ЗАПАСНИЙ БЛОГ МИРОСЛАВА МЕЛЬНИКА

Леонардо да Вінчі

2015-07-28T01:31:00.000-07:00

Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 1452 - 1519) —Творець «Таємної вечері» і «Джоконди», видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник,організатор придворних свят і феєрій. Одна з найвизначніших постатей Відродження.

Байстрюк нотаріуса і селянки - Леонардо не мав прізвища, а «да Вінчі» означає просто «(родом) з Вінчі». Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю, але батьків перший шлюб виявився бездітним, і тато забрав трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

Леонардо був неймовірно талановитим і швидко досяг визнання багатих покровителів, він конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Сам Да Вінчі вважав себе найперше інженером та ученим.

Його винаходи набагато випередили епоху: ескізи проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі, закидаючи деякі свої роботи незавершеними. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика.

Таємна вечеря

Леонардо був амбідекстром - однаковою мірою добре володів правою і лівою рукою. Вважають навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Його величезна літературна спадщина (близько 7 тисяч аркушів) дійшла до наших днів у хаотичних рукописах, написаних лівою рукою, особливою манерою - їх можна прочитати лише в дзеркальному відображенні. Зустрічається у нього й тайнопис, розшифрувати який досі не вдається.

Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував жодного рядка, його рукописи були скомпоновані після смерті учнем у «Трактат про живопис» (Trattato della pittura, 1-е видання 1651).

Особисте життя Леонардо приховував. Відомо, що у віці 24 років він був притягнений до судового розгляду за анонімним звинуваченням у содомії, але за недостатністю доказів його виправдали.

Вважається, що да Вінчі був вегетаріанцем.

Мої улюблені цитати Леонардо да Вінчі

Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!

Ті, хто віддається практиці без знання, схожі на моряка, що вирушає в путь без керма і компаса. Практика завжди має бути заснована на хорошому знанні теорії.

Пусті й повні помилок ті науки, які не породжені досвідом - батьком всякої достовірності - і не завершуються в наочному втіленні.

Хто не карає зла, той сприяє йому.

Противник, який розкриває ваші помилки, набагато корисніший, ніж друг, який приховує їх.

Ніщо так не зміцнює авторитет, як мовчання.

Той, хто йде за ким-небудь, ніколи не прийде першим.

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

Читайте також:

Афоризми Шанель

МОНА ЛІЗА НА МАЙДАНІ

Мікеланджело Буонарроті: творчість, життя, афоризми

2015-07-26T02:13:00.005-07:00

Мікеланджело Буонарроті

Мікеланджело Буонарроті (Michelangelo Buonarroti, 1475 — 1564) - італійський скульптор, художник, архітектор, поет та інженер. Він прожив майже 89 років та пережив зміну тринадцяти Римських Пап, виконуючи замовлення для дев'яти із них. На його честь названо астероїд, площу у Флоренції, комп'ютерний вірус, кратер на Меркурії та психологічний феномен.

Найважливішим мистецтвом Мікеланджело вважав скульптуру, в одному зі своїх сонетів він писав: "живопис — то брехня, скульптура ж — правда". Але найважливішими його роботами можна однаково вважати як статую "Давид", так і розпис Сикстинської капелли.

"Давид" Мікеланджело трактувався його сучасниками як символ Флорентійської республіки, а в історю мистецтва ввійшов як символ цілої епохи Ренесансу. Джорджо Вазарі, перший офіційний біограф Мікеланджело, писав, що статуя «перевищила славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, і будь-коли зроблених».

"Давид" Мікеланджело

Одним із наймонументальніших творів митця є фрески стелі Сикстинської капели. Чотири роки Мікеланджело практично жив на лісах, розписуючи стелю. Результат був того варта: «не побачивши Сикстинської капели, важко собі наочно уявити, що може зробити одна людина» - писав Гете.

Стеля Сикстинської капели

"Наймолодшою" із муз Мікеланджело була поезія. Збереглося майже 300 його віршів. Він почав писати ще у дитинстві, однак, у 1518 році спалив більшість своїх ранніх віршів, а ще частину знищив уже перед смертю. За життя зібрання його поезій не друкувалися, а першу збірку було опубліковано у 1623 році його племінником.

Племінникові Мікеланджело довелося редагувати ці вірші, замінивши займенники чоловічого роду на жіночі, бо любовні сонети Буонарроті присвячував переважно чоловікам.

Роботи Мікеланджело

Багатьох геніїв італійського Відродження підозрювали або звинувачували в гомоеротизмі й сексуальних зв'язках з хлопчиками. Довести чи спростувати ці звинувачення щодо Мікеланджело важко: він не був одруженим, але дослідники вважають, що він взагалі уникав фізичного сексу. Тлумачення творчості - справа досить суб'єктивна, але очевидно Мікеланджело красивішим вважав чоловіче тіло.

Коли помер Буонаротті, представники Папи Римського обшукали його будинок, але за день до смерті, Мікеланджело спалив усе. Митець залишив багатий спадок своїм племінникам, хоч все життя був скнарою і постійно шкодувався на власну бідність.

Психологічний же феномен "Мікеланджело" полягає в фанатичному прагненні до досконалості - відсіканні у людини всього зайвого, як при перетворенні мармуру на статую.

Мої улюблені афоризми Мікеланджело Буоноротті:

Дякую Богові за те, що я завжди бажаю більшого, ніж можу досягти...

І без жінок чимало прикрощів завдало мені мистецтво, а дітьми моїми будуть твори, які я залишу після себе; якщо вони чогось варті, то трохи поживуть...

(…) не личить сміятися, коли весь світ плаче...

Хто йде позаду інших, ніколи не випередить їх; і, хто не вміє добре творити сам, ніколи не зможе як слід скористатися чужими творами...

Якщо боротися з нікчемою, то перемога нічого не варта...

Щиро ваш,

Мирослав Мельник )

Читайте також:

Невероятно грустная история о вездесущей Фриде Кало

http://modoslav.blogspot.com/

Цитати Кафки

2015-07-14T13:44:00.004-07:00

Форма не є виразом змісту, а лише приманкою, воротами і шляхом до змісту. Матиме вона дію - тоді відкриється прихований задній план.

Кайдани знесиленого людства зроблені з канцелярського паперу.

Все, зокрема й брехня, служить істині. Тіні не гасять сонця.

