СПРАВА ПРАВА

Розраховуємо інфляційні та 3% річних правильно

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 30 Nov 2012 15:46:00 +0000

Окрім неустойки кредитор має право подати вимогу до боржника про сплату останнім інфляційних витрат та 3% річних, ці суми не встановлюються договором, а забезпечуються Законом.

Так, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Хоча Господарським кодексом такі виплати і не передбачені, проте вказані норми Цивільного кодексу застосовуються до відносин між юридичними особами.

Детальні роз’яснення для розрахунку інфляційних вміщені у Листі Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997 «Рекомендаціївідносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/223 від 12.05.1999 «Продеякі питання, пов’язані з застосуванням індексу інфляції».

Для у узагальнення вказаних рекомендацій приведу приклади нарахування інфляційних витрат.

Перш за все звертаю увагу, що інфляційні витрати не нараховуються на:

- зобов’язання в іноземній валюті;

- заборгованість з послуг ЖКГ ;

- грошову суму на яку вже були нараховані інфляційні витрати;

- зобов’язання, з моменту виникнення яких пройшло більше трьох років.

Розмір щомісячної інфляції розміщується в «Урядовому кур’єрі», проте, оперативну інформацію щодо індексу інфляції можна знайти тут.

Розрахунок інфляційних:

Приклад:

ТзОВ «1» заборгувало нашому підприємству 25000 гривень.

Кінцевий строк виконання грошового зобов’язання 05 січня 2011 року.

Строком на 15 вересня 2011 року зобов’язання не виконано.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період:

101.0% х 100,9% х 101,4% х 101,3% х 100,8% х 100,4 х 98,7% х 99,6% х 100,1% = 104,24%

Суму інфляції розраховуємо за формулою:

(Сума боргу х процент інфляції) – сума боргу

(25000 грн. х 104,24%) – 25000 = 1060 гривень 00 копійок.

Розрахунок 3% річних

Приклад:

З 05 січня 2011 року (кінцевий термін виконання зобов’язання) ТзОВ «1» заборгувало нашому підприємству 25000 гривень.

Станом на 15 вересня 2011 року борг не сплачений.

Рахуємо кількість прострочених днів виконання зобов’язання починаючи з 05 січня 2011 року та закінчуючи з 15 вересня 2012 року, таких днів – 254 календарних дня.

Вираховуємо розмір 3% річних:

(3% Х суму боргу Х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році)

(3% Х 25000 Х 254) / 365 = 521 гривня 91 копійка.

Розраховуємо пеню правильно

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 29 Nov 2012 19:03:00 +0000

Досить часто виникає ситуація коли треба нарахувати пеню, або перевірити правильність розрахунку пені кредиторами, про теоретичні аспекти розрахунку пені я вже розповідав у своїй статті тут (раджу спершу прочитати її), тепер хочу звернути увагу на її практичний аспект, а саме на розрахунок.

Спершу не забуваємо, що пеня стягується за останніх 6 місяців, а строк позовної давності на стягнення пені становить один рік, сам розмір пені повинен становити не більше подвійної облікової ставки НБУ, тобто на сьогоднішній день (29/11/2012) – 0,041% за один календарний день.

Перший приклад:

З 01 червня 2012 року (кінцевий термін виконання зобов’язання) ТзОВ «Топаз» заборгувало нашому підприємству 25000 гривень.

Сьогодні 29 листопада 2012 року

Отже сума боргу становить 25000

Рахуємо кількість прострочених днів виконання зобов’язання починаючи з 02 червня 2012 року та закінчуючи з 29 листопада 29012 року, таких днів – 181 календарний день.

Вираховуємо розмір пені:

(Коефіцієнт пені Х суму боргу Х кількість прострочених днів) / 100

(0,041 Х 25000 Х 181) : 100 = 1855 грн. 25 копійок

Другий приклад:

Сьогодні 29 листопада 2012 року

01 вересня 2012 року ТзОВ частково погасив розмір боргу на 12500 гривень

Отже сума боргу до 01 вересня 2012 року становила 25000 гривень, а кількість днів прострочення - 91

А з 01 вересня по 29 листопада 2012 року – 12500 гривень і кількість прострочених днів по цій сумі - 90

Розрахунок проводиться двома частинами а сума боргу додається.

Вираховуємо розмір пені:

(Коефіцієнт пені₁ Х суму боргу₁ Х кількість прострочених днів₁) / 100

(0,041 Х 25000 Х 91) : 100 = 932 грн. 75 копійок

(Коефіцієнт пені₂ Х суму боргу₂ Х кількість прострочених днів₂) / 100

(0,041 Х 12500 Х 90) : 100 = 461 грн. 25 копійок

Загальний розмір пені становить – 932,75 + 461, 25 = 1394 гривень

Щоб не було лишніх запитань під час розгляду справи щодо стягнення боргу та пені в судовому процесі сам розрахунок пені варто розписувати у позовній заяві, або ж додавати його до позовної в якості окремого додатку.

Підготував: Роман Щудло

Утилізація транспортних засобів

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 29 Nov 2012 13:38:00 +0000

Нещодавно у першому читанні був прийнятий законопроект «Про утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів», що визначає порядок зняття з експлуатації ТЗ на території України та їх утилізації.

Розглянемо основні норми, що можуть «покращити» життя власникам авто та виробникам транспортних засобів.

Дія цього Закону не буде поширюється на ТЗ, які вироблені на території України з метою їх експорту , а також на ті ТЗ з року випуску яких минуло 30 або більше років, що не призначені для комерційного перевезення пасажирів або вантажів, мають оригінальний двигун, кузов і (за наявності) раму, збережені та відреставровані до оригінального стану, види та категорії яких визначатимуться Кабінетом Міністрів України;

В першу чергу зазначимо, що утилізація ТЗ відбуватиметься згідно відповідного висновку про те, що ТЗ не відповідає встановленим технічним вимогам, вимогам безпеки та шкодить навколишньому середовищу і несе загрозу життю та здоров’ю людей. Проте сам порядок визнання ТЗ таким, що підлягає знаттю з експлуатації, ще не встановлений, а буде затверджений Кабінетом Міністрів України.

Безпосереднє право на здійснення утилізації знятих з експлуатації ТЗ мають особи, які зареєстровані в установленому законом порядку, отримали відповідні дозволи на поводження з відходами та:

- утримують пункти прийому знятих з експлуатації транспортних засобів;

- та/або утримують пункти розбирання знятих з експлуатації транспортних засобів;

- та/або здійснюють операції з поводження з відходами, які утворилися в процесі утилізації знятих з експлуатації транспортних засобів.

Право на здійснення утилізації знятих з експлуатації ТЗ мають також особи, які виробляють (виготовляють) транспортні засоби та взяли на себе зобов’язання забезпечити утилізацію знятих з експлуатації ТЗ.

Виробник ТЗ може взяти на себе зобов’язання забезпечити утилізацію знятих з експлуатації ТЗ згідно з Податковим кодексом України особливого порядку справляння екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, за умови, що такий виробник здійснює операції нанесення індивідуального ідентифікаційного номера (VIN) на нероз’ємні складові кузова (кабіни) або шасі та на спеціально виготовлені номерні таблички транспортних засобів; здійснює виробництво (виготовлення) на території України ТЗ категорій M та/або N1 та/або N2 та/або N3 за технологією, що включає зварювання (виготовлення методом нероз’ємного з’єднання), фарбування кузова або кабіни та складання таких транспортних засобів.

Перелік осіб, які здійснюватимуть утилізацію ТЗ будуть розмішені в відповідному Реєстрі.

Особа, яка буде включена до Реєстру, до 1 березня поточного року змушена буде подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку звіт про виробництво ТЗ за відповідною технологією.

Сама утилізація ТЗ буде платною для власників ТЗ. Розмір плати встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України і не може перевищувати граничного розміру, встановленого Податковим кодексом України для відповідних ТЗ при справлянні екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів.

Проте скасовується плата з власників, якщо власником транспортного засобу буде надано довідку про сплату екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, видану в порядку, встановленому Податковим кодексом України або власником транспортного засобу надано довідку про звільнення від сплати екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, видану в порядку, встановленому Податковим кодексом України;

Власник транспортного засобу не пізніше, ніж через 30 днів після дати видання довідки про прийняття транспортного засобу на утилізацію, буде зобов’язаний подати до органу внутрішніх справ за місцем реєстрації транспортного засобу заяву про зняття з реєстрації такого транспортного засобу, долучивши до заяви один із примірників довідки про прийняття транспортного засобу на утилізацію.

Як видно з тексту законопроекту Державний контроль у сфері утилізації знятих з експлуатації ТЗ здійснюватимуть Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністр економічного розвитку та торгівлі України.

Підготував Роман Щудло

Новий порядок реєстрації прав

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 28 Nov 2012 08:52:00 +0000

З 1 січня 2013 року державна реєстрація прав проводитиметься державними реєстраторами, а також нотаріусами.

Так, з наступного року для здійснення операції з купівлі-продажу квартири чи будинку особам необхідно буде звернутися виключно до нотаріуса. Він перевірить належність продавцю квартири на праві власності в реєстрі, який зараз веде БТІ; проведе державну реєстрацію прав продавця в «новому» Державному реєстрі прав; посвідчить договір купівлі-продажу відповідної квартири та на підставі нього проведе державну реєстрацію права власності на квартиру покупця.

При цьому за БТІ залишиться функція по техінвентаризації нерухомого майна, яке перед продажем буде не обов’язковим та залишається на розсуд сторін договору, тобто продавця та покупця.

Звертатися до Державної реєстраційної служби за проведенням державної реєстрації прав необхідно у наступних випадках:
·      законом передбачено проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно;
·      проведення державної реєстрації прав на підставі рішень органів влади, зокрема на підставі рішення суду, органів прокуратури, податкових органів, органів місцевого самоврядування;
·      проведення державної реєстрації прав, які виникли до 1 січня 2013 року та не були зареєстровані відповідно до законодавства, яке діяло на час їх виникнення.

Фактично реєстраційна служба безпосередньо реєструватиме права у випадку первинного набуття права власності (будівництво об’єкту, за рішенням суду, за рішенням органу виконавчої влади тощо), а нотаріус самостійно реєструватиме права у випадку купівлі продажу, дарування, обміну, у такому випадку звертатись у реєстраційну службу вже не потрібно.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно реєструються в реєстраційній службі за місцезнаходженням такого майна. Обтяження речових прав на нерухоме майно реєструються в будь-якій реєстраційній службі.

У випадку державної реєстрації права власності на новостворену земельну ділянку особа, після державної реєстрації земельної ділянки в органах земельних ресурсів може подати документи до реєстраційної служби для проведенням державної реєстрації права власності самостійно або через державного кадастрового реєстратора, який проводив реєстрацію такої земельної ділянки.При поданні документів для проведення державної реєстрації права власності через державного кадастрового реєстратора, документи за результатом такої реєстрації отримувати у відповідного державного кадастрового реєстратора.

Як запевняє нас влада нова процедура державної реєстрації прав стає простішою та зручнішою для власників, користувачів нерухомого майна, проте аналізуючи законодавство можна сказати, що нововведення призведуть до подорожчання послуг з реєстрації прав власності як у держорганах так і в нотаріаті, а також суттєво ускладнить роботу нотаріусам.

25 новел Кримінально-процесуального Кодексу України

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 26 Nov 2012 13:30:00 +0000

На Ваш огляд представленні суттєві нововведення нового Кримінально-процесуального Кодексу України, який вступив в свою законну силу 20 листопада 2012 року. Тут викладено основні, узагальненні зміни в кримінальному процесі України.

1. У новий КПК ввели нові поняття:

- досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

- слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні; (ст.3)

2. Відтепер прокурор, слідчий зобов’язані розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення. (ст.25)

3. Кримінальне провадження здійснюється суддею одноособово, крім випадків:

-щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років - колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

-щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі - колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних, а також особливості розгляду справ стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище (ст.31)

4. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань. (ст.38)

5. Захисником може бути тільки адвокат (ст.45)

6. Свідок може користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката (ст.66)

7. Заходами забезпечення кримінального провадження є:

-виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

-накладення грошового стягнення;

-тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

-відсторонення від посади;

-тимчасовий доступ до речей і документів;

-тимчасове вилучення майна;

-арешт майна;

-затримання особи;

-запобіжні заходи. (ст.131)

8. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. (ст.135)

9. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. (ст.214)

10. Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання (ст.215)

11. Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції (ст.232)

12. Вводяться негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. (ст.246)

- аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260),

-арешт, огляд і виїмка кореспонденції (261),

-зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263),

-зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст.264),

-обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст.267),

-установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268),

-спостереження за особою, річчю або місцем (ст.269),

-аудіо-, відеоконтроль місця (ст.270),

-контроль за вчиненням злочину (ст.271),

-виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.272),

-негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274),

-використання конфіденційного співробітництва (ст.275).

13. У випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється повідомлення про підозру, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені КПК. (ст.276)

14. Після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п’яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження, з’ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.(ст.314)

15. У кримінальному провадженні, для проведення якого потрібен значний час, повинен бути призначений запасний суддя, який перебуває в залі судового засідання протягом судового розгляду. (ст.320)

16. Кількість присутніх у залі судового засідання може бути обмежена головуючим лише у разі недостатності місць у залі судового засідання. Близькі родичі та члени сім’ї обвинуваченого і потерпілого, а також представники засобів масової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання. (ст.328)

17. Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) (ст. 336)

18. Суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. (ст 382)

19. Строк апеляційного оскарження вироку або ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх проголошення; інших ухвал суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення; ухвал слідчого судді - протягом п’яти днів з дня її оголошення. (ст.395)

20. Суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності. (ст.406)

21. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення. (ст.426)

22. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. (ст.468)

23. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: народного депутата України; судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника. (ст.480)

24. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації. (ст.525)

25. Апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.(Розділ Перехідних положень).

Читати повний текст нового Кримінально-процесуального Кодексу України.

Підготовлено: Роман Щудло

Фото korrespondent.net

Новели нового митного кодексу

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 30 Jul 2012 13:25:00 +0000

Новий кодекс, був ухвалений парламентом 13 березня вступив в законну силу 01 червня 2012 року.

Документ містить нововведення як на користь декларантів, так і на користь митних органів. Наприклад, процедура митного оформлення серйозно спрощується, при цьому митним органам надаються ширші повноваження при проведенні перевірок. Пропонуємо вам десять головних новел Митного кодексу:

1. Передача повноважень з видання наказів нормативного характеру від Держмитслужби Міністерству фінансів. Тепер Мінфін буде затверджувати порядки, положення, правила, переліки, форми документів тощо.

2. Збільшення загальної вартості товарів, які можуть ввозитися громадянами на митну територію України без сплати податків через сухопутні і морські пункти пропуску, з 200 до 500 євро. При цьому через пункти пропуску, відкриті для повітряного сполучення, можна безмитно ввозити товари на суму до 1000 євро. Поштою на митну територію України можна безмитно пересилати товари, сумарна вартість яких не перевищує еквівалент 300 євро.

3. Збільшення загального терміну тимчасового ввезення громадянами-нерезидентами транспортних засобів особистого користування. Тепер іноземці можуть безмитно ввозити автомобілі на термін до року (раніше - до 183 днів).

4. Виключення митної брокерської діяльності з числа видів діяльності, на здійснення яких митними органами надаються дозволи.

5. Позбавлення митниці права на проведення судових експертиз.

6. Впровадження нового суб'єкта ЗЕД - уповноваженого економічного оператора (УЕО). УЕО може використовувати спеціальні спрощення, наприклад: тимчасове зберігання товарів на своєму складі та випуск товару зі свого складу без пред'явлення його митному органу, можливість зняти митне забезпечення без дозволу митниці та здійснювати митний контроль в першочерговому порядку.

