Make Up Your Mind Easy | Ukrainian Lifestyle Blog

До себе ніжно. Ще одна важлива книга про любов до себе

2023-03-12T19:42:00.005+02:00

В продовження посту про любов до себе ділюсь цікавими думками з книги Ольги Примаченко “До себе ніжно. Книга про те, як цінувати й берегти себе“. Якщо коротко, книгу дуже рекомендую до читання. Вона про те, як припинити вірити у власну недостатність, неправильність та необхідність терміново полагодити себе.

Авторка каже, що ніжність до себе - це не результат вольового рішення чи колись даної собі обіцянки. Це завжди дорога. Не до якоїсь позначеної мітки на мапі й точно не до кращої версії себе, а туди, де ви відмовляєтеся грати роль наглядача, критика і судді та вибираєте натомість вірити у свою нормальність.

Це готовність із доброзичливою цікавістю досліджувати свої “не можу”, “не хочу” та “не буду” і пливти не за течією і не проти неї, а туди, куди вам потрібно.

Про почуття

Почуття завжди про “тут і тепер”, а не про характер. Якщо відчуваєте злість, то це нічого не говорить про те, яка ви людина, але багато чого може розповісти про те, що відбувається. Можливо, порушують ваші кордони, або знецінюється те, що для вас важливо. Або ви так довго не відпочивали й настільки виснажені, що тіло перейшло в режим бойової готовності та реагує командою “Ворог!” навіть на найменший рух тіні.

Ви маєте право відчувати будь-що, коли завгодно і як завгодно довго. Негарних, неправильних чи недоречних почуттів немає. Неправильних – також.

Ніхто не може радити вам “забити та розслабитись”, або говорити “ну що ж ти так засмучуєшся через це”. По-перше, кожна людина має право переживати події так, як вона хоче чи може їх переживати, бо краще розуміє, що полегшить її стан. По-друге, такі висловлювання ставлять під сумнів здатність правильно реагувати на події та переводять людину з позиції дорослого зі своєю стійкою системою координат у позицію дитини, життєвого досвіду якої не вистачає, щоб оцінювати об'єктивно те, що відбувається. По-третє, ніхто нікому не може говорити “розслабся”, поки сам так само не напружився.

Пріоритети

Щоразу, коли я кажу “так”, я заздалегідь знаю, скількох “ні” це буде мені коштувати. Насамперед сказаних самій собі. Ми завжди щось обираємо та від чогось відмовляємось. Нейтрального вибору не існує. Намагання охопити все (тобто ні від чого не відмовитись) має свою ціну та спричиняє певні втрати.

Розставляння пріоритетів – це не встановлення кордонів. Пріоритети визначають черговість, кордони – міру дозволеного.

Час на відновлення слід закладати до бюджету завдання, а не виділяти його за залишковим принципом.

Якщо ми розуміємо, навіщо ми це робимо, то нам легше долати труднощі, бо мотивація йде зсередини.

Неймовірно важливо дозволити собі поважати свої пріоритети й не соромитися їх, не відчувати провину через те, що вам не хочеться відщипнути від себе шматочок і комусь його віддати. Розставлені пріоритети роблять життя стійкішим, а вас – більш зрозумілим для оточення. Немає нічого поганого в словах “Зараз для мене важливіше інше”.

Це нормально - тримати фокус на тому, що вас наповнює та радує: працювати у зручному темпі, читати книги з котом на колінах у вихідний день, а не доробляти презентацію, працювати на роботодавця, а не на себе. Це справді нормально – не робити того, що вас вбиває, і не хотіти “ставати сильнішою” такою ціною.

Тому коли наступного разу спіймаєте себе на словах “вибач, немає часу”, сміливо продовжить цю фразу словами “бо зараз для мене є важливішим інше” у себе в голові. Або вголос.

Як допомогти собі впоратися з бомбардуванням завданнями? Запам'ятайте та використовуйте фразу: “Мені треба подумати”. Так, ви дійсно маєте право то сказати. Завжди.

Враховуйте обмеженість своїх ресурсів і не вимагайте від себе подвигів. Важливого багато не буває. Ви не нескінченні. Ви правда не нескінченні.

