Розказую, значить, все як є.

Живу я в двокімнатній квартирі в 15-ти хвилинах їзди від м. Нивки. Все там харошо, і місце тихе, і в квартирі все є (пральна машина, холодильник, нет провів, кімнати великі), от тільки платити 3000 + комунальні самому трохи невигідно і сумно. Та і нашо мені самому двокімнатна квартира?

Тому надумав собі такі варіанти:

1. Якщо вже й платити такі гроші, то за однокімнатну квартиру з кращими меблями (бо в мене радянські), поближче до метро і в улюбленному районі - Голосієво.

2. Або ж зняти за ті ж гроші будинок з подвір'ям. По ходу, це можливо.

3. Взяти когось до себе другим.

4. Пересилитись до когось самому і арендувати кімнату.

Пробелма в тому, що за місяць закінчується термін дії договору і я вже зараз маю сказати господарям, живу я тут далі чи ні. Тому в голові купа можливостей і варіантів і я не знаю що відповісти господарям.

Тож, якщо ви або твої друзі

- здаєте квартиру в Голосієво (починаючи з кінця травня),

- арендуєте квартиру і у вас є вільна кімната (починаючи з кінця травня),

- або здаєте будинок (починаючи з кінця травня),

- або ви - весела творча людина, яка шукає де жити (бажано жіночої статі - примушувати готувати-прибирати не буду ) і не боїтеся мене і моїх совєцьких меблів (думаю, можна домовитись з господарями про те щоб щось викинути і купити щось нормальне) і того, що одна кімната прохідна, і готові жити в так званому опен спейсі (це значить не паритись стосовно того де чиє ліжко і шафа і разом покращувати спільне житло і влаштовувати різні креативи в квартирі), то давайте жити разом! (Вселятися можна не обов'язково першого травня, можна сказати мені про своє бажання десь до 24 травня і якщо до того часу квартира ще не буде здана комусь іншому чи я сам не знайду інший гарний варіант з перелічених вище, то в нас може вийти!)

Вобщєм, контактуйте! Також можна питання задавати в коментарях.

Не лишалося нічого іншого, як починати свій стоперський досвід з рідних просторів. Ну що ж, це навіть на краще: своя країна, свої люди, мови, якими я можу легко спілкуватися... Не пропаду, вобщєм, якщо щось не складеться...

І ось чудовго суботнього дня (13-го числа, до речі) я об 11 годині дістався до посту ДАЙ на виїзді з Києва в бік одеської траси. Місцевий алкоголік-роботяга, що пиляв дерева вздовж траси і якого я спочатку (через бандану і досить рокерський вигляд) сприйняв за дальнобійника порадував мене фактом, що таких типів як я часто тут бачить по кілька разів на день і що всі довго не стоять і швидко зникають, а також вказав мені місце, де саме найчастіше стоплять мої новоявлені колеги.

Як виявилося потім, "байкер" надав мені "ведмежу послугу", бо в місці на яке він вказав машинам зупинятися не можна через відповідний знак а я настільки був схвильований тим, що я роблю, що навіть не помітив цього. Проте, навіть це не завадило мені застопити свої перші дві машини уже на протязі 20-ти хвилин. Перша їхала в Звенигородку, я не зміг зорієнтуватися де це і чи по дорозі. Подякував, відпустив. Пасажири іншої не могли визначитися чи їдуть вони "кудись в бік Одеси" - видно, зрозуміли, що я грошей не платитиму.

