Треба обов'язково купити квитки додому, і не забути запакувати лижний одяг. Харків, мені було добре з тобою.

@acsy_ написав черговий пост. Прочитав, подумав, випив вина, подумав. Виявляється, це складно — думати. А згадувати — навіть трішки боляче.

Згадалося, як ми хотіли поїхати по Україні на велосипедах. Чергова смішна ідея, якими так легко розкидався в часи студентства. Я тоді не міг повірити, що люди міняються. Не обставини, не рамки роботи чи сім'ї, а внутрішня енергія, прагнення до нового, той ні з чим незрівнянний політ, який, напевне, буває лише в 17 років. Мені здавалося, що в 30 я буду таким же. Мені 24. Я уже не такий.

Я «лазив» по сайтах, читав про моделі велосипедів, про палатки, про похідну кухню, про засоби самооборони. Про що завгодно, аби не діяти. Не купити завалящий «велік», «беушну» палатку, паршивий казанок, взяти друзів, запасну камеру, ніж подовше, і поїхати. Просто взяти і поїхати. Коли тобі 18-19, неважливо, скільки дірок в твоїй палатці. Жаль, я тоді цього не розумів.

Згадалося, як ми «мутили» молодіжну організацію. Якісь фонди давали практично «нахаляву» досить непогані фінанси, взамін треба було пред'явити план і печатку. Я оформив статут, протокол зборів, ще якісь папери, і пішов передати їх йому. Дотепер памятаю той вечір, освітлені стіни альма-матер, дівчата ходять, тепло. Друг перегорнув листки, склав їх і засунув цю пафосну мазанину в сумку, кудись між банками з фарбами. Ми були таким юними, такими наївними. Ми тоді не знали одної простої істини — все, що не зробилося, уже ніколи, ніколи не зробиться. Ніколи. Згадуючи той випадок, згадуючи підписані, повернені наступного дня документи, я жалкую. Не за універом, не за парами, не за розкладами і смішними подробицями. Мені жаль тих років, тих можливостей, тої легкості і простоти. Я ніби підвів. В основному себе. Це, виявляється, печально — коли позаду залишається незроблене. Воно давить, затьмарюючи те, що було досягнуте, що було прожито, пропито, просміяно.

Після закінчення універу наші шляхи дещо розійшлися, як і з більшістю одногрупників. Я більш-менш був в курсі його життя, деколи зустрічаючи брата чи батька. Я став програмістом, офісною білоручкою. Чим він займався, мені дотепер невідомо. Потім його забрали в армію. На цьому історія приходить до того, з чого ми почали.

Мораль? Моралі немає. Це життя. Яке, здавалося, буде інакшим для нас. Ми будемо не так, не тоді і не з тими. Ми побудуємо наше власне життя по наших схемах. Ми будемо подорожувати, часто зустрічатися, ми всією групою ходитимемо на пиво і на боулінг. А «давай стрілканемося» не значитиме просто привід випити. Наші кохані половинки будуть наскільки самодостатніми, що знатимуть чим себе зайняти, поки ми будемо в колі друзів. І банальне «піти на пиво» — не стане приводом для невдоволення чи сварки. Так здавалося.

І навіть ця поїздка. Та кому вона вже здалася - це місяць, щонайменше, викинутого часу. За що жити? На кого все покинути? А робота? Діти? Пенсія? Гріб? Хто за цим всім догляне? Все так банально просто. Тобі 24. Кохана. Ілюзія вільного часу, ілюзія свободи, ілюзія можливостей. Все, що мріялося, забулося. На днях мені вдалося згадати, вперше, студентську мрію — поїхати на Кавказ. Якби не пост @acsy_, я б на тому і зупинився. Тепер є більше часу, тепер немає пар, тепер ми стали дорослішими. Ну да, ну да. Ми стали дорослішими. Старікашками в 24, ось ким ми стали. Якщо чесно.

А можливо, все не так? Можливо, це просто «гальмівний шлях» після універу, це просто тінь незробленого тривожить душу. Можливо, так і має бути. Можливо, ну її нахер, ту поїздку…

Permalink | Leave a comment  »

Осінь.

Люблю осінь. В ній є щось моє, рідне, таке близьке і зрозуміле.

