Найцікавіше на DOU

Математика проти креативу: як працює performance-маркетинг в expla ⚡

Diana Yefymenko — Fri, 17 Apr 2026 13:00:06 +0300

Це новий випуск YouTube-рубрики «Х питань», де ми розпитуємо представників різних спеціальностей про їхній фах і те, що турбує IT-спільноту.

📈 Чим насправді займається performance-маркетолог і чому математика тут важливіша за креатив? У випуску розбираємо напрям по поличках: від головних метрик до реальної вартості помилок. Говоримо про роботу з великими бюджетами, майбутнє гуманітаріїв у світі цифр та шлях від новачка до профі, а також про те, як побудувати навчання джунів із правом на помилку без ризику для бізнесу.

Женя Пріма, CEO в expla

Навігація

00:00 Інтро
00:13 Як швидко пояснити, за що саме платять клієнти в перформанс-маркетингу?
01:44 Яка роль маркетолога в цьому напрямі?
02:56 Чи відкрита сфера для світчерів та спеціалістів без досвіду в перформансі?
03:31 Новачків часто лякають великі цифри: здається, що одна помилка — і ти «злив» тисячі доларів компанії. Як має бути побудоване навчання, щоб давати джунам простір для тестів і право на помилку без критичного ризику для бізнесу?
05:06 Існує стереотип, що реклама має бути «красивою». Як data-driven підхід допомагає відв’язати прийняття рішень від суб’єктивного смаку команди? Чи правда, що в перформансі «некрасиве» часто приносить кращий результат?
05:57 Сьогодні багато хто називає себе «маркетологом». Чому в перформанс-напрямі навички аналітики важливіші за вміння писати тексти чи підбирати візуал?
06:48 Чи є майбутнє в цій сфері у людей із гуманітарним складом розуму, чи перформанс остаточно став територією математиків та аналітиків?
07:46 Про найголовніше при наймі: часто кажуть, що хард-скіли можна підтягнути, а майндсет — це фундамент. Який він, ідеальний «майндсет»? Чому здатність мислити гіпотезами важливіша за досвід роботи з конкретною платформою?
08:40 На які 3–5 метрик ви як керівник дивитеся щоранку? Як цей фокус на конкретних цифрах транслюється на всю команду — від джуна до ліда?
09:10 Яку екосистему для швидкого росту потрібно мати людині, яка зараз розглядає перехід у перформанс із класичного маркетингу або іншої сфери?

Українська команда перемогла на міжнародних змаганнях з програмування IEEEXtreme 19.0

Дарія Подвишенна — Fri, 17 Apr 2026 11:00:05 +0300

Команда студентів із Харкова перемогла у міжнародному змаганні з програмування IEEEXtreme 19.0, у якому взяли участь понад 9000 команд із більш ніж 70 країн. Турнір проводить IEEE — одна з найбільших інженерних організацій у світі. Про це для DOU повідомили у ХНУРЕ.

Змагання триває 24 години без перерви: учасники онлайн розв’язують складні алгоритмічні задачі, що перевіряють навички програмування, логіку та здатність працювати під тиском.

За підсумками конкурсу команда KoRoVaI з Харкова посіла перше місце у світі, показавши найкращий результат серед усіх учасників. Вони випередили команди провідних університетів США, Європи та Азії.

📌 Про змагання

IEEEXtreme — це міжнародне 24-годинне онлайн-змагання з алгоритмічного програмування, яке проводить IEEE. Щороку в ньому беруть участь тисячі команд із понад 70–80 країн, а учасники безперервно розв’язують складні задачі в режимі реального часу.

Турнір проводять із 2006 року, і він вважається одним із найбільших студентських ІТ-змагань у світі поряд з іншими міжнародними олімпіадами з програмування. Учасники працюють у командах і змагаються онлайн, виконуючи алгоритмічні завдання на швидкість і точність протягом доби.

Захищає Київ від повітряних атак. Інтерв’ю із колишнім полярником і зв’язківцем підрозділу ППО

Eleonora Burdina — Fri, 17 Apr 2026 10:00:05 +0300

Євгеній Прокопчук — майор відділу зв’язку у підрозділі, який збиває ворожі безпілотники. Він побував сисадміном полярної експедиції, а також відкрив власний дитячий науковий центр у Бучі.

Євгеній розповів DOU, як починав роботу у сфері зв’язку, як від його залученості залежить якість роботи бойових груп, які захищають столицю дронами-перехоплювачами, і що з антарктичного досвіду він тепер застосовує на службі.

З АТО на контрактну службу: «Психологічно я не був готовим повертатись до офісу»

Мій шлях почався понад 20 років тому з позиції системного адміністратора в Інституті електрозварювання імені Патона. Але надовго я там не затримався. Пам’ятаю, в мене була ставка 500 із чимось гривень, а на руки прийшло 316, тобто мінус податки. Подивився я на ці гроші — і тихенько заплакав. Далі через свого викладача потрапив на співбесіду до фірми, яка спеціалізувалась на торговельному обладнанні. Мене взяли, і там я пропрацював 9 років. Спочатку займався проєктуванням структурованих кабельних систем у програмі AutoCAD та пневмопоштою. Згодом перейшов до налаштування інфраструктури офісу: Wi-Fi-мереж, роутерів, контролерів тощо.