До матроського життя не привчиш вправами в калюжі, зате надмірними тренуванням в калюжі можна вбити здатність зробитися матросом.

Людина не може жити без постійної довіри до чогось непорушного в собі, причому і це непорушне, і ця довіра можуть довго залишатися для неї приховані. Один з проявів цієї прихованості - віра в особистого бога.

Я думаю, що ми повинні читати лише ті книги, що кусають і жалять нас. Якщо прочитана нами книга не потрясає нас, як удар по черепу, навіщо взагалі читати її? Скажеш, що це може зробити нас щасливими? Бог мій, та ми були б стільки ж щасливі, якби взагалі не мали книг; книги, які роблять нас щасливими, могли б ми з легкістю написати і самі. Насправді ж потрібні нам книги, які вражають, як найстрашніше з нещасть, як смерть когось, кого ми любимо більше себе, як свідомість, що ми вигнані в ліси, подалі від людей, як самогубство. Книга повинна бути сокирою, здатною розрубати замерзле озеро всередині нас. Я в це вірю.

Живі письменники мають живий зв'язок зі своїми книгами. Самим своїм існуванням вони борються за них або проти них. Справжнє, самостійне життя книги починається лише після смерті автора або, вірніше, через деякий час після його смерті, адже ці завзяті мужі ще і якийсь час після смерті борються за свою книгу. Але потім вона сиротіє і може розраховувати вже тільки на силу биття власного серця.

Творчість для художника - страждання, за допомогою якого він звільняє себе для нового страждання.

Мистецтво завжди справа всієї особистості. Тому його основа трагічна.

Людина, охоплена своїми демонами, абсолютно несвідомо мстить ближньому.

Нема володіння, є тільки буття.

Звичайне - вже саме по собі диво!

Іван ФРАНКО "СІДОГЛАВОМУ"

2015-07-12T23:41:00.001-07:00

Іван ФРАНКОСІДОГЛАВОМУ

Ти, брате, любиш Русь,

Я ж не люблю, сарака!

Ти, брате, патріот,

А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала, —

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Ти, брате, любиш Русь,

Як любиш добре пиво, —

Я ж не люблю, як жнець

Не любить спеки в жниво.

Ти, брате, любиш Русь

За те, що гарно вбрана, —

Я ж не люблю, як раб

Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм —

Празнична одежина,

А мій — то труд важкий,

Гарячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання, панування, —

Мене ж болить її

Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те

Тобі і честь, і шана,

У мене ж тая Русь —

Кривава в серці рана.

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови, —

Я ж не люблю її

З надмірної любови.

***

ВІДКРИТТЯ: Bernhard Willhelm

2015-07-12T01:00:00.000-07:00

Bernhard Willhelm Spring/Summer 2015 lookbook

Бернард Вільгельм народився на півдні Німеччини в 1972 році. 1998 закінчив з відзнакою ROYAL ACADEMY of Fine Arts in Antwerp. Стажувався у Walter van Beirendonck, Alexander Mc Queen, Vivienne Westwood та Dirk Bikkembergs.

Першу колекцію показав на Paris Fashion Week в 1999

2001 дизайнер отримав Moët & Chandon Fashion Award , а 2002 переїхав з Антверпена до Парижу.

2002-2004 був креативним директором Roberto Capucci

2005 року Міністерство мистецтв Франції нагородило Вільгельма, також від отримав ANDAM за аксесуари.

2007 року обшивав BJÖRK’s WORLD TOUR та створював костюми для оформлення альбому “VOLTA”.

Співпрацював з театром, влаштовував виставки, а 2015 в Лос-Анджелесі пройшла його персональна виставка “When Fashion shows the Danger then Fashion is the Danger”.

Bernhard Willhelm Spring/Summer 2015 lookbook

Дивіться також:

Фото Віктора Лаврова з фіналу "Печерських каштанів 2015"

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

Жорж Батай «Солярний анус» (скорочено)

2015-07-02T09:27:00.001-07:00

Жорж Батай — видатний французький філософ і письменик.
1931 року він опублікував під псевдонімом Лорд Ош «Солярний анус» з ілюстраціями Андре Массона, накладом 100 примірників.

L'homme emblématique - Andre Masson

Ясно, що світ чисто пародії, інакше кажучи, все, на що не подивишся, є пародія чогось іншого або те ж саме, що розчаровує в формі.

...коли я Вигукую: Я ЄСМЬ СОНЦЕ, звідси випливає всеціла ерекція, бо зв'язка - дієслово "бути" - є провідником любовної нестями.

Всі усвідомлюють, що життя пародійне і не вистачає лише інтерпретації.

Так, свинець - це пародія золота.

Повітря - пародія води.

Мозок - пародія екватора.

Злягання - пародія злочину.

Такою самою підставою можна проголосити в якості міри всіх речей золото, воду, екватор або злочин.

...

Два головних рухи - це рух обертальний і рух сексуальний, їх комбінація знаходить своє вираження в локомотиві, що складається з коліс і поршнів.

Ці два рухи взаємно перетворюються один в другий.

Так, наприклад, помічаєш, що, обертаючись, земля примушує злягатися тварин і людей і (так як випливає - причина не в меншій мірі, ніж те, що її викликає) що тварини і люди, злягаючись, змушують землю обертатися.

Саме комбінацію або механічне перетворення цих рухів і відшукували алхіміки під ім'ям філософського каменю.

Саме використанням цієї магічно значущої комбінації і визначається нинішнє становище людини серед стихій.

Викинутий черевик, гнилий зуб, ледь виступаючий ніс, кухар, що плює в їжу своїх господарів, є для любові тим же, чим прапор для нації.

Парасолька, новоспечений пенсіонер, семінарист, сморід тухлих яєць, мертві очі суддів є корінням, що живлять любов.

Собака, що пожирає гусячі тельбухи, жінка, яка блює сп'яну, ридаючий бухгалтер, банка з гірчицею являють собою безлад, що служить любові провідником.

Людина, поміщена серед інших людей, в роздратуванні хоче знати, чому вона не одна з них.

У ліжку з дівчиною, яку любить, він забуває, що не знає, чому він - це він, замість того, щоб бути тілом, якого він торкається.

Нічого про це не відаючи, він страждає через темряву розуму, що заважає йому закричати, що він сам і є ця дівиця, яка забуває про його присутність, махаючи крильцями в його обіймах.