Статус УЕО зможуть отримати підприємства, які впродовж трьох років є суб'єктами ЗЕД, мають відповідну систему обліку товарів і не мають боргів і порушень. Однак платоспроможності і бездоганної митної історії недостатньо - бажання отримати статус УЕО спричинить за собою ретельні перевірки і проходження самооціночного анкетування.

7. Додана можливість завчасно отримати попереднє рішення митниці. Тепер митний орган зможе ухвалити рішення про класифікацію товарів, визначити країну походження або дати дозвіл на окремі митні режими ще до початку митного оформлення. Це дозволить суб'єктам ЗЕД підготуватися до труднощів митного оформлення та бути впевненими у тому, що заявлений при декларуванні код буде прийнятий, а країна походження не буде визначена помилково.

8. Розширено права та обов'язки декларанта. Так, декларант визначає митну вартість товару самостійно, при цьому маючи можливість отримати письмову консультацію митного органу. Передбачено також право декларанта на оформлення в будь-якому митному органі, при цьому митники не зможуть затримати товар більш ніж на 4 години з моменту подачі декларації.

Крім того, новий кодекс дає право одержувати письмові обґрунтування невизнання митної вартості товару. При цьому чітко визначено перелік документів, які митниця має право вимагати для визначення митної вартості (стаття 53 МК).

Що ж стосується відповідальності, то рішення про конфіскацію товарів і транспортних засобів буде ухвалюватися винятково судом, у той час як штраф і попередження залишиться прерогативою органів митниці. Також документом значно посилено відповідальність за статтею 472 Кодексу - за недекларування товарів та транспортних засобів комерційного призначення (про некомерційні транспортні засоби в статті мова чомусь не йде).

9. Додана можливість перевірити декларанта після завершення оформлення, в порядку пост-аудит контролю. Впровадження пост-аудиту дозволить перевірити точність і достовірність декларацій на товари. Крім того, це має забезпечити більш швидке оформлення імпортних товарів і, відповідно, більш високий рівень експорту.

10. Врегульовано порядок проведення перевірок митною службою. За великим рахунком, принцип проведення митних перевірок аналогічний принципу проведення перевірок податковими органами, і багато статей просто відсилають до норм Податкового кодексу.

Цей список далеко не повний - нововведень в документі ще багато. Так, кодексом визначено вичерпний перелік підстав для відмови в оформленні товарів за заявленою декларантом вартістю; зменшено кількість документів, необхідних для оформлення товару з 28 до 14, і багато іншого.

Судити про результати впровадження Митного кодексу можна буде до осені, кажуть аналітики. Через кілька місяців можна буде оцінити реакцію митників на їх нові права та обов'язки, а також визначити, наскільки ефективні ці нововведення.

Інформація взята з FINANCE.UA

Тендер у мережі

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 19 Jul 2012 21:56:00 +0000

Цього разу розповім про цікаву та маловідому пересічному читачу сферу державної діяльності - державні закупівлі, хоча саме закупівлі є чи не найбільшим шматком "бюджетного пирога". Останнім часом основний масив інформації який крутиться навколо держзакупівель знаходиться у мережі. До Вашої уваги кілька необхідних сайтів для тих кого цікавить тема держзакупівель.

Офіційно...

Згідно Закону України "Про здійснення державних закупівель" інформація щодо оголошення проведення закупівель, протокол розкриття та інформацію про результати торгів повинні розміщуватись на офіційному веб-порталі уповноваженого органу, таким сайтом на цей час є веб-портал "Державні закупівлі":

Ефективно працювати на порталі можна після простої реєстрації користувача, підтвердження справжності електронної пошти портал не потребує. Після реєстрації у розділі "Проведення процедур закупівель" можна прослідкувати оголошення нових закупівель, переглянути умови участі в тендері, контактні дані замовників, а також є можливість завантажити у .doc форматі протоколи розкриття та визначення переможця торгів. Проте бувають і "промахи": не завжди вчасно і в неповному обсязі викладаються вищевказані документи, що не може не хвилювати учасників, адже в такій процедурі кожен пропущений день може вартувати програшу....

На контролі...

Другий за рейтингом корисності можна віднести сайт створений командою журналістів, програмістів та просто громадських активістів. Інтерактивний сайт "Закупівлі":

Спочатку непросто розібратись як ним користуватись, цифри бігають самі по собі, проте переглянувши коротеньке відео все стає зрозуміло....вибираємо замовника робіт, термін, отримувача бюджетних коштів і .... усі мільйони перед Вашими очима. Більше того натиснувши на переможця можна побачити усі виграні тендери за вказаний період з сумою угоди, предметом угоди, графіками, рейтингом..і це про будь-яке підприємство, що за останні два роки брало участь в закупівлях. Сайт корисний журналістам для проведення розслідувань. Оформлення і ідея сайту заслуговують найвищих оцінок. Це справжня прозорість...

Трохи шкандалю...

Щоб повністю бути обізнаним у "Тендерній кухні" вартує регулярно перечитувати новини що стосуються закупівель, при цьому незамінним буде сайт "ГРИВНА. Державні закупівлі України" :

хоча на даному порталі інформація останнім часом досить застаріла і рідко оновлюється, як непогана альтернатива з об'єктивним вмістом інформації є спецтема на сайті "Української правди" - "Держзакупівлі"

Огляд підготував Роман Щудло

Проект житлового кодексу

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 26 Nov 2010 07:43:00 +0000

Житловий кодекс зобов'язує платити за «комуналку» всіх повнолітніх членів сім'ї. Частки оплати будуть закріплені у відповідному «шлюбному» контракті.
Житловий кодекс може бути прийнятий вже на наступному тижні. Після вступу документа в силу, в Україну почнеться зворотний відлік до моменту, коли держава фактично відвернеться від своїх громадян, визнавши банкрутство існуючої системи держпідтримки житлово-комунальної сфери.
Після публікації кодексу, країні буде відведено рік і три місяці, щоб забути телефони ЖЕКів, до яких, правда, і зараз проблематично додзвонитися. У кожному будинку протягом року після вступу документа в силу повинні бути створені управляючі організації, будь то Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), Житлові кооперативи або Товариства власників житла. Якщо громадяни проявлять несвідомість і нічого не створять, за них протягом трьох місяців це зробить держава.
Важливо відзначити, що з моменту створення такої організації, всі поточні турботи про стан будівлі та прибудинкової території (а це і лагодження ліфта, і прибирання під'їздів, і розчищення від снігу двору) ляжуть на плечі самих мешканців. Для отримання відповідних послуг створені організації повинні будуть самостійно складати договори з приватними особами. Цілком ймовірно, що п'яні ліфтери та сантехніки при цьому відійдуть у минуле, проте з часом їм просто не залишиться роботи через систематичне старіння житлового фонду. Держава начебто продекларувала намір фінансово підтримати ОСББ для здійснення капремонту будівель, однак заявлена на 2010 рік сума в 110 млн грн розчиняється без залишку в масштабах всієї країни. Мабуть для цього члени ОСББ будуть щомісяця разом з оплатою житлово-комунальних послуг вносити кошти і на капітальний ремонт будівлі.
До слова, всі розмови про те, що ОСББ зможуть брати пільгові кредити в банках на проведення ремонту не мають під собою підстави. Жоден банк, комерційний він чи державний, не видасть кредит неприбуткової організації, яка не має своїх доходів, чим і є ОСББ та за відповідним законом, і згідно з проектом кодексу.
Укупі з перекладанням на громадян проблем з утримання та ремонту будівлі, кодекс пропонує відновити і практику стягнення пені за несплату наданих житлово-комунальних послуг. Це, мабуть, найскандальніша норма документа. Як відомо, тимчасова заборона механізму нарахування пені (її не нараховують з 1996 року у зв'язку з несвоєчасною виплатою державою заробітних плат, пенсій і стипендій) вирішили скасувати на вимогу МВФ. Слід також додати, що в проекті кодексу розмір пені збільшився в 10 разів у порівнянні з нормою 1996 року - до 0,1% загальної суми заборгованості за 1 добу. І навряд чи автори кодексу пропустили один «нулик» після коми.
Ймовірно, під час проходження документа в парламенті норма про пеню викличе велику критику, і в першу чергу з боку ситуативних союзників Партії регіонів - комуністів. Також очевидно, що «регіоналам» дано наказ зверху будь-яку ціну провести цей пункт через голосування, і в виправдання піде вже набирає силу, є риторика чиновників всіх рангів про електронну соціальну картку.
Містить документ і досить безглузді моменти. Приміром, у ньому прописана норма, за якою повнолітні члени сім'ї власника житла зобов'язані брати участь у витратах на утримання житла, якщо протилежне не передбачено окремим договором між ними. При цьому спори між власником житлоплощі і членами його сім'ї щодо частки кожного в таких витратах визначено вирішувати виключно в судовому порядку.
Крім того, в документі дивним чином прописано заходи з надання бездомним тимчасового житла. За кодексом, особа без певного місця проживання може бути виселено з такої «нічліжки», створюваної за рахунок місцевих бюджетів, тільки з трьох причин: за власним бажанням, у разі отримання соціального житла або в судовому порядку. Враховуючи динаміку будівництва соціального житла в країні можна сміливо спрогнозувати, що ті ж місцева влада навряд чи взагалі займуться створенням подібних закладів.
У підсумку можна з великою часткою ймовірності припустити, що прийняття документа в тому його вигляді, в якому він підготовлений до другого читання, здатне викликати протести помасштабніше нинішнього Майдану підприємців.

Джерело: ProUA.com
Переклад GOOGLE

Податковий кодекс: дев'ять норм про штрафи і позапланові перевірки

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 19 Oct 2010 18:38:00 +0000

Експерти проаналізували новий Податковий кодекс і назвали 9 норм, на які потрібно звернути увагу платнику податків, щоб податкова не звалилася як сніг на голову з перевіркою і не заарештувала активи

1. Податкові органи отримують право на контрольні перевірки без попередження.

Ця норма залишилася в останній версії кодексу, що пройшла в першій читання в парламенті.

2. Підстави для позапланової або контрольної перевірки.
- Неправильно заповнена декларація. Платники податків втратили можливість подавати повторну декларацію поштою з урахуванням, що дата відправлення листа буде вважатися датою подання декларації. Тепер лист потрібно відправляти за 10 днів до терміну подання звітності, інакше документи прийматися не будуть. Порушили строки - чекайте гостей з контрольною перевіркою. Порушили строки - чекайте гостей з контрольною перевіркою.
- Декларація зі збитками. Податкова може прийти з перевіркою і тоді, коли підприємство подає 4 збиткові декларації поспіль.

У той же час, з кодексу виключили норму, яка дає підставу податкової перевіряти платника податків за заявою фінустанови.

3. Терміни подачі документів податкової. Платник податків зобов'язаний надати податковій документи, які вона потребуватиме протягом трьох днів з моменту підписання акту перевірки.

4. Повноваження податкової міліції .. Підприємці, які зазнали перевірки податкової, повинні не забувати про те, що податкова поліція не має права перевіряти документацію підприємства. Перевірку має здійснювати виключно податковий інспектор. У проекті кодексу поки є норма, яка дає право податківцям вилучати оригінали документів, що згодом ускладнює процедуру оскарження.

5. Посміхайтеся. Якщо податкова вже на порозі, платник податків не повинен перешкоджати перевірці. Недопуск перевіряючих на територію підприємства є підставою для накладення арешту на активи або банківський рахунок компанії. Недопуск перевіряючих на територію підприємства є підставою для накладення арешту на активи або банківський рахунок компанії.

6. Терміни оскарження змінилися. Але, якщо перевірка вже відбулася, а платник податків не згоден з висновками податкової, у нього є право на оскарження дій перевіряльників. Позитивною зміною, на думку експертів, є те, що в новій редакції кодексу прописана норма, яка продовжує терміни прийому заперечень з 3 до 5 днів.

7. Штрафні санкції змінилися. Штраф за неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (виплачених) на користь платників податків, тепер має фіксований розмір: 510 грн. (Повторно протягом року 1 020 грн.), Замість 15% від суми доходу. Подача декларації з порушеннями обкладається штрафом у 85 грн. (Повторно -170 грн).

8. Введено податок на кожен бензиновий пістолет. Дана норма внесе сумбур в діяльність власників заправок. Тепер їм доведеться подавати звітність не за місцем головного офісу, а в районні податкові органи, розміщені за місцем розміщення заправки.

9. Знайдена заміна «спрощенку». Пільгова ставка 0% застосовується протягом періоду з 1 січня 2011 по 1 січня 2016 для платників податків, що відповідає одному з наступних критеріїв:

- Платники податків, створені після 1 січня 2011 року.

- Діючі платники податків, у яких протягом трьох послідовних попередніх років щорічний обсяг задекларованого доходу не перевищував 3 млн. грн. , І середньооблікова кількість працівників не перевищувала 20 осіб.

- Платники податків, зареєстровані платниками єдиного податку в період до набрання чинності Податкового кодексу і у яких обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній календарний рік становив до 1 млн. грн, а середньооблікова кількість працівників не перевищувала 50 чоловік.

Такі платники податків ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою визначення об'єкта оподаткування відповідно до методики, затвердженої міністерством фінансів України.

Порушення цих критеріїв - привід для позапланової перевірки.

Нагадаємо, розгляд проекту Податкового кодексу в другому читанні у Верховній Раді заплановано на 4-е листопада.

У матеріалі використовувалися коментарі юристів Володимира Котенко та Ігоря Чуфарову з компанії «Ернст енд Янг», висловлені сьогодні на спільному бізнес-ланчі Ернст енд Янг та Європейської бізнес-асоціації.

Підготувала Ольга Дідух, focus.ua

Переклад з російської.

НОВЕЛИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ 2010 (узагальнення)

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 29 Sep 2010 14:08:00 +0000

Підготовлено: Роман Щудло

Закон України “Про судоустрій та статус суддів” № 2453-VI від 7.07.2010 вніс досить кардинальні зміни в судоустрій України. Зміни до цивільного процесуального кодексу України регулює п.3.6. Розділу 12 вказаного закону. Більшість аналітиків відзначають, що зміни сприятимуть швидшому розгляду справи в судах, проте до мінусів таких змін можна віднести звуження процесуальних можливостей судового захисту прав і свобод фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів держави в судах загальної юрисдикції в Україні, це полягає, зокрема, в значному скороченні строків позовної давності, термінів апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, зниженні рівня гласності та відкритості судового процесу, забезпеченні таких основних засад судочинства, як змагальність сторін, звуженні права на апеляційне та касаційне оскарження тощо. Дане узагальнення містить короткий та неповний виклад усіх змін.

Автоматизована система документообігу суду

Встановлено порядок розподілу та документообігу справ в електронному вигляді.

“Позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, що здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів.”;

“Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності”

Цивільна юрисдикція

Скасовано недавно встановлений розгляд в порядку цивільного судочинства спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них;

Віддвід судді

Доповнено ще однією підставою відводу судді — у випадку порушення порядку автоматичного визначення судді для розгляду справи.

Процесуальні права та обов'язки сторін

Повідомлення про наявність доказів виключено, подання доказів для розгляду суду, зміна позивачем предмету або підстави позову, а відповідачем пред'явення зустрічного позову відбувається до або під час попереднього судового засідання але в будь-якому випадку до початку розгляду справи по суті.

Представництво

Скасовано можливість представництва фізичної особи шляхом надати повноваження представникові за усною заявою.

Для представлення інтересів особи адвокатом крім ордеру необхідно подати витяг з договору про надання адвокатських послуг.

Судові виклики і повідомлення

Строк видачі судової повістки скорочено до 3-ох днів до судового засідання.

У разі відсутності інформації щодо місцезнаходження осіб судова повістка надсилається за місцем їх державної реєстрації.

Судовий наказ

Змінені вимоги , за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів";

Крім того внесено зміни щодо форми заяви про видачу судового наказу, форму і зміст заяви про скасування судового наказу, зміст судового наказу, оплати держмита та ІТЗ, порядок повернення заяви про видачу судового наказу, відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Підсудність справ

Змінено підсудність справ за вибором позивача:

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

4. Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

5. Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

13. Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів.

14. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу";

Поняття “договірна підсудність” виключено.

Подання позову

Позовна заява реєструється і передається судді протягом одного дня.

Строк для усунення недоліків в позовній заяві не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем відповідної ухвали.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів.

Суд може витребувати у відповідних органів інформацію про місцезнаходження відповідача.

Зустрічний позов подається до початку вирішення справи по суті.

Попереднє судове засідання.

Попереднє судове засідання проводиться в строк десять днів з моменту відкриття провадження.

Попереднє судове засідання не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

Відкладання попереднього засідання допускається один раз. Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.

Докази

Подання доказів, а також клопотання про витребування доказів та заява про виклик свідків проводиться до або під час попереднього засідання, також оголошуються усі судові рішення та провадження які стосуються предмету спору.

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів.

Забезпечення позову

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

Розгляд справи по суті

Справа має бути призначена до розгляду не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — п'ятнадцяти днів.

Відкладення розгляду справи з підстав неявки сторін з поважних причин відбувається лише один раз.

У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику.

У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше трьох днів з дня їх подання.

Нова підстава для обов'язку суду зупинити провадження у справі - надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.

Нова підстава для права суду зупинити провадження у справі - направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 132 цього Кодексу.

Судове рішення

Копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочний розгляд справи

Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Апеляційне провадження

У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18-30 частини першої статті 293, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Змінено форму і зміст апеляційної скарги.

Заява про апеляційне оскарження не подається.

Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

З повноважень апеляційного суду виключено постановлення ухвали про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доповнено порядком розгляду скарги на судовий наказ.

Касаційне провадження

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом триденного строку вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу.

Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги.

Касаційна скарга на рішення, передбачені пунктом 1 частини першої статті 324 цього Кодексу, має бути розглянута протягом одного місяця, а на ухвали, передбачені пунктом 2 частини першої статті 324 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Введення новий порядок перегляду судових рішень (в даній статті не розглядається).

Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

Настав час змін та реформ у судовій системі

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 27 Aug 2010 06:11:00 +0000

Сьогодні точиться безліч дискусій навколо судової реформи в Україні. Одні стверджують, що наше правосуддя необхідно реформувати за принципом спеціалізації, відображеним у законопроекті "Про судоустрій та статус суддів”, інші виступають проти цієї ідеї.
З моменту набуття Україною незалежності відбулося немало дискусій, створені робочі групи, розроблено законопроекти судової реформи, але всі вони були відкинуті через постійну зміну політичних сил у владі. Кожна з них має своє бачення судово-правової реформи, яке не завжди збігається з думкою попередника. Якщо навіть у законопроектах існують нові позитивні моменти, то їх все одно відхиляють. Крім того, останні роки не було єдності в парламенті, не існувало спільного бачення проблеми. Нині ж з’явилася надія, що одна прагматична сила буде домінувати при владі. Можливо, їй це вдасться. Але сподіватися на те, що буде широкоформатна, ґрунтовна, велика судова реформа, наївно, адже на це потрібні великі кошти. А їх сьогодні немає навіть на те, щоб створити для суддів нормальні умови праці: виділити їм пристосовані для здійснення правосуддя приміщення, виплатити достойні зарплати. Сьогодні в багатьох судах не вистачає коштів на елементарне - відправку повісток, закупівлю конвертів, марок, паперу. Проаналізувавши деякі пропозиції й думки, висловлені представниками різних політичних сил щодо судової реформи, можна констатувати, що в них не відчувається турбота про народ, про правову державу, про верховенство права, а все зводиться до двох позицій - хто призначатиме суддів на адміністративні посади та як обмежити повноваження Верховного Суду України як найвищого судового органу. Не може належним чином функціонувати унітарна держава без найвищого судового органу - Верховного Суду. Можна, скажімо, не погоджуватися з кадровим забезпеченням найвищого суду, з його повноваженнями та структурою, але робити з нього орган судової влади без повноважень і без судових функцій, значить зламати структуру державного устрою і звузити права громадян на судовий захист. На мій погляд, при підготовці концепції судово-правової реформи слід обговорити основні засади судової системи України, на яких вона базується і які надають їй певний соціальний статус і авторитет як захисника конституційних прав та інтересів громадян України. З дня проголошення незалежності України та формування державних органів влади, в тому числі і судової системи, ми мали уже 3 концепції судово-правової реформи, які з певних причин не реалізовані. Із зміною керівництва країни змінюються й погляди на роль і місце судів у суспільстві. Чергова концепція, якою б досконалою вона не виставлялася, не матиме успіху, якщо не буде спрямована на вирішення основних, наболілих проблем судової влади, проблем громадян України. Мова, зокрема, йде про доступність правосуддя, незалежність судів і суддів, ефективність судового захисту. Існуюча, частково реформована під певні політичні сили, судова система побудована таким чином, що простому громадянину важко визначитися, до якого суду й куди необхідно звертатися за захистом порушеного права. Вищі господарський та адміністративний суди самі між собою не можуть визначитися з юрисдикцією справ, а система спеціалізованих судів побудована таким чином, що частину справ по першій інстанції розглядають загальні суди (одноособово суддею), а по другій і третій - спеціалізовані, які територіально розташовані незручно для населення. Загальні місцеві суди перевантажені. Навантаження на суддю не відповідає ніяким нормам. Часто змінюється законодавство, воно розбалансоване, закони приймаються без глибокого аналізу їх перспектив, не узгоджуються з чинними нормами. Це негативно впливає на здійснення правосуддя, на строки розгляду справ та ефективний захист конституційних прав громадян. Тому нова концепція реформування судової системи повинна відповідати не лише європейським стандартам, вона має створити відповідні умови для побудови зручної для населення, доступної, простої та ефективної судової системи. На моє переконання, найкращою була триланкова судова системи, яка є простою, зрозумілою і доступною. Це місцеві, апеляційні суди і Верховний Суд України. У перших судах повинні розглядатися усі справи будь-якої спеціалізації (кримінальні, цивільні, адміністративні, господарські та інші). Відтак кожна людина знатиме лише один суд і місце його розташування, де зможе подати заяву з будь-якої юрисдикції. Апеляційні суди також повинні розглядати справи будь-якої юрисдикції в апеляційному порядку. Там мають бути відповідні колегії суддів з розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських та інших справ. За таким же принципом повинна будуватися й робота Верховного Суду України у складі відповідних палат з цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських справ, де мають розглядатися справи в касаційному порядку, відповідно до встановлених процесуальними кодексами повноважень. Переконаний, судова реформа не повинна "підганятися” під інтереси тієї чи іншої політичної сили, яка хоче мати в одних руках повну й ніким не контрольовану владу - законодавчу, виконавчу і судову. Судова реформа має створити надійний конституційний механізм захисту прав і свобод громадян, захисту державних інтересів та інтересів юридичних осіб, який би залежав лише від закону й Конституції України. При цьому судова система має бути побудована таким чином, щоб бути максимально незалежною від будь-якого впливу й максимально залежною від закону. А взагалі, судова реформа повинна розпочинатися не із структурних та кадрових змін у судовій системі, а з основ стабільності і демократії. Без поваги до закону, без його чіткого дотримання не може бути ні демократії, ні незалежності. У держави, де не дотримуються Конституції і законів, не визнають судових рішень - немає майбутнього.

Віталій Карповець,
голова Андрушівського районного суду
Новини Андрушівщини
02.06.2010

Джеерело:http://andrushevka.ltd.ua/andrushevka-today-515.html

Договір поставки. Підводні камені. Частина перша.

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 20 Jul 2010 06:45:00 +0000

Роман Щудло

Договір поставки — один з найпоширеніших видів договорів, що використовують у своїй діяльності суб'єкти господарювання. Як свідчить юридична практика проект договору поставки складає сторона-постачальник, а сторона-покупець лише візує його і вказує свої реквізити, рідше — оформлює свої зауваження у вигляді протоколу розбіжностей. Проте в більшій своїй масі практика юридичного аналізу покупцем договорів поставки відсутня.

Для юриста підприємства існує кілька головних “болючих точок” на які необхідно приділяти неабияку увагу при розгляді запропонованого проекту договору, основні з них — умови поставки/оплати товару, відповідальність сторін, вирішення спорів. Не слід недооцінювати і решту частин договору таких як: предмет договору, обставини форс-мажору, комплектність, якість, гарантія.

У чому проблема.

У випадку укладення договору без належної йму правової оцінки призводить до досить сумних наслідків, в деяких випадках критичних для діяльності підприємства — неможливість отримати наперед оплачений товар, повернути кошти за недопоставлений товар, неможливість стягнення штрафу та пені зі сторони порушника договірних зобов'язань, неможливість замінити неякісний/бракований товар.

Саме тому, головну мету, яку ставлять перед собою юристи, як постачальника так і покупця при розробці договорів - є повний правовий захист інтересів сторони, попередження небажаних правових та економічних наслідків, які можуть настати у випадку порушення сторонами своїх зобов'язань у договорі. Так основними завданнями постачальника є:

спростити обов'язки постачальника щодо поставки товару, його післяпродажного обслуговування;
у випадку порушення умов оплати покупцем забезпечити собі надійні важелі тиску на покупця шляхом нарахування штрафів, пені;
здійснити вирішення справи в судовому порядку, отримати рішення суду і виконавчого документу швидко та дешево;
перенести ризики загибелі товару з постачальника на покупця;

Завдання ж юриста покупця мають протилежний за спрямованістю характер:

забезпечити вчасне отримання якісного та цілісного товару;
отримати можливість “користуватись чужими грошами” (післяоплата, можливість розтягнути виконання грошового зобов'язання);
у випадку порушення умов поставки забезпечити повне та швидке повернення грошей покупцю;
уникнути санкцій за неоплату товару;
добитись відповідальності постачальника за поставку неякісного товару;
у випадку порушення умов оплати покупцем зробити неможливим (або звести до мінімуму) стягнення з покупця штрафів, пені;

Оскільки обидві сторони ставлять перед собою взаємозаперечуванні завдання, то виникає необхідність “поступатись інтересами”.

Істотне значення

Правове регулювання договорів поставки здійснюється на підставі Господарського кодексу ст. 265-271, а також Цивільного кодексу в частині відносин, що не регулюються господарським кодексом, окрім цього слід ознайомитись з положеннями Законів України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» , Інструкціями “Про порядок приймання продукції по кількості”, “Про порядок приймання продукції по якості”, Міждержавною угодою "Про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежний Держав".

У відповідності до ст. 628 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Які умови договору поставки є істотними встановлює ст. 180 ГКУ, ця норма вказує на загальні умови договору між суб'єктами господарювання — це предмет, ціна, строк договору. Відсутність цих умов може призвести до визнання договору недійсним (Пленум Верховного Суду 28 квітня 1978 р. видав постанову № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", а Президія Вищого арбітражного суду України 12 березня 1999 р. - роз'яснення № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Предметом договору (п.4 ст. 180 ГКУ) є узгоджені сторонами умови про найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. ГКУ вміщує ширше поняття до предмету договору поставки, як визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками”. Найменування , номенклатура та кількість продукції може визначатись в договорі зразу, наприклад: ”...точильний станок марки “Витязь”ЗМ-54 у кількості 1 штука, іменований надалі - “продукція”...” або вказуватись у додатках та специфікаціях до договору (цей спосіб зручний при багаторазовій поставці), наприклад: “...комплектуючі вироби, надалі - “продукція”, згідно Специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору... ”. Для уникнення подальших розбіжностей необхідно детально описувати продукцію її кількість, варто вказувати марку, модель, серію, відповідність ГОСТу, рік випуску, особливі характеристики (потужність, сорт, тонажність, місткість, колір), у кількості не треба забувати про одиниці виміру (кілограми, тони, штуки, літри), наприклад: “Автомобильный кран КТА-28 г/п 28 т з трьох-секційною стрілою та решітчяним подовжувачем на базі шасі автомобіля Ford Cargo 3430D виготовлений в загальноприйнятим способом з комплектом ЗІП та комплектом технічної документації (паспорт, інструкція з експлуатації), оранжевого кольору — 1 штука.”

Ціна

Ціна договору поставки ГКУ не врегульована, тому за правилом п.6 ст.265 ГКУ до відносин які не регулює ГКУ застосовуються відповідні норми купівлі-продажу. З загальним правилом (ст. 632 ЦКУ та ст. 180 ГКУ) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Досить небезпечною є практика поставки товарів не обумовлених договором,, наприклад договір укладений на поставку металу 2 тонни на загальну суму 10000 гривень, фактично ж відбулась поставка металу 3 тонни на умовах післяоплати при цьому покупець прийнявши товар в повному обсязі відмовився оплачувати додаткову тонну товару, оскільки стверджував, що поставка додаткової партії товару не була передбачена договором і погоджена сторонами. Для уникнення цього постачальнику варто надавати на будь-яку необумовлену договором поставку продукції додаткову угоду з урахуванням зміни загальної ціни договору.

Ціна повинна встановлюватись в гривнях, проте в договорі де одна із сторін є нерезидентом ціна може встановлюватись і в іноземній валюті. Постачальник повинен мати на увазі, що у випадку прострочення грошового зобов'язання покупця в іноземній валюті постачальник не матиме можливості нараховувати індекс інфляції на іноземну валюту, оскільки індекс інфляції — це показник середнього рівня зміни цін в національній валюті товарів та послуг щодо базового періоду.

Ціна договору може становити сукупність цін усіх специфікацій (накладних) що укладені сторонами по договору. В цьому випадку варто вказати цінові рамки або максимальну ціну договору, наприклад: “Ціна договору визначається сторонами як сума вартостей всіх партій одиниць товару, що постачається за даним договором протягом усього строку його дії, але не більше 1 000 000 гривень”, оскільки для особи, яка підписує договір можуть існувати обмеження щодо підписання договорів певного виду, так наприклад, згідно Статуту публічного акціонерного товариства “Зоря” генеральний директор може укладати договори від імені товариства ціна яких не перевищує 500 000 гривень, решта договорів укладаються директором за письмовим погодженням Наглядової ради, тобто при укладанні договорів ціна яких перевищує вказану суму контрагент повинен отримати відповідний протокол наглядової ради, про що варто вказати у тексті самого договору.

Строк

Виходячи з положень ГКУ договір поставки може бути укладений на будь-який строк. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Варто відрізняти строк дії договору і строк поставки продукції та оплати за неї. Строк поставки продукції здебільшого вказується в специфікаціях на конкретну партію продукції, проте продукція може поставлятись і у встановленому сторонами порядку: що першого числа місяця, щоквартально, подекадно, щорічно. У випадку узгодження сторонами строк поставок на період один рік (або менший строк) договір поставки укладений на один рік, навіть якщо сторони узгодили інше.

Умови поставки товарів

Щодо умов поставки, то необхідно зауважити що саме ці умови мають найбільше значення в договорі поставки, саме вони можуть регулювати додаткові витрати по придбанню продукції (його доставці, охороні, страхуванні, зберіганні на складах, розмитненні), встановлюють момент переходу права власності на продукцію, відповідальність за випадкове пошкодження/знищення товару.


Інкотермс

Умови поставки,, звичайно, формуються на рівні директорів, менеджерів та інших осіб що проводять переддоговірні переговори щодо придбання продукції. Щоб швидко та лаконічно описати умови поставки в договорі варто застосувати базові терміни Інкотермс 2000 — 13 торгових термінів, що визначають базові умови поставки товару (перевізника, завантаження, відповідальність, місце перевезення, страхування тощо). Більш детельніший опис кожного терміну можна знайти тут. Нйбільш застосованими у договорах поставки є такі терміни: EXW - застосовується у випадку отримання покупцем товару на складі постачальника (магазини, ринки, оптові склади тощо), при цьому покупець бере на себе практично усі витрати з моменту отримання продукції “на руки” (загруження на транспортні засоби , страхування, розмитнення, охорона); FCA – згідно цього терміну постачальник доставляє продукцію, яка пройшла митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов'язання по навантаженню і розвантаженню продукції в даному місці. Якщо постачання здійснюється в приміщенні постачальника, то постачальник несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, - постачальник за відвантаження товару відповідальності не несе; CPT - постачальник здійснює поставку продукції шляхом її передання перевізнику, призначеному ним самим - це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки продукції у вищезазначений спосіб.