А потім настав 2014 рік. Я проходив строкову службу, тому мене відразу призвали. Рік я брав участь в АТО. Весь цей час у компанії за мною тримали робоче місце й виплачували зарплату, за що я щиро вдячний.

Після служби я повернувся в компанію, але за пів року чи рік стіни почали тиснути

У порівнянні з тим, як ми були в полях, наметах, окопах... Я психологічно не був готовим повертатись до офісу.

Так я звільнився й підписав контракт із новоствореною військовою частиною, як розповідала про себе, що працює за стандартами НАТО. Почав із сержанта й дослужився до лейтенанта. Працював з усім, що було пов’язане зі зв’язком.

Коли я проходив строкову службу, одиниці користувалися комп’ютерами, електронною поштою тощо. Коли ж підписував контракт у 2016 році, в армії вже почали впроваджувати нові технології, хоч і не надто охоче. Досвідчені військові воліли користуватися старими методами: папір, принтер... Але процес уже не можна було зупинити.

Ось так вийшло, що я працював за фахом. Потрібно було з нуля спроєктувати інфраструктуру, підключити всіх, порахувати кошторис. Я продумував, як зробити так, щоб система протрималась довго і майбутні зміни були менш болісними для організації, оскільки все розвивається, додаються люди тощо. Паралельно проходив кілька курсів з радіозв’язку, цивільних і військових радіостанцій.

В експедиції: «Антарктида дуже на мене вплинула»

По завершенні служби в 2019 році я певний час був удома. Займався дітьми, сім’єю, відійшов від ІТ. Мені дуже подобалось дерево як матеріал, тож я зайнявся столярною справою. Спершу як хобі, а потім потроху-потроху купив інструмент, облаштував у гаражі маленьку майстерню. Це переросло якщо не в бізнес, то в проєкт, який приносив гроші.

Якось у фейсбуці я побачив рекламу, що в українську експедицію в Антарктиду набирають людей. Я чув про українську станцію «Академік Вернадський», але думав, що потрапити туди так само нереально, як за часів Союзу побувати за кордоном. Я почитав обов’язки системного адміністратора, вимоги — й подався. І не пройшов.

У 2020 році спробував ще раз. Подав документи, резюме, і мене запросили на наступний етап: написати психологічні тести, поспілкуватися з психологом. Після цього були співбесіди з технічними фахівцями й керівництвом Антарктичного центру. Далі ми вивчали інфраструктуру станції, її головні вузли (котельня, дизельна, водопостачання, опріснення солоної води) тощо. Ще здавали аналізи, проходили медогляд. Процес тривав місяці три.

Список тих, хто пройшов, мали вивісити на сторінці станції.

Пам’ятаю, як чекав, щодня перевіряв, чи є оголошення...

Потім в один день оновлюю сторінку, а там заголовок: «Наступна, двадцять п’ята експедиція, яка поїде на станцію» — і там моє прізвище! Це було таке щастя!

Найскладнішим було дістатись до Антарктиди: якраз почався ковідний період. Замість одного тижня ми добирались півтора чи два місяці. Кілька разів нас повертали, але все таки вдалося прибути на станцію.

Антарктида, 2020 р.

Покажчик напряму до станції «Академік Вернадський». Антарктида, 2020 р.

Перед поїздкою ми працювали з психологами, які розповідали: «Ви будете у закритому просторі, всього 10 людей. Це острів, і ви нікуди не зможете з нього подітися, якщо вам стане погано. Ви відчуватимете стрес або у вас почнеться депресія». Нам пояснювали, як із цим боротися. Я їх рік чекав, цю депресію і стрес, але в мене такого не було. Антарктида дуже на мене вплинула. Мені запамʼяталися сніг, лід, айсберги, льодовики, острови, океан... Кити, косатки, тюлені, птахи (за птахів буду рахувати і пінгвінів 😊). Незабутній досвід (детальніше про перебування Євгенія в Антарктиді можна почитати у нашій статті — ред.) .

Початок великої війни: «Поїхав на велосипеді в Гостомель, де вже йшов бій»

Я рік прожив із науковцями, був повʼязаний з наукою. Мене це дуже зацікавило, я почав по-іншому дивитися на дослідницьку роботу. Тому, коли повернувся у 2021 році, відкрив дитячий науковий центр.

За основу взяв Futurum, філію Малої академії наук, куди ходили мої діти. Там було кілька предметів: хімія, фізика, географія, історія, астрономія, біологія, інженерія, уроки психології тощо. Усе це викладали у зрозумілій для дітей формі. І я відкрив у Бучі подібний центр під назвою «Ньютон». Сам придумував теми, хоча, звісно, були люди, які мені допомагали. Я запрошував туди на майстеркласи своїх друзів зі станції. А паралельно працював у Києві інженером із комп’ютерних систем.

23 лютого 2022 року мені подзвонили з військкомату, сказали, що треба прийти, перевірити документи, щось підписати. Я попередив про це на роботі. А назавтра вранці почалась повномасштабна війна. Ми чули гелікоптери, постріли, вибухи...

Я пішов до військкомату, але там був «кіпіш». Мені кажуть: «Це частина, в яку ти йдеш». Кажу: «Ні, я хочу йти в ту частину, де проходив контракт» — «Ну, роби, що хочеш! От тобі пакет документів». Я поїхав на велосипеді з документами у свою військову частину в Гостомелі, де вже йшов бій. Пересувався поміж будинками, заходив у під’їзди, щоб не потрапити під обстріл.

