our life -наша жизнь

6.11.2026 Снежана Егорова и Александр Лазарев. Концлагерь РУИНА.

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 8 Nov 2026 14:15:55 +0200

youtube.com

Снежана Егорова и Александр Лазарев. Концлагерь РУИНА.

https://youtu.be/KjRTeG3-o40?si=spMoVtHSxAMkcEsT

https://www.youtube.com/watch?v=KjRTeG3-o40

https://youtu.be/KjRTeG3-o40?si=zj-dmtQtvXD3Ts5A

youtube.com

7.11.2026 Народовладдя : "Карфаген" має бути зруйновано! Всі топ-посадовці, причетні до цього корупційно-мафіозного спрута, мають бути невідкладно звільнені та увʼязнені!

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 8 Nov 2026 13:03:34 +0200

Вийшла нова інформація щодо розслідування НАБУ "Карфаген". Як ми й попереджали, перша частина - про корупційно-мафіозні оборудки топ-посадовців прокуратури на чолі з Кравченком - була лише "верхівкою айсберга".

Ці записи НАБУ яскраво ілюструють те, що у вищих ешелонах влади діяв справжній мафіозно-корупційний спрут. Топ-посадовці СБУ, Національної поліції, Офісу Генерального прокурора роками прокручували найрізноманітніші злочинні оборудки спільно з босами мафії. Один із яких, до речі - громадянин РФ, тісно пов'язаний з ФСБ. Цей мафіозі, якого учасники угруповання називали "Мексиканець", постійно підтримував зв'язок із ключовим репресивним органом Кремля всі роки повномасштабної війни.

Мафіозі спільно з топ-посадовцями "правоохоронних" органів кришували злодійські колл-центри, торгували наркотиками, фальшували валюту. У їх схемах були задіяні також судді сумнозвісного Печерського районного суду міста Києва.

А ще - ці покидьки викрадали, вбивали та катували людей. Як тих, хто з якихось причин стояв їм на заваді, так і у рамках "комерційного замовлення" таких злочинних дій. Причому все це роками відбувалося як в Україні, так і в країнах ЄС.

Опубліковані шокуючі кадри "відеозвітів", які бандити надсилали своїм главарям: на цих кадрах чітко видно, як людям ламають ноги молотками, як їх нещадно забивають залізними палицями. І все це робилося за прямого сприяння посадовців СБУ та Національної поліції, зокрема з використанням поліцейської системи "Безпечне місто"!

НАБУ затримало низку топ-посадовців СБУ та Національної поліції, - першого заступника начальника Департаменту захисту національної державності СБУ Сергія Дуку, в.о. начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції Володимира Ценова та заступника начальника відділу Управління карного розшуку ГУ НП у Київській області Олександра Дем'янчука, проведено обшуки у начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Антона Кравчука, оголошуються підозри, але очевидно, що всі вони - не "найбільша риба".

На записах НАБУ є розмови керівників мафіозного угруповання про зустрічі з двома чинними тоді міністрами - "Л" та "К". Ці зустрічі стосуються обігу наркотичних речовин. З цього, а також загалом із контексту розмов очевидно, що йдеться про чинного Міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка та тодішнього Міністра внутрішніх справ, теперішнього Секретаря РНБО Ігоря Клименка. А ще на записах йдеться про зустріч із тодішнім керівником Національної поліції, чинним Міністром внутрішніх справ Іваном Вигівським, якого один із мафіозі називає просто "Ваня". А ще цей мафіозі домовляється про зустріч із керівником парламентської фракції "слуг" Давидом Арахамією, який вже неодноразово фігурував в інших записах НАБУ. 

Показово, що в лютому цього року Зеленський публічно "доручав" т.в.о. Голови СБУ Олександру Покладу "очистити СБУ від тих, хто служить не Україні, а іншим інтересам", але, як бачимо, це було порожнім окозамилюванням.

Масштаби зрощення мафії із вищими ешелонами влади просто шокують. Більше того - мафії, пов'язаної з ФСБ! І все це - в умовах повномасштабної війни українського народу проти російського імперіалізму.

Партія людей праці Народовладдя вимагає від Прем'єр-міністра України Сергія Корецького невідкладно внести до Верховної Ради подання про звільнення міністрів Ляшка та Вигівського.

Вимагаємо від Президента України Володимира Зеленського невідкладно звільнити Секретаря РНБО Ігоря Клименка, т.в.о. Голови СБУ Олександра Поклада, а також заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова, який, як "куратор правоохоронних органів", безсумнівно був замішаний у всій цій масштабній мафіозно-корупційній схемі.

Також звертаємось до Зеленського з вимогою невідкладно вивести Арахамію зі складу переговорної групи та забезпечити, аби фактично його ручна парламентська фракція "слуг" виключила Арахамію зі складу фракції.

Всі ці особи мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності та увʼязнені.

При цьому ми звісно усвідомлюємо, що Зеленського та його парламентських "слуг" такий стан справ цілком влаштовує, враховуючи, що всі ці особи роками отримають покривання на найвищому рівні та високі посади. 

Зеленський навіть не спроможний на реєстрацію законопроекту, щоб заборонити випускати під заставу топ-корупціонерів, на чому роками наполягає партія Народовладдя. І його злочинна бездіяльність логічна, адже таке рішення йтиме проти класових інтересів "слуг", які служать олігархічній клептократії, а не українському народу. Прикметно, що як наслідок, один із затриманих топ-фігурантів розслідування - Володимир Ценов вже вніс заставу у розмірі 15 мільйонів і тепер буде розкошувати на волі, використовуючи свої награбовані статки.

Проте, мовчати не можна! Український народ, який майже п'ять років стікає кров'ю у повномасштабній екзистенційній війні проти російського імперіалізму гостро потребує справедливості, й треба робити все можливе, аби такі злочини не забувалися. Навіть якщо зараз, під час війни й при олігархічній владі, не вдасться притягнути всіх цих покидьків до відповідальності, то важливо, щоб більшість українців зробили висновки й в майбутньому позбулися цієї олігархічної клептократії, а її очільники отримали гідні покарання! Показать меньше

6.11.2026 Владислав Смірнов : Держава-картель

noreply@blogger.com (sveola) — Fri, 6 Nov 2026 19:42:03 +0200

В Україні більше вже років з десять як остаточно немає корупції. Так, саме так!

Те, що суспільство за звичкою називає «хабарництвом» чи «свавіллям силовиків», насправді є проявом фінальної побудови мафіозної держави, узурпованої цілком і повністю організованою міжнародної злочинною групою осіб. Аналіз розрізнених кримінальних справ, витоків із НАБУ, міжнародних судових процесів та кадрових аномалій Банкової дозволяє скласти все це в єдину картину.

Під прикриттям воєнного стану державний апарат України — від кабінетів Офісу Президента і Ради національної безпеки і оборони (РНБО) до керівництва Служби безпеки України — перетворився на обслуговуючий персонал транснаціонального російського наркокартелю «Хімпром». Це закрите акціонерне товариство, де президентська вертикаль забезпечує політичний дах, генерали СБУ виконують роль елітної охорони, а незгодні отримують сфабриковані справи або вибухівку.

Секрет феноменальної недоторканності засновника наркокартелю «Хімпром», громадянина РФ та агента ФСБ Єгора Буркіна, криється у його нових українських документах. В Україні він легалізувався під прізвищем Левченко. За публічними заявами низки екснардепів та даними розслідувачів, Єгор Левченко (Буркін) є братом по материнській лінії Марії Левченко — найбільш наближеної та незмінної помічниці Президента України. Система намагається списати це на «збіг», проте подальші кадрові рішення Банкової руйнують цю версію дощенту. Поки російський наркобарон Левченко розбудовував в Україні імперію «Хімпрому», чоловік Марії Левченко — Олександр Гогілашвілі (особа з російським бекграундом) — був призначений заступником міністра внутрішніх справ. Сферою його офіційного кураторства стала саме боротьба з наркотиками. Щоб убезпечити цей «сімейний підряд» від будь-яких випадковостей, родина Гогілашвілі-Левченко проживала в одному приватному маєтку з очільником ГУР Кирилом Будановим (що офіційно доведено розслідувачами «Слідство.Інфо» та Bihus.Info).
У злочинному світі не буває таких математичних збігів. Чоловік правої руки Президента очолює наркополітику МВС, живучи під одним дахом із військовою розвідкою, рівно в той час, коли ймовірний брат цієї ж помічниці розгортає найбільший російський наркотрафік у країні. Це ідеально вибудувана урядова парасолька.

Щоб картель міг генерувати мільярдні прибутки, йому потрібен силовий супровід. Матеріали операції НАБУ «Карфаген» (оприлюднені аудіоперехоплення) доводять, що українські спецслужби працюють на російську мафію як штатні охоронці.
Головним комунікатором мафії виступає тричі засуджений кримінальник Андрій Осіпов («Кримінал»). На записах він та його спільники відкрито роздають вказівки генералам. Серед їхніх підлеглих у погонах ідентифіковані:
- Сергій Дука («Акім») — генерал-майор, перший заступник начальника Департаменту захисту національної державності (ДЗНД) СБУ.
- Ілля Вітюк («Лисий») — бригадний генерал, ексочільник кібердепартаменту СБУ, якому мафія дбайливо погоджує виділення «греву» (фінансової підтримки).
- Володимир Ценов («Прайс») — топпосадовець Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції.
Цей кримінально-поліцейський спрут не діє автономно. Осіпов на тіньових зустрічах публічно хизувався тим, що його прямим кумом є голова СБУ Василь Малюк. Саме цей «родинний» зв'язок на вищому рівні пояснює, чому ДЗНД СБУ (департамент Дуки) не ловить російську агентуру, а замість цього влаштовує політичний терор: відкриває сфабриковані справи за «перешкоджання ЗСУ» (ст. 114-1) та «держзраду» проти активістів, журналістів та публіцистів, які наважуються критикувати систему чи писати про тилові катівні чи крадівництво Мінчіча та Штілермана на розграбуванні ракетного бюджету України.
Більше того, мафія керує державними призначеннями. На плівках бандити обговорюють переведення «Лисого» (Сергія Лисака) з Житомирського СБУ до Дніпра, щоб він «публику бодрил». Невдовзі після цього Лисак указами Президента призначається спочатку головою Дніпропетровської ОВА, а потім — Одеської МВА. Президентська вертикаль просто легалізує кадрові забаганки криміналу.

Симбіоз влади і картелю потребував механізму легального перерозподілу ринків. Ним стали санкції РНБО.
Замість захисту нацбезпеки, санкційні списки перетворилися на прайс-лист. На прикладі кейсу кіпрського громадянина та бізнесмена Вадима Єрмолаєва (який потрапив під санкції наприкінці 2023 року) розкрилася ключова технологія: за колосальні хабарі, які проводилися через кіпрські банки, РНБО надавало фігурантам тіньову відстрочку в 10 днів до офіційного введення санкцій у дію. Цього часу вистачало для перереєстрації елітних активів і виведення коштів.
Коли Єрмолаєв-старший спробував шантажувати верхівку картелю та влади оприлюдненням задокументованих кіпрських транзакцій, державна мафія перейшла до терору в стилі латиноамериканських картелів: Вадима Єрмолаєва 29 червня 2026 року підірвали саморобним вибуховим пристроєм із болтами в елітному районі Монако. Головну підозрювану у виконанні цього теракту — українку Анастасію Березовську — невдовзі знайшли мертвою під Києвом (класична зачистка виконавця руками підконтрольних силовиків - контр-розвідка СБУ).

Картель упевнений, що Олег Татаров (куратор правоохоронної системи від ОП) та Олександр Поклад (ексочільник контррозвідки, нині голова СБУ) прикриють будь-який кривавий слід, забезпечивши кругову поруку. У структурі «Хімпрому» та їхніх поліцейських кураторів працює розгалужена мережа шахрайських кол-центрів. Сп'янівши від безкарності, ці кол-центри почали масово викрадати кошти з рахунків громадян США та американських пенсійних фондів.
Зрозумівши, що його родина стала мішенню на знищення, син підірваного в Монако бізнесмена — Артур Єрмолаєв (президент Федерації кіберспорту України) — пішов на угоду з міжнародним правосуддям. У суді Естонії він дав вичерпні свідчення. Уся доказова база: кіпрські проводки за послуги РНБО, зв'язки картелю з Банковою та ФСБ, організація вбивств у Європі та виведення грошей американців — опинилася в руках ФБР та Міністерства юстиції США.

Неминучість зламу системи

Архітектори цієї системи — Володимир Зеленський (який дає політичний мандат і прикриває мафію указами), Олег Татаров (який блокує антикорупційні органи) та Олександр Поклад (який тримає в страху суспільство силами спецслужб) — загнані зараз американськми спецслужбами та їх проксі (НАБУ) в глухий кут.

Вони побудували ідеальну мафіозну державу, де СБУ працює на російський наркокартель, а журналістів кидають до в'язниць за правду. Але варто памятати: юрисдикція куплених київських суддів і ручного ДЗНД закінчується там, де починаються інтереси США. Американське правосуддя неможливо залякати статтею про «перешкоджання ЗСУ». Крадіжка грошей американських пенсіонерів та міжнародний тероризм із застосуванням вибухівки в Європі перетворюють вищу політичну вертикаль України на фігурантів справ про міжнародний кримінал. І цей маховик ФБР уже не зупинити жодними внутрішніми перестановками на Банковій.

Чекаємо на непересічні події в сучасній українській історії захопленої кримінальним синдикатом країни.

5.11.2026 Владислав Смірнов : Операція «Карфаген» і державна влада-мафія

noreply@blogger.com (sveola) — Thu, 5 Nov 2026 15:48:23 +0200

Кожного разу, коли ВАМ здається, що дно державної гнилизни вже остаточно пробите, система відкриває новий, ще більш шокуючий і кривавий рівень. Якщо раніше ми жахалися від того, що в Петропавлівській Борщагівці функціонують позасудові катівні для солдатів у підвалах держбанку, а Департамент захисту національної державності (ДЗНД) СБУ перетворився на політичну охранку для переслідування журналістів, то сьогодні пазл склався у фінальну картину.

Нові матеріали антикорупційних розслідувань, відомі під кодовою назвою справа «Карфаген», доводять незворотне: українська правоохоронна система знищена. Замість неї країною керує організоване злочинне угруповання (ОЗУ) державного масштабу. Це закритий синдикат, скріплений мільйонами кримінальних доларів, де вищі генерали СБУ та керівники Нацполіції намертво зрослися з російською наркомафією та агентурою ФСБ. І ця мафія — це буквально одна «сім'я», пов'язана круговою порукою, кумівством та кров'ю.
Оприлюднені «плівки НАБУ» у справі «Карфаген» розкривають жахливу анатомію цього ОЗУ. На записах російський мафіозо та його український «братан» абсолютно спокійно роздають вказівки топпосадовцям українських спецслужб.

Офіційна ідентифікація фігурантів шокує, хіба ні?

«Мексиканець» — Єгор Буркін. Громадянин Російської Федерації, керівник міжнародного наркокартелю «Хімпром», який відкрито співпрацює з ФСБ і навіть під час повномасштабного вторгнення продовжує вести бізнес в Україні. Те, що ворожий наркобарон керує українськими генералами під час війни — це акт найвищої державної зради.

«Кримінал» — Андрій Осіпов. Тричі засуджений рецидивіст, засновник злочинного угруповання і головний комунікатор між російським картелем та СБУ.

Спільник «Кримінала» — Едуард Лозовський. Людина, яка разом з Осіповим фігурувала у справі про спробу передати СБУ хабар у розмірі 1 мільйон доларів за закриття справи проти чергового росіянина.

