Новий імпульс всьому цьому надала молодь, котра завжди була головним носієм надії в суспільстві. В результаті післявоєнного «бебі-буму» відсоток молоді серед населення різко виріс. Тинейджери, що стали в 50-х роках споживачами, прихильність яких прагнули отримати виробники, перетворились в дванадцятилітніх бунтарів, що піддавали сумнівам всі святині своїх батьків. Вони повставали проти авторитету батьків, церкви й держави, почали пошук нових цінностей, розвінчали загальноприйняту подвійну мораль, Яка заставляла людей робити одне, а публічно проповідувати інше. В головах молоді відбувається відторгнення самого поняття «сім’я» й всього, що з ним пов’язано.

В своїх експериментах молоді допоміг винахід протизаплідних таблеток. На барикади фемінізму в кінці 60-х багатьох жінок привели саме несподівані наслідки прийому протизаплідних таблеток та сексуальної революції. Економічне диво було в самому розквіті; бум приносив прибуток молодим підприємцям, які отримали самостійність, займались клубами, дискотеками, порнографією, андеграундними журналами та бутіками, й насамперед – музичною індустрією. Молодь витрачала гроші на індивідуальну моду, подорожі, наркотики, рок-н-рол. Музика була стихією, яка об’єднувала всю західну молодь, недивлячись на державні кордони, класові, расові й статеві відмінності. Передтечіями були Білл Хейлі й Елвіс Преслі, потім виник попит на «Beatles», «Rolling Stones», «Who», Джиммі Хендрікса та Еріка Бердона. Молодь дуже чітко розрізняли людей, котрих називали «hip» (або «hot», чи «in», чи «cool»), та справжніх хіппі. Строго кажучи, останні були аутсайдерами, які не цікавились практично нічим, крім маріхуани та подорожами в ілюзорні світи ЛСД.

Втіленням ідеалу серед молоді була Твіггі – шістнадцятилітня англійка вагою всього 45 кілограм. Провівши в модельному бізнесі тільки три роки, вона настільки розбагатіла, що в 19 років змогла піти на відпочинок. Твіггі, що в перекладі означає «тонка гілочка», була першою моделлю, котра стала кумиром мільйонів; коли вона виходила на публіку, біля неї збирались натовпи, немовби при появі Beatles. Її образ надихав таких фотографів, як Девід Бейлі та Річард Аведон. Нові образи, нові герої, нові технології – все це, безумовно, характеризує це десятиліття. Але поділ приходить вже всередині десятиліття, саме тому пізні й ранні 60-і так відрізняються.

З 1960-х років європейська фотографія достатньо сильно змінюється, особливо це стосується реклами та моди. Модна фотографія – це вже не статична студійна зйомка, а вулиці міста, дахи, підвали, звичайні кімнати. Те ж стосується зйомки відомих людей, котра навіть раніше змінилась від парадного «ідеального» портрету в бік портрету більш життєвого, але й більш образного. Це більше не напудрений «принц» чи «принцеса», а людина з власним стилем, з дурними звичками або підкресленою сексуальністю. Це був бунт змісту, загнаний в рамки строгої, класичної форми. Знімки стають більш розкутими, але, з іншого боку, й якимись більш суворими, навіть снобськими. Напрочуд, саме в той час журнальна фотографія починає розглядатись не тільки як майстерне ремесло, але й скоріш як витвір мистецтва, нею починають цікавитись музеї та галереї. З 1960-х років в моду входить образ андрогіна — костюми, що не підкреслюють обєми жіночих форм, штани, короткі зачіски… Проте все це відмінно сполучається з жіночністю та привабливістю.

Модельєри того часу разом з фотографами легітимують новий тип чуттєвої краси, роблячи акценти в основному на підкреслену сексуальність. Спалах створює ефект сильної контрастності: гладка біла шкіра виділяється на фоні темних складок одежі або проступає через напівпрозору сітку мережева. Стильний, ідеальний макіяж надає обличчю виразливості, але не стільки психологічну, скільки маскувальну, строгу. Хоча, мали місце й кольорові знімки більш яскравих колекцій.
Центром модної фотографії стає Великобританія, вона акумулює всі тренди суспільного життя того часу, переварює й виплескує все це новому споживачу. І тоді в Британії з’являється «жахлива трійця» – Девід Бейл, Теренс Донован та Боб Річардсон. Саме вони принесли в модну фотографію спонтанність та сексуальність. Тоді ж професія модного фотографа стала дуже прибутковою, а статус –“зоряним”.

Девід Бейлі (David Bailey)

Можливо, в наші дні цей фотограф був би вже забутим, якщо б не культовий фільм Антоніоні “Blow-up” (1966), що дивно передав дух 60-х й показав красиве, стрімке життя Бейлі. Одяг Девіда сам по собі не цікавив.

