noreply@blogger.com (krapochka)Wed, 6 Nov 2024 04:53:00 +0200Blogger http://www.blogger.com46125http://krapochka.blogspot.com/en-usnonoreply@blogger.comhttp://krapochka.blogspot.com/2017/07/blog-post_23.htmlмантриnoreply@blogger.com (krapochka)Sun, 23 Jul 2017 23:32:00 +0300tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-4671800177925576794Не боятись<br /> Знати себе<br /> Іти<br /> <br /> <br /> <br /> Любити сина<br /> Гасити в собі суку<br /> <br /> Програма на літо виконується. Але поки що без флейти.<br /> Тут головне пам'ятати, що це тільки моя історія. І тільки для мене робиться....0http://krapochka.blogspot.com/2017/03/blog-post.htmlвсякевіннелюблюлюдейсімейнаnoreply@blogger.com (krapochka)Thu, 16 Mar 2017 23:23:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-705901476004318488бісять всі. кругленькі оптимісти і самозакохані розумники особливо.<br /> таке глупство навколо, що тошнить!<br /> за останній час (це скільки?) найпозитивніше враження - суддя, над якою риготали за невдалий макіяж. ну як, "найпозитивніше"... насправді я плачу від того, що люди такі мудаки. от ніби ці тупі школярики, що ржуть з однолітків через те, що вони "не-такі" ніколи не дорослішають. хто їм паспорти видає, цим дебілам? а суддя виявилась крутою. якась така нормальна реакція, от дико нормальна. я завжди дивуюсь таким людям, які зуміли зберегти адекватну психіку.<br /> от Орест такий.<br /> відверто, я часом з болем думаю про те, що йому бракує красномовності, що він не надто популярний, харизматичний, а значить, ніхто не шепотить мені у спину: як вона такого відхопила. та після кожного такого зриву, я вертаюсь у свою гавань і бачу, що моя сім'я - це щастя, про яке я і мріяти не могла. вагаюсь, чи треба тепер розписати по пунктах. Сашо, тобі, дійсно, треба вести бухгалтерію?<br /> ...<br /> ок<br /> ...<br /> музика. його захоплення багато відкриває мені. скільки він знає, скільки він пам'ятає. зрештою, до нього я не слухала музики десь два роки. а тепер вилікувалась. його відкритість до різного.<br /> спорт. пишаюсь його спортивністю. шкодую, що не годна цього перейняти.<br /> фан-спорт. класно, що у футболі ми заодно. поважаю, його відданість "неіснуючим видами")))<br /> політика. так, мені хворій, важливо, що ми разом<br /> секс. це мало б бути першим. бо тут він кращий. не думала, що матиму такий бонус. пам'ятаю, як мене переслідувало відчуття екзотичності на початку: екзотичним було кохатися "законно". саме це збуджувало. і нарешті я отримала оргазм! думала, що я якась не така. а виявилось... ну а потім... поки що йому вдається знаходити новинки, які доводять до екстазу.<br /> батьківство. все не ідеально. але ми правда стараємося. і, здається, вчимося не тільки боятися, але й насолоджуватися)<br /> захист. він мій захист. у всьому.<br /> людей не люблю. його люблю. дуже0http://krapochka.blogspot.com/2016/03/8.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Wed, 9 Mar 2016 00:10:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-2300873750446048320про 8 березня<div> кілька років в мене була ломка свідомості і, очевидно, ще не закінчилась.&nbsp;</div> <div> я розумію, що історія свята не така придуркувата, як його сучасне виконання.</div> <div> я бачу тьму жіночок, для яких цей день як мед для Вінні-Пуха і мені не шкода для них нічого, вони такі милі.</div> <div> я терепіти не можу галасу феміністок, що протестують проти святкування: не святкуєте - не псуйте його тим, кому це дорого (сьогодні, правда, цей галас змінився на феміністичні філософствування = не можеш побороти - мусиш очолити... знову).</div> <div> я здригаюсь від вітань, адресованих "жіночій статті" (виду, роздяду, класу?)</div> <div> я гидую вагінальністю дійства</div> <div> я противлюсь лицемірству суспільства</div> <div> я оминаю будь-що з присмаком совка</div> <div> <br /></div> <div> а що я? а я відчуваю себе як на 9 травня: святкують перемогу, а фашисти на кожному куті</div> <div> <br /></div> <div> <br /></div> <div> я захоплююсь Савченко&nbsp;</div> <div> я захоплююсь Стусом</div> <div> я ставлю їх в один ряд</div> <div> я знаю, що вони жінка і чоловік</div> <div> я не бачу приводів для свята</div> <div> <br /></div> <div> сліпота і безпорадність - привід для скорботи</div> 0http://krapochka.blogspot.com/2015/06/blog-post_14.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Sun, 14 Jun 2015 21:22:00 +0300tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-1271794174112059818Придумала собі розвагу мазохіста. Заходжу часом на сторінку "вконтакте" своїх родичів і отримую кілотонну порцію агресиву. Доводжу себе до хворобливого стану і виходжу з нього довго, часто за рахунок істерик і гравірування на по-справжньому рідних.