"Аби знали, які ми загадочні :)"

Скандинавські діалоги

2015-08-20T14:51:00.001+03:00

Як розповіді Ларса, Югана і Стіни відкрили мені нетуристичну Швецію

«Тобі не здається, що Швеція — нудна країна?», — допиваючи бокал юлмусту, запитує мій співрозмовник. На ньому сірий твідовий піджак і чорні окуляри, його світле волосся — по-гарріпоттерівськи розтріпане. Ларс — професор психології Стокгольмського університету. Як він сам говорить, він «більше українець, ніж швед». Останніх років з двадцять Ларс із дружиною-українкою часто навідується на захід України. Саме тому його українській, мабуть, позаздрив би дехто з колишніх політиків.

Сидимо в кафе на найвищому поверсі телевізійної вежі Стокгольма.

«Якщо ти про надмірну педантичність — комусь її сильно бракує», — відповідаю Ларсу, мало не перекрикуючи росіянок, які щойно зайшли споглядати місто зі 150-метрової висоти.

Ларс розповідає, що шведський соціалізм іноземці надто ідеалізують, а щоб купити в держави квартиру доведеться все одно півжиття працювати. Щоправда, кредит як на навчання, так і на житло у Швеції дають під мізерних 2%. «Працювати до скону, але в боргах, — типова практика для західних країн», — каже співрозмовник. Що ж, не беруся сперечатися.

«Тобі ніхто не хамить, власники вигулюють своїх собак з одноразовими пакетиками, а газони завжди доглянуті. У Стокгольмі розмірене й спокійне життя, тут повно туристів і емігрантів, на дорогах часто затори, а квартири — дорогі», — продовжує Ларс і хапає камеру, щоб зробити знімок пташки над Скансеном — першим у світі музеєм під відкритим небом. Професор продовжує: «Тут бракує драйву, тому доводиться у відпустку їхати в Нью-Йорк чи Париж».

З вигляду офіціанта, який голосно сказав кілька монотонних, взагалі незрозумілих мені слів, припускаю, що споглядання краєвидів час завершувати. «Дивись, а ним дуже дешево за ніч можна добратися до Естонії. Шведи так іноді роблять», — показує на паром між островами, ховаючи камеру в сумку.

Ще кілька десятків років тому шведи масово їздили в Норвегію — «по магазинах», а норвежці працювали офіціантами у барах Швеції. Після освоєння кількох нафтових родовищ у Північному морі й збільшення видобутку Норвегією газу, ситуація докорінно змінилася. Хоча економічно скандинавські країни випереджають деякі країни зі «Старої Європи», сьогодні все більше шведів на заробітки їздять саме в Норвегію й Данію, а заради економії грошей — по магазинах Прибалтики. Явище, ймовірно, не масове, але про нього, принаймні, чимало говорять.

Рахунок за два традиційні шведські напої немалий — у перерахунку на українські гроші — 400 гривень. Ларс виймає кілька пластикових карток і протягує золотисту офіціанту. «Готівкою у Швеції мало хто користується», — каже професор, коли востаннє дивимося на місто через величезні вікна.

Щойно зійде сонце у традиційно хмарній Скандинавії – у кав'ярнях старих колоритних будинків центру Стокгольма повно відвідувачів.

Вуличні музики

Гамластан - центральний острів міста. Стара частина

У Стокгольмі більше 70-ти музеїв. Щороку тут вручають Нобелівську премію (лише Премію миру – в Осло). На фото – міська ратуша

Риксдаг - шведський парламент

З XVI століття королівський палац у Стокгольмі охороняє полк лейб-гвардії. Щодня опівдні відбувається урочиста зміна караулу, яка завжди привертає увагу туристів

МІСТО ЧОТИРНАДЦЯТИ ОСТРОВІВ...

«Тебе не зупинить на дорозі даїшник і не проситиме копієчку замість штрафу. В Україні машину зі шведськими номерами сприймають, як мішок грошей на колесах. Раніше мене зупиняли на кожному посту ДАІ. У Швеції ти їздиш ідеальними дорогами, а якщо перевищиш швидкість — заплатиш штраф, рівний середній місячній зарплаті в Україні, але, скоріш за все, в тебе просто заберуть права», — дорогою в один із замків продовжує розповідати Ларс.

«Шкодою-універсалом» їдемо дивитися на Дроттнінгхольм — замок, де постійно живе королівська сім’я. Характерно, що саме «універсалів» на дорогах більшість, тоді як континентальні європейці надають перевагу «хетчбекам». Дороги тут — взагалі унікальна тема. За рівнем запобігання смертності Швеція — у п’ятірці лідерів, бо ще наприкінці 1990-х уряд запровадив програму Vision Zero. Ініціатори задумали організувати рух на дорогах так, аби помилка водія врешті не призвела до смертельного результату. Статистика не обманює, програма реально працює, а інші країни охоче переймають шведський досвід.

«Острів королеви» — дослівно назва замку шведською. Все — як і пасує пристойному комплексу для перебування там монархів: тут і своя церква, і оперний театр, і китайське селище, озеро й сади. Королівська сім’я у Швеції велика, а значна частина землі в країні й усі парки — у її власності. Тому поряд із справами державного значення і представницькими функціями члени королівської родини управляють маєтками і вирішують, чи віддавати і кому саме землі в користування.

Біля замку ми так і не зупинилися: після заходу сонця не пасує тривожити спокій монархів. Їдемо на ще один острів стокгольмського архіпелагу. Місто розкинулось аж на 14 островах.

ДИВОВИЖНІ БУДНІ СІМ’Ї ПЕТТЕРСОНІВ

Сьогодні я ночую в заміському будинку сім’ї Петтерсонів — типових шведських пенсіонерів. Юган — 79-річний сивий чоловік у чорній флісовій кофті, худий, невисокого зросту. Стіна — усміхнена висока жінка, яка років на п’ять молодша за свого чоловіка. Навіть крізь зморшки бачу красиву, повну енергії, хоча вже немолоду, жінку. Після виходу на пенсію обоє поїхали працювати у Вашингтон на дипломатичну роботу: від того без жодного акценту розмовляють американською англійською.

«Йдемо, покажу, як ми живемо», — проводжаючи Ларса, говорить Стіна. Петтерсони живуть у великому двоповерховому будинку одразу на березі протоки. Поруч гестхауз, в якому сьогодні й зупинюся. Біля дерев’яного пірса, який видніється з-поміж очерету, пара каяків і лежаків для засмаги. «Щодня взимку на ковзанах ми з чоловіком катаємося до Гамла Стану», — каже Стіна, а завзяття в її словах вистачило б на цілу команду хокеїстів. До історичного центру Стокгольма, в чому переконаний навігатор, близько 10 км. «Це замість вранішнього купання і зарядки?» — здивовано питаю і важко уявляю собі українських пенсіонерів на ковзанах. Жінка ніби й не чує: «А тут у нас сауна, батут і поле для волейболу»...

На вечерю — свіжий салат, рис зі шматком лосося, келих Pripps і вечірня газета з фотографією Донбасу на першій шпальті. «Коли ж Росія від вас відстане?» — риторично запитує Юган, зітхає: «Вони і Фінляндії не давали спокою колись, але ж так і не отримали, що хотіли!»

Петтерсони кажуть, що добре знають українську ситуацію, але, як і більшість знайомих європейців, упевнені: Донбасу треба дати автономію. За розмовами про геополітику й туризм, США і Великобританію непомітно пройшли дві години. «Я вранці маю літак на північ. Ми зводимо невеликий будинок в Лапландії, щоб влітку могли кататися на лижах...» — не перестає дивувати позитивна Стіна, проводжаючи до гестхаусу, який в Україні могли б запросто переплутати з модною віллою.

Після кількох годин серед життєрадісних пенсіонерів сів працювати. Перед екраном ноутбука на світанку намагався згадати хоча б кількох знайомих мені людей в Україні, які у майже вісімдесят років катаються на ковзанах і лижах, щоранку плавають і бігають 10-кілометрові дистанції. Не згадав. В голові виникали образи літніх пар у Лондоні, Токіо, Мюнхені й Нью-Йорку. Хтось за чашкою кави в італійському кафе споглядав Дуомо, а хтось — легко досягає вершечка Тавер-брідж, щоб зробити серію знімків на свій сучасний фотоапарат...

ДО ЗУСТРІЧІ, СТОКГОЛЬМЕ!

Вранці Ларс підкинув мене в аеропорт, а перед тим Юган і Стіна непомітно запхали в рюкзак пакунок. Лише в Києві я виявив, що в коричневий папір вони завернули два бутерброди й апельсин. У літаку слухав у плеєрі пісні ABBA. До речі, в музей цих шведських музикантів, як і в музей Астрід Ліндгрен, за другий свій візит я так і не потрапив. Що ж, буде нагода навідатися в гості ще раз. І знову набратися позитиву і натхнення.

Опубліковано в "Дні".

Лани широкополі, і Дніпро, і кручі... і канівські соняшники

2015-08-20T12:43:00.000+03:00

Аби не сидіти в Києві якось поїхали ми зі Славою в Канів. Дорогою знімали відео, яке разом з детальним описом манрівки буде згодом. Нечасто вдається бувати на Черкащині, але після тієї поїздки бували на Канівщині ще двічі.

12 липня дорогою споглядали жовтезні поля соняшників, які, звісно ж, не оминули увагою наші фотоапарати.

У цих місцинах Дніпро особливо широкий. Неподалік Канівська ГЕС, під час спорудження якої радянській владі довелося затопити кілька сіл.

Позаду мене на величезному постаменті в повний зріст пам'ятник Шевченкові. Ці місця він мав на увазі, коли писав свій Заповіт.

Мені тут неабияк подобається, але тричі за місяць бути на Чернечій горі – трохи забагато :).

Шевченко дивиться прямо на Дніпро і кручі.

Тут створили музей, до якого через повну відсутність туристичної інфраструктури добратись автом без навігатора дуже тяжко.

Але прекрасність місцин неабияк вражає, тому й вранішні блукання Каневом швидко забуваються :).

Музей і гробниця розташовані у Канівському заповіднику, яким, до речі, керує... Київський університет Шевченка.

Студенти проводять тут літні місяці під час практики, а такі готелі (на фото вище) тимчасово виконують функції гуртожитків. Кажуть, молоді люди негативно впливають на екологію заповідника, бо часто палять вогні і викидають пляшки з-під охолоджуючих напоїв прямо в лісі.

Місця тут справді вражаючі, але, певне, потребують більшого захисту.

Півгодини лісовими дорогами і вийшли до Дніпра південніше музею.

До Києва поверталися за годину перед заходом сонця з надією втрапити на соняшники.

Здається, з часом не прогадали.

Зійшлись зі Славою на думці, що соняшники таки варті бути фотографованими :).

Навмисно не розписувався, бо є відео, яке буде окремим постом.

Черкащина справді вражає. Але я б ніколи сюди не втрапив, якби не захмарний курс долара і повна фінансова неможливість мандрувати світом. Однак фінансова скрута в країні відкриває перед очима величезну скретчкарту України, невідомі місця якої так і хочеться позатирати монеткою :).

Мандруйте!

На море за 35 годин

2015-06-19T23:36:00.000+03:00

П’ятниця, післяобід. Сиджу в червоному кріслі й читаю черговий текст. У колонках грає радіо Paradise, яке зовсім недавно відкрила для веб-редакції Аліна. Збоку до стіни притулений напакований рюкзак – я вже знаю напевне, що ночувати нині вдома не варто: до сусідки приїхали батьки. День перед тим запропонував Лісовим Чортам вчверити щось екзотичне на вихідних, але ми люди дорослі й зайняті, а всі вихідні розписані задовго до того. Відчайдушно лишаю на Фейсбуці пост із пропозицією «рванути з Києва «моря», заночувати в наметах і повернутись назад в неділю на вечір». Окрім купи лайків і захопливих коментарів за майже півдоби – жодних конструктивних пропозицій. …до 23:30 п’ятниці! Коліжанка Віта зголосилась їхати.

Ранок суботи. Віта вранці поїхала в офіс по спальник (планували ночувати в наметі). Загалом же «планування» в плани не входило, тому навіть остаточну локацію для вакації вибирали за півкілометра до одеської об’їзної…

Фігачить сонце, в плеєрі вдруге крутиться mp-3 з піснями а-ля класік-рок 80-х, Віта поруч підспівує, на спідометрі 110. З Вітою ми знайомі з університету, навіть півтора роки знімали разом квартиру вже в Києві навпроти «ЗАГСу". З Вальою, яка спить на задньому кріслі, ми теж знайомі з універститету, але заочно. Сьогодні вона перманентно живе в Німеччині, але в Україні тимчасово дає раду з візовими бюрократичними процедурами...

Кілька зупинок, трохи більше 6-ти годин на дорогу, останніх 40 кілометрів селами одещини і... море!

«Де у вас тут можна з наметом розкластись біля пляжу?», – питаю водіїв маршрутки в Кароліно-Бугазі. Дядьки в білих сорочинках з коротким рукавом і барсєтками. Між собою говорять російською, але відповідають одеською українською: «Та нема вже тут де розкластись. Всьо розкупили. Олігархи! Всьо забудовано отелями. Не те, шо раньше – можно було в полі палатку поставити. Грузінів повно!», – каже товстіший, який зліва. «Та в нас тепер навіть етат, губєрнатор, грузін, б***дь!», – з надривом каже інший.