Забажалося створити список українців, які в певну пору їх життя виїхали за межі України, Малоросії чи Української РСР, але не кудись в Америку чи Канаду, а в межах "конгломерату народів", як наприклад Радянська імперія чи Царська Росія. Чому саме вони? Тому що говорячи про них, навіть самі проукраїнські люди невірно ставлять наголоси, доводячи наше право на них. А правда в тому, що ніхто не виїжджав закордон, ніхто не ставав росіянином (тих, хто це зробив, я не враховую). Люди просто їхали в столицю. Процес, який триває віками і на всій планеті. Завжди талановиті, амбітні, розумні представники нації їхали та їхатимуть в столиці. І не їх вина в тому була, що столицею стала Москва. Був би нею Мінськ, Корольови їхали б Мінськ, а не в Москву. Так що заслуги Росії в тому ніякої. Більш того, говорити про право Росії на наших людей просто смішно. Їхали в столиці, їхали в наукові центри, їхали в згустки думки та прагнень. Всього лиш. Пора вертати забуті імена на батьківщину.

Останнім часом нічого цікавого, якось все притупилося і втратило смак. Осіннє.

Permalink | Leave a comment  »

Не відображаються коментарі. В адмінці показує їх число, і тільки. Прочитати ні в нормальному, ні в режимі адміна їх неможливо. Це або глюк, або мої занадто прямі руки.

UPD: Аха, я навіть власних нових заміток не бачу. Тільки в адмінці.

Permalink | Leave a comment  »

Зустріч користувачів технікою ейпл, твіпаті, тві-пінчук, користувачі твіттера зробили добре діло, користувачі марка_одягу_довільна передали в фонд тваринок ефіопії сім пар взуття. І знову тві-пікнік та фейсбук-вечірка.

Бренди-бренди-бренди. Людей як таких немає, немає імен, прізвищ, немає характерів та причин, є користувачі. Елементи бренду, торгової марки, сайту чи сервісу. Добровільне, фанатичне чи не зовсім, позиціювання як порожнього місця, одного із тисяч, кошелька для власника бізнесу, ресурсної одиниці.
Колись прив'язували себе до країн, орденів, товариств та гільдій, тепер до бренду одягу чи соціальної мережі. Імхо, але перші творять члени спілки, кожен творець своєї соціальної структури, а в другому, сучасному випадку - просто споживач, гвинтик, на якому заробляють. Чистий бізнес, нічого особистого.

Твіпл, бл**ть.

Permalink | Leave a comment  »

Символ епохи техногенного рицарства і мужності, майже символ сучасних мужчин, які "в тренді" і "шарять" - мобільний телефон. Вірніше не так. Символ:

Мужчина з мобільним телефоном.

Найменша проблема, найменший опір, отримав по заслугах? Візьми мобільний - не будь лохом. Дзвони. Дзвони другу, братану, батькам чи криші. Не бійся. Не бійся визнати, що ти порожнє місце, ти не можеш відповісти за себе і свої вчинки, ти не можеш вирішити власні проблеми, ти навіть не можеш відповісти за свої слова і прийняти покарання за негідні вчинки. Це зараз модно. А мода - це твоя територія.

Тебе затримали даішники, ти погрозив таксисту, і міліція тебе затримала, ти розмалював будівлю, ти нахамив офіціанту, ти плюнув комусь під ноги, ти пафосно буянив в барі? Ти "понтував", показуючи з себе кращого чим є, забуваючи, що понти - свідчення неповноцінності в чомусь? Ти створював комусь проблеми, плутаючись під ногами, які вони намагалися вирішити?

Це не твої проблеми. Проблеми рішають лише сильні люди. А ти просто говно. Новомодна тряпка з глянцевого журналу. Дзвони. Не бійся. Це зараз модно.

Permalink | Leave a comment  »

Давно не писав, давно не писалося.

Здається, Аль Пачіно завжди був старшим - всі ролі в нього такі. Як виняток хіба що "Крестного отца" можу згадати.

Замітив, що ми втрачаємо відчуття, як це - зробити щось реально круте для близької тобі людини, і залишити це між вами. Шалено освідчитися, романтично прогулятися, дико розважитися - і не закидати відео та фото на ютуб чи ВКонтакте. Якесь відчуття, що просто для однієї людини - це мало. А от коли тисячі чоловік між пивом і чіпсами прогляне байдуже твоє щастя, це вже зовсім інакше - катарсис, чи що.