Я розумів, що якщо піду до центрального входу, то мене можуть не впізнати і не впустити:

Там бігав російський десант

Тому у військовому містечку я знайшов групу наших військових, які тримали позиції з автоматами. Вони провели мене на територію частини. Відділу кадрів, щоб оформитись, я так і не знайшов: було не до цього. І вже разом із військовими я відходив звідти.

До речі, коли мені було потрібно швидко придумати позивний, я, недовго думаючи, сказав: «Ньютон». Так воно й приросло: і мені подобається, й іншим, легко казати в радіоефірі, добре запам’ятовується.

Далі я пішов додому, зібрав речі, тримав зв’язок зі старими побратимами. І 26 лютого пішки вирушив із Бучі у Київ, куди вони передислокувалися: транспорт уже не ходив. Із того дня я офіційно був у Нацгвардії.

Моя родина залишалася в Бучі. Тоді ніхто не знав, як довго триватиме окупація. Всі припускали, що тиждень, два місяці, пів року максимум.

Я пішов служити з однією метою: захистити свою сімʼю. Коли ми були в Києві, у нас постійно запитували, хто хоче піти в групу в Ірпінь. Я розумів, що Ірпінь — це поруч із Бучею, а значить, може, я якось потраплю додому. Тож завжди казав: «Я хочу!» Ми заходили в Ірпінь, але нам не вдавалось закріпитись на позиціях через відсутність взаємодії з іншими підрозділами й незрозумілу ситуацію на лінії фронту. Тому ми виходили. Потім знову набирали нові команди: «Хто хоче ще далі піти, біля Гостомеля?» — «Я хочу». Але, на жаль, мені так і не вдалося тоді потрапити в Бучу. Вже у березні, коли мене відправили на схід, моїй родині вдалося виїхати.

Відправка на схід: «Коли взагалі не страшно — це найнебезпечніше»

Мабуть, усі будуть памʼятати перший рік повномасштабної війни. По-перше, через страх. По-друге, через емоційні гойдалки: то нормально, то погано — і так по декілька разів за годину. Майже не було сну. Я переживав за сімʼю в окупації. Ходили чутки, що скоро Київ візьмуть у кільце і будуть штурмувати. І мені, знаєте, було страшно.

Два-три тижні ми заходили в Ірпінь, Гуту, Мощун... Я налаштовував радіозв’язок, перепрошивав радіостанції. А потім сформували зведену допоміжну роту й відправили нас на схід.

Мене взяли на посаду звʼязківця, але фактично я був піхотинцем

Ми заступали на чергування на спостережному пункті, бачили вибухи, зруйновані будинки... Це був початок весни: напівсніг, напівдощ, сльота, вогкість, хмарність... Я тоді думав, що тут немає Бога. Бо якби Він був, то цього б не дозволив. Згодом, коли я повернувся додому і зі мною було все нормально — тільки контузії, ніяких поранень, — я зрозумів, що навіть там був Бог.

Сіверськодонецьк, 2022 р. Через 10 хвилин після прильоту: будівля була абсолютно нова та з гарним ремонтом

с. Рубіжне, 2022 р.

Кип’ятимо воду папером. 2022 р.

Там ти радієш, що тобі принесли воду, або що хтось зміг доставити сиру. Якось у побратима в кишені завалялась стара кава. Ми закипʼятили воду звичайними папірцями, бо дрова не можна було палити через дим. Цю чашку ми випили впʼятьох. Це була найсмачніша кава в моєму житті! Такої дружби, як там, у цивільному житті не буває.

Я був там три-чотири місяці. Не буду розказувати, що робив, куди ходив. Було страшно. А потім був період, коли взагалі страшно не було — і це найнебезпечніше. Якраз із таким відчуттям зазвичай гинуть люди. Слава Богу, зі мною так не сталося. В кінці мені дали державну нагороду «За мужність», підписану президентом.

«Наш підрозділ займається дронами-перехоплювачами»

Після повернення додому мені потрібно було підлікуватися. Потім мене відправили у батальйонно-тактичну групу для охорони важливого обʼєкту. Два роки ми жили в підвалі. Там я також «із нуля» зробив звʼязок: пункт управління, штаб із купою екранів, телевізорів, систем відеоспостереження, телефонний звʼязок, інтернет тощо. Коли я все це налагодив, мені перестало бути цікаво: ми жили одноманітним життям.

Згодом мені вдалось перейти в іншу частину, де я є зараз. Наш підрозділ займається дронами-перехоплювачами, які збивають ворожі безпілотники. Два місяці тому я отримав звання майора.

Мій робочий день виглядає як у звичайного працівника офісу. Посада потребує перебування в штабі. Від моєї роботи залежить якість роботи бойових груп, які захищають столицю. Мої обовʼязки повʼязані з IT: налаштування, програмування, моделювання, проєктування інфраструктури й обладнання. Ще пишу заявки, знаходжу майно.

У час повномасштабної війни зʼявилося чимало якісних платформ для протиповітряної оборони, які створили українські розробники, зокрема Міністерство цифрової трансформації.