І з ким же ці відверті вороги ведуть бізнес? Їхніми партнерами, які забезпечують їм імунітет, виступають найвищі чини держави:

«Акім» — Сергій Дука. Генерал-майор СБУ, Перший заступник начальника ДЗНД СБУ. Той самий департамент, який мав би ловити диверсантів, натомість захищає наркокартель від інших підрозділів спецслужби та Офісу генпрокурора.

«Прайс» — Володимир Ценов. Перший заступник начальника Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції, який, за даними НАБУ, прикривав діяльність картелю та їхніх шахрайських колцентрів.

«Консультант» — Олександр Дем'янчук. Заступник начальника карного розшуку Нацполіції Київщини, який відповідав за безпеку злочинної організації.

Окреме місце в цій ієрархії посідає генерал Ілля Вітюк («Лисий»). Мафіозі на плівках так високо цінують його вміння оберігати «свій огород», що збирають для нього кримінальний «грев» (фінансову підтримку) на час відсторонення.

Але корупція — це лише фасад. Найтемніша безодня відкривається тоді, коли ми чуємо, якими методами цей синдикат захищає свої прибутки. Угруповання Осіпова мало власний силовий блок — бойовиків (на плівках ідентифіковані як «Боксер» і «Паша»), які займалися викраденням людей, катуваннями, вимаганням та нападами.
Коли бандюки на плівках обговорюють плани облити незгодних активістів сірчаною кислотою чи забити молотками, перетворюючи їхні ноги «на ганчірки», вони знають, що поліція і СБУ їх не шукатимуть. Навпаки, генерали Дука і Ценов їх прикриють.
Паралельно з фізичним терором працює терор політичний. Той самий ДЗНД СБУ під керівництвом «Акіма» використовується як «охранка» проти журналістів і публіцистів. Якщо ви напишете правду про тилові катівні чи розкрадання, експерти ДЗНД порушать проти вас справу за ст. 114-1 (перешкоджання ЗСУ) чи 111 (державна зрада). Для корумпованих генералів чесний текст — це більша загроза, ніж російський наркокартель, адже наркобарон Буркін платить їм хабарі, а правда руйнує їхню монополію.

VIP-таксі та «родинні» зв'язки: чому мовчить Малюк?

Як російському наркокартелю вдалося настільки глибоко проникнути в СБУ? Відповідь лежить у площині «родинних» мафіозних зв'язків. Головний переговорник картелю Андрій Осіпов публічно хизувався і заявляв на зустрічах, що його безпосереднім покровителем є голова СБУ Василь Малюк, називаючи його своїм кумом.
Цей статус «кума Малюка» відкривав для злочинців будь-які двері. Коли Осіпов та Лозовський носили мільйонні хабарі для вирішення питань у спецслужбі, вони розуміли, що їм нічого не загрожує. Саме ця кругова порука пояснює і той феномен, коли топових корупціонерів та зрадників не саджають у тюрми, а тихо вивозять за кордон. Спецслужби, які мали б надягати на них кайданки, працюють як елітне VIP-таксі для мафії, забезпечуючи евакуацію «своїх» разом із награбованими активами.

Цей синдикат не міг би існувати без вищого політичного даху. Кримінал не просто купує силовиків — він впливає на кадрову політику цілих регіонів.

На записах Осіпов та генерал Дука спокійно обговорюють призначення того самого «Лисого» (Сергія Лисака) з Житомира до Дніпропетровської області з чіткою вказівкою — «надо публику бодрить». Незабаром після цих розмов Лисак стає головою Дніпропетровської ОВА, а згодом — очільником Одеської МВА, де його єдиним завданням стає збереження потоків та захист інтересів картелю, а не розвиток регіону чи оборона.

Державна мафія тасує своїх людей, мов шулер краплені карти. Їх знімають з однієї посади після скандалу і переставляють на іншу, роздаючи генеральські зірки. Це єдина екосистема, на вершині якої стоїть політичний «Дон Корлеоне», який своїми підписами легалізує всі ці мафіозні призначення.

Перетворення спецслужби на аналог російської ФСБ означає, що відомство більше не захищає національну безпеку, а стало закритою кастою, що монополізувала тіньові ринки, зрослася з криміналом і працює на захист влади від власного народу. Синдикат настільки знахабнів, що забув єдиний закон історії: коли народ усвідомлює, що правосуддя мертве, а влада працює на російські картелі, виникає потреба в громадянських месниках — «вігілантах». Сам російський наркобарон Буркін на плівках констатує: якщо влада в Україні зміниться, їхню злочинну «тему» зметуть миттєво. Проте поки триває війна, чинна політична верхівка зберігає владу, блокуючи вибори і прикриваючи своє свавілля воєнним станом. Доки президент та його оточення продовжують покривати таких генералів і тасувати їх між кабінетами, українці залишатимуться заручниками системи, де країною керують люди з молотками, кислотою та квитком ФСБ у кишені.

Василь Малюк: За красивим медійним фасадом з дронами та гучними заявами ховається керівник, чиї прямі підлеглі (генерал ДЗНД Дука) системно обслуговують російський наркокартель «Хімпром». Якщо офіційні матеріали антикорупційних органів фіксують, що зв'язковий картелю Андрій Осіпов використовує статус «кума Малюка» для вирішення питань із хабарами на мільйони доларів, відповідальність голови СБУ стає прямою та кримінальною. Його місце дійсно на лаві підсудних за створення ОЗУ та державну зраду, адже без його патронату або злочинної бездіяльності така інфільтрація ворожої мафії у спецслужбу була б неможливою.

Олександр Поклад: Начальник контррозвідки, чиє ім'я роками асоціюється з найтемнішими, позасудовими методами системи — викраденнями, політичним стеженням, тиском на бізнес та кришуванням тіньових ринків. Саме він є уособленням тих силових методів (аж до розправ із молотками), про які спокійно говорять бандити на записах. Поки такі люди керують контррозвідкою, її ресурси будуть спрямовані на внутрішній терор, а не на боротьбу з російською агентурою.

Термін «ФСБУ» — це точний діагноз назві тилового СБУ. Ви хочете, щоб така служба займалася вашої безпекою та безпекою нашої (а точно нашої?) країни?

Владислав Смірнов

P.S. Список верифікованих джерел:
Справа НАБУ «Карфаген»: Офіційна операція НАБУ та САП, яка викрила масштабну схему прикриття російського наркокартелю «Хімпром» з боку топпосадовців СБУ та Нацполіції.
Єгор Буркін («Мексиканець»): Громадянин РФ, засновник картелю «Хімпром» та мережі U420, який керував українськими силовиками на плівках НАБУ і перебуває в розшуку з 2019 року.
Андрій Осіпов («Кримінал»): Тричі засуджений співорганізатор злочинного угруповання. НАБУ зафіксувало його як головного комунікатора між картелем Буркіна та українськими генералами.
Справа на $1 мільйон та роль Лозовського: У серпні 2026 року Андрій Осіпов та його спільник Едуард Лозовський були фігурантами розслідування НАБУ щодо спроби підкупу СБУ хабарем у $1 млн для захисту розшукуваного росіянина. Лозовський виступав посередником.
Заяви про зв'язок із Малюком: У матеріалах справи офіційно зафіксовано, що Андрій Осіпов публічно хизувався своїми зв'язками з головою СБУ Василем Малюком для легалізації свого впливу серед силовиків.
Генерал СБУ Сергій Дука («Акім»): Перший заступник начальника ДЗНД СБУ. За даними слідства, саме він забезпечував захист злочинної організації від інших підрозділів спецслужби та Офісу генпрокурора.
Топпосадовці Нацполіції («Прайс» і «Консультант»): Володимир Ценов (перший заступник начальника Департаменту стратегічних розслідувань) та Олександр Дем'янчук (заступник начальника карного розшуку Київщини) ідентифіковані як особи, що прикривали діяльність шахрайських колцентрів і картелю з боку поліції.
Силовий блок («Боксер» і «Паша»): Офіційно встановлено, що організація мала силовий підрозділ, підлеглий Осіпову, який займався викраденням людей, катуваннями та нападами для захисту наркобізнесу. Показать меньше

04.11.2026 Анатолій Трофименко : Ми ніколи не переможемо ворога на сході, якщо не ліквідуємо внутрішнього ворога,.

noreply@blogger.com (sveola) — Wed, 4 Nov 2026 18:18:53 +0200

Фото : Стас Золотенький

Вже давно пора ВОІНАМ-ПАТРІОТАМ своєї Батьківщини сказати злочинній владі - НІ продажу Української Землі, НІ корупції, досить знущатися над людьми, досить брехати, досить проводити ГЕНОЦИД над Українцями, досить вбивати пенсіонерів через мізерні пенсії, через підвищення тарифів, через загибель Патріотів на війні, яку штучно створили западні глобальні структури в змові з керівниками Росії і України.

Внутрішній ворог -мафіозні структури керовані на самому вищому рівні органами влади розкрадає багатства нашої країни. Ми ніколи не переможемо ворога на сході, якщо не ліквідуємо внутрішнього ворога,.

Але воїни, як ми бачимо займаються не тим, чим треба, - вони., точніше - їх командири кують бабло - тримають людей в підвалах будівель - катівнях і на цьому заробляють, разом з ТЦК , як ми бачимо на прикладі Петропавлівської Борщагівці, де дім належить нібито Азову. І як каже керівник офісу президента Буданов таких будинків - катівень в Україні багато.

Таким чином Украінському Народу нема кому вірити, бо всі заражені накопиченям бабла і всі вони будуть на виборах балотуватися, а дурні будуть за них голосувати.

Я пропоную вибори відмінити, а замість виборів Украінський Народ назначав би свою владу на термін два роки з правом заміни,якщо людина не справлятиметься зі справами. В Україні немає політичної сили якіій можна було б довіряти. Народ повинен розраховувати тільки на себе.

Поняття держава і державна влада повинно бути ліквідовано.Залишається поняття - влада Украінського Народу.

Але все ж таки мабуть знайдеться військова людина, яка може постояти за Народ і Украінці зможуть ліквідувати цю владу бандитів, корупціонерів. І створити країну, де будуть дотримуватися права і свободи людини , де не буде корупції, де не буде мафії, де людина стане справжнім власником своєї республіки.ʼ

4.11.2026 

3.11.2026 Анатолій Трофименко : Катівня на Борщагівці

noreply@blogger.com (sveola) — Tue, 3 Nov 2026 15:34:46 +0200

Увага, Петропавловська Борщаговка, вул. Сонячна 7

Люди, Ви довго ще терпітимете цей фашизм в Україні і мовчки прожовувати ? 

А хто пахан таких катівень чи не та особа, яка незаконно вважає себе президентом? І таких катівень по Україні 1000. 

Хочу сказати що почалося все через те, що спочатку замість республіки була зареєстрована в США корпорація УКРАЇНА, що є незаконним, антинародним створенням, після чого були створені в цій корпорації незаконні комерційні структури (суд, прокуратура, поліція,ТЦК, СБУ) для нагляду за громадянами, яких корпорація назвала фізичними особами та зробила рабами, результаті. Чого. ми спостерігаємо на вул Сонячній.

Банда Створила чергову незаконну структуру – ТЦК, за допомогою якої здійснює прямий геноцид над українцями, відкрито їх знищуючи, робить з них калік, як ми бачимо на відео, коли дівчина веде молодого хлопця, над яким знущалися негідники та зробили з нього каліку.

Хлопець, який приїхав з лікарем на цю прес-хату рятувати людей, тепер побоюється за своє життя, оскільки йому сказали тцкашники, що він не доживе до ранку.

Ця корпорація вже перетворена на концтабір УКРАЇНА, де ще багато хто сліпо вірить у злочинну, корупційну «владу», де знехтувані всі права та свободи людини, де всі розпродаються, де існує тиран, який знущається з Українського народу, де людей вважають гоями з якими можна робити все що завгодно, то скільки ще протягне Україна?

Тільки повстання  людей знищить цей фашизм, цю мафію, тому що далі терпіти таке  не можна і буде тільки гірше. Показать меньше

Відео Ігоря Мосійчука :

https://fb.watch/KFDGAbA_mq/

Поделился(-ась) публикацией

https://www.facebook.com/profile.php?id=61578735486470&locale=ru_RU

Gus le gus
Подписаться

21 сентябрь

1.11.2026 Владислав Смірнов : Узаконений рекет і мародерство у погонах: законопроєкт №15488-3 відкриває двері для безсудових вторгнень у житло, погромів та викрадення майна

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 1 Nov 2026 21:30:22 +0200

Українське суспільство сьогодні проходить через найважчі випробування в сучасній історії, тримаючи фронт ціною небачених зусиль. Але поки найкращі громадяни країни виборюють саме право на існування української державності, в тилу, під килимами парламентських кабінетів, готуються рішення, які завдають удару в спину всій правовій системі та громадянському суспільству. Ухвалений за основу наприкінці жовтня 2026 року законопроєкт №15488-3 під виглядом нібито «технічного вдосконалення» Кримінального процесуального кодексу насправді створює жахливі правові механізми. Цей документ легалізує те, що ще вчора вважалося тяжким кримінальним злочином — бандитизм у погонах, безсудові вторгнення в оселі, свавільне вилучення коштовностей, майна та тероризм проти бізнесу й громадян.

Статус: Законопроєкт перебуває на етапі підготовки до другого читання. 28 жовтня 2026 року Верховна Рада України проголосувала за цей документ за основу в першому читанні (його підтримали 265 народних депутатів), причому, як зазначають експерти, пропустили його за скороченою процедурою. Наразі готуються правки до другого читання.

Автор (ініціатор): Офіційним автором та ініціатором цього законопроєкту є народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас (фракція «Слуга народу»).

Якщо цей одіозний законопроєкт буде ухвалено в цілому, в Україні остаточно зникне єдиний стримуючий фактор, який захищав приватну власність та недоторканність житла від брутального силового свавілля. Це не просто поправки до КПК — це фундаментальний дозвіл на узаконене мародерство, який перетворює правоохоронні органи на структуру жандармського типу з абсолютно необмеженими повноваженнями.

Щоб по-справжньому зрозуміти масштаби загрози, яку несе законопроєкт №15488-3, потрібно згадати, як будувалася процесуальна архітектура України після Революції Гідності. До цього моменту діяв один із найважливіших цивілізованих запобіжників — стаття 233 Кримінального процесуального кодексу України. Ця норма чітко, жорстко і безкомпромісно встановлювала: проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді є категорично забороненим.

Законодавець залишав лише єдині, виключні, надзвичайні винятки — так звані невідкладні випадки, пов'язані виключно з необхідністю врятувати життя людей, зберегти майно від знищення або безпосередньо наздогнати підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину. Навіть у цих надзвичайних ситуаціях закон вимагав від слідчого або прокурора негайно, без жодного зволікання, одразу після завершення таких дій звернутися до слідчого судді з клопотанням про їхню легалізацію. Це створювало хоч якийсь захисний бар'єр, який змушував силовиків хоча б формально відповідати перед судом за кожне вдертя до чужої приватної власності.

Що ж пропонує законопроєкт №15488-3? Він повністю знищує цю конструкцію, відкриваючи скриньку Пандори. Документ встановлює для правоохоронних органів легальну, закріплену законом фору у 72 години (3 повні доби) для звернення до суду після факту здійснення невідкладного обшуку. Три доби повного беззаконня: що означають 72 години легалізованого свавілля?