Милий фотограф:

Permalink | Leave a comment  »

Permalink | Leave a comment  »

Читаючи пресу, несподівано зрозумів, що цілком праві ті сили в Україні, які говорять про насильну українізацію. Більше того, з ними, хай і між рядками, погоджуються націоналістичні сили. З рупорів останніх я і зробив цей висновок.

А все просто. Якщо вірити словам патріотів, введення двомовності суттєво вплине на позиції української мови. З часом вона взагалі зникне, як це зробила в свій час білоруська. Так от, давайте мислити логічно. Мовою розмовляє не влада, а народ. Народ губить чи відроджує мову. Якби українці усі говорили на українській, на позицію влади можна було не зважати. Тим не менше, відкриття шлюзів для російської приведе до значного збільшення російськомовних. Ось так - знімуть заборони, і завтра останніх побільшає. Логічний висновок - зараз вони не розмовляють російською через певні заборони та установки. Іншими словами - насильно. А значить, всі ті люди, які з ухваленням певних законів перейдуть на російську - і є гонима, насильно змушувана до української мови частина України. Я без тіні іронії це говорю.

З цього випливає два висновки - об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний - не влада винна в тому, що Захід все більше говорить російською. Не винна, що переважна більшість "нової крові" в Києві за рік-другий стає російськомовними. Що самі ж українці соромляться своєї мови. Це ми такі, народ. В тому числі ті, які посилено ретвітять пости про день української мови, обурюються діями Табачника та гонінням на нещасну нашу мову - і говорять на російській. Це вони вганяють ніж у спину мові, продають її із середині, стають манкрутами та зрадниками. Саме так - категорично і без всяких "але". Інакше можна придумати масу виправдань - "зручно", "всі навколо так говорять", "я і українську знаю", "так більше народу мене розуміє".. Це все просто виправдання, які ніяк перекотиполе не виправдовують. Доморощені москалики ними і залишаються, незалежно від того, чим прикривають свою позицію.

Суб'єктивне ж моє відчуття - якщо не в реалі, то в інтернеті українська мова безперспективна. Ні-ні, я бажаю їй процвітання і перемоги, але.. Але.. Немає того відчуття, що уанет має майбутнє. Всі хороші проекти, всі цікаві і знаючі люди йдуть в рунет. "Ну а чо? Таким чином ми відхватимо ще й аудиторію Росії, Білорусії та ряду інших країн, які по нещастю володіють російською мовою не згірш рідної. А українська? Що українська - грошей же за неї не платять?!"

До речі, той же developers.org.ua чи php.org.ua - зовсім не україномовні. Уанет, так сказать. Фуу-у-у..

UPD php.org.ua уже накрився, себто закрився, чи то пак в розробці. Перспективи не витримав, бідолашний.

Permalink | Leave a comment  »

Permalink | Leave a comment  »

В музики, як і в хороших парфумів, є декілька ноток. Перша, основа, груба і фундаментальна - ритм. Барабанний, ритмічний, повільний чи швидкий - саме він формує відчуття "швидкості". Друга - це основні інструменти. Головна тема. Те, завдяки чому пісня і стає піснею. Музика - музикою. Яку потім впізнають серед тисяч. Третя - "фішка" музики, тонкі нюанси. Наприклад, звуки скрипки в реп-наспіві. І сама цікавіша нотка - майже непомітна, як подих, як коливання полум'я свічки - ефекти від гри живої людини на живому інструменті (Електронна музика позбавлена цього "запаху"). Особливо мені подобається, коли пальці музиканта ковзають між акордами по струнах. Або смичок скрипки ледь торкається сусідньої струни, чи ковзає на інший лад.

До чого я? Слухав сьогодні музику, яка грала далеко від мене. До чого ж бідна наша сучасниця на перші "нотки запаху". Одна зациклена тема на три ноти. Пам-пам-раам.. Рам-пам-пам.. Там-тум-бам.. І вже є три пісні. Доліпити вбогу словесну конструкцію, і є ще одна "шиншила, я пришила тебе сама..."

Permalink | Leave a comment  »

"На фото вот я, моя любимая, кофе. Я в хорошем ресторане, музыка. Я счастлив". Я настолько счастлив, что не выдержу ни минуты, что бы не поделиться с вами, дорогие мои фолловеры.

"Вино, свечи, любимый". Мы так увлечены друг другом, нам так хорошо, что, разумеется, я вынимаю телефон, и начинаю писать твит. А как же иначе все узнают, что я счастлива?!