У прибережних готелях на ніч трьох молодих людей за 25-ть брати не хочуть. Кажуть, «ми так нє практікуєм». А не дивно, бо на паркінгах здебільшого Паджеро й Лендкрузери, а поруч пузаті дядьки з таранькою в одній і пластиковим стаканчиком розливного Чернігівського – в іншій руці. Ймовірно менш ніж на тиждень такі не їздять. Та де ж їх лише стільки береться? Мені от важко дається до розуміння мотивація багатих. Чому «папік» з сім’єю і Рендж-Ровером з київськими номерами їде на пляжі одещини/херсонщини/миколаївщини, 4 години томиться в дорозі і далі живе в дорогому, але галіменькому готелі? З галіменького готеля, до слова, лише перед початком сезону зідрали фарбу часів радянських. З іншого ж боку в Туреччині, Кіпрі, Італії чи Іспанії такі ж багаті. Буянять, мусорять, але з ол-інклюзів, масажами й спа. Жлобство? Не думау.

Після невдалих пошуків кемпінгу і відвідин кількох рісепшинів наважився піти до «приватників». 100 грн з людини і в розпорядженні кімнатка з розкладним диваном і двохспальним ліжком, голубенькими стінами, душем надворі і кухнею. Це все за 50 метрів від моря.

«Меня зовут баба Саша, а тебя как, дитё?», – вітає з порогу старша невисока жінка. Вона болгарка, її чоловік – білорус. Обоє більше 20-ти років пропрацювали в «госсовете», але обоє мають мізерні пенсії і невеликий бізнес: здають апартаменти туристам. Її сини – офіцери української армії. Зараз в АТО. Пані Олександра каже, що до Порошенка в Затоці ставляться з недовірою. «Хотя он и наш, земляк, его сдесь не любят», – каже жінка. Аргументи все ті ж: «говорил, что война закончится за 3 дня». Про Саакашвілі-губернатора, переконана, поки рано говорити. За підтримку одного з кандидатів на виборах 99-го її з чоловіком сусіди називають бандерівцями...

«Между прошлым и будущим... Есть только миг, называеться жизнь», – співає підвипивший місцевий бард десь позаду нас. Вже другу годину сидимо на пісочку за метрів 5 від моря. Сідає сонце, а ми все в телефонах рахуємо лайки на постах, бо на пляжі є фрішний вай-фай.

Піца під звуки моря на піщаному і під дуже зоряним небом, співи, купання і дуже вже добрий настрій нас «накрив» того суботнього вечора.

На фоні псевдопатріотизму і українських прапорів гарно контрастує кубинський прапор з обличчя Че

«Сладкая вата, кукуруза», – горлають пляжні торгаші вранці. Лежу на неприбраному від окурків пісочку, гострі мушлі тиснуть в спину. «Трубочкі мєдовиє, па-а-ахлава» – як і 15 років тому чути над головою жіночий голос. На щастя пані швидко проходить. Якийсь поважний з вигляду дядько вже о 9-тій замість вранішньої кави допиває пляшку пива...

«А нам все равно, мы верим в Украину», – каже пані Олександра, проваджаючи нас наступного ранку додому. Віри в її словах все ж надто мало, а ми хоча б якось намагаємось налаштувати її на позитив.

«1025 км за два дні, 35 годин відсутності в Києві, 7 з яких на сон і 13 - на дорогу. Решта - моррре. Одна з найбільш унікальних і прекрасних авантюр ever. Атлічний двіж :) і кльові компаньйонки», – написав пост на Фейсбуці як тільки приїхали з короткої, але вдалої мандрівки. Така авантюра – справа разова. Навряд чи будь-коли я б хотів її повторити: це лише спонтанна примха «побути кілька годин на морі». Саме тому я цілеспрямовано абстрагувався від рівня сервісу, себто його повної відсутності, радянських «баз отдиха» і запашка підгнивших помідорів з колективних їдалень. Не знаю, що має зробити пан Саакашвілі, аби за свою каденцію дотягнути курорти одещини хоча б до рівня болгарських. Але чи від нього це залежить? Та й чи це зараз головне? Може просто немає попиту на якість, а грошовитим дядечкам достатньо борсатись в за**аному пісочку, аби тільки зі швидкістю 200+ км/год безнаказанно добиратись з Києва до моря і байдуже, що дорогою на обочинах 15 вінків з табличками… Словом, вихідні видались пречудові, але дали добіди приводів задуматись над пересічними речима.

І тут мені згадалось як ми з Вікою і Славою у листопаді на Кіпр їздили на моря.

Київські пластуни відкрили таборовий сезон

2015-05-18T18:43:00.000+03:00

Щороку «Свято Весни» – перший у році триденний табір «Пласту» – відбувається у більшості осередків організації в Україні. Це символічний початок активного сезону, упродовж якого українські скаути частину літа проводять в наметових таборах. У програмі акції – традиційні пластові змагання з піонірки (в’язання вузлів), куховарення, картографії, табірництва, теренові ігри (квести), спортивні, мистецькі та інтелектуальні ігри тощо. Після приїзду в ліс кожен юнацький курінь (15-30 дітей) організовує побут на своїй території: розставляє намети, будує кухню, а також таборові споруди з дерева: вхідну браму, столи та ін. В кінці дня пластуни збираються навколо ватри – великого вогнища, де під супровід музичних інструментів співають українські пісні та представляють імпрези – театральні виступи.

«Для столичних дітей, котрі виростають «на асфальті», тема київського свята - «українське село» - вкрай актуальна. Кожен курінь (об’єднання пластунів) мав у себе свійську тваринку, за якою всі разом вели догляд, мусили висадити грядку чи клумбу. Захід також мав екологічне спрямування, тож ми старанно прибрали велику частину Святошинського лісопаркового господарства в Пущі-Водиці. Найкраща нагорода огранізаторам за проведення заходу – це щасливі обличчя дітей-учасників таборування. Вони нас цим не обділили, тож можна вважати, що «Свято Весни 2015» відбулося чудово», – говорить комендант (головний організатор) «Свята Весни» київського осередку «Пласту» Андрій Лузан про захід, що відбувся цими вихідними в Пущі-Водиці.

На думку учасника табору в Києві Вадима Петрука, така акція – «добра можливість молодшим приготуватись до таборового літа, а старшим – зустріти друзів, поспілкуватись і просто відірватись від буденних справ». «Друзі в «Пласті» додають здорової конкуренції та мотивації», – підсумовує учасник табору Олег Вдов’як.

Всі фото скачати можна тут

У Києві пластуни відзначили 103 роки організації

2015-04-26T09:44:00.002+03:00

25 квітня у Києві пластуни відзначили День пластової присяги - день народження організації. Вже 103-тій. Щороку ми проходимо головними площами міст в повних одностроях, з прапорами і під барабани. Цього разу перекрили рух на кількох вулицях від парку Шевченка до Михайлівської. За приблизними підрахунками сьогодні пластунів було більше 300-т.

Для нас це символічний "вимарш" для промоції себе, але також і нагода зібратись разом після зими. За кілька тижнів пластуни масово виїжджатимуть в ліс на "Свято Весни" – відкриття таборового сезону і перше повноцінне за кілька місяців "життя в природі" – те, заради чого власне пластун і є пластуном.

Саме тому англійський генерал у відставці лорд Роберт Бейден-Пауел оф Гівел присвятив останніх кілька десятків років свого життя і придумав унікальну методу виховання молодих людей в Англії. Згодом її на український лад у Галичині перелаштували Олександр Тисовський, Петро Франко та Іван Чмола... Нині в десятках українських міст відбуються акції, як сьогодні в Києві. Лише в Україні зараз більше 7 тис. пластунів..

Більше про цей день читайте за лінком ось тут, а тим часом кілька фото.

Всі фото з події зможете скачати ось тут.

«Поливаний» понеділок у Пирогово

2015-04-13T22:31:00.001+03:00

Є в нас на Прикарпатті (та й у Карпатах, Галичині, на Волині...) традиція щопонеділка після Великодня обливатись водою. Іноді, як у Львові останніми роками, "схопити" відерко холодної протічної з третього поверху міг будь-хто і далеко не виключення, наприклад, старенький пенсіонер. Цього року все більш-менш пристойно – мер сам взявся організовувати атракцію. Як написала колега зі Львова: "а хто за воду платитиме?"...

Мені традиція обливатись пам'ятається ще з дитинства, щоправда останніх вже добрячих років 8 через релокейшн "на схід" (Острог, Київ) призабувається. Але! Київські пластуни активно практикують обливання і роблять це щороку в скансені "Пирогово" (музей просто неба південніше Києва).

Трохи більше про традицію почитайте нижче в уривках, які нахабно скопіював з першоджерела. А тим часом кілька фото антуражу.

У Пирогово я вперше і вражений насамперед масштабами музею. Регіональні особливості України на окремих шматках землі. Та навіть рельєф однаковий!

На парковці біля музею кілька сотень машин. Людей, відповідно, ще більше...

Дітки у вишиванках, батьки у святковому. Всі посміхаються і в такі моменти забуваєш, що в країні війна...

А діти!

Біля церкви поважні жіночки.

І дівчата.

Пластунки дислокувались на горбочку й займаються рукотворами. Кажуть, подарунки солдатам.

Географічно ми були на Закарпатті (або в Карпатах?). Тут є церква, в якій правилась служба.

Дочекаюсь коли розцвітуть дерева і спеціально втраплю сюди ще раз, нароблю фотографій і зроблю окремий фотопост, але наразі про традиції і пластунів :).

Перший тиждень після Великодня християни східного обряду називають Світлим. А перший день Світлого тижня, понеділок, за народними традиціями, – «обливаний» або «поливаний». У різних регіонах країни хлопці та дівчата обливають одне одного холодною водою, що символізує духовне очищення. А ще — якщо дівчину або хлопця сьогодні облити водою, вони будуть здоровими і щасливими. На Прикарпатті і в Карпатах вважають своєрідним жестом залицяння, коли неодружений юнак обливає дівчину, як свою обранку. Побутує вірування, що давній звичай обливання водою був конче необхідний для молодих людей, які прагнуть створити міцну сім’ю. Традиційно «поливаний» понеділок активно відзначають на заході України, проте останніми роками нагоду пообливатись також не оминають і у Києві…

Греко-католицькі священники особливо добрі люди. Стільки радості від, здавалось б, звичайних слів...

От і служба закінчилась. Іван із Ксенею тішаться і в очікуванні обливання й поствеликоднього понеділкового обіду.

А тут вже й почалося...

«Це велике свято для всього людства і особливо для українського народу, яке у складний час символізує відродження. Це чудо воскресіння сина Божого додає нам всім сил та віри в те, що Україна переможе, адже правда на нашому боці. Євреї святкували Пасху як День свободи. А свобода нам зараз дуже потрібна. Крім того, що ми святкуємо свято Христового воскресіння, як очищення від усіх гріхів і зародження нового життя, ми також святкуємо свободу – те, що можемо і хочемо здобути для українського народу. І з Божою поміччю йти в день завтрашній і боротися до кінця. Христос Воскрес!», – говорить учасник дійства Іван Пукіш.

«Поливаний понеділок відзначати в Пирогові – це вже як традиція. Сама атмосфера зобов’язує. Тут проводять гаївки багато інших організацій, і, звичайно ж, пластуни. Великдень всі святкують з родинами. А перший день після неділі Великодня – ми збираємося тут, щоб підтримати національні традиції», – впевнена пластунка Катерина Скороход.

Поповнення

«Сьогоднішній день – класний привіт вилізти з-за святкового столу, згуртуватися і зустрітися з друзями. Ми багато рухаємося, співаємо, танцюємо… Як того вимагають традиції. Загалом, у Києві «поливаний понеділок» не святкують масово. Цих традицій більше дотримуються у Львові та Івано-Франківську… але Пирогів – це сукупний образ України. Попри війну і складну ситуацію, треба підтримувати і відзначати національні та релігійні свята. Крім того, ми збираємо паски та харчі для АТО. Незважаючи на все треба жити», – переконана Олександра Петраускайте.

Серія №1

Серія №2

Серія №3: Фотосесія для дівчат

...яку нахабно перервали :).

Сушка

Пиріг

Понеділок видався вельми активним і неабияк продуктивним. Сонячна погода, купа посмішок і сотні світлих облич...

Лінк на альбом з усіма фотографіями ось тут

Як дешево подорожувати світом (тренінг для пластунів)

2015-03-25T17:25:00.002+02:00

Богдан Логвиненко розповідає про тривалі мандри, зокрема життя в Індонезії

Кілька років тому під час однієї з подорожей закордон задумав влаштувати вишкіл (тренінг) для пластунів, де б досвідчені мандрівники розповіли про дешеві мандри світом. Маю щастя знати чимало справді легендарних особистостей, мандрівні історії яких вражають і мотивують водночас. Постійно виникали неплановані обставини, які відтерміновували ініціативу. Але світ не без добрий людей, що вміють дати стимул, а також допомогти в організації подібних атракцій. Власне далі текст з Пластового порталу і кілька фото (дякую Славі за репортаж).

