Українська блогосфера

Акція в укрнеті: 3 домени безкоштовно!

jarofed — Sun, 06 Jul 2008 16:17:53 +0000

Мені завжди здавалось, що українскій ланці інтернету, а особливо - блогосферній її складовій, не вистачає хороших проактивних заходів, в яких би брала участь широка блогерська спільнота. Адже саме конкурси, флешмоби та акції - це те, що допомагає розвинути (розкрутити) блог, отримати задоволення від участі, а найчастіше (а як же без цього) - і матеріальний приз.

Тому сьогодні я не без особливої радості виявив, що подібні акції все ж таки мають місце і в українському секторі блогосфери. Всі учасники, які вирішать долучитися, гарантовано отримують три безкоштовних домени у зонах (на вибір) com, net, org, info, biz, ru, com.ua, kiev.ua або in.ua.

Оскільки я давненько вже виношую ідеї кількох цікавих тематичних блогів, а доменів під них ще не купив - то це для мене чудова нагода.

В чому ж суть акції і як до неї долучитися?

Все, що вам потрібно - це мати блог із принаймні десятьма підписниками і написати окремим постом (як це зараз роблю я) про бесплатные домены та безкоштовні домени, які стають доступними завдяки dv та регістратору доменних імен Started.ru. У Дмитра, до речі, є ще один проект, сайт про діджеїв Playdj.com.ua

Читаємо про умови на сайті організатора, долучаємося, і дякуємо Дмитрові за чудову акцію!

Схожі статті:

Буддиські принципи у повсякденному житті блогерів

jarofed — Sun, 06 Jul 2008 14:54:18 +0000

Автор фотографії: *clairity*

Думаю, ви вже зачекались нового філософського допису на «Українській блогосфері». Настав час поговорити про релігію, духовність і звісно ж – те, яким чином все це стосується блогів та блогосфери.

Якщо ви, як і я, вже прослухали обов’язковий у кожному університеті курс «релігієзнавства», то мабуть знаєте, що у буддизмі існує поняття «серединного шляху». Серединний шлях – це шлях Будди. Це шлях, який веде до мети не дозволяючи людині кидатись у крайнощі. Це шлях, який, на мою думку, може бути вдало використаний і блогерами для створення якісного і цікавого контенту, який, неначе магніт, приваблюватиме все нових та нових відвідувачів. А ті люди, які вже прочитали цей матеріал – повертатимуться до нього знову і знову.

Щоб не бути багатослівним, наведу лише два «крайніх» підходи до створення контенту.

Перший підхід базується на абсолютному запереченні «суспільного прогресу» і полягає у вираженні «чистої» авторської індивідуальності. Люди, які, не маючи за плечима жодного вантажу фактичних знань та досвіду, намагаються «винайти велосипед» розмірковуючи про певні речі. Це блоги із розряду «погляньте який я тут розумний», не підкріплені реальним підґрунтям. Це автори, які звикли жити за принципом: «нахабність – друге щастя», і не мають ні сили волі ні бажання реально розвиватись. Панти – наше всьо!

Другий підхід – це абсолютна протилежність. Він зазвичай базується на зневірі у власних силах та комплексах автора і полягає у параноїдальному бажанні захиститися від власних ідей та думок. Блоги, авторами яких є люди другого типу – зазвичай перетворюються на колекцію переказів та переспівів вже висловлених ідей та вже проголошених підходів. Блогери-аутсайдери бояться брати на себе відповідальність за власні слова. Їм набагато легше прикритися авторством іменитого експерта.

Чи варто говорити, що найбільш успішними виявляються саме ті блогери, які навчились вдало поєднувати ці два підходи? Автори, які дотримуються «серединного шляху»!

Читач рідко приходить на ваш блог тільки для того, щоб познайомитися з вашою «супероригінальною» думкою про певний факт, тенденцію чи подію. Але йому не менш нудно читати і про само-собою зрозумілі речі та перечитувати вже давно засвоєні матеріали відомих авторів. А особливо – якщо подаються вони у вкрай сухому та офіційному стилі! Ви пробували читати курсові роботи своїх одногрупників? Я пробував! Не раджу!

Отже висновок нашої сьогоднішнього напівфілософського трактату такий: будьте собою, але пишіть про те, що цікавить людей; і при цьому, не забувайте знайомитись з тим, що було зроблено до вас. Якщо це й не рецепт успіху – то принаймні одна з його складових.