"Смотрю на огни за окном. Музыка, хорошое вино". Самой безобидный вариант - автор сам дома, и ему действительно не с кем поделится ощущениями.

К чему это я? К тому глобальному вопросу - насколько счастлив человек в интернете. Вернее, насколько счастлив человек, которого мы видим в интернете. На первый взгляд, всем всегда хорошо. Ну почти. Кофе, вино, свечи, музыка, встречи, пиво.. Изредка лошади и дендропарк - менее увлекательно, но намного оригинальнее. Про отдых в Крыму никто даже и не думает - все давно уехали в Египет. Впрочем, Египет сейчас - уже попса.

Кажется, все хорошо. Но..

В последнее время создалась какая-то нездоровая тенденция - повсеместное выпячивание и провозглашения от имени каждого уважающего себя индивида - "Я имею насыщенную жизнь поза интернетом, я хорошо отдыхаю, дорого одеваюсь, вкусно завтракаю. У меня все хорошо". Люди всячески пытаются будто бы доказать окружающим их виртуалам, что у них все отлично, что они так, только на пару минут в интернете, и сразу же летят на Ямайку - серфинг, то да се, короче, по мелочи. Более того, создается впечатление, что многие ездят куда-то только ради того, чтобы по ходу написать в твиттер, а после возвращения - выложить в интернет фото. Это даст несколько баллов, которые позволят более уверенно презирать тех, кто в интернете почти живет. По крайней мере, они полагают, что все остальные здесь и живут.

Но вопрос в другом - не виртуальная ли такая "реальная" жизнь? Возможно, я сужу только по своих мерках, и в корне неправ. Впрочем, имея ввиду, что вряд ли кто-нибудь прочитает этот текст, я могу позволить себе быть неправым. Но тем не менее, если ты по настоящему счастлив в эту минуту, тебе не захочется писать об этом всем. Не потому, что жадина, а потому, что надо зайти в интернет, открыть браузер, подождать, пока твое окошко в мир загрузится, и набрать там, нет, сформулировать, втиснуть в несколько слов, твое счастье. Я не верю, что вы это сделаете, будете впустую растрачивать не такое уж и частое восхищение жизнью. А если у вас есть на это время, значит кто-то лжет. Всем, или даже самому себе. Или даже не знает, что такое счастье, когда весь мир - твой. Но я сомневаюсь, что такие люди есть. Верю в лучшее, так сказать.

Так вот, к чему это я. А к тому, что складывается такое унылое впечатление, что люди, которые пишут в интернет - в большинстве случаев или несчастные, или не знают, куда себя деть, и чем заняться, или одинокие, или... Много еще таких унылых "или". А результат один - за маской всеобщего счастья - типичная для ИТ и интернета в целом пустота. Люди, которые так привыкли к маскам, что даже в интернете забывают их снять.А зачем? У меня ведь все хорошо. Это только тупые программисты-зарабатывающие-на-хлеб сидят там днями. Или школота. Я то не такой.

Больше того, эта напряженность и неудовлетворенность ощущается даже в лексике. "Быдло-блоги" - чуть ли не у всех блогах встречается это уродливое словосочетание. Откуда оно? Не оттуда ли, что людям, которые только на словах каждый день открывают новый мир, не о чем писать? Пишем о том, как монетизировать блог, или как его создать, или признаки "быдло-блогеров", или 10-20-40 способов сделать свой блог читаемым.

Какие, к чертям, 10-20-40 способов сделать свой блог читаемым? Какие "позиционирование и регулярное обновление"? Это бред. Есть только один рецепт - иметь о чем писать. Быть интересным человеком. А такой человек, за очень редкими исключениями, может написать так, чтобы было интересно. Потому что ему это интересно. Читатели это ощущают. Они прочитают такого человека, даже если его блог невозможно читать, даже если кислотные буквы скачут на зеленом фоне. Потому, что интересно. А регулярные обновления можно засунуть.. в портмоне, как говорил герой уважаемого Никиты Сергеевича.

И вот блогер читает блоги. Как любому человеку, ему немногое интересно с того, что пишут. И, ясен пень, он начинает презирать других блогеров "несчастные, унылые существа, не умеют писать, сеошники ср**е, задроты еб**е." Быдло-блогеры, одним словом. От сюда и идет странствовать от блога к блогу взаимная неудовлетвореннось. Откуда ж ей, удовлетворенности, взяться?!

