Michael's blog

Як знищували українську мову...

2015-07-27T18:46:00.001+10:00

Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.)

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська.

Ніна Вірченко, доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ «КПІ», академік АН ВШ України, заслужений працівник освіти України, зібрала напевно найбільшу низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови і поляками, і росіянами, і більшовиками-комуністами:

1626 рік

Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1627 рік

Указом царя Михайла Федоровича Романова, та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.

1662 рік

Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.

1667 рік

Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (саме таку назву дано українським книжкам) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».

1669 рік

Після Люблінської унії, гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.

1672 рік

Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.

1677 рік

Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

1689 рік

Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:

«... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...».

Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах.

«Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», - так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».

1690 рік

Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1693 рік

Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

1696 рік

Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1709 рік

Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви.

Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.

Саме вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.

Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України».

(І. Огієнко. «Українська культура»)

1713 рік

Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.

1720 рік

Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».

20 грудня 1720 року

Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб: «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 рік

Наказ про цензурування українських книжок.

1724 рік

Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная».

Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1729 рік

Наказ Петра II переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1740 рік

Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою.

1748 рік

Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1750 рік

Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у місті Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства.

Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1755, 1766, 1775, 1786 роки

Заборони Синоду друкувати українські книжки.

Протягом другої половини 18 сторіччя та першої половини 19-го сторіччя видавнича справа в Україні була спаралізована.

Як наслідок, у 1847 році в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 — три, 1849 — дві2, 1850 — одна, 1851 — дві, 1856 — п’ять.

1759 рік

Синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.

1763 рік

Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 рік

Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...».

Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 рік

Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1765 рік

Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.

1769 рік

Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі.

Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.

1775 рік

Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

13 березня 1777 року

Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський, який народився у 1745 році у Глухові.

Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.

1780-1783 роки

Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях України.

Порівняйте: у 1771 році у Криму татари скасували рабство, у 1780 році, в Австрійській імперії було скасовано панщину.

1780 рік

Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек України.

1782 рік

Катерина II створила комісію для заведення в Росії «народних училищ», завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.

1784 рік

За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».

Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.

1784 рік

Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

Російську мову запроваджено в усіх школах України.

1785 рік

Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1789 рік

Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.

У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як: «російська, спотворена польською».

1804 рік

Було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

1808 рік

Закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.

1817 рік

Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини.

1833 рік

Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів про стосунки України з південними народами.

На центральних площах запалали багаття.

«...У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари — московити...».

(поет Максиміліан Волошин).

1834 рік

Заснування Київського університету з метою так званої русифікації «Юго-Западного края».

1839 рік

Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні.

Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру.

Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.

1847 рік

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».

1847-1857 роки

Десятирічна солдатська каторга із «забороною малювати і писати» для геніального поета, митця й мислителя Тараса Шевченка.

1853 рік

Покалічено видання «Літопису» Граб'янки.

1859 рік

Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською.

1862 рік

Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих.

Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».

1863 рік

Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».

1864 рік

Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи

1864 рік

До Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів.

Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869 рік

Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини.

Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію.

1870 рік

Роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно повинно бути "зросійщення».

1874 рік

В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.

1876 рік

Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані «малоросійським наріччям», друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори.

Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московіти, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах.

Це «загальне правило» по суті діяло і за радянської влади - аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.

Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну «відряджено» стільки ж росіян.

1876-1880 роки

Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького, лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою.

«Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещенмем въезда в Южные губернии и столицы, под секретное наблюдение».

1881 рік

Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою.

1884 рік

Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх «малоросійських губерніях».

1888 рік

Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1889 рік

У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.

1892 рік

Заборона перекладати книжки українською мовою з російської.

1895 рік

Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1896 рік

Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірности».

1900 рік

Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 рік

На відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.

1905 рік

Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови.

Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

1905- 1912 роки

Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.

1906-1907 роки

Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.

1908 рік

Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки «мовою» Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 рік

Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.

1910-1914 роки

Закриття «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).

1911 рік

Постанова VII дворянського з'їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії.

1914 рік

Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка.

Указ Миколи II про заборону всієї української преси, у зв’язку з початком війни.

1914-1916 роки

Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви.

1914 рік

Доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні.

Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні, за наявністю «незалежної» України.

До 1917 року всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края».

Доклад полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел «О мерах против украинского народа»:

1.Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.

2.На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.

3.Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.

4.Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.

5.Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

6.Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.

7.Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.

8.Благочинных назначать с особым разбором.

9.Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.

10.Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.

11.Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.

12.Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.

13.Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.

14.За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.

15.Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.

16.В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.

17.Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.

18.Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.

19.Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский».

20.Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

1916 рік

Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам'янець-Подільському.

1918 рік

Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї вітчизни України.

Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, а захоплених у полон розстріляли.

Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати: «Ще не вмерла України...», а за ним і всі приречені на смерть.

26 січня 1918 року

Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5000 осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка...

За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей.

1919 рік

Після завоювання України більшовиками - знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень.

Ліквідація поляками Західноукраїнської Народної Республіки.

1921-1930 роки

Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шалений опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибоке коріння в роки Української національної революції.

«Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом», повчав у Запоріжжі російський письменник Ф. Гладков.

«Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства», - писав голова «українського» уряду X. Раковський.

1922 рік

Ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців в СРСР поза Україною.

Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дітей-сиріт і знищити.

Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі.

Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша.

1922-1934 роки

Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури - кобзарства.

Українські національні музичні інструменти: кобзу, бандуру та ліру - оголошують націоналістичними і знищують.

Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок.

Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються.

«Багато кобзарів тоді пропало», - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко.

«Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали».

Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців.

Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.

1924 рік

Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам західноукраїнських землях.

Закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 рік

Остаточне закриття українського «таємного» університету в Львові.

1926 рік

Лист Сталіна «Товарищу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1929 рік

Арешти українських науковців та духовенства, заміна їх російськомовними діячами.

1929-1930 роки

Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, харківський судовий процес над ними: процес «Спілки Визволення України».

На допиті одного з арештованих, В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав:

«Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем».

У ці роки на території УСРР було заарештовано, та здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори, понад 120 000 українців, головним чином інтелігенції.

До звільнення і реабілітації дожили з них одиниці.

1930-1937 роки

Ліквідовано українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України: на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями.

Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области от 14 декабря 1932 г.:

выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей ...и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых...
немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык..., срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.

1932-1933 роки

Сплановано і здійснено за мовчазною згодою «світового співтовариства» акцію ліквідації українського народу.

Свідоме знищення більшовицьким режимом українських селян організацію голодомору.

Централізоване переселення росіян у вимерлі села України.

В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, від голоду вмерло майже 10 мільйонів носіїв української мови, а саме селян.

1933 рік

Скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., котрим дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

З українського правопису вилучено літеру «Ґ».

1933-1941 роки

Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції російською окупаційною владою: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо.

До 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36.

З 223 зниклих письменників лише семеро померли своєю смертю. Решту розстріляно, запроторено до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучено з літератури.

Таких масових убивств, як у 30-х роках в Україні, історія ще не знала.

Кагановичі, Постишеви, Хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями.

Це був геноцид, організований і здійснюваний комуністами, які в 1917 році захопили владу в Російській імперії.

Україну було перетворено на суцільний концтабір.

1934 рік

Спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.

30 роки й пізніше: Заборона писати українські, національні за змістом, мистецькі та художні твори, досліджувати і вивчати справжню історію України, згадувати про голодомори.

Історія і вся українська культура зобов'язані були звеличувати СРСР, загарбницьку політику і жорстокість комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією: «єдності трьох братніх слов’янських народів»: розглядати росіян, як «старшого брата».

Істориків, письменників, діячів культури радянська влада жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялись або знищувались.

Так, було спалено наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автора М. Киценка звільнено з посади.

Зазнали утисків і гонінь історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато інших.

Насаджувана система освіти та виховання була спрямована на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартості, відразу до борців за визволення України від окупантів, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця.

Імена визначних наших діячів науки, культури, церкви: М. Грушевський. І. Пулюй, С. Єфремов, В. Винниченко, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших, замовчувались, або якщо згадувались, то в негативному висвітленні.

1937 рік

На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно понад тисячу діячів української культури .

1938 рік

Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».

1939 рік

Перепис населення Кубані показав, що внаслідок голодомору, арештів і примусового виселення кількість українців там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%.

Після «визволення» Західної України — закриття багатьох українських і відкриття російських шкіл.