Схожі статті:

10 причин, чому блогери закидають свої блоги

jarofed — Sat, 05 Jul 2008 14:17:44 +0000

Якщо ви стежите за оновленнями на одному із найкорисніших та найцікавіших блогів про блоги Problogger.net то, безперечно, знайомі із серією постів Дарена Роуза «10 Ways to Let Your Blog Go».

І знаєте, про що я подумав?

Я подумав про те, що сьогодні субота – а отже самий час моїм читачам нарешті дізнатися, яким чином занапастити свій блог. Та це ж, як то кажуть, елементарно, Ватсон – потрібно просто його закинути. Тим більше, що про це так детально та ще й у десяти статтях написав Проблогер!

Звісно, переказувати вам зміст його дописів я не збираюсь, але поділюся власними спостереженнями щодо деяких пунктів…

Знаєте, буває так у дівчат, які обожнюють сидіти на дієті. Та чому тільки дівчат? Хлопців це стосується аж ніяк не менше! Мучать вони себе, виснажують, бігають до спортзалу, виконують спеціальні вправи, вживають виключно нежирну їжу… Але настає зима і вони вирішують – можна трі-і-ішечки розслабитись. З’їсти нарешті улюблений тортик (або добрячий шмат сала). Не піти в суботу на тренування. Забути про вечірню прогулянку… Навіть якщо й набереться лишніх кількасот грам ваги – одяг все це чудово приховає. Зрештою – на вулиці ж не літо, коли люди скидають із себе останні можливі деталі гардеробу.

Літо настає абсолютно несподівано – і коли ви дивитесь на себе у дзеркало, ви не можете пояснити, що трапилось. Звідки взялися ці десятки кілограмів? Чому ви боїтесь одягати купальник? Ви намагаєтесь натягнути шорти, але… ТРІСЬ… резинка рветься і ви розумієте – ви просто занапастили свою дієту, а разом з нею – своє тіло. І повірте, повернутися до попереднього стану буде набагато складніше!

Точнісінько те саме може трапитися із вашим блогом! Ніхто не планує занехаяти свій щоденник, на який вже витрачено чимало часу та зусиль – але це начебто стається само по собі. Ви розслабилися, забули написати черговий пост (а може вам просто не хотілося цього робити), не відповіли на чергове запитання своїх відвідувачів у коментарях, почали публікувати відвертий мотлох (бо так простіше)… І одного «прекрасного» дня помітили, що від вашого блогу майже нічого не залишилося. А люди заходять туди хіба що випадково.

І знаєте що найгірше?

Найгірше те, що ви чудово розумієте, що потрібно зробити для того, щоб виправити ситуацію, але не можете взяти себе в руки і взятися до справи. Лінь повністю вас захопила. А усвідомлення того, що доведеться кілька місяців попрацювати лише для того, щоб повернути status quo, повністю вибиває вас із колії…

That`s all folks…

Ви занапастили свій блог!

Але що я все про теорію та про теорію. Час переходити і до практики. Ось вам десять способів, як максимально швидко і ефективно закинути свій блог:

Зменшіть регулярність записів і з часом взагалі припиніть писати до блога. Це віднімає дуже багато часу та ще й не приносить жодного задоволення. Дайте собі відпочинок.
Багато і часто пишіть на теми, віддалені від основної тематики вашого блогу. Якщо ви ведете блог на автомобільну тематику, то вашим читачам, безперечно, буде цікаво дізнатися про найновіші методи вирощування квітів. Та і вас вже дістали всі ці Лексуси та Мерси.
Повністю зосередьтесь на собі. Взагалі перестаньте писати про автомобілі. Напишіть про те, як ви вчора з товаришами пили пиво, а позавчора ходили на вечірку. Взагалі – більше пишіть про себе. Вам же це приємно!
Менше переймайтесь заголовками. Перестаньте вигадувати цікаві заголовки. Навіть якщо ви написали чудову статтю, яка могла б сподобатися багатьом відвідувачам – назвіть її просто: «Чергова стаття», або, ще краще: «Стаття #324» (номер підберіть самостійно).
Перестаньте модерувати коментарі і вимкніть будь-які спам-фільтри. Для певності, можете поставити плагін dofollow, який прибере атрибут nofollow з посилань у коментарях вашого блогу. Тисячі коментарів до кожної статті вам гарантовані. Як і жодного «живої» людини на вашому блозі.
Пости-вибачення. Плануєте кілька днів не писати – вибачтесь перед відвідувачами. Не писали кілька тижнів – напишіть пост-вибачення, в якому поясніть, що були надзвичайно зайняті «в реалі». І взагалі, можете перестати створювати корисний контент – обмежтесь вибаченнями.
Перестаньте публікувати оригінальний контент. Знайшли цікаву статтю – скопіюйте і вставте її у ваш блог. Читачі проковтнуть. Можете навіть не перейматися пошуком цікавих статей. Читачі все проковтнуть! Правда робитимуть вони це не довго.
Зосередьтесь на одному аспекті вашого блогу. Наприклад, займіться дизайном. Розвісьте на вашому блозі чудові зображення та банери. А статті… Статті почекають!
Станьте негативним блогером. Постійно називайте своїх коментаторів невігласами. Пишіть про те, які покидьки вас оточують. Регулярно заходьте на блоги колег і звинувачуйте їх у некомпетентності.
Максимально навантажте свій графік. Заведіть ще зо два десятки блогів, а потім просто перестаньте писати в них, обґрунтовуючи це тим, що у вас занадто багато проектів і ви не маєте часу. А взагалі, говорять, що занадто велика напруга призводить до швидкого вигорання, так що маєте наготу перевірити на власній шкірі.