Джин Шримптон казала, що він просто фотографував «жінок, одягнутих в сукні», й жив потім на гроші, отриманні за рекламні знімки. Він притримувався принципу: «Шмотки – це всьго шмотки». Кожну фотозйомку він сприймав як сексуальний акт, де фотокамера грає роль пенісу. Стає не дивним, що саме його обирали прототипом героя фільму Антоніоні. Німецька модель Вєрушка зіграла саму себе. В фільмі розповідається про фотографа, котрий випадково стає свідком вбивства. Коли ж він робить спроби довідатись про вбивство, то потрапляє в моральний вакуум «свінгуючого Лондону», де кожен занурений в пcиходилічну подорож, а реальність нікого не цікавить. Однак документальні матеріали про життя лондонських клубів цієї епохи беззаперечно показують, що на справді мода була ще більш фантастичнішою.

Не дивно, що екзальтована Діана Вріланд (редактор американського Vogue, по деяким джерелам саме вона вперше поставила слова «свінгуючий» та «Лондон» поряд 30 квітня 1965 року), прийшла в захват, коли в Нью-Йорк приїхали Девід Бейлі та Джин Шримптон. «Стоп – англійці тут!» – закричала Вріланд. Це прозвучало так, ніби вона мала на увазі: «Стоп – тепер все буде по-новому!». В 50-і роки він був ще юнаком. Жив він тоді в поганому кварталі робочого району Лондону. Працював де завгодно щоб заробити хоч які-небудь гроші. В той час він захоплювався грою на трубі. Але в 1957 році йде на службу в армію, проте вже в кінці 50-х закінчує службу, та починає працювати над своєю кар’єрою.

Починав Бейлі просто, працював асистентом у Девіда Оліна, головного «постановника» фото для Queen Magazine, потім був асистентом у Джона Френча – новатора й кумира модної фотографії того часу, а з 1960-го року плавно став “фрілансером “ для британського Vogue. І почалось… Здається, в 60-х Бейлі відзняв всіх можливих мега-зірок: Beatles, Rolling Stones, The Who, Mia Farrow, Catherine Deneuve, супер-моделей Twiggy, Jean Shrimpton та Penelope Tree. Публіка цікавилась більше його персоною, його приватний життям та тусовками, котрі він відвідував, чим його роботами. Сам Бейлі казав: «В мій час вибір професії стояв жорстко: ти міг стати боксером, крадієм авто або музикою». На щастя, він став фотографом, й не просто фотографом, а класиком модної фотографії.

Теренс Донован (Terence Donovan)

В 1960-х роках він разом з Девідом Бейлі корінним чином змінили підхід до модної фотографії. Якщо фотографи першої половини XX віку прагнули показати, що елемент одягу чи аксесуар роблять модель красивішою, молодшою чи елегантнішою, то Донована й Бейлі цікавила тільки її … сексуальність. Тепер, сексуальністю вже нікого не здивуєш, коли вона стала не просто вульгарною, але й відверто нудною, важко собі уявити, що декілька десятків років назад її поява була воістину революційним перетворенням світу моди й реклами. Ця революція підняла своїх героїв на вершину слави. Хоча Теренс Донован знаменитий в основному своїми успіхами в фотографії моди, він працював також в багатьох інших жанрах. За словами Девіда Бейлі він був першим фотографом, що створив портрет Маргарет Тетчер на якому вона виглядає як людина, а не як політик. Він створив знаменитий образ шпигуна в серії «Шпигунські драми» («Spy Drama»), котрі широко тиражувались — в тому числі в “бондіані”.

Ось що говорив Теренс Донован про фотографію:

1. Увесь світ був проти того, щоб такі люди як Бейлі та я стали фотографами.
2. Я бачив моделей, що купались в білому світі. Це було чудове явище. Я захтів стати частиною цього світу.
3. Я не хочу робити репортажі. Якщо я бачу цікавий жест — наприклад, дівчину що чухає ніс — то зможу передати враження від побаченого за допомогою моделі.
4. Чудо фотографії просто нереальне. Ви дивитесь на зображення й бачите зовсім не те, що знімали. Та мистецтво фотографа полягає в тому, щоб правильно організувати візуальну брехню.
5. Я знаю свою роботу від А до Я. А ці пацани не вміють навіть плівку зарядити правильно. (Так Донаван знущався над своїми молодими колегами). Мене запитували, як я щось придумував; я відповів, що це пройшло дуже дивним чином — я думав про це. Зараз це здається старомодним.
6. Я хотів тільки одного — жити цікаво. Фотографія — це цікаве заняття, повністю достойне того, щоб посвятити їй шматок простру та часу, що називається життям.