Перша за багато років акція, де я комендант

21 березня у станиці Київ відбувся перший вишкіл лоукост-мандрівництва. У суботу в галереї Києво-Могилянської Академії говорили про тривалі подорожі і життя закордоном, дешеві способи мандрування, більш кількома десятками країн світу – від Мексики до Китаю, Пакистану і Норвегії, а також альтернативні методи лоукост-мандр – академічний туризм і обмінні програми.

Намагалися зробити якомого відкритішим формат спілкування і створити неформальну атмосферу

Дещо навіть нотувати

Я, Ніка Летичевська і бунчужний Чеб

Анастасія Причиненко отримує символічний презентик за інформативний майстер-клас

Іван Любиш-Кірдей, Богдан і Зіна Матковські, Антон Семиженко

Серед лекторів, які розповіли пластунам про свої закордонні мандри — журналіст і блогер Богдан Логвиненко, мандрівники Богдан та Зіна Матковські, мандрівниця, журналістка та редактор сімейного альманаху “Жила” Анастасія Мельниченко, фотограф і відеооператор телеканалу “1+1” Іван Любиш-Кірдей, журналіст “Газети по-українськи” Антон Семиженко, засновниця сайту 1001idea.info пластунка Соломія Щур, євро-автостоперка Ніка Летичевська та випускниця Гарварду Анастасія Причиненко.

Після обіду – мандрівні історії про Непал, Мексику, Мароко, Камбоджу, Китай, Грузію, Ізраїль, В'єтнам, Індію, Пакистан і ще багато-багато країн. Намагався хоча б приблизно порахувати кількість країн, в яких були всі 10-ть лекторів – вийшло близько сотні.

Незважаючи на те, що вишкіл, темою якого були дешеві мандри, у Пласті відбувався вперше, кількість зголошень перевалила за півсотні. Географія столичної суботньої оказії теж велика — на вишкіл приїхали пластуни зі Львова, Харкова, Вінниці, Стрия та Самбора.

Богдан і Зіна після одруження влаштували собі півторарічну подорож автостопом на схід. Неабияк цікаво

“Мені дуже сподобався вишкіл, він страшенно надихає самому кудись відправитись в подорож. Найбільше сподобались екзотичні історії лекторів, які подорожували лоукостом”, – говорить Діана Горбань зі Львова.

Лісовий Чорт. Буквально

Поки робив цей пост, почитав кілька відгуків в опитнику, який розіслали учасникам після вишколу. Кажуть, було цікаво :).

“Їду з вишколу лоукост-мандрівництва, що відбувався у Києві. Дуже заперло. Крута атмосфера від Чортів і Рутеній :). А ще нові знайомства, зустрічі зі старими знайомими. В такі моменти розумієш, що Пласт – це афігенно круто!”, – у своєму Фейсбуці дорогою до Вінниці написала Віта Івчанська. Підхопила думку подруги по станиці і Марина Оробець, яка відповіла “Так, вишкіл вдався на славу! Організатори продумали усе до дрібниць. А іменна plastcard замість посвідки - це верх винахідливості :)”.

Тим часом у Білому Просторі – інтелектуальні забавки

Бекстейдж

Поки готувався ще один highlight вишколу – хостел-вечірка зі справжнім барменом і коктейлями – сюрпризом для учасників стала справжня студійна фотосесія.

Пластунки :)

Оля з Вінниці і Ярко з Лісових Чортів :)

Готуємось до закриття

Писар Тарас вручає посвідку й відзначку учасниці з Вінниці

Ще трохи Лісових Чортів

Фото на пам'ять

І ще одне, але з дівчатами :)

“Дуже надихає, дає такий заряд сил, натхнення щось робити, про щось поміркувати і я дуже скучила за пластовими тусовками, тому вечір вдався”, – переконана пластунка з Харкова Валерія Литвиненко.

Соломія творить безалкогольні коктейлі

В іншому кутку музична пауза

“Ми, Лісові Чорти і Рутенії, щиро вдячні за продуктивний день як всім лекторам, що погодились розповісти про свої непересічні і унікальні закордонні подорожі, так і учасникам, які, судячи з відгуків на пластових пабліках, залишились неабияк задоволеними. Тепла атмосфера суботнього вечора за бокалом безалкогольного мохіто під музичний акомпанемент Дмитра Побережного, погодьтеся, вдало підсумували по-пластовому нетипову суботу”, – поділився враженнями від вишколу комендант ст. пл. скоб Артем Жуков, ЛЧ.

Фото для вільного поширення

Вишкіл
Фотосесія
Хостел-паті
бонус – фото Арсена Луковського з Ватаги Бурлак

P.S. Після вишколу лоукост-мандрівництва чимало пластунів, природно, цікавляться якими ж були посвідки і відзначки. Фотографічно – ось такими.

Користуючись нагодою ще раз дякую всім-всім, хто зробив і провів цей вишкіл. Особливо Насті, Чебу, Тарасові, всім лекторам, які в останній момент погодились відкласти всі свої справи і прийти до пластунів: Богдану, Івану, Анастасії, Соломії, Ніці, Богдану і Зіні, Антону, Анастасії. А також Славі, Маші і Лісовим Чортам.

Марш Гідності 22 лютого у Києві

2015-02-22T20:44:00.004+02:00

Про сьогоднішню ходу дуже добре написав Ігор, а Коля і Артьом (не я) зробив як завжди пречудовий фоторепортаж. Його одразу раджу читати за лінком – «Дух Європи зараз в Україні». Позавчора на Майдані я був вже після всього офіціозу і кілька фото є тут – Київ роком пізніше (20 лютого 2015-го). Сьогодні за менш ніж годину чогось конструктивного зняти не вдалось, але зате взяв участь в ході.

Традиційно несли величезний прапор

Зазвичай, ще за Євромайдану, гасла вигукували українською. Цього разу нововведення – крім різномовних плакатів ще й різномовні гасла: англійською, польською, німецькою і навіть грецькою...

Колеги: зліва Діма (журналіст політики), справа – Ігор (журналіст міжнародки).

Президент приїхав у великому білому автобусі разом з серйозними людьми з інших країн (Туск, Грибайскайте, Коморовський і т. д).

Журналістів пускали за посвідченнями у спеціально відведену місцину для зйомки. Там і огляд добрий, і картинка чудова. Але біда! Ходу онлайн транслювали орієнтовно 100 країн, тому журналістів сьогодні як в найкращі часи Євромайдану.

А взагалі нелегка робота в репортерів

Ігор встигав і коментарі брати, і гасла викрикувати :)

Як і ввечері у п'ятницю, сьогодні все на довго не затягнулось. Оперативно сходили, поговорили і за якихось півгодини відкрили Грушевського для проїзду.

Дуже раджу "для повної картини" глянути як завжди неперевершені фоторепортажі наших журналістів за лінком ось тут.

Київ роком пізніше (20 лютого 2015-го)

2015-02-21T00:17:00.003+02:00

У Фейсбуці розгорілась не на жарт дибільна дискусія щодо того, чи треба йти нині на Майдан. Хтось писав, що не гідно дивитись в очі родичам Небесної сотні, бо ми і досі живемо не в тій країні, за яку померли Герої. Президент же нагородив орденами посмертно учасників Євромайдану і медалі отримали сьогодні батьки у Мистецькому арсеналі. Я ж одразу після праці поїхав на Майдан і був, що називається confused. Десь місяць після Майдану візити туди викликали дуже однозначні й сентиментальні відчуття. Потім якось притихло. А зараз знову...

Гарний фоторепортаж можна глянути за цим лінком.

Дядя Богдан. Тато Вови

М'яка посадка від Чоти Крилатих

2015-02-14T23:32:00.000+02:00

Нетипово активна неробоча субота. Побував на пластовому вишколі з летунства (самальоти), який організував курінь Чота Крилатих. Було гарно, але що найбільше здивувало – у Києві досі діють гуртки при школах/садках юних столярів/техніків/сантехніків/ЛЬОТЧИКІВ! На Оболоні при дитячому садку навіть є двоповерхова прибудова з великими макетами винищувачів/бомбардувальників часів молодості наших батьків. Можна посидіти в кабіні пілота, політати на симуляторах, одягнути парашут... Для мене то особливо дивно, бо в дитинстві й місті з позакласних активітетів були лише танці й карате (ну хіба музична школа ще), а про пришкільні гуртки я чув лише з розповідей про радянські часи й "прекрасність" ленінської юності. А тут кілька десятків справжніх комп'ютерів і диспетчерська імпровізована будка. Що ще треба для щасливого дитинства? Чота Крилатих (пластовий курінь) дуже молодці – деякі методики треба й собі перейняти на пропагандистське озброєння :).

Як завжди, друзі пластуни, лінк на скачування всіх фото в самоооооому низу.

Скачати всі фото

Аушвiц-Бiркенау: за колючим дротом пам’яті

2015-01-27T11:35:00.000+02:00

Влітку мав кількаденну вакацію у Кракові. Тоді вдалося зробити кадри вечірнього міста і поганенький, але перший в житті таймлапс. А ще з другом Назаром, який там працює, з'їздили в Освенцім. Нижче – передрук статті, яка вийшла в "Дні" 27 січня 2015-го року.

Про концентраційний табір, який 27 січня 70 років тому звільнив 1-й Український фронт Червоної армії

«Лише за два роки (1942 — 1943) в Аушвіц-І для масового вбиства в’язнів нацисти використали близько 20 тонн газу «Циклон-Б». Після 20 хвилин у газовій камері з людей зістригали вже сиве волосся, яке згодом використовували як утеплювач, наповнювач для покривала чи ковдри...» — спокійним голосом і вже завченими фразами говорить полячка-екскурсовод.

Наша група англомовних туристів саме проходить повз гори людських рештків, відділеними від нас скляними рамами. У наступній кімнаті — гори взуття, в якому ще 75 років тому ходили жінки. Навпроти — тисячі шкіряних валіз із іменами власників, нашвидкуруч написаних білою фарбою.

Взуття в'язнів Аушвіца

Протези знімали перед відправкою інвалідів до газових камер

Банки, в яких колись був газ "Циклон-Б", яким вбивали в'язнів концтабору

«Із трупів знімали коштовності та виривали золоті зуби. Потім — в крематорій», — продовжує екскурсовод.

Перелік ув'язнених

Навряд чи лише словами можна передати весь жах процедур, які тут застосовували здебільшого до євреїв, та й інших народностей, серед яких — цигани, поляки і майже 15 тисяч радянських громадян. До категорії «смертників» потрапляли діти, літні, інваліди, поранені та хворі.

Arbeit macht frei (Праця звільняє) — над в’їзними воротами табору залізними літерами сплетене «кредо» в’язнів. Працювали тут здебільшого для розбудови табору, виконували також роботу для підприємств хімічної, металургійної та військових галузей. Щоправда, продуктивність такої праці була не надто висока: голод і постійна втома давалися взнаки. Люди часто вмирали на «робочих» місцях не дочекавшись «порції» смертельного газу. За приблизними оцінками, за роки існування Аушвіц-І, Аушвіц-ІІ-Біркенау та Аушвіц-ІІІ загинуло півтора мільйона людей. Це — за офіційними даними. Уже очевидно, що це найбільш масова втрата людей за всю історію.

«Щоденно 20 залізничних вагонів із коштовностями та вже колишніми речима в’язнів відправляли до Німеччини. Усе, що «не підійшло» — спалювали одразу в таборі. Склад із цінними речами — «Канада», названий так на честь багатої, як тоді думалось, американської країни — був на місці, де в’язні сортували відібрані речі в тих, кого тільки привезли...» — чути поганеньку англійську в навушниках аудіогіда.

Процедура сортування одягу й особистих речей в'язнів, які щойно прибули

Після окупації німцями Польщі на території військової частини в місті Освенцім створили концтабір. Саме ж місто перейменували в Аушвіц. Польське населення з прилеглих територій виселили, а коли військових бараків Аушвіца-І вже не вистачало, неподалік почали будувати Аушвіц-ІІ — власне концтабір, який нині асоціюємо з цим місцем.

Аушвіц

Аушвіц-ІІ Біркенау (скріншот з Google Earth)

Із 1947 року тут діє музей, який внесено до списку Всесвітнього спадку ЮНЕСКО. Щороку табір відвідує понад мільйон туристів. 2005 року ООН оголосила 27 січня Днем пам’яті жертв концтаборів, жертв Голокосту.

Саме 27 січня 1945 року Перший Український фронт Червоної армії звільнив концентраційний табір, про що нещодавно в ефірі Польського радіо, коментуючи критику за те, що Польща нібито не запросила на 70-ту річницю звільнення концтабору президента РФ, нагадав міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина. «Може, краще сказати, що це Перший Український фронт та українці визволяли? Бо саме українці в ті січневі дні відкривали брами та звільняли табір», — сказав Схетина.

