих партій за право “вирішувати визвольну політику”, але на протидію усім еміграційним лихам.

12 УСС, які розташовані в 3 ряди. На звороті світлини є напис рукою “Світлини з життя Січових Стрільців. Світлив Іван Чмола”. Мине ще місяць після друку цих світлин – і у вересні 1915 р. в боях під Соколовим біля Бережан І.Чмола попаде в російський полон, в якому пробуде до 1917 р.

Сьогодні

Проблема: асиміляція та затрата національної ідентичности. Велика Мета — створення таких обставин, за яких процес асиміляції ніколи не досягав би Пласту. Велика Гра — це успішні, багаті засоби прищеплювати українство тим, що становитимуть духовість та інтелект української діяспори.

Розв’язка проблеми: Пласт, як організація української молоді, повинна б мобілізувати всі духові сили діяспори на те, щоб виховати бодай одиниці на відповідальних провідників. Вишкільна програма мусить у першу чергу звертати увагу на засвоєння українознавства і на активне плекання виявів українського культурного життя. Якщо – зайде потреба наголошувати просвітянство, тоді звертаймося до просвіти.

Пласт мусить бути тією організацією, яка заступить у потребі школу, церкву і навіть батьків. Пласт мусить бути організацією подібною до жидівської релігії, що зуміла зберегти жидів від асиміляції майже упродовж двох тисяч років.

Пласт мусить бути ультра-консервативним: українська мова, навіть, якщо вона зникне всюди інде, мусить існувати у Пласті як єдина мова. Пласт мусить защеплювати українські традиції і мусить заохочувати молодь вивчати та засвоювати все, що українське — створити культ українства.

Пласт мусить визнавати потребу зв’язку з материком, з Україною, і вживати цей зв’язок для своєї цілі, щоб молодь відчула, що вона у своїм українстві не сама. Пласт повинен визнавати, що Україна існувала та існує, і що тепер вона під нестерпним московським режимом, який намагається знищити українську духовість. Прогулянки в Україну не тільки побажані, але їх Пласт повинен організувати. Пласт повинен заохочувати молодь і навіть вимагати від свого членства паралелізму знання: якщо ти лікар — то знай про українську медицину; якщо ти інженер —- знай про українську техніку; якщо ти спортовець — то знай про український спорт. Раніше чи пізніше від молоді почуємо питання: “Чому? Відповідь: “Тому, що ти не можеш нічого знати, поки не знаєш самого себе; тому, що ти не можеш знати “сьогодні”, поки ти не засвоїв знання про “вчора”; тому, що ти мусиш бути готовий на “завтра”.

Відзнака ЮМПЗ 1967

Завтра

Скажімо у році 2,000-ому

Проблема А.: Україна у межичасі стала вільною суверенною державою. Що тоді має уявляти собою Пласт?

Розв’язка: Пласт, як організація молоді українського роду, яка зв’язана з Україною духово, плекає культ українства серед своїх членів і забезпечує існування вічної діяспори українців. Тому Пласт є конечною організацією для добра України на міжнародньому терені.

Проблема Б.: Україна не змогла стати вільною суверенною державою, вона далі поневолена.

Розв’язка: Пласт, як організація молоді українського роду, яка плекає культ українства і зберігає існування Ідеї вільної України. Завдяки зберіганню і плеканню цієї ідеї вона колись нарешті мусить здійснитися так, як постав Ізраїль.

Борис Ґудзяк та Оксана Пужаковська, ЮМПЗ, Львів, серпень 2012

*
Підсумки

Ми мусимо, не зважаючи на всі труднощі, тиски, перепони, сьогодні завести у свою програму на перше місце культ українства. Якщо ми віримо в Україну, у її право на самостійне існування — то наш обов’язок защепити цю віру молодшому поколінню, передаючи йому знання мови, культури. Так само, зрештою, як це було обов’язком незліченних поколінь християнських — передавати ідейне та фактичне знання Христової віри. Мисимо це зачати сьогодні, щоб забезпечити собі завтра, бо на нас упадуть прокльони всіх тих, що через нас не знатимуть, чиї вони діти.