Давайте промоделюємо ситуацію, яка стане масовою реальністю для тисяч українців, якщо цей закон набере чинності. Будь-який силовик отримує легальний таран без рішення суду. Тепер для того, щоб вибити двері вашої квартири, будинку чи офісу вашого підприємства, не потрібно витрачати час на отримання санкції суду, обґрунтовувати наявність доказів перед незалежним слідчим суддею чи доводити невідкладність ситуації. Будь-який оперативник, слідчий чи представник силової структури може увірватися до вашого житла просто на підставі власного «оперативного бачення», надуманої підозри чи замовлення конкурентів. Ви захищені стінами власного дому? Забудьте. Тепер ваш дім — це відкрита територія для будь-кого в формі, хто вирішив завітати до вас о шостій ранку.

Три доби безконтрольного погрому та повна свобода дій для мародерів. Уявіть собі: до вас увірвалися, поклали обличчям у підлогу, заблокували зв'язок. Протягом наступних 72 годин — трьох діб! — у вашій оселі немає жодного державного контролю. Суд не знає про цей обшук, адвокати позбавлені можливості ефективно реагувати на перших етапах, а прокуратура заплющує очі. У вас на очах ламатимуть меблі, зриватимуть підлогу, перевертатимуть кожен куток і «знаходитимуть» усе, що завгодно: від фальшивих речових доказів до компромату, який туди принесли самі ж «гості». Це не слідча дія. Це відкритий, санкційний державою погром.

Викрадення грошей, коштовностей та майна з гарантією безкарності. Коли закон дає правоохоронцям цілих три дні перед тим, як суд узагалі дізнається про факт проникнення, створюються ідеальні умови для банального грабежу в погонах. З сейфів під час таких «невідкладних обшуків» масово зникатимуть готівка, дорогоцінні метали, колекційні речі, документи та сучасна техніка. Коли обурений громадянин спробує скаржитися, йому цинічно відповідатимуть: «А нічого не було, ми нічого не вилучали, у нас в протоколі цього не значиться». А навіть якщо щось і внесуть до протоколу заднім числом через дві доби, довести, що у вас вдома лежало втричі більше готівки чи сімейного золота, буде абсолютно неможливо. Три доби — це розкішний час для зачистки слідів будь-якого пограбування.

Унічтоження бізнесу та рейдерство промислових масштабів. Особливо болючим цей законопроєкт стане для українського підприємництва. Умова воєнного часу і так тримає бізнес на межі виживання, але тепер будь-який успішний завод, IT-компанія, складське приміщення чи торговий офіс можуть стати об'єктом силового нальоту за принципом «маски-шоу без попередження». Силовики просто залітають на підприємство, паралізують роботу колективу на три доби, вилучають сервери з базами даних, усю чорну та білу бухгалтерію, паралізують фінансові потоки, а вже потім, на третю добу, несуть папірці до лояльного слідчого судді, який заднім числом проштампує рішення: «Усе законно». За три доби паралічу можна знищити будь-який бізнес і передати ринки потрібним конкурентам.

Повернення радянського інквізиційного процесу

Але законопроєкт №15488-3 б'є не лише по власниках житла та бізнесу під час обшуків. Другою руйнівною міною в цьому документі є зміни до статті 214 Кримінального процесуального кодексу, які стосуються порядку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Пам'ятаєте, як раніше працював закон? Будь-який громадянин, який став жертвою злочину або виявив факт корупції, мав законне право: його заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення мусила бути внесена до ЄРДР невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години. Це був реальний механізм запуску державної машини захисту прав людини.
Що ж пропонує законопроєкт №15488-3? Він пропонує змінити цю парадигму радикально: вносити заяви до реєстру пропонується лише тоді, коли вони містять «достатні дані про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення».
Це не просто крок назад. Це повернення до одіозної, гнилої радянської практики так званих «попередніх перевірок» та відмовних матеріалів.

Поліція та прокурори отримують абсолютну, нічим не обмежену дискрецію. Вони тепер можуть на власний розсуд вирішувати, чи заслуговує ваша заява на увагу, чи ні. Повне блокування розслідувань корупції та свавілля в державних органах. Якщо ви приходите до правоохоронців із заявою про те, що чиновник розкрадає державні корупційні мільйони, або що поліцейський перевищив службові повноваження, вам просто заявлятимуть: «Тут недостатньо даних, ми не будемо вносити це до ЄРДР». І ви не зможете навіть змусити їх розслідувати злочин через слідчого судді у звичному порядку, бо закон тепер дає їм право відфутболювати будь-які незручні заяви ще на вході.
Це повністю розв’язує руки корупціонерам у погонах та чиновникам-крадіям, створюючи для них кастовий імунітет від самого початку будь-якого юридичного переслідування.

Чому цей закон вигідний лише касті недоторканних?

Уся філософія законопроєкту №15488-3 пронизана глибоким зневажливим ставленням до прав людини, приватної власності та базових принципів демократичної держави. Автори цього документа намагаються переконати суспільство, що безсудові вторгнення та ручне керування реєстрацією злочинів — це нібито боротьба зі злочинністю. Але це нагла брехня, справжня мета таких змін полягає в іншому. У країні, де правоохоронна система роками залишається найбільш забюрократизованою, закритим і корумпованим інститутом, поява додаткових дискреційних повноважень завжди веде лише до одного — до посилення тиску на слабких і забезпечення безкарності для сильних.

Коли у людини забирають головне право — почуватися у безпеці у власній оселі, коли її дім перестає бути фортецею, а стає мішенню для будь-якого озброєного силовика з мандатом на 3-денне беззаконня, — це вже не правова держава. Це поліцейський карцер. Це режим, у якому громадянин розглядається не як вільна особистість, чиї права священні, а як потенційний злочинець, якого можна в будь-який момент зламати, обшукати, пограбувати і залишити без жодних законних важелів захисту.

Особливо НЕБЕЗПЕЧНО виглядає просування подібних ініціатив у розпал повномасштабної війни. Поки українці на фронті жертвують життям заради свободи і європейського майбутнього України, у тилу цинічні дельці в дорогіх костюмах та погонах намагаються побудувати авторитарну систему європейського зразка «навпаки» — де силовики мають усі права, а громадянин не має жодних гарантій захисту від державного рекету.

Законопроєкт №15488-3 — це антинародний, зрадницький документ, який ставить під загрозу безпеку кожної української родини, кожного підприємця і кожної чесної людини в країні. Він дає зелене світло процесуальному бруду, узаконює свавільні вторгнення в житло, створює тепличні умови для мародерства в погонах і блокує розслідування реальних злочинів на етапі подачі заяв.
Ми не маємо права мовчки спостерігати за тим, як під прикриттям красивих євроінтеграційних вивісок руйнуються останні інституційні барикади на шляху до тоталітарного свавілля.
Закон має захищати людину, а не надавати ліцензію на її пограбування. І ми вимагатимемо цього чітко, жорстко та без компромісів.

Владислав Смірнов Показать меньше

1.11.2026 Владислав Смірнов : Кримінальна справа поштою. Як постанова №916 відкрила шлях до масового кримінального переслідування українців

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 1 Nov 2026 16:29:49 +0200

Владна вертикаль України дедалі наполегливіше вдосконалює механізми примусу до власних громадян. Там, де належало б забезпечити законність, справедливість і персональну відповідальність посадових осіб, з’являються нові реєстри, автоматизовані процедури, юридичні презумпції та адміністративні спрощення. Усе це подається як модернізація державного управління. Проте за бюрократичними формулюваннями дедалі виразніше проступає небезпечна тенденція: громадянин перетворюється з носія конституційних прав на об’єкт державного обліку, а створений чиновником документ ризикує набути більшої доказової ваги, ніж фактичні обставини людського життя.

Постанова Кабінету Міністрів №916 від 30 липня 2025 року, підписана тодішньою прем’єр-міністеркою Юлією Свириденко, є показовим прикладом такої нормотворчості. Під невинною назвою про вдосконалення військового обліку уряд змінив пункт 88 постанови №560, дозволивши надсилати рекомендованим поштовим відправленням повістки не просто для уточнення даних чи проходження медичного огляду, а безпосередньо щодо призову та відправлення до місця військової служби.

Здавалося б, звичайна адміністративна оптимізація. Тільки наслідки цієї «оптимізації» можуть вимірюватися роками позбавлення волі. Річ у тім, що наступний пункт 89 постанови №560 прямо пов’язує відмову від отримання повістки або невиконання вимоги прибути для відправлення до військової частини з кримінальною відповідальністю. А стаття 336 Кримінального кодексу передбачає за умисне ухилення від мобілізації від трьох до п’яти років позбавлення волі. Постанова №916 не переписала Кримінальний кодекс — уряд і не має таких повноважень. Натомість він змінив попередню адміністративну процедуру, документи якої можуть використовуватися для обґрунтування кримінального обвинувачення.

Саме в цьому прихована принципова небезпека.

Раніше повістка на відправлення передбачала особисте вручення під підпис. Тепер її дозволено надсилати поштою. Водночас пункт 41 Порядку №560 для оповіщення про виклик до ТЦК допускає юридичне підтвердження повідомлення не тільки фактичним отриманням листа, але й передбаченою правилами поштовою відміткою про відмову або відсутність адресата. Ці процедури мають різне призначення, і їх не можна бездумно ототожнювати. Однак саме таке ототожнення стає одним із ризиків формального застосування мобілізаційного законодавства.

Уявімо звичайну життєву ситуацію. Людина тимчасово змінила місце проживання, евакуювала родину, перебувала на лікуванні або має неврегульовані дані в державному реєстрі. Державний орган формує документ, пошта фіксує результат доставки, громадянин фактично не ознайомлюється з повісткою. Далі ТЦК документує неявку, а матеріали можуть бути передані правоохоронцям.

У руках формаліста-слідчого вона  перетвориться на готову фабулу кримінального провадження. Адреса є. Лист надіслано. Відмітка проставлена. Явки немає. Документи підшито.
Залишається найважливіше — довести, що людина свідомо й умисно ухилилася від законного призову. Але саме ця обставина може виявитися найменш цікавою для системи, якщо її практична діяльність зводиться до виконання кількісних показників.

А тут вже на сцену виходить найнебезпечніший інструмент обвинувального формалізму — умисел, який слідчий і прокурор можуть спробувати встановити не доказами, а власними припущеннями, оцінками та суб’єктивним сприйняттям поведінки громадянина.

Не отримав листа? На думку слідчого, знав і свідомо ухилявся. Не перебував за адресою? На переконання прокурора, навмисно переховувався. Не з’явився до ТЦК? Отже, нібито бажав уникнути мобілізації.

Звідки відомо, що людина знала про повістку? Які докази підтверджують її намір ухилитися? Чим встановлено, що відсутність була свідомою формою протидії призову, а не наслідком обставин, яких слідство навіть не намагалося з’ясувати?

У такій обвинувальній моделі замість належних відповідей виникає небезпечна формула: слідчий так вважає, прокурор так переконаний, а отже, умисел нібито встановлено.

Мені добре знайома ця проблема з кримінального провадження щодо Іван Петренко за частиною другою статті 161 КК України. У матеріалах цієї справи сторона захисту оспорює спосіб, у який обвинувачення встановлювало прямий умисел на підставі поширення п’яти чужих графічних матеріалів у Facebook без авторського текстового коментаря Петренка. За позицією захисту, замість окремого доведення авторства, свідомого схвалення конкретних тверджень і злочинного наміру відповідні висновки робилися з інтерпретації змісту зображень та експертних оцінок.
І сама проблема виходить далеко за межі однієї справи. Ні слідчий, ні прокурор, ні експерт не наділені правом довільно приписувати людині думки, переконання й наміри, яких вони не встановили належними доказами. Стаття 94 КПК справді передбачає оцінку доказів за внутрішнім переконанням. Але це переконання має ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні обставин. Воно не є правом підміняти доказування інтуїцією, особистими враженнями або службовою фантазією.

Таку небезпеку ми бачимо в можливому застосуванні статті 336. В одному провадженні з репосту можуть намагатися вивести злочинний намір автора сторінки. В іншому — з повернутого поштового відправлення та неявки зробити висновок про свідоме ухилення від призову. Предмети обвинувачення різні, але потенційний механізм підміни однаковий: спочатку встановлюють зовнішній факт, а потім домислюють внутрішній стан людини, який і перетворює цей факт на злочин.

Це вже небезпека не окремої процесуальної помилки, а самої логіки кримінального переслідування. Адже якщо припущення слідчого достатньо для формування підозри, а прокурор готовий сприймати його як доказ умислу, кримінальне провадження може перетворитися на процедуру юридичного оформлення наперед обраної версії.
Для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не потрібно попередньо довести вину громадянина. Достатньо обставин, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення. Це необхідне процесуальне правило, але в поєднанні з масовим поштовим документообігом воно створює можливість серійного формування матеріалів про ймовірне ухилення.

Маємо надзвичайно зручну для недобросовісної бюрократії конструкцію. Держава самостійно веде реєстр, визначає обліковий статус, створює повістку, організовує її направлення, фіксує неявку й передає власні документи для кримінального переслідування. Якщо правоохоронна система некритично сприймає цей пакет, громадянин опиняється перед необхідністю спростовувати цілий ланцюг державних записів.

А хто перевірятиме достовірність самих записів? Хто відповідатиме за помилкову адресу, неправомірний висновок ВЛК, невраховану відстрочку, некоректний облік чи порушення порядку оповіщення? Чому наслідки можливої помилки держави має роками долати громадянин власним коштом?

За даними Офісу генерального прокурора, отриманими «Українською правдою», із січня 2022 року до вересня 2025-го в Україні зареєстрували 19 273 кримінальні провадження за статтею 336 КК України. Із них 7 902 закрили. Це приблизно 41% від загальної кількості зареєстрованих проваджень за відповідний період. Закриття справи саме собою не доводить її фабрикації, а значна частина наведеної статистики сформувалася ще до набрання чинності постановою №916. Проте цифри засвідчують головне: система кримінального переслідування за цією статтею вже працює в масштабі десятків тисяч реєстрацій.

Тепер уявімо, що до наявної практики додається можливість значно ширшого використання поштових повісток без особистого вручення. Кількість документально зафіксованих неявок потенційно може зростати без пропорційного збільшення кількості доведених випадків умисного ухилення. За відсутності належного прокурорського контролю це створює передумови для кримінального конвеєра, в якому головним результатом стає не встановлення істини, а виробництво процесуальних документів.

Для бюрократичного апарату чергова справа — реєстраційний номер. Для громадянина — адвокат, допити, витрати, страх кримінального переслідування, можливі процесуальні обмеження та роки боротьби за власну правоту. Навіть закриття провадження не поверне витрачених нервів, часу й грошей. Саме тому безпідставне кримінальне переслідування може ставати дієвим інструментом примусу незалежно від того, чи завершиться воно обвинувальним вироком.

Ще гірше, коли первинна помилка держави породжує наступні юридичні наслідки. Людині неправомірно визначають придатність, на підставі такого рішення оформлюють призов, а невиконання відповідної вимоги стає предметом кримінального обвинувачення. Пізніше з’ясовується, що саме вихідне рішення було незаконним.

Показовою є постанова Верховного Суду від 26 травня 2026 року у справі №537/2092/24. Скасування адміністративним судом висновку ВЛК про придатність мало принципове значення для встановлення того, чи підлягала особа мобілізації та чи могла бути суб’єктом злочину за статтею 336. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідного складу кримінального правопорушення.

За сухою юридичною формулою стоїть значно серйозніша проблема: незаконне рішення державного органу здатне запустити кримінальне переслідування, від якого людині доводиться захищатися аж до касаційної інстанції. Ця справа демонструє, наскільки небезпечним є некритичне ставлення до первинних документів ТЦК та ВЛК. Якщо документ оформлено належним чином, це ще не означає, що рішення є законним. Якщо в реєстрі стоїть відповідний статус, це ще не доводить його правильності. Якщо пошта зафіксувала результат доставки, це ще не встановлює кримінального умислу. А якщо громадянин не з’явився, це саме собою не робить його злочинцем.