1946 рік

Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського».

Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів, «Ждановщина».

Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редактора журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.

1947 рік

У Польщі операція «Вісла»: розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у західних районах країни задля при скорення їхньої полонізації.

Депортація в Сибір населення Західної України. Вивезення загалу українців до Сибіру не було здійснено тільки через нестачу вагонів.

«Чистка» серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.

Арешт неповнолітнього сина командувача УПА генерала Шухевича - Юрія Шухевича, йому було 15 років.

Видано таємну інструкцію, на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу.

П'ятий параграф інструкції застерігав: «Особи, що загублять цей зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності».

1949 рік

XXVI з'їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.

1951 рік

Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі, вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібрето опери «Богдан Хмельницький» і т.д.

Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.

24 грудня 1958 року

Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах мають вирішувати батьки та самі учні.

Останніх настійливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцільності, мовляв, для чого «перевантажувати» себе.

1958 рік

Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід частини українських шкіл на російську мову викладання. Відповідну постанову прийняла і Верховна Рада УСРР.

1960-1980 роки

Масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1960 рік

Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії України» вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу» і в ненависті до свого, українського - «вести непримиренну боротьбу проти націоналізму..., особливо українського буржуазного націоналізму».

1961 рік

XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР.

«Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів.

1962 рік

Репресії проти захисників української мови.

ЦК компартії України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

1964 рік

Агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві.

На прилеглій території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу.

Вогонь знищив понад 600 000 томів цінних українських архівних документів.

1965 рік

Хвиля політичних процесів проти «українських інакодумців О. Заливаха, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інші.

У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано А. Здорового.

1969-1979 роки

Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії наук, музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові.

Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР: Тарту, Самарканд, Ашхабад, але не в Росії.

1970 рік

Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська» з протестом проти російщення української культури.

Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою.

Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.

1972 рік

Заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві. «За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами» усунуто від партійного керівництва першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, критика партійними цензорами його книжки під назвою «Україна наша радянська», в якій прославлялося запорозьке козацтво, звільнено з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачів разом з її директором, заборонено книги майже сотні авторів, звільнено чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддано чищенню низку наукових установ, а також Київський та Львівський університети.

У Харкові знесено хату, де жив видатний український філософ і просвітник Г. Сковорода, та почато знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури.

1972-1974 роки

Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема проти Чортківської групи (сім осіб засуджено), Харківської групи (засуджено дев’ять осіб).

Загалом заарештовано було за два роки кілька тисяч осіб.

Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах.

У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, С. Шабатура, О. Мешко, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, В. Романюк, І. Гель, повторно Ю. Шухевич і т.д.

1973 рік

Заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».

1974 рік

Постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення СРСР», де вперше проголошуються створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.

1975 рік

Нова цензура «Кобзаря» Тараса Шевченка.

1978 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», так званий «Брежнєвський циркуляр».

1978 рік

На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України.

1979 рік

Ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів.

Зокрема, «рекомендувалося» ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади, як наслідок — українські дитячі садки практично зникли, російською мовою провадити позакласну й позашкільну роботу, «сприяти» тому, щоб студенти писали по-російському свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику.

Так само «рекомендувалося», щоб у тих ВНЗ, де національна мова ще якось функціонувала, наприклад, у Західній Україні, російською, починаючи з 2-3-х курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни.

Показово, що для контролю виконання цієї «рекомендації» Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов'язувала ректорів регулярно подавати Міністерству «перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою» на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.

1979 рік

Під Львовом вбито композитора-співака Володимира Івасюка, пісні якого мали виразно український національний колорит.

Досі цей злочин не розкрито.

1983 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік», так званий «Андроповський указ».

1984 рік

Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

Початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови, порівняно з учителями української мови.

1984-1985 роки

У концтаборах було замордовано Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого.

1989 рік

Постанова ЦК КПРС про «Законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».

1990 рік

Прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

1993-1995 роки

Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації.

Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка.

Жодного злочинця по цих справах не було засуджено і навіть не заарештовано.

1994 рік

Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства з метою надання російської мові статусу державної.

Як наслідок: призупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на російську мову навчання.

1995 рік

Міністерство національностей України розробило напівтаємний «Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року», в якій одна з «національних меншин» отримувала більші права, ніж українці.

1995 рік

У Харкові керована С. Кушнарьовим місцева влада відкрила пам'ятник україножеру маршалові Г. Жукову, який у кінці війни підписав наказ про виселення з України всіх українців.

Почато видання паспортів, написаних українською та російською мовами.

1998-2001 роки

У зв'язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвщини.

Інформаційний простір України майже повністю зрусифікований.

Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10.

Зате Україна посідає перше місце у світі за рівнем оподаткування власної книги — 28%.

Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови!

У Франції за допомогою комп'ютеризації було встановлено, що українська мова є однією з найстаріших слов'янських мов і однією з найкращих світових.

Довідавшись про таку вагомість української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.

Дивно але чомусь ніхто з московитів не розуміє що за більш ніж 400 років незважаючи на те що вони системно та методично нищили українську мову, культуру, ідентичність в них нічого не вийшло.

Винищити генетичний код українця неможливо, але це не привод для того щоб продовжувати нехтувати своєю мовою та культурою…

Ніна Вірченко доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України, засл. працівник освіти України

http://ludvas1.io.ua/s750722/dokumenti_pro_zaboronu_ukraenskoe_movi

Скрипниківській правопис

2015-07-19T11:34:00.000+10:00

Будучи в Аделаїді ми дивувались странним надписам в Українському домі: кооператива "Говерля", кляса, амбуланс і вимовленню, наприклад "доляри" (наголос на я). В Мельбурні в Українськиї закладах ми зустріли ту саму мову: кляса, уфундували, кантина, Біг...

Порившись в інтернеті знайшов відповідь... В 1927 році в Харкові (тоді ще столиця України) на Всеукраїнській правописній конференції було ухвалено "Правопис Української мови", а в 1928 році його було затверджено народним комісаром освіти Миколою Скрипником і в 1929 році ухвалено Українською академією наук та Львівським науковим товариством. Тому цей правопис зовуть: "Харківський правопис", або "Скрипниківській правопис", або "Скрипниківка". Саме до цього правопису надежать ці граматичні форми та вищеознацені слова. На сьогодні харківським правописом послуговується українська діаспора... У імігрантів мова консервується та не оновлюється - і це і є відподвідь чому ці старовинні Українські граматичні форми та слова досі вживаютсья.

Wikipedia

http://www.cult.gov.ua/news/2008-08-13-489

http://wcuc.org.ua/23.0.html

Франция. Париж. Серпень 2014 р.

2015-04-06T20:06:00.001+10:00

Париж

Місто легенда. Про це місто можна довго розказувати, але не можна передати й десятої частини тих емоцій які які виникають тут. Можна описувати в деталях ці унікальни будівлі, але не передати того що відчуваєшь коли знаходишься там, поруч. Можна довго згадувати французські ресторани, та вуличну музику, але не вийде передати й частину Парижської атмосфери. Тих флюїдів що вітають на Парижских вулицях...

чо то овоч, чи то фрукт

"ВОНА"

Ейфелеву вежу було побудовано французським інженером Олександром Густавом Ейфелєм в 1889 році.

З 1889 до кінця 2007 року — вежу відвідало 236 млн осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Понад 40 років Ейфелева вежа була найвищою спорудою у світі.

Висота споруди - 324 метри. Маса металевої конструкції — 7 300 тонн (повна маса 10 100 тонн). Вежа складається з 18 038 металевих деталей, скріплених 2 500 000 заклепками. Фундамент зведений з бетонних масивів.

Вежа неодноразово змінювала колір — від жовтого до червоно-коричневого. Останні десятиліття Ейфелева вежа незмінно фарбується у так званий «Коричневий-Ейфелевий» колір — офіційно запатентований, близький до природного відтінку бронзи.

У світі відомо про встановлення понад тридцять копій вежі від 3 до 336 метрів, одна з них заввишки 3 метри 25 сантиметрів знаходиться в м. Умань, що на Черкащині. Встановлено її в центральному парку до дня міста у 2013 році. Ще одна копія Ейфелової вежі стоїть у Харкові на території одного з торговельно-розважальних центрів. Її висота 35 метрів. За даними будівельників, для зведення споруди знадобилося 35 т. металу. Відкриття вежі відбулося на День закоханих 2013 року.