Є моніторинг «коридорів»: де пролітають шахеди й ракети, як вони йдуть, де повертають тощо

Кожна платформа має свої переваги й недоліки, специфіку, особливості налаштування. З одного боку це добре, а з іншого — ні. Щоб поставити одну таку платформу, потрібен один пристрій — ноутбук чи планшет. Окрім них, мають бути зарядні станції, Starlink, радіозв’язок, налагоджена комунікація між людьми. У пілотів бойових груп, які збивають безпілотники, повинні бути щонайменше ноутбук і два планшети. Вони мають реагувати на сповіщення, миттєво відповідати, і це ускладнює їхню роботу.

Відповідно й я маю бути на зв’язку. Мені постійно дзвонять: «Те працює, те не працює. Це працює погано, а це добре, але треба ще щось».

Аналітика також тісно пов’язана з протиповітряною обороною. Люди, які вирішують, де поставити засоби ППО, беруть дані за різні проміжки часу (останній рік, шість місяців, три) й аналізують їх. Вони малюють маршрути, де пролітають ворожі літальні апарати, визначають, які у нас є прогалини, і залежно від цього ставлять підрозділи ППО. Крім цього, потрібно врахувати, які є бойові групи і скільки вони мають засобів, щоб збивати ворожі ракети і дрони. Ми постійно ростемо, вдосконалюємося, але, на жаль, поки що маємо не все, чого б хотілося. Ця робота надскладна. До того ж, ворог також аналізує і робить висновки: «Там збивають, значить, підемо іншим маршрутом». Виходить гра в шахи по колу: хто кого переграє.

Коли оголошують повітряну тривогу через ворожі безпілотники, пункт управління дає вказівки екіпажам, які пілотують дрони-перехоплювачі. Екіпажі на місці опрацьовують цю інформацію і, користуючись своїм обладнанням, більш точно бачать повітряні цілі ворога. Випускають своїх «пташок» і уражають цілі. Насправді бойовий виліт — це складна взаємодія: дані змінюються щосекунди, відбувається постійний зв’язок між пунктом управлінням й екіпажами, безперервна корекція обстановки. Сам екіпаж має майже одночасно заряджати дрони, запускати їх, шукати цілі тощо. І робити це треба швидко і якісно. Що більше в екіпажу технічних можливостей, то легше йому виконувати свою роботу. Звісно, це теж безсонні ночі й чергування за будь-яких умов: холод, спека, дощ, сніг, вітер... Але коли є результат, це все компенсує.

«На попередній посаді мене дратувала постійна звітність»

Від чого залежить успішність моєї роботи? По-перше, потрібно розумітись у своїй професії, знати, де шукати обладнання тощо.

По-друге, я обіймаю керівну посаду, тому документи, звіти ніхто не скасовував. Треба робити їх вчасно, правильно, з першого разу: це ще одна запорука успіху. На попередній посаді мене дратувала постійна звітність: заповни те, те, те... Причому це було одне й те саме, просто в різній послідовності в різних Excel-табличках. Тут у нас є своя база даних, за допомогою якої це можна робити швидко.

По-третє, спілкування між людьми. Це важливо в будь-якій професії. Якщо у тебе гарна комунікація з начальником складу, начальником звʼязку, управлінням бригади, ви розумієте один одного, ти постійно даєш необхідну документацію для звітності, то й до тебе відповідне ставлення. Тобі можуть дати трохи більше обладнання, ніж іншим. Це людський фактор.

Так само це працює всередині підрозділу. Треба розмовляти, бути зі всіма дружнім. Коли відправляєш бойові групи, варто як мінімум поговорити, пояснити: «Я тобі даю це, це і це. А це не дам, тому що цього немає. Але якщо буде, я тобі привезу». Тоді тебе розуміють, і потім, коли під час бойової роботи їм чогось не вистачає, замість злитися, вони намагаються розв’язати проблему на місці.

«Ми тестуємо дрони-перехоплювачі від виробників»

На своїй посаді я бачу дві головні проблеми: катастрофічну нестачу майна й людей. Доводиться знаходити потрібне майно в частині, через волонтерів або ще десь. Тож ми залюбки приймаємо техніку в робочому стані: ноутбуки, зарядні станції, планшети, Starlink. Підрозділу можна допомогти офіційно через фонд «Човен» (за цим посиланням гроші йдуть на окремий рахунок для нашого окремого загону спеціального призначення).

Нам потрібні молоді хлопці, які будуть збивати ворожі безпілотники. Керувати дроном-перехоплювачем — мабуть, так само, як грати на PlayStation. У тебе має бути гарна реакція, практика маніпуляцій контролером. Тому найкраще збивають ті, хто люблять комп’ютерні ігри. Але нам потрібні не тільки оператори дронів-перехоплювачів, а й зв’язківці, які знаються на програмуванні, створенні сайтів, штучному інтелекті, базах даних, хмарних технологіях, кібербезпеці.

У нас є інженерна група, яка робить апгрейди в отриманих дронах-перехоплювачах

Розбирає, допаює, вставляє платки. Коли все це ставиться на конвеєр, робота пілотів поліпшується. Взагалі підрозділ — це як один організм: кожен член команди, від командира до пілотів, має робити все задля ефективного захисту від ворожих атак. А для цього треба не звинувачувати: «чому у тебе не вийшло?», а запитувати: «що треба, щоб вирішити це питання?» Звичайний армійський стиль спілкування у вигляді наказів та задач треба переводити у більш «цивільну», сучасну розмову.