Або любов, або дитяча лють, або марнославство заможної провінційної вдови, або церковна порнографія, або солітер співачки збивають з пантелику забутих в запорошених квартирах персонажів.

Марно вони шукатимуть один одного: їм ніколи не знайти нічого, крім пародійних образів, і вони заснуть, настільки ж порожні, як дзеркала.

Відсутня, байдужа дівиця, що випала в моїх обіймах з часу і мрій, не більше чужа мені, ніж двері або вікно, через які я можу виглянути або пройти.

...

Любов і життя здаються на землі приватними тільки тому, що все тут розчленоване вібраціями різної амплітуди і періоду.

...

Дерева протикають грунт землі незліченною безліччю квітучих прутів, повсталих до сонця.

Дерева, з силою кинувшись вперед, кінчають, згорівши від блискавки, або будучи зрубаними чи викорчуваними. Повернувшись в грунт, вони точно так само здіймаються знову в іншій формі.

...

Тваринне життя цілком і повністю є результатом руху морів, і всередині тіл життя продовжує відбуватися з солонуватої рідини.

Море виступило таким чином у ролі жіночого органу, який зволожується, збуджений фалосом.

Море безперервно онанує.

...

Ерекція і сонце шокують точно так само, як труп і печерний морок.

Рослини розмірено тягнуться до сонця; навпаки, людські істоти, хоча вони, як і дерева, на противагу іншим тваринам фалоподобні, неминуче відводять від нього очі.

Людські очі не витримують ні сонця, ні злягання, ні трупа, ні темряви, але реагують на них по-різному.

Коли моє обличчя наливається кров'ю, воно стає червоним і непристойним.

І в той же час своїми збоченими рефлексами мимоволі видає криваву ерекцію і ненаситну жадобу безсоромності й злочинних надмірностей.

Так що я не боюся стверджувати, що моє обличчя обурливо, а пристрасті мої здатний висловити тільки ІЯЗУВІЙ.

Земна куля покрита вулканами, які служать їй анусами.

Хоча куля ця нічого і не їсть, вона часом вивергає зовні вміст своїх нутрощів.

...

Справді, еротичні струси землі не родючі, як рухи вод, зате вони набагато стрімкіші. Земля дрочить часом з шаленством, і все руйнується на її поверхні.

...

Лиха, революції і вулкани не займаються любов'ю із зірками. Революційні і вулканічні еротичні сполохи непримиренно протистоять небу. Як і неприборкана любов, вони відбуваються, саботуючи веління родючості.

Небесный родючості протистоять земні лиха, образ земної безкомпромісної любові, ерекція без результату і правил, шок і жах.

Так і волає любов в моєму власному горлі: я єсмь Іязувій, мерзотна пародія спекотного, сліпучого сонця.

Я бажаю, щоб мені перерізали горло, коли я гвалтую дівицю, якій міг би сказати: ти - ніч.

Сонце любить виключно Ніч і спрямовує до землі своє осяйне насильство, огидний фалл, але воно виявляється нездатним досягти погляду чи ночі, хоча нічні протяги землі постійно прагнуть до нечистот сонячного променя.

Сонячне кільце - solar annulus - це незайманий анус її вісімнадцятирічного тіла, c яким ніщо настільки ж сліпуче не може зрівнятися, хіба що сонце, хоча анус це ніч.

Сонет шекспіра про письментство

2015-06-27T22:20:00.002-07:00

Переклад Дмитра Павличка

Покаже дзеркало, як врода в'яне,

Годинник - як хвилини марно йдуть.

Лиш думка та, що на папері стане,

Непроминальну демонструє суть.

Свічадо зморшку, схожу на могилу,

Тобі являє - радості нема,

І, відкрадаючи у тебе силу,

Проходить час, мов злодій, крадькома.

Сховай же в писане, миттєве слово

Те, що не може пам'ять зберегти;

Знайдеш колись доглянутих чудово

Дітей свого ума й зрадієш ти!

Вчарований забутими рядками,

Новими збагатишся ти думками.
Олег Шупляк "На театральних підмостках"

ВІДКРИТТЯ: Ed Marler

2015-06-16T05:25:00.002-07:00

Ed Marler

Дизайнер Марлер "прорвався" одразу ж зі своєю дебютною колекцією на показі випускників Central St. Martin's. Одна з його моделей не встигала на шоу і Марлер вийшов на подіум у жіночому вбранні сам. Це привернуло до молодого дизайнера додаткову увагу і стало своєрідним ньюансом його стилю.

Ed Marler

Сам Ед Марлер описує свою роботу так: «Я проектую для тих, хто, можливо, не заможній, але вважає, себе є принцесою, або принцом."

Ed Marler

Читайте також:

ВІДКРИТТЯ: Anrealage

Щиро ваш,

Мирослав Мельник )

Робота критика (цитата з мультика "Рататуй")

2015-06-01T14:28:00.002-07:00

У багатьох сенсах робота критика проста: ми нічим не ризикуємо, але ставимо себе над тими, хто приносить свою працю і самих себе на наш суд. Нищівні розноси приємно писати і читати, але ми, критики, повинні б визнати, що в загальній картині світобудови будь-яка гидота, ймовірно, важливіша, ніж вся наша критика на її адресу. Але деколи ризикує й сам критик - в тих випадках, коли відкриває щось нове і постає на його захист. Світ часто несправедливий до нових талантів і нових творів, новому потрібна підтримка...

Читайте також:

Навіщо моді критика?

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

СТУДЕНТСЬКИЙ СЕКС "Печерських каштанів - 2015"

2015-05-22T12:13:00.000-07:00

Завжди казав студентам, що секс на дизайнерських конкурсах - не найкраща зброя в боротьбі за бали. Не слухають...

Читайте також:

Півфінали конкурсу "ПЕЧЕРСЬКІ КАШТАНИ - 2015"

СЕКС+СУПЕРМОДЕЛЬ+СИНИ=СКАНДАЛ

Щиро ваш,

Мирослав Мельник)

Василь Стефаник "Марія"

2015-05-09T22:19:00.003-07:00

Марія сиділа на приспі й шептала:

— Бодай дівки ніколи на світ не родилиси; як суки, валяютьси; одні закопані в землю, а другі по шинках з козаками. І нащо воно родитьси на світ божий? І дурне, і пусте, ще і з вінком на голові.

