«Ви допомогли зібрати понад мільйон євро на автомобілі, які допомагають медикам рятувати життя на фронті в Україні. Ця кампанія мала величезний успіх. Дякуємо всім вам, добрим та щедрим людям», — написав Снайдер.

Кошти спрямують на придбання двадцяти автівок, а саме десяти карет швидкої допомоги та автобусів для медичної служби корпусу та пʼятнадцяти пікапів, оснащених антидроновими системами для п’яти бригад корпусу: 3-ї «Спартан», 4-ї «Рубіж», 17-ї «Полтавської», 18-ї «Слов’янської» та 13-ї «Хартії». У зборі взяли участь близько семи тисяч людей.

«Авторитарні режими поширюються світом, громадянські та економічні права обмежуються навіть у колись демократичних країнах, активно використовується дезінформація. Наша відповідь: дії. Свобода — це не статичний стан, це процес. Ми діємо, підтримуючи українську армію, яка зараз захищає свободу», — зазначили на сайті збору.

Кожне авто від NAFO 3.0 буде оснащене сканером частот FPV дронів, шинами для пересування по важкопрохідній місцевості, а також двома інтегрованими глушниками для дронів, які здатні нейтралізувати дрони в радіусі 50-100 метрів.

Організатори зазначають, що транспортні засоби, які закуплять на кошти зі збору, ретельно відбирали, що забезпечить надійність в умовах використання на передовій. Автомобілі були вироблені між 2010 і 2017 роками, а кожна вантажівка здатна проїхати щонайменше 20 000 км без серйозних технічних проблем.

«Ця інновація не лише забезпечує безпеку вантажівки, але й забезпечує критично важливу підтримку солдатам на передовій, підвищуючи їхню ефективність та рятуючи життя», — додали на сайті.

До збору також долучився український художник та військовослужбовець Максим Паленко, який створив лімітовані патчі спеціально для цього збору. Окрім того, серед благодійників планують розіграти нову книжку Снайдера On Freedom з підписом автора.

Тімоті Снайдер — дослідник історії Центральної та Східної Європи, зокрема, України. Досліджує історію Радянського Союзу та Голокосту. Тімоті Снайдер першим обійняв новостворену професорську позицію за підтримки Джеймса Темерті в галузі європейської історії Нового часу у Школі глобальних відносин та державної політики ім. Мунка при Університеті Торонто в Канаді. 

Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у США та постійний стипендіат Інституту гуманітарних досліджень у Відні та голова академічної експертної ради Української історії: глобальної ініціативи. Є автором та упорядником двадцяти книжок, виданих сорока мовами.

Нагадаємо, американський історик та письменник Тімоті Снайдер став лавреатом премії імені Василя Стуса-2025.

Чільне зображення: патчі, створені Максимом Паленком

The post Тімоті Снайдер зібрав понад мільйон євро на потреби «Хартії» appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Це слово протягом 2025 року постійно перебувало в центрі суспільної уваги насамперед у контексті війни росії проти України та заяв міжнародних політиків про можливість її завершення.

Піковий інтерес до слова зафіксували в середині травня — під час перших із 2022 року прямих переговорів між українською та російською делегаціями. У «Мислові» зауважують, що паралельно в українській мові вживається питомий відповідник «перемовини», однак саме «переговори» значно частіше з’являються в публічному мовленні. У словнику це пояснюють спадком радянської лексикографії та близькістю до російського слова «переговоры».

Окрім слова року, укладачі словника назвали низку інших лексем і виразів, які стали знаковими для 2025-го:

• «Мідас», як назва антикорупційної операції НАБУ і САП, що вплинула на політичні процеси;
• «картонки» — узагальнене означення протестів проти демонтажу антикорупційної інфраструктури;
• «кілл-зона», що описує зону ураження на фронті в умовах розвитку безпілотних технологій; «інфільтрація» як тактика малих піхотних груп;
• «НРК» — наземні роботизовані комплекси, які почали масово використовувати для евакуації та бойових дій.