Стільки щодо ідеології. А тепер практично:

1) Позбутися балясту в членстві: тобто, мусимо вирішити, що Пласт не для всіх. Він для дітей тих батьків, які хочуть і всіма своїми силами прямують до того, щоб їхні нащадки були українцями. Тих членів, батьки яких не дбають про це або не всилІ цього прищепити своїм дітям, ми у Пласті не можемо тримати.

2) Українську мову, літературу, культуру, історію, звичаї, традиції українського народу мусять плекати в домах членів Пласту, а Пласт мусить тому пособляти, щоб так створити духовий національний культ.

3) Для здійснення цього необхідний контакт з Материком, і Пласт повинен такий контакт реалізувати серед старших віком членів, які заздалегідь будуть познайомлені з ворожою нам російською комуністичною ідеологією, щоб могти проти неї устоятися та з нею боротися. Тому у програму старшого юнацтва треба включити вивчення цієї комуністичної ідеології і показати її хибність та згубність.

4) Не занедбуючи фізичного пластування, бо воно здорове, приманливе і потрібне, Пласт мусить присвячувати більше уваги духовим вправам. Сьогочасна молодь бунтується проти поверховних вартостей і дій. Вона шукає собі тривких духових вартостей. Пластуни повинні шукати і знаходити ці вартості в українстві.

5) Одна з корінних проблем сьогочасної молоді — це відчуття браку консеквенції як у вчинках батьків, так і в поступуванні провідників. І батьки, і пластові провідники мусять бути стовідсотково переконані у своєму українстві і мусять поступати згідно із своїми переконаннями. Не можна толерувати ніяких ухилів від українства. Навіть тоді, коли цих ухилів допускається власна дитина.

6) Тому, що радикальні зміни неможливі, провід Пласту і надалі повинен затримати дотеперішню виховну систему (за “Життям у Пласті”), переводячи її послідовно. Одночасно треба поволі приготовляти конечні зміни цієї системи, пам’ятаючи, що нам найважливіша ціль — стримати процес асиміляції, зберегти національну ідентичність, а не зберегти Пласт як організацію.

7) Далекосяжне завдання Пласту, без уваги на політичні зміни в Україні, — забезпечити Україні вічне свідоме національне ядро в діяспорі, здібне своєю діяльністю і своїм становищем поза межами України сприяти їй у міжнародніх стосунках.

8) Для довершення цього (дивись т. 7) пропонуємо такі уточнення у сьогочасній пластовій ідеології, висловленій у Трьох Головних Обов’язках Пластуна. Три Головні Обов’язки Пластуна треба поширити до П’яти Головних Обов’язків

Пластуна, охоплюючи ними такі напрямні:

а) Пластун вірний Богові (пояснення згідно із ученням церкви),

б) Пластун плекає культ українства, тобто вивчає українознавство, засвоює культурні надбання українського народу, розвиває духові цінності українського народу із внутрішньої потреби, щоб розвивати свою власну індивідуальність.

в) Пластун активно працює над тим, щоб країна його народження сприяла в першу чергу створенню самостійної української держави, а згодом, щоб ставилася прихильно до неї у політиці та в торгівлі. Пластун намагається це здійснювати тим, що займає за своїми здібностями якнайвищі наукові, фахові та політичні становища у країні свого народження, і тим діє на своє оточення.

г) Пластун дбає про збереження і продовження своєї пластової організації як джерела українства своїх нащадків.

ґ) Пластун дбає про досконалення свого характеру, бо знає, що він віддзеркалює свій український рід (найкращим засобом до цього — солідне дотримування 14 точок пластового закону).

9) Не можна тратити енергії у суперечках над тим — чи Пласт у дальшому має зберегти організаційну структуру “військової” форми чи має переключитися на форму товариських клюбів та об’єднань. Важливим є, щоб ужити ту організаційну систему, яка в даний момент найкраще підходить молоді і щоб у цей спосіб вести її до нашої цілі.