Вона саме закопала свої дві доньці в потайничок у льоху, як у селі зчинили крик, що йдуть уже свіжі козаки.

Чого тоті козаки хочуть, чого шукають? Її стодоли пусті, комора без дверей, порожня, хата — гола, а замки від скринь ржавіють попід ноги. Не хотіла на них у хаті ждати. Облупана, обдерта тота її хата.

Сиділа на приспі і нагадувала все минуле. Сперла голову до стіни, сиве волосся вилискувало до сонця, як чепець із блискучого плуга; чорні очі відсували чоло вгору. Воно морщилося, тікало під залізний чепець від тих великих, нещасних очей, які шукали на дні душі скарбів її цілого життя.

Далеко під горами ревіли гармати, палали села, а чорний дим розтягався змієм по синьому небі і шукав щілин у блакиті, щоби десь там обмитися від крові і спузи1.

За її плечима дрижали вікна за кожним гарматним громом. А може, там і її сини, може, вже закуталися в білий рантух снігу і кров біжить із них і малює червоні квіти.

Марія сиділа на приспі й шептала:

Вона їх родила міцних і здорових, як ковбки2; чим була грубіла, тим більше робила, по кожній дитині була все краща й веселіша; а молока — то мала такого, що могла дітей не плекати, а купати. І чоловіка мала дужого й милого, і маєток.

То як, бувало, жнуть на ниві цілу ніч, як дзвонять до сну дітям серпами, що позаду них понакривані спали, то чого їй тоді було треба або чого боялася? Хіба, щоб звізда не впала дітям на голову; але вона була жвава така, що і звізду ймила би на кінчик серпа.

А як нажали копу, то спочивали. Молодий чоловік цілував її, а вона сміхом зганяла з нічлігу птахи. Аж як їх тіні досягали кінця ниви, а місяць заходив, то лягали коло дітей, а рано сонце будило їх разом з дітьми. Вона їх провадила до кернички і сполікувала росу з голов, а найстарший двигав для батька воду в збанятку. Чоловік лишався в полі, а вона йшла з ними додому: одно на руках, а двоє коло запаски. А по дорозі гралася ними, як дівка биндами. Любувала й голубила їх. Хіба ж часу жалує? Моцна й здорова, все скоро зробить.

Діти росли всі, ні одно не слабувало. Пішли до школи. Ходила за ними по всіх містах, носила на плечах колачі й білі сорочки, ноги ніколи не боліли її. А як у Львові заперли їх до арешту за бунт, то сіла на колію, а та колія так бігла й летіла до синів, мовби там у машині, напереді, горіло її серце. Між тими панями-мамами почула себе в перший раз у житті рівною зі всіми панами й тішилася, що сини поставили її в однім ряді з ними. А на вакації з'їздилися товариші її синів з усіх усюдів, хата начеб ширшала, двором ставала. Співали, розмовляли, читали книжки, ласкаві до простого народу, і нарід до них прилип, коло них цвів: збирався їх розумом добувати мужицьке право, що пани з давен-давна закопали в палатах. Ішли лавою з хоругвами над собою, і пани їм проступалися.

А як настала війна, то оба старші зараз зачали збиратися, а й найменший не хотів лишитися. Лагодила їх цілу ніч у дорогу, затикала кулаками рот, аби їх не побудити. А як почало світати, на зорях, як побачила їх, що сплять супокійне, то й сама заспокоїлася. Сіла біля них у головах, гляділа на них тихенько від зорі до сходу сонця і — в той час посивіла.

Вранці чоловік, як побачив,то сказав:

— Твоя голова їх вівчила, нехай же тепер і сивіє. Відтак проводила їх до міста. Що крок ступила, то все надіялася, що котрийсь зі старших обернеться до неї і скаже:

— Мамо, лишаємо тобі найменшого на поміч і потіху. Але ні один не звернувся, ні один не сказав того слова. Сиві стерні передавали в її душу свій шепіт, шелестіли до вуха.

"Таж вони зреклися тебе; паничі забули мужичку". Гірка крапелька просякла з її серця і втроїла її відразу.

В місті зійшлося їх сила, паничі і прості хлопці.

Хоругви й прапори шелестіли над ними і гримів спів про Україну.

Попід мурами мами держали серця в долонях і дули на них, аби не боліли.

Як заходило сонце, то прийшли до неї всі три, прийшли попрощатися. Відвела їх трохи набік, від людей.

Виймила з рукава ніж і сказала: найменший, Дмитро, най лишиться, а ні, то закопає зараз у себе ніж. Сказала це і зараз зрозуміла, що перетяла тим ножем світ надвоє: на одній половині лишилася сама, а на другій — сини тікають геть від неї... І впала.

Пробудилася, аж як земля дудніла під довгими рядами, що співали січову пісню.

Дмитро був біля неї.

— Біжім, синку, за ними, аби-м їх здогонила, най мені, дурній мужичці, простять. Я не знала добре, я не винна, що моя голова здуріла, як тота Україна забирає мені діти...

Бігла, кричала: Іване, Андрію! Всі бігли за тими довгими, рівними рядами синів, падали на коліна й голосили.

Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала:

— Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? Я піду позбираю їх і принесу на плечах додому!

Чула що лишилася сама на світі, глянула на небо й зрозуміла, що під тою покришкою сидить сама і що ніколи вже не вернуться до неї її сини, бо цілий світ здурів: люди і худоба.

Тікало все, що жило. Ще недавно нікому доріг не ставало. Діти несли за ними добуток, одні одних стручували в провали, ночами ревіли корови, блеяли вівці, коні розбивали людей і самих себе.

За цими здурілими людьми горів світ, немов на те, щоби їм до пекла дорогу показувати. Всі скакали в ріку, що несла на собі багряну заграву і подобала на мстивий меч, який простягся здовж землі. Дороги дудніли й скрипіли, їх мова була страшна і той зойк, що родився зі скаженої лютості, як жерло себе залізо і камінь. Здавалося, що земля скаржиться на ті свої рани.

А як стрінулися над рікою, то гармати виважували землю з її предвічної постелі. Хати підлітали вгору, як горючі пивки3, люди, закопані в землю, скам'яніли й не могли підвести руки, щоби перехрестити діти, червона ріка збивала шум з крові, і він, як вінок, кружляв коло голов трупів, які тихенько сунули за водою.