До переліку також увійшли слова «справедливість» — у сполуках «справедливий мир» і «справедлива мобілізація», «виснаження» — як характеристика війни на виснаження, та «брехня» — як маркер управлінської культури з особливо тяжкими наслідками на фронті. Окремо згадали фразу don’t push the horses — мовний жарт Олександра Усика, який широко розійшовся в медіа й соцмережах.

Антивиразом 2025 року «Мислово» назвало фразу «прийду за кожним», яку публічно вжив генеральний прокурор Руслан Кравченко. У словнику зазначають, що цей вислів викликав асоціації з репресивною риторикою минулого та став симптомом деградації правоохоронної системи.

Словник «Мислово» існує з 2012 року і фіксує неологізми, сленг та актуальні мовні зрушення. Слова й тлумачення до них пропонують самі користувачі. Слово року тут обирають уже втринадцяте, керуючись двома критеріями — популярністю та соціальною значущістю.

У попередні роки словами року ставали «бусифікація» (2024), «мобілізація» (2023), «русский военный корабль, иди на хуй» (2022), «вакцина» (2021), «коронавірус» (2020), «діджиталізація» (2019), «томос» (2018), «безвіз» (2017), «корупція» (2016), «блокада» (2015), «кіборги» (2014) та «євромайдан» (2013).

Як повідомлялося, Кембриджський словник назвав слово «parasocial» («парасоціальний») словом року. Словник Collins вважає словом 2025 року термін vibe coding, який описує новий спосіб взаємодії з технологіями: коли замість написання коду мовами програмування достатньо просто сформулювати завдання природною мовою.

Чільне фото: Укрінформ

The post «Переговори» стали словом 2025 року за версією словника «Мислово» appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

У 2025 році премія має п’ять номінацій: бізнес, особистий розвиток, історія, ідентичність та війна.

Номінація «Бізнес»

До короткого списку увійшли:

• «Більше ніж команда» Артура Лупашка (Punkt publishing);
• «Твій AI-маркетолог» Антона Воронюка (ArtHuss);
• «Солодкий несолодкий бізнес» Анни Завертайло (Stretovych);
• «Люди купують у людей» Юлії Колесник (Stretovych);
• «Storytelling наше все» Еліни Слободянюк (Артіль).

Номінація «Ідентичність»

До короткого списку потрапили:

• «Шляхетна традиція» Ольги Петренко-Цеунової (Стилет і стилос);
• «Культурна колонізація» Радомира Мокрика (Локальна історія);
• «Суперсила Різдва» Богдани Неборак та колективу авторів (Stretovych);
• «Як вдихнути вільно?» Маріам Найєм (Лабораторія);
• «Проти культурної амнезії» Віри Агеєвої (Віхола).

Номінація «Війна»

У короткому списку:

• «Життя на межі» Тетяни Огаркової та Володимира Єрмоленка (Дух і Літера);
• «Перша енергетична» Віталія Крижевського та Євгена Мочалова (Віхола);
• «Книга обіймів» Ірини Білоцерківської (Білка);
• «Володар гніву» Галини Тютюнник (Білка);
• «Чорнобильська рулетка» Сергія Плохія (КСД).

Номінація «Історія»

До переліку найкращих увійшли:

• «Агентура НКВС–МДБ–КДБ у православному єпископаті України» Романа Скакуна (Видавництво УКУ);
• «Мазепа. Тисячоликий герой української історії» Віктора Горобця (Віхола);
• «Генерал Кук» Володимира В’ятровича (Vivat);
• «Жінки свободи» Марини «Мамайки» Мірзаєвої (Vivat);
• «29 століть» Анни Євгенії Янченко (Vivat);
• «Українське радіо. Історія буремного століття» Вадима Міського та Тамари Гусейнової (Лабораторія).