Потім були машини до Глевахи, Василькова... Пішов питати водіїв фур, що стояли поруч. Один дядько (до речі, це він вказав мені на помилку у виборі локації) сказав що буде спати 6 годин, але якщо до того часу не уїду, то підвезе до самої Одеси Так що є варіант як можна їхати наступного разу "без пересадок"

Коротше, пройшло сумарно хвилин 40, і ось на моє питяння водій встає, відкриває багажник і звільняє мені місце на задньому сидінні від якихось коробок. Їдемо до Білої Церкви. Їх двоє. Батько і син? Мовчимо, я думаю про те, що потрібно про щось з ними говорити, але не знаю як почати і, головне, чи хочуть вони, щоб я говорив? Врешті, мої покровителі починають розмовляти поміж собою. Про ціни на зерно, зарплати в Києві. Вже потихеньку встрягаю і я, і ось під кінець подорожі з ними ми вже щирі - я бачу простих і добрих людей, вони теж, схоже, зацінили мене: "папік", прощаючись, тисне мені руку і каже, що я обов'язково доїду і бажає всього-всього. А головне - цей вираз у очах - неначе він свого сина на війну проводжає! Я дивлюся услід віддаляючомуся авто і намагаюся запам'ятати номера авто з людьми які, самі того не знаючи, стали головними дійовими особами в церемої посвяти мене в автостопщики.

Отже, я десь на окружній дорозі біля Білої Церки, перед розв'язкою. Вирішую пройти далі, аби не збивати з пантелику водіїв, які в даний момент не розуміють куди я хочу їхати. Проходжу за з'їзди з розв'язки, але там стоїть у дуже смаглявий вуйко в дерматиновій куртці стандартної гопівської зовнішнішності, але видно, що з села якогось. Поруч з ним точно стопити не вийде. Вирішую прогулятися.

Іду собі спиною вперед, про всяк випадок піднімаючи руку проїзджаючим фурам і жую снікерс. Дійшов так до непоганого, за моїми оцінками, місця - де мене має бути гарно видно і де можна зупинитись. Останню здогадку підтверджує і те, що тут розкинувся невеличкий піт-стоп з трьох авто. Власники однієї з них торгують кавою... з самовару. Не можу відмовитись від такої радості.

Лиш встиг допити каву, як зупиняється таврія, з неї вилазить святий отець (він же піп) і каже шось типу давай хутчіш залазь. Уточнюю куди він їде, на що він каже що підвезе до місця де мене зразу заберуть, що мовляв, кожного дня таких я к я перекидує на ту локацію. Он, мовляв, ще один мандрівник сидить. Бачу на передньому сидінні "чорномазого" вуйка, від якого хотів відійти подалі. Батюшка підіймає водійське сидіння, щоб я проліз на задні місця. Збоку це мабуть виглядало смішно. Великий я, великий рюкзак, малесенька таврія, батюшка...

Провіз нас служитель Господа аж пару кілометрів до найближчої заправки, де стояла купа злих дальнобійників і де знову зі мною разом стопив смаглявий вуйко в дерматинці, а попереду "стопили", падаючи з ніг, якісь двоє, бухі в зюзю - вже натуральні гопніки.

І знову чомусь момент, коли хтось мене підібрав, запам'ятвся як уривок зі сну - не пам'ятаю точно як це сталося, але ось я вже їду в іномарці з дядьком років під 50 - "каренной адессіт", який все життя прожив в Білорусі і зараз їде провідати могили родичів в Умані. Ну з цим я одразу зорієнтувався, що йому просто потрбіно піддакувати, але й сильно не опускатися, а акуратно показувати свою позицію - cтандартний пакет розмов про Юлю, Віть, УПА і життя в Україні, Росії, Білорусі... Він мені весь час викав, при цьому приправляв свої озвучувані роздуми смачним слівцем - вобщєм, нормальний мужик, майже інтелігент

Висадився на в'їзді до Умані, на п'ятачку біля магазину, поруч заправка і готель - вже непогано, не пропаду. Вирішив розслабитись, випити кави і просто відпочити хвилин 15, не стоплячи одразу. Заходжу в магазин, а продавщині мені одразу на вході: "Може вам табличку намалювати?". Я аж трохи прифігів. "А шо, - кажу, - багато таких як я тут буває?". - "Та кожен день по кілька чоловік на Одесу відправляємо! І вас зараз відправимо! У нас ніхто довго не затримується!". І одна з продавщиць побігла шукати картонку.

