Пересмешник. Блог Дмитрия Яцука о творчестве и самообразовании

Лікар в стилі REWORK

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Tue, 22 Mar 2016 08:00:00 +0000

У лікаря Хауса завжди був великий набір інструментів

Діти часто хворіють. І хоча це буденна справа, для батьків підвищена температура чи нічний кашель — величезний стрес. Щоб зняти тривогу і допомогти дитині, батьки звертаються до лікаря. І от тут починається цікаве. Деякі лікарі морально залякують батьків, деякі просто лікують. Останнього разу ми знайшли лікаря, який настільки не відповідає моєму уявленню про сьогоднішню українську медицину, що я вирішив написати пост. Зустрічайте: Василь Чайка, лікар в стилі Реворк і особливості його лікування.

Що відрізняє лікаря Чайку від інших?

Пропонує більший набір інструментів
Ми були налякані тяжким нічним диханням Льоші, тому дружина рано-вранці зателефонувала лікарю. Дзвінка не чув, але думаю, голос був стурбований і безкомпромісний, і про перенесення візиту на наступний день мова не йшла. Довелось лікарю шукати вікно в плані на день і приїжджати до нас.

Впевнившись, що з дитиною все більш-менш ок, Василь, крім іншого, розповів про силу сьогоднішніх технологій. Зараз не обов’язково витрачати час на візит — впевнитись, що ситуація під контролем можна за допомогою скайпу. Якщо ж побачене під час відеозв’язку викликатиме тривогу або призначений курс лікування не допомагатиме — треба їхати і дивитись.

Після візиту лікаря ми ще тиждень підтримували зв’язок щоденними дворазовими звітами у вайбері. Писали яка температура, чи був кашель, який і як часто, що там з виділеннями із носу. Як спав малюк або як поводив себе вдень. Лікар у відповідь давав рекомендації, направляв, заспокоював. Попередні рази нам дуже не вистачало цього постприїздного спілкування.

Крім лікування, Василь проводить щось схоже на вебінари, де можна не тільки послухати розповідь на тему, але і задати запитання.

Думає і пояснює на рівні базових принципів
Порівняємо різницю між логікою та мисленням на рівні базових принципів. Візьмемо як приклад підвищення температури.

Логіка	Базові принципи
Упс, піднялась температура. Зазвичай, температура у межах норми. Підвищена температура — відхилення. Треба негайно збивати температуру, щоб все стало на свої місця	Зазвичай температура у межах норми, але під час хвороби вмикається механізм захисту. Температура запускає синтез інтерферону, який вбиває віруси. Зіб'єш температуру — хвороба триватиме довше

Хороший лікар відрізняється від хорошої домогосподарки якраз тим, що думає і приймає рішення на рівні базових принципів. Фізика і біологія, що лежать в основі медицини — не зовсім логічні науки.

Думати на рівні базових принципів заповідає нам Ілон Маск.

Не відчуває «нужди»
Коли телефонуєш або йдеш у Добробут, тобі весь час протистоять натреновані продавці.

Здавалося б, все нормально, так побудований бізнес: встановлюй не образливу для себе ціну, продавай побільше — і буде щастя. Я впевнений, що в довготривалій перспективі виживатиме та ставатиме сильнішим той бізнес, який в основі моделі бачить не «нужду» продавати більше, а користь. Той, хто вирішуватиме проблеми та зніматиме біль клієнта.

Наш лікар сказав, що візиту можна було запобігти, звернувшись до сили технологій. Хоча зрозуміло, що найбільшу вигоду отримав би, якби роздув хворобу і повідомив про обов’язковість наступного огляду.

Думаю, що у Василя немає недостачі в клієнтах, а єдина проблема, яка стоїть перед ним в бізнесі — масштабування. Зараз він конвертує час у гроші, що добре, але впирається у стелю. Але з таким підходом до справи з часом можна буде заробляти на бренді: видавати книги, робити передачі, створювати свою клініку.

Проводить за куліси

Як виявилось, Василь Чайка веде сторінки в соцмережах (Фейсбук, Вконтакте ), де пише про лікування хвороб, спілкується з читачами, розповідає про свою роботу. Статті не ідеально відредаговані та зверстані, але вони є, і вони приносять користь. Той, хто розповідає про свою роботу доступно, завжди буде у виграші. Реворк підтверджує

Вместо того, чтобы пытаться победить в конкурентной борьбе — больше продать, больше потратить, больше спонсировать, постарайтесь обучать свою аудиторию больше, чем ваши конкуренты. Обучение — это та область, о которой они, скорее всего, даже не задумываются. Большинство бизнесов концентрируются на продажах и обслуживании, а необходимость обучения даже не приходит им в голову. Обучайте — и вы «привяжете» к себе людей так, как не снилось поклонникам традиционных маркетинговых приемов. Людям любопытно, как ведется тот или иной бизнес. Именно поэтому они ходят на экскурсии на заводы и смотрят закадровые съемки на ДВД с фильмами. Они хотят увидеть как строят декорации, как создается анимация, как режиссер проводит кастинг актеров. Они хотят знать, как и почему люди принимают те или иные решения. Приоткрыв любопытсвующим закулисные тайны вашего бизнеса, вы создадите новые отношения между вами.

Відмітимо, що сторінки в Фейсбуці та Вконтактє — не найкращий спосіб показувати людям інформацію. Маючи таку базу знань, я закрутив би весь процес спілкування навколо сайту чи блогу. Сайт відповідав би за публікацію та зберігання матеріалу. На сторінках в соцмережах залишилось би спілкування та посилання на статті на сайті, а також на інші цікаві матеріали в інтернеті.

Цінить час та ефективність

На прощання лікар сказав: виздоровлюйте, хворіти немає часу. А під час консультації не раз акцентував увагу на підвищенні ефективності методів лікування. Виздоровлення треба досягнути максимально швидко, використавши мінімальні ресурси. Наприклад:

— не обов’язково використовувати для запирскування носу дорогі засоби типу Аквамарісу. Їх ціль — механічне очищення, для чого може підійти власноруч приготовлений розчин солі;

— запирскуючи горло, коли дитина показує витягнутного язика, можна допомогти тільки собі, знявши тривогу. Язик закриває мигдалини, препарат не потрапляє на місце призначення — не приносить користі. Пирскайте на мигдалини, а не на язык!

Достаточно хороший — это прекрасно. Ищите решения в стиле дзюдо, решение, которое будет наиболее эффективно при минимальном количестве затрат. Все «дзюдо-решения» сводятся к тому, чтобы, делая меньше, получать больше. Всякий раз, сталкиваясь с препятствием, ищите возможность преодолеть его с помощю принципа дзюдо. Например, у вас есть задание забраться на высоту причьего полета. Одно из решений (весьма, кстати, впечатляющее) — покорить Эверест. Другое — сесть на лифт и доехать до крыши высотного здание. Это решение в стиле дзюдо.

Нарощує аудиторію

Продвинутые компании сегодня действуют более искусно: не пытаются во что бы то ни стало достучаться до богатых людей, а добиваются того, чтобы эти люди сами приходили к ним, горя желанием узнать последние новости. Аудитория — это наболее восприимчивая группа криентов и потенциальных клиетнов компании. При наращивании аудитории вам не нужно покупать внимание людей — они сами его вам отдают. это огромное преимущество. Так что создавайте свою аудиторию. Рассказывайте, публикуйтесь, ведите блог, пишите в Твиттер, снимайте видео...все что угодно. Делясь ценной информацией медленно, но верно, вы обязательно создатдите лояльную аудитоию. А затем, когда вам потребуется, чтобы о вас услышали, нужные люди уже будут готовы слушать

Рецензія: Размышления о личном развитии, Ицхак Адизес

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Wed, 10 Feb 2016 13:00:00 +0000

Іцхак Адісез — консультує організації та держави, пише книги, їздить по світу з лекціями. Веде блог. Адізес кожного тижня пише пост на одну з чотирьох тем: менеджмент, персональний розвиток, політика, статті про поіздки по світу. Матеріалів назбиралось так багато, що їх оформили в книги. Розповідаю про одну із серії «Роздуми» — Роздуми про особистий розвиток.

Книга штучно розбита на 5 частин:

— Самопізнання;

— Здоровий образ життя та погані звички;

— Взаємовідносини;

— Вирішення проблем;

— Духовність та релігія;

Сам Адізес позиціонує свої тексти саме як «роздуми». Це результат спостережень, роздумів, логічних (не завжди) заключень. Іцхак Калдерон признається, що пише «про те, що приходить в голову». Відмічу, що в голову йому приходять цікаві та нестандартні думки, і кожна стаття — не тільки «роздуми» автора, але і паливо для думок читача.

Книга маленька, читається швидко. Адізес надіявся, що вона стане предметом дискусій, тому перчив свої роздуми провокаціями, що зробило книгу не нудною. Думаю, "Роздуми..." варто прочитати кожному. Не через її крутість, корисність чи унікальність. Читання про щастя, любов, звички, релігію, проблеми, духовність змусить задуматися про всі ці теми. А коли у нас ще буде час подумати про це все, як не зачитанням книги?

Нижче цитати, які здалися мені важливими.

Самопізнання. Найважливіша тема цієї частини — щастя. Іцхак Адісез думає, що щастя не в задоволенні, не в здоров’ї, не в емоційному достатку, і не в друзях. Ці чотири компоненти автор називає міфами щастя. На його думку, любов — от мірило щастя.

Связующее звено, способное объединить все перечисленные выше атрибуты для достижения счастья, — любовь. Чем больше в вашей жизни любви, тем счастливее вы будете. Начните с сущности, которая вам наиболее близка, — с самого себя. Любите ли вы себя? Заботитесь ли о себе? Если вы недостаточно бережете свой организм, в какой оболочке находится ваше сознание? Правильно ли вы питаете свое тело? Достаточно ли высыпаетесь? Занимаетесь ли спортом? Снабжаете ли себя эмоциональной, интеллектуальной и духовной пищей? Если вы не заботитесь о себе, то кто будет это делать? Далее. Любите ли вы супругу или супруга, своих детей? Родственников? Любите ли свой дом, машину, работу? Любите ли вы книги, которые читаете? Город, в котором живете? Свою страну? Ваших друзей? Все, с чем вы имеете дело? Чем больше в вашей жизни любви, тем счастливее вы будете. Любовь к людям и вещам не всегда дарит удовольствие. Порой наоборот — она может принести страдания. Почему? Потому что чем больше удовольствия они доставляют вам, тем сильнее вы страдаете, лишаясь его. А оно обязательно время от времени будет пропадать, потому что жизнь состоит из перемен. Время идет, все меняется, и любимые вещи и люди не всегда будут с вами, во всяком случае, не всегда тогда, когда они вам нужны, и не всегда так, как они вам нужны. Любви не бывает без страданий. Иногда Вы будете несчастны. Поэтому любите несмотря на то, что любовь порой причиняет боль. Счастье не цель и не путь. Счастье — это условие вашего пути. Пятый миф о природе счастья — рассчитывать, что вы будете счастливы всегда. Это невозможно: нет ничего постоянного. Жизнь — американские горки, то вверх, то вниз.

Чтобы стать счастливым, необходимо быть духовным человеком. Необходимо осознавать, что над нами есть высшие силы, и принимать рамки поведения, установленные абсолютными заповедями. Полагая себя центром вселенной, свободным делать все что угодно, вы чаще будете ощущать себя несчастным, чем счастливым. Никто не в силах обрести все, к чему стремится. Насколько счастливы самовлюбленные политики или высокопоставленные руководители? Мой опыт показывает, что, несмотря на все достижения, они разочарованы своим бессилием контролировать все, к чему стремится их эго. Всякий раз, вскарабкавшись на пик горы, мы видим впереди новые, еще более высокие вершины. В конце концов, наступает время, когда наши желания начинают превосходить возможности, создавая ощущение бессилия и разочарования. Люди должны понять, что все мы, простые смертные, движемся среди и вокруг высшего, вечного сознания, а не наоборот. Без этого якоря мы рискуем затеряться в безбрежной пустоте. Нам необходимо осознать, что не мы контролируем жизнь и жизненные реалии порой оказываются сильнее нас. Признанием отведенной нам крошечной роли в грандиозной схеме вещей делает нас менее заносчивыми и более скромными. И тогда мы не разочаровываемся в себе, если наши цели оказываются недостижимыми. Желать — нормально, но не следует ожидать, что желаемое осуществится. Рассчитывая на успех, мы подсознательно уверяем себя, что все в наших силах. Мы должны желать и делать все, чтобы осуществить задуманное, не не следует рассчитывать на несомненный успех. Пусть будет, что будет.

Ищите удовольствия и заботьтесь о своем физическом и эмоциональном здоровье; заводите верных друзей, окружайте себя любовью и в то же время не ставьте себя и свой поиск счастья в центр вселенной. Помните, кто вы и каково ваше место, откуда вы пришли и куда рано или поздно уйдете.

Чего нам не хватает? Однажды у меня был клиент, поведение которого было типичным для тысяч других руководителей. Он управлял весьма успешной и огромной компанией, рисковал, работал все больше и усерднее.
«Ради чего? — спросил я его. — У вас денег больше, чем вы сможете потратить за свою жизнь».
«Чтобы я мог позволить себе самолет побольше», — ответил он с улыбкой.
В конце концов этот человек купил себе самый большой роскошный частный самолет. После этого он приобрел частный пляж для летнего отдыха и великолепную 50-метровую яхту, затем обзавелся виллой в горах и тут же начал искать особняк побольше — с площадкой для вертолета. Его пример напомнил мне женщин, имеющих сотни пар обуви и продолжающих покупать еще. Они приобретают новую одежду, украшения... потому что им никогда не бывает достаточно. Чего им не хватает? Я думаю, что им не хватает истинного смысла жизни. Как будто у них дыра в груди, которую они пытаются заполнить материальными ценностями.

Как полезно иногда притормозить. На что ушел день? Время затерялось где-то в пространстве между ушами. Мозг непрерывно и полностью задействован, анализируя прошлое в поисках причин возникающих проблем и строя сценарии решения этих проблем и использования возможностей в будущее. Мы так глубоко уходим в себя, что не замечаем ни улыбки ребенка, ни цветущих роз, ни касаний ветерка на коже. Наступит время, когда мы не сможем вспомнить, как наши дети учились ходить, как плакали наши любимые, как цвели сады. Мы видели все это, но не замечали, потому что наше внимание было направлено внутрь себя, на картины прошлого и будущего, упуская настоящее. Благодаря достижениям медицины продолжительность жизни увеличивается, но нам по-прежнему кажется, что жизнь коротка. Мне, например, кажется, что Рождество с каждым годом настает все раньше. И, услышав рождественские бубенцы, я каждый раз удивляюсь, как быстро пролетел год. Почему так происходит? Куда уходит жизнь? Она пролетает между ушами, пока мы смотрим внутрь себя. Мы заняты решением проблем, спеша в своем плотном графике от одного мероприятия к другому, не давая себе перерыва. Со временем наши дни становятся похожи один на другой. Мы просыпаемся, бежим, бежим, бежим куда-то, прибегаем домой и ложимся спать (хорошо еще, если при этом удается заснуть).

Может оказаться, что полезно остановиться на какое-то время и просто ничего не делать. Во-первых, ничегонеделание дает время поразмыслить, чем вы занимаетесь и стоит ли это продолжать. Не отклонились ли вы от курса на пути к вашим целям? Ничегонеделание позволяет отстраниться и взглянуть на ситуацию с другой перспективы. Мы все знаем, как тяжело бывает увидеть полную картину, когда вовлечен в нее. Отойдя на несколько шагов, можно рассмотреть истинную значимость (или тщетность) своих действий. Также известно, что, загружая себя работой, мы зачастую пытаемся отвлечься, «убежать от себя», в то время как ничегонеделание вынуждает, как бы мучительно это ни было, взглянуть в лицо своим проблемам. Ничего не делая, вы получаете возможность осмыслить происходящее и задать себе вопрос: «Не пора ли что-то изменить?»

Я обнаружил интересную общую черту у моих клиентов-предпринимателей: в молодости у них зачастую образовывалось много свободного времени из-за болезни или по каким-то другим причинам. Сидящим без дела, им приходилось что-то придумывать: они много мечтали, стоили воздушные замки и со временем превратили мечты в реальность.

Ничегонеделанье — это предпосылка для изменений. Хочу предупредить: сидение перед телевизором, чтение книги в тени зонтика, плавание, серфинг, велосипед — все это не считается полезным ничегонеделанием. Это отдых, а не ничегонеделание. Ничего — это буквально ничего. «Ничего» означает, что у вас нет никаких планов, нет цели и ничто не загружает ваш мозг. «Ничего» означает, что ваше сознание находится в свободном полете. Как правильно ничего не делать? Возможность ничего не делать сама по себе никогда не возникает. Вы должны сознательно и целенаправленно найти время, чтобы ничего не делать. Самый простой путь — медитация. Если вы не хотите медитировать, возьмите за правило садиться и ничего не делать каждый день в течение часа, не позволяя себе испытывать за это вину. Держите под рукой блокнот и ручку: вы удивитесь, какие интересные мысли придут вам в голову. Ничего не делать — означает делать очень важное дело. Ничегонеделание дает вам силы для осуществления перемен, а в нашем суматошном мире перемена — обязательное условие успеха.

Не беспокойтесь. Беспокойство направлено в будущее. Вы беспокоитесь о том, что хотите, чтобы произошло, не зная, произойдет ли оно. Поэтому вы и волнуетесь. Но будущее еще не наступило, и беспокойство может быть напрасным. Беспокойство также может быть направлено в прошлое: «Надо было что-то сделать, а я не сделал»; «Я не должен был курить, зря я начал». Прошлое не изменишь. Так какой смысл теперь переживать о нем? Извлеките из прошлого уроки и примените их в будущем. Не терзайте себя вопросам, почему что-то случилось. Спросите себя, для чего оно произошло. Этот вопрос побуждает узнавать новое, ведь, задавая себе вопрос «Для чего?», вы задумываетесь о смысле полученного опыта и о том, какой урок вы должны были извлечь из произошедшего.

Когда человек целостен, он не проводит границу между тем, чем ему приходится заниматься и чем он хотел бы заниматься. Когда вы целостны, вы едины, вы в согласии с собой: то, чем вам хочется заниматься, то, чем вам следует заниматься, и то, чем вы на самом деле занимаетесь, — это все одно и то же. Никаких сомнений. Никаких разочарований. Никаких бесонных ночей. Вы в полном согласии с собой.

Когда мой коллега профессор Уилл Макуинни был студеном в Йельськом университете, несколько студенческих клубов проводили соревнование между хорами. Голоса участников хора, в котором состоял мой коллега, считались самыми худшими у университете, за исключением одного студента, обладавшего чистейшим ангельским тенором. Поэтому клуб придумал следующее: хор в полном составе поднялся на сцену и начал петь, но каждый участник исполнял собственную мелодию, так что зал услышал совершенную какафонию. Затем медленно, один за другим, они стали замолкать. И лишь прекрасный голос тенора звучал все громче и громче, пока не остался один — кристально чистый и пленительный. Они получили первое место. То же самое происходит и в медитации. В вашей голове перекликается множество голосов, пытаясь друг друга перекричать. Чем сложнее решение, тем больше голосов раздается и тем больший стресс вы испытываете. Медитируя, вы выключаете голоса один за другим, а голос вашего сердца становится все громче и громче, и наконец вы отчетливо слышите ответ на свой попрос. И вот вы в полном согласии с собой, ибо решение принято. Мастера йоги говорят, что разум — это террорист. Разум терроризирует нас. Я один раз даже видел наклейку на машине: «Не всегда верьте тому, что вы думаете».

Здоровий спосіб життя і погані звички. Основний посил частини: в новому світі переможе не сила чи розум, а дисципліна, організованість, сила волі. Адізес дивиться зблизька на погані звички, знаходячи їх повсюду і роздумує над зброєю, яка допоможе боротися з ними: сила слова «ні», релігія, поміркованість, а то і новий «сухий закон» чи цензура на телебаченні.

Мы, жители развитых стран, живем не в скудости, а в изобилии. Возьмите любой магазин — сколько продуктов на выбор! Но все ли они одинаково хороши? Все ли полезны? Исследование, проведенное крупной сетью супермаркетов, установило, что если исключить отделы фруктов и овощей, торгующие тем, что произведено природой и по умолчанию полезно, то 76% из оставшихся 24 тысяч наименований продуктов не имеют питательной ценности.

В каменном веке змея была змеей, а лев — львом. Невозможно было ошибиться, откуда исходит угроза. Сегодня фастфуд, напитки с высоким содержанием сахара и продукция животноводства (мясо и молочные продукты), напичканная жирами и антибиотиками, упакованы и рекламируются как самая лучшая пица. И постепенно они нас убивают. Такой опасный для здоровья стиль жизни активно пропагандируется с помощью рекламы, в которой используются самые изощренные, проверенные практикой методы психологического воздействия, направленные на то, чтобы убедить нас потреблять вредные продукты. Шокирующее число людей в развитых странах умирает преждевременной смертью от инфарктов, инсультов, рака и диабета — болезней, во многом вызванных образом жизни с минимальным уровнем физической активности, работой в условиях стресса и упортеблением пищи, закупоривающей артерии и вызывающей воспаления, — другими словами, наиболее рекламируемым и красочно упакованными продуктами. В новых джунглях враг притоворяется другом. В новых джунглях мы едим токсичные продукты и даже не отдаем себе отчет, насколько они вредны. Мы заживо разлагаемся, не замечая того.

Наиболее приспособлен сегодня не тот, кто физически сильнее всех. Не тот, кто умнее. Я считаю, что выживут те, кто обладает большой организованностью и внутренней дисциплиной, чтобы сказать «нет!» соблазнам. Те, у кого хватит силы воли, чтобы осторожно выбирать, чем питаться. Те, кто находит время для занятий спортом и достаточного отдыха. Люди же, верящие в то, что большие мускулы и тяжелая физическая нагрузка продлят им жизнь, и одновременно употребляющие нездоровую пищу, только причиняют себе вред.

Как выработать в себе самодисциплину — силу сказать нет? Разве не лучше произнести «да» зарядке вместо «нет» телевизору, «да» диете вместо «нет» жирному фастфуду, «да» здоровому образу жизни? Нет. Согласно моему опыту, «да» не очень помогает, потому что собласны и вредные привычки очень сильны. Представьте наркомана, которому предлагают его любимый наркотик, а он вместо этого говорит «Да!» здоровью. Не сработает. Ему в первую очередь нужна сила воли, чтобы сказать «Нет!» наркотикам. Нам всем нужно научиться говорить «Нет» и следовать своему решению. Я учу себя говорить «нет». Сначала я стал считать, сколько раз в день я сказал «нет» нездоровым позывам и сколько раз не смог этого сделать. Я пытаюсь улучшить пропорцию и придумать себе подходящую награду на конец недели за дисциплинированность.

Для себя я решил сделать субботу выходным днем. Никаких телефонов, никакого телевизора и никакого вождения. К сожалению, я не получаю удовлетворения от посещения синагоги, ритуалы и молитвы не находят во мне отклика. Так чем же мне заняться? Я пробовал читать выходные выпуски газет, но в них все одно и то же, и, честно говоря, они меня только расстраивают. Спорт? Это хорошо, но спортом следует заниматься каждый день. И тут мне пришло в голову: читая умные книги, к концу дня я чувствую прилив энергии. Поэтому я взялся читать Ошо — знаменитого индийского духовного лидера. А когда надоедает, переключаюсь на Pirkey Avot — книгу еврейской мудрости. Я хочу прочитать все книги мудрости из всех религий. Кроме того, я читаю сборники анекдотов: иногда в них можно найти много мудрого. День шаббата или день «нет» (не обязательно суббота, это может быть любой день на ваш выбор) — это день, который можно провести так медленно и непринужденно, как вам угодно: с долгими, долгими завтраками, обедами и ужинами, размеренными беседами с супругой (супругом), не прерываясь на звонки или встречи и никуда не выезжая. Было бы здорово, если бы появилась новая религия — религия «Нет!»

Объедаться любым продуктом, даже клубникой, вредно. Чересчур много любви ведет к ненависти, а чересчур много ненависти — к безумию. Умеренность — вот решение. Если вы любите, нестрашно чувствовать некоторое недовольство (я бы не сказал «ненависть») по отношению к этому человеку. Посидите на солнце 15 минут ранним утром, чтобы получить дозу витамина Д3. Необязательно загорать целый день, особено около полудня, а то обгорите и зработаете рак кожи. Всегда ли принцип «немного» правильный? Как насчет «немного» героина или кокаина? Ага! Значит, нам нужно новое правило: полное неприятие всего, что захватывает контроль над нами порабощает нас, того, что вызвает привыкание. Ибо, привыкая к чему-то, мы теряем контроль над собой, а потеряв контроль, мы больше не можем следовать правилу умеренности. Остановитесь и подумайте, к чему привязаны вы? К работе? Пище? Сексу? Алкоголю? Наркотикам? Физическим тренировкам? Курению? Обратите внимание: предмет нашего пристрастия не кажется нам плохим. Напротив, он доставляет нам удовольствие. Иначе привыкание не возникло бы. Проблема состоит в том, что, несмотря на получаемое удовольствие, объект плохой привычки для нас вреден. На протяжении тысяч лет мы полагались на прицип: все, что доставляет нам удовольствие, скорее всего полезно. Если продукт невкусный, он плох. Так обстояли дела в эпоху дефицита — во времена, когда мир был гораздо проще, чем сейчас. Но в эпоху изобилия этот принцип больше неприменим: вы можете получать столько удовольстви, сколько заходите, но помните, что излишество вредно. Все, что чрезмерно, опасно для вашего здоровья и счастья. Чего в вашей жизни слишком много? Подумайте, можно ли слегка сокртить количество или частоту упортебления, использования или проделывания этого избыточного? Посмотрите, что произойдет, когда вы попытетесь это выполнить. Если возникнут трудности, значит, вы не контролируете себя. Значит, вы зависимы. И эта завиимость может уничтожить вас.

Решая проблему лишнего веса, мы, по сути, боремся с синдромом, а не с причиной заболеваний. Вероятность инфаркта от этого не снизится. Предложите толстяку отрезать одну ногу,тогда его общий вес будет в пределах нормы. Но он все равно останется человеком с лишним весом.

Почему некоторые предпочитают чувствовать себя отчаявшимися, несчастными жертвами обстоятельств и, как следствие, преждевременно стареют и зарабатывают различные болезни в результате депрессии? Может быть, это происходит из-за того, что ощущение несчастья так или иначе выгодно им, даже если они этого не осознают. Например, они таким образом пытаются привлечь к себе внимание. Чем больше я от этом думаю, тем больше понимаю, до какой степени мы окружены источниками различных вредных привычек: плохой пищей, работой, алкоголем, табаком и даже чрезмерным увлечением спортом. Теперь я понял, что мы еще попадаем в зависимость от определенных чувств. Различные сигналы из внешней среды подпитывают наши пристрастия, и мы игнорируем сигналы, которые, наоборот, указывают на вред. Проблема состоит не в том, что нам не хватает свободы выбора между разными чувствами, а в том, что нам нравится чувствовать себя плохо. Как освободиться от пристрастия к определенному чувству? Я думаю, можно обойтись без психотерапии. Энштейн сказал, что факторы, создающие поблему, не являются составляющими решения. Поэтому если пролема заключена в голове, ее решение следуюет искать в сердце. Иными словами, надо начать по-другому воспринимать сигналы из внешней среды. Мы должны научиться реагировать на сигналы, которые усиливают наши зависимости, негативно, а не позитивно. Что делать? Возьмем, к примеру, человека с депрессией. Когда он находится в таком состоянии, ему комфортно, но некомфортно, когда все в порядке. Поэтому человек ищет поводов, чтобы чувствовать себя несчастным, подпитывая таким образом свою зависимость от этого ощущения.

Іллюстрація Постнауки для матеріалу про суспільство споживання

Взаємовідносини. Найменша частина книги. Адізес приміряє свою методологію для аналізу стадій життєвого циклу людини в шлюбі і знаходить, що з сім’ями, як з організаціями, — виживає той, хто міняється.

Люди похожи на Луну. У каждого есть светлая и темная сторона. В зависимости от того, как вы с ними общаетесь, они поворачиваются к вам той или другой стороной. Вы не узнаете человека по-настоящему до тех пор, пока не увидите обе его стороны. И тогда возникает вопрос: любите ли вы свет, который он привносит в вашу жизнь, больше, чем ненавидите исходящую от него тьму?

Я сделал открытие, что креативным людям зачастую непросто выстраивать близкие и доверительные отношения. Созидая (работая над текстами, консультируя или проводя тренинг) я полностью погружаюсь в процесс. Если меня остановить посреди этого процесса и спросить, какой сегодня день недели или даже время года, у меня может уйти секунд 30 на то, чтобы абстрагироваться от своего занятия и ответить на вопрос. Когда я творю, меня в помещении нет. Я на самом деле нигде. Поэтому я не замечаю и не чувствую чьего-либо присутствия рядом с собой. Что происходит, когда я не занят творчеством? Я остаюсь тою же креативной личностью, поэтому мое сознание зачастую блуждает. Физическия на месте, но мысленно могу быть далеко от своего тела. Я о чем-то думаю или очень внимательно наблюдаю за чем-то. Сын или жена могут со мной разговаривать, но какие-то их слова заставляют мои мысли блуждать, и я начинаю слушать свое сознание, а не то, что они говорят. Неудивительно, что они считают меня ужасным собеседником. Всем творческим людям, чье сознание постоянно занято, сложно поддерживать близкие отношения. Ведь для настоящей близости необходимо, чтобы ваше сознание присутствовало и концентрировалось на дугом человеке.

Моя мать умерла, когда я ненадолго отошел от ее постели, чтобы поесть. С тех пор я опросил массу людей, чьи родственники умерли в больнице, был ли кто-то в комнате с умирающим в момент смерти. И неизменно слышал в ответ: в комнате в этот момент никого не было. Разумеется. Потому что любовь продлевает жизнь. Сколько в вашей жизни любви? Кого вы хотели бы видеть подле своей постели в последние минуты? Кого вы не хотите там видеть? Почему вы не избавитесь от тих людей уже сейчас? Я заметил, что в успешных компаниях много любви: они любят своих клиентов; руководители любят подчиненных и наоборот; компания любит общество, в котором находится, и заботится о нем. Любовь продлевает не только нашу жизни, но и жизнь организаций, где мы работаем, жизнь общества и страны, в которой мы живем. Мне нравится философия Махатмы Ганди: «Живи, словно завтра тебе умирать; учись, как будто тебе жить вечно».

Вирішення проблем. Найбільш ділова частина книги. Адізес думає про проблеми і методи їх рішення. Про управління в бізнесі і в особистому житті.

Управлять — это принимать правильные решения и эффективно осуществлять их. Принятие правильных решений становится все сложнее по сравнению с прошлым и станет еще сложнее в будущем. И трудности на этом не заканчиваются. Реализация решений, независимо от степени их правильности, также будет усложняться. Трудовые ресурсы больше не исчерпываются «синими воротничками», рабочими — теми, кто просто слушает приказы, выполняет их и радуется возможности забрать зарплату домой. Новые работники более образованны. Мы не нанимаем «рабочие руки». Мы нанимаем мозги. Проблема с мозгами состоит в том, что они думают независимо и не желают слепо следовать приказам. Представители новых трудовых ресурсов хотят участвовать в принятии решений, контролировать в определенной степени свою рабочую деятельность, иметь влияние и выбор. Это означает, что управленческий процесс становится все демократичнее. Последствия этого также предсказуемы: становится все сложнее осуществлять перемены. Демократия, в конце концов, узаконивает разногласия, а разногласия редко упрощают процесс реализации решений. Людям приходится жить в более трудное время. Они должны быстро принимать правильные решения и уверенно и безупречно исполнять их в среде всеобщей вовлеченности, когда многие люди имеют и право, и желание сопротивляться вам — и это в то время, как перед вами в ускоряющемся темпе непрерывно возникают все новые, критически важные проблемы. Поскольку перемены ускоряются, вам придется принимать больше решений (и делать это чаще, чем прежде), а чтобы их своевременно осуществлять, необходимо быть дальновидными и эффективно действовать в соответствии с внутренней политикой своей компании, не подставляя себя под удар.

У вас будет меньше времени для семьи — и что еще хуже, все меньше времени для самого себя. Время для семьи и для себя не найдешь. Его надо брать, специально выделять. Отнеситесь к этому кк к религиозному прозднику. Господь не говорил: «Когда найдете время, отметьте Рождество или Хануку, или какие другие праздники, которые вы отмечаете». Религиозные писания просто устанавливают день. И точка. Работа создает работу. Отдыхайте, когда наступит выходной. И точка. Понаблюдав за религиозными людьми, вы обнаружите, что они в целом менее подвержены стрессу. У них есть четкая инструкция — их религиозное писание, святые книги. Религия говорит им, что делать и чего не делать. И у них есть вера. Они полагаются на высшее сознание и позволяют ему разрешать возникающие сложности. Они верят. Как же быть людям нерелигиозным? Им, пожалуй, приходится труднее всего. Они вынуждены сами создавать для себя инструкции, чтобы ими руководствоваться. Им нужно научиться, как сознательно брать свободное время, как прекращать работу и начинать отдыхать. Они должны осознанно и самостоятельно выработать для этого силу воли, а не следовать правилам, установленным кем-то для них. Построение бизнеса или карьеры напоминает добычу золота. Если вы будете только рыть, не останавливаясь на обустройство инфраструктуры (укрепление стен и свода) то шахта может обрушиться вам на голову и запереть в западне. В процессе строительства вы должны останавливаться, чтобы оценить сделанное в целом, внести, если необходимо, коррективы и собраться с силами для перехода к следующему этапу. И данный алгоритм следует повторять в течении всей вашей жизни.