<br /> Це ніколи не загоїться. Ніколи. Не має сенсу переказувати дрібні образи, дурниці, які вони верзуть. Цього мотлоху повно і в нашому, і в їхньому медіа-світі. Але ганебно, що мій брат і його дружина ретранслюються це з ентузіазмом птушників. І при тому вважають себе вищими з нас - хохлів, "патріотів", фашистів. Мені соромно за брата, що маючи таку нетерпимість до України, він сидить у Києві та виприскує бруд на все навколо. Я розумію, що він керується логікою, начебто все це "исконно русская земля" і т.п. Але мені здається, що насправді він перманентно перебуває у стані нервозу, гидує, буркотить.<br /> Мораль придумати не можу. Я відчуваю себе сиротою при живій родині, юродивою у колі однодумців. Причому думка в них, здається, дійсно одна на всіх.<br /> Як тут не відчути себе "непонятым гением"?<br /> <br />0http://krapochka.blogspot.com/2013/07/blog-post.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Sat, 27 Jul 2013 23:39:00 +0300tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-139907526058726890Тяжко мучусь від незадоволеності, від злоби. Навіть порожнеча відступила перед постійною напругою. Бракує відвертості. І практики спілкування. І вміння розслаблятись.<br /> Що мені треба? Найбільше за все. Яке питання слід закрити, щоб знову радіти?<br /> <br /> Хочеться, щоб від мене щось залежало, щоб я могла змінювати те, що вважаю несправедливим. Але не вистачає сміливості, можливо, звідси і ця озлобленість.<br /> <br /> Тяжко бути посередністю, підраховувати свої не-звершення. Чекати на наступну вікову кризу... Витягувати одну сіру смугу за іншою, без надії на барви. Боятися його старості більше за своєї, бо може не вистачити сили виконати святий обов'язок - бути вірною опорою у горі та радості.<br /> <br /> Ці ігри в капризне дитя... дістала саму себе. Певне мені ліньки придумувати інші способи маніпуляції, хоч і більш ефективні... День за днем обов'язки приправлені надутими губками, слізками, буркотінням... Схаменутись треба... Він - мудрий, коли каже, що життя коротке.<br /> З його вуст навіть відоме стає прозорою і такою потрібною істиною.0http://krapochka.blogspot.com/2013/05/blog-post.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Thu, 2 May 2013 23:56:00 +0300tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-4920731364749235213Без контексту все, що напишу, виглядатиме дивно. Усвідомлюю і продовжую, бо тягучі контексти - вороги писання.<br /> Часом боюсь, що втратила своє "я". І судячи з того, що на питання до себе: "а хто ж я", відсутня хоч якась туманна відповідь, мої страхи небезпідставні.<br /> Хто я для батьків? Банально вічна дитина.<br /> Хто для СвК - спогад про цікаве минуле та надія, що в мені ще є запал.<br /> Хто я для чоловіка - мати його дитини.<br /> Хто я для себе - жмут нервів, вічно незадоволений всім навколо, такий злий, що зуби среготять.<br /> Хто я для інших - я не існую...0http://krapochka.blogspot.com/2012/01/blog-post.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Mon, 2 Jan 2012 23:46:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-5510412106118887100Я захворіла :(<br /> Але мене таки витягли на прогулянку. Спочатку на набережну з її чарівним і сором'язливим морем і шумним натовпом, що дуже швидко знесилив. Тоді ми з Орестом втекли трохи подалі від центру, де знайшли кілька незвіданих вуличок, що втягували далі та далі. Дійшли аж до санаторію, де працював Орест. Потрясаючі будівлі, але надто запущені. Зрештою догулялись до супермаркету. А повернувшись додому я відчувала себе знесиленою.<br /> Ще сьогодні подивилась "Анонімні романтики" - французька комедія, мила і тепла, на один раз. Двоє сором'язливих після тривалих сумнівів та перепетій долають страхи та наважуються одружитись, бо тільки вони розуміють, чого їм вартує кожен крок у ворожому світі.<br /> Але перед вирішальним моментом героїні сказала, що це була б помилка, адже вдвох вони безнадійно беззахисні, як двоє, що не вміють плавати.<br /> Ми з Орестом теж не надто контрастуєм. Але чоловік-протилежність тільки б ранив мене та ніколи не став би таким близьким. Хоча, звичайно, ми різні. І я маю солодке задоволення пізнавати найтонші нюанси його характеру. Його швидку реакцію та тонке почуття гумору, уважність, навіть коли здається, що він десь далеко в собі, а насправді - все сприймає.<br /> Композиція допису не складається... хай це буде через хворобу.<br /> <br />0http://krapochka.blogspot.com/2011/12/blog-post_6218.