Схожі статті:

3 плюс 2 плюс 1… Випуск #3

jarofed — Fri, 04 Jul 2008 15:27:42 +0000

Сьогодні п’ятниця, а отже – в ефірі черговий випуск рубрики „3+2+1”. Приємного читання!

3

Очолює перелік стаття Олександра Данилюка „Бренд України або Моя хата з найкращого краю у світі”. Про необхідність гідно репрезентувати державу світові точаться дискусії та ламають списи, мабуть з перших днів набуття нашою країною незалежності. Яке ж обличчя має наша країна у світовій спільноті? Про що думають громадяни інших держав, коли чують слово „Україна”? Наприкінці статті Олександр пропонує всім бажаючим долучитися до ще одного флеш-мобу. А я вже долучився!

У своїй статті „Десятина” Оленка пропонує всім небайдужим долучитися до благодійної акції допомоги дітям. Власне, вона з одногрупником вже вирішили потрясти потік у своєму інституті і назбирали на мобільний телефон (один із подарунків) та ще 150 гривень. В цій же статті піднімається доволі непросте запитання, скільки грошей потрібно віддавати, якщо ви все-таки вирішили взяти участь у благодійництві.
Журналісти VS Блогери. Небезвідома в блогосферних колах Інтернетеса розмірковує про відмінності між журналістами та блогерами, а також пояснює, чому все-таки професія журналіста нікуди не подінеться, навіть якщо кожна людина стане блогером. Знаєте чому? Та тому що блогер та журналіст, як то кажуть „ето двє большие разніци”!

+2

A Practical Guide to Earning Six Figures: Changing Your Mind – це перший із трьох постів у серії статей про досягнення шестизначного прибутку. Тема заробітку сьогодні збуджує свідомість багатьох молодих людей, які дуже хотіли б вважати себе підприємцями. А коли є попит – то, за законом збереження енергії – з’являється і пропозиція. В інтернеті можна знайти скільки-завгодно статей про миттєве збагачення. На 99% - це сміття. Але, іноді трапляються і доволі достойні варіанти. Саме до таких, на мою думку, і належить наведена вище.
Things Every Web Designer Should Know. Про що повинен знати кожен дизайнер? Про те як взаємодіяти із людьми, зберігати своє обличчя, займатися бізнесом, ну і звісно ж – продукувати висококласний дизайн. Принаймні, так вважає автор блогу Bloggintips. Не знаю, має він рацію, чи ні – але стаття точно варта прочитання!

+1

Єдине вакантне місце для статті із російського блога сьогодні зайняв Артем Майнас зі своєю надзвичайно натхненною і мотивуючою публікацією „Маркетинговое отношение к Блоггингу”. Хтось ставиться до блогів, як до тимчасової забавки. Хтось вважає написання постів своїм хобі. Хтось таким чином намагається підтримати основний напрямок діяльності. Для Артема ж ведення блогів – це справжнісінький бізнес. При чому – далеко не з найнижчими прибутками. Якщо ви зумієте створити популярний блог – то зможете отримувати більше, ніж власники невеликих туристичних компаній, продуктових точок, продавці пластикових вікон тощо. Словом – читайте самі!