Возьмите отпуск. Возьмите его, или вдруг обнаружите, что работа и постоянные перемены окончательно вас затянули. Жизнь будет все время давать вам новые возможности, все более сложные и интересные, и в то время, как карьера «взлетит в стратосферу», ваше здоровье (и душевное, и физическое) будет ухудшаться, и в конце концов окажется, что вы не только не узнаете своих детей и супругу, но себя самого. Вы не узнаете человеа, каким стали. Итак, чем стоит заняться в то время, которое вам удалось высвободить из своего плотного графика? Мой клиент рассказал, что нашими самыми главными активами в жизни являются здоровье, семья и друзья. До тех пор пока мы сохраняем три этих счастливых дара, деньги могут приходить и уходить. Если потерять здоровье, ничто другое уже не важно. Если потерять семью, это подобно смерти. А верные друзья всегда помогут найти выход из кризиса, что бы ни произошло. Эти три актива не накапливаются сами собой. Вы должны инвестировать в них, чтобы они росли. Многие из нас принимают эти богатства за данность — пока их не лишаются. Как ни странно, многие не понимают, что в нашей жизни самое ценное, пока не лишаются этого. Мы не понимаем ценность здоровья, пока не заболеваем. Не ценим демократию, пока не попадаем под пяту диктатора. Не ценим в достаточной мере любящую, поддерживающую нас семь, пока, упаси Бог, не теряем ее. И никогда не понимем важности верных друзей, пока не наступает день, когда нужна их помощь — а их нет.

Что бы вы подумали о бизнесмене, объявившем, что решил завоевать рынок Нью-Йорка, но при этом не собирается тратить на это свое время и деньги? Вы бы посчитали этого человека пустым мечтателем. Что бы вы подумали о человеке, готовом принесити в жертву свою жизнь ради продвижения определенной политической идеи или религиозного убеждения? Вы бы сочли его решительной личностью, глубоко преданной своему дело, — степень его решимости очень высока. Намерений без жертв не бывает. Не бывает решимости без цены. Чем больше вы готовы заплатить, тем выше степень вашей решимости. Если один предприниматель хочет выйти на рынок Нью-Йорка, вложив 10 миллионов долларов (и это лишь малая часть его средств), а другой вкладывает 50 тыс долларов — все, что у него есть, то очевидно, что степень решимости второго бизнесмена гораздо выше. Чем значительнее проносимая жертва, тем выше степень решимости. Жертва зимеряется не только деньгами. Ею могут быть время, потраченное на достижение цели, или та боль, которую мы испытываем в борьбе с теми, кто противодуйствует преременам, потому что вы полны решимости произвести преобразования, то есть заменить одно другим.

Как учиться на ошибках? Во-первых, нужно понять, что каждое сознательное действие состоит из двух компонентов: принятия решения и его исполнения. Соответственно, возникают два вопроса: правильным ли было принятое решения и правильно ли исполняли хорошее решение.

Какой урок можно извлечь, если принятое решение было неверным? Чтобы продвинуться в этом вопросе, следует выйти за рамки оценочных суждений типа «лучше было бы». Осуждение никого ничему не научит. Мы учимся, анализируя процесс принятия неверногго решения, чтобы в следующий раз действовать по-другому. Те ли люди были вовлечены в принятие решения? Как они работали над ним? Просходил ли конструктивный обмен идеями, прежде чем приняли решение? Учли ли всю относящуюся к делу информацию? Были ли корректно звешены все «за» и «против»? Перечисленные вопросы — лишь показательная выборка из общего числа проблем, которые следует учесть при анализе процесса поиска решения. Они должны дать вам представление о том, как такой анализ проводить. Перейдем ко второму вопросу. Предположим, было принято адекватное решение, и теперь стоит обратить внимание на процесс его исполнения. В этом случае, раз мы собираеся учиться на своих ошибках, уместен другой набот вопросов для анализа. Например, кто в команде не выполнил свою часть работы? Почему? Может быть, не хватило времени? Или сложность задачи превосходила компетенции и уровень ответсвенности сотрудников? Или же, напротив, сложность пролемы была недооценена и поэтому важность исполнения решения оказалась заниженной? На мой взгяд, принципиально важно дифференцировать ошибки, допущенные при принятии решений, и ошибки, сделанные в процессе их исполнения. Это ошибки разных типов, объясняются они совершенно разными причинами, и уроки из них извлекаются разные. Однако какой урок можно вынести, если анализ покажет, что решение было верным, а его исполнение — безупречным? В этом случае мы учимся смирению: люди не могут контролировать все переменные факторы, влияющие на их жизни. Как бы мы ни старались, не все происходит согласно нашим планам. Следует смириться с тем, что наши возможности ограниченны, и усмирять свое эго — урок, который, судя по всему, нам предстоит постоянно усваивать на протяжении всей нашей жизни.

Когда у нас нет духовного ядра, мы пытаемся заполнить пустоту богатствами. Но их никогда не бывает достаточно — духовная дыра бездонна.

Представьте себе, что в некой частной школе девушек из состоятельных семей учат оценивать успех в жизни числом пар обуви в гардеробе и стоимостью нарядов и украшений. Ужас, не правда ли? Однако в бизнес-школах участ именно этому. Студентов учат, что успех измеряется исключительно показателем ЕВІТА, доходностью акций и приростом акционерного капитала. Мы создаем класс богатых несчастных людей. Но, чтобы обрести мир в жизни, им необходимо самим развивать свою духовность — ведь от бизнеса они ее не получат. Многие путают духовность и религию. Большая ошибка. Некоторые религии или их ответвления потеряли свою духовную ориентацию: они проповедуют убийства и разрушение. Для меня понятие «духовность» означает ощущение принадлежности к чему-то большему, чем ты сам, которое достигается следованием абсолютным и непреходящим моральным принципам. Tikkum olam. Такою должна быть цель. Tikkum olam — это древнее выражение на иврите, которое объясняет, для чего мы живем на этой планете. Что оно означает? В бувальном переводе звучит как «исправить мир», другими словами, оставить детям после нашей смерти мир лучше, чем тот, в котором мы родились. Зачем нужо «исправлять» его? Из-за энтропии. Из-за происходящих перемен. Мир непрерывно меняется, и не всегда к лучшему, если только мы не возьмем на себя инициативу руководить и управлять переменами во благо. Если запустить сад, то он зарастет сорняками. Машина, если ее не ремонтировать, развалится. Семья, если игнорировать потребности ее членов, перестанет быть семьей. Нужно ухаживать за садом. Ремонтировать машину. Проводить время с сеьмей. Работать на нужды общества и страны. Помогать исцелять землю. Tikkum olam — исцелить мир, оставить после себя лучший мир, чем тот, который оставили нам, — такою должна быть наша цель. Инновация, устойчивость, лидерство — безусловно, но через призму понимания: исцеляют он мир или приносят вред?

Духовність та релігія. Хоча у нас світська держава, відношення до релігії у багатьох дуже, е-е-е, релігійне. Релігію, і все що з нею пов’язане, не можна критикувати, обговорювати. Приємно, що Адісез роздумує над непростими питаннями, які в пристойному товаристві не прийнято виголошувати. Наприклад, де був Бог під час Голокосту? В цій частині захована одна із найсильніших фраз в книзі — коментар читача до посту Адізеса «Де Бог?» Читач написав наступне: Мого Бога кремували під час Голокосту.

Многие выжившие во время Холокоста, включая моего отца, испытывают такие же переживания. Они усомнились в существовании Бога. Как он мог допустить Освенцим, позволить нацистам сжигать невынных детей, не говоря уже об истреблении множества раввинов, которые верой и правдой служили Ему? Где был Бог, когда все это происходило? Тот Бог, от которого отреклись пережившие Холокост, — это зевсоподобный бог, заснувший у руля, позволивший совершиться подобным зверствам.

Бог, в которого я верю, это система, управляемая формулой, благодаря ей мир существует ныне и будет существовать во веки веков. В качестве аналогии рассмотрим человеческое тело. Почему, когда мы заболеваем, наш мозг не замечает болезни, особенно исли она опасна для жизни? Почему он вообще позволяет недугу проникнуть в тело? Чем он был занят? Всемогущего мозга не бывает. Но существует система органов, которые взаимодействуют между собой, и формула, определяющая это взаимодействие. Например, если мы едим, спим и регулярно занимаемся спортом, то болеем реже и живем дольше. Чрезмерно увлекаясь сладким, жирным, соленым и обработанными пищевыми продуктами, мы набираем лишний вес и в итоге серьезно заболеваем. У тела, разума, эмоций и души нет внешнего менеджера. Все он управляют собой сами в соответствии с формулой. Кто должен защищать наше тело? Мы сами. Не рассчитывайте, что добрый папочка позаботится о вас. Кроме того, люди в ответе за то, что происходит здесь, на Земле. Бог — это система правил, игнорируя которые мы попадаем в беду. Когда мы им следуем, все в порядке. Кто создал формулу? Никто. Не ищите создателя или хозяина в лице Зевса. Формула возникла, развивалась и непрерывно развивается, а мы не прекращаем попытки ее понять. Формула, правящая миром, — не что иное, как абсолютная, чистая любовь. Итак, где же был Бог во время Холокоста? Формула объясняет, что произошло: Холокост стал манифестацией дезинтеграции — политической, социальной и религиозной. Расизм был одной из причин дезинтеграции, а также проявлением отсутствия доверия и уважения к другим людям. Холокост произошел, когда ненависть заняла место любви. Если вы примете, что Бог — это система формул, состоящая из компонентов и взаимоотношений между ними, то Холокост и Бог не противоречат друг другу, подобно тому как телесные болезни не противоречат существованию мозга. Служить Богу — служить любви к тем, кто на нас не похож, любви к природе, уважительному к ней отношению — любви к камням, воде и воздуху, — всеобъемлющей любви. Беспредельная любовь и есть Бог. Чем больше вы любите, тем ближе вы к Богу. Но любви нужна защита. Почему? Потому что ненавидеть легко, а любить трудно. Когда ненависть поднимает свою уродливую голову, те, кто любит, не должны отводить граза прочь, потому что иначе ненависть не остановишь. Это почти случилось с Гитлером: если бы Германия опередила антифашистскую коалицию в гонке за атомным оружием (а это почти произошло), мы бы все сегодня разговаривали на немецком. Защищаем мы любовь или позволяем ненависти править миром? Бог наблюдает.

На круглой планете нет ни начала, ни конца. Нас трясет от холода, когда мы лежим в жару. На Северном полюсе, если смотреть слишком должно на белый снег, можно потерять зрение и погрузиться во тьму. Закрывая глаза, мы видим белые точки. Чрезмерная любовь ведет к неприязни, а чрезмерная ненависть зачастую превращается в любовь. Так почему бы чрезмерному всему не быть началом ничему, а чрезмерному ничему — началом всему?

Див. Також

Блог Адізеса
Переклад частини статей із блогу Адізеса російською
Моя рецензія на книгу Адізеса «Розвиток лідерів»

Програма для планування фінансів: як розібратися з фінансами та не зачахнути над златом

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 29 Jan 2016 09:00:00 +0000

Перед вами посилання на гуглдок, який допоможе розібратися із фінансами.

docs.google.com/spreadsheets/

Щоб отримати копію для редагування, відкрийте, натисність в документі Файл-создать копию.

Я зробив його, коли ми з дружиною планували сімейний бюджет на рік. Нам інструмент пригодився, можливо, допоможе і вам

Що робить

Табличка покаже фінансову картину року, допомаже спланувати витрати, підготуватись до подорожей чи маштабної покупки. Для розрахунків табличці треба мінімум інформації:

— щомісячний дохід;
— щомісячні витрати;
— інші заплановані втрати/доходи.

Навіщо

Контролювати і управляти фінансами тяжко, нудно і не круто. Зазвичай, люди знають, яка сума у них є зараз на кредитці чи в шухляді та величину своїх доходів. Просвітлені приблизно уявляють, скільки витрачають кожного місяця. Але мало хто дивиться в майбутнє. Щоб переконатися у цьому, достатньо провести експеримент.

Яка сума на ваших рахунках буде 30-го червня?

Тяжко сказати. Ми не тримаємо в голові різницю між доходами та витратами, і тим більше, її зміну впродовж року. Через це фінансові цілі перетворюються на мрії. Людина каже собі, що хоче купити машину. Але коли це зробить — знає дуже приблизно. Табличка показує, як мінється сума на рахунку впродовж часу.

Як користуватись

Розглянемо типовий приклад. Сім’я з двох персон, обоє отримують зарплату. Іншого постійного джерела доходів — депозитів, нерухомості для здавання в оренду, бізнесу — немає. Не так давно заходили три празники в гості, тому на рахунках залишилось не густо: 4500 грн.

Порахуємо операційні — ті, що повторюються із місяця в місяць — росходи та доходи. Заробляє сім’я 14 тис. на двох. Себе не балують, але при нинішніх цінах витрачають не менше восьми-дев’яти тисяч в місяць. Беремо для розрахунків дев’ять, буде правдивіше. Отриманої інформації досить для початку.

Вводимо дані у відповідні клітинки.

Крутяк. Постійний, безперервний ріст вгору. На жаль, в реальності так не буває. Окрім постійних витрат завжди з’являються незаплановані, які псують всю діаграму.

Наша сім’я сідає думати, що вони ще мали купити такого, що не входить в стандартні трати. Список росте: плеєр чоловіку на день народження, будку собаці, коштовності дружині на восьме березня, матеріали на мікроскопічний ремонт в кухні, дзеркало у ванну, ще безліч витрат, а головне, те, ради чого вони і затіяли планування — відпустка.

— Давай прикинемо, коли ми будемо витрачати гроші, — радісно каже дружина.

Чоловік вводить орієнтовні суми в таблицю в стрічку «інше».

Результат робить очі сім’ї вологими, і зовсім не від щастя. Але зате він більш-менш правдивий. Також він показує, що на відпустку грошей має вистачити. І каже ще багато чого. Наприклад:

— немає фінансової подушки безпеки;
.
— витрачають майже все, не думаючи не тільки про страхування найближчого майбутнього, але і про довготривалу перспективу, старість;
.
— не можуть собі дозволити почати зберігати на якусь велику річ: машину, квартиру, депозит для навчання дитини;
.
— витрачають менше, ніж заробляють (це головне).

Далі з цифрами працюємо залежно від цілей. Якщо відпустка — першочергова ціль, і запланували її на липень-серпень, не обов’язково зберігати гроші на рахунках і вивалювати всю суму за тиждень. Як варіант, кладемо кошти на шестимісячний депозит, наприклад, трьома частинами щомісяця по 4,5 тис. В кінці терміну сума виросте на 7-10%, а ризик нікуди не поїхати суттєво зменшиться. Гроші працюватимуть. Ліниво, але працюватимуть. І психологічно легше розставатися з меншими сумами.

Подивимось, як виглядатиме картина в такому випадку.

Упс, залізли в мінус. Треба переносити трати з переліку «інше» на пізніший період.

Зрозуміло, що в деяких місяцях операційні трати перевищуватимуть заплановані дев’ять тисяч. Це не проблема, якщо поряд стоятимуть місяці з меншими. Якщо ні, то або вводимо режим жорсткої економії, або економимо на «іншому».

Недоліки

Це дуже простий інструмент. В час крутих мобільних додатків здається, що занадто простий. Простий до аха-ха-ха, примітивна табличка в Екселі. В мережі є багато шаблонів для фінансового планування. Наприклад

http://www.vertex42.com/ExcelTemplates/budgets.html

Автори пишуть, що мільйони людей користуються ними. Я б поправив: мільйони людей закачують шаблон. Там все настільки складно, і настільки багато пунктів, що більшість людей просто задовбеться їх заповнювати.

Заповнення та підтримання в актуальному стані таких програм вимагає дуже цінного ресурсу — людської дисципліни. Тому чим простіші вони будуть, чим менше даних туди треба буде заносити для отримання показового результату, тим краще.

Що далі

Далі грошей буде стільки, що доведеться їх відмивати, як Уолтер Уайт

Ми використовували цю таблицю для фінансового планування року в своїй сім’ї. Алгоритм виглядав так:

Порахували витрати. Сіли з блокнотом і в думках пройшлися по кожній кімнаті в домі, по двору, по наших сімейних мріях та потребах, записуючи, що куди купити

Прив'язали покупки до календаря. По кожній траті прикинули ціну і розбили покупки більш-менш рівномірно по року

Врахували операційні затрати. Внесли в табличку заробітну плану і операційні витрати. Приблизну суму витрат ми знали, тому що перед тим три місяці фіксували їх в мобільному додатку Спенді. Мені Спенді подобається. Використовую безкоштовну версію, яка дозволяє вносити суму затрат чи доходів та присвоювати їй категорію. Програма показує статистику за обраний період: розподіл витрат по категоріям, порівняння витрат за два періоди, загальні трати, графік їх росту чи падіння. Головне, вона не надто напряжна.

Продумали варіанти зменшення затрат. Наприклад, використали той самий прийом з депозитом для отримання хоч якогось прибутку через півроку. Тут важливо не використовувати фашистські прийоми, типу, о, придумав, а давай не будемо їсти хліба. Вони допоможуть зекономити в короткостроковій перспективі, але на довгій дистанції ви зірветесь і будете надолужувати втрачене.

Думати треба над заходами, які допоможуть не витрачати лишнього. Саме лишнього. Так, наприклад, якщо ми заходимо в супермаркет за покупками, то лишнє потратимо обов’язково. Особливо, якщо заходимо туди голодні. Стопроцентно, якщо без списку. Тому логічно скоротити походи в супермаркет. Ми намагаємося замовляти з доставкою крупними партіями памперси, корм коту, каву. Хочемо закупити продукти довготривалого зберігання у великій кількості, щоб не так часто ходити в магазин.
Ще один приклад.

Проект шкафа у ванну

Нам треба шкаф у ванну кімнату. Він нестандартний, маленький та простий. Можна замовити втридорога на Ікеї, а можна спробувати самому спроектувати, замовити розпил і скрутити. І досвід цікавий, і відволікаєшся на ручну працю, і явно дешевше.

Оцінили можливість відкладати на стратегічні цілі. Подумали над стратегічними планами. Чи зможемо відкладати щось на довготривалі цілі? Занесли дані в таблицю, щоб оцінити можливу суму.

Запланували моніторинг. Вирішили раз в місяць спостерігати, наскільки заплановане відрізняється від реальності. Важливо не бути скнарою і не повертатися до графіку щодня. Хай собі йде, як йому хочеться. Раз в місяць достатньо, щоб оцінити різницю між запланованою сумою витрат та реальною. Якщо різниця солідна протягом кількох місяців, треба приймати міри.

Далі будемо користуватися планом і удосконалювати його. Надіюсь, колись він буде зручний, гарний та ще більш корисний. Поради та побажання по вдосконаленню приймаються.

Про оновлення буду повідомляти додатково.

Діліться інструментом з друзями. Не дякуйте.

Див. також інші статті по темі фінансів
.
Як фінансувати
Куди фінансувати

Які книги почитати. Книги на 2016

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Sun, 24 Jan 2016 17:00:00 +0000

Незавершене полотно Тернера "Замок Норхем. Світанок". Час від часу художник повертався до сюжету, намаючись вловити утікаючі полиски теплого сонячного світла. Так же виглядає і книжковий план: розмивчаста картина, до якої постійно повертаєшся, щоб додати декілька нових штрихів

Статистика за 2015
Прочитав — 35 ( на десять менше, ніж минулого року).
Почав читати і не закінчив — 0. На жаль, нуль. Деякі варто було прибити швидше і не мучитись. От вони:

Холодний дім, Чарльз Діккенс;
Змова багатих, Роберт Кійосакі;
Будь кращою версією себе, Ден Вальдшмідт;

Передумав читати — 5. Прочитав книг, яких не було в переліку — 12 (на 6 більше, ніж минулого року).
Купив — 6;
Подарували — 1;
Узяв у бібліотеці/друзів — 9.

Дивує падіння швидкості читання. Десять книг — серйозний показник. В часовому перерахунку виходить, що я не читав два місяці. Надіюсь, причина у величині книг 2015-го року. Деякі з них були великими (Холоднокровне вбивство, Алієніст, книги Девіда Мітчела), а деякі — просто здоровенними (Щегол, Холодний дім і, особливо, Музей покинутих секретів). Також варто сказати дякую новому телефону: серфити в інтернеті чи дивитись футбол приємніше, ніж слідкувати за потоком свідомості від Забужко.

Поки що вважаю, що зменшення кількості прочитаного — статистичний випад і планую прочитати в новому році 45 книг, включно із «Улісом».

Нагадаю, як я вибираю книги і правила, що допомагають читати більше.

Як вибрати книги

Збираю інформацію про корисні книги з різних джерел. Це книжкові спільноти в соціальних мережах, відомі люди, які багато читають, знайомі та друзі, думка яких мені важлива, сайти чи блоги видавництв. Також шукаю ціленаправлено, якщо цікавить конкретна тема чи автор.

Далі пропускаю книгу через свою систему фільтрів, і якщо річ підходяща, зберігаю посилання в спеціальній вкладці. У кінці року таких посилань збирається багато, я сідаю їх розгрібати, вибираючи найкращі. Це дуже приємна процедура. Я вершу суд. Читаю рецензії, опис, анотації і правлю безжальною, але справедливою, рукою: ти йдеш в план читання, а ти відправляєшся в забуття.

Технічно виглядає так: переношу всі закладки в нотатку в Еверноті, створивши перший, дуже роздутий, список. І з нього вибираю найкращі: 15 художніх, 15 бізнес і 15 різних книг.

Як читати більше

1. Витрачаю час на вибір книг раз у рік.
1
2. Чергую художні та ділові книги.
1
3. Завжди ношу книгу з собою. Намагаюсь, щоб при мені була паперова книга та читалка.
1
4. Припиняю читати, якщо книга не подобається (50 сторінок достатньо, щоб винести вердикт).
1
5. Використовую обрізки часу на читання. Обіди, чекання в чергах, пробках.
1
6. Не роздумую над запитанням чим зайнятися в конкретній ситуації (наприклад, поїздка в громадському транспорті, довга черга в паспортному столі). Вирішено зазделегідь: трапляється конкретна ситуація — дістаю книжку і читаю.
1
7. Тримаю телефон на безпечній відстані і з вимкненим інтернетом.

Кого із бібліофілів почитати

http://biggakniga.ru/ Перекладач Щегла Донни Тарт. Класно пише, небанально думає, читає багато нових книг, які ще не вийшли на український чи російський ринок.

http://bookeanarium.livejournal.com/ Людина читає по 160 книг в рік. Рецензії як на художку, так і на нон-фікшн.

http://polyarinov.livejournal.com/ Цікаві рецензії. Сам пише

http://denischuzhoy.ru/knigi/ Рецензії з достатньої долею гумору.

http://ludwigbistronovsky.ru/storage/books бібліотека Людвига Бистроновського. Науково-популярні книги.

http://www.mann-ivanov-ferber.ru/ Сайт МІФа. Моніторю вихід нових книг. Не зайвим буде підписатись на розсилку, інформують про знижки та подарунки. Якість розсилки не дуже.

http://www.alpinabook.ru/ Сайт Альпіни. Моніторю вихід нових книг. Не зайвим буде підписатись на розсилку, інформують про знижки та подарунки. Якість розсилки не дуже.

http://kniga.biz.ua/ Необхідно підписатись на розсилку. Розсилка інформативна і не нудна. Інколи буває розіграш подарунків.

http://www.dynastyfdn.com/programs/popular/izdat Книги фонду Династія. Сам фонд, здається, перестав існувати, але нічого не заважає вибирати книги.

Діліться в коментарях своїми посиланнями.

Перелік на 2016 рік

Частина книг перекочувала з 2015 року.

Художка

1. Маленький друг, Донна Тартт травень

2. Волхв, Джон Фаулз липень

3. Гра в бісер, Герман Гессе

4. Чорий принц, Айріс Мердок

5. Мікроби хороші і погані, Джесіка Снайдер

6. Долорес Клейборн, Стівен Кінг

7. Улісс, Джеймс Джойс лютий

8. Фелікс Австрія, Софія Андрухович лютий

9. Процес, Альбер Камю

10. Одноповерхова Америка, Ілля Ільф та Євген Петров квітень

11. Убить пересмешника (перша і друга частина), Харпер Лі

12. Марсіанин, Енді Вір подивився фільм

13. Отель, Артур Хейли

14. Мао ІІ, Дон Деліло

15. Квіти для Елджерона, Даніель Кіз

16. Благоволительки, Джонатан Літтл

Нон-фікшн

1. Після трьох вже пізно, Масару Ібука червень

2. Майстерність вчителя, Дуг Лемов

3. Умберто Еко, Роль читача

4. Великі дані, Віктор Майєр-Шенбергер лютий

5. Як влаштована економіка, Ха-Джун Чанг квітень

6. Психологія. Люди, концепції, експерименти, Пол Крейнман

7. Без жалю до себе, Ерік Бертран Ларссен

8. Відмовляюсь вибирати, Барбара Шер

9. Розмноження в неволі, Естер Перель

10. Мистецтво читання, Томас Фостер квітень

11. Як перемогти страх, Ольга Соломатіна лютий

12. Брати чи віддавати, Адам Грант

13. Енштейн. Його життя та всесвіт, Уолтер Айзексон березень

14. Visual Display of Quantitative Information, Edward Tufte

15. Hiden dimension, Edward T. Hall

Третя 15-ка

1. Пояснюючи світ. Джерела сучасної науки, Стівен Вайнберг

2. Магічне прибирання, Марі Кондо

3. The Professor. Arsen Wenger at Arsenal, Myles Palmer

4. Фізика і філософія, Вернер Карл Гейзенберг

5. Потік, Міхай Чіксентміхайі червень

6. Гудзики Наполеона. Сімнадцять молекул, які поміняли світ, Пенні Лекутер, Джей Берресон червень

7. Втомлена людина, Сохер Рокед

8. Право писати, Джулія Кемерон

9. З третього світу - в перший, Лі Куан Ю

10. Мистецтво системного мислення, Ян-Марк Дермот, Джозефф О'Коннор

11. Знайти ідею. Введення в ТРІЗ, Генріх Альтшуллер

12. Бумеранг, Майкл Льюіс

13. Бок як ілюзія, Клінтон Річард Докінс

14. Покер брехунів, Майкл Льюіс

15. Хмарний Атлас, Девід Мітчел червень

Як завжди, поради в коментарях приймаються.

Буду актуалізувати пост по мірі прочитання.

Позаплан

Moneyball, Майкл Льюіс квітень

Див. також:

план 2014
план 2015

роздутий попередній план з усіма книгами в гуглдоці

Підсумки 2015-го року

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 18 Jan 2016 17:00:00 +0000

Основні події

Перший ДН сина. Перший дитячий день народження — дивна штука. Всі сім’ї святкують, і святкують з розмахом, тому що треба. Це ж перший. Тільки раз буває рік. Дитині ж від святкування не холодно, і не жарко. Власних спогадів не залишиться, розмах оцінить тільки по фото. Але ми не стали виключенням і відсвяткували! Було дуже тяжко підготуватися, все встигнути і організувати, але подивіться на ці фото.

Пам’ятка на майбутнє: не варто події такого розмаху організовувати і втілювати в життя своїми силами. Занадто тяжко. Краще виконаня довірити професіоналам, а оформлення й керування взяти під свій контроль.

Перша людська відпустка. Народження дитини кардинально міняє життя. Буденні в недалекому минулому події, типу походу в кінотеатр, видаються за свято. А про подорожі навіть думати не варто. Але ми подумали. Льоша підріс, став самостійним настільки, що його можна з прийнятним для всіх рівнем смертності нервових клітин залишити з дідусем та бабусею. Що ми й зробили, а самі поїхали у третю осінню подорож до Льовову. Не знаю, чи дойдуть руки описувати чергові львівські канікули, тут залишу найбільш яскравий момент.

Пізнім вечором ми пішли в «Театр пива Правда» — заклад, де варять, продають та подають пиво. В підвалі виробничий цех із реакторами та машинами наповнення, трохи вище магазин, а на третьому поверсі ресторан. В ресторані виступав дуже крутий оркестр. Хлопці грали українські народні, світові та українські хіти. Перед однією із останніх пісень робітники ресторану винесли величезні мішки із порожніми півторалітровими пластиковими пляшками та роздали присутнім. Оркестр грянув хіт. Спочатку старожили, а потім весь ресторан почав лупити пляшками в такт музиці. Стукав оркестр і мами з маленькими дітьми, стукали офіціанти і старші люди, стукала молодь і ми стукали. Приміщення завібрувало. Люди повернулись в сторону оркестру, дивились на барабанщика і стукали в унісон музиці. Приміщення додавало драйву: підсвічені ультрафіолетом декорації, відблискуючі духові оркестру серед бокалів с пивом, неймовірний барабанщик з двома чарівними паличками. Але справа була не в цих декораціях, лазерах чи палочках барабанщика. Було відчуття майже релігійного екстазу, такого сильного, що тяжко було говорити. Вверх, вниз, швидше, повільніше, рухи давали відчуття глибокого зв’язку із кожним, хто був у залі і з усім всесвітом. Усі просто лупили пляшками по чому прийдеться, і це дійсно було просто, як ритуали древніх людей. І це було сильно, це було древньо, первісно. Ритм пісні ніби пробивав током кожного, протікав через тіла усіх. Я зрозумів, як люди ходять по гарячому вугіллю: в такому стані мозок просто не відволікається на жалюгідні подразники типу болю. Я зрозумів, що зараз у натовпу одна на всіх свідомість. Що «Театр», ніби косяк риб, думає і рухається єдино. Кожен міг користуватися енергією натовпу і міг віддати свою енергію, ритм пісні підрівняв сердцебиття натовпу. Не було індивідуальності, всі стали єдиним цілим. Я зрозумів, як працюють секти, і зрозумів силу стадіонів та майданів.

Пізніше я прочитав, що синхронно рухаючись разом з іншими і відчуваючи себе частиною чогось більшого, людина стає щасливішою.

Мапа моїх подорожей

Подорожі. Рік видався насиченим на подорожі. Вперше побував в Індії та Китаї. Їздив по роботі, тому часу знайомитися з країнами було дуже мало. Основне: круто їздити туди, де культура кардинально відрізняється від нашої. В Європі, наприклад, все дуже схоже, тільки набагато краще. А в Індії та Китаї по-іншому. По-іншому їдять, по-іншому ставляться до часу, по-іншому ведуть переговори, по-іншому цінять життя. Ця іншість простежується від духовного до туалетного рівня. Якщо буде можливість, їдьте обов’язково. Кухня класна у обох країн.

Китай, в тих місцях, де був я, виглядає потужно, дорого, цивілізовано. Є ще старі квартали, в яких зберігся старий Китай: не залита бетоном фабрику світу, а індивідуальна майстерня в кожному під’ізді для своїх. Тут перукарня, тут можна перекусити, а тут обрізати дошку.

Якщо без снобства, то і новий Китай подобається.

Індія не далеко втекла від образу, з любов’ю вибудованого в Шантарамі: зрозумілий тільки місцевим жахливий трафік, сміття на березі океану, шокуюча бідність по сусідству з неймовірним багатсвом. І ніхто не париться. Сонце, вода, повітря, дощ — одні на всіх. Життя — одне. Яка різниця, будеш ти спати за фанерними стінами трущоб чи за кам’яними замків. Щоб насолодитися найбільшими багатствами — подихом вітру, променями сонця, поцілунком коханої — не обов’язково ховатися за кам’яні стіни.

Кубок Англії. Минулого року розповідав, в яких муках Арсенал, за який я вболіваю, виграв перший трофей за десять років.

В цьому році історія повторилась, Арсенал знову дійшов до фіналу Кубку Англії, знову в суперники дісталась набагато слабша команда, але зараз все було по-іншому. «Каноніри» розгромили простачків 4:0 і на цьому все закінчилося. Мушу зізнатися, що Кубку Англії мені вже мало. Цього року радість від перемоги була лише трохи більшою, ніж при рядовому виграші у серйозного суперника.

Це як піраміда Маслоу: людей, яким немає чого поїсти, не сильно тривожить положення в суспільстві — тут би на кусок хліба заробити. Але коли є кусок хліба, а за ним і масло з’являється, тоді починаєш думати про більш амбітніші справи: роботу, яка ціниться сусідами та батьками, благочинну акцію чи ще щось соціально важливе. Так і у футболі. Якийсь Уіган, який не так давно вигравав Кубок Англії, а зараз стоїть по вуха в трясині, навряд чи думає про перемогу в Кубку. А от я хочу титула чемпіона Англії або Європи. Не менше!

Святкування Кубку Англії на відкритому автобусному параді

Футбол. Раніше я любив пограти у футбол. Чай йшов, а реального футболу ставало все менше. Кріштіано Роналду в мої роки бив рекорди, отримував Золоті м’ячі, а весь мій футбол обмежувався сидінням перед телевізором з пляшкою пива і їдкими коментарями та настільною симуляцією реальності. Нарешті удача посміхнулась, ми познайомились з молодими людьми, що живуть недалеко від нас. Виявилося, що Рустам кожну суботу їздить грати на майданчик. Мало того, їздить своєю машиною, а отже може возити мене. Щоб трохи збити медовість історії, скажу, що граємо на вісім годин ранку.

Для мене цей футбол став не тільки ностальгічним стрибком у минуле, але й можливістю поспостерігати за типажами людей, яких рідко зустрічаю. Мене оточують в основному високолобі інтелектуали, з якими цікаво помінятись враженнями про останній фільм чи обговорити фабулу Імені Рози. Не маю нічого проти, навпаки, але наскільки ж цікаво та незвично спостерігати за чимось абсолютно іншим. Наприклад. Один із моїх футбольних знайомих розповідає історію, як вони з друзями весело бухали в п’ятницю. Справа була за містом в якомусь клубі, куди вони приїхали на машині. Логічно, що і повертатися також мали на тій же машині. Другорядні деталі, такі як стан алкогольного сп’яніння, близький до коматозного, у водія, мало кого хвилювали. Водій і справді випив немало, після чого його відрядили поспати у машину.

