FRDM

Schwalbe Marathon Almotion Evolution TLE 28x2.15 (оновлено 20.10.2019)

2019-06-07T22:00:00.008+03:00

Придбав покришку Schwalbe Marathon Almotion Evolution TLE 28x2.15 для установки на заднє колесо.
Покришка призначена для безкамерного використання.
В описі на офіційному сайті вказано що вона має максимальний захист 6, по накату 5 із 6-ти, має зчеплення на асфальті 5, а на бездоріжжі 2 із 6-ти(по мокрому грунту точно буде слизько), зносостійкість 4 із 6-ти. Для тмх, хто катає багато, і по сухим дорогам, це може бути гарний варіант. Правда є і недолік - вона важка, на сайті вказана вага 880 грам, в реальності ж виявилось 955 грам.
Бокові стінки SnakeSkin дуже щільні, до цього у мене всі покришки були LiteSkin, і різниця відчувається навіть пальцями.

07.06.2019
При встановленні на обід ZTR ARCH EX 29'ER я одразу зіткнувся з проблемою - покрышка просто не хотіла надіватися на обід. Зазвичай якщо покришка туга, то один борт надівається, а з другим треба вже напрягатися, и за допомогою монтажок надівати. А тут виявилось що не надівається навіть перший борт. Це був сюрприз. Було таке відчуття, що у мене покрышка 27,5 а я її намагаюся надіти на обід 29. Хоча при отриманні посилки я всі написи перевіряв, и знав що на ній написано 28(якщо хто не в курсі, то на резині 28 і 29 розмір ободу однаковий, це 622). Перевірив ще раз, все вірно, резина 28х2,15, а надіватися не хотіла.
Насилу я надів один борт. Проклав його центральною канавкою , частину другого борту туди ж закинув, а більшість борту просто зависла над ободом і не хотіла надіватися. Я так захопився установкою, що навіть жодного фото не зробив. Монтажка у мене остання, две вже давно поламані, і було зрозуміло, якщо зламаю і цю, то вранці нікуди не поїду, хіба що автобусом у веломагазин за новими монтажками. Але я її переміг. Це було дуже важко.
Весь процес встановлення покришки зайняв півгодини!

Обидва борти лягли дуже щільно по центру обода, і було зрозуміло, що накачатися гума повинна звичайним насосом. Я добре змочив борти покришки та обода мильною водою і почав качати. Насос звичайний підлоговий. При накачуванні повітря ніде по бортах не шипіло, все йшло в покришку. Частково обидва борти покришки стали в замки ободу, але в двох місцях не хотіли замикатися, хоча тиск уже був 2,2 атм. Я вирішив далі не качати, тому що це вже було сильне навантаження на перекошений борт, я просто поклав колесо на бік, і в те місце, де борт не захлопнувся, налив мильної води і так і залишив. Хвилин через 5 борт хлопнув, теж зробив і на другому боці. Все готове, покришка встановлена. Схоже, що зняти її тепер уже буде неможливо. По стиках було добре видно, що стравлювання повітря нема ніде. За кілька годин тиск не впав.

Я планував використовувати герметик Slime Tyre Selant, але бачу, що тиск тримається і без нього. Якщо до ранку тиск не впаде, то поїду тестувати без герметика.

08.06.2019

Тиск не впав, на ранок у колесі було 2 атм. Це добре.

Ширина шини при 2-х атм 53 мм, але вона ще потягнеться.

Взяв із собою флакончик герметика, і поїхав на тест.

Покришка незважаючи на свою вагу, котить дуже добре.

Проїхав асфальтом 61 км. Накат сподобався. Тиск не впав!

09.06.2019

Сьогодні тест був уже серйознішим.

Вранці тиск 1,8 атм. Підкачав до 2-х і поїхав.

Пробіг 122 км по асфальту та по грунтах (по полям, лісам, корінням)

Тиск по приїзду 1,8 атм.

Без герметика!

15.06.2019

Покришка проїхала без герметика 400 км, і за добу тиск почав падати з 2 атм до 1,5.

Тому сьогодні залив 60 мл герметика.

10.07.2019

На даний момент пробіг із герметиком 1344 км. Тиск тримається на рівні 2 атм

26.08.2019

Сьогодні впіймав цвях!

Цвях прошив наскрізь покришку, і найгірше коли пробивається бічна стінка.

Герметик, хоч і не одразу, але своє завдання виконав. Щоправда, довелося трохи прогулятися пішки, поки прокол на центральній доріжці загерметизувався.

А ось із бічним проколом було складніше, він заклеюватися не хотів. Довелося покласти велосипед на бік, щоб герметик опустився вниз до проколу, і почекати цілу годину, якраз у цей час і пообідав)))

Прокол загерметизувався і я зміг дістатися додому, підкачуючи дорогою тричі, а це 100 км.

31.08.2019

Враховуючи що 100% герметизація проколів не відбулася, і вони виглядали мокрими, то довелося всередині поставити дві латки, тепер все в нормі, і витоку повітря немає.

20.10.2019

На даний момент пробіг шини становить 6340 км, і вона знята на зимовий період.

...

Стежте за темою, буде продовження...

Герметик Slime Tyre Selant / добавлено 19.09.2019

2019-05-30T20:00:00.001+03:00

Починаю експеримент з герметиком Slime Tyre Selant

Покришка Schwalbe Big Apple 29x2.35, обід ZTR CREST MK3. Колесо переднє. Гума звичайна, не бекскамерна, але при цьому вона чудово стає без камер, і за наявності герметика нормально тримає тиск.

Пробіг цієї покришки 15,6 тис км, був залитий герметик Stan's. Коли залитий свіжий герметик, тиск тримається добре, а коли він підсихає, і його стає мало, то тиск потихеньку падає і потрібно доливати новий, це нормальне явище, так і має бути. Stan's закінчився, доливати нічого.

Тепер настав час спробувати Slime.

Їх існує кілька видів, я взяв Slime Tyre Selant, просто тому, що він був у магазині, і не потрібно було замовляти по інтернету. На цій упаковці зазначено, що він підходить для автомобілів, мотоциклів, скутерів. Я вирішив перевірити його на велосипеді.

Зняв покришку, добре вимив її всередині, і знову поставив безкамерно. Накачав 2 атм без герметика, і за пару хвилин все повітря вийшло. Залив 120 мл Slime Tyre Selant, накачав 2 атм покрутив колесо, тиск тримається, але видно що повітря потихеньку йде на стиках гума-обід. Оскільки все відбувалося вже ввечері, то виїжджати не став, вирішив тестувати зранку.

До ранку майже все повітря вийшло, залишилося приблизно 0,7 атм.

30.05.2019 – День перший

Накачав до 2-х і поїхав кататись. Проїхав 50 км, із них 40 км по грунтах. Тиск тримає добре, не стравило взагалі нічого.

01.06.2019 – День другий

Не підкачуючи проїхав 184 км, із них приблизно 80 км грунтів. Тиск тримає, підкачувати не потрібно.

03.06.2019 - День третій

Проїхав 58 км асфальтом, тиск тримає, підкачувати не потрібно.

07.06.2019 – накатав за три дні ще 75 км, всього 370 км з моменту заливання Slime. Тиск тримає.

Сьогодні встановив задню покришку Schwalbe Marathon Almotion Evolution TLE 28x2.15, хотів у неї заливати Slime, а вона тримає і без герметика. Завтра вранці поїду тестувати та візьму герметик із собою.

09.06.2019

Сьогодні проїхав 122 км асфальтом і грунтами (по полям, лісам, корінням)

Тиск тримає, хоч є шість старих проколів.

15.06.2019

На даний момент пробіг Big Apple із герметиком 800 км. Тиск трохи падає, але не критично.

Сьогодні залив 60 мл у задню покришку Marathon Almotion, вона проїхала без герметика 400 км, і за добу тиск став падати з 2 атм до 1,5.

22.07.2019

На сьогоднішній день пробіг 2700 км

Вже кілька днів поспіль тиск падає добре. Поки їдеш тримається нормально, а на стоячому велосипеді злітає. Перевірка покришки показала, що виходить повітря по одній боковині.

За ніч падає з 1,8 атм до 1 атм

Сьогодні вирішив зробити розтин і дізнатися, що там усередині. А герметик то висох...

Долив 60 мл герметика та 40 мл тосолу. Накачав до 2-х атм, покрутив колесо і стравлювання повітря припинилося.

23.07.2019

До ранку тиск не впав.

Проїхав 70 км.

Тримає.

19.09.2019

З моменту доливу герметика проїхав уже 3833 км. У покришці видно вже 12 проколів, але при цьому герметик свою роботу робить, тиск тримається нормально, іноді підкачую.

Усього пробігу з цим герметиком на даний момент 6532 км.

Стежте за темою, продовження буде...

Скажений "Матрас" Новосанжарськими джунглями. Фото-альбом.

2017-10-09T20:31:00.000+03:00

07.10.2017

Попереду "Спуск Скаженого Байбака" довжиною 600 метрів із середнім градієнтом 5%

Приїхали...

Прокол передньої покришки на швидкості 52 км/год з гори.
Безкамерка спрацювала добре, і на дала повітрю повністю вилетіти з покришки. А якби була камера, то невідомо чим би закінчилось.

Забризкано герметиком усе - рама, куртка, лице, окуляри.

Stan's Notubes рулить!

Бульби йдуть - дірка герметизується

До сраки нам ваші проколи...

Шось летить

Готово!

Можна їхать.

XC "Полтавська Битва 2017" крос-кантрі. 18.06.2017 Фото-альбом

2017-06-25T16:32:00.000+03:00

Вкрадені Cannondale Trail 29ER SL1 и Focus Burrito carbon

2016-11-20T13:56:00.004+02:00

Місто: Полтава

За результативну інформацію винагороду гарантую!

Велосипеди дорогі!

Можуть випливти в будь-якому місті.

Мої контакти
https://www.facebook.com/profile.php?id=100000055267177

Полтава

У ніч з 18 на 19 листопада 2016 року при зломі квартири було вкрадено

Два велосипеди:

1) Cannondale Trail 29ER SL1(custom)
Размір рами М
Вилка біла Cannondale Fatty Regid 1,5
Кермо Ritchey Carbon WCS 580mm
Рожки керма Tranz x
Манетки SRAM X9 Grip Shift
Шатуни Shimano SLX FC-M675 38-24T 175 mm
Педалі Wellgo C241
Підседільний штир Bontrager carbon 450 mm(replica), колір - темно сірий
Сідло Velo VL 1133-2
Гальмаа Avid Elixir 9 Carbon, колір сірий з блакитним відтінком
Переднє колесо - втулка Stan"s 3.30, обід ZTR CREST 29, резина Schwalbe Smart Sam 29x2.25
Заднє колесо - втулка Stan"s 3.30, обід ZTR ARCH EX, резина Schwalbe Big Apple 28x2,15
Опис велосипеду тут:
http://freelive21.blogspot.com/2014/08/cannondale.html

2)Гібрид Focus Burrito carbon (custom)
Розмір рами М
Вилка карбонова Trigon
Манетки SRAM X7 Grip Shift
Рожки керма Tranz x
Шатуни Shimano Deore FC-M590 26-36-44
Підсидільний штир RXL SL Carbon 350 mm
Сідло Velo VL 1133-2
Гальма Avid Elixir 5, колір чорний
Переднє колесо - втулка Stan"s 3.30, обід ZTR CREST 29, резина Schwalbe Smart Sam 28х1,4
Заднє колесо - втулка Stan"s 3.30, обід ZTR CREST 29. резина Schwalbe Maraphon Racer 28x1.35
Багажник с пластиковим боксом Polisport NEW TOP, звичайно ж буде продаватися окремо.

Також було вкрадено:
Системний блок комп'ютеру.

Екшн камера SJCAM SJ5000 Wi-Fi з зарядкою і трьома акумуляторами та флешкою на 32 гб.
Екшн камера SJCAM M20 (нова) із зарядкою та трьома акумуляторами та флешкою на 32 гб, з пультом дистанційного керування у формі годинника та селфі палка SJCAM чорна.
Велокомпьютер Sigma Rox 6.0 білий
Пульсометр Sigma PC 25.10 без нагрудного датчика
Телефон Nokia 101 dual SIM
Фотоаппарат Olympus VG-150 с упаковкою.

Флешки та картридер, цінності не становлять жодної, навіщо їх прихопили незрозуміло.

Купа дрібниць, що лежало біля комп'ютера, MP3 плеєр CANYON і кілька нових чохлів до смартфонів, термосумочку для напоїв.

Гребли все, що зверху лежало.

Навіть усі продукти з холодильника забрали.

Metal Queen Doro Pesch в Харкові 11.09.2016 (фото)

2016-09-12T10:59:00.002+03:00

Видео

In the memory to

Ronnie James Dio and Lemmy Kilmister

Слідкуйте за оновленням, буде ще багато фото.

Ранкова покатуха по снігу, калюжах, слизькому асфальту

2016-02-13T12:37:00.001+02:00

Дивимося відео:

Покатуха на Різдво 2016

2016-01-08T09:00:00.020+02:00

Полтава.

7 січня було заплановано регулярну "Покатуху по четвергах" на 18:00, але оскільки це вихідний день, та й прогноз погоди обіцяв на вечір сніг, то було вирішено покататися вдень. Виїзд від Макдональдсу о 13.00. Маршрут планувався стандартний - на Буланове через ліс правим берегом, а назад лівим накатаними стежками. Сюрпризів у дорозі ми не чекали, тому що їздимо там регулярно і маршрут відомий дуже добре. На оголошення в соцмережах ніхто не відреагував, воно і не дивно, взимку на велосипеді катають не всі. А тут у ліс по снігу!

Поїхали тільки вдвох – я та Сергій.

Я очікував, що найскладніша ділянка буде по трасі до повороту на с.Гора, край дороги добре присипаний снігом, їхати там неможливо, а машин як завжди багато. Але це виявилася найлегша ділянка шляху, сюрприз на нас чекав попереду.

Проїхали с.Гора та покотили через поле до спуску до лісу.

Він ще не знає, що на нього чекає...

Спустилися вниз глиняним спуском, повністю засипаним снігом, але ми проїхали його навіть легше ніж влітку.

Після спуску гарна галявина, там зробили декілька фото.

Пройшов легкий сніг.

Сергій скористався паузою і сьорбнув чайку.