Для громадянина закон встановлює конкретні строки, обов’язки та покарання. Для посадовця, чия помилка спричинила незаконне кримінальне переслідування, персональна відповідальність далеко не завжди є настільки ж очевидною й невідворотною. Людина може бути змушена доводити очевидні обставини в кількох інстанціях, тоді як автор первинного документа продовжуватиме звичайну службову діяльність.

Так поступово формується адміністративна нерівність: держава має апарат примусу, доступ до реєстрів, бюджетне фінансування й процесуальну ініціативу; громадянин — власний час, обмежені кошти та необхідність захищатися від наслідків рішень, на ухвалення яких він не впливав.

Безумовно, Україна потребує комплектування війська. Але оборонна необхідність не наділяє чиновника правом підміняти докази презумпціями, а кримінальне судочинство — автоматизованим документообігом. Захист Батьківщини є конституційним обов’язком. Доведення вини у кримінальному провадженні є обов’язком держави. Одне не скасовує іншого.

Держава, яка хоче отримати довіру громадян, повинна першою дотримуватися власних законів. Вона має перевіряти законність призову до направлення людини на службу, забезпечувати достовірність реєстрів, незалежність медичних висновків, належне оповіщення та ефективне оскарження. Особливо тоді, коли наступним кроком може бути кримінальне переслідування.

Постанова №916 не містить наказу фабрикувати справи, але небезпечність нормативної конструкції визначається не лише словами її авторів. Вона визначається також тим, як ці слова можуть бути використані недобросовісними посадовцями. Законодавство повинно розроблятися з урахуванням не ідеального чиновника, а ризику зловживання владою. І якщо одна поштова відмітка в сукупності з документами, сформованими самою державою, може стати початком тривалого кримінального переслідування без належної перевірки умислу, це серйозний дефект системи гарантій.

Тому необхідно змінювати правила. Відсутність громадянина за адресою не повинна сама собою вважатися достатнім доказом його умисного ухилення. До повідомлення про підозру мають бути перевірені всі первинні підстави призову, достовірність облікових відомостей, законність висновку ВЛК та обставини фактичного повідомлення. Потрібна публічна статистика проваджень за статтею 336 із розмежуванням способів оповіщення, кількості підозр, закритих справ, виправдувальних і обвинувальних вироків. І потрібна реальна відповідальність посадових осіб за незаконні рішення, які спричинили кримінальне переслідування невинуватих людей.

Головне питання до уряду полягає не в тому, наскільки швидко він навчився друкувати й розсилати повістки. Питання в тому, чи спроможна держава з такою самою швидкістю визнавати та виправляти власні помилки, захищати невинуватого громадянина й притягати до відповідальності посадовців, які зловживають владою.

Правова держава доводить вину людини. Бюрократична держава створює документи, після чого змушує людину доводити, що ці документи не відповідають дійсності.
Саме між цими двома моделями сьогодні проходить одна з найважливіших меж української державності.

Армія має захищати український народ. Держава має служити українському народові. Кримінальний закон має захищати суспільство від злочинців, а не ставати зручним інструментом дисциплінування населення через страх перед кримінальним переслідуванням.

Натомість замість держави, за яку громадянин готовий боротися, ми ризикуємо отримати державний апарат, від якого громадянин змушений захищатися. Показать меньше

Владна вертикаль України дедалі наполегливіше вдосконалює механізми примусу до власних громадян. Там, де належало б забезпечити законність, справедливість і персональну відповідальність посадових осіб, з’являються нові реєстри, автоматизовані процедури, юридичні презумпції та адміністративні спрощення. Усе це подається як модернізація державного управління. Проте за бюрократичними формулюваннями дедалі виразніше проступає небезпечна тенденція: громадянин перетворюється з носія конституційних прав на об’єкт державного обліку, а створений чиновником документ ризикує набути більшої доказової ваги, ніж фактичні обставини людського життя.Постанова Кабінету Міністрів №916 від 30 липня 2025 року, підписана тодішньою прем’єр-міністеркою Юлією Свириденко, є показовим прикладом такої нормотворчості. Під невинною назвою про вдосконалення військового обліку уряд змінив пункт 88 постанови №560, дозволивши надсилати рекомендованим поштовим відправленням повістки не просто для уточнення даних чи проходження медичного огляду, а безпосередньо щодо призову та відправлення до місця військової служби.

30.10.26 Владислав Смірнов : то фінансує Віталія Портникова?

noreply@blogger.com (sveola) — Sat, 31 Oct 2026 18:34:29 +0200

Коли країна стікає кров'ю, а мільйони людей живуть у стані хронічного жаху, балансуючи між руїнами, мобілізацією та блекаутами, в інформаційному просторі викристалізовується особлива каста діячів. Це кабінетні мілітаристи — люди, які з безпечної дистанції, теплих студій та закордонних майданчиків холодним, менторським тоном пояснюють виснаженій нації, чому вона повинна готуватися до десятиліть безперервної бійні. Символом та ідеологічним флагманом цього явища став Віталій Портников.

Зізнаюся відверто: ще пару років тому я, як і багато хто в нашому суспільстві, час від часу слухав його виступи, намагаючись знайти в цій холодній аналітиці раціональне зерно чи стратегічне бачення. Але що більше я вслухався, то сильнішим ставало внутрішнє відторгнення. Коли я почав предметно досліджувати його риторику, знімати шар кабінетного пафосу та аналізувати саму архітектуру меседжів, усе стало на свої місця. За маскою «незалежного експерта» я побачив чітко вивірену антиукраїнську пропаганду, майстерно запаковану в токсичні семантичні ін'єкції. Це не сувора правда про війну, як він намагається це подати. Це системна інформаційна робота, яка прямо суперечить українському національному інтересу і працює на злам нашої колективної волі до виживання.

Для значної частини суспільства його безапеляційна риторика про неможливість будь-яких перемовин, невідворотність тотальної війни на виснаження та готовність жертвувати цілими поколіннями заради «історичної закономірності» давно перестала звучати як журналістика. Це чиста, рафінована пропаганда колективного фаталізму. І якщо відкинути ілюзію про «незалежного інтелектуала», яким він намагається здаватися, та подивитися на фінансову і політичну архітектуру, що стоїть за його діяльністю, стає очевидним: Портников — це високооплачуваний інформаційний найманець. Його світогляд ідеально обслуговує конкретних іноземних та внутрішніх замовників, для яких Україна є лише буферною зоною, полігоном або інструментом боротьби за владу.

Щоб зрозуміти, чому Портников із такою легкістю відправляє українську націю у м'ясорубку столітньої війни, потрібно усвідомити базовий факт: його особисте виживання, безпека та фінансовий добробут жодним чином не залежать від української економіки чи української держави. Він володіє абсолютним імунітетом від тих наслідків війни, які щодня руйнують життя його слухачів. Його діяльність спирається на три потужні фінансові стовпи, кожен з яких має власний прагматичний інтерес у тому, щоб війна на території України тривала якнайдовше і з максимальною інтенсивністю.

Спонсор №1. USAGM та «Радіо Свобода»

Фундаментальною базою Портникова є багаторічний контракт із «Радіо Свобода» (RFE/RL), яке безпосередньо фінансується з федерального бюджету США через Агентство США з глобальних медіа (USAGM). Для глобальної американської стратегії стримування війна в Україні — це унікальний історичний шанс максимально знекровити, демілітаризувати та геополітично ізолювати Московію, не проливши при цьому жодної краплі крові американських солдатів. Це класична проксі-війна, де Україна виступає безвідмовним ресурсом.

Проте, щоб цей механізм працював, українське суспільство не повинно зламатися психологічно. Воно не має права вимагати миру, зупинки чи компромісу, навіть коли втрати стають катастрофічними. Для цього і потрібен Портников. Його пропагандистська функція, оплачена західними платниками податків, полягає в тому, щоб легітимізувати цю м'ясорубку в очах самих українців. Він інтелектуально упаковує американський геополітичний розрахунок у красиву обгортку «цивілізаційного вибору» та «історичної неминучості», переконуючи націю, що її знищення заради ослаблення Росії — це єдиний можливий шлях.

Спонсор №2. TVP, Belsat, МЗС Польщі

Другий найважливіший гаманець Портникова — це структури польського державного мовлення. Він є постійним обличчям проєктів, які існують на гроші МЗС Польщі. У Варшаві до Портникова ставляться з величезним пієтетом, і це має абсолютно цинічне політичне пояснення, що базується на доктрині Єжи Ґедройця. Для польського безпекового істеблішменту головний кошмар — це російські танки на Бузі. Варшава панічно боїться будь-якої заморозки конфлікту, яка дасть Москві час на відновлення армії, адже тоді наступною мішенню стане Польща чи країни Балтії. Тому польський національний інтерес вимагає лише одного: нехай ця страшна пожежа палає якомога далі на Схід. Нехай російська армія стирається об українські міста роками, десятиліттями — аби тільки не дійшла до польського кордону.

Варшава фінансує Портникова, бо він є ідеальним рупором цієї польської параної, вкладеної в українські вуха. Він агресивно транслює українцям, що будь-який мирний договір є пасткою, а зупинка вогню — самогубством. Фактично, за польські гроші він переконує український народ залишатися «живим щитом» Європи до останнього українця, гарантуючи спокійний сон жителям Варшави та Кракова.

Спонсор №3. Олігархічний капітал 

На внутрішньому ринку Портников є ключовою фігурою телеканалу «Еспресо», який контролюється капіталом олігарха-втікача Костянтина Жеваго. Олігархи розуміють, що війна рано чи пізно дійде до стадії виснаження, коли чинна влада фізично не зможе продовжувати бойові дії і буде змушена шукати перемир'я або заморозки фронту. Завдання Портникова як інтелектуального тарана цієї опозиції — завчасно підготувати суспільство до того, щоб назвати будь-яку таку спробу «державною зрадою» і «капітуляцією». Його риторика — це створення ідеологічної пастки для влади. Знецінюючи будь-які мирні сценарії, Портников працює на те, щоб на тлі неминучого розчарування суспільства його політичні патрони змогли здійснити реванш і повернутися до влади на гаслах «нас зрадили».

Те, що робить Портников у своїх щоденних виступах на YouTube та в ефірах, не має нічого спільного з журналістикою. Це агресивна психологічна операція — класичний газлайтинг, спрямований проти власного (чи радше, вже чужого йому) народу. Людина, яка живе під загрозою щоденної смерті, має природне право хотіти вижити. Бажання зупинити війну, зберегти життя дітей, не стати інвалідом в окопі — це базова, здорова психологія самозбереження. Але пропагандист Портников бере цей інстинкт і методично змішує його з брудом. Він начіплює на прагнення людей до безпеки ярлики «інфантилізму», «глупоти», «незнання історії» та «рабської психології». Він принижує свою аудиторію, змушуючи виснажених, зранених людей відчувати провину за те, що вони просто хочуть жити.

Зі своєї закордонної чи студійної фортеці, отримуючи гарантовані євро та долари від іноземних урядів, він розглядає українців не як живих людей із їхнім правом на щастя, а як статистичну масу, будівельний матеріал для реалізації чужих геополітичних амбіцій. Його постійні апеляції до Римської імперії, Візантії чи Першої світової війни — це не історична аналітика, а спроба нормалізувати смерть. Він вселяє людям фатальну безпорадність: «ви піщинки в історії, ви нічого не вирішуєте, тому йдіть і вмирайте мовчки, бо так працюють імперії».

Підсумки

Віталій Портников — це не пророк, яким його намагається намалювати лояльна інформаційна бульбашка. Він — висококласний пропагандист, чия жорстока, позбавлена емпатії риторика на сто відсотків збігається з інтересами тих інституцій, які виплачують йому гонорари.
Для Вашингтона він корисний інструмент ослаблення Росії українськими руками. Для Варшави він — гарант того, що Україна продовжить горіти, захищаючи Польщу від полум'я. Для внутрішньої української опозиції він — зброя боротьби за електорат - авжеж він не українець.

Проте для звичайного українця, який прокидається під звуки сирен і бачить зруйновані долі своїх сусідів, Портников є втіленням найгіршого виду цинізму, він голос людини, яка закликає до самопожертви, стоячи осторонь від вогнища, і яка зробила пропаганду нескінченної чужої смерті своїм найуспішнішим бізнес-проєктом. 

Владислав Смірнов Показать меньше

29.10.2026 Анатолій Трофименко : Як я бачу назрілі зміни в нашій країні

noreply@blogger.com (sveola) — Thu, 29 Oct 2026 21:22:15 +0200

Як я бачу назрілі зміни в нашій країні.

Настав час великих змін для реформування нашої (не американської і не російської) країни - Республіки України. І це всі мають добре розуміти.

Що потрібно зараз робити?

Потрібно негайно прибрати нелегітимні, незаконні органи, відповідно до Конституції Республіки України. Усіх, включаючи президента, хто причетний до розкрадання грошових коштів , майна Республіки України, антиконституційного продажу Української землі та інших природних ресурсів країни, підприємств, всіх тих, хто на війні незаконно нажив мільйони та мільярди грошей, негайно мають бути заарештовані та мають понести кримінальну відповідальність за скоєні злочини.

1. Влада в Республіці переходить о тимчасового виконавчого Народного комітету, який є виконавчим органом вищої влади в Республіці України відповідно до ст. 5 Конституці України - влада Українського Народу.

2. Негайно оголосити всьому світу, що корпорація УКРАЇНА. припинила своє існування та створена Республіка Україна.

3. У країні вводиться надзвичайна ситуація на. вільній від ворога території, створюються народні органи у складі людей,які виявили себе на війні.

4. Органи поліції та ТЦК, які заплямували себе у злочинній діяльності проти Українського Народу, розпускаються і замість них створюється організація, що захищає права та свободи простих громадян Республіки України.

Інші пункти додавайте.

Как я вижу назревшие изменения в нашей стране.

Пришло время больших изменений для реформирования нашей, (не американской и не российской), страны - Республики Украмнвы.

И это все должны хорошо понимать.

Что необходимо сейчас делать?

Надо немедленной убрать нелегитимные, незаконные органы, в соответствии с Конституцией Республики Украины. Всех , включая президента, кто причастен к хищению денежных средств Республики Украины, антиконституционной продаже Украинской земли и других природных ресурсов страны, предприятий, всех тех, кто на войне нажил незаконно миллионы и миллиарды денег, немедленно должны быть арестованы и должны понести уголовную ответственность за содеянные преступления.. .

1. Власть в Республике переходит к временному исполнительному Народному комитету, который является исполнительным органом высшей власти в Республике Украине -в соответствии со ст. 5 Конституцми Украины - власти Украинского Народа.

2. Немедленно объявить всему миру что корпорация УКРАИНА. прекратила свое существование и создана Республика Украина.

3. В стране вводится чрезвычайная положение на территории, свободной оn врага., для чего создаются органы из числа людей проявивших себя на войне.

4. Органы полиции и ТЦК, запятнавшие себя в преступной деятельности против Украинского Народа распускаются и вместо них сохдается организация, защищающая права и свободы простых граждан Республики Украины.

Остальные пункты добавляйте. Показать меньше

25.10.2026 Микола Відлига

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 25 Oct 2026 11:57:42 +0200

ОДЕССА..НАЙКРАЩЕ..ТУТ..