В договорі ці умови вказуються наступним чином: “Поставка товару здійснюється на умовах EXW – м. Луганськ, вул. Остапа Вишні 8, відповідно до Міжнародних правил Інкотермс 2000.”

...Далі буде...

Жити стало краще, жити стало веселіше...

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 02 Jul 2010 14:13:00 +0000

Здається нова влада знайшла вихід як безпроблемно збільшувати зарплати і пенсії та відразу ж відбирати гроші назад, як то кажуть: "В одну кишеню кладу, з іншої - виймаю". "Партія регіонів" вирішила поповнити казну держави за допомогою збільшення ставок державного мита, так народним депутатом Юрієм Мірошниченко зареєстровано законопроект № 6567 , що передбачає прийняття Закону "Про судовий збір". Згідно з законопроектом ставки судового збору прив'язані до мінімальної зарплати і ціною позову. Наприклад, у майновому спорі ставка судового збору становитиме 2% ціни позову (а не 1% як є зараз), але не менше 0,2 розміру мінімальної зарплати (зараз - не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 51 грн.). Також документом визначаються категорії позивачів, звільнених від сплати судового збору, порядок сплати збору, розстрочення та відстрочення його сплати, а також порядок його повернення і зарахування.

Крім цього зареєстровано законопроект № 6568 того ж таки народного депутата Юрія Мірошниченка, що передбачає прийняття Закону "Про державне мито". На відміну від однойменного Декрету Кабміну в законопроекті розміри державного мита прив'язані не до неоподатковуваного мінімуму, а до мінімальної зарплати. У зв'язку з цим ставки держмита можуть підвищитися в середньому в 10-26 разів. Наприклад, за нотаріальне посвідчення договорів відчуження нерухомості мінімальний розмір держмита збільшиться з 17 грн до 442 грн, з подальшим зростанням в міру збільшення розміру мінімальної зарплати.

Використано матеріали: http://news.ligazakon.ua/news/2010/6/25/26625.htm

Нормативні новели з «ненормативними» коментарями

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 25 Jun 2010 06:25:00 +0000

НЕОБМЕЖЕНЕ ЗАВДОВОЛЕННЯ

Проект ТКУ:

“Максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 12 годин. За наявності письмової згоди працівника допускається встановлення більшої тривалості щоденної роботи, якщо характер та умови праці передбачають періоди, коли працівник перебуває на роботі у стані очікування часу початку виконання роботи та коли працівник має можливість відпочивати протягом зміни” (ч. 3 ст. 143).

„Максимальна тривалість роботи протягом тижня за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 48 годин. Більша тривалість роботи протягом тижня може встановлюватися колективним договором, а якщо такий договір не укладався – нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), за наявності достатніх підстав”(ч. 4 ст. 143).

Чинний КЗпП:

„Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень” (ч. 1 ст. 50).

„Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня” (ч. 1 ст. 62).

„За погодинною системою оплати праці за роботу в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки” (ч. 1 ст. 106).

Наслідок:

Чинний кодекс дозволяє працювати більше 8 годин на день, але при дотриманні норми про 40-годинний тиждень (ст. 61). Робота понад установлену тривалість робочого тижня оплачується у подвійному розмірі. З прийняттям проекту ТКУ робота по 12 годин стане обов’язком працівника.

МЕНШЕ ЗЛО

Глава “Особливості регулювання трудових відносин за участю юридичної особи-суб’єкта малого підприємництва, фізичної особи – підприємця” (ст. 299-306) містить невигідні для працівників норми. Зокрема, на цих суб’єктів (до 20 працюючих) не поширюються вимоги щодо броні для прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту та нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 302), дозволяється звільняти працівників за два тижні, а не за два місяці (ч. 3 ст. 303), надається право роботодавцеві самостійно затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку, без узгодження з профспілковим органом, як на інших підприємствах (ст. 301). Окрім того, про зміну істотних умов праці трудовому колективу оголошується лише за 2 тижні, а не за два місяці; звільнення неповнолітніх проводиться без отримання згоди служби у справах дітей.

У чинному КЗпП подібні норми відсутні.

Наслідок: Громадяни України ризикують потрапити в рабство навіть не виїжджаючи за кордон. Завдяки своїм співвітчизникам-підприємцям. Роботодавці зможуть фіктивно ділити підприємства на дрібні, отримуючи при цьому можливість вільно „форматувати” трудовий колектив. Праця на таких підприємствах буде найменш захищеною.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ ГОСПОДАР

Проект ТКУ: „Строки та форма попередження працівника про розірвання трудового договору, умови і розміри виплати вихідної допомоги та інших компенсаційних виплат визначаються трудовим договором. У разі відсутності відповідної домовленості застосовуються норми цього Кодексу” (ч. 2 ст. 314).

Чинний КЗпП: „Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників, порівняно із законодавством є недійсними” (ст. 9).

Наслідок: „Еспедешники” опиняться у ще більш вигідному положенні, ніж юридичні підприємницькі особи. Фіз. особи отримають право встановлювати строки попередження про звільнення і обсяг вихідної допомоги без урахування мінімуму, передбаченого Кодексом.

НАКАЗИ РОБОТОДАВЦЯ

Проект ТКУ: „Роботодавець має право приймати нормативні акти у сфері праці шляхом видання наказів, розпоряджень, рішень” (ч. 1 ст. 13).

„Нормативні акти роботодавця приймаються ним самостійно” (ч. 2 ст. 13).

„Якщо колективний договір не укладено, питання, що мають бути ним урегульовані відповідно до вимог цього Кодексу, регулюються нормативними актами роботодавця...” (ч. 3 ст. 13).

У чинному КЗпП подібні норми відсутні.

Наслідок: Роботодавцеві буде вигідніше видавати нормативні акти роботодавця, а не колективний договір. Бо їх можна прийняти в односторонньому порядку і за їх порушення не передбачена відповідальність. А за порушення колдоговору згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ “Про колективні договори і угоди” передбачено штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До того ж роботодавець отримає право визначати численні додаткові умови трудового договору, зокрема, такі, як уведення плати за навчання, дрес-код, мова спілкування.

ГАРАНТІЇ ПРОФСПІЛОК

Проект ТКУ: Із проекту Трудового кодексу повністю вилучено розділ XVI теперішнього КЗпП “Гарантії діяльності професійних спілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав працівників”.

Чинний КЗпП:

Профспілка:

„бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці” (п. 11 ч. 1 ст.247).

„Приміщення для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників, які є членами професійної спілки з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною надається власником або уповноваженим ним органом у порядку, передбаченому колективним договором” (ч. 2 ст. 249).

„Власники або уповноважені ними органи зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці” (ст. 250).

„У разі затримки виплати заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов'язаний на вимогу виборних профспілкових органів надати письмовий дозвіл на отримання в банках інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації чи отримати таку інформацію в банках і надати її профспілковому органу” (ч. 2 ст. 251).

Наслідок: буде знищено організаційно-правовий механізм забезпечення прав профспілок, закріплених законом “Про профспілки, їх права та гарантії діяльності” та іншими спеціальними нормативними актами. Адже, зокрема, Державна інспекція праці за новим ТКУ повноважна розглядати лише питання порушення трудових прав (ст. 398), а не “прав профспілок” чи “прав об’єднань громадян”. У першу чергу, це призведе позбавлення профспілок засобів для ведення діяльності – приміщення, транспорту, зв’язку.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ

Книга 6 проекту нового ТКУ, текст якої відтворює досить сумнозвісний законопроект “Про соціальний діалог…” поділяє українські профспілки на дві нерівноправні категорії: “репрезентативні” і “нерепрезентативні”. “Репрезентативними” вважатимуться лише ті, що охоплюють не менше 3 % працівників певної галузі, або 2 % працівників області. “Нерепрезентативні” профспілки не будуть допущені до участі в укладенні колективних угод, а також управлінні соціальним страхуванням.

У чинному КЗпП подібні норми відсутні.

Наслідок: у випадку, коли “стара” профспілка, що існує з радянських часів виявиться неспроможною захистити інтереси найманих працівників у випадку масових скорочень, урізання або недоплати заробітної плати, примушення до неоплачуваних надурочних робіт і так далі, створені ними нові незалежні профспілки будуть оголошуватимуться “нерепрезентативні”. Таким чином вони усуватися від захисту прав трудівників, передбачених колдоговором, Генеральною і галузевою угодами. Трудящі будуть змушені звертатись до „масових” профспілок, які давно втратили довіру.

ДОБРОВІЛЬНА ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ

Ускладнено функціонування Комісій з трудових спорів – рішення вони приймають лише одностайно. Окрім того, “рішення підлягає добровільному виконанню роботодавцем у строк визначений рішенням” (ст. 429).

Наслідок: Комісії, як і корумповані суди, будуть підконтрольні роботодавцеві.

КОНТРОЛЬ

Проект ТКУ: „Роботодавець вправі контролювати виконання працівниками трудових обов'язків, у тому числі з використанням технічних засобів, якщо це зумовлено особливостями виробництва” (ч. 1 ст. 28).

У чинному КЗпП подібні норми відсутні.

Наслідок: Роботодавець отримує право контролювати процес виконання працівником роботи.

ЧИСТИЙ ЛИСТ

Проект ТКУ: „Роботодавець зобов'язаний вносити до трудової книжки працівника записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення з роботи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань праці” (ч. 2 ст. 59).

Чинний КЗпП: „До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до не ї не заносяться” (ч. 4 ст. 48).

Наслідок: Працівник позбавиться ще однієї переваги при влаштуванні на нову роботу, оскільки трудова книжка не демонструватиме його професійних заслуг.

Сьогодні прірва між працівником та власником виробництва значно ширша ніж за радянських часів. Однак працівника хочуть позбавити „зайвих” гарантій. Навіть „соціалістичний” Радянський Союз визнавав, що працівник має користуватись більшими правами ніж роботодавець. „Вільний ринок” нам пропонує фальшиву юридичну рівність, що загрожує обернутися реальним поневоленням.

Вчора вони звільнили тебе незаконно. Тепер вони мають на це право.

Кодекс залишає регулювання численних відносин виключно на совісті роботодавця. Але ж в нього нема совісті, а лише жага до наживи.

Працюй більше. Твоє життя – тимчасове. Імідж фірми – вічний.

Віталій ДУДІН

Джерело: http://postup.kh.ua

Оскарження постанов Державтоінспекції

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 17 Mar 2009 14:00:00 +0000

Право особи на оскарження постанови передбачено ст.287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): «Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим». Однак, слід знати, що термін оскарження постанови обмежений строком у 10 днів з дня винесення постанови, про що зазначено у ст.289 КУпАП: «Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови».

Способів оскарження постанови працівника ДАІ є декілька:

1. вищестоящому керівництву працівника ДАІ;
2. прокурору для подальшого опротестування;
3. до суду.

Оскільки, два перших способи оскарження мають довільну форму та не потребують особливих знань та навиків, розглянемо детально найбільш дієвий спосіб оскарження постанови ДАІ – до суду.

До якого суду звертатись?
Згідно п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Таким чином, КУпАП передбачаючи право на оскарження постанови до суду, не визначає самого порядку такого оскарження, а відсилає до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ). Згідно п.1 ч.1 ст.17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У відповідності до п.2 ч.1 ст.18 КАСУ місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, нам точно відомо, що скарга на постанову у вигляді адміністративного позову має розглядатись місцевим загальним судом.
КАСУ слід керуватися також під час вибору місця оскарження постанови – за місцем проживання позивача чи за місцем знаходження одного з відповідачів.
За загальною нормою ч.1 ст.19 КАСУ адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Постанова ДАІ про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом та стосується інтересів конкретної особи (порушника), тобто є актом індивідуальної дії. Під правовим актом індивідуальної дії суди розуміють акти ненормативного характеру, які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» 02-5/35 від 26.01.2000 із змінами та доповненнями). Виходячи із викладеного, необхідно керуватися ч.2 ст.19 КАСУ. В ній зазначено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Отже, адміністративний позов має розглядатися за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача місцевим загальним судом (міським, районним, міськрайонним). Точну назву та адресу конкретного суду можна отримати на сайті «Судова влада України».

Хто має бути відповідачем?
Як вже зазначалось вище, ми оскаржуємо рішення суб’єкта владних повноважень. Згідно п.7 ст.3 КАСУ суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, суб’єктом владних повноважень в нашому випадку є як Державна автомобільна інспекція (орган державної влади), так і працівник Державтоінспекції (їхня посадова чи службова особа). При цьому слід враховувати, що не кожен орган Державтоінспекції може бути стороною в адміністративній справі, зокрема відповідачем. В адміністративному судочинстві існує поняття адміністративної правосуб’єктності – це здатність мати процесуальні права та обов'язки (ч.1 ст.48 КАСУ). Згідно ч.3 ст.48 КАСУ здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Тобто, виключно юридичні особи можуть бути стороною у справі (відповідачем).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 за №341, до складу Державтоінспекції входять:

* департамент Державтоінспекції МВС,
* управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
* Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем,
* спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення при департаменті Державтоінспекції МВС,
* відділи (відділення) Державтоінспекції з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах,
* автомобільно-технічної інспекції та реєстраційно-екзаменаційної роботи,
* підрозділи дорожньо-патрульної служби.

Однак, у відповідності до п.9 зазначеного Положення статус юридичної особи мають лише:

* Департамент Державтоінспекції МВС,
* управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі,
* Центр безпеки дорожнього руху при департаменті Державтоінспекції МВС.

Враховуючи викладене, відповідачем за адміністративним позовом, окрім службової особи - працівника Державтоінспекції, можуть бути лише управління (відділи) ДАІ областей і міст Києва та Севастополя, але в жодному випадку не міські чи районні відділення (відділи) ДАІ. Адреси управлінь ДАІ можна отримати на сайті Департаменту ДАІ МВС.

Форма оскарження:
Оскарження до суду постанови ДАІ має вчинятись у формі адміністративного позову, оскільки, у відповідності до ст.104 КАСУ іншого способу звернення до адміністративного суду, окрім зазначеного, не передбачено.

Судовий збір:
У відповідності до ч.5 ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Проте, КАСУ передбачає сплату заявником судового збору, а не державного мита. Так, згідно ч.1 ст.89 КАСУ особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою … повинна сплатити судовий збір. Крім того, в КУпАП зазначено про звільнення від мита лише при оскарженні постанови, а в нашому випадку мова йде про позов, а не скаргу (див.-Форма оскарження). Таким чином, виходячи із цих підстав, сплата судового збору є обов’язковою.
Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту (пп.2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ) та становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян = 3,40 грн.
Реквізити відповідного суду для оплати судового збору можна знайти на сайті «Судова влада України», а бланк для заповнення та сплати судового збору можна завантажити з цієї сторінки.

Підстави для скасування постанови:
В мережі Інтернет можна віднайти безліч випадків та прикладів доведення неправомірності притягнення до адміністративної відповідальності: щодо зупинки (стоянки), перевищення швидкості, виїзду на зустрічну смугу, ненадання переваги в русі пішоходам, проїзду на заборонені знаки і т.д. На практиці кожен випадок є досить індивідуальним та потребує певної конкретизації при описанні в адміністративному позові. Тому, якщо не зможете знайти що написати в обґрунтування неправомірності накладення штрафу, пишіть, - спробуємо разом – безвихідних ситуацій не буває.