Коли діджей докручував останні пластинки, наші герої прийшли розбутити водія. Він встав, обвів своїх друзів погядом повним нерозуміння та тупості, кинувся до керма, вдавив на газ і помчав у невідомому напрямку. Чи варто наголошувати, що хлопці не надто зраділи цьому? Концентрація алкоголю у їх крові була ще вища, ніж у водія, і тільки багаторічна закалка і підвищенний вміст алкогольдегідрогенази — ферменту, що розщеплює спирт — дозволяла триматися на ногах. Тримаючись на ногах і один за одного вони знайшли якусь дівчину, яка змогла продиктувати адресу клубу і адресу проживання наших здивованих героїв службі таксі. Як зазначав мій футбольний знайомий наступного ранку: добре, що у нього в кишені чисто випадково завалялись якісь непропиті купюри.

Історія була б звичайнісінькою побутовою буденністю, якби не набула ефекту прямого ефіру. Прямо після футболу мій футбольний знайомий зателефонував Змєю, а саме так називали водія в тісних колах. Деякі відредаговані та відцензуровані фрази на мові оригіналу:

— Змей, ты выкупаешь, что нормальные люди так не делают?
— ...
— Ты скажи, может мы тебе что-то сделали, и ты на нас злишься? Или ты подсознательно хочешь нас кинуть...Я думаю, ты затаил обиду, и тупо подсознательно по синьке нас кидаешь. Нет? Ну, просто нормальный человек так не сделает.
— {виправдання на рахунок крайнього ступеню алкогольного сп’яніння}
— Если бы ты был хотя бы чуток трезвее, я бы уже ехал к тебе. Ты представляешь что за такое делают?
— {виправдання на рахунок крайнього ступеню алкогольного сп’яніння}
— Ну ладно, а ты вообще дома сегодня? А мама есть? Мы тогда заедем.
— {Змєй каже, що буде вдома сам, не проти, щоб заїхали}.
Розмова завершується.
— Поеду прорублю разок, пусть не отмазывается. Нормальные люди так не делают.

Спостереження

Матріархат повертається. Якщо ви ще не помітили: наближається епоха матріархату. Те, що жінки отримали рівні права, давно реальність. Жінки керують величезними компаніями, країнами, а чоловіки ходять у декрет. Переконався я в неминучості приходу матріархату в цьому році. Ми продавали беушні будівельні панелі. Якщо точніше, панелі перекриття. Купила їх жіночка. Зателефонувала, позапитувала, перепитала розміри, порівняла з очікуваним. Потім приїхала подивитись вживу. На Мерсі. Шкіряний салон, бізнес клас, двоє дітей всередині. Подивилась, прийняла рішення. Організувала погрузку краном і доставку на місце призначення. Неслабо, правда? Забув уточнити. Історію розповіла мені дружина — вона продавала панелі.

Ті самі панелі. Все ще присутні на гугл-панорамі

Ну і щоб два рази не вставати. Жінки дисциплінованіші за чоловіків. Вони змалку формують звички. Перед кожним виходом на люди — складний ритуал фарбування. Намазати під очима зволожуючим кремом кожного вечора. Кожного тижня зробити манікюр і т.д. Це дисциплинує, прокачує м’яз сили волі! Так що якщо вам для роботи важлива сила волі, дисциплінованість — беріть жінок, не пожалкуєте.

Не треба на когось рівнятися. Поради рівнятись на когось популярні в бізнес-книгах. Типу, гляньте на Стіва, який він крутий, скільки всього встигає. А як він організовує час, любо-дорого подитивитись. А він ще й готує смачно. Так-так, з кишені у нього стирчить абонемент в спортзал, три рази в тиждень ходить. Вірніше, їздить на своїй шикарній машині, на яку заробив буквально за пару місяців. Де працює? Не уточнюється, але робота йому дуже подобається — займається улюбленою справою. І ти такий сидиш і думаєш, бувають же Стівени. Пізніше я зрозумів, що зачасту такі історії — метафори. А навіть якщо ви бачите Стівена у реальному житті, напевне, у вас різні умови. У вас двоє маленьких дітей и бабуся на поруках, а ви рівняєтесь на холостяка, який від нудьги почав займатися йогою и бігати вранці.

Окремий, клінічний випадок — рівняння на героїв Фейсбуку. Не варто рівнятися на успішних молодих людей, які у Фейсбук-стрічці сьогодн п’ють пиво в Мюнхені, завтра звіряють годинник по Біг-бену, а післязавтра втомлено допивають смузі після виснажливого тренування. Для такого насиченого веселого життя просто потрібно тримати камеру свого сматрфона під правильним кутом.

Імплементейшн інтеншен і сила волі. Цього року я не раз кидав виклик силі волі. Спочатку пробував вникнути в програмування на htmlacademy. Перші уроки були нескладними, інтерфейс курсу захоплюючим, я розкочегарився, проходив декілька уроків кожного дня. Але...Прийшов день, коли я не пройшов жодного уроку. За цим днем пройшов ще один безрезультатний. Потім ще один. Потім я згадав, що негоже проводити час без вивчення такого потрібного в наш час заняття. Пройшов нахрапом багато уроків. Втомився. Довелося пару днів відпочивати. Стабільність мене покинула. Зробивши ще декілька наскоків, я припинив вивчення, наївно сподіваючись колись повернутися.

Потім натрапив на інтерактивний ресурс для вивчення англійської LingvoLeo. Уроки були такими цікавими, живими, корисними. А ще там була замануха: за виконання вправ дають бали, якими ти годуєш героя сервісу — лева. Заробив сто балів — лев ситий, на сьогодні заняття закінчились. Завтра знову треба повертатись до вивчення, лев же голодний. Сервіс дійсно корисний. Вивчення проходить в атмосфері гри, завдання різнопланові, є і тексти для читання і слухання, і граматика, і вправи, і вивчення слів. Але головне — лев. Одного дня я не покормив лева. Потім мені прийшло повідомлення на електропочту, мовляв, лев помирає від голоду. Я отямився, зайшов на сайт, нахрапом пройшов багато вправ, накормивши лева досита. Втомився...Коротше, зараз я закинув вивчення англійського на LingvoLeo...

Ну як не покормити такого розумного лева?

Потім Михайло Іванов виставив у своєму блозі саммарі на книгу, яка розповідала, як навчитись багато підтягуватись. Таблиці з програмами тренувань, посилання на відео, як правильно виконувати той чи інший тип підтягування. Вся програма виглядала підйомно: поступово збільшується кількість підтягувань, тренуєшся три дня в тиждень, загальна тривалість тренування — 15-20 хвилин. Я почав підтягуватися. Як круто було повертатися додому після інтенсивного тренування. Я прямо відчував вприск ендорфінів в кровоток, чиста посттренувальна радість. Потім похолодало, на зміну літу прийшла осінь. Я успішно проходив програму, але перекладина була все холодніша і холодніша. Потім я застудився. Довелось пропустити декілька занять. Збився ритм. Спробував наздогнати. Не вийшло. Стало реально холодно. Я знову програв.

Добрі наміри — круто, але з ними завжди є одна величезна проблема. Всі ці заняття потребують обмеженого ресурсу — дисципліни. Бажання є, а з дисципліною проблеми. Я почав вивчати літературу. Можна прививати дисципліну за допомогою звички, можна тренувати силу волі, а є така штука, як імплементейшн інтеншн (implementation intention). З англійської можна перекласти, як впровадження намірів. Зачасту люди мають добрі наміри, але не в силі впровадити їх в життя. Основний принцип напрямку: створення умов, за яких не треба витрачати силу волі на прийняття рішення. Рішення приймається зазделегідь, залишається лише діяти. Наприклад, вирішили читати, коли заходите у трамвай. Зайшов у трамвай — відкриваєш читалку або книгу. Це простий приклад, тому що в трамваї нічим зайнятися.

Візьмемо щось складніше. Як прокинутися вранці в потрібний час? Не за 15 хвилин до виходу, а за годину, щоб можна було щось написати? Моїм «впровадженням намірів» стала необхідність гріти молоко сину. Наводжу будильник за півтори години до виходу. Порівняємо роботу мозку у двох випадках.

Cила волі

Впровадження намірів

Будильник задзвонив, скільки там? 5:45? Чого ж так рано? Виходити в 7:15. Треба встати, написати статтю в блог. Та ну його, потім напишу, краще посплю ще годинку, для здоров’я корисніше. Переводжу будильник на 6:45. Запас сили волі пішов на прийняття рішення, яке в умовах теплого ліжка і недосипу буде не на користь блогу

Будильник задзвонив, скільки там? 5:45? Чого ж так рано? Виходити в 7:15. Стоп-стоп, треба Льоші нагріти молока. Якщо зараз не піднятись, він все-одно через 5 хв встане і почне репетувати. Доведеться підриватися, бігти, гріти — і все це під супровід крику голодної дитини. Встаю, грію молоко, приношу Льоші, йду пишу статтю в блог. Рішення прийнято зазделегідь

P.S. Без курсів на htmlacademy я б не зробив таку круту табличку

Експерименти рулять. Пройшло багато часу, і ми еволюціонували до людини. Протягом життя еволюція також не припиняється. Зараз не йде мова про виживання, але ритм і особливості теперішнього життя дозволяють жити з шиком тому, хто міняється, еволюціонує. В якомусь плані, життя — це експеримент. Тому я хочу спробувати провести декілька експериментів над собою, щоб протестувати вплив продуктів, особливостей способу життя чи звичок. Наприклад, провести місяць без кави. Або, місяць спати не менше 8-и годин в день. Спробувати їсти тільки «здорову» їжу. Можна якісь добавки спробувати.

Такі експерименти важливо ставити у всьому, що потребує покращення. Не вистачає часу? Спробуйте його купити: найміть фірму, що поприбирає в домі, або домробітницю, яка готуватиме. Не пішло, грошей не вистачає? Спробуйте прокидатись раніше на годину і виділяти цей час на головне. Стали схожі на зомбі? Ну, спробуйте записувати, на що йде час, можливо, виявите якісь непотрібні поглиначі. Головне, не припиняти, як це робить природа. Пробувати і вибирати. Викидати те, що не підходить, і доводити до пуття те, що дає результат.

Фільми та серіали

Накі Томпсон. Найхитріший та найрозумніший

Подивився в цьому році 27 фільмів та чотири повних серіали. Вже уявляю собі, як деякі мої друзі, шо звикли дивитись не менше фільму в день, корчаться на підлозі від сміху. Але для мене це більше звичайного. Минулого року фільмів було 21. Переглянувши ще раз увесь список, зробив висновок, що намагають догнати кінематограф, заповнити пробіли непобаченого «класичного» кіно. Навіть якщо рахувати старими фільми з минулого століття, то таких у мене — четверть: Китайский квартал (1974), Танцующая в темноте (2000), Бути Джоном Малковічем (1999), Цільнометалічна оболонка (1987), Механічний апельсин (1971), Великий Лебовскі (1998), Психо (1960), Таксист (1976). З переглядом таких фільмів є один плюс — вони всі класні, перевірені досвідом поколінь кінолюбів і рецензентів. Якщо засідаєш за такий фільм, дуже малоймовірно, що він не сподобається. Мені от всі сподобались.

З нових, з хорошої сторони, виділю наступні

Бердмен. Нарешті Оскар дали крутому фільму.

Отроцтво/Юність. Фільм — спосіб розібратися в чому ж все-таки сенс. Зрозуміти зі сторони головного героя Мейсона, зі сторони його мами чи тата, його сестри чи дівчини. В якийсь момент може здатися, що сенсу взагалі немає. Постійні переїзди з місця на місце, зміни школи, зміни партнерів. Розводи, одруження, народження, смерть — в чому тут сенс?

Можливо, сенс в тому, щоб прожити кожен момент, з яких і складається життя? Глянемо на ці моменти. От Мейсон збирає чудернацьке каміння, пір’їни чи частини хребта змій, от поправляє зачіску в шкільному туалеті, коли до нього чіпляються хулігани. От він веде діалог з черговим чоловіком своєї мами, який так поважав мирне населення Іраку та Боснії під час миротворчих місій, що всю повагу розгубив там. От цілується на задньому сидінні з черговою дівчиною, а от отримує в подарунок на день народження від зведених бабусі та дідуся дробовик та Біблію. Усі моменти окремо не значать нічого, але всі вони разом створюють дуже глибоку картину.

На противагу цим дрібним сценам мама Мейсона розбиває своє життя на віхи. Вийшла заміж, родила дітей, розлучилась, отримала диплом, вийшла вдруге, отримала хорошу роботу, вдруге розлучилась, віддала дочку в університет, віддала сина. Що далі? Похорони, — запитує мама в Мейсона?

В цьому і проблема: життя — це не тільки віхи, а й час між ними. Між народженням дітей і розлученням вона так же лягала спати і прокидалась. Отримувала пошту, платила по рахункам, снідала і пила каву. Водила машину і дихала повітрям. Приймала рішення і ухилялась від їх прийняття. Жила, одним словом.

Одержимість. Думка, яка виникає після перегляду «Одержимості»: чи обов’язково генії мають бути такими покидьками? Геній приречений буди злим через збій у програмі, через «довісок», який видають разом із геніальністю? Чи, можливо, закаляючись в конкурентній боротьбі, стаючи кращим із кращих, просто не можна бути іншим, не можна бути добрим, ввічливим, смиренним? А може, це тільки у фільмах так? Можливо, людям полюбляються такі персонажі? Сгорбившись під буденними труднощами, кожному хочеться скинути рамки моралі, розірвати конформістські пута, скинути наліт снобізму і стади лицем до природи. Показати свої справжні почуття. Натхненниий, метафоричний сарказм, лють, злість, концентровану жадобу слави. Люди хочуть бути спражніми. Іноді, але хочуть.

З поганої сторони виділю Інтерстеллар. Після перегляду залишилося лише одне запитання: чи не здуріли часом люди? Фільм довгий час входив в топ-10 на Кінопошуку (зараз 14-й) і в 20-у на айемдібі.

Насправді ж, режисер так далеко полетів у космос, що забув про людину. Намагаючись заправдоподібнити свою космічну теорію, він забув, що фільм творять персонажі, характери, діалоги, сюжет. Незрозуміла мотивація вчинків у героїв, фрази, які навряд чи скаже нормальна людина, бліда гра всіх, крім Макконахі. В Інтерстелларі є лише один цікавий момент. Якщо коротко, у фільмі ми бачимо світ, в якому катастрофічні пилові бурі — це норма. Виявляється, ці сцени були зняті без декорацій у Хмельницьку.

Порадували серіали. При цьому спостерігаю тенденцію: кайфую від тих серіалів, знімати які вже закінчили. Ті ж, для яких дивився продовження (Справжній детектив, Ганнібал) розчарували ледве що не до сліз. Зустрічайте круті серіали.

Офіс. Я почав дивитися Офіс в році так 2010-у. Як зазвичай відбувається з класним серіалом. Дивишся пару серій, закачуєш всі сезони, які є, і швиденько переглядаєш. Тут важливо, щоб серіал подобався і мені, і дружині, тому що фільми ми дивимося разом. З Офісом так не вийшло. На превеликий жаль, дружині серіал не зайшов, тому мені довелось дивитись маленькими порціями, коли був час. Зараз жалію, що не розтягнув задоволення ще надовше, сумую без Джима, Дуайта, Майкла, Пем. Офіс — дуже смішний і дуже добрий серіал. Спробуйте його подивитись, можливо, Офіс стане одним із улюблених.

Безумці. Стильний, креативний серіал про американських рекламщиків часів 60-70 років минулого століття. Дуже важливо перед переглядом кожної серії дивитися, як вона називається. Без цього може здатися, що режисер рандомно вибирає шматки відеоряду, вставляє їх один за одним і називає це серією. Назва ж все об’єднує і надає такий філосовський присмак. Безумці взагалі дуже філосовський серіал. Тут тобі і боротьба творчості з бізнесом, і тяжкість правильного морального вибору перед лицем спокуси, і битва людини за свою, не побоюсь слова, душу. Серіал не підійде всім, але спробувати дивитись варто однозначно. Колись писав про головного героя

Підпільна Імперія. Показана бандитська Америка часів сухого закону. Відмінний сценарій, у який вплетені історичні персонажі типу Аль Капоне і Лакі Лучано, видатні характери, скорпульозна увага до деталей, напруга, драйв, сотні дрібниць, над якими хочеться подумати при перегляді. Виявляється, навіть у ганстерському світі виграє не той, у кого найбільше стволів, а найрозумніший та найхитріший.

Прослушка. Обожнюю серіали та фільми, де картинка нікуди не поспішає. Серіал, звичайно ж, в останню чергу про прослушку — навіть не знаю, чому так назвали. Основна тема, актуальна не тільки для Америки, а ще більше для України: суспільство повністю прогнило. Усі інститути, на яких тримається наше життя — поліція, школа, преса, роботяги, влада — всі гнилі, просякнуті корупцією, насичені іграми. І нічого не міняється і не поміняється, міняються тільки люди, але не їх функції та ролі. Але навіть у цій гнилі знаходяться герої, які йдуть проти системи, міняють її, виділяються. І у них нічого не виходить...

Книги

По кількості прочитаних книг рік значно гірший за попередній (35 проти 45). Тішу себе тим, що просто так вийшло: великі книги трапились в 2015. 2016 почав з «Уіліса» Джойса і зрозумів, що всі мобідіки та іменірози, прочитані до цього — просто замітки в дитячій газеті.

Щегол, Донна Тарт. Книга, з якої почав читальний рік. Велика, масштабна, захоплююча. Текст пахучий і музикальний, яскравий і приємний на дотик. Саме такі блискучі книги виходять, коли автор бере на написання 10 років.

Елон Маск. Написав рецензію.

Холоднокровне вбивство, Трумен Капоте. Мені здається, такий роман могли написати лише в Америці. Ну точно не в Україні. Справа не в холоднокровності вбивтсва, притаманній якійсь нації, справа в іншому. У нас автору роману просто не вистачило матеріалу. Ніхто б не документував процес з такою точністю дартистів і скурпольозністю підковувачів блох, ніхто б не дозволив злочинцям вести щоденники, давати інтерв’ю. Автору довелось би видумувати, а в цьому випаадку вимисел гірше правди, тому що правда безжалісніше.

В безжальності фішка цього роману. Ми звикли до насильства, жаху і смерті. Ми дивимося фільми, де в якості грибниці використовують трупи. Ми читаємо романи, де вампіри під керівництвом Сатани перетворюють жителів міста у собі подібних. Ми дивимося новини. І нам це подобається! Нам подобається відчуття страху: сердце намагається розбити ребра, ватні ноги, холодок, тіло заспокоює розхвильований мозок. І десь на задньому фоні уяви, ми розуміємо, що це все вимисел.

Холоднокровне вбивство позбавлено вимисла. Текст читається як роман, але там все правда. Немає вампірів, сатани чи трупів в ящиках, є інше: непримітні, таких бачиш кожного дня, убивці.

Рисовий штурм, Майкл Мікалко. Одна із найбільш концентрованих книг, які я читав. Без розмазування, води і моралізаторства автор збирає сотні інструментів та методик, що допомагають зменшити зашореність мозку, вирішити задачу, придумати щось нове. Рекомендую!

Доставляючи щастя, Тоні Шей. Не нова книга від власника компаніі Заппос, яку не так давно купив Амазон за мільярд долларів. Не так цікава бізнес-складова книги, як історії автора про своє дитинство, юність, університет, роботи. Прочитав на одному диханні, доставляє.

Літературний привид, Девід Мітчелл. З елементами магічного реалізму. Якась істота живе в людській свідомості і постійно мігрує від однієі людини до іншоі. Інтерес підігрівається тим, що істота може управляти діями людей, в яких живе. Події проходять в різних місцях, культурах і часах. Кінець туповатий. Соромно, але тільки в цьому році відкрив для себе Девіда Мітчелла. Планую продовжити.

Геніальність на замовлення, Марк Леві. Про фрірайтинг. Маленька, корисна книга, що навчає вирішувати проблеми за допомогою письма.

Льодокол, Віктор Суворов. Історична книга, яку не тільки корисно, а й цікаво читати. Мужик розповів про Велику світову зовсім не так, як про це написано у радянських підручниках.

Продовження бенефісу Гладуелла. В цьому році дочитав книги Малькольма Гладуелла, чого раджу і вам. Блискучий майстер в справі розповісти історію.

Захоплення

Кулінарія. На початку року захопився кулінарією, приготував декілька незвичайних страв, але згодом запал закінчився. Залишу сайти, які надихали, можливо, вас вистачить на довше.

В кінці року дружина захопила приготуванням до Різдва. Ми разом робили адвент-календар, пекли імбирне печиво, відправили рукотворну листівку батькам. Після комп’ютера дуже прикольно взяти в руки пилку з молотком і зробити щось справжнє, не онлайнове. Плануємо продовжити приділяти час якимось «ручним» проектам. От вже придумали самостійно перетягнути м’який куточок на кухні.

Друг

Купив беушний, свій перший айфон і ні разу не пожалкував. Тяжко зрозуміти, як я міг без нього жити. Наскільки ж полегшує життя нормальний телефон з швидким інтернетом. Подорожі, навігація, організація справ, пошта, Фейсбук, Твітер, поповнити рахунок на що завгодно, перевірити інформацію, написати чорновик посту. Відмічу, що телефон краще ніж планшет. І не тільки можливістю телефонувати. Планшет створений для розваг, на телефоні ще можна й працювати.

Ну що ж, на цій веселій ноті закінчимо. Це був крутий рік, 2016 буде ще краще!

Бути Елоном Маском

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 28 Dec 2015 08:00:00 +0000

Нікола Тесла і компанія поки що не знають про Елона Маска

На днях я дочитав біографію власника Тесли, СпейсІкс та СоларСіті Елона Маска. В цьому не було б нічого особливого, якби Елон Маск не був неймовірно, надзвичайно, невимовно крутим. Настільки крутим, що для мене він заповнив вакансію ГерояНашогоЧасу, вільну після смерті Стіва Джобса. Спробую показати, які особливості характеру чи поведінки Маска роблять його Маском.

Йти до мрії

Елон багатий та знаменитий. Він продав два ІТ-стартапи, заробив близько двохсот мільйонів доларів і зрозумів, що час на іграшки з компьютерами закінчився. Настала пора міняти світ.

Ще в школі Елон визначив важливі для себе справи: альтернативна енергія та колонізація космосу. Починає Елон з другої. Маск бачить єдину можливість визволити людей із Землі — заселити Марс. Він заходить на сайт НАСА, щоб скачати і детально розглянути план переселення і помічає, що такого плану і близько не існує! Він думає. Ага, для того, щоб колонізувати Марс, потрібно з чогось почати, доставити туди хоч щось. Наприклад, мишей. Чи теплиці. Чи мавпу. Щоб щось доставити, потрібні ракети. Ракети — це дорого і складно. На ринку ракет монополія, країни та комерційні організації купують їх у росіян. Елон летить в Росію, де місцеві ракетні монополісти на питання «скільки це коштує», відповідають в стилі «а скільки в тебе є». Така ціна не влаштовує Маска і він створює власну ракету. Три невдалих запуски, роки роботи, балансування на грані банкротства, і з четвертого разу ракета долітає до орбіти.

Ціль колонізувати Марс маячить на горизонті, якраз десь за тією орбітою, але зараз Маск зосереджений на побудові дешевих ракет. Спочатку він робить просто ракети, потім — величезні ракети, потім шатл «Дракон» для транспортування людей, і ще кучу побічних продуктів. Ці розробки не тільки наближають Елона до цілі доставити мишу чи мавпу на Марс, а й підкормлюють грошима велику мрію.

Схожа історія і з Теслою. Тесла — компанія, що розвиває першу важливу для Маска область: альтернативну енергію. Машинки Тесла їздять на батарейках, а заряджати їх можна на фірмових заправках Тесла, що живляться від сонячної енергії. На перший погляд компанія робить дорогі круті електромобілі, але не тільки. Разом з цим, Маск покриває штати сіткою електрозаправок, будує Гігафабрику, що постачатиме величезну кількість батарей.

Тесла не тільки екологічно правильна: вона швидка, безпечна, красива, зручна та розумна

Ми не можемо впевнено сказати, чим займатиметься компанія через п’ять років. Ви скажете — продавати прикольні машинки, а я не здивуюсь, якщо торгуватимуть сонячною енергію. Або придумають нову енергією, яка довезе мишу (чи мавпу) до Марсу. В цьому підхід Маска. Він ставить перед собою величезну ціль, мрію, яку не може проковтнути відразу. І він їсть її по шматочкам, підбираючись з різних сторін. Він розбиває її на багато етапів, до кожного наступного з яких можна дотянутися рукою. І з таких рук прокладає дорогу до Марсу.

Думати нестандартно

Маск — нестандартний персонаж. Ешлі Венс, автор біографії, розмовляє з Елоном про життя. Маск якраз розвівся, його час належить трьом компаніям і трьом синам.

«Дітям я приділяю достатньо часу, проблема в тому, що у мене немає подруги. Скільки часу витрачати на подругу? П’ять годин в тиждень? Десять?»

Маск серйозно розмовляє про речі, які іншим здаються не достойними серйозної розмови. І це стосується не тільки часу, необхідного на подругу. Він на повному серйозі роздумує над проектом запуску тисяч супутників в атмосферу для створення космічного інтернету. Або над проектом Гіперпетлі — жолоба для надшвидкої доставки людей та автомобілей з одного міста в інше. Або про Марс. Про те, як доставку людей на Марс можна перетворити на рейс Київ-Шанхай. Як організувати колонію, що зможе підтримувати своє життя сама. Як Марс стане чимось на зразок Америки часів переселення — нерозвіданим місцем, повним можливостей.

Різниця між Елоном Маском і божевільними, які теж не проти обговорити польоти на далеку планету, в тому, що Маск доб’ється своєї цілі. Він зробить людство міжпланетним видом. Якщо вистачить часу.

Займатись важливим

Уолтер Айзексон, автор книги про Стіва Джобса, розповідає, як Джобс переманює менеджера з Кока-Коли. Стів гуляє з ним у вихідні, філософствує, розписує переваги Еппл. У вирішальний момент Стів допомагає: ти можеш і далі продавати підсолоджену водичку, а можеш міняти світ. Джобс поміняв світ, але поряд з ракетами, сонячною енергією та Теслою, айфони та айпади здаються підсолодженою водичкою (вибач, Стів).

Учити фізику

Цієї інформації немає в книзі, але для розуміння Маска вона цінна.

Елон розмовляє з ведучим на конфереції ТЕД. Ведучий запитує як людина може бути таким новатором? Як одній людині вдалось запустити такі різні і такі зухвалі проекти? Чим таким особливим наділена ця людина?

Маск спочатку каже, що він багато працює. Дуже багато. Але ведучого не задовільняє відповідь. Можна нам вашого секретного соусу? Можна ми поллємо ним нашу систему освіти? Можна навчитися бути вами?

Маск:

Я вважаю, що є чудовий каркас для мислення. Це фізика. Міркування на рівні базових принципів. Потрібно звести справу до фундаментальних істин і думати на їх основі, на противагу мисленню аналогіями. Протягом більшої частини життя ми мислимо аналогіями, тобто повторюємо за іншими людьми з невеликими відхиленнями. І ми змушені так робити, інакше б просто не продерлися через повсякденні турботи. Але якщо ви хочете зробити щось нове, потрібно застосувати підхід фізики. Фізика по суті полягає в пошуку нових парадоксальних відкриттів, як квантова механіка. Вона абсолютно не інтуїтивна. Я думаю, це дуже важливо, і не менш важливо слухати критику, домагатися її, особливо від друзів. Ця порада звучить просто, але мало хто прислухається до неї, а вона неймовірно корисна.

Те саме відео з ТЕД, де Маск розповідає про важливість фізики

Тяжко працювати

Ешлі Венс пише, що Маск виглядає жахливо. Вага постійно міняється: чим більше проблем, тим більше кілограмів. Кола під очима наводять на думку про єнота. Маск курсує між двома компаніями та дітьми, не знаходячи часу на дружин. Він одружився, розвівся, одружився на іншій жінці, розвівся з нею, потім одружився вдруге, а потім знову розвівся. "Можливо, ми знову зійдемося". Розкриваючи секрет свого успіху, Елон каже, що багато працює. Справді багато.

Якщо надумаєте досягати цілей масштабу Масковських, скоріше за все, багато чим доведеться пожертвувати. Великі справи не робляться з 5 до 8. І що найгірше, ці жертви не обов'язково принесуть успіх.

Зараз Маск стрімко йде до звання найбагатшої людини світу. Він творить революцію, і разом з тим розвиває аерокосмічну сферу, альтернативну енергію та електроавтомобілі. До Маска жодній комерційній організації не вдавалося запустити ракету на орбіту, до Маска електрокари не визнавали кращими моделями року.

Елон на коні, але були моменти, коли його бізнес висів на волосині. Коли до банкротства залишалися лічені дні, коли доводилось продавати або закладати всі цінні речі, щоб платити людям зарплату. Що підтримувало Маска в часи, коли він лежав побитий усім світом?

Віра в мрію.

В книзі написано, що Маску притаманний особливий вид емпатії. Він може бути грубим з близькими чи не розуміти своїх працівників, але він розуміє проблеми і болі усього людства загалом.

Я переконаний, що існує величезна прірва між захоплюючею долею людства, яке підкорює космос, досліджує зірки і планети, і долею людства, що ув'язнило себе на Землі і несеться до неминучої гибелі.

І коли у тебе такий дар, немає іншого виходу, як протягувати руку все ближче і ближче. До своєї мрії.

P.S. В процесі роботи над заміткою, з'явилась новина про те, що СпейсХ вдалось посадити свою величезну ракету-носій Фалькон 9. Ракета доставила 11 супутників, повернулась на космодром і преземлилась. Здійснила вертикальну посадку, як пишуть в новинах. Ця подія - ще один дуже важливий крок до колонізації Марсу і ще один крок до мрії Маска. Раніше ракети були одноразовими, що робило їх запуск астрономічно дорогим.

Подивіться відео. Для мене найцікавіше в ньому не політ чи приземлення ракети, а емоції людей. В наших з вами офісах рідко можна побачити таку радість від досягнення результату.

Прочитав - і не забув. Випуск №6

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Tue, 10 Nov 2015 13:00:00 +0000

Короткий огляд книг, які прочитав.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

1. Дизайн для реального світу (Віктор Папанек)

Краса цієї книги в цілісності автора, тексту і упаковки. Папанека треба читати в паперовому варіанті, насолоджуючись якістю паперу, розглядаючи малюнки, смакуючи приклади і повільно переходячи з розділу в розділ.

Книга про дизайн. Про хороший, правильний дизайн. Не про замальовування картинок в Фотошопі, а про вирішення проблем, проектування, інжиніринг.

Вирішення проблем Папанек бачить найважливішим умінням дизайнера.

Важнейшей способностью дизайнера является его умение осознавать, выявлять, определять и решать проблемы. На мой взгляд, в дизайне главное - это чувствовать смысл проблем, быть их "первооткрывателем" и уметь обозначить проблемы, которые еще не осознаны, не выявлены, и придумать, как их решать. Количество и сложность таких проблем возросли настолько, что нужно постоянно находить все новые и все лучшие решения.

Алгоритмам пошуку рішень Папанек присвячує цілий розділ. Уявимо, що перед вами проблема, і її треба вирішити. Що робити? Думати! Яким чином? В яку сторону? "Дизайн для реального світу" допомагає в пошуку прийомів управління думкою. Папанек дає прикладні методи, що допомагають генерувати ідеї. Брейн-шторм - один (найпростіший) з таких методів.

Неможливо не відмітити і стиль автора: одне задоволення читати такого правдоруба! Критикою обливаються влада розвинутих країн, еліти, естеблішмент, винаходи, теорії, люди.

Дивно, але Папанек - людина з таким практичним мозгом - соціаліст. Всю книгу він наголошує, що сильніші мають допомагати слабшим, і що нам пора припинити оскверняти землю жахливо спроектованими предметами та будівлями.

Мы уже понимаем, что помогать какой-нибудь слаборазвитой стране деньгами, продуктами или иными припасами бесполезно. Точно так же безрезультатны оптовые продажи на экспорт «фабрик под ключ» или «одномоментных технических экспертов».<...>

Помощь развивающимся странам порождает ненависть, подобную той, какую калека испытывает к своему костылю.

Допомагати треба так, щоб люди зрозуміли, що вони і самі можуть все виправити, щоб вони сприйняли ситуацію, як виклик.

Нищета – не вечный удел, а вызов судьбы, которому можно успешно противостоять.

В книзі багато прикладів "простого" дизайну.

Полоска Шакіра. Вирізається з тонких листів кольорового пластику для самостійної діагностики виснаження.

Книгу варто читати не тільки дизайнерам, але й усім, хто любить думати, хто вирішує проблеми, хто фанатіє від якісно зробленої і зі смаком написаної паперової книги.

Оцінка: 8 з 10

Див. також

Надихаючий виступ Шимона Переса, який розповідає про становлення Ізраїлю, в українському перекладі.

2. Переломный момент (Малькольм Гладуелл)

Малькольм Гладуелл. Фотографія

Не з руки розповідати про книгу Малькольма Гладуелла в форматі міні-рецензій. Його роботи круті об'ємом інформації, якою автор закутує ідею. Вони подобаються вмінням взяти думку, підняти повище, роздивитись з різних сторін і за допомогою історій провести читача зі стадії нерозуміння до стадії повного засвоєння. Як він розповідає історії! Не дивно, що журналіст Нью Йоркера круто пише, але те, що він пише так! Нелюдська здатність структуровано і чітко донести до читача набір історій, які запам'ятаються.

Я мрію, що колись візьму усі книги, які написав Малькольм, порозкидаю їх кругом себе і приймусь за пошук філософського каменю розповідача історій. Є формула, точно має бути. Як вибудувувати нитку сюжету, як починати розповідь, на чому акцентувати увагу, які слова використовувати, які образи. А головне, як зробити так, щоб читач не міг відірватися від книги.

Але поки що поговоримо про "Переломний момент". Книга про епідемії і закони, по яким вони розвиваються чи затухають. Епідемії - це не тільки грип в школі, а й несподівана популярність марки одягу чи взуття, зменшення злочинності в Нью-Йорку чи жахливий стрибок числа самогубств на якомусь острові.

Гладуелл пише, що для старту епідемії потрібні один (або два, чи три) фактори: закон малого числа, фактор липучості та закон сили обставин. Візьмемо, наприклад, Майдан.