Схожі статті:

Пригоди українських блогерів у Польщі

jarofed — Thu, 03 Jul 2008 15:36:38 +0000

Позавчора отримав лист від менеджера проекту Blox.ua Анастасії Романик, в якому вона поділилася інформацією про подорож українських блогерів до Балтики. Ви не знали, що наших авторів уже запрошують брати участь в міжнародних блог-марафонах? Тоді читайте:

Шестеро українських блогерів, а конкретно:

взяли участь у 24-годинному безперервному марафоні блогів, який відбувся на березі Балтійського моря у місті Юрата (Польща) під час міжнародної зустрічі (кемпу) блогерів 26-29 червня 2008 року.

Марафон був організований польським сервісом Blox.pl і в ньому взяли участь 80 блогерів, серед яких – згадані вище українські учасники. Вочевидь, найцікавішою подією стала морська гра „Пошук скарбів”, під час якої, на моторних човнах, авторам довелося подолати розбурхану морську стихію і повернутися на сушу переможцями.

Юрата, до якої відправилися блогери – це один із найвідоміших і найсучасніших курортів на Хельському півострові. Надзвичайно мальовниче місце, яке поєднує пляжі, насипані м’яким білим піском і лісову зону. Окрім того, Хельський півострів вважається найкращим у світі місцем для занять віндсерфінгом. Прибувши на місце, блогери розмістилися у номерах тризіркового готелю „Нептун”.

Пошук скарбів

Наступного після прибуття дня (тобто у п’ятницю, 27 червня) блогерів очікувала неймовірна морська гра „Пошук скарбів”, під час якої учасникам довелося добряче поборотися із морською стихією та холодною водою (14 градусів). До однієї команди потрапило 4 блогери з України та 4 польских блогери (серед яких і бабуся 58-річного віку). Взагалі, українці діляться враженнями, що серед польських блогерів дуже багато людей старшого віку і набагато менше молоді. Після численних квестів та перегонів на човнах по морю, змагання „Пошук скарбів” закінчилося перетягуванням канату (все відбувалося по-коліна у воді, і тому команда-переможець була змушена „скупнутись”, коли переможені відпустили канат). Переможець „канатних боїв” і отримав право витягнути „скарб” із води. Власне, скарбом виявилась скриня з бочкою пива всередині.

Блогерський марафон

Наступного дня блогерів очікувала головна подія – блогерський марфон. Ось як про нього пише одна з учасниць від України, Тетяна: „Після вчорашного подорожування під зливою пошуку скарбів ми вже майже повністю обсохли (на жаль, прохолодна балтійська погода погано сприяє просушуванню одягу) і повністю відновили свій пригодницький настрій. День розпочався традиційно - прогулянкою до моря - і плавно перетік (через сніданок) у блогерський марафон. Що цікаво: спостерігаючи за поведінкою деяких присутніх тут “марафонців”, можна справді подумати, що вони зробили ставку на кількість написаного! (Власне, я для себе цей марафон розумію як випробування на витривалість - хто довше просидить у блозі (блогах), не спокусившися на мальовничу природу навколо. ;) А тут є заради чого покинути приміщення разом із ноутбуками, люб’язно наданими організаторами цього заходу…”

Марафон блогів протривав до п’ятої години ранку наступного дня. До кінця „вистояли” тільки 10 блогерів.

Самі ж українські блогери розповідають: Марафон вразив тим, що й дійсно сьогодні вже досить багато людей готові писати блоги вдень і вночі – ділитися враженнями, обмінюватися думками – попри те, що блогкемп проходив на балтійському курорті! Сподобався захід і гарною організацією – все було продумано до дрібниць.

Більш детальний звіт та враження кожного учасника, а також багато-багато фотографій знайдете на офіційному блозі заходу: Блогерські канікули в Юраті.

А нам залишається лише по-доброму позаздрити щасливчикам, які потрапили до „заповітної” шестірки, і сподіватися, що подібні заходи у блогерських спільнотах з часом ставатимуть все більш та більш звичним явищем. Радує, що українська блогосфера розвивається, а якісних блогів стає дедалі більше. Як, власне, і блогерів!