Зараз в Україні є багато виробників дронів. Наш підрозділ позиціонує себе як тестувальник таких апаратів. На жаль, є компанії, які виробляють дрони-перехоплювачі, але не дають їх на тести. Мабуть, оскільки це комерційні проєкти, бояться, що інформація про продукт може потрапити до інших людей. Тому вони дають їх тільки після повної розробки.

Також заважає бюрократія. Ми користуємось різними емуляторами дронів. Якщо у них виходять оновлення, треба скидати купу паперів повторно. Також є труднощі з закупівлями: не завжди є можливість легко придбати те, що необхідне.

Тобто є безліч питань, які б могли вирішуватись набагато легше. Усе це затягує комунікацію і впливає результат. Хотілося б, щоб люди розуміли: ми робимо одну справу, а не хочемо щось привласнити. Мета підрозділу — просто збивати дрони, щоб вони не вражали наші території. І для цього ми будемо робити все можливе, навіть якщо доведеться бути нахабним, сперечатися, сваритися.

«Якщо я не дам потрібне обладнання, пілоти можуть не збити шахед, який кудись прилетить і забере чиєсь життя»

Коли я був на сході, то знав, що від мене залежить безпека інших людей. Зараз так само. Якщо я щось не так налаштую, не дам потрібне обладнання, пілоти можуть не збити шахед, який кудись прилетить і забере чиєсь життя. Але через це я не відчуваю психологічного тиску, тому що на своєму рівні роблю все, що в моїх силах.

Ця робота мені цікавіша за попередню. Я знаю, які проєкти хочу втілити. Командування мені не заважає, бо розуміє, що це все потрібно. Справа тільки в часі.

Коли люди дізнаються, що я рік провів в Антарктиді, вони дивуються, всміхаються та кажуть: «Ого-го! Красавчик!» :) В антарктичну експедицію мене взяли через те, що я вмів користуватися супутниковим і радіозвʼязком, міг полагодити оргтехніку, налаштувати компʼютери. Дечого я там навчився. Але головний досвід, який я здобув — це спілкування з людьми, з якими довго перебуваєш в одному просторі. Вміти комунікувати, не конфліктувати, не сваритися. Це допомагає мені у війську.

Я тримаю звʼязок з іншими полярниками. Багато хто з нашої 25 експедиції, повернувшись додому, пішов до війська. Зрідка виходить навіть зустрічатися. Сказати чесно, я хотів би повернутися в Антарктиду.

Нещодавно я почав курс з автоматизації бізнес-процесів за допомогою штучного інтелекту. Там було завдання зробити промпт, щоб згенерувати зображення з відпочинком мрії. І це дійсно те, чого хотілося б: знайти місце, де мені буде морально спокійно та тихо. Сподіваюся, після закінчення війни до мене прийде душевний спокій.

КПІ відкрив другий набір на курс для ветеранів, які хочуть працювати у сфері протезування

Yaroslav Zhakhalov — Thu, 16 Apr 2026 11:20:05 +0300

У КПІ ім. Ігоря Сікорського стартував другий набір на ознайомчий курс до «Передові технології прикладної механіки та біомедичної інженерії». Це програма для ветеранів і ветеранок, яка поєднує навчання, практику і підготовку до роботи у сфері протезування і має підготувати їх до магістратури.

Програму реалізують у межах проєкту «Майбутнє системи протезування в Україні» за підтримки IT-компанії appflame та фонду Genesis for Ukraine. Про це DOU повідомили в appflame.

У КПІ кажуть, що програма має допомогти з підготовкою фахівців для сфери протезування. Йдеться про напрям, де потрібні не лише медичні, а й інженерні знання.

📌 Що відомо

Навчання відбувається у два етапи. Спочатку учасники проходять ознайомчий курс «Передові технології прикладної механіки та біомедичної інженерії». Після цього вони можуть вступити на магістратуру за спеціальностями «Біомедична інженерія» та «Прикладна механіка».

Під час навчання учасники працюватимуть з 3D-скануванням, моделюванням та адитивним виробництвом. Також вони створюватимуть елементи протезів, ортезів та інші інженерні деталі.

Податися на курс можуть ветерани і ветеранки, звільнені зі служби у Силах оборони України, які мають статус учасника бойових дій і диплом про вищу освіту рівня бакалавра, спеціаліста або магістра будь-якої спеціальності. Навчання на ознайомчому курсі є безоплатним. Після його завершення учасники зможуть претендувати на грант на навчання в магістратурі та щомісячну стипендію.

Перший набір програми провели у 2025 році. Тоді 29 ветеранів і ветеранок пройшли ознайомчий курс, а 33 вступили на магістратуру.

Податися на другий набір ознайомчого курсу можна до 1 травня на сайті проєкту. Навчання включає онлайн-лекції, офлайн-практику та самостійну роботу.

Нагадаємо, що у січні 2026 року компанія appflame запустила в КПІ ім. Сікорського навчально-наукову лабораторію протезування, медичної реабілітації та ерготерапії. Також компанія планувала створення інклюзивного гуртожитку для ветеранів.

«Проти українських компаній працюють професійні спецслужби». Як виявляють «кротів» в оборонці

Дарія Подвишенна — Thu, 16 Apr 2026 10:00:06 +0300

Нещодавно в офісі української оборонної компанії TechEx виявили обладнання для прослуховування, встановлене російськими спецслужбами. Його знайшли у кабінеті головного інженера.