Янукович не підписав закон про асоціацію з Єврозоною (я можу плутати в деталях, поправляйте). Популярний журналіст Мустафа Найєм написав в блозі, що бере теплі речі і відправляється на Майдан. Його запис почали ретвітити і згодом на Майдані з'явився немаленький натовп. Але і не великий, нічого особливого. Справжня революція розпочалась після побиття студентів, коли вступив в силу третій фактор: закон сили обставин. Це був той переломний момент, коли кількість протестуючих змінилась кардинально. Новину про побиття яскраво показали по телевізору та в соцмережах. Хтось запостив відео брутального побиття екіперованими професіоналами із спецслужби беззахисних студентів. В кадр потрапили драматичні моменти: нажахані люди втікають до воріт церкви, щоб знайти порятунку, на фоні жалібно лунає церковний дзвін, окривавлена жовто-блакитна стрічка з брудним відбитком берца, здоворенний "беркут", що б'є ногою скрючену на землі людину. Важливо, що писали або говорили безпосередні учасники подій, або їх друзі чи родичі.Новину почали не просто ретвітити, до перепостів додавали особисті думки і заклики. "Так далі не може бути", "Я на Майдан", "Зберемо мільйон". До перших двох факторів додався закон сили обставин і епідемія протесту спалахнула.

Про такі епідемії і закони, по яким вони розвиваються, і розповідає Малкольм. Тільки описує все значно масштабніше, з великою увагою до деталей, до правди. І ще він просто неймовірно класно пише.

22 декабря 1984 года, накануне Рождества, Бернхард Гоетц вышел из своей квартиры в Гринвич Виллидж, Манхэттен, и направился к станции метро "Ай-Ар-Ти" на углу Четырнадцатой улицы и Седьмой Авеню. Это был худощавый человек в очках с волосами песочного цвета. В тот день он был одет в джинсы и ветровку. Спустившись на станцию, он вошел в экспресс № 2, который шел до центра города, и сел рядом с четырьмя молодыми чернокожими парнями. Всего в вагоне было человек двадцать, но все они сидели в другом конце, держась подальше от четверых подростков, потому что они, как выразился потом один из свидетелей, "хулиганили" и "буйствовали". Б. Гоетц, похоже, этого не заметил.

"Как делишки?" — спросил Гоетца один из четверки, Трой Кэнти, когда тот появился в вагоне. Кэнти почти улегся на скамью вагона метро. Потом Кэнти и еще один подросток, Бэрри Аллен, подошли к Гоетцу и попросили у него пять долларов. Третий юнец, Джеймс Рамсер, жестом показал на подозрительную выпуклость в своем кармане, будто у него там пистолет."Что ты хочешь?" — спросил Гоетц."Дай мне пять долларов", — повторил Кэнти.
Б. Гоетц посмотрел на него и, как сказал впоследствии, увидел, что у Кэнти "блестели глаза, и ему было весело… Он улыбался во весь рот". И вот каким-то образом эта улыбка и эти глаза вывели его из себя. Б. Гоетц полез в карман и достал оттуда хромированный пятизарядный "Смит энд Вессон" 38 калибра и выстрелил по очереди в каждого подростка. Когда четвертый член этой шайки, Даррел Кэби, лежал на полу и кричал от боли, Гоетц подошел к нему и сказал: "А ты, похоже, в норме. Вот тебе еще". После чего всадил ему в позвоночник оставшуюся пятую пулю, которая парализовала его на всю жизнь.

Книгу Гладуелла варто читати всім. З користю та правдивістю його ідей можна сперечатись. Той факт, що проза Малкольма надзвичайно цікава і допомагає по-іншому поглянути на знайомі речі, - заперечити неможливо.

Оцінка: 8 з 10

Див. також
Гладуелл розповідає, як керувати епідеміями в інтерв'ю (zip, 13K).
Сайт Гладуелла з книгами та статтями.

3. Камасутра для оратора (Радислав Гандапас)

Гандапас досконало розібрався в темі публічних виступів, бо дуже погано її знав. Є такий тип авторів. Візьмемо Олексія Каптєрєва, автора "Майстерність презентацій". Одного дня начальник Олексія попросив того зробити презентацію для клієнта. Каптєрєв підготував слайди, провів презентацію. Справився він настільки круто, що клієнт попросив "щоб цей співпробітник більше ніколи нічого не презентував для нього". Так ми отримали людину, яка зробила із презентацій - розробки, дизайну слайдів та демонстрації - науку і розжувала цю науку кожному із нас.

З Гандапасом схожа історія. Одна із його знайомих якось сказала: "Як він може вчити людей комунікаціям. Комунікації - те, з чим у нього великі проблеми". Можливо, це маркетинговий прийом, але в першій главі книги Радислав зі смаком описує свої поразки під час публічних виступів: як він розповідав вірш на табуретці на Новий Рік, здавав екзамени чи виступав на концертах.

Що хочу сказати: автори, які починали з нуля (чи з мінуса) стартують із виграшної позиції. Вони можуть поставити себе на місце новачка і провести його за ручку по темі. Отак починай, а тут обережно, там треба швидше, а там не поспішай. Автори, які народились із зіркою в лобі, не наділені цим даром. Їх книги зазвичай виходять дуже, занадто розумними, розрахованими на геніїв.

"Камасутра для ораторів" добре розжовує процес публічних виступів, роблячи акцент саме на виступах, на сцені. Де стояти, як говорити, куди дивитися, як жестикулювати, куди засовувати руки, а куди ні (підказка: мужикам в кишеню краще не засовувати).

Є цікаві моменти по підготовці. Мені сподобався сам підхід до розробки презентації:

Не нужно даже писать конспект. И даже тезисы не нужны. Начните, наоборот, с произнесения речи. Когда вы прочтете следующую главу, структура выступления будет складываться в голове мгновенно. Вам теперь нужно произнести вашу речь, будто вы выступаете уже сейчас. Экспромтом. Не останавливайтесь, не исправляйтесь, не начинайте сначала. Произнесите всю речь от начала до конца так, как она вам видится в этот момент. Как только закончите, произнесите ее еще раз. Именно произнесите, я на этом настаиваю. Не просто проговорите ее про себя, а именно произнесите. Пусть негромко, пусть даже вполголоса, но вслух. Сделайте это еще несколько раз. Пусть это будут разные варианты. Пусть при шестой попытке вы упустили замечательный пример, который ловко ввернули при третьей. Пока ничего не фиксируйте. Возвращайтесь к репетиции снова и снова. По мере продвижения к окончательному варианту подключайте жестикуляцию мимику. Постепенно начинайте засекать время и подгонять выступление под регламент.<...>Через несколько дней, когда вы заметите, что уже несколько раз подряд повторяете выступление почти слово в слово, можно будет зафиксировать тезисы. Только не более семи пунктов. Выступление почти готово. Можно переходить к подготовке визуальной части и ответов на возможные вопросы.

Вистачає в книзі класичних презентаційних тем: як вибрати ціль, як їй слідувати, як будувати історію. Описані вони в стилі "презентації для чайників". Немає чого ловити тим, хто хоче дізнатися більше про дизайн, шрифти, верстку слайдів. "Камасутра" скоріше про емоції, про подачу, а не про форму.

Оцінка: 7 з 10
Див. також
Рецензія в блозі на книгу Каптєрєва "Майстерність презентацій"

4. 50 прийомів письма (Рой Пітер Кларк).

Когда мой приятель Том Френч впервые прочитал приемы письма, он дал моей работе следующую оценку: «Дружище, ты рассматриваешь письмо от клеточного до метафизического уровня»

Мало що можна додати до цього влучного коментаря. Рой Пітер Кларк розбив книгу на 50 глав, в кожній із яких розглядає прийом написання текстів. Він не намагається структурувати свою книгу, не робить вигляд, що назавжди закриває тему правильного написання текстів, він просто дає поради. Від клітинного (сила та структура абзаців, роль розділових знаків) до метафізичного рівня (планування текстів, збір матеріалу, організація процесу).

Цю книгу варто почитати всім, хто пише щось довше за смс. Крім того, що вона корисна, вона дуже цікава. Вчитайтесь в абзац, де автор пояснює відмінності і силу коротких та довгих речень.

Теперь послушайте. Я изменяю длину предложения, и я создаю музыку. Музыка. Письмо поет. У него приятный ритм, мелодика, гармония. Я использую короткие фразы. И я использую фразы средней длины.А иногда, когда я уверен, что читатель отдохнул, я увлеку его фразой подлиннее, фразой, полной энергии, фразой-крещендо, с барабанной дробью, с ударами тарелок, со звуками, которые говорят: послушай, это что-то важное.

Це реально круто. Якщо можна порівняти прозу з музикою - то ось вона, музика нон-фікшн. Обов'язково напишу серйозну рецензію.

Оцінка: 9 з 10

5. Парадокс Перфекціоніста, Тал Бен-Шахар

Із категорії книг, весь зміст якої можна було оформити твітом. Можливо, у автора не було акаунта в Твітері, тому він вирішив написати книгу.

Перфекціонізм - психологічний термін. Перфекціоністи - це ті, хто думає, що в житті є тільки позитив, що помилок не можна допускати, що графічне зображення їх кар'єри - пряма лінія, що злітає вверх. Перфекціоністи - нещасливі люди. Вони впевнені, що без досягнення наступної цілі життя припиниться. Вони вважають, що після невдачі ніколи не зможуть піднятися. Перфекціоністи не отримають задоволення від процесу, тому що засліплені жагою кінцевого результату. Але після того, коли його досягають, щастя в їх житті не прибавляється.

Бен-Шахар образно приводить приклади перфекціоніста та оптималіста. Перфекціоніст у нього - це Сізіф. Тільки Сізіфа покарали боги, а перфекціоніст карає себе сам. Йому нічого не достатньо для задоволення: ні успіху, ні перемоги, ні досягнутої цілі. Він ніколи не відчуває ні насолоди, ні захвату - вічне перекатування каменюки. Напротивагу Сізіфу є Одісей. Вертаючись додому після війни, він немало натерпівся. Циклопи, канібали, Каліпсо, Сцили та Харабди... Пройшло багато років, багато поганих днів і хороших моментів, і в кінці своєї подорожі, повної захвату та відчаю, Одісей повернувся до дружини.

Счастливая жизнь состоит из непрерывного потока позитивных эмоций, и человек, который испытывает чувство зависти, злобы, разочарования, печали, страха или озабоченности, на самом деле несчастлив. В действительности люди, которые не испытвают этих обычных неприяных чувств, или психопаты, или покойники. Наша способность периодически переживать подобные эмоции всего лишь доказывает, что мы еще живы. Парадоксально, но, не позволяя себе испытывать негативные эмоции, мы ограничиваем и возможность ощущать себя счастливыми. Все наши чувства проходят по одним и тем же эмоциональным каналам, поэтому, блокируя негативные эмоции, мы косвенным образом блокируем и позитивные. Не находя выхода, эти негативные эмоции лишь развиваются и обостяются. А когда они в конечном счете вырываются наружу - а со временем это так или иначе происходит, - то захлестывают нас. Неприятные эмоции - это неотьемлемая часть человеческого опыта, и, следовательно, отказ от них в итоге означает отказ от своей человеческой природы. Чтобы жизнь полной, насыщенной - счастливой - жизнью, мы должны позволить себе испытывать весь спектр человечеких эмоций, иными словами, быть людьми.

Автор всю дорогу намагається сказати, що для кар'єри та здоров'я корисніше бути оптималістом, а не перфекціоністом. Зі свого боку хочу застерегти: прочитання книги не має давати індульгенцію поганій роботі. Суть не в тому, що видавити з себе хоч якийсь результат - це вже добре. Суть в тому, що досягнення ідеального результату - складний процес. На початку кар'єри кожен професіонал був початківцем, робив помилки, шукав ідеалу, терпів невдачі. Так що не беріть все близько до сердця, людиною бути людиною нормально. А перфекціоністом - ні.

Оцінка: 6 з 10
Див. також
Порада на сайті "Бюро Горбунова" про те, чому перфекціонізм - це круто.

Чого можна навчитись у проблем

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 31 Jul 2015 06:00:00 +0000

Ми з дружиною та однорічним сином гуляли в парку. Льоша бігав по доріжкам, завертаючи у траву. Балувався. Потім упав і заплакав. Я підбіг, побачив окривавлену руку малюка і взяв його до себе. Ми помчали додому, обробили руку хлоргекседином та перекисом, перемотали, зателефонували на швидку. Через 20 хвилин приїхала машина, лікар подивився на рану і сказав зашивати.

Така передісторія. Далі — мої роздуми, пов’язані з нею.

В кожній проблемі потрібно шукати свої промахи

Хто винен?

Той, хто кинув розбиту пляшку. Якби Дарвін завітав під час своєї подорожі в Україну, він би зробив висновок, що люди пішли від голубів. Те, як більшість наших співвітчизників поводить себе із сміттям — копія функціонування травної системи пернатих. Залізний аргумент людини-голуба: «На вулиці мало смітників, мені що, додому нести»? Ще один варіант озвучив мій друг. Він заспокоював себе, що викидаючи сміття на вулиці, робить добру справу — забезпечує роботою комунальників.

Комунальники. Наші податки йдуть, у тому числі, і на зарплату комунальникам. Їх робота — прибирати сміття. Але в цьому випадку я б на них сильно не розраховував. Впевнений, у випадку суперечки у них в запасі знайдеться багатенько відговорок.

Наприклад:

«Пляшку кинули годину перед тим, як ви прийшли. Ми вранці прибирали. Точно пам’ятаю, під парканом особисто все вишкрібав».

Я. З кожної проблеми непогано брати уроки на майбутнє. Маленька дитина потребує ретельнішого догляду. Треба дивитися, куди вона йде, а не дякувати богу, що сьогодні п’ятниця. Хоча Льоша порізався в 50-ти метрах від шести здоровенних баків зі сміттям, і в 20-ти від урни, хоча розбиті пляшки мали прибрати відповідні служби, треба жити в реальності.

Щоб зібрати все скло, яке трапляється на прогулянці, доведеться носити з собою чехол від 5-тиметрового надувного матрасу, який нам подарували. Але якщо це зменшиться ймовірність порізів — ми потерпимо.

Дарвін просить не розкривати таємницю голубів

В державній медицині немає нічого страшного

«Збирайтесь, їдемо зашивати. Візьміть гроші на дорогу назад, ми тільки туди завеземо», — бригада швидкої терпеливо почекала поки ми зберемо речі, з вітерком та мигалками доставили, передали в руки хірургу і поїхали далі.

Від лікарів зі швидкої ми не почули ніяких натяків типу, ой як зраз тяжко, ой ми перекись потратили, ой нам дітей кормити — спокійні професіонали. Тільки коли запитав, як там реформи в медицині проходять, то розповіли і про мобілізацію лікарів на фронт, і про суттєве зменшення закупки препаратів, і про урізання зарплати.

В хірургічному відділені попросили купити набір для операції за 100 грн., забрали сина, наклали шви за 5 хвилин, принесли, виписали направлення на перев’язку і відправили додому.

Тут варто зазначити, що лікарні у нас виглядають ніби знімальна площадка серіалу «Нікербокер», а лікарі, медсестри і санітари рідко посміхаються і говорять ввічливі слова. Не все гладко. Але в критичній ситуації я віддам перевагу злому Хаусу, а не м’яснику з голівудською посмішкою.

Кадр із фільму "Лікарня Нікербокер". Йде операція! Джерело фото: Kinopoisk.ru

В Україні легко заробити в сфері послуг

Наступного дня нам треба було перев’язати рану і зробити профілактику правця. Державні поліклініки (сюрприз!) в суботу не працюють, і по телефону в приймальній однієї з них порадили перемотати руку самостійно. Хороша порада, але перший раз ми боялися, тому зателефонувати в приватні клініки.

В одній з них — Добробуті — дружині озвучили прайс: 150 грн. перев’язка, 395 грн. консультація хірурга. Я перетелефонував і сказав, що ми справимось без консультації, що рану зашивав дипломований спеціаліст, що на дитину напала не акула, а пляшка з-під пива.

— побудьте на лінії, я уточню у хірурга.

*тра-ля-ля, тра-ля-ля*

— дякую, що залишались на лінії, хірург згідний зробити тільки перев’язку, без консультації.

Саме в Добробуті відкрилось прозріння: робити бізнес в Україні легко. Робити бізнес в сфері послуг — елементарно.

Добробут не схожий на знімальний майданчик «Нікербокера». У коридорах нові дорогі іграшки, на стіні телевізор з мультиками, кабінети оснащені не тільки лікарями, а й інвентарем, на поверсі зустрічає хостес, яка проводить по кабінетам. Справа в деталях.

Маркетологи назвали б це «точками контакту». Це всі ті дотики, в яких компанія контактує з вами. Телефонний дзвінок, форма на сайті, чек, ресепшин, кабінет, лікар — все. І найнеприємніше: крутість компанії оцінюється по найслабшій точці. Якщо у вас буде супер-офіс в центрі Києва з Олівією Уайлд в якості адміністратора, а не телефоні сидітиме сусід-алкаш з моєї колишньої квартири Гена, ніхто не дійде в офіс. Ніхто не побачить Олівію Уайлд. Гена всіх пошле.

Ближче до Добробуту. На дверях висить табличка «Невропатолог». Нам треба терапевт. Хостес каже заходити. Ми натякаємо, що ще трохи, і нам потрібен буде лікар, який вилікує від когнітивного дисонансу. Запевняє, що «просто табличку не поміняли — там сидить терапевт». Віримо на слово, заходимо. Так, терапевт.

Згодом історія повторилась. Інші клієнти запитали, чи не повинно їх насторожувати те, що на табличці написано «невропатолог». Хостес, недочувши:

— Меня это не настораживает, табличка — это только табличка. Там терапевт.

Це не головне. Найбільший ляп: коли я розглянув чек, то зрозумів, що туди включили скромні 395 грн за консультацію хірурга. Сперечатися було вже пізно.

Ви запитаєте, як можна було не помітити включення цих додаткових грошей відразу? Просто на фоні всієї суми вони були каплею в морі.

Так, оплата праці хірурга в Добробуті наближається до зарплати Кріштіано Роналду. 5 хв — 545 грн. Відмінусуємо півметра бинту, стерильну серветку, шприц, 5 кубиків перекису, ще одну серветку — це десь десятка — і отримаємо ціну хвилини: 107 грн.

Комерційна організація може виставляти ціни на свій смак, але включати в чек те, про що не домовлялися — прокол. Зіпсована точка контакту. Найгірше, що я не можу гнівно написати типу ноги моєї тут не буде. Я б і з радістю, але куди податися?

Справа ж не тільки в Добробуті. Справа в таксистах, адміністраторах, продавцях, водіях трамаваїв, банкірах, вахтерах, консультантах в торгових центрах, поштарях... Справа в тому, що працівники сфери послуг не можуть обслуговувати інших людей.

Коли приходиш на почту, і запитуєш чи не прийшла часом посилка зі Швеції на вулицю Новікова-Прибоя, краще, що тобі можуть відповісти: фамілію мені кажи, а не вулицю. В гіршому випадку поштарка буде ситіди перед тобою в тому самому светрі, який мав прийти зі Швеції і розводити руками.

Таксист, коли прийшла смс з підтвердженням машини, телефонує і просить «повысь тарифчик». А потім всю дорогу під хрипучий задимлений шансон ниє про пробки і вимагає доплати до нового, підвищеного тарифу.

Кондуктор в трамваї спочатку запропонує вже пробиті талончики на проїзд, а наприкінці поїздки попросить, щоб ти їх віддав. А потім разом зі своїми колегами не вийде на роботу: зарплату ж не платять.

Люди не розуміють тонкостей і шаблонів поведінки. Не розуміють свого призначення: допомагати людям, обслуговувати їх. Не розуміють сили деталей, не розуміють, що табличка — це не просто табличка. В їх уяві засів стереотип, що сфера обслуговування — це для тупих і студентів. «Краще я вдома посиджу», — думають вони. А коли сидіти вдома не вистачає грошей, йдуть кондуктором в трамвай і влаштовують вендету своїм мріям і сподіванням, зганяючи злість на пасажирах.

Або на пацієнтах клініки.

Прочитав - і не забув. Випуск №5.

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 06 Feb 2015 07:30:00 +0000

Короткий огляд книг, які прочитав. Випуск №5.

1 | 2 | 3 |4

1. Мистецтво пояснювати (Лі Лефавер)

Про уміння донести свої думки. Придумати, запакувати і представити. Як часто буває з такого роду книгами, здається, що елементарну річ, притаманну людям від народження, занадто сильно роздувають. Ми сто раз на день комусь щось пояснюємо, для чого писати книги про це? Але якраз із поясненнями така історія, що їх багато, але зате вони погані. Ми ніби говоримо на одній мові, але нечасто розуміємо один одного. Надмірне вживання термінів, насищеність тексту зайвими словами, наміренне ускладнення, канцелярщина - все це приводить до того, що слова та сенс тонуть в морі спаму.

Згадайте школу, університет. Все там було зрозуміло? З висоти прожитих днів думаєш, ну невже не було способу простіше і зрозуміліше розповісти про фізику чи вищу математику? Викладачі ставали на трибуну, і говорили, говорили зі своєї висоти, не думаючи про те, що студенти без поняття про існування деяких термінів чи законів. В цьому і проблема. Хороше пояснення не буде жити без уміння дистанціюватися від власних уявлень і поставити себе на місце слухачів. Не зациклюватися на описувані, не давати визначення чи інструкції, а пояснювати - так запакувати факти, щоб вони стали зрозумілими.

Через це і виникла книга. Автори розповідають про використання пояснення як стратегію вирішення проблем. Як використовувати правильні пояснення в світі бізнесу і в світі законсервованого професіоналізму. Вони вчать прийомам і вчать знаходити за деревами ліс. І показують приклади.

Їх бізнес заснований на поясненнях, тому їм можна вірити.

Приклад роботи. "Зомбі простою англійською".

Книгу рекомендую.

Поради письменику: книга - це і є одна велика порада письменнику, особливо якщо це письменник пише нон-фікшн книгу.

Оцінка: 8 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

2. Пінбол-ефект (Джеймс Бьорк)

Поради письменику: Пінбол-ефект цінний не тільки начинкою, але і формою. Автор розповідає в передмові:

Это двадцать рассказов-путешествий по великой паутине перемен. Существует много способов прочесть эту книгу. Самый простой — прилежно читать от начала и до конца, как делали наши предки еще три с половиной тысячи лет назад, когда изобрели алфавит. А можно и так, как вам всегда запрещали читать в детстве. В книге повсюду попадаются своего рода «порталы пространства-времени», где один рассказ пересекается с другим. Порталы обозначены координатами, указывающими путь.По координатам вы можете переместиться (словно сквозь подпространство) в другой портал другого рассказа, продолжить свое путешествие по паутине до следующего и, если пожелаете, совершить еще один прыжок сквозь пространство и время. Координаты портала выглядят вот так:

Поскольку в книге 447 порталов, существует и 447 способов ее прочесть. Я не советую вам этого делать, но если вы решитесь попробовать, то в полной мере ощутите ту скорость и непредсказуемую траекторию, с которой движется пинбольный шарик истории.

В цих двадцяти історіях зашито розповіді про сотні винаходів і про сотні винахідників. Автор ставить перед собою дві цілі. Хоче показати, як тісно пов'язані між собою люди та їх винаходи в різних кінцях світу і в різні епохи. Наприклад, збільшення частки міського населення в Європі на початку двадцятого століття пояснюється відкриттям фосфору. Фосфор у вигляді солей використовували як добриво для рослин, що в свою чергу, дозволило збільшити урожаї, і змінило пропорції в кількості селян та городян. Окрема тема, як тоді добували фосфор. Найпростіший шлях його отримання в ті часи - розчинення кісток в сірчаній кислоті.

«Англия лишает другие страны источников плодородия. В своем рвении они уже перекопали поля сражений Лейпцига, Ватерлоо и Крыма, а из катакомб Сицилии вывезли скелеты нескольких поколений. Ежегодно, обкрадывая нас, они отправляют к своим берегам останки трех с половиной миллионов человек, а отходы сливают в море. Подобно вампиру Англия впилась в шею Европы — да что там, всего мира! — и пьет кровь других народов».

В книзі сотні таких - неймовірних - історій. Інколи вони настільки неймовірні, що справді відмовляєшся вірити в те, що автор подає як науковий факт. Мінусом нагромадження дикої кількості інформації є її погана засвоюємість. Після прочитання книги можна згадати парочку найцікавіших, але більшість забувається.

Так, відволіклись. Друга ціль Бьорка: навчити вмінню відчувати зміни і прослідковувати шлях їх розвитку. Інтерактивним текстом він показує, що саме обмін знаннями приводить до змін, і саме обмін знаннями - головний механізм інновацій в історії прогресу.

Уже совсем скоро темп жизни ускорится настолько, что профессия, которой человек учится, а затем посвящает всю свою жизнь, станет таким же анахронизмом, как перо и пергамент. Новые знания будут множиться так быстро, что нам придется непрерывно учиться, чтобы сохранить работу.Однако технологии не улучшат нашу жизнь, если мы не будем подготовлены к ним. Так как данные будут устаревать все быстрее, в новой реальности сам факт обладания информацией будет не так важен, как способность добыть информацию и соотнести ее с другой информацией.

Хоча ближче до кінця книга починає втомлювати об'ємом інформації, рекомендую почитати. Після неї уявлення про устрій та взаємозв'язки світу міняється, а в пам'яті залишаються цікаві історії винаходів, розповіддю про які не гріх козирнути в компанії.

Оцінка: 8 з 10

Купити у Теми

3. Откровення молодого романіста (Умберто Еко)

Збірник лекцій Умберто Еко не назвеш шедевром. Деякі глави, особливо ту, де автор розповідає про свою маніакальну любов до списків, треба пропускати з чистою совістю. З іншої сторони, не так багато людей на світі може розповідати про будь-яку річ так заковиристо і науково, як це робить Еко. Навіть про натхнення.

В процессе создания первого романа я понял несколько вещей. Во-первых, «вдохновение» — это непристойное словечко, которым пользуются хитрые писатели, пытаясь добавить себе художественной значимости. Старая поговорка гласит: гений на десять процентов состоит из вдохновения и на девяносто — из потения. Рассказывают, что французский поэт Ламартин частенько описывал обстоятельства, при которых он сочинил одно из своих лучших произведений: дескать, стихотворение явилось в совершенно законченном виде в момент внезапного озарения, снизошедшего во время прогулки по ночному лесу. После смерти Ламартина в его бумагах нашли огромное количество черновиков и вариантов этого самого стихотворения — поэт переписывал и оттачивал его долгие годы.

Возвращаясь к разговору о неторопливости вдохновения, скажу, что на сочинение «Имени розы» я потратил всего два года — по той простой причине, что не нуждался в проведении каких бы то ни было дополнительных исследований о Средневековье. Как я уже говорил, моя докторская диссертация была посвящена средневековой эстетике, и все мои дальнейшие изыскания относились к той же эпохе. За долгие годы я посетил несметное количество романских аббатств, готических соборов и проч. Решившись написать роман, я словно распахнул дверцы необъятного шкафа, в который десятилетиями складывал данные о Средневековье. Весь подручный материал был передо мною, оставалось лишь выбрать необходимое. Со следующими романами дело обстояло иначе (хотя если я выбирал определенную тему, то потому, что уже имел о ней некоторое представление). Вот почему на прочие романы у меня ушло куда больше времени: восемь лет на «Маятник Фуко», по шесть на «Остров накануне» и на «Баудолино». Написание «Таинственного пламени царицы Лоаны» заняло всего четыре года, поскольку речь в книге идет о моих детских литературных впечатлениях 1930-х и 1940-х, и, соответственно, для работы над ней я использовал массу материалов из собственной библиотеки: комиксы, пластинки, журналы, газеты — то есть весь мой личный сентиментальный архив.

Не дуже зрозуміло, навіщо читати цю книгу. Якщо хочете дізнатися щось про написання романів чисто з технічної сторони (як будувати сюжет, хто такий герой, для чого потрібна інтрига), - для цього є більш підходящі книги. Якщо хочете прощупати творчість науковим підходом, то у того ж таки Еко є серйозніші тексти на цю тему.

Книга підійде тому, хто хоче глибше зрозуміти самого Еко і його романи. Я б другий раз не читав.

Оцінка: 6 з 10

4. Переговори без поразок. Гарвардський метод (Роджер Фішер, Вільям Юрі, Брюс Паттон)

Не витрачайте час на цю книгу. Є декілька цікавих історичних кейсів, які, на жаль, не розбираються, як кейси (хто що сказав, як він це зробив, що подумав противник, що противник, подумавши, зробив, а як треба було робити правильно, які ще варіанти були), а просто приводяться наприклад. Якщо будете готуватися до перемовин за гарвардським методом, з усіма його техніками він-він та компромісами, неодмінно зазнаєте поразки. Це без сумнівів. Нудна та надумана книга. Гордо потрапляє в ТОП-3 найгірших 2014 року.

Поради письменику: якщо суть задуманого можна передати в статті чи навіть твіті, не обов'язково робити із задумки книгу.

Оцінка: 4 з 10
Купити на Kniga.biz.uа

5. Копірайтинг масового знищення (Денис Каплунов)

Не радив би копірайтерам починати вивчення предмету з цієї книги. Тут є поради і прийоми, але головне - авторський задум - побудований на помилкових передумовах.

Автор заявляє, що текст базується на трьох китах: інтризі, логіці та цікавості. І не каже про правду. Текст, це треба запам'ятати, починається з правди!

Допустимо, вам замовили текст для сайту про бетономішалку. Копірайтер з книги "Копірайтинг масового знищення" відразу бачить "вбивчі" словосполучення типу "укатывает бетон", "станет лучшим другом на все лето" чи "с ее помощью Вы легко забетонируете Ла-Манш". Професіонал не буде уявляти текст з інтригуючими словосполученнями, поки не познайомиться з предметом. Він дізнається про об'єм ковша, швидкість обертів, ціну, умови оплати, особливості конструкції, можливість доставки і чесно про це напише. При цьому, спритно жонглюючи словами, реченнями та абзацами, побудує текст таким чином, щоб він відразу доносив користь саме цієї бетономішалки клієнту. Погодьтесь, коли люди шукають бетономілашку, одна із останніх речей, про яку вони думають, це інтрига.

Я наголошу: текст має розкривати правду, доносити людям факти. Не забувайте, що між галасливою інтригуючою рекламою та покупкою величезна відстань, і не варто збільшувати її КАПС-ЛОКАМИ та знаками оклику.

Справедливості ради, Денис дає багато корисних порад, класно підбирає епіграфи до глав, щедро ділиться напрацюваннями, книгу можна полистати.

"Копітайтинг масового знищення" стара книга, після неї у Каплунова вийшло багато нових, підозрюю, що вони корисніші. Денис веде блог.

Оцінка: 6 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

Які книги почитати. Книги на 2015 рік

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 16 Jan 2015 08:00:00 +0000

Минулого року я запланував читання.

Експеримент заключався в тому, що на початку року я визначив теми, в яких хочу розібратися глибше.

Вибрав перелік книг, які стосуються цих тем, і строго його дотримувався.

Також залишив місце для тих книг, які мені раптом захочеться почитати, а в переліку їх немає.

Результати експерименту мені сподобались, тому, з невеликими змінами, повторюю його і в цьому році.

Статистика за 2014

Прочитав - 45 (не дотягнув до показника книга в тиждень).

Почав читати і не закінчив - 3.

Передумав читати - 3.

Прочитав книг, яких не було в переліку - 6.

Купив - 7.

Подарували - 2.

Узяв у бібліотеці/друзів - 9.

Підхід до вибору книг

Щоб не витрачати час на нецікаві та некорисні книги, потрібно мати систему фільтрів, які будуть затримувати весь непотріб на вході.

Спочатку я збираю інформацію про корисні книги з різних джерел. Це книжкові спільноти в соціальних мережах, відомі люди, які багато читають і пишуть чи говорять про це, знайомі та друзі, думка яких мені важлива, сайти чи блоги видавництв. Також проводжу ціленаправлений пошук, якщо мене цікавить конкретна тема чи автор. Уявимо: хтось порадив книгу або я знайшов її самостійно. Я читаю, про що вона, приміряю зі своїми смаками та системою цінностей і, якщо річ підходяща, зберігаю посилання в спеціальній вкладці.

У кінці року таких посилань назбиралось дуже багато і я сів їх розгрібати. Переніс всі в нотатку у Еверноті, створивши розширений список. У цей список потрапило 107 книг.

Усіх їх вирішив розбити на три великі категорії:

Художні книги (20 штук), основний список.
Ділові книги (20 штук), основний список.
Художні та ділові кники, запас.

Перші дві категорії - план на 2015 рік. Третя існує на випадок, якщо буде багато книг, які я не захочу дочитувати до кінця. Або багато тих, що не зможу знайти.

Правила, що допомагають більше читати

Витрачаю час на вибір книги раз у рік.
Намагаюсь чергувати художні та ділові книги.
Завжди ношу книгу з собою. При цьому намагаюсь, щоб при мені була паперова книга та читалка.
Припиняю читати, якщо книга не подобається (50 сторінок достатньо, щоб винести вердикт).
Використовую обрізки часу на читання. Обіди, чекання в чергах, пробках.

Перелік на 2015 рік

Цього року хочу глибше розібратися в наступних темах: виховання дітей, психологія, фрірайтінг, урбаністика, правильний сон та декілька інших тем.