Свою роботу фабрика смерті Аушвіц розпочала 14 червня 1940 року, коли до табору прибули 728 польських політичних в’язнів та 30 найжорстокіших кримінальних злочинців-німців, яких призначали старшими наглядачами (капо). Спочатку табір мали намір використовувати як знаряддя терору та знищення поляків, але з часом гітлерівці почали направляти сюди людей (переважно євреїв та циган) з усіх кінців Європи. Деяким в’язням доводилося долати шлях у 2400 км, щоб приїхати у Аушвіц. Нацисти переконували людей, що їх просто переселяють на схід, тому з собою потрібно взяти найцінніші речі для облаштування на новому місці. Грецьким та угорським євреям нацисти навіть продавали неіснуючі ділянки землі на сході. Виручені кошти та цінні речі направлялись на потреби СС, Вермахту та громадськості. У цілях збагачення гітлерівці не гидували використовувати людські рештки: волосся, золоті зуби та попіл спалених тіл, який використовувався як добриво. Звільняючи Аушвіц Червона Армія знайшла на складах табору 7000 кг волосся, яке нацисти використовували у текстильній промисловості.

«Ті, хто не втрапив до груп «смертників» (яких одразу відправляли в крематорій), робочих та жінок для праці в «Канаді», відправляли на «медичні експерименти». Йозеф Менгеле, відомий також як «лікар-смерть» чи «ангел смерті», — головний лікар табору в рамках генетичних та антропологічних дослідів проводив експерименти на людях, зокрема дітях-близнюках і дітях з фізичними вадами...» — так само спокійно говорить пані екскурсовод.

Менгеле, який після війни втік до Бразилії і помер непокараним 1979-го, в ім’я медичних досягнень Третього Рейху тестував лікарські препарати, проводив експерименти з наркотиками, робив операції з пересадки шкіри, стерилізував рентгеном кількасот жінок щоденно...

Більшість в’язнів Аушвіцу помирали, але й було багато тих, хто вижив чи втік. Одна жінка, коли перейшла поріг табору, важила 75 кг, схудла до 25 кг, але їй вдалося вибратися. Лише 200 людей з більш ніж 800 втекло.

Наслідки хронічного недоїдання – дистрофія, анорексія і смерть від голоду

В’язням, незалежно від віку, робили татуювання у вигляді трикутника і букви для позначення країни.

Нашивки на одяг - ознака приналежності до груп в'язнів

Типовий щоденний раціон — суп, півхліба і чай. Дерев’яні черевики, що не давали змоги нормально пересуватися, комплект одягу, який стерилізували один раз на місяць, щурі, п’ять годин сну, карцер 90 см2, куди поміщалися чотири людини, стіна смерті, де розстріляли кілька тисяч осіб...

Серед в’язнів, до речі, були також німці. Якщо лише етнічної приналежності було достатньо для ув’язнення євреїв чи циганів, то етнічні німці потрапляли сюди через політичні, релігійні переконання чи через сексуальну орієнтацією. Декого відправляли в табір для «перевиховання» на кілька місяців, однак до закінчення строку доживала лише невелика кількість.

Відомо, що в таборі було чимало українців. Найбільше шансів сюди втрапити було в активістів з політичним бекграундом, а також радянських військовополонених. Наприклад, члени ОУН, рідні брати Степана Бандери Олександр та Василь загинули в Аушвіці-І. Після проголошення 30 червня 1941 року «Акту проголошення Української держави» чимало діячів Організації українських націоналістів, зокрема Лев Ребет і Степан Ленкавський, потрапили сюди. Загалом же «політичних» українців-оунівців в Аушвіці в різний час було близько 200, ще кількасот стали в’язнями інших німецьких концтаборів.

У крематорії впродовж 40 хвилин при температурі дві тисячі градусів одночасно могли спалювали до 700 осіб. Символічно, але коменданта «тюрми» Рудольфа Гесса після Варшавсього трибуналу 1947 року повісили поруч на спеціально сконструйованій для такої оказії шибениці. «Передусім ми повинні слухати фюрера, а не філософствувати», — на процесі проти себе у квітні говорив Гесс. Жахливо усвідомлювати, скільки лиха й досі приносить фанатизм щодо ідеологічного збочення. За свідченнями під час трибуналу того ж оберштурмбаннфюрера СС, у таборовому комплексі Аушвіцу знищено 2,5 млн людей.

Печі в крематорії

Газова камера в Аушвіц-І

Шибениця, де повісили коменданта табору Рудольфа Гесса

Стіна смерті, де розстрілювали в'язнів

«Зараз ми поїдемо в Біркенау. Там ви зможете побачити значно більше», — втретє переслуховую запис екскурсії з диктофона й розумію, що масштаби «більше» тоді я недооцінив. Кількасот дірявих бараків із нарами, на яких могли спати до десяти в’язнів, чотири газові камери й чотири крематорії, 46 печей палили безперервно й щоденно по вісім тисяч тіл...

Головні ворота Біркенау. Кількість жертв цього табору — понад мільйона. Будівництво бараків тут почалося 1941 року. Через ці ворота аж до 1945-го кілька товарняків щодня привозили нових в’язнів

Очевидно, Аушвіц — лише один із великої мережі концтаборів нацистської Німеччини. Однак масштаби знищень людей тут неабияк шокують. Для порівняння: в таборі Дахау було закатовано 60 тисяч людей, Бухенвальді — 70 тисяч, Майданеку — 300 тисяч, Треблінці — 800 тисяч

Офіційно відвідини музею безкоштовні. Однак доведеться заплатити за послуги гіда, який упродовж чотирьох годин вестиме екскурсію. Польською — 25 злотих, іншими мовами — від 40 злотих ($10)

Кількасот бараків, де жили ув'язені

Одна-дві пічки обігрівали ціле приміщення

Санітарний барак

Ув'язненим дозволялося користуватися туалетом двічі на добу. На використання туалету надавалося не більше тридцяти секунд і не більше тридцяти секунд на гігієнічні процедури.

Залишки зруйнованого крематорію

До 1943 року в таборі сформувалася група опору, яка допомогла деяким ув'язненим втекти, а в жовтні 1944 року група ув'язнених із «зондеркоманди» зруйнувала крематорій IV. У зв'язку з наближенням радянських військ адміністрація Аушвіца почала евакуацію в'язнів в табори, розташовані на території Німеччини.

Більше 58 тисяч уцілілих до цього часу ув'язнених були вивезені до кінця січня 1945 року

У січні 1945-го радянські (українські) солдати знайшли в Аушвіці близько 7,5 тис. в'язнів, яких не встигли вивезти...

Також було знайдено більш ніж мільйон чоловічих і жіночих костюмів, більше 40-ка тисяч пар взуття, тисячі дрібних речей.

Джерело: Аушвiц-Бiркенау: за колючим дротом пам’яті (газета "День")

Читайте також:

Передкарнавальна Венеція

Краків

Краків нічний

Дайджест фотодописів за 2014-тий рік

2015-01-05T23:02:00.000+02:00

Вкінці року прийнято підбивати підсумки зробленого/не зробленого. Насправді дуже добра традиція особливо в роботі, оскільки дає можливість оцінити прогрес і динаміку порівняно з роком минулим. Неабияк приємно, коли ККД праці, згідно зі статистикою, покращилося вдвічі (це про роботу). Незважаючи на Майдан, Крим і війну, 2014-тий видався досить продуктивним в багатьох сферах...

Щодо блогу – вагався чи робити підсумковий пост за 2014-тий, але врешті то якраз нагода систематизувати для себе певні моменти. Зокрема й дати собі відповідь на питання "для чого ця писанина?". І видається мені до чого я таки додумався :). Про те згодом, а наразі підсумки 2014-го у блогопостах.

Один із найбільших проектів, який ще у квітні хотів реалізувати – поїхати на місяць в США і машиною проїхати від Нью-Йорка до Сан-Франциско, через Техас назад в НЙ. Більше 20-ти штатів, мільйон фотоприводів, дорогою купа зустрічей з українською діаспорою, а також щоденне оновлення спеціального блогу (модний шаблон до якого я купив завчасно :). Збиралися орендувати величенький позашляховик і їхати 5-ро – журналіст, відеооператор, двоє українських американців і я. Мав вийти такий собі live про життя в США (кожна стаття а-ля NatGeo з відео і фотосупроводом), інфографікою, три мови і т д. За інших обставин, мабуть, той проект колись вдастся реалізувати, але у грудні, коли на Грушевського горіли шини, а у лютому розстрілювали активістів, планувати таку авантюру було як мінімум недоречно. ...що, тим не менше, не завадило мені на 3 тижні взяти відпустку і провести її в США. Звідти привіз кілька фотодописів (ще кілька будуть згодом).

Нічний Манхеттен

Таймс Сквер (Times Square, Площа Таймс)

Коні айленд в Брукліні і пляж Брайтон

Чому Чікаго вас точно вразить :)

Trip'ЧиК. Чікаго (День перший)

Ukrainian Village (Українське селище) в Чікаго

Де робили незалежність і підписували конституцію США (старе місто Філадельфії)

Trip'ЧиК. Філадельфія (Хмародери)

Філадельфія: музеї, картини, кораблі, Роден і Роккі

Trip'ЧиК. Філадельфія (Старе місто)

Дощового дня з міської ратуші Філадельфії

Про Євромайдан на Fairmount Arts Crawl у Філадельфії

Вашингтон

Чому я б не жив у Балтіморі, штат Меріленд

Александрія, Вірджинія

Перший пост на цьому домені і блозі я зробив у 2008 році в літаку з Ванкувера в Прінс Руперт, коли ще студентом брав участь в обмінній програмі у Канаді. Першочергово це був майданчик для інформування батьків і друзів про те, чим займаюсь за океаном (про приховану копію в gmail я тоді ще не знав). Згодом захопився фотографуванням і щоразу більше доводилось бувати закордоном. Якось упорядковував фотоархів в Lightroom, начитався Варламова і Долю, почав реанімовувати блог. Без жодної конкретної цілі постив сюди лажові фоточки з концертів в Острозькій академії, перші потуги, як мені тоді здавалось, "фотографії" тощо. Віддалено я собі уявляв блог, який би стосувався подорожей, але яких вже на той час було кілька десятків.

Передкарнавальна Венеція

Краків

Краків нічний

Один із ключових моментів, який, в тому числі, вплинув на продовження блогу – крадіжка фотоапарата у Брюселі. Тоді взагалі думалось забити цвях на фотографуванні, але розміркувавши, витратив останні запаси довго збираних гривень і прикупив новий комплект фототехніки. Подорожувати так багато, як би хотілося, не доводиться, зрештою, часу й грошей на стабільний пошук приводів бракує, саме тому "нестабільність вбиває" :).

Куріон – античне місто-держава на Кіпрі

Трохи сонця посеред хмарної реальності (Кіпр восени)

Кіпрські коти й фламінго

Аби визначити напрямки й теми, навколо яких розвивати фотоблогопости, знадобилося кілька років і кілька десятків постів відверто невдавлих. Так вийшло, що у 2014-му публікації тут з'явлилсь лише про те, що мене в житті найбільше цікавить – подорожі (закордон і Україною), гори, Пласт і суспільно значимі і вічні для українства теми. Можливо в майбутньому буде більше постів, що стосуватимуться історії.

Як ми на Пікуй ходили (відео)

Як ми на Пікуй ходили

Маки біля Олеська

В гори за часів пізньої школи і студенства ходив доволі часто, зараз – рідко, але захоплення не дає спокою щоразу, як бачу вершини :).

Три дні на пластовому таборі

Рада Лісових Чортів

Свято Весни станиці Київ

Відкриття пластового року станиці Київ

Як пластуни у Києві ювілей відзначали

Пластовий вишкіл PR та комунікації

Дивогонка-2014

Київський окружний пластовий табір. Візит №2

У "Пласті" за повної відсутності вільного часу наразі неактивний (принаймні не так, як би того хотілось), але намагаюсь не гаяти випадку хоча б поробити знимки з різних акцій і таборів.

Так багато квітів я ще не бачив... Субота на Майдані в Києві

За кілька днів до розстрілів. Грушевського 15 лютого

Вшанування пам'яті жертв голодоморів. Київ, 2014

Отож, у майбутньому в цьому блозі будуть фотопости на такі теми:

Подорожі закордон
Подорожі Україною
Гори
Пласт
Різне

Не буде політики і журналістики (принаймні того, що іноді публікується в ЗМІ і газетах). Дуже хотів би за кілька місяців придбати нову цяцьку – квадрокоптер DJI Phantom і познімати всякі гарні краєвиди з повітря.

Бонусне кіно з останньої вакації

Підбиваючи підсумки:

За 2014 рік тут опублікував 43 поста

Відвідав щоправда лише 5 країн (Італія, США, Польща, Швеція, Кіпр) і проїздом (прольотом) Францію.

Загалом тревел-мапа виглядає якось так

artemioz has been to: Austria, Belarus, Belgium, Bulgaria, Canada, China, Cyprus, Czech Republic, Estonia, France, Germany, Hungary, Ireland, Italy, Japan, Latvia, Lithuania, Moldova, Montenegro, Netherlands, Poland, Romania, Russia, Serbia, Slovakia, Spain, Sweden, Switzerland, Turkey, Ukraine, United Kingdom, United States, Vatican. Get your own travel map from Matador Network.