Об'їхали галявину і перед самим в'їздом до лісу Сергій запропонував доїхати до дамби в Нижніх Млинах і звідти додому, сніг посилювався і з'являлася ймовірність того, що дороги можуть стати погано проїжджаючими. Але дві обставини завадили цьому - по-перше дамба залишилася далеко позаду, ми їхали іншим шляхом, і Сергій не знав де ми знаходимося, а по-друге, не люблю я так легко відмовлятися від початкового плану, та не така вже це і перешкода - сніг.

І ми поїхали вперед. Дорога в лісі звичайно ж була розбита машинами, і їхати нею було неможливо, але цю ділянку я знаю дуже добре, там лише пів кілометра такої дороги, а далі буде все гаразд.

Сюрприз №1:

через пів кілометри у потрібному місці дорога не покращала, схоже, що хтось на машині перед морозами по ній проїхався і збільшив глибину колій, зверху ще й снігом присипало. Іноді навіть вдавалося їхати.

Одна із спроб поїхати закінчилася дуже болісно, переднє колесо потрапило в яму і зупинилося, і мене, звичайно ж, підкинуло вгору і я сильно ядарився коліном об кермо. Не впав, 5 хвилин паузи і посунули далі. Я знав, що далі буде краще і тому ми впевнено йшли вперед.

Сюрприз №2:

Поворот не туди.

Попереду з'явилися незнайомі краєвиди, на цьому шляху я не був ніколи. Навіть не знаю як так вийшло, але ми звернули праворуч там, де цього робити не треба, сніг ставав все сильнішим, дорогу заметало, ми петляли лісом і вийшли на галявину, під снігом проглядалися обриси кількох доріг. Якою йти? Є рятівний смартфон і програма Maps.me, яка показує, де ми знаходимося. Ми йшли зовсім не туди, якщо піти назад, то можемо потрапити на дорогу, що веде до с.Квіткова, а звідти є дорога на Тростянець. У Буланово вже не дуже хотілося, розуміючи, що незабаром дорогу засипет повністю.

І ми пішли назад. На Квіткові!

Ми бачили свої сліди на снігу, але вони ставали все менш помітними, зверху їх хтось добре маскував. Важливо не пропустити поворот. Що було добре, так це повний спокій, нічого страшного не сталося, ми просто гуляли гарним зимовим лісом і отримували задоволення. Шкода, що фото робити не було можливості, сніг добре сипав, і діставати фотоапарат не хотілося.

І ось щось схоже на дорогу вправо, але по ній явно давно ніхто не ходив і не їздив, снігу там було більше, ніж на тій дорозі, якою ми йшли. Я звірився по карті в смартфоні, і виявилося, що це і є дорога на Квіткові. Це не тішило. У смартфоні почалися дива, сенсорний екран на морозі погано працює, а тут на нього ще й сніг налипав і картинка починала стрибати, пішли глюки, і я зрозумів, що карта наша намокла, далі навмання. А час був уже 15:50, незабаром почне темніти. І ми не звернули, пішли далі. Через 10 хвилин ми вийшли до того місця, де помилково звернули "не туди" і стало все зрозуміло, попереду лежала знайома дорога на Буланово. Тепер повний уперед! Ось воно щастя, ми на радощах навіть поїхали, але щастя тривало не довго – до першого падіння, Сергій пірнув через кермо. Пощастило, без наслідків. Далі знову пішки. Через час знову з'явилася можливість їхати, насилу, але виходило. Почало темніти.

Сюрприз №3:

Я знову промазав із поворотом. Цього разу замість свердліти вліво, я просто проїхав прямо, знову побачив незнайому місцевість. Смартфон допомогти нічим уже не міг, екран стрибав, сніг сипав, зрозуміти, де ми знаходимося не виходило. І тут попереду праворуч за деревами я почув голоси людей. Там була паралельна дорога і нею йшли люди! Це фантастика – у снігопад, на Різдво у лісі люди! Їх явно хтось нам послав. Значить усе гаразд, вони підкажуть напрямок.

Виявилося, що ми знаходимося на дорозі на Тростянець. І він зовсім поруч, потрібно просто їхати "по головній" і на підйомі звернути праворуч. І там буде дорога до гори, вона й виведе до Тростянця. Радості не було меж. Ми проїхали метрів 100 і все... снігу було так багато, що дороги майже не було видно, і колеса занурювалися в сніг і не крутилися. Знову пішки, але тепер ми знали куди йти. Ось він підйом праворуч, вийшли на нього і опинилися на в'їзді до села. Я спробував поїхати, не вийшло. Увійшли до села, розбудили собак. Перед нами великий підйом на гору, дорога вліво та дорога вправо. Я спробував знову подивитися на карту, насилу вдалося зрозуміти що ми увійшли в Квіткові. Сніг сипав уже дуже, і ми пішли на підкорення гори.

Дуже важливо було те, що за такого сильного снігопаду було не холодно взагалі. Температура -5°С найідеальніша для зимового катання.

Але це було внизу, а нагорі все було інакше.

Сюрприз №4:

Вітер!

Як тільки ми пройшли половину підйому, ми зіткнулися із цим дивом природи. Дув він праворуч ззаду, причому дув дуже сильно. І це означало, що по дорозі додому він битиме нас снігом в обличчя праворуч. Але головне було вибратися нагору, на асфальт. Назустріч нам йшла пара, вони повідомили, що до дороги Тростянці залишилося метрів 500. Це порадувало. Вибралися з великими труднощами. Ось уже і вишку, що світиться видно, ось і зупинка залізна на повороті. Ми вибралися!

Сюрприз №5:

Асфальту не було!

Замість нього сніг. Дорога засипана повністю. На це я ніяк не очікував. Я думав, що зараз виберемося і покотимо додому хоч і проти вітру, але по асфальту.

Попереду на нас чекала чудова крита зупинка, і в ній ми сховалися від вітру та снігу. Чай, цукерки та легкий відпочинок... Додому приблизно 15 км, дорога вся присипана, під пухнастим снігом щільно утрамбований і добре укочений машинами сніг, їхати слизько та небезпечно. Якщо їхати не вдасться, то можна дійти пішки години за три. Пригоди продовжуються.

Відпочили та спробували їхати, дуже обережно, повільно та дуже слизько. Виїхали з Тростянцю і з'явився асфальт. Те, що потрібне, можна наступити на педалі. І ми поперли.

Сюрприз №6:

Верхній шар рукавичок від постійного снігу намок і на сильному вітрі відразу замерзнув і через 1 км я вже не міг їхати. Руки стали миттєво, чого не було за весь день. Довелося гальмувати і діставати із задньої кишені ще одні рукавички, тонкі, які можна вдягнути всередину. Вітер був такий сильний і холодний, що дістати рукавички я самостійно не міг із задньої кишені, Сергій допоміг, і ми знову поїхали. Але руки не нагрілися, попереду була видна залізна зупинка, в неї я і пірнув відігрівати руки, сказавши Сергієві що наздожену. Далі вирішив їхати від зупинки до зупинки, щоби гріти руки.

Асфальт був не довго, знову дорога помітна, подекуди доводилося йти пішки. Руки стали безпосередньо, врятувала зупинка перед Щербанями. Там на мене чекав Сергій, якому було навіть жарко. І це той, хто кілька років уникав зимового катання. Тепер він повністю зрозумів, що це таке. На зупинці руки я відігрів повністю, залишилося лише трохи, наступна зупинка в самих Щербанях, але це вже про всяк випадок, щоб не дати рукам знову замерзнути.

Асфальту ми більше не бачили, їхати все гірше і гірше, дуже слизько, кілька разів мене заносило, але втримався, не падав.

Доїхали, ось і місто, по вул. Комарова проїхали біля спорткомплексу, який пізніше впав від снігу, що навалив на дах. В місті всі дороги виявилися засипані снігом. Навіть тротуарами їхати було складно.

Додому я дістався близько 18:30

П'ять з половиною годин та 34 км незабутнього екстриму!

Весь маршрут був записаний за допомогою програми Strava, коли я побачив де ми блукали, то був просто в шоці!

Накинули пішки коло лісом, і вийшли на галявину з якої в ліс увійшли. Ще метрів 50, і побачили б свої сліди, але ми не дійшли і повернули назад. Ось так буває в лісі, заблукати можна навіть якщо думаєш, що добре знаєш дорогу!

Весь наш трек:

Антипрокол Hi-Gear TiRE DOC / Додано 22.11.2016

2015-11-29T22:19:00.007+02:00

Катаю на колесах ZTR CREST 29ER без камер уже майже рік, а точніше 11 місяців. Користуюсь герметиком Stan's, дуже хороший герметик, тільки висихає за 4-5 місяців, і треба доливати нову порцію. Тому вирішив спробувати Hi-Gear TiRE DOC

Ось такий опис на етикетці:

Tire Doc - новітня технологія для превентивного захисту камерних і безкамерних шин від проколів і для аварійного ремонту коліс, що спустили. Прокол усувається назавжди! На відміну від численних подібних складів, цей засіб має унікальні властивості: Не накопичується внизу колеса при стоянці машини, не впливає на балансування коліс. Зберігає свої характеристики за будь-яких погодних умов. Утворює еластичну міцну пробку всередині проколу, аналогічну до сирої гуми. Містить вуглеволокно, що має питому міцність вище, ніж у сталі, полімери, що використовуються в бронежилетах. Поглащує вологу, не висихає всередині колеса та перешкоджає корозії дисків. Одна заправка усуває десятки дрібних проколів або 8-10 проколів діаметром 5-6 мм камерних та безкамерних шин протягом усього терміну їх експлуатації. Ліквідує витоку повітря через пори гуми, золотники ніпелів. Не висихає всередині коліс, не впливає на їхнє балансування, не замерзає на морозі. Подовжує термін служби коліс на 20-25%.

Найважливіший момент – не висихає.

А ще він вдвічі дешевший ніж Stan's

Минулого року я заливав Hi-Gear у камеру, з проколом він упорався, але що цікаво – для заклеювання проколу знадобилося проїхати приблизно 100 км. Залив герметик у камеру, накачав, прокрутив колесо та поїхав. Поки катався, витоку повітря не було, проїхав приблизно 40 км. А зранку камера була майже порожня. Наступний виїзд ситуація була такою самою. А після третього виїзду витоку повітря вже не було. Так і пролежало пів пляшечки будинку без діла цілий рік, і настав час спробувати, як він працює у велопокришках.

Зустрічав на багатьох форумах твердження, що він у велобезкамерці взагалі не працює. Але якщо він працює в камерах, працює в авто і мото покришках, то чому не працює у велопокришках? Ось я і вирішив перевірити. Якраз настав час ставити нову гуму.

27.11.2015

В експерименті беруть участь:

Обід ZTR CREST 29ER

Нова покришка SCHWALBE SMART SAM 29 x 2.25

Герметик Hi-Gear TIRE DOC

Як працює герметик у покришці?

Велопокришки мають тонкі стінки, і повітря в них не тримається, просочується через гуму(за винятком безкамерних покришок)Герметик під впливом центробіжної сили покриває тонким шаром стінки покришки зсередини і не дає повітрю виходити назовні, а при проколі разом з потоком повітря спрямовується в отвір і автоматично його закупорює. Склад Hi-Gear густий, адже він розроблявся для авто і мото, а швидкість обертання колеса там зовсім не така як на велосипеді. Тому я вирішив додати трохи води для більш швидкого розподілу по стінках на початковому етапі (герметик Stan's дуже рідкий і стінки обволікає миттєво) Вона все одно висохне і залишиться сам герметик.

На 90 мл HiGear я додав приблизно 30 мл води.

Дивимося відео:

Перший етап пройшов вдало, Hi-Gear загерметизував усі місця, звідки виходило повітря та покришка стала щільно на своє місце. Вранці у колесі був тиск 1,5 bar Я докачав до 2 bar та поїхав тестувати. Через 20 км колесо стало м'яким, довелося докачувати, ще за 15 км знову довелося підкачувати. Наступні 8 км проїхав без докачування. Усього проїхав 42 км. Пройшла ще доба, тиск не падає, але поки що не катаюся, на вулиці дощ. Як тільки погода стане сприятливою, продовжу тестування, і обов'язково допишу результат.

06.12.2015

Вчора проїхав містом 15 км, тиск у нормі. Сьогодні виїхав на покатуху, після 30 км довелося докачувати, оскільки стравило до 1 bar. Наступні 25 км тиск не падало.

07.12.2015

Перед виїздом перевірив – 1,9 bar, докачав до 2,1 та поїхав. Проїхав 54 км, тиск у нормі.

8.12.2015

Виїхав не докачуючи, проїхав 48 км, не труїть! На бічних поверхнях покришки видно дрібні точки герметика, що проступає через пори в гумі. Це звичайне явище, на початку експлуатації так і повинно бути, гума то звичайна. Думаю, що на безкамерній покришці такого не буде. Усього пробіг трохи більше 200 км, і герметик закрив усі дрібні дірочки у гумі, так що його можна сміливо використовувати у велорезині.

19.12.2015

Позавчора на вечірній покатусі товариш упіймав колючку акації і проколов камеру.

Я сьогодні обстежив свої покришки та виявив крапельку герметика. Схоже на прокол. Витер герметик, і точно є відмітка від невеликого проколу. Тиск тримається.

Усього пробігу з герметиком зараз 388 км.

20.12.2015

Сьогодні протестував як герметик справляється із проколами від звичайної голки

Відео:

21.12.2015

На ранок після голковколювання тиск у покришці було 1,5 bar

Докачав до 2.1 і проїхав 68 км мокрим і брудним асфальтом, тиск не падав. Вдома перевірив, все гаразд - тримає 2 bar

26.12.2015

Ще за три дні накатався 197 км без докачування, тиск тримає 2 bar Загальний пробіг 654 км

29.12.2015

На даний момент загальний пробіг із герметиком становить 673 км.

По бічних стінках видно крапельки герметика, тиск не падає, тримається на рівні 2 bar

Сьогодні 2 години катав снігом при температурі -9°С. Жодних проблем не помічено.

01.01.2016

Сьогодні накатав 42 км протягом 5 годин по снігу при температурі -12 ° С. Все прекрасно, тиск тримається, перед виїздом не підкачував.

07.03.2016

На даний момент пробіг покришки складає рівно 1000 км, герметик зі своїм завданням справляється. Сьогодні переставив Smart Sam на переднє колесо, герметик не змінював, просто долив свіжого 30 мл і приблизно стільки ж води. На заднє колесо постив Schwalbe Big Apple 29x2.15, вона також не безкамерна. Весь літній сезон 2015 року вона працювала безкамерно на задньому колесі, і був залитий герметик Stan's, пробіг у неї 7336 км, без проколів!