Боб Річардсон (Bob Richardson) – з права

Якось він сказав: “Я хотів, щоб знімки в мене були справжніми. Дурь, секс та рок-н-рол, ніякої тяганини. Це те, що повинно було бути на знімках. І я по всякому до цього прагнув. Але Америка не хотіла цього. Серед великих редакторів було занадто багато чепурунів”. Його слова добре характеризують його творчість. І він до кінця днів вважав, що Америка відстій, Європа – жжот на порядок сильніше. Як треба виглядати правильно на знімках Боб Річардсон розумів багато. Тому що спочатку довгий час навіть й не знімав – а працював графічним дизайнером в Нью-Йорку. Там же й художню школу відвідував, тому що мріяв стати великим художником. Цікаво, що вчився він разом з Енді Уорхолом. Знімав рідко всіляке – але значення йому не надавав. Реальну камеру, як він признавався, взяв в руки вже в більш зрілому віці, йому її подарували на день народження – вже за 30. Це була камера “Roloflex” 6х6, дуже добрий формат для журнальної зйомки. Тому Боб і вирішив назнімати всякого саме для модних журналів. Швидко стало зрозуміло, що бути художником йому стає не цікаво. Манера зйомки у Боба була досить ексцентричною: від наркотичного сп’яніння до трагічного сексу на його знімках було багато. Не було тоді голих сісьок та небритих лобків. Секс був з великої букви. Поворот голови, задраний ніс, напіввідкритий рот.

Якось так вийшло, що вже на початку 60-х він працював з Harper’s Bazaar. В 60-і прожив деякий час у Франції, працюючи на франкський Vogue, й досить успішно працюючи. В юності лікарі сказали однозначно – “Боб, ти шизофреник”. Він пообіцяв з цим боротись й з лікарні його відпустили. Людина була з вивихами. Міг ні з того ні з сього об матюкати людину, або про якусь знаменитість наплести харманів. Особливо від нього доставалось всім тим, хто був пов’язаний з модними журналами. Редактори й дизайнери для нього були лютими тупими ворогами, а звинувачувати їх в тому, що в журналах друкують справжнє “лайно” – у Боба було найулюбленішим заняттям. Але що робити – з тими, хто платив йому гроші – він мабуть сварився менше, тому що платили. І платили все більше. Живучи в Америці в останні роки він старався при будь-якій можливості розпалити оточення. Й особливо по причині того, хто, як та де виглядає. І особливо – якщо цього когось надрукували в журналі.

Я став злим до людей які мене оточують. Я собі постійно кажу вони не винні в моїх негараздах, я сам винен в них. Але це слабо діє. Можливо мені потрібно трохи відпочити? Можливо в когось з вас таке було? Можливо ви знайшли якийсь шлях щоб цього позбутись?

Авжеж тема буде мати фотографічний напрямок. Проміжні результати буду показувати для обговорення, критики та пропозицій. Так що чекайте…

Трохи не забув написати, що ось тут є мануал під назвою “Робимо тему для wordpress“. Може в когось теж виникне бажання.

1. Використовуйте бокове світло. Бокове освітлення завжди дає більш виразливі текстури ніж пряме світло.

2. Знімайте під кутом. Пам’ятайте, що завжди знайдеться застосування навіть для такої неоригінальної текстури як текстура багнюки. Не бійтесь знімати цю багнюку з різних позицій та під різним кутом.

3. Пам’ятайте, що хоча зображення і є важливою частиною вашої роботи, але це не єдина частина. Подумайте про те, наскільки добре воно буде виглядати з текстом, з іншими зображеннями, а також макетом.

4. Знімайте на максимально можливій роздільній здатності.

5. Знімайте в незвичайних місцях. Звалища та місця переробки відходів дають вам чудову можливість для зйомки великої кількості текстур. А, саме, метал, дерево, пластик, іржа в різних умовах.

6. Приділяйте увагу кольору. Кольорова комунікація дуже сильна в дизайні, тому переконайтесь, що зробили все можливе, щоб уніфікувати кольорову схему в своєму зображенні та зробили колір яскравим і енергійним.

7. Подивіться на небо. Яскраве блакитне небо або темні штормові хмари завжди знайдуть своє місце в бібліотеці текстур.

8. Не хвилюйтесь коли ви невдало відзняли деякі текстури, завжди можна повернутись й сфотографувати знову.

9. Будьте простішими. Не робіть зайвої деталізації.

10. Робіть декілька знімків кожної текстури. Знайшли гарний шмат бетону? Зробіть серію знімків в різних місцях, під різним кутом та з різної позиції. Потім ви зможете запропонувати на продаж пакет текстур.

Це трейлер до художноьго фільму «Reverie» («Замисленість») (офіційний сайт), який був повністю знятий на дзеркалку Nikon D90. Авжеж картинка в трейлері досить гарнюня. А взагалі побачимо що там вийшло, коли фільм можна буде десь зкачати на торрентах.