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Thu, 29 Dec 2011 22:31:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-7153900494842828473Через день Новий рік! Я люблю це свято. Колись в дитинстві цей час був для мене казковим. В центральному магазині полиці заповнювались ялинковими прикрасами. По сірому дощовому місту, свіжому як чистий холст, світились кіоски. Один особливий - з іграшками LEGO, настільки недоступними, що я навіть їх не хотіла, просто зачаровано дивилась на вітрини.<br /> Тепер, у час надлишку, засилля алкашів та пітард, дешевих прикрас на кожному кроці, я все одно зберігаю передчуття дива. Трохи нервів, трохи втоми від приготувань. Але головне не перестаратись. Подарунки готові. Сукню маю. Меню складається. Для відчуття свободи треба розіслати решту вітань майлом та ... заразити Ореста з СвК моїм настроєм.<br /> Люблю їх!0http://krapochka.blogspot.com/2011/12/blog-post_29.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Thu, 29 Dec 2011 22:04:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-2921016895815006674Знову сварка... Для чого? Думаю, що мені просто бракує елементарної культури. Я не даю близьким дихати. Все має бути по-моєму! І вони не проти. Але мені того мало, і я не лишаю для них особистого простору. Мені дуже соромно. Орест правду говорить: життя таке коротке, не має часу на сварки. Дай йому Боже терпіння.0http://krapochka.blogspot.com/2011/12/blog-post_27.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Tue, 27 Dec 2011 23:54:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-8149321494173206613Вчора був день війни, що почалась не вчора. Спогад: моя мама психує і пилить нетямкуватого тата за черговий кепський подарунок - смердючий лак для волосся вітчизняного виробництва (не певна, що в той час мого далекого дитинства був ще якийсь лак). Я не давала клятви, що ніколи не буду так викручувати руки та нерви - не треба було нічого давати. Як страшне гріховне падіння я сприймала власні капризи щодо тих чи інших кітчевих сувенірів, що часом таки траплялись і таки дратували. НІ! Я - інша. Я ціную увагу та турботу!<br /> <div> І ось Орест черговий раз пропонує разом щось купити, а я на межі істерики доказую, як мені важливо,&nbsp;щоб він постарався і зробив мені сюрприз. Я маю рацію. Треба відкинути лінь, постаратись уважно поспостерігати за коханою, придумати, як за невеликі гроші таки вдати несподіванку, щоб вона наче дитина пораділа.</div> <div> До речі, про дитинство. Колись ми з братом цілі експедиції влаштовували. Ми завжди знаходити подарунки, які від нас ховали батьки в нашій однокімнатній квартирі. Важливо було не просто знайти цукерки, але і поцупити пару так, щоб ніхто не помітив.&nbsp;</div> <div> А тепер, коли я доросла, чи доречно гратись? Особливо, коли наполягання довели до сварки. Компроміси (купити спільний подарунок на всю сім'ю) також відлунюють тиранією. Колись мама сварилась через непрактичні сюрпризи, тепер я сварюсь через їх відсутність. І ми обидві ламаємо чоловіків.&nbsp;</div> <div> В мене лише два виправдання:</div> <div> 1. я спонукаю до дії, до уваги, до творчості (за певних обставин та дотримуючись непевної філософії, можна вважати це за плюс)</div> <div> 2. несподівано Оресту таки прийшла ідея, що він мені приготує - цей дитячий вираз обличчя, ця радісна безпосередність хлопчиська, який щось знає, і це таємне знання належить тільки йому у цілому всесвіті...&nbsp;</div> <div> Можливо, я трохи маю рацію, коли кажу, що Орест сам себе не знає. Можливо, нам вдасться &nbsp;пізнатись більше...&nbsp;</div>0http://krapochka.blogspot.com/2011/12/blog-post.htmlnoreply@blogger.com (krapochka)Sun, 25 Dec 2011 23:39:00 +0200tag:blogger.com,1999:blog-919797215879559053.post-5305855906395183482Вже півроку пройшло. Ми сумлінно рахуємо час - єдиний спосіб його відчути.<br /> Сьогодні.<br /> Сьогодні я сумлінно псувала всім настрій. Безсонна ніч, жахливі сни, головний біль, пізно встали. А потім репліка Світлани Олексіївни... І почалось... Психанула через те, що треба захищати свій спосіб життя. Тоді зірвався кран! Ціла катастрофа. Всі знервовані. А я одночасно переживала через дурацький кран, через те, що нічого не можемо зробити, що Орест нічого не може зробити, що мені хтось може дорікнути через нехозяйновитого чоловіка і т.п. Зрештою, я не пройшла власний тест на стійкість пере стресовими ситуаціями. Як можна було б себе повести? По-перше, більше мовчати. Запальний характер та капризи інакше не побороти. По-друге, поставитись до проблеми з більшим гумором.<br /> Пишу і думаю, може я все ж таки до себе надто сувора. Адже все що відбувалось, було помножено на головний біль, і необов'язково ставити невтішні діагнози.<br /> От зараз Орест підносити до ліжка всякі смачнюшки і каже, що любить.<br /> ЛЮБЛЮ ЙОГО<br /> <br />0