Найбільше в очі кидається цілковита неможливість більшості людей, в тому числі працівників міліції, спілкуватись англійською та відсутність таких елементарних речей, як покажчиків латиницею. Ще потішив такий коментар на YouTube:

Тоже самое, если бы я поехал в Англию и говорил по-русски там, жаловался что нет указателей на русском, на постную пищу, на частые дожди и т.д.

Вчора сходив у кіно на новий фільм Джей Джей Ейбрамса “Супер 8”, і, мушу сказати, ця стрічка мене однозначно не розчарувала. Дуже вдало передана атмосфера провінційного містечка 1979-го року, і взагалі – усе знято в кращих традиціях хороших фільмів про прибульців (як-то “Close Encounters” Спілберґа). Не буду розкидатись спойлерами, тому що радив би сходити в кіно і переглянути стрічку на власні очі, проте хотів би розповісти про історію назви “Super 8”, та мої власні умовиводи, що виникли після перегляду.

Я не настільки добре знайомий з історією споживацької електроніки часів Холодної війни, тому лише, почитавши після перегляду фільму Вікіпедію, дізнався звіки пішла його назва. Super 8 film – це формат плівки для домашніх відеокамер, що виготовлявся компанією Kodak з 1965-го року. Продавалась плівка у форматі картриджу, який було зручно вставити в камеру, після чого занести у спеціалізований магазин та проявити. Камери, спеціалізовані для зйомки з допомогою Super 8, виготовлялись численними компаніями, тому були недорогим задоволенням, і стали масовим продуктом. В ті роки навіть проводились аматорські кінофестивалі, які були згадані в однойменному фільмі. Власне сам Ейбрамс в підлітковому віці разом з однолітками знімав фільми для таких фестивалів.

Чим примітна ця історія? Читаючи відгуки на американських сайтах, надзвичайно часто фільм хакартеризують як “ностальгічний”. Дивно, але на мене він теж справив аналогічне враження. Колись я переглядав інтерв’ю з Євгеном Малухою (хто не знає, його голосом говорив Альф в українській інтерпретації серіалу), в якому він сказав про те, що пострадянські країни відстають від Штатів років так на 25. І дійсно, атмосфера американського містечка 79-го року, передана у фільмі, дуже нагадує атмосферу моєї малої батьківщини наприкінці 90-х на початку нульових. А до деяких речей ми ще й досі не доросли. Звичайно, ні для кого не секрет, що Україна в складі Радянського союзу протягом сімдесяти років йшла зовсім не тим шляхом. В той час, коли західний світ рухався в напрямку “загниваючого капіталізму” – економічного лібералізму та вільного ринку, совєти, будуючи комунізм, не тільки  впали під власною вагою, але й досі гальмують розвиток вже незалежної України (намає і не буде на них люстрації).

Повертаючись до фільму Ейбрамса, хочеться звернути увагу на наступне: камери Super 8 надавали можливість звичайним людям, в тому числі дітям, проявляти творчість та фільмувати цінні моменти. Компанії виробляли свої продукти для того, щоб задовольнити попит, і від цього користь отримували як виробники і реселлери, так і кінцеві користувачі. Нехай мій приклад функціонування ринкової економіки і банально звучить, проте він дуже добре описує прірву між обома боками Залізної завіси, і примушує задуматись, куди потрібно рухатись. Ринкова економіка та мінімум державного втручання породили такі явища як Кремнієва долина, домінування Західного світу та перемога у Холодній війні. Натомість, за совєтів спостерігався повсюдний дефіцит товарів, при якому, не те що електроніку, навіть хорошу книгу могла собі доволити придбати тільки “еліта” із зв’язками, та й то – в великих містах. А зараз однією з найбільших перешкод для розвитку є набута за 70 років рядянська ментальність нашого народу, ведь американцы, они же тупые!..

Цікаво почитати: The Purpose of Super 8: Documenting the past, capturing the present, and preserving for the future.

Доступною мовою автор розповідає про роботу з bash, принципи файлової системи, регулярки та інші цікаві моменти. Словом, рекомендую. Окрім “Linux Fundamentals” на сайті можна почитати окремі туторіали про програмування на bash, роботу з sed і awk.