Залив у неї герметик Hi-Gear 100 мл та приблизно 30 мл води. Накачав 2 bar

Виїжджаю тестувати

...

Проїхав 37 км, тиск тримають обидві шини.

08.03.2016

Сьогодні проїхав 42 км, тиск тримається у нормі.

22.08.2016

На сьогоднішній день загальний пробіг Smart Sam 29 х 2,25 з герметиком Hi-Gear складає 3674 км. Злегка підтравлює, за тиждень втрачає приблизно 0,5 bar

Big Apple проїхав 2300 км, тримає тиск ідеально.

На другому велосипеді, на передньому колесі залитий Hi-Gear у шину Smart Sam 28 x 1.4, пробіг 3206 км. Качаю 3 bar, тримає чудово. Спочатку стравлювало повітря дуже сильно, потім все загерметизувалося.

...

Стежте за темою, продовження буде...

Експеримент перервано, оскільки велосипеди були вкрадені

Подробиці дивимося за посиланням:

Вкрали Cannondale Trail 29ER SL1 і Focus Burrito carbon

Бревет 200 км "Охтирська підкова"

2015-08-02T14:02:00.009+03:00

І знову Охтирка. Схоже, що серпневий бревет 200 км на Охтирку спільно з сумськими велосипедистами остаточно прижився в Полтаві і проводитиметься щороку.

Минулого року я не брав участі, був зайнятий на іншому заході, а 2013-го їхав його вперше, і це було дуже важко. По-перше не було досвіду таких дистанцій, по-друге було перевантаження сильне і я не встиг відновитися, а по-третє сідло не підходило для довгих маршрутів. Загалом той мій перший бревет запам'ятався мені дуже добре. Тепер все інакше. Сідло змінив, нове підійшло дуже добре, проїхав на ньому вже не одну двохсотку, досвіду набрався, проїхав уже багато км. Тож цього сезону я до "Охтирки" був у чудовій формі.

Старт від Київського вокзалу, народу зібралося чимало. Групове фото на згадку, напутня мова голови клубу, і старт о 8:00.

Я хотів увімкнути на запис трек, але програма в смартфоні зависла, і поки я її запустив, усі вже поїхали. Потрібно було наздоганяти, тому що за прогнозом має бути сильний зустрічний вітер, і самотужки їхати 100 км проти вітру не дуже приємно. Виявилося, що всі вже дуже далеко, тільки після Поля Полтавської битви я помітив вдалині попереду фігуру велосипедиста, це був орієнтир, потихеньку я його наздогнав, це був дуже високий хлопець, а попереду ще один, менший. Я сів на колесо, трохи віддихався і перед Побиванкою на спуску поїхав вперед, а після повороту на Кротенки побачив дуже далеко групу, це те, що мені потрібно. Коли перед тобою нікого немає, то дуже складно наздоганяти, тому що ти не знаєш де ті, кого ти наздоганяєш, але якщо ти їх бачиш, тоді набагато легше, за умови що вони від тебе не тікають. Вони не тікали, вони просто їхали попереду мене, і моє завдання було їх наздогнати до виїзду на Котелевську трасу, де почнеться сильний зустрічний вітер, і там мої шанси швидко помруть. Мені пощастило, вони сильно не гнали, і одразу за Кротенками, перед Тернівщиною я їх наздогнав. Група 4 або 5 чоловік, саме те, що потрібно. Дорога через ліс хоч і асфальтна, але в такому стані, що швидко нею їхати дуже складно, тому їхали всі там у спокійному темпі. Докотили до траси і звернули прямо назустріч вітру, і він виявився саме таким, яким обіцяв прогноз погоди. Довелося вишикуватися в струну і намагатися пристосуватися до їзди проти вітру. Це не дуже добре виходило, ми мінялися місцями, але все було якось хаотично і їхати було тяжко. І тут раптом Діма запропонував попрацювати змінами - перший крутить 3 хвилини і йде до кінця групи, другий стає першим і теж крутить 3 хвилини, і так далі. Я відповів, що ніколи так не їздив, але можна спробувати. Спробували, і почало виходити, швидкість відразу зросла, перед цим ми ледве сунулися 20 км/год, а тепер чітко сидячи один за одним швидкість почала зростати і ми вже їхали 25-27 км/год, що при зустрічному вітрі дуже добре. Так ми наздогнали ще двох і запропонували приєднатися до нас, що вони й зробили. Їхати було одне задоволення, я був радий що наздогнав цю групу і навіть боявся уявити як би я мучився самотужки, якби не наздогнав. У такому темпі ми доїхали до Малої Рублівки і на початку лісу зупинилися на 5-хвилинну паузу. Потепліло, почали знімати зайвий одяг і одночасно влаштували легкий перекус, після 50 км, це не завадить. У цей момент до нас приєднався ще один, і раптом група різко стартонула а я ще стояв без рукавичок, поки вдягнув, всі вже були далеко, довелося сильно напружитися щоб їх наздогнати, а двоє відстали. І знову групова боротьба з вітром наздогнали ще двох, причепили їх до групи. Стало веселіше. Їхалося добре, Вітя що їхав перший раз, всіх розважав, і встигав на ходу не тільки переписуватись Вконтакті, але ще й фотографувати смартфоном

Якоїсь миті у Микити, що їхав у середині групи попереду мене, підстрибнуло заднє колесо, він не зміг утримати велосипед і впав на асфальт. Всі хто були позаду, встигли зреагувати і більше ніхто не впав, можна сказати що пощастило, тому що можна було впасти всім одразу.

Поки Микита обмацував свої пошкодження, під'їхала Свєта, у неї виявилася аптечка, і перекисом водню було оброблено садна. На велосипеді не було серйозних пошкоджень. Хвилин 5-10 і ми поїхали далі, вже у вісім.

До Охтирки доїхали без пригод. До КП доїхали за чотири з половиною години, що дуже добре для 100 км при такому сильному зустрічному вітрі, їзда змінами показала на практиці свою ефективність.

Цього року КП та обід перенесли в Шинок "Підкова", тому й назву бревету змінили з "Охтирського транзиту" на "Охтирська Підкова". Зміна КП на кілометраж не вплинула, місце зручне, обслуговування гарне, все було швидко та якісно.

На першому місці фото-сесія, обід зачекає.

Тепер можна й обід розпочати

Обід сподобався, особливо борщ, тепер можна було спокійно зробити кілька кадрів і дати півгодини паузи після обіду.

Так непомітно минула година з моменту в'їзду в шинок, настав час висуватися в зворотний шлях

Виїхали вшістьох, Діму на фото не видно (вічна проблема того, хто фотографує)

Тільки ми від'їхали пару десятків метрів після фото, я відчув, що чогось не вистачає, явно щось не так. І точно, виявилося, що я забув у шинку питну систему, довелося повернутися. Часу в нас було багато, тому мене всі почекали, і ми спокійно поїхали через Охтирку в напрямку дому, знаючи, що за містом на нас чекає гарний вітер у спину. І справді виїхавши на трасу ми відразу відчули силу вітру, в струну не вишиковувалися, а просто котили особливо не напружуючись і спілкувалися один з одним. Приблизно через 10 км Сергій згадав, що хотів проїхати за 10 годин і наступивши на педалі став від нас віддалятися. Більше ніхто з нас таких цілей не ставив, тому ми продовжили шлях спокійному темпі, використовуючи попутний вітер. Вітер нам допомагав, а от сонце почало заважати і стало жарко. При в'їзді в Котельву ми зробили 5-хвилинний привал у тіні дерева.

Попутним вітер був не весь час, він часом змінювався, то дув збоку, то ззаду, і навіть примудрявся іноді дмухати в обличчя. Довелося знову стати у струну та працювати змінами. Але так добре, як це було вранці, у нас уже не виходило. Ми їхали то 30 км/год, то 23 км/год, давалася взнаки втома деяких учасників.

Я відчував себе чудово, можна було поїхати вперед, але я вирішив їхати з групою, сам я вже накатався багато.

Попереду з'явилися двоє шосейників, що їдуть не поспішаючи і говорячи один з одним, і ми їх легко об'їхали. Через кілька хвилин вони нас обігнали, і було запропоновано сісти на колесо, я в цей момент їхав у групі першим. Я вчепився за колесо і швидкість поступово почала зростати. Я нахилився і почав добре крутити педалі. На велокомп'ютер не дивився, але було зрозуміло що їдемо добре, і тут раптом почав їсти пульсометр, я вирішив далі не знущатися з себе і скинув швидкість. Озирнувся назад, а там нікого. Надто далеко я відірвався. Довелося чекати на гурт, і знову їхати разом. Коли мене наздогнали, то була видна втома у всіх, крім Віті, який їхав бреве перший раз, той примудрявся постійно вириватися вперед, влаштовуючи різні шоу.

Вкотре вирвавшись уперед, Вітя на Надержинщині звернув на Кротенки, виявилося, що трек маршруту він взагалі не дивився. Вітя був далеко перед нами, та ми побачили що він повернув з маршруту. Знайшовши тінь під деревом, ми зупинилися, і я повідомив по телефону йому радісну новину, що треба повертатися, хоча відрив був уже пристойний. Хвилин 5 ми відпочили, і дивлячись на годинник з'ясувалося, що якщо добре натиснути, то можна вкластися о 10 годині. Але особливо гнати ні в кого не було бажання, вирішили їхати неквапом, поки Вітя нас наздожене, а там буде видно. Наздогнав він нас швидко і доїжджаючи до Дублянщини ми почали розуміти, що можемо встигнути в 10 годин. Потихеньку кожен почав збільшувати темп, і ось перед нами вже поворот на підйом на Панянку, найважчу точку маршруту. Вибору не було, треба заїжджати.

ФФініш виявився тяжким, єдина ділянка за весь день, де було реально тяжко.

Мій загальний час 9:57

Тепер можна і відпочити.

Ось за ними я намагався всидіти на колесі

Очікування на фініш наступних учасників

І такі у нас є учасники

Випадково було помічено таке татуювання

Бреветом я залишився задоволений, і часом проходження теж. Настав час спробувати себе на 300 км, але це буде через тиждень, а поки що - відпочинок.

Полтава - Миргород - Полтава (214 км) / 13.06.2015 (Фото-альбом)

2015-06-15T11:01:00.000+03:00

Свято «Козацької слави цілюще джерело» 2015(Фото-альбом)

2015-06-08T09:56:00.000+03:00

Бревет "Курортний" 200 км

2015-05-03T16:03:00.002+03:00

2 травня 2015 р. у Полтаві відбувся перший бревет 200км від Полтавського клубу "POLTAVARANDONNEURS"

Маршрут: Полтава – Миргород – Полтава.

Домашній бревет, це добре, це набагато зручніше, ніж у Сумах чи Харкові.

Їхати бажання було, тільки не було впевненості, що потягну 200 км. Хоч накатав я цього сезону вже понад 2000 км, все одно було відчуття що не зовсім готовий. Але за добу до старту я вирішив їхати та зареєструвався. Подивився погоду - подекуди і сильний зустрічно-боковий вітер на ділянці від Миргорода до Подолу. Довелося ставити щитки про всяк випадок.

Зранку 2 травня прибув на місце старту.

Роздача автографів.

Взяли участь 23 велосипедиста, решта - супроводжуючі в межах міста.

Усі готові на старт.

Містом вся група проїхала не поспішаючи, щоб не створювати проблем у міському потоці.

Щойно проїхали переїзд, то група одразу розділилася на кілька маленьких, і попереду постаті велосипедистів почали швидко віддалятися. Поспішати не було сенсу, і ми вп'ятьох (Сергій їхав без реєстрації, і тільки маленьку частину маршруту) спокійно котили до Побиванки, а там після пам'ятника шведам якось так вийшло, що ми поперли. До Стасів доїхали дуже швидко і повернули на Рудку. Сергій з нами попрощався та скинув темп. Попереду замаячили спини однієї із груп. Вітерець нам допомагав і ми легко котили до Степанівки, де нас наздогнали Світлана і Макс. Так ми проїхали найпростішу ділянку маршруту. А після Степанівки почався перший підйом, потім хороший спуск і знову вгору. Після Ландарів на черговому підйомі я почав відставати і залишився один, і тут раптом мене обігнав синлг-спід, який не зрозуміло звідки взявся. У гірку він попер, як по рівному. І покотив я далі сам. Вирішив їхати спокійно, оскільки попереду очікувався великий шматок із сильним зустрічним вітром, треба берегти енергію. Їхалось легко, вітерець то збоку, то ззаду, гарні краєвиди. Маршрут відомий, проїжджав його минулого року. Першу зупинку зробив приблизно після 65 км. Увімкнув плеєр, так веселіше. Саме там мене обігнав Андрій.

Їхав довго сам, когось обганяв, і до роздоріжжя біля села Великий Перевіз під'їхав вчасно, бо Андрій уже звернув на ліво у бік Шишак, і покликав із собою ще двох, вони могли б дати маху, і погнати в іншу строну. Не зрослося, довелося їм їхати зі мною. Далі вже поїхали вчотирьох. А в Баранівці, на гарному довгому спуску я відірвався і довго через ліс їхав сам, думав, що мене наздоженуть, але нікого не було. Виїхав із лісу і ліг у траву відпочити, повз пронісся Саня Шварц. 10 хвилин відпочинку та знову вперед, у цей момент мене наздогнали Саша Vela та Ярик, і ми поїхали втрьох. Проїхали Сорочинці і гарний підйом, нагорі Саня Шварц міняв камеру, Ярик залишився з ним, а ми вдвох котили далі.

Приблизно після 80 кілометрів ми повернули в бік Миргорода, і почалося - уперлися у зустрічний вітер. Швидкість впала і ми з великими труднощами в'їхали в Миргород. Асфальт був мокрий і світило сонце, нам пощастило, дощ пройшов без нас.

Приїхали на КП до магазину, а там купа народу та велосипедів.

Ті, хто приїхав раніше, вже потихеньку почали від'їжджати

Але не всі, дехто не поспішав.

Я спробував поїсти, але апетиту зовсім не було (це рідкісне явище для мене)

Відпочив півгодини, багато хто роз'їхався, і я поїхав сам. Виїхав із Миргорода і стало зрозуміло, що має бути серйозна боротьба з сильним зустрічним вітром. А ще почався дощ, правда дощем це важко назвати – великі краплі води та дуже сильний вітер, було відчуття, що зараз закінчиться, і я сховався під навіс на зупинці. Він справді закінчився і я поїхав назустріч вітру, сподівався що після повороту вліво він зменшиться, але я помилився. Швидкість впала до 12-14 км/год, крутити педалі ставало дедалі складніше. Почалася нудота, що іноді буває на далеких маршрутах. І критичний момент настав, на маленькому підйомі я зупинився. Все... приїхали... Сил взагалі не було.