Автор: В. Зломинога

Джерело: http://pravovik.blogspot.com/

Осиротіла юриспруденція. Пам’яті Михайла Сироти (1956 – 2008)

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 05 Sep 2008 10:24:00 +0000

Михайло Сирота не був юристом за фахом, він був юристом за покликанням: професіоналом, патріотом і порядною людиною. За освітою він був інженером-будівельником, але, зрештою, займався державним будівництвом. В інтерв’ю «Юридичній газеті» в січні 2008 року (№1) він назвав своїми сферами практики конституційне право і правову політику. Своїм найбільшим досягненням назвав прийняття Конституції України 1996 року, а професійною мрією – потужну і щасливу Українську державу.

Ми спілкувалися з Михайлом Сиротою двічі. Уперше – в 1996 році, після прийняття Конституції, коли ще студентом я переїхав до бурхливого Києва й шукав відповіді на питання: з кого брати приклад? Вдруге – в 2006 році, під час участі в конференції. Після першого спілкування в мене залишилося відчуття, як від знайденого скарбу, після другого – враження глибокого змісту. В 2006 році пан Михайло підготував для «ЮГ» публікацію (№ 19 2006), витяги з якої, разом із витягами з інтерв’ю (подані далі) варті уваги як мудрі слова і заповіт юристам, що залишаються.

«Біда України – в тому, що нею правлять люди, яким вона не потрібна». Ці слова М. Грушевського, обрані М. Сиротою для своєї публікації в «ЮГ», він завершив словами: Зрештою, суспільство має зрозуміти, що Верховна Рада України – це не клуб мільйонерів і мільярдерів, а представницький орган всього народу і саме парламент має забезпечити якісне законодавче поле – основу ефективного і стабільного розвитку держави.

Конституція повинна розвиватися і змінюватися, адекватно реагуючи на зміни в суспільстві. Питання полягає в тому, яка мотивація таких змін. Мотивація конституційних змін у 2004 році не знаходилася у площині інтересів суспільства. Там були зовсім інші, вузькі корпоративно-фінансові інтереси.

Парламентська форма правління. Незважаючи на те, що більшість громадян України має патерналістські настрої та хотіли б єдиного господаря в державі, сильної руки тощо, я переконаний, що український шлях розвитку державного будівництва та європейський шлях указують на парламентську форму правління.

Сили, зміни і розкол. Ми маємо сьогодні кілька політичних сил, які пропонують свої проекти змін до Конституції. Але ми повинні бути свідомі того, що поляризація українського суспільства сьогодні настільки велика, що в різних регіонах України підтримують проекти різних політичних сил. Тобто громадяни на референдумі будуть голосувати не за той чи інший проект Конституції, а за того чи іншого політичного лідера, який цей проект підтримуватиме. Відтак ми отримаємо ситуацію, коли різні регіони України схочуть жити за різними проектами Конституції, а це уже не просто політична криза. Це початок розвалу всієї правової системи та й узагалі держави. Це надзвичайно небезпечна перспектива для України. З правового хаосу, що утвориться, вибратися буде практично неможливо.

КСУ. Я є прибічником того, аби взагалі відмовитися від такого елементу судової системи як Конституційний Суд, а його повноваження передати Верховному Суду України. Вважаю за необхідне провести кардинальне реформування самого ВСУ, який сьогодні складається з близько 100 суддів, але місію свою повною мірою не виконує. Можливо, тут варто було би скористатися європейським досвідом або американською моделлю та різко скоротити кількість суддів ВСУ, але надати їм більшу самостійність, більше можливостей та повноважень. Підвищити самостійність і незалежність суддів ВСУ можна було би шляхом запровадження прямих виборів суддів ВСУ населенням. У такому випадку вони б перестали бути залежними від волі чиновників найвищого рівня.

Суддя повинен орієнтуватися не тільки на закони юридичні, але й на закони Божі, закони суспільної моралі. Інакше ми ніяк не зможемо змусити людину бути гуманною, порядною, доброзичливою до інших.

Діяльність. Все моє життя – це професійна діяльність. Я не розділяю своє життя на відпочинок і роботу. Я займаюся тим, що вважаю за потрібне, важливе. Як народний депутат, я сьогодні здійснюю законотворчу діяльність. Як голова Трудової партії України, я займаюся розвитком партійних структур. Як людина, не байдужа до долі своєї держави, я пишу відповідні книги, займаюся наукою. Я намагаюся максимально вчитися та реалізовувати свій потенціал.

Молодим юристам слід вчитися вміло плавати в бурхливому правовому та законодавчому морі України. Шторми й урагани будуть ще дуже довго у нашому законодавчому морі. Юристи не повинні втрачати орієнтири, вони мають готувати себе до приходу в парламент, до законотворчої діяльності, до ефективної роботи у вищих органах державної влади на користь суспільним інтересам.

Славік Бігун,

головний редактор «Юргазети»

Джерело

Оренда земельної ділянки

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 21 Aug 2008 11:43:00 +0000

Роман Щудло

Хто не любить землі, той її не потребує мати.
Ольга Кобилянська "Земля".1902

Предмет оренди

В час коли вартість землі зросла за один рік вдвічі, а за час незалежності в десятки разів необхідність оренди землі, як одного з найбільш ефективніших інструментів ведення бізнесу, зростає.
Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та інших видів діяльності. При цьому власник земельної ділянки, який передав її в оренду іншій особі стає орендодавцем, а той, хто орендує земельну ділянку згідно з договором оренди землі – орендарем. Такі відносини оформляються відповідним договором. Таким чином, орендодавець і орендар, створюючи земельні орендні правовідносини, виступають при цьому їх учасниками.

Відносини пов’язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України іншими законами. Земельний кодекс України закріпив право оренди земельної ділянки як самостійний різновид права користування землею, встановивши при цьому, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. На даний момент діє Закон України «Про оренду землі» (далі Закон) у новій редакції № 1211-IV від 2 жовтня 2003 року (зі змінами).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 р. № 90 затверджено Порядок проведення земельних аукціонів (далі – Порядок № 90). Порядок № 90 визначає процедуру підготовки, організації та проведення земельних аукціонів для продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або права на їх оренду (крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації). Але дію Порядку № 90 зупинено Указом Президента України від 07.04.2008 р. № 309/2008. На сьогодні подальша доля порядку проведення земельних аукціонів невідома.

Що мається на увазі під поняттям «договір оренди землі»? Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар — використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору і вимог земельного законодавства.

Сторони

Відповідно до положень Закону України „Про оренду землі“, укладати договір оренди землі можуть власники землі (фізичні та юридичні особи) або уповноважені ними особи.

Орендодавцем може бути

1. Громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки;
2. Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) щодо земельних ділянок комунальної власності;
3. Органи державної влади (районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; Рада міністрів АРК, КМУ) щодо земельних ділянок державної власності.

Орендар – це особа, яка бере у тимчасове користування за певну плату земельну ділянку.

Орендарями здебільшого виступають юридичні особи, а також громадяни (фізичні особи). Якщо йдеться про оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то слід пам'ятати, що відповідно до чинного законодавства юридичні особи можуть бути орендарями лише за умови, що в їхніх установчих документах передбачено такий вид діяльності. Фізичні ж особи мають право орендувати землю у такому випадку лише за наявності відповідної кваліфікації або досвіду роботи в сільському господарстві.

Процес

Щоб отримати/передати землю в оренду необхідно, по-перше, знайти особу (фізичну або юридичну), яка погодиться взяти/передати належну власнику землю в оренду за певну орендну плату. По-друге, залежно від того, який документ засвідчує право власника на землю (сертифікат чи державний акт), укласти з такою особою договір оренди землі чи договір оренди земельної частки (паю).

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог Закону № 161.

Строк дії

договору оренди землі встановлюється за домовленістю між сторонами, але не більше як на 50 років. Варто мати на увазі, що коли строк оренди є надто малим, то орендар не завжди може бути зацікавленим у дбайливому використанні орендованої землі. Натомість тривалий строк оренди землі може не відповідати інтересам власника землі. В сучасних умовах доцільніше передавати землю в оренду на строк від 3 до 5 років. Як показує практика, такий строк влаштовує і власників землі, і орендарів.

Продовження дії договору

Судова практика схиляється до того, що відновлення (продовження) договору оренди землі не може бути автоматичним. При цьому для відновлення права оренди земельної ділянки відповідно до земельного законодавства необхідна наявність наступних юридичних фактів:
1) орендар продовжує користуватися виділеною ділянкою;
2) сторони сумлінно виконують свої зобов'язання за договором;
3) відсутнє письмове повідомлення органу місцевого самоврядування (або держадміністрації) про відмову відновити договір;
4) орган місцевого самоврядування за наслідками розгляду звернення орендаря ухвалює рішення про відновлення договору;
5) сторони укладають відповідний договір (тобто або новий договір оренди або додаткову угоду до старого договору), яка реєструється відповідно до закону.
Слід також додати, що сама по собі конструкція «відновлення» дійсно передбачає якийсь процес, а не фіксацію певного статусу (на відміну від «вважається продовженим»). Разом з тим, без чіткого нормативного врегулювання процедури відновлення договорів оренди землі подібні проблеми у орендарів виникатимуть і надалі.

Суттєві умови

При укладенні договору оренди землі слід переконатися, що в ньому відображено всі суттєві умови оренди, передбачені ст. 15 Закону. Відсутність однієї з таких умов є підставою для відмови у державній реєстрації договору, а також визнання його недійсним відповідно до Закону.

Згідно зі ст. 15 Закону № 161 істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
- строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду, а також відповідальності за її несплату;
- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
- умови збереження стану об'єкта оренди;
- умови і строки передачі земельної ділянки орендареві;
- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частин;
- відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з вищезазначених істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема, якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони та поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є також такі документи:

- план або схема земельної ділянки, що передається в оренду;
- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у його використанні й установлених земельних сервітутах;
- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
- акт прийому-передачі об'єкта оренди;
- проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених Законом № 161.
Якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, направлені на охорону й поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендареві витрат на такі заходи.

З огляду на те, що землі південних регіонів України знаходяться в зоні ризикованого землеробства, у договорі оренди необхідно передбачити форс-мажорні обставини. Буде правильним вказати в ньому і хто несе ризик у разі випадкової загибелі або ушкодження об'єкта оренди, а також чи буде об'єкт оренди застрахований і яка сторона бере на себе зобов'язання страхування об'єкта (ст. 12 Закону).

Крім того, у договорі оренди землі необхідно відобразити положення ст. 9 Закону про переважне право орендаря на одержання орендованої земельної ділянки у власність, згідно з якою «орендар, який відповідно до Закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а у разі продажу на конкурсі (аукціоні) — якщо його пропозиція дорівнює пропозиції, яка є найбільшою із запропонованих учасниками конкурсу (аукціону)».

Згідно зі ст.21 Закону «розмір, форма і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди». Якщо сторони домовились, що розрахунок розміру орендної плати за землю буде здійснюватися з урахуванням індексів інфляції, то ця умова має бути відображена у договорі оренди. У разі якщо орендна плата здійснюватиметься у натуральній формі або шляхом надання послуг, доцільно в договорі або додатку до нього вказати кількість сільгосппродукції або перелік послуг та їхню вартість. Це допоможе надалі уникнути непорозумінь і суперечок у питанні оплати за оренду.

Державна реєстрація

Договір оренди землі в обов'язковому порядку підлягає державній реєстрації. Якщо його не зареєстровано, він вважається таким, що не набрав чинності. Договір оренди землі діє від дня його державної реєстрації. Договір суборенди також підлягає державній реєстрації.

Орендар, який уклав договір на оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, зобов'язаний у п'ятиденний строк після його реєстрації представити копію договору у відповідний орган податкової служби.

Для державної реєстрації договорів оренди фізична особа (заявник) подає особисто чи надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів:

- заяву про державну реєстрацію договору оренди;
- договір оренди (у трьох екземплярах);
- план (схему) земельної ділянки, що надається в оренду (у трьох екземплярах);
- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності;
- результати конкурсу чи аукціону - у разі отримання права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах;
- копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, що надається в оренду, на місцевість - у разі невизначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки - у разі надання його в оренду зі зміною цільового призначення.

Всі представлені заявником документи формуються в окрему реєстраційну справу. Державний орган земельних ресурсів в 20-денний строк перевіряє представлені документи на відповідність чинному законодавству й за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обґрунтований висновок про відмову в такій реєстрації й передає реєстраційну справу відповідно до виконавчого комітету сільської, селищної та міської ради, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови в такій реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується в 10-денний строк гербовою печаткою й підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій або уповноваженої посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх екземплярах договору оренди.

Передача об'єкта оренди орендареві здійснюється орендодавцем у строки й на умовах, які визначені в договорі оренди землі, за актом прийому-передачі.

Цікаво...

Державний реєстр земель складається з двох частин:
а) книги записів реєстрації держаних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
б) Поземельної книги , яка містить відомості про земельну ділянку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 №1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі держаного земельного кадастру» встановлено, що до створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Центр державного земельного кадастру проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок і прав на них до бази даних державного реєстру земель.

Згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 02.07.03 №174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», зареєстрованим в Мін’юсті України від 25.11.03 за №641/7962 (далі – Тимчасовий порядок) видачу та реєстрацію договорів оренди землі здійснюють структурні підрозділи Центру державного земельного кадастру шляхом внесення записів про державну реєстрацію до відповідних розділів книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди) виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його держаної реєстрації.
Отже, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, що здійснюється відповідно до Тимчасового порядку.

Нотаріальне посвідчення

Досих пір точиться жвава дискусія щодо обов'язковості посвідчування договору оренди землі. Суть у тому , що ст. 14 Закон України «Про оренду землі» (далі – Закон про оренду) містить досить просте положення, що «договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально», але ч. 2 ст. 290 ГКУ наголошує, «оренда земельної ділянки без договору, укладеного в письмовій формі, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в установленому законом порядку, не допускається» Закону про оренду землі заперечує й абзац «б» пп. 9.1.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»: «Договір оренди нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню», а п. 1.10 Закону про доходи говорить, що: «Нерухоме майно (нерухомість) – об'єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля», отже виникає колізія...її намагаються вирішити Держкомзем та Мін’юст України, які в своїх листах пояснили, що Закон ппро оренду землі є спеціальним Законом, а ст 4 ГКУ встановлює що земельні відносини не є предметом цього кодексу.

Тому обов'язкове нотаріальне посвідчення не вимагається. Хоча можливість визнання договору недійсним все ж таки є. Ми все ж таки радимо в такій ситуації не поскупитись на держмиті, а забезпечити себе і орендовану землю захистом від небажаних дій другої сторони та рейдерів.

Орендна плата

Згідно зі ст. 21 Закону № 161 річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, що надходить до відповідних бюджетів:
- не може перевищувати 12 % їх нормативної грошової оцінки;
- не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю от 03.07.92 г. № 2535-ХІІ (далі - Закон № 2535);
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється 3аконом № 2535.

Сплата державного мита

Статтею 31 Закону "Про нотаріат" від 02.09.93 р. № 3425 встановлено, що приватні нотаріуси за вчинення н;отаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, відповідно до Указу "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" від 10.07.98 р. № 762/98 розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути менше від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

За нотаріальне посвідчення державне мито складає 0,01 % від грошової оцінки земельної ділянки. В разі, якщо ж грошова оцінка не проводилася, мито складає 1 % від суми угоди (за весь період дії договору оренди), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. І якщо договір посвідчений нотаріально, то в разі невиконання орендарем своїх зобов'язань за таким договором, за наявності підтверджуючих документів нотаріус має право вчинити виконавчий напис. За таким написом заборгованість з орендної плати може бути стягнена з боржника в безспірному порядку, минаючи суд.

