Погляд юриста

2014-11-28T10:32:00.001-08:00

Закон України "Про проведення люстрації в Україні" (проект)

2014-11-26T11:58:00.001-08:00

Розділ І

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

Люстрація – визначений цим Законом надзвичайний порядок встановлення заборони обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях особам, визначеним цим Законом.

Люстраційна декларація – документ встановленої форми, в якому суб'єкт люстрації повідомляє органу люстрації про наявність або відсутність підстав для застосування щодо нього звільнення та/або заборони обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних підприємствах, установах, організаціях.

Люстраційний запит – запит, який направляє орган люстрації до правоохоронних органів, органів державної влади й місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, вищих навчальних закладів незалежно від форми власності з метою перевірки достовірності інформації, поданої суб'єктом люстрації в люстраційній декларації.

Люстраційний реєстр – державний реєстр громадян України, в якому міститься інформація про проходження процедури люстрації в установленому Законом порядку.

Люстрована особа – особа, якій за наслідками люстрації заборонено обіймати посади в об'єктах люстрації та/або яка підлягає звільненню.

Орган люстрації – орган державної влади зі спеціальним статусом, уповноважений на проведення люстрації у відповідності з цим Законом.

Персональна справа суб'єкта люстрації – сукупність усіх документів (люстраційна декларація, свідчення осіб, відповіді уповноважених органів на люстраційний запит органу люстрації тощо), зібраних органом люстрації щодо суб'єкта люстрації.

Суб'єкт люстрації – громадянин України, який обіймає або претендує на зайняття посади або обрання на неї, щодо якого обов'язково проводиться люстрація у відповідності до цього Закону.

Об'єкт люстрації – Президент України, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа та організація, посадові особи якого підлягають люстрації у порядку, визначеному цим Законом. Інші терміни вживаються у значеннях, визначених законами України.

Стаття 2. Мета люстрації

Люстрація в Україні проводиться з метою повернення довіри суспільства до об'єктів люстрації та забезпечення належного виконання об'єктами люстрації функцій, покладених на них відповідно до чинного законодавства.

Стаття 3. Основні принципи люстрації

Проведення люстрації ґрунтується на принципах надзвичайності правових заходів люстрації, верховенства права, законності, гуманізму і соціальної справедливості, повноти, об'єктивності і неупередженості, відкритості та гласності, компетентності і професіоналізму, невідворотності настання визначеної Законом відповідальності у разі порушення вимог Закону.

Надзвичайність правових заходів полягає у тому, що:

1. Виборче законодавство, законодавство про статус народного депутата України, законодавство про статус депутатів місцевих рад, законодавство про статус суддів, трудове законодавство, інше законодавство, яким визначається статус суб'єкта люстрації чи особи, яка претендує на заняття посади в об'єкті люстрації, законодавство, яке регулює порядок поводження з інформацією з обмеженим доступом щодо суб'єкта люстрації, законодавство про виконавче провадження, інше законодавство застосовується в частині, що не суперечить цьому Закону.

2. Застосування щодо суб'єкта люстрації процедури люстрації не виключає притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

3. Докази, зібрані органом люстрації, які вказують на наявність у діянні суб'єкта люстрації складу злочину чи складу адміністративного правопорушення, підлягають дослідженню й оцінці у загальному порядку, передбаченому відповідним процесуальним законодавством.

Стаття 4. Суб'єкти люстрації

До суб'єктів люстрації належать:

1) Президент України, Голова Адміністрації Президента України та його заступники, службові особи Адміністрації Президента України;

2) Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, службові особи Апарату Верховної Ради України;

3) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, державні службовці Апарату Прем'єр-міністра України, службові особи Секретаріату Кабінету Міністрів України;

4) міністри, їх заступники, керівники департаментів, фондів, служб, управлінь, центрів, комісій, комітетів, агентств, агенцій, інспекцій, спілок, бюро державних форм власності, та їх заступники;

5) Секретар Ради національної безпеки і оборони України та його заступники;

6) керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, їх заступники, керівники департаментів і управлінь та їх заступники;

7) голови місцевих державних адміністрацій та їх заступники, керівники департаментів і управлінь місцевих державних адміністрацій;

8) Голова Служби безпеки України та його заступники, керівники департаментів і управлінь та їх заступники;

9) Генеральний прокурор України та його заступники, керівники департаментів і управлінь та їх заступники. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя, та їх заступники. Прокурор та заступники прокурора Дніпровської екологічної прокуратури.