Дорослість

Зрілу людину чужа позиція не дратує. Вона взагалі не викликає емоцій, оскільки ніяк не впливає на її переконання та спокійну впевненість у своєму праві думати та чинити так, як вона вважає за потрібне.

I’m too old for this shit:

Вислуховувати безцеремонні поради від перехожих
Посилати “промінчики добра” замість прямого питання “Чим допомогти?” або безпосередньо допомоги, якщо я хочу і можу допомогти
Дочитувати нецікаві книги, дивитись нудне кіно

Як я можу про себе подбати? Не робити того, що вам не підходить, не погоджуватися на те, що виводить з рівноваги, не терпіти поведінку, яка робить вам боляче. Це нормальна доросла поведінка – жити без насильства над собою: і власного, і чужого.

Ви маєте право думати інакше. Ви маєте право не любити те, що ви “повинні” любити. З вами все в порядку. Можна.

Довіра до себе

Тільки вслухайтеся, які прекрасні фрази: "У мене все є" та "Мені достатньо". Який приємний у них присмак впевненості та стійкості.

Що можна робити, якщо вам намагаються щось “продати” – причому не тільки у сфері послуг, а й просто по життю під виглядом “професійної” рекомендації чи настирливої поради? Можна відповідати: “Дякую, я знаю, чого хочу” / “Я вже прийняла рішення, дякую”.

Користуйтесь чарівною формулою “Зі мною все в порядку, дякую”, завдяки якій можна ввести сторону, що вас продавлює, в ступор і виграти для себе час, щоб завершити справи й піти.

Про зону комфорту

Авторка каже, що коли зустрічає радісний заклик “вийти із зони комфорту”, вона згадує картинку із самотнім космонавтом у небі на тлі планети Земля та запитанням: “Так достатньо?”

Космонавт ніби каже: “Можна мені вже розслабитися і просто жити, або вихід у відкритий космос – це ще недостатньо серйозна відстань від звичного і потрібно намагатися ще краще?”

Психотерапевтка Катерина Сігітова каже, що зона комфорту - це термін, створений для бізнесу та організацій, який було розтиражовано різноманітними гуру як зручний інструмент мотивації людей через провину та сором. До особистого розвитку цей термін не має жодного відношення, зокрема тому, що багато людей не перебувають з самого початку у зоні комфорту. Їм, навпаки, треба спочатку до неї потрапити, щоб з'явилися простір та сили для прогресу.

Нормально - не хотіти вчитися кататися на сноуборді, лізти в гори або займатися йогою і не сприймати своє життя як болото, якщо в ньому немає місця MBA та дайвінгу з дельфінами. Якщо ритм, розпал пристрастей та обсяг вражень вашого життя вам комфортний, а запит на зміни відсутній, чужі пропозиції щось змінити, струсити вас чи “показати інші фарби буття” як мінімум нетактовні.

Спробуйте замість притягнутого за вуха з бізнес-літератури поняття “зони комфорту” взяти на озброєння концепцію про зону найближчого розвитку. У зоні найближчого розвитку ми засвоюємо нове без надриву, добре бачимо свій прогрес, а помилки нас не ламають та не відбивають бажання продовжувати вчитися.

Пробачте собі “недосконалість” та “непослідовність”, відпустіть ілюзію всемогутності, визнайте, що у вас не сто рук і лише одне життя – і оберіть себе замість подвигу.

Не люблю і не хочу – це важливо

Часто буває складно зрозуміти, чого ж нам хочеться. Ну от не вимальовується картинка, не набуває ясних рис. І тоді на допомогу приходить принцип Мікеланджело – «бери шматок мармуру та відсікай зайве».

Усвідомити, що є “зайвим” у вашій системі координат, що ви не любите, не менш важлива робота для знайомства з собою, ніж постановка цілей та складання списку бажань.

Тіло

Приймати себе – це спокійно ставитись до змін у тілі, без бажання законсервуватися в одному, нібито ідеальному стані.