Якщо ми провадитимемо Пласт за наведеними 9-ома точками, то в 2,000-ому році — сподіваємося — його членами будуть покоління нової української “шляхти”, тісно пов’язані спільним культом українства, яка буде забезпечувати свій дальший розвиток спільною працею над своїми дітьми. Таких родин не буде аж надто багато, та приспішення комунікації дасть змогу їм утримувати конечний контакт. Це будуть люди вповні інтегровані у свою спільноту, на наукових професійних і політичних становищах по цілому світі. їхнє переконання у конечність і вартість українознавства (переконання, передаване з роду в рід!) спонукуватиме їх надалі організувати клюби чи табори, де б їхня молодь стрічалася для конечного їй контакту і для дальшого плекання культу українства. Вони матимуть контакт з Україною, хоч там не житимуть, і працюватимуть для її добробуту, бо це є їхнім суцільним джерелом українства.

І якщо сьогодні ми не застановлятимемося основно і поважно над цією проблематикою, то в 2,000-ому році, за генерації наших внуків, Пласту не буде. Бо організація тільки якоїнебудь української молоді, не об’єднаної конкретними завданнями і цілями, членство якої не вірить або відступає від своєї організації, не довговічна. І Пласт перестане існувати, якщо його молодь згубить своє почуття українства і любов до нього. А одне і друге можна зберегти і плекати лише при помочі точного, плянового, опертого на міцних засадах руху серед молоді — хіба, що українці в діяспорі всі з’їхали ся б в одне місце і творили б суцільну національну спільноту, як французи у Квебеку. Та ми розкинені по цілому світі як жиди. Тому “берімося до українства”, як жиди до свого жидівства: пляново і безнастанно дбаймо про українські патріотичні почування, про живучість нашої національної ідеї і національного духа серед нашої пластової молоді, творімо серед нас культ українства.

Джерело: Пластовий шлях, ч. 1, 1968

Ми підходимо до теми із ствердженням, що українська спільнота є на шляху росту, що серед неї куються нові вартості та що Пласт бере в тому процесі росту преважливу участь.

Що нового настало тепер в житті нашої спільноти, що ми хочемо насвітлити це сьогодні? Перш усього стверджуємо зовсім виразне бажання українців бути собою. Воно чітке і там на Рідних Землях, і тут у Канаді, і в інших країнах, де є українці — скрізь помітне та виразно закарбоване це бажання подіями останніх років.

І тут і там посилені наші зусилля на відтинку боротьби за самобутність нашого народу. Там і тут ми добилися неспо-діваних вислідів, там і тут ми побачили несподівано нові вияви боротьби за ці наші ідеали. Проте — чи не найбільшою неспо-діванкою для багатьох з нас було саме те нове, те свіже у виявах боротьби, а не саме її спрямування. Фактично мета наших змагань не змінилася в останніх 50-ти роках, але наскільки іншими є вияви, форми, методи тієї боротьби.

Щоб змалювати хоч кількома картинами мої твердження, рекомендую всім відтворити у своїй пам’яті такі факти: боротьба українського народу між 1-шою і 2-гою світовими війнами велася під очевидним впливом покоління творців Української Держави 1918-1921 рр., учасників її військових формацій чи політичних партій.

В останньому десятиріччю маємо діло з новими явищами. Не лише молодша генерація перейняла чолові місця у тій боротьбі, але вихідною її точкою, методами, плятформою, з якої ця молода генерація змагається, стали т. зв. конституційні права, забезпечені ворожим режимом нашому народові. Іншими словами, коли попередники програми вели нерівний бій на фронтах українських воєн і революцій — наші сучасники відновили бій на накиненій ворогом плятформі, воюють наки-неними ним формами, вдаряють у найслабші місця ворожої системи.

Відкриття, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Хтось скаже — чи це таке важливе? Мені здається, що так! Виглядає, що без таких виявів, без таких форм, без таких методів — не було б і боротьби. Бож покоління учасників Крут, Базару, Зимового походу, — покоління 1-го Листопада, Мотовилівки, покоління, для якого дати 22 Січня 1918 і 1919 рр. чи прізвище С. Петлюри виповняли зміст, — зійшло законом природи з нашої політичної шахівниці.