Схожі статті:

Кому потрібна самоідентифікація?

jarofed — Wed, 02 Jul 2008 15:26:03 +0000

Автор фотографії: Andre GustavoЦей пост я вирішив написати, як відповідь на статтю у Менеджмент@БЛОЗі з гордою назвою «Моя хата з найкращого краю у світі». Наприкінці запису Олександр пропонує долучитися до чергового флешмобу і розповісти про… свою Україну. Тим, що означає це слово для вас. Або просто поділитися спогадами про те, коли ви вперше відчули себе українцем.

Ті люди, які більш-менш регулярно читають «Українську блогосферу», пам’ятають, що питання національної самоідентифікації піднімалися тут уже не один раз. Я писав про «національність» блогів у одній із давніх статей, яка, до речі, стала доволі популярною.

Комусь питання самоідентифікації та усвідомлення себе частиною великого народу видасться зайвим. Комусь на нього просто начхати. Дехто обґрунтує свою байдужість орієнтацією на більш широку аудиторією. Але, як би там не було, далеко не кожен громадянин України – цинік. А отже – можна сподіватися, що бренд нашої держави з часом таки набуде ваги у світовій спільноті.

Знаєте, чим відрізняється Білорусь від Швейцарії? Думаєте, в Білорусі немає видатних природніх пам’яток, чудових місць для відпочинку, неймовірних краєвидів та інших видатних місць, які при вдалому підході могли б стати запорукою прибуткового туристичного бізнесу? Зовсім ні! Такі місця є у кожній країні. Але якщо Швейцарія асоціюється із горами та озерами і кожна людина прагне потрапити у «цю казку», то Білорусь асоціюється хіба що із напівтоталітарним режимом Лукашенка. Такі ось бренди творять для цих двох держав їхні лідери та громадяни!

Коли я вперше відчув себе українцем?

Мабуть, тієї ж миті, коли навчився свідомо сприймати світ, який мене оточує. Зовсім інша справа, чи завжди це усвідомлення було приємним? Адже погодьтесь – дуже зручно відчувати себе частиною народу, який здобуває перемоги на міжнародних змаганнях, вступає в світову економічну «гру» на найвищому рівні, часткою якого прагнуть стати громадяни інших країн.

Але зовсім інакше буває, коли ти відчуваєш сором за своїх співвітчизників, коли твою країну не впізнають або ж не сприймають за серйозного учасника світової спільноти, коли ти й сам подумуєш про те, щоб змінити громадянство в надії, що в іншій державі тобі буде краще. Добре там, де нас нема!

Автор фотографії: covilha

Намагаючись сьогодні згадати момент, коли я вперше відчув себе українцем, я усвідомив, що не можу цього зробити. Таке враження, що я відчував себе українцем завжди. Можливо, ще з часів дідусевих розповідей про історію. А можливо – з того самого часу, коли вперше зрозумів зміст слова «батьківщина».

Можливо, у цих словах забагато пафосу. Сучасне суспільство звикло діяти у чітко відміряних і обмежених рамках «пристойності», а в кожній патріотичній фразі повинна звучати цинічна нотка. Інакше ризикуємо нарватися на звинувачення в «ультраправому націоналізмі». Втім, іноді така гіпертрофована патріотичність додає сил і бажання рухатись далі. І при цьому – щиро вірити: Я – Українець! Моя хата – з найкращого краю у світі!

Ну і звісно ж – запрошую всіх бажаючих приєднатися до флешмобу!

Схожі статті:

Позбавтесь зайвих слів…

jarofed — Tue, 01 Jul 2008 15:37:28 +0000

Багатослівність – це проблема більшості блогерів. Та що далеко ходити – я й сам часто страждаю від надмірної балакучості! Іноді мені здається, що без детального і вдумливого (читай - багатослівного) пояснення, мою ідею просто ніхто не зрозуміє. Хоча насправді, у більшості випадків, для трансляції думок вистачило б вдвічі, а то й втричі менше слів, ніж використовується в середньостатистичному блозі.

Кор.. сестр.. тал!!!

Для передачі найбільш ефективного повідомлення, потрібно використовувати лише ті слова, без яких пост втратить свій зміст, без яких читач не зуміє зрозуміти того, про що ви говорите.

Цікаво, наскільки складно виробити в собі таку звичку? Думаю, вона могла б суттєво підвищити якість дописів у цьому (та інших) блогах.