Ось тут я згадував про фільм «Гаджет» (режисер Віктор Фокєєв), який теж знімається на Nikon D90. На офсайті «Гаджету» тепер марно написано “Перший фільм в світі, що відзнято на DSLR”. Проте всерівно хочеться вірити, що ми побачимо трейлер до нього, а згодом і сам фільм.

На камерах Кена Роквелла майже такі ж налаштування як в наших, за виключенням: P[Perfect] Av[Awesome Priority] Tv[Totally Awesome Priority] M[Majestic] (Ідеально, Пріоритет приголомшливого, Пріоритет абсолютно приголомшливого, Чудово)

Кен Роквелл не займається кольорокорекцією. Він підлаштовує наш світ під свій.

Авжеж, Кен Роквелл інколи видаляє один-два невдалих знімки. Для інших вони були б номінантами на пулітцерівську премію.

Кен Роквелл не регулює ГРЗП (глибина різко зображеного простору), він змінює простір та час.

Коло нерізкості? У вас, може бути, він й нерізкий. У Кена Роквелла – ніколи.

Кен Роквелл не чекає підходящого освітлення для зйомки пейзажу – освітлення саме чекає Кена.

Кен Роквелл ніколи не перевертає камеру в портретний режим – він повертає Землю.

Кен Роквелл замовив у Nikon об’єктив лінійки L, та отримав його.

Кен Роквелл – єдина людина, котра сфотографувала Ісуса; на жаль, в нього закінчилась плівка та йому прийшлось використати шматок плащаниці.

Коли Кен Роквелл робить знімок з брекетингом, то всі три версії фотографії займають перші місця в трьох різних номінаціях.

Перед тим як Nikon або Canon випускає камеру, вони приходять до Кена, й просять її протестувати. Кращі камери отримують наклейку Nikon, а ті що гірші – Canon.

Якось Кен тестував камеру, й сказав що її не можна назвати навіть Кеноном. Так народилась перша камера Pentax.

Кен Роквелл не думає двояко – йому не потрібно думати жодного разу.

З тих пір як стався інцидент в Нагасакі Роквелл не користується спалахом.

Тільки Кен Роквелл може фотографувати Кена Роквелла. Знімки решти пересвічуються світлом його генія.

Тільки Кен Роквелл може зняти ваш автопортрет.

Кен Роквелл може знімати “Ню” з одягнутих моделей.

Одного разу Кен Роквелл зібрав зум-об’єктив. Для всіх він більше відомий як космічний телескоп Хаббл.

Як тільки Кен розпаковує нову карту пам’яті, на ній вже записані шедеври.

Портрети Роквелла настільки життєві, що їм потрібно платити податки.

Іконка “Корзини” на робочому столі Кена Роквелла насправді ярлик “відправити до журналу National Geographic”.

Кен Роквелл називає “мильниці” – “хассельбладами”.

Коли Кен Роквелл перейшов на цифрову зйомку, то National Geographic майже розорився – адже тепер у Кена взагалі не стало бракованих знімків.

З кожних 10 знімків Кена Роквелла він залишає на жорсткому диску 11.

Файли Кена Роквелла складаються з нулів, одиниць та двійок.

Кен Роквелл ніколи не фокусується – все саме переміщується в ГРЗП його камери.

Знімки Кена Роквелла настільки ідеальні, що Adobe створили для нього спеціальну версію Фотошопу: там є тільки кнопка “закрити”.

“Трипод” (триногий штатив] назвали так через схожість з силуетом Кена. По-моєму, натякають на неє@#чески довгий х@й Кена

Кен Роквелл ніколи не робив поганих робіт – лише роботи, дуже складні для обивателів.

Кен Роквелл – це не Чак Норріс від фотографії; Чак Норріс – це Кен Роквелл від бойових мистецтв.

Кен Роквелл ніколи не починає, він продовжує.

Було огранізовано телеміст з Білою Церквою, Черкасами, Черніговом. Як завжди не без технічних проколів.

Авжеж трохи підвела погода своїми періодичними покрапуваннями, але це не завадило мені та моїм друзям відпочити.

Валентин Стрикало

Бумбокс

Андрій Хливнюк та його Бумбокс

Взагалі було досить багато народу, проте того року на Ляпіса Трубецького було більше. Якість звуку лажала та виступ бумбоксу був досить коротким, десь так 1-ну годинку.

А ось відео зі шматків що я назнімав на своє цифромило (вибачайте за якість):

Пісенька “Поліна” мабуть найбільше зривала дах молоді. Ооо! Трохи не забув написати про бариг які продавали тепле пиво та все інше та дерли за 1л пива (невідомого виробника) по 10 грн, а за металеву банку “Оболоні” 0,5л – 8 грн.

На жаль в моїй рідній групі “Житомир – Zhitomir – Zhytomyr” – поки 43 члени. Мало! Але що поробиш, маю надію все потрохи зміниться.