Але на місце цього покоління вийшли діти українських колгоспників і міського пролетаріяту, діти часто навіть нехрещені в наших церквах, чи без належного релігійного виховання, діти, які не пройшли вишколу в наших революційних підпільних формаціях, діти, політичне кредо яких формувалось не на наших визвольних програмах, але на очевидних суперечностях совєтської комуністичної доктрини; — це вони, молоді українські інтелігенти з комсомольським чи партійним квитком, чи й без них, опинились у затяжному зударі із системою; це вони відчули її дошкульний фальш і необхідність змагатися за її повалення, направу чи зміну.

Це преважливе, що наголос в боротьбі за права нашого народу молодше покоління ставить в площину вселюдських, універсальних вартостей. Як совєтський режим з успіхом може послуговуватись аргументом про те, що ферменти в Україні є спричинені буржуазним українським націоналізмом, коли речники тієї боротьби прикривають свої позиції не лише параграфами совєтської конституції, але й марксистською теорією чи ленінською національною політикою? Як боронити централізм Москви, проти яких виступила українська інтелігенція, коли вся совєтська преса переповнена закликами до боротьби проти колоніалізму та імперіялізму західніх імперій, як протидіяти тенденціям відділення УССР від СССР, коли в цілому світі розчленовано колоніальні імперії, ак виступати проти хартії прав людини, на яку покликаються українські публіцисти, коли на теремі ООН делегати СССР роками прибирали позу оборонців тих позицій?

Врешті, — як можна відмовляти Україні того, що Китай, Польща, Чехо-Словаччина, Румунія, Угорщина, не згадуючи вже про Альбанію чи Югославію, взяли проти волі Москви? Нам відома низка картин із життя цих країн.

А як у нас? — Ми також переживаємо прецікавий процес розвитку життя нашої спільноти поза Україною. Ще так недавно нам читали лекцію про те, що українці Канади — це гейби окрема раса людей у відношенні до українців США, Аргентіни, Бразілії чи Австралії. На ці партикуляризми громада дала спонтанну відповідь хочби проведенням СКВУ в 1967 р.

Ще так недавно нам вказували шлях, який мав повести до латинізації Української Католицької Церкви, а сьогодні ми є свідками успішної боротьби за помісність УКЦ.

Очільник УГКЦ, кардинал Йосип Сліпий із пластунами під час їх таборування

Ще недавно нас переконували, що з канонічної точки зору не можна поважно трактувати існування Українських Православних Церков як повновартісних одиниць, а сьогодні ми є свідками братньої любови і виявів пошани до митрополита Української Автокефальної Православної Церкви й Української Православної Церкви США, Владики Мстислава, які приходять від нікого іншого як від Вселенського Патріярха Православної Церкви з Константинополя.

Ми ще пам’ятаємо, як нам пропонували зміняти наші прізвища, уподібнювати їх до англомовного звучання, а тепер перед нашими очима пройшли картини квебецької революції, яка перемінила Канаду, ту перлину в короні Брітанської імперії, з колонії у нову державу, яка мусить іти власними шляхами і в жодному випадку не може бути сателітом Брітанської Держави.

Це лише декілька ілюстрацій, але вони до глибини сколихнули нашою спільнотою в Канаді. Так, справді до глибини! Бо не лише організована її частина при церквах, у громадських організаціях, але й широкий загал відчув, що повіяло новими вітрами, що змінилась коньюнктура. Сьогодні вже нема причини соромитись того, що ми українці. Ба, що більше, — тепер з українством починають ідентифікувати себе навіть такі елементи, які засимільовані мовно.

Чи недавня конференція в Тандер Бей не виявила, що до українського культурного процесу стають нові сили, навіть без достатнього знання української мови?

Підсумовуючи сказане, робимо такий висновок: живучість нашого народу і готовість змагатись за належні йому права виявляються в нових виявах так в Україні, як і поза нею. Ті вияви дуже часто спонтанні, а у всякому випадку вони не
пляновані якимось одним оперативним центром. Навпаки є симптоми, які вказують, що через закостенілість багатьох наших центрів ті вияви проходять понад чи побіч них, і на тому тлі виростає зовсім нова констеляція сил в житті нашої спільноти.