Задумка, звичайно, безглузда на перший погляд, проте я такий підхід повністю підтримую – за три роки навчання в університеті я (як і всі інші студенти) роздрукував численну кількість файлів на папері, коли, за наявності відповідних інформаційних систем, можна було відправляти викладачу протоколи лабораторних робіт у електронному форматі. Знову ж таки, велику роль тут грає бюрократія…

Словом, виражаю солідарність WWF за просування ідеї “being paperless”

Як багато змінилося у блогосфері та соціальних медіа з січня 2006 року, коли я відкрив Блогобіг. На думку деяких, блоги вже “померли”. Здається, що ні у кого нема часу не те що писати, а навіть читати і коментувати блоги, бо всі занадто заклопотані підтримкою своїх профайлів у численних соціальних мережах . Проте блоги просто перетворилися на звичний і прозаїчний інструмент, яким варто користуватися тільки у випадках, коли він доречний. У блогах більше нема нічого особливого…

Золоті слова, чи не так? Блоґінг наразі перетворився на зручний інструмент у світі соціальних медіа, і перестав бути самоціллю. Такий розвиток, як на мене, є надзвичайно позитивним в плані якості контенту (стало менше “блоґів про блоґи”) і простоти процесу – все менше людей (я, у всякому випадку) непокояться про SEO-stuff, оптимізацію і технічні аспекти, як-то обов’язковість standalone (завдяки Posterous, WordPress.com) – усим керує соціальна складова.

З ВКонтакте потроху зав’язую. Останній мені необхідний в першу чергу для спілкування з одногрупниками, як і ICQ. Для цього налаштував Pidgin для роботи з обома протоколами.

В Києві Балмер перебув у рамках свого туру по регіону EMEA з метою пропагування cloud-ініціатив Microsoft. Конкретно в КПІ він розповідав про платформу Windows Azure (PaaS) і сервіси Windows Live та Office 365 (SaaS), а також презентував нову розробку Microsoft Research, яка нещодавно вийшла в масове виробництво – Xbox Kinect – контрол для Xbox’а, який дозволяє керувати косоллю рухами власного тіла. Звийно, не забув Балмер і нагадати про Windows Phone 7.

В ході лекції Стів обмовився, що Microsoft, спільно з КПІ, планує впроваджувати в університеті якусь інформаційну систему на базі cloud-технологій. Припускаю, що це буде якесь Sharepoint-рішення, хоча, безумовно, було б цікавіше, якби розробки велися в науковій сфері. До речі, сам Балмер привів приклад системи якогось університету, базованої на Azure, яка обробляє дані з численної кількості датчиків на дні океану. Саме такі рішення, як на мене, потрібно просувати у сфері Cloud Computing, оскільки наразі про cloud говоряють переважно як про IaaS чи PaaS для заміни хостингу для високонавантажених веб-проектів.

Ще однин цікавий момент, про який Балмер неодноразово говорив, причому не тільки в Києві, це необхідність симбіозу “хмари” і “розумних пристроїв” (smart devices) – по суті, клієнтських пристроїв і програмного забезпечення. Браузер із підтримкою HTML5, сучасний смартфон (як-то WP7), Xbox – приклади такоих смарт-технологій.

Загалом, Стів Балмер справив на мене дуже позитивне враження. Його виступ спонукає до дій, а не до нових покупок, як у випадку із іншим Стівом .

Єдина хороша річ – це синтаксиc Razor, що має ввійти в склад ASP.NET MVC як ViewEngine.

По-перше, Microsoft можна перестати лаяти на паскудний браузер, а по-друге, що більш важливо, сучасні оглядачі стають все більш уніфікованими. Погляньте на скріншот, який я взяв у Скота Генселмана:

Відтепер не так важливо чим саме ти користуєшся, і, можливо, браузерні холівари скоро затихнуть.

Скачати тут: http://ie.microsoft.com/testdrive/

Сьогодні хочу зробити огляд дуже корисного сервісу, призначеного для менеджменту паролів. Ця тема не часто піднімається в друкованих виданнях та блоґах, хоча портеба в якісних представниках цього класу сервісів/програм є.