10) Голова Національного банку України та його заступники, члени Ради Національного банку України, члени Правління Національного банку України, керівники департаментів і управлінь та їх заступники;

11) Голова Рахункової палати України, та його заступники, секретар Рахункової палати України, керівники департаментів і управлінь та їх заступники;

12) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівник його апарату та його заступники, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

13) Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим та його заступники;

14) Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступники;

15) народні депутати України та помічники народних депутатів України, на яких поширюється дія Закону України "Про державну службу". Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

16) судді Конституційного Суду України та їх помічники, інші професійні судді;

17) голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

18) голова, заступник голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції;

19) народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

20) члени Центральної виборчої комісії, керівники департаментів і управлінь та їх заступники;

21) голова, заступники, члени Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Адвокатури України;

22) керівники та заступники державних підприємств, установ та організацій, господарських товариств, холдингів тощо у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі (у т. ч. академій наук, засобів масової інформації, фондів, державних фінансових установ тощо);

23) керівництво вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації, видів та типів освіти незалежно від форми власності;

24) керівники політичних партій та громадських організацій, а також їх заступники;

25) керівники та їх заступники осередків політичних партій в Автономній Республіці Крим, обласних, м. Києва та м. Севастополя.

26) службові особи міністерств, їх департаментів, фондів, служб, управлінь, центрів, комісій, комітетів, агентств, агенцій, інспекцій; апарату Ради національної безпеки і оборони України; центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; Служби безпеки України; Генеральної прокуратури України; центрального апарату Національного банку України; апарату Рахункової палати України; апарату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим; Конституційного Суду України; секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; апарату Вищої ради юстиції; секретаріату Центральної виборчої комісії; секретаріату Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Адвокатури України; місцевих державних адміністрацій;

27) прокурори районів, міжрайонних прокуратур, прокуратур у містах та їх заступники, прокурори та заступники прокурорів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;

28) державні службовці, посадові та службові особи інших органів державної влади;

29) посадові особи державних підприємств, установ та організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі (у т. ч. академій наук, засобів масової інформації, фондів, державних фінансових установ тощо);

30) посадові особи органів місцевого самоврядування, керівники комунальних підприємств та їх заступники;

31) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби; особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції;

32) керівництво навчальних закладів усіх рівнів акредитації, видів та типів освіти незалежно від форми власності за винятком тих, що визначені у пункті 23 цієї статті, а також професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації незалежно від форми власності;

33) голови, секретарі та члени виборчих комісій, крім Центральної виборчої комісії;

34) адвокати, нотаріуси, експерти, оцінювачі, аудитори, арбітражні керуючі;

35) претенденти на посади визначені, у п.1-34 цієї статті.

Розділ ІІ

Стаття 6. Система органів люстрації

1. Систему органів люстрації становлять Державна люстраційна комісія України та підпорядковані їй регіональні люстраційні комісії: Люстраційна комісія Автономної Республіки Крим, люстраційні комісії областей, люстраційні комісії у місті Києві та місті Севастополі.

Стаття 7. Статус органів люстрації

Органи люстрації є державними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом і підзвітні Верховній Раді України.

Органи люстрації проводять свою діяльність на постійній основі, самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Органи люстрації є юридичними особами, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, відповідні бланки.

Стаття 8. Склад органу люстрації

До складу органу люстрації входять голова, перший заступник, заступник голови, секретар та члени органу люстрації. Кількісний склад Державної люстраційної комісії України становить 15 осіб, з яких десять повинні мати вищу юридичну освіту. Кількісний склад регіональної люстраційної комісії становить 11 осіб, з яких сім повинні мати вищу юридичну освіту.

Для здійснення своєї діяльності кожний орган люстрації має апарат, структуру і штатний розпис. Апарат, структуру і штатний розпис регіональних люстраційних комісій затверджує Державна люстраційна комісія України за поданням голови Державної люстраційної комісії України в межах бюджетних коштів, передбачених на утримання органів люстрації.