Ставте собі запитання:
Що мені в собі не подобається? Чому я вважаю це негарним? Коли до мене прийшла ця думка? Хто в мене вперше її посіяв? Чому я в це повірила? Що я роблю (чи не роблю), щоб щось змінити? До кого я можу звернутися за допомогою та підтримкою?

Не дозволяйте іншим нав'язувати вам свою волю. Не доїдайте все на тарілці, якщо не бажаєте. Не пригощайтеся “ну хоч шматочком” фірмового торта, якщо не любите солодке. Ідіть спати раніше, ніж усі, і не звертайте уваги на жарти про “дитячий час”. Не соромтеся запитати, чи не містять страви продуктів, які ви не їсте або на які у вас алергія. Не дозволяйте обговорювати та тим більше засуджувати ваші звички в харчуванні – скільки ви їсте, як часто і чому. Це тільки ваша справа та ваша зона відповідальності.

Не мовчіть про порушення своїх фізичних кордонів, не терпіть дискомфорту. Якщо боїтеся виглядати неввічливими, завжди можна додати: “Вибач, будь ласка, але в мене на це пунктик”.

Комунікація

Спроби відповідати очікуванням та уявленням про себе інших людей – це марна трата часу та сил. Навіть найближчі та рідні люди, які віддано вас люблять, мають справу не з істинними вами, а з образом у своїй голові, який робить їхнє життя більш впорядкованим і зрозумілим.

Дозвольте собі не реагувати на чужі новини у соцмережах. Ані смайликом, ані вподобайкою чи коментарем. І дозвольте це іншим стосовно вас, тобто не фокусуйтесь на чужих реакціях на розміщений вами контент, не відстежуйте, хто бачив ваше голосування, але не проголосував, чи хто не відгукнувся на прохання.

Непрохані поради. Пам'ятайте, що порада – це не посібник до дії. Коли людина щось радить, вона просто розповідає фантазію із собою у головній ролі, що вона б зробила у такій самій ситуації. Здорове ставлення до сказаного – “ну, ок”. Головне - не зневіритися у своїй здатності приймати рішення, бо тоді весь час здаватиметься, що люди навколо завжди знають краще (начебто вони з роками стають мудрішими, а ви – просто старшим). Як хорошу відповідь на непрошену пораду тримайте напоготові фразу: “Я розберуся, дякую“.

"Так" і "ні" - це прекрасні, чудові слова, але нічим не гірше "мені треба подумати" і "я не знаю". Користуйтесь також ними.

Повідомляючи щось важливе, позначте, яка реакція вам потрібна, і не лінуйтеся уточнювати запит, якщо його не було озвучено (“Ти хочеш почути мою думку чи тебе просто “взяти на ручки?”). Це допоможе зробити спілкування дбайливим та тактовним. Ось чому так важливо максимально чітко заявляти про свій запит: “Допоможіть порадою”, “Розкажіть про свій досвід”, “Я просто понити, рятувати мене не потрібно”. Так люди одразу зрозуміють, яка реакція від них потрібна (а яка не потрібна).

“Мені потрібен час, щоб подумати”. Ніжність себе проявляється не тільки в дбайливому дослідженні своїх особливостей, а й у визнанні свого права не давати негайних відповідей. Не вважати, що ви зобов'язані вирішувати щось ось прямо тут і зараз, тому що у вас запитали та чекають відповіді.

Комплімент назавжди. Бувають такі компліменти, які роками залишаються в пам'яті, бо були несподіваними, дуже свіжими, небанальними та яскравими. Ми завжди посміхаємось, коли згадуємо про них. Вони відгукуються внутрішнім теплом та непідробною подякою тим, хто їх подарував. Слова стають різдвяною гірляндою. Дайте собі привід посміхнутися і подумки обійняти себе, пригадайте найулюбленіші компліменти, які ви отримували. Не важливо, як давно і від кого.

Пам'ятка ніжності до себе

Не бійтеся змінювати погляди на життя, якщо вони не більше не віддзеркалює того, хто ви є. Для всього свій час.

Прийміть і пробачте собі, якщо не хочеться “вище, швидше, сильніше, більше”. Це нормально

Коли чуєте “треба”, запитуйте “для кого?”. Формула "треба так треба" - це про накази, а не вільний вибір. Якщо дисципліна перетворюється на насильство над собою, стає питання: для кого ви це робите насправді? Для галочки? Для похвали та схвалення від кого? Для захисту від чиєїсь атаки?