Все це не могло остатися без впливу на Пласт. Наша організація силою того, що в ній гуртується багато молоді, дуже часто була податливіша на ті зміни, ніж цього собі ми бажали б, чи до цього ми самі готові признатися.

Якщо колинебудь в минулому були серед пластового провідного ядра погляди про доцільність своєрідного пластового гетта серед нашої спільноти, то ці погляди зазнали дуже поважної поразки в останньому десятиріччі.

Добре чи зле, але впливи життя нашої спільноти такі сильні, що жодні китайські мури не відгородять Пласту від нашої спільноти. А якщо так, ми краще скажімо собі, хочби при нагоді такого збору як сьогодні, що це означає і то не лише в теоретичній, але й чисто практичній площині.

Чому я кладу наголос на той другий аспект? З двох причин. По-перше в теоретичній площині ми маємо відповідь на основі питання цього комплексу, схвалені ПКДругим і останнім збором (5-тим) КУПО. А по-друге, ми мусимо розуміти, що практична дія для нас часто важливіша від загальникових деклярацій.

Якщо б ми провели серед нашої спільноти анкету популярности двох канадських прем’єрів, а саме Діфенбейкера і Трудо, то перший напевне має більше популярности.

Металева відзначка І Конгресу

Якщо ми вглибимося в причини того, то, очевидно, що вирішно в цьому заважили публічні заяви в українських справах обох цих прем’єрів. Одні заяви були для нас дуже милозвучні, а інші непопулярні.

Такими, отже, критеріями формується те, що ми можемо звати публічною опінією. Але на ділі, холодна аналіза викаже, що з милозвучних заяв прем’єра Діфенбейкера ми маємо не більше користи ніж шкоди від заяв прем’єра Трудо. Іншими словами по суті, в практичній дії, ні одні, ні другі заяви не мали надто великого впливу на українську реальну дійсність. Але сам факт неприхильного наставления до особи прем’єра Трудо серед нашої спільноти в Канаді настільки поширений, що існує реальна небезпека, що це упередження до нього може перемінитись на байдужість, а то й ворожість до програми, яку він запропонував у своїй політичній деклярації з 8 жовтня ц. р., і яка для нашої спільноти може відкрити нову добу, нові можливості.

Виходячи із заложения, що уряд Канади допомагатиме зберігати культурні вартості етнічних груп в пропорції до того, наскільки вони самі прямуватимуть до того, ми бачимо, що це означає для нашої спільноти у практиці. Це не побожне бажання, це не передвиборча обіцянка — це визов нам і нам подібним. І якщо хочемо бути собою, то і федеральний уряд нам допоможе. Але без нашого власного активізму, ледве чи можемо такої допомоги сподіватися?

Ясно, що мета і політичний приціл Федерального Уряду Канади не завжди тотожні з нашими інтересами, але від нас залежатиме, чи ми зуміємо використати теперішнє наставления канадського уряду для наших потреб.

Ця політика Федерального Уряду Канади випрацювала програму таких 6 окремих груп:

1. Фінансова допомога для виявів культурної дії різних етнічних груп;
2. Студія взаємовідносин між збереженням окремих мов і культурним розвитком етнічних груп. Ця студія має бути закінчена до 1 року;
3. Історія етнічних груп — Федеральний Уряд фінансу-ватиме оформлення історії 20-ти різних етнічних груп Канади;
4. Канадський етнічний студійний центр — подуманий як орган студій, але може займатися також унапрямлюванням розвитку етнічних груп Канади через Державний Секретаріят в Оттаві;
5. Допомога для іміґрантів для вивчення англійської і французької мов;
6. Програми федеральних культурних агенцій (музей, національне фільмове бюро, національна бібліотека, державний архів) у відношенні до етнічних груп мають віддзеркалювати цю нову політику уряду. Нічого не сказано, вправді, про СіБіСі, але надіймося, що і ця агенція буде включена в ту політику.

Якщо додати до цього виразну тенденцію Федерального Уряду Канади переконати провінційні уряди, щоб вони у юрисдикційних доменах практикували такий же підхід, то для нас мусить стати очевидним, що політика прем’єра Трудо у внут-рішніх справах пішла далі ніж будь-коли за попередніх прем’єрів. І тепер запитаймо себе, який вплив ця політика може мати на життя нашої спільноти і яке відношення до цього Пласту.

