Повсякдень і не тільки...

Аббатство Sablonceaux

2023-08-10T17:16:00.000+03:00

Цього року немаю настрою і великого бажання подорожувати. Більше подобається спокійний відпочинок на березі споглядаючи хвилі океану в Estuaire de la Gironde.

В 20 хвилин на машині чи 21 км від міста Royan розміщене аббатство Sablonceaux.

Історія аббатства сягає глибини 12 століття. Про його історію можна прочитати у вікі. Я розміщу лише фото.

Американський горіх посаджений у 1880 році.

Рік по тому ....

2023-02-24T00:02:00.002+02:00

Минув рік .... страшний рік війни...

24 лютого 2022 року біля 4 год. 30 хвилин уся Україна пробудилася під звуки сирен і вибухи...

НЕ вірилося, що може кидати на нас бомби і ракети країна з якою ми жили в одній країні хто 70 років, хто 40 років ...

Була тривога і невідомість, що буде через годину, через день...

У мене на 17 березня було призначене рандеву в посольстві Франції для отримання річної візи...читаю інформацію, що у Києві вибухи...

Було ще декілька запланованих справ...усе перекреслили вибухи ракет і звуки сирен...

Складно було прийняти рішення їхати з країни...

26.02.2022

Львівський вокзал, мабуть, востаннє бачив таку кількість стурбованого народу в час другої світової війни...автобуси....довжелезні змійки черг людей з валізами, рюкзаками ,торбинами... заплаканими дітьми і жінками зі сумними очима які їхали у невідомість... сирени...

Львівська чи то обласна, чи то міська рада направила біля 10 міських автобусів для евакуації народу до кордону, як виявилося,згодом, до митного переходу Краківець-Корчова.

Для автобусів зробили "зелений коридор" з міліцейським супроводом бо корок перед кордоном був майже на 30 км, а віддаль Львів-Краківець 70 км. Якби не цей "коридор", не знаю скільки б часу прийшлося долати цю віддаль... До кордону прибули біля 9 години вечора. Попереду була ціла ніч стояння перед воротами в які періодично запускали по-трохи людей. По 20-30... перед воротами стояло кілька тисяч...

Було страшно, холодно, величезний натовп перед пропускним пунктом і для більшості з того натовпу попереду повна невідомість....

Кілька фото. Там, де металева арка - ворота пропуску через кордон. Я посередині того натовпу...натовп, в масі своїй розмовляє російською...значить, з російськомовних регіонів, які останні 20 років, зазвичай, голосували за проросійських політиків, за рускій язик і кілограм гречки і більшість з них говорили, як моя колишня однокурсниця з Маріуполя "росія нам бліже", але, в час небезпеки рвонули в Європу, а не в країну, яка їм бліже. В протилежну сторону десь стільки ж, якщо не більше народу. Холодно. Щоб трохи зігрітися, обабіч, сміливці розводили багаття.

В першу чергу пропускали матерів з маленькими дітьми. Народ мовчки розступався, щоб пропустити їх...

Під ранок, десь біля 4-5 год група людей з якою мені прийшлося ділити чергу, майже наблизилася до бажаних воріт..

Сміливці з черги-натовпу, бо черги в класичному її варіанті не було, перелазили через ворота...

На моє питання, чи це нормально так перетинати кордон, прикордонники зухвало відповіли, що під час війни усе можна. Після цих слів, я трохи осміліла, і почала кричати, що у мене літак з Модліна о 12 год дня. А до Модліна ще треба їхати 5 годин, та ще й і знайти чим доїхати... і що літаки з Модліна в Бове літають лише кілька раз на тиждень.

Якось правдами-неправдами я підсунулался чи то інші люди, що були за спиною підсунули мене майже до воріт. Прикордоннику, якому я це все без упину пояснювала, мабуть, надоїло слухати, чи, може, справді підійшов час привідкривати ворота, а ворота привідкривали так, що могла пройти лише одна людина, привідкрив ці бажані ворота, в які зразу почали ломитися чоловіки (ніби вже була заборона виїзду), але вони таки пройшли через кордон, відтісняючи мене. Дякую тому невідомому прикордоннику, який зміг мене втягнути за капюшон і за руку в якій я тримала валізку (в другій руці тримала сумку з комп'ютером і документами для французького посольства у Києві) через ті ворота на територію митного пропуску ....

Решту прикордонних формальностей пройшло без пробмем. Працівники прикордонної служби брали документи, щось звіряли у комп'ютері ставили штамп і ми переміщалися до вікна наступної процедури...

Здивували польські прикордонники і працівники служби пропуску. У них було чудово організована робота, без черг і зайвих нервів. Чоловіки-прикордонники намагалися допомогти у всьому: піднести валізку, потримати на руках дитину, поки мама дістає документи. Решту процедура звична: введення даних в комп'ютер, візуальна звірка, штамп і ми на польській стороні...

На виході з прикордонної зони, стояли столи з їжею, гарячими напоями, речами першої необхідності і польські волонтери, які усе це приготували для нас, українців гнаних війною з власного дому.

Вже майже минула сьома година ранку і одинадцята година коли я востаннє в цю добу сиділа.

Польською стороною були організовані безкоштовні автобуси які відвозили новоприбулих до місця тимчасового перепочинку.

В один з цих автобусів сіла і я з роздумами як добратися до Модліна ... Безсонна і нервова ніч давалася взнаки я не могла зібрати свої думки вкупку і вирішити, як добратися до Франції, де мене чекають.

Автобуси привезли нас в прикордонне містечко Корчова, де у будинку, зовні схожому на великий супермаркет, було організовано місце відпочинку. На величезній території приміщення стояли рядами розкладні ліжка з подушками і ковдрами. Тут же були організовані пункти безкоштовної гарячої їжі. Польські волонтери роздавали гарячу їжу: супи, борщики, пиріжки, печиво в пакетах, фрукти, які можна було взяти з собою. Деякі мої співвітчизники сповна використали цю можливість, не знаю чи змогли спожити усе те, що накладали без міри в торбинки...

На одне з ліжок опустилася і я, і, навіть , прилягла, щоб хоч трохи відпочили ноги. Як не дивно, кількахвилинний відпочинок, і гарячий борщик (дуже смачний, дякую, вам, поляки! ) з пиріжком дозволив зібратися з думками як діяти дальше.

Пішла на рецепсію, щоб розпитати чим можна доїхати до Варшави, до Модліна їхати вже немає змісту, бо за годинку-півтори почнеться реєстрація на рейс.

Передзвонила до сина, розповіла про свої пригоди. Виявилося, що Польща дала можливість безкоштовно дзвонити в Україну.

Ще було несподванкою для те, що дуже багато поляків-волонтерів розвозять народ по різних містах власним авто безкоштовно !

Мені пощастило, якраз шукали пасажирів до Варшави. Водій, підвіз мене до входу в аеропорт імені Фредерика Шопена. Дякую, невідома добра людина !

Ще кілька слів про Польщу і поляків.

Ми мали дуже складну спільну історію яку ще не повністю дослідили і вивчили історики обох країн. Десь були ми праві, а десь були праві поляки. Але, коли стало страшно, коли сирени, вибухи і ракети стали страшною буденністю українців, вони підставили плече і подали руку допомоги, прийняли мільйони наших громадян.

Шановні поляки, дякую вам, що цей трудний час для України, ви відкрили двері своїх домів і свої душі для нас, українців. Що подали руку допомоги. Зігріли нас, не лише гарячим чаєм чи борщиком, а і теплом своїх сердець і вашою підтримкою.

Дякую, що не залишили нас сам на сам з нашим східним скаженим сусідом...

Дякую усім вам, дякую кожному громадянину Польщі !

В аеропорту найперше розшукала табло, щоб вирішити куди летіти. У Париж чи Брюсель. Людині, яка буде мене забирати їхати однаково 2 години в Париж чи 2 голини в Брюсель.