передамо привіт хуйлу

знизу "вона" схожа на жіночі труси

а вночі вона сяє

ось так

а ці фонтани знаходяться напроти вежі

Єлисейські поля

Назва походить від Елізіума (Елізія) в давньогрецькій міфології. Єлисейські поля - прекрасні поля блаженних у потойбічному світі на березі річки Океан, куди після закінчення тлінного життя потрапляють, улюблені богами, герої. На «островах блаженних» царює вічна весна, тут немає ні хвороб, ні страждань.

Єлисейські поля лежать строго по історичній осі міста, яка бере свій початок від двору Наполеона в Луврі зі статуєю Людовика XIV на коні, триваючої на захід через арку на площі Каррузель, що перетинає Королівський сад Тюїльрі, Люксорскій обеліск, Тріумфальну арку на площі Зірки і закінчується Великий аркою Дефанс.

Єлисейськими Полями присвячена пісня Джо Дассена «Champs-Élysées»: «У сонячний день і в дощ, опівдні або опівночі, все, що хочете, є на Єлисейських Полях».

Єлисейські поля послужили прототипом для створення авеню Бенджаміна Франкліна у Філадельфії (США) в 1917 році і Пасео-де-ла-Реформа в Мехіко в 1860 році.

Площа "Республіки"

Сєна

Музикальна інсталяція в Парижському метро

Залізно-дорожний вокзал

А посеред вокзалу стоіїть фортепіано

Париж не можливо відчути за одну поїздку на кілька днів. Сюди потрібно повертатися.

ДАЛІ: Лувр та Нотрдамм Де Парі (скоро)

рибалка в річці Маррей

2015-04-06T15:31:00.002+10:00

В середині березні 2015р. на вихідних ми вибрались на рибалку на річку Маррей в містечко Маннум. Тихе, чисте містечко, багато качок, класне місце для відпочинку. далі кілька фоток.

Рак. В Австралії раки оттакі голубі. На вкус - такі самі як і Українські. Раки смачніші ніж краби.

На протязі дня було впіймано з десяток карпів від 300 грамм до 1 кг, та під кінець, на глубині клюнув отакий трофейний короп - 5.65 кг / 74 см

Рибалка в Inneston National Park

2015-04-06T15:08:00.000+10:00

Час від часу ми їздими рибачити. Після різних проб та помилок ми для себе визначили два вида риблки: на салмона в Іннестон Парк та на карпа на річці Маррей або в численних бухтах озера Александрія.

Не зважаючи на те що весь світ зове Салмоном - лосося, озікі (Австралійці) зовуть салмоном Австралійській оселедець. Лосось (Atlantic salmon) та тунець (tuna) водяться далеко в морі і з беререга їх впіймати не можливо. Ми же їздемо рибачити саме на оселедця. Оселедця тут багато, дуже багато. Згідно плакатам в рибацькому кемпінгу, де ми рибачимо, цей оселедець народжується в Західній Австралії і пливе до Вікторії проти годинникової стрілки, попутно поїдая все на своєму шляху. В Вікторії оселедець розвертається та пливе за тим же маршрутом назад в Західну Австралію. На путі косяки оселедця заходить в маленькі бухти харчуючись маленькою рибою і відповідно постійно додаючи в вазі. Приблизно в Південній Австралії, салмон вже важить від 0.5 до 3 кг (це той даіпазон, який ми ловили за останні десь 10 рибалок), і тут вже кидається на блесну, тому його тут можна впіймати. Ці оселедеці мігрують стаями і самі є харчами для морських левів, дельфінів та акул.

Дома, з оселедця можна готувати дуже багато різноманітних страв. Наприклад, заливна, тушена, свіжесолена риба. Також ми її коптимо, це виглядає якось так

Треба додати, як на мене то рибалка це вид активного відпочинку і ні в коєму разі не засіб наловити багато риби щоб економити на харчах. Порівнюючи всі витрати на рибалку, можна сміливо сказати, що рибу дешевше купувати в магазинах.

Конкурс юних читачів

2015-03-30T21:29:00.001+11:00

В Південній Австралії пройшов конкурс юних читачів, організований російською общиною. Ми не планували приймати участь і ігнорували запрошення, але Нікіта самостійно зареєструвався і лише потім нам повідомив.

В першому етапі Нікіта читав казку: "Маша и медведь". Було десь п'ятеро дітей переможців від нашої школи. Я здивувався але Нікіта опинився одним з п'яти переможців.

Другий етап - це фінал, який стався через 2 тижні після першого етапу - 29.03.2015. Нікіта готував відому розповідь Григорія Горіна "Ежик". Звісно що всі оповідання - російською мовою.

Перше і третє місця зайняли дівчата (10 та 12 років) з Росії. А друге місце - наш Нікіта.

мапи України - кінець 19го - початок 20го століття

2015-03-15T18:47:00.002+11:00

Французська мапа. Кликніть для сбільшення (4 МБ)

Наглядна мапа, яка національність проживала на території Європы на початку 20-го століття.

Мапа видана в Австрії, 1918 рік

Території, які були заселені українцями до другої світової війни. Кликабельно.

1928 рік. Мапа видана в складі “Російського історичного атласу” в Москві.

Атлас отримав першу премію Цекубу та ЦБ СНР.

Русская армия в Украине. Доказательства "на пальцах"

2015-02-26T17:35:00.001+11:00

Почему россияне не русские, а Киевская Русь не Россия

2015-02-19T21:24:00.001+11:00

Россия – страна созданная Петром I на основе Московско-татарского княжества.

Вся государства-фейка России это не более чем череда фальсификаций, подлогов и местами банального литературного творчества авторов ее писавших. Имперские замашки «русских» не имеют никаких обоснований, а их желание подменить историю, оставило нам даже в подделанных ими же источниках основание для того чтобы утверждать, что россияне к Руси никакого отношения не имеют.

Важнейшей мистификацией созданной Россией является некая связь между историей Киевской Руси, а фактически Украины, и фино-татарскими ханами Московии.

Надо понимать, что определение Русь, изначально относилось лишь к территории, подконтрольной, и охраняемой, городу Киеву. Укрытой городом Киевом.

Называлась соответственно территории Киевской Русью, так как от названия ее центра, ее столицы и происходило название территории.

Так города платившие Рима – признавали право Рима, и назывались Римской Империей, города платившие Москве – аналогично.

Если взять сегодняшнюю карту, то Киевская Русь - это территория Центральной Украины, а именно: Киевская, Житомирская, Сумская и Черниговская области, а также части Винницкой, Черкасской и Полтавской областей.

Под напором татаро-московских войск, центр Руси, вместе с ее управленческим аппаратом в конце XII века сместился на Западную Украину.

О чем говорят летописи?

Но хватит разговоров, перейдем к доказательной базе, к летописям:

1146 год

«И Святослав, заплакав, послал к Юрию в Суздаль, сказал: «Брата мне Всеволода Бог взял, а Игоря Изяслав схватил. Пойди-ка в Русскую землю, в Киев».

1147 год

Черниговский князь Святослав взял в осаду город Неринск в Рязанском княжестве, о чем в летописи написано: «В то же время прибежали к Святославу из Руси отроки». Что говорит о том, что Рязань не является Русью.

1148

год Киевский князь Изяслав Мстиславович обменялся любезностями с братом Ростиславом Мстиславовичем, князем Смоленским: «Изяслав дал дары Ростиславу, что от Русской земли и от всех цесарских земель, а Ростислав дал дары Изяславу, которые от верхних земель и от варягов».

1149 год

Изгнанный из Киевщины Ростислав, приехавши к своему отцу Юрию Долгорукому в Суздаль, говорит: «Слышал я, что хочет тебя вся земля Русская и черные клобуки».

Юрий же Долгорукий, позже говорит: «Сыновец мой Изяслав, на меня прийдя, волость мою разорил и поджег, а еще и сына моего выгнал из Русской земли и волость ему не дал, и меня стыдом покрыл».

1151 год Изяслав Мстиславович, изгнавший Юрия Долгорукого из Киева, сообщает, что его сын Андрей Боголюбский сказал: «Тем временем выпросил у отца пойти заведомо в Суздаль, говоря: « Осе нам уже, отче,тут, в Руской земле ни рати, ни чего другого. Так что потеплу пойдем».