Для початку перерахуємо проблеми, з якими стикається користувач Інтернету в процесі реєстрації та авторизації:

1. Кількість сайтів, з якими працює користувач Інтернету, вражає, але використовувати єдиний пароль на всіх надто небезпечно; ідеальним варіантом є унікальність кожного пароля. Саме тут і виникає потреба в програмному забезпеченні для менеджменту всіх цих паролів.
2. Кожен пароль повинен бути якомога довшим, та складатися з alphanumerical символів різного регістру, символів тире і підкреслення, а також, бажано, додаткових символів на кшталт ?, *, ^ (у випадку, якщо це допустимо). Знову ж таки, запам’ятати подібні паролі неможливо – потрібен спеціалізований софт.
3. Третя проблема в тому, щоб мати швидкий доступ до бази паролів з будь-якого робочого браузера.

Існує ряд standalone програм, призначених для генерації та зберігання паролів, деякі з них вміють працювати з браузерами, але у всякому випадку база паролів зберігається на комп’ютерів користувача. З одного боку така практика здається єдиною можливою, адже як можна довірити таку конфіденційну інформацію віддаленому сервісу? Де гарантія, що дані не будуть використані без відома користувача?

Сервіс LastPass не лише вирішує вказані вище приблеми, а й достатньо добре захищений від зовнішнього втручання. Щоб це проілюструвати, коротко розповім принцип роботи сервісу:

Робота з LastPass здійснюється з використанням розширень для браузерів, які доступні для більшості сучасних оглядачів (крім Опери, на якій можна користуватись букмарклетами) та для всіх платформ мобільних смартфонів. Паролі зашифровуються та розшифровуються на стороні клієнта, себто розширенням браузера, тоді як на сервері зберігаються в зашифрованому вигляді. Ключем шифрування служить пара логін + майстер-пароль, яка шифрується 256-бітним алгоритмом на стороні клієнта та не потрапляє на сервер. Для аутентифікації служить наступний механізм: зашифрована пара логін/пароль конкатенується з майстер-паролем і знову шифрується; ця інформація надсилається на сервер, де конкатенується з спеціальним індикатором користувача, і вже цей blob порівнюється з тим, що зберігається в базі.

Як бачимо, технологія LastPass дозволяє зручно і безпечно вести базу даних паролів, генерувати їх, та користуатись стандартними для браузера засобами автозаповнення. Крім всього перечисленого, LastPass має в своєму складі менеджер автозаповлення форм та безпечних нотаток, доступ до яких здійснюється через LastPass Vault.

“Безпека Януковича – це привід, для того, щоб обмежувати права громадян”

12 серпня компанія Oracle подала в суд штату Каліфорнія на компанію Google в зв’язку з порушенням ряду патентів, що стосуються технології Java. Згідно з заявою Oracle, провина Google полягає у створенні віртуальної машини Dalvik, яка є основою мобільної операційної системи Android. Програми для Dalvik VM пишуться на мові програмування Java, при цьому компілюються вони не в стандартний байт-код JVM, а специфічний байт-код Dalvik. Крім цього, бібліотеки Dalvik не співпадають з бібліотекими ні Java SE, ні Java ME.

Згідно з ліцензією Java, ви не порушуєте патент, доки у вас є повна імплементація відтуальної машини від Sun/Oracle – не більше, і не менше; будь-які розширення понад стандартної специфікації є порушенням. З одного боку це зумовлено питаннями повної кросплатформенності, а з іншого боку обмежується свобода використання Java, як мови програмування.

Навідміну від патентної політики Sun/Oracle, Microsoft Community Promise дозволяє використання мінімальної підмножини .NET-стеку (якими є Ecma/ISO стандарти CLR і C#), і не заперечує проти надбудов. В результаті маємо такі унікальні продукти, як MonoTouch, Unity3d та багато інших. І хоч .NET не чистою кросплатформенною технологією на кшталт Java, перспективи у ініціативи Microsoft набагато кращі.