За кілька хвилин на горизонті з'явився Ярик, йому легко їхалось, ніби взагалі не було вітру. Він пригостив мене лимоном і покотив, а я пройшов трохи і знову поїхав. Їхав дуже повільно, вітер не зменшувався. І тут на додачу до вітру пішов дрібний дощ, це було саме те, що мені потрібно! Я якраз в'їхав у село і заскочив на зупинку, впав на лавочку і зрозумів що відпочиватиму доки не закінчиться дощ. В цей момент повз мене знову пронісся Андрій. Йому дощ не заважав. Проїхав повз Віталік. А я дочекався закінчення дощу, визирнуло сонце, і асфальт почав висихати - ось це зовсім інша річ, можна їхати. Навіть вітер зменшився. Доїхав до Великої Багачки і там завернув не туди, поїхав головною і вона мене повела у бік Красногорівки, але вчасно відчув що щось не те, поки розглядав картку в телефоні, місцевий дідусь докладно пояснив куди їхати.

І знову проти вітру до самого Подолу, довелося частенько відпочивати, добре трава була суха, можна було й повалятися. А після Подолу полегшало, вітер боковий, та й дорога з ідеальним покриттям. У районі повороту на село Кованчик, за 11 км до фінішу я зупинився на останній відпочинок, утомився так, що вже не міг крутити педалі. Розумів, що вже вдома, але довго не міг змусити себе поїхати знову.

І ось він фініш...

Я доїхав...

Загальний час 12 год 13 хв

Тяжко мені дався перший бревет сезону, але далі буде легше, сезон тільки починається.

Дякуємо всім учасникам та організаторам!

Кременчуг - Полтава 05.04.2015 (Фото-альбом)

2015-04-06T23:32:00.000+03:00

Різдвяна покатуха 2015

2015-01-07T19:39:00.003+02:00

Сьогодні був яскравий сонячно-морозний день, і ми чудово покаталися на замерзлих ставках.

Так холодно, так -15С, але це не привід відмовлятися від насолоди.

Спершу перевірили лід на міцність, а потім кілька кіл по втоптаних стежках навколо ставків у бадьорому темпі. Широка гума при не високому тиску добре тримає велосипед на втоптаному снігу, летіли як влітку.

Насправді, сьогодні температура була інша, просто дана модель Сігми не здатна показувати нижче, ніж -10 С.

Напевно розробникам велокомп'ютера і на думку не могло таке спасти, що ми кататимемо при -15С.

Першосічнева покатуха на криницю (Відео+Фото)

2015-01-03T15:43:00.003+02:00

"Осінній марафон" 20.09.2014 Харків

2014-09-23T16:03:00.007+03:00

Ну ось і я проїхав свій офіційний бревет 200 км цього сезону. На домашній потрапити не вдалося, отже треба їхати до іншого міста.

Дивні ми люди, навколо рідного міста є безліч красивих маршрутів, можна придумати на будь-який смак, на будь-яку дистанцію, причому вже є перевірені, обкатані, але ні, це не годиться, потрібно обов'язково ускладнити і поперти в інше місто.

Дистанція 200 км для мене цього року вже не є проблемою, це минулого сезону я мало не помер на "Охтирському транзиті", ледве доповз до фінішу і думав, що більше ніколи в житті такою дурістю займатися не буду. Але як часто це буває, похмільний синдром пройшов, через кілька днів жар в п'ятій точці почав зменшуватися, і я зрозумів, що не все так погано.

Літо 2014 року було дуже велосипедне, встиг розкататися, чотири двісті проїхав, так що можна сміливо рулити до Харкова.

Подивився я заздалегідь прогноз погоди - цілий день сонце, о 7-й ранку під час старту +13, а вдень + 19, підібрав одяг якраз під цю температуру, можна сказати що виїхав без нічого. Але як часто це буває за відсутності досвіду, проблемка вилазить там, де її зовсім не чекаєш.

Поїзд із Полтави на Огульці відправляється вночі о 2:24 та о 5:12 пересадка на Харківський поїзд, а прибуття на вокзал у Харкові о 6:34 за умови, що не запізниться. Значить шансів встигнути на старт о 7:00 дуже мало, потрібно добре прикластися, добре що маршрут до старту дуже простий, подивився його на мапі і начебто запам'ятав.

Так як ніч доведеться провести в поїзді, то вирішив поспати до від'їзду, ліг о шостій вечора, але не вдалося, не звик організм до насильницького сну. Встав о пів на дев'яту, голова гуде, загалом усе зіпсував. Міцна кава з тортиком налаштувала мозок на потрібний канал, і о 1:30 я виїхав на вокзал. Відразу ж відчув, що вже не літо. Надворі було реально холодно. Поки доїхав на вокзал, стало тепліше, потім взагалі нагрівся, і стало навіть жарко. В поїзді в останньому вагоні нас було троє. Два пенсіонери їхали по газети до Харкова. Вони одяглися як взимку, по двоє штанів, теплі курточки, рукавиці, по дві шапки, мені на них було смішно дивитися. А вони на мене дивилися і дивувалися, що я так легко одягнений. Але ж не зима на вулиці, літо ще не відступило, а вони в кожухи позалазили. Один з них виявився колишнім спортсменом, дуже товариським і добре володіє інформацією, що де відбувається у світі спорту. Ми з ним багато про що поговорили, чим вдалося зайняти тимчасовий простір. Через деякий час я охолонув і стало трохи прохолодно, а коли я подивився на температуру на велокомпі, то стало зрозуміло що мене чекає в найближчі години - у вагоні було +7. Мої попутники вже давно спали укутавшись у теплі речі, а я ввімкнув плеєр і слухав аудіокнигу. Руки і ноги змерзли, і вплинути на ситуацію я ніяк не міг. Так і доїхав до Огульців, а там – пересадка. На пероні дуже холодно і ми швидко перейшли в другий поїзд. Там народу вже було більше і було тепліше, градусник показав +10,3. Там мені треба було провести цілих півтори години. Знову завели бесіди про спорт, політику свідомо виключили із бесіди.
Голодним їхати бревет не рекомендується, і я з'їв два великі бутерброди заздалегідь приготовлених. З цього моменту все й почалося, мене почало трясти від холоду, щелепа не слухалася, зуби стрибали у роті, навіть говорити було складно. Якось дожив до прибуття на вокзал о 6:38.

А на вулиці було ще гірше. Рукавички відкриті, пальці замерзли і не слухалися, гальмівних ручок взагалі відчував. Попетляв між людьми та виїхав на дорогу. Тільки розкрутив педалі, а тут червоне світло, і так постійно, нагрітися все не виходило. І тут почалася бруківка, руки й так кермо не відчувають, та ще й трясе. Добре, що вранці пішоходів не було, і я попер тротуарами. М'язи холодні, працювати їм явно не хотілося, бруківка закінчилася, і я з'їхав на гарний асфальт і полетів на зустріч холоду до місця старту, і на щастя я побачив попереду групу велосипедистів, що зібралися зліва на узбіччі. Дуже добре, що мене дочекалися і не поїхали.

Поки зареєструвався, і не встиг ще прийти до тями, всі стартонули. Вирішив наздоганяти, бо дорога не відома і в групі краще їхати. Від холоду продовжувало трясти, значить потрібно швидше крутити педалі, і я почав потихеньку наздоганяти. З'явилися перші підйоми, і на них мені вже стало тепліше, тому я ще придавив, щоб зігрітися і почав обходити учасників бревету. Стало тепло і комфортно, і тут увімкнувся новий сюрприз, тепло спрацювало у зворотний бік і я почав втрачати координацію, безсонна ніч спрацювала саме в цей момент. Стало якось не по собі, нема в мене ще досвіду так їздити. І раптом на черговому підйомі заднє колесо стало дуже м'яким. Приїхали прокол. На самому початку шляху. Це було неприємно. Поки змінив камеру, всі поїхали вже далеко. Коли я зупинився, то випив напій з кофеїном, треба ж прокидатися, сонним далеко не заїдеш. Далі покотив уже у спокійному темпі. Було і тепло, і добре, нікого наздоганяти не треба, все далеко попереду. Періодично зупинявся і звірявся з треком GPS.

І ось через час я зіткнувся з великою несподіванкою - почалися підйоми, взагалі самі підйоми мене ніколи не лякали, я їх завжди їду нормально, але тут виявилося, що таких я просто не їздив, вони взагалі не закінчуються, весь час вгору і вгору, і навіть коли виїжджаєш на верх в очікуванні спуску, його там не виявляється, замість нього новий підйом. Так я докотив до Змієва, там кілька разів звірявся з GPS, він там чомусь показував зовсім не те, і я думав що не туди їду, але все обійшлося і напрямок виявився вірним. У потрібному місці відправив СМС та зупинився у парку на перекушування.
А далі знову все повторювалося, але наступні підйоми вже не були несподіванкою, вони стали закономірністю і я з ними змирився як з неминучим, тим більше я знав, що після Валок їх буде ще багато, тому що там я їздив багато разів на машині.
В'їхав у Валки, і на перехресті відправив СМС, думав десь привалитися на відпочинок, і раптом під'їхав Антон, він зупинявся на обід у кафе. Далі ми вирішили їхати вдвох. Про те, що треба відпочити, у мене зовсім вилетіло з голови, я з'їв підлогу шоколадки і ми поїхали ... знову вгору. Весь шлях від Валок до Пісочину суцільні повторення вгору-вниз. В одному місці на черговому підйомі внутрішній м'яз стегна схопила судома, причому так потужно, що крутити я просто не зміг. Це було вперше весь час що я їжджу велосипедом. Добре, що у мене завжди є магній про всяк випадок у рюкзаку, ось якраз такий випадок і представився, відпустило швидко і ми покотили знову. Сил не було вже взагалі, підйоми з'їли всю мою підготовку, я вперше на собі відчув такий відомий термін "порожні ноги", крутити було зовсім нічим. А крутити було потрібно, тому що останній поїзд вирушав о 20:27, і спізнюватися на нього ніяк не можна, ніч на вокзалі мене ніяк не приваблювала, та ще й на 14:00 у неділю у мене вдома важливий захід, на який теж спізнюватися не можна .
Докрутили до Пісочина, а там уже після слів Антона "ми майже вдома" крутилося психологічно легше, але фізично все важче і важче. І знову пішли підйоми, крутилися педалі лише на одному бажанні швидше закінчити маршрут. Останню позначку у вигляді СМС ми зробили на автобусній зупинці у Високому, і там трохи відпочили, за запахом і зовнішнім виглядом зупинка більше нагадувала громадський туалет та сміттєзвалище в одному комплекті, але нас це вже не лякало, потрібен був відпочинок.
Останні кілометри, коли в'їхали в місто, котилися дуже легко, хороший рівний асфальт, ніяких підйомів - краса. Звичайно, дуже складно їхати перший раз, не знаючи маршруту, і природно на цьому витрачається багато часу, але тут за Антоном я взагалі про це не думав, просто їхав за ним до фінішу.
І ось нарешті фініш!
Тільки-но в'їхали в парк, одразу почав працювати фотоапарат, нас зустрічали як героїв. Хтось допоміг зняти рюкзак, величезне задоволення принесла вода, звичайна чиста вода, якою змив пил з обличчя, це дуже потужний інструмент після 200 км збирання пилу. Три чашки чаю та пиріжки були проковтнуті на одному диханні, організм зрозумів, що знущання над ним закінчені.
Часу до поїзда ще вистачало, що дозволяло просто поспілкуватися. Хоч і втома була дуже сильна, але, на відміну від "Охтирського транзиту", енергія на спілкування збереглася, а тоді я просто вже не міг навіть говорити.
До вокзалу мене Антон провів коротким шляхом, і я чудово доїхав додому. Цього разу в обох поїздах температура повітря була +18, напевно, люди надихали в вагонах, що не опалювалися.
Загалом захід пройшов чудово, я залишився дуже задоволений, що не просидів його вдома.
Організаторам дякую за організацію, дякую тим хто зустрічав на фініші, всім хто виявився поруч на початку шляху, дякую Антону за 70 км спільного шляху, особлива подяка дівчині з чаєм та пиріжками. Я думаю що ще не раз візьму участь у таких бреветах.
Це лише початок.

Трек маршруту:
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=cmdklxwyynvshcgy

Тема на сайті ХТ
http://tourist.kharkov.ua/phpbb/viewtopic.php?f=32&t=215704

CANNONDALE TRAIL SL 29ER 1 (custom) / Додано 02.09.2016

2014-08-16T11:29:00.007+03:00

Їздив я на рамі Yamato з 2010 року, спочатку там стояли колеса 26 дюймів, потім я поставив колеса 28 дюймів, і все було добре, за винятком того, що в задній трикутник не стає широка гума. Максимум, що можна поставити, це 28 х 1,5. А велосипед хочеться мати більш універсальний, і іноді є бажання поставити гуму ширше, особливо взимку. Тож вирішив придбати собі раму 29.

Виявилося, що вибір у нас в країні не особливо великий, а якщо сказати точніше, то вибір взагалі мінімальний. З урахуванням того, що в 2013 році майже всі виробники почали масово випускати велосипеди з колесами 29 дюймів, асортимент сильно виріс, рами окремо купити дуже складно, а брати велосипед у зборі бажання немає, у мене є всі потрібні компоненти. Після тривалого вивчення ринку (не лише українського) вибір ліг на раму CANNONDALE TRAIL. Лінійка рам Trail велика, довелося розібратися і в цьому питанні, чим відрізняється 1 від 9, і Trail від Trail SL. Вибрав Trail SL у розмірі M.

Антивібраційна технологія SAVE обіцяла пом'якшувати удари на бездоріжжі, що для нас дуже актуально.

Опис геометрії рами показав, що саме ця повинна підходити під мій зріст.

В Україні є офіційний дилер і купити раму з офіційною гарантією дуже просто, що я й зробив.