Немножко от себя: если выполняешь какой-то очередной проект, который требует 8 часов времени, а потом еще парочку на осознания, куда дальше двигаться, и что почитать, чтобы вставить такую-то фичу, который отнимает не только время, но и твои мозги, навязчиво долбя "не можно бы сделать лучше и проще", и ты сидишь 10-12 часов, программируя - какие, скажите мне, интересные вещи я могу рассказать? Про AJAX? Или о cUrl? О дедлайне и тикетах на трекере? Правильно - никакие.

Без концовки.

P.S. По запросу "бульварний роман" - я на третьем месте. Как-то неожиданно, что-ли.

Permalink | Leave a comment  »

Осінь.

Жаль, http://the-village.ru/ виокремився з http://lookatme.ru. Тепер читати не одне джерело, а два. Самостійний проект цікавий, а сам lookatme дещо втратив.

Білочку бачив на тижні (не треба сміятися), живу. Виглядає на те, що її хвіст - продвинутіша версія котячого, pro edition. Стабілізатор ще той.

Самий кайф, коли сидиш з друзями не за столом, а на підлозі, чи якихось пуфіках. Ніби дрібниця, а наскільки приємніше.

Пуфіки по своїй ціні не пуфіки, а ПУФИ. За такого можна пару хороших крісел купити.

GlobalManagment, GM. Забуду позбирати студенські і зареєструвати команду, ой забуду. Зуб даю.

Отдам Лужка в хорошие руки,
Отдам без сожаления,
Отдам его ментам на поруки,
Вове на день рождения.

Все, що я виніс із відставки Лужкова. Так як мені фіолетово, хто в них мер. Аби лишень безробітний Лужок не потягнувся у вирій на Крим.

Я так давно не писав паперових листів. Ви знаєте, чим пахне такий лист? Осінню.

Permalink | Leave a comment  »

По суті, нічого нового, просто осмислення минулого матеріалу:

• Прикметники без роду не існують. Наприклад, "зелений", "зелена", "зелене", "зелені".
• Підмет може бути відсутній, якщо він згадується в пепередніх реченнях - "Дядько смалив сигарети. Смалив, поки не загнувся".
• Час мають лише дієслова (привіт, капітане), і варто глянути за дієприкметники, вони володіють ознакою доконаності/недоконаності, але яким чином це явно корелює із часом - поки не ясно.
• Іменники можуть і не мати всіх родів - "ножиці"
• Іменник надає приналежним йому дієслову та прикметнику рід. "Весна розквітала", "Весна красива". Проте в реченні "Весна розквітала красиво", прислівник не звязаний із "Весна". А от "День був ясний" - тут іменник "окрасив" усі слова. До речі, "ясний" - це прикметник, а неприслівник.

Відкрив вікіпедію з означенням дієприкметника. Джунглі! Не так все просто в нашому царстві. Будемо заново проходити українську мову :).

Можливо, і не варто так чіпатися до чіткого визначення частин, родів, часів, видів, відмінків і десятка інших ознак.

Permalink | Leave a comment  »

Перше.. Першим, на мій погляд, має стати аналізатор розподілення та частоти. А саме частоти вживання певного слова, частота вживання його із певним сусідом, частота вживання в певному реченні. Для прикладу, речення.

Земля крутилася повільно.

Аналізуючи це речення, а насамперед слово "Земля", необхідно певним чином змінити лічильник частоти цього слова взагалі у мові. Задача не тривіальна, так як простим накопичення не обійдешся, враховуючи можливу спеціалізованість еталонних тестів. Але конкретну реалізацію я і не розглядаю. Тепер вяжемо це слово до слова "крутилася". Тут вже більше конкретики, так як можна проаналізувати, наскільки часто слово зустрічається із саме цим словом, причому врахувати як пряме сусідство, так і співжиття у реченні. 

--------------------------------------------------

До речі, необхідно зразу ввести поняття модифіктора. Наприклад, модифікатор часу: "крутиться", "крутилася", "крутитиметься". Або ж модифікатор роду "крутився", "крутилася", "крутилося". При аналізі слів їх необхідно перевести в нейтральний рід

Земля крутитися повільно

Водночас ми певним чином прикріпляємо мітки модифікатора, або ж модифікатори також матимуть власну площину даних. Тоді можна взяти нейтральне речення

Він пересунути стілець, не знати, що бути далі.