Пішла в касу, щоб дізнатися вартість квитка, адже це не лоукост. Касир, проконсультувала мене з приводу цін. Подзвонила до друзів у Францію, щоб таки вияснити куди брати квиток в Париж чи Брюсель. Через кілька хвилин маю в руках квиток Варшава, Фредерик Шопен - Париж, Шарль де Голь, LO335, виліт 16.25, приліт 18.55. Можна йти на реєстрацію.

Подзвонила сину. У Львові сирени....

Печінковий паштет

2020-12-23T11:41:00.000+02:00

300 г печінки яловичої
200 г печінки свинячої
1 серце свиняче ( приблизно 300 г)
300 г свинячої грудинки або шиї
200 г мяса яловичого
2 яйця,
3 цибулини,
2 моркви
2 ложки манки
100 масла
сіль, перець на смак, лавровий лист

Печінку ріжу шматками і вимочую в молоці або воді. Потім відварюю, приблизно 20-25 хвилин, додаючи невелику морквину і цибулину, перець, лавровий лист. Солі не даю !

Мясо і серце ріжу шматками і також відварюю додавши моркву, цілу цибулю, перець горошком гіркий і духмяний, лавровий лист, сіль.

Грудинку солю, перчу загортаю у фольгу і запікаю приблизно 20-25 хвилин.

Залишаю, шоб усі компоненти остигли. Потім перемелюю двічі , або тричі через мясорубку разом з вареною морквою і сирою цибулею. Додаю яйця, манку, масло, сіль, перець на смак і добре усе збиваю міксером.

Деко застеляю папером для випікання. Дно злегка посипаю манкою і викладаю фарш. Розрівнюю поверхню вологою долонею.

Ставлю в гарячу духовку (200 градусів) на 25-30 хвилин. Готовність перевіряю сірником - якщо сухий, то паштет готовий.
Охолоджую, накривши зверху рушником.

Смачного !

Фугас

2020-07-05T21:36:00.000+03:00

Схоже, що цього року літню відпустку проведу на балконах.
Квитки куплені ще у січні, але, небо закрите і невідомо чи відкриють до кінця літа для українців-туристів.
Від початку карантину, 12 березня, перейшли на дистанційну роботу.
Дізналася і навчилася багато чого.
Але, уже тиждень як відпустка.

Для мене подорожі це не лише архітектура, природа, музеї , цікаві атракції і нові знайомства , але, і кулінарія. Буваючи у Франції не перестаю дивуватися різноманітності видів хліба. Не пам'ятаю усіх їх назв, в пам'яті залишився їх смак.
Щоб, хоч якось трохи скрасити відпустку і надати їй позитивнішого настрою спекла французький хліб який називається "Фуґас".
Найчастіше він зустрічається в la boulangerie півдня Франції
Його особливість в тому, що він плоский, має багато розрізів і за зовнішнім виглядом нагадує листок монстери.

Щоб приготувати його максимально схожим на оригінал прийшлося трохи погуглити і освоїти нову для мене методику замішування. Але, результат був вартий витраченого часу.

Отже, прованський хліб "Фуґас"

250 г борошна
150 мл теплої води
10 г живих дріжджів (3 гр сухих)
8 г солі (неповна чайна ложечка)
5 г цукру
1 чайна ложечка сухих прованських трав, або свіжого розмарину.
2 ст. ложки оливкової олії ( одна в тісто, одна для змащування)
Розмарин росте у мене на балконі, Відщипую кілька гілочок обриваю листочки і січу їх ножем. У хліб використовую тільки молоді листочки.
10-12 оливок без кісточок розрізаних навпіл.

Я ще додатково просіяла кілька ложок борошна у іншу мисочку, про всяк випадок.

1. Просіяти борошно у миску.
2. Розкришити дріжджі і перетерти їх руками разом з борошном.
Цим пунктом була здивована, спочатку не вірила що вийде щось путнє.
3.Додати цукор, сіль, трави перемішати.
Влити воду і замісити тісто. Додати 1 ложку олії.
Спочатку замішувала в мисці за допомогою міксера. Коли тісто більш-менш зібралося в грудку виклала його на стіл і вимішувала так як на цьому відео.

Тісто ліпилося до рук і столу, і я вдруге не вірила що щось вийде путнє, але часу у мене вдосталь ( бо карантин) і я продовжували виконувати рухи з тістом які бачила у відео.

І, о чудо, тісто замісилося і почало відставати від рук і поверхні стола.
Акуратно зібрала в кульку загортаючи з боків.
Миску змастила олією чуть-чуть і чуть-чуть присипала борошном.
Поклала кульку в миску і накрила вологим рушником.

Десь через годину кулька збільшилася в об'ємі вдвічі.

В цьому місці я включила духовку для розігріву, спочатку на невелику температуру, а ближче до початку випікання на 240 градусів це максимальна температура моєї духовки. В оригіналі 250-260.

Дуже акуратно, стараючись не сильно порушити структуру тіста, перемістила кульку на шматок паперу для випічки.
Розтягуючи руками у різні сторони сформувала щось подібне до трикутника.
Гострим ножем зробила розрізи. Після карантину куплю ніж для розрізання піци, ним різати буде зручніше.

Тісто ще раз порозтягувала в різні сторони, щоб утворилися проміжки між розрізами.
Повкладала частинки оливок.
За край паперу перемістила на деко для випікання.

Злегка присипала борошном, накрила вологим рушником і залишила на 40-50 хвилин.

За 10 хвилин до того як поставити хліб в духовку, на низ духовки поставила широку каструльку з гарячою водою.

Випікати 15 - 20 хвилин до золотистого кольору.
Каструльку витягнути з духовки через 10 хвилин від початку випікання.

Готовий фугас ще гарячим змастила 1 ст. ложкою оливкової олії.
Як вистигне можна їсти.
Ось такий пухнастий всередині :

Смакота !

Бубрка, Сянок. Частина 1. Бубрка. Музей нафти.

2018-07-05T18:07:00.004+03:00

Відпустка розпочалася з подорожі.

Продовжую знайомитися з нашими західними етнічними землями. Цього разу подорож пролягала північними схилами Карпат які називаються Бещади з польської сторони, а з української сторони кордону ці гори називаються Бескиди.

Це пограниччя між західною Бойківщиною, Лемківщиною і Надсянням. Етнічна культура лемків і бойків тісно переплелася у цій місцевості: подібна архітектура, типи побудови і планування домів і господарських прибудов, церков, подібний одяг, подібна говірка, подібна доля людей. Звичайно, в довоєнний час це було більш виражено, бо в післявоєнний час 1944-51 роки українці були виселені з їхніх прабатьківських земель: кого в західну Польщу, на колишні німецькі території, кого на схід і південь України, кого у Сибір...

Операція "Вісла", операція "Захід", демаркація кордонів, обмін територіями...

Розпочалася наша подорож рано-раненько о 5 годині був запланований виїзд зі Львова. Цього разу ми прямували на південний-захід Львівщини на прикордонний перехід Смільниця-Кросьценко.

Автобус бадьоренько біг непоганою трасою до Старого Самбора, а вже після нього дорога не була такою оптимістичною.

Пейзаж також поступово змінювався, починаючи від Старого Самбора око все частіше впиралося в гористий горизонт, а дорога то повертала вправо-вліво, то піднімалася опускалася, за вікном автобуса миготіли різноархітектурні будиночки і будинки міст і сіл Львівщини.

Черга на кордоні була не велика. На проходження кордону витратили усього 1,5 години, що не могло не потішити.

Перетнувши кордон рушаємо дальше.

З вікна автобуса вдалося сфотографувати, мабуть, 100-річну хату. По дорозі зустрічалися кілька разів такі доми, але з вікна автобуса не завжди вдаються фотографії.
Надіюся, ще якось потрапити за той ліс, що на задньому фоні фотографії.

Наш шлях лежав до села Бубрка, де розміщена найстаріша в світі нафтова свердловина. Втім, свердловиною її складно назвати, так як була викопана вручну, і на перших порах нафту з неї добували так як витягують воду з колодязя.