Подякував, вийшлов з кавою і стою такий щасливий, посміхаюся. Бо все, за чим я їхав у цю подорож, уже сталося. Адже їхав я не в Одесу, в якій вже двіччі бував, а їхав провітрити голову і зустріти отаких от простих, добрих і щирих людей. Після такого розумієш, що не все у цьому світі так погано...

До Одеси лишалося 200 з лишком кілометрів. Дуже хотілося, щоб моя подорож вийшла за всіма канонами. Не вистачало подорожі у кабіні грузової машини. Дальнобійники морозяться. Картонка чомусь не працює. Хвилин тридцять тиняюсь туди сюди, рука вже болить знаходитись у витягнутому положенні, рюкзак починає тягнути все тіло... За спиною паркується ще якась фура. Навіть не підходжу питати. Водій вилазить і йде собі купити щось в магазині. А повертаючись ловить мій погялд і питає: "Куди тобі?". Ось вона, удача!

Сірьога майже ніколи нікого не підвозить. Але він їде до дружини, їде вже 3-й місяць, і йому страшенно важко витримати останні 200 км. на самоті. Сьогодні він приїде в Одесу, помиється, поїсть домашньої їжі, побуде пару годин з дружиною і поїде далі. Повезе свої корки для вина далі на Придністров'я. "Це ще шо! В мене був рейс, коли я виїхав в кінці січня а повернувся 31 грудня! Так дружина сказала, що ще один такий рейс і можеш не повертатися". А цього разу Сірьога колесив по всьому колишньому Союзі. Показує мені відео на мобільному, як вони штурмують зимове бездоріжжя десь чи то у Таджикистані чи то Узбекистані. Фотки дружини, сина, який теж хоче стати дальньобійником, а батько його відмовляє, проте вже багато разів брав його у закордонні вояжі. Малий у свої 17 побував уже в Італії, Німеччині, Монголії...

Стараюсь розважити свого "першого дальнобійника" як тільки можу. Він теж не мовчить. Хоч і заїкається, але анекдоти розказує краще за мене. А Одеса потихеньку наближається. Перша ознака - поява води на горизонті. Хаджибейський лиман.

Ще трохи часу і ось вже окружна Одеси. Сергій-дальнобійник довозить мене в саме місто, ми прощаємося, і перше, що я бачу - ось такий от веселий будиночок.

Аже не віриться. Мені дійсно пощастило! Чи то я спростував забобон про 13 число, чи перший раз і дурням щастить, чи то просто все так мало статися і мені десь там згори допомагали?

Я стою на зупинці, сонечко світить, люди чекають тролейбус, я посміхаюся, а люди не розуміють чому я виглядаю як ідіот. Вони не знають, що я здійснив мрію. І мені їх навіть шкода в цей момент, хоча знаю, що сам буваю таким - "угрюмим" і безрадісним і за мною теж так хтось спостерігає в такі моменти. Але зараз хочеться поділитися своєю радістю. Чи навіть щастям.

Це була ідеальна подорож!

А головне - попереду ще багато таких щасливих і цікавих моментів. Головне - просто брати і робити те, чого хочеш.

Отже, що в мене для вас є...

Upd. 17.03.2012 КПКшечка знайшла свого нового хазяїна!
Upd. 12.03.2012 Фотокамери вже нема!
Upd. 09.03.2012 Мильничку вже купили!
Upd. 28.03.2012 Нетбук знайшов свого власника!

ADSL WIFI Роутер

Якщо ваш провайдер - Укртелеком, але у вас ще нема вдома вайфаю, то 150 гривень, і ця штука ваша!

Почитати, що воно таке:
http://rozetka.com.ua/ru/products/details/37126/index.html

3G-фон+модем

Телефон-"розкладушка" з двома екранами. Практично не використовувася. Брав, щоб юзати в якості модема для PeopleNet. Звонити з нього теж можна

230 гривень.

Нетбук

Дуже стильний і гарний нетбук. Розказувати для чого він треба, не буду.

Недоліки стосуються лище зовншішнього вигляду: подряпина на підвальній стороні (тій, якою він він кладеться на поверхню), кілька наклейок на кришці (які. думаю, можна легко зняти) і відстуність однієї клавіши

Нормально сфотографувати не встиг, тому фото з мобілки:

Замість вінди поставив xUbuntu. Чехольчик, зарядка в наявності.