Застосовуємо модифікатор чоловічого роду та минулого часу.

Він пересунув стілець, не знавши, що було далі.

Слово бути також попало під модифікатор. Ясна річ, в оригіналі це помилка, але розписувати подібні правила ще зарано.

----------------------------------------------------

Модифікатори можуть бути складеними, наприклад час-рід: крутилася. Якщо застосувати спочатку модифікатор часу до нейтрального слова, отримаємо крутився (це якщо навіть прийняти чоловічий за дефолтний, інакше слово просто не зміниш). Що робити із модифікатором роду? Крутиться - жіночий рід нейтрального слова. А далі? Всеодно із слова крутився треба видубути час. Тому складені модифікатори - обовязкова річ.

[]Земля[/] [рід=жін., час=мин.]крутиться[/] повільно.

------------------------------------------------------

Повільно - також цікаво слово. Привязати його напряму до слова "Земля" - нічим. Ці слова абсолютно нічим не поєднуються. А от до слова "крутиться", або фрази "Земля крутиться" - запросто. Таким чином, при опрацюванні слова повільно ми розглянемо як сусіднє слово, так і фразу. Але поки що я говорю про "Земля". Як і на яких підставах я маю проігнорувати слово "повільно" відносно до слова "Земля"? До речі, з родом цікаво - якщо привязати до слова, яке має фіксований рід - іменника, то слово також перейме рід "Сонце тепле", а якщо звязується навіть через модифікований родом присудок/дієслово "Сонце світило тепло", то втрачає рід, переходячи в нейтральний. Треба обдумати особливість.

--------------------------------------------------------------------

Слова мусять мати привязку до частин мови - іменнники, дієслова, дієприкметники, прикметники, частки. Тоді ми отримаємо гнучкішу структуру речення, так як можна замінити дієслово на інше дієслово, чи прикметник - на інший прикметник, згідно карти розподілу

Земля світилася повільно

Земля крутилася швидко

Земля світилася сліпуче

Отже, в потребу заносимо визначення та привязку до частин мови. Причому підмет та іменник бажано розрізняти. Як? Питання інше.

-------------------------------------------------

Паралельне застосування модифікаторів - коли до речення застосовується ряд модифікаторів, які, проте, впливають не на все речення, а кожен на певну фразу.

Джордж неквапливо штовхнув дзигу, що крутилася над заляпаним підвіконням.

Нейтральний:

Джордж неквапливий штовхнути дзига, що крутитися над заляпаний підвіконник.

Одним словом, не дуже приємна заготовка, і це ще квіточки.

Далі буде.

Permalink | Leave a comment  »

Зацікавився темою лінгвістичного аналізатора та генератора фраз. Перший має розбирати фрази, виділяти слова, частоту, правила, порядок і масу інших ознак, генератор просто генерує по заданому шаблоні фразу. Вчити буду на прикладі twitter.com - хай змалку вчиться обмеженості в словах. Головне, що не забути - механізм реплеїв, правила і механізм побудови відповідей. 

Цікаво, скільки в мові є ознак, характеристик, по яких можна розібрати будь-яку фразу? Це якщо не враховувати емоцій, які на письмі зазвичай передаються смайликами. І як можна якісно побудувати модель для них?

Цікава тема - дерева. Пошук серед збалансованого дерева в 1 млрд. елементів - всього за 30 кроків. Алгоритми рішають все, як любив повторювати Х. Думаючи, що така структура вже цікавіша для побудови моделей, прийшов до поки ясно не сформованої моделі - мережі, сітки, переплетених дерев - не можу чітко сформулювати, що ж саме я маю на увазі. Це якби дерево, в якого багато входів (коренів). До того ж, ячейка зберігає цілий набір характеристик. Або ж входить в набір дерев - характеристик. Наприклад, знайшовши певний набір слів, ми перейдемо на іншу площину - варіантів відповідей. Потім площина побудови речень. І так далі. Щось таке, що нагадує людський мозок, наскільки я в ньому розбираюся.

Не хочу поки дивитися на існуючі реалізації - потім дивишся на проблематику крізь призму їх вирішень.

Далі буде.

