Народ на вулиці кричить щось

і дудить у всі дудилки.

Радість!

А якщо серйозно, то дякую всім (крім спамерів ;)) хто інколи заходив сюди перевірити дихання і пульс. Стан покращується!

А Вам приходив спам-комент із посиланням на вашу сторінку Вконтакте? Як вони це зробили?

Доречі, нещодавно з’явився один негативний. Ну, якщо вже навіть спамери почали лаяти… значить, щось в мому житті не так

Бо ж у Лінуксі загалом (я маю на увазі моїх знакомих Ubuntu та Kubuntu) немає нічого складного! І для того, щоб працювати у цих системах не обов’язково бути комп’ютерним генієм. Лише принцип роботи та трохи терпіння на лінукс-форумах. І ще навчитись не ображатись, коли обзивають тупоголовим нубом.. Цю систему просто треба налаштувати 1 раз, а далі “воно само”.

Але якраз у тому, що більшість форумних інструкцій розраховані на спеціалістів, тобто простим смертним часто не зрозумілі.. А якщо деякі наважуються задати своє “непрофесійне” питання, то нариваються на шквал емоцій типу “Вас що в гуглі забанили?” Тому так звані ньюби рідко на таке йдуть, а якщо зважуються, то з прелюдією у 5 рядків: я новенький, тиждень копаюся, ногами не бийте тощо.

Та от. Я до того, що “продвинуті” лінуксознавці ніби охороняють священну таємницю- не горять бажанням ділитися із новачками. Бо так вони богоподібні: “Я крутий: у мене лінукс”. А якщо це перестане бути досягненням, то вони втратять свою цінність…

***Хочу зробити зауваження, що особливо таким відношенням хворий український кубунтний форум. І ще - це тільки моє особисте враження.

Є ще подібні спостереження знайомого стосовно спільноти Drupalістів, але то можна пояснити побоюваннями виростити конкурента, що теж зможе створювати сайт, склеївши кілька модулів, і брати за це шалені гроші

Ми з одногрупником вирішили потрясти наш потік: назбирали на мобільний телефон (один із подарунків) та ще 150 грн. Важливим та досить складним мені здалося вирішити, скільки ми можеш віддати грошей. Бо усі перепитували: по скільки? - Скільки не шкода.  Але ж як вирішити, скільки тобі не шкода? Для себе я обрала таку міру: пам’ятаєте про десятину? 10% від твого заробітку - здається небагато, а в абсолютному вираженні - сума, яка на сьогодні дозволяє придбати щось пристойне. (звичайно, все залежить від величини заробітку))

Як на мене, визначити, скільки ти здатен поділити із людьми, що за різних причин мають потребу у таких коштах, це вже перший крок.

Другий крок - це комусь віддати, а краще, щоб хтось прийшов і забрав От скажіть, мабуть, у кожного є такі речі, котрі можна комусь віддати: від старого светра до магнітофона - і викинути шкода, і потреби нема. Але якби хтось прийшов і забрав…

Тому, мені здається, що організаціям, що збирають благодійні кошти, потрібно приділити увагу саме такій схемі, коли людині, що хоче щось пожертвувати, потрібно докласти мінімум зусиль для цього… Тож на правильному шляху організація “Обыкновенное чудо” : вони пропонують забрати гроші, подарунки.. і відвезти їх у якийсь із дятичих домів Одеси.

Є звичайно й інша позиція: а звідки я буду знати, що ці речі(гроші) потраплять саме тим, кому вони потрібні, а не торговцям на базарі (у карман помічникам, лікарям, організаторам)?

Будь-ласка, на сайті є всі адреси та перелік необхідних речей - дій сам! Це, навіть, краще, бо діти відчувають вашу увагу, а це для них дорожче будь-яких подарунків.

А у ваших містах є подібні організації?

І наостанок я хотіла запитати.. Мабуть, усі бачили банери “Ми хотім, чтоби ти жил”…  бачили сайт на п’яти мовах… бачили короткий номер для платних смсок… бачили бігборд при виїзді з Києва???? Наскільки мені відомо, все коштує, м’яко кажучи, недешево… І все це для збору коштів на операцію. Поясніть мені, як таке може бути? Чи невже є нелюди здатні заробляти кошти маніпулюючи людським горем, найкращими почуттями?

Якщо лінь - двигун прогресу, то я певно дуже прогресивна людина…

Першими ненащедрованими грошима для мене була стипендія. Та це якось дуже просто і банально, тому розкажу про другі мої перші гроші

Якось я загорілася допомогти (з майже альтруїстських міркувань ) одному одеському суверіному магазину…Ну, вже дуже було в них погано із менеджментом та маркетингом. Тож першим кроком був друк пристойних візиток. Шукала, де б це зробити найдешевше. У одній із типографій, поки чекала на косультацію, розговорилась із місцевої бухгалтеркою. Виявилось, їй вкрай потрібно терміново зробити (вірніше переробити із позиченої у когось) вітальну листівку-запрошення для зустрічі випускників її школи.. На свою голову я взялася, за 2 дні познайомилася із принципом роботи у фотошопі і за свою “високохудожню роботу” отримала 50 грн.

Зате здобуті навички допомогли зробити вже навіть дуже пристойну візитку тому горе-магазину і заробити свої треті гроші )))

Доречі, від ідеї спасати сувенірний магазин я згодом відмовилась. Тітонька там аж дуже хотіла, щоб на неї задарма працювали. А як працювати за гроші мене вже навчили

Естафету передаю моїм “коментувальникам” :)  :  fryevhen‘у, yurchyk‘у, Станіслав’у, spomoni та sez‘у.

Я вже .. сходила, так би мовити.

Отже, читаємо, завантажуємо і перевіряємо, чи насправді він такий класний.