Номінація «Саморозвиток»

У короткому списку:

• «Відріж себе ніжно» Максима Роменського (СІМІО);
• «Любов не минає» Тетяни Трощинської (Yakaboo Publishing);
• «Що зі мною?» Софії Терлез та Марка Лівіна (Vivat);
• «Як написати книгу» колективу авторів (Stretovych);
• «Soft skills: Бути собою» Володимира Станчишина та Олени Жильцової (Віхола);
• «Прийняття» Ганни Крицької (Книголав).

KBU Awards — спеціалізована премія, що відзначає українських авторів за найкращі нонфікшн-книжки, зокрема відзначаючи літературу про розвиток бізнесу і особистісне зростання. . Її заснували у 2021 році. Оргкомітет премії: власник інтернет-магазину бізнес-літератури kniga.biz.ua Дмитро Лаппо, очільниця Українського інституту книги Олександра Коваль, ресторатор Максим Храмов (є співзасновниками премії), секретарка премії Наталія Кучер.

До складу журі входять: Юлія Тичківська, Георгій Коваленко, Олена Ластівка Мокренчук, Ганна Скоріна, Тетяна Пилипець, Тетяна Лукинюк, Владислав Рашкован, Катерина Глазкова, Андрій Длігач,  Лариса Мудрак, Богдан Тихолоз, Андрій Миронюк, Дмитро Джеджула, Михайло Крикунов, Лала Тарапакіна, Остап Українець, Екатерина Ясько, Тамара Сухенко, Олена Джеджора, Оксана Кісь, Роман Кабачій, Андрій Любка, Тетяна Кіпіані, Олена Юзькова, Ірина Тихомірова, Олена Нікольська.

Як повідомлялося, переможців премії 2023 року оголосили під час фестивалю Kyiv Book Weekend. Огляд на книжки, що увійшли до короткого списку, читайте за посиланням. Огляд на книжки в короткому списку 2024 року читайте тут.

Читайте також: Українського нонфікшну стає багато, і він добрий — засновники KBU Awards

Чільне фото: фейсбук-сторінка Kyiv Book Weekend

The post Оголосили шортлист премії за найкращий нонфікшн KBU Awards 2025 appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Стрічку створила команда, що працювала над анімаційним фільмом «Мавка. Лісова пісня», однак цього разу автори звертаються не до казкової, а до похмурої мітології.

.

У фільмі мавки постають небезпечними й химерними лісовими істотами, а події розгортаються в прадавніх лісах України під час Русалчиного тижня — часу, коли мешканці Темного озера виходять на полювання за людськими душами. За сюжетом, група студентів-біологів вирушає в експедицію, знехтувавши застереженнями місцевих жителів, і саме на цьому тлі розгортається історія зустрічі Мавки та Лук’яна.

Режисеркою фільму стала Катя Царик, оператором-постановником — Юрій Король. Головні ролі виконали Аріна Бочарова (Мавка) та Іван Довженко (Лук’ян). Серед інших акторів — В’ячеслав Довженко, Алеся Романова, Анастасія Янкова, Андрій Подлєсний, Едуард Поляков та інші.

.

Продюсерками проєкту виступили Ірина Костюк та Анна Єлісєєва, сценарій написав Ярослав Войцешек. Монтаж і музику до трейлера створила студія Obraz.

.

Прем’єру фільму запланували на 22 лютого 2026 року — показ відбудеться у Палац «Україна» і стане першим в історії майданчика кінопоказом для понад 3500 глядачів. Дистрибуцію в Україні здійснюють Green Light Films у співпраці з FILM.UA Distribution.

«Мавка. Справжній міф» вийде в український прокат 1 березня 2026 року. Наразі у кінотеатрах попередньо встановлені вікові обмеження 12+.