А ось і сама рама. Чиста вага рами порадувала - 1610 гр

З рамою питання вирішилося, тепер потрібно зайнятися вилкою, і виявилося, що знайти вилку на 29, та ще й під кермову склянку 1,5 зовсім не просто. А хотілося знайти хорошу легку карбонову і бажано 470 мм. Було обстежено безліч сайтів, і нічого придатного мені знайти не вдавалося, і я почав розглядати вилки 29 зі стандартним штоком, їх можна поставити через перехідник. Але такий варіант мені дуже не подобається. Вилок типу "китай-карбон" повно, але особливої довіри до таких продуктів у мене немає, і тому пошуки хорошої вилки були продовжені. А як відомо “хто шукає, той завжди знайде”. І я знайшов, знайшов у Харкові. Біла вилка CANNONDALE FATTY RIGID 29'ER, правда вона 490 мм. Саме ця вилка ставиться лише на одній моделі CANNONDALE SS і у продаж окремо не надходить. Ну якщо немає 470 мм, то можна поставити і 490, тим більше що такі ставляться на мою раму. Звичайно колір краще чорний, та й вага не зовсім та, яку мені хотілося - 1018 грам, але враховуючи "величезний" вибір вилок, потрібно брати цю, встановлювати і їздити, а потім вже не поспішаючи шукати карбон, якщо такі в природі існують. Можна було скористатись послугами служби доставки, але я вирішив поєднати покупку з покатушкою, туди поїздом, а назад своїм ходом. Запропонував Колі Оріону, і він після нетривалих роздумів погодився скласти мені компанію, та ще й розробив маршрут другорядними дорогами та лісовими стежками.

І ось вона вже укріплена на багажнику і йде на зустріч із рамою.

Товщина штоку вражає.

Fatty - Жирна.

Разом з вилкою було придбано і винос.

Приблизно так буде виглядати після збирання. Час шукати рульову. І тут знову пішло не зовсім так як хотілося - рульова приїхала, але без кришечки, виявляється вона просто не йде в цій комплектації. А їздити то хочеться.

Усі деталі було перенесено зі старої рами на нову.

У момент складання, як завжди це буває, поряд виявився чоловік, у якого стоїть без діла Cannondale, поки він їздить на Scotte, і він дав мені на якийсь час свою кришечку разом з кільцями.

Ще виявилося, що підсідельний штир 27,2 х 400 теж дефіцит. Мені потрібен з вагою не важче 300 гр, а таких ніде немає. Взагалі їх в інтернет магазинах повно, але щойно доходить справа до реальної покупки, то виявляється що немає, ось так працюють наші Українські інтернет-магазини. Врятував мене Сашко, дав мені свій, а сам катався на сингл-спіді, поки я займався пошуками. Два тижні пішло лише на підсідельний штир. І я все ж таки знайшов, це BBB вагою 280 грам.

Тим часом приїхала кришечка з болтиком і кільця.

Встановлена гума на 1,5 дюйма, до зими їздитиму на ній (для мене це найуніверсальніший розмір для всіх покриттів). А взимку для снігу поставлю що максимум поміститься.

Ось тепер він готовий до повноцінної експлуатації.

Рама..............................CANNONDALE TRAIL SL 29'ER 1
Вилка.............................CANNONDALE FATTY RIGID 29'ER
Руль...............................RITCHEY CARBON WCS
Винос.............................Cannondale 100 mm
Підсідельний штыр....BBB BSP 20 27.2 x 400
Седло.............................Velo VL 1133-2
Зажим підсідельний.....Cannondale

Колесо переднє:

Обод...............................Mach 1 250 disk
Втулка.............................Ti-Gear(Made in Poltava)
Покришка........................Schwalbe CX COMP 28x1.5
Камера............................Hutchinson 700x28/35
Диск гальмівний...............Avid HS1 160
Ексцентрик.....................?

Колесо заднє:

Обод....................................Mach 1 250 disk
Втулка..................................Sun Race M90
Кассета................................Sram PG 850, 8 зв 11-32
Покришка............................Schwalbe Marathon Racer 28 x 1,5
Камера................................Hutchinson 700x28/35
Диск гальмівний...................Avid HS1 160
Ексцентрик..........................?

Гріпси.................................Sram
Манетка ліва.....................Sram X9
Манетка права...................Sram 3,0
Передній перемикач.........Sram X9
Задній перемикач.............Sram X4
Шатуни................................Shimano Deore FC-M590 26-36-44
Цеп.....................................Sram PС 850
Педалі.................................Wellgo C241
Гальма................................Avid Elixir 9
Насос.....................................Longus Telescop
Кріплення фляги..................Polisport
Велокомпьютер.....................Sigma BC 1609 STS Cadence
Кріплення ліхтаря

Вага 11,100 кг

...
28.12.2014

Придбав нові колеса Stan's Notubes ZTR CREST, тепер з'явилася можливість встановлення покришок без камер. Замість камер залитий герметик Stan's Notubes Tire Sealant по 60 мл на кожну.

Також вдалося гарно скинути вагу.

З новою гумою Hurricane 28 x 1.6 та Smart Sam 28 x 1.75 вага 10,420 кг

...
01.01.2015

На зимовий період встановлена резина Schwalbe Rocket Ron 29 x 2.25

...
28.05.2015

Покришка SCHWALBE MARATHON RACER PERFORMANCE LINE 28 x 1.50 була пробита наскрізь невідомим предметом приблизно після 330 км пробігу ще минулого літа.

Заклеєна звичайною латкою для камер, і обережно на маленькому тиску доїхав додому.

Довго вона лежала вдома без діла, пізніше латку було знято і приклеєно на шиномонтажці автомобільний пластир, а зверху найбільша лака для велокамер.

Покришка встановлена на переднє колесо безкамерно при тиску 2,5 bar

Загальний пробіг 2081 км. проблем не спостерігається.

На асфальті MARATHON RACER котить дуже добре, а ось на грунтовці гірше, особливо на сипучому покритті (її стихія асфальт), тому я вирішив спробувати дещо ширше, ставив SMART SAM 1.75 на перед і HURRICANE 1.6 на зад - добре йде по всіх типах покриття. Але попалася тема на сайті "Харків-турист" про BIG APPLE, покришка з технологією повітряної подушки, дуже хороші відгуки. Переглянувши на сайті Schwalbe все про шини з даною технологією, я вирішив спробувати і взяти максимально широкі, щоб і на грунтах можна було їздити. Зрозуміло, що на мокрому ґрунті вона не поїде, але я особливо і не люблю їздити по мокрому ґрунту. Вирішив брати BIG BEN 28 x 2.15, судячи з опису та протектору, вона ґрунтом повинна їхати трохи краще ніж BIG APPLE. Ще в них є захист від проколів, що дуже важливо. А ось кевларового корду немає, це великий недолік. Гума важка, але має бути накатиста.

Виявилося, що BIG BEN 28 x 2.15 немає ніде, є 2,0, але вони вузькі, на сайті вказано що їх реальна ширина 47 мм, це як у гуми 28 x 1.75. Тому я взяв BIG APPLE 28 x 2.15 на зад, та 2.35 на перед. Schwalbe як завжди порадувала, 2.15 при заявленій вазі 810 грам витягла всі 860, а ось 2,35 при заявленій вазі 890 грам, виявилася всього 840.

Знову ж таки з шириною цього разу повний нестандарт, всі хто їздить на Schwalbe, знають що гума завжди у неї вужча ніж написано на ній. А мені попалася навіть ширше, ніж заявлено.

55-622(28 x 2.15) у мене із шириною 55 мм при тиску 1,6 bar. 60-622(28 x 2.35) – 62 мм при тиску 1,6 bar. І це при тому, що гума ще поки що нова, вона ще обов'язково злегка розтягнеться. А якщо качнути 2,0 bar, то буде ще ширше. Загалом – не дарма на ній написано BALLOON.

Хотів я брати обидва 2.35 але подумав що на задньому колесі може не стати, та правильно зробив що взяв на зад 2.15

Зазор невеликий, але чіпляти не буде.

А от попереду багато місця, не даремно вилку назвали жирною.

Перші проби показали, що по асфальту котять чудово, незважаючи на значний розмір. На сухому грунті також добре тримають, але не в гоночному темпі. Проїхав пару км сухим піском - їдуть, але звичайно гірше ніж зубаті.

...

Настав час для заміни трансмісії.

Касета відпрацювала 15160 км, зуби стерлися конкретно, але все працювало, і як ланцюг почав проскакувати, відразу було все замінено на нове і трохи краще за класом.

Кассета SRAM PG 970

Шатуни з двома зірками 38-24, так як останні 7 тисяч я проїздив на зірці 36, зовсім не включаючи зірку 44, то 38 мені цілком вистачить.

Ну і нарешті 9-ти швидкісна манетка SRAM X-9 зайняла своє місце на кермі, а то стара виглядала не дуже, але працювала чудово.

Апгрейд завершено, все стало на свое місце.

...

9.06.2015

Замінив кассету на Sram PG 990 с алюмінієвим павуком

01.07.2011

Встановлено новий задній перемикач Sram X7

28.07.2015

Встановлена передня перекидка Shimano SLX, що дозволило збільшити грязьовий зазор

І новий велокомпьютер Sigma ROX 6.0 с датчиком каденсу і пульсометром

30.07.2015

Встановлені рожки на руль Tranz X

29.09.2015

Замінено підсідельний штир на Bontrager carbon(replica)

14.01.2016

Рама.............................CANNONDALE TRAIL SL 29'ER 1 Вилка............................CANNONDALE FATTY RIGID 29'ER Руль..............................RITCHEY CARBON WCS
Рожки...........................Tranz X
Винос...........................Cannondale 100 mm
Підсідельний штир...Bontrager carbon(replica) 27.2 x 450
Сідло............................Velo VL 1133-2
Зажим підсідельний....BBB
Колесо переднє:
Обод............................Stan's ZTR Crest 29 Disk
Втулка..........................Stan's 3.30 6-Bolt Disc Front QR / 15mm
Ексцентрик.....................Stan's
Покришка.......................Schwalbe Rocket Ron 29x2.25 Герметик.........................Stan's Tire Sealant 60 ml
Диск гальмівний...............Avid HS1 160
Колесо заднє:
Обод..................................Stan's ZTR Crest 29 Disk
Втулка................................Stan's 3.30 6-Bolt Disc Rear QR or 12x142
Эксцентрик......................Stan's
Кассета................................Sram PG 990, 9 зв 11-32 Покришка............................Schwalbe Smart Sam 29x2.25
Герметик..............................Hi-Gear TiRE DOC 90 ml
Диск гальмівний...................Avid HS1 160
Гріпси.................................Sram
Манетка ліва.....................Sram X9
Манетка права...................Sram X9
Передній перемикач..........Shimano SLX
Задний перемикач..............Sram X7
Шатуни................................Shimano SLX FC-M675 38-24T 175 mm Цеп.....................................Sram PС 971
Педалі.................................Wellgo C241
Гальма................................Avid Elixir 9
Насос.....................................Longus Telescop
Кріплення фляги..................Greencycle
Велокомпьютер.....................Sigma ROX 6.0
Кріплення ліхтаря...............китай

Вага: 10,590 кг

...
02.08.2016

З'явилася вісімка на задньому колесі. Причина була незрозуміла, тому що ударів не було, та й сильного навантаження велосипеду не давав.

Причому у двох місцях почав видавлюватися герметик з-під корду.

Після зняття покришки колесо голосно стрільнуло, і його покрутило.

Коли розібрали колесо, то була виявлена тріщина по всій довжині обода.

...
Тріснутий обід був замінений на ZTR ARCH EX
---------------------------

Цей велосипед був викрадений

Докладніше: Вкрадені Cannondale Trail 29ER SL1 и Focus Burrito carbon

Yamato Freedom (обновлено 13.05.2014)

2014-05-13T22:00:00.004+03:00

Все почалося з того, що на одній з покатух один усім відомий Полтавський велосипедист, якось ненароком обмовився що є новенький YAMATO з золотистими ободами і дисковими гальмами за нормальною ціною. У мене навіть думок не було його купувати, цілком влаштовував мій SCHWINN. Але подивитися на нього все ж таки захотілося, особливо на обода золотистого кольору. Увечері почав шукати в інтернеті і натрапив на фото чорного Yamato Kuji із золотистими ободами, і він мені сподобався, мало того, навіть наснився вночі. Стало зрозуміло, що тепер треба його побачити в реальності.

Бажання було настільки сильне, що я вранці стрибнув на велосипед і поїхав на нього дивитися. А виявилося що він не в Полтаві, а в Дніпропетровську і відправлять його, якщо я точно братиму. Але картинка в інтернеті та реальний велосипед іноді сильно відрізняються. І ще важливо що б він підійшов по посадці, так як на деяких велосипедах я пробував їздити, і є такі, що мені на них незручно. Але тут була можливість покататися на YAMATO з такою самою рамою і зрозуміти підходить він мені чи ні. Посадка виявилася для мене ідеальною, і я вирішив його брати. Залишилося тільки дочекатися коли привезуть. Пообіцяли, що за пару днів зроблять. І ось у таких ситуаціях доросла людина стає як дитина. Мені він снився три ночі, як у дитинстві, коли батьки обіцяли купити машинку.

У понеділок увечері ми зустрічали його на Автовокзалі. А коли я його побачив, настало легке розчарування, то що я побачив було не схоже на ту картинку - колір то був не чорний. Хоча виглядав він чудово.

Крім кольору ще й розмірчик був не той, рама виявилася 17 як на Schwinn, і якщо вже й міняти велосипед, то на розмір більше, тому що все-таки дрібнуватий він був трохи для мене. Але продавав цей велосипед справжній професіонал, і порившись у засіках він знайшов нову чорну раму 19, саме те, що мені потрібно. Рама виявилася чистою, без жодних написів, ще була запропонована біла рама, але я взяв чорну. Все складалося як слід, залишилося тільки перекинути все на чорну раму і придбати підсідельний штир і сідло, тому що їх у комплекті не було. Відразу все було доставлено Віталіку (Nippel) і залишилося дожити до ранку.

Вранці у Слави в Велоцентрі придбав підсиділку Longus, а у Нільса сідуху Velo Tempo SRW. Віталік усе зробив швидко, хоча й роботи у нього було багато, і ввечері те, що снилося кілька ночей, набуло реальних форм.