Згідно з сервісом FlightMemory, яким можна трекати кількість польотів, в мене їх всього лише 62. Зараз є значно зручніші й більш приємні візуально сайти для таких цілей, але звик до того.

Хтось колись мені казав, що блог не для того, аби його читали, а "для себе". Так от, мені таке твердження видається повним абсурдом і дурнею, бо коли такі речі творяться саме для протилежної цілі – всім хочеться, аби писанину й "фотканину" хтось бачив. Саме тому нагадую, що можна підписатись на RSS у футері нижче ;)

Філадельфія: музеї, картини, кораблі, Роден і Роккі

2014-11-30T16:27:00.001+02:00

Дуже вдало про Філадельфію та українську діаспору в ньому описав Ірванець в Тижні. Філа, як її няшно називають місцеві, – перша столиця Штатів і місто, де писали конституцію. Про це я зовсім трохи писав у попередніх квітневих постах ще під час перебування в США.

Нижче кілька лінків на попередні пости:
Філадельфія (Хмародери)

Філадельфія (Старе місто)

Дощового дня з міської ратуші Філадельфії
Про Євромайдан на Fairmount Arts Crawl у Філадельфії

Де робили незалежність і підписували конституцію США (старе місто Філадельфії)

Крім того всього у Філадельфії є відомий в усьому світі Музей мистецтв. І не тому, що тут незліченна кількість оригінальних творів Моне, Боттічеллі, Греко, Мане, Тінторетто, Рубенса, ван Гога, Ренуара, Сезанна, Давіда, ван Ейка..., а, мабуть, більше через фільм Роккі з Сильвестром Сталоне. Також тут знімали фільм "Філадельфія", за головну роль в якому Том Хенкс у 94-му році отримав свого першого Оскара...

Один із перших стереотипів про американців – надмірна вага в більшості людей – вщент і з тріском розбився об чистий асфальт філадельфійських вулиць ще першого вечора. Американці, таке враження, бігають цілодобово. Байдуже, чи то даунтаун, чи переферія.

Музей вражаюче великий не лише ззовні, але й всередині. Зрештою, західні музеї – взагалі окрема історія. Колись в Британському музеї в Лондоні за 3 години встиг обходити лише відділи Стародавнього Єгипту і Сходу не лише через різноманіття експозиції, але й величезну територію. До всього, кожен музей має власні немалі кошти, за які може придбати чергову картину/скульптуру класика чи, наприклад, цілу Бібліотеку Ашшурбаніпала... Також музеї – потужні наукові центри.

А ще звідси дуже захоплюючий вид на місто і ратушу з Вільямом Пеном на горі. До речі, як місто виглядає з ратуші можна глянути ось тут: Дощового дня з міської ратуші Філадельфії.

Табличка зі слідами кедів Сталоне.

У Штатах багато прапорів

Довкола скульптура

Бронзовий індіанець споглядає краєвиди

Власне Роккі

Заходимо в музей

Частину експозиції Музею мистецтв у Філадельфії раджу принагідно глянути в Google Art Project або на сайті музею. А взагалі туди вартує сходити :).

"Квіти" Енді Воргола

"Соняшники" ван Гога

Зал середньовіччя

Обладунки для дітей

Індія

Франція

Британія

Японія

Все та ж Японія

Ще у Філадельфії є музей Родена. Тут – друга за величиною колекція французького скульптора Огюста Родена. Більший музей є лише у Парижі.

Чи не найвідоміша скульптура «Мислитель».

У Філі – копії "Мислителя", яких загалом є близько 20-ти. Оригінал же все в тому ж Парижі.

Згідно із задумом Родена скульптура має зображувати автора «Божественної комедії» - Данте Аліґ'єрі. Моделлю для її створення послужив паризький м'язистий боксер Жан Бо, що виступав в кварталі червоних ліхтарів, на площі Пігаль. В 1902 році скульптор збільшив свого «Мислителя» до 181 см.

Колекція була зібрана в 1923-1926 роках кіно- і театральним магнатом Жюлем Мастбаумом (1872-1926) спеціально як дар місту Філадельфія. Всього за 3 роки Мастбаум зібрав найбільшу поза Парижем колекцію робіт Родена. Вона включає бронзове лиття, гіпсові заготовки, друк, листи і книги. У 1926 році він замовив французьким архітекторам Полю Кре і Жаку Греберу будинок музею і сад. Музей відкрився в 1929 році, вже після його смерті. Управління справами здійснює Музей мистецтв Філадельфії.

Руки

Людина зі зламаним носом

У Філадельфії є Independence Seaport Museum, де на "меморіальній стоянці" пришвартовані військові кораблі ВМФ США.

Наприклад, "Олімпія" – бронепалубний крейсер військово-морського флоту США. Брав участь в іспано-американській війні 1898 р. і в Першій світовій війні. Один із останніх збережених у світі бронепалубних крейсерів.

Бекуна – підводний човен часів Другої світової.

Мошулу – вітрильник, збудований 1904 року. Зараз – ресторан :)

Неподалік ще один меморіал – жертвам війни у В'єтнамі.

Найбільший меморіал є у Вашингтоні.

Ірландський меморіал до 150-річчя Великої голоду в Ірландії 1840-х років.

Ось така Філадельфія-культурна :).

Інші фотопости з Америки

Як пластуни у Києві ювілей відзначали

2014-11-24T19:03:00.004+02:00

Вчора ходив на відзначення ювілею Пласту в Києві. Сьогодні на сайті "Дня" вийшов репортажик, який нижче поцитую :).

А для пластунів – багато-багато фото знайдете за лінком на дропбокс в самооому низу поста.

Пластуни відзначили 25 років відновлення організації в столиці

У неділю, 23 листопада, київський осередок скаутської організації «Пласт» відзначив ювілей – 25-ліття відновлення діяльності в місті. У столичному Будинку офіцерів пластуни влаштували ярмарок, плели браслети та маскувальну сітку, підписували листівки, а гроші спрямували на потреби пластунів, що нині воюють в АТО.

«Пласт» – це велика гра. Натомість, зараз не час голосних забав. Саме тому відзначення ювілею ми вирішили зробити у форматі корисних ігрових активностей для дітей. Протягом свята кожен учасник міг долучитися до плетіння великої маскувальної сітки, яку невдовзі ми відправимо в зону АТО, писання листи на фронт, а також плетіння браслетів виживання в рамках пластової ініціативи, всі виручені гроші з продажу яких ми пересилаємо на допомогу АТО. Все для перемоги і миру в Україні», – говорить Андрій Лузан, голова київського осередку Пласту.

«Минулого року під час Євромайдану декілька пластунів отримали поранення, а за останніх кілька місяців вже троє членів організації загинули на сході країни, – коментує старший пластун Вадим Петрук. – Ця жахлива статистика шокує і водночас дає неабиякий стимул працювати далі, аби всі жертви не були марними».

«Наше свято припало на роковини Майдану. Заради української держави, а також тих, хто захищає суверенітет України на сході, нашим обов'язком є виховувати молодих патріотичних українців, майбутній цвіт та еліту нації, яка згодом продовжить українську справу», – переконана пластунка та організатор акції Оля Коваль.

Загалом близько 300 пластунів, а також їхніх батьків взяли участь у відзначенні ювілею відновлення осередку організації в Києві. Серед гостей був також і нещодавно призначений новий посол Канади в Україні Роман Ващук, який також є пластуном і членом найстарішого куреня «Лісові Чорти».

Врешті, більше про акцію читайте на сайті "Дня", а нижче – фоточки і де-не-де текстівки.

Чим мене особливо захоплюють такі акції, так це тому, що можна пофотографувати діток :).

Ну і трохи старших діток :)

Ярко і Христина реєструються на акцію

Юначки

Старша пластунка Тетяна з прапором :)

Так бачила всіх подруга-писар.

Хоча місця в Будинку офіцерів повно, але довелось тіснитись

Власне подруга-писар Женя

Юнак складає присягу. Більше про це – у цьому пості.

Очі

Новаки

Пластун Роман Ващук з Лісових Чортів. Він же віднедавна працює Послом Канади в Україні. Отакі в нас люди в курені :).

Ось так :)

Ярко-телезірка

Селфі зі станичним Андрієм

Цього разу був лише один телеканал :(

Після відкриття почалася програма для юнацтва – діти віком від 11 до 18 років.

Різні конкурси талантів, містер і міс станиці. Як завжди, словом :).

Чеб. Андрій теж хоче бути в Лісових Чортах.

Дмитро Побережний. Гарно грав і співав

Музика

Рояль

Флейта

Словом, у Пласті повно талановитих людей :).

А ще пластуни завжди усміхнені

Вибрали пана і панянку станиці. Будуть вручати призи

І як завжди від Лісових Чортів особливий подарунок переможцям :).

Це друга пластова акція за вихідні, де мені вдалось побувати. Пластовий вишкіл PR та комунікації – ініціатива пластунів-медійників, упродовж якої юнацтво набирається навиків писати й комунікувати з громадськістю з метою промоції осередку та діяльності.

Обіцяний лінк на скачування всіх 230-ти фотографій ось тут.

Дякую, що дочитали до кінця :). Якщо раптом дуже хочеться дізнатися більше про пластунів, раджу глянути ще сюди:

Пластовий вишкіл PR та комунікації
Відкриття пластового року станиці Київ
Київський окружний пластовий табір. Візит №2
Три дні на пластовому таборі
Рада Лісових Чортів
Дивогонка-2014
Свято Весни станиці Київ
ДПП in Franyk
Крайовий пластовий з'їзд

Пластовий вишкіл PR та комунікації

2014-11-22T22:49:00.000+02:00

Перед вшануванням пам'яті жертв голодоморів сходив на пластовий вишкіл, де люди з досвідом розповідали дітям як організувати прес-службу свого осередку, співпрацювати з медіа і т. д. До останнього часу не був певен, що вдастся туди сходити, але таки пішов. Щоправда, з лише з одним об'єктивом і лише на півтори години...

Настя – зараз прес-секретар організації "Пласт".

Все дійство відбувалося в... підвалі. Інфопростір ЗМІн називається Maidan Press, а локація – вулиця Інститутська (навпроти Верховної Ради).

Учасників було небагато (10?). Як старше юнацтво (до 18р.), так і старші пластуни (18+), які або вже працюють у своїх осередках як прес-секретарі, або лише збираються.

Дуже добре в Пласті є те, що на таких вишколах часто застосовують закордонні методики донесення інфи. Є й групові обговорення, колективне генерування ідей тощо.

Під час роботи в групах.

Презентація напрацьованого

Дуже круто проводити такі вишколи, бо є ресурс. Зараз чимало пластунів працює у ЗМІ як на посадах журналістів, так і операторів, пр-щиків, редакторів, фотографів і т. д.

Цього разу серед лекторів були як колишні та діючі прес-секретарі організації, так і журналісти з телеканалів.

Слухають...

...презентують...

...пліткують...

...смс-сять :).

Ст.пл. Тарас Зень, ЧоК

Ярослав Юрчишин – Голова Крайової Пластової Ради. По-суті, головна людина в українському "Пласті".

Ст. пл. скоб Ярема Дух, Лісові Чорти – голова прес-служби РНБО.

Христя й Настя :)

Яремі вручили грамоту за цікаву гутірку.

Але я до чого це все?

Для непластунів: Більше про цей вишкіл шукайте на Фейсбуці ось тут, про організацію – на офіційному Пластовому порталі.

Для пластунів: Більше фото – на Флікрі в альбомі.

Ще трохи про Пласт:

Відкриття пластового року станиці Київ
Київський окружний пластовий табір. Візит №2
Три дні на пластовому таборі
Свято Весни станиці Київ
ДПП in Franyk

Вшанування пам'яті жертв голодоморів. Київ, 2014

2014-11-22T20:58:00.002+02:00

"Саюз нєрушимий рєспублік свабодних...", – ледь чутно грає лише мелодія колись гімну "Союзу приречених держав". Кожен рядок вірша переривається гучним "БАММ". Попри мороз суботнього післяобіддя, десь півтори години вже після виступу президента, біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні людно. Чимало дітей у супроводі батьків і лампадками в руках. Несуть їх до найвищого, 30-ти метрового пам'ятника меморіального комплексу – свічі пам’яті. Свіча – символ незнищенності української пам’яті про пережиті трагедії...

"Слався, атєчєство наше свабоднає... БАММ", – в голову лізуть слова вже гімну Росії. Спадкоємиця СРСР, держава-агресор і окупант після свого утворення замінила лише слова в головній пісні країни. А чому б і ні? Підпиляли форму, а зміст – ні. Тим більше, якщо методи все ті ж...

На вшанування пам'яті до меморіалу я втрапляю щороку відколи живу в Києві.

А взагалі дуже складні цього року вихідні передостаннього тижня листопада: учора річниця Майдану, сьогодні – свічка у вікні в пам'ять про 4 мільйона українців, яких винищила голодом така ненависна мені радянська система.

Біля меморіалу багато молоді. Журналісти збирають коментарі в поодиноких бабусь, яким з вигляду за 90. Оператори й фотографи непоспішаючи роблять завершальні кадри. Перші – найбільш рейтингові (з президентом, прем'єром і мером) вони, ймовірно, вже надіслали своїм редакторам для публікацій у вечірніх випусках новин.