Валерия Владимировна

https://www.facebook.com/reel/4609218966026576

https://fb.watch/v/go0ZHanBg/ via @FacebookWatch

24.09.2026 Канал "Грязная слава" : Георгий Гонгадзе: Кто на самом деле убрал Гонгадзе? Полная история, которую власть прятала 25 лет

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 25 Oct 2026 10:25:47 +0200

https://youtu.be/lbdOOjgUfis?t=1360

91 753 просмотра 24 сент. 2026 г.

16 сентября 2000 года исчез журналист Георгий Гонгадзе. Спустя несколько недель в Таращанском лесу нашли, а расследование его убийства на годы превратилось в одно из самых громких и противоречивых дел в истории независимой Украины.

В этом видео разбираем дело Георгия Гонгадзе от первых угроз и слежки до убийства, суда над генералом Алексеем Пукачом и вопроса, который остаётся одним из самых спорных: кто стоял за преступлением и существовал ли политический заказ?

Почему за Гонгадзе следили сотрудники МВД? Что было известно о машине с номером 07309 КВ? Почему журналист незадолго до исчезновения обращался в Генеральную прокуратуру Украины? Как появилась «Украинская правда» и почему её публикации вызывали раздражение у представителей власти?

Отдельно разбираем так называемый кассетный скандал — аудиозаписи из кабинета президента Леонида Кучмы, обнародованные Александром Морозом в ноябре 2000 года. Что именно содержали плёнки Мельниченко, какие разговоры о Георгии Гонгадзе попали на записи и почему вопрос об их подлинности и доказательном значении остаётся частью истории этого дела?

В центре расследования также Алексей Пукач — бывший руководитель департамента внешнего наблюдения МВД Украины, осуждённый за убийство Георгия Гонгадзе и приговорённый к пожизненному лишению свободы. Рассматриваем его показания, версии о роли Юрия Кравченко, Леонида Кучмы и Владимира Литвина, а также то, что было установлено украинскими судами и что так и осталось недоказанным.

Отдельная глава — смерть бывшего министра внутренних дел Юрия Кравченко 4 марта 2005 года, в день, когда он должен был давать показания по делу Гонгадзе. Официально его смерть была квалифицирована как самоубийство. В видео разбираем обстоятельства этой истории и существующие версии, не выдавая предположения за установленные факты.

Также рассказываем о решении Европейского суда по правам человека по делу «Гонгадзе против Украины», о расследовании исчезновения журналиста, роли украинских правоохранительных органов и последствиях

22.10.2026 Genadiy Figurra : ЧОТИРИ РІВНІ УКРАЇНСЬКОГО АПАРТЕЇДУ

noreply@blogger.com (sveola) — Fri, 23 Oct 2026 08:42:09 +0300

Коли держава остаточно втрачає республіканський сенс і вироджується на внутрішню колонію, її справжня сутність завжди проявляється в тому, як вона ставиться до тіла людини. Не в патріотичних плакатах на білбордах і не в пафосних промовах на марафонах, а в сухій, цинічній архітектурі привілеїв. Сьогодні в Україні офіційно, на рівні законів та урядових постанов, узаконено чотирирівневу піраміду біологічної сегрегації. Ця система чітко й безжально сортує людей за ступенем їхньої близькості до бюджетного коритця та репресивного апарату. У цій ієрархії кожен знає своє місце — від номенклатурного небожителя до безправного розхідного матеріалу.

Ось як виглядає ця кастова піраміда у всій своїй огидній наготі:

1. КАСТА НЕБОЖИТЕЛІВ (Офіс Президента, Кабмін, нардепи)
Верхній поверх номенклатурного комунізму. Це небожителі, які керують країною в ручному режимі, але чомусь панічно бояться лікуватися в тих самих лікарнях, до яких засудили решту народу. Вони обслуговуються в закритій системі Державного управління справами (ДУС) та клінічній лікарні «Феофанія».
У цьому заповіднику вищої раси вартість одного ліжко-дня, палатного забезпечення та унікального обладнання інколи дорівнює річному бюджету цілої районної лікарні десь на Сумщині чи Кіровоградщині. Тут немає перебоїв зі світлом, дефіциту антибіотиків чи обдертих стін. Для них діє персональний стаціонарний рай, оплачений з кишень тих, хто щодня змушений збирати гроші на ліки через благодійні фонди.

2. КАСТА ЖАНДАРМІВ (Апарат МВС та Нацполіції)
Поруч із політичними небожителями розгорнулася потужна, автономна імперія силового нагляду. МВС та Нацполіція мають власну розгалужену систему територіальних медичних об'єднань (ТМО МВС), відомчих поліклінік, шпиталів та санаторіїв, куди не ступає нога пересічного цивільного українця.
Ця паралельна медична цивілізація створена для того, щоб сотні тисяч тилових правоохоронців, які мають бронь від фронту і гарантії безпеки, ніколи не перетиналися з реаліями української охорони здоров'я. У їхніх шпиталях завжди є все необхідне — від медикаментів до реабілітаційних тренажерів, бо їхнє здоров'я є головним ресурсом утримання тилової стабільності режиму.

3. КАСТА ІНКВІЗИПОРІВ (Прокуратура та їхні родини)
Середній поверх силовиків, який тримає в страху весь бізнес і контролює кримінальну вертикаль, щойно офіційно оформив собі окрему медичну резервацію. Завдяки Постанові Кабінету Міністрів № 1281 прокуратура отримує власний ексклюзивний «Порядок» медтестування та обслуговування за окремим фінансуванням Офісу Генерального прокурора у спеціально відібраних державних закладах.
Відтепер прокурори та їхні сім'ї забезпечені щорічними чекапами із сімома профільними лікарями, розширеними аналізами (включно зі специфічними маркерами печінки та цитологією) і гарантіями реабілітації. А щоб ніхто випадково не перевірив їхні «намальовані» інвалідності чи фіктивні хвороби, весь цей процес надійно захований під залізобетонний щит «лікарської таємниці». Інквізитор захищений законом навіть від підозр у медичному шахрайстві.   

4. ТЯГЛОВА МАСА (Український народ та піхота)
А на самому дні цієї піраміди — фундамент, на якому тримається вся вертикаль: український народ, робітники, інженери, вчителі та мобілізована піхота. Вони залишені напризволяще в переповнених, обдертих, хронічно недофінансованих комунальних стаціонарах.
Тут поранені бійці змиріться з тим, що лежать у коридорах на розкладачках, бо в палатах немає місць. Тут цивільні пацієнти змушені продавати останнє майно — житло, машину, техніку — щоб оплатити складну операцію на серці чи курс хіміотерапії, бо держава розводить руками: «Грошей немає, війна». Для цієї касти «народу» держава приготувала лише одне безкоштовне й невідворотне право — право бути утилізованим на фронті або згинути в черзі до безкоштовного терапевта.

Ось вам і вся відповідь на запитання про соціальний лад. У нас немає спільної республіки. У нас є чотири поверхи однієї в’язниці, де нагорі панують небожителі в «Феофанії» та прокурори зі спецкомісіями, а внизу кров’ю стікає тяглова маса, яка все це утримує. І поки ця піраміда не буде зруйнована до самого фундаменту, будь-які розмови про «рівність громадян» залишатимуться цинічним знущанням над здоровим глуздом.

P.S. Це не всі касти. Є ще одна - наддержавна, якій підпорядковуються наші касти, яка вирішує яким країнам жити, яким зникнути у війнах, скільки дати грошей та озброєння, керують світовими фінансами, війнами, дестабілізаціями, розпоряджаються чужими надрами та багатствами, визначають новий світовий порядок.

19.10.2026 Владислав Смірнов : Покоління, приречені починати з нуля. Як Україна втрачає спадкоємність, а влада відтворює себе

noreply@blogger.com (sveola) — Mon, 19 Oct 2026 20:37:40 +0300

«Почати з нуля» — привабливий вислів для мотиваційної реклами й жорстока формула для суспільства, що переживає війну. Для української родини це не романтична пригода, а повторна оплата вже прожитого життя: відбудувати дім, зібрати інструменти для знищеної майстерні, погодитися на роботу нижче своєї кваліфікації. Державна риторика називає це стійкістю. Але скільки разів народ може втрачати нажите і починати спочатку, перш ніж у нього забракне не грошей, а самого майбутнього?

Справжній розвиток — безперервність накопичення: майна, ремесла, знань, довіри, репутації, підприємницьких звичок і досвіду відповідальності. Підприємство можна відбудувати, але не повернути втрачені ринки та роки навчання працівників. Відновлювальні роботи збільшують валовий внутрішній продукт, проте не обов'язково роблять народ багатшим: країна може знову витрачати ресурси на те, чим уже володіла. Економіка нескінченного «відновлення» — це економіка вкраденого часу. Розкуркулення й Голодомор уже показали, як руйнування господарського середовища перерізає родинну спадкоємність; нинішні управлінські рішення не тотожні тим злочинам, але ігнорувати історичну ціну втрат не можна.

Московія несе відповідальність за агресію, убивства, зруйновані оселі, заводи та школи. Але відповідальність зовнішнього ворога не дає українським посадовцям права на внутрішню безвідповідальність. Навпаки, в країні, що щодня втрачає людей, капітал і трудові ресурси, кожне державне рішення належить оцінювати суворіше: скільки воно коштує родині, чи дозволяє підприємству працювати, чи залишає громаді шанс утримати молодь, чи допомагає передати створене наступному поколінню? Бюджетний ефект — не єдиний критерій, коли на кону відтворення нації.
Суспільство не здатне нескінченно починати з нуля. Коли вимушене відновлення з'їдає весь життєвий ресурс, на інновації та майбутнє просто не залишається сил.

Ще у листопаді 2011 року Олександр Крамаренко на «Радіо Свобода» розглядав катастрофу Голодомору через руйнування господарської незалежності, суспільної солідарності та українського національного середовища. Сьогодні, через півтора десятиліття, ми зобов'язані продовжити цю розмову на порядок критичніше: хто в цій країні має реальну здатність накопичувати й передавати створене нащадкам, а кого державні рішення та бюрократичний терор раз у раз кидають у м'ясорубку виживання? Чому родинна справа, майстерня чи ферма обриваються зі смертю засновника або через черговий податковий зашморг, тоді як владна номенклатура та її мережі безперешкодно знаходять наступників після будь-яких криз?

Різниця між кастами очевидна і кричуща. Родинне накопичення залежить від щоденної праці, ризиків і чесного створення продукту. Накопичення влади та багатств чиновниками залежить виключно від доступу до розподілу чужого ресурсу.

ДЕРЖАВОВЛАСНИКИ ТА ВЛАДОСПАДКОВІСТЬ
Для привласнення держави не потрібні військові перевороти. Достатньо захопити контроль над ключовими кадровими призначеннями, потоками ресурсів та органами, які формально мають перевіряти законність рішень. Коли державні повноваження де-факто використовуються як приватний актив правлячої кліки, ми маємо справу з державовласництвом.

Системна діагностика Світового банку ще у 2021 році прямо вказувала на ключову біду України: інституційну слабкість, яка робить державний апарат вразливим до захоплення зацікавленими фінансово-політичними групами. Наслідки цього — не просто абстрактні цифри у звітах, а знищені шанси реального сектора економіки. Коли чиновницьке рішення забезпечує тепличні умови «своїй» компанії, незалежний конкурент втрачає шанс на розвиток. Разом із ним цей шанс втрачають його працівники, постачальники та цілі громади.

Наступний, вищий рівень цієї системи — владоспадковість. У спадок передається не просто майно, а сам доступ до прийняття рішень: телефонна книга, на яку миттєво відповідають силовики, потрібні знайомства, що гарантують перемогу в «чесному» тендері, здатність вирішити проблему до офіційного звернення.

Масштаби цього адміністративного тиску вражають. За даними Ради бізнес-омбудсмена, у четвертому кварталі 2022 року з безпідставним зупиненням реєстрації податкових накладних зіткнулися 65 188 постачальників. При цьому платники виграли 94,4% відповідних судових справ — блискучий доказ того, що система створюється не для закону, а для вимагання ренти. А у травні 2026 року НАБУ та САП завершили слідство щодо податківців, які прикривали мережу з понад двохсот фіктивних компаній (збитки лише за цим епізодом сягнули 147 мільйонів гривень).

СИСТЕМНЕ ВИСНАЖЕННЯ ГРОМАД 
Освітнє відомство рахує учнів, медичне — надані послуги, фінансове — надходження до бюджету. Звичайна українська родина поєднує все це щодня: заробляє кошти, виховує дітей, лікує хворих батьків і намагається зрозуміти, чи вистачить їй моральних сил залишатися на рідній землі.
Коли держава оптимізує мережі за рахунок закриття шкіл і лікарень, вона запускає процес відкладеного виселення. Зникає робота — люди їдуть. Меншає дітей — школа втрачає фінансування і закривається.

Уряд встановлює штучні критерії мінімальної наповнюваності класів для освітньої субвенції, повністю ігноруючи реальні витрати родин на логістику, жахливий стан доріг та відсутність безпечних шкільних автобусів. Бюджетна економія, яка переносить витрати держави на виснажені війною сім'ї, є класичним перекладанням рахунку на плечі найслабших.

Та сама ситуація в охороні здоров'я. Моніторинг ВООЗ і Rating за весна 2026 року свідчить: попри нібито високий доступ до сімейних лікарів, 70% громадян, які потребують реабілітації, стикаються з непереборними бар'єрами через космічну вартість ліків, процедур, транспорту та втрату часу. У сімейному бюджеті пересічного українця дорога до державного реабілітаційного центру сьогодні жорстоко конкурує з виживанням.

ВОЄННІ ВТРАТИ ТА БЕЗКАРНІСТЬ ПОСАДКІВ
Демографічна прірва, у якій опинилася Україна, жахає. За оцінками UNFPA, сумарне скорочення населення від 2014 року сягає приблизно десяти мільйонів людей, а сумарний коефіцієнт народжуваності впав нижче однієї дитини на жінку.
Росія несе повну відповідальність за пряму збройну агресію. Але українські посадовці несуть персональну відповідальність за те, як вони поводяться з власними громадянами в тилу.
Офіс омбудсмана зафіксував 6 127 звернень щодо свавілля окремих представників ТЦК та СП лише за підсумками 2025 року (проти 18 у 2022-му). Моніторингові візити фіксували незаконне позбавлення волі, побиття та інші форми адміністративного садизму.

Тут і криється прірва між кастами:

Одній дитині чиновницька родина готує елітну освіту за кордоном та безпечний майновий старт за вкрадені активи, а інша дитячого віку стає сиротою, рано дорослішає і змушена самотужки витягувати побут родини після загибелі батька на фронті.
Діти посадовців, звісно, не несуть юридичної відповідальності за гріхи батьків. Але дорослі номенклатурники передають їм у спадок незрозумілі статки, закриті блатні можливості та стійку звичку плювати на правила, за якими змушене виживати решта суспільства.

Українці мають остаточно засвоїти і реалізувати три базові речі:

1. Кожному з нас відмовитися від культу безвідповідальності. Досить виправдовувати управлінський садизм, корупцію та адміністративний свавілля міфологемою «не на часі». Час запитувати з чиновників тут і зараз. Кожне незаконне рішення, кожен тиск на бізнес, кожне знущання під виглядом «мобілізації» має отримувати публічний розголос, юридичний опір та персональну ідентифікацію винуватців.

2. Суспільство має усвідомити: головна загроза українській державності — це не лише зовнішній ворог, а внутрішній паразит, який висмоктує ресурси з тилу. Звичайні громадяни, підприємці, інженери та військові повинні сформувати горизонтальні мережі захисту власних прав, відмовляючись платити корупційну ренту і вимагаючи повної прозорості та підзвітності кожного державного органу.