Художні книги

Годинник, Олексій Ремізов січень

Щегол, Донна Тартт січень

Маленький друг, Донна Тартт на 2016

Історія з кладовищем, Ніл Гейман травень

Волхв, Джон Фаулз

Гра в бісер, Герман Гессе

Долорес Клейборн, Стівен Кінг

Улісс, Джеймс Джойс

Холоднокровне вбивство, Трумен Капоте жовтень

Мексиканець, Джек Лондон травень

Фелікс Австрія, Софія Андрухович

Я - Шарлота Сіммонс, Том Вулф серпень

Витівки кепського дівчиська, Маріо Варгас-Льоса викинув з плану

Життя в борг, Ремарк квітень

Процес, Альбер Камю

Чорий принц, Айріс Мердок

Холодний дім, Чарльз Діккенс березень

Алієніст, Калеб Карр грудень

Літературний привид, Девід Мітчелл червень

Музей покинутих секретів, Оксана Забужко грудень

Ділові книги

Покращення зору без окулярів, Вільям Бейтс січень

Давід і Голіаф, Малькольм Гладуелл квітень

Фрірайтінг, Марк Леві травень

Після трьох вже пізно, Масару Ібука

Перш ніж ваша дитина зведе вас з розуму, Найджел Латта березень

Льодокол, Віктор Суворов травень

Психлікарня в руках пацієнтів, Алан Купер лютий

Місто в теорії, Олена Трубіна

Банди Чікаго, Герберт Осбері липень

Майстерність вчителя, Дуг Лемов

Наука сну, Девід Рендалл грудень

Мікроурбанізм. Місто в деталях, Бреднікова, Запорожець

Кривавий спорт, американська доктрина та водоверть тупості, Хантер Томпсон

Керівництво професійного баристи, Скотт Рао лютий

Мужик, який прийняв жінку за шапку, Олівер Сакс квітень

Чорний лебідь, Насім Талеб квітень

Мікроби хороші і погані, Джесіка Снайдер Сакс

Як наша нервова діяльність формує наш внутрішній світ, Кріс Фріт серпень

Дизайн: форма та хаос, Пол Ренд

Бла-бла-бла, Ден Роем

Позаплан

Як привести справи в порядок, Девід Алан    травень

Сон №9, Девід Мітчелл    липень

Роздуми про особистий розвиток, Іцхак Кальдерон Адізес    червень

На всіх парах. Мої роки в Топ Гір, Джеремі Кларксон    липень

Змова багатих, Роберт Кійосакі    серпень

Говори та показуй, Ден Роем    серпень

Доставляючи щастя, Тоні Шей    вересень

Будь кращою версією себе, Ден Вальдшмідт    вересень

Англія, Англія, Джуліан Барнс    вересень

  Рисовий штурм та ще 21 спосіб мислити нестандартно, Майкл Мікалко    вересень

  Правило чотирьох секунд, Пітер Брегман    жовтень

  Ілон Маск, Ешлі Венс    жовтень

_ _ _

Третю двадцятку не приводжу.

Як завжди, поради в коментарях приймаються.

Буду актуалізувати пост по мірі прочитання.

Підсумки 2014-го року

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 12 Jan 2015 16:00:00 +0000

Минулого січня я підводив підсумки 2014 року. Пройшов ще один рік, підбиваю ще одні підсумки.

Рік був нелегкий. Тут і економічно-політична ситуація в країні, і поповнення в сім'ї, і робота на два фронти (на одній роботі), відсутність подорожей. Але нелегкий не означає поганий.

Я став менше спати, більше працювати, але сенсу і щастя в житті побільшало!

Основні подіі

Народження сина. Минулого року я розповідав про весілля, тема набула логічного продовження.

Зараз Льоші трохи більше семи місяців. У нього періодично ріжуться зуби (період постійного неспокою в животі вже минув), він постійно вимагає уваги, не соромиться будити по ночам і - святиня святинь - вранці вихідних. Може безцеремонно схопити за волосся, перекинути тільки що зроблену чашку з чаєм, штирхнути пльцем у око і провернути ще безліч дуже приємних речей.

І ще, коли я повертаюсь з роботи і дивлюся на Льошу, кожного разу відбувається одна і та ж картина. Мама каже, мовляв, дивись хто прийшов, тато твій. Льоша повертається, дивиться в мою сторону, і розпливається в широкій, щирій усмішці, оголюючи всі свої два зуби. Природа так влаштувала, що всі ці болі в животі, недоспані ночі і вирване волося не те що забувається, воно здається таким мілким, несуттєвим на фоні цієі гігантськоі посмішки малюка.

А ще я був на спільних родах, але про це якось іншим разом.

Перемога Арсеналу в Кубку Англіі. Я вболіваю за лондонський Арсенал з 2006-го року. Можливо це співпадіння, але з тих пір одна із найбільш титулованих команд Британіі не здобула жодного трофею (останній - в 2005-му). Декілька разів Арсенал був близько до титулу, але щоразу зупинялась на останньому рубежі, програючи у фіналі. Одного разу, коли суперник по фіналу був справді нікчемним, я зібрав друзів, ми поїхали в паб, повний фанатів Арсеналу. Святкувати перемогу, як я думав. Як завжди, все пішло не так, плану Б не було в запасі, Арсенал програв. А ми дивились на це у пабі, повному фанатів Арсеналу і моїх злорадних друзів. Вечір став ще більш пам'ятним після того, як ми взяли з дружиною (тоді ще ні) два глінтвейни по ціні одного. Коли повернулися додому, я побіг в аптеку за уколами від алергії для дружини (тоді ще не зовсім) - хто ж знав, що у глінтвейні був мед.

Так от, цей, свіжий фінал, також пішов не по плану. Пройшло декілька хвилин, моя команда програвала 2:0 такому ж нікчемному супернику, і виглядала на його фоні абсолютним лузером. Я не знаю, що сталося. Плану Б все так же не було, але хтось зняв прокляття. Арсенал відіграв три гола, останній з яких забив вже у екстра-таймі, вигравши перший трофей за 9 років.

Я думав, що радості буде більше. Я нескінченну кількість разів уявляв собі цей момент, коли капітан, після солодкої паузи, підкине Кубок над головою, в небо Лондона полетять салюти, уболівальники висиплють на поле, а у всі пори мого тіла проникнуть промені добра, щастя і радості. У всіх моїх фантазіях був дощ, тому що дуже кіноматографічно, коли футболісти не стримують сліз від щастя, а дощ змиває їх і не можна розібрати - сльози це чи каплі дощу. І ще, оскільки у моєї команди завжди є важкотравмований гравець, я уявляв, як цей важкотравмований на милицях буде стрибати від одного футболіста до іншого, а вони йому скромно будуть казати: це все для тебе, друг. Погодьтесь, теж гарно дивилось би на картинці. Мабуть, я занадто багато репетирував. Буває, що чекаєш чогось настільки сильно, що перебільшуєш його ціну, реальність відрізняється від очікувань в гіршу сторону, і це пом'якшує ефект щастя. Виявляється, інколи мріяти шкідливо.

Чемпіонат світу в Бразилії. Європейці рулять. Вперше европейські збірні виграли три чемпіонати світу підряд. І також перша перемога європейської збірної в Америці. Провал бразильців став сюрпризом, хоча їхня перемога над Колумбією дозволила виграти в суперечці пляшечку вина.

Спостереження

Ефект секундоміра. Цікавіше жити, якщо ставиш собі якісь завдання. Наприклад, "подивитися усі фільми, що претендують на Оскар". Або "вибрати 50 книг і читати тільки їх". Такі завдання ставлять обмеження. Обмеження дисциплінують, дозволяють сфокусуватися і дають місце для творчості (інколи).

Це нагадує прийом із секундоміром, коли перед виконанням якогось рутинного завдання вмикають секундомір, щоб знати скільки часу це займає. Наступного разу теж вмикають, щоб знати, чи став ти швидшим. Чи повільнішим. Наприклад, інколи я вмикаю секундомір, коли готую сніданок. Або коли прасую сорочки.

Фіксація думок. Так-сяк організував систему для збору ідей. Коли приходить ідея, я записую її в телефоні, тому що він завжди поруч (для цього підійде будь-яка програма, в якій можна написати декілька слів; я користуюсь Colornote). Раз у місяць переглядаю записи і розподіляю ідеї по категоріям. Ті, що можна відразу реалізовувати, планую в Мініплані. Ті, над якими треба думати, обдумую за допомогою фрірайтингу. Буває, що при розгрібанні я читаю написане в нотатці, і навіть близько не розумію, що хотів сказати. Такі нотатки я видаляю. Деякі думки мають полежати, визріти. Деякі з часом втрачають актуальність. Головне тут, що при перенесенні думок з голови в телефон, місця в черепі більшає. Там можуть селитися нові ідеї.

Дизайн міняє хід думок. У цьому році прочитав з десяток книг по дизайну, переглядаю блоги і сайти по темі. Зараз не можу дивитися з колишньою безпечністю на упаковку молока, надбудову в панельному будинку чи плакат на тему економії природніх ресурсів.

Як приклад. Недавно глянув на гранітний бордюр і зрозумів, що він відрізняється від багатьох бордюрів у місті. Він гранітний, він міцніший, він гарніший, і його не треба білити, а потім спостерігати, як після побілки з'являються чорні сліди. Далі автоматом народжуються запитання. Які є бордюри? У чому між ними різниця? Які краще вибирати для міста, які для села? Які ставити біля готелю, які біля торгового центру? Чи це обов'язковий елемент міського дизайну, які альтернативи? Ну, і так далі.

Еволюція книг. Те, що електронні книги потихеньку витісняють паперові, не новина. З'явилось відчуття, що великі статті та блоги починають тіснити книги. На фоні цього відчуття Михайло Іванов започатковує проект Смартрідінг. Команда Смартрідінгу бере нон-фікшн книги і віджимає з них воду. Отримане оформляє в симпатичну упаковку та продає. Я поки не оформляв підписку, дорого.

Фільми та серіали

Подивився усіх номінантів на Оскар. В основному, рідкісна нудотина (особливо це стосується переможця), але є веселі винятки. Як і в минулому році, порадували серіали.

Невеликий список найкращого:

Острые козырьки;

Ганнибал;

Больница Никербокер;

Настоящий детектив;

Семейка Тененбаум;

Отель "Гранд Будапешт";

Книги

З книгами теж був експеримент. Якщо пам'ятаєте, я запланував список для читання, і намагався дотримуватися плану. Майже вийшло. Хотів читати хоча б книгу в тиждень (це 52), прочитав 45. Жаль, але навіть при жорсткому відборі, який влаштував, все одно трапляються нецікаві книги. Список тих, які варто почитати (відібрано найкраще), більш детальні оцінки були чи будуть у випусках "прочитав і не забув".

Степовий вовк, Герман Гессе. Гессе - із породи авторів, про яких кажуть, що слова їм нашіптує Бог. Чи Диявол. Неймовірно володіє словом. Продовжу вивчати його прозу й у цьому році.

Американські боги, Ніл Гейман. Сучасний американський автор, який починав з коміксів, розповідає про битву між старими, традиційними, богами та богами новими. Нові боги - це телебачення, мобільники, популярність. Після або перед прочитанням рекомендую переглянути серіал "Чорне дзеркало".

Малькольм Гладуелл. У Гладуелла вийшло чотири повноцінних книги та п'ята - збірник його найкращих статей в журналі Нью Йоркер. Я не прочитав тільки одну, останню із опублікованих. Малькольм - соціолог. Він пише в стилі журналістського розслідування про неочевидні речі. Наприклад, про те, що талант - це не вроджена риса, помножена на геніальність, талантами стають везунчики, які достатньо потрудились. Гладуелл - майстер розповідати історії. Не читав автора, який би так круто доносив до читача історії. Після прочитання останньої книги, планую написати пост про феномен Гладуелла, в якому розібрати прийоми його письма і причини популярності.

Сила звички, Чарльз Дахігг. Написав обширну рецензію.

Російська модель управління, Олександр Прохоров. У двох словах: у Росії/СССР є два режими роботи, які міняють один одного - режим застою та режим мобілізації. Автор дотошно розбирає, як ці режими існують, і чому третього не дано. І не буде дано.

Спочатку скажіть ні, Джим Кемп. Книга про переговори. Хто читав книги про переговори, то знає, якою мовою вони написані. Мовою ідеалізму. Ніби люди говорять в ідеальному світі, де кожен думає один про одного, спить і бачить, як знайти компромісний варіант, що задовільнить усіх. Кемп повертає до реальності. Він сходу каже, що усі ці компроміси - повна фігня. Обов'язково почитайте.

50 прийомів письма, Рой Пітер Кларк. Назва книги говорить сама за себе.

Дизайн для реального світу, Віктор Папанек. Пізнавально не тільки для дизайнерів.

Стів Джобс, Волтер Айзексон. Розповідав про книгу в одному із випусків "Прочитав і не забув".

Захоплення

Садівництво. У минулих підсумках я розповідав, що ми переїхали жити в будинок. Біля будинку є клапоть землі і я вирішив, що земля не повинна стояти без діла. Посередині цього клаптя стояла яблуня. На вигляд вона була як справжня, тільки користі не приносила. Довелося зрізати. Зимою засів за книги по правильному садівництву.

Потім я купив "камАЗ" чорнозему (ще й на Камазі підфартило покататися!), тачку, рівненько розвозив землю і приготувався до посівної.

Прийшла весна. Спочатку думав, що на землі, площею в сотку, мало що поміститься, але коли дійшло до реальної посадки, то і для картоплі місце знайшлось. Урожай вийшов так собі. Допустив я немало помилок, у деяких моментах проявив халатність; коли городу найбільше була потрібна моя увага, у мене взагалі не було часу. Але для першого разу піде. Кабачки, наприклад, виросли на славу!

Зараз виношую плани посадки та удосконалення процесу на весну.

Урбаністика. Захопився наукою правильної організації міст. Трамваї, бруківка, велодоріжки - оце все. Зараз читаю тематичні блоги, сайти, на 2015-ий запланував декілька книг.

Фрірайтінг. Процес виглядає так. Береш блокнот, загадуєш тему для думок чи проблему, яку треба вирішити, і починаєш писати, відповідаючи на свої запитання. Буває ефективно у вирішенні проблем різного масштабу, від "як правильно домовитися з будівельниками про ціну" до "як економити в умовах кризи". Також допомагає в пропрацюванні крупних тем. Будете сміятися, але по фрірайтингу є багато книг. Так, деякі з них я запланував.

Друзі

Мій новий друг

Моя нова подруга

Інструменти

Мініплан. Для планування життя.

Easyway. Для відслідковування руху громадського транспорту.

Главред. Для очищення тексту від словесного сміття.

Ну що ж, це був крутий рік, 2015 буде ще кращим!

Сила звички

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 22 Dec 2014 15:00:00 +0000

Є два шляхи стати успішним, багатим та знаменитим.

Перший - стати Кріштіану Роналду. Другий - культивувати хороші звички і відмовлятися від поганих. Важливість звичок - не новина. Модні книги та науково-популярні передачі одна за одною наголошують на важливості ролі звичок у нашому житті, але поки що не всі на землі успішні, багаті та знамениті. Якщо звичка хороша, то простіше сказати, ніж зробити. Якщо погана, робити дуже просто, зате відмовитися неможливо.

Звички - як порох, як генетичні мутації, як релігія, - потужна штука, сила якої при неправильному використанні стає руйнівною.

Корисно зрозуміти і прийняти: більшість дій та вчинків - це не наш вибір, а просто куча звичок. Боляче розуміти, але це так. Спочатку це дійсно свідоме рішення, яке ми приймаємо в різні періоди життя. Потім перестаємо думати про це і продовжуємо робити те ж саме день за днем. У якийсь момент ми свідомо вирішили, скільки їсти, на чому зосередитися після приходу на роботу, як часто пити алкоголь чи де бігати. Потім перестали вибирати і поведінка стала автоматичною. І хоча кожна окрема звичка значить зовсім небагато, з часом їжа, яку ми їмо, слова, які говорим дітям перед сном і дружині вранці, ставлення до грошей, вибір між спортзалом і пляшечкою пива, організація думок і робочого процесу мають величезний вплив на наше здоров'я, продуктивність, фінансову безпеку і щастя.

Хороша новина в тому, що звички можна поміняти, якщо зрозуміти механізм їх роботи.

Вчені зрозуміли механізм дії звички лише в останні двадцять років. І, що важливіше, виявили, як зароджуються, укорінюються і міняються звички. Я розповім про це, беручи за основу книгу Чарльза Дахігга "Сила звички".

Що таке звичка і звідки вона береться

Звичка - послідовність одинакових дій, що повторюються в подібних ситуаціях.

Прокидаєтесь кожного ранку о шостій годині, вдягаєтесь, взуваєте улюблені кроси, натискаєте плей і пробігаєте декілька кілометрів під пісні Актік Манкіс - це звичка.

Чуєте оповіщення телефона про оновлення сторінки Фейсбука, відкриваєте додаток і коментуєте запис свого друга - це звичка.

Кожного дня на роботі виходите о дев'ятій попити кави і покурити з другом - це звичка.

Деякі звички прості (вихопити телефон після сигналу), деякі складніші (щоб зібратися для ранкового бігу, треба включити мозок хоча б на мінімальну силу).

Статистика каже, що до 40 % наших дій - це звички. Вони виникають через бажання мозку економити зусилля. Мозок обмежений в ресурсах, але розумний, тому перетворює в звичку практично будь-яку дію, що повторюється. Так голова працює з найменшими зусиллями.

За якою схемою живе звичка

І в хороших, і в поганих звичок є спільне: схема. Вчені описали петлю звички.

Спочатку людина бачить знак (звук будильника, оповіщення на телефоні, час на годиннику)

Потім виконує послідовність звичних дій (бігає, перевіряє оновлення у Фейсбуці, п'є каву з сигаретою)

І отримує винагороду (відчуття здоров'я та успіху, лайки та коментарі, дозу кофеїну та нікотину)

Бачить знак, виконує звичну дію, отримує винагороду...

...знак, звичні дії, нагорода.

Разом це називається петлею звички.

Звичка має ще один, непомітний неозброєним оком, елемент: пристрасне бажання.

Згадайте відчуття після перших двох ковтків ранкової кави. У мозок ніби зробили ін'єкцію радості, добра і щастя. Світ не здається таким вже несправедливим і жорстоким. Згадайте відчуття, коли робите ранкову каву, а зерен немає. Світ відразу стає чорно-білим, жорстоким, несправедливим, незатишним. Хочеться скрутитися клубочком десь у тихому закутку і перечекати тяжкі часи уві сні.

Це - пристрасне бажання. Знак і винагорода так тісно переплелися одне з одним, що мозок нервує кожного разу, коли ви бачите знак і не отримуєте винагороду.

Пристрасне бажання - двигун наших звичок.

Чому погані звички перемагають

У звичок погана репутація. Коли про них згадують, в уяві виникає образ торчка в підвалі.

Джон Теккері був геніальним лікарем і наркоманом. Джерело фото: Kinopoisk.ru

Погані звички озброєні серйозною зброєю: потужним пристрасним бажанням. Коли ви зробите генеральне прибирання в домі, то в нагороду отримаєте відчуття свіжості. Непогано, але відчуттю свіжості тяжко конкурувати з біохімічними процесами, що проходять у мозку, коли справа доходить до кофеїну, алкоголю, тютюну чи чогось ще гіршого.

Німецький невролог Мюллер з колегами із Магдебурського університету імплантували маленькі електроприлади в мозок п'яти алкоголіків. Піддослідні - справжні пропиті алкаші. Кожен із них мінімум шість місяців проходив курс відновлення, а один більше шістдесяти разів лікувався від алкоголізму.

Суть електроприладів у тому, що вони блокували неврологічну нагороду, яка запускає пристрастне бажання. Якщо алкоголік бачить звичні знаки, такі як фото пива чи вивіску пабу, запускається пристрастне бажання і руки самі тягнуться за бокалом. Зараз же прилад нівелював бажання, піддослідні не доторкнулися до випивки.
Цікаве почалося пізніше. Як тільки імплантанти вийняли, четверо з п'яти алкоголіків відразу ж зірвались. Старі знаки і нагороди нікуди не зникли, а лише чекали свого часу.

Як прививати хороші звички

Є багато рутинних речей, які добре було б перетворити у звичку. Наприклад, прибирання у домі. Або ранкова пробіжка. Похід у спортзал. Перевірка пошти у відведений час.

Вілл Сміт наздогнав щастя після того, як поміняв своє відношення до звичок. Джерело фото: Kinopoisk.ru

Прививати звички можна, розібравшись у механіці їх утворення.

Правило: для закріплення звички необхідно вибрати знак, нагороду та визначити пристрастне бажання.

Якщо хочете бігати вранці, виберіть простий знак (наприклад, покладіть одяг для бігу біля ліжка) і чітку нагороду (гарячий душ після пробіжки, стакан смачного соку, прінтскрін гугл-карти з подоланим маршрутом у Фейсбуці, відчуття досягнення після підрахунку кілометрів, доза ендорфінів - вибір чималий). І головне, дозвольте собі передчувати нагороду. Уявляйте момент, коли з холодного ранку заскочите в гарячу, заповнену паром душову кабіну.

Не можете взятися за пилосос суботнім вечором? Та ж сама схема. Виберіть знак (нагадування на телефоні, крик дружини), визначте винагороду (чашка чаю з тортом у чистій кімнаті, серія "Офісу", похвала дружини), дозвольте собі пристрасно бажати цю винагороду.

Так же і з емейлами. Визначте час для перевірки, заплануйте його в щоденнику чи в планувальнику, запустіть програму, розберіться з листами і дозвольте собі разом почитати стрічку в Фейсбуці.

З часом послідовність звичних дій стане звичною рутиною і ви не будете звертати на неї увагу.

Як міняти звички

Процес зміни звичок просто описати, але це не означає, що йому так же легко слідувати. Помилково думати, що такі звички, як куріння, алкоголізм чи переїдання можна зруйнувати без зусиль.

На жаль, не існує точного набору дій, який гарантовано підходить для кожного.
На жаль, звичку не можна знищити, її тільки можна замінити на іншу.
На щастя, відомо, що звички найбільш піддатливі при використання золотого правила зміни звички: можна впровадити нову послідовність звичних дій, якщо користуватися попередніми знаками і нагородою.

Схема зміни звички:

- виявляємо звичну дію;
- експериментуємо з нагородами;
- виділяємо знак;
- складаємо план;

Щоб зрозуміти свої звички, необхідно виявити компоненти петлі звички (знак, нагодору, пристрасне бажання).

Допустимо, ви відволікаєтесь на серфінг в інтернеті. Декілька запитань. Який знак у цієї звичної дії? Нудьга? Повідомлення на екрані про новий лист, статтю в блозі? Необхідність зробити перерву? Втома? Жага нових знань? Нецікавість завдання, яким займаєтесь? Складність завдання, що паралізує настільки, що хочеться забутися в джунглях інтернету?

Яка нагорода? Нова інформація? Радість спілкування? Зміна декорацій? Можливість відволіктись?

Поекспериментуємо з нагородами. Нагороди мають силу тому, що задовільняють пристрасні бажання. Але часто ми не знаємо, які бажання керують нашою поведінко. Тому, щоб виявити нагороду, треба провести експеримент.

Уявіть себе вченим на етапі збору даних.

Рука потягнулась до іконки браузера, ви відчули бажання зайти у Фейсбук чи на улюблений сайт. Скорегуйте звичну дію, щоб нагорода стала іншою. Замість того, щоб відкривати браузер, вийдіть із кабінету, пройдіться по коридору, порозглядайте, що робиться на вулиці, і поверніться на робоче місце, зайнявшись роботою. Наступного разу замість Фейсбуку дістаньте із сумки зазделегіть роздруковану статтю з улюбненого блогу. Неквапливо прочитайте. Тоді, замість серфінгу в інтернеті, знайдіть колегу і обговоріть із ним курс долара. Наступного разу спробуйте розкласти пасьянс чи що там ще роблять на компьютері.

Задача - перевірити гіпотези, щоб визначити, яке пристрасне бажання керує вашими звичками.

Спробувавши чотири чи п'ять нагород, скористуйтесь прийомом пошуку моделей: після кожної дії коротко записуйте на папері перші три речі, які спали на думку після повернення до роботи. Це можуть бути емоції, випадкові думки, роздуми про почуття чи просто перші три слова, які прийшли на думку.

Тоді встановіть на телефоні будильник на 15 хвилин. Коли вони пройдуть, запитайте себе: "Мені і зараз хочеться поблукати по інтернету". Ціль цих тестів - визначити нагороду, яку ви бажаєте. Якщо через 15 хвилин після прогулянки коридором все одно хочеться зайти у Фейсбук, значить, звичка не пов'язана з нудьгою. Якщо після 15-и хвилин після розмови з колегою вам все ж нестерпно кортить відкрити браузер, справа не в спілкуванні.

Виділити знаки, що запускають наші звички, тяжко через величезний об'єм інформації, яка заливає нас при кожній реакції. Запитайте себе, чи їсте ви сніданок в один і той же час через те, що голодні. Чи через те, що на годиннику 6:30 ранку? Чи через те, що діти також почали їсти? Чи через те, що вдягнулись і за звичкою стали снідати?

Встановлено, що практично всі знаки потрапляють в одну із п'яти категорій:

- місце;
- час;
- емоційний стан;
- інші люди;
- попередні дії;

Коли ви заходите в інтернет? Ця дія прив'язана до часу? Можливо, вам хочеться відкрити Фейсбук після нервової зустрічі з начальником? Чи все-таки справа в емоційному стані? Умівкнувши спостережливість і знаючи нагороду, виділити знак просто.

Визначивши нагороду, яка рухає поведінкою, знак, який її запускає, і саму звичну дію, - можна міняти поведінку. Можна замінити звичну дію на більш корисну, вибравши поведінку, яка приносить нагороду. Тепер потрібен план.

Наприклад, такий: кожного разу, коли хочеться полазити в інтернеті (вияснилось, що це від нудьги), відкрити цікаву книгу по роботі і прочитати один розділ.

Ну, а в інтернет можна зайти в обід.

З приводу нових тарифів на проїзд у громадському транспорті.

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Thu, 04 Dec 2014 16:00:00 +0000

В понеділок, другого грудня, міська адміністрація Києва виставила для громадського обговорення проект тарифів на проїзд у громадському транспорті.

Підвищення цін - крок непопулярний.

Підвищення цін, особливо якщо ціна росте на 100%, викликає нездоровий ажіотаж, агресію і багато запитань.

На деякі з них я постарався знайти відповіді.

1. Скільки буде коштувати проїзд і на що підуть додаткові гроші

Чому додаткові? Метрополін оголосив, що собівартість однієї поїздки - 3,11 грн., тому з кожного жетона підземка отримуватиме прибуток в 89 копійок.

Передаю слово сайту DreamKyiv, який відповів на перше запитання.
http://dreamkyiv.com/skilky-koshtuvatyme-proyizd-i-na-shho-pidut-tsi-groshi/

2. Чому такий різкий стрибок у ціні

Не скажеш, що підвищення стало сюрпризом. Підвищувати ціну планували ще минулого року, потім грянув Майдан, і стало не до того. За цей час інфляція та падіння гривні зробила і так неприбутковий транспорт надзвичайно збитковим. Борг по заплаті перед працівниками наземного транспорту складає 120 млн. гривень. Планові збитки Метрополітену на кінець року оцінюють в 724 млн. гривень.
Попереднє підвищення ціни було в 2008 році (з 0,5 грн. до 2 - тоді ціна теж різко стрибнула).

Кличко заговорив про нього ще у червні, після чого регулярно згадував в інтерв'ю про наміри міста збільшити вартість проїзду. 12 листопада мер зробив офіційну заяву.

Ціна проїзду в громадському транспорті має бути економічно обґрунтованою. Підвищення-захід непопулярний. Але ми будемо змушені це зробити
— Віталій Кличко (@Vitaliy_Klychko) 12 ноября 2014

Чи справедлива теперішня ціна? Абстрагуємося від тяжких економічних умов і підвищення цін саме на 100%. Зверніть увагу на графіки, де показана відношення ціни однієї поїздки та ціни на проїзний до середньої заробітної плати в Києві (графіки Максима Каца). По відношенню до інших столиць, ми пасемо задніх.

Діаграма актуальна на травень 2014. Червоним показано зміну у вартості (метро) при нових тарифах. Середня запрлата - 5247 грн.

Діаграма актуальна на травень 2014. Червоним показано зміну у вартості (для проїзного, ціною 150 грн) при нових тарифах

Абсурдною виглядає ситуація, коли пасажири платять 1,5 грн. за подорож від Контрактової площі в Пущу (20 з лишнім кілометрів дороги, більше години в дорозі).

Навіть в інших українських містах, де заробітна плата нижча, ніж у столиці, ціни на громадський транспорт вищі. У Львові трамвай з червня коштує 2 гривні, у Харкові поїздка в метро обійдеться в 3 гривні, тролейбус у Херсоні - 1,75 грн.

3. Чи має комунальний транспорт бути прибутковим

Не думаю. Основна задача влади - примусити людей пересісти на громадський транспорт. Це звільнить місто від заторів, зробить сполучення між різними районами швидшим, що збільшить економічну активність, а це в свою чергу принесе додаткові гроші в економіку міста.

Як це зробити. Перше, транспортна система має відповідати вимогам пасажирів (бути безпечною, зручною, інформативною). Друге, влада має придумати спосіб, як покласти в кишеню киянам проїзні, а не продавати кожного разу квитки. Проїзні документи довгої дії будуть стимулювати людей користуватися громадським транспортом. Психологічно людині тяжче кожного разу розлучатися з якоюсь сумою грошей, ніж заплатити один раз в місяць (чи раз у три).

4. Наскільки правильною є запропонована цінова політика

В запропонованому владою варіанті недостатньо правильно розставлені пріоритети між невигідністю разових квитків/жетонів та проїзними. Разові проїзні документи можуть бути дорогими, їх цільова аудиторія - туристи та транзитні пасажири. Або ті, хто потрапляє в громадський транспорт три рази в рік. За рахунок ціни разових квитків можна відбивати знижки на проїзні.

Проїзні, якими користуються уже кияни, мають бути істотно дешевшими. Що зараз. Проїзний на трамвай - 130 грн. За ці гроші можна купити квитків на 21 день (дорога туди і назад). 21 - приблизно стільки робочих днів в місяці. Запитується, навіщо мені купувати проїзний, якщо я обійдусь квитками? З часом можна вивчити трамваї, компостери, поведінку та маршрути контролерів, їздити зайцем та економити значні кошти.

Також не вистачає проїзних довгої дії (квартальні, річні). Владі вигідно продавати такі проїзні, тому що це серйозні сплановані фінансові вливання, якими можна користуватися, керувати і примножувати. Як зазначалося вище, продаж таких "абонементів" сильно мотивує пасажирів користуватися громадським транспортом.
Я б ще впровадив проїзні в метро на термін. Часто потрібно змотатися по справам: вистрибнув зі станції, забіг куди треба, і назад в метро. Не хочеться на це витрачати 8 грн. Для цього купуєш жетон не на одну поїздку, а на 2 години.

Начальник метро Віктор Брагінський також розглядав такий варіант:

"Електронний квиток, який вже розроблений в метро, дає нам можливість реалізувати зонні поїздки, денні, одно- і багаторазові".

5. Що можна змінити

Що мені подобається в теперішній владі, так це публічність. Раніше б придумали тарифи, підвищили ціни, і на наступний день ввели наказом в дію, відправивши на маршрути контролерів ловити зайців.

Зараз же мер пише про підвищення цін в твітері, а пропозиції можна відправляти не голубиною, а електронною поштою:

cinpolit@kievcity.gov.ua Департамент економіки та інвестицій

inform@dkrp.gov.ua Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

Обговорення вже викликало чималий ажіотаж та спровокувало немало ідей.

Я відіслав такий лист (не забуваємо користуватися порадами по правильному діловому листуванню). Якщо ви його скопіюєте і відішлете, шанси бути почутими виростуть.

Доброго вечора.

Щодо пропозицій по новій ціновій політиці у громадському транспорті.
Пропоную зробити вигідним купівлю проїзних документів "довгої дії". Вважаю за необхідне впровадити проїзні документи не тільки на місяць, а і на квартал та рік.

Вважаю, що основна ціль нової політики не тільки збільшення рентабельності громадського транспорту, а й підвищення мотивації городян ним користуватися.

Введення вигідних проїзних документів "довгої дії" збільшить як кількість пасажирів громадського транспорту так і підвищить їх лояльність. Такий крок зменшить кількість нелегальних пасажирів та долю нелегальних перевізників.

Збільшення частки громадського транспорту в порівнянні з особистим звільнить місто від заторів, зробить сполучення між різними районами швидшим, що збільшить економічну активність та принесе додаткові гроші в економіку міста.

Як написати правильний лист

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 10 Oct 2014 13:00:00 +0000

Я прочитав книгу Саші Карепіной "Мистецтво ділового листування". Хотів написати рецензію, але потім зрозумів, що рано. Проблеми, які живуть в наших поштових ящиках, настільки глобальні і, разом із тим, непомітні, що спочатку треба побачити й усвідомити їх.

Візьмемо один з листів із моєї поштової скриньки (пунктуація авторська, незначні деталі змінені):

Почему на данном совещании отсутствовал представитель кейтерингового департамента и хотелось бы узнать почему мероприятия к которым должны были подойти фундаментально решились за 5 минут пункт 6 прошу включить дополнительно ответственных лиц от отдела кейтеринга.

Все зрозуміло?

Здавалось б, люди стільки років писали зрозумілі листи, а куди все зникло? Як тільки потрібно відкрити поштову програму і написати декілька простих речень, в голові відбувається коротке замикання.

Стаття для тих, хто хоче розімкнути замикання та зробити свої листи зрозумілішими й людянішими.

Із написанням листів є дві великі проблеми: страх та лінь.

Страх
З книги Вільяма Зінсера, "Як гарно писати":

Адміністратори та менеджери усіх ланок знаходяться в полоні помилкової думки про те, що простий стиль - це відображення примітивного розуму. Насправді простий стиль - результат великих зусиль і напруженої роботи розуму, а мутне письмо говорить про одне з двох: або в автора муть у голові, або він занадто зарозумілий чи занадто тупий, чи занадто лінивий для того, щоб навести порядок у своїх думках.

Лінь

Проведемо експеримент. Уявіть, що ви не зробили звіт за місяць (а мали б), і тепер про це треба написати керівнику. Приступайте до роботи.

Підозрюю, вийшло щось схоже:

Здравствуйте уважаемый Александр Петрович.