Початок екскурсії.

Зліва погруддя засновника копальні Ігнація Лукашевіча, а справа монумент присвячений заснуванню нафтового промислу збудований на кошти Лукашевіча.

Неймовірно гарна природа навколо, а повітря свіже, наповнене запахами хвої.

Це, власне, оця найперша копальня нафти викопана Лукашевічем і його друзями.

Ось вона, нафта, булькоче :) :

Першовидобувачі нафти витягували її відром наверх і зливали в ємність, для подальшого транспортування до місця переробки.

З відра виливали її в цей жолоб по якому вона стікала в ємність.

Дуже цікавим і неординарним виявився музей Лукашевіча як, власне, і сам Ігнацій Лукашевіч.

Винахідник гасової лампи, батько нафтового промислу в Прикарпатті, довгий час жив і працював у Львові. За освітою фармацевт, хімік. Разом з Яном Зегом вперше, у львівській аптеці "Під золотою зіркою" здійснили фракційну перегонку нафти в результаті чого отримали нафтовий дистилят - гас, який можна було безпечно використовувати у лампі. Їм також належить винахід 1853 році, безпечної, безкіптявої лампи.

З 1853 року він поселився в селі Хоркувка недалеко від Бубрки.

На території музею розміщений також будинок Лукашевіча, де були обладнані хімічні лабораторії і знаходився його кабінет.

Колекція гасових ламп.

Оглянули кузню, а також вже більш сучасні пристрої і механізми для викачування нафти.

Як годиться зробили групове фото на пам'ять:

По завершенні поїхали обідати в Сянок і там продовжили наш екскурсійний день.

Частина 2. Сянок

Замосць. Ротунда. Зустріч.

2018-06-04T23:03:00.002+03:00

Цій фотографії трошки більше 90 років, зроблена вона в часовому проміжку двома світовими війнами. Приблизно 1927-1929 роках.

Два молоді улани біля 21-23 років на службі Войска Польського.
Один з них, той що справа - дідусь.
До початку Другої світової ще майже 10 років.

Бажання розшукати могилу дідуся у мене виникли ще в юності, а юність припала на період Радянського Союзу. У ті роки у людей ще свіжими були спогади про депортації, і інші засоби боротьби проти народу і, мабуть, тому усілякими способами рідні відволікали від думок про пошук, щоб це не зашкодило для мого подальшого життя.

Складна і заплутана історія Європи 20-го століття. Моя покійна бабуся не виїжджаючи зі свого села жила у п'яти країнах. Народилася за Австрії, вийшла заміж, народила дітей і стала вдовою за Польщі, потім радянська влада, німці і знову Радянський союз, і, нарешті, незалежна Україна.

Період початку Другої світової війни у шкільному підручнику тої доби висвітлювався кількома абзацами, а більший наголос робився на визволенні Західної України від польського поневолення, яке розпочалося 17 вересня 1939 року вступом червоної армії у Львів. Та й яке то було визволення, коли вже з лютого 1940 року почалися депортації в Сибір.

Весна-літо 1939 року було для Європи тривожним. Ще трохи раніше два тирани вирішили, кожний для себе, що їм треба завоювати увесь світ. Один з ідеологією фашизму про вищість однієї нації над усіма іншими, і для досягнення його мети - концтабори, газові камери, знищення інших націй, війна; інший - з ідеологією соціалізму-комунізму, для впровадження якої використовував - Гулаг, розстріли, депортації народів, тюрми, війну. У чому різниця ? Шукаємо 5 відмінностей...

Цей пожовклий листочок сповіщав бабусі що вона стала вдовою і стали сиротами дві донечки 4-річна Ґеня і 9-ти місячна Анна, моя мама.

Розшукала я на карті село, в якому згідно написаному на пожовклому листочку загинув і був похований дідусь.
Село Шароволя, ґміна Тарнуватка Люблінського воєводства, Польща. З нього розпочала пошук.

Село маленьке і нічим не примітне. Ґміни, тобто по нашому сільської ради, у ньому немає. Є школа і костел. Спочатку думала звернутися по допомогу до шкільного колективу, але думка мене завела до костелу. Зазвичай, усі значні події в житті людини такі як народження чи смерть фіксуються в спеціальних церковних книгах. Якщо це було поховання на цвинтарі, а про це свідчить вказаний номер могили 32, значить разом з дідусем було як мінімум 32 загинувші людини. Ксьондз чи інша церковна особа повинна була фіксувати усі народження, смерті і поховання які відбувалися в населеному пункті. Написала я листа до ксьондза, додала ксеропію бабусиної довідки. Через деякий час отримала відповідь :" U nas jest cmentarz ale nie mamy żadnych dokumentów kto spoczywa. Parafianie też nie mogą pomóc nikt nie pamięta. Wszystko wskazuje że tu jest grób ale gdzie nikt nie wie. - У нас є цвинтар але не маємо жодних документів хто похований. Парафіяни також не можуть нічим допомогти ніхто не пам'ятає. Все вказує що тут є могила але де, ніхто не знає. "

Уже тепер, прочитавши про великий бій на Бзурі 10-15 вересня, а потім 19-24 вересня під Томашовом-Любельським, зрозуміла, що не мали люди часу і сили фіксувати усе в книгах. У людей було одне бажання - залишитися живими. Що ж, негативний результат - це також результат.

Ця відповідь додала до мого списку ще більше запитань, ніж було до того.

Почалися мої візити в Історичний музей, Музей визвольних змагань, це були найменш продуктивні для мене візити в плані отримання інформації про події та історичні моменти які цікавили. Склалося враження, що хоч ці люди і вивчають період історії яким я цікавлюся, але в переважній більшості переписують інформацію з однієї книжки в наступну не заглиблюючись в першоджерела.

Паралельно знайшла польські форуми на яких висвітлюються події першої і другої світових воєн. Часто на таких форумах можна натрапити на фотографії поховань воїнів з списками похованих. Проблема була в тому, що ті форуми польські і відповідно пишуть на них польською мовою, але дякуючи геніальному винаходу людства гугл-транслейт не проблема прочитати будь-яку інформацію будь-якою мовою. Не завжди машинний переклад був коректний, тому попутно трохи вдосконалила свою польську. Простудіювала майже усе що стосувалося Люблінського і Підкарпатсьгого воєводств. Трохи розібралася з хронологією початку Другої світової війни, хоча це було доволі складно, а також дізналася що поляки називають період з 1 вересня по 6 жовтня 1939 року "Вересневою компанією" .

Наступним кроком треба було розібратися куди саме був мобілізований дідусь. На фотографії дідусь у військовій формі улана, що це форма улана дізналася, після консультації у директора львівського музею "Галерея українського військового однострою" пана Богуслава Любіва. Унікальна людина яка знає надзвичайно багато про військо не тільки України, але і Польщі. Це була одна з перших моїх консультацій, яка, власне, направила мене в потрібне русло пошуку. Була приємно вражена, що пан Богуслав лише побіжно глянувши на фото - сказав "це польські улани", пошкодував що не видно погони на кітелі, по яких можна визначити полк. Справді, знала від бабусі що дідусь був мобілізований на війну разом з конем. Дідусева сестра, колись давно мені розповідала, що дідусь надзвичайно любив коней. Та й загинув він рятуючи свого коня. Налетіла німецька штормова авіація розстрілюючи з літаків усе живе на землі, коні злякалися, почали втікати, дідусь кинувся навперейми за конем, та й згинули обоє... Звідки така версія його загибелі, вже не маю у кого перепитати, усі хто хоч щось знав відійшли у кращий світ. Думаю, що було мобілізовано до війська кілька чоловіків з села, хтось вижив і, власне, розповів.

Уже зараз інтернеті є досить інформації про Вересневу компанію 1939 року. Досить детально розписано бої і переміщення військ. Адже, отримавши відповідь що у селі зазначеному у довідці, немає військових поховань, я засумнівалася у правдивості цієї довідки. Вирішила, що треба розшукати в яку військову бригаду було мобілізовано дідуся. З мобілізацією у польській армії того періоду було також складно. Європа повільно готувалася до війни, минуло лише 20 років після Першої світової, ніхто не хотів вірити у ймовірність нової війни. Польща провела першу мобілізацію в березні 1939 року. Після першої мобілізації у верхівці польської армії були різні думки з цього приводу, багато польських воєначальників сумнівалися в правильності рішення, адже утримання армії дороге задоволення, особливо не надто багатої на той час Польщі. Серпневе підписання пакту про ненапад, також, приспало їхню увагу, тому наступна мобілізація була проведена лише 28 серпня за три дні до початку війни. Я не знаю в яку мобілізацію потрапив дідусь, намагаюсь розшукати інформацію, але поки що безуспішно.

Зверталася я і в ЦДАЛО, в надії знайти списки мобілізованих, щоб можна дізнатися до якого військового формуванню був призваний дідусь, але там не отримала потрібної інформації, по всьому було видно, що вони не мають жодного бажання шукати у своїх фондах хоч якусь інформацію, коректно відправляючи мене у різні архіви Польщі. Ну, що ж польські архіви, так польські архіви. Дякую і на тому.

Розшукала в інтернеті сайт Польського військового архіву (Centralne Archiwum Wojskowe). Хочу відзначити, що дуже добре структурований і організований у ньому пошук, але про дідуся нічого не знайшла.

Пишу листа до Військового архіву у Варшаві, в надії що не вся інформація викладена, можливо, ще якась знаходиться в процесі оцифрування.

Архівний працівник відповідає мені, що ніяких більше відомостей нема крім тих, що є на сайті.

Пишу наступного листа, але адресую його уже на ім'я директора архіву.

На цей раз відповідь була більш позитивною і пан директор Centralne Archiwum Wojskowe подав інформацію що дідусь служив в 12 полку уланів і порекомендував мені звернутися в Rada ochrony pamięci walk i męcheństwa.

Знову пишу листа, докладаю усі потрібні ксерокопії. І терпляче чекаю відповідь. Через кілька місяців отримую від них лист. Знову що не мають достатньо інформації з приводу місця поховання, але запевнили мене що під Томашовим-Любельським в околицях Тарнуватки міг перебувати в бою тільки 1-й ескадрон 12 полку уланів Подольських Волинської бригади кавалерії, який поніс дуже тяжкі втрати. В кінці листа мене завірили, що для визначення точного місця поховання відправляють мій лист разом з усіма моїми ксерокопіями в Польський Червоний Хрест. Читала лист і плакала.

Через трошки більше ніж два роки отримую листа від Товариства Червоного Хреста в Україні з копією від Польського Червоного Хреста, в якому мене повідомляють, що дідусь загинув 20.09.1939 і похований на військовому цвинтарі у місті Замосць, Любельського воєводства, вказують сектор, ряд, номер могили.

Ротунда. Військовий цвинтар у Замосці.

Ми з сином, дідусевим правнуком, запалили 4 лампадки - справа синю і жовту, зліва білу і червону.

У 1939 році у Войско Польске було мобілізовано понад 100 тисяч етнічних українців. З них біля 8 тисяч загинуло в боях у вересні 1939.

Світла пам'ять усім хто поліг на полі бою....

Замосць. Холм. Частина 2. Холм

2018-05-29T21:39:00.003+03:00

Наша подорож продовжується. Їдемо в Холм.
Місто засноване королем Данилом Галицьким у 1237 році. Збудувавши місто Холм Данило Галицький переносить сюди свою столицю з Галича на який часто робили набіги татари.
Місто має цікаву, довгу і для етнічних українців трагічну історію.

Вдалині видно куполи собору Різдва Пресвятої Богородиці. Власне, це місце є першим пунктом екскурсії.

Собор Різдва Пресвятої Богородиці збудований на Княжій горі поруч місця де колись, ще у 13 столітті, був збудований княжий замок Данила Галицького.

На місці давнього княжого замку стоїть Хрест.

Поруч ведуться розкопки.

Мальовничі горизонти!

Висота гори 237 метрів над рівнем моря дозволяє роздивитися далекі околиці міста.

На горі і в парку скульптурні сцени з Хресної дороги.

Цією доріжкою, яка переходить у вул. Любельську спускаємося з гори на площу.

На центральній площі Холма залишилися руїни колишньої Ратуші розміщеної по центру, і поруч криниця яка, за переказами, пам'ятає Данила Галицького.

Костел збудований за проектом Паоло Фонтани у 1753-63 роках. Цей італійський зодчий вніс великий архітектурний внесок в культуру цього регіону.

Надзвичайно гарний всередині - розписи, позолота, скульптури. Докладно роздивитися і зробити більше фотографій не вийшло, так як розпочиналася вечірня і ми, щоб не заваджати, вийшли на вулицю.

У Холмі народився видатний професор історії, публіцист і політичний діяч, Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Будинок в якому він народився не зберігся.

В глибині фотографії видно купол церкви святого Яна Богослова в якій хрестили Михайла Грушевського.

Кілька фотографій з міського пейзажу. Містечко невелике, доволі чистеньке і доглянуте, таке тихо провінційне. Якби не втратили багато часу на переході кордону, можна би було ще трохи погуляти і краще роздивитися місто.

У старі часи у місті велося видобування крейди. Зараз ці копальні не працюють, у невеликій їх частині зробили музей. Ну, що ж це нагода відвідати їх наступного разу.

Подорож на цей раз майже завершилася.

Для мене вона була хвилюючою, емоційною і неординарною.

За цими вогнями Україна.

Частина 1. Замосць.

Замосць, Холм. Частина 1. Замосць

2018-05-28T18:38:00.000+03:00

Продовжую подорожувати східною Польщею. Цього разу 26.05 в програмі було відвідання міст Замосць і Холм. Це одноденна поїздка, від турагенції Андреоллі-тур. Мені дуже подобаються їхні одноденні авторські маршрути, а ще чудово що у мене є біометричний паспорт і діє безвіз.

Зі Львова ми прямували на північний-захід милуючись за вікном автобуса пейзажами українського Розточчя, а після перетину кордону польським Розточчям. Розточчя - це природній горбистий масив через який проходить вододіл між Чорним і Балтійським морями. Шкода, що не було можливості зробити фотографії з вікна автобуса, так як вікна у ньому були затемнені, що зручно в сонячний день, але не підходить для фотографування.

Проходження кордону Рава-Руська-Гребенне трохи розчарувало, так як витратили на перехід біля 4-х годин. Тішить те, що за усю подорож це був лише один неприємний момент!
Але, 130 км подолано (віддаль від Львова) і ми в Замості.

Замосць зустрів нас біля Львівської брами, та, втім, де він міг нас зустріти коли ми їхали зі Львова :) . Справа мури оборонного бастіону, зліва Костел Благовіщення Діви Марії. Збудований в 1685 році монахами-францисканцями. Був на той час найвищим і найбільшим храмом у місті. За своє життя костел мав складну історію і різне використання: костел, військовий магазин, госпіталь, військова казарма, Рада графства, Музей кіно, Художнє училище. в 1993 році його викупив орден монахів-францисканців, які проводять його відновлення і реконструкцію.

Костел святого Миколая.

Кілька фото міського пейзажу :) Зліва елегантний 4-х поверховий будинок збудований 1910-11 роках в якому вперше в історії Замості було проведене центральне опалення тому містяни називають його "централька". Внизу колишній монастир і костел сестер-кларисок. Зараз музична школа і концертний зал.

Фонтани на площі Водний ринок - рай для дітей в жаркий день.

Площа Водний ринок з іншого ракурсу.
У Замості є три площі ринок : Великий ринок, Водний ринок і Сольний ринок.

Площа Великий ринок. Вона не просто велика, вона величезна 100х100 метрів в обрамленні з різнокольорових будиночків.

Ратуша збудована в 16 столітті. Використовується за своїм первинним призначенням - тут працює міський уряд, а на першому поверсі зліва знаходиться інформаційний центр для туристів.

З 25 по 27 травня в місті проходив фестиваль "Штурм фортеці Замосць" тому ми часто зустрічали різних історичних персонажів.

Памя'тник засновнику міста Яну Замойському, за пам'ятником палац Замойських.

Місто було побудоване у чистому полі італійським архітектором за рекордно короткий термін - 20 років. Якщо подивитися на план міста то своїми обрисами і розміщенням будинків, вулиць, бастіонів нагадує людське тіло - таким має бути планування ідеального міста, і саме таким його хотів бачити його засновник. А ще він хотів щоб його місто за архітектурою, за надійністю і могутністю оборонних споруд перевершило Краків який він дстрашенно не любив! В полудень на вежі Ратуші сурмить сурмач і сурмить він лише на три сторони світу, оминаючи сторону Кракова така сильна неприязнь була у Яна до нього. Сучасним мером міста є нащадок його засновника - Мартін Замойський .

Синагога збудована 1610-1620 роках.

У березні 1871 року у місті Замосць у єврейській родині народилася Роза Люксембург.

Ще кілька міських пейзажів :

Площа Ринок Сольний

Міський пейзаж.

Внутрішні інтер'єри Катедрального собору

Сонячний годинник у дворі Катедри. Звірили свої гаджети - усе правильно 12.30 :)

Брама Щебреська. Збудована 1603-1605 роках. Зараз в ній розміщений джаз клуб "Кощ" .

Старе місто гарне своєю архітектурою, сакральними спорудами з вишуканою архітектурою і багатими внутрішніми інтер'єрами, дуже компактне. Після оглядин більшості архітектурних перлин міста у групи був час на особисті прогулянки і обід.

У цій подорожі моєю метою було не тільки розглядання пам'яток архітектури, але і дуже важлива зустріч.

Замосць. Ротунда. Зустріч.

Частина 2. Холм.

Перемишль і Красічин. Частина 2. Перемишль.

2018-05-14T00:23:00.001+03:00

Початок подорожі.

Задоволені від отриманих візуальних, естетичних, інтелектуальних, слухових, запахових, смакових вражень в замку Красічин, нафотографувавшись в різних ракурсах і пейзажах попрямували до Перемишля.
Від Красічина до Перемишля усього 10 кілометрів !
Місто має складну і довгу історію. Змінювалися володарі, соціальні устрої, держави. Був час коли воно належало одночасно двом державам: за пактом Молотова-Ріббентропа по ріці Сян, яка тече через місто проходив кордон між Третім рейхом і Радянським Союзом.
1 жовтня 1945 року місто передали Польщі, виселивши з нього українців. Складні і трагічні повороти історії древнього краю....

Розпочалася екскурсія від Костелу реформатів. Колись він був оточений оборонним муром з бійницями. Але, після того як були розібрані міські мури та засипаний рів, рівень ґрунту піднявся і тепер вхід в костел знаходиться нижче вулиці.

Вулиця якою прямуємо до головної площі міста - площі Ринок.

Площа Ринок у Перемишлі має незвичайний вигляд - вона похила! Сама форма площі прямокутна. З трьох сторін збереглася автентична старовинна забудова.

Ратуша не як звичайно в центрі площі, а вздовж однієї зі сторін .

Будинок з куполом - Український дім.

Оглянувши площу йдемо дальше знайомитися з містом, його визначними пам'ятками і історією

Годинникова вежа - піднявшись на яку ми через циферблат годинника любувалися панорамою міста. Підніматися прийшлося дуже високо, але воно того було варте.

Кафедральний римо-католицький собор

Панорама міста з замкового парку.

Замок збудований у 1340 році королем Казимиром Великим.

Зараз в ньому театральний зал.

Інтер'єр однієї з кімнат через яку ми проходили щоб потрапити на вежу з оглядовим майданчиком.

Вид на місто з оглядового майданчика.

Двір замку.

Греко-католицька катедра. На жаль була зачинена.

Костел францисканців. Інтер'єр - вражаючий !!!!

Наше перебування в Перемишлі поступово добігає до завершення. Прогулянка по набережній Сяну, того самого коли співаємо що "від Сяну до Дону".

Завершилася подорож. Місто тихе, затишне, приємне, доглянуте. Не надто багато туристів. Смачна їжа, наступного разу, надіюся, таки впіймаю марципанову мишку. :)

В ньому просто хочеться гуляти по набережній, чи в старому місті, чи зайти в костел в якому витає щось таке неповторне і таємниче.... Хочеться, нікуди не поспішаючи, посидіти на лавочці на набережній, дивитися як пливе Сян, як переливаються в його воді дні камінчики і рибки...

Do nowego spotkania, Przemyśl !

Початок. Частина 1. Красічин.

Перемишль і Красічин. Частина 1. Красічин.

2018-05-13T21:00:00.000+03:00

Цю подорож запланувала ще два місяці тому і чекала її з нетерпінням. Це була моя перша подорож з біометричним паспортом, тому трохи хвилювалася. Але, кордон пройшли без особливостей, доволі швидко.

Перемишль це старе етнічно-українське місто яке відійшло до Польщі після другої світової війни. Побувати в ньому мріяла, ще тому що в дитинстві часто чула розповіді про нього від своїх рідних.

Програмою туру, який я купила в турагенстві Андреоллі-Тур, було заплановано відвідати замок у селі Красічин, недалеко від Перемишля і, власне, Перемишль.

Від Медики, пропускного прикордонного пункту до Перемишля усього 12 кілометрів, тому не встигнувши вдосталь обмінятися думками зі своїми сусідами по автобусу з приводу проходження кордону за безвізом, як ми опинилися в місті. Проте, першим пунктом був Красічин. Тому, поки що, Перемишль з вікна автобуса:

Минувши місто, направилися в перший пункт призначення: село Красічин, яке налічує біля 500 жителів, проте має старовинний замок !! Дорога з віражами, повертає то вправо то вліво, місцевість горбиста і обабіч казково гарний, зелений весняний ліс.

Під тінню столітніх дерев, у супроводі пташиного різноголосся прямуємо до замку. Пташине різноголосся яке нас постійно супроводжувало під час прогулянки територією парку можна почути на відео трохи нижче.

Будівництво розпочав Станіслав Красицький в 1580 році. У замка цікава історія, його кільки разів перебудовували у нього змінювалися власники.

Внутрішній двір. На жаль, з вересня 1939 року по червень 1941 року в приміщенні замку знаходилася частина радянської армії яка знищила увесь декор приміщень, вивезла меблі, розграбувала усе майно, сплюндрувала сімейний гробівець в замковій каплиці. Екскурсовод розповідала, що червоноармійці викинули останки князів з мармурових саркофагів і використовували саркофаги як ванни. Дикість !!!!

Головний вхід в замок.

Останнім власником замку був князь Людвік Сапега. Він запровадив традицію при народженні своїх дітей висаджувати дерева в парку. На честь народження синів висаджували дуби, а при народженні доньок липи.

Ще трохи погуляли по парку, полюбувалися більш ніж столітніми деревами, надихалися запаморочливих ароматів бузку і весняний квітів, погодували рибок і качечок в ставку, скуштували кави і сирник "Замковий" вирушили в Перемишль.

Частина 2. Перемишль

Лосось в лимонному соусі

2018-03-11T16:18:00.000+02:00

Шматок філе лосося приблизно 500г

Соус:
сік одного невеликого лимона
суміш оливкової і соняшникової олій (по 3 столові ложки)
2 чайні ложечки прованських трав
1 невеликий зубчик часнику
1 кофейна ложечка цукру
1,5 кофейної ложечки солі
чорний мелений перець

Забула купити часник, замінила зеленими листочками часнику, який росте на підвіконнику. )))

В маленьку салатничку висипати сіль, цукор і дрібнесенько порізані листочки часнику. Коли використовую часник зубцями, то витискаю його через часничницю.

Ложечкою добре розтираю сіль, цукор і часник.

Додаю сік лимона, розмішую до повного розчинення солі і цукру.

Додаю трави і перець, перемішую.

Додаю олію, перемішую і залишаю на деякий час поки підготую рибу.

Філе лосося почистити від луски, помити, обсушити. Витягнути пінцетом кісточки.

Рибу покласти у форму для запікання, залити соусом і перевернути шкірою вверх.
Закрити форму плівкою і покласти в холодильник на півгодини маринуватися.

Перевернути рибу. Закрити форму фольгою і поставити в гарячу духовку 180 градусів на 30-40 хвилин запікатися.

На жаль, забула сфотографувати готову страву ((((

Дуже спішила подати на стіл !

Смачного !

Айвовий лікер

2018-03-06T21:18:00.002+02:00

Якогось холодного осіннього дня поверталася з роботи, як завжди вирішила забігти у магазин прихопити щось на вечерю.

Недалеко від входу в магазин зазвичай виникає невеликий стихійний базарчик на якому дачники і бабусі продають плоди своєї праці.

Одна з таких бабусь продавала айву. По її змерзлій, зсутуленій фігурці було видно, що бізнес не надто процвітає. Коли бачу таких бабусь, стараюся в них купити щось, навіть якщо воно мені не конче потрібне. Запримітивши її вирішила, що коли вийду з магазину, а бабуся ще буде стояти з айвою, то куплю ту айву, хоча навіть не знаю для чого вона мені..

Так і сталося. Вийшовши купила останні 2 кг айви. Якби не моя печія, від варень і цукру, то зварила б айвове варення. Але, зварити і поставити на поличку в шафці не хотілося. Кілька штук використала додаючи до компоту, чаю, і тушкованого м'яса. А що робити з рештою?

В одному французькому блозі знайшла рецепт айвового лікеру.

Лікер:

1 кг айви

300 г цукру

1 зірочка анісу

1 літр горілки міцності 40-45 градусів.

Айву помити, обсушити, видалити пошкоджені ділянки. Я потерла на грубій терці айву разом зі шкіркою і насінням якраз було 1 кг, пересипала у 3-х літрову банку додала цукор, аніс усе залила горілкою, і закрила звичайною пластиковою кришкою.

Як радить автор у перший тиждень двічі на день струшувала банку. Потім струшувала банку коли не забувала це робити. Десь через тиждень горілка пожовтіла, а айва стала майже коричневою. Банка стояла у кухонній шафці. Автор радить через місяць процідити через густе сито, або тканину. Я проціджувала майже через два місяці, по тій причині, що забула про нього. Проціджувала через 4 шари марлі, треба було марлю мабуть скласти в 6 шарів, бо коли пляшки постояли, на дно випав осад, але на смак це не вплинуло.

Вийшов дуже смачний. Пригощала ним друзів і колег по роботі. Дуже усім сподобався.

Дякую автору за чудовий рецепт.

Merci, Françoise !

Джерело рецепту

Краків-Прага-Дрезден. Частина 3. Дрезден.

2017-09-19T17:17:00.000+03:00

Дорога у Дрезден пролягала через Судети. Краєвиди за вікном автобуса чимось нагадували рідні Карпати.

І ось він - Дрезден поки що з вікна автобуса:

Екскурсія історичною частиною міста яка була майже повністю знищена в роки другої світової війни і відбудована заново по фотографіях, описах і кресленнях. Тут мені хочеться сказати тисячу раз"Браво" німцям за те що відновили таку красу ! Браво ! Кілька фотографій з екскурсії:

Складно повірити, але усі ці будинки відбудовані з руїн....

А це гордість дрезденців Церква Богородиці (Фрауенкірхе).

Під час другої світової війни була повністю зруйнована, проте в 1990 році, після падіння берлінскої стіни знайшлася група ентузіастів, яка вирішила відбудувати цю церкву. На її відбудову потрібно було 160 мілліонів доларів.

Як розповідала нам екскурсовод було проведено за допомогою комп’ютерних технологій імітацію попадання бомби в церкву. Таким чином змогли визначити приблизне розміщення каменів на які розсипалася будова. При відбудові ці камені поклали на ті місця на яких вони були в автентичній церкві. Ці камені видно - вони чорні на фоні білих, сучасних.

Наступний пункт подорожі - Бастай або Саксонська Швейцарія.

Дальше була дорога додому в Україну.

Наш туристичний колектив був доволі різний і скомплектований з різних регіонів України - були туристи з Хмельниччини, Тернопільщини, Харківщини, Львова і області і ще з якихось інших регіонів судячи по говірці. Багато було сімей в яких доньки чи сини везли своїх радянських батьків у їх першу закордонну подорож з чистими біометричними паспортами. Було приємно спостерігати за їх дивуванням під час проходження україно-польського кордону, коли подав паспорт, митник щось переглянув у комп’ютері, поставив печатку посміхнувся і віддав паспорт. Усе!

Подорож завершилася.

Багато вражень, багато емоцій, здобуто певний особистий досвід подорожування. Таким маршрутом і способом подорожувала вперше. Для себе зробила висновок, що не буду вибирати саме такий формат, бо він нагадує прислів’я "галопом по Європах". Але, щонайменше у три міста мені дуже хочеться повернутися.

Ця подорож - подарунок для мене на день народження, тож побажаю собі і усім хто читає ці рядки - здійснення мрій і бажань.

Частина 1. Краків.

Частина 2. Прага.

Краків-Прага-Дрезден. Частина 2. Прага.

2017-09-18T17:16:00.000+03:00

Початок Краків

Наступним містом нашої подорожі була Прага - Злата Прага, місто неймовірної краси і величі. Так як я була одна, то вирішила записатися на усі факультативні екскурсії, правда, в кінці дня пошкодувала про своє рішення, бо так багато інформації в один день не здатен мозок опрацювати, та ще й після ночі проведеної в автобусі. Між екскурсіями рятувалася смачною празькою кавою.

Перша екскурсія розпочалася в 7.15. Це було дуже мудре рішення керівників туру, тому що в таку рань більшість більш цивілізованих туристів ще сплять і ми мали змогу оглянути майже порожню від туристів історичну частину.

Карлів міст, потроху підтягуються туристи :

Панорама міста з Празького граду :

Празький град.

Щоб потрапити на територію Празького граду потрібно було постояти у довгенькій черзі і пройти перевірку металошукачами. На території Празького граду розміщається резиденція діючого Президента Чеської республіки, тому такі міри безпеки цілком виправдані у наш дуже неспокійний час.

Після прогулянки Празьким градом залишалося ще трохи часу до початку наступної екскурсії і наша екскурсовод запропонувала прогулятися у Вальдштейнський сад, історія якого починається у 1648 році. Нам вистарчило часу подивитися лише невелику його частинку :

Наступною розвагою була прогулянка на кораблі по Влтаві. Там нас чекали краєвиди Златої Праги і шведський стіл .

Остання екскурсія на яку я записалася називалася "Легенди Праги" проводила екскурсію справжній "привид" і на це є документальне підтвердження:

Дальше нас чекав готель, душ і відпочинок.

Завтра - Дрезден !

Частина 1. Краків.

Частина 3. Дрезден.

Краків-Прага-Дрезден. Частина 1. Краків.

2017-09-17T17:12:00.000+03:00

Одним з найкращих способів відпочинку, які придумали люди, на мій погляд - це подорожі.
От наприкінці своєї відпустки зробила собі подарунок у вигляді подорожі.
Це був тур вихідного дня, тобто подорож розпочиналася у п’ятницю, а закінчувалася в понеділок зранку.
Виїхали зі Львова о 12 годині дня. Кордон перетнули швидко, витративши на всі формальності трошки більше двох годин. Це нам так пощастило! бо останнім часом перетин кордону це багатогодинна епопея.