По битві копали гроби, витягали мерців з води. Поле за кілька днів зродило богато, богато хрестів., І поміж ті хрести попровадили солдати її найменшого сина за те, що царя називав катом. Казали, що ведуть його на Сибір. Далеко би йти, кров буде течи з хлоп'ячих ніг, сліди червоні... А й старий повіз офіцирів попри ті хрестики і пропав досі.

— Ой небоженєта, лишили ж ви мене саму стерегти з совами ваших пустих хоромів.

Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали плахту, щоби закрити перед її очима ту прірву в житті, то у ворота на подвір'я заїхали козаки.

Була люта, що ніколи не дозволяли їй лишитися в спокою, і казала до них голосно:

— А, вже йдете, рабівники!

— Нічого, матусю, рабувати не будемо у вас, хочемо нагрітися в хаті, пустіть. Душа замерзла в тілі. Відповіла:

— То йдіть грійтеси в студені хаті.

— А ви?

— А мене можете отут бити нагайками, а на коханку, як видите, я вже стара.

Один із козаків — молоденький ще був. — приступив і дуже просив, щоби вона та ввійшла враз з ними в хату; самі ж вони не ввійдуть.

— Ми ваші люди, — казав.

— А тому, що ви наші, то рвете тіло нагайками, а другі забирають та вішають людей; мерці гойдаютьси лісами, аж дика звір утікає...

Молоденький козак так довго та гарно просив, що врешті увійшла з ними в хату.

Станула біля порога, а вони позасідали коло стола.

— Продайте нам що-небудь їсти; голодні ми, матусю.

— Що ж вам дам їсти? Там, на полиці, є хліб; а грошей ваших мені не треба, бо одні даєте, а другі заходите і назад відбираєте, та ще й б'єте. Цар ваш такий великий та богатий, та посилає вас без хліба воювати? Станьте на лавку та досягніть з полиці бохоня.

З хлібом стягнув з полиці й образ Шевченка, який був повернений лицем до стіни.

— Хліб бери, а образ віддай мені, то моїх синів. Такі, як ви, здоймали його з-під образів, кинули до землі і казали мені толочити по нім. Я його сховала в пазуху, а вони кроїли тіло пугами, що й не пам'ятаю, коли пішли з хати.

Вихопила Шевченка з рук, поклала в пазуху.

— Можете мене отут і зарізати, а образа не дам. Той молоденький козак, що так її гарно просив увійти в хату, приступив до неї, поцілував у руку і сказав:

— Матусенько, я ж за свято Шевченка сидів довго в тюрмі. Хіба ж ви не дасте нам образа, щоб ми його привели назад до честі й поставили під образами?

— А хто ж ви е? Що за одні? Відкіля приходите? Жидам позволяете тримати свою віру й письмо, а наше все касуєте. Тепер сніг прикрив дорогу, але коли б не він, то ви би виділи, що всіми дорогами, по всему селі розкинені наші книги з читалень. То, що бідний нарід встарав собі на науку для дітей, все то пішло під кінцькі копита.

— Дайте, дайте нам образ.

Поволі витягнула й подала йому, бо й сама стала цікава, що вони з ним будуть діяти.

А вони поставили два хліби, один верх другого, сперли коло них малюнок, виймили вишивані та гаптовані хустки та довкола прикрашували.

— Лиш дивітьси, козаки, чи мило то буде цему образові, як ви єго вберете у рабоване жидівське плаття.

Та тут же, в тій хвилині, зірвався один з них, сивий уже, скинув із себе одіж козацьку: був без сорочки.

— Оце вам, матусю, наш рабунок, що всі ми без сорочок ходимо, хоч могли б богато придбати. А оці хустини, що ми ними Шевченка вбрали, це ж козацькі китайки, матусю. Наділили нас їми жінки наші, наші мами, сестри наші, щоби було чим голову вкрити в полі, щоби ворон очей не клював.

Марія глянула на них, непевно підступила й сказала:

— Ви, відий, тоті, що мої сини вас любили... українці...

— Ми самі один одного ріжем. Підлізла Марія на грядки, виймила зі скрині сорочку і подала роздягненому.

— Вбирай, це з мого сина; бог. знає, чи верне, чи буде її носити.

Несміло взяв козак сорочку і надягнув.

— Не тратьмо часу, козаки, пошануймо батька, а хліба будемо їсти по дорозі. Ви ж знаєте, як ще нам далеко їхати, — сказав козацький старшина.

Почали співати.

Забриніли вікна, пісня поміж блеск сонця на склі вийшла надвір, побігла в село.

Жінки почули і ставали коло воріт, відтак коло вікон, а врешті несміливо входили до сіней і до хати.

— Маріє, що це в тебе? П'яні чи загулюють дівки співанками?

— Ні, це інші, другі...

— Які другі?

— Такі другі, що це наші; мовчи та слухай!

Марія отворила широко очі на козаків, подалася вперед, неначеб хотіла підбігти й не пустити їх спів з хати.

...спомини з жалем, з розпукою ткали плахту, щоби закрити перед її очима прірву в житті...

Пісня випростовувала її душу.

Показувала десь на небі ціле її життя. Всі зорі, які від дитини бачила; всю росу, яка падала на її голову, і всі подуви вітру, які коли-небудь гладили її по лиці.

Виймала ота пісня з її душі, як з чорної скрині, все чарівне і ясне і розвертала перед нею — і надивитися вона не могла сама на себе в дивнім світанні.

Десь там на горах сидить орел, пісня розвіває його крила, і подув цих крил гоїть її серце, стирає чорну кров з нього.

Чує, як сини держуться маленькими руками за її рукави, як ростуть з кожним звуком. Чує кожне їх слово, коли-небудь сказане, і кожну розмову за Україну. Всі невиразні і таємні назви випрядуються з волосся звізд і, як пребогате намисто, обіймають її шию.

Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з громом у море, а нарід зривається на ноги. Напереді її сини, і вона з ними йде на тую Україну, бо вона, тая Україна, плаче й голосить за своїми дітьми; хоче, щоби були всі вкупі.

Те голосіння вплакується в небо; його покров морщиться і роздирається, а пісня стає у бога коло порога і заносить скаргу...

Як перестали співати, то Марія стала непорушне, як на образі намальована.

З купи жінок, яких богато зійшлося, одна, вже стара, приступила до стола.

— То ви наші? Богу дякувати, що ви вже раз прийшли,— говорила.