Рама: YAMATO SOGO 19 Black
Вилка: SR Santur XCT V2 80mm

Винос: Truvativ XR Stem 60 mm 5 градусів підйом
Руль: TRUVATIV XC RISERBAR 25,4 AL-6061-T6
Ручки перемикання: SRAM GRIP SHIFT 3.0
Передній перемикач: SRAM
Задній перемикач: SRAM X5
Шатуни: TRUVATIV X-flow
Гальма: Winzip 180(перед) 160(зад)
Підсиділка: Longus алюминий, довжина 400 мм, диаметр 31,6 мм
Сідло: Velo Tempo SRW
Обода: MTB Yamato 26" gold
Втулка передня: MTB Yamato TS-F 36Н gold
Втулка задня: MTB Yamato TS-R 36Н gold
Покришки: Kenda Kobra 26x2.00

У перший же день стало зрозуміло, що снився він мені не дарма. Дуже зручна посадка, і на ньому хочеться летіти, а не просто їхати. Гальма хоч і простенькі, але гальмують краще ніж вібрейки на попередньому велі, особливо вони зручні у дощ та бруд. Загалом придбанням залишився дуже задоволений.

...........................................................

Пізніше я змінив винос з 60мм на 75 мм

Підсиділку Longus на TRUVATIV STYLO race

Були замінені покришки на Swalbe Smart Sam Perfomance 26x2.1

та камери замінені на FOSS

Наразі він виглядає так.

І ще додані написи, що світяться, на раму.

30.08.2011

Придбав колеса на 28.

З шиною Schwalbe CX COMP 28 x 1.50 заднє колесо помістилося з мінімальним грязьовим зазором.

Унизу місця багато.

А переднє у вилку не вміщується.

Але це не проблема, виделку і так треба вже давно міняти.

Додано(30.08.2011, 18:11)

---------------------------------------------

Встановлена нова вилка SR SUNTOUR "SF11-XCR LO 29 '"

Обода: MACH1 250 DISK 622x19C

Покришки:

задня - Schwalbe CX COMP 28 x 1.50

передня- Schwalbe SMART SAM 28 x 1.40

16.09.2012

У міру зносу було замінено деякі компоненти, а також замінено вилку. Тепер посадка приведена в норму, і каретка стала на своє місце, оскільки з вилкою 29 вона була занадто високо.

Встановлені:
Манетка ліва: SRAM X9
Шатуни: SHIMANO DEORE 26/36/44
Кассета: Sram PG 830, 8 зв 11-32
Ланцюг: KMC Z51
Підседільний зажим: ВВВ
Вилка: MOSSO MTB FK26MD5
Покришки: Cheng Shin Tire - ширина 32 мм (переїхали с Bianchi Camaleonte)

Вага: 12,040 кг

19.04.2013

В цьому році встановлені:

нове сідло BBB BSD-04 AnatomicRace

Велокомпьютер Sigma Sport BC 1609 STS+CAD

Гальма Avid Elixir 9

На передньому колесі диск Avid 180 HS1

На задньому колесі диск Avid 160 HS1

Нові покришки Schwalbe CX Comp 28 x 1.35 (2013)

Вага велосипеда с ліхтариком і насосом:

12,040 кг

26.09.2013

И знову невелика модернізація.

Встановлено кермо Ritchey wcs Carbon і винос FSA QS 190 Alloy

Замінено сідло BBB на Velo VL 1133-2

Просвердлено отвір для стоку вологи з кареткового вузла.

Ну і звичайно ж гламурні флягоутримувачі EXUSTAR Gold

Вага велосипеда в такому вигляді:

11,580 кг

...
На переднє колесо встановлений диск 160, замість 180.
...
13.05.2014 встановлені нові педалі Wellgo C241

Рама	Yamato Sogo
Вилка	Mosso
Кермо	RITCHEY CARBON WCS
Винос	FSA os 190 alloy 90 mm
Підседільний штир	TRUVATIV STYLO RACE 400/31,6
Сідло	Velo VL 1133-2
Зажим підседільний	ВВВ
Колесо переднє:
Покришка	Schwalbe CX COMP 28x1.35
Камера	Hutchinson 700x28/35
Диск гальмівний	Avid HS1 160
Ексцентрик	?
Колесо заднє:
Касета	Sram PG 850, 8 зв 11-32
Покришка	Cheng Shin Tire 28х1,25
Камера	Hutchinson 700x28/35
Диск гальмівний	Avid HS1 160
Эксцентрик	?
Гріпси	Sram
Манетка ліва	Sram X9
Манетка права	Sram 3,0
Передній перемикач	Sram 3.0
Задній перемикач	Sram X4 б/у
Шатуни	Shimano Deore FC-M590 26-36-44
Ланцюг	Sram PС 850
Педалі	Wellgo C241
Гальма	Avid Elixir 9
Насос	Longus Telescop
Кріплення фляги	Exustar Gold
Кріплення фляги	Exustar Gold

Велокомпьютер	Sigma BC 1609 STS Cadence

Кубок України по MiniDH - 1 етап. Полтава 27.04.2014 / Фото-альбом

2014-04-28T22:25:00.001+03:00

Коротенькое видео

Полтавська маршрутка

2013-12-26T19:05:00.005+02:00

Їздять у нас містом "маршрутки"...

Це такий особливий вид транспорту, який не призначений для перевезення людей. Напевно автобуси та мікроавтобуси підбираються за принципом "чим гірше, тим краще", а може відбір іде на конкурсній основі.

Знайомтесь, наша національна гордість – автобус «Богдан».

На офіційному сайті виробника написано:

"Саме з початком виробництва автобусів у 1998 році корпорація "Богдан" заявила про себе як про національного автовиробника. Український автобус "Богдан" у новітній історії став першим вітчизняним автомобільним брендом. Сьогодні продукція нашої компанії відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами"

Як приємно читати ці рядки, аж гордість бере, що у нас є не тільки Олімпійські чемпіони, та Чемпіони Світу з боксу, у нас ще є й свої автобуси!

Заглянемо всередину:

За вікном зима, і щоб пасажирам було комфортно, щоб нікому випадковим протягом не надуло в око, всі щілини та отвори потрібно обов'язково загерметизувати... туалетним папером. Дешево і не задуває.

На окрему увагу заслуговує світло в салоні автобуса. Усі світильники відкритого типу, дуже розумне рішення! У разі заміни лампочок це відбувається за лічені секунди. Не потрібно ніякого інструменту, просто висмикнув стару лампочку і вставив нову. Це може зробити кондуктор, щоб водій не відволікався від дороги, чаю, сигарети... Можна навіть попросити пасажира, адже дуже зручно якщо кондуктор зайнята розмовою по телефону, просто передати пасажирові лампочку, і тицьнути пальцем у напрямку плафона, розумні пасажири відразу зрозуміють що треба замінити ту, що не горить, тут спеціальної освіти не потрібно.

Дуже акуратно вирізані отвори під акустичну систему. Така точність можлива лише у заводських умовах. Самі динаміки в цьому автобусі не встановлені, причина мені не відома.

Що намотано на поручні мені не вдалося з'ясувати. Зате порадувала синя ізолєнта, це обов'язковий атрибут, що нагадує нам про недалеке радянське минуле.

Обшивка стелі закріплена дюралевими планками, в яких є отвори для саморізів. Але мабуть через високу якість виконання, або ж від постійної тряски на наших дорогах, деякі саморізи перестали виконувати свою функцію, і повипадали. Що у таких випадках треба робити? Правильно приклеїти ізолєнтою. Але оскільки вся ізолєнта пішла на поручень, то довелося використати скотч, але буржуйські технології в наших реаліях малопридатні, і скотч відклеївся. Інший кінець планки тримається добре і не відпадає, і планка лягла на поручень. Нічого страшного, адже повністю не відвалилася, отже, їздити можна. Але виявилося що на ходу вона стукає по поручню (ось тут якраз і знадобилися б колонки, можна було б шансон голосніше врубити, і стуку ніхто б і не чув).

Щоб позбавити людей цього веселого стуку, було введено в експлуатацію дуже цікавий винахід. Можу вас запевнити, працює дуже тихо, ніякого дискомфорту не створює.

Це так, швидкий погляд всього лише на один автобус, а курсує їх містом багато. А скільки їх у країні?

Переміщайтеся містом виключно в "маршрутках", і ви отримаєте величезне задоволення від поїздки, і побачите багато цікавого.

"За дурною головою і жопі немає покою"

2013-07-29T16:35:00.009+03:00

Вирішив я проїхати маршрут, наміченого на 3 серпня бревету.

Так як вже давно приходять думки взяти участь у такому заході, але все якось не виходило, то їхати в інше місто немає бажання, то коли є бажання, з'являються більш найважливіші справи. А тут раптом бревет проходить удома. От я і вирішив попередньо проїхати весь маршрут сам, і перевірити свої сили.
Раніше на 200 км я ще не їздив, тільки минулої неділі вдалося проїхати 197 км не за власним бажанням, а так склалися обставини, і час було витрачено приблизно 16 годин, відходив після цього цілий день, жопа горіла, голова боліла. В дорозі був з 12-ї години дня, до 4-ї ранку наступного дня, а тут потрібно вкластися в 13 годин 30 хв.

Щоб максимально наблизити умови до бревету, час виїзду я вирішив зробити так як на бреветі, і в таки же день(в суботу).

Субота 27 серпня, час старту 8 ранку.

Попередньо подивився погоду на Гісметео: по всьому маршруту обіцяли сонце, температуру від +20С до +23С та невеликий дощ о 12:00, а як показує практика – то дощу може й не бути. Єдине що мене бентежило, то це вітер південно/західний 5-7м/с, це могло стати серйозною перешкодою. Але вибору не було, це був єдиний день коли я міг поїхати.

Виїхав із Київського вокзалу о 8:13.

Планував весь час тримати швидкість 25 км/год, тоді часу має вистачити із запасом. Щойно виїхав за переїзд, то одразу відчув, що Гісметео з вітром не брехав. До Котелевської траси доїхав легко, а ось там і почалося... То був не просто вітер, то був ураган. По трасі я ледве крутив 18 км/год, хоча сил було повно, адже я тільки виїхав.

До Котельви дістався тільки о 12-й годині, що зовсім не тішило.

Адже я планував до 13 год бути вже в Охтирці, а попереду ще 40 км, і вітер не зменшується. Жопа вже почала мені натякати що не тим ділом я зайнявся, їй це не подобається. Але нічого міняти у своїх намірах я не планував і поїхав далі. Чим довше крутив, тим більше боліла дупа.

Я ввімкнув у плеєрі КиШ "Тень Клоуна" і їхати стало веселіше.

За годину дістався Cумської області.

Жопа вже почала боліти конкретно, вітер не припинявся, а до Охтирки ще далеко. Чим далі я їхав, тим ясніше ставало, що за такого вітру вкластися в ліміт часу дуже складно.

Згадуючи минулу неділю я сподівався що як і тоді нормальний обід та година-півтори відпочинку відновлять мої сили і назад їхатиметься легше, тим більше що вітер дутиме в спину.

Про шлях назад я вирішив більше не думати взагалі, головна мета - кафе "Транзит" в Охтирці, а там буде видно.

Попереду з'явилося село з незрозумілою назвою, чи це Гай, чи ГАИ – зрозуміти складно. При збільшенні фотки можна побачити дві крапки над Е, з яким наміром їх там додали, нехай кожен сам здогадується.

Залишалося лише трохи проїхати і я біля мети, але це трохи давалося дуже важко.

Попереду замаячив знак синього кольору з написом Охтирка та цифра поряд, причому лише одна. З далеку не було видно яка це цифра, але точно було ясно що не 1. Вона була ширше одиниці, вдивлявся в неї дуже уважно і розумів що це не 2, дуже сподівався що це буде 3, але помилився, виявилася найбільша цифра, яку можна лише вліпити у цей знак. То була цифра 9! Цілих 9 км до Охтирки, це ж ціла вічність! Адже ще по Охтирці потрібно проїхати кілька кілометрів, і кожен наступний кілометр давався дуже важко. Хотілося просто впасти в траву і нікуди більше не їхати і ні про що не думати, так тяжко мені ще ніколи не було. Адже це всього-то якась сотня км, я ж сотку проїжджаю зазвичай легко. За одним винятком – вся дистанція проти вітру.

Ось я нарешті добрався до Охтирки, скоро кафе. Поїхав по головній, потрібно знайти поворот у право, по карті видно, що треба звернути на вул.Леніна(коли вже ці назви змінять на нормальні?), значить це велика вулиця, не помітити її не можна. Мишко мене просив сфотографувати цей поворот, але я не зміг цього зробити. Просто вилетіло з голови, через сильну втому я забув. Це велике нестандартне перехрестя, посередині щось величезне, типу клумби, зараз уже й не пам'ятаю, що там, але круговий рух по перехрестю точно є. При в'їзді на це перехрестя головна йде ліворуч, а нам треба брати правіше, але не в перший поворот праворуч, а в другий, я там побачив кілька припаркованих біля будівлі машин з написом "Міліція" і чомусь подумав що це і є вул.Леніна, і не помилився.

Далі я поїхав знову головною, вона мені здавалася такою довгою, вірніше не мені, а моїй дупі. Нарешті я добрався до потрібного перехрестя, не помітити зліва цей напис дуже складно.

Тут звернув ліворуч і побачив кафе "Транзит", але коли я до нього під'їхав, то на вході побачив навісний замок. Я був у шоці! Де ж я обідатиму? Відпочити можна де завгодно в траві, а ось шукати інше кафе бажання не було. І тут я побачив оголошення, що вхід у кафе через літній майданчик, це зовсім змінювало справу, і я з радістю об'їхав кафе і потрапив на цей майданчик. Час був 15:15, з графіка я вибився. Але це було не головне, треба було відпочити, решта потім.

Їсти одразу не хотілося, було величезне бажання просто посидіти або полежати і навіть ні про що не думати. За спиною залишилися дуже важкі 112 км (від дому).

Пів літри холодної Pepsi трохи оживили мій мозок (про дивовижні властивості цього напою знімати втому я дізнався ще в 1989 р.), і я почав потихеньку приходити до тями. Через пів години замовив собі гарячий борщ, і коли сипав у нього перець, то злетіла кришечка і доза перцю була збільшена разів у 40... добре, що не солив. Друге замовити не вдалося, тому що у них там в 16:00 починалася "свайба" і всі кухарі були зайняті. Я був трохи розчарований, але ситуацію рятували 4 бутерброди в рюкзаку, зроблені про всяк випадок.

Щаслива собака серед кафе, їй не потрібно крутити педалі.