Перше і головне ствердження, яке нам слід зробити, — це надія, що при такій настанові канадського уряду можуть створитися дійсні передумови для того, щоб піднести рівень культурного життя української спільноти в Канаді.

Це далекойдуче у своїх наслідках потягнення уряду Канади може створити дійсно тверде запліччя для дій Пласту серед нашої спільноти як цілости, а не лише її малої частини.

Наші надії на українське шкільництво, наші апелі про зберігання української мови, наша теза, що успіх виховного процесу вимагає синхронізованої співпраці дому, церкви, школи й молодечих організацій знаходить нові перспективи, викликає надії на успіх.

Всі ці оптимістичні прогнози можуть бути здійснені на терені Канади під умовою, що провід нашої спільноти відповість вимогам, поставленим перед ним, і докаже, що змаг за повноцінне збереження і розвиток української культури в Канаді є справді вимогою нашого загалу.

І саме тут одне із завдань громадян вихованих у Пласті. Вони повинні опинитись при кермі наших церковних і світських організацій, і по тій лінії їх унапрямнювати. Якщо останній Конгрес Українців Канади можна уважати барометром, то виглядає, що ми є на добрій дорозі.

Тільки тоді, коли ми діб’ємося впливу на провід нашої спільноти, можемо вірити, що знайдемо у цій спільноті зрозу-міння для дії Пласту. Це ми можемо осягнути працею кращих наших одиниць. Успіхи таких наших друзів з Пласту, як Павло Дорожинський, Юрій Даревич, Василь Янішевський та інші — це найкраще ілюструють.

А які завдання на тлі тих відносин припадають на нашу організацію як цілість? Хоча як парадоксально це може звучати, але ми мусимо почати від того, щоб усвідомити загал пластового активу, що дійсно ми осягнули працею та ухвалами ПКД і постановами останнього збору КУПО в 1970 р. Ті постанови не лише потвердили життєвість пластових засад, ідейних основ, методики праці, але вони дали пояснення, які ви-пливають із сучасної дійсности, і в тому є їхня актуальність. Одначе рік проминув від закінчення ПКД, і в мене немає пере-конання, що ми справді вступили в новий етап, що ми ведемо свою працю справді з новою настановою.

Рамовий плян праці ГПБулави часово передбачував приблизно такий поділ праці на 3 роки: перший рік — видання матеріялів ПКД і КУПО, оформлення потрібних правильників, розбудова апарату для дії Пластової Організації; другий рік в основному має дати нам наголос на вишкіл провідницьких кадрів, озброєних потрібними їм посібниками і матеріялами на те, щоб у третьому році ми могли приступити до своєрідної експанзії пластової дії в терені. Цей плян, по-моєму, не лише правильний, але й реальний. Одначе його успішне проведення вимагає зусилля нас усіх.

Ми вже в першому році бачимо ті труднощі, які є перед нами. Найважчі з них — це наставления молодшого провідницького елементу до відносин у Пласті. Правда, що ПКД йшов в тому дусі, щоб підкреслити всіма нашими виявами, що Пласт — це молодеча організація. Чи є кращий спосіб на це, ніж заманіфестовання цього омолодженням головного пластового проводу? І тому ми послідовно мусимо добиватися того, щоб омолодження наступило на всіх щаблях нашої організаційної пластової системи. Наскільки ми готові до цього в Канаді, — побачимо при закінченні цього З’їзду.

Омолоджені проводи Пластової Організації мусять внести в нашу організацію новий стиль, нову атмосферу. Правда, що ПКД ствердив, що наші засади правильні, але всі ми знаємо, що в практиці треба багато чого ще виконати. Ми як організація “обросли мохом”. Не тим, про який говорив пл. сен. А. Мілянич в Ашеффенбурзі під час 1-ого Пластового Конгресу в 1948 р., але тим, який випливає з пластової бюрократії й адміністрації. Наші доми, табори, взагалі матеріяльні справи починають вибиватись на преважливе місце в пластовій дії, але якість виховної дії не завжди йде впарі з тими зусиллями. Ми ще занадто уважаємо Пласт як організацію для молоді, а не даємо змоги молоді почувати себе у Пласті як у своїй організації.