Permalink | Leave a comment  »

Вчора підключили додому інтернет. Не так, щоб підключили, просто підєднали модем CDMA від InterTelecom, і з його допомогою сидимо на лімітованому інтернеті.Перше враження - дуже повільно. Згадується перший курс університету, коли альма-матер виділяла нам 20 годин інтернету на семестр, причому його швидкість бажала кращого. Наш інтернет - із таких. Гугл грузиться секунд 7, нормальний, повнорозмірний сайт - 15-20-30 і так до безкінечності. Швидкість скачування - в районі 30-50 кбіт/с. А ви думали? Хоча можливо, відсутність обіцяних 300 кбіт/с зумовлено ще й рельєфом місцевості - із "ями" сигнал не "пробиває".

Всеодно, інтернет від Біттернет (http://www.bit.te.ua) був кращий :). 10 мбіт/с, анлім, ~100 Гбайт викачаного в місяць, і за ціну в 100 грн. - мрія кожного "інтернетчика". Наскільки я знаю, інтернет в Тернополі найдешевший в Україні. Принаймні ні Київ, ні Донецьк, ні Львів нам не конкуренти.

Permalink | Leave a comment  »

В Твіттері майже нікого читати. Самі "продвинутіші", відомі, цікаві люди пишуть так же, як невинна шкільна братія. Єдине, що цікаві новини зустрічаються частіше, та посилання на ресурси більш актуальніші. А тому RSS, та стрічка web в BIO цікавого твіпла - наше все. Що @olegtinkov, що @intigrator, що @golubovsky, що @Bobuk, що ще сотня персонажів - цікаві особистості, цікаві блоги, неординарні пости - а формат Твіттера стриже всіх під одну гребінку.

Проводжу люстрацію блогу. Всі записи про молодіжне лідерство - в топку. Про що і про кого говорити?! Навіщо засмічувати інформаційний простір негативними словами про те, чого немає? К чорту! Якщо Україну побудують заново, то без участі клоунів із маркерами біля фліпчартів. Присосуться чи ні паразити потім - немає значення, принаймні на даному етапі.

Не знаю, в якій саме сфері, якому проекті, якій ідеї, але я реалізую формат ідеального обслуговування. Таким, як його бачу я. Щоб або зробити, і мати право сказати - а можна і так! Або ж розчаруватися, і не тішити себе ілюзіями. Хочу крутий, відвертий, високий формат, щоб на нього рівнялися. Де клієнт - не бог, не ікона, а Клієнт. Він приходить із проблемою, і ми її вирішуємо. Без зайвих слів, питань, перепон. Нічого зайвого - лише сервіс. Я знаю - в Україні можна так вести справи!

P.S. Круто виготовляти своє залізо. Як би не старався, яку прошивку чи софт не ставив - все одно продукт від Х залишиться продуктом від Х. З своїми недоліками і перевагами. Правду сказав Джобс - хочеш робити хороші системи, роби їх на власному залізі. Фраза в довільному перекладі, звісно :).

Permalink | Leave a comment  »

На гантелі, яка явно годилася мені в батьки, стояла ціна - "1 руб. 45 коп.". Хороша, заслужена гантель з вагою у 10 кг.

Як думаєте, скільки треба мати грошей, щоб купити нормальну штангу, три-чотири гантелі (6, 10, 12, 18 кг), кілька гирь (від 10 кг до 40), десяток блінів на штангу, та стійку для штанги?

Так от, штанга із блінами на 80 коштує від 1500 грн., і це ще не дуже якісна марка. Гриф - в районі 400, блін на 20 кг для штанги - від 500, середня ціна 650 грн. Знову ж таки, про марки не згадуємо. Гантелі злегка дешевші - 150-400 грн. Стійка візьме всіх 2000. На ній економити не варто - несподівана поломка одного із тримачів, коли ви ще лежите під штангою, може дуже дорого обійтися. Бачив екземпляри, де стійка тримає 80 кг. Не знати, сміятися чи плакати з такого продукту. В результаті, можна спокійно готувати 5000-7000 для придбання вищенаведеного асортименту. І це просто комплект для домашнього використання - меншим навряд чи обійтися, якщо хочеш не махати руками, а дійсно працювати на результат. Про додаткові снаряди, тренажери і так далі я мовчу - легше від трьох нулів за штуку не стане.