Знайшов нещодавно цікаву пораду, як можна навчити себе мислити «короткими» категоріями. Для цього потрібно, їздячи у машині, завжди звертати увагу на дорожні знаки. Люди, які пишуть дорожні знаки, дуже суттєво обмежені простором. По перше у них фізично немає місця для великих шматків тексту. А по друге, якщо напис адресований водієві, який мчиться повз знак зі швидкістю 100 км/год. – то навряд чи він знайде час, щоб прочитати «роман». Доводиться обмежуватися короткою фразою.

Ось кілька промовистих прикладів:

Швидкість 50
Наступні 20 км.

Не в’їжджати

Київ 115
Житомир 25

Будь-який водій відразу здогадається, що означають ці повідомлення:

Швидкість 50
Наступні 20 км: Протягом наступних 20 кілометрів на цьому відрізку дороги обмеження швидкості складає 50 кілометрів на годину. При перевищенні швидкості ви ризикуєте отримати штраф за порушення правил дорожнього руху.

Не в’їжджати: Якщо ви продовжите рухатися у цьому напрямку – тоді порушите правила дорожнього руху. Будь-ласка, змініть напрямок.

Київ 115
Житомир 25: Від того місця, в якому ви знаходитесь на даний момент, відстань сто п’ятнадцять кілометрів до Києва та двадцять п’ять кілометрів до Житомира.

Автори дорожніх знаків вимушені вибирати лише два-три слова, які повністю, чітко і зрозуміло донесуть зміст їхнього повідомлення до водіїв. І, мусимо визнати, з цим завданням вони справляються на відмінно.

Блогери ж, включаючи мене, чомусь часто думають, що їхні «багатобукв» роблять запис більш переконливим та інформаційно насиченим. Насправді ж частенько все буває якраз навпаки. Читач, відкривши ваш блог і побачивши там «Війну і світ» (видання оновлене і доповнене), тверезо оцінюють свій час, і… закривають ваш блог!

Тому, коли наступного разу хтось скаже вам: «многабукв, ніасіліл»… - можливо варто задуматися над відмовою від зайвих слів?

Схожі статті:

Віртуальність, якої не існує…

jarofed — Mon, 30 Jun 2008 14:51:24 +0000

Інтернет – середовище віртуальне і анонімне. Так було завжди! Ми звикли так вважати. І якщо сьогодні хтось скаже нам, що інтернет перестав бути віртуальним, ми лише з подивом покрутимо пальцем біля скроні.

Втім, інтернет справді починає втрачати левову частку своєї анонімної віртуальності за рахунок того, що у ньому з’являється все більше та більше інструментів для розвіртуалізації. Соціальні мережі, де кожен має свій профіль, сервіси електронної пошти, блог-портали та сайти громадської журналістики – всі ці мережеві інструменти радше перешкоджають, ніж сприяють віртуальності та анонімності. Інтернет, якщо можна так висловитися – стає більш особистісним, більш відкритим, більш схожим на реальність.

Якщо вірити аналітикам, які вже сьогодні намагаються прогнозувати майбутнє всесвітньої мережі, тоді можна очікувати, що через 3-5 років майже кожна людина матиме свого двійника в Інтернеті, який житиме дуже багатим і насиченим життям. Блоги, форуми, соціальні мережі і т. п. і т. д. – всі ці інструменти зробили процес входження до Інтернету надзвичайно простим, а поріг входження – дуже низьким. Свідченням тому – всі ці десятки і сотні монетизаційних сайтів, які з перемінним успіхом заробляють гроші в Інтернеті, витративши на хостинг та купівлю домену в десятки, а то й сотні разів меншу суму, ніж отримають щомісяця від своєї діяльності.

Автор фотографії: exfordy

Безліч різномастих аналітичних інструментів для перевірки статистики (лічильники, рейтинги, пошуковики та аналізатори) майже повністю унеможливили анонімність в Інтернеті. У кожної думки, тексту, точки зору, сьогодні є автор. І треба бути по-справжньому лінивим, щоб не знайти його…

Саме тому стосунки в Інтернеті стають дедалі більш людяними, набувають рис взаємовигідності та допомоги. Якщо раніше суперечки і безглузді, бездоказові сварки на форумах були звичною справою (оскільки ніхто не знав, з ким має справу), то сьогодні адекватним людям не вистачає часу на те, щоб займатися сварками та суперечками з агресивними віртуалами. Вони зайняті формуванням власного хорошого іміджу.

Варто сказати лише слово про певний факт, подію чи організацію – як його майже відразу помітить людина, яка стоїть біля витоків цього факту чи події. Згадайте хоча б мою публікацію: «Що власники англомовних блогів думають про кириличний сегмент блогосфери» та швидкість реакції автора статті, на яку опирався той запис.

Якщо ви хочете дати оцінку певному суспільному явищу – варто замислитися чи коректним буде таке судження? Чи дійсно об’єкт вашої уваги заслуговує на таку оцінку? Як на неї відреагує людина, яка стоїть біля витоків, тощо.

Навіть за собою я неодноразово помічав, що критикуючи певну подію, концепцію чи ідею, роблю це найлегше тоді, коли думаю, що автор цієї ідеї навряд чи зверне увагу на мої роздуми. Якщо ж доводитися не погоджуватися зі словами знайомих людей, або тих авторів, які (я це знаю) точно прочитають мої критичні відгуки – то відразу намагаюся бути максимально толерантним і переконливо доводити свої критичні зауваження.

Воістину, псевдовідчуття захищеності в Інтернеті повинне уступити місце адекватному і толерантному спілкуванню. Це не означає, що ми повинні тримати при собі справедливі критичні зауваження. Але це значить, що ми не повинні критикувати чи оцінювати людину негативно тільки через те, що думаємо, що вона цього ніколи не прочитає.

Віртуальність – це міф. А ще більший міф – анонімність. Інтернет дедалі більше стає персоніфікованим носієм інформації. І наше завдання – навчитися використовувати цю персоніфікованість на свою користь.

Схожі статті:

Як ви ставитесь до SEO? (міні-тест)

jarofed — Sun, 29 Jun 2008 14:24:55 +0000

Оскільки сьогодні неділя і ні чим серйозним займатися не хочеться ні мені ні читачам – пропоную трішечки освіжитися, і відповісти на кілька простих запитань, які допоможуть легко визначити, чи визнаєте ви корисність пошукової оптимізації для власного блога. Чи готові ви наполегливо працювати над розвитком пошукових показників вашого ресурсу, чи навпаки – повністю заперечуєте роль SEO для розвитку блога, а можливо – навіть не здогадуєтесь, що означає ця загадкова абревіатура?

Дайте ствердну або заперечну відповідь на наступні запитання:

Ви уявлення не маєте, що таке SEO (може хтось помилився однією літерою, маючи на увазі керівника компанії…), а також хто і навіщо його використовує. Коли вам говорять про SERP – ви відразу ж згадуєте герб Радянського Союзу.
Ви пишете довгі і дуже «креативні» заголовки для своїх статей, але при цьому із назви ніколи не можливо здогадатися, про що йтиметься у тексті. Ну ще б пак – головне, щоб звучало красиво. А якщо красиво звучатиме – то людина обов’язково зайде і ознайомиться зі змістом! Адже так?
Ви полюбляєте довгі і розлогі вступи. Іноді ви пишете по 10-20 абзаців, перш ніж перейти до основної думки замітки. Вам начхати на пошукових роботів (а що це взагалі таке?) які розраховують знайти ключові слова саме у першому абзаці. І вам начхати на тих відвідувачів, які поступають так само, як роботи (тобто вирішують, чи продовжувати читання статті, по першому її абзацові). Ваша ключова аудиторія днює і ночує в інтернеті, і вона звісно ж з радістю читатиме довжелезні вступи, які не несуть жодної корисної інформації.
Мета-теги? Знову ці незрозумілі терміни!!! Хто їх повигадував? Навіщо вказувати якомусь роботові про зміст своєї статті? Невже зміст не зрозумілий із самої статті? Ну і звісно ж – ви пишете для людей!
Вам начхати на всі ці нікчемні вхідні посилання. Всі, кому потрібно – вас і без того знайдуть. Зрештою – ви самодостатній блогер, так би мовити – річ у собі! Дякувати комусь за вхідний лінк – це явно нижче вашої гідності.

Якщо ви повністю погоджуєтесь з думками, висловленими у цих пунктах – тоді пошукова оптимізація вашому сайтові не грозить. Як, власне, і пошуковий трафік. А якщо хтось і завітає до вас із Гугла чи Яндекса – можете вважати це недоречною випадковістю. А й справді, навіщо вам Гугл та Яндекс, якщо ви – самодостатній блогер!? Адже так?