Хтось палить свічку, жінка несе колоски пшениці, але найбільше вже традиційно тут різнокольорових лампадок. Таких, як залишають на цвинтарі біля могил.

Але все ж у Києві як зараз, так і минулого року під час Майдану існують паралельно різні світи. Від ст. метро Арсенальна до меморіалу пішки – 7 хвилин швидкої ходьби. Вже на третій хвилині розумієш, що ця субота нічим не Інша від попередньої і тієї, що була 3 тижні тому.

У переходах все досі продають заварну каву з вершками і шуби зі шкірзамінників за 7 тисяч гривень...

Це тоді, коли українці як помирали масово в 30-х, так і тепер, у 2014, коли помирають через того ж ненаситного сусіда.

Якщо існують закони карми, то стільки поганого, що українці отримали на плечі за кількасот останніх років, мали б повернутись бумерангом чимось кращим. Хочу вірити, краще не за горами... Але те, що 80 років опісля трагедії в центрі Києва холодного суботнього вечора десь зараз горить кілька десятків тисяч вогників, – те краще, що в пам'ять про невинних можуть робити нащадки...

А ще – позаяк, ми, українці, після стількох випробувань вже інші, – принагідно толерантно згадати державі-агресору й окупантам коли, де і хто заснував Москву.

Дуже сильний фоторепортаж з сьогоднішнього відзначення раджу дивитися на сайті газети "День".

Кіпрські коти й фламінго

2014-11-14T21:03:00.000+02:00

У попередньому пості вже писав про британські військові бази на території Кіпру. На території однієї з них – Акротірі – було колись відоме місто-держава Куріон. Крім того серед місць, які, ймовірно, привернуть увагу фотографа – соляні озера острова. Найперше тому, що тут є повно живності й пташок, на кшталт фламінго. На два озера нам вдалось втрапити і навіть щось побачити...

Доїхати в село Акротірі можна автобусом. Однак повернутись в місто особливо на вихідних автобусом навряд чи вийде. От, наприклад, серед анонсованих рейсів о 13:35 і 13:45 з Акротірі до Лімасолла жоден не приїхав. Довелось повертатись на таксі. Природа тут разюче відрізняється: повно зелених дерев, виноградників, лимонних дерев тощо. Гарні гавані й скелі теж вражають.

На Кіпрі села взагалі дуже специфічні. Облуплені будинки контрастують із новенькими хетчбеками Рено Меган й Пежо С3, а то й всякими БМВ чи Мітсубіші. У все тому ж Акротірі, куди ми власне їхали з метою пофотографувати фламінго на соляному озері, збудований величенький центр дослідження природи. Центр майже як мінімузей, до того ж безкоштовний і з вай-фаєм. Як і в багатьох музеях ЄС тут замість паперових вказівників айпади й 20-ти дюймові тачскріни, вмонтовані в скелю чи декоративно причеплені на стіні. Надворі можна порозглядати фламінгів через оглядові (підзорні?) труби. І... це все: пофотографувати до пташок нас не пустили. Та й навряд чи до них ми б дійшли: озеро – суцільне болото.Площа Лімассольського соляного озера – 10.65 км². Більше 50% території має глибину не більше 30 сантиметрів, що робить ту територію дуже привабливою для болотних птахів, які зупиняються тут під час сезонних міграцій між Африкою і Європою. Живність тут дуже різна, але згідно з деякими даними від 2 000 - 20 000 рожевих фламінго щороку проводять тут зимові місяці. Фото вище – власне з центру споглядання за птахами. Нижче – інше соляне озеро неподалік аеропорта міста Ларнака. Туди ми теж ходили з надією зробити кілька гарних знімків птахів...Дедуктивно припустили, що оскільки є свіжі сліди, то фламінго на цьому березі точно колись бувають. Двічі нам так і не пощастило їх побачити зблизька :(.Після споглядання за природою методом консенсусу дійшли висновку, що треба йти 2.5 км до т.зв. Монстиря святого Миколая (котячий) aka The Holy Monastery of Saint Nicholas of the Cats). 4000 кроків і за якихось півгодини ми вже були на місці...Монастир св. Миколая вважається одним із найдавніших на Кіпрі. Згідно з переказом, він був заснований за наказом святої Олени намісником Кіпру Калокерасом у 327 році.

До початку IV століття на острові трапилася посуха, що тривала 17 років. Як результат – розвелася купа отруйних змій, яка загрожувала людям. Жителі покидали острів.

Тоді ж Олена, мати імператора Костянтина Великого, поверталася зі Святої землі і заїхала на Кіпр. Кажуть, вже у Константинополі вона наказала завезти сюди з Єгипту і Малої Азії тисячу кішок для боротьби зі зміями. Наглядати за котами доручили ченцям. Вони, ясна річ, збудували собі на Акротірі невеликий храм, навколо якого згодом виник монастир.

Коти добре впоралися з призначенням: швидко розмножилися, поїли всіх змій на острові ну і з того часу змій там немає, а котів на Кіпрі шанують. Принаймні так пише в путівниках...Тут окрім пальми посеред подвір’я вражає хіба що величезна кількість знедолених котів, які наввипередки біжать по їжу.У багатьох котів видно ще свіжі рани.Відкушене вухо, роздерта щока так, що аж видно зуби, відгризена задня нога чи ніс... – приблизно такі коти живуть в монастирі.Погляд, звісно, вражає.Пара британців згодувала котикам кілька пакетів кіпрського віскаса і щоразу коти накидались не лише на їжу, але й одне на одного.Кажуть, у монастирі перманентно живуть до 6 монахинь. І їздять в місто по продукти вони на старому білому Ленд Крузері :).Деякі більші коти виглядають пристойно.Ну а деякі взагалі дуже мілашні.За різними даними тут живе близько 100 котів.Вирішили довго не затримуватись і пройшли ще 4000 кроків назад, посиділи в сільському кафе в очікуванні автобуса, що не приїхав, таксі і сувеніри – приблизно так завершився той день. А цим постом завершується розповідь про кількаденну вакацію на Кіпрі. Нагадаю, першу частину поста – Трохи сонця посеред хмарної реальності (Кіпр восени) можна почитати під гіперлінком тут, другу частину – Куріон – античне місто-держава на Кіпрі відповідно там, а також відео нижче.

Куріон – античне місто-держава на Кіпрі

2014-11-13T17:38:00.001+02:00

Куріон – місто-держава, яку створили давні греки, що прибули збоку Егейського моря близько 1200 р. до н.е. Географічно місцина дуже вигідна: пагорб над морем, піщаний пляж, родючі рівнини. Неподалік тут є річка Куріс, а це як не як серйозний аргумент при виборі місця для майбутнього міста в ті часи...

Туди ми втрапили під час нетривалої вакації на Кіпрі. Що цікаво, Куріон розташований фактично на території держави Кіпр, а юридично входить до складу Британських заморських територій (перебувають під суверенітетом Великобританії, але не є її частиною). Акротірі – одна з військово-повітряних баз країни Її Величності у Середземному морі. Жодних кордонів за винятком обгородженої території самої бази немає. До Куріона, аби глянути на залишки античності, можна доїхати міським автобусом з Лімассола за 1.5 євро. А взагалі, дивитися на античні пам'ятки можна також на півдні Анатолійського півострова (сучасна територія Туреччини). Їх там просто важкоуявна кількість, частину з них нам все ж вдалось побачити під час подорожі автостопом Туреччиною (друга частину тут) у 2010 році.Геродот в «Історії» написав, що мешканці Куріона вважали себе нащадками ахейських переселенців. Назву місто отримало від засновника міста Куревса, сина міфічного пафоського царя Кініра. Чорні археологи почали копати тут ще вкінці XIX ст. і все що знайшли тоді зараз експонується в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. Археологи-науковці, щоправда теж із США, почали розкопки в 30-х роках ХХ ст. – якраз коли країна потерпала від Великої депресії.
Серед найбільш виразних пам’яток тут, безперечно, є театр. Унікальне розташування на схилі пагорба з виглядом на море і добра акустика, ймовірно, давали пречудові враження від споглядання вистав мешканцями.Античні театри конструктивно діляться на три частини: театрон, орхестр і скена. Тут все просто окрім назв :)

Театрон – місця для глядачів (тут одночасно могли подивитися виставу 3500 тисяч людей).

Орхестра – півколо між скеною і театроном. Тут співав хор.

Скена – кам’яне підвищення, на якій грали актори.

Театр збудували в ІІ ст. до н.е., але згодом через якихось 400 років трохи розширили. Так, окрім культурних атракцій і вистав тут відбувалися й бої гладіаторів із дикими звірятками. Історики знають про це через металеві огорожі, які добудували вже в ІІІ ст. н. е. римляни.
Вкінці ІІІ ст. н. е. і упродовж трохи більше ніж 100 років театр використовували за прямим призначенням – як звичайний театр :).Відносно добре збереженими є залишки «Житла Евстолія». Християнин Евстолій, ймовірно, керував містом деякий час. У будинку, який збудований вкінці IV - поч. V ст. н. е. 35! кімнат. Всі вони розташовані навколо двох внутрішніх двориків і комплексу невеликих бань. Підлога викладена мозаїкою, з якої археологи дізнаються, зокрема, й імена тих, кому ці архітектурні споруди належали. Шрифт Брайля – для читання сліпими.Це все викладали майже 2 тисячі років тому...Фундамент і підлогу з мозаїкою охороняють. Не лише від злодіїв, але й від дощу.Деякі з мозаїк збереглися як щойно викладеніВажко уявити пристойне грецьке місто без бань, а римське – без термів. Останні в найпростішій формі мали три приміщення: холодне, тепле й гаряче. Серед тих руїн наразі складно розібрати де що, але продовжуючи тему термів, то в античному місті громадяни неабияк дбали за собою.

Перше приміщення терми (аподітерій) – роздягальня, друге – холодна баня (фрігідарій). Третє – тепла баня (тепідарій) і четверте – гаряча баня (кальдарій) знаходилась ще західніше теплої бані. По суті, це був останній етап у в процедурах, після чого охолодити спітніле грецьке тіло можна було в басейні. Для безперебійного постачання води античні люди будували акведуки – майже те ж, що віадук, але з іншою функцією :).Словом, як і колись, баня – місце для комунікації, здибанки й пліток. Серед інших пам’яток у Куріоні є акрополь (центральна, височинна частина міста), ранньохристиянська базиліка (від якої залишились лише кілька колон), римський форум, німфей (пам’ятник, присвячений покровителям води німфам), помешкання Ахіла тощо.Зараз на піщаному пляжі, куди витягували свої човни після середземноморських круїзів давні кіпріоти, кафешки. А оскільки це фактично територія Великобританії з військовим призначенням, то хтозна чи немає в цих скелях лабіринтів для підводних човників з ядерними ракетами, направленими на північ...Також тут є помешкання Гладіаторів – хата, збудована у ІІІ ст. н. е., де добре збереглася підлога з візерунками.
Всі ті пам’ятки поступово руйнувались завдяки як природнім так і людським факторам. «Грецький» і «римський» Куріон відрізнявся ще й тому, що існувало місто майже 15 сотень років. Але, мабуть, найсерйозніше місто зруйнував потужний землетрус IV ст. н. е., після якого сюди «на постійно» вже не переселялись.Повертаємось, аби втрапити на останній автобус до Лімассола.І заодно побачили дуже гарний захід сонця :).

Джерело: Аудіогід Куріоном

Трохи сонця посеред хмарної реальності (Кіпр восени)

2014-11-12T12:07:00.000+02:00

- Where are you from?, - питає водій таксі, який люб'язно зупинився підвезти на шатл в аеропорт, позаяк я вже геть не встигав

- I'm from Ukraine, - вже автоматично відповідаю, одночасно розглядаючи Лімассол з вікна чорного Мерседеса

- Is this conflict between Russia and Ukraine going to end now?, - настирливий дядько у білій сорочині й кількаденно неголеною білою бородою продовжує

- It isn't a conflict. A real war when people and what's the most terrifying my friends die is happening now. Russia occupied a part of my country and Putin isn't going to give up, - неохоче повертаюсь до тривожної реальності, усвідомлення якої навмисно відтерміновував до повернення в Україну

- I understand what you mean. We have the same in Cyprus. Everyone wants a part of the island: Americans, British, Israel and Turkey. So yes, I do understand...

За неповних 5 кілометрів поговорили про окупацію Туреччиною Кіпра і Росією частини України, природу, погоду, море і окупантів, яких, на жаль, на острові в Середземному морі повно.