Документами, що підтверджують безспірність заборгованості по орендній платі, коли орендодавець - фізична особа, є: лист-повідомлення, яким орендодавець повідомляє орендаря. В листі вказується сума заборгованості з орендної плати, зазначається строк, відколи виникла заборгованість і протягом якого її треба погасити, а також зазначається, що у випадку несплати заборгованості буде вчинений виконавчий напис. Також він містить розрахунок заборгованості з орендної плати з зазначенням суми й строку, відколи ця заборгованість виникла.

Плата (податок) за землю

Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено ставки земельного податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування землі та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в Україні є платним.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:
- земельний податок;
- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок та землекористувач ( крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.

У разі якщо орендодавцем землі є відповідна місцева рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну плату за землю на бюджетний рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. Розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності не може бути меншим відповідного розміру земельного податку і справляється винятково в грошовій формі.

У випадку коли орендодавцем є власник землі, то орендар, уклавши при цьому з ним договір на оренду землі, сплачує власнику орендну плату за землю, а власник, у свою чергу, сплачує на бюджетний рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний податок.

Щодо плати за землю підприємствами, установами та організаціями, які є орендодавцями, що користуються пільгами по платі за землю, але надають земельні ділянки в оренду іншим юридичним особам, бюджетним установам, що в свою чергу, в установленому порядку звільняються від сплати земельного податку, то пільги встановлено лише платникам земельного податку.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Тому всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний податок і стати на облік у відповідній податковій службі за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і обчислюється, виходячи з площі земельної ділянки, переданої у власність або наданої у користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки земель.

Ставки земельного податку встановлюються Законом України "Про плату за землю" окремо для кожної категорії земель, визначених Земельним кодексом України. Грошова оцінка земельних ділянок провадиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується з метою економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Грошова оцінка землі

Законодавством передбачено єдиний порядок проведення щорічної індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників земельних ділянок і землекористувачів.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та шш земель сільськогосподарського призначення індексується станом на 1 поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою:

Кі = (І-10):100,
де - середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Для забезпечення справляння земельного податку та орендної плати за землю 2002р. грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена за вихідними даним станом на 01.01.96р., та грошова оцінка сільськогосподарських угод, що проведені станом на 01.01.96р., підлягає індексації станом на 01.01.2002р. за 1996 - 2001рр. І коефіцієнт 2,465, який визначається з добутку коефіцієнтів індексації за 1996р. - 1,7 за 1997р. - 1,059, за 1998р. - 1,006, за 1999р. - 1,127, за 2000р. - 1,182 та за 2001р 1,02. Середньорічний індекс інфляції за 2001 рік - 112 відсотків.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку та встановленою Державною податковою Адміністрацією формою щороку за станом на січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

По ново відведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подають юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності користування земельною ділянкою.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користувачів (або спільної власності) кількох юридичних осіб або громадян, земельний податі нараховується кожному з них пропорційно тій частині будівлі, що знаходиться в; користуванні ( або пропорційно їх частці у власності на будівлю).

Разом з тим слід зазначити, що згідно із частиною 4 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" по земельних ділянках населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлено грошову оцінку земель, ставки земельного податку диференціюють та затверджують відповідні сільські, селив міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання місцезнаходження земельної ділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок] податку з урахуванням установлених законом коефіцієнтів.

Юридичні особи, які є платниками земельного податку, при подачі розрахунку! повинні врахувати індексацію грошової оцінки земель сільськогосподарського! призначення та земель населених пунктів, де її встановлено, відповідне збільшення! ставок земельного податку по землях населених пунктів, де не встановлено грошову! оцінку.

Необхідно звернути увагу й на те, що землекористувачі, які користуються! пільгами по сплаті цього податку, але здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі (їх частини), є платниками земельного податку за здані в оренду земельні ділянки, окремі будівлі (їх частини) і в обов'язковому порядку повинні подати розрахунок земельного податку до відповідних державних податкових інспекцій.

Для правильності нарахування та обчислення земельного податку важливим є розподіл земель за їх категоріями.

Згідно Земельного кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Категоріями землі поділяються на:
сільськогосподарського призначення;
землі житлової та громадської забудови;
землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення;
землі оздоровчого призначення;
землі рекреаційного призначення;
землі історико - культурного призначення;
землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
землі лісового фонду;
землі водного фонду;

Земельні ділянки кожної категорії земель, які надані у власність або користування Громадян чи юридичних осіб , можуть перебувати у запасі.

Оподаткування земель сільськогосподарського призначення
Сільськогосподарські угіддя : рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.
Несільськогосподарські угіддя: господарські шляхи й прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, і землі під будівлями, землі тимчасової консервації тощо.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 ;
для багаторічних насаджень — 0,03.

До земель сільськогосподарського призначення належать:
За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, земельний податок справляється відповідно до вищенаведених ставок. Тобто за сільськогосподарські угіддя, незалежно від того, де вони розташовані, в межах населеного пункту чи за межами, на землях лісового чи водного фонду, землях промисловості, транспорту, зв'язку чи іншого призначення, податок справляється за ставками, передбаченими для оподаткування земель сільськогосподарського призначення.

Для земельних ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, в межах населених пунктів, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, законодавством установлено сплату податку в розмірі 3% до суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку земельного податку за землі населених пунктів).

Плата за землю не справляється:
- за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;
- за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;
- за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношень також гібридними насадженнями, гено фондовими колекціями та розсадний багаторічних плодових насаджень та інше.

Оподаткування земель населених пунктів
У населених пунктах, грошову оцінку земель яких проведено, при обчислюванні земельного податку застосовується ставка у розмірі 1 % від їх грошової оцінки, якої також залежить від місця розташування земельної ділянки, функціонали використання землі та виду діяльності платника і розміру індексації у поточному Розмір орендної плати за землю визначається місцевими органами влади у договорі оренди земельної ділянки, але згідно із ст. 5 Закону України "Про оренду землі" він може бути меншим за розмір земельного податку.

Для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними її для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно – будівельних і дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і громадян, установлено справляння земельного податку в розмірі 3 відсотків до оми цього податку (сума земельного податку визначається як добуток площі ї ділянки на ставку податку за землі населених пунктів). ; і визначенні розміру плати за землю для земельних ділянок, зайнятих ,фондом, потрібно врахувати, що згідно із ст. 4. Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. І ому в розмірі 3 відсотків суми земельного податку обчислюються лише земельні ділянки, зайняті житловим фондом, а за частину землі під нежилими приміщеннями в жилих будинках податок справляється на загальних підставах.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми підведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого за землі населених пунктів.

Оподаткування земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
Податок за землі промисловості, зв'язку та іншого призначення, в межах населеного пункту, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах відповідно до Закону України "Про плату за землю" за ставками населеного пункту. Цей розмір ставки щорічно уточнюється Законом України "Про державний бюджет".

За межами населених пунктів ставки податку визначаються залежно від категорії землі.
Так, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється виходячи із ставок оподаткування сільськогосподарських угідь.

У разі використання земель залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, не за цільовим призначенням податок справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Оподаткування земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного історико-культурного призначення
Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, на територіях об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратної розмірі суми земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничим культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими]територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язав функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти! відповідного земельного податку:

- міжнародного значення — 7,5;
- загальнодержавного значення — 3,75;
- місцевого значення—1,5.

За межами населених пунктів податок за земельні ділянки, надані в тимчасово: користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історик культурного призначення, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки один площі ріллі по області.

Оподаткування земель лісового фонду
Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культури побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і споруда справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Для земельних ділянок, наданих для потреб лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудам земельний податок справляється у розмірі 3% до суми земельного податку (сум земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставок податку за землі населених пунктів).

Податок за земельні ділянки, за межами населених пунктів, надані на земля лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, справляється як плата використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні /ділянки, що входять до складу земель лісового фонду зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарським будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці: площі ріллі по області.

Оподаткування земель водного фонду
Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, надані на земле водного фонду, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Для земельних ділянок, наданих для потреб водного фонду, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, законодавством установлено справляння податку в розмірі 3% до суми земельного; податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку податку за землі населених пунктів).

Крім того, податок за земельні ділянки під водоймами, які надані для на рибної продукції, справляється в розмірі 25% від суми податку за землі .них пунктів.

Податок за земельні ділянки, за межами населених пунктів, надані на землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Захист прав сторін

Законом передбачені норми, які забезпечують захист прав орендаря й орендодавця на орендовану земельну ділянку. Так, згідно зі ст. 27 Закону орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на неї відповідно до Закону.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи — орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачене договором оренди землі.

Для орендарів, які сумлінно виконують умови договору оренди, Законом (ст. 33) передбачене переважне право на поновлення договору у разі закінчення терміну його дії.

На підставі виконавчого напису нотаріуса відкривається виконавче провадження Державною виконавчою службою. Примусове стягнення заборгованості проводить державний виконавець. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцем знаходження його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються її функції, належить стягувачеві (ст. 20 Закону України “Про виконавче провадження”). Виконавчий напис подається до виконання протягом одного року, починаючи з наступного дня після його видачі (ст. 21 Закону “Про виконавче провадження).

Особливості

- Відповідно до ст. 34 Закону України „Про оренду землі“ (у разі припинення або розірвання договору оренди землі) орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку після закінчення строку оренди для задоволення своїх вимог до орендодавця. Таким чином, орендар не має права після закінчення договору оренди землі користуватись нею на тій підставі, що орендодавець є його боржником. Таке утримання є незаконним та тягне за собою обов'язок орендаря відшкодувати орендодавцю завдані такими діями збитки.
- Орендодавець, який виявив бажання продати земельну ділянку, зобов'язаний повідомити в письмовій формі орендареві про свій намір продажу її третій особі, назвати її ціну та інші умови, за яких вона продається.
- Якщо орендар планує передати орендовану земельну ділянку у суборенду, то згідно зі ст. 8 Закону це його право має бути відображене у договорі оренди або він зобов'язаний одержати для цього письмову згоду орендодавця. Крім того, орендарям слід знати, що чинним законодавством заборонена передача у суборенду земельних ділянок, на яких розміщені цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, їхніх структурних підрозділів, а також тих, які засновані на майні, що належить Автономній Республіці Крим.
- Згідно із ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право передати її в оренду. Відповідно до ст. 5 Закону України „Про особисте селянське господарство“ (15.05.2003 р.) особисте селянське господарство може брати землю в оренду, але за умови, що загальна площа ділянки, яку воно використовує, не перевищує 2-х гектарів. Дотримуючись зазначеної норми, власник землі може бути впевнений, що підписаний ним договір оренди в подальшому не буде визнаний недійсним з причини перевищення особистим селянським господарством встановлених обмежень.
Договір оренди землі від імені орендаря підписується власником особистого селянського господарства або уповноваженою ним особою (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про особисте селянське господарство“).
- Власник земельної частки (паю) може передати її в оренду лише для сільськогосподарського використання.
-Обовязкова експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:
1) відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності;
2) застави земельної ділянки відповідно до закону;
3) визначення інвестиційного вкладу в реалізацію інвестиційного проекту на земельні поліпшення;
4) визначення вартості земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства;
5) визначення вартості земельних ділянок при реорганізації, банкрутстві або ліквідації господарського товариства (підприємства) з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної ділянки;
6) виділення або визначення частки держави чи територіальної громади у складі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності;
7) відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України;
8) визначення збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором;
9) рішення суду. В усіх інших випадках грошова оцінка земельних ділянок може проводитися за згодою сторін.

Джерела:
http://www.dtkt.com.ua/
http://zakon.rada.gov.ua/
http://forum.liga.net/
http://zakon.nau.ua/
http://uapravo.net/
http://www.dpa.dp.ua/s
http://www.yur-gazeta.com
http://www.sevjust.gov.ua
http://www-ki.rada.crimea.ua/
http://www.notar-berezhnaya.com.ua
http://www.kmu.gov.ua/
http://search.liga.kiev.ua/
http://kontrakty.com.ua/
http://consultant.parus.ua
http://gates.org.ua/

Нелегальне використання програмного забезпечення: проблеми і протидія злочину.

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 13 Aug 2008 18:51:00 +0000

Щудло Роман

Швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині ХХ сторіччя докорінно змінив оточуючий світ, привів до нових, нечуваних можливостей розвитку людської цивілізації. Провідні країни світу стали на шлях переходу до нового етапу розвитку суспільства, наступного за постіндустріальним - етапу інформаційного суспільства, головним змістом якого є діяльність людей, що пов'язана з отриманням, обробкою та створенням інформації. Інформаційно-комунікаційні технології стали чи не головним інструментом розвитку сучасної ринкової економіки, вони кардинальним чином впливають на політичні процеси у всьому світі. В таких умовах проблема захисту неправомірного використання комп'ютерних програм в Україні стоїть надзвичайно гостро. Шкоду для держави, яку завдає піратство, навіть важко оцінити, тому що втрати лежать в декількох площинах.
Економічними складовими таких втрат є: зменшення податкових надходжень, втрати на митних зборах і платежах, втрати від збоїв в системах, керованих неналежним програмним забезпеченням, нестворені робочі місця, від'їзд із країни високоінтелектуальних кадрів, зменшення інвестиційної привабливості країни, міжнародні економічні санкції. Морально-політичними: втрата авторитету держави на міжнародній арені, втрата довіри та поваги до держави з боку громадян, формування в суспільстві правового нігілізму, зневажливе ставлення до результатів чужої праці, і відповідне зникнення стимулів до інтелектуальної праці взагалі.
Крім того, питання порушення прав інтелектуальної власності в нашій державі, і насамперед, значний рівень використання неліцензійних комп'ютерних програм, останнім часом активно обговорюється як суттєва перепона для інтеграційних сподівань України. Міжнародні організації уважно спостерігають за кроками українського уряду по забезпеченню охорони об'єктів інтелектуальної власності та будуть приймати рішення про членство України в міжнародних організаціях з урахуванням послідовності позиції країни в здійсненні заходів з наближення держави до загальноєвропейських вимог та стандартів.
Проблема використання нелегального програмного забезпечення з’явилась відносно недавно, хоча сама законодавча база формувалась досить давно, так 23 грудня 1993 року Україна, як правонаступниця СРСР ратифікувала Всесвітню конвенцію про авторське право 1952 року, в той же день Верховна Рада прийняла Закон “Про авторське право і суміжні права”, проте лише з прийняттям нового Кримінального Кодексу, що вступив в дію 1 вересня 2001 року, Україна серйозно зайнялась боротьбою з нелегальним використанням комп’ютерних програм: була прийнята нова редакція Закону “Про авторське право і суміжні права”, в 2002 році Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, в 2003 році Міністерство освіти та науки прийняло Постанову Про утворення Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення, а з 1 січня 2004 почав діяти новий Цивільний Кодекс, де заклались основи цивільного захисту авторського права.
Національна нормативно-правова база постійно розвивається та удосконалюється. Внесення змін до діючого законодавства перш за все пов'язано із необхідністю виконання зобов'язань України, що випливають з міжнародних договорів, до яких приєдналась і має намір приєднатися Україна. І хоча з законодавчої точки зору захист комп'ютерних програм в Україні відповідає вимогам, прийнятим в світі, реальний стан речей залишає бажати кращого.
Основними причинами широкого використання в країні неліцензійного програмного забезпечення е недосконалість нормативно-правової бази, несприятливі умови розвитку ринку інформаційних технологій, відсутність негативного ставлення у суспільстві до нелегального використання програмного забезпечення та неспроможність більшої частини населення придбати легальне програмне забезпечення через його високу ціну тощо.
Проблема протидії злочинам, пов'язаним з посяганням на права інтелектуальної власності, сьогодні дуже актуальна. Гостро відчувається відсутність правової освіти громадян стосовно авторського права, відчуття безкарності у всіх суб’єктів пов'язаних з порушеннями авторських і суміжних прав, а також відсутність у правоохоронних органів чіткої методики перевірки комп’ютерної техніки на предмет нелегального поширення та використання програмного забезпечення. У ситуації, що склалася, головне – забезпечити правильне поєднання інтересів автора твору, з погляду їх достатньої винагороди, і інтересів всього суспільства.
Єдиним виходом з поставної проблеми на даний момент являється легалізація програмного забезпечення та цілковита відмова від його нелегального використання. Зараз на ринку України працюють підприємства, основним напрямком діяльності яких є “аудит програмного забезпечення” куди входить виявлення в установах та організаціях нелегально використовуваних програм та створення найоптимальнішої схеми легалізації усіх необхідних програм.
Для посилення протидії правопорушення у сфері програмного забезпечення необхідне удосконалення нормативно-правової бази, кодифікувати усю нормативно-правову базу, що стосується авторського права, вирішення питань кадрового забезпечення протидії правопорушенням, пов'язаним з комп'ютерним піратством, налагодження співпраці з міжнародними організаціями.
Джерела:
http://www.microsoft.com/isapi
Розпорядження Кабінету Міністрів України Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням від 15 травня 2002 р. N 247-р
Мельников В. Піратство як злочин у галузі авторського права та суміжних прав: погляд на проблему // Право України, 2003. - № 4. – С.72

Основні умови Інкотермс 2000

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 12 Aug 2008 05:02:00 +0000

Інкотермс 2000 — 13 торгових темінів, що визначають базові умови поставки товару (перевізника, завантаження, відповідальність, місце перевезення, страхування тощо)

EXW
Продавець надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства, заводі, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.
Мінімальні обовязки на Продавця, усі витрати за Покупцем.