1154 год Об очередном неудачном походе Юрия Долгорукого на Киев в летописи сообщают: «В том же году тронул Юрий с ростовцами, и с суздальцами, и со всеми детьми в Русь. И случился мор среди коней во всем войске его, которого же не было никогда».

1173 год Когда Ростиславовичам предложили покинуть Киев, а также города Белгород и Вышгород и уйти в Смоленск, летопись сообщает: «Засетовали Ростиславовичи, что он лишает их Русской земли».

1174 год Суздальский князь Андрей Боголюбский, отвечая на обращение князей Ростиславовичей, говорит: «Подождите немного, я послал к братьям своим в Русь. Как мне весть будет от них, тогда и дам ответ».

Позже, после смерти Андрея Боголюбского, придворный человек Кузьмин говорит: «Уже тебя, хозяин, пахолки твои не признают. Не так, как когда-то, когда купец приходил из Цесарограда, и из других краев, и из Русской земли…». А бояре из Владимира-на-Клязьме вторят ему: «Князь наш убит, а детей у него нет, сынок его в Новгороде, а брат его на Руси».

1175 год Летопись гласит, что русские – чужие на Ростовской земле: «В том же году, когда оба Ростиславовича сидели на княжестве в земле Ростовской, раздавали они были посадничества русским отрокам. А те большую тягость людям сим совершили продажами и верами».

1180 год Черниговский князь Святослав Всеволодович пошел походом на Суздаль и Рязань: «И тогда спешно приготовились к бою в войске Святославовом, и Всеволод Святославович уборзе примчался к русским полкам со своим полком. И тогда рязанские князья убежали, а других они побили».

После того как Святослав вернулся из Суздаля летопись гласит: «А когда вышел он из Суздальской земли, то отпустил брата своего Всеволода, и Олега, сына своего, и Ярополка в Русь, а сам с сыном Владимиром пошел в Новгород Большой».

1187 год Князь Рюрик Киевский послал в Суздаль сватов к князю Всеволоду, дабы его дочь Верхуслава вышла за своего сына Ростислава. Всеволод согласился, и отпустил ее: «в Русь».

1223 год Киевским князям на битву с татаро-московами послали с ростовским полком Василия Константиновича: «к ним в Русь».

1406 год Литовская летопись сообщает: «Свидригайла… начал много зла с Москвой творить Литовской земле и Руси».

1415 год «Витовт, Большой князь Литовский, увидев, что митрополиты, придя из Москвы в Киев, забирают из Святой Софии все, что красиво… и в Московскую землю относят», чтобы «не преуменьшалось богатство в земле Русской», приказал выбрать своего митрополита.

И это лишь то, что реально «попалось под руку»!

Таких упоминаний, при желании в летописях вы найдете огромное количество.

Тиражирование этнонима «Русь»

Но нигде нет этнонима: «Суздальская Русь», «Московская Русь», «Новгородская Русь»!

Все это тиражирование название Русь не более чем выдумка политтехнологов, имеющая одну цель, закамуфлировать воровство истории.

Русь всегда была Киевской, подчиненные ей земли никогда не были Русью.

Суздаль, Смоленск и Новгород, ни во время пребывания под властью Киева, ни после, никогда не назывались Русью.

Русь – это территория современной Центральной, а с конца XII века – еще и Западной Украины.

Переезд Руси

В XIX веке российский историк Михаил Погодин предложил весьма удобную теорию о преемственности Москвы как столицы переехавшей из Киева Руси.

По его словам, Русь, поднялась и «переехала» из Киева в Москву!

Идея была настолько притянутой за уши, что даже в советское время, над ней смеялись все историки.

Владимирско-Суздальское княжество, или Залесье – это территория, прародина сегодняшней Московии.

Московия – не имеет никакого отношения к Руси, и называться Русью, не может.

Также Русью называться не может и Новгород, из которого сейчас в России пытаются сделать «первую столицу Руси»!

Во-первых потому что Новгродов, по меньшей мере было построено великое множество, и название Новгород мог носить любой Новый Город.

Во-вторых так сложилось исторически, что земли Великого Новгорода, никогда не считались Русью.

1141 год «А когда Святослав Ольгович удирал из Новгорода в Русь к брату, то послал Всеволод навстречу ему». Новгород не является Русью!

1148 год Князь киевский Изяслав Мстиславович пришел за помощью к новгородцам и сказал: «Вот братья, сын мой, и вы прислали ко мне, что вас обижает стрый мой Юрий. На него я пришел сюда, оставив Русскую землю».

А после того как киевское и новгородское войско пошло войной на Суздаль, летопись сообщает: «И оттуда послали они Новгородцев и Русь опустошать Ярославль».

«И в то время пришли новгородцы и Русь, опустошив, от Ярославля, и добычи много они принесли».

Получается, что представители Новгорода и Руси, это не один и тот же народ, как бы того ни хотелось сегодняшним политисторикам.

В конца XII века Западную Украину начали называть Русью.

Так галицко-волынского князя Романа Мстиславовича, который правил в 1188-1205 годах, современники называли «самодержцем всей Руси».

А вот Андрея Боголюбского, в то же время, летопись уже называет «самовладцем всей Суздальской земли».

Подчеркивая его незаконный приход во власть, узурпацию власти над Суздалем.

Галицко-волынские князья, достаточно долго удерживали за собой титул Руси и называл себя князьями и хозяевами «Русской земли» или «всей Русской земли», а на их печатях был указан титул «короля Руси» или «Rex Russiae».

Московия была официально переименована в Россию царским указом в 1721 году. Этноним «русский» закрепился еще позже – только в конце века, когда царица Екатерина II «высочайшим повелением» приказала московскому народу называться «русским народом» и запретила ему употреблять название «москвитяне».

Скопійовано з fakeoff.org

Australian Slang (With Kylie Minogue!)

2015-02-01T11:50:00.001+11:00

2015-01-26T10:57:00.002+11:00

Росії загрожує розпад – професор Панфілов

Мапа Російської Федерації

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад, зазначає Олег Панфілов

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад. Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов. Він вважає, що Захід не відмовиться від тиску на Росію, а також називає Путіна малоосвіченою людиною, дуже залежною від команди кремлівських «яструбів».

Керівництво Росії мислить нераціонально щодо України – професор Панфілов

– Ми з Вами бесідуємо в момент чергової ескалації конфлікту на Сході України. Як Ви самі для себе оцінюєте нинішнє загострення? Я дуже добре пам’ятаю, що ще місяць тому в Україні говорили про те, що, можливо, цей конфлікт вже переходить на стадію заморожування.
– Я думаю, що це в першу чергу залежить від того, що імперські амбіції Росії невдоволені. Путін і його команда вважали, що вони зможуть «додавити» Україну перш за все економічно, а потім українці самі погодяться й скажуть: мовляв, добре, забирайте Донбас, – і може навіть підуть на якісь інші поступки.
Я думаю, що, в першу чергу, Кремль завжди переповнюють амбіції, а не реальна оцінка ситуації. Не думаю, що тверезомислячі росіяни розуміють, що Україну можна перемогти. Можна на якийсь час анексувати Крим, можна якийсь час обманювати жителів Донецької й Луганської областей, але зрештою переважає здоровий глузд. І зрозуміло, що Україна все одно буде незалежною країною та намагатиметься відновити свої кордони.

Є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування пов’язаний лише з агресією

Але є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування, їхнього подальшого життя пов’язаний лише з агресією, лише з продовженням війни. Інакше, як і будь-який злочинець, вони розуміють, що покарання рано чи пізно настане. Думаю, що це пов’язано безпосередньо з цим. Не думаю, що виникли якісь додаткові аргументи для того, щоб війна тривала з такою самою жорстокістю, з якою вона триває вже кілька місяців.
– Але чи підштовхнуть ці «яструби», про яких Ви згадали, Путіна до повномасштабного вторгнення?
– Як бачите, Путін сам – насправді людина малоосвічена і він ніколи не був публічним політиком. Взагалі завжди керівництво Росії, а раніше – Радянського Союзу, складалося винятково з «яструбів». Тому що були б гуманітарії або інтелектуали – вони усе-таки думали б про економічний розвиток, гуманітарний, про якесь зближення Росії (а раніше – Радянського Союзу) з рештою світу. А при владі знаходяться весь час «яструби», які намагаються нагадувати неіснуючий міф про велику Росію. Велика Росія виключно територіально, адже вона величезна. А решта величі – міфічна: як і історія, яку зараз знову заново почали придумувати, як і економіка, якої, як виявилося, не існує, так і армія, яка не може перемогти українську армію.
– Наш колега, журналіст Віталій Портников, прихильник взагалі тези про те, що Путіну в принципі і не потрібна Україна, йому не потрібна Грузія, не потрібна Молдова – він хоче визнання себе як світового лідера.
– Так, я приблизно про те саме й кажу.
– Але тоді виникає запитання: навіщо Путін вдався до тих кроків, до яких він вдався? Адже Росія все дедалі більше іде в ізоляцію. Невже Путін не знав, що те, що він робить, може призвести до такого?