— Ой, ніхто, небожєта, нас не любить. Кілько переходило війська — всі нас не любять. А кілько вони напсували народу! Аби де було: чи в місті, чи на дорозі, чи вже в своїм-таки селі, все чужі і чужі ми, і ніхто нам не дає віри.

— Їй, чого ж ви хочете від них? Це ж не наше войсько. Вони такі, як у книжках писано здавна або мальовано на образах, як вони ще наші були. А тепер вони московські. Де вони годні нам помогти? Отак, потихоньки, аби ніхто не чув, то забалакають.

— Ти молода, читати вмієш, то знаєш ліпше. Я гадала, що то наші.

— Це навіть не кажіть, бо за це може нам бути велика кара.

Старенька жінка скоро залізла в гурт жінок, що гляділи самою тугою і дихали розпукою.

Зате молода Катерина станула край самого стола.

— Оця Марія, що ми в неї, дивітьси, як задеревіла від вашого співу. Вона банує за синами, що два пішли до наших охітників, а найменшого взяли москалі на Сибір! Десь-то він серед таких, як ви, напастував вашого царя, що дуже мучить наш нарід. А вони лиш хап його — та й пропав. Учені були всі, маєток за ними пішов великий. В селі ні одна мама так не банує за синами.

— Небого, Маріє, небого! — шептали жінки.

— То таки саме перед війною було, як ми сипали могилу отсему Шевченкові, що перед вами на столі. Сипали другі села на пам'ятку — та і ми. Клопіт такий був, бо старі не пускали вдень сипати, робота в полі, а ми змовилиси і сипали ночами: одні кіньми, другі тачками, інші лиш рискалями. Таку могилу висипали, як дзвіниця. І Марія з трьома синами помагала... Як ми її досипали, то світало, роса нас припала, і ми посідали довкола, бо ноги боліли. А старший син Маріїн виліз на сам вершечок та й так ладно говорив до нас, що з цеї нашої могили будемо дивитиси на велику могилу на Україні, щоби ми були всі одної мислі. Дививси так дивно, начеб поправді на зорях бачив Україну. Потім ми повставали і співали такі пісні, як і ви тепер.

Тут наблизилася Катерина козакові майже до вуха і шептала:

— Ваші пісні такі самі, як Маріїних синів. Тому не будіть її, най їй здаєси, що це її сини співають...

Пісня випростовувала її душу. Показувала десь на небі ціле її життя. Всі зорі, які від дитини бачила; всю росу, яка падала на її голову, і всі подуви вітру, які коли-небудь гладили її по лиці.

1 С п у з а — попіл.

2 Ковбок — обрубок дерева.

3 П и в к а — м'яч.

Metropolitan Gala-2015: найяскравіші фешн-парочки

2015-05-05T03:57:00.001-07:00

Читайте також:

Відчайдушно шукаючи Одрі

Щиро Ваш,

Мирослав Мельник (Модослав)

19 травня, 19 година, 4-й корпус КНУТД, ауд. 104

Лекція Мирослава Мельника «Індустрія моди в умовах поширення Інтернету»

Фото Бйорк у Comme Des Garçons

2015-04-29T01:47:00.000-07:00

Писанки з різних регіонів України

2015-04-11T09:00:00.000-07:00

Pysankas from different Ukrainian regions
Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки

Писанки
Писанка - це українське Пасхальне яйце, прикрашене традиційними народними орнаментами з використанням різних методів.

Багато інших східно-європейських етнічних груп прикрашають яйця до Пасхи. У білорусів (пісанка, писанка), в болгар (писано яйці, писано yaytse), в хорватів (pisanica), у чехів (Kraslice), в угорців (hímestojás), у литовців (margutis), у поляків (pisanka), в румунів (OUA vopsite, incondeiate або impistrite), в росіян (расписаное яйцо "rаspisannoe yaitsо"), у сербів (pisanica), в словаків (kraslica), у словенців (pisanica, pirhi або remenke).

Як писати цікаво (ЯК ПИСАТИ ЩОБ ЧИТАЛИ)

2015-03-22T01:20:00.002-07:00

Передер, переклав і скоротив:

1.Формуйте враження свіжості, підносьте ін-
формацію як новину.
2. Не бійтеся порушувати правила - «білі комірці» завжди викликають позіхання.
3. Розповідайте історії. Реальні історії.
4. Оперуйте помилками. Відкривайте очі читачам.
5. Пишіть так, щоб читач побачив у вас себе.
6. Підключайте історичні факти.
7. Приводьте історії з життя відомих людей.
8. Працюйте з прикладами, конкретними й реальними.
9. Не повторюйте думки інших авторів.
10. Відстоюйте свою точку зору, але нікому її не нав'язуйте.
11. Навчіться писати між рядків.
12. Не завжди закінчуйте думку, дайте можливість читачеві це зробити самостійно.
13. Завжди тримайте руку на інформаційному пульсі, не бійтеся оперувати актуальними подіями, які в поточний момент обговорюються.
14. Висловлюйте незгоду з якоюсь точкою зору, але завжди це обгрунтовуйте.
15. Вигадуйте нові терміни, формули, прийоми
і техніки.

16. Приводьте захоплюючі факти.
17. Підключайте власний досвід - як позитивний ний, так і негативний.
18. Повідомляйте те, що бояться (або з інших причин просто не хочуть) говорити конкуренти.
19. Пишіть так, щоб читач робив для себе відкриття.
20. Розглядайте будь-яку ситуацію з декількох сторін.
21. Вручайте читачеві додаткові знання.
22. Оперуйте народною мудрістю.
23. Створіть закони підлості в своїй сфері.
24. Використовуйте влучні афоризми і цитати.
25. Цікаві автори в текстах використовують цікаві питання.
26. Розглядайте звичні явища в новому ключі.
27. Змушуйте читача замислитися.
28. Навчіться співпереживати читачеві.
29. Говоріть звичайні речі незвичайними словами.
30. Підключайте слова-візуалізатори: уявіть, по
дивіться, згадайте і т. д.