FCA
Продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.
Продавець несе відповідальність за навантаження.

FAS
Поставка є здійсненою продавцем, коли товар розміщений біля борту судна у названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець.
Обовязок по митному очищенню покладається на Покупця.

FOB
Поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець.
Обовязок по митному очищенню покладається на Покупця. Застосовується при морських перевезеннях.

CFR
Ппоставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення .
Обовязок по митному очищенню покладається на Продавця. Застосовується при морських перевезеннях.

CIF
Поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження.
Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення.
Від продавця необхідне страхування з лише з мінімальним покриттям. Обовязок по митному очищенню покладається на Продавця. Застосовується при морських перевезеннях.

CPT
Продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим.Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

CIP
Продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб

DAF
Продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни

DES
Продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що не пройшов митного очищення для імпорту, наданий у розпорядження покупця на борту судна в названому порту призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до названого порту призначення до розвантаження

DEQ
Продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що не пройшов митного очищення для імпорту, наданий у розпорядження покупця на причалі (набережній) у названому порту призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до названого порту призначення та розвантаженням товару на причал (набережну)

DDU
Продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за винятком (у відповідних випадках) будь-яких "мит"

DDP
Продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення

Офіційний текст Інкотермс 2000 тут

Перевірки по-новому

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 11 Aug 2008 12:44:00 +0000

Джерело: Олександр Даниленко, http://status.net.ua

26 грудня набрав чинності новий закон, що визначає порядок проведення перевірок. Що ж чекає підприємців.

Сьогодні в Україні існує як мінімум декілька десятків потенційних контролерів, що мають право перевіряти той чи інший бік діяльності підприємства. Більшість з них наділені настільки серйозними повноваженнями, що за бажанням контролер може навіть зупинити роботу підприємства або, й того гірше, довести його до розорення. На жаль, такі ситуації дійсно мають місце, більше того, вони стали проблемою, що набуває загрозливих масштабів. Про це свідчать, наприклад, дані, наведені у Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затвердженій Указом Президента України від 03.09.2007 № 816/2007. За експертними оцінками, в 2006 році перевірено майже 95 % підприємств України. Найбільше завзяття проявляють співробітники податкового відомства, органів пожежного нагляду і СЕС.

І ось не так давно був прийнятий Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про перевірки). Зовсім скоро він набуде чинності. Найкращий час розібратися, чи зможе він хоча би трохи поліпшити становище підприємців.

Прощай, Указ! Здрастуй, Закон!

Розробники Закону про перевірки перш за все ставили за мету уніфікувати процедуру проведення перевірок і привести розкидані по численних нормативних документах норми до єдиного і зрозумілого для всіх алгоритму взаємин між перевіряльниками і тими, кого перевіряють. Проте нагадаємо, що це не перша спроба впорядкувати законодавство про перевірки. Ось вже десятий рік діє Указ Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи по дерегулюванню підприємницької діяльності» (далі – Указ № 817). Свого часу він також викликав чимало критики з боку контролюючих органів, але врешті-решт вони його визнали і практично завжди виконували. Виданий він був відповідно до тепер уже майже забутого пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що свого часу викликав масу суперечок. Це означає, що діяти Указ № 817 буде до набуття чинності спеціального законодавчого акта, який врегулює це питання. Таким чином, з моменту набуття чинності Закону про перевірки він втратить силу.

Відзначимо, що більшість дійсно прогресивних норм Указу № 817 благополучно перекочували в цей Закон. Наприклад, про необхідність здійснювати попереднє повідомлення суб'єктів перевірок, робити записи в журналі перевірок і так далі. Проте останнім часом чомусь все більше відомств почали заявляти про те, що Закон про перевірки на них не розповсюджується. Що б це означало?

Не я!

Мінфін першим заявив про те, що в такій редакції Закон про перевірки не може регулювати податковий контроль і визначати повноваження податківців, пов'язані з перевірками. Його застосування до сфери податкового контролю і діяльності органів ДПС, на думку цього відомства, є необґрунтованим. Головний аргумент – існування спеціального закону, що визначає права і обов'язки співробітників податкових органів, а саме Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі – Закону про ДПС).

Відмітимо, що майже одночасно з цим Держкомпідприємництва висловив прямо протилежну точку зору, заявивши, що Закон про перевірки розповсюджується саме на відносини у сфері податкового контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. А через деякий час знову підтвердив свою думку, уточнивши, що Закон про перевірки трохи зачіпає норми Закону про ДПС, а значить, повинен виконуватися податковою службою. Цікаво, що саме податкове відомство, якого це питання стосується безпосередньо, обмежилося вкрай невиразною відповіддю в дусі «можу копати, а можу не копати», з деяким акцентом на останню частину. Іншими словами, відповідь податківців зводиться до того, що вони виконуватимуть вимоги закону, але в межах своєї компетенції і лише в частині, яка розповсюджується виключно на податкові органи.

Услід за податковою службою про своє небажання виконувати вимоги Закону про перевірки заявили фонди соціального страхування, аргументуючи свою відмову тим, що вони не є контролюючими органами, а також Пенсійний фонд, який також послався на те, що для нього правила проведення перевірок встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ще одним відомством, що заявило про невизнання Закону про перевірки, стала Державна інспекція з контролю за цінами. Її аргументація взагалі, на наш погляд, дивна. Закон про перевірки не для них, вважає інспекція, адже він не розповсюджується на відносини, що виникають при здійсненні державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, а при перевірці цін інспекція згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» якраз і контролює дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Нагадаємо, про те, що контроль за цінами — лише одна з функцій інспекції, основне ж її завдання — контроль за правомірністю застосування цін і державною дисципліною цін. І в цій частині проблем із застосуванням норм Закону про перевірки по відношенню до цього відомства, на наш погляд, немає.

Якщо податкові і соцстрахівські перевірки будуть виведені зі сфери дії Закону про перевірки, його цінність сильно зменшиться. На нашу думку, вищезазначені контролюючі органи, кажучи про те, що цей Закон не розповсюджується на їх відомства, грішать проти істини, і ось чому.

>По-перше, в Законі про перевірки визначений винятковий перелік сфер, на які він не розповсюджується. Зокрема, цей документ не регулює сферу валютного і митного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського і страхового нагляду та інші види контролю на ринку фінансових послуг, антимонопольний контроль, а також сферу оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя. Все, крапка. Ніяких інших випадків не передбачено.

>По-друге, згідно із Законом про перевірки орган державного контролю не може здійснювати державний контроль за господарською діяльністю, якщо закон прямо не уповноважує його на здійснення такої діяльності і не визначає його повноваження. Таким чином, для застосування Закону про перевірки наявність спеціальних законів не тільки не є перешкодою, а навпаки, необхідною умовою для того, щоби контролюючий орган взагалі міг проводити які-небудь перевірки.

>По-третє, Закон про перевірки — фактично правонаступник Указу № 817, вимоги якого згадані відомства повинні були виконувати і до цих пір виконують. А якби законодавці хотіли щось змінити в цьому відношенні, то вони так і написали б.

Не можна не відзначити, що чи не основною причиною означених суперечок є те, що в Законі про перевірки немає переліку контролюючих органів, як це було в Указі № 817. Згідно із Законом про перевірки органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, встановлюються виключно законами. Іншими словами, якщо в якихось законах орган значиться як контролюючий, то він підпадає під дію Закону про перевірки.

Що ж до різних не стикувань з нормами інших законодавчих актів, то звернемо увагу на норму Закону про перевірки, в чомусь схожу з нормою «конфлікту інтересів» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»: у випадку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого відповідно до закону, допускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) і його посадових осіб, рішення ухвалюється на користь суб'єкта господарювання. Таким чином, будь-яка відмова контролюючого органу виконати ті чи інші норми Закону про перевірки під приводом того, що їх немає в спеціальних законах або вони виписані там «не так», може бути заперечена в суді тим, кого перевіряють. І дуже навіть ймовірно, що з урахуванням вищезазначеної норми «конфлікту інтересів» суд займе сторону того, кого перевіряють.

Скільки ж можна перевіряти?

На сьогодні єдиного граничного терміну, протягом якого може проводитися перевірка, не встановлено. Так, відповідно до Закону про ДПС тривалість планової виїзної податкової перевірки не повинна перевищувати 20 днів, а відносно суб'єктів малого підприємництва – 10 днів. Проте така перевірка може бути і продовжена: у загальному випадку на 10 робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва – на 5.

Термін здійснення планової перевірки, визначений Законом про перевірки, не може перевищувати 15 робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва – 5 робочих днів. Що ж до позапланових перевірок, то ситуація з ними аналогічна. Наприклад, тривалість позапланової податкової перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів, а відносно суб'єктів малого підприємництва – 5 робочих днів. В загальному ж випадку тривалість позапланової перевірки залишиться такою ж, а для суб'єктів малого бізнесу скоротиться до 2 днів. Найцікавіше ж, що за новим Законом продовжувати термін здійснення планової або позапланової перевірки не дозволяється.

На нашу думку, саме питання про тривалість перевірок і можливості їх продовження стане найбільш спірним. Адже після набуття чинності Закону про перевірки норми Закону про ДПС, що регулюють це питання, фактично залишаться діючими.

Тільки раз на рік

Зараз відповідно до Указу № 817 планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності не частіше одного разу на календарний рік. А ось після набуття чинності Закону про перевірки періодичність перевірки залежатиме від такого поняття, як ризик господарської діяльності, під яким розуміється міра вірогідності виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності і можливий розмір втрат від них. Якщо ризик не перевищує гранично допустимого рівня, він вважається прийнятним. Кабмін повинен в шестимісячний термін з дня ухвалення закону затвердити критерії поділу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їхньої господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища і визначити періодичність здійснення державного контролю. Якщо ж такі критерії по окремих категоріях діяльності затвердити не встигнуть, господарюючі суб'єкти, що перевіряються, вважатимуться суб'єктами з незначним ступенем ризику, і перевіряти їх можна буде не частіше одного разу на п'ять років.

Процес затвердження критеріїв вже йде повним ходом. Так, ухвалою КМУ від 14.11.2007 № 1324 був затверджений Порядок ділення суб'єктів господарювання за ступенем ризику їхньої господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки.

Не перші й не другі

Досить часто в ході перевірки у підприємства виникає необхідність в залученні різних консультантів зі сторони. Проте статус таких консультантів при проведенні перевірки дотепер залишався невизначеним. Тепер же Законом про перевірки вводиться поняття третіх осіб, під якими розуміються юридичні й фізичні особи (адвокати, аудитори, члени громадських організацій і так далі), що залучаються в ході перевірки. Причому залучити їх до перевірки можуть органи як перевіряльників, так і контролюючі. Теоретично у зв'язку з цим можуть виникнути доволі пікантні ситуації. Наприклад, на перевірку умовного підприємства А податкова служба запрошує як експерта-консультанта по цьому виду діяльності співробітника конкуруючого підприємства Б. Той знайомиться з документацією, ходить по виробничих приміщеннях і тому подібне, Мало приваблива перспектива, чи не так?

Треті особи мають право:

>бути присутніми при здійсненні заходів державного контролю;

>знайомитися з документами і матеріалами, що стосуються перевірок;

>представляти інтереси господарюючих суб'єктів у контролюючих органах;

>здійснювати інші дії на користь господарюючих суб'єктів.

Інші новації

Крім всього вище переліченого, Закон про перевірки містить ще досить багато нових нюансів, детально розповісти про які в рамках однієї статті практично неможливо. Тому зосередимося на найбільш істотному.

Як органи державного контролю, так і суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планової чи позапланової перевірки (окремих її фрагментів) засобами аудіо- і відеотехніки за умови, що це не заважає здійсненню перевірки.

Планові та позапланові перевірки здійснюються тільки в робочий час, причому встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку. З цього виходить, що, якщо специфіка вашого підприємства передбачає виключно роботу в нічний час, перевірки також повинні проводитися вночі.

Закон забороняє посадовій особі проводити перевірку підприємства, якщо на ньому працює службова особа, що перебуває з нею в сімейних стосунках.

На закінчення висловимо надію, що набуття чинності Закону про перевірки хоч би частково полегшить життя підприємцям, захистить їх від перевіряльників, всесильність яких все ж таки стане меншою.

[1]Лист Мінфіну від 31.08.2007 № 31–21010–04–5/17626.

[2]Лист Держкомпідприємництва від 05.09.2007 № 6631.

[3] Лист Держкомпідприємництва від 23.10.2007 г. № 7998.

[4] Лист ДПАУ від 06.09.2007 № 8610/6/23–6016/1016

[5] Лист виконавчої дирекції Фонду соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності від 02.10.2007 № 01–14–2045, лист Державного центру зайнятості від 03.10.2007 № ДЦ-04–5708/0/6–07.

[6] Лист цього відомства від 28.09.2007 № 200/7–7/2315.

Суд на громадських засадах

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 11 Aug 2008 09:36:00 +0000

Джерело: Сергій Терен, http://kontrakty.com.ua/

Третейське судочинство — явище для України не нове. Інститут арбітражів було впроваджено Положенням про третейські суди ще 1975 року, спеціальні посилання на нього містилися в Господарсько-процесуальному і Господарському кодексах, а також у Законі «Про виконавче судочинство».

Причому сторонам, між якими виник спір, спочатку було надано доволі широкі можливості вибору приватного суду. За неофіційними даними, в Україні нараховується кілька десятків третейських судів (офіційної статистики немає). Серед них — третейські суди, створені в межах професійних чи галузевих союзів та об’єднань підприємців; так звані одноразові третейські суди — ad hoc, які створюють для розгляду однієї справи; міжнародні арбітражі. Зазначимо, що спеціально для Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС), створеного при Торгово-промисловій палаті України 1994 року, було ухвалено Закон «Про Міжнародний комерційний арбітраж». МКАС розглядає лише спори, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тому не завжди підходить для підприємців, які працюють тільки в Україні.

На перший погляд, третейські суди виглядають доволі конкурентоспроможними. Їхня незаперечна перевага перед державними — оперативність у вирішенні судових спорів. Якщо державна система дає змогу затягнути справу на кілька років, то в арбітражних судах її можна залагодити в термін від двох тижнів до двох місяців. Причому винесене рішення перегляду вже не підлягає. Винятком є випадки, коли в процесі розгляду спору було допущено грубі порушення судової процедури. Щоправда, за всі ці зручності сторонам, між якими виник спір, доводиться в прямому сенсі платити. «Розгляд справи в третейських судах спричинює суттєві витрати: вартість послуг авторитетного третейського суду може становити від 1 до 5% суми операції плюс адміністративні витрати», — роз’яснює провідний юрист EY Law Максим Лавринович. При розгляді спору щодо великих операцій різниця відчутна, якщо врахувати, що звичайний суд бере за «справу» не більш як 1700 грн.