Стаття 9. Порядок формування Державної люстраційної комісії України

Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади голову, першого заступника, заступника, секретаря та членів Державної люстраційної комісії України.

Подання кандидатів у члени Державної люстраційної комісії України та на посади голови, першого заступника, заступника, секретаря Державної люстраційної комісії України вносять депутатські фракції та групи у Верховній Раді України з числа осіб, які запропоновані громадськими організаціями і відповідають вимогам цього Закону.

Подання про призначення голови, першого заступника, заступника, секретаря та членів Державної люстраційної комісії України розглядає Спеціальна комісія Верховної Ради України, утворена із числа народних депутатів України, які дали на це згоду. Кількісний склад цієї комісії формується з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій і груп.

Спеціальна комісія Верховної Ради України проводить люстраційну перевірку осіб, вказаних у поданнях, протягом 30 днів з моменту внесення подання.

За результатами проведення люстраційної перевірки Спеціальна комісія Верховної Ради України приймає рішення про рекомендування або про відмову у рекомендуванні щодо призначення голови, першого заступника, заступника, секретаря та членів Державної люстраційної комісії України.

Рішення про призначення та звільнення з посади голови, першого заступника, заступника, секретаря та членів Державної люстраційної комісії України приймається більшістю від складу Верховної Ради України.

Розділ ІІІ

Стаття 20. Порядок подання люстраційної декларації до органу люстрації

1. Суб'єкт люстрації, який обіймає посаду в об'єкті люстрації, зобов'язаний подати люстраційну декларацію до органу люстрації у 30 денний строк з дня формування відповідного органу люстрації, у порядку визначеному Державною люстраційною комісією України.

2. Суб'єкт люстрації, який претендує на зайняття посади чи на обрання на виборну посаду в об'єктах люстрації, зобов'язаний подати люстраційну декларацію до відповідного органу люстрації одночасно з поданням документів для прийняття на роботу в об'єкт люстрації або наданням згоди на роботу в ньому.

3. Суб'єкт люстрації звільняється від обов'язку подати люстраційну декларацію у випадку звільнення за власним бажанням із займаної посади, зняття своєї кандидатури на виборну посаду або відмови обіймати запропоновану посаду.

4. Після отримання люстраційної декларації орган люстрації протягом десяти днів вносить особу до люстраційного реєстру з поміткою "Люстраційна декларація прийнята до розгляду". Занесення особи до люстраційного реєстру вважається фактом повідомлення декларанта про прийняття його декларації до розгляду.

5. Декларант зобов'язаний самостійно пересвідчитися в наявності відповідного запису щодо себе в люстраційному реєстрі та письмово повідомляти безпосереднього керівника, відповідну виборчу комісію або працедавця про наявність поміток щодо себе в люстраційному реєстрі та відповідний номер реєстраційного запису.

6. Суб'єкт люстрації зобов'язаний письмово повідомити номер реєстраційного запису з поміткою "Люстраційна декларація прийнята до розгляду" щодо себе в люстраційному реєстрі:

а) одночасно з поданням заяви (в тексті заяви) про прийняття особи на роботу в об'єкті люстрації;

б) одночасно з поданням заяви (в тексті заяви) про реєстрацію кандидата на виборну посаду;

в) у 30-денний строк з дня формування відповідного органу люстрації для тих, хто обіймає посаду в об'єктах люстрації.

7. Передумовою для перебування суб'єкта люстрації на посаді в об'єкті люстрації є наявність особи в люстраційному реєстрі із поміткою "Люстраційна декларація прийнята до розгляду".

8. Люстраційну декларацію суб'єкт люстрації подає кожного разу при призначенні на посаду, переведення на іншу посаду або обрання на посаду в об'єктах люстрації, визначених частиною першою статті 4 цього Закону.