Карикатура Сергія Йолкіна

– Знаєте, є, мені здається, якась ментальна установка. Візьмемо, наприклад, західних лідерів – людей, які пройшли шлях публічного політика. Припустимо, від депутата парламенту, лідерів партії, сенаторів, конгресменів, і стають президентами чи прем’єр-міністрами. Або ж шлях нашого президента Саакашвілі: теж – шлях від публічного політика до президента, і зараз його імідж не спадає, він, як і раніше, світовий лідер.

Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером

Для Путіна і його команди немає жодних внутрішніх мотивів для того, щоб світ звернув на них увагу – на Росію, на Кремль, – щоб, по-перше, поважати країну, а, по-друге, визнавати як світового лідера. Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, в якій не існує будь-яких досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером. Тому, звичайно, Путін (сам він, можливо, й менше, бо, я повторюю, він – людина вельми неосвічена) і його команда «яструбів» –Іванов, Патрушев, ще кілька осіб, – це люди, які досі вважають, що російська політика може існувати винятково за допомогою зброї, а не за допомогою якихось досягнень.
– Яким, у такому разі, Ви бачите майбутнє Росії, виходячи від тієї точки, де вона перебуває зараз?

Росія – штучна країна, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно

– Я в цьому випадку абсолютний реакціонер. Я взагалі вважаю, що Росія – це, по-перше, штучна країна. Я все-таки історик і розумію, що це – штучна країна, яка була створена в результаті окупації та завойовницьких війн за останні 300 років, трохи більше, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно.
Тобто це – типова імперія, яка була створена в результаті завойовницьких війн і тому, як і все імперії, вона має розпастися. Я не кажу, що те, що вона повинна – це моє особисте бажання чи особиста думка, це – природній історичний процес. Ми зараз бачимо процес, що вже почався, розпаду Росії. Поки що він відбувається на рівні ментальності. Я думаю, що в першу чергу, це – Північний Кавказ. Про Чечню я особливо казати не буду, тому що Чечня – це зараз такий своєрідний концтабір під керівництвом диктатора Кадирова. Але сибіряки себе завжди вважали окремою групою людей, уральці – зовсім інші, дуже відрізняються жителі Далекого Сходу.

У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією

І вся проблема – в тому, що цих людей, які живуть в різних регіонах Росії, ніщо не об’єднує. У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією. Війна може бути лише способом досягнення якоїсь тимчасової політики. Тому що війни не можуть бути безкінечними, вони рано чи пізно закінчуються. Відсутність ідеології в Росії не може об’єднати націю. Ви де-небудь читали про те, щоб у Росії був створений такий волонтерський рух, як в Україні? Ні.
– Але мені здається, що в Росії якраз зараз більшість дуже об’єднана – щонайменше тими меседжами, які отримують із засобів масової інформації.

Якщо зміниться російське телебачення, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його

– Я завжди дуже песимістично ставлюся до громадської думки в Росії і до соціологічних досліджень. Тому що дізнаватися громадську думку в країні, де існує тотальна пропаганда, неможливо. Люди не мають альтернативної інформації для того, щоб порівнювати яку-небудь подію чи виступ якого-небудь лідера. Тому тотальна пропаганда пригнічує свідомість людей, плюс накладена радянська традиція «суцільного підняття рук». І тому росіяни зараз живуть приблизно в такій замкнутій ситуації. Якщо, припустимо, зміниться російське телебачення, інформаційний контент, то через два місяці, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його. А якщо ще тижня зо два казатимуть про те, що він – злочинець, і що він розв’язав декілька війн, в яких загинули сотні тисяч людей, росіяни скажуть: «Так, ми не знали, але він, виявляється, злочинець».
– Ви кажете про ці відмінності між народами, які живуть на території Росії. Зрозуміло, що вони усвідомлюють ці відмінності між собою, але чи вони допускають імовірність існування в межах якоїсь окремої держави?
– Розумієте, 70 із гаком років радянської влади, плюс цієї нової російської історії, особливо – путінські 14 років,– це був час, коли більшовики, комуністи, радянська ідеологія знищували культуру народів. Ми колись проводили дослідження, намагалися з’ясувати, де в національних регіонах Росії виходять преса, газети, телебачення й радіо мовами корінного населення. Це фантастика! Майже ніде. Є тільки два регіони, де використовується корінна мова – це Татарстан і Чечня. У решті:у Північній Осетії – майже все російською мовою, Мордовія – майже все російською мовою, Чувашія практично вся російською тощо.

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість. Але існує історична пам’ять. «Росіяни» це не етнос. Це – спільнота людей

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість, що допомагало їм об’єднувати людей. Але існує генетична пам’ять, історична пам’ять. І люди потроху повертаються до свого коріння, до своїх витоків, до своєї історії. Вони дуже погано знають свою історію, але, тим не менш, розуміють. І, до того ж, сама група людей на території Росії, які називаються «росіяни», – це не етнос. Це – спільнота людей. Тому що не може бути в етносі, який називається «росіяни», людей із прізвищами тюркського, шотландського, польського, українського або ж, як моє, грецького походження. Це – така штучна спільнота людей, які весь час жили не в ідеології. Хіба в царські часи – «за царя, віру й вітчизну», а всю решту часу вони жили просто як в концтаборі. Встали за дзвінком, о шостій ранку проспівали гімн Радянського Союзу, пішли стали в чергу 2 години за сосисками, і так минуло їхнє велике життя. Жодної ідеології – все робити треба за командою. Цей час минув. Зараз люди потроху починають думати.
– Ви згадали про роль засобів масової інформації в цій ситуації, яка склалася. На Вашу думку, чи на цьому етапі, на якому ми зараз перебуваємо, є сенс намагатися якось протидіяти російській пропаганді? Якщо так, то яким чином?
– В Україні?
– Так.

Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження

– Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження. Мені здається, що є дуже багато непрофесіоналізму. Іноді є, звичайно, пряма заангажованість. Але я думаю, що з часом політична ситуація зміниться, і почнуть створювати професійні журналістські школи, де будуть готувати нормальних сучасних журналістів.

Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років

Якщо дозволите, я хочу сказати трохи про історію з Міністерством інформаційної політики, яку я не міг зрозуміти на початку, адже оголосили про створення міністерства, але не пояснили, нащо воно потрібно. Я вважаю, що таке міністерство потрібне. Воно не має називатися міністерством – це може бути агентство, комітет. Називатися він має, наприклад, «Комітет інформаційної безпеки» і, звичайно, не має опікуватися цензурою, регуляцією медіа в Україні. Але є величезна сила, яка зветься «російська пропаганда». Я вивчаю російську пропаганду вже понад 20 років, написав багато книг про це і знаю, наскільки це дієва зброя. Протистояти цьому треба, і, слава Богу, у зв’язку з ситуацією в Україні, навіть міжнародні організації – ОБСЄ, Євросоюз – вже почали розуміти, що російська пропаганда подекуди набагато сильніше впливає на людей, ніж зброя. Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років. Це ми бачимо з того, як люди переживають радянську пропаганду в кількох поколіннях до сих пір.

Професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов

– У мене до Вас запитання як до громадянина Грузії: Ви бачите зараз, що в українському уряді з’явилися грузини на посадах радників, у різних відомствах є грузини. Як Ви взагалі ставитеся до цієї ініціативи залучення іноземних радників і як оцінюєте професіоналізм конкретно тих людей, які зараз займатимуться реформуванням України?
– Я оцінюю їхню діяльність дуже добре, тому що це – мої друзі, у першу чергу. Але я дуже добре ставлюся до того, що Грузія почала допомагати Україні. Не можу сказати, що наші реформи фантастичні, ми їх завершили і всі мають повторити. Я думаю, що є певні особливості в Україні, пов’язані з менталітетом населення, тим, що це, по-перше, величезна країна. Але думаю, що допомога грузинів українцям – це не тільки братерська допомога, але й спроба встановити певний кордон навколо Росії.