Хочу сообщить, что финальная версия ежемесячного отчета по роботам еще не разработана в связи с возникнувшими неотложными внеплановыми задачами. Проект отчета будет подготовлен в ближайшее время и отправлен вам на согласование в срочном порядке.

С уважением, Дмитрий

Ніби струмом ударило, а це ще не найгірший варіант, який, тим не мешне, є гідним представником оурелівського новоязу.

Як так відбувається?

Для того, щоб зрозуміти, яким чином ми пишемо листи, треба уявити "кулю долі". У таємничій плазмі плаває піраміда, на сторонах якої написані пророцтва. Необхідно поставити кулі запитання (можна подумки), потрясти її, після чого вона видасть пораду, прийнятну для всіх випадків у житті: "не сейчас", "надо подумать", "все может быть"...

У такий самий генератор перетворюється наш мозок, коли ми даємо йому завдання написати лист. Як тільки пальці торкаються клавіатури, піраміда в таємничій плазмі черепної коробки починає крутитися і видає одне за одним:

доброго времени суток (універсальне, звичне, просте привітання - не треба думати);

учитывая значимость рассматриваемого вопроса (підійде для будь-якого листа, виглядає масивно, по-дорослому - не треба думати);

заранее спасибо (фраза, яка прикрасить всі прохання на світі, можна ставити автоматом - не треба думати);

За хвилину магічних пророцтв отримуємо великий, дорідний лист. Здається, що от він, результат. Робота виконана. Проблеми починаються на іншому кінці інтернету, коли лист знаходить адресата. Що я маю зробити, кому передати, як швидко, з яким рівнем якості? Але ні, все, що можливо врахувати з отриманого тексту, - це тільки неймовірну важливість запитання, що розглядається.

Мені подобається ще одна цитата з Вільяма Зінсера:

Писати - це тяжка робота. Зрозуміла фраза - не випадковість. Дуже рідко фрази виходять зрозумілими з першого і навіть із третього разу. Пам'ятайте це в хвилини відчаю. Якщо ви побачите, що писати тяжко, не дивуйтесь. Так воно і є.

Страх та лінь - проблеми психологічного характеру. Вони приводять до того, що в наших поштових скриньках замість зерен істини з'являється каша. Зараз давайте розберемо конкретні

Типові проблеми ділового листа

Розмір. Зазвичай лист більший, ніж потрібно.

Згадаймо лист, який ми писали Олександру Петровичу. У ньому 41 слово. Вони кажуть тільки про одне: звіт за місяць не буде готовий вчасно. Те ж саме можна сказати за допомогою семи слів, що майже в шість разів менше. Природа проблеми розміру зрозуміла: автору соромно відсилати декілька слів. Хтось може засумніватися в його працелюбності. Тим більше, що розмір листа дуже легко і швидко збільшується за допомогою зменшення його простоти. Для цього використовуються складнопідрядні речення, дієприкметникові звороти та невпорядковані ряди синонімів.

Роботизованість. У наш час, коли замість емоцій використовують смайлики, люди пишуть листи не від себе, а від імені робота, що поселився в голові.

Більшість ділових листів наповнені шаблонними висловами ("данного предмета", "уважаемые коллеги", "просьба сообщить"), професійними термінами чи жаргонізмами, узагальнюючими фразами. Мало того: більшість із них не мають свого обличчя (всі дії "будуть або були виконані", документи "розробляються", питання "вирішуються") та начисто позбавлені емоцій. Замість того, щоб по-людськи привітатися ("доброго ранку", "привіт", "доброго дня"), ми пишемо роботизоване та несміливе "доброго времени суток". Замість того, щоб звернутися до людини, що сидить через стінку, точно так само, як ми це робимо в звичайному житті (привіт, Рома), ми вистукуємо "уважаемый коллега". Пишучи лист, люди забувають, що вони люди, і перетворюються на бездушних роботів-вбивць із майбутнього.

Яким має бути правильний лист

Простим. Цитуючи Ейнштейна: все потрібно робити якомога простішим, але не простіше за просте.

Перед відправленням поставте себе на місце адресата. Уявіть, що він може не знати термінів або деталей. Якщо потрібно пояснити чи розповісти щось дійсно складне, дійте поступово. Починайте з того, що вже знайоме вашому клієнту чи колезі, і поступово, за руку, ведіть його від простішого до складнішого.
Проскануйте лист на наявність термінів. Майже будь-яку ідею можна пояснити на хорошій традиційній мові. Не використовуйте в якості опори слова, зрозумілі лише вам. Замість "інтерпретація" можна сказати "пояснення".

Запитуйте у себе: що я намагаюсь сказати? Подивіться на те, що написали, і перепитайте себе: я сказав те, що хотів? Буде моя думка зрозуміла людині, яка вперше зустрілась із цією темою? Якщо ні, значить, у лист потрапило сміття. Треба знайти його і викинути геть.

Стислим. Лист-учасник програми "Зважені та щасливі" має стати струнким та підтягнутим атлетом. Безжально вилучайте все зайве, всю воду, всі непотрібні уточнення, всі узагальнення. Робіть його настільки коротким, наскільки можна. Економте час своїм колегам.

Конкретним.

Людяним. Не бійтесь признатись у тому, що саме ви пишете лист ("я впевнений" замість "немає сумнівів, що", "розробив" замість "був розроблений"), без остраху показуйте емоції та почуття ("мене здивувало"), сміливо давайте оцінки ("неймовірний").

Закріплення матеріалу

Для закріплення матеріалу спробуємо ще раз написати лист Олександру Петровичу.

Яка мета листа?

Перше: звіт за місяць не зроблений.

Друге: треба пояснити, чому це сталося, і сказати, коли проблема буде виправлена.

Олександре Петровичу, я не зробив звіт за місяць.

Клієнт з "Дональдака" переніс суботню зустріч на сьогодні, тому вранці ми з командою шліфували презентацію, а після обіду демонстрували її Дональдакам. Займусь звітом завтра вранці. До обіду перешлю вам на узгодження.

Діма.

Так, не фонтан, видно, що написано поспіхом, відчувається аромат виправдань, ріже око "демонстрували", але лист простий, стислий, конкретний і людяний.

Таким і має бути правильний лист.

Прочитав - і не забув. Випуск №4.

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Wed, 23 Jul 2014 06:00:00 +0000

Короткий огляд книг, які я прочитав. Випуск №4.

1 | 2 | 3

1. Професія - ілюстратор (Наталі Ратковскі)

Оголошення: я прочитав цю книгу не для того, щоб стати ілюстратором, мені цікавий сам творчий акт малювання, процес народження творчості.

Як і підозрював, книга - ще один приклад зруйнованих стереотипів. Більшість з нас при слові "художник" уявляє людину під вічним кайфом, яку завжди пре, у якої в голові мішок з ідеями, яка не спить ночами, творячи шедеври, і заливає періодично виникаючі депресії (як без них?) джином з тоніком. Насправді художник, як і всі інші професії на світі - нудна рутина. 90% часу (оціночна цифра) художник проводить за дико, неймовірно, страшно рутинною роботою. Опустимо такі кроки, як миття пензликів і підговка палітри, і звернемо увагу, наприклад, на зберігання інформації:

Дизайнерские находки я сортирую только по секциям: реклама, корпоративный стиль, упаковка, каталоги, книги и прочее. Если мне особенно понравился дизайнер или работы отдельно взятого агенства, я прямо в названии картинки прописываю полное имя. Для ПДФ-журналов у меня есть тоже отдельная папка. Там я их разделяю по тематике и направленности: детские, по дизайну, по исскуству и т.д. Фотографии я сортирую либо по принципу "хотелось бы нарисовать", то есть раскладываю по папкам "Интересная перспектива", "Красивые женщины", "Интересные формы", либо, если я была в восторге от всего портфолио фотографа, в отдельной папке под его именем. Такая индивидуальная папка сигнализирует мне, что этот художник какой-то особенный. На рабочем столе компьютера я, правда, еще держу папки под названием "Запасники" и "Процесс". В "Запасники" попадает все, что мне прямо сейчас понравилось, но я не успела разобраться, почему и куда это пристроить. В "Процессе" лежат все текущие фотографии, а также эскизы и картинки, которые публикуются мной в блогах. Обе папки я регулярно опустошаю, раскладывая содержимое по ящичкам или выкидывая в мусор. Если навести порядок в своем мире находок, неожиданно обнаруживаются очень хорошие идеи, до этого лежавшие погребенными под грудами графики, эмоций и впечатлений, и нужные материалы отыскиваются легко и быстро, без того, чтобы рыскать по интернету в поисках счастья.

І так у всьому: генерування ідей, підготовка до роботи, підготовка ескізів, деталювання ескізів, відмальовування, контурування (терміни ілюстраторів не моя сильна сторона), зафарбовування...

Я отримав від книги те, що очікував: структурований опис процесу генерації ідей і конкретні прийоми для цього. Починаючи від цілі (наприклад: зробити ілюстрацію для статті про шопінг в Парижі), продовжуючи вибором методу генерації (або їх комбінацією) та втіленням придуманого у життя.

Дуже хороший розділ про час. Про те, як його показувати. Як ним керувати на малюнках. Час - одна з моїх улюблених тем, тому прочитав розділ з особливою увагою.

Чого не варто чекати від книги: вона про ідеї, а не про техніки. Як намалювати циліндр, відобразити хмарку при сході сонця, який колір підібрати для зафарбовування ніг сороконожки - такого тут немає. Книга для широкого кола читачів, а не для вузького іллюстраторів.

Не вдався розділ про інфографіку, чисто до купи увійшов в книгу, можете не читати.

Цікаві посилання:

Чек-лист Осборна (автор методу брейн-шторму);
Необмежений запас ілюстрацій для натхнення;
Блог автора (пише про ілюстрацію, дизайн, сад, подорожі, життя - цікавий блог, читаю). Не здумайте заходити в коментарі до (хіба для сміху), там пекло з помішаних на "творчості" домогосподорок, де кожен комент виглядає по шаблону "ой, какая прелесть, я вот такие финтифлюшечки пока не умею своими кривыми ручонками делать, утащила себе в дняффку" (у відповідь: "Наташенька, ну что же ты выдумываешь, прекрасные у тебя войлочные иллюстрации, выше нос, зайка").

Кіт з книги

Мій Тео одобрює попередню ілюстрацію.

Поради письменику: Наталі занадто багато пише в пасивному стані, а це завжди в'яло, несміливо, обережно. Треба бути активним.

Оцінка: 8 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

2. Ім'я рози (Умберто Еко)

Не кожен зможе подолати "Ім'я рози". Умберто Еко признався, що навмисне зробив початок роману "тяжким" для читання, щоб через цю стіну не пройшли випадкові люди. Особисто я не помітив ніякоі стіни, доволі тяжким здався мені весь роман (описи церков і обрядів, богослужіння, філософські диспути, логічні загадки та постійні незрозумілі вбивства, за якими потрібно стежити), але водночас надзвичайно цікавим.

Я читав його зимою, в люті морози. Якщо взяти до уваги, що процес проходив в надзвичайно холодному трамваї, то по цікавості книга отримує найвищу оцінку. Ви не уявляєте, як потрібно було насилувати свою силу волі, щоб заставити витягнути руку з рукавиці і перегорнути сторінку. Це був той випадок, де я щиро радів дрібненькому шрифту і повільній швидкості читання. Прийшов момент, коли я навіть задумався про покупку перчаток зі спеціальними прорезиненими вставками для перегортання сторінок (до речі, пропонував перчатки мені той самий друг, який дав почитати книгу - співпадіння?), але найбільші морози пройшли, а роман я дочитав.

Якщо коротко: читати обов'язково. Книга дуже атмосферна, дуже філософська, і схожа на Безславних виродків Тарантіно. Чому? Це я розповім тільки тим, хто вже прочитав роман.

Поради письменику: УмбертоЕко - один з тих, хто розуміє: ділячись знаннями, стаєш розумнішим. Він не соромиться роздавати поради в статтях, доповідях, книгах. Після виходу "Імені рози" читачі надіслали Умберто стільки листів, що тому довелося пояснювати нюанси, випустивши "Замітки на полях Імені рози". Ці "Замітки", що легко можна знайти в інтернеті і прочитати за 10 хвилин, дадуть декілька корисних порад, як письменнику, так і всім тим, хто думає який же це дар божий - вміння писати. А якщо після цих 10-ти хвилин захочеться отримати ще декілька порад, можна прочитати "Одкровення молодого романіста". Попереджую: книга нудна, але з дуже цікавими вкрапленнями. Для затравки: коли знімали фільм по "Імені рози", режисер сказав, що діалоги дуже кіноматографічні, правильного розміру. Виявилося, що Еко вивірював протяжність розмов з врахуванням довжини лабіринтів, ходячи по яким, герої вели бесіду.

Оцінка: 7 з 10

3. Практика візуального мислення (Ден Роем)

Логічне продовження книги про візуальне мислення (моя рецензія). Така собі методичка з прикладами та завданнями про те, як розкривати суть проблем та вирішувати їх за допомогою простих малюнків. Мінус: можна було не роздувати книгу до таких розмірів, копіюючи половину попередньої. Хто не читав першу - можете вже не купувати, в Практиці втиснено її огляд.

Книга заслуговує більш серйозного розбору, але оскільки я дав почитати її, разом із замітками на полях, брату (та я за день її прочитаю, - казав він), доведеться з цим почекати.

Оцінка: 7 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

4. Скорбь Сатани (Марія Кореллі)

Почитав книгу завдяки пораді брата (так-так, того самого). Головне спостереження: більше не довіряти його порадам. Якщо серйозно, то книга здалася мені занадто довгою, занадто вимученою, занадто повчальною і занадто очевидною.

Цікава історія, пов'язана з видавництвом роману. На багатьох російськомовних обкладинках автором значиться Брем Стокер (у моїй електронній версії також був він), той самий, хто написав Графа Дракулу. Подейкують, що таким чином видавництво влаштувало самопальний "брендінг", намагаючись заробити на імені більш популярного та розкрученого Стокера. А Марія Корелі ніби так, збоку ходила.

Оцінка: 5 з 10

5. Робота 2.0 (Глеб Архангельский)

Присипана нафталіном і поросла мохом книга. Такий собі праобраз Ремоут, у якого закінчився термін придатності. Хоча, я занадто суворий. Книга віджила своє по порадам по технічній частині, але по організаційній, світоглядній до цих пір актуальна.

Ось короткий список:

використовуйте гнучкий графік (не обов'язково їхати на роботу та з роботи в пік пробок), зафіксувавши час, коли співробітник має точно знаходитися в офісі;
впровадьте елементи "домашньої" роботи; особливо, якщо цьому сприяють обставини (сімейні обставини, хвороба, далека дорого від дому до роботи, серйозний проект, завершенню якому не сприяє офіси-вулики);
строго дотримуйтесь режиму дня, якщо працюєте не в офісі;
впровадьте корпоративний стандарт по тайм-менеджменту (має базуватися на трьох речах: документ, який описує правила (правила планування, комунікацій, видачі завдань), налаштована айті-інфраструктура, навчені люди);

Фішки книги: майже в кожному реченні вживається "і т.п." Неймовірно бісить. Щоб ви розуміли: в книзі маленького розміру комбінація "и т. п." зустрічається 107 разів, "и т. д." - 19. Друге: дуже багато іллюстрацій людо-телевізорів. Ближче до закінчення я звик, але спочатку дуже лякався.

Останнє: забагато нав'язливих заохочень відправити свою електропочту автору. "Використовуйте стандарти тайм-менеджменту. Останню версію цього документу ви можете отримати, якщо напишете автору{адреса почти}, вказавши ваші повні контактні координати"

Як завжди у книгах Архангельского, найкращою вийшла остання глава:

Новые технологии всегда ставят перед человеком «человеческие» вопросы. Будет технология использована во благо или во зло и чего в итоге окажется больше? Так было с порохом, книгопечатанием, атомной энергией, мобильной связью, генной инженерией, электронной почтой и интернетом. Так должно быть и с онлайн-технологиями. Мы должны задавать себе человеческие вопросы и давать на них человечные ответы. Работа 2.0 дает такое серьезное увеличение степени свободы по сравнению с классической офисной работой, что я не побоюсь сравнить повсеместный переход к ней, который, я уверен, состоится в ближайшие десятилетия, с отменой крепостного права.

Невеличкий список для продовження знайомства з концепцією віддаленої роботи:

Система роботи в Бюро Горбунова (Ресурс);
Про книгу Ремоут у випусці "Прочитав і не забув" (книга на сайті видавництва);
Рецензія на Реворк (книга на сайті видавництва);

Поради письменику: не закінчуйте кожне речення скороченням "і т.п."

Оцінка: 6 з 10

6. Стів Джобс (Уолтер Айзексон)

Видатна біографія, як зі сторони Стіва Джобса так і зі сторони автора книги. Трохи зіпсована перекладом, тим не менше, обов'язкова для прочитання. Книга мотивує, смішить, ширше відкриває і зволожує очі.

Неспішно описуючи випуск продуктів Епл, автор розповідає історії, які ніяк не очікував почути про одного з найвидатніших розумів Америки. Про те, як Стівен не любив ходити в душ, як сидів на моркв'яних дієтах, що його шкіра набувала оранжевого відтінку, як пробував екстезі і жив в общинах, як сварився з усіма і як плакав по декілька разів на день.

Найбільше біографія зацікавила мене можливістю забратися в мозок генія, де по-сусідству з цією геніальністю прописалося безумство. Без зайвих спойлерів: це та книга, яку має прочитати кожен!

Поради письменику: Як збирати матеріал.

В конце концов я записал около сорока интервью с ним. Некоторые проходили довольно формально, в его гостиной в Пало-Альто; другие — во время долгих прогулок, поездок или телефонных разговоров. За те полтора года, что я собирал материал для книги, мы со Стивом очень сблизились, стали откровенны, хотя время от времени я сталкивался с тем, что его давние коллеги по Apple называли «полем искажения реальности». Иногда он что-то неумышленно забывал, как это бывает со всеми нами; порой выдавал мне, да и себе, альтернативную версию событий. Чтобы проверить и дополнить его истории, я опросил более сотни его друзей, родственников, конкурентов, врагов, коллег.

Це біографія Стіва Джобса, але разом з тим - це підручник по написанню мемуарів.

Оцінка: 10 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

7. Візуальні нотатки (Майк Роуді)

Здавалося б, кому потрібна книга, де на повному серйозі розповідається як за допомогою скетчів (прості швидкі малюнки) занотовувати прослухані лекції, інформацію з нарад, відвідані семінари та навчання? А ти подивись, "Візуальні нотатки" стала дуже популярною. І не безпричинно. Це найкрасивіша книга з усіх, які я тримав у руках. Починаючи з ніби прорезиненої обкладинки, неймовірно приємної на дотик, продовжуючи повністю намальованими сторінками (слова, малюнки, іконки, таблички - автор все малював) і закінчуючи прикладами робіт від 12-ти кращих скетчерів світу.

Скетч - головний герой цієї книги, де увага приділяється як його тілу (як малювати рамочки, діаграми, літери, стрілки, буллети, які ручки та блокноти використовувати, як оптимізувати процес: намалював, сфоткав, відправив в Евернот), так і душі (для чого взагалі його малювати?) Дійсно, для чого? Для чого замість швидких нотаток по ходу наради малювати скетчі? Виявляється, малюючи, ми більше слухаєму і фокусуємо увагу на головних ідеях. І тут не важлива майстерність: навіть самий грубий малюнок може ефективно виражати ідеї!

Скетчі, на відміну від нотаток, - це не переписування почутого, це продукт переробки мозком отриманої інформації. Розум взаємодії з тілом, на виході ми фільтруємо візуальну та аудіальну інформацію, підключаємо мислення и видаємо готовий продукт. Хоча скетчі не дуже детальні - вони прості та зрозумілі.

Обережно, далі йде наукове обгрунтування корисності саме скетчу. В 1970 році Аллан Пайвіо запропонував теорію подвійного кодування: мозок використовує для обробки інфи два канали: візуальний та вербальний. Коли активні два канали, мозок створює асоціативну бібліотеку слів та образів за допомогою ментальних перехресних посилань між ними. Ого. Виявляється, скетчуючи, можна краще запам'ятати і відновлювати в пам'яті події. Крім того, згадайте як ви засинали на лекції чи нараді: конспектування під під монотонний діалог присипляє, малювання інтелектуальних скетчів будить.

Поради письменику: Автор малював ілюстрації для Реворка, зацініть самі малюнки та процес їх підготовки.

Оцінка: 9 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

Куточок статистики:
Прочитано:

паперових книг - 5;
електронних книг - 2;
художніх - 2;
нон-фікшн - 5;

Витрачено - 285 грн.

Попередні випуски:

Випуск №1;
Випуск №2;
Випуск №3;

Парадокс Дрейпера

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 11 Jul 2014 06:00:00 +0000

Цей текст не для всіх. Попереджую, він може поранити вашу гордість, вразити самолюбство, надірвати шаблон... Дехто, прочитавши його до кінця, скаже щось на зразок "про кого ти пишеш, дружочок, в нас таких немає". Хтось задумається, хтось зловтішно посміхнеться, а хтось посміхнеться гірко.

А зараз познайомтесь з Доном Дрейпером із серіалу "Божевільні" (Mad Men).

Він успішний та багатий. Поки що. Працює в рекламній компаніі головним по творчості. Крутить романи, літає на переговори, отримує зарплату, на яку може купити величезну квартиру, ще й решта залишиться, стає акціонером. Проходить час, і в голові Дона поселяється демон. Дрейпер зловживає випивкою, превселюдно згадує темну сторону свого минулого, за що керівництво компанії відправляє його в безкінечну відпустку. Звільняє Дона, якщо говорити прямо. Але є одне але. Навіть у "відпустці" Дрейпер отримуватиме всю свою велику, на яку можна купити квартиру, ще й решта залишиться, заробітну плату. Що для нього поміняється? Він не буде ходити на роботу.

На наступному повороті розвиток сюжету відправив нашого, українського, глядача у глибокий, шокуючий нокаут. Справа в тому, що герой робив все для того, щоб повернутися на роботу, навіть не виконуючи якої, отримував гроші (не буду нагадувати, наскільки це серйозна сума). Стоп, стоп, стоп. Ще раз. Дон Дрейпер, отримуючи кучу грошей за те, що дихав, не купив квиток на Балі, не поїхав у Лас Вегас, не закупився в супермаркеті пивом для комфортного перегляду серіалів - він намагався повернути собі роботу.

Для чого, - запитаєте ви?

Наш варіани "американськоі" мрії, мрія украінська, включає два компоненти: багато грошей і мало роботи. В школі та університеті ми з жалібними очима випрошуємо хороших оцінок (до стипендії одного балу не вистачає), на роботі намагаємося нажитися на системі, тихенько очікуючи десь в куточку закінчення робочого дня, започатковуючи бізнес, мріємо про день, коли продамо його втристадорога і поїдемо писати мемуари в Тайланд. Там же дешево, тепло і не треба нічого робити. Ми боїмося рутини, нас лякає відповідальність, ми любимо повторювати, що вчаться тільки на помилках, і тому рішення Дона Дрейпера боротися за свою роботу, викликає подив.

Для чого?

Це лише версія, але можливо, для того, що десь існує всесвіт, в якому слово "професіоналізм" звучить голосніше, ніж слово "комфорт". В якому реальні результати роботи, ріст, досягнення, улюблена справа значать більше, ніж ілюзія халявного райського життя. Так, це не наш з вами всесвіт. Поки не наш. Пройде рік, десять років, сто, але настане день, коли "парадокс Дрейпера" перестане бути чимось парадоксальним.

Рецензия: Тина Силиг "Сделай себя сам"

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Sun, 23 Feb 2014 12:00:00 +0000

Когда я дочитал книгу Тины Силиг "Сделай себя сам", то понял, что с ней что-то не так.

Она была напечатана на белой бумаге, буквы были черными, на обложке нарисована прекрасная иллюстрация, 5% пространства отведено маркетинговой информации от МИФа - все, как обычно. Я пролистал еще раз. Бог ты мой, да здесь же нет ни одного рисунка, ни одной иллюстрации, ни даже завалящей схемки.

Плотный, сбитый, упакованный пласт текста о том, как сделать себя. Самому.

В этом месте, вы наверно представили себе ребенка, со слезами на глазах пропускающего страницы с буквами, и задерживающего внимание только на красивых, разукрашенных рисуночках?

В основном все верно, но отсутствие иллюстраций - это следствие причины под названием "недостаток структуры".

Продуманность скелета книги заставляет желать лучшего: одни и те же гипотезы и теории перетекают из главы в главу, показывая читателям разные обличья или меняя маски. Поэтому маленькая книга (меньше двухсот страниц) читалась затруднительно и долго. Но не волнуйтесь, я выбрал для вас самое главное.

Сначала ответим на вопрос: о чем же написала Тина Силиг?

Книга о том, как расширить сознание, как не обращать внимание на стереотипы, как избавляться от их назойливого жужжания. Эта книга о том, как открыть глаза и посмотреть на вещи по-новому: не так, как всегда.

1. Мы недооцениваем силу проблем.

Первый шаг к решению большой проблемы - распознать ее. В мире дизайна продуктов это называется "выявлением потребности". Иными словами, если мы четко определим проблему, то решение логичным образом появится само собой.

Вы можете получить немалую пользу, выявляя стоящие перед вами проблемы и неустанно работая над их решением, бросая вызов всем традиционным предположениям. Вокруг огромное количество проблем, которые ждут людей, готовых предложить изобретательные решения. Для этого требуются навыки наблюдения, координация командной работы, способность выполнять поставленные планы, готовность учиться на неудачах и творческий подход к решению задач. Однако первое, что вам необходимо, - это уверенность в том, что проблема решаема. Чем больше опыта в решении проблем вы имеете, тем увереннее становитесь.

Пример - проект Ильи Бирмана, календарь Всегдабрь

Илья сказал, как завязал: "Меня всегда бесило, что люди делают и продают каждый год настенные календари на очередной год. Ежу ведь ясно, что разных месяцев бывает только семь, то есть даже календарь на один целый год — это уже перебор. Для дизайнера очень важно не пропускать мимо себя это ощущение, когда что-то бесит, а фиксировать его. Бесит → сделай проект".

Изобретение Бирмана вызвало заметную реакцию. И все было бы хорошо, если бы не одна статья с названием "Бирман, проверяй идеи на вшивость"

2. Люди не всегда в состоянии (или всегда не) определить реальную силу идей.

Что из этого следует? Если вам в голову пришла замечательная идея, не нужно тут же спрашивать мнение людей, мол, как думаете, покатит, одобрит народ? Во-первых, идею надо погуглить (смотреть пример выше): большинство ваших мыслей уже посещали головы других людей. Во-вторых, ее надо начать воплощать.

Желательно, чтобы идея превратилась в продукт, увидя который только и можно будет сказать "ух ты, потрясающе", но чаще будет, как на картинке выше (из книги Остина Клеона "Кради как художник").

Если же вы пойдете спрашивать народ, скорее всего, вам приведут бесконечное количество аргументов, показывающих бессмысленность затеи. Как, например, было с банкоматами. Представьте себе, фокус-группы так и сказали: ахахаха, деньги будет выдавать какой-то автомат, а не девушка из окошка, ну вы даете.

К примеру, известно, что участники фокус-групп негативно отнеслись к идее внедрения банкоматов. Им совершенно не понравилась мысль об использовании машин для внесения денег на счет и их снятия вместо общения с кассиром в отделении банка. Они просто не могли представить себе столь значительного изменения своего поведения.

Метко сказал о важности фокус-групп Артемий Лебедев в Ководстве:

Использовать фокус-группы, чтобы оценить новый продукт, особо бессмысленно. Потребители покажут, что на коробке шоколада должны присутствовать чашка чая с золотой каемкой, свеча и роза. Все, что можно узнать, спрашивая мнение людей, — это то, что они знают сегодня, до того, как новый продукт появился на рынке.

Еще один показательный пример касается Стива Джобса. Когда Джобс презентовал революционный компьютер Макинтош, у него спросили, какие маркетинговые исследования проводились?

"Проводил ли их Александр Грэм Белл, прежде чем изобрести телефон?"

3. Стереотипы такие стереотипы или Правила не такие уж и правила.

Я прошу студентов записать все стереотипы в отношении традиционного цирка: большой шатер, животные, недорогие билеты, зазывалы, продающие сувениры, несколько одновременно происходящих действий на арене, громкая и бодрая музыка, клоуны, попкорн, силачи, глотатели огня и т.д. Затем я прошу их представить себе антипод каждого из описанных признаков. К примеру, в новом списке могут оказаться невысокая крыша, отсутствие животных, дорогие билеты, никаких зазывал, изысканная музыка, отсутствие клоунов или попкорна. Далее студенты выбирают то, что хотят сохранить от традиционного цирка и что хотят добавить к нему. В результате они получают нечто похожее на цирк нового типа.
После того, как мы проделываем упражнение с цирком, студентам становится гораздо проще думать об изменениях в других отраслях: ресторанах быстрого обслуживания, гостиницах, авиакомпаниях, спортивных сооружениях, образовательных учреждениях и т.д.После того, как мы проделываем упражнение с цирком, студентам становится гораздо проще думать об изменениях в других отраслях: ресторанах быстрого обслуживания, гостиницах, авиакомпаниях, спортивных сооружениях, образовательных учреждениях и т.д.

После того, как мы проделываем упражнение с цирком, студентам становится гораздо проще думать об изменениях в других отраслях: ресторанах быстрого обслуживания, гостиницах, авиакомпаниях, спортивных сооружениях, образовательных учреждениях и т.д.

Наверное, по такому принципу была написана книга Реворк. Ее авторы составили список характерных вещей для офисного мира, а потом опровергнули все.

4. Думайте в обе стороны.

Придумывайте худшее - думая в этом направлении, наш мозг не знает границ.

Есть актуальная проблема, которую решают в группе. Группа разбивается на небольшие команды, каждая из которых должна придумать лучшую и худшую идею для решения. Лучшей считается та, которая способна идеально решить проблему. Худшая будет неэффективной, неприбыльной или даже может усложнить положение дел. Закончив работу, команды записывают каждую из своих идей на отдельном листе бумаги: на одном из них написано "ЛУЧШАЯ", на другом - "ХУДШАЯ". После этого я собираю работы, а затем демонстративно уничтожаю листки с ЛУЧШИМИ идеями. Обычно это действие приводит участников в недоумение и расстраивает их, ведь они потратили на разработку идей много времени и сил.
Затем я вновь раздаю листики с ХУДШИМИ идеями. Каждая команда получает листок другой команды. После этого им дается задание превратить эту идею в прекрасную. Внимательно посмотрев на новые идеи, участники обычно понимают, что они не так уж и плохи. Более того, часто эти идеи кажутся им просто превосходными.

Когда речь заходит о худших идеях, фантазия участников не знает границ. Это упражнение - отличный повод распахнуть свой разум для решения задач.Затем я вновь раздаю листики с ХУДШИМИ идеями. Каждая команда получает листок другой команды. После этого им дается задание превратить эту идею в прекрасную. Внимательно посмотрев на новые идеи, участники обычно понимают, что они не так уж и плохи. Более того, часто эти идеи кажутся им просто превосходными.

Когда речь заходит о худших идеях, фантазия участников не знает границ. Это упражнение - отличный повод распахнуть свой разум для решения задач.

5. Везет тому, кто везет

Все знают бородатый анекдот о лотерейном билете, который надо купить, но не все знают, как юный Стив Джобс, когда ему нужна была труднодоставаемая деталь, звонил напрямую директорам компаний, выпускающим ее (да, раньше номер можно было посмотреть в справочнике).

Удача притягивается к людям, склонным к наблюдениям, незашоренным, дружелюбным и оптимистичным.

Этот пункт был бы неполным без упоминания "правила 10 тысячи часов", придуманного Гладдуэлом и озвученного в книге "Гении и аутсайдеры". Правило гласит: будете практиковаться в выполнении определенной задачи в течении 10 000 часов - станете экспертом. Советую почитать о правиле больше здесь (http://www.forbes.ru/forbes/issue/2009-04/7255-pravilo-10000-chasov)

6. Здесь очередь или не надо брать на себя слишком много.

Одна из основных проблем, мешающих людям, состоит в том, что они берут на себя слишком много. Со временем это приводит к разочарованию. Жизнь можно представить себе как огромный шведский стол с разнообразными блюдами-возможностями, но, если вы положите себе на тарелку слишком много, это приведет к несваринеию В жизни, ка ки на шведском столе, вы можете попробовать все, что захотите, но не делайте это одновременно. Подход может быть таким: в каждый момент времени выбирать три приоритета и при этом понимать, что они изменятся, когда изменится ваша жизнь.

Какие книги почитать

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Sun, 09 Feb 2014 11:00:00 +0000

Представим себе ситуацию.

Вы прочитали книгу, перелистнули последнюю страницу, подумали минутку над концовкой и размышляете: чтобы дальше почитать? Может старину Кинга? Или что-то модное? Сколько-там-оттенков серого? Блин, хотел же почитать этого автора, как там его, он еще в тюрьме сидел. Или что-то для мозга, полезное. Дальнейшее развитие событий представить несложно: пара часов прошла незаметно за поиском книг, чтением рецензий, расспрашиванием друзей и признанных авторитетов, рассматриванием разных подборок (1001 книга, которую нужно почитать(доказательство) и другие), и занесением отдельных экземпляров в закладки, папочки, блокноты. Является ли такое времяпровождение полезным и эффективным?

Вряд ли. Если хочешь больше успевать, не надо тратить время на ненужные раздумья.

Второй негативный элемент этого процесса - он реактивный. Изучая подборки, слушая "авторитетов", вы плывете по течению, хоть и в своей лодке. Для того, чтобы рулить лодкой и направлять ее, куда душа пожелает, нужно поменять подход. Сначала ставить задачи, а под их решения подбирать книги.

Минутка визуализации. Заходите вы в библиотеку, а там и то, и это, и эдакое, и второе, и третье, глаза разбежались, руки потянулись, рюкзак полон книг. Несомненно, чтение любой книги, которая запускает работу мышление и чувств, - полезно, но если уж тратишь время на чтение, так лучше потратить его с максимально возможной пользой. Здесь нужен проактивный подход, в котором выстраиваешь свою жизнь - в том числе и список чтения - по своему желанию.