Утім, послуги українських арбітрів досі були практично незапитаними зовсім не через фінансовий бік питання. «Основною причиною, що стримувала розвиток інституту третейського судочинства «всередині» України, слід визнати брак механізмів створення й процедури діяльності третейських судів, а також можливості примусового виконання їхніх рішень. Хоча, як відомо, саме така ознака, як виконуваність судового рішення, є найважливішою при визначенні ефективності того чи іншого механізму судового захисту порушеного права і, як наслідок, судової системи загалом», — розповідає директор департаменту судової діяльності юридичної фірми «Салком» Андрій Кузнецов. Ще одним наслідком правової неврегульованості роботи арбітражів було вельми прохолодне ставлення до них влади. «Узагальнення практики діяльності третейських судів свідчить про те, що вони не виконували своєї соціальної функції. Понад те, відомі окремі випадки, коли третейські суди використовували як інструмент ухиляння від виконання суб’єктами господарювання валютних зобов’язань перед державою», — заявив свого часу заступник голови Комітету ВР з питань правової політики Микола Онищук.

Наявні вади вітчизняного інституту третейського судочинства ліквідував профільний Закон «Про третейські суди», оновлений варіант якого депутати ухвалили 11 травня. Причому цього разу ніхто не сумнівався в тому, що глава держави його підпише, оскільки депутати врахували пропозиції і виправлення до його тексту, подані Леонідом Кучмою.

Що отримали

Як зазначають аналітики, положення нового закону закріпили вже наявні переваги арбітражного процесу й додали до них нові. Зокрема, до таких слід віднести можливість винесення третейським судом розпорядження про вживання забезпечувальних заходів щодо предмета спору (арешт майна відповідача чи заборона на здійснення ним тих чи інших дій). Крім того, очевидними перевагами арбітражного розгляду є нерозголошування процесу розгляду спору, можливість для сторін, між якими виник спір, обирати (а отже, й контролювати) арбітрів, гнучкість процесу, швидкість вирішення спору й обов’язковість виконання рішення третейського суду. Однак наданими можливостями ще треба вміло скористатися.

Конфіденційність розгляду. Якщо контрагенти хочуть уникнути розголошування інформації про конфлікт, що виник між ними, існування якого не найкращим чином позначається на іміджі обох сторін, що сперечаються, юристи радять звернутися до послуг третейського суду. Аналогічне рішення сторони можуть прийняти і в тому разі, якщо судовий розгляд вимагає ознайомлення суддів з комерційною інформацією конфіденційного характеру, яку потенційно можуть використати конкуренти. Адже судовий розгляд в Україні гласний, тому витік інформації є більш ніж реальним. Натомість у третейському процесі, згідно з новим законом, є можливість договірного нерозголошування. «Це означає, що за умови домовленості сторін, процес буде негласним. Однак негласність не є абсолютною. Розгляд буде негласним лише тоді, коли одна зі сторін висловить протест проти розголошення.

Це відрізняється український закон від, наприклад, англійського, який прямо передбачає негласність, але дозволяє сторонам домовлятися про розголошування. Арбітр, який розглядав справу, в жодному разі не повинен розголошувати інформацію, яка стала йому відома під час третейського розгляду», — розповідає партнер юридичної фірми «Магістр & партнери» Сергій Свириба.

Можливість вибору арбітрів. У третейському процесі, на відміну від державного суду, сторони вільні у виборі своїх суддів. «Хоча в новому законі зазначено: якщо арбітражне застереження написано нечітко й існує посилання на інституційний третейський розгляд, постійно діючий арбітражний суд має право зробити вибір за сторону, і таке рішення є обов’язковим. Таким чином, сторона легко втрачає контроль над вибором арбітрів», — застерігає юрист юридичної фірми «Магістр & партнери» Марта Хом’як.

Крім того, розробники закону спробували дистанціювати арбітра від сторін, між якими виник спір, і наділити його автономністю для того, щоб зробити третейський розгляд неупередженим. Однак і тут є свої нюанси. «Новий закон нечітко регулює відносини сторона — арбітр і вводить новацію, яка дозволяє укладання контрактів з арбітрами. Контракти з арбітрами можуть, але не повинні укладатися. Беручи до уваги, що арбітр є своєрідним клієнтом сторони, наявність контракту можна трактувати двозначно: з одного боку, контрактна основа психологічно зв’язує арбітра і йому важко ухвалити справедливе рішення, з іншого — відсутність договірного регулювання суттєво деформалізує відношення, дозволяючи стороні неформально тиснути на арбітра. Слід звернути увагу на те, що послуги арбітрів платні і зазвичай недешеві. Цей, здавалося б, маленький нюанс може мати значний вплив на вихід справи», — продовжує Марта Хом’як. «Модель, закладена в законі, може призвести до того, що з конфлікту сторін може виникнути конфлікт суддів (у разі, якщо розгляд є колегіальним). Тобто оскільки арбітри є своєрідними клієнтами сторін, вони можуть працювати не на те, щоб установлювати справедливість, а щоб якнайкраще обстоювати інтереси «своєї» сторони. У будь-якому випадку вихід справи значно залежатиме від поведінки й розуміння справедливості арбітрами», — додає юрист юридичної фірми «Магістр & партнери» Олена Терлецька.

До того ж слід врахувати, що в новому законі також зазначено й те, що неможливість формування третейського суду чи неможливість сторін призначити єдиного суддю є основою для передачі справи на розгляд до звичайного суду, а отже, може нівелювати весь задум третейського розгляду.

Зниження ризиків судових помилок. В основу роботи третейського суду покладено принцип арбітрування. «Мається на увазі не так розгляд суперечки по суті, як максимальне сприяння сторонам конфлікту в досягненні ними компромісу й укладення мирової угоди. Адже зазвичай більшість судових спорів — це результат «боротьби принципів» і небажання йти на незначні поступки. Водночас усі розуміють, що «поганий мир кращий за хорошу війну». Саме у примиренні сторін і полягає роль третейського суду», — пояснює Андрій Кузнецов.

Крім того, на думку юристів, широке застосування інституту третейського судочинства дасть змогу суттєво зменшити навантаження на державні суди. Це, своєю чергою, має сприяти зниженню ризиків судових помилок і відповідно підвищенню рівня довіри до судової системи України загалом.

Виконання рішень третейських судів. Незважаючи на те, що згідно із законом рішення третейських судів є остаточними, ситуацію з цим питанням з’ясовано недостатньо. У лютому цього року Конституційний Суд виніс рішення, відповідно до якого рішення третейських судів мають виконуватися державними виконавцями, так само як і рішення звичайних державних судів. Проте якщо сторони не бажають добровільно виконувати рішення арбітражу, у них, як і раніше, є достатньо можливостей для маневру, оскільки виконавчий лист може видавати лише звичайний державний суд.

Як підвищити ефективність арбітражного розгляду

Проте у сторін, між якими виник спір, є можливість нівелювати шорсткості, що є в законі, правильно оформивши в договорі так зване третейське застереження. Мається на увазі окремо обумовлене місце розгляду спору, порядок вибору арбітрів, процедура розгляду ними конфлікту і багато іншого. До того ж важливу роль відіграє і наявність довіри до третейського судочинства з боку підприємств і громадян. До речі, деякі юристи вже мають свої думки щодо вирішення цього питання. «Важливо, щоб довіра до третейських судів передусім з’явилася у юристів-практиків, на думку яких покладаються суб’єкти господарювання. Гадаю, що таке можливо лише у разі об’єднання наших зусиль — зусиль провідних юридичних фірм, які мають взяти ініціативу у свої руки і створити власний третейський суд — суд, що складається з фахівців таких фірм. Довіра до кожної з юридичних фірм окремо здатна забезпечити значну довіру до суду (арбітражу), створеного ними, і забезпечити йому майбутнє, а його «клієнтам» справедливе вирішення спорів», — розповідає глава юридичної фірми «Ільяшов і партнери» Михайло Ільяшов.
Не третейське це діло

Спори, непідвідомчі третейським судам:
визнання недійсними нормативно-правових актів;
спростування договорів, пов’язаних з державними замовленнями чи державною таємницею;
сімейні спори (за винятком таких, що виникають із шлюбних контрактів);
спори щодо банкрутства підприємств;
справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, місцевого самоврядування, держустанова чи організація, казенне підприємство.

Підстави для оскарження рішення третейського суду:
якщо згідно з чинним законодавством спір не підлягав розгляду третейським судом;
рішення третейського суду прийнято щодо спору, який не покривається третейською угодою;
арбітражну угоду компетентний суд визнав недійсною;
склад третейського суду не відповідав вимогам закону.

Підстави для відмови у видачі виконавчого листа з виконання рішення арбітражу:
анульовано відповідне рішення третейського суду;
спір, щодо якого прийнято рішення, не підвідомчий третейському суду;
закінчився термін звертання за виконавчим листом;
є підстави для оскарження рішення третейського суду;
рішення третейського суду містить способи захисту прав та інтересів, не передбачені українським законодавством;
постійно діючий третейський суд не надав компетентному держсуду матеріали з відповідної справи.

Особливості нарахування пені

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 31 Jul 2008 13:07:00 +0000

Підготовлено: Роман Щудло

Нарахування пені

Вже другий місяць стикаюсь з такою проблемою — як правильно прописати в договорі умови відповідальності за невиконання договірних зобовязань. Найпростіший і найбільш поширеніший метод, який зустрічається практично в усіх договорах — це нарахування пені, при чому пені нараховують не тільки на невиконання грошових зобовязань але й на прострочку поставки, чи виконання яких-небудь послуг. З огляду на варто розібратись чи правильно вписані такі норми в договір, як правильно прописувати відповідальність сторін, як нарахувати пеню.

Шо таке пеня

Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (ст.1.4) м.Київ, 21 грудня 2000 року N 2181-ІІІ
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (ст.549) м.Київ, 16 січня 2003 року N 435-ІV (Цивільний кодекс України набирає чинності з 1 січня 2004 року)
Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені (Інструкція, п.2.4) N 77 від 01.03.2001 м.Київ
Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму боргу (без урахування пені), що справляється з платника збору у зв'язку з несвоєчасним погашенням зобов'язання.
ПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України (Інструкція, п.11.1) N 16-6 від 19.10.2001
Пеня - форма покарання у вигляді грошового стягнення, що застосовується до сторони, яка затримала виконання прийнятого по договору страхування зобов'язання.
КОМІТЕТ У СПРАВАХ НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВИЛА добровільного страхування транспортних засобів /КАСКО/ (розд. ТЕРМІНИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У ПРАВИЛАХ) N 19-1 від 25.03.1997

Як бачимо пеня застосовується у різних правовідносинах між суб"єктами госп.відносин та держ.органів. І застосовується в кожному випадку порізному.

Розглянемо, все ж таки, випадки невиконання договірних зобовязань між ю.о. (де стороною держ.орган не виступає).
Отже стаття 549 ЦКУ визначає пеню як - неустойку, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже з відси можна зробити висновок шо пеня це неустойка що стягнується суто на ГРОШОВЕ зобовязання і причіпляти її до прострочення іншого виду зобовязання нетреба і не можна. Згідно статей 203, 217 така частина правочину може визнатись судом як недійсною.

Розмір пені

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вситановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим статею 2 визнаяає розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Облікова ставка нацбанку це - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу з них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші. Знайти її можна на сайті Національного банку України — http://www.bank.gov.ua/Statist/Procent/discount_rate.htm.

Як нарахувати пеню

Дуже просто:
Облікова ставка — зараз становить 7,5%річних, подвійна — 15%
отже за 1 день 15% ділимо на 365 днів — 0,041% за один день
тепер 0,041% множимо на суму боргу і ділимо на 100, те що вийшло множимо на кількість прострочених днів.

Особливості пені:

- якщо сторонами в договорі не передбачено пеня, вона стягненнюне підлягає;
- якщо в договорі не обумовлений строк погашення зобовязання, він має його виконати протягом 7 днів з моменту вимоги. Отже з цього моменту й нараховуватиметься пеня;
- пеня нараховується за заборгованість протягом небільше 6 місяців
позовна давність 1 рік з моменту виникнення заборгованості;

Приклади розрахунку пені тут.

Юрист. Що воно таке і що тобі за це буде???

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 20 May 2008 08:02:00 +0000

http://ru.wikipedia.org

Юрист (от лат. jus или juris — право )(нем. Jurist)

1. человек с юридическим образованием;
2. правовед, учёный, изучающий право;
3. практический деятель в области права;
4. обладатель лицензии на право оказания юридических услуг.

Первыми юристами были римские жрецы - понтифики.

Профессия юрист — это особый род занятий имеющих специальную подготовку людей, как правило, осуществляемый на возмездной основе в соответствии с принятыми профессиональными стандартами.

Профессия юриста, профессиональная юридическая деятельность, отрасль правовых работ обеспечивают функционирование правовой системы. В литературе юридическая деятельность преимущественно рассматривается как жесткое исполнение всеми обязанными к тому лицами установленных законом процедур, т.е. скорее представляется как содержание процессуальных порядков.

От советов и решений юристов зависят судьбы людей, их имущественные и неимущественные отношения, стабильность экономики, интересы автора и изобретателя, приток инвестиций и, наконец, порядок на улице и безопасность граждан. Работники юридических профессий подчас принимают весьма неблагоприятные для других и тяжкие для себя решения. Ошибки юристов (незаконный арест, неверное решение суда, бездействие в ситуации, требующей вмешательства, просто неразумное поведение) могут негативно сказаться на состоянии законности и правопорядка, на благополучии членов общества. Эта особенность влияет на технологию работы юристов, их взаимоотношения, психологическое состояние.

Юристы имеют разную подготовленность, неодинаковые способности. Каждый из них преследует свои личные интересы наряду с общественными. Но все вместе они осуществляют профессиональную деятельность, результаты которой сильно сказываются на качестве жизни людей, и все они так или иначе находятся под, контролем общества, привлекают к себе внимание. Это трудная и очень нужная работа и не всегда легкая личная жизнь.

На личностном уровне, т.е. для каждого юриста, совершенно необходимыми и общими для всех направлений юридической деятельности являются: овладение профессиональным правовым подходом как интегрированным состоянием подготовленности к профессиональной юридической деятельности; освоение методики работы с документами (фиксированной информацией); осуществление межличностных коммуникаций; постановка, осознание и решение возникающих правовых задач; оценка и реализация результатов своей деятельности.

Это означает, что юрист должен быть готов правильно и своевременно реагировать на запросы общества, владеть методиками и приемами работы с меняющимся законодательством, обширной документацией, опубликованной литературой. Он должен уметь разговаривать с людьми, выслушивать оппонентов, вести переговоры, участвовать в обсуждении юридических дел или в процедурах их коллегиального разрешения. Юристу необходимо определить свою роль в социальной жизни, экономике и управлении, обнаруживать ситуации, требующие его вмешательства, обязан владеть приемами решения стандартных и нестандартных правовых задач. Юрист-профессионал должен уметь сформулировать приемлемый и исполнимый проект решения, соответствующий закону, найти форму выражения такого решения и реализовать его в доступных для юриста пределах.

Шановні колеги

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 20 May 2008 07:36:00 +0000

Метою створення блогу є:
1. Узагальнення і підбір документів і матеріалів моєї роботи (юридичної практики на одному великому підприємстві);
2. Висвітлення аспектів діяльності юриста в його повсякдневному житті.

Буду радий якщо читачу подобатимуться мої дописи, в свою чергу старатимусь часто оновлювати цей блог.