Деталі:
http://rozetka.com.ua/ru/products/descriptions/11752/index.html

Віддам за 1168 гривень. За менше юзатиму сам.

КПК

Найдорожче від серця відриваю! Чудова капекашечка, серед плюсів якої - великий екран, надзвичайна тривалість роботи від батареї (в режимі очікування і неактивного використання - до місяця, при активному використанні - до тижня), GPS. Мінуси - відсутність вай-фаю (зате є блютуз і інфра-червоний порт). Чудова штука для того щоб зберігати фото і медіафайли, читати в метро, дивитися фільми у поїзді, грати в ігри та використовувати як GPS-навігатор.

Запасний стилус, неюзаний тримач для авто та автозарядка, звичайна зарядка... - все додається. Продам за символічну ціну, яка збігається з цифрами в назві моделі - тобто 686 гривень.

Повна специфікація для прискіпливих:
http://rozetka.com.ua/ru/products/details/4207/index.html

P.S. "Бруд" на екрані кпк на фото нижче - всього лиш потертості захисної плівки. Знімаємо плівку і отримуємо "новий" екран!

Фотик

Непогана камера-бінокль для просунутих користувачів, які недавно дізналися що таке витримка-діафрагма і хочуть погратися, але дорогу дзеркальну камеру ще не готові придбати

Камері менше року, стан ідеальний. Коробка, проводочки, все є. Карта на гіг в подарунок

Деталі, відгуки користувачів:
http://rozetka.com.ua/ru/products/details/97387/index.html

Продам за ціною нової нормальної мильнички - 800 гривень.

Мильничка

Фотоапарат Ergo DC 717 Продано!

Мій перший власний фотик. Чудовий варіант для польових умов, влазить практично в будь-яку кишеню.

Підійде тим, хто хоче завжди мати фотик з собою, щоб "навів і клацнув", а якість мобілки не влаштовує. До того ж, при нормальному освітленні, ним можна робити досить непогані фото. Ось:

Скажімо, всі фото в цьому пості зроблені ним. Якісь крейзі продають його за 900 гривень, я ж віддам за 250

Специфікація: http://ergo-dc-717.smartphone.ua/

Сегодня мы обсуждали это с пациентами: боль от расставания с иллюзиями и принятия реальности. В тот момент, когда мы перестаём бороться с самими собой и принимаем вещи такими, какие они есть, мы невероятно растём.

Я как-то работала с тридцатилетним мужчиной, который рассказал о том, насколько больно расставаться с иллюзиями в отношении своей избранницы.

Когда молодой человек осознал, как на самом деле относится к нему женщина, как плохо она с ним обращается, не давая даже того минимума, в котором он нуждается, он, разумеется, сам не захотел продолжения отношений.

Но она сумела пообещать ему что-то, чего никогда не даст, и он попал в зависимость от неё.

Настоящую боль ему причиняло понимание того, что он дал себя обмануть и что лелеял эту иллюзию. Но реальность оказалась могущественнее. Теперь он видит эту женщину такой, какая она есть, а не в свете обещаний, которыми она его кормила.

Момент, когда человек оставляет в стороне мечты и говорит себе «будем наслаждаться тем, что есть, и прекратим лить слёзы по невозможному» — решающий в жизни каждого.

Больно расставаться с представлением об идеальной паре, о вечной страсти, но это единственный способ сохранить здоровые отношения. Все мы любим наши мечты, и нам непросто их оставить. Как бы то ни было, в конце концов действительность берёт верх. Почти что твой тёзка Фриц Пёрлз нередко повторял, что «роза — это роза, которая есть роза, которая есть роза…»

Что есть, то есть.

Это касается и того, что я понимаю, что у тебя мало времени, но я совершенно не готова продолжать начатое в одиночку.