Недавно ми пройшли на терені Канади пробу нашої громадської і пластової зрілости у справі т. зв. “прогулянки подруги Тоні”. Повчаючим для нас є те, що частина нашої громади, а подекуди і дехто з Пласту зовсім не хоче бачити основної проблеми і зводить дискусію на манівці полеміки на рівні колишньої “таборової” (Ді-Пі таборів!) загумінкової політики.

Ми ствердили, що для Пласту зв’язок з Україною є необхідністю. Без нього немає надії на успіх нашої праці. Тож замість того, щоб застановлятись, як це зреалізувати — ми звели ту справу до обсурдної полеміки, яка нічого не допомагає справі. Зв’язок з Україною для нас не політика, — це бажання нашої молоді, і в цьому слід їй допомогти. Не можемо втекти з поля бою в цій справі. Ми мусимо бій виграти, але не з тими, які виступають проти Пласту в українській пресі, бо це неважливе, але виграти бій з тими всіма об’єктивними і суб’єктивними принципами, які ізолюють нас від України.

В подібній площині стоїть справа Уладу Старшого Пластунства. Ми відчуваємо, що той улад не знайшов себе, не полонив у своїй системі душ нашої молоді. Якщо молодь УСП не дістане задоволення своїх бажань і амбіцій у Пласті, то вона піде через СУСК поза Пласт, і ледве чи багато з них повернеться пізніше до активної праці не лише в Пласті, але й серед нашої громади.

Дехто побоюється, що для нас великою небезпекою є за-зіхання політичних груп на пластову молодь. В цій справі в нас є виразна настанова щодо УПН та УПЮ. Але членство УСП і УПС не може бути байдужим до українського політичного світу. Прірва між тим світом і членством Пласту у зрілому віці доведе до того, що політичні амбіції нашого членства стануть заспокоювати чужі, неукраїнські світи, а до цього не можна допустити, бо це було б зі шкодою для цілости нашої справи.

Не менше контроверсійною справою є проблема нашого церковного життя. Воно пристрасно ферментує. І тоді, коли Пласт не може бути байдужим до тих проявів, а навпаки член-ство УСП та УПС повинно в ті справи активно включатись, — то відповідальністю пластових провідників є подбати про те, щоб наша молодь з УПН і УПЮ не опинилась в конфлікті з батьками чи церковною ієрархією в церковно-релігійних справах.

Без огляду на всю пристрасність того відтинку — все ж мусимо пам’ятати, що без нього, як і без політичного сектора життя нашої спільноти було б неповне, і тому ці обидва відтинки нам необхідні, а через те й вихований у Пласті елемент мусить бути там активним.

При кінці нам слід з’ясувати наше відношення й до інших молодечих формацій, які діють серед нашої спільноти. Думаю, що воно повинно і мусить бути дружнім. Ми не входимо в те, чому в нас так багато молодечих організацій. Ми сприймаємо це як факт і всім їм бажаємо успіху. Але нам здається, що саме життя починає підказувати нам, що українські молодечі організації повинні б поділятися на базі основних елементів їхньої дії (спорт, плекання культурних вартостей, товарисько-розвагові тощо) ніж на основі політично-конфесійних принципів.

Схвалений на 1-ому зборі CKВУ виховний ідеал української молоді повинен зобов’язувати всі наші молодечі організації в тому напрямі, щоб вони своєю активністю і змістом дії наближали своє членство до осягнення того ідеалу.

Слід нам застановитись також, чи наш студентський сектор має бути доповненням до дії УСП і чи Пласт правильно розв’язує це питання.

Як бачимо, є цілий вахляр питань, які на відтинку нашої спільноти і її життя заторкують Пласт. Маючи на увазі, що ми є складова частина нашої спільноти, докладімо всіх зусиль, щоб наша відповідь на ті питання була такою, яка допоможе нам служити краще нашому народові у прямуванні до осягнення його слушних прав.