"Недодержава"

Насправді враження від країни швидше однозначні. Навряд чи можна за 5 днів скласти в голові пазли загальної картини життя кіпріотів і вникнути у специфіку, але як завжди суб'єктивно ця країна мені видалась такою собі "недодержавою". Найперше - територія. Острів трохи більший за Чернівецьку, але менший за Івано-Франківську області. З неї приблизно 30% окупували турки у 1974 році (Північний Кіпр, держава визнана ЛИШЕ Туреччиною), а 2% - це військові бази ВПС Великобританії (Акротірі, Декелія). ВБ теж більш ніж 50 років контролювала острів у першій половині ХХ ст. Давно-давно тут поселились мінойці, ахейці (після Троянської війни), фінікійці, потім тут керували перси, пізніше 500 років римлями, а далі - Візантія... Аж доки в середньовіччя король Річард під час третього Хрестового походу не сходив у Єрусалим і не захопив Кіпр на триста років. З початку XVI ст. і до Першої світової територія входила до складу Османської імперії, через що на північ переселилось чимало турків, які згодом стали турками-кіпріотами.

Нині Республіка Кіпр є членом ЄС (з 2004 року), тут діє зона євро. І живуть кіпріоти теж непогано: згідно зі статистикою ВВП на душу населення - майже $28 тисяч (в Україні - $7.5 тисяч), що є 4-тим показником у світі. Добра інфраструктура, громадський транспорт, дороги, зарплати лише додають бали до статусу пристойного офшора.

До речі про офшори. Мені геть не дивно, чому українські олігархи мають кіпрські паспорти. 175 країн для безвізових відвідин, можливістю платити просто мізерні податки, відкрити підприємство без зайвих клопотів і т.д. Як бонус - хатинка на березі Середземного моря за, до речі, невеликі гроші (хоча це, навряд чи є аргументом для багатих).

Конфлікти між турками-кіпріотами з греками-кіпріотами, окупація, період колоніалізму ще якось дається до розуміння. Але що вразило мене більше - грецький прапор мало не над кожним будинком. І не завжди поруч прапор Кіпру. Трохи погуглив і виявив, що кіпріоти тричі проводили референдум щодо приєднання до Греції (і відсоток "ЗА" був близько 9:1). Але, о, біда! Греція ж то Кіпра не хоче бачити в складі своєї країни. Якийсь латентний сепаратизм, який охопив всю країну. "Кіпрська народна республіка" - мабуть-таки не формат в еліністичних взаємозв'язках... Мова тут теж грецька, але всі з ким доводилось спілкуватись вільно говорили англійською: як продавець Періптеро (магазинчика), так і водій міського автобуса.

Ціни

Проїзд в міському автобусі - 1.5 євро, денний квиток - 5. Автобус з Лімассола до Ларнаки - 4.5 (7, якщо в обидві сторони). Експрес в Лімассол з аеропорта Ларнаки - 9 євро. Поїсти в ресторані - 20 євро. Квартира-студіо з однією спальнею на трьох за тиждень - 330 євро. Тривала оренда на місяць - нижче.

Купити паспорт Кіпра можна за гроші

Купити житло на Кіпрі

Купити житло на Кіпрі. Ціни

Оренда житла на Кіпрі

Загалом ціни цілком європейські, мало чим поступаються іспанським чи німецьким.

Вєліки на прокат на кожному кроці, так само як і авто (до речі, всі машини в оренді - з червоними номерами).

Природа й погода справді вражають. На початку листопада море +22-24, температура повітря така ж. Кіпріоти, мабуть, сприймають пізню осінь дуже серйозно, бо вже одягають теплі куртки. Вечори, щоправда, досить холодні - +13-15.

Є й досить депресивненькі вулички

Але ближче до центру все дуже навіть пристойно.

З того, що вдалось побачити - кіпріоти неабияк добре ставляться до своєї історичної спадщини. Навряд чи лише гроші Євросоюзу роблять «погоду», але, підозрюю, вони теж немало. От, наприклад, в центрі Лімассола посеред дорогезних кафешок навколо старого замку в місці, де запросто в Україні вже б розмістили зо 2 ресторани, руїни якогось еліністичного помешкання, обгороджене й освітлене вночі.

Теж руїни

Церква святого Лазаря - християнський храм IX століття у Ларнаці. Церква названа на честь праведного Лазаря з Віфанії, якого, згідно з Євангелієм, воскресив Ісус Христос.

Кажуть, у підземеллі є мощі святого і гробинця. Туди я не пішов, але зате був всередині храму. Інтер'єр як у звичайній українській православній церкві. Хіба що золота більше...

І знову ближче до моря...

А взагалі в середземноморській країні не пасує НЕ мати особистої яхти

Це майже як особисте авто

Ну і ще трохи моря...

В останній вечір на морі був мінішторм.

Зате втрапили на гарний захід сонця в Лімассолі

У наступних постах буде про античне місто, військову базу Великобританії і котів у монастирі.

P.S. Для тих, хто вважає, що не пасує відпочивати під час війни

Так, я думаю, що попри війну і смерті близьких, знайомих і друзів, знаходити кілька тижнів щоб астрагуватись від інформаційних потоків таки вартує. На аргумент «стільки грошей витратив, а міг би скинутись на приціл», скажу: «Вам би теж пасувало б відпочити». Очевидно, що війна швидко не закінчиться, а жити в постійному стресі дуже шкодить здоров’ю. Мій друг-пластун, а заодно й військовий каже: «Ми там, аби ви тут не знали як є на війні». Неспіврозмірні жертви - лежати в окопах під градами з одного боку і волонтерити й заробляти гроші, аби допомагати армії - з іншого. Для найбільш епічних закидів про гроші: за два останніх місяця перерахував на АТО рівно стільки ж, стільки цього разу витратив на подорож. Наразі не збираюсь зраджувати традиції щомісяця перераховувати частину зарплати військовим, що закликаю робити і вас.

Як зібрати 10К фоловерів в інстаграмі за півроку

2014-11-07T10:30:00.001+02:00

Є в мене знайома пластунка, яку звати Настя. Одного разу після лайку якогось фото ми з Настьою "зафрендились" в інстаграмі. Яке ж сильне в мене було здивування, коли побачив, що інстаграм Насті читає більше 10 тисяч людей. Не є фанатом тих всіх сервісів, але це направду унікальне явище в українському інтернеті, позаяк навіть Твітер лише починає набирати популярність, не говорячи вже про маргінальні Foursquare чи Instagram. Обіцяла дівчина-пластунка розповісти як таке можливо, от і маю тепер невеликий 7-ми кроковий майстер-клас, яким, ймовірно хтось таки скористається і прокачає собі акаунт ;).

P.S. У коментарях можна писати "Дякую" Насті.

Як зібрати 10К фоловерів в інстаграмі за півроку

1. Визначити напрям свого інстаграму

Акаунту потрібне обличчя. Хай це буде їжа, котики, подорожі – будь-що, але це обличчя має бути очевидним. А головне – твоїм. Таким, що відображує тебе повністю. Твій погляд на життя та речі. Хай це буде лайфстайл акаунт, ок. Але з усього лайфстайлу потрібно обрати те, що для тебе в пріоритеті.

(В мене, для прикладу, це подорожі та дівочі няшності :)

2. Лайкай і тебе лайкнуть

Люди люблять увагу. Також це можна записати як: «лайкни іншого, і до тебе потягнуться». Маєш вільні 3 хвилини? Відкрий будь-який хештег (наприклад #nature) і пролайкай 50-100 фото. Важливо(!): не лайкай те, що тобі відверто не подобається, не лайкай треш. Лайкай те, що подобається. Так ти збиратимеш навколо себе тих юзерів, що потенційно мають схожий смак на твій, а значить - можуть зафоловити тебе.

3. Не забувай про фоловера свого

Те, що людина підписалась на тебе, ще нічого не означає :). Фоловер – істота мінлива. Він хоче спілкування. Інколи заходь на сторінки своїх постійних та нових фоловерів. Лайкай (знов ж таки те, що подобається). Коментуй.

4. І ще раз коментуй!

Коментар – найпотужніша зброя інстаграмера. Лайк – це джаст лайк. А от коментар – це вже твоя власна опінія. “Amazing, awesome, beautiful, nice shot, great pic, nice one…” – поповнюйся арсеналом інстаграмних компліментів. Маєш 3 хв – лайкай, маєш 5 хв – лайкай з коментарями.

І звичайно, завжди відповідай на похвалу у свій бік. Feedback юзерам, що проявили увагу до тебе - це обов’язково.

5. Якість фотографій має бути однаковою

Так, саме так. Якщо ти постиш фото, що були зроблені за допомогою фотоапарату за 3 штуки, то пости їх увесь час. Якщо ті, що зроблені на камеру айфону, то теж весь час. Стабільність в якості контенту – маст хев.

6. Доречне використання хештегів

Зараз з’явилась мода #писати_у_хештеги_будь-яку_фігню. Це, звичайно, прикольно. Але таким чином хештег не виконує своєї головної функції – розподілення фото на рубрики. Починати можна із простого: #nature, #scout, #beautiful… Банальне – не завжди є неефективним.

7. Насолоджуйся процесом

Цей пункт вартувало б поставити першим :). Так, насолоджуйся процесом. Люби свій акаунт, твори його таким, яким саме ТИ його бачиш. Не думай про те, що ти розкрутиш свій майбутній блог колись там завдяки своєму інстаграму. Думай про те, щоб зробити конкретно цей акаунт кльовим. Це принесе тобі більше фану та пришвидшить досягнення цілі у 10К.

Успіхів!

Відкриття пластового року станиці Київ

2014-09-23T12:07:00.001+03:00

На День миру пластуни Києва та Львова збудували пластові містечка та збирали гроші для АТО. За лінком детальніше можна почитати, але якщо коротко - 21 вересня київські пластуни відкрили рік. Традиційно це все відбувається в центрі міста, аби в тому числі знайомити мешканців з нашою організацією. Цього року провели ВПР-2014 біля Верховної Ради у Маріїнському парку. Потім почався дощ :).

P.S. Лінк на альбом з усіма фотографіями з ВПР в самому низу :)

Насправді досить ефектно виглядає така кількість людей. Особливо коли Верховна Рада на бекграунді :).

Неабияк тішить, що і Львівське ВПР, і Київське організували в один день і серед залучених чимало Лісових Чортів.

Під час відкриття, де за скромними підрахунками було близько 400 людей (офіційно, які зареєструвались - 250), були іменування, переведення в юнацтво/на вищі ступені тощо.

Складання присяги

Сьогодні кілька десятків пластунів є учасниками АТО проти російської військової агресії. На потреби військових упродовж акції в неділю з ініціативи журналістів газети «День» відбувся благодійний збір коштів. Кількасот листівок з фотографіями української природи та графікою гості розкупили всього лише за 3 години. Зібрали 3209 грн +$100. Всі зібрані гроші передав на потреби 11 БТО "Київська Русь".

Всякі активітети для діток

Лісові Чорти на Відкритті пластового року станиці Київ :).

Всі фотографії з Відкриття пластового року станиці Київ архівом можна скачати за цим лінком

Краків (таймлапс)

2014-08-20T13:05:00.001+03:00

Вперше спробував зробити таймлапс. Зазвичай круті дядьки фотографують кількасот кадрів на фотоапарат, юзають всякі допоміжні дівайси і врешті виходить дуже серйозна робота, від якої всі в захваті і яку лайкають та перепощують. Завдяки GoPro процес створення таймлапсів можна сильно спростити - знімати в режимі 4к на 15к/с. Далі в редакторі пришвидшити і зарелізити. Я ж не ставив собі за мету зробити шедевр, а швидше потестувати можливості камери. Ось приблизно що з того вийшло.

Kraków timelapse from artemioz on Vimeo.

Фото й текст за посиланнями нижче:

Краків
Краків нічний

Краків нічний

2014-08-19T20:16:00.001+03:00

Мені дуже подобається фотографувати ввечері. Все дуже просто: береш штатив, налаштовуєш фотик і чекаєш 15-30 секунд, поки робиться знимка. Головне вдало вибрати композицію, а з цим, на жаль, складніше - часу на експеримент іноді бракує. Мабуть, найбільш вдалий досвід з фотографуванням нічного міста я мав у Нью-Йорку, більш-менш такі собі з Таймс Сквер, з Чікаго, з Кьольна ну і зовсім дилетанське - з Лондона, Токіо, Мілану, Мілану, Відня, Праги...
Це друга частина допису про Краків, де мав нагоду провести вихідні на запрошення друга Назара, який переїхав працювати в Польщу.

Сукеніце вночі

Арка

Всередині Сукеніце - торгові ряди з кіосками, де продають всяке-різне. Як не дивно, найбільш бажані тут покупці - іноземці

Втрапив сюди якраз перед закриттям

Ще один ракурс Маріацького костелу

Мені сильно пощастило, бо зупинився в хостелі, від якого до самісінького центру 2 хвилин пішки. Справа трохи далі є стриптиз-клуб (червоні вікна), куди адміністрація хостелу застерігала ходити, а милі дівчатка в коротких спідницях і з рожевими парасольками кілька разів запрошували. Я б не пішов туди все одно, але після розповідей про крадіжки всього, чого тільки можна, дозволю й собі застерегти читачів від необачної спокуси відвідати подібні заклади :).

Навіть пізно ввечері в центрі продають квіти

Ну і кують прикольні вироби з металу

...Продають млинчики

...гуляють

...печуть м'ясо

...п'ють пиво

Частина Вавеля

У когось нині день народження, або дівчата думають про пекло...

Далі будуть дописи про Аушвіц і Біркенау, а потім перші спроби таймлапсу.