3. Нація виживає не завдяки рішенням кабінетних чиновників, а всупереч їм. Українці мають захищати своє право не бути «розхідним матеріалом» чи ресурсом для збагачення спадкових каст. Майбутнє країни належатиме тим, хто створює цінність своєю працею, а не тим, хто її перерозподіляє з кабінетів.

Потрібна довга й безжальна хронологія для всіх горе-реформаторів: хто саме скорочував фінансування соціальної сфери, які попередження ігнорував, які альтернативні плани відкинув, кому дісталося майно ліквідованих комунальних закладів і як стрімко деградували показники молодих сімей у регіонах.
Нам життєво необхідні незалежний суд, прозорі кадрові конкурси, жорсткий контроль над державними контрактами та миттєве відновлення прав громадян. Постраждалим родинам потрібна не разова показова подачка, а системна підтримка, тривалість якої визначається реальною потребою.

Після офіційного вшанування пам'яті загиблих героїв має негайно починатися реальний захист живих! Інакше минуле України назавжди залишиться лише гарною темою для меморіальних промов, а сучасна людина буде змушена самотужки шукати шляхи врятувати своє родинне продовження в країні, де влада не втратила абсолютно нічого. Показать меньше

18.10.2026 Эмпаты — Старые Души: Пробуждение ·

noreply@blogger.com (sveola) — Mon, 19 Oct 2026 00:07:22 +0300

Зеленский вспомнил о народе только когда Трамп потребовал его замены, а до этого народ сидел в укрытиях без выборов

Слово «народ» громче всего звучит у тех, кто годами не давал народу слова.

Трамп призвал сменить президента Украины. И вдруг Зеленский заявляет: президента Украины может изменить только народ. Запомни эту фразу и вспомни другую: тот самый народ годами не мог изменить ничего, потому что выборы «невозможны» — атаки, укрытия, война. Народ был помехой, пока кресло было тёплым. Народ стал щитом, как только кресло зашаталось.

Подумай и убедись в тайминге этой демократии. Пока никто снаружи не угрожал, выборы были невозможны. Как только палец из Вашингтона указал на дверь, выборы вдруг стали «единственным легитимным путём» — но с условиями: не менее 60 дней и гарантии безопасности. То есть снова невозможны: кто во время войны даст гарантии? Смотри на конструкцию замка: дверь называется «народ», а ключ — «гарантии», и ключ лежит в его кармане.

Скажу прямо: это не позиция, это ловушка с двумя замками. Первый замок: изменить может только народ — значит, никто снаружи, ни Трамп, ни кто-либо ещё. Второй замок: народ не может изменить сейчас — потому что 60 дней, потому что гарантии, потому что война. Оба замка закрыты на одну дверь. На его. И слово «демократия» в его устах — не ценность, а запасной ключ.

И не обольщайся насчёт Трампа: он зовёт на выборы не из любви к демократии. Он меняет менеджера. Оба говорят о тебе, и ни один не говорит с тобой. Для одного ты актив голосующий, для другого — неголосующий. Разница только в том, в чьей бухгалтерии ты числишься.

И здесь — слово ко всем. Перестаньте верить в внезапную демократию тех, кто годами её боялся. Демократия — не щит от критики, а практика. И где её не практиковали годами, там она не появится за 60 дней. Она появляется за один день — за тот, когда люди перестают спрашивать разрешения.

Только народ может изменить президента. Правда.

Но народ сможет это сделать лишь тогда, когда перестанет быть отговоркой. Годами он был отговоркой не проводить выборы. Теперь он отговорка не уходить. 60 дней, гарантии, война — замки меняются, дверь одна.

И вопрос к нему один: если изменить может только народ — то почему ты так долго боялся народа?

18.10.2026 Владислав Смірнов : Двохсотрічна технологія націоциду: перерізання українського роду кожні три покоління

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 23:08:27 +0300

Якщо подивитися на історію України за останні двісті років як на єдиний безперервний процес, перед вами постане реально машина винищення корінного народу, розрахована за законами селекції. Протягом двох століть — від ліквідації Гетьманщини й закріпачення козацьких родів, через більшовицький терор та Голодомор1932-1933 років і просто до воєнно-цифрової бійні 2020-2026 — над Україною невблаганно працює один і той самий цикл.

Цей цикл відміряний рівно на три покоління. Щоразу, як тільки український рід після чергової різанини встигає за шістдесят-сімдесят років звестися на ноги, збудувати власну справу, накопичити родинний капітал, дати дітям освіту і сформувати прошарок самодостатніх господарів та національної інтелігенції, по ньому завдають нищівного удару під корінь. Родові лінії українців перерізають фізично, їхнє майно грабують або спалюють, а тих, хто вцілів, відкидають на соціальне дно або виштовхують за межі рідної землі.

У своєму дослідженні Олександр Крамаренко (треба включити в шкільну програму освіти) точно вказав на головний нерв катастрофи тридцятих років ХХ століття: удар тоталітарного режиму був спрямований не просто на зменшення чисельності населення, а на цілеспрямовану ліквідацію незалежного українського господаря, самозайнятого власника і національного інтелектуального ядра. Окупаційна влада, яка за своїм складом, ментальністю та інтересами була абсолютно чужою українському народові, розуміла: доки українець стоїть на власній землі, володіє засобами виробництва і не залежить від державної подачки, його неможливо перетворити на покірного раба. Тому українського власника та мислителя знищили фізично, а на його місце посадили привілейовану касту колоніальних наглядачів і пристосуванців, які відтворили себе у владі й після 1991 року.   

Перший напрямок цього удару — економічне удушення і витіснення самозайнятих українців та підприємців. Так само, як у тридцятих роках комісари душили непосильними податками й реквізиціями одноосібника та ремісника, так із дві тисячі двадцятого року правлячий режим Корпорації «Україна» оголосив тотальну війну малому й середньому українському бізнесу. Податкова система під керівництвом Данила Гетьманцева за допомогою касових зашморгів та автоматизованого алгоритму блокування накладних СМКОР без жодного суду зупинила діяльність понад сімдесяти тисяч українських підприємств, вимивши їхні обігові кошти й довівши десятки тисяч родин до розорення. Через автоматичну систему арешту рахунків АСВП та банківський моніторинг у людей одним натисканням кнопки відбирають право розпоряджатися власними заробленими грошима, заганяючи кожного в залежність від державної пайки у смартфоні — усіх цих віртуальних подачок «єПідтримки» та програмованих грошей у застосунку «Дія». Мета очевидна: самодостатній український підприємець, фермер чи інженер, який не просить милостині у Банкової і власним коштом тримає волонтерський рух, призначений системою до ліквідації.   

Другий напрямок — фізичне винищення українського чоловічого ядра та інтелігенції через примусову вуличну депортацію в окопи. Тих українських господарів, фахівців, інженерів, вчених і робітників, яких не вдалося витіснити за кордон податковим терором та знищенням економіки, система вирішила утилізувати фізично. Те, що відбувається на вулицях українських міст і сіл у 2024-2026 роках, не має нічого спільного із конституційним захистом Вітчизни. Це — узаконене полювання на людей, беззаконня, викрадення чоловіків посеред вулиць без рішення суду, побиття, катування і утримання у підвалах ТЦК без зв’язку з адвокатами й рідними, де людей через фальсифіковані за п’ять хвилин електронні військово-лікарські комісії перетворюють на безправну власність апарату. Навчених за рахунок поколінь інженерів, підприємців і хліборобів без належної підготовки та без якісної зброї кидають у м’ясорубку беззмінних піхотних штурмів, де за спробу відійти з розбитих позицій чи поїхати до родини закон № 8271 карає десятьма роками тюрми без права на помилування.   
Подивіться як оголюється головна, найогидніша таємниця цього режиму — кастова та родова селекція між тими, кого женуть на забій, і тими, хто керує цією бійнею.

Точно як у тридцяті роки минулого століття, сьогодні на найвищих щаблях влади в Україні — в Офісі Президента, уряді, керівництві силових структур, податковій, наглядових радах та оборонних закупівлях — законсервувалася відчужена від українського народу, неукорінена у цій землі правляча каста пристосуванців і тимчасовців. Сформована за клановим і корпоративним принципом із представників найрізноманітніших груп та інтересів, ця верхівка спаяна круговою порукою і герметично закрита для питомо українських національних державників. Для них Україна — це не Батьківщина предків, а кормова база і територія тимчасової концесії.   

Подивіться на результат цієї селекції у поточному році:
Український народ платить за війну перерваними родовими лініями. Цілі родини, чиї прадіди дивом вижили у тридцять третьому році, сьогодні обриваються назавжди: батьки й сини лежать поруч на військових цвинтарях, а мільйони українських жінок і дітей виштовхнуті за кордон в асиміляційні жорна чужих держав, де народжуваність упала до рівня біологічного вимирання. Корінного українця систематично витирають із демографічної карти його власної землі.   

Натомість правляча каста пристосуванців та її півторамільйонна силова, прокурорська, суддівська й чиновницька обслуга вибудували для себе абсолютний ковчег недоторканності. Їхні сини та онуки не знають, що таке буси ТЦК і піхотні окопи під КАБами. Їхні родові лінії залишаються цілими й неперерваними! Більше того: поки український рід спливає кров’ю, ці клани в рази примножують свої капітали на закритих оборонних контрактах, виписують собі амністію за крадіжки через статтю 43-2 Кримінального кодексу (законопроєкт № 13423), зводять на вкрадені мільярди десятиповерхові маєтки й готелі в Буковелі (Glacier, Rest & Ski) і ухвалюють закон про множинне громадянство від 18 червня 2025 року, щоб офіційно узаконити свої іноземні паспорти та право завезти на знелюднені українські чорноземи покірну робочу силу з третього світу.

Подивіться без рожевих окулярів на те, що коїться в Україні за останні 5 років, і ви побачите буквальне повторення тридцять третього року, доведене до цифрової та воєнної абсолютизації з неприхованим колоніальним фреймом по відношенню до українського народу. Сьогодні перед нашими очима реалізується фінальний етап цього двохсотрічного націоциду — свідома зачистка території від самодостатнього українця, а далі і від будь-якого етнічного українця як такого з перетворенням національності у графі громадянство на кого завгодно, тільки не на українця. Влада штучно зараз виводить новий вид українців - єврейського українця, мовляв, українці - це і є євреї, тільки ще цього не зрозуміли. Тому Умань, Меджибіж, Дніпро, Одеса, Львів, Чернівці та Київ вправно працюють над впровадженням цього концепту, методично відновлюючи єврейські кладовища по всій території України, встановлюючиі менори на майданах і будуючі нові синагоги та культурні центри. А далі в школіах почнуть викладати не тільки іврит (як в школах для вигаданих нацменшин для розчинення титульної нації українців), а й історію, де виявиться, що їх як таких, ніколи й не було, а на цій території проживали татари, хозари, турки, румуни, греки, вірмени, московити, євреї та ще десятки інших націй, натомість українцям лишиться тільки одне місце - в музеї Пирогово у якості історичного експоната вимерлої нації, яка не заходіла і не змогла себе відстояти.

Думайте, поширюйте, коментуйте. А що вам ще лишається робити? Показать меньше

18.10.2026 Владислав Смірнов : Технофашизм — інструмент нового світового уряду, частина 2

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 19:31:35 +0300

Частина 2: П'ять вершників апокаліпсису

У першій частині ми зафіксували сам механізм технофашизму — перехід від класичної державної диктатури до абсолютної влади алгоритмів, де національний суверенітет здається в оренду транснаціональним корпораціям. Проте новий світовий уряд — це не абстрактна, містична «масонська ложа». Це цілком конкретні корпоративні структури, алгоритми та інвестиційні фонди. І, що найважливіше, це конкретні імена архітекторів, які сьогодні в режимі реального часу ділять планету, перетворюючи Україну на свій найбільший експериментальний полігон.

Українська влада — це лише місцева, компрадорська адміністрація. Наші урядовці та грантові чиновники не ухвалюють стратегічних рішень, вони лише виконують роль наглядачів за територією. Справжня влада належить глобальним модераторам, які через свої фінансові, технологічні та біополітичні інструменти диктують, кому з нас жити, як нам воювати і що нам їсти.

Ось п'ять стовпів нового світового порядку, чия токсичність і смертельна небезпека для українців уже сьогодні вимірюється зданими територіями, знищеною економікою та цифровим рабством.

1. Клаус Шваб (Всесвітній економічний форум, ВЕФ) — Ідеолог скасування власності
Клаус Шваб та очолюваний ним ВЕФ у Давосі є головними ідеологами технофашизму. Саме вони проголосили доктрину «Великого перезавантаження» (The Great Reset) з її центральним маніфестом: «У вас нічого не буде, і ви будете щасливі».
Шваб легітимізує перехід від вільного ринку до корпоративного тоталітаризму. Його мета — скасування приватної власності для середнього класу (житла, транспорту, землі) і переведення всього життя у формат «оренди» (Everything as a Service), яку контролюють глобальні корпорації.
Небезпека для України: Наші урядовці — це найкращі учні Шваба. Коли влада знищує українського підприємця, розгортає податковий терор, банкрутує фермерів і вимиває ресурси з реального сектору, вона реалізує саме план ВЕФ. Знищивши український середній клас, компрадори розчищають територію, щоб у майбутньому українці були лише безправними орендарями на власній землі. Бутафорські форуми відбудови (на кшталт Ukraine ReHealth 2026) — це прямі філії Давосу, де місцеві чиновники звітують перед кураторами про успішність утилізації української власності.

2. Ларрі Фінк (BlackRock) — Фінансовий диктатор
Ларрі Фінк керує BlackRock — найбільшим у світі інвестиційним фондом, що управляє активами на понад $10 трильйонів. Фінк є архітектором системи ESG (екологічне, соціальне та корпоративне управління). ESG — це фінансовий батіг технофашизму, який змушує уряди і компанії змінювати закони та ідеологію під загрозою інвестиційного знищення.
Небезпека для України: BlackRock уже підписав меморандуми з українським урядом щодо «управління фондом відбудови». Це не допомога — це механізм зовнішнього адміністрування. Токсичність Фінка полягає в тому, що під виглядом залучення інвестицій українську інфраструктуру, надра, енергетику та аграрний сектор буде алгоритмічно передано під контроль транснаціонального капіталу за борги. Українська держава остаточно втратить економічний суверенітет, перетворившись на підприємство, акціями якого володіє один інвестиційний фонд.

3. Ілон Маск (SpaceX / X) — Монополіст інфраструктури війни
Маск — це символ приватизації війни та національної безпеки. Він довів, що приватний капітал у ХХІ столітті може бути сильнішим за державні армії. Монополізувавши комерційний космос та супутниковий зв'язок через Starlink, Маск отримав безпрецедентну владу.
Небезпека для України: Ми вже відчули цю смертельну небезпеку на власній крові восени 2026 року, коли один клік з каліфорнійського офісу паралізував українські ударні дрони під час бойових місій. Маск уособлює епоху орендованого суверенітету. Коли українська влада свідомо ховала власні космічні програми («Січ») і ракети («Сапсан»), вона готувала армію до цієї пастки. Залежність від приватної корпорації означає, що право нашої нації на самозахист та відплату регулюється не в Генштабі, а політичними симпатіями, бізнес-інтересами чи настроєм одного мільярдера. Це не війна за незалежність, це проксі-війна з дозволу модератора.