Сиджу я в кафе, дивлюся на собаку і думаю про ту дурість, на яку сам себе штовхнув, ну ніхто ж мене не змушував сюди пертися, та ще й проти вітру, це ж я сам, з власної волі погнав себе на такі муки. Що ж було у мене в голові в момент прийняття такого рішення? Як я міг таке відчудити? А потім приходять думки зовсім іншого плану, і я розумію що це мені потрібно, тому що просто кататися постійно на природу, це набридає, хочеться весь час чогось нового. А це і є нове, нове для мене, адже дуже багато людей це роблять уже давно, отже, і я зроблю, та й вибору у мене немає, додому тільки один шлях – крутити до дому педалі всі 112 км на своєму велосипеді. Як приїхав, так і поїду.

Жопу пекло як від праски, їхати додому зовсім не хотілося, весільні гості в кафе почали сходитися, і я виїхав о 16:35.

Назад їхалось досить легко, швидко вискочив на трасу і що таке вітер у спину я відчув одразу. У навушниках був Iron Maiden "The Final Frontier", на спідометрі 32-33 км/год і я летів додому. Що ще потрібне для щастя? Життя вдалось!

Але щастя тривало не довго, дупа горіла, просила її пощадити, ударна доза перцю робила свою справу, і ні Pepsi ні вода не допомагали, почався жахливий сушняк. Довелося зробити зупинку та з'їсти бутерброди, заодно й дупа могла розслабитися на 5 хвилин.

Наступну зупинку я зробив у такому гарному місці

5 хвилин і поїхав далі, вітер весь час дув у спину, і я тримав темп майже весь час більше 30 км/год.

Машин по трасі було в цей день дуже мало (якщо порівнювати з трасою на Опішню), тому вдавалося погані ділянки проскакувати і посеред дороги, не сильно притискаючись до узбіччя, головне вчасно дивитися що там позаду. Але були й дуже погані ділянки, особливо по Сумській області, в нашій області найгірша ділянка знаходиться між Кротенками та Надержинщиною, і ще одна навпроти "дурочки".

Отак у Котельві мама везла дитину.

Відразу на виїзді з Котельви зробив ще одну зупинку, незважаючи на попутний сильний вітер, бажання крутити педалі не було зовсім.

Але довго відпочивати було не можна, тому що я знову вже почав вірити, що вкладуся в ліміт часу. На цей раз вітер мені допомагав, але дупа в цьому сильно сумнівалася, і постійно заважала.

В кількох місцях після перехрестя з трасою на Опошню бачив свіжі мітки BRM 200 із зазначенням напрямку. Білі добре видно, жовті не дуже.

В районі Надержинщини мітки не помітив, хоча якщо будуть їхати тільки місцеві, то можливо там мітка і не потрібна.

Долетів я до з'їзду з траси в бік Кротенок і тут почалася найскладніша ділянка, про жопу я вже й не кажу. Дорога просто тут трохи гірша, ніж на трасі, а через ліс так взагалі як пральна дошка, руки почали німіти від постійної тряски. На гірку в Кротенках виїхав легше ніж очікував, мабуть, величезне бажання закінчити ці муки додали мені сил, хоча саме в ногах втоми я і не відчував, вся проблема була в іншому місці.

До повороту на Київський вокзал приїхав о 21.20. Дивом вклався у часовий ліміт.

Час 13.07.

Зовсім не той час, на який я розраховував.

А взагалі дивлячись з якого боку на це дивитися, з одного боку, час витрачено дуже багато, а з іншого враховуючи вітер і те, що це взагалі перша спроба такого плану, то можливо час і нормальний.

Додому їхав дуже повільно, доводилося постійно вставати на педалях. Нарешті мої муки закінчилися.

Я вдома.

Усього 224 км.

За весь час випив 6,5 л різних рідин.

...

Заснути не міг дуже довго, у голові змішалося купа всього. Як багато різних думок було в голові за минулий день. І це все злилося в одну кашу, коли я ліг спати.

У неділю цілий день боліла голова. Таке у мене буває після дуже сильних навантажень, поки не знаю як цього позбуватися. Або не навантажувати сильно, або навпаки навантажувати частіше, щоб організм звик. Я схиляюся до другого. Час покаже. У ногах втома є, але мінімальна, а от дупа... ну що тут казати, болить і зараз, хоча вже закінчується друга доба.

Загалом тренування пройшло вдало.

Не знаю що й робити з сидухою, можливо та, що в мене не годиться для таких далеких поїздок. Хоча без вітру після 100-120 км. взагалі не відчуваю дискомфорту.

Поки не реєструюсь на бревет, сподіваюся, що мені нічого не завадить, і зареєструюсь у четвер увечері.

А якщо буде такий самий вітер як у суботу, то тоді зачекаю наступного разу.

Канал "Дніпро - Донбас"

2013-07-25T14:03:00.008+03:00

Ви колись запізнювалися на поїзд?

Ні, це не міжнародний поїзд і навіть не міжміський, і від нього ваша доля не залежить. Це лише приміський поїзд, і багажу у вас з собою немає, у вас є тільки невеликий рюкзак і велосипед. І ви не один, крім вас ще четверо таких же як і ви, з повністю промоклими ногами, і дуже брудними велосипедами, а на одному велосипеді зламався задній перемикач швидкостей.

Попереду ще 55 км невідомої дороги по полях і лісах з ґрунтом та піском, над головою висять грізні хмари, готові будь-якої миті полити вас свіжим дощем, а позаду вже 75 км асфальту та ґрунту, причому близько 15 км по слизькій мокрій ґрунтовці, та 5 км по багнюці, де й машини буксували. Але треба поспішати, бо поїзд може поїхати без вас, а ноги відмовляються швидко крутити педалі...

А починалося все так гарно...

Неділя 21 липня 2013 р.

Планувався маршрут красивими місцями, багато ґрунту, велика ділянка по якій ми ще не їздили. Нам потрібно було подолати дистанцію в 130 км до с. Федорівка, а там станція Орчик та приміський поїзд о 21:10 нас віднесе на Полтаву. Збір о 12:00. Часу на весь шлях у нас 9 годин, що цілком достатньо.

З самого ранку небо то затягувало хмарами, то вітер їх розганяв і пекло сонце і неможливо було визначити, яка буде погода. Гісметео стверджував, що можливий короткочасний дощ.

Я вирішив їхати, все вже було підготовлено з вечора, і я сподівався на хорошу погоду.

На місці зустрічі вже були Коля Orion, Ket та Сергій.

Хмари на небі бентежили не тільки мене, Каті вони теж не подобалися, і ми ще обговорювали, варто їхати чи ні, мокнути щось не було бажання. Коля звичайно ж стверджував, що ми не намокнемо, його маршрут складений таким чином, що дощ ми об'їдемо (у цьому він майстер), а Сергій просто стояв і посміхався. Загалом Коля нас переконав і ми потихеньку поїхали.

У В.Тростянці нас наздогнав Ярік і вп'ятьох ми по асфальту швидко доїхали до мосту через Ворсклу в с.Буланове. Міст ще живий і проходити ним зовсім не страшно. А води в річці майже нема, можна під мостом перейти не намочивши шорти, так нам здалося з мосту.

Після мосту по ґрунтовці кілька кілометрів, проїхали легко і навіть не помітили, як потрапили на асфальт, швидко доїхали до М.Перещепіна, і тут у Колі ввімкнувся його "навігатор" і ми звернули з головної дороги, і через двори поїхали тільки йому зрозумілими стежками.

Село закінчилося, почалися поля та ґрунтова дорога вздовж посадки, і звичайно ж починалася цікава частина маршруту. В одному місці дорога різко повертала вліво, але Колін "навігатор" у голові стверджував, що нам потрібно їхати прямо, але дороги ми не бачили, а він знайшов стежку ведучу через посадку і там виявилася ще одна дорога, правда видно було що по ній давно ніхто не їздив, але нам вона цілком підходила. Поступово ця дорога звузилася до однієї колії, а потім зовсім зникла, нам до такого не звикати, і ми продовжили шлях по краю пшеничного поля. Швидкість впала, тому що прохідність була майже нульовою. Насилу подолавши цю ділянку шляху, ми уткнулися в посадку. Дороги ніякої не було, але "навігатор" стверджував, що якщо пробратися через посадку вліво, то там буде дорога. Довго нас умовляти не довелося, і ми поперлися вліво.

Але дороги не виявили.

Так як здаватися ми не звикли, і нам не важливо їсти дорога чи ні, нам головне знати напрямок, а Коля його знав. Значить уперед.

Незабаром ми побачили, що поле закінчується, і попереду були очерети, це обіцяло ще веселіші пригоди, але виявилося, що між полем і очеретами є ґрунтова дорога. Цього разу намокнути нам не судилося.

Так як ходьба і їзда по полях супроводжується обов'язковим збиранням урожаю, нам довелося зробити 5-ти хвилинну зупинку, для звільнення свого взуття та перемикачів від цього самого врожаю, а заразом і з'явилася можливість легкого перекусу. Хтось встиг проковтнути бутерброд, хтось яблуко, але довго стояти ми не могли, тому що хмара, що нависла над нами, не віщувала нічого доброго.

Зліва від нас були очерети (за очеретами озеро), а праворуч поле, здається з кукурудзою. За кілометр вискочили на проїзд між двома озерами.

Попереду була бруківка, але ми її об'їхали, додавши приблизно 1 км. ґрунту.

В'їхали до села Крута Балка, по дорозі траплялися яблука, не скористатися цим було складно. Але схоже, що крім мене цих яблук ніхто й не бачив. Всі були захоплені бесідою і прогавили потрібний поворот. Але Коля якимось тільки йому відомим чуттям відчув, що ми їдемо не туди. Виявилося, що сонце йому пекло не в ту частину голови, значить маршрут порушено. Поки він досліджував карту і визначав напрямок, я наївся слив. А Сергій і Катя поїхали кудись далеко, і не помітили, що ми зупинилися. Але телефон допоміг повернути їх назад.

До кінця села їхали бруківкою та асфальтом, а потім почався ґрунт, причому ґрунт вологий, пролягав він між двома полями. Над нами висіли хмари, і дощ міг початися будь-якої миті, тому на ґрунті зволікати було не можна, і ми почали набирати обертів. А земля поступово налипала на колеса і їхати ставало не дуже просто. Але нам вдавалося тримати темп 25 км/год. І ось ми в'їхали в посадку - дерева насаджені вздовж полів, а між ними дорога, і звичайно ж дорога в тіні дерев, і тут ґрунт був уже не вологий, він був мокрий і слизький. Швидкість впала, але нам здавалося, що ми летимо дуже швидко. Велосипеди часом жбурляло, але нам вдавалося тримати рівновагу. Щоправда, Каті все-таки вдалося впасти, але ми цього не бачили, бо були попереду.

15 км ґрунту подолали майже без проблем, і не дарма намагалися їхати швидко, тільки-но в'їхали в Нехворощу, почався дощ. Я запропонував сховатися від дощу на Автостанції, але Коля як завжди знаючий кожен метр на нашому шляху переконав нас, що за поворотом буде міст, і під ним можна сховатися. Ми так і зробили.

За деякими даними р.Орель найчистіша річка в Європі.

Скориставшись паузою, ми змогли поїсти.

Зупинка зроблена в самому правильному місці, абрикос не просто багато, а дуже багато!

Із цим твердженням важко сперечатися.

Дощ скінчився, і ми готові знову в дорогу.

Найчистіша річка Європи (вид з мосту)

І одразу за річкою Орель починається Дніпропетровська область.

Приблизно за кілометр ми під'їхали до каналу Дніпро – Донбас.

Ми переїхали через міст та поїхали вздовж каналу. Під колесами була добре укатана грунтова дорога і трохи вологого піску. Місцевість дуже гарна. Попереду приблизно 24 км. вздовж каналу. Але дуже бентежили хмари, які були саме там, куди ми їхали. повністю оцінити красу ми не могли, тому що потрібно було поспішати, дуже не хотілося потрапити під дощ саме в такому місці, де немає можливості сховатися. Але нам цього разу не пощастило, дощик все ж таки потихеньку почав моросити, а ми проїхали всього 5 км, і виїхали на греблю.

Переїхали на інший бік каналу і на цьому перехресті повернули праворуч.

Дорога виявилася зовсім без піску, що ускладнило наше пересування, дощ почав посилюватися, і фотоапарат і телефон довелося запакувати в непромокаєму тару, так що на превеликий жаль більше не було можливості робити фото.

Дорога повністю розмокла, було дуже слизько, ми їхали дуже повільно. Було дві колії, накатані автомобілями, і ними взагалі стало неможливо їхати, а між коліями була трава, от по ній абияк виходило їхати, але колеса весь час з'їжджали в багнюку. Ноги швидко намокли. Добре що хоч дощ був дрібний, і ми не промокли повністю.

Пішки напевно можна було йти швидше, але тоді взуття було б усе в грязюці, а так тільки велосипеди.

Група наша розсипалася, кожен просовувався як міг. Сергій поїхав далеко вперед, наздогнати його я не міг, гума у мене явно не грязьова. Обернувся назад, а там нікого нема. Зупинився біля великої яблуні, а там ще й шовковиця виявилася. Злегка підкріпився, зателефонував кілька разів Колі, він не відповів. Телефони ми пакували глибоко в рюкзаки, він міг і не почути. Дощ почав посилюватися, GPS показував, що до мосту залишилося метрів 500, і я поїхав далі. Мені пощастило, тільки я виїхав на асфальт, почався сильний дощ, і через 200 м рятівний міст через канал. Під ним я сховався. Сергія ніде не було видно. Зателефонував Миколі, і знову немає відповіді. Дощ закінчився, я виліз з-під мосту, і побачив на верху Сергія, він виявляється був з іншого боку моста і вже встиг помити велосипед. Я знову зателефонував Колі, цього разу він відповів, виявилося, що у Каті зламаний задній перемикач - дуже хороша новина. За кілька хвилин відсталі з'явилися на обрії. Я тільки-но зібрався мити велосипед, як Коля оголосив що потрібно поспішати, інакше можемо спізнитися на поїзд, перемикач дещо відремонтований і можна їхати далі. А попереду на нас чекають 55 км невідомої дороги з ґрунтами та пісками.

Загалом оптимізму побільшало, перспектива запізнитися на поїзд нікого не радувала. Добре що дощ закінчився.

Що нас чекало у разі запізнення на поїзд?

Та особливо нічого страшного, всього ще плюс 60 км дороги (на які ніхто не розраховував) по нічній трасі. Вночі зараз холодно, та ще й дощ міг бути, взагалі нічого страшного, але така перспектива не радувала.