«Лісова пісня» — віршована драма-феєрія Лесі Українки, написана в 1911 році. В Україні вже є декілька екранізацій п’єси, найвідоміші з яких — анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня» Олександри Рубан та Олега Маламужа 2023 року та «Лісова пісня. Мавка» Юрія Іллєнка 1980 року.

Як повідомлялось, український повнометражний анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня» став найкасовішим в історії українського кінопрокату.

Читайте також: Леся Українка – інтелектуалка, модерністка, осердя канону

Зображення надані дистриб’юторами фільму.

The post Вийшов трейлер фільму «Мавка. Справжній міф» appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Жінку застрелив співробітник ICE під час рейду федеральної служби, інцидент стався у житловому районі міста, неподалік кварталів із великою часткою мігрантських спільнот.

За версією Міністерства внутрішньої безпеки США, співробітники ICE проводили службову операцію, коли кілька людей почали блокувати їхні дії, а жінка нібито спробувала наїхати на агентів автомобілем. У відомстві заявили, що співробітник ICE здійснив «оборонні постріли», діючи відповідно до інструкцій.  Міністерка внутрішньої безпеки Крісті Ноем назвала подію «актом внутрішнього тероризму» проти агентів служби та повідомила про початок розслідування ФБР.

Водночас міський голова Міннеаполіса Джейкоб Фрей публічно заперечив цю версію, назвавши дії федеральних агентів «небезпечними та безвідповідальними». За його словами, відеозаписи інциденту, які поширили свідки у соцмережах, не підтверджують тверджень ICE про навмисний наїзд.

На відео, оприлюднених очевидцями, видно, як агент підходить до автомобіля, що зупинився посеред дороги, вимагає відчинити двері та хапається за ручку. Після того як авто починає рухатися, співробітник ICE стріляє в салон з близької відстані.

ICE has now killed an American citizen in Minneapolis.

Great Job you fucking Nazis! pic.twitter.com/4exLwPMHQM

— Lucifer (@LucifersTweetz) January 7, 2026

Після загибелі жінки автомобіль врізався у дві припарковані машини та зупинився.

Уже за кілька годин після стрілянини на місці зібралися сотні людей на спонтанну жалобну акцію. Під час подальших сутичок федеральні агенти застосували сльозогінний газ і хімічні подразники, постраждали журналісти. Адміністрація державних шкіл Міннеаполіса скасувала заняття та позашкільні заходи на 8–9 січня з міркувань безпеки.

Президент США Дональд Трамп став на захист дій ICE, заявивши, що застрелена жінка «перешкоджала та чинила опір», а агент діяв у межах самооборони.

За даними Politico, загиблою була 37-річна Рене Ніколь Маклін Гуд, мати трьох дітей, яка нещодавно переїхала до Міннесоти. Вона була громадянкою США, народженою в штаті Колорадо, і, за відкритими даними, ніколи не фігурувала у справах правоохоронних органів? окрім штрафу за порушення правил дорожнього руху.

У соцмережах Маклін Гуд описувала себе як «поетку, письменницю, дружину та маму», писала, що «відкриває для себе Міннеаполіс», і публікувала особисті фото з дітьми. Колишній чоловік загиблої, який попросив не називати його імені з міркувань безпеки дітей, розповів журналістам, що вранці того дня Рене відвезла їхнього шестирічного сина до школи й разом із нинішнім партнером поверталася додому, коли на засніженій вулиці Міннеаполіса вони натрапили на групу агентів ICE.

Прочитати вірш “On Learning to Dissect Fetal Pigs” Рене, за який вона отримала приз Академії американських поетів, можна тут. Уривок із нього українською мовою переклала Ірина Цілик:

Як повідомлялося, 2 січня Адміністрація Трампа закрила найбільшу наукову бібліотеку NASA, розташовану в Космічному центрі імені Годдарда у Грінбелті, штат Меріленд.