Першим містом подорожі був Краків.
У Польщі є декілька столиць: Варшава - адміністративна, Закопане - зимова, душа цієї країни - у Кракові.
Поки чекали екскурсовода була можливість зробити кілька фото з видом на Віслу і вдалині будівля з червоним дахом палац Вавель :

Потім розпочалася екскурсія.
Характер архітектури цієї вулиці мені нагадав Львів :

Першим пунктом було відвідання замку Вавель.
На фото вверху будівля з червоним дахом це і є Вавель.

Поки тривала екскурсія у Вавелі, почало смеркати

Вийшли ми з Вавеля вже у майже темряві.
Дальше кілька фотографій вечірнього Кракова:

Екскурсія вже майже закінчилася туристи з нашого автобусу розійшлися по своїх зацікавленнях. Я подорожувала без компанії, то залишилася на площі не відходячи надто далеко від місця збору. Навколо дуже багато вщерть заповнених вуличних кафе, море туристів, шумливе різноголосся і різномов’я.... це було настільки чарівливо і захоплююче, хотілося гуляти і гуляти ..... шкода, що через кілька хвилин ми сядемо в автобус і поїдемо до наступного пункту нашого туру. Але, я сюди ще повернуся, щоб неспішно прогулятися вуличками цього затишного і, чомусь, такого близького за атмосферою міста. До нової зустрічі Краків !

Перше власноруч зняте відео :) не дуже якісне, проте з дуже позитивними емоціями !

Наступним містом нашої подорожі була Прага ...

Частина 2. Прага.

Частина 3. Дрезден.

З 26-ю річницею Незалежності !

2017-08-24T12:12:00.001+03:00

Найкраще свято -

День Незалежності !

Запорозький марш з фільму "Вогнем і мечем"

Як це було:

Слава Україні !

Ланьцут і Жешув (продовження)

2017-06-19T21:40:00.001+03:00

Оглянувши замок у Ланьцуті, ми вирушили в Жешув.
Не можна сказати, що нам надзвичайно пощастило з погодою, бо виїжджали зі Львова під дощем, і всю дорогу до Ланьцута нас супроводжували хмари. Проте Ланьцут зустрів нас сонечком, яке час від часу виглядало із-за хмар. Виїжджали з Ланьцута під дрібний дощик який абсолютно не вплинув на наш настрій. Жешув нас зустрів, також, дрібненьким дощиком, який то припинявся, то знову розпочинався.
Отак і гуляли то розкривали парасольки, то складали.
Фотоапарат відмовився включатися, проте кілька фотографій все-таки вийшло зробити телефоном.
Наша екскурсовод розповідала нам про місто, про визначні пам’ятки.
Мені воно видалося дуже затишним, компактним, таким, в якому хочеться жити і в яке хочеться повертатися. Проте, ми гуляли в пішохідній зоні, де не було зайвого шуму і гамору, хоча гамір, таки трохи був від фестивалю "Карпатія". Потрапивши в інший район міста, можливо, були б інші відчуття.
Не може місто, яке себе поважає, не мати площі Ринок, ))) а на площі не може не мати ))) Ратушу:

На фотографії вище площа Ринок, Ратуша і справа сцена фестивалю.
Ще кілька фотографій :

Театр імені Ванди Сємашковей

Дальше просто вулиці і будинки:

Палац Любомирських. Зараз в ньому розміщена судова організація, ми його оглянули тільки ззовні. Для мене цей замок ззовні схожий на Підгорецький, що на Львівщині. Такі мури і рови, і архітектура будівель схожа. Але, тут він збережений, а наш щойно відроджується з руїни в яку перетворився в радянську епоху.

Тут наша екскурсія містом завершилася.
Дощ не дав насолодитися прогулянкою містом, проте, надіюся, що ще повернусь.

Початок цієї подорожі.

Ланьцут і Жешув

2017-06-19T00:15:00.000+03:00

Інколи бувають такі ситуації що хочеться якось себе потішити і дати своєму організму трохи релаксації після напруженої праці. Останній тиждень був напруженим і дуже довгим, але це завжди так в кінці навчального року.
А ще у п’ятницю отримувала паспорт з візою у консульстві. Глянувши в який була дуже розчарована. Мені відкрили візу на 78 днів і лише на півроку, хоча попередня була піврічна і на 90 днів. Але, менше з тим.
Стара віза дійсна до 23 червня залишаються ще кілька днів щоб скористатися, а, заодно, і трохи розвіятися. На щось грандіозне і довге, ще не час, бо до відпустки ще два тижні, значить, треба коротке, цікаве і бюджетне.
Таким виявився тур одного дня до Ланьцута і Жешува який я придбала у п’ятницю після обіду, а виїзд в суботу о 6 годині ранку )))).
Не буду описувати сумне - переїзд через кордон, який розтягнувся майже на три з половиною години. Віддаль від Львова до Ланьцута 153 км, які можна здолати не поспішаю і без перешкод за дві години. Але, не буду про сумне.

Отже, приїхали в Ланьцут для відвідин замку Любомирських та Потоцьких ХІІ ст.
Містечко виявилося дуже приємним, чистим та охайним, добре підлаштованим під туриста, яке зустріло на картою міста з вказівкою усіх пам’яток і цікавих місць.

Ми прямуємо до мети нашого візиту - замку.
Замок оточений, крім фортифікаційних споруд: муру у вигляді пентаграми і сухим глибоким і широким ровом, чудовим старовинним парком . Власне, поки йшли до входу у замок любувалися віковими деревами.

І ось він замок.

Дальше просто будуть фотографії. Чесно, не запам’ятала усієї інформації яку розповідала екскурсовод. Починаючи з ХІІ століття і до початку ХХ у замку жили і гостювали багато визначних для історії осіб. Історія замку тісно пов’язана з сім’єю графів Потоцьким, замок яких також є у Львові, а ще один з Потоцьких заклав дивовижний парк "Софіївку" в Умані.
Бачивши перед тим кілька замків на Луарі, мене вразило багатство інтер’єрів цього замку. Це неймовірно, що вони благополучно пережили дві війни і радянський період.

Предмет інтер’єру у формі груші на верхній фотографії - шафа для одягу, внизу комоди виготовлені французькими майстрами.

На верхній фотографії венеціанська люстра. Та, втім, майже усі люстри - венеціанські.

Замковий театр на 80 глядачів :

Апартаменти у східному стилі:

Зимовий сад :

Кущ рожевих троянд у центрі фотографії вище пам’ятає останніх господарів замку, йому понад 100 років!
Ще кілька фотографій парку:

Дальше, ми відвідали возовню і конюшню. Коней тільки два, але дуже гарні і можна замовити прогулянку на екіпажі.
Возовня, у якій зібрано величезну колекцію різних екіпажів, карет, бричок. На цьому місці, від надмірної праці, мій фотоапарат не витримав навантаження і розрядився.... Шкода... завершився наш візит у возовню, біла екіпажу, який впізнають усі любителі польського кіно :

Фільм "Ва-банк".

Дальше, група пішла обідати, а моя сусідка по автобусу запропонувала подивитися експозицію галереї сакрального мистецтва, яка не входить в обов’язкову програму туру, за що я їй дуже вдячна.
У галереї зібрані ікони, вівтарі і предмети церковного вжитку з православних і греко-католицьких церков тих сіл, мешканці яких, українці за національністю, були виселені в інші місця внаслідок операції "Вісла" і інших спецоперацій в 1945-48 роках.
Ось кілька фотографій зроблених телефоном :

Надіюся, що я сюди ще повернуся....
Дальше ми поїхали в Жешув.
Продовження буде.

Пляцок з румбарбару (ревеню)

2017-06-04T19:48:00.000+03:00

Найперше готую начинку.
Румбарбар (500-800 грам) чищу, дрібно ріжу, злегка присипаю цукром, перекладаю в друшляк, щоб стік зайвий сік.

Інгредієнти для тіста:
2 склянки борошна (приблизно 320 г)
100 г маргарину для випічки
50 г цукру
1 варений жовток
2 сирі жовтки
2 чайні ложечки розпушувача
1 столова ложка сметани
2 ложки манки
1/2 пачки вінільного цукру

Приготування:
У мисці розтопити маргарин, додати жовтки варений і сирі, сметану.

Суміш добре збити міксером.

Додати просіяне борошно, цукор, розпушувач. Замісити тісто насадками для тіста. Як усе розмішається, домісити тісто руками і зібрати в грудку.

Розділити на дві частини приблизно 2/3 і 1/3.
1/3 тіста загорнути у плівку і покласти у морозилку.
2/3 розкачати і викласти у деко, або тортівницю застелену провощеним папером. Для бортиків тісто викладаю і формую самі бортики рукою, тісто для дна тру на грубій терці і ,також, розправляю легко рукою.

Дно присипати манкою. Деко з тістом покласти в холодильник.

Тим часом включити духовку на 200-210 градусів.

2 білки
щіпка солі
2 столові ложки цукру (без гірки)
2 столові ложки крохмалю картопляного
на кінчику ножа лимонної кислоти, або чайну ложечку свіжого лимонного соку
0,5 пачечки ванільного цукру.

Білки з щіпкою солі збити до білого кольору, додати цукор, ванільний цукор і збити до гострих піків. Додати просіяний крохмаль, лимонну кислоту і легенько перемішати з білками.

В деко з тістом викласти румбарбар, присипати трошки цукром

на нього білки:

а на білки натерти на грубій терці тісто з морозилки:

Пекти 30- 40 хвилин при температурі 180 градусів.

Смачного !

Зі старим Новим роком !

2017-01-14T20:22:00.002+02:00

Миру і спокою!

Здоров’я нам усім!

Неймовірно оригінальне виконання українським гуртом "Шпилясті кобзарі".
Слова української версії авторства поетеси Оксани Боровець.

1 куплет:
Срібно-білий сніг
Вистеле поріг.
Кличе у світи
Серпантин доріг.
За вікнами імла
І в пошуках тепла
По вулиці засніженій
Іде-бреде зима.

Приспів:
Цілий день дзень-дзелень
Дзвоники дзвенять.
Ялинкові ліхтарі
Казково мерехтять. Хей!
Цілий день дзень-дзелень
Ділі-дон-дін-дін.
Зірка сяє і лунає
Цей різдвяний дзвін.

2 куплет:
Миколай іде.
Хор янголів веде.
Вітер-сніговій
У димар гуде.
Ми зичимо усім
Дорослим і малим
У цю чарівну світлу ніч
Знайти свій теплий дім.
Приспів

3 куплет:
Подарунків міх:
Ласощі та сміх.
Щастя і добра
Вистачить на всіх.
Дивися, на вікні
Дерева крижані –
Це Новий Рік летить до нас
На білому коні.
Приспів

З Різдвом Христовис і Новим роком !

2017-01-06T22:06:00.000+02:00

Морозець. Сніжок мете.

Новий рік! Різдво святе!

Любі ґаздо і ґаздине,

Вся шанована родино!

Вам віншуємо на свято

Радості й добра багато!

Будьте всі міцні, здорові,

Сильні духом, гонорові!

Волі зичимо та миру,

До ста літ живіть щасливо!

Засніжило...

2016-11-13T16:47:00.000+02:00

З учорашнього вечора падає сніг....

Температура за вікном -2.

У квартирі тепло і пахне сирником.

Для тіста:
125 г маргарину для випічки або вершкового масла;
1/4 склянки цукру;
1 варений жовток;
1 сирий жовток;
1 склянка борошна;
2 чайні ложечки розпушувача.

Маргарин порізати на дрібні шматки покласти у миску і нагріти до кімнатної температури. Додати цукор, варений і сирий жовток добре перебити міксером, додати просіяне борошно, розпушувач і замісити м’яке тісто.
Деко застелити папером для випічки і розподілити тісто рукою по деку роблячи бортики. Поставити деко в холодильник.

Сирна маса.

500-600 г добре відтиснутого білого сиру,
4 яйця;
100 г вершкового масла;
1 столова ложка манки;
сік 1/2 лимону лимону ;
1 пакетик ванільного цукру;
цедра 1/2 лимону натерта на дрібній терці;
жменька родзинок помитих і підсушених на серветці.

Сир перетерти через сито, додати м’яке вершкове масло, цукор, жовтки, сік лимону, ванільний цукор, цедру. Усю суміш добре збити міксером до однорідної, пухкої маси. Додати родзинки і манку перемішати.
Білки збити в окремій посуді до стійких піків і додати до сирної маси, обережно вимішуючи сирну масу ложкою рухом знизу-вверх.
Викласти сирну масу на тісто, розрівняти.
Духовку попередньо нагріти до 210 градусів С.
Пекти 45 -50 хвилин. Вимкнути духовку залишивши сирник ній.
Важливо! Витягувати сирник з дека тільки тоді коли він повністю охолоне.

Смачного !

25 !

2016-08-24T17:22:00.002+03:00

З Днем народження Україно !

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Слова: Степан Чарнецький, Григорій Трух
Музика: Степан Чарнецький

Серветка з котиками

2016-07-20T21:16:00.000+03:00

- моя перша велика робота гачком виконана для подарунку.

Окремі елементи :

Зразок знайшла у вільному доступі в інтернеті http://blog.pianetadonna.it/ilblogditici/wp-content/uploads/2015/03/18a.jpg

Трохи помучилася з перекладом. Не знаю якою мовою написано, але я перекладала з іспанської. :)
Нитки взяла Altin Basak Maxi 100г-565м, гачок як і було в описі 1,25.
Готовий виріб повинен був мати діаметр 74 см, у мене 86 см., нитки таки виявилися затовстими. На равелрі знайшла автора цієї серветки, то у неї нитка 100г=741м. На жаль, у наших магазинах ні у Львові, ні в інтернет ниток з такою довжиною не знайшла.

В загальній складності у мене пішло більше ніж 150 г.

На фотографії внизу показано в якому місці закінчився клубок

До цієї роботи мала невеликий досвід гачкування, вміла в’язати стовпчики, стовпчики з накидом, повітряні петлі, та й усе, а цією роботою прийшлося постудіювати інтернет на рахунок вив’язування стовпчиків з двома накидами, декілька стовпчиків зі спільною вершиною.
Від цього процесу отримала велике задоволення, думаю, щоб вигачкувати наступне.

Це найкращі сини твої, Україно.....

2016-07-01T21:36:00.001+03:00

Йому б співати ще й співати
А він…
Зробив усе, що міг.
Схилися ж, Україно-мати,
І припади йому до ніг…

Анатолій Матвійчук.

Повсякдень і не тільки...

Аббатство Sablonceaux

Рік по тому ....

Печінковий паштет

Фугас

Бубрка, Сянок. Частина 1. Бубрка. Музей нафти.

Замосць. Ротунда. Зустріч.

Замосць. Холм. Частина 2. Холм

Замосць, Холм. Частина 1. Замосць

Перемишль і Красічин. Частина 2. Перемишль.

Do nowego spotkania, Przemyśl !

Перемишль і Красічин. Частина 1. Красічин.

Лосось в лимонному соусі

Айвовий лікер

Краків-Прага-Дрезден. Частина 3. Дрезден.

Краків-Прага-Дрезден. Частина 2. Прага.

Краків-Прага-Дрезден. Частина 1. Краків.

З 26-ю річницею Незалежності !

Ланьцут і Жешув (продовження)

Ланьцут і Жешув

Пляцок з румбарбару (ревеню)

Зі старим Новим роком !

З Різдвом Христовис і Новим роком !

Засніжило...

25 !

Серветка з котиками

Це найкращі сини твої, Україно.....

ГЕРОЇ

НЕ ВМИРАЮТЬ !