31. Показуйте, що ви самі цікавитеся багатьма речами.
32. Сформуйте про себе враження людини, яка любить свою справу.
33. Переконайте, що розбираєтеся в тому, про що пишете.
34. Вгадуйте, про що думає читач.
35. Навчіться передбачати майбутнє.
36. Надихайте читачів на подвиги.
37. Пишіть так, щоб відчувалася ваша усмішка.
38. Вигадуйте героїчні прізвиська.
39. Відкривайте читачеві нові можливості.
40. Навчіть свою аудиторію чогось оригінального.
41. Озбройте читача корисним прийомом, який
стане в нагоді в його роботі.
42. Проводьте захоплюючі аналогії і порівняння.
43. Пишіть афоризмами.
44. Розповідайте історії успіху своїх клієнтів.
45. Пишіть одному те, що цікаво іншим.

Абсурд абсурдом поганяє: John Galliano VS Maison Margiela

2015-03-09T02:20:00.000-07:00

Margiela VS Galliano

Гальяно повністю підімнув естетику Maison Margiela під власний смак, в той час, як марка Galliano все віддаляється від стилю її творця. Wellcome до світу фешн-абсурду з його свавільним жонглюванням дизайнерами та марками. А споживачі - вівці, які все це купують?

John Galliano has destroyed the DNA aesthetics at Maison Margiela due to his own taste, while Galliano brand is moving away from the style of its creator. Wellcome to the world of fashion absurdity with his arbitrary juggling designers and brands. And what about consumers - are the sheeps, who don't see that big business just fooling them?

Margiela VS Galliano

Читайте також:

СКІЛЬКИ КОШТУВАВ JOHN GALLIANO

Щиро ваш

Мирослав Мельник )

Фото від Icebreaker Shoot Team

2015-02-28T00:05:00.007-08:00

Дивіться також:

Говард Шатц: ФОТО ЯК ДИВО

Щиро Ваш,
Мирослав Мельник )

Gareth Pugh fw 2015/2016

2015-02-22T03:12:00.005-08:00

Gareth Pugh fw 2015/2016

Дивіться також:

THE TORTURE CHAMBER OF ALEXANDER MCQUEEN

Секрет успішного продажу

2015-02-06T00:30:00.001-08:00

Одного разу до прекрасної принцеси приїхали свататися три принци: дуже прекрасний принц, в міру прекрасний принц і жодного разу не прекрасний принц.

Дуже прекрасний принц розповів, що ось уже три сезони поспіль він перемагає чудовиськ і надав відповідні сертифікати. У міру прекрасний принц розповів, що нещодавно він купив третє тридев'яте царство, пообіцяв переписати на неї одне і подарувати колекцію сучасного мистецтва на додачу.

А жодного разу не прекрасний принц розповів, що по дорозі до принцеси він побачив, що вона захоплюється розведенням гладіолусів, і запропонував свою допомогу в прополюванні. Прекрасна принцеса вийшла заміж за жодного разу не прекрасного принца і віддалася йому прямо на клумбі.

Мораль: вивчайте потреби клієнта робіть конкретні пропозиції.

Картинка - Nina Donis
Текст - переклад з Інтернет-джерел.

Читайте також:

Анекдоти про моду і красу

Тренд 2015 - камуфляж (Camouflage)

2015-01-20T09:06:00.001-08:00

Camouflage

Тренд "камуфляж"

Camouflage

Пліснявий кітч постсовєцьких лахудр

2015-01-03T15:40:00.000-08:00

З анонсів новорічних концертів:

...800 кубометрів добірного ялинового лісу, нескінченний потік знайомих облич і тостів, тазик олів'є...

...Філіп Кіркоров у пір'ї виїде на сцену на золотій колісниці...

...Зірки, чарка горілки, в ніс ногою...

...Перед записом номера кожну з артисток «улещували» відразу по два фахівці. Поправляли сукню, грим, радили, яким боком до камери краще стати. Але з першими звуками музики вони, схоже, забули всі вказівки... Лола розійшлася так, що навіть відламала від стійки мікрофон і доспівувала вже без нього...

...У фіналі спецвипуску всі артисти та гості проекту хором, як у старому доброму караоке, заспівають «Чарку горілки» Григорія Лепса - пісню, яка на рівні позакультурних кодів об'єднує всіх нас...

Як виявилося після усіх цих вакханалій, «Чарка горілки» далеко не всіх об'єднала, а, швидше, навпаки. Зрозуміло, що в українців, які протягом року надивилися золотих батонів та пшонківських інтер'єрів, всі ті "золоті колісниці в пір'ї" особливого захвату викликати не могли. Але й російська преса "вогники" сприйняла досить критично:

...А перелицьовані зірки між тим змінювали одна одну, нагадуючи не сьогоднішнє шоу, а музей мадам Тюссо...

...70 з хвостиком-літні красені і красуні натхненно співали про любов, 60-річний молодняк кокетливо пустував на тлі дівчат у страусиному пір'ї. Чарівні 50-річні німфетки пустотливо липли до ветеранів та інвалідів сцени...

...30 років поспіль! Одні й ті ж обличчя! Одні й ті ж пісні! Ніби час завмер - та що завмер, звернувся назад в цьому помпезному шоу, що демонструє, у першу чергу, чудеса пластичної хірургії...

...Костянтину Ернсту вдалося повністю заморозити проміжок часу на величезній території в окремо взятій країні... вмикаєш який-небудь урганд-вогник, а там відразу, сходу, прямим в лоб без попередження - Ірина Аллегрова, "Украла тєбя, украла, ну і что же тут кримінальна-а-ваа?" І ти розумієш - настав дев'яносто першого рік, блять. І навіть плаття на ній, по-моєму, все те ж саме...

Суща правда. Навіть якщо все виправдовувати старінням населення (тут писав), то все одно час же йде, смаки міняються. Та сама Мадонна за останні 30 років переміряла безліч іміджів.

Де ж перукарі-стилісти-візажисти? Не можна робити зі старої баби пергідрольну золотоволоску, тим паче начесувати їй на голові "вибух макаронної фабрики" чи "чолку карлсон". Не варто одягати її в сукню "ось вам сісі". Можна ж показати літню людину елегантною, з достоїнством, а не музейною мумією, яка застрягла в своєму минулому.

Застрягти в популярній версії самого себе, здебільшого, означає виглядати безглуздо, по-ідіотськи. Це не спосіб втекти від нещадного часу - це застій, запліснявіння. Сучасність - це рух вперед, вміння вписатися в контекст нового й актуального. Лише це рятує публіку від нудьги. А начесувати патла і одягати балахони поза контекстом недоречно.