Як можна говорити про здоровий спосіб життя для молоді, якщо "телик", комп'ютер, пиво, сигарети ось тут, близько. А "залізо" десь там, в іншому районі, туди треба ходити, туди потрібно ще прийти, за тренування заплатити. Що обере середньостатистичний школяр, навіть гадати не варто - на вулицях все більше підлітків типу "американський пудинг" - ширина приблизно рівна висоті. Та що молодь, більш зріліші люди свідоміші, але водночас інертніші. В залі, де я займаюся, із дорослих (не студентів) лише одна людина, яка ходить раз в місяць. Є ще "афганці" - окрема група, яка йде після нас, і це зовсім інша історія.

Ще один фактор - реальні результати дає реальна робота. Місяці, роки напруженої роботи над своїм тілом, над собою. Більшість ж "гостей" тренажерного залу хоче негайного результату, красивого біцепсу, пресу, тріцепсу, грудей. Проходить місяць, другий. Відсотків 75 просто зникає, із тих, хто залишився, половина задумується про стероїди. Аякже - швидко, безболісно, і ти красень. Сучасні стероїди дозволяють навіть не "качатися" - м'язи будуть рости. Про мінуси стероїдної програми в рекламі не говориться. От і маємо що одного "наркомана", який точно знає, що всі "качки" сидять на стероїдах. На слова, що вони десяток років "пахали" до сьомого поту, такий безвільний сапієнс лише глузливо усміхається, мовляв, що ви мені тут лапшу на вуха вішаєте.

"Качалку" треба полюбити, щоб зуміти не кинути все після першого місяця. Справа не в тому, що важко фізично - дуже важко примусити себе регулярно займатися якоюсь справою, тричі на тиждень, 12 раз на місяць, 150 раз в рік приходити в зал, в дощ і сонячні погоду, в свята і вихідні. На одному "так треба" довго не протримаєшся. Знаю, що є люди, які поставили певну ціль, і вона для них є головним мотиватором. Я до таких не належу, хоч цілі і є - як мотиватори для мого лінивого альтер его вони нікудишні. Можна просто любити. Любити підвал, де кожен раз зустрічаєш собі подібних. Любити неповторний запах заліза, із яким ніякий хром не зрівняється. Любити солоний смак поту. Любити той момент, коли знову піднімаєш планку, береш штангу, мить вагаєшся, а потім раааз - пішла! Любити ті години, які ти там проводиш. Особисто для мене це одні із найспокійніших, вільних від думок та турбот, миті мого життя. Немає проблем, все залишилося там, за дверима. А тут лише ти, лише залізо, лише твоя боротьба з ним. Кожен раз, збираючись на тренування, відчуваєш радісне хвилювання, а коли перевдягаєшся в роздягальні, то руки злегка тремтять від нетерпіння.

В тренажерний я приходив тричі, майже кожного року. Проходив місяць, починав пропускати, ставало лінь, мотивація замовкала, і все верталося на круги своя. Останній раз я відчув кайф. Кайф від того, який я хороший. Як за три місяці максимальна вага, яку я зумів потягнути на раз на початку, стала робочою. Кайф від болі в м'язах, кайф від невдач, коли вкладаєш останні сили, і усе ж не можеш завершити підхід. І кайф від перемог, коли зумів - і зробив.

Не має значення, скільки ти тягнеш - не кожному дано побудову тіла аля Шварцнегер. Не має значення марка одягу на тобі. Не має значення, який твій соціальний статус. Є ти і залізо. Ти або перемагаєш, або здаєшся. Як в житті. Ху із ху, шановні.

Permalink | Leave a comment  »

Під вікном якийсь дядя косить траву.

Вчора був нелегкий день - практика дала про себе знати.

Найбільші расисти - негри. Обама як приклад.

А ще зовсім недавно такі питання навіть не згадувалися - http://bit.ly/oVgKa. Все таки, Інтернет міняє саме життя.

Інтернет на швидкості 10 мбіт - майже те ж, що і на 2 мбіт, лише файли швидше качаються.

Permalink | Leave a comment  »

Всім веб-майстрам, всім володарям віртуального світу і його будівничим. Негайно. Записати, роздрукувати, повісити на дзеркало, ліжко, двері і на лоба. Одне єдине правило:

В блогах завжди повинна бути можливість підписатися на коментарі. Завжди!

Причому по замовчуванню увімкнена. А то залишаю коментарі до цікавих матеріалів, закриваю сторінку, а на завтра уже не згадати, де і як наслідив. Тому будьте ласкаві - не соромтеся, присилайте мені оновлення, чи звістку про їх наявність. Вам добре - я ще не раз повернуся, і мені приємно.

Permalink | Leave a comment  »