Тим не менш, я дізнався про цікавий спосіб підвищити власний рівень володіння мовою, використоуючи Всесвітню Павутину. Як і чимало інших корисних речей, посилання на сервіс я знайшов на Хабрі. Суть методу, який реалізує сервіс LingQ, надзвичайно проста: слід концентуватися на reading та listening, забувши на деякий час про граматику. Як наслідок, досягаємо стану, коли іноземна мова сприймається на інтуїтивному рівні, а не на рівні “слово-переклад-граматика”. Така методологія базована на досвіді лінгвіста Стівена Кауфмана, яким було вивчено 11 мов саме таким способом.

В основі сервісу LingQ лежить численна бібліотека аудіозаписів та текстів до них, як то виступи політиків, експертів, інтерв’ю, записи статей з Вікіпедії, випуски новин “Голосу Америки”, подкасти та аудіо з інших джерел. Обирати можна за такими критеріями, як поточний рівень володіння англійською, тематика, тип аудозапису та ін. Під час опрацювання аудіо+тексту, нові слова можна виділити і занести до персонального словника, включаючи визначення та приклад використання.

Проте пройшло кілька місяців, і цікавість до нової платформи згасла. В Україні вперше прототип нового телефона був представлений в Microsoft 16 липня. Того ж дня відбулася зустріч київської .NET юзер-групи, на якій нам показали той же екземпляр. І мене девайс абсолютно не вразив. Більше того, після більш глибокого в’їзду в деталі процесу розробки і дистрибуції ПЗ для WP7, мушу сказати, що цю платформу скоріш за все чекає провал. Microsoft, мобільна платформа якої раніше була одним з лідерів на корпоративному ринку, зараз від цього ринку відвертається, йдучи по стопам iPhone. В результаті такої комсьюмеризації ми отримуємо Marketplace – аналог AppStore, з досить жорсткими порядками дистриб’юції програм. При цьому робити ПЗ для корпоративного ринку під індивідуальне замовлення стає практично неможливо, оскільки воно повинно у будь-якому разі пройти через Marketplace. Це саме стосується і графічного інтерфейсу, який у WP7 надзвичайно нестандартний, і орієнтований скоріше на розваги, ніж на роботу.

Звичайно, до офіційного запуску платформи щось та зміниться, проте те, що я бачу зараз, однозначно пророчить смерть планам Microsoft на мобільному ринку. А Android, до речі, тут як тут, і розробники з табору Windows Mobile і .NET Micro Framework цілком можуть на нього мігрувати – варто тільки Міґелю де Іказі допилити свій MonoDroid.

Почну з веб-сервісів. Даний термін в блоґах та пресі використовується зазвичай по відношенню до веб-застосунків (Web Applications), хоч в ідеалі має дещо інше значення. Така термінологія виникла, скоріш за все, з поняття “Software as a Service” (SaaS), відомого також як “Software on Demand” (SoD) – програмне забезпечення на вимогу. SaaS – це така категорія програмного забезпечення, яке не встановлюється на клієнтській машині користувача, а доступ до якого здійснюється через веб-інтерфейс (on Demand). Яскраві приклади: GMail, Google Reader, Meebo, Google Analytics. Навідміну від веб-сайтів, веб-застосунки створені не для презентації контенту, а для здійснення певної дії – у приведених вище прикладах це: читання електронної пошти, агрегація RSS-стрічок, миттєві повідомлення, аналіз статистичних даних. Отже, дане поняття “Web Application/Web Sevice/SaaS/SoD” стосується в першу чергу користувачів.

(Pure) Web Service – це програмний модуль, доступ до якого здійснюється по протоколу HTTP, а дані передаються у одному з веб-орієнтованих наступних форматів (XML, JSON). Об’єднує їх те, що їх основна сфера застосування – веб, і розподілені застосунки, побудовані з використанням веб-сервісів, так, чи інакше пов’язані зі Всесвітньою павутиною. З допомогою веб-сервісів, скажімо, реалізвані API більшості веб-застосунків (Twitter, Facebook, Picasaweb, Flickr) та деяких веб-сайтів (наприклад IMDB). Отже, класичний термін “Web Service” стосується розробників, що проектують та розробляють програми, орієнтовані на веб.