Вірте в те, що ви краще за будь-кого знаєте, що потрібно саме вам. Інші можуть підказувати, спрямовувати, захоплювати перспективою, але вони не можуть стати вами, щоб жити із наслідками вибору, до якого вас схиляють.

Якщо вам щось не подобається, сприймайте це як пункти, поєднавши які можна краще зрозуміти свої особисті кордони. Це як важливі елементи власної ідентичності.

Пам'ятайте: ви не відповідаєте за те, який осад підіймається з дна душі тих, кого ви струсили своєю сміливістю.

Довіряйте своєму смаку, цінуйте його. Зрештою, ніхто не знає краще за вас, чим наповнити простір, щоб він підтримував вас і підживлював.

Не бійтеся говорити гостям про правила свого будинку. Адекватні люди не сприймають це як занудство. Краще один раз позначити, що у вашому будинку робити не можна, ніж потім постійно вигадувати пристойні причини, чому ви не кличете когось у гості.

Інші корисні думки та цитати:

Залежність від інших людей, їхнього настрою, очікувань й уявлень, робить нас не щасливішими, а зручнішими.
Не буває нездійсненних завдань. Бувають серцеві напади у 30 років.
Пам'ятайте: навіть якщо досвід не вдався, це не вказує про його марність.
Вік, а точніше досвід, який ми отримуємо під час дорослішання, справді багато чого спрощує.
Питання до себе “Чи мені сподобалось?” є завжди кращим, ніж питання “А що про мене подумали інші?”
У світі, де я собі радію, я можу щось робити пізніше, а щось ніколи, бо для деяких речей ніколи - найбільш слушний час.
Ви завжди маєте право сказати “Будь ласка, не кричіть на мене”. Якщо ж вам намагаються усучити відчуття провини, від нього можна відмовитись, як від рекламних листівок: “Дякую, мені не потрібно”.
Нагадуйте собі, що ви хороша в будь-яких обставинах. Навіть якщо не встигли, запізнились, пересолили чи переїли.

Замініть установку “гроші видобувають потом та кров'ю“ думкою-альтернативою: “Гроші не видобувають, бо це не руда. Я обмінюю на гроші свої навички, таланти, здібності, коли роблю те, чого інші не вміють, роблять гірше, або не хочуть робити”. Я не хочу, щоб мені платили за те, аби я вмирала на роботі”.
Не прагнути великої відповідальності та не мати задатків до керівної посади - це теж нормально. Мене не турбує втрачена вигода, мені не шкода втратити потенційний дохід. Я не хочу втрачати себе, обслуговуючи хаос у чужій голові.
Не потрібно подвигів, достатньо невеликих кроків - думка, яка допоможе пережити період пробуксовування.
Ми маємо право не реагувати та не відповідати на критику, якщо вона знецінює нашу працю або нас самих та спрямована на те, щоб “вкусити” і аж ніяк не покращити нашу роботу. Думка інших не потребує реакції.

Стрес-реакцію завжди треба завершувати будь-яким фізичним навантаженням. Наприклад, поприсідати.

Ваше життя набагато більше, ніж один поганий день
Припиніть відмовлятися від себе, своїх потреб та бажань. Прийміть рішення завжди турбуватись про себе і дотримуйтесь цього.

I can buy myself flowers. Книга про любов до себе

2023-02-05T15:28:00.004+02:00

Нова пісня Майлі Сайрус, яка нещодавно увірвалась в музичний простір і яку я просто заслухала у своєму Deezer, нагадала мені про дві важливі книжки, які порушують питання любові до себе. Перша, яку я прочитала ще рік тому, це книга авторства Ольги Примаченко під назвою “До себе ніжно. Книга про те, як цінувати та берегти себе”, а друга - це книга Тари Шустер Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, кому вдалось (в оригіналі - Buy Yourself the F*cking Lilies: And Other Rituals to Fix Your Life, from Someone Who's Been There).

Чому ці книжки важливі? Бо здорові стосунки з оточенням починаються в першу чергу з поваги та любові до себе. Сьогодні трошки про другу, про ту, що з квітами у назві.

Купи собі той довбаний букет

Як на мене, головна і доволі очевидна думка авторки - це бути найкращою навіть за найгірших обставин. Тобто треба почати зараз, там, де ти є. Не чекати понеділка, зміни обставин, переїзду тощо.

Які інструменти з книги Buy Yourself the F*cking Lilies я почала застосовувати для себе

Ранкові сторінки - “вибльовування” всіх думок та переживань на сторінках паперу. Тара пропонує писати три сторінки щоранку. Але для мене було зручніше орієнтуватись на час: я писала рівно 15 хвилин відразу після пробудження. Важливо не редагувати все те та не перечитувати. Я після практики просто знищувала написані аркуші й починала далі свій день.

Яка з того користь? Я стала значно спокійнішою, менш роздратованою та тривожною. Дійсно, коли отак вивалюєш все, що маєш в голові, це як потужний шматок психотерапії. Я навіть відкопала в собі кілька травм минулого. Було трохи страшно, але тут важливо визнати та не заперечувати власні думки та почуття, якими б вони не були. Для загоєння рани її необхідно спочатку відшукати. Тут на допомогу прийде запитання: "Власне, чому я себе почуваю саме так?".

Отже, зранку вичавив із себе всі страхи та тривоги і вдень вже не прокручуєш те все в голові і не мордуєш себе нав'язливими думками.

Джерела впевненості в собі - це перелік тих речей, які дають відчуття самоповаги, власної вартісності та спокою, якщо їх регулярно практикувати (наприклад, регулярні фізичні вправи, чисте волосся, свіжий манікюр і так далі).

Свої власні принципи або Внутрішній кодекс - це такий поведінковий код, який допомагає крокувати життям. Важливо не тільки прописати той чи інший приклад, а й навести приклад того, як це виражатиметься в реальному житті. Наприклад, якщо одним з принципів є збереження особистих кордонів, то прикладом втілення його в реальному житті може бути дозвіл собі бути незручною, казати "ні", коли всі навколо сподіваються почути "так", і при цьому не почуватися винною. Або говорити "зі мною так не можна" і позначати свої особисті межі комфортного спілкування з іншими.

Бажані правдиві твердження про мене - це така собі ідеальна картинка мене, те враження, яке я хочу справляти, якою я намагаюсь бути в довгостроковій перспективі. Тобто орієнтир, куди мені рухатись. Адже те, ким я хочу стати в майбутньому - це моя відповідальність сьогодні.

Корисні думки та цитати

Починай день наче королева: знайди час для того, що є важливим саме тобі, знайди час для себе
Відпусти внутрішню жорстокість та будь добрішою до себе
Втамуй біль ритуалом любові до себе, знайди фізичний бальзам, щоб заспокоїти емоційний біль. Наприклад, тепла ванна з ароматичною сіллю чи піною, пілатес, скрабування тіла з подальшим повільним намащуванням зволожувальним засобом. Або запалити свічку з улюбленим ароматом чи зробити макіяж або накрутити волосся. Купити собі квіти чи танцювати, поки ніхто не бачить (як Майлі Сайрус в кліпі). Слухати шум дощу або улюблену музику:

Бути сильнішою допоможе не самоїдство та постійне картання себе, а задоволення від життя й розкіш дрібних деталей дня
Ми не можемо контролювати те, як зовнішній світ ставитиметься до нас, але можемо і мусимо вирішити, як ми ставитимемся до себе самі
Незалежно від того, чи була я успішна і того, що інші думають про мене, я завжди любитиму і віритиму в себе
Будь вибаглива й безжальна. Обирай лише таких людей, з якими почуваєшся чудово, хто дає тобі відчуття піднесення
Контролювати те, що думають про тебе інші неможливо, такі спроби є виснажливими. Ми дуже багато часу витрачаємо, розмірковуючи про те, як інші до нас ставляться
Якщо людина каже чи вчиняє щось неприємне, це ніяк не характеризує тебе. Навпаки, це відбиває її внутрішній стан та її обставини (можливо цій людині тривожно, або вона сама собі не подобається). Що швидше ми навчимося не сприймати нічого на свій рахунок, то простіше нам житиметься. Практикуй не сприймати ВСЕ на свою адресу. Тож не бери на себе відповідальність за ставлення інших людей, бо в тебе 0% контролю над цим. Натомість ти цілком контролюєш власні реакції
Те, як ти ставишся до себе, є прикладом того, як інші формують своє ставлення до тебе. Почни демонструвати світові, на яке ставлення ти заслуговуєш вже зараз

Отже, книга Тари Шустер “Купи собі той довбаний букет” мені сподобалась, багато дійсно корисних практик я звідти для себе взяла. Якщо вам потрібне легке чтиво, де розповідається історія досвіду перетворення в чемпіонку любові до себе, то рекомендую цю книжку до читання.

Про книгу “До себе ніжно..." планується дещо більше тексту, тож про неї згодом...

Коли святкувати Різдво: 25 грудня vs 7 січня

2022-12-30T07:36:00.000+02:00

Мене завжди цікавило, чому весь світ має один і той самий календар, але деякі свята відзначають різними датами. Наприклад, Великдень або Різдво. Зараз тема Різдва була дуже на часі, тому вирішила її трошки дослідити та розставити для себе крапки над ї. Тож, чому в християн немає єдиної дати святкування Різдва.

Спочатку про календар

Юліанський календар

З часів давнього Риму існує юліанський календар, що складається з 365,4 днів. І кожні 4 роки ця чверть перетворюється на один додатковий день (29 лютого). Але цей календар мав одну серйозну неточність - астрономічний рік триває не 365 днів і 6 годин, а на 11 хвилин і 14 секунд менше. Тобто приблизно кожні 128 років у календарі з’являвся 1 зайвий день і звичайний календар почав відставати від астрономічного на цей день.

Це не було б проблемою, якби деякі християнські свята не були пов'язані з природними циклами та астрономічними процесами. Отже, Різдво почало поступово зміщуватись до весни, а Великдень - до літа.

Григоріанський календар

Через неточність юліанського календаря вже у 16 столітті весняне рівнодення змістилось на 10 днів вперед, що було досить суттєвою різницею. У 1582 році Папа Римський Григорій XIII провів реформу, за якою календар посунули на 10 днів вперед і синхронізували з астрономічними циклами. Також вирішили кожні 128 років пропускати 1 високосний рік, щоб така розбіжність більше не виникала.

Згодом більшість католицьких та протестантських країн перейшли на новий григоріанський календар. Натомість багато православних країн продовжували послуговуватись старим юліанським.

На території України в УНР григоріанський календар з’явився у 1918 році, коли після 16 лютого настало 1 березня. Більшовики також перейшли на григоріанський календар. Але церква принципово відмовилась переходити на новий стиль, бо не підтримувала більшовиків, і продовжила послуговуватись неуточненим юліанським календарем.

Отже, зараз в цивільному житті ми з вами кожного дня використовуємо саме григоріанський календар, що синхронізовано з астрономічними циклами.

Новоюліанський календар

А ще існує новоюліанський календар, який розробив сербський астроном, професор математики та небесної механіки Мілутін Міланкович. Новоюліанський календар є ще більш точним за григоріанський. У ньому на кожні 900 років пропускається 7 діб (тобто 7 високосних років), а у григоріанському за 400 років пропускається 3 доби. Новоюліанський та григоріанський календарі повністю збігаються до 2800 року.

Фото з сайту http://na-skryzhalyah.blogspot.com/

В новоюліанському календарі “нерухомі” свята збігаються з григоріанським, а “рухомі” - з юліанським. Тобто Різдво співпадає з григоріанським, а Великдень із юліанським. За таким календарем зараз живуть 9 із 15 православних церков світу, тобто більшість.

Хто святкує Різдво 7 січня

Які ж країни (церкви) продовжують жити за старим календарем (який не збігається з реальним, астрономічним). Це Сербія, Грузія, росія, Україна. Тобто юліанський календар в сучасному світі продовжують використовувати російська православна церква і церкви, які досі перебувають під її впливом.

До речі, не варто ототожнювати православних християн виключно з юліанським календарем. Наприклад, Православна церква Фінляндії використовує григоріанський календар. Тобто говорити, що 25 грудня - то католицьке Різдво, а 7 січня - православне, є доволі некоректним.

Зазначу, що Україна - це одна з 5 країн світу, яка з 2017 року визначає обидва Різдва: 25 грудня і 7 січня. А цього року ПЦУ дозволила проводити різдвяні богослужіння 25 грудня, тобто за новоюліанським календарем.

Цікаво, що церкви відзначають Різдво 25 грудня, не як точну історичну подію, а як сам факт народження Пророка, адже ця дата досить умовна, бо ні в Біблії, ні в інших документах її неможливо знайти.

В чому полягає проблема відзначати Різдво 7 січня

Цікавість ситуації полягає у тому, що насправді всі церкви святкують Різдво 25 грудня, але вони користуються для цього різними календарними системами, різниця між якими сьогодні складає вже 13 днів.

Коли на нашому календарі приходить реальне 25 грудня, для православної церкви це ще тільки 12 грудня (на 13 днів менше).

Фото з сайту https://www.radiosvoboda.org/

А коли православна церква за юліанським календарем досягла свого 25 грудня, на календарі вже реальне 7 січня. Проблема в тому, що 7 січня в поточному календарі не відповідає астрономічно даті святкування Різдва через похибку календаря. От і виникає така неузгодженість світського та церковного календарів.

Фото з сайту https://www.radiosvoboda.org/

Якщо церква продовжуватиме жити за старим календарем, то у 2101 році Різдво за юліанським календарем припадатиме вже на 8 січня григоріанського сучасного календаря.

Також при святкуванні Різдва згідно з юліанським календарем виникає суперечка між Різдвяним постом та святкуванням Нового року. В період, коли віряни мали б постувати, за григоріанським, тобто нашим цивільним повсякденним календарем, відзначається свято Нового року. А піст зміщується на другий план.

Напрошується висновок, що святкування Різдва, коли на календарі 25 грудня є правильно і астрономічно, і канонічно, натомість 7 січня – це лише данина традиції.

Що подивитись по темі

Наприкінці дуже раджу подивитись відео з каналу Світлотінь, що надихнуло мене на створення цього посту, а також відео з каналів українського історика Олександра Алфьорова, Єрудиція, Kozak UA:

Мої роздуми та висновки щодо дати святкування Різдва

Отже, коли святкувати та у що вірити кожен має право вирішувати самостійно. Хоча багато українців все більше дивляться у бік цивілізованого світу, церква не поспішає підтримувати таку ідею. На мою думку, коли ми орієнтуємось на григоріанський або новоюліанський календар, як більша частина православних церков у світі, то й культурно ми орієнтовані на європейську інтеграцію та Захід. Якщо ж фанатично триматимемось за застарілий юліанський (який, до речі, створено язичником Юлієм Цезарем), то продовжимо орієнтуватись на московію і перебуватимемо під руйнівним впливом "рускава міра", який сьогодні цілеспрямовано знищує українську націю та загрожує її існуванню.

Жити за застарілим неточним календарем, лише тому, що колись давно через відсутність альтернативи він був прийнятий церквою, досить дивно. А ще дивно те, що сучасні церкви мають онлайн-трансляції та рахунки в банках, а до удосконалення календаря досі не дозріли. Розумію, що традиції то доволі потужна штука. Але це не той випадок, коли необхідно всіма силами триматися за календар язичника Юлія Цезаря. От він точно не виступає головною ознакою християнської ідентичності.

Варто розуміти відмінність календарів. Перейти на новоюліанський чи григоріанський календар це вимога часу, середовища та здорового глузду. І це не зачіпає основ віри. Це питання традицій та культурного вибору. Це астрономічна проблема, яку необхідно виправляти. Але висновки робіть самостійно. Особисто я за адекватність календаря та його відповідність об’єктивним астрономічним реаліям. Такий перехід, на мій погляд, може суттєво посилити українську ідентичність на пострадянському просторі.