Представники оборонної індустрії і компаній, що спеціалізуються на безпеці, розповіли DOU, що це не єдиний випадок, коли ворог намагається добути секретну інформацію про український дефтек. Компанії постійно зазнають кібератак, а російські спецслужби намагаються встановити контакт із працівниками, ввести в команду своїх агентів і вивідати таємниці.

DOU разом з експертами розбирається, як ворог обходить заходи безпеки, які ризики для компаній найсерйозніші і як подбати про безпеку на виробництві.

Як у Tech Ex виявили російське прослуховування

TechEx виробляє перехоплювачі шахедів та FPV-дрони. Серед її продуктів — оптоволоконні дрони лінійки Stalker і перехоплювач Striker Mini, призначений для боротьби з ворожими безпілотниками.

Поки триває службове розслідування, у TechEx не можуть розповісти в деталях, як обладнання опинилось в офісі і хто його встановив. Кажуть, що знахідка не була випадковою: завдяки системі безпеки вони «отримали сигнали» про можливу цілеспрямовану спробу проникнення в робоче середовище компанії.

«Після цього ми діяли відразу в координації з українськими спецслужбами [контррозвідкою СБУ, — ред]. Саме така модель роботи в умовах війни є правильною, коли йдеться про підприємство оборонного сектору», — розповідають у компанії.

Знайшовши пристрій для прослуховування, компанії і представникам спецслужби вдалося провести ширшу контррозвідувальну операцію.

Пристрій для прослуховування, який знайшли в офісі Tech Ex

За словами компанії, вдалося не допустити витоку важливої інформації і зірвати дії ворога. Російським спецслужбам «згодовували» недостовірні дані, аби дезінформувати їх.

У компанії натякають, що до встановлення шпигунської техніки причетні українці:

«Ми фіксуємо ознаки використання інфраструктури так званих колцентрів [ російські спецслужби залучають колцентри до вербування українців — ред.], а також участі людей, які виконують функцію пособників, передавачів інформації і координаторів окремих дій проти компанії», — розповіли в компанії.

Кабінет головного інженера, за словами представників компанії, — чи не найвдаліше місце для збору сенситивних даних. На цьому рівні зосереджена інформація про технічні параметри виробів, особливості конструкції, хід модернізацій, виробничі підходи, питання сумісності компонентів, а також комунікація щодо рішень, які ще не пішли у публічний простір.

«Очевидно, що ворога цікавив дуже широкий масив відомостей — від інженерних розробок до логістики й партнерських зв’язків», — кажуть у Tech Ex.

У компанії розглядають цей інцидент не як одиничний провал безпеки, а як частину ширшої картини:

«Треба виходити з реалій: проти українських оборонних виробників працюють не аматори і не випадкові групи, а професійні спецслужби держави-агресора, які комбінують технічну розвідку, агентурні підходи, кіберінструменти, людський фактор, вивчення логістики і внутрішніх процесів компаній. Саме тому будь-яка система безпеки, навіть сильна, не може сприйматися як щось побудоване раз і назавжди», — коментують у команді TechEx.

Для компанії це додатковий стимул переглянути систему безпеки, зокрема посилити внутрішні протоколи, процедури доступу, технічний контроль приміщень і роботу з персоналом.

«Те, що ворог цілився не в абстрактну інформацію, а у виробництво перехоплювачів шахедів і лінійку оптоволоконних дронів, показує рівень його зацікавленості й підготовки», — кажуть у TechEx.

Комплексні методи: як ворог намагається обійти захист оборонних компаній

Випадок TechEx — один із проявів ширшої проблеми. Наші співрозмовники з-поміж виробників кажуть: спроби проникнення — регулярні, а методи постійно змінюються.

«Було б помилкою звести все лише до класичної „прослушки“. У реальності противник працює комплексно», — коментують у TechEx.

Йдеться про поєднання технічних, організаційних і людських підходів. Серед них кібератаки, фішинг, спроби доступу через підрядників, збір інформації під виглядом комерційних контактів або партнерств.

В охоронній компанії SHERIFF кажуть, що один із найнебезпечніших сценаріїв — атаки через ланцюжок постачання. «Ворог заходить через тих, хто поруч: ІТ-підрядників, інтеграторів, сервісні команди. І саме ці компанії часто не вважають себе ціллю», — зазначають експерти.

Одна з наймасовіших загроз — це «банальні», але ефективні фішингові атаки, каже Андрій Махник, співзасновник українського об’єднання компаній у сфері оборонних технологій IRON Cluster.

«Постійно надходять різного роду фішингові листи нібито від СБУ, податкової або інших державних структур», — пояснює Андрій.

За даними Держспецзв’язку, у 2024 році команда реагування на комп’ютерні надзвичайні події України CERT UA зафіксувала 4315 кіберінцидентів — приблизно на 70% більше, ніж у 2023 році (близько 2538).

У 2025 році динаміка не знижується: близько 15 атак щодня і понад 150 кластерів кіберзагроз у постійному моніторингу. Загалом у 2025 році було 5927 кіберінцидентів, з яких на сектор безпеки та оборони припало 23% у другому півріччі (669) та 12% у першому півріччі (362).