І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним

Чому Росія завжди так ненавиділа Грузію? Саме за реформи. Саме тому, що Грузія ставала такою країною, де немає корупції, де люди безпечно живуть, де вже не потрібно ходити до начальників і давати хабара, чи коробку цукерок, чи букет квітів лікарям. І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним. Не тільки влада – коли я зустрічав росіян, які приїжджали в Грузію і як туристи, і на якісь конференції, вони дивувалися й водночас постійно запитували: «А як це ви без нас все це зробили?». Тоді я запитував: «А на що ви здатні?». Тобто чи могли б ви зробити таку країну, яку зробила з себе Грузія?
Тому якщо це гарний досвід, він буде просто перенесений в Україну. А це добре. Є така особливість, вона дуже важлива, і, мені здається, Захід це розуміє, – неможливо перенести голландський чи французький досвід одразу в Україну, адже будь-який досвід напрацьовується роками й навіть віками. Ви маєте пережити голландську чи французьку історію. Але оскільки Україна й Грузія були в одному концтаборі під назвою СРСР, і щось їх об’єднує, тому легше за все сприймаються грузинські реформи. До того ж, ментально Україна (більшою мірою) і Грузія розуміють, що вони мають спільного ворога. У нас він – на півночі, у вас – на сході.
– Якщо брати, наприклад, реформу правоохоронних органів, яка була в Грузії – все-таки радниця міністра внутрішніх справ України, пані Ека Згуладзе, якраз на цьому профілювалася. Можливо, є якісь помилки, які варто було б врахувати в Україні з грузинського досвіду такого реформування?
– Я днями розмовляв із Хатією Деканоїдзе (колишнім міністром освіти Грузії та колишнім ректором грузинської поліцейської академії – ред.), з якою ми створюємо школу для молодих політиків в Україні. Вона зараз працює над реформою поліцейської академії в Україні. З одного боку, коли я розмовляю з людьми (в Україні – ред.), вони постійно скаржаться, що востаннє давали хабара даішнику тиждень, два тижні тому. А з іншого боку, і Хатія, і я бачимо, що є велика кількість людей, які хочуть покласти цьому край, щоб більше цього ніколи не було.
Я розумію, що є певна кількість людей, які протидіють роботі Еки Згуладзе. Це теж, мабуть, пов’язано з радянською ментальністю: хтось звідкись приїхав, нас буде вчити, ми ж самі – велика нація. Але тут мова йде не про те, що нація, удесятеро менша за українців, намагається щось нав’язати, ні. До того ж, всі ті люди (іноземці – ред.), які обіймають високі посади в Україні наразі, набули українського громадянства – так, як і має бути згідно з Конституцією і законами.

Я дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну

Коли я познайомився зі зрізом молодих українців, з якими ми проводили співбесіду, це було дуже цікаво: це – люди з Донецька, патріоти, це – і фантастичні люди з Західної України, які прекрасно знають свою історію. Це і бізнесмени, уявляєте: приходять до нас, щоб повчитися, а це – заможні люди. Яка проблема? Живи собі і заробляй далі гроші. Але вони приходять, щоб отримати додаткові знання. І що мене найбільше вразило – розмова з людиною, яка вже раніше завершила бізнес-школу Гарвардського університету. Я на нього дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну. Це було дуже гарно.
– Ми бачимо, що і Україна, і Грузія, і Молдова вирішили рухатися у західному напрямку. Але водночас всі ці країни мають території, зони конфлікту, створені чи підтримувані Росією. В усіх цих трьох країн є свої проблемні точки. На Вашу думку, чи можливий успішний розвиток України, Грузії і Молдови у 21-му столітті за умови, якщо ці конфлікти не будуть розв’язані, а існуватимуть як заморожені?

Захід нарешті взявся за Росію і, я думаю, він не зупиниться

– Я завжди був оптимістом, і зараз думаю оптимістично про те, що Захід нарешті взявся за Росію. Вони довго терпіли: терпіли придністровський конфлікт, терпіли карабаський конфлікт, терпіли Осетію і Південну Абхазію. Але на Криму їхнє терпіння луснуло, бо вони зрозуміли, якщо не зупинити Росію, то далі почнуться проблеми не лише для пострадянського простору –вони можуть піти і далі, на жаль. Тому Захід пішов рішучим шляхомі, я думаю, він не зупиниться. Ніхто не захоплюватиме Росію – відверто кажучи, кому вона треба. Але, думаю, Росію поставлять у таке геополітичне і, перш за все, економічне становище, коли вона буде змушена або заспокоїтись і спробувати газифікувати свої села (соромно, коли «Газпром» у рекламі –народне надбання, а 30 відсотків сіл – без газу), жити як багата і розвинута країна, або вона розпадеться. Не те, щоб я був злий чи в мене є таке бажання. Це історичний процес.
– Але як будуть розвиватися Україна, Молдова і Грузія за цих умов?
– Пам’ятаєте, як на початку війни на Донбасі в інтернеті був дуже популярним вислів про шестиметрову стіну, десятиметрової глибини рів й колючий дріт довкола? Поки – так. По-іншому я не уявляю. Якщо ви не хочете розуміти правила поведінки світової спільноти, якщо не хочете по-доброму жити зі своїми сусідами, то зачиніть двері – або ми вам замуруємо під’їзд. І живіть там так, як собі хочете. Інакше не виходить.

"Радіо Свобода"

Историческое шулерство. Путин подтасовывает факты.

2015-01-07T15:08:00.001+11:00

Луганский “Выстрел” в голову кремлевской пропаганде

2015-01-06T19:06:00.000+11:00

Внимание команды InformNapalm привлекла новая фатальная ошибка кремлевских пропагандистов, которая позволила в очередной раз задокументировать факт вторжения российских войск и оказания технической помощи террористическим бандформированиям, дестабилизирующим обстановку на Востоке Украины.
На этот раз в кадр попали российские легкобронированные автомобили КамАЗ-43269, выпускаемые в нескольких модификациях под различными наименованиями – “Выстрел” и “Дозор” .
На видео очередных “учений боевиков” в Луганске от 30.12.14, размещенном пропагандистским каналом ЛНР/ДНР News Front, а затем подхваченном российским телеканалом “Вести”, можно разглядеть около 10 машин данного типа. Появление на учениях в Луганской области данных машин по эпичности лжи российских СМИ можно сравнить лишь со знаменитым возникновением так называемого отжатого у украинской армии танка Т-72Б3.
Поясним. БПМ-97 (КамАЗ-43269 “Выстрел”) выпускается для погранслужбы ФСБ, а “Дозор” – для ВС РФ). Это на 100% российская бронированная пограничная машина производства российского завода КамАЗ, находящаяся на вооружении Пограничной службы ФСБ, РВСН, 7-й военной базы, расположенной в абхазском городе Гудаута, а так же УФСИН.
В настоящее время произведено около 150 экземпляров этих машин. В Украину они никогда не поставлялись и потому в Луганской области могли оказаться только вместе с российской армией.
Когда видео об учениях боевиков в Луганске с использованием автомобилей КамАЗ-43269 попало в сеть, это можно было принять за тонкий розыгрыш пропагандистов, которые могли бы высмеять эти подхваченные доказательства аргументами о том, что якобы съемки велись на территории России, а с “ополченцами” – это мы так, пошутили. Слишком уж очевидна была российская принадлежность этой машины, чтобы так ошибиться (исходное видео очень четкое, видны все детали машины, ошибка в идентификации невозможна, как невозможны и закупки этой машины в “военторгах” или производство силами “луганских умельцев”).
Однако когда часть из этого видеоролика попала в репортаж “Вестей”, то сомнения в фатальной ошибке пропагандистов рассеялись. Это 100% ляп, за который стоило бы снять голову не одному ФСБ-куратору и шеф-редактору.

Но это не единственный просчет российских пропагандистов. Они умудрились наследить и в Википедии. В статье, посвященной БПМ-97, они также, не сообразив вовремя, чем грозит РФ очередной скандал со спонсированием террора, добавили строчку о боевом использовании этого автомобиля с описанием луганских учений.

