/ 23.07.2013 / 

Закон створює проблеми тоді, коли замість відповідей він породжує запитання. Те саме можна сказати про урядову ініціативу, спрямовану на ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Під час різних дискусій у форматі круглих столів, інтерв’ю для ЗМІ та в останній докладній статті на «Телекритиці» мені доводилось переконувати прихильників цієї ідеї в тому, що ліквідація НЕК не лише призведе до свавілля в інформаційному просторі, але й несе в собі загрозу для свободи слова та вираження поглядів. Це пояснюється тим, що урядовий законопроект № 2142 не дає відповіді на питання: а хто у підсумку буде оцінювати медіа продукцію на предмет дотримання Закону України «Про захист суспільної моралі»?

Аналогічне зауваження до законопроекту висловило і Головне науково-експертне управління Верховної Ради України. В офіційному Висновку ГНЕУ зазначено наступне (виділено мною):

“На думку управління, прийняття законопроекту у запропонованій редакції може призвести до надмірної лібералізації сфери обігу і розповсюдження в українському суспільстві продукції сексуального чи еротичного характеру, а також продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості, порнографії тощо.

Річ у тому, що у законопроекті пропонується із Закону України «Про захист суспільної моралі» виключити положення якими визначаються повноваження Національної  експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (статті 8, 11, 1315, 18, 19). Проте питання, які саме органи виконавчої влади мають здійснювати ці повноваження, залишилося невизначеним. 

Статтею 20 законопроекту передбачено, що ініціювати проведення експертизи продукції і видовищних заходів сексуального характеру мають право державні і громадські організації, фізичні та юридичні особи, виробники і розповсюджувачі продукції, що звернулися з офіційним зверненням. Однак питання, до кого мають звертатися вищезазначені ініціатори проведення експертизи у разі ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, у проекті теж залишилося невизначеним.”

Отже залишається відкритим питання: кому вигідно ліквідовувати Комісію, залишаючи при цьому так багато законодавчих прогалин? Навряд чи нашим дітям та тим свідомим батькам, які ледь встигають ховати обличчя своїх нащадків від біг-бордів з оголеними тілами, реклами алкоголю та кривавих бойовиків у денний час телеефіру.

Проте поки що, завдяки голосу громадськості та твердій позиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, згаданий законопроект не ставився на голосування у парламенті, а Комісія продовжує свою діяльність.

Максим ВАСІН – виконавчий директор Інституту релігійної свободи,

член Громадської ради при Держкомтелерадіо

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 29.01.2013 /

Попри протести релігійної спільноти та правозахисників резонансний законопроект 10221 набув чинності. Це у свою чергу породило нову хвилю запитань як у віруючих і служителів Церков, яким слід жити згідно ухвалених змін, так і у державних службовців, на яких покладено обов’язок забезпечувати дотримання Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Законотворчий процес, спрямований на скасування внесених до Закону поправок, ще триває, і потрібен час для його завершення.

З огляду на це Вашій увазі, шановні читачі блогу, пропонуються мої відповіді, надані журналісту Оксані Хмельовській під час інтерв’ю, на основі якого оприлюднено більш розлогий аналітичний матеріал. 

1. Які законодавчі документи регулюють діяльність релігійних організацій в Україні?

У першу чергу, це Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також спеціальні закони, що регулюють різні сфери суспільного життя. До прикладу, порядок набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи, окрім базового закону, визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», земельні відносини регламентуються Земельним кодексом України, особливості оподаткування – Податковим кодексом і т.д.

Крім цього, існує безліч підзаконних актів – Укази Президента України, постанови Кабміну тощо.

2. На думку багатьох експертів, Закон про свободу совісті потребував змін. А яких саме? 

У цілому Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» сприймається українськими та зарубіжними експертами як такий, що забезпечує в Україні високий рівень свободи совісті та віросповідання, обумовлює наявний на сьогодні релігійний плюралізм та конфесійне багатоманіття.

Звісно, за понад 20 років своєї дії Закон потребує певних уточнень з метою приведення у відповідність до нових законів, суміжних з ним, та врахування реалій демократичного вектору розвитку українського суспільства. З огляду на це, зміни до Закону напрацьовуються вже останні 10 років.

Водночас глави конфесій, що входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, дійшли згоди про необхідність ухвалення спочатку закону про Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні (розроблена у 2004 році). Така Концепція повинна стати дороговказом для подальших законодавчих змін, зокрема в сферах освіти, гуманітарної та доброчинної діяльності віруючих, капеланського служіння (душпастирства) у війську, медичних закладах та пенітенціарній системі, забезпечення права віруючих на публічні мирні зібрання тощо. Важливо зауважити, що більшість із цих змін стосуються не базового Закону про свободу совісті, а саме галузевих законодавчих актів.