Читайте також: Чи попереджала література про Трампа? Антиамериканські романи США

Чільне зображення: скриншот з відео

The post У США агент ICE застрелив поетку Рене Ніколь Маклін Гуд appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Перші видання року добре показують, куди рухатимуться читацькі маршрути. Видавництво «Сафран» анонсує кілька книжок, що поєднують культурний аналіз і роботу з особистим досвідом. Видавництво «Сафран» анонсує кілька книжок, що поєднують культурний аналіз і роботу з особистим досвідом. Серед них — нонфікшн Антона Козлова «Азійський кінематограф: від класики до нової хвилі (1950–1990)»; роман Шьо Ішіди «Випишемо вам кота» у жанрі healing fiction; збірка оповідань Джан Айлін «Кохання в розбитому місті» та манґа Акіно Матцурі «Крамничка жахів», що поєднує містику й урбаністику.

Якщо говорити про «велике жанрове читання», то 2026-й виглядає щедрим на цикли й історії, які входять в серію. Зокрема «Богдан» готує «Трилогію Темного Ельфа» Роберта А. Сальваторе, а також старт п’ятитомної саги Брента Вікса «Чорна призма». Буде в 2026 і класика: «Кінець вічності» Айзека Азімова та «Місто & Місто» Чайни М’євіля. А для тих, кому важливо читати найрізноманітнішу літературу українською, у тому ж переліку є дебют Люсі Роуз «Ягня» — квір-фольк-горор про дорослішання, ізоляцію й насильство.

Нонфікшн 2026 року — це, з одного боку, книжки-пояснення про економіку, технології, соціальні механіки, а з іншого — книжки-погляди в темні зони історії. У Vivat виходить «Агент з ведмедиком» Едуарда Андрющенка, «Наративна економіка» Роберта Шиллера та «Ядерна війна: сценарій» Енні Джейкобсен. Yakaboo Publishing додає біографічну оптику — Люсі Ворслі пише про Агату Крісті як про «живу, суперечливу» жінку, а не бронзову ікону.

Окрема приємність списку — те, що він не замикається на «великій прозі» й «великих темах», а розходиться в різні вікові й читацькі ніші. «Свічадо» планує книжки про стосунки й дитяче читання, Readberry — трилери й YA-фентезі, а також антологію «Легендарій міських див», де українські міста стають героями фантастичних історій.

Насправді це лише мала частина планів, якими з «Читомо» поділилися 38 видавництв. Тож більше читайте у списку.

Видавництво «Сафран»

Антон Козлов. Азійський кінематограф: від класики до нової хвилі (1950–1990)

Нонфікшн про період, коли азійське кіно вперше заявило про себе на світовій сцені. У Японії з’являються фільми Акіри Куросави («Сім самураїв») і Ясуджіро Одзу («Токійська історія»), що відкрили світові філософське кіно. У Кореї 1950–60-х формується «золотий вік» із роботами Кіма Кійона («Служниця»), Шіна Санока й Ю Хьонмока, створеними в умовах цензури. У Китаї після десятиліть жорсткого контролю наприкінці 1980-х з’являється «п’яте покоління» режисерів — Джан Їмов і Чень Кайґе, які виводять китайське кіно на європейські фестивалі. У Гонконзі розквітає жанрове кіно Брюса Лі, Джекі Чана й Джона Ву, паралельно з поетичними фільмами Вона Карвая. 1950–1990-ті постають як час, коли азійський кінематограф став рівноправним учасником глобальної розмови.

Шьо Ішіда. Випишемо вам кота (пер. з японської Надії Концевич)

Роман у жанрі японської healing fiction. У старій будівлі в провулку Кіото з’являється клініка душі «Кокоро», яка лікує життєві кризи несподіваним способом — прописує котів. Пацієнти, беручи тварину додому, поступово змінюються, навчаються турботі, відповідальності й уважності до себе. Через прості історії взаємодії людини й тварини книжка говорить про зцілення, самопізнання та надію.