Розділ IV

Стаття 27. Відповідальність за прийняття на роботу або незвільнення із займаної посади люстрованої особи

Прийняття на роботу або незвільнення чи інше неусунення із займаної посади люстрованої особи посадовою особою, уповноваженою на ухвалення рішення про обрання, призначення чи затвердження суб'єкта люстрації на посаді в об'єкті люстрації, тягне за собою адміністративну відповідальність передбачену Кодексом України про адміністративну відповідальність з одночасним винесенням органом люстрації розпорядження про усунення порушень законодавства про люстрацію в порядку встановленому Законом.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про люстрацію орган люстрації приймає рішення про визнання такої посадової особи люстрованою особою.

Стаття 28. Відповідальність посадових осіб

За ненадання, умисне затримування, надання недостовірної чи неповної інформації на запит органу люстрації, а також неналежне (формальне) оформлення відповіді винні особи несуть відповідальність, передбачену Кримінальним кодексом України.

Стаття 29. Контроль за дотриманням законодавства про люстрацію Контроль за дотриманням законодавства про люстрацію здійснюють Верховна Рада України, Президент України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України.

Витяги із Закону про "Вищу освіту"

2014-11-26T11:40:00.000-08:00

Розділ І

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України "Про освіту" , "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 4. Право громадян на вищу освіту

1. Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

2. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівне з громадянами України право на здобуття вищої освіти.

Стаття 5. Мова навчання у вищих навчальних закладах

Мова навчання у вищих навчальних закладах визначається статтею 20 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Розділ ІІ

Стаття 6. Структура вищої освіти

1. До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Стаття 7. Освітні рівні вищої освіти

1. Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

4. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.

Стаття 9. Документи про вищу освіту

1. Встановлюються такі види документів, які засвідчують
здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними
освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра.

Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом
Міністрів України.

Вищий навчальний заклад, вище професійне училище, центр професійно-технічної освіти мають право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). ( Абзац сьомий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1158-IV від 11.09.2003 )

Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Розділ IV

Стаття 16. Система вищої освіти

Систему вищої освіти складають: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Стаття 21. Повноваження власника (власників) вищого
навчального закладу

1. Повноваження власника (власників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються в межах законів статутом вищого навчального закладу. Власник (власники) вищого навчального закладу:

розробляє статут вищого навчального закладу;
організовує ліцензування вищого навчального закладу;
призначає керівника вищого навчального закладу на умовах
контракту відповідно до цього Закону;
здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю
вищого навчального закладу;
здійснює контроль за дотриманням умов, передбачених рішенням
про заснування вищого навчального закладу;
приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого
навчального закладу;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Власник (власники) здійснює (здійснюють) права, передбачені частиною першою цієї статті, щодо управління вищим навчальним закладом безпосередньо або через уповноважений ним орган (особу). Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Розділ VI

Стаття 32. Керівник вищого навчального закладу

1. Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

2. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому
повноважень:

вирішує питання діяльності вищого навчального закладу,
затверджує його структуру і штатний розпис;
видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма
працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу;
представляє вищий навчальний заклад у державних та інших
органах, відповідає за результати його діяльності перед органом
управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;

приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;
забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;
визначає функціональні обов'язки працівників;
формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному
закладі;
відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, за погодженням з органами студентського самоврядування;

контролює виконання навчальних планів і програм;
контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;
забезпечує дотримання службової та державної таємниці;
здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією
навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров'я, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;
разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження.

Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

3. При виході на пенсію з посади керівника вищого навчального закладу керівник, який пропрацював на цій посаді не менше двох термінів підряд, може бути призначений на посаду почесного ректора (президента), начальника, директора тощо вищого навчального закладу із виплатою грошового утримання за рахунок навчального закладу в розмірі заробітної плати, яку він отримував перед виходом на пенсію.

Призначення почесного ректора (президента), начальника, директора тощо вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умови призначення та виплати грошового утримання визначаються у статуті вищого навчального закладу.

Стаття 38. Студентське самоврядування

1. У вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах діє студентське самоврядування, яке є невід'ємною частиною громадського самоврядування відповідних навчальних закладів.

У студентському самоврядуванні беруть участь особи, які навчаються у вищому навчальному закладі. Усі особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівне право на участь у студентському самоврядуванні.

Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, та їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.

Студентське самоврядування здійснюється особами, які навчаються у вищому навчальному закладі, безпосередньо та через органи студентського самоврядування, що обираються шляхом таємного голосування.

2. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

3. Органи студентського самоврядування:

приймають акти, що регламентують їхню організацію та
діяльність;
проводять організаційні, наукові, культурно-масові,
спортивні, оздоровчі та інші заходи;
сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються у вищому
навчальному закладі;
розпоряджаються коштами та іншим майном, що знаходяться на
їхньому балансі та банківських рахунках;
виконують інші функції.

За погодженням з органом студентського самоврядування у вищому навчальному закладі приймається рішення про:

відрахування осіб, які навчаються у вищому навчальному
закладі, та їх поновлення на навчання;
переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб;
переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, на навчання за державним замовленням;
призначення заступника декана, проректора, які відповідають за роботу із студентами;
поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі,
в гуртожиток і виселення з гуртожитку;
затвердження рішень з питань студентських містечок та
гуртожитків для проживання осіб, які навчаються у вищому
навчальному закладі.

4. Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

5. Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі та які:

ухвалюють Положення про студентське самоврядування;
обирають виконавчі органи студентського самоврядування та
заслуховують їх звіти;
визначають структуру, повноваження та порядок обрання
виконавчих органів студентського самоврядування.

6. Керівник вищого навчального закладу має всебічно сприяти створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування (надання приміщення, меблів, оргтехніки, забезпечення телефонним зв'язком, постійним доступом до мережі Інтернет, відведення місць для встановлення інформаційних стендів тощо).

Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені Вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менше 0,5 відсотка коштів спеціального фонду відповідного вищого навчального закладу.

Кошти органів студентського самоврядування спрямовуються на виконання їх завдань і повноважень. Не менш як 30 відсотків коштів мають витрачатися на підтримку наукової діяльності осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

Розділ VII

Стаття 41. Навчально-виховний процес

Навчально-виховний процес забезпечує можливість:

здобуття особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах; інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості.

Стаття 42. Форми навчання у вищих навчальних закладах

Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими
формами:

денна (очна);
вечірня;
заочна, дистанційна;
екстернатна.

Форми навчання можуть бути поєднані. Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Екстернатна форма навчання - особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

Стаття 44. Умови прийому на навчання до вищого

навчального закладу

1. Прийом осіб на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел його фінансування.

2. Умови конкурсу мають забезпечувати дотримання прав громадян у галузі освіти.

3. Поза конкурсом, а також за цільовими направленнями до вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності особи зараховуються у випадках і у порядку, передбачених законодавчими актами.

4. Прийом на навчання до вищого навчального закладу для підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів проводиться відповідно до умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів.

Правила прийому на навчання до вищого навчального закладу затверджуються його керівником за погодженням із центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері освіти.

Розділ VIII

Стаття 46. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних
закладах є:

педагогічні і науково-педагогічні працівники;
особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

Стаття 54. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних
закладах

1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають
право на:

вибір форми навчання;
безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
трудову діяльність у позанавчальний час; додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;
участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;
участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;
участь у об'єднаннях громадян;
участь у діяльності органів громадського самоврядування вищого навчального закладу та факультетів, Вченої ради вищого навчального закладу та факультетів, органів студентського самоврядування;
обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;
участь у формуванні індивідуального навчального плану;
моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;
захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;
безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних,
наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;
канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Стаття 55. Обов'язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах,
зобов'язані:

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Розділ XIV

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Коротко про Закон України "Про амністію" від 19.04.2014

2014-11-26T09:26:00.000-08:00

Амністія — повне або часткове (заміна м'якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Здійснюється за рішенням глави держави або вищого представницького органу влади.

Стаття 1. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального Кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;

г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1 - 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6;

ґ) осіб, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;

є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 8. Амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні", а також до осіб:

б) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;

в) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;

г) які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

д) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

е) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років або визнаних інвалідами першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;

Стаття 10. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.

У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов'язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.

Стаття 12. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців після опублікування цього Закону.

Стаття 16. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", контроль за поведінкою цих осіб;

б) передачу звільнених згідно з цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, влаштування у разі необхідності неповнолітніх, які позбавлені батьківського піклування, до інтернатних закладів, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу або встановлення над ними піклування;

в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.

Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.