https://www.objectiv.tv/uk/objectively

Інженерія в тренді, на економіці — спад: що обирають абітурієнти в Харкові

Частина 1

В. Решетніков. “Крылья Родины, 1962, № 10, стор. 16-17”

У низці вищих авіаційних навчальних закладів країни працюють громадські конструкторські бюро. Студенти — майбутні авіаційні конструктори та інженери — за допомогою викладачів проектують та будують спортивні літаки та планери. Я хочу розповісти про досвід створення легкого спортивного літака ХАІ-19 студентським конструкторським бюро Харківського авіаційного інституту.
Вже багато років студенті і викладачі нашого інституту займаються конструкторською роботою. Перший літальний апарат під маркою ХАІ-1 народився ще в тридцятих роках. Він був першим в Європі літаком з шасі, що забирається. На ньому встановлено кілька всесоюзних та європейських рекордів. Літак випускався серійно та експлуатувався майже на всіх пасажирських лініях Радянського Союзу. Після цього в інституті спроектували планер ХАІ-2, літаки ХАІ-3, ХАІ-4, ХАІ-5. Літак ХАІ-5 — швидкісний винищувач-розвідник, що випускався серійно під маркою Р-9. Він брав участь у боях з біло-фінами, а також німецько фашистськими загарбниками.
Після війни естафету із рук старших товаришів прийняли студенти-комсомольці.
1959 рік. Якось хтось із студентів запропонував власними силами спроектувати та побудувати невеликий спортивний літак. Ідея сподобалася. Створили гурток. Спочатку до нього увійшли Анатолій Кундеревич, Віталій Куянців, Світлана Решетнікова, Олександр Побійпіч, Анатолій Крикунов, Віктор Коломієць і я.

Спогади ГАЙДАЧУКА Віталія, випускника 1-го факультету 1962 року.

Коли Валерій був на 5-му курсі у нього виникла ідея створити СКБ. Це було не відповідь на рішення згори, це була ініціатива самого Решетнікова Валерія.
У 1959 року СКБ був створений студентом ХАІ Решетніковим Валерієм.
Бажання будувати літаки та літати на них вже було і викликало потребу такої структури.
СКБ на той момент уже було у МАІ, але студенти були не того рівня, що хайовці. Недарма всі заводи від Далекого Сходу воліли брати хайовців.

ПИЛЬНИК, начальник СКБ авіаційного інституту

СПРОЕКТОВАНО СТУДЕНТАМИ
“Вечірній Харків”, 08.01.1971 р.

Одним із методів поліпшення якості підготовки спеціалістів у вузах є залучення студентів до науково-практичної роботи. В авіаційному інституті це питання вирішено так: окрім студентського наукового товариства, у нас створено і студентське конструкторське бюро.
Воно існує з 1959 року.
Спочатку як факультетське, воно було створене групою студентів-ентузіастів. Потім тематика СКБ розширилась, сюди залучаються студенти всіх факультетів.
В основному СКБ займається розробкою і створенням нових зразків літальних апаратів (літаки з штовхаючим гвинтом, апарати на повітряній подушці, екранольоти). Для багатьох це звучить не зовсім звично. Але варто зрозуміти, що в СКБ студент має право здійснити будь-яку ідею, йому надається можливість спробувати свої сили, втілити в життя свої, навіть найфантастичніші задуми. А інколи — і переконатися у їх нереальності.
Кожна робота виконується в комплексі: обробка інформації, проектування, наукові дослідження, виготовлення дослідного зразка, випробування його, доводка, інколи — запровадження, якщо проект можна втілити.
Хай у вас не складається враження, що наше СКБ займається не зовсім реальними справами, хоч буває й таке. Але в основному проекти студентів одержують путівки в життя.

ВОЛКОВА Неоніла Дмитрівна, директорка Лицея ХАІ:

Дорогі друзі, усі, хто поруч серцем!
Щиро вітаю з світлим святом ВЕЛИКОДНЯ!!!
Це найбільше свято — символ перемоги життя над смертю, добра над злом, миру над війною, символ надії і віри.
ХРИСТОС ВОСКРЕС- ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

Проводжати в останню путь Сергія Миколайовича прийшло дуже багато людей. Військові відмовилися покласти труну з загиблим воїном в машину й у весь шлях до кладовища несли її на руках. І це неспроста, тому що на війні Сергій Миколайович, будучи командиром взводу, завжди відстоював свою точку зору перед командуванням, навіть розуміючи, що це загрожує йому проблемами. Він захищав своїх бійців, бо відчував за них відповідальність так само, як колись за своїх школярів. Особливо щемно в той весняний сонячний день, серед квітучих садів його рідного села вітер ширив звуки пострілів почесної варти. У серцях односельців і тих, хто знав Сергія Самощенка, завжди залишатиметься пам’ять про героя та вдячність за його сміливість і оборону рідної держави.
Родина втратила найкращого чоловіка та батька, Україна втратила мужнього героя.
Сергій Миколайович Самощенко похований 06 травня 2023 року в с.Веселе Путивльської громади.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://putivlska-gromada.gov.ua/

https://rama.com.ua/

https://sumymemory.gov.ua/

У січні 2023 року другокурсник ХАІ Богдан Овчаренко добровольцем став на захист України. Солдат 207-ї механізованої бригади, що тримала ворога на Донецькому напрямку. Але доля відвела Богдану всього три місяці…

25 квітня 2023 року — ворог ударив ракетами по місту Слов’янськ… Цей обстріл забрав життя Богдана Овчаренка. Воїна, добровольця, патріота, людини з великим серцем.

У Солотвинській селищній громаді написали:
«Богдан на свій юний вік був справжнім патріотом та Воїном, який не побоявся стати на захист своєї держави. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, він загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок.
Пам’ять про Захисника України житиме вічно!
Низький уклін!
Вічна пам’ять! Вічна шана!
Наші діти, наші герої — вони були народжені для Життя і найбільше заслуговували на нього.»

Богдану назавжди 19…

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://galychyna.if.ua/

https://pik.net.ua/

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

… 4 квітня 1970 року команда КВК ХАІ грала свою першу телевізійну гру. Грали із командою Білоруського політехнічного інституту. Команда блискуче зіграла розминку. Навіть зараз питання та відповіді тієї гри можуть претендувати на актуальність. Наприклад, на запитання: «Який злочин скоюється зараз в одному з московських провулків?», команда відповіла: «Саме зараз у Третьяковській галереї Іван Грозний убиває свого сина».
Примітно, що цього дня вперше в історії КВК була зафіксована нічия – саме так закінчилася ця зустріч. А вранці «команда прокинулася знаменитою». (Ніччя пояснилася дзвінком П.М. Машерова, перший секретарем ЦК КПРС Білоруської РСР, до редакції КВК. Н. Олійник)
Перший склад команди знав весь інститут: Євген Бут, Льоша Олійник, Влад Мосьпан, Толік Артеменко, Олег Бондар, Юра Скібін, Женя Гецович, Ян Рубінштейн, Міша Іоселевич, Вітя Забейворота, Боря Дикун, Купа (Валера Трифонов), Слава Балімець, Слава Балаценко, художник Володя Єрмолаєв, музиканти, керовані Сергієм Гарбузом на прізвисько Диня. На відміну від своїх послідовників 90-х років, були в команді і дівчата — Інна Штительман, Наташа Морозова, Наташа Дмитрієва, Марина Пасова. Дуже важливою, самовідданою була робота групи підтримки: Ірина Пантелєєва, Алік Маркон, Наталія Русак (зараз Олійник). Доставали та організовували будь-який потрібний для КВК реквізит від нічних горщиків для «фашистських касок» і кларнетів для «розчалок літака» до живого справжнього Пітерського водолаза, відловленого в ополонці, на виступі в Ленінграді. Щоправда, цей кадр із водолазом ТБ вирізало…
А одним із автором команди був молодий письменник-сатирик Алік Інін (Гуревич).
Режисером команди був відправлений від телебачення випускник ХПІ Артур Вишневецький, який своїм талантом пробився до москвичів.

Дякую С. Глущенко за фотографії

Здобув середню освіту в місті Хмельницький.
Пізніше навчався у Харківському авіаційному інституті. Вступив до ХАІ в 1992 році. Рідний 5-й факультет, рідний гуртожиток ХАІ-12.
У 1999 році отримав диплом випускника радіотехнічного факультету – спеціальність «Конструювання та виробництво радіоапаратури».
У 2014 році добровольцем став на захист країни.
На довгі 9 років він забув про мирне життя, довгі 9 років він бився за Україну. За період військової кар’єри неодноразово брав участь у бойових операціях. Зокрема, у складі 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців в Антитерористичній операції на сході України.
З початку повномасштабного вторгнення продовжував захищати українську землю у складі своєї бригади. Став учасником оборони Києва, пізніше воював на Донецькому напрямку.

15 лютого 2023 року випускник ХАІ, доброволець із 2014 року, старший сержант 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Максим Баришев прийняв свій останній бій під Вугледаром…

03 січня в Максима був день народження… йому виповнилось 48…

Героя Ворзеля Максима Баришева нагороджено посмертно державною відзнакою. На урочистостях з нагоди Дня селища Бучанський міський голова Анатолій Федорук вручив Орден «За мужність» III ступеня мамі воїна – Наталії Олексіївні Баришевій.