Такий образ виглядав актуально в часи радянського застою: то був бунт проти прилизаності "народних і заслужених". Тепер сама АБП народна і обласкана, а якраз під кінець 2014 орден з рук Путіна отримала. Взяла. Подякувала. В чому ж бунт?

Колись під тим балахоном вгадувалися принади тіла - секс. В цілісінькій країні не було, а під балахоном Алли Пугачової "читався"... Що говорить нам цей образ нам тепер? Як можуть його сприймати покоління тих, хто ріс не на "Міліоні алих роз" і навіть не на "Бєлих розах" чи "Розє чайной", яка перманентно "залатіцца"?

Якщо говорити про образи чоловіків, то тут крига хорошого смаку ще тонша. Кольорові піджаки й блискітки, макіяжі й начоси - це вже давно не ознака сексуальних меншин - це клоунада. В такому образі не співати серенади, а хіба що показувати фокуси з дюжиною котів.

Тема ця бентежила мене ще до Майдану і АТО (етичний бік питання піднімав тут), а в Україні також вистачає такого нафталінного кітчу. Новорічні вогники зробили актуальними як мінімум два питання:

1) ДЕ ПЕРУКАРІ-СТИЛІСТИ-ВІЗАЖИСТИ, яких той же університет Поплавського (з відібраною з галасом і повернутою, вже значно тихіше, ліцензією) випускає щороку?

2) ДОКИ НА КАНАЛАХ НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ ЛЮДИ БУХАТИМУТЬ В КАДРІ?

Щиро Ваш,

МОДОСЛАВ )

Читайте також:

Культурний дисбаланс як гальмо європейського напрямку України

Пісня 2014

2015-01-01T01:24:00.001-08:00

«Happy» Фаррелла Вільямса

Pharrell Williams - Happy

Щастя вам в 2015 році!

Дивіться також:

Burberry: з Бекхемом, з любов'ю, з Лондона

Модослав )

Любив мене, мамо, Запорожець

2014-12-28T12:48:00.004-08:00

Любив мене, мамо, Запорожець

Українська народна пісня

— Любив мене, мамо, Запорожець;

Водив мене босу на морозець;

Ой я ж того, мамо, та й байдуже:

Люблю Запорозця вельми дуже.

— Ой нащо ж ти, доню, уповала,

Що ти Запорозця сподобала?

Чи на його коні, чи на гроші,

Чи на його вроду, що хороший?

— Ні на його коні, ні на гроші.

А на його вроду, що хороший...

Читайте також:

Мамочко, вибач

Під облачком явір похилений

2014-12-21T00:30:00.002-08:00


В кінці поста є відео з Вакарчуком )



Лемки 

Під облачком явір похилений, 
Сидит на нім пташок премилений. 
Слухай, мила, як той пташок співа,  
Же з любови нич добра не бива. 
Же з любови нич добра не бива.
   
Ци та любов є од Бога дана?  
Ци лем може д'яблом підшептана? 
Хоч би-с не хтів, прото маш терпіти.  
Хоч би-с не хтів, то мусиш любити,  
Хоч би-с не хтів, то мусиш любити. 
 
Мила, мила, ти покусо єдна,  
Любив я тя і не рік, і не два. 
Ци ми дала зілля си напити?  
Не мож, мила, ніяк без тя жити.  
Не мож, мила, ніяк без тя жити.  

Ми ворожка давно ворожила, 
Посмотр, мила, як той вітер віє.  
Же не буду видів за ньов світа,  
Аж проминут мої млади літа.  
Аж проминут мої млади літа.  

Під облачком явір зеленіє. 
Мила моя,што то буде з нами? 
Може, вирве єго з корінями.
Мила моя, што то буде з нами?

Вірш Михайля Семенка

2014-12-08T10:58:00.002-08:00

VII

Білі білі як коралі

білі зуби зуби Галі

тіло біле все у неї

тіло білої лілеї

вона вся така пестлива

повна чарів повна дива

біла вся душа її

в ній жартують солов’ї

я коханням ясномилим

розстилаю білий килим

і до ніг її кладу

і схилюся й упаду

у бажанні буйносмілім

у єднанні чистобілім

в білосерденько загляну

жити далі ні не стану

тіло біле все у неї

тіло білої лілеї

серце в неї із кришталю

Галю! Галю!

1914 р.

ЗАПАСНИЙ БЛОГ МИРОСЛАВА МЕЛЬНИКА

Леонардо да Вінчі

Щиро ваш,Мирослав Мельник )

Мікеланджело Буонарроті: творчість, життя, афоризми

Цитати Кафки

Іван ФРАНКО "СІДОГЛАВОМУ"

Іван ФРАНКОСІДОГЛАВОМУ

ВІДКРИТТЯ: Bernhard Willhelm

Фото Віктора Лаврова з фіналу "Печерських каштанів 2015"Щиро ваш,Мирослав Мельник )

Жорж Батай «Солярний анус» (скорочено)

Сонет шекспіра про письментство

ВІДКРИТТЯ: Ed Marler

Робота критика (цитата з мультика "Рататуй")

Навіщо моді критика?Щиро ваш,Мирослав Мельник )

СТУДЕНТСЬКИЙ СЕКС "Печерських каштанів - 2015"

Василь Стефаник "Марія"

Metropolitan Gala-2015: найяскравіші фешн-парочки

Щиро Ваш,

Фото Бйорк у Comme Des Garçons

Писанки з різних регіонів України

Як писати цікаво (ЯК ПИСАТИ ЩОБ ЧИТАЛИ)

Передер, переклав і скоротив:

Абсурд абсурдом поганяє: John Galliano VS Maison Margiela

Фото від Icebreaker Shoot Team

Дивіться також:

Щиро Ваш,Мирослав Мельник )

Gareth Pugh fw 2015/2016

Секрет успішного продажу

Тренд 2015 - камуфляж (Camouflage)

Пліснявий кітч постсовєцьких лахудр

Пісня 2014

«Happy» Фаррелла Вільямса

Pharrell Williams - Happy

Любив мене, мамо, Запорожець

Любив мене, мамо, Запорожець

Під облачком явір похилений

Вірш Михайля Семенка

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

Фото Віктора Лаврова з фіналу "Печерських каштанів 2015"

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

Навіщо моді критика?

Щиро ваш,
Мирослав Мельник )

Щиро Ваш,
Мирослав Мельник )