Что же делать?

Спросим у Глеба Архангельского и его бестселлера Тайм-драйв.

Глеб:

Любой человек, желающий достигать успеха в наше время, не может обойтись без личной системы «информационного менеджмента».

Пересмешник: Расшифруйте.

Глеб: Несколько советов.

— Покупаться книг должно примерно впятеро больше, чем реально читается. Должно быть пространство свободы, книга часто выбирается в зависимости от внутреннего «кайроса».

— Стараюсь читать книги «под задачу» (проект). Например, нужно оформлять новый продукт - читаю книгу про брэндинг, расширять штат - читаю про методики отбора персонала и т.п. Таким образом, книга становится «бензином» для рождения своих идей по конкретному проекту.

— Все книги «к чтению» (новые и недочитанные) лежат в одном месте, для удобства обзора при принятии решения «что читать».

Давайте рассмотрим эту теорию на конкретном (моем) примере.

Статистика говорит, что я прочитаю в год около 50-и книг. Та же статистика подсказывает, что 30% из них будут художественными, остальные - нет (назовем, для простоты, эту группу книг деловыми). Я хочу подкорректировать эту пропорцию, поэтому планировать буду с расчета 40 на 60, что в книжном выражении - 20 художественных и 30 деловых.

Сначала разберемся с деловыми.

В этом году я хочу изучить или глубже понять следующие темы:

Дизайн

Это очень широкое понятие, в которое я вкладываю визуализацию данных, умение отличить кайф от говна, правильную типографику и прочее.

Ну что за красота, книга "Визуальные заметки" на первом месте в списке

Визуальные заметки, Майк Роуди март

Практика визуального мышления, Дэн Роэм февраль

Бла-Бла-Бла, Дэн Роэм план 2015

Профессия иллюстратор, Натали Ратковски январь

Говори на языке диаграмм, Джин Желязны июль

Инструменты McKinsey, Итан Расиел и Пол Фрига ноябрь

Нешаблонное мышление, О'Кифф Джон не дочитал

Облик книги, Ян Чихольд ноябрь

Дизайн-мышление в бизнесе, Тим Браун июнь

Дизайн для реального мира, Виктор Папанек март

Дизайн: форма и хаос, Пол Рэнд план 2015

Дизайн привычных вещей, Норман Дональд ноябрь

Дизайн для недизайнеров, Робин Вильямс август

Show your work, Ostin Kleon июль

Слово дизайнеру, Бейдер Сара замена Культура Дизайна, Влад Головач июль

Искусство объяснять, Ли ЛеФевер июль

Разговорные навыки

Умение общаться, вести переговоры и выступать.

Камасутра для оратора, Гандапас Радислав май

Переговоры без поражений, Фишер Р., Юри У., Паттон Б. май

Блоггерство

Интернет-маркетинг, контентообразование, копирайтинг и прочие штуки, которые помогут улучшить блог.

Контент, Маркетинг и рок-н-рол, Денис Каплунов передумал

Jab, Jab Jab, Гарри Вайнерчак передумал

Копирайтинг массового поражения, Денис Каплунов май

Книги со статьями

Не знаю, как правильно описать один из моих любимых жанров точнее. Такие книги рождаются в двух случаях: первый - это когда у журналиста накапливается много интересных и популярных статей, которые он собирает в книгу и издает (пример: Джереми Кларксон, Перес-Реверте, Умберто Эко). Второй вариант: какой-нибудь, допустим, социолог изучает определенную тему и во время изучения пишет несколько (десятков) эссе. Так делает Малькольм Гладуэлл.

Гении и аутсайдеры. Почему одним все, а другим - ничего декабрь

Озарение. Сила мгновенных решений октябрь

Переломный момент. Как незначительные изменения приводят к глобальным изменениям май

Что видела собака декабрь

Книги о том, как написать роман / повесть / новеллу и т.д.

Откровение молодого романиста, Умберто Эко апрель

Еще пару книг:

50 приемов письма, Рой Кларк май

Случайные прохожие

Сюда может попасть все, что угодно. Это "воздух" в жестком графике, дарующий гибкость.

Парадокс перфекциониста, Бен-Шахар Тал июнь

Искусство рассуждать о книгах, которые вы не читали, Байяр Пьер ноябрь

Сила привычки, Чарлз Дахигг ноябрь

Русская модель управления, Александр Прохоров октябрь

Работа 2.0, Глеб Архангельский март

Художественные

В этом месте планы намного гибче, я нацелен на авторов, а не на темы. И здесь, при хорошей, стоящей рекомендации, планы могут резко поменяться.

Имя розы, Умберто Эко февраль

Не надейтесь избавиться от книг, Умберто Эко начал читать - не понравилось

Полный назад, Умберто Эко декабрь

Биография Стива Джобса март

Тони Парсонс, История, которые мы можем рассказать декабрь

11/22/63, Стивен Кинг июль

Степной волк, Гессе сентябрь

Американские боги, Нил Гейман сентябрь

1984, Джордж Оруэлл август

Шпиль, Уильям Голдинг октябрь

Перелетный кабак, Гилберт Кийт Честертон ноябрь

Ремарк, Камю, Мердок, Фаулс, Сартр

Такие планы. Хотите дать совет, что из списка лучше не читать? Хотите дополнить его стоящими книгами? Добро пожаловать в комментарии.

Советы из комментариев:

Поэтика, Аристотель апрель

Внепланчик

Скорбь Сатаны, Мария Корелли март

Пинбол-эффект, Джеймс Берк апрель

Книга 2.0, Джейсон Меркоски июль

Сначала скажите нет, Джим Кэмп сентябрь

Искусство делового письма, Саша Карепина август

Формула времени, Глеб Архангельский август

Прочитал - и не забыл. Выпуск №3

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Sun, 02 Feb 2014 14:31:00 +0000

Краткий обзор прочитанного.

Мнение о книгах, оценки, советы писателям. В нем - прекрасное до ужаса творение Воннегута, книга моего любимого романиста и дешевая мелодрама. И, конечно, несколько деловых книг. Сила воли, воплощение идей, обучение писательскому ремеслу и планирование - это выпуск №3.

1. Бойня номер пять (Курт Воннегут)

В предисловии Курт Воннегут описывает сцену из своей жизни, когда он, намереваясь написать книгу о бомбардировке Дрездена, говорит со своим военным товарищем и его женой. Жена протестует против написания, мол, книга придаст войне романтический геройский лоск, после чего все захотят воевать. Курт оппонирует, что такого не будет, и что он назовет свой роман Крестовый поход детей. Приврал немного, но книга действительно получилась без лоска и без геройств.

Написана она не просто отличным писателем, но о очевидцем тех трагических событий. Стыдно признаться, но перед тем, как открыть "Бойню №5", я почти ничего не знал о бомбардировке Дрездена - настолько бездонной и настолько грустной теме. Огромное количество статей, фильмов (вот по "Бойне"), фотографий, книг. Бомбардировка Дрездена, хотя и не была самой опустошающей, стала наиболее обсуждаемой среди прочих. И здесь тот вариант, когда не важно почему, а важно, что погибли люди, и один из самых красивых городов в мире.

До

После

Что использовать писателю: здесь начинающий писатель может многое для себя почерпнуть. Редкий тип романа (где еще совмещается фантастика и документализм?), нехарактерный главный герой (очень слабый, преодолевающий препятствия не благодаря, а вопреки), мастерское описание скачков во времени и многое, многое другое.

Оценка: 7 из 10.

2. 18 минут (Питер Бергман)

Рецензия готова.

Что использовать писателю: Каждая из глав книги начинается историей из жизни. Невероятно, как можно выжать столько полезного из утренней пробежки или обмороженных пальцев на ноге? Во время прочтения я тоже пытался корчить из себя умника, основав теорию ограниченного времени, делая бутерброды.

Купить на Kniga.biz.ua

3. Учись видеть (Марина Москвина)

Рецензия готова.

Что использовать писателю: по идее, эта книга вся должна была быть составлена из советов писателю, но на деле рекомендация одна - используйте почаще карандаш и блокнот.

Купить на Kniga.biz.ua

4. Сделай себя сам (Тина Силиг)

Вяло пишу рецензию на эту книгу. Сначала я подумал, что она (книга) должна мне очень понравиться: много новой информации, все на реальных примерах, ух ты, круто. Но потом подумал: нет, не должна. Этот труд - пример того, что сейчас любой более-менее здравомыслящий человек не только может написать книгу, но и издать ее, а все будут будут хлопать в ладоши. По сути, "Сделай себя сам" - это набор интересных историй, немного выводов и пара советов. Все очень шаблонно и скучно. Нет добавочной стоимости, нет изюминки, нет новизны. Поймите меня правильно: это полезная книга, но настолько бездушная, что после прочтения кажется, что ты стал тупее.

Что использовать писателю: как собирать материал. Многие думают, что писатели - дико креативные, веселые, зажигательные люди. На самом деле - это не так. В большинстве своем они постоянно погружены в раздумья. Они не ждут, пока волшебная благодать спустится на их пальцы, и те сами начнут высекать шедевры. Для этого нужно поработать. Скучно поработать. Особенно в области деловой литературы.

Будьте скучными - говорит Остин Клеон - лишь так можно выполнить свою работу.

Оценка: 7 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

5. Man and Boy (Тони Парсон)

Пару лет назад ни один уважающий себя книжный магазин не обходился без этой книги на витрине. Ого, - думал я, видя постоянно мелькающую обложку - наверное, книга, что надо. И прочитал ее.

Что вам сказать? Не жалею, что потратил время, но и советовать не буду. Достаточно банальная семейная мелодрама с кучей графоманских сентенций типа "там было не продохнуть от сгущенных амбиций и табачного дыма дешевых сигарет". Есть над чем посмеяться и есть над чем погрустить.

Что использовать писателю: конфликт! Роман оживает только когда в повествовании появляется конфликт. Никогда не забывайте о нем, только так можно узнать правду (когда то я писал об этом подробно)

Оценка: 6 из 10.

6. Воплощение идей (Скотт Белски).

Книга-разочарование. На обложке написано, что это "мировой бестселлер", аннотация говорит о том, что книга знает об алгоритме, который позволит реализовать идею, избежав "бесполезных действий и бессмысленной траты времени", содержание магнитом притягивает внимание, но...

Вот пишу сейчас эту заметку, перелистываю книгу и захотелось еще раз бегло прочитать, может я чего-то не заметил, может настроение было плохое?

Рисунок, заслуживающий внимания

Что использовать писателю: надо учиться копирайтингу. Хорошее название (тема идей всегда будет привлекать людей), грамотно составленное содержание, зазывающая аннотация - эти детали очень важны.

Оценка: 5 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

7. Сила воли. (Келли Макгонигал)

Как я уже говорил сто раз, эту книгу я выиграл (она с автографом Михаила Иванова).

Очень понравилась, обязательно напишу рецензию (ужаснитесь цифре: на сайте МИФа собрано 79 рецензий и отзывов на эту книгу). Автор очень грамотно рассказывает как наш мозг дурит нас, как увиливает от работы, как заставляет плясать под его дудку. Советую!

Что использовать писателю: рекомендую почитать научным сотрудникам, авторам научных или околонаучных блогов. Обычно, если материал содержит какие-то данные, теории, читать его невероятно сложно. Здесь же невероятно сложные механизмы работы мозга описаны человеческим языком.

Оценка: 8 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

8. Город и псы (Марио Варгас Льоса)

Льоса - один из моих любимых писателей, а его великий роман "Война конца мира" - одна из любимых книг. "Город и псы" не так хорош, но тоже очень приличный. Здесь вам и любовь, и смерть, и жалость, и гнев, и лоск, и нищета - все, как в жизни.

Что использовать писателю: чтобы я не писал после прочтения каждой его книги, что использовать писателю, Варгас Льоса написал "Письма молодому романисту" (легко можно найти в сети), где советы собраны воедино. В конкретном романе понравилось, как Льоса обращается с персонажами: как ведет рассказ с позиций разных героев, как вводит в повествование новых людей, как покрывает тайной имена повествующих.

Оценка: 7 из 10.

Предыдущие выпуски:

Выпуск №1

Выпуск №2

Итоги года 2013

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 20 Jan 2014 11:00:00 +0000

Уже и не вспомню где. Прочитал очень меткую фразу об устройстве нашей памяти: она как статья в википедии - ты можешь ее изменить, но кто-то другой тоже может это сделать.

Всегда считал, что память у меня ни к черту. Содержимое книги выветривается из головы чуть менее, чем полностью, сразу же после того, как начинаю читать другую. Программа первого курса университета на третьем была окутана серой дымкой, а на пятом я забыл, что значит программа. Даже фильмы - настолько образный и запоминающийся материал - со временем стирается с мозгового винчестера.

Самое обидное, что удаляется не только информация о сюжете, актерах или условиях просмотра - иной раз тяжело вспомнить смотрел ты эту киношку или просто читал о ней на Кинопоиске.

Но ничего: я смирился с тяжкой судьбой, признав, что время сильнее памяти. Что же было дальше? Сейчас, поищу, где-то записывал. А, вот оно. Когда я понял, что дела плохи, я просто поручил свою память более надежным источникам. Почитал книгу - обновил информацию на livelib. Есть цитаты, мнения - оставил эту информацию на лайвлибе. Книга понравилась? Написал рецензию в блог. Посмотрел фильм - поставил ему оценку на Кинопоиске, оставил отзыв. Для других важных событий есть бортовой журнал. Что это? Скоро расскажу подробнее, пока только намекну.

С этой же целью я пишу о прошедшем 2013-м. Да, он уже давно прошел, но у меня были другие приоритеты, так что извините - только сейчас. Предупреждаю: здесь нет хронологии и порядка - только лучшие, только наиболее запомнившиеся события. Или события, о которых стоит упомянуть. И, конечно же, здесь нет слезливых сожалений, типа, у меня не получилось то, не получилось это.

Главное

Самое главное событие года - свадьба. Без лишних пышностей мы расписались в Киеве (если помните, дорога к свадьбе не была вымощена изумрудами и рубинами, зато вернула мою веру в человечество), а потом полетели в Италию.

Там у нас была медовая неделя с посещением Венеции, Дезенцано дель Гарда и Рима, и нежная церемония на берегу огромного красивого озера. В Италии люди верят, что встреча с невестой сулит им счастье, поэтому после церемонии, гуляя по древним уличкам Сирмионе, мы чувствовали себя, как рыбы в воде. Все вокруг кричали "поздравляем", фоткались с нами, фоткали нас, осыпали комплиментами невесту и удивлялись, как это мы в таком юном возрасте женимся (ха-ха). В общем, было здорово.

Кроме Италии, побывал во время командировок еще в двух странах: Испании и Польше. В Испании больше всего понравились стейки в Мурсии (в жизни не ел такого вкусного мяса) и не очень понравилась Барслелона (не до конца понял причину, наверное, излишней ориентированностью на туризм - даже план города напоминает сети - чтобы завлекать туристов).

В Польше удивила тикающая, как часы, система общественного транспорта. Жалею, что не писал посты с места событий, почти все воспоминания выветрились.

Продолжая тему путешествий: пару дней провели в нашем любимом Львове, о чем я уже, наученный горьким опытом, рассказывал не раз, а два (раз, два).

По возвращении с Италии мы переехали с квартиры в дом. Стоит перейти дорогу - и ты в лесу, пару шагов вглубь леса - а там озера. В нашем дворе бегает белка и живут два ежа, растет величественная сосна и пару дубов. Вместо криков вечно пьяного соседа по квартире сейчас в программе лай своры соседских собак (штук десять у него, не шучу).

С домом, конечно, много мороки - это не квартира. Много как больших проектов (назовем так замену окон и утепление), так и мелкой повседневной работы. Но ощущение простора, чистый воздух и возможность воплощать свои идеи того явно стоят.

При переезде меня волновал один вопрос: как же я буду добираться на работу в этом раритетном трамвае. На самом деле все оказалось лучше, чем я мог ожидать: трамвай - удобный вид транспорта (при условии его заполнения не до степени "банка селедки"), а время, проведенное в дороге, конвертировал в чтение.

Не один мой год не был таким продуктивным в плане чтения. В общей сложности прочитал 36 книг, из них 25 после переезда. Выделю 5 лучших (в произвольном порядке, я повторю: в произвольном порядке):

Как писать хорошо. Здесь был краткий отзыв, рецензию все никак не соберусь написать.
Кради как художник. Именно отсюда взял идею бортового журнала. Книга читается за час, но остается в памяти надолго.
Платформа. Как стать заметным в Интернете. Не так интересная, как полезная книга. Впрочем, я уже написал рецензию.
Тайная история. Классно написанная художественная книга.
Мартин Иден. Проза Джека Лондона актуальна и сейчас. Думаю, не меньше, чем во времена написания.

Одно из главных наблюдений года сформировалось после прочтения огромного количества "развивающих" книг. Вот оно:

не стоит слепо верить авторам и ожидать, что их советы "перевернут" вашу жизнь. При написании книг их авторы, рассказывая о решении какой-то общей для всех проблемы, зачастую имеют ввиду СВОЙ опыт, СВОИ методы. Они помогли им в прошлом при стечении целого ряда обстоятельств и совершенно не обязательно должны помочь вам в будущем. Так что пробовать нужно, биться об стену - не обязательно.

Фильмы и сериалы

Незаметно обнаружил, что сериалы стали занимать в моей жизни больше места, чем фильмы. Это и не удивительно. Сериалы проще, короче (о Шерлоке сейчас забудем), увлекательнее. Всегда есть что-то модное, а что-то вечное. Вот фильмы - они вечные, поэтому сейчас я всеми силами стараюсь сместить акценты.

Топ-5 фильмов и сериалов в 2013 (легко выбрать, так как посмотрел не намного больше):

Хоббит. Увлекательнейшее зрелище. Может быть, это эффект IMAXa, но я был шокирован сопричастностью этому фильму.
Лучшее предложение. Люблю такие фильмы - они как слоенный пирог. Поедаешь его шар за шаром, и все вкуснее, все сочнее. И, давясь слюней, думаешь: чего-то все-таки не хватает. А потом - бац, концовка, все фрагменты пазла складываются в одно мощное, шокирующее неожиданностью полотно. Помните концовку в Se7en? А в "Проклятый остров"? Вот и здесь тоже нежданчик был.
Джанго освобожденный. Пока Тарантино будет снимать фильмы, они всегда будут попадать в мои Топы.
Во все тяжкие. Гениальный сериал всех времен и народов (после Доктора Хауса) закончен.
Декстер. До свиданья, маньяк. Последние сезоны были скучными.

Блог

Вначале года я написал пост "8 веских причин, по которым вы будете читать этот блог" , который является прекрасным и наглядным примером выброшенных на ветер слов. Из всех "восьми веских причин" самой веской оказалась последняя ("ну и, конечно, планы-планами, но жизнь – она непредсказуема, ага"). Так что на этот год я если и буду строить творческие планы, буду рассказывать о них очень осторожно. Правильно писали в REWORK: планирования - это только догадки.

Несмотря на то, что я очень рад, что у меня есть этот блог, и получаю удовольствие от его ведения, был бы не против, чтобы он стал более читаем, более обсуждаем. Чтобы каждая запись вызывала активность, резонанс, реакцию, становилась событием дня. Что для этого нужно сделать? Как говорит один известный человек: будем разбираться.

Любимые посты (забавно, но большая половина - рецензии на фильмы или сериалы; возможно связанно с тем, что рецензии на книги считаются рутинным материалом):

С постом №4 связанно еще одно важное наблюдение.

Можно активно вести разговоры в он-лайне с самыми влиятельными и интересными людьми. Можно получать их советы, самому предлагать что-то, но настоящая магия случается лишь в реальной жизни. Как-то я узнал о предстоящей встрече с читателями одного из основателей агенства МИФ Михаила Иванова. Мы с Сашей пошли на эту встречу, классно провели время, о чем я написал пост. И тут буквально за неделю я выигрываю отличнейшею книгу с автографом Иванова "Сила Воли", потом получаю в подарок еще две книги от издательства. Ссылки на мои рецензии начинают ретвитить как МИФовцы, так и ребята из kniga.biz.ua (они организовали встречу Михаила с читателями). Проходит пару дней - kniga.biz.ua предлагает поучаствовать в их партнерской программе.

Вывод прост: чашка кофе с реальным человеком в сто раз лучше, нежели тысяча лайков.

Одной строкой:

Повесил картину Доктора Хауса (да, я помешан на нем)

Научился делать итальянскую пиццу (и тесто тоже, спасибо, что спросили)

Мило поговорил на sports.ru (типа интервью).

Купил абонемент на матчи Динамо и даже ходил на стадион.

Посетил уникальнейшую выставку работ Леонардо Да Винчи в Олимпийском (через неделю спустя посещения видели точно такую же выставку в Венеции).

Оформил годовую подписку на pdf-версию журнала Футбол и... почти перестал читать его.

Получил в подарок:

от Саши Деда Мороза раритетную футболку Арсенала.

От друзей на день рождение настольный футбол.

От Саши и Ани - читалку Amazon Kindle (если кто-то выбирает себе, какую читалку купить, и не останавливает свой выбор на Kindle - автоматически совершает самую большую ошибку в жизни; так, к слову пришлось).

Две книги от издательства МИФ (раз, два) с просьбой написать честное мнение о них.

Ну что же, это был крутой год, но 2014 будет еще круче.

Рецензия: Марина Москвина "Учись видеть"

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 27 Dec 2013 09:00:00 +0000

Это вторая книга из посылки от МИФа (первой была отличная "18 минут").

В отличии от творения Брегмана, книга Марины Москвиной - одна из немногих, которая не только не понравилась, но и разозлила.

Наибольший грех издателей и авторов - обманывать читателей в аннотации. В наше время Читатель Ищущий, выбирая книгу, ориентируется на отзывы и аннотацию. Самые настойчивые могут оценить вступление и даже отдельные главы - но главное, по чему будут судить: рекомендации и аннотация. Последняя в книге "Учись видеть" не имеет ничего общего с действительностью. По идеи, в книге должны были найтись "профессиональные советы" для пишущих людей.

Увы, советов этих очень мало, но зато они банальны. Если сделать выжимку и кратко перечислить все то, что Марина Москвина рекомендует делать начинающим писателям, получится две вещи:

1. Читать правильные книги (вот с этим у Марины нет проблем - рекомендации по чтению сыплются как из рога изобилия, я себе составил длинный список);

Начинающий должен начинать не с нуля, а с того хорошего, что было уже написано.

2. Пристально наблюдать за окружающим миром.

Спелая, сочная проза рождается у человека с объемным ярким видением мира. Как говорил художник Винсент Ван Гог: "Видеть надо все, как при свете молнии!"

Наблюдать нужно не просто так, а вооружившись. Фиксировать увиденное желательно двумя способами: один блокнот - для заметок на ходу, второй - для обдуманной, литературной фиксации подмеченного за день.

Блокнот - это запись наспех, на скаку, на бреющем полете. Мгновенная фиксация реплики, образа, ситуации. Некий знак, почеркушка, которую делаешь впопыхах, порой не вынимая блокнота из кармана, чтобы никто не заметил. Тайная или явная беглая зарисовка.

Дневник ты пишешь, как правило, дома, в спокойной обстановке. При свете настольной лампы. Обстоятельно. С чувством, с толком, с расстановкой. Тут тебе помогают и собственная память, и блокнотные записи. У тебя есть время вспомнить, как все было, с точностью воспроизвести пейзаж, настроение, важную информацию, портрет персонажа, стилистику его речи, интонацию, сделать более проработанные эскизы, воспроизвести диалоги.

Весь материал, который вы впоследствии напишите, должен состоять из удивительных деталей, наблюдений, глубинной информации, специфических названий, свойственных именно этой области существования, особенных слов и выражений. Берется на заметку каждый шаг, взгляд, мысль, эмоция, ассоциация, воспоминания, даже ваши сны и мечты! Все, что в состоянии зафиксировать такой сверхчувствительный прибор, как Пишущий Человек, должно быть зафиксировано. В таком случае, когда вы садитесь за письменный стол, палитра художника готова к работе.

Еще один бонус, обещанный в аннотации: окна - фотографии, которые выстраиваются в картину этого цветущего мира".

Эти окна - еще одна расстраивающая вещь. Возможно фотографии действительно выстраиваются в логическую цепочку, открывая нам ранее невиданное, но мне этого заметить не удалось. От некоторых фото пахнет тщеславием

с некоторых просто можно посмеяться ("великий мифолог - Игорь Макаревич. Осуществляет паломничество Буратино на Святую землю - приделал нос и сидит в пустыне, наблюдая за жизнью"):

ну а некоторые серьезно напрягают такого циника, как я.

Два года Леонид Тишков фотографировал сухие, изломанные, ненужные человеку после новогодних праздников деревья, брошенные на улице вокруг его дома в Орехово-Борисово и мастерской в Чертанове. Когда-то человек ощущал себя частью природы и все, что его окружало, считал живым и равным ему самому. Сколько же уничтожено деревьев в преддверии Нового годда! Кто-нибудь посчитал? Кому до этого дело? Художник показывает горы выброшенных елей, свалки из не проданных деревьев, браконьерскую вырубку в лесах...Он ставит в центр мира загубленное дерево, создавая вокруг него ощущение преступления и дискомфорта. Художник одним только взглядом на дерево вступает в полемику с вековой общепринятой моралью "народных праздников": дети вместе со взрослыми участвуют в наблюдении медленной смерти дерева, потом помогают выбрасывать его и не вспоминают о том, что оно было живым.

Елка - материал восстановимый, каждый год вырастают такие плантации, что хватит и браконьерам, и детям для праздника. Тем более, штучные деревья тоже не по мановению волшебной палочки делаются - на их производство тратятся материалы, энергия и время. Вот и выходит, что видят дети уродливые некачественные штучные деревья, и не получают необходимых эмоций.

Что еще не понравилось, так это стиль повествования. Написано невнятно, муси-пуси сменяют панибратство. Все в этой книге "охают" и "ахают" (автор все время "ойкает"), если собаки лают, то обязательно "надрывно", воздух только "звенит", все детали - "удивительны". Дикое количество штампов и грубых (в смысле - не тонких) предложений. Как вам отзыв о шедевре Майна Рида?

в один присест я прочитывала начисто "сносившего крышу" "Всадника без головы"

Или вот: "Жаль мы не копируем рассказы мастеров, не переписываем их от слова до слова". Вообще-то копируем и переписываем, на Лайфхакере даже статья на эту тему есть. Я и сам иногда переписываю колонки любимых авторов, чтобы почувствовать ритм, музыку текста, прикоснуться к нему кончиками пальцев.

Есть кое-что еще вредное в этой книге. После ее прочтения может сложится впечатление, что творчество - это невероятно легкое занятие, когда по магическим каналам в твою голову приходят образы, слова, герои, а ты, как инструмент в руках Провидения, должен их просто зафиксировать, словив при этом нехилый фан. Ага, попробуйте.

Отвечу словами Курта Воннегута, которые мне ближе и кажутся правдивыми:

«Когда я пишу, я чувствую себя безруким и безногим человеком с карандашом во рту»

В общем, вы уже поняли: книга не понравилась.

Все было бы намного лучше, если бы с первой страницы убрали несколько слов. Там не должно быть "Учись видеть. Уроки творческих взлетов" - там должно остаться только "Марина Москвина". Потому что это в гораздо большей степени книга о Марине, а не об уроках письма. Здесь и ее отношение к миру, к людям, ее интересные и необычные походы и путешествия, грустные, пронзительные моменты жизни ее или ее учеников, но в основном, как выразилась сама Марина: книга - арена борьбы между манией величия и комплексом неполноценности.

Оценка: 3 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

Ретроспектива: Дві сторони двох часів

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Mon, 23 Dec 2013 09:30:00 +0000

Я написав цей текст на третьому курсі.

Тоді я міг написати дійсно оригінальний текст на важливу тему. Не рецензію, не лайфхак по продуктивності, а річ, яка не тліє з часом. Пройшло більше 5-и років - актуальність тексту тільки виросла в ціні.

На третьому курсі, коли мені довелось тісно познайомитися з бібліотекою, я часто задумувався не над темою курсової роботи, а над тим, як наші батьки умудрялися писати реферати, курсові і навіть дипломи?

Вчора мені треба було заповнити якийсь бланк і писати довелося ручкою. Це може прозвучати дивно, але я слабо уявляв як пишуться літери. Це не жарт. Сам факт возіння ручкою по листочку здавався якимось диким, архаїчним і дуже незвичним. Куди простіше стукати пальцями по клавіатурі ноутбука – і легше, і швидше. Та сама історія в бібліотеці. Шукаєш потрібний тобі текст, заносиш книжку на ксерокс, забираєш готові копії і відвозиш додому. Там листочки скануються, оцифровуються, за допомогою парочки кліків мишки стають готовим рефератом, курсовою чи навіть дипломом.

Вищеописана стратегія, яка, чесно кажучи, вкраде у вас не дуже багато часу (левова частка – очікування своєї черги біля ксерокса), є стратегією ботана. Можна зробити по-іншому: у віконці пошуку якогось гуглу чи яндекса вводиш парочку потрібних слів і через хвилин 20 у тебе є реферат, через годину – курсова, а через півтори – диплом. Це стратегія халявщика. Є ще люди, які не вважають відвідування бібліотеки справою честі, але і мають деякі крихти совісті, що заставляють їх зайти на торент, скачати там декілька книг і компонувати потрібну річ вже з них.

Наші батьки не могли вибирати між декількома стратегіями – у них був чіткий план. Приходиш у бібліотеку з рюкзаком, битком набитим ручками і зошитом, товщина якого здивує власників ноутбуків, а щасливих власників нетбуків відправить у стан глибокого шоку. Книжка не ксерилась, а – не дивуйтесь! – переписувалася. Тобто десять, двадцять, тридцять, а може і більше сторінок, переносилися із книжки в мегазошит. Переносилося шляхом переписування літер ручкою. Цей зошит, на якому зазвичай писали «чорновик», заносили додому і там, попиваючи чай і потихеньку сивіючи, вибирали головне. Це головне знову ж таки ручкою переписувалося на чисті листочки А4, під якими красувалася «зебра». Зрозуміло, що втомлена від писанини рука не завжди могла втримати чашку з чаєм, і тому часто такі чистові листки в один прекрасний момент з білих перетворювалися в біло-коричневі. Ясно, що такий поворот подій робив їх подальше використання неможливим і тому текст листка переписувався заново. І коли на зіпсованому листочку красувалося два-три рядки – біс з ним, але коли він був списаний до самого низу… Я не перевіряв, але впевнений, що самогубства серед студентів тоді були буденною справою.

Навіть нікчемний реферат забирав роки життя, а написати диплом можна було лише в тому випадку, якщо працювати над ним ви починали з шостого класу. І це тільки один приклад того, як прогрес дарує нам час. Якщо зараз ви підете на першу пару і забудете флешку, то завжди можете подзвонити сусіду по кімнаті, який не практикує відвідувань перших пар, і попросити привезти її. Або зайти з телефону на вконтакт чи аську і повідомити його таким чином. Або написати смс. Погоджусь, що раніше ви не могли забути флешку, бо її ще не придумали, але могли забути сотні інших життєво важливих речей. Добре якщо у вас був приручений поштовий голуб, який би прилетів до вашої кімнати, постукав дзьобом у вікно, розбудив сусіда і показав крилом на записку, прив’язану до лапки. Але якщо голуба не було, то вам би довелося бігти самому, що, впевнений, забирало багато часу. Літаки, пральні автомати, електричні чайники, фени для сушіння волосся, міксери, кавоварки, пилососи – все це робить життя простішим, все дозволяє економити час.

Але не все так просто. Прогрес дарує нам не тільки час, він розкриває очі на мільйони розваг. Дивно, але для розваг також потрібний час. Раніше чорно-білий телевізор міг показатися верхом насолоди, а зараз він є у кожного. І з чорно-білого перетворився на кольоровий, плазмовий, широкоекранний. Програма телепередач, скачана в інтернеті, заставляє подивитися «Україна має талант», «Танцюють всі», «Екстрасенси», «Підйом» (в записі звичайно – хто ж так рано встає), «Файну Украйну», «Фабрику зірок» (як це не соромно визнавати), X-фактор, «Велику різницю», «Прожекторперісхілтон» і кучу всього іншого. Якщо ви полюбляєте щось на зразок «Щасливі разом» чи «Солдати-1343453», то вільного часу у вас тупо немає. На торенті стоять закачки серіалів, які не показують наші канали, папка з фільмами під назвою «Мусово подивитися» все більше і більше розбухає.

Ще один аспект – комп’ютерні ігри. Мені розповідали про людей, які буквально живляться від USB. Стіл, тарілка з салатом (не питайте звідки він береться і хто його готує – не знаю), комп’ютер, он-лайн гра і багато діб без сну. До повного комплекту не вистачає тільки судна. Соціальні мережі, наче губка, поглинають час. Поки ви зробите коктейлі усім друзям, попереписуєтеся з абсолютно випадковими людьми, залишите малюнок на стіні людини, з якою колись збирали гриби у лісі, підберете цитату для статусу – день змінить ніч, а літо – весну.

Раніше диплом починали писати з шостого класу і в останню ніч перед захистом його таки дописували. Зараз диплом просто не пишуть, бо немає коли. Ніхто не сперечається з тим, що ручки, товстенні зошити і поштові голуби – нікому не потрібні речі і їхнє місце в історичних музеях. Головне, щоб скоро в цих же музеях не довелося шукати рідкісний експонат під назвою «людський розум».

Рецензия: Глеб Архангельский. Время на отдых

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Wed, 11 Dec 2013 18:33:00 +0000

Как мы докатились до такой жизни, что вечерний поход в спа-салон не всегда дает возможность перезарядить батарейки после трудного дня перебирания бумажек в офисе?

Я намеренно утрирую, но факт остается фактом: огромная индустрия развлечений не позволяет большинству человечества чувствовать себя свежо, бодро, готовым вершить великие дела.