4. Білл Гейтс (Microsoft / Bill & Melinda Gates Foundation) — Біополітичний контролер
Гейтс давно перестав бути просто розробником софту. Сьогодні він — головний архітектор глобальної біополітики, найбільший приватний власник сільськогосподарських земель у США та ключовий лобіст тотальної цифрової ідентифікації (Digital ID), нерозривно пов'язаної з медичним статусом людини.
Небезпека для України: Гейтс фінансує ВООЗ та лобіює медичні протоколи, які стоять над національними урядами. Через інструменти «цифрового здоров'я» та екологічних квот формується система, де право людини виїхати з міста, працювати чи навіть купувати певні продукти (як-от справжнє м'ясо) буде алгоритмічно заблоковано, якщо її медичний, екологічний чи соціальний статус не відповідає вимогам глобалістів. Експерименти української влади з масовою оцифровкою громадян (від електронних реєстрів до медичних карток і даних ТЦК) — це побудова інфраструктури для цього глобального біополітичного концтабору, де людина стає біологічним ресурсом під наглядом алгоритму.

5. Пітер Тіль (Palantir Technologies) — Архітектор тотального нагляду
Якщо Фінк контролює гроші, а Маск — зв'язок, то Пітер Тіль контролює інформацію. Його компанія Palantir — це нервова система технофашизму, програмне забезпечення для предиктивної аналітики, яке зростило Big Tech із глобальними спецслужбами (ЦРУ, АНБ). Palantir обробляє гігантські масиви даних про громадян — від банківських транзакцій і медичних записів до переміщень і соціальних зв'язків.
Небезпека для України: Palantir уже офіційно працює в Україні, обробляючи дані для оборонного відомства. Але небезпека полягає в тому, що ці самі алгоритми предиктивної поліції використовуються для тотального внутрішнього нагляду. Ця система дозволяє державі та її кураторам виявляти, маркувати і алгоритмічно знищувати (через блокування рахунків, створення перешкод у бізнесі чи кримінальні провадження) будь-яке інакодумство чи спротив ще до того, як вони сформуються у реальну політичну силу. Це інструмент ідеальної цифрової зачистки конкурентів для компрадорської адміністрації.

Україна як полігон ліквідації

Українська влада — це не просто корупціонери. Це ліквідаційна комісія, яка свідомо і системно готує територію до здачі цим п'ятьом корпоративним імперіям. Вони вбивають наші ракети, щоб ми залежали від іноземних терміналів. Вони винищують український бізнес податками, щоб завтра віддати його за безцінь транснаціональним фондам. Вони заганяють нас у цифрові реєстри, щоб перетворити на покірну біомасу.

Технофашизм уже переміг у головах наших чиновників. Наш єдиний шанс вижити — це радикальний, безкомпромісний захист власної, суверенної автономії. Тільки збереження незалежного інтелектуального капіталу, розбудова закритої національної економіки, створення власного збройного циклу та відмова від інтеграції в глобальні цифрові пастки дасть нам шанс на життя. Інакше цифрова гільйотина впаде, і ми навіть не почуємо її звуку, добровільно прийнявши умови ліцензійної угоди. Показать меньше

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 19:25:53 +0300

16.10.2026 Владислав Смірнов : Технофашизм — інструмент нового світового уряду. частина 1

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 19:25:17 +0300

Світ помилково чекав повернення диктатури у вигляді військових чобіт, концтаборів та гучномовців на стовпах. Але диявол завжди еволюціонує. Сучасний тоталітаризм прийшов у вигляді зручних додатків, безконтактної оплати, екологічних рейтингів та приватного супутникового інтернету. Технофашизм — це не метафора з антиутопій, це вже розгорнута, робоча архітектура нового світового уряду, яка просто зараз форматує планету і стирає національні держави як історичний рудимент.

Технофашизм став базовим, фундаментальним інструментом розбудови нового світового уряду. У цій новій архітектурі класичні національні держави з їхніми гімнами та кордонами остаточно перетворюються на фікцію, на територіальні декорації. А їхні правителі, обрані на демократичних виборах, деградують до рівня слухняних сервісних адміністраторів, чиє єдине завдання — імплементувати чужу волю на ввіреній їм території.

Те, що відбулося на українському фронті восени 2026 року, коли американська корпорація одним кліком мишки в односторонньому порядку обмежила функціонал терміналів Starlink і миттєво паралізувала ударні операції цілої армії, — це не просто військовий інцидент чи прикрість приватної компанії. Це був масштабний, цинічний і показовий глобальний бета-тест нової архітектури примусу.

Нам наживо, ціною зірваних операцій та життів піхоти, продемонстрували, як виглядає геополітичне управління у ХХІ столітті. Нам довели, що суверенітет більше не належить тим, хто проливає кров за свою землю, не належить тим, хто сидить в окопах чи штабах. Він належить виключно тим, хто контролює цифрову інфраструктуру та володіє серверами. Ти можеш мати наймотивованішу армію у світі, але якщо твій зв'язок, твої системи наведення і твоя координація орендовані в іноземного мільярдера — ти воюєш лише доти, доки алгоритм вважає твою війну «доцільною» та такою, що не порушує «правила спільноти».

Біополітика, цифрова клітка та кінець свободи волі

Новий світовий порядок більше не потребує введення окупаційних танкових армад для того, щоб змусити цілі народи чи уряди до беззастережної капітуляції. Інструментарій технофашизму набагато тонший, швидший і невідворотний. Головною зброєю поневолення стає глобальна біополітика та тотальна цифрова ідентифікація. У цій системі координат кожна людина, кожне підприємство і кожна суверенна країна розглядається виключно як набір даних, як рядок коду в глобальній базі. Якщо нація намагається вести незалежну війну, відмовляється від кулуарних «перемир'їв» або намагається захищати свої економічні інтереси всупереч планам глобалістів, їй більше не оголошують класичний дипломатичний ультиматум.

Їй просто в один день знижують швидкість військового трафіку.

Їй відключають доступ до супутникових даних та критичної розвідки.

Їй алгоритмічно блокують фінансові шлюзи, паралізуючи економіку.

На індивідуальному та корпоративному рівнях цей механізм працює ще безжальніше. Здійснюється перехід до системи автоматизованих банківських обмежень, коли штучний інтелект блокує рахунки без рішення суду. Відбувається алгоритмічне скасування доступу до базових послуг за найменшу невідповідність нав'язаним соціальним, ідеологічним чи політичним стандартам.

У технофашизмі більше немає концепції невід'ємних прав людини. Право на життя, на працю, на ведення власного бізнесу, на вільне пересування і навіть на самозахист остаточно перетворюється на тимчасову ліцензію. Цю ліцензію цифровий уряд може анулювати в будь-яку секунду. Ти не опиняєшся у в'язниці — ти просто зникаєш із системи: не можеш купити їжу, заправити авто, виплатити зарплату інженерам чи підписати контракт. Цифрова страта стає буденністю.

Компрадори цифрової епохи та архітектура внутрішньої окупації

У цій новій, жорсткій системі координат стає абсолютно зрозумілою суїцидальна, на перший погляд, поведінка української влади. Коли вони роками методично знищували власні ракетні програми (як-от «Сапсан»), зупиняли фінансування Павлоградського хімічного заводу, ховали в шухлядах розробки вітчизняних радіолокаційних супутників серії «Січ» та жорстоко зачищали реальний сектор економіки — це не було помилкою недосвідчених профанів.

Це свідома, планомірна і високооплачувана робота компрадорської еліти. Їхнє головне, непублічне завдання — дощенту демонтувати будь-які залишки національної автономії, щоб безперешкодно інтегрувати українську територію у глобальну матрицю як абсолютно безправну, залежну ресурсну колонію. Вони працюють як ліквідаційна комісія власної держави, бо в новому неохозарському каганаті їм обіцяна роль локальних наглядачів — «каганів», які торгують обличчям на публіку, поки глобальні «царі» викачують ресурси.

У цій глобальній матриці українська влада виконує роль слухняної колоніальної адміністрації. Внутрішня окупація, про яку ми говоримо, — це підготовка території до передачі її під зовнішнє управління цим п'ятьом прізвищам та їхнім структурам. Внутрішня окупація, від якої сьогодні гине реальний сектор України, є прямою, невід'ємною проєкцією цього нового світового уряду. Місцеві чиновники ідеально виконують роль наглядачів нового світового цифрового порядку:
- вони запроваджують тотальний електронний контроль за громадянами та бізнесом (через ТЦК, податкові експерименти та банківський моніторинг).
- вони заганяють економіку під жорсткий нагляд міжнародних структур, перетворюючи країну на вічного боржника.
- вони добровільно, власними руками позбавляють армію власного технологічного суверенітету, прив'язуючи її до комерційних терміналів.
- вони здають державу в ідеологічну та цифрову оренду з однієї простої причини: в архітектурі глобального технофашизму незалежним, сильним націям з власною зброєю та власним капіталом місця не передбачено.

Ми опинилися в абсолютній точці неповернення. Технофашизм живиться не лише монополією на високі технології, але й нашою власною, добровільною відмовою від суб'єктності. Щоразу, коли країна відмовляється фінансувати своїх інженерів, коли вона не хоче створювати власні закриті системи зв'язку і лінується будувати незалежні економічні ланцюги від виробництва до збуту, вона власноруч, із радістю надягає на себе цифровий нашийник.

Будь-яка імітація так званого «прогресу» та «відбудови» під жорстку диктовку зовнішніх кураторів і транснаціональних корпорацій, на нескінченних грантових форумах — це лише комфортний шлях до цифрового концтабору, ключі від якого назавжди залишаться по той бік океану.

Технофашизм уже тут. Його мета — скасувати нас як суб'єкт історії, перетворивши на цифрову біомасу і тому єдиною формою виживання та реального опору цьому новому світовому уряду є жорсткий, агресивний і абсолютно безкомпромісний захист нашої фізичної, технологічної та фінансової автономії. Тільки збереження власного інтелектуального капіталу, розбудова закритої національної індустрії та наявність власних, суверенних інструментів стримування (від балістичних ракет до незалежних систем зв'язку) здатне врятувати націю від повного поглинання. Право на власну автономію — це останній рубіж людської свободи у ХХІ столітті. Ті, хто його здадуть, назавжди залишаться лише цифровим пилом в алгоритмах Світового уряду глобалістів. Показать меньше

18.10.26 Ярослав Бойченко Вибране

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 13:49:27 +0300

Кожна країна має такого лідера(керівника ) котрого вона достойна.Трамп і США в цьому не є винятком.Це не Трамп привів США до такого стану речей , це хворе суспільство привело хворого Трампа до влади.

Прихований економічний і політичний кризис призвів світову спільноту до Трейтьої світової війни.Ця війна відбувається вже не за розподіл зон впливу та ресурсів, вона відбувається за виживання відживших світових імперій, котрі ще вважають себе такими. 

18.10.26 Ярослав Бойченко Просвітлення може прийти лише для світлих

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 18 Oct 2026 13:40:18 +0300

З коментарів на допис.

Просвітлення може прийти лише для світлих, а для темних воно небезпечне, тому всі часи темні(таємні) сили завжди були найнебезпечнішим ворогом  людства.Недаремно ж кажуть "скільки вовка не годуй, а він все на ліс поглядує".
Ця проблема немає національності, якщо взагалі вона(національність)  існує і є реальний індефікатор неї. Ще з погляду родословності та родоводу та їх генетології можна відслідкувати і упередити вплив таких слуг темних сил на загальнолюдську спільноту.В старину такі роди були мічені, вони мали прокляття за попереднє і нинішнє зло, несли те прокляття і передвали його  своїм нащадкам аж до загину їх роду.Про таких казали, його дід- прадід , чи баба-прабаба водились з нечистою силою , чи в роду було братовбивство, крадівництво, здирництво,зрадників, від таких старійшини інших родів застерігає, не знайся з тим родом , не будуй з ними  сімейних уз...То ж якби ми прислухатись до своїх пращурів, берегли іхні завіти і дотримувались родових Конів, то не мали б такої біди яку маємо сьогодні.
Нашу пам 'ять генетичну родову знищували завойовники, натомість насаджуввли нам писан"ізТорію".Ми ще й зараз шукаємо в тому Торо-писанні причини наших біда і в них пробуємо найти вихід з темного тупику!
Треба все писане викинути геть на сміття,все без виключення, очистити свою свідомість, відновити самосвідомість свій світогляд, шукати світлі промені що проливаються зверху до наших мізків, вчитися їх правильно розуміти і застосовувати у своєму земного житті.,Лише зверху може прийти просвітлення та порятунок, знизу  від землі може прийти лише зло і погибель. 

1.10.26 24tv.ua Мир із Росією не може бути бізнесовою угодою: Валерій Залужний про війну, мир і роль ветеранів

noreply@blogger.com (sveola) — Sun, 4 Oct 2026 15:35:45 +0300

Автор колонки:Валерій Залужний Війна проти України, яка стала частиною руйнування старого світового порядку, є не тільки ключовою, а й унікальною подією світової політики після завершення "холодної війни".

Ця війна є унікальною за своїми причинами та формами її ведення. Але ще унікальнішими будуть її наслідки. Наслідки, які ми отримаємо саме через помилки усіх опонентів, а не через реалізацію політик і стратегій. Хоча, схоже, це вкладається в чиюсь стратегію.

Доля війни у руках солдатів

Унікальність наслідків помилок полягає не лише в очевидному і передбачуваному результаті. Унікальність полягає саме у впертому небажанні розуміти причинно-наслідкових зв'язків цієї війни заради уникнення можливості вплинути на цей результат.

Попри широке коло залучених до цього процесу лідерів країн, виживає і унікальний маркетинг. Він, незважаючи на неочевидне небажання бачити майбутні дії, і далі заробляє гроші, які буквально падають з неба України. Вбиваючи при цьому щодня мирних жителів.

І, звісно, попри явні загрози, про сучасний варіант індустріалізації – технологізацію – ніхто і не думає вести мову. Це потрібно лише тим, хто через це виживає, але таких технологічних можливостей не має.

Як наслідок – чи не вперше в історії людства доля цієї війни у самісінькому центрі Європи вирвана з рук стратегів та мислителів і передана солдату на полі бою. Цей солдат, як не дивно, вже не є заручником чиїхось політичних амбіцій, а лише учасником величезного напівмаркетологічного процесу, де вимірюють не силу і здатність перемогти, а намагаються укласти якісь угоди, які були актуальні вчора, щоб не думати про завтра. І саме цей солдат і є тією рушійною силою, яка може все зупинити. І саме це вже колись було.

Старий світовий порядок зруйновано

Сьогодні мало сказати, що Україна продовжує війну на виживання з Росією. Я б сказав так: це наша війна за власну свободу з тими, хто хоче забрати у нас її силою, і тими, хто хоче її вигідно продати. За такого сценарію, мабуть, це вже буде не тільки Росія і не тільки проти України, попри те, що поки що гинуть тільки українці.

Саме під час цієї війни, на відміну від інших воєн після 1945-го року, була порушена глобальна стабільність. Хтось ще сьогодні вважає, що якщо його не бомблять роботи, то світовий порядок не руйнується. Таких багато і серед розумних людей. На жаль.

Ця війна, як першопричина глобальної нестабільності, вже відкрила двері війні на Близькому Сході і може розпочати інші конфлікти. Але це ще не все. Бо унікальність цієї війни ще й у тому, що допоки воюють одні, вже змінюються уряди і політики в тих країнах, які ще вчора щосили, навіть власною кров'ю, рухалися до демократії і вважали це історичним здобутком.

Ще цікавіше дивитися на географію цих країн. Саме вона підтверджує, що правила, за якими вибудовувалася ця демократія і відкривала двері усім охочим за лекалами "холодної війни", вже не працюють. Незважаючи на те, у якій півкулі це відбувається. Жодний авіаносець, як символ тієї війни і тієї епохи, від цього вже не врятує.

Процес руйнації старого світового порядку лише набирає обертів і продовжує впливати на всі без винятку економічні та безпекові процеси у світі.