Джерело: Пластовий Шлях, ч. 3 (34), 1972

Народився Володимир Едвард Голіян 28 квітня 1907 року у містечку Винники біля Львова у родині кравця Теодора та Іванни. Пізніше батьки переїхали до Львова і оселилися на вулиці Курковій, 25 (нині вул. М. Лисенка).

Навчався у Львівській академічній гімназії, де 11 листопада 1920 року став членом гуртка «Зозулі» 1 полку ім. Петра Конашевича-Сагайдачного. Пластове псевдо «Ігор Байрак». Присягу склав 26 лютого 1921 року, а 11 листопада 1923 року був іменований розвідувачем. Отримав IV, III та ІІ юнацькі відзначення.

В УУСП належав до 1 куреня ім. Федя Черника, 2-го гуртка ОЗО (пізніше реорганізований в 15 курінь «Орден Залізної Остроги»), в якому був членом (кавалером) до червня 1929 року. Був екзаменатором вмілостей світлення (фотографування) та наколесництва (велоспорту). За цивільним фахом Володимир Голіян був ветеринаром. В часі Другої світової війни опинився в Німеччині, пізніше еміґрував до США, мешкав у Міннеаполісі, штат Міннесота. Помер Володимир Голіян 5 листопада 1995 року.

Серед моментів таборового життя на Соколі, зафіксованих обʼєктивом Володимира Голіяна 1926 року, бачимо такі:

Вʼїзд до табору (брама)

Легкоатлетичні вправи веде [Іван] Волинець

Рання руханка

Лекція сиґналізації

Веселість під час праці (у центрі фотографії справа від знака стоїть Роман Шухевич)

Прогулька на Ігровище перед відходом з табору. Посередині командант табору Чмола

Вид на курені

Окрему групу складає серія світлин з урочистостей посвячення табору. Польову Службу відправив о. Тит Войнаровський за участи о. Леонтія Куницького, о. Василя Лициняка, о. Миколи Притуляка, о. Петра Патриляка та інших отців і дияконів. Після Літургії освячено прапор та таборові споруди.

Верховний Отаман дає прикази

Посвячення табору

Посвячення куренів

У пластовому часописі «Молоде життя», що вийшов після таборового літа (ч. 7/36/ за серпень — жовтень 1926 року), було опубліковано три з цих фотографій, а також рекламне оголошення: «Знімки із стрічі та табору | комплект стріча 14 штук з портом 7 зл.| Звертатися листовно на адресу: Вол. Голіян Lwów. Kurkowa 25/II». У наступному числі часопису під окремим заголовком «З обласної пластової стрічі 1926 р.» вміщено дві світлини зі Служби Божої, де також зазначено авторство Володимира Голіяна.

Очевидно, саме завдяки рекламі в «Молодому житті» фотографії були багато тиражовані та зустрічаються в альбомах багатьох пластунів, що були учасниками табору та стрічі. Але найбільше і в найкращому стані ці фотографії збереглися у фондах Центрального історичного архіву України у Львові. Після табору провід Українського Пластового Уладу виготовив фотоальбом, який піднесено в дар митрополитові Андрею Шептицькому. В альбомі вміщено 16 фотографій. В підписах до знімок окрім Володимира Голіяна названо Михайла Пежанського; до частини знімок авторство не вказано. Цей фотоальбом зберігається у фонді митрополита Шептицького (ф. 358, оп. 1, спр. 80), а його цифрова копія є у вільному доступі на сайті архіву.

Проте чимало фотосвідчень пластового минулого залишається у приватних колекціях і недоступні для загалу. Приватна колекція живе, доки живий її власник. Саме з цієї причини людство дійшло до ідеї музеїв і архівів — спеціяльних інституцій, які дозволяють зберігати суспільну пам’ять. Якщо ви не знаєте, що робити зі старими речами чи паперами, які залишилися від ваших діда чи бабці, передайте їх до відповідних установ. Архівні та музейні колекції переживають століття, є доступними для вивчення та надихають нові покоління.

Музей-архів Пластового руху завжди радий поповненню колекції!

Джерело: Пластовий Шлях, автор – пл. сен. дов. Петро Слободян, ДК