У Бучі, яка тепер навіки стала символом неймовірного горя й страждань, Максиму Баришеву встановлено стелу.

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://www.buchanews.com.ua/

https://ualosses.org/uk/soldier/Джерело:

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Колеги та співробітники ХАІ пам’ятають А.Ф. Сарбєєва за вчинком ”честь маю” — він не голосував за зняття М.А. Масленникова з посади ректора на ганебному парткомі, хоча з Масленниковим мав непрості стосунки через Б.І. Ярошенко, який з одного боку, вважався викладачем на кафедрі, а з іншого, був головним з будівництва студентського табору у Криму.

Студенти пам’ятають А.Ф. Сарбєєва за повагу — так у 1970 році він прийшов на вокзал, щоб проводити на табірні збори.

А ось, що згадує Віталій Євгенович Гайдачук, випускник 1-го факультету 1962 року :
На першому курсі 2 вересня 1956 року послали нас до колгоспу. Керівником був майор Сарбєєв.
При прощанні нас не тільки нагодували, а й напоїли… Привезли до Лозової, чекаємо на електричку. Поруч пивна, як не зайти… Раптом підійшов якийсь хлопець і забрав моє пиво. Сказали, що це місцевий і пішов у міліцію. Я довго й роздумувати не став — флотський, у тільнику, з вусами і далеко не незавадний. Побіг у міліцію — лаявся і дав по морді.
Сарбєєву доповіли, запропонували мене сховати.
Приходить черговий лейтенант з міліції — на мене показує та каже, що забирає у міліцію. Сарбєєв у відповідь командним голосом: “Смирно! Навколо! Пішов, щоб я не бачив тебе!” Майор же!
Ось так врятував. На той час побувати в міліції мало чіткі наслідки — спочатку з комсомолу виганяли, а потім з інституту.
Все життя з добротою згадую.

Григорій народився в селі Попельники Івано-Франківській області.
Ще в дитинстві разом із родиною переїхав до села Велика Мотовилівка, що під Фастовом на Київщині. Там закінчив місцеву школу.
Вищу освіту здобув у Харківському авіаційному університеті.
Працював на державному підприємстві «Антонов» та в охороні. Професійно займався боксом, їздив на змагання й виборював перші місця.
Він був створений для інженерії, бо захоплювався ковальською справою і виробами з металу. У кузні обожнював експериментувати, шукати щось нове. Власноруч кував ножі й катани, за що друзі прозвали його «Кузнець». Саме цей позивний він вибрав, коли 24 лютого 2022 року в лавах добровольців став на захист Київщини.

Навесні 2022 року Григорій МАНДРИК бився за Мощун та Ірпінь, звільняв Київщину.
Обіймав посаду командира відділення — командира бойової машини.
Потім був Херсон. Далі Запорізький напрямок, місяці наступів і оборони…
Потім Бахмут. Оскаженілий ворог рвався вперед. Третя штурмова (колишній полк ССО «Азов») пішла в бій, закриваючи собою Україну.
20 січня 2023 року в Кліщіївці, що на Бахмутському напрямку, Григорій МАНДРИК із позивним КУЗНЕЦЬ прийняв свій останній бій.

Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», «За сприяння оборони Києва», «Сталевий хрест».

Йому назавжди 27…

Дома на нього чекали батьки й наречена, з якою він так і не встиг одружитися…

«Молодий, мужній, великий патріот України… Він мав великі плани на майбутнє після Перемоги – мати сім’ю, народити діток, на вихідних приїхати до мами й тата, бачити і вчити життю молодшого братика і просто жити у вільній країні…» – зазначили у Фастівській міській раді.
«Як боляче… Клята війна забирає найкращих… Царство Небесне, вічний спокій, хай земля буде пухом! Ми будемо всі пам’ятати тебе, Гришка. Низький уклін тобі… Герої не вмирають, вони будуть завжди в наших серцях. Слава Герою України!!! Рідним і близьким щирі співчуття, витримки, щоб пережити це страшне горе…» – написала знайома Наталія Пророченко.
Поховали захисника в селі Велика Мотовилівка Київської області.
На його честь перейменували вулицю Шкільну.

КЛЯТА ВІЙНА…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ВОЇНЕ!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ВІД УСІХ УКРАЇНЦІВ!

Джерело:

https://khai.edu/ua/news/

https://memorial.ua/

https://fastiv-rada.gov.ua/