За абсолютного небажання хоча б аналізувати цей процес, результати стають все більш очевидними – як через втрату потужності "холодної війни", так і через ціну на пальне у країні, яка і була символом демократії і пального. Декому навіть здавалося, що ці поняття пов'язані і вони будуть вічними.

Але запущені російськими військовими ракети та дрони, зібрані в основному з деталей поза Росією, які безперешкодно падають на території НАТО, попри небажання це бачити вчора, вже сьогодні спонукають інших лідерів шукати винних серед тих, хто воює, і шукати найдешевше пальне. Бо саме через демократію часів "холодної війни" одна демократія відмовила іншій у її бажанні на цю ціну впливати.

Почувши усе це, генерали, які служили в середині 1980-х років, мабуть, м'яко кажучи, цьому б не повірили. До речі, і в спроможності України битися за власне життя вони також не вірили. Як не вірили і тому, що ми можемо перемогти.

Ветеранів позбавляють права впливати на майбутнє

Віра в перемогу і в самій Україні офіційно змінювалася. Спочатку був справедливий мир, потім – справедливий і тривалий, врешті – гідний. Але це не вирішує нашу з вами проблему. Проблему війни і миру. Бо якщо мир ветеранам таким, як ми з вами, не зовсім до душі через відчуття справедливості і можливість впливати на мирне життя, то, на жаль, війна приймає нас саме такими, якими ми звикли бути. А ми звикли віддавати найдорожче, що у нас є, – життя заради інших.

І проблема якраз у тому, що з часом люди, які розуміли, що хтось за них віддав своє життя, про це швидко забувають. Так, вони ще вітають нас, часом поступаються місцем в автобусі, проте вважають, що будувати мирне життя і впливати на нього, щоб уникнути наступної війни, ми вже не маємо права. Наше право, на їхню думку, залишається там, де згасає інерція кулі, яка була призначена саме для нас.

Саме тому в Україні миру немає вже 12 років, попри те, що усе це відбувається в центрі Європи. Бо ті, хто віддав за це життя і ще були цьому свідками, вже самі в історії. А ті, чия робота – будувати мир, звісно, не питають про це поради у тих, хто знає, скільки реально такий мир коштує.

Старі правила і міжнародне право вже не працюють. Доказом цього є свіжі могили з прапорами і ветерани, які шукають правду і справедливість. Більшість із них її знаходить, але вже серед тих же прапорів держави, яку вони захищали і якій стали непотрібними. Лише через те, що інерція кулі не знайшла їх там, де мала знайти.

Кінець старого світопорядку

А тим часом війна триває. Унікальна. Бо це перша війна у цьому столітті, яка починалася як війна за свободу, а переросла у війну за право жити. Війну на виживання на цьому етапі.

Після Другої світової війни, звісно, була не одна війна. Ці війни несли страшні наслідки, але метою були нафта, ресурси, логістика, вплив. Але саме факт посягання на свободу, за яку країна боролася сотні років, дійсно здивував. Це було те, за що боролися і вмирали наші діди, щоб ніколи і ніхто цю свободу не відібрав.

На мою думку, найбільше здивувалася сама ООН – як інституція, покликана оберігати свободу. Організація, що не лише досі захищає права країни-агресорки, яка щоденно вбиває, а й, як виявилося, організація, що саме цю свободу і незалежність не здатна захистити.

Бо інститут ООН був складовою і доповненням всього того ж старого світового порядку, де захист свободи декларувався, але між рядками цих декларацій передбачався майже законний вплив на цю свободу. Не завжди силою. Цей вплив обмежувався лише комусь дозволеним районом впливу. Врешті, ми, українці, вимушені такі правила ламати.

Україна, всупереч усьому, особливо міжнародному праву і бажанню сучасних політиків, почала силою змінювати правила, бо іншого виходу не мала. Бо бажання мати свою свободу і обирати своє майбутнє вартувало дорожче за наше життя. На жаль, та ж сама інерція кулі, знайома нам з вами, виявилася безжалісною. Все більше і більше прапорів стає на наших з вами кладовищах…

Невже політики не бачили, що після анексії Криму у 2014-му році уся система міжнародного права, вибудована після Другої світової війни, перестала діяти? Усі ці статути ООН, Гельсінські угоди, Віденська конвенція про право міжнародних договорів, Будапештський меморандум і пов'язаний з ним договір про нерозповсюдження ядерної зброї перестали діяти як запобіжники можливого розв'язання війни. Третьої світової війни.

Протистояння авторитаризму та деградуючих демократій

Можливо, усе це – наслідок тектонічних зсувів суспільств, еліт і стратегій після закінчення "холодної війни" у 1991 році. Історія це підтвердить. Очевидне одне – після того, як останні солдати великої війни пішли в історію, до своїх побратимів і прапорів, політики, не розуміючи ціни життя, зробили свою справу. Бо саме нереагування і відсутність аналізу та розробки нових стратегій в нових умовах і світових обставинах призвели до того, що агресор зазіхнув на нашу свободу, і цьому ніхто не запобіг.

Вже потім, через щире занепокоєння, цей вакуум волі і сили привів в центр Європи геноцид, де виживання стало нормою для одних і щирим співчуттям та іноді претензіями для інших.

Згодом, коли Україна самотужки била другу армію світу, все та ж неспроможність світового порядку припинити війну в центрі Європи призвела до невідворотного – протистояння світового авторитаризму проти вже деградуючих демократій Заходу. Спочатку через підтримку війни в Україні, а згодом – і встановлення своїх правил в інших регіонах. Ці правила ви сьогодні бачите на цінниках АЗС, яких скоро ми можемо взагалі не мати, бо їх знищує Росія – ракетами і "Шахедами" з деталями, виготовленими за її межами.

Але, як я казав вище, усе це лише набирає обертів, не питаючи нашої з вами думки про вартість життя. Бо якщо сам світовий порядок вже не працює, то логічно, що і міжнародне право, яке має бути основою (хай навіть переговорного процесу), відсутнє. Тоді ми точно з вами розуміємо, що за відсутності такого права будь-які домовленості – це лише прелюдія до наступної війни, початок якої лише питання часу.

Не може бути ніякої бізнесової логіки у врегулюванні війни

Ми не торгуємо власною свободою. І жодні дипломатичні чи бізнесові здібності тут ні до чого. Бо завершення однієї війни – це умови початку наступної. І саме цей проміжок часу буде залежати від тих, кого інерція кулі пощадила. Бо саме вони будуть завжди нагадувати про ціну, яку коштує цей мир.

Сьогодні ми стали свідками того, як ті, хто мав би пам'ятати про ціну життя і берегти його, продовжують спокійно працювати далі в умовах кимось створеного глобального хаосу, спричиненого, перш за все, війною в Україні. Через використання її як війни демократії і тоталітаризму.

Тоді потрібно визнати, що саме перемога України і буде перемогою демократії. Але це для декого складно, бо за це потрібно не тільки допомагати вижити, а й боротися. І почати треба з того, щоб не боятися назвати ворога ворогом, а не бізнес-партнером.

У цій війні арсенал демократії майже вичерпано. Чи не вперше в історії одна велика країна втратила інструменти впливу на тих, хто не тільки вбиває, а й руйнує світовий порядок. А угода з дияволом просто неможлива. Бо він розуміє лише силу. І ця сила – ми. Ті, хто знає скільки коштує найдорожче. Це навіть не життя. Це свобода, яка варта того, щоб за неї боротися і перемагати.

Унікальність цієї війни ще й у тому, що саме вона штовхнула колесо прогресу, який робить сильнішими тих, хто воює, і послаблює тих, хто співчуває. І тоді ми з вами, напевно, будемо останніми ветеранами, які мали почуття. Почуття обов'язку, почуття любові, і врешті – справедливості.

Навіть важко уявити майбутнього ветерана, у якого буде зачіпований мозок і сталеве серце. Це буде машина. А якщо це буде машина, тоді ми точно програли. Програли самим собі пам'ять про тих, хто заради нас вже під прапорами.

Ми не маємо бути останніми, хоч ветеран війни – це теж погано. Але програти війну самим собі – це ще й втратити цивілізацію. Обмінявши її, наприклад, на рідкоземельні матеріали для роботів-вбивць. Раз і назавжди.

https://24tv.ua/viyna-rosiyi-proti-ukrayini-veteranska-politika-kolonka-valeriya_n3151759

3.09.26 Наталя Мобіло

noreply@blogger.com (sveola) — Sat, 3 Oct 2026 20:55:21 +0300

Результат розслідування CNN показав, що компанія Affinity Partners, яка належить зятю Трампа, Джареду Кушнеру, володіє найбільшою часткою в ізраїльській компанії, яка фінансує військові операції Ізраїлю – від Гази до Ірану.

Компанія Affinity Partners, що належить Кушнеру, подвоїла свою частку в ізраїльській компанії Phoenix Financial незадовго до того, як Трамп повернувся до Білого дому.

Phoenix інвестує сотні мільйонів доларів у найбільшого ізраїльського виробника зброї, Elbit Systems, який отримав широку негативну репутацію у світі, оскільки його заводи виробляють смертоносні безпілотники в таких країнах, як США та Великобританія, що призвело до протестів активістів, які часто закривають цілі заводи.

Згідно з CNN, Phoenix також володіє частками в щонайменше восьми інших компаніях, які постачають смертоносну техніку та зброю ізраїльській армії.
 Асортимент включає все: від безпілотників до військових кораблів і будівельної техніки, яку часто можна побачити в Газі та південному Лівані.

Що не заважає йому з понтами кататися на переговори, вдаючи  крутого та дуже  талановитого  "миротворця ".

Цікаво ,яка частка в українському ринку озброєння належить Зятькову та кампанії і чи хтось ще вірить, що дані бенефіціари здатні закінчити  неоголошену війну проти українського народу ? 

3.09.26 Вера Бондаренко

noreply@blogger.com (sveola) — Sat, 3 Oct 2026 20:47:21 +0300

2.10.26 Владислав Смірнов : Частина 2. Полювання за обличчями і автономна зброя Lethal Autonomous Weapons Systems — LAWS

noreply@blogger.com (sveola) — Fri, 2 Oct 2026 21:29:49 +0300

У першій частині мого дослідження я докладно розібрав, як під прикриттям цифровізації та воєнної необхідності українська держава відчинила двері для іноземних систем масового нагляду — на кшталт Clearview AI та Palantir. Я вказував про втрату цифрового суверенітету, незаконне зішкрібання мільярдів облич та ризик побудови поліцейського «розумного міста», де кожен крок громадянина фіксується алгоритмами приватної корпорації. Проте дискусія про право на приватність в умовах екзистенційної війни багатьом здається розкішшю. «Хай стежать, аби ловили російських диверсантів», — часто лунає у відповідь на попередження правозахисників.

Але проблема інтеграції алгоритмів розпізнавання облич у державну інфраструктуру виходить далеко за межі Конституції чи поліцейського свавілля. Коли бази даних зшиваються з військовими технологіями, порушення приватності перетворюється на фізичну, неминучу летальну загрозу. Побудова централізованого біометричного паноптикуму — це не просто цифровий авторитаризм. Це створення ідеальної архітектури для власного зневадження.

Динамічна карта нагляду

Перший і найбільш очевидний ризик створення надцентралізованих баз облич, підключених до міських систем спостереження, — це їхня вразливість перед зовнішнім ворогом. Якщо національна база біометричних шаблонів (незалежно від того, чи це сервери іноземної Clearview, чи системи МВС) буде скомпрометована, правила шпигунства зміняться назавжди. Ворогу більше не доведеться утримувати дорогі агентурні мережі, ризикувати шпигунами та вести складне зовнішнє спостереження. Зламавши або купивши доступ до бекдорів такої системи, російські спецслужби отримають готову динамічну карту території України в реальному часі.

Будь-який український комбат, що повернувся на ротацію, офіцер військової розвідки, ключовий співробітник СБУ, інженер оборонного заводу, лідер волонтерського руху чи державний діяч миттєво перетворюється на маркер на ворожому моніторі. Достатньо такій людині потрапити в об'єктив камери «безпечного міста» на перехресті або глянути в термінал самообслуговування на звичайній АЗС — і вона буде автоматично ідентифікована системою. Ворог без жодного пострілу чи агента отримає точні координати, вектор руху та час пересування найважливіших людей у державі.

Еволюція машинного зору

Але справжня катастрофа розгортається на стику цієї біометрії та еволюції безпілотних систем. Сучасна війна в Україні вже демонструє стрімке вичерпання класичних радіокомандних каналів управління дронами. Через надзвичайно щільну роботу засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) з обох боків, керувати FPV-дроном чи розвідником вручну стає дедалі важче. Сигнал глушиться, картинка зникає, місія зривається.

Військово-технологічна думка не стоїть на місці. Наступний, вже розпочатий технологічний стрибок — це перехід до автономних летальних систем зброї (Lethal Autonomous Weapons Systems — LAWS).

Ці машини більше не потребують постійного зв'язку з пілотом. Вони функціонують на базі бортового комп'ютерного зору — технології Edge AI (штучний інтелект, що обробляє дані безпосередньо на мікрочипі самого пристрою, без звернення до хмарних серверів). Дрон стає абсолютно стійким до будь-якого РЕБу, адже йому просто не потрібен радіоканал. Він бачить світ через власну бортову нейромережу і приймає рішення самостійно.

Автономна ліквідація без оператора!

І саме тут привчання нашої правоохоронної вертикалі та суспільства діяти на основі рішень алгоритмів (впроваджуючи сумнівні технології розпізнавання облич на кожному кроці) відкриває пряму дорогу до найстрашнішого сценарію. Що відбувається, коли алгоритми розпізнавання облич зливаються з автономними ударними системами? Виникає зброя ідеального терору. Якщо національна база біометричних шаблонів компрометується ворогом, унікальні математичні матриці облич українських командирів, міністрів та лідерів спротиву більше не лежать у теках ФСБ. Вони завантажуються безпосередньо в мікрокомп'ютери ворожих автономних безпілотників або наземних роботизованих платформ.

Уявіть цей процес: такий дрон прориває лінію фронту або запускається диверсантом у глибокому тилу. Він здійснює патрулювання в режимі абсолютного радіомовчання. Його не бачать антидронні рушниці і не глушать куполи РЕБ. Він летить над вулицями Києва, Харкова чи Дніпра, неперервно скануючи людей у транспортних засобах, за вікнами офісів чи просто на пішохідних переходах за допомогою своєї камери та бортової нейромережі. Як тільки комп'ютерний зір фіксує обличчя і воно збігається із завантаженим біометричним вектором — машина самостійно переходить у режим атаки. Вона завдає кінетичного удару. У цьому ланцюжку більше немає людини, яка натискає на курок. Відбувається ліквідація за принципом людина поза контуром системи операторського управління. 

Архітектура власного обезголовлення

Коли посадовці Міністерства цифрової трансформації чи МВС радісно звітують про розширення мережі камер з розпізнаванням облич та підключення їх до закритих аналітичних баз іноземних підрядників, вони навряд чи думають про Edge AI чи дрони-вбивці. Вони мислять категоріями штрафів, розкриття дрібних крадіжок та «зручності» для силовиків. Але технологічна реальність невблаганна. Будь-яка база даних, яка містить оцифровану біометрію нації, рано чи пізно стане об'єктом хакерської атаки ворожої держави.

Створюючи незахищену, надцентралізовану систему біометричного обліку та добровільно здаючи ці дані алгоритмам корпорацій-скраперів, держава робить дещо значно гірше за побудову поліцейської диктатури. Вона власноруч формує ідеальну, готову координатну базу цілевказання для власного зневадження. Надаючи ворогу математичну формулу облич тих, хто тримає оборону країни, ми програмуємо зброю, від якої вже неможливо буде сховатися.