Перейдемо тепер до більш модного терміну – Cloud Computing (хмарні обчислення). Тут наголос робиться саме на слові “обчислення”. Ми уже дійшли висновку, що Web Application – це програма, а отже, навідміну від сайту, який просто маніпулює контентом, веб-застосунок – це більш складана система, яка потребує більше пам’яті та процесторного часу, а отже, звичайні веб-сервери тут можуть не підходити. Коли кількість підключень до застосунку перевищує можливості серверу, останньому нічого не залишається, як впасти. Тут на допомогу приходять такі комплекси, як Google App Engine, Microsoft Windows Azure, Amazon EC2. При роботі з цими платформами, користувач (а користувачем є розробник певного застосунку) має справу не з фізичним обладнанням типу виділеного сервера, і навіть не з віртуальним сервером. Функціональність платформи інкапсульовані в певній “хмарі”, а розробник має справу з сервісами, які “стирчать” назовні. Архітектура хмарних платформ дозволяє швидко масштабувати застосунок, а плата здійснюється не за дисковий простір, як з веб-хостингом, а за процесторний час та пам’ять. Це описує термін “pay as you grow, pay as you go”.

Хоч всі ці терміни описують різні поняття, дуже часто вони переплітаються, через їх спільну природу:

• Програми та дані знаходяться не на комп’ютері користувача, а в “хмарі” (хто вивчав комп’ютерні мережі, пам’ятають, що хмара – це умовне позначення Інтернету вцілому). У даному випадку хмара – це складна інфраструктура, користувача якої повинні хвилювати лише сервіси, що “стирчать” нагору
• Основний інтерфейс користувача – це веб-інтерфейс (HTML, HTML5, Silverlight, Flash – в залежністі від насиченості)
• Локальні та веб-застосунки використовують дані, які поставляються засобами веб-сервісів. Локальним можуть бути, наприклад застосунки iPhone, Android, Windows (як, наприклад, Seesmic, Dropbox)

За всім цим стоїть тенденція переходу програмного забезпечення в веб, і, як на мене, хорошим спільним терміном для всіх цих понять був би саме “Cloud Computing”.

Взагалі ідея дуже здорова. Тенденція переходу традиційних медіа в Веб вже нікого не дивує. І ті, хто робитиме це першими, відкусить більший шматок пирога. На тому ж YouTube вже зараз можна знайти чимало якісних каналів – серед україномовних: HolosAmeryky, 5channel, maqueorgua та інші.

Так що ж собою являтиме Google TV? Всередині “коробочки” ми матимемо спеціально оптимізований для перегляду відео браузер Chrome, який, тим не менш, залищиться повноцінним браузером, тож користувач матиме доступ до веб-сервісів та сайтів одразу зі свого телевізора.

Але щось в тих фільмах таки є. Можливо, це більш щира гра акторів того періоду, вдалий музичний супровід, чи заїжджені як на наш час жарти. Та як би там не було, фільми 80-х по-справжньому захоплюють і не залишають байдужими.

Останні переглянуті мною стрічки – Smokey and the Bandit (щоправда 1977-го), Midnight Run (1988) з де Ніро в головній ролі. І ще важко не згадати класику Джона Х’юза Planes, Trains & Automobiles (1987) та Ferris Bueller’s Day Off (1986).

Більшість моїх однолітків чи старших людей вже бачили ці стрічки раніше, проте магія 80-х в тому й полягає, що фільми тих років не гріх переглянути й по кілька разів.

Для читання достатньо здійснити пошук в Google Books за запитом “polular science” та у першому результаті видачі обрати “Про цей жернал“. Як результат – доступ до архіву по роках.

Дуже цікава річ з точки зору історії науки і техніки.

1. Gordon – середовище виконання Flash, реалізоване на JavaScript з використанням технологій HTML5 та SVG. Тут маємо статтю на Хабрі, а тут – кілька демонстрацій swf-роликів

2. qb.js – компілятор QBASIC, реалізований на тому ж JS. Працює це чудо таким чином: сточатку QB-код компілюється в байт-код, який потім виконується на віртуальній JavaScript-машині

3. Chrome Experiments – набір вражаючих експериментів на JavaScript, SVG, HTML5. Не секрет, що створено це все було для демонстрації можливостей ґуґлівського V8. Останній хіт – Google Gravity – цілком працююча версія пошуковика Google з анімацією “гравітаціних” можлистей. Дуже раджу спробувати.