По сведениям статистического управления министерства труда США, число самоубийств, связанных с работой с 2007 по 2008 год возросло на 28% (информация старая, но не думаю, что есть радостные изменения). Утром люди не могут встать с кровати, им не хочется жить. Почему так?

Думаю, причины две. Раньше труд был в большинстве своем физическим. Да, он тяжел, но ясно позволяет увидеть результат и чередуется с отдыхом.

Сейчас робота не тяжела физически, но зато непроста интеллектуально и эмоционально. Поток информации не прекращается ни на секунду, не давая отдохнуть постоянно загруженной голове. Зачастую, мы не видим результата своей работы (сделанные звонки, подписанные контракты, даже разработанные документы – ну что это за результат?), не можем насладиться им, увидеть смысл.

Работа, как напалм, выжигает все, и способность радоваться жизни в том числе. Конечно же, нужно стремиться к профессии по призванию, к тому, что приносит удовольствие. Но открою вам секрет: все профессии, даже кажущиеся дико драйвовыми и креативными, на самом деле - скучная рутина. Так что нужно полюбить эту скучную рутину, найти в ней смысл, быть востребованным, и менять свое отношение к отдыху, который должен быть качественным. Со временем начал понимать, что только хороший отдых – необходимое условие качественной и эффективной работы.

При чем, отдых разный. Все же разные: некоторые любят валяться на пляже, а для других - это изнурительнейшее времяпровождение. Поэтому, выбирая, как отдохнуть, я бы посоветовал искать вещи, которые нравятся лично вам, а не идти на поводу у толпы. Что я имею ввиду? Ну, например, в вашем окружении все любят оперу, а вас тошнит от этих завываний. Что нужно сделать? Нужно найти способ не посещать оперу, и желательно при этом не обижать мнение коллег.

Но я отвлекся, перейдем к книге Глеба Архангельского, книге об отдыхе и о том, где найти на него время.

Мне нравятся книги Глеба. Он пишет так, что всегда хочется порассуждать над его утверждениями: иногда опровергнуть, иногда согласиться, но всегда поговорить. Что интересного в этой?

Интересная структура

Сначала большой кусок об отдыхе вечером, потом об отдыхе на выходных, в отпуске. Главы делятся на правила (например, Правило 1: заставьте себя отдохнуть) и практические задачи, где нужно что-то найти, придумать, вписать, а потом применить. Четко и структурировано: можно читать запоем, а можно пересматривать отдельные главы, правила, задания.

Стратегическая усталость и как с ней бороться

Это то, о чем мы говорили вначале. Когда просыпаешься утром с настроением "жить не хочется". У такой усталости есть "технические" причины:

недостаточное восстановление после энергоистощающих событий - жестких переговоров, тяжелых командировок;
неправильный и недостаточный сон;
отсутствие качественного эмоционального переключения - походов в консерваторию, на каток, в театр;
недостаточное физическое восстановление, отсутствие таких сценариев, как спорт, баня, массаж и т.д.;
избыточное количество алкоголя как способ "отдыха".

Необходимо инвестировать время в борьбу с этими "техническими" причинами и просыпаясь, будете смотреть в зеркало с вопросом: как я сегодня могу изменить мир.

Ресурсные занятия

Очень нравится глава о "ресурсных занятиях". Она об энергии. Об энергии, которая заряжает наши батарейки. Любые: физические, интеллектуальные, эмоциональные, духовные. Очень важно найти такие занятия, часто они очень индивидуальны, особенные, только ваши. И этим, ресурсным занятиям, нужно выделять время как можно чаще, желательно каждый день.

Это может быть что-угодно: просмотр новостей, подтягивание на турнике, прогулка с собакой, минутка медитации, десять страниц книги в кровати под мягкий свет лампы - это время для себя.

Глеб: Если все наше время, рабочее и личное, съедают дела и обязанности, а "времени для себя" не остается - то зачем нам вообще дела и обязанности? Стоят ли они того, если у нас не остается времени для простого человеческого счастья?

Первый раз слышу: полувыходной

Хотя бы один раз в неделю, например, в среду вечером, разгрузите себя от хозяйственных и семейных дел и запланируйте хороший переключающий отдых. Если есть возможность, уйдите с работы на час или два раньше. Или хотя бы в положенное время. Заполните это время тем, что в психологии называют "ресурсным занятиями". Чем-то, что доставляет вам огромное удовольствие, восстанавливает вашу энергию, придает новые силы. Полувыходной можно организовать в компании. Например, посмотреть вместе фильм, а потом обсудить его.

Не берите работу домой

Самое худшее, что можно сделать для качественного вечернего отдыха, - взять часть работы домой. Причем и в прямом смысле - документы, ноутбук, и в переносном - тревожные мысли о делах в голове.

Это точно. Что же делать? Я уже рассказывал, как отрубаю тревожные мысли (заканчиваю рабочий день, письменно отвечая на кое-какие вопросы, тем самым как бы закрывая этот день).

Ответьте "да" или "нет". Если по совокупности ответов получилось «скорее да» — значит элементы

работы дома не входят в противоречие с вашими жизненными целями и ценностями

Что Глеб советует (кроме того, что не брать работу с собой)?

Если вам хочется сосредоточенно поработать над чем-то вне офиса, поджимают сроки и т.п., попробуйте использовать для работы тихое кафе, лобби отеля или бизнес-центра. Не засоряйте домашнее пространство рабочей энергетикой.Не испытывайте угрызений совести, отключившись от рабочего процесса. Плохо отдохнувший человек - плохой работник.

Делайте что-то своими руками

Чем в большей степени ваша работа и ваши результаты носят умозрительный, невещественный характер, тем важнее создавать что-то материальное своими руками. Вы можете вышивать, сажать розы, вытачивать красивые вещи из дерева - все что угодно.

Помню, когда я был поменьше, папа мастерил красивые штуки из дерева: карнизы, полочки, подставки. Когда он заканчивал работу - ставил результат перед собой и смотрел, любовался. Вот это я понимаю умозрительный характер работы!

Время бытия

Буквально на днях мой друг написал следующее (заменю одно слово, Димон, если ты не против):

Сегодня понял, что я хронически не умею отдыхать... вот просто ничего не делать. Как-то с этим надо бороться.

Почти все зарубежные блогеры, которых я читаю (заметим - успешные и с виду довольные жизнью люди), говорят о том, что проводят время за таким себе аналогом медитации. В книге Глеба об этом тоже есть (называется "15 минут бытия"):

В это время вы просто сидите или лежите (я бы посоветовал сидеть - прим. Пересмешника), не делая вообще ничего, совершенно ничего. Стараясь и не думать ни о чем. Какие-то мысли, конечно, будут пробегать в голове - просто пропускайте их мимо. Это время вы - наедине с собой и Вселенной. Получайте чистое удовольствие от того, что вы есть. От того, что вы дышите и мыслите. От красоты окружающего мира и его деталей.

Понимаю, что это тяжело - у меня тоже сводит голову, когда я вообще ничего не делаю, но потихоньку, маленькими порциями это "время бытия" прививается и неплохо разгружает мозг. Настоятельно рекомендую.

Переключение

В отпуске чередуйте отдых и переключение (переключение - активный сценарий, который требует больших затрат энергии). Переключение в самом начале отпуска - это как раз способ "перестать думать о работе". Идеальным сценарием мне представляется следующий: на входе - несколько дней жесткого, выматывающего переключения, чтобы полностью выбить из головы все рабочие задачи и проблемы. Дальше - несколько дней пассивного, расслабленного отдыха. Если он начинает утомлять, можно разбавить его небольшими переключениями.

Замечу, что это подходит не только для отдыха в отпуске. Например, в конце рабочего дня тоже полезно переключиться - выбить дурь с головы, сходить в спортзал, бассейн, пробежаться, а дальше уже можно расслабиться.

Конечно же, я перечислил только то, что мне понравилось, что показалось небанальным, инновационным, на самом деле в книге полно лайфхаков. Книга хоть маленькая, но емкая. Рекомендую читать и применять.

Хорошего отдыха!

Оценка: 8 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

Рецензия: Питер Брегман. 18 минут

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Fri, 06 Dec 2013 06:24:00 +0000

Книгу 18 минут Питера Брегмана я получил от издательства МИФ с просьбой написать честное мнение о ней.

Приятно, что я давненько внес эту книгу в закладку с названием "книги, которые стоит почитать" и тут такой сюрприз. Неприятно: первые ее страницы мне не понравились.

Банально ("время - единственное, что нельзя вернуть"), затерто ("у Мари погасла искра, у Билла нереализованный потенциал"), похоже на других авторов. Мое сердце немного расплавилось после того, как я прочитал в каких дичайших, нечеловеческих условиях начинал карьеру Питер Брегман: "Я начал свое дело в двухкомнатной квартире на четвертом этаже, в доме без лифта".

Шучу, на самом деле книга начала затягивать. Я читал ее утром по дороге на работу, и несколько раз цитировал коллегам - разделы как будто нам и предназначались. Дочитывал 18 минут уже в радостном настроении.

По трем причинам. Во-первых, мне понравилось содержание.

Во-вторых, построение книги сделано человеком, который ценит время других. Не обязательно читать последовательно главу за главой (хотя и стоит), можно посмотреть на выделенные серым страницы, оценить, что важно, что нужно, и сделать свой выбор.

И в-третьих, мне понравилась структура каждой из глав. Она похожа на статьи в блоге, развивающиеся по одному сценарию (жизненная история, связанная с ней проблема и рецепт ее решения). Каждая из них может жить сама по себе. Каждая - пример для блогера или колумниста. Вот так нужно придумывать заголовки, а вот как цеплять первым абзацем; в таком ключе должен развиваться сюжет, а вот вам концовка, врезающаяся в память. Это неудивительно: Питер ведет колонку в Harvard Business Review и делает это потрясающе. Потом я посмотрел, что из одной из его статей и родилась идея написать книгу.

Так что я еще пару раз перелистывал книгу, выбирал лучшие моменты и даже сделал схему-рисунок, чтобы соединить всю информацию воедино. Делал, скорее, для себя, так что не стоит костерить мои художественные таланты:)

А с понедельника я начал внедрять некоторые вещи в жизнь. Какие? Оставайтесь с нами - не переключайтесь.

Как видно с рисунка, подготовка и внедрения системы Питера Брегмана состоит из четырех этапов. Сначала нужно определиться со своими жизненными приоритетами (пожалуй, это самая тяжелая часть), потом с тем, что важно именно в этом году, затем собрать ящик с инструментами, который будет помогать держать все под контролем, чувствовать работу, чувствовать себя в ней. Последний этап - выполнение, и пару советов, связанных с этим.

Пауза. Случайная цитата

Жизнь гораздо приятнее, когда в ней есть перерывы на отдых. Небольшая прогулка во время гонки. Пауза. Вдох. Момент, чтобы подвести итоги. Оценить ваше состояние. Вашу цель. Ваши приоритеты. Я говорю не столько об остановке, сколько о ритуале коротких стратегических перерывов, который вы сами устанавливаете для себя. О паузах, когда вы задаете себе важные вопросы, слушаете ответы и готовы к переменам - большим или маленьким, которые помогают бежать уверенно, убедиться, что все не зря и вы движетесь в верном направлении. Эти перерывы - залог победы.

Главное в этом году. Случайный совет

Сосредоточьтесь на том, кто вы есть. Выделите немного времени, чтобы понять, кто вы. И начинайте.

Это не так легко, как может показаться (посмотрите эпизод по теме из фильма "Управление гневом")

Ящик с инструментами. Подробно

На этом остановимся подробно. Ящик с инструментами - материальное воплощение ваших раздумий и анализа. Это набор "штук", помогающих упростить работу. Что же это за инструменты?

1. Структурированный список

Нам необходимо сделать не все, а то, что нужно. Здесь может помочь структурированный список дел. Но он должен быть простым - иначе его подготовка станет еще одним пунктом в нем же. К счастью, структура у нас уже есть. Уже имеется пять (или около того) приоритетов года (если вы их определили - прим. Пересмешника). Они и должны стать основой, организационной схемой вашего дня. Потому что, как и при выплате долгов по карте, чтобы повлиять на главное в вашей жизни, надо тратить на него время. Каждый день. Итак, готовя список дел, используйте пять категорий. А потом добавьте шестую под названием "Оставшиеся 5%".

2. План на день

Проблема в том, что мы используем обычные списки дел как инструмент для организации дня. Но он не подходит для этих целей. Список дел хорош как способ объединить все дела. Он дает возможность увидеть целостную картину. Именно поэтому так важно распределить пункты по категориям, имеющим для нас в этом году большое значение. Это позволяет сосредоточиться на содержании и гарантирует, что мы думаем о главном - о том, что поможет нам продвинуться к желаемым результатам.
Как только у вас появится список дел, разделенных на категории, возьмите ежедневник и поместите их в определенные промежутки времени: самые сложные и важные - в начало дня. Под "началом дня" я имею ввиду время до проверки почты.

3. Правило трех дней

По прежнему остается возможность - а скорее, вероятность, - что в ваше расписание на день не поместится довольно длинный список дел. И он будет расти и вызывать у вас еще больше стресса, постоянно напоминая, что вы день за днем чего-то не успеваете. Что делать? Применить правило трех дней. Оно гарантирует, что пункты в списке никогда не остаются там дольше чем на три дня - а значит, не досаждают вам. Распланировав день, я рассматриваю оставшееся в списке. Если эти пункты добавлены за последние два дня, я оставляю их и смотрю, не поместятся ли они в расписание на завтра. Со всем, что пробыло в списке больше трех дней, я произвожу одно из четырех действий:

- Делаю немедленно.

-Планирую. Если я не выполняю задачу немедленно, то ищу подходящее время. Пусть даже через полгода.

- Отпускаю. Это более приятное слово, чем удаляю. Я просто признаю, что не буду заниматься тем, что не хочу делать прямо сейчас или планировать на конкретную дату и время.

- Заношу в список "Когда нибудь/может быть". Я редко выполняю задачи из этого списка (если вообще выполняю). Проверяю его примерно раз в месяц, периодически стираю пункты, которые больше не важны, а потом откладываю его на следующий месяц.

4. Лист ожидания.

Если я послал кому-то электронное письмо, оставил сообщение на автоответчике или просто жду. Я веду этот список в компьютере, присваиваю каждому пункту дату и настраивают напоминание. И мне не приходится думать, чего я жду или когда надо будет пересмотреть список. Я просто получаю напоминание.

5. 18-минутный план.

Организация дня должна стать ритуалом.

И достаточно простым, чтобы его можно было повторять каждый день. Понятным, чтобы сосредоточиваться на своих приоритетах. Эффективным, чтобы не стать помехой. И достаточно полезным.

Шаг 1 (5 минут): утро. Возможность распланировать день. Прежде чем включить компьютер, возьмите список дел, который вы составили и решите, как добьетесь успеха. Какие задачи нужно решить, чтобы приблизиться к главным целям года и вечером почувствовать себя продуктивными и успешными? Вычеркните эти задачи из списка дел и поместите в ежедневник. Убедитесь, что все задачи, продержавшиеся в списке дольше трех дней, получили место в ежедневнике, - или вычеркните их из списка.

Шаг 2 (1 минута раз в час): повторная фокусировка. Час за часом контролируйте свой день.

Шаг 3 (5 минут): вечер. Выделите несколько минут перед уходом из офиса, окончанием работы или отходом ко сну, чтобы подумать о событиях прошедшего дня. Посмотрите в ежедневник и сравните планы с реальностью: на какие встречи вы пришли, с кем поговорили, с кем взаимодействовали и даже на что тратили перерывы.

Задайте три вопроса себе:

- Как прошел день? Чего удалось добиться? Какие сложности я преодолел? - Что нового я узнал? О себе? О других? Что я планирую сделать завтра - по-другому или также? - С кем я сегодня взаимодействовал? Надо ли сообщить кому-то новости? Кого-то поблагодарить? Расспросить? Дать обратную связь? (если нужно написать пару-тройку писем - вперед).

Теперь о том, как я начал применять советы Питера. Я немного модифицировал систему Брегмана. Это как триал-версия сложной программы: с урезанным функционалом, но сохранившая самое важное. Вначале дня я составляю списки дел, связанные с планами, а не с какими-то глобальными приоритетами, переношу их в ежедневник, распределяя по часам, ставя на утро и вечер самое важное. Утром я полон энергии, а вечером открывается второе дыхание, а в офисе становится меньше шума и отвлекающих факторов.

Каждый час звенит будильник, который, честно говоря, мало помогает. Думаю, его функция такого себе островка безопасности посреди многополосной трассы, где можно перевести дух и собраться с мыслями, придет в будущем.

А в конце дня я выделяю несколько минут, чтобы ответить на вопросы "шага 3". Серьезно, не шучу. Вот прямо беру и отвечаю. Письменно. Думаю, это очень важный элемент ритуала, он как бы закрывает день, помогает разгрузить голову от обрывков мыслей, незавершенных задач, ближайших планов. Доверяя все это бумаге и анализируя день, я могу успокоиться и переключиться на домашний режим.

Выполнение. Главный совет

Пытаясь управлять своим поведением, мы сталкиваемся с двумя сложными задачами: совершить действие (работа) и воздержаться от него (отвлечение).Если мы хорошо справляемся с задачей совершить действие, значит, умеем находить себе дело, сохранять концентрацию и сопротивляться соблазну отвлечься. Это, как показывают эксперименты, и не позволяет справиться с задачей воздержаться от действия. Если сосредоточиться на сопротивлении, будет только труднее. Применяя силу воли, вы только повысим вероятность съесть печенье. Или слишком много говорить во время встречи. Или отреагировать криком на крик.

Проведите эксперимент: в течении следующих десяти секунд не думайте о большом белом слоне. Вперед. Попробуйте. Просто не думайте о белом слоне. Не получается, правда? Но есть отличный прием: отвлечься и сосредоточиться на другом. Правило простое: если хотите что-нибудь сделать, сосредоточьтесь. Если не хотите чего-то делать, сосредоточьтесь на другом. Отвлекаться - по сути все равно, что сосредоточиваться. Чтобы отвлечься от А, надо сосредоточиться на В.

За кадром

Однажды меня спросили: если бы организация могла научить сотрудников только одному, что стоило выбрать? Я ответил сразу: научите людей учиться. Анализировать свое поведение в прошлом, выделять эффективные приемы и повторять их, одновременно честно признавая промахи и обучаясь на них.

Мы склонны делать то, что нам нравится, и избегать того, что дается с трудом. Но, изо всех сил стремясь к результату, мы часто об этом забываем. Оказывается, эффективность - враг удовольствия. Однако само удовольствие в конечном итоге оказывается эффективнее.

Микрософт провела исследование, в ходе которого работающих людей 29 часов записывали на пленку. Оказалось, в среднем их прерывали четыре раза в час. И это само по себе неудивительно. Но удивительно то, что в 40% случаев люди не возвращались к задаче, которой занимались до того. И даже хуже: чем сложнее задача, тем меньше вероятность, что сотрудник к ней вернется

Когда кто-то делает нечто, доставляющее мне дискомфорт, я это замечаю. Во второй раз признаю, что это не случайность, а потенциальная закономерность. Тогда я наблюдаю внимательнее и планирую реакцию. А в третий раз? Я говорю с человеком. Правило трех раз. Я всегда начинаю разговор фразой вроде: "Уже три раза произошло то-то и то-то. Нам надо это обсудить". И мы оба понимаем, что наметилась тенденция.

Занимаясь несколькими делами одновременно, мы вроде бы успеваем больше. Но это самообман. На самом деле наша продуктивность падает на 40%, потому что мы не многозадачны - просто не способны к этому.

Оценка: 8 из 10.

Купить на Kniga.biz.ua

Львівські канікули. Частина друга

noreply@blogger.com (Дмитрий Яцук) — Tue, 03 Dec 2013 21:25:00 +0000

Друга частина розповіді про відпустку у Львові присвячена місцевим ресторанам, кафе, музеям та підземеллям.
З ресторанами у Львові взагалі цікава штука. Колись давно троє друзів заснували холдинг !Fest. В основі усіх закладів, які об’єднує холдинг, лежить ідея, пов’язана або з Львовом або з людьми, які тут жили. Один з них заснував кат, якому обридла рутина його роботи, у другому вас можуть добряче відшмагати, адже називається він Мазох-кафе, в третьому відтворена атмосфера криївок, де базувалися воїни УПА. З неї і почнемо.

Криївка

Цей заклад не сподобався мені і перші два рази коли я тут був, не сподобався й цього. Чого ми туди пішли? Знали, що Криївка працює цілодобово, а треба було десь поїсти зранку.
Криївка повністю відповідає своєму образу: саме так я уявляю собі сервіс у криївках УПА. Чай - це насипана в коктейльний бокал заварка, ошпарена кип’ятком (признаюсь, я і сам деколи так роблю, все ж, краще ніж пакетик, але ж ми не вдома). Розомуію, що їжа і чай тут далеко не головне, сюди ходять за атмосферою. А яка атмосфера в шість ранку?

Смішно було дивитися, коли один із відвідувачів намагався говорити українською, і це в нього ну зовсім не виходило. Думав, напевне, що розстріляють за російську (в голосі був реальний страх). Не розстріляли, навіть медовухи налили. До речі, тут у мене зародилась думка: а термін "партизанський маркетинг" не з Криївки пішов?

Дуже старе фото. Роміщую, щоб ви відчули атмосферу

Дім Легенд.

Легендарно. Ми були в залі з книгами (дивно, правда?), де можна полистати журнали і книги про Львів. Найбільш мені сподобалося освітлення. Думаю, саме таке світло і має світити в кафе чи ресторанах. М'яке, жовте, ненав'язливе. Ще дуже сподобалося, як виглядає меню. Ви, мабуть, з нетерпінням чекаєте фото цього меню чи цього легендарного світла? На жаль, це не можливо. Єдина, але величезна блаж в Домі Легенд: на території ресторану заборонена фото чи відео зйомка. Спочатку я подумав, що це жарт, а ні: як тільки хтось блимає фотоапаратом - офіціанти не забувають робити зауваження. Це надзвичайно дивно, тому що в інших закладах цієї мережі можна хоч кліпи професійною апаратурою знімати. Думаю, тут порушенні якісь серйозні ресторанні правила і власники бояться, що їх розкриють - іншу причину важко придумати. При цьому зрозуміло, що я міг би сфоткати все, що захотів, але тут справа принципу. Правила є правила.

Смачно, сервіс заслуговує окремої похвали за те що зберегли і без бою віддали мені забуту шапку. Пропоную їм також забути про заборону фотографії.

Львівська копальня кави.

Дуже круто. Мабуть, найбільші враження я отримав саме у цьому закладі. Знаходиться прямо на площі Ринок і складається з декількох окремих частин. Тут тобі і магазин (купили собі книгу про каву і кавовий набір), де стоять величенькі машини для обжарювання і помолу кавових зерен (на всю каву, що не вдається продати за день, йде велика скидка ввечері - прямо черги на дворі стоять), вглиб дому розміщена кав’ярня, а за закладом, в його дворі - ресторанчик. Тут реально круто.

Гляньте на небо - засклений двір, вау.

Двері біля стелі, машинка, все в дереві, невеличке меню, смачна паста, хороша кава (я замовляв собі Ранкову - кажуть, що найміцніша у Львові).

Заклад розкинувся не тільки в ширину, а й в глибину - під ним підземелля. Підземна частина схожа на шахту: тут колії для вагонеток, кирки, коногонки, каски, а стіни щільно вкриті кавовими зернами. За легендою, саме тут, під площею Ринок, добувають знамениту львівську каву. По бокам териконів розміщені столики, де вам можуть зробити "запаяну каву". Як це? Приносять вам каву присипану зверху якоюсь потокою чи просто цукром. Потім офіціант несподівано дістає газову лампу і направляє вогонь прямо на чашку. Запаює каву так, що вона не витікає з перевернутої чашки.

Фото з просторів інтернету

А, згадав ще прикол: не знаю, з чим це пов'язано, але більшість обслуговуючого персоналу - бородаті мужики.

Кумпель.

Це представник іншої мережі ресторанів, не !Fest. Тут все традиційно: акцент на приторне обслуговування, пишні декорації та кухню з прикрасами. Я був відверто здивований, коли нам просто не було куди сісти (ресторан не маленький - великі зали на двох поверхах) увечері в середу. З однієї сторони, це свідчить про якість закладу, про його популярність, з іншої - дивно.
Про кухню. Ми йшли сюди ціленаправлено, щоб скуштувати "Чесної часникової зупи" (порадила екскурсовод). Реально дуже смачний суп. Подають його в буханці чорного паралелепіпедної форми хліба, з якого виколупана серцевина. На тарілці збоку лежать часникові чіпси (хтось такі пробував?), змелена, неймовірно гарного червоно-фіолетового кольору паприка, та якась булочка, спечена з муки та повітря. В житті не їв такого смачного супу! Довелось колись покуштувати супу з хлібини у центрі Варшави, але то була пародія.
Потім я замовив стейк. Виглядало непогано.

На жаль, смак був зовсім не таким, як вигляд. У мене навіть закралася підозра, що м'ясо взято з коровки, що померла своєю смертю. Потім його добротно замаринували і засмажили (не схоже, що на грилі, але стверджувати не буду). Засмажили нерівномірно, м'ясо слоїлось цілими пластами - я розчарувався. Пиво (я замовляв ель) - нормальне.
Повністю змінив мою думку про заклад його туалет. Реально - привокзальна параша. Провалена "точка контакту". Не можна робити акцент на класичне обслуговування, а потім ставити два пісуари, які видно із загального залу (коли відкриваються двері в туалет).
Про цікаву особливість. На вході стоїть бюст. Всередині - бокал з-під пива. Якщо натирати груди правильним методом - в бокал почне литися пиво, яке можна безкоштовно випити. Я знайшов навіть два датчика, але скуштувати пивка не довелось - хитро придумали.

Музей зброї Арсенал, в який не вийшло потрапити минулого разу, і вийшло тільки в останній день цього - не вразив. Можливо, я забагато від нього очікував. Всі наперебій розповідали наскільки тут круто, а насправді нецікаві експонати, заховані під склом. Одна радість: моя колекція фото гармат суттєво поповнилась.

Виставка метеликів.

Майже випадково потрапили, але ні разу не пожалкували. Я так точно. Виставка складається з двох кімнат. Основна стилізована під джунглі: там жарко і дуже волого, літають здоровенні, красиві і ручні метелики, щебечуть пташки, схожі на папуг (але не папуги!), повзає черепашка.

На виставці фоткали телефоном, якість відповідна

Найбільш мені сподобався акваріум для розмноження. Зі школи ми пам'ятаємо, що цикл розвитку метелика проходить від яйця, з якого вилуплюється гусінь, через кокон, з якого виходить метелик. В штучних умовах практично неможливо підтримати стадію гусені, через непомірну прожерливість останніх, які мало того, що їдять, як не в себе, так ще й вередливі до раціону: деякі можуть харчуватися лише одним видом тропічних рослин. Тому купують кокони, з яких вже народжуються метелики. Кокони не з дешевих: від 10-ки євро і до кількох сотень. Подорож в літаку витримують без проблем, якщо вас почало турбувати це питання.

Дуже цікаво спостерігати за процесом народження. Спочатку з кокону з'являється аморфна маса, яка потихеньку висихає, розправляє крила і стає метеликом. Через три години можна випускати в світ кімнати.
Метелики живуть не довго. Деякі два дні (нічого при цьому не їдять), рекордсмени - 9-ть місяців.
В іншій кімнаті можна полистати книжки про метеликів, подивитися під мікроскопом на їх крила, зацінити розвішених на стінах засушених.

Ресторан м'яса та справедливості

Львівський кат (якого ще називають "пан малодобрий") втомився від своєї роботи. Нічого кращого, ніж заснувати заклад, де буде можливість відточувати свої навики, він не придумав (до речі, хто погано думає про професію ката, відмічу, що у влаштованому мною колись опитуванні в чотири рази більше людей ненавидять маркетологів, а не катів - Олеже, задумайся).

Як ви розумієте, акцент у цьому закладі роблять на м'ясі. Ми замовили собі майже півкілограмовий стейк і не пожалкували. Дуже смачний, не те що в Кумпелі. Взагалі готують смачно.

Своєрідно, разом з дерев'яною колідкою, приносять рахунок. Колідку ставлять на стіл, на неї кладуть чек, який розрубують сокирою. Кажуть, що поки що нічиї руки не постраждали.

В меню описані різні штуки для катування, які також розставлені по всьому закладу: від туалету до двору. Прямо в залі висить клітка.

Кажуть, що інколи в неї садовлять неслухняних відвідувачів (я не жартую). Одного разу посадили туди чоловіка, який не розгубився, а дістав припасені віскі з сигарами і продовжив веселитися.

Музей пива

По Львівським мірках знаходиться далеко від центру - півгодини пішком. Ми спочатку подумали, що ж це за вулиця така у Львові - Клеопатрівська? Все виявилося простіше: Клепарівська.
Музей знаходиться при заводі, там і ресторан відразу, і бар. Про експозиції нічого дуже хорошого сказати не можу - музей, як музей. Сподобався шматок пустотілого дерева: раніше він був трубопроводом!

При купівлі квитка в музей можна було взяти дегустаційний набір (за десятку давали два бокали по 0,33) і скуштувати свіжого пива під ніби науковий фільм про пивоваріння. Фільм, скоріше, рекламного характеру, але з цікавими моментами. Як вам такий факт? Раніше якість пива перевіряли з допомогою шкіряних штанів та дерев'яної лавки. На лавочку розливали тестовий зразок, якийсь монах звучно сідав, совгав туди-сюди і тут наставав момент істини. Якщо цей шановний спеціаліст контролю якості вставав разом з приклеєною лавкою - пиво вдалось. Кажуть, що зараз цей метод використовують не на всіх компаніях - монахи нині в дефіциті.

Робочий журнал величезного розміру

Також сподобалися кадри, де показували, як тестують пиво у наші дні. Збираються спеціалісти, які катають на язиках різні сорти пива, присмаковуючи, і виставляють оцінки. Не робота - мрія.

Майстерня шоколаду

З кожним роком майстерня розвивається, з кожним роком тут більше людей, незважаючи на те, що філіали є ледве не у кожному обласному центрі України.
Майстерня спеціально до нашого приїзду обновила фасад - дуже круто.

Тут відволічусь. Варто сказати, що обслуговуючий персонал у Львівських закладах зовсім не такий, як у Києві. В столиці це завжди Містер-Посмішка-До-Вух, що улесливим голосом уточняє чи все сподобалось вам, чи все було добре. У Львові з цим простіше. Тут офіціанти чи продавці залюбки грають свою роль. Грають, завчивши її, але з невеличкими елементами імпровізації (Кумпель до уваги не беремо). Не переграють при цьому, що важливо. Я не пам'ятаю посмішок у Криївці - тут все по-справжньому, по-партизанськи. Так само у інших місцях: тобі допоможуть, але без нав'язування. І найкращий, найшвидший та найефективніший сервіс у Майстерні шоколаду. Тут вони, як солдати. Впевнений, що там у кожного є чітка інструкція на всі випадки життя. Як рухатися, що говорити, що робити. При такій кількості відвідувачів швидкість, з якою здійснюється оббіг товару, вражає (перед нами чоловік в черзі накупив шоколадочок на 800 гривень). Можна їхати на навчання.

Екскурсія по підземному Львову

Це була екскурсія два в одному: ми погуляли по підземеллям і по центру. Тепер я думаю, що при знайомстві з новим містом завжди треба брати екскурсії. Якщо пощастить - а нам пощастило (індивідуальна екскурсія+дуже крутий екскурсовод Галя, про яку я згадував в першій частині) - концентрат цікавих фактів, вражень, спостережень забезпечений.

Карамельний будинок

Насправді, тільки по цим нашим походенькам з екскурсоводом можна писати окремий пост, але не буду розповідати усе: тільки найцікавіше.

Найбільше мені запам'яталися не історичні події чи особливі вигини архітектурних ліній. Ні! Людські долі захопили мою увагу. Любов, зрада, слава та ганьба, жага до життя і непереможність смерті сплелися воєдино у цих історіях. Польський король (забув його ім'я) писав своїй дружині проникливі романтичні вірші, а вона, читала їх і зі спокійною совістю зраджувала своєму коронованому чоловіку. Галішка Острозька, привид якої гуляє по Львову, ще в утробі матері стала неймовірно багатою. Її тато передбачливо заповів їй 17 тисяч сіл і містечок і помер. Як це часто буває в казках, але рідко в реальності: багатство не принесло Галішці щастя. В 14 років вона вийшла заміж, а в 15 стала вдовою. Другий раз віддали її за багато старого діда, якого, ви не повірите, Галішка не любила. Молода красуня втекла від діда зі своїм коханим, ховаючись від гніву старого в підземеллі Домініканського собору. Дід не міг стерпіти такого безчинства, зібрав військо, пішов до Собору і після безуспішних переговорів перекрив людям воду: мусили видати Галішку. Після цього молода відправилась до вежі-темниці і там чи то померла чи відправилась в монастир після смерті свого чоловіка.
Перше місце дістається історії про Юрія Кульчинського, бронзова статуя якого стоїть в підземній частині Львівської копальні кави. Юрій був козаком і одного недоброго ранку попав у полон до турків. На чужині Юрій часу не втрачав: вивчив турецьку, заробив грошей і викупив себе із полону, перебравшись у Відень. На цьому турецький слід в його історії не закінчився: бусурмани напали на Відень, взявши місто в осаду. І можна було б врятуватися - на допомогу поспішали поляки - але з ними потрібно було наладити контакт. А як ти зробиш це в окупованому місті? Виручив Юрій. Він нарядився турком, вибрався за редути, пройшов непоміченим до поляків, розповів їм що до чого - місто врятовано. І тут, коли колишньому козаку запропонували назвати суму золотих, яку він хоче отримати за героїзм, Юрій відмовився від грошей, а попросив тільки мішки, що стояли на турецьких возах. Це були мішки з кавою. Кульчинський, після серії невдач, навчив Відень пити каву (допомогли йому в цьому настирність, цукор і молоко), а згодом напій поширився по всій Європі. Вражаюча історія. Справжній герой того часу.

Та й нашого теж.

Львські канікули. Перша частина.