***

Приведём наши мысли в порядок: не только не бывает пар без конфликтов, но именно конфликты делают привлекательной нашу связь с партнёром. И не столько конфликты, сколько различия (а именно они и порождают конфликт).

Иногда я злюсь на Карлоса за то, что он такой терпеливый со всеми, но я понимаю, что мы сошлись только потому, что он вёл себя так и со мной. Он такой со всеми. Бессмысленно просить его, чтобы он был таким только со мной, потому что таков его характер.

Я уверена, что из трудностей можно извлечь урок. Это способ погрузиться в действительность, понаблюдать за происходящим и посмотреть, как мы справляемся с ситуацией. Я говорю о способе погрузиться в действительность потому, что мы можем выполнять определённый план, а можем лавировать в русле жизни. Смысл жизни не заключается в выполнении заранее намеченных целей, потому что в таком случае она была бы очень скучна. Мы заметим разницу, если будем следить за происходящим и определяться с действиями по мере развития событий.

Многие разочарования и депрессии возникают по вине этого заранее сложившегося представления о том, куда мы хотим попасть, и когда наши планы рушатся, мы терпим крах. Если ты не ведёшь себя в соответствии с моими ожиданиями, я тебя не люблю. А это неправильно. Мы почувствуем себя гораздо более приспособленными к этой жизни, если войдём в роль серфингиста: направление движения подсказывают волны, а не представление о том, где я хочу быть.

Лучше всего прокладывать дорогу, идя от точки к точке.

Насколько расслабляюще действуют на нас слова: это я могу сделать, это для меня хорошо. Нет одного шаблона жизни: то, что обожаю я, не нравится тебе, и это в порядке вещей. Зачем мне убеждать тебя, что смотреть на речную гладь интереснее, чем сидеть в Интернете? Оставайся со своим компьютером, а я поеду кататься по реке. После увидимся.

Мне потребовались годы, чтобы принять неспособность Карлоса наслаждаться рекой. Большинство людей ссорятся, потому что пытаются убедить друг друга, что их позиция единственно правильная. Будем, наконец, исходить из того, что одной правильной позиции для всех не существует.

Я полагаю — человеку необходимо заручиться поддержкой другого, чтобы утвердиться в том, о чём он думает или что чувствует.

Как было бы замечательно, если бы мы были способны сказать: «это хорошо для меня, даже если всем остальным нравится совсем другое», — а также уважать эту позицию: я не нуждаюсь в одобрении другого, но принимаю наши различия.

Нет одного образа жизни. Каждый устанавливает свои правила игры. Каждая пара решает это сама.

И когда человек открывается для понимания этого, его жизнь становится насыщенной. С нами происходят самые потрясающие события, когда мы бросаемся навстречу приключениям, которые приготовила нам жизнь, и выбираем путь героя. Конфликты становятся увлекательными, так как это путешествие, в результате которого мы открываем самих себя.

Тебе не кажется, что знать всё, что с тобой произойдёт, скучно? Это то же самое, что быть одному, в этом нет волшебства.

Как говорит мой друг: «Мы можем прожить жизнь так, как будто мы — машинисты поезда метро, точно зная, куда мы движемся и каков наш путь. Или как серфингист: следуя за волной». Я предлагаю следовать за волной. Мы неплохо развлечёмся. А это немаловажно.

Вот видишь? Твои сообщения вдохновляют меня, чтобы продолжать писать.

Целую,
Лаура

***

Привет, Лаура,

Я получил твоё сообщение.

Ты не представляешь, как мне понравилось сравнение с серфингистом и машинистом поезда метро! Это сильно.

В жизни важно научиться сохранять хрупкое равновесие, зависящее от непредсказуемых движений. Нужно не просто отдаваться на волю волн, а понимать, что не все волны годятся для сёрфинга. Метафора может относиться ко всем нашим начинаниям: скользя по волнам, нужно быть готовым к непредвиденному — никто не знает, какая придёт волна. Жизнь — это баланс искусства и техничности. Вряд ли есть люди, всё умеющие с рождения. Поэтому надо быть готовым не раз нахлебаться воды и не раз упасть, набив массу синяков… Набраться опыта, чтобы встретить следующую волну.