А наразі пропоную глянути кілька попередніх постів з трьохтижневого тріпу Америкою

Чому я б не жив у Балтіморі, штат Меріленд
Александрія, Вірджинія
Таймс Сквер (Times Square, Площа Таймс)
Коні айленд в Брукліні і пляж Брайтон
Де робили незалежність і підписували конституцію США (старе місто Філадельфії)
Нічний Манхеттен
Дощового дня з міської ратуші Філадельфії
Вашингтон
Чому Чікаго вас точно вразить :)
Про Євромайдан на Fairmount Arts Crawl у Філадельфії
Trip'ЧиК. Чікаго (День перший)
Trip'ЧиК. Філадельфія (Старе місто)
Trip'ЧиК. Філадельфія (Хмародери)

Краків

2014-08-18T20:15:00.003+03:00

«16 білих камазів заїхали в Україну; у Луганській області розстріляно колону переселенців; проросійські сепаратисти встигли заперечити свою причетність до обістрілу конвою...», - з телевізора над вивіскою із позначкою гейту говорить мила полячка. Спецвипуски з приводу України на польському телебаченні мало не щопівгодини, а їхні журналісти включаються як з «гарячої» межі на кордоні, так і з готелю «Україна», де позаду мужчини з мікрофоном нещодавно очищений від «залишенців» Майдан Незалежності...

Традиційно на рейс Візейра вже перед самою посадкою величезна черга. У таких випадках майже завжди всі голосно говорять і невдало жартують. Цього разу в черзі не так весело: хтось опустивши голову залишає відбитки пальців на сенсорних смартфонах заклавши ногу на ногу сидячи на незручних аеропортових кріслах, а хтось намагається вслухатись у слова полячки, яка все з того ж телевізора говорить про Україну. Один чоловік миттєво сховав свій російських паспорт, коли двоє українців раптово його помітили... Дивно, але такого "морального фону" мені ще не доводилось бачити. Зрештою, приводів радіти нині мало. Сьогодні я повернувся з вимушеної, але дуже вдалої, триденної мандрівки до Кракова.

Щоразу в Польщі мене найбільше дивує не архітектура чи культурні особливості, а те, як швидко змінюється країна. Не дуже пасує рахувати "в'їзди", але в Польщі за 15 років мені вдалось бувати добрих кілька десятків разів і завжди перше, що одразу помічаєш - прогрес із попереднього разу. Не лише прогрес інфраструктури, який, до слова, просто вражаючий. Мали щоправда й кілька неприємних моментів, про які згодом в наступних постах, але наразі про позитив :)

Краків - друге за величиною місто Польщі. Чимось дуже нагадує Львів (чи то Львів нагадує Краків…). Колись князівська резиденція, столиця Речі Посполитої (хто не знає, одна з найбільших держав у Європі XIV-XVI ст.). Тут є гарний замок Вавель, відомий Краківський універ, гарна східноєвропейська центральна площа з церквою, а під час Другої світової в Кракові, як і зрештою в цілій Польщі, жило багато євреїв…

Та ж ратуша, але з іншого боку

Гарні полячки в дивних архаїчних костюмах

Біля міського муру продають картини. Дорогувато трохи, але зате гарно

Досить багато безхатченків. Це мало змінилось з 90-х :(

У цю голову залізають діти і замість надувних кульок позують на камеру. Статуя називається "Зв'язаний ерос".

Тут робив перші повноцінні спроби таймлапсу на GoPro (буде окремий пост).

Пам'ятник Міцкевичу якраз посередині між Сукенніце (базар, будівля з торгівельними рядами) і Маріацьким костелом (Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Кракові).

На "площі-ринок" у Кракові повно дітей

Може так пощастило, але в серпні тут погода якась геть не літня. +18-+22, сонце/вітер/дощ і все на раз...

Дуже милі арки в Сукеніце

А ще багато коників, які сильно смердять

Нижче - замок Вавель. Ось що з того приводу пише Вікі:

Вавель (пол. Wawel, в перекладі з польської — пагорб) — замковий комплекс на однойменному пагорбі в місті Кракові, стародавній столиці Польщі. Розташований на лівому березі річки Вісла. Має надзвичайне значення для історичної свідомості й самоідентифікації польського народу.

Річка Вісла з пагорба, на якому замок

Зараз там повно кафешок. До речі, ціни в Польщі досить-таки високі

У подвір'ї чимало туристів

...серед них і українці :).

Такий дядько смішний! В нього "камізелька" (безрукавка) вся в прапорах. Ми так з Назаром подумали, що то нашивки країн, де він був. Може це й прикольно так у 80-ть ходити в такому наряді, але я б не ризикнув, певне :).

На одній зі стін замку такі милі таблички. Там і про Львів з Чернівцями є написи

Вулички типові східноєвропейські. Хай не кидають чоботами в мене культурологи і мистецтвознавці, але мені сильно подібна чеська і польська архітектури

Ще перед поїздкою Назар порадив мені глянути фільм «Список Шиндлера». Як виявилось, до релізу фільму у 1993 році в самому Кракові мало хто знав про німця Оскара Шиндлера, який, як стверджують, врятував кілька тисяч євреїв. Після того як Стівен Спілберг отримав своїх два «Оскара» за кращу режисуру і кращий фільм, а його команда забрала ще 5 статуеток, будівлю, де колись була фабрика емалі Шиндлера, відреставрували і тепер це обов’язкове для відвідин туристів місце поряд із краківським гетто. Взагалі тема єврейства тут неабияк «на вухах» може ще й тому, що кілька десятків кілометрів на південний схід місто Освенцим - колишнє німецьке місто Аушвіц, де за війни були кілька, якщо не найбільших, концтаборів. Про Аушвіц І і Аушвіц ІІ (Біркенау) у наступних постах детальніше.

Кавалок оригінальної стіни, яка обмежувала краківське гетто.

Такий-от сміливий меморіал жертвам гетто.

...а декому фотосесію влаштовують :).

Офтоп:

Закордоном я здебільшого зупиняюсь у хостелах і часто розмови та дії іноземців про одне і те ж :). Наприклад, ЗАВЖДИ британці кажуть, що все дешево, ЗАВЖДИ в один із днів моїх відвідин у хостелі відбувається алковечір (іноземці називають це «дегустацією місцевих напоїв»). Цього разу пляшки Sobieski для двох американок/австралійки/норвежки вистачило рівно на 12 хвилин.

А ще в подібних тріпах мультимовність - це очевидне правило. Говориш польською, англійською, російською (а по скайпу й українською) та й не задумуєшся, що може бути по-іншому. Те, що всі говорять англійською - це така ж норма, як сказати "дякую" в магазині продтоварів...

Раніше не особливо звертав увагу, але добра музика у всьому світі однакова. Маю на увазі те, що Pink Floyd, Led Zeppelin, Deep Purple, AC/DC, Queen, Ramones, The Beatles, Iron Maiden і т. д., і т. д., грає як в галіменькому пабі на задвірках Лондона, так і в модному ресторані 5-ти зіркового готеля в Токіо чи Пекіна.

Загалом Краків цікаве місто і точно вартує туди їхати. Атракції "з виїздом" - це наразі лише соляні шахти у селі Вєлічка (Kopalnia soli Wieliczka, The Wieliczka Salt Mine) і Аушвіц. Третім пунктом, як було написано на дошці оголошень в моєму хостелі, є "Pub Crawl" (із назви тут добре зрозуміло, що мається на увазі). Так виглядає, для іноземців західніше Німеччини мого віку, Польща ще досі найперше є місцем для алкорелаксу, але аж ніяк не культурною меккою.

Наступним буде пост про нічний Краків. Два ще наступніших - про Аушвіц і Біркенау. Далі буду постити "залишки" з Америки, а з наступного тижня - Швецію.

Як доїхати від аеропорту Катовіце до Кракова

Аеропорт, куди літає Віззейр, називається "Пижовіце". Громадським транспортом можна добратись до Катовіц і Кракова. Автобуси одразу навпроти виходу з терміналу А. До Катовіц їхати менше години (в місті автобус їде від автовокзалу). До Кракова можна доїхати бусом від Wizz Transfer (55 злотих), або бусами від компанії Matuszek. Друга опція дешевша (50 злотих), але немає вай-фаю :(. Позаяк їхати до Кракова близько 70 км, то на дорогу витратите мінімум 80 хв. Щодо ціни - як на мене вона невиправдано висока, бо це майже те саме, що від Лутона доїхати до Лондона. Ціни ті самі, а рівень життя в країнах ну дууууже різний.

Знайомтесь, Назар. Колись ми вчились разом в школі, а вже кілька тижнів Назар працює в Кракові. Програміст, 24 роки, одружений.

Чому я б не жив у Балтіморі, штат Меріленд

2014-08-14T16:56:00.001+03:00

- Чувак, цигарка не знайдеться?, - чую ледь розбірливу американську позаду себе

- Ем, ви до мене звертаєтесь?, - повертаюсь і бачу перед собою кілька чорношкірих громадян.

- А ти, бляха, ще когось тут бачиш, придурок?, - агресивно каже найменший з них, у кепочці з прямим дашком, як у фільмах про баскетболістів...

У Балтімор я втрапив дорогою до Вашингтона, тому обмежився кількагодинними походеньками даунтауном. Щоправда, кількох годин у місті мені вистачило сповна, аби мати уявлення про Америку, в якій я б точно не хотів жити. Цілком випадково побував на задвірках того, що у штатах називають негарним словом "гетто"...

А все через "силу однієї букви, або у всьому винен випадок" :). Замість Penn station (звідки їхав мій поїзд до Вашингтону), полінувався і скорочено в навігаторі написав Penn st. Куплений нещодавно iPhone повів мене із даунтауну кілометрів зо 3 до вулиці Penn, але аж ніяк не до залізничної станції. Усвідомив це я після того, як пофотогравував на Instagram університет і цвітіння вишні. Врешті, від Penn Street до станції West Baltimore пішки близкьо 4-х кілометрів. Їх я пройшов за рекордні для себе 20 хвилин, але не лише через те, що не встигав на останній поїзд до столиці США :).

За чверть години вдалось побачити бідність, забиті дошками вікна, купи сміття біля будинків, побиті авто, розбиті дороги і т д. Не вдалось побачити мені жодної білої людини...

- Та шо ж ти таку дурню говориш. Це міфи американців про чорношкірих задля дискредитації. Расизм нікуди не дівся. Насправді все не так..., - контраргументувала моя подруга насупного дня в скайпі в одній з кафешок неподалік Капітолію.

Ймовірно мені просто пощастило отримати невтішний для себе досвід і втрапити в такий район. Але мені також доводилось на останніх шпальтах місцевих газет у т.ч. Tribune в Чікаго читати кримінальну хроніку - звіт про жертви в "гетто". І у Філадельфії, і в Чікаго, а особливо в Балтіморі такі райони воліють об'їжджати 20-ми дорогами.

Балтімор по-свому захоплює. Найперше, мабуть, відсутністю великої кількості людей на вулицях. Населення тут менше ніж у Львові, але трохи більше ніж в Одесі. Головне місто штату Меріленд - серйозний промисловий порт.

Але про населення давайте-но почитаємо у Вікі:

"Сучасний Балтимор - місто з переважно афроамериканским населенням (на 2008 рік - 64%). За даними перепису 2000 року тільки 68,4% жителів Балтімора мають середню освіту і лише 19% - вищу."

Щоправда, даунтаун доволі милий: є пірс, кораблики, атракціони, кафешки і поліція.

Мені чомусь Балтімор нагадав американські "ділові" серіали початку 90-х.

Рок-кафе на гей-стріт.

Що, до речі, теж вразило - у містах біля океану багато музеїв, які розташовуються у списаних військових кораблях і підводних човнах (незабаром буде пост про Філадельфію, там детальніше).

Я не знаю що вони роблять

Одразу від автостанції, куди мене привіз автобус Greyhound (дуже дешеві квитки, до речі), до даунтауна пройшовся пішки. Відстані американських містах, звісно, вражають, але не менш вразили тоді 2 величезних стадіони для бейсбольних команд. Взагалі культ спорту в США - це як в українських жінок очі нафарбувати перед виходом в магазин. Інфраструктура, стадіони, велодоріжки, басейни і кожен 2-гий бігає... Зроблю наступний невеликий пост про стадіони в Балтіморі

Готель

Райончик з муніципальними управлінськими будівлями

Це власне університет, про який писав вище. Вражає цвітіння дерев

Лише одне фото негарного місця в місті.

Кажуть, є кілька обмінних програм, під час яких українці працюють чи навчаються в Балтіморі. Не виняток і Work and Travel та й зокрема штат Меріленд. Не претендую на об'єктивність, а лише констатую власне кілька годинне враження від міста, яке кілька місяців потому в мене залишилось в голові: Якщо є можливість їхати деінде в США на літні канікули, то радив би не включати Балтімор у шортлист. Справді стрьомні райончики, мало людей, відповідно - мало атракцій тощо. Може й через погоду, але місто видалось мені сірим і нудним. Припускаю, можу помилятися, а тому прошу в коментах залишати контраргументи, якщо такі є :)

Інші фотопости з Америки