Может быть, злую шутку с разумом агрессоров сыграло то, что материал был опубликован сразу после празднования Нового года, утром 1 января, хотя к вечеру того же дня, когда кремлевские “контролеры” проспались и протерли глаза, информация с этой страницы о луганских учениях исчезла. На следующий день с указанной страницы исчезли не только упоминания о “боевом опыте” БПМ, но и у кого-то возникла срочная необходимость переименовать страницу. Причиной этого требования к Википедии было указано “неправильное название завода “КамАЗ”. Такое неуклюжее заметание следов влечет появление битых ссылок, способных снизить резонанс фатального просчета.
Однако Википедия хранит полную историю правок и изменений, благодаря которой можно обнаружить вышеописанные просчеты:

Очевидно, что для большинства жителей Украины участие вооруженных сил РФ и российских спецслужб в конфликте на Донбассе не является никакой загадкой. Команда InformNapalm с самого начала необъявленной войны с РФ и оккупации Крыма периодически предоставляла и продолжает предоставлять целые массивы фактов и доказательств российской военной агрессии. Множество из них получены путем разведки открытых источников информации (OSINT), множество переведены и распространены на различных европейских языках.
На данный момент актуальным остается вопрос: что дальше? Какая стратегия наиболее правильна: брать зверя на измор, постоянно соблюдая дистанцию, или всадить осиновый кол в его сердце?
После Революции достоинства пришло время революции духа. Далеко не все украинцы на сегодняшний день самоотверженно мобилизовали свои силы для общей и единой цели – победы над агрессором. Это касается не тех, кто сейчас на фронте, а тех, кто находится в тылу.
От каждого украинца сейчас зависит судьба и будущее нашей страны. Зависит, сможем ли мы преодолеть этот трагический рубеж и осуществить великий переход от Революции достоинства к Революции духа.
Ответ на этот вопрос лежит у каждого в сердце…

Украинский Язык является одним из старейших языков мира, тогда как русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков

2015-01-06T12:36:00.000+11:00

Украинский Язык является одним из старейших языков мира. Русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков.....
В мире из небольшого числа языков-основ возникло около пяти тысяч языков. Так индоевропейский язык стал основой для латинского.

Он, в свою очередь, в результате его распространения римлянами-завоевателями на другие территории стал основой для романских языков.

Ученые языковеды отмечают одну четко выраженную тенденцию: новые вторичные языки упрощаются. Это можно объяснить - колонизированные народы, вынужденные принимать принесенный колонизаторами язык, не могли освоить все его нюансы.

Часто просто речевой аппарат аборигенов не был в состоянии воспроизвести некоторые звуки. У японцев, к примеру, отсутствует звук "л", поэтому все иностранные слова, имеющие этот звук, они заменяют звуком "р" и на лимон говорят "рэмон".

Финны не различают звуков "ц" и "ч". Звук "ф", который не является родным для украинского языка, часто заменяется на "п" (Пилип, а не Филипп), или "т" (Таддей, а не Фаддей), или "х" (Хома, а не Фома).

Не расслышав оттенков в произношении тех или иных слов, аборигены произносили все на свой манер. Так стерлись многие ударения в словах. Чехи все ударения делают на первом слоге, итальянцы и поляки на предпоследнем, а французы - на последнем.

Все романские языки, кроме румынского, утратили звательный падеж. В русском языке этот падеж также отсутствует, и русскоязычным часто даже трудно понять, что это такое вообще.

Украинский язык стойко сохраняет этот падеж, поэтому говорится "мамо" а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а не просто Бог. Вот в русском языке, пожалуй, только при обращении к Богу употребляется звательный падеж "Боже".

Что касается взаимоотношений русского и украинского языков, то здесь применимо общее правило упрощения языка при его распространении на чужие земли.

То, что "Киев - мать городов русских", аргумент настолько избитый, что как-то даже неловко его использовать.

А вот то, что Юрий Долгорукий был киевским князем, как-то призабылось. Никто не вспоминает, что основатель Москвы похоронен в Киеве, и его тело покоится там по сей день.

У его сына Андрея не было столь трепетного отношения к великому Киеву. Поэтому и начал переносить центр тяжести дальше на север, вместе с византийской иконой Богоматери, мощами Бориса и Глеба, многими своими единомышленниками и, естественно, русским языком киевского образца.

Угро-финские народы воспринимали русский язык в меру своей физической способности его постигнуть. Вполне закономерным было его искажение. Возникавшие ошибки со временем закреплялись как норма и входили в язык самих колонизаторов.

Возникающие ошибки русского языка придавали ему какое-то особое своеобразие.

Великий русский поэт Александр Пушкин в поэме "Евгений Онегин" по этому поводу даже заметил: "Без грамматической ошибки я русской речи не люблю". Самого поэта умиляли "неправильный, небрежный лепет, неточный выговор речей".

Он гениально подметил:

"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"

Высокообразованные слои населения считали его языком простого народа и предпочитали изъяснятся на престижном французском. Та же пушкинская Татьяна свое письмо Онегину писала по-французски.

Оправдывая свою героиню, автор пояснял:

"Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...

Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".

Привить любовь к родному языку российской знати и отвернуться от французского помог агрессивный Наполеон.

Наверное, первым высокопоставленным чиновником, не постеснявшимся открыто, на самом высоком уровне говорить по-русски был князь Потемкин. Хотя кое-кто из придворных еще пробовал его стыдить за это.

Среди множества искажений, которые претерпевал на северных землях киевский язык, самым распространенным было нечеткое произношение слов.

Больше всех пострадал неударный звук "о", замененный на нечеткое "а" или вообще исключенный из речи.

Скажем слово "полотенце" стало произноситься как "плтенце", "говорить", как "гварить" или вообще "грить" и т. п. Со временем звук "а" настолько укрепился в московском языке, что даже возник термин "аканье".

Михайло Ломоносов этому явлению посвятил такие строчки:

"Великая Москва в языке толь нежна,
Что А произносить за О велит она".

Другой великий русский ученый - историк Василий Ключевский тоже отмечал, что московский говор некоторыми чертами значительно отошел от того, как говорили в Киевской Руси.

По его мнению "гаварить па-масковски" (так и написано у Ключевского) означало нарушать правила древней фонетики.

Следует отметить, что искажения касаются только произношения. На письме же удерживается старое правило.

А вот в белорусском языке искажения произношения закрепились и в правописании. Поэтому, например, украинское "користуватися" у них пишется и произносится как "карыстацца", а русское "женщины", как "жанчыны".

Перенос произношения в написание случается, хоть и редко, и в русском языке. Слово "козак" превратилось в "казак", "робота" в "работа", "зоря" в "заря".

Упрощение стало нормой настолько заразительной, что сейчас "честный человек" произносится как "чеснчек". Нередко то, что на письме различается, в устной русской речи произносится одинаково.

Глаголы во фразах "отворить дверь" и "отварить вермишель" звучат одинаково. Эта особенность русского языка становится почвой для анекдотов. Услышав фразу "И не стыдно под люком?", можно решить, что речь идет о каких-то нескромных субъектах, названых нехорошим словом.

В украинском языке не получается "поприкалываться" так, как в русском на подобие "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".

Когда сравнивают русский и украинский языки, в первую очередь приводят в пример знаменитое украинское "Будьмо!". Повелительное наклонение для первого числа множественного числа в русском пропало.

Для этого там используют дополнительное слово "давайте" (давайте есть!), либо к будущему времени присоединяют частицу "те" (пойдемте!), либо вообще пользуются формой будущего времени (пойдем!).

В украинском языке повелительное наклонение для первого числа множественного числа сохранилось: жиймо, пиймо, їжмо, будьмо.

Отличает два языка наличие звательного падежа в украинском и его отсутствие в русском. Звательный падеж, как упоминалось, в русском сохранился разве что в слове Бог (Боже!) и в простонародном (не литературном) обращении по имени: Вася-Вась, Валя-Валь.

Вспомните популярную до ныне песню Высоцкого - "Где деньги, Зин?".

В "Слове о полку Игореве" используется звательный падеж: "Княже Игорю!", а вот в переводах, даже самом раннем, эта форма уже отсутствует. В украинском языке звательный падеж употребляется до сих пор к любым, в том числе и к не воодушевленным предметам (Ой, жалю мій, жалю!).

Упрощение языка привело к тому, что к разным понятиям применяют одно и то же слово. В русском языке болеют и болезнью и болеют за футбольную команду. Тогда как в украинском существует два глагола - "хворіти" и "вболівати".

Сливочное масло в украинском тоже "масло", а вот для подсолнечного масла имеется специальное слово "олія".

Для машинного масла в украинском языке существует даже два синонима - "мастило" и "олива". От имени существительного "громада" в украинском языке образовано прилагательное "громадський", а от "громадянин" - "громадянський".

В русском языке эти нюансы отсутствуют, и используется в обоих случаях слово "гражданский". Точно также от украинского "музика" образовано "музичний", а от "музикант" - "музикальний". Поэтому "інструмент музичний", а "слух музикальний".

Естественно, можно привести примеры, когда в русском языке больше слов, чем в украинском. Например, два слова "туча" и "облако" в русском, и одно "хмара" в украинском.

Однако это нельзя назвать многообразием слов, обозначающих различные понятия. Это многообразие синонимов, обозначающих одно и то же.

Украинский язык богаче в том смысле, что для большего количества предметов, явлений и действий используются разные, непохожие слова, в то время как в русском значительно чаще для различных понятий имеется только одно слово.

Возможно, эта особенность и послужила широкому распространению русского мата, в котором минимумом слов можно выразить максимум впечатлений, пожеланий и переживаний.

Одно и то же матерное слово, произнесенное с разной интонацией или употребленное в разных контекстах, может означать противоположные понятия.

При всем богатстве русского языка на суффиксы, тем не менее, украинский просто бьет все рекорды по суффиксальному словообразованию.

Украинцы даже от слова " вороги " ("враги") умудрились сделать уменшительно-ласкательное "воріженьки", которые вспоминаются в Гимне Украины. Суффиксы нередко употребляют с глаголами: їсточки, спатулькати, ходитоньки, лежатунькати.

Следует отметить, что каждое новое поколение тоже упрощает язык предков. Это хорошо видно на примере молодежного сленга: "велик" место велосипеда, "видик" вместо видеомагнитофона, "винт" вместо винчестера. Английское e-mail называют "мылом", клавиатуру "клавой".

Однако процесс упрощения языка на своей территории происходит значительно медленнее и не так существенно, как на чужих.

Итальянский язык, возникший из латинского и развивающийся в Италии, отличается от "родителя" значительно меньше, чем испанский, португальский или испанский.

Точно так же, украинский язык, развивавшийся на своей родной территории, остался намного ближе к первоначальному оригиналу и сохранил в неприкосновенности многие его качества. Поэтому, на мой взгляд, этот язык заслуживает гораздо большего к себе внимания и уважения, чем он имеет сегодня.

В заключение хочу заметить, что по моему глубокому убеждению, можно найти различные логичные объяснения тому, почему и как сформировался русский язык, почему он стал столь массовым и популярным.

Можно аргументированно доказать, что украинский язык более древний, чем русский. Если кто-то не согласен с этими аргументами, можно найти другие не менее убедительные.

Но объяснить, почему не погиб украинский язык, обычной человеческой логикой нельзя.

Как не мог объяснить, например, сам Тарас Шевченко, почему, будучи талантливым художником, учеником великого Брюллова, хорошо зарабатывающим живописью на хлеб насущный, он, вместо того, чтобы делать себе профессиональную карьеру, писал стихи на родном украинском языке, за которые, по его словам, ему никто ни гроша не заплатил, т которые, наконец, лишили его свободы.

Наверное, это великая тайна, разгадка которой лежит за пределами того, что может постичь человеческий разум.

Источник: http://censor.net.ua/f386866

Як видалити Facebook-вірус

2014-12-17T10:12:00.002+11:00

Останні дні Facebook користувачів захлеснула хвиля нового вірусу, який постить повідомлення (та відмічає Facebook друзів) які приводять до скачування скрипта, який в свою чергу заражає комп'ютер. Трохи путано пояснив, але впевнений вви розумієте про що мова.

Нижче відео як обезопасити свій Facebook - аккаунт

Святий Миколай чи дід Мороз?

2014-12-15T14:22:00.000+11:00

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Ті церкви, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято 19 грудня за новим стилем (у 20-21 століттях), а ті, що дотримуються григоріанського календаря — 6 грудня.

В Україні, за традицією, в цей день батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушки, зберігаючи у таємниці свою причетність до подарунків, для того, щоб діти вірили у чудо, звершуване святим Миколаєм і вчилися милосердя в святого.

В пам'ять про милосердя святого Миколая, в цей день відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

Традиція дарувати подарунки
День святого Миколая. Картина голандського художника Яна Стена. Поміж 1665–1668 роками
Коза, ангел, кобила і смерть в процесії Мікулаша (св. Миколи) в Чехії. Початок XX століття.

Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традиція дарувати подарунки пішла від відомого випадку, коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото.

Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні Розп'яття.

В деяких країнах Миколай має також інших супутників. У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом, розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії вірять, що святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. В Голландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.

З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Святий Миколай з помічником і чорти навколо них. Театралізоване дійство в Баварії, Німеччина (2007)

З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.

В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса.

В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку Реформацію не було й мови.

З приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь, чого недостатньо для переривання традиції.

Вікіпедія

Крим - він ну ні як не рузький

2014-12-13T22:37:00.001+11:00

Московитам ("русским") напомнили под чьей плёткой они выросли

"Москва - сакральное место для крымских татар: Девлет Герай вывешивал там свою плетку", - Джемилев.

Лидер крымско-татарского народа Мустафа Джемилев заявил, что Путин выбрал неудачный ход, заявив, что "Крым для России имеет сакральное значение".

Об этом он сказал в интервью Эстонскому Радио 4, комментируя заявление Путина, информирует Цензор.НЕТ со ссылкой на Украинскую правду.

"То, что там крестился Князь Владимир, так он же был Князем Владимиром Киевским. Если когда-то кто-то на нашей территории крестился или еще что-то делал и на этом основании… Тогда Москва тоже для крымских татар очень сакральное место - Девлет Герай (Хан Девлет Герай, совершавший набеги на мокшанские земли), после того, как он захватил Москву, вывешивал там свою плетку в назидание другим", - сказал Джемилев.

"Но мы же не претендуем на Москву, как на наше сакральное место. Одним словом, в политике России наблюдается сильный примитивизм. Но это для внутреннего потребления, за рубежом над ним смеются", - добавил он.

П’ять копійок: Напомню, недорусский "богатырь" Путин с ретивостью бахвального подростка заявил, что "хочет сделать аннексированный РФ Крым "сакральным центром": здесь истоки русской нации". Расеянскому дебилушке, как и его подчиненному народцу и в голову не приходит, что Крым издревле населяли караимы, греки, крымские татары, крымчаки, немцы, армяне, украинцы, цыгане за несколько столетий до того, как на мордовских болотах Кучкового городища (Москва) лягушки начали квакать. А руський (украинский) флот киевских князей и козацкие чайки гетьмана Сагайдачного (к слову, тоже разбившего московитские города и взявший в облогу Москву) задолго до появления московских варваров на полуострове побеждали византийские (затем османские/турецкие), румынские и болгарские флоты. А Крым никогда не был русским. Пора запомнить это московским подордынцам

войни росії за останні 500 років

2014-12-10T22:24:00.002+11:00

російські знущання над українською мовою та українцями

2014-12-10T21:22:00.001+11:00

а це фото української школи...

80 років тому діти ходили в школу в вишиванках...

Кілька хуйло-вих фоток по свіжим подіям (G20)

2014-12-10T21:09:00.000+11:00

2014-12-10T20:44:00.004+11:00

На днях їздили на ферму черещні. Черешня смачна, соковита, кисло-солодка, велика. До будь якої гілки можна дотягнутися з землі.

Коли прийшли назад до машини і відкрили багажник, побачили от такого хантера. Тапком прогнав його, матюкаючи йому в слід :)

Австралійська шовковиця

2014-12-10T20:40:00.000+11:00

"Леніна свалілі" - позітів, ВІДЕО

2014-12-09T23:32:00.003+11:00

Українська журналістка доступно розказала чому хутін пуйло. Відео.

2014-12-07T20:43:00.002+11:00

профессар перукарних справ в Аделаїді

2014-11-28T17:43:00.001+11:00