Схожі статті:

Українські інструменти просування блогів… міф чи реальність?

jarofed — Sat, 28 Jun 2008 14:34:07 +0000

Автор фотографії: pshutterbugУ вчорашньому пості я писав про кілька доволі неприємних висновків, зроблених під час пошуку українських матеріалів для рубрики „3+2+1”. Знайти по-справжньому цікавий та ще й наповнений корисною інформацією український блог – завдання не з простих. Попри всі розмови про вибухоподібний розвиток української блогосфери, якісні тематичні блоги з’являються зовсім не так інтенсивно, як хотілося б. Збільшується кількість особистих щоденників. Росте число „мертвих блогів” (це ті, які закидаються через місяць-два, а то й набагато швидше, після створення)…

І я подумав: „Чому ж так мало людей беруться за створення якісних професійних блогів?”

Переконаний, що кожен із моїх читачів зможе знайти власну відповідь на це запитання. А я поділюся своєю: Однією із основних причин вкрай повільного розвитку тематичної блогосфери в Україні є нестача локальних засобів для розвитку та просування блогів.

Міркуйте самі

Що робитиме англомовний блогер-новачок відразу після створення блога?

Він напише кілька статей, доклавши на їх створення максимальну кількість зусиль та енергії, оскільки саме від цього залежатиме, чи звернуть увагу на його блог потенційні відвідувачі і чи стануть лояльними читачами. Паралельно із написанням перших статей до блогу автор-новачок активно шукатиме і коментуватиме найцікавіші блоги спорідненої тематики.

Через деякий час, коли у блозі з’явиться хоча б 10-20 перших статей, автор візьметься за активне просування свого ресурсу.

По-перше – він напише велику і дуже цікаву гостьову статтю до найпопулярнішого блогу у своїй ніші (серед відомих англомовних блогів майже кожен готовий прийняти гостьову статтю – головне – щоб вона була по-справжньому цікавою і приваблювала потенційних відвідувачів). Завдяки гостьовій статті блогер-новачок зуміє залучити на свій ресурс доволі значний трафік, оскільки відвідуваність провідних англомовних блогів досягає десятків тисяч „уніків” на день.

По-друге – він почне сабмітити свої новини і найкращі статті до сайтів соціальних закладок та брати участь у різноманітних рейтингах. Він стане активним користувачем Digg-a, Stumble Upon-a та Reddit-a. Пишучи цікавий контент – він матиме абсолютно всі шанси на вихід у топ – а значить – отримає значний додатковий трафік із соціалок.

Зрештою – він розмістить рекламу свого блога у найпопулярніших нішевих щоденниках, які здатні привести ключову тематичну аудиторію.

А що у нас?

Всі ці кроки є абсолютно логічними. Але вони попросту неможливі в українських реаліях.
Все, що ви можете зробити, пишучи українською мовою – це створювати унікальний, цікавий і корисний контент. Ви не зможете активно просувати свій ресурс у тематичних форумах, тому що з великою ймовірністю таких просто не існує. Ви навряд чи знайдете хоча б десяток популярних тематичних блогів, які працюють у одній з вами ніші.

Навіть я, пишучи про такий популярний феномен, як блогосфера, цілком усвідомлюю, що навіть ця ніша майже порожня. Принаймні зараз я від сили можу назвати максимум два-три відносно популярних щоденники, які пишуть про розвиток феномену блогосфери в Україні. А це дуже і дуже мало!

Я не знаю, куди написати гостьову статтю, щоб отримати хоча б у два-три рази більший трафік, ніж отримую зараз. Я не знаю, до яких соціалок сабмітити свої новини. Блогосвіт, Chuv, MyNews здатні привести у кращому разі двох-трьох додаткових відвідувачів на день. Я дуже люблю вітчизняні проекти – але це не трафік!

А сьогодні я усвідомив, що навіть якби був готовий заплатити гроші за розміщення тематичної реклами на вузькоспеціалізованому блозі – то навряд чи зумів найти такий щоденник, який би виправдав вкладені інвестиції. Не тому, що реклама у блогах неефективна (навпаки – це найефективніший вид реклами, який лише можна вигадати), а тому, що в Україні ще немає автономних блогів із відвідуваністю, яка б дотягувала до «середніх» англомовних щоденників.
І це сумно…

Але є і хороша новина

Все те, про що я згадував у попередніх абзацах чекає на нас у майбутньому - і це не може не вселяти надію. А поки-що – потрібно бути дуже винахідливими і наполегливими для того, щоб розвиватися, залучати нових відвідувачів і творити свою нішу.