Зараз зловмисники замість одноразових атак намагаються отримати постійний доступ до систем і мати змогу повертатись. А у звіті Держспецзв’язку наводила приклад кібершпигунства:

«Цікавим підходом вирізняється угруповання UAC-0232 [ідентифікатор однієї з хакерських груп, які відстежує держава, — ред]. Кожна з його кампаній була націлена на окремий регіон України. Серед державних установ відповідної області розсилали електронні листи із посиланням на вебсторінку, що імітує офіційний сайт обласної військової адміністрації, де нібито розміщений перелік захисних споруд. Замість очікуваного документа завантажується архів із виконуваним файлом, що містить шкідливе програмне забезпечення STELLDOCK, яке поєднує функціонал стілера та бекдору (зокрема забезпечує збір даних і виконання обмеженого набору команд на інфікованому компʼютері)».

Скриншот зі звіту CERT UA

Паралельно працює і людський фактор: спроби вийти на працівників або знайти слабкі місця в комунікації.

«Не можна недооцінювати людський фактор. Ворожі спецслужби традиційно працюють і через соціальну інженерію, і через агентурні спроби, і через пошук слабких місць у комунікаціях між співробітниками, партнерами й суміжними структурами», — додають у Tech Ex.

У компанії «Реактивні дрони» кажуть, що фіксували багато спроб шпигунства:

«Було багато спроб увійти в контакт чи проникнути в середовище компанії, хоча прямих спроб шпигунства не допустили. Також були намагання отримати інформацію чи проникнути до компанії з боку спецслужб інших держав (не росії)».

У компанії Molfar Intelligence, яка займається OSINT-розслідуваннями, DOU розповіли, що російські спецслужби завжди використовують комбіновані способи для збору даних про компанії:

Розвідку по відкритих джерелах — постійний тихий збір усього, що компанія сама про себе розповідає. Більшість deftech-компаній навіть не підозрюють, скільки про них уже відомо.
Соціальну інженерію — фейкові профілі «інвесторів», «партнерів», «журналістів», які виходять на конкретних людей через месенджери або професійні платформи. Мета — не обов’язково завербувати. Іноді достатньо одного необережного повідомлення.
Вхід через ланцюжок постачання. У Molfar Intelligence кажуть: «навіщо ламати компанію з нормальною безпекою, якщо її підрядник зберігає паролі в Google-таблиці?»
Інформаційні операції: скоординована дискредитацію через телеграм-канали, медіа, анонімні «зливи». Мета — підірвати довіру замовників, партнерів, інвесторів.

У «Реактивних дронах» звертають увагу на ще одну проблему — відкритість деяких даних, які доступні для ворога:

«Росіянам навіть не потрібно нічого обходити, все викладається їм на тарілочці».

Так само ризиком залишаються інсайдери у компаніях, так і в органах, які мають доступ до даних.

«Використання зрадників у лавах правоохоронних органів, митних органів, податкової, держаудиту, прокуратури тощо. Також спроби фізичного проникнення на об’єкти компанії для наведення ракетно-дронових атак», — кажуть у компанії.

Андрій Махник додає, що в більшості випадків компанії самотужки усувають загрози, а за потреби співпрацюють зі Службою безпеки України.

Яких збитків компаніям завдає шпигунство і чому державі слід іти назустріч оборонці

Фізичне ураження — найбільший ризик для оборонних компаній, кажуть експерти. Нагадаємо, що для 89% виробників безпекові ризики сьогодні є головною причиною вимушеної релокації за кордон. І хоча дані про ворожі удари по виробництвах і офісах оборонних компаній зазвичай не виходять у публічний простір, періодично з’являються новини про державні компенсації постраждалим оборонним підприємствам. Постійні обстріли впливають на прогнозованість виробництва й на залучення інвестицій.

Але ризик ракетної атаки — не єдиний і навіть не найпоширеніший, додають у Molfar Inteligence. Щодня deftech-компаніям загрожують інші небезпеки:

Витік технологічних даних. Якщо ворог отримує специфікації виробу, це означає можливість створення контрзаходів на полі бою і ризик для життя людей.
Деанонімізація команди. Імена, адреси й фото ключових людей можуть призвести до фізичного переслідування, тиску на родини, залякування. У результаті люди звільняються або не хочуть працювати в секторі.
Компрометація ланцюжка постачання. Зупинка виробництва навіть на кілька тижнів під час війни означає втрати на фронті.
Репутаційна атака може мати серйозні наслідки. Одна масштабна кампанія зі «зливом» здатна зруйнувати партнерства, які будувались роками.

Найнебезпечніше — поєднання цих ризиків: витік плюс інформаційна атака, або деанонімізація разом із фізичною загрозою. Ворог діє системно, тиснучи одразу з кількох напрямків.

У Tech Ex підтверджує: після виявлення шпигунських дій компанія постійно зазнає кібератак і тиску, а працівники отримують погрози.

У компанії «Реактивні дрони» кажуть, що всі заходи безпеки на підприємстві — це великі фінансові витрати як на засоби, так і на персонал. Водночас виробники потребують підтримки держави на різних рівнях. Поки що її бракує.

«Крім контррозвідки СБУ, держава нічим не допомагає у сфері безпеки оборонних підприємств. Держава радше надає ворогу інструменти для пошуку таких підприємств. На п’ятому році війни давно потрібно розробити окрему систему обліку та перевірок для підприємств оборонного комплексу. Але нічого, крім умовного закриття відкритих реєстрів рік тому, зроблено не було (і це закриття — скоріше чорна мітка, що твоє підприємство з цієї сфери)», — коментують у компанії.

У команді додають, що держава досі може покарати компанію за те, що вона з міркувань безпеки приховує дані про реальне розташування свого виробництва.

Яких заходів безпеки повинна вживати оборонна компанія

Найлегше ворог обходить те, що тримається на людях, а не на системах. У Molfar Inteligence кажуть: складний пароль не рятує, якщо людина відповідає на повідомлення від фейкового «колеги» в Signal.

«NDA не працює, якщо працівник не розуміє, що вже став об’єктом розвідки. Типовий сценарій спецслужб — це не одна атака, а операція на місяці: спочатку тиха розвідка по відкритих джерелах, потім вихід на конкретну людину, потім — або вербування, або технічний доступ. Коли компанія помічає проблему, ворог уже всередині.

Також легко обходять заходи, які існують формально, кажуть експерти:

політика безпеки, яку ніхто не перечитував з моменту написання;
допуски, які не переглядали після кадрових змін;
перевірки, які провели один раз при наймі і забули».

Тому важливо, щоб безпекову політику переглядали постійно. Щонайменше — раз на квартал для критичних процесів, після кожної кадрової зміни на важливих позиціях, після зміни підрядників або технологічного стеку.

У Molfar Inteligence радять кілька кроків, щоб убезпечитись:

«Перше і найпростіше — зрозуміти, що про вас уже знає ворог. Провести аудит власного цифрового сліду: що про компанію, її людей, локації, технології й партнерів можна знайти у відкритих джерелах. Ворог це робить постійно. Компанія має зробити це першою.

Далі — мінімізувати поверхню атаки: обмежити те, що публікується про команду і процеси; контролювати, що співробітники викладають у соцмережі; чітко розмежувати, хто до чого має доступ, і регулярно це переглядати.

І критично важливо не забувати про ланцюжок постачання. Ваша безпека дорівнює безпеці найслабшої ланки серед ваших підрядників і партнерів».

Також слід звертати увагу на тригери. Бити на сполох треба, коли з’являються ознаки розвідки проти компанії: нетипові запити, фейкові контакти, згадки в ворожих телеграм-каналах, спроби ідентифікувати команду або локації через відкриті джерела.

Інші тригери — коли хтось із команди став об’єктом соціальної інженерії, коли змінився цифровий слід компанії: раптом з’явилася інформація, якої не мало бути у публічному просторі. І коли підрядник або партнер мав ті чи інші інциденти — це означає, що ланцюгова атака може відбутися незабаром.

У Tech Ex додатково радять проводити регулярні технічні перевірки приміщень, особливо тих, де обговорюється важлива технічна або виробнича інформація. Також потрібен жорсткий контроль фізичного доступу до критичних зон, розмежування доступу до даних за принципом службової необхідності, перевірка підрядників, сервісного персоналу й усіх зовнішніх контактів, які можуть мати доступ до інфраструктури компанії.

«Окремо треба говорити про культуру безпеки всередині підприємства. Працівники мають розуміти, що інформаційна безпека — це не формальність і стосується не лише ІТ-відділу чи служби безпеки. Для оборонного виробництва це така сама частина стійкості, як якість виробу, стабільність постачання чи темп виробництва», — кажуть у компанії.

На рівні працівників ключовими інструментами безпеки залишаються поліграф і психологічне тестування, вважають експерти з SHERIFF. Саме такі заходи дозволяють вчасно виявити «кротів».

«„Кроти“ найчастіше з’являються не тому, що їх неможливо виявити, а тому, що їх вчасно не перевірили. Поліграф і психологічні тести дозволяють оцінити не лише факти, а й ризик-профіль людини: зв’язки з рф, схильність до вербування, фінансову або психологічну вразливість, приховану лояльність або готовність діяти проти інтересів компанії.

Поліграф дуже ефективний як інструмент службових розслідувань і допуску до сенситивних ролей. Психологічне тестування дає ще глибше розуміння, кого взагалі не варто допускати до критичних процесів», — коментують спеціалісти.

Приклад базових правил безпеки наводять у компанії «Реактивні дрони»:

⁠Повний аналіз та історія людини при прийомі на роботу
⁠Періодичний інструктаж ризиків із кібербезпеки та перевірка пристроїв на предмет зараження шкідливим програмним забезпеченням.
⁠Внутрішня служба безпеки, яка контролює всі процеси на підприємстві (співробітники, транспорт, приміщення, виробничі майданчики, зовнішній периметр). Служба охорони на всіх об’єктах підприємства.
⁠Контрольно-пропускна система. Сторонні люди не мають потрапляти на територію підприємства без дозволу.
⁠Системи відеоспостереження та екстреного сповіщення на всіх об’єктах підприємства.
⁠Періодичний вибірковий поліграф для працівників. Штатний поліграфолог на підприємстві.
⁠Систематичне закриття інформації щодо виробничих потужностей.

У Tech Ex наголошують: якщо компанія виробляє критичні продукти, вона, ймовірно, вже опинилась у полі уваги ворога.

«Не потрібно чекати конкретного інциденту, щоб почати діяти. Потрібно вже зараз провести додаткові перевірки приміщень, переглянути рівні доступу до кабінетів, серверів, технічної документації та внутрішніх комунікацій, актуалізувати правила для підрядників, оновити кіберзахист і перевірити, які саме дані циркулюють між підрозділами без достатньої сегментації», — радять у Tech Ex.