Это правда. Недостаточно грёз, фантазий, мечтаний, желаний и задуманных проектов… И тем не менее без них наш путь лишён смысла.

Я хочу поделиться с тобой несколькими мыслями, над которыми я работал.
Я думаю, что все наши последовательные действия берут начало в грёзах, которые мы иногда грубо называем фантазиями и выражаем следующим образом:

«Как было бы прекрасно…»
«Как невероятно было бы…»
«Было бы потрясающе…»

Если мы делаем эту фантазию своей и примеряем её, как рубашку, фантазия становится мечтой:

«Как бы мне хотелось…»
«Я был бы счастлив…»
«Вот, замечательно было бы, если как-нибудь…»

Если мы позволяем мечте поселиться в нашей душе, холим её, лелеем и растим, однажды она превращается в желание:

«Мне хотелось бы быть там…»
«Больше всего на свете я желаю…»
«Я сильнее всего хочу…»

На этом этапе мы уже сможем представить, какие средства понадобятся для воплощения нашего желания в жизнь. В этот момент оно превращается в проект:

«Я это сделаю…»
«Когда-нибудь…»
«Скоро я…»

Теперь нам остаётся только выработать план — тактику и стратегию, которые помогут материализовать наши грёзы, претворить их в реальность.

Обрати внимание, до этого момента я даже не пошевелил пальцем. Все мои действия были внутренними, и, несмотря на это, сколько перемен произошло с того времени, когда я просто начал фантазировать!
Ты, наверное, возразишь мне, скажешь, что этого мало. Действительно, во многих случаях этого недостаточно. Нужно доводить до конца запланированное и исправлять ошибки.

Нужно надеть плавки, взять «доску наших проектов», броситься навстречу жизни и бдительно ждать волны реальности, чтобы её поймать и скользить по ней до райского пляжа удовлетворения.

Целую,
Фреди

Роберто перечитал написанное и остался более чем доволен. Хотя это была всего-навсего игра, она побудила его читать, писать, изучать новое с таким рвением, которого прежде у него никогда не было. Раньше он и предположить не мог, что таил внутри себя этот дар выражать свои мысли в письмах.

Если любовь и вправду связана с самыми светлыми сторонами человеческой натуры, Роберто, без всякого сомнения, был влюблён.

Спочатку ти палтиш за мильничку, потім за "наворочену гібридну псевдодзеркалку-ультразум", а потім вже розумієш, що навіть це не допоможе зробити фото, які можна отримати на нормальній камері з повноцінним об'єктивом. Ні, звісно відомо, що заважає плохому танцору, і професіонал і на поганій камері зробить шедевр, як музикант чудово зіграє на лопаті, але всьому є свої межі, і недостатні можливості обмежують творчість і можливість розвиватися, запаковують все у рамки і інколи навіть обривають бажання щось робити, розвиваючи певні комплекси в людині...

Та найбільше, чого мені не вистачає в усих цих дзеркалкозамінниках - можливості керувати фокусом і глибиною різкозсті. Ніяка фотографія не передає реальність так як вона є. Але коли все фото чітке - це більша неправда, ніж коли на фото зроблено акцент на головному, а деталі розмиті.

Це ближче до нашого зору, бо ми не бачимо все одночасно, ми постійно "бігаємо" очима, скануємо, зосереджуючись на певних деталях, а вже наш мозок складає все в одну картинку. І я так люблю цей ефект...

Тож, приймаються попередні замовлення на цих чудових створінь! (Умов ніяких не потрібно - пластиковий контейнер, земля, і трішки капустки, моркви чи шматочок яблука раз на кілька днів). Кому гермафродитика?

http://studio.atlaskit.com/setlinks-plugin.html

Якщо користуватиметься популярністю, то може потім на офіційний репозиторій WordPress вдасться викласти.