Окрім цього, принципи роботи Верховної Ради попередніх скликань, а також відсутність діалогу між владою і опозицією, наявні збої у реалізації домовленостей під час державно-церковного діалогу на найвищому рівні, не дозволяють сьогодні говорити про готовність парламенту до ґрунтовної роботи стосовно вдосконалення законодавства про свободу совісті. З огляду на це, парламент нового скликання має нагоду виправити цю ситуацію: започаткувати постійний діалог з релігійною спільнотою, в тому числі у форматі новостворених міжфракційних депутатських об’єднань.

Отже зберігається надія на позитивні зміни в цій сфері. На сьогодні є доручення Президента України щодо перегляду внесених до Закону змін та спостерігається відкритість Міністерства юстиції й Міністерства культури до діалогу з представниками конфесій відносно опрацювання відповідних поправок.

3. Які зміни викликали найбільше протестів й чому? 

Протести релігійної спільноти та громадськості загалом викликали як форма прийняття змін до Закону про свободу совісті, так і їх зміст. Законопроект № 10221 під час другого читання зовсім не розглядався. Він був проголосований 16 жовтня 2012 року менше ніж за хвилину без жодного обговорення та без розгляду поправок від суб’єктів законодавчої ініціативи (тобто депутатів), окремі з яких відображали зауваження релігійної спільноти.

На мою думку, найбільша небезпека внесених змін у їх неоднозначності, що дозволяє їх вільно трактувати. Особливі загрози для свободи віросповідання вбачаються у розширенні переліку контролюючих органів, що наглядатимуть за віруючими та релігійними організаціями, без чіткого окреслення меж їх контролюючих повноважень. До того ж для релігійних організацій не стали простішими процедури набуття статусу юридичної особи, навпаки – більш заплутаними. Також у Законі про свободу совісті збережено норму про дозвільних характер публічних мирних зібрань релігійного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України.

4. Чи для всіх релігійних організацій такі зміни неприйнятні? Як щодо сект чи інших сумнівних угрупувань?

Про неприйнятність змін, внесених законопроектом № 10221, одразу заявила Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, до складу якої входять 18 конфесій (християни, іудеї, мусульмани), та багато інших місцевих релігійних громад різних конфесійних напрямків, а також правозахисники і науковці.

Зміни стосуються не окремих конфесій, а в цілому свободи віросповідання в Україні, адже зачіпають загальні норми. Тому вони містять загрозу для усіх віруючих та усіх конфесій без виключення.

На питання щодо “сект чи інших сумнівних угрупувань” можу сказати, що хоча така термінологія і не використовується у Законі, але, на мою думку, прийняті зміни щодо порядку державної реєстрації релігійних громад відкривають більше можливостей для легалізації псевдо релігійних організацій.

5. Чому закон ускладнюватиме навчання в Україні студентів, іноземних священиків і волонтерів?

Це залежить від того, як будуть реалізовуватись на практиці прийняті зміни. На сьогодні вже існує колізія між Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Законопроект № 10221 лише додав неоднозначності у правове регулювання перебування іноземців в Україні з релігійною метою.

Однак заради об’єктивності слід додати, що за останній рік відбулись і позитивні зміни у законодавстві стосовно прав іноземців в Україні.

6. Тепер кількість реєструючих органів збільшилось. Але чи всі вони компетентні в цій справі?

Органи Укрдержреєстру, від яких тепер залежить набуття статусу юридичної особи релігійними організаціями, не мають ні законодавчих повноважень, ні фахівців, які б дозволяли їм запобігти реєстрації псевдо релігійних утворень чи екстремістських релігійних рухів. У цьому і є небезпека ліберального законотворчого підходу, який заперечує необхідність особливого порядку реєстрації релігійних організацій.

З огляду на це, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій ще у червні 2012 року запропонувала ініціаторам законопроекту № 10221 відмовитись від змін до Закону про свободу совісті та водночас запровадити на базі органів у справах релігій принцип “єдиного вікна” під час реєстрації релігійних організацій. Проте поспішність ухвалення цього законопроекту під час другого читання зробила неможливим обговорення та розгляд цих поправок.

7. Уже були випадки реєстрації згідно з новими змінами?

На практиці внесені до Закону зміни можуть застосовуватись двозначно. З одного боку, зберігається подвійна реєстрація релігійних організацій, яка практикувалась і раніше. Проте, з іншого боку, законодавчі зміни не виключають можливість для релігійних громад та органів влади змінити звичну черговість реєстраційних процедур або взагалі оминути органи у справах релігій, реєструючись лише в органах Укрдержреєстру.

Можна передбачити, що органи влади здебільшого будуть намагатись дотримуватись раніше існуючого порядку державної реєстрації релігійних організацій.

8. Ви говорили про появу корупційних чинників? Розкажіть про їхній механізм?

Там, де будь-який закон допускає неоднозначне тлумачення щодо дій органів влади, з’являється ґрунт для бюрократичної тяганини або корупції.

9. Як щодо досвіду інших країн, зокрема щодо подвійної реєстрації?

Досвід інших країн Європи свідчить про спрощення реєстраційних процедур та прагнення до мінімізації бюрократичних перепон на шляху до свободи віросповідання чи свободи асоціацій. Хоча, звісно, європейські країни не мають уніфікованого законодавства у цій сфері, тому мають місце ті чи інші особливості. При цьому найчастіше в країнах ЄС органи влади здійснюють моніторинг діяльності релігійних організацій, реагуючи на порушення закону, замість того, щоб вдаватись до ускладнення їх реєстрації.

Максим ВАСІН – виконавчий директор Інституту релігійної свободи,

член Робочої групи Мінкультури  з підготовки законопроектів у сфері свободи совісті

.

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 20.11.2012 /

У сьогоднішніх реаліях, коли парламентська більшість за 50 секунд може проголосувати за обмеження конституційних прав громадян без жодного обговорення та ігноруючи думку суспільства, громадськості слід як ніколи уважно аналізувати діяльність Верховної Ради та активно діяти на захист фундаментальних прав людини, в тому числі свободи віросповідання.

Саме такий інцидент трапився 16 жовтня 2012 року, коли парламент прийняв у другому читанні суттєві зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», подані Представником Президента України у Верховній Раді Юрієм Мірошниченком. При цьому глави Церков і релігійних організацій вже наступного дня на зустрічі з Віктором Януковичем висловили свою однозначну позицію щодо необхідності ветування закону, прийнятого з грубими порушеннями регламенту та наданих представниками влади обіцянок.

Головна небезпека прийнятих змін, що містяться у законопроекті № 10221, полягає у неможливості їх однозначно потрактувати. Поспішність прийняття і непродуманість цих новацій у разі набуття ними чинності призведе до того, що у посадовців органів влади з’явиться величезна спокуса зловживати Законом на користь тої чи іншої конфесії, або задля придушення вільнодумства та свободи віросповідання як такої. Актуальним при цьому є і поява корупційних чинників.

Перше, це ускладнення та невизначеність порядку реєстрації релігійних організацій, а саме: запровадження двох не узгоджених між собою процедур, необхідних для набуття статусу юридичної особи, – реєстрації статуту релігійної організації (в Мінкультури чи обласних держадміністраціях) та її державної реєстрації (в органах Укрдержреєстру). При цьому із законодавчих новацій не зрозуміло, у якій саме послідовності ця реєстрація має відбуватись.

Як варіант, релігійна організація може набути статус юридичної особи, оминаючи при цьому орган у справах релігій. Тобто виключно за результатами державної реєстрації в органах Укрдержреєстру та без окремої реєстрації статуту в Мінкультури чи обласній державній адміністрації. І це тому що проголосована редакція Закону не лише відкидає принцип “єдиного вікна”, запропонований Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, але й жодним чином не пов’язує між собою ці дві реєстраційні процедури.

Такий неоднозначний зміст правових норм не пасує жодному законодавчому акту, що має першочергове завдання врегульовувати суспільні відносини, а не створювати хаос.

По-друге, розширення переліку контролюючих органів, до яких додано прокуратуру, центральний орган у справах релігій (Мінкультури), інші міністерства та місцеві органи виконавчої влади, є відвертим кроком у часи радянського тотального контролю за діяльністю віруючих і релігійних організацій. Це занепокоєння підсилюється тим, що запропоновані новації не урівноважені чіткими межами компетенції згаданих органів влади та дозволеними способами реалізації контролюючих функцій, що створює підґрунтя для сваволі чиновників.

Проблема в тому, що ті органи влади, які є суб’єктами державно-церковних відносин та уповноважені надавати адміністративні послуги релігійним організаціями, наділяються контролюючими повноваженнями, хоча самі бувають порушниками законодавства у цій сфері. Відтак, вони не в змозі контролювати самі себе, а роль судової гілки влади як можливого незалежного арбітра взагалі законом не береться до уваги.

Як не парадоксально, у новому Законі України «Про громадські об’єднання», що набуває чинності з 2013 року, повністю скасовується державний контроль за додержанням громадськими організаціями положень статуту. Водночас державний нагляд і контроль за  дотриманням цього Закону поставлений у законодавчі рамки, що згідно європейських рекомендацій є ознакою демократичного процесу. Проте у релігійній сфері спостерігаємо протилежні тенденції.

Окрім цього, проблемним питанням законопроекту № 10221 є збереження для віруючих і релігійних організацій дозвільного порядку проведення публічних мирних заходів мирного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Також запроваджується норма про те, що погодження релігійної діяльності іноземців здійснює центральний орган у справах релігій – тобто Міністерство культури України. Це додає суперечностей у нормативне регулювання діяльності в Україні іноземних священників, вчителів і студентів духовних навчальних закладів, волонтерів тощо.

Звісно, чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» потребує вдосконалення. Проте за останні 20 років склалася усталена практика його застосування, що дозволяє зберігати баланс відносин в релігійній сфері. Тому будь-які зміни у цій чутливій площині законодавства слід розробляти та приймати у тісному та правдивому діалозі з тими, кого вони безпосередньо зачіпають і кому згідно них діяти, тобто з релігійною спільнотою.

Варіанти розвитку подій

У цей час, коли Президент України з дня на день має визначити подальшу долю законопроекту № 10221, окремі урядові структури пропонують доопрацювати прийняті зміни після їх підписання та набуття чинності. Це обґрунтовується наявністю ще 35 законів у тілі проекту, до яких також вносяться поправки з мотивів адміністративної реформи.

Проте такий підхід є не лише ризикованим та популістським (знову обіцянки), але й здатним ще більше збурити віруючу громадськість та розхитати крихкий міжконфесійний мир в Україні. Відмова Президента застосувати право вето до даних змін також буде яскравим свідченням ігнорування думки конфесій під час їх діалогу з владою. Як наслідок, це може геть зруйнувати позитивні напрацювання попередніх років, породивши недовіру у державно-церковних відносинах часів десятирічної давнини.

Таким чином, на сьогодні немає альтернативи ветуванню змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», передбачених законопроектом № 10221. Саме до цього і закликали Президента Януковича глави конфесій, що представлені у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій, а також правозахисники, громадські активісти та науковці.

Від рішення Глави держави та від способу подальшого втілення цього рішення органами влади залежить вектор розвитку державно-конфесійних відносин в Україні у наступних роках.

Максим ВАСІН – виконавчий директор Інституту релігійної свободи, Київ

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 28.07.2012 /

Перша зустріч з новим Уповноваженим Верховної Ради України за прав людини Валерією Лутковською залишила у мене позитивне враження. Раніше доводилось спостерігати за діяльністю омбудсмена лише за текстами щорічних звітів про стан прав людини в Україні. Тепер з’явилась можливість співробітництва завдяки створенню Консультативної ради при Уповноваженому ВР. Перше її засідання відбулось у вівторок, 24 липня.

Валерія Лутковська присвятила понад 3 години для спілкування з правозахисниками та громадськими активістами, відповідаючи на їх питання та вибудовуючи формат подальшої взаємодії. І це вже само по собі є плюсом.

Чимало міркувань і пропозицій присутніх стосувались ролі Уповноваженого ВР на фоні кризи судової системи та недовіри суспільства до правоохоронних органів. Правозахисники закликали омбудсмена зайняти більш чітку позицію стосовно судових рішень, спрямованих на позбавлення громадян права на публічні мирні протести, а також рекомендували не ігнорувати проблему політичних переслідувань в Україні. На їх думку, Уповноважений ВР у своїх заявах має посилати чіткі сигнали і суддівському корпусу, і посадовцям органів влади стосовно тих чи інших дій, які по суті порушують права людини.

Коментуючи ці пропозиції, Валерія Лутковська заявила про намір використовувати для правозахисту лише законні інструменти. Вона відмовилась залучатись до політичної діяльності, під якою розуміє в тому числі і дискусію навколо справедливості та законності вироків суду стосовно колишніх урядовців. За її словами, омбудсмен з одного боку не повинен порушувати незалежність суду та немає права впливати на суддів у процесі судочинства, а з іншого боку –  слід проявляти повагу до рішення суду, яке набуло законної сили.

Однак засідання Консультативної ради не обмежувалось цими дискусіями. Після жвавого обговорення присутні вирішили створити 6 експертних груп різного профілю, які передбачають постійну взаємодію з Представниками Уповноваженого ВР по різним напрямкам. При цьому не виключається можливість створення експертних груп вузького профілю, зокрема стосовно забезпечення права на мирні зібрання, свободу вираження поглядів та віросповідання.

Варто відзначити, що раніше нічого не було відомо про діяльність консультативної ради при омбудсмені, хоча її функціонування передбачено Законом про Уповноваженого ВР з прав людини. Створення такого дорадчого органу у перші місяці діяльності Валерії Лутковської можна розцінити як добру волю до співпраці з представниками громадськості.

При цьому поділяю думку голови правління УГСПЛ Аркадія Бущенка, висловлену під час засідання, що самі по собі ні експертні групи, ні Консультативна рада в цілому не гарантують результатів та ефективної допомоги Уповноваженому ВР у поліпшенні ситуації з правами людини в Україні. Лише активна і, головне, злагоджена участь у цьому процесі кожного учасника Консультативної ради є запорукою позитивних змін.

Зі свого боку докладатиму зусиль для того, щоб новий Уповноважений ВР з прав людини змогла приділяти більше уваги, ніж у попередні роки, проблематиці забезпечення свободи совісті та віросповідання в Україні.

Максим ВАСІН, виконавчий директор ІРС

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 14.05.2012 /

Друге сильне враження, після Ніагарського водоспаду, на мене справив Парламент Канади, з відвідин якого почався наш візит до Оттави. Він не тільки захоплює своїм вишуканим оздобленням, але й високим рівнем парламентської демократії та дискусії.

Присутність у стінах парламенту Прем’єр-міністра, членів Уряду та усього складу Парламенту не заважає одночасно проводити в його стінах безкоштовні екскурсійні тури, які дуже популярні серед туристів. Навіть більше, кожний охочий може відвідати засідання Палати Громад (нижньої палати Парламенту Канади) та спостерігати за роботою парламентарів з балкону зали засідань. Для цього лише потрібно пройти додатковий контроль на безпеку та віддати до камери схову свій верхній одяг і усі електронні прилади.

Такий вид відкрився з балкону, куди завітала частина делегації ВРЦіРО. (Фото: Roy Grogan)

Особливо цим користуються безпосередньо канадійці. У такий спосіб вони наглядають за роботою своїх обранців, які обираються у виборчих округах кожної провінції за мажоритарною системою. Оскільки з балкону зали засідань ледь чутно виступи парламентарів, кожний стілець оснащений слухавкою, з якої чутно звук від мікрофонів виступаючих.

Подружня пара канадійців, яка уважно спостерігала за дискусією в залі, поділилась зі мною примірником схеми розсадки парламентарів. За цією схемою дуже легко ідентифікувати особу промовця, що дуже важливо для сумлінних виборців.

Схема розсадки парламентарів у залі

У Канаді уряд формує партія, яка здобула більшість за результатами виборів. За звичаєм, її очільник посідає пост Прем’єр-міністра. При цьому, урядовці з числа парламентарів продовжують одночасно працювати у Парламенті, звітуючи за свою роботу перед парламентською опозицією.

Для звітів Уряду передбачені особливі засідання тривалістю 45 хвилин під назвою «Question Period», на кшталт Дня уряду у Верховній Раді України. Однак таке засідання проходить зовсім по-іншому.

Регламент для питань та відповідей складає 35 секунд. Парламентар від опозиції порушує будь-яке питання перед Прем’єр-міністром чи іншими членами Уряду, звертаючись при цьому до Спікера Палати Громад як посередника та наглядача за регламентом. Якщо відповідь не задовольняє опозицію, то вона ставить уточнююче питання. При цьому кожне питання та відповідь на нього супроводжується оплесками чи стуком однопартійців, інколи стоячи, що свідчить про широку підтримку озвученої позиції з боку влади чи опозиції. Якщо парламентарі надто голосно та емоційно засвідчують свою солідарність із виступаючим, то Спікер встає зі свого місця, що є закликом для заспокоєння та продовження дискусії на більш спокійних тонах.

Мені довелось стати свідком, зокрема, ось цих дебатів щодо проблеми навколишнього середовища:

Темп такого “пінг-понгу” питань та відповідей дуже швидкий і з першого погляду просто спантеличує. Але при цьому серед учасників присутня певна культура парламентської дискусії, яка відбувається на очах виборців та медіа.

Канада, яка у минулих двох століттях мала дуже тісні стосунки з Великою Британією, запозичила в неї багато традицій парламентської демократії. Палата Громад була заснована у 1867 році, коли Акт про Британську Північну Америку (1867) утворив Домініон Канада, і мала за зразок британську Палату громад. Лише у 1982 році Велика Британія відмовилася від законодавчої влади в Канаді, і з того часу канадійський Парламент отримав повну самостійність.

У залі для зустрічей у Парламенті Канади

Для повноти картини додам, що верхньою палатою Парламенту Канади є Сенат, склад якого призначається Генерал-губернатором Канади за поданням Прем’єр-міністра. Сенатори також представляють відповідні провінції, згідно їх місця проживання, та можуть призначатись не тільки з членів провладної партії, а також з числа колишніх урядовців, відомих людей та визнаних політиків, навіть з числа опозиції.

Конституція Канади, закони та парламентські традиції розрізняють коло питань, які можуть бути ініційовані в Сенаті та Палаті Громад. Зазвичай Сенат підтримує законопроекти Палати Громад як всенародно обраного органу влади, однак може пропонувати свої правки. Складніше відбувається взаємодія між цими палатами, коли в країні керує уряд меншості.

Візит до Парламенту Канади не тільки переконав мене в тому, що парламентаризм в Україні потребує змін, але й дав уяву позитивного досвіду демократії, до якого варто прагнути. Публічний контроль з боку опозиції є тим стримуючим запобіжником, який змушує владу бути відповідальною перед суспільством і діяти в його інтересах. І ці зміни в Україні можливі лише за активної участі безпосередньо самих виборців, і не лише під час виборів.

Парламентський архів

Внутрішній двір парламентської будівлі

Зустріч членів делегації ВРЦіРО з Прем'єр-міністром Канади Стівеном Гарпером за участі Міністра Джейсона Кенні

Максим ВАСІН, виконавчий директор ІРС

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 23.03.2012 /

З початку тижня опубліковано немало коментарів стосовно причин такої термінової зустрічі Президента України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, яка зрештою відбулась у середу, 21 березня.

Як би там не було, але подібні зустрічі, як форма безпосереднього діалогу, все ж таки потрібні та актуальні. Досвід показує, що саме через брак порозуміння між органами влади та релігійною спільнотою на світ з’являються недопрацьовані непрофесійні рішення та документи. Приміром може бути запровадження “подвійної реєстрації” релігійних організацій, про яких просто забули під час ухвалення у 2004 році нового Закону про державну реєстрацію.

Для наочності цієї тези підготував до Вашої уваги інформацію про стан виконання органами влади Переліку актуальних питань державно-конфесійних відносин в Україні, який члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій майже рік тому, 21 квітня 2011 року, передали Віктору Януковичу під час першої зустрічі з ним у статусі Глави держави.

Для кращого опрацювання зазначених питань керівники конфесій також пропонували Президенту створити постійний механізм взаємодії між його Адміністрацією та ВРЦіРО, зокрема у форматі постійно діючого консультативно-дорадчого органу. Однак поки що маємо “традиційні щорічні” зустрічі, які Адміністрація готує за два-три дні.

Цей аналіз свідчить, що залишається чимало питань, над розв’язанням яких треба спільно працювати представникам влади і конфесій. Це, звісно, якщо держава зацікавлена використати увесь потенціал Церков і релігійних організацій, пов’язаний з їх духовним і соціальним служінням на благо суспільства.

Як і минулого року, на останній зустрічі глави Церков і релігійних організацій у своєму зверненні звернули увагу Глави держави на сучасні соціальні виклики, що стосуються зростання “прірви” між багатими та бідними в українському суспільстві. У відповідь вони почули звіт про досягнення Уряду у сфері економічного зростання та адаптації законодавства України до практики Євросоюзу.

Тому зустрічі та діалог потрібно продовжувати далі, а передусім – потрібно переходити від слів до конкретних справ.

Максим ВАСІН, виконавчий директор ІРС

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 09.03.2012 /

Останнім часом довелось чути різні дивакуваті аргументи проти ініціатив суттєво обмежити рекламу цигарок та слабоалкогольних напоїв. Один із них: реклама не впливає на обсяги споживання, а лише допомагає споживачу обрати бренд.

Як не дивно, таке обґрунтування стало основою для рішення Громадської ради при Держкомтелерадіо про недоцільність законодавчого обмеження реклами пива, ухваленому на останньому засіданні від 24 лютого 2012 р.

При цьому вже не останній місяць точиться боротьба окремих парламентарів та громадських активістів із тютюновими лобістами. Останні активно закликають Президента України накласти вето на ухвалений ще у вересні 2011 року Закон № 3778-VI щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів.

Зрозуміло, що телебачення та преса мають комерційний інтерес у демонстрації будь-якої реклами, за яку платять. Виробники цигарок, пива та слабоалкогольних міксів прагнуть насамперед не обізнаності у брендах, а збільшення доходності їх бізнесу. Але якою ціною?

Досвід Великої Британії

Чи дійсно заборона реклами та інші обмеження не впливають на обсяги споживання тютюнової продукції та алкогольних напоїв? Чудова стаття кореспондента з питань здоров’я BBC News проливає світло на це питання.

У 1962 році приблизно 70% чоловіків і 40% жінок у Великобританії палили цигарки (разом – біля 55%). Однак дослідження «Куріння та здоров’я», проведене у цьому ж році Королівським коледжем лікарів, справді привернуло увагу громадськості та політиків на проблему зв’язка між курінням, раком легенів та скороченням віку життя людини.

Відтак, у 1965 році у Великобританії заборонили рекламу цигарок на телебаченні, а в 1971 році на пачках з’явилися попереджувальні написи про шкоду здоров’ю. Через 50 років ситуація змінилася докорінно – курцями нині є 21% чоловіків і жінок. “Курці, які раніше складали більшість, тепер опинилися серед аутсайдерів”, – зазначає автор статті Домінік Х’юс.

Більш того, починаючи з наступного місяця, тютюнові вироби заборонять виставляти на загальний огляд у великих супермаркетах Великобританії.

Досвід Австралії

Нові правила наберуть чинності у 2012 році

Вже зараз в Австралії діє одні з найбільш “жорстких” законів у світі щодо реклами та споживання тютюнових виробів. Зокрема, мова йде про підвищення цін на тютюнову продукцію, заборону палити у громадських місцях, барах, ресторанах, кафе, а також введення штрафних санкцій за продаж цигарок підліткам. Будь-яка реклама тютюну заборонена на телебачення і радіо, в журналах і газетах, а також на спортивних змаганнях. Австралійські підприємці не тільки позбавлені можливості рекламувати тютюнові вироби, а й виставляти їх на вітринах і прилавках магазинів.

Окрім цього, починаючи з 1 липня 2012 року, всі упаковки цигарок будуть позбавлені товарних знаків виробників і знайдуть непривабливий зеленувато-коричневий колір. І ось чому.

Як заявила федеральний міністр охорони здоров’я Нікола Роксон, австралійський уряд сподівається знизити число курців на 10% до 2018 року. “За останнє десятиліття кинули палити близько 40% населення Австралії, – підкреслила пані Роксон. – Багато в чому це заслуга уряду, який робить все можливе, щоб відбити охоту до паління як у завзятих курців, так і у молоді”.

Як зазначає BBC News, куріння в Австралії неухильно падає з середини 1970-х років, коли вперше були введені обмеження на рекламу тютюнових виробів. На даний момент лише біля 19% австралійців називають себе курцями.

Статистика по Україні

Вікіпедія підказує, що в Україні:

• щоденно курить 45% дорослих чоловіків і 9% дорослих жінок;
• серед молоді курить 45% юнаків і 35% дівчат;
• щорічно до числа курців долучаються не менш 100 000 українців;
• кожен четвертий підліток в Україні викурює першу сигарету у віці 10 років;
• Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13-15 років курять більш 30 % юнаків і дівчат;
• Україна займає ІІ місце за кількістю викурених цигарок на одного громадянина (на кожного українця припадає понад 2500 сигарет — майже 7 щоденно);
• розрахунки Всесвітнього банку свідчать про те, що економічні збитки України від тютюну складають близько 2 мільярдів доларів щорічно;
• за офіційною статистикою в Україні щороку від хвороб пов’язаних з курінням помирає 120 тисяч чоловік.

Висновки очевидні

На згаданому засіданні Громадської ради при Держкомтелерадіо зі свого боку я зауважив: якщо замовники реклами цигарок та алкогольних напоїв вважають, що вона не впливає на обсяги споживання їх продукції, то нехай відмовляться від такого “малоефективного” засобу популяризації.

Але ж ні – не відмовляються! Та ще й міцно вчепилися у можливість і надалі промивати мізки дітям та молоді, спонсоруючи спортивні заходи, змішуючи пиво і соки у яскравих мюзиклах та перетворивши каси супермаркетів на ярмарок смерті. Але це треба зупинити!

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 14.02.2012 /

Сьогодні опублікували дослідження, яке ми з колегами з ЦПСА зробили за наслідками тренінгу щодо ефективної співпраці з парламентом. Завданням цієї роботи було розширити аргументацію на користь законопроектів, спрямованих на забезпечення права на свободу віросповідання у сфері освіти.

Справа в тому, що гарним законодавчим ініціативам часто бракує переконливих доказів, фактів, аргументованих висновків – саме цьому нас навчали під час тренінгу. Звісно, що ґрунтовне та методологічно правильне дослідження потребує значно більшого часу, коштів та інших ресурсів. Але для нас це спроба розпочати аргументовану розмову з парламентом.

Тепер кілька слів по суті питання про шкільне виховання, щодо якого я раніше обіцяв читачам блогу висловити свою думку.

Приватні навчальні заклади в Україні можуть створювати фізичні особи, громадські та благодійні організації, підприємства, а от релігійним організаціям це не дозволено. Тобто була запроваджена саме така практика застосування Закону  України «Про освіту».

Водночас, з огляду на високий рівень релігійності українців, є суспільний запит на школи та університети з релігійною системою виховання. Тому вони дедалі частіше засновуються не релігійними організаціями, а афільованими організаціями чи віруючими як приватними особами.

Приміром може бути Український Католицький Університет (його засновником є Фонд св. Климентія, головою якого обрано архієпископа УГКЦ Любомира Гузара) та чимало загальноосвітніх шкіл по всій Україні, а також нещодавно відкритий за підтримки УПЦ (МП) дитячий садок у Києві {відеосюжет}.

У таких закладах поряд із дотриманням державного стандарту світської освіти має місце виховний компонент на основі релігійних цінностей. При цьому школярі та студенти за бажанням можуть відвідувати богослужіння чи загальні молитви.

Окремо слід зауважити, що в Україні національні меншини мають можливість засновувати власні приватні школи, де зберігаються в тому числі і традиції їх релігійної самобутності.

Щодо європейського досвіду – зокрема в Австрії немає державної Церкви та на інституціональному рівні держава і релігійні організації відокремлені один від одного. Проте це не заважає релігійним організаціям засновувати власні школи, які підтримуються з державного бюджету (!) на рівні з іншими приватними школами.

Німеччина у державно-церковних відносинах посередині між моделями державної церкви та жорстким відділенням церкви і держави. При цьому німецька Конституція гарантує релігійну освіту в державних школах, але від релігійного навчання та міжконфесійних молитов у школах можна відмовитись, якщо людина має інші переконання. У ФРН існують і приватні школи, засновані Церквами, які аналогічно з іншими приватними школами отримують, знову ж таки, державне фінансування.

Навіть у Франції, де наявна найбільш секулярна модель державно-церковних відносин та підтримується нейтралітет держави до релігії, релігійні організації безперешкодно засновують приватні школи. Як приклад, 90 % приватних шкіл Франції є католицькими, інші 10 % шкіл розподіляються між протестантськими та юдейськими, а також невеликим числом неконфесійних шкіл.

Тому залишається незрозумілим, чому в Україні конституційний принцип відділення церкви і держави заважає надати релігійним організаціям права засновувати приватні навчальні заклади державного стандарту освіти? І в інших країнах закони закріплюють відокремлення держави і церкви, проте розуміння та практика застосування цього принципу зовсім інша.

Пропоную ознайомитись з повним текстом дослідження під назвою «Роль релігійних цінностей у вихованні високоморальних громадян» та залишити свої відгуки у коментарях.

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 29.12.2011 /

Віднедавна багато бухгалтерів та керівників релігійних і інших організацій спантеличені звісткою про запровадження відповідальності у сфері використання персональних даних громадян. Актуальність теми та невизначеність у багатьох її аспектах спонукала мене детальніше вивчити ситуацію та підготувати кілька юридичних порад.

З повним текстом мого коментаря до Закону України «Про захист персональних даних» можна ознайомитись на сайті Інституту релігійної свободи.

На мою думку, Закон має чимало проблемних положень, у тому числі в площині їх практичної реалізації. Однією із проблем є його надто широке застосування. Як приклад, контактні дані контрагентів чи благодійників, зазначені на їх візитках, можуть вважатися базою даних у формі картотеки, якою слугує візитниця. Або так само електронний перелік осіб із посадами та поштовими адресами, яких організація планує привітати на Різдво, якщо ці дані отримані не з загальнодоступних джерел. Однак поняття цих джерел Закон не розтлумачує, тому не відомо чи до таких джерел можна віднести Інтернет, ті самі візитки або якісь довідники.

Очевидно, що для найменшої користі Закону «Про захист персональних даних» до його тексту потрібно внести чимало поправок і уточнень. Зокрема в частині самого поняття персональних даних, які підлягають державному захисту, а також відносно повноважень контролюючих органів та порядку проведення відповідних перевірок, процедури накладення стягнень.

А поки Закон радше створює додаткові складнощі для усіх суб’єктів господарювання, ніж захищає право на приватність громадян.

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua

/ 23.12.2011 /

У четвер випала нагода вже вдруге поспілкуватись із слухачами Радіо Марія. На запрошення ведучої програми «Перехрестя» журналіста Наталії Маціпури цього разу ми спілкувались про моральність в Україні в контексті впливу інформаційного контенту на дітей.

Звичайно, тема складна і багатогранна, а тому годі було сподіватись, що вдасться знайти прості відповіді для вирішення усіх проблем. Тим більше, в медійних колах існують і альтернативні позиції. І багато хто з журналістів не погодиться із висловленими мною думками.

Інший момент. Після ефіру ведуча програми по-доброму зауважила, що спілкування було б більш цікавішим, якби замість професійних термінів та мови документів слухачі б почули приклади з власного життя, реальні історії та щось інше, ближче до людей. Тобто порадила спілкуватись із радіослухачами їх мовою, а не залізобетонною лексикою юриста.

А що Ви думаєте з цього приводу?

Шановні читачі! Мій блог тепер має нову адресу і новий дизайн. Впевнений, що Вам сподобається! 

Свіжі публікації шукайте за адресою: mvasin.org.ua