Довелося наступити на педалі і їхати забувши про красу, яка була навколо нас. По дорозі Ярік десь загубився. На черговому повороті ми його вирішили почекати, розуміючи, що цей поворот він точно проскочить. Зв'язку з ним не було, був зв'язок лише з його автовідповідачем. Так ми втратили дорогоцінні хвилин 10-15. Якимось дивом Коля додзвонився і з'ясувалося, що у Яріка є в телефоні трек, і він нас наздожене зрізавши дорогу ґрунтами.

Про перекус довелося забути, їхали без зупинок дуже довго, дорогами, полями, лісами, пісками... Десь на ґрунтовці бачили сліди Яріка, потім ці сліди пішли зовсім не туди, куди ми їхали. Але він нас все-таки наздогнав, і ми в повному складі гнали до Федорівки дуже сподіваючись, що поїзд без нас не піде. При підрахунку км, що залишилися, ми розуміли що якщо тримати весь час 25 км/год, то ми якраз повинні вскочити в поїзд, що стояв на пероні, але ми були вже втомлені і тримати такий темп ставало все складніше і складніше, та й дорога не завжди дозволяла , але поки що трималися. І ось за 15 км до фінішу – сюрприз, у мене прокол заднього колеса. Ну, просто щастя на голову.

Швидко перекидаю великий, Ярік знімає колесо і розбирає, я дістаю запаску, насос і починаю шукати місце проколу в покришці, а там два шматочки скла, що сидять дуже глибоко, за допомогою ножа вдалося їх позбутися. Вставили нову камеру, а на покришці корд такий, що без лопаток не посадиш. Як завжди поспіх вносить свої корективи і бортувальною лопаткою я пробив камеру. Довелося все робити наново, добре, що була ще одна запаска. Сергій запропонував Каті та Колі їхати на поїзд, а ми наздоженемо, якщо пощастить. Десь у траві загубився золотник, шукати його не було часу.

Як тільки колесо було встановлено ми рвонули вперед, дуже сподівалися встигнути. Наш Локомотив став першим, приймаючи на себе всі потоки повітря, Ярік другим, а я третім, і так помчали до поїзда. Не знаю звідки взялися сили, але ми летіли дуже добре. Весь час йшов запис треку, і ця ділянка на треку відзначена червоною, як найшвидша ділянка, і це після того, як позаду залишилося більше сотні км. Але довго так їхати було важко і Локомотив став потихеньку віддалятися, я обігнав Яріка, намагаючись сісти на хвіст Локомотиву, але нічого з цього не вийшло, Локомотив уперся вперед. Вже й потемніло, і попереду десь далеко було видно тільки його мигалку.

В Федорівку я в'їхав сам, де станція я не знав, зрозуміло було, що треба десь звернути, а ось де – невідомо. І тут на невеликому підйомнику мене почав обганяти хлопчик у шльопанцях на залізному велосипеді з жіночою рамою. Я такий наворочений у повному велоекіпіруванні, на легкому велосипеді з потужним ліхтарем, а він на залізяці, у шльопанцях і без ліхтаря обійшов мене з гордим виглядом. Я спитав у нього де станція, та він відповів що прямо та право, та сказав що покаже де поворот. І тут я побачив попереду кілька червоних мигалок - це були Коля, Катя та Сергій, вони нас чекали на повороті до станції. Звернули з асфальту на грунтовку, до станції залишалося близько 1 км, а годинник показував що ми вже запізнилися, залишалося сподіватися що і поїзд теж спізнився. І тут нам назустріч стали зустрічатися люди, що йшли зі станції, і повідомили нам радісну звістку - поїзд на Полтаву вже пішов!

От і все можна не поспішати.

Ми зупинилися в полі між селом та станцією і доки не могли зрозуміти що робити, мозок не працював від перевантаження. Хоча було ясно, що доведеться їхати своїм ходом. Дочекалися Яріка і поїхали назад у Федорівку до магазину. Там вирішили купити поїсти та поповнити запаси рідини, яка вже майже закінчилася, і звичайно ж треба було відпочити від таких перегонів.

За магазином був чудовий столик і лавочки, місця якраз нам вистачило, і ми вчасно там розмістилися, бо були ще охочі. але їм пощастило менше. Як тільки ми почали вечерю, з'явився місцевий товариш із пластиковою склянкою і стояв чекаючи дива. Але диво так і не з'явилося, а він не міг зрозуміти у чому ж справа, я йому пояснив, що ми просто зупинилися поїсти, а зовсім не те, що він подумав. Потім він радісно нам повідомив, що щойно закінчився футбольний матч між Федорівкою та сусіднім селом, причому Федорівка виграла. Ми його привітали з такою грандіозною подією, але диво все одно не з'явилося. Товариш залишив на пеньку стаканчик і тихо пішов, напевно він все ж таки сподівався що диво з'явиться пізніше.

Відпочивали ми години півтори. У Яріка було мастило для ланцюга, і ми позбавили наші ланцюги неприємного сухого хрускоту.

Виїхали приблизно о 23:15 і відразу ж нас зустрів дуже крутий підйом, який я подолав досить легко, навіть сам був здивований. На горі я запропонував відвідати руїни церкви, але всі відмовилися.

А далі 9 км до Карлівки асфальтом, і потім до самої Полтави хороший асфальт.

Яке ж це було задоволення їхати не поспішаючи порожньою дорогою, хмари зовсім зникли, небо було чисте й гарне. Повне безвітря.

Дуже легко докотили до Машівки, там на зупинці зробили паузу. Щоправда, пауза затягнулася і ми повністю охолонули.

Коли поїхали далі, то виявилося, що на вулиці стало холодно, і я вже з радістю зустрів невеликий підйом, сподіваючись зігрітися. Зігрівся, але на переїзді зупинилися пропускаючи поїзд і знову стало холодно. Довелося на трасі добре притопити для розігріву. Локомотив попер уперед, я сів на хвіст і ми швидко відірвалися від інших. Я зігрівся і скинув швидкість, а Локомотив так і не скинув, і помчав у темну далечінь. Йому було складно зігрітися, адже на ньому були лише шорти та футболка, а температура повітря була +13С.

Я доїхав до повороту на Микільське, Сергія там не було, мабуть, він уже був вдома. Дочекався всіх і через Микільське ми виїхали на Терешки. Перед Копилянською горою Коля, Катя та Ярік повернули на право, а я поїхав угору. Ось цей підйом у фіналі вже був дуже важким.

Приїхав додому близько 4 ранку.

Велокомп показував 197,61 км.

Всім учасникам дякую за компанію.

Це була найкрутіша покатуха.

Потрібно обов'язково повторити, але без дощу.

...

P.S.

Вранці виявив, що передня камера порожня.

Розбортував, накачав – прокол не виявив. Набрав воду у ванну, опустив туди камеру – прокол не виявив. Зібрав колесо, накачав 4,5 атм, опустив у ванну – прокол не виявив. Три дні стоїть накачане колесо і не спускає.

Містика...

Свято «Козацької слави цілюще джерело» 2013

2013-06-30T23:10:00.044+03:00

І ось знову пролетів рік із моменту минулорічної поїздки на Шар гору.

Цього року все пройшло ще більш несподівано, ніж минулого.

З якихось нам невідомих причин жодної інформації про дату свята ніде не було, ми очікували, що воно відбудеться 1 червня.

І тут раптом я дізнаюся, що цього року свято буде 25 травня.

Чудово! Часу вагон! У нас всього день.

Нашвидкуруч кинув оголошення.

Місце збору, як завжди, на Автовокзалі.

Зустріч о 4:20 ранку, виїзд о 4:30.

Колектив зібрався невеликий - Я, Оля, Сергій та Женя.

Погода була не дуже гарна, періодично йшли дощі, і на цей день за прогнозом також очікувався невеликий дощ, а після 15:00 сонце. Ми дуже сподівалися що дощу не буде.

Виїхали за чудової погоди. Хмар не було, машин теж.

До Плоского долетіли швидко, ранкова прохолода гнала нас уперед. Очікувався дуже цікавий день.

На околиці Плоского є пряма дорога через поля, гарний маршрут ґрунтовкою. Минулого року ми там уже їздили, і це було теж після дощів, тож цього разу ми вже знали, що проїдемо, цей ґрунт дуже добре вбирає воду, і вчорашній дощ нам не страшний. Головне щоб не накрив нас у той момент, коли ми їхатимемо ґрунтом.

Ось ми і з'їхали на ґрунтовку.

Перед нами 7 км красивої дороги.

Небо затягнуло хмарами, і почав побризкувати дрібний дощик, нам довелося прискорити рух, потрапити під хороший дощ на цій ділянці зовсім не було бажання, сховатися там ніде, та й дорога може швидко перетворитися на непроїздну. І нам пощастило, дощ не пішов, і ми виїхали на асфальт сухими та чистими.

Не важливо, де ви знаходитесь, в якій ситуації і яких умовах - жінка за будь-яких обставин залишається жінкою.

Знову визирнуло сонце і петляючи між селами вбитою асфальтовою дорогою ми виїхали на трасу, і тут починався чудовий асфальт.

Настав час легкого сніданку, і ми зупинилися на тій же галявині, що й минулого року.

І всі відразу почали діставати приховані бутерброди.

Легкий перекус, останній ривок і ми майже на місці.

Ось і вказівник на Шар гору

Але спочатку потрібно поповнити калорії, спалені при подоланні дистанції в 75 км.

Як завжди ми зупиняємось біля магазину в с.Приліпки, звідти всього 1 км до Шар гори.

Кажуть, що це шкідливо...

Звичайний рух вулицями полтавських сіл

Тут повно своїх велосипедистів

Довго ми не сиділи і через деякий час піднялися на Гору. Там цього року відбулися зміни, вхід вже виглядав не так як минулого разу.

З'явився пам'ятник "Кукаган"

(Назва Кукаган утворилася від тюркських слів «ку» – «камінь» та «каган» – «цар», «імператор».
Ще у VII столітті наші землі, зокрема Говтва, були у складі багатоплемінної держави Велика Булгарія. Говтва тоді носила назву «Кукаган». Правив тоді в Булгарії хан Кубрат. На Шар-горі був похований його дядько – Органа)

Встановили нову сцену.

Ну і як завжди по колу козацькі курені

А в самому центрі гори пам'ятний камінь

А ми, як завжди, обрали місце під своїм деревом.

Поки ми відпочивали, Олька пішла фотографувати

Тут буде каша

А тут буде шашлик

А це наше дерево

Дехто згадав, що у нього був прокол камери, і якраз можна латку приклеїти.

Цього року організатори перенесли поле битви, тепер основна дія має відбуватися внизу, а глядачі з гори зможуть спостерігати. Саме йде підготовка, зверху видно козаків та гармати.

Але погода внесла свої корективи і хмари почали затягувати все небо.

І почався дощ...

Ми перенесли велосипеди та рюкзаки під дерево, сподіваючись, що це не надовго. Відразу під деревом було нормально, але дощ не тільки не припинявся, він навпаки, почав посилюватися. Під деревом ставало весело, дощ почав перетворюватися на зливу, треба було щось робити, очі посилено шукали укриття, але були тільки намети та курені, в яких вже давно було повно людей. І тут Олька побачила недалеко від нас атракціон, на кшталт батута, натягнутого всередині сітки. Під ним було близько метра простору і можна було сховатися від зливи. У такій ситуації рішення ухвалюються швидко, і Олька стрибнула на свою Мамбу і рвонула до рятівного атракціону, Сергій поїхав за нею. Я щось відчув і лишився на місці. Стоячи під деревом, яке не рятувало від зливи, я спостерігав за задоволеними людьми, що сховалися від дощу, але як зазвичай відбувається в таких ситуаціях - щастя тривало не довго, води набралося так багато, що вона почала виливатися з усіх боків, і велосипедисти опинилися в калюжі разом з велосипедами.

Поруч біля атракціону був навіс, у якому всередині був тир, ось туди всі мокрі й перемістилися, і я в тому числі.

Фотографувати не було можливості, все залишилося за кадром. Але все не може тривати вічно, і дощ також. Ми вибралися з укриття, весь одяг був мокрий, довелося сушитися біля вогню.

Святкове шоу не відбулося, всі приготування накрилися... дощем, порох у гарматах та рушницях намок. Хтось запустив димову шашку, і жовтий дим затягнув усе поле битви, що не відбулася.

Проте тепер можна спокійно поганяти, ніхто не заважає, ні турки, ні козаки...

До нас приєдналися Макс із Вікторією, вони приїхали машиною.

Приготування каші пішло на повний хід

І поки каша готувалася, ми грілися гарячою кавою

Вже скоро...

Олька не витримала і пішла фотографувати

Останні штрихи

Каша була готова, і її було багато, дуже багато, дощ розігнав людей. Ми теж хотіли поїхати, але нас не відпустили, без каші нікуди. Довелося залишатися і їсти, їсти конкретно. Було дуже смачно, за що окрема подяка цим людям.

Настав час їхати, і не просто їхати, а вибиратися з пастки, яку всім нам влаштувала природа.

А вибратися виявилося не просто, дорога була повністю розмита.

Такою дорогою не те що їхати, нею неможливо було навіть йти.

Мені вдалося проїхати по траві.

Вибралися

І поїхали не додому, а зовсім у другий бік, нас запросив до себе на дачу Василь Євгенович. Час дозволяв, на поїзд ми не поспішали, тож можна було й по гостях покататися.

У це дерево влучила блискавка

Ось і дача

Товариство з обмеженою відповідальністю

"Джек безвідповідальний"

Час накривати стіл

Поки готувався стіл, Олька знову пішла у фотосесію

Кому фотосесія, а кому й бутерброди

Все гарне і погане обов'язково закінчується, і бутерброди теж. А отже час додому.

Їхалося добре, і раптом стало дуже м'яко, виявилося, що в задню покришку встряв керамічний шкідник

Довелося робити технічну паузу

А Олька знову за своє

"Сємки"

Олькині пейзажі

Заїхали в Лиман Перший, в магазин, велопарковка здивувала, можливо, вони тут всі катають на Fat-байках.

Через поле вирішили не їхати, після такого дощу там проїхати неможливо, тому накинули гак в 15 км асфальтом і помилувалися гарним місяцем.

У Плоскому заблукали, не побачили потрібний нам поворот і зовсім заплуталися. Пару разів упиралися в глухий кут, але місцеві жителі допомогли, і ми там не залишилися ночувати.

Закінчилася чергова подорож на Шар-гору, намокли, наїлися каші, заїхали в гості, накатали 190 км, загалом – все супер, всі задоволені!

Покатуха на Різдво 2013 / Фото-альбом

2013-01-08T13:47:00.001+02:00