подія року - Фукушіма

досягнення року - гм...
ну, може я став більш флегматичним і спокійним. Але над емоційністю треба ще попрацювати... Та і взагалі, чи досягення це і чи можна назвати це позитивом - намагання перетворити себе на робота?
upd. 09.01.2012. Згадав! Досягнення року це назвати важко, але темка з плактами в метро - це для мене була реальна така самореалізація, коли сам не віриш що щось можливо, але напрягаєшся і робиш. Якби ж то я напрягався так більше ніж один-два рази на рік, то може і відчував би повноту життя повністю

настрій року - мінливий

зустріч року - А. Ш.

геморой року - переїзд

країна року - Мексика

місто року - Варшава (текст + фото)

слово року - карочє

подорож року - Берлін (ч.1, ч.2)

веб-сервіс року - lingualeo.ru

колір року - веселковий

запах року - не скажу...

новина року - все погано

ржач року - промови з наметового містечка Калашникова під судом, в якому саджали Тимошенко

книга року - "Авантюра", Артем Чапай

фільм року - нема

група року - Kingdom Come

пісня року - нема

фестиваль року - ТрипКоло. "Болото"

жах року - моя англійська

кафе року - Аутпаб

напій року - Женюшин морс з поліських ягід (ну, ті що в болоті ростуть...)

їжа року - французький хот-дог в мережі "Стардогс"

кохання року - "Любовь живет три года"...

транспорт року - європейські поїзди

бренд року - KFC

антилюдина року - фашист в посольстві Австрії в Україні, який вирішує візові питання

мрія на наступний рік - не здаватись, підійматись!.. більше рухатись.. ну, і щоб Кінця Світу не було!

Перші кроки на платформу будапештського вокзалу Келеті і я розумію - я вдома! Той самий не те що б бруд, але якась невпорядованість і невичурність усього навколо, ті ж самі погляди і, принаймні зовні, ті ж самі люди. Східна Європа!

Ролик в тему

Але за пів години я вже розумітиму, що я помилився. Зовсім ні на що не схожа, космічна мова (неначе китайці розмовляють німецькою) і... схема назв вулиць. Одна й та сама вулиця може насправді бути кількома різними (в нас теж таке є, але в нас принаймні ділять від якогось явного знаку - різкий вигин, до прикладу...) Треба уважно дивитися на друге на слово в табличках з назвами, бо якщо ви шукаєте вулицю Rózsa, то має бути Rózsa utca, а Rózsa tere - то вже інше Зате зручно, що на кожній табличці є стрілочки які вказують діапазон номерів будинків поквартально. Одразу видно, що в даному кварталі по лівій стороні будинки з номерами 9-21, скажімо. Англійську там знають трішки краще ніж у нас, але в принципі не дуже. І ще чомусь там всі банки люблять тулити в свої назви цифру 24, проте я не знайшов жодного відділення, яке працювало б вночі. А обміннники... я вже сказав що з англійською погано, плюс чомусь у всих обмінниках коли бачили мої залізні євро, то починали щось гелготати, подекуди вставляючи єдине вивчене англійською мовою слово - "Сорі" Добре, що картки там приймають в будь-якому гастрономі.

Ось, до речі, вокзал, з кого почалося моє знайомство з містом.

Хостел мій знаходився неподалік того таки вокзалу у типовому "львівському" будиночку з внутрішнім двориком і там прямо в під'їзді cтоять баки зі сміттям (хоч він і переходить у внутрішній відкритий дворик, та все ж запах не дуже...).

Закинувши речі до хостелу, вирушаю на прогулянку містом...

Не міг пропустити такий кадр До речі, в Польші теж бачив рекламу Форнетті, але щоб десь продавалось - то ні. А тут бачив як продавали

Частина міста, якою я рухаюся навмання, намагаючись вийти до води - це вузенькі вулички з одностороннім рухом чи взагалі пішоходні, переповнені туристами, симпатичними кафешками і.. чомусь навколо лише авто з 80-х. Додати до цього описану вище атмосферу старовини плюс трішки захаращеності і дійсно спрацьовує враження, що перенісся на машині часу в період, коли я ще не народився або був дуже малий...

Тут дуже хочу вставити невеличку ремарку, бо я дуже злий на цей момент. Ніколи не користуйтеся мапами, які вам можуть запропонувати у будь-якому хостелі будь-якого міста Європи. Як бачите, в мене вже ціла колекція цих мап в мультяшному стилі з різних міст, і всі вони калічні.

Все промальовано не пропорціонально, видно лише основні вулиці, а замість позначок визначних місць там натикано купу ресторанів і різних послуг. Зовнішній вигляд виправдовує вміст: мапа дійсно схожа на мапу України в Букварі.

Але я таки дістався Дунаю...

...і починаю витирати бруд з набережної колінами, не пропускаючи жодного стовпчика, який хоч трішки може виконувати роль штатива. Бо все, що варто робити у Будапешті (окрім відвідин купалень, про які пізніше) - гуляти вздовж Дунаю.

Наступний день - вже більш довга і тривала прогулянка обома частинами міста...

Турецька купальня Рудаш. Хотів відвідати, але між мною і касиром постав мовний бар'єр...

... і гора навпроти...

..пішов паралельно свої нічній прогулянці, але вже по іншому березі.

У цьому місці є фунікулер, який піднімає на гору з замком Буда, але 40 гривень на наші гроші в один бік - ізвольте! Я краще прогуляюсь - більше побачу.

Тож я пройшов через тунель під горою, і за 10 хвилин піднявся сходами а потім серпантинтом. Паралельно встиг поспілкуватися (питав кращий шлях) з водіями українських туристичних автобусів, що рядочком стояли на серпантині (до речі, там з півтора десятка автобусів десять було з українськими номерами!) і пристати до якоїсь групи туристів з найнятим екскурсоводом, які гордо несли на високій паличці жовто-блакитний прапорець

Чомусь зовсім мене в той момент не цікавило, що це за архітектура поруч, її історія, не хотілося заходити всередину і слухати екскурсовода. Хотілося просто милуватися видами!

Ось це фото нижче клікабельне, якщо що

Поперся в сторону Парламенту, від якого починався інший Будапешт - чистенький і охайний. Від нього вже взяв курс на купальні Сечені, паралельно дегустуючи в маленьких забігайлівках "самсін спешл фром Хангарі" і потім купуючи то все в найближчих по дорозі гастрономах на подарунки.

Нічого не нагадує рекламка?

Отак я дійшов до парку, де мали бути ті купальні. Але спершу я повтикав на фіктивний замок (бо він ніякий не старий, а збудований кажись на початку минулого століття)...

І зацінив місцевий ніштяк (не знаю як називається) - рогалик не то солодкий, не то солонуватий. Смачно!

Порадувала дітвора, яка витворяла трюки на самокатах. Зароджується новий вид спорту. Мене це радує, бо я теж подумую давно де б купити дорослий самокат і стати з перших "продвігатєлєй" цього руху в Україні. Бо самокат на відміну від велосипеда легкий, його можна брати в ліфт, в метро, в маршрутку і на ньому можна значно пришвидшити своє пересування містом.

Не цікава "Площа героїв"...

...і ось я на місці!

Сечені - це нереально великий палац, який насправді являє собою купальні. Всередині купа басейнів з різною температурою води - від 8 до сорока з чимось, здається так. Ходиш, мандруєш з одного басейну в інший. І головна фішка - кілька величезних басейнів з гарячою водою на вулиці! Там є додаткові приколи, як то всілякі гідромасажні фонтани, підводні струмені і навіть штучні течії, що підхоплюють натовп і носять по колу, а також "наводні" столики, на яких деякі постійні відвідувачі грають в шахи. Фоткати, як ви розумієте, я там не міг, тому ось не моє відео

Ну і шо? І всьо! Після водних процедур я вичавлений немов лимон, пофігістично несу свої мокрі плавки в прозорому целофановому пакетику через все місто. Хочеться лише поїсти і пошвидше дійти до вокзалу. Єдине що може відволікти - цікава реклама...

...і чудові затишні міжбудинові дворики...

Отакий от несподіваний кінець опису чудової поїздки!