Джан Айлін. Кохання в розбитому місті (пер. з китайської Надії Кірносової)

Збірка оповідань однієї з найважливіших китайських письменниць ХХ століття. Джан Айлін уважно й стримано описує внутрішній світ людини під тиском історичних змін. Важливим героєм книжки стає Шанхай — місто, що швидко модернізується, змінює традиційний спосіб життя й частково уникає воєнної руйнації. Це проза про кохання, втрати й повсякденні рішення в часи зламу.

Ян Швандзи. Тайванські нотатки Чідзуко (пер. з традиційної китайської Олександри Беспалої)

Роман, стилізований під подорожній щоденник. У травні 1938 року японська письменниця Аояма Чідзуко вирушає на Тайвань — колонію Японської імперії. Її цікавить не офіційна ідеологія, а ритм життя, місцева культура й кухня. Дружба з перекладачкою Чідзуру поступово оголює напругу між колонією та метрополією. Роман говорить про колоніалізм, близькість і межі, які неможливо подолати.

Акіно Матцурі. Крамничка жахів (пер. з японської Андрія Журби)

Манґа в жанрах містики й жахів про графа Ді — власника загадкової крамниці домашніх улюбленців у Чайнатауні Лос-Анджелеса. Кожна тварина продається з контрактом, порушення умов якого має фатальні наслідки. Через окремі історії манґа досліджує людські бажання, жадобу, самотність і відповідальність за власний вибір. Серія стала важливим явищем манґи 1990-х і вплинула на формування містичного урбанізму.

Видавництво «Богдан»

Роберт А. Сальваторе. Трилогія Темного Ельфа (Homeland, Exile, Sojourn)

Класична фентезійна серія про походження Дріззта До’Урдена — темного ельфа, який відмовляється прийняти жорстокі закони підземного світу дроу. Трилогія простежує його дитинство в матріархальному місті Мензоберранзан, вигнання та пошук власного шляху у ворожому світі поверхні. Це перший і фундаментальний блок великого циклу про Дріззта, що поєднує епічну пригоду з темами свободи вибору, моралі та ідентичності.

Брент Вікс. Чорна призма (цикл «Світлоносець»)

Початок п’ятитомної серії епічного фентезі, у якій магія світла визначає політику, релігію й баланс влади. Ґевін Ґайл — Призма, верховний правитель і жрець — утримує хиткий мир завдяки своїм здібностям, але усвідомлює обмеженість власного часу. Відкриття таємниці про сина загрожує зруйнувати не лише його владу, а й увесь світовий лад. Роман поєднує масштабний світобудівний проєкт із темами спадковості, брехні та ціни контролю.

Чайна М’євіль. Місто & Місто

Детективно-фантастичний роман про два міста, що існують в одному просторі, але мешканцям яких заборонено визнавати одне одного. Розслідування вбивства змушує інспектора порушити складну систему соціальних заборон і невидимих кордонів. М’євіль поєднує поліцейський процедурал із химерною фантастикою, досліджуючи природу кордонів, ідентичності та колективної сліпоти.

Люсі Роуз. Ягня

Дебютний роман у жанрі квір-фольк-горору про дорослішання, насильство й розрив із материнською владою. Марґо з матір’ю живуть ізольовано біля лісу та приймають у домі незнайомців, яких мати вбиває під виглядом милосердя. З появою дівчини Іден усталений порядок руйнується, а Марґо вперше замислюється про власні бажання й можливість свободи. Роман досліджує тілесність, залежність і жорстку спадковість жіночого досвіду.

Yakaboo Publishing

Люсі Ворслі. Агата Крісті. Невловима жінка (пер. Марії Столяренко)

Біографія Агати Крісті, що відмовляється від бронзового канону «королеви детективу» й натомість показує живу, суперечливу, часто невпевнену в собі жінку. Люсі Ворслі читає життя Крісті крізь її приватні листи, шлюбні кризи, материнство й свідоме маскування під «звичайну домогосподарку» в едівардіанському світі, який не надто радів жіночому успіху. Це книжка про авторку, яка будувала кар’єру всупереч очікуванням — і водночас ретельно ховалася від публічного погляду.

Дж. Д. Пеннінґтон. Клуб Отелло (пер. Дар’ї Піки)

Кримінальний трилер про шістьох жінок, які після розлучень збираються на терапію — а між келихами вина вигадують гру в дрібну помсту колишнім. Гра швидко перестає бути жартом, коли один із «ексів» гине, а за ним — інші. Розслідування веде інспекторка Роза Гоукс, але ключ до правди — в закритому колі жінок, де солідарність легко перетворюється на колективну лють. Роман, за яким знято серіал The Revenge Club для Paramount+.

Дженніфер Сейнт. Безсмертне серце (пер. Тетяни Писанки)

Романтичне перепрочитання грецького міфу, у центрі якого — Афродіта й Арес. Богиня кохання тут не легковажна прикраса Олімпу, а сила, здатна нищити й рятувати водночас; бог війни — не лише руйнівник, а істота, що прагне любові. Дженніфер Сейнт продовжує свою лінію жіночих міфологічних голосів, показуючи богів як вразливих і фатально людяних істот.

Ґіллі Макміллан. Палаюча бібліотека (пер. Ангеліни Ковган)

Інтелектуальний трилер, у якому смерть скромної парафіянки на шотландських островах виявляється ключем до багатовікової війни жіночих таємних орденів. Середньовічний манускрипт, зашифрована вишивка, університетські архіви й поліцейське розслідування сходяться в історії про приховану владу, знання й ціну, яку за них платять. Роман балансує між детективом, академічним трилером і феміністичною містерією.

Террін Фішер. Добра половина зникла (пер. Марії Столяренко)

Психологічний трилер про жінку, яка все життя шукає зниклу сестру-близнючку. Айріс влаштовується стажеркою до закритої психіатричної лікарні на острові, де може ховатися відповідь, але замість правди знаходить систему тотального контролю й страху. Це історія про травму, пам’ять і небезпеку одержимості, написана в дусі напруженого, камерного трилера.

Vivat

Едуард Андрющенко. Агент з ведмедиком

Масштабне документальне дослідження подвійної біографії Віктора Петрова (В. Домонтовича) — археолога, інтелектуального письменника й одночасно агента радянських спецслужб. На основі щойно розсекречених архівів СБУ та СЗР автор реконструює співпрацю агента «Іванова» з органами НКВС–КДБ, його роль у часи Великого терору, Другої світової війни, еміграції та повернення до СРСР. Книжка читається як інтелектуальний детектив про вибір, виживання й ціну компромісу, водночас відкриваючи долі цілої генерації українських інтелектуалів ХХ століття.

Роберт Шиллер. Наративна економіка: Як історії стають вірусними й зумовлюють важливі економічні події

Ключова праця нобелівського лауреата з економіки про те, як популярні історії формують фінансову поведінку мас і запускають економічні кризи. Шиллер вводить поняття «наративної економіки», показуючи, як ідеї — від «житло завжди дорожчає» до віри в біткоїн — поширюються як віруси й впливають на ринки, політику та нерівність. Це книжка про силу оповідей у добу соціальних мереж і про необхідність сприймати економіку як культурний і комунікаційний процес.

Енні Джейкобсен. Ядерна війна: сценарій

Напружений нонфікшн-трилер, що покроково відтворює перші хвилини та години глобальної ядерної війни. Спираючись на десятки інтерв’ю з військовими й цивільними експертами США, авторка показує реальні протоколи ухвалення рішень, де на все — лічені хвилини, а помилка означає кінець цивілізації. Це водночас журналістське розслідування і потужний антивоєнний аргумент проти існування ядерної зброї.

Фріда Мак-Фадден. Ув’язнений

Психологічний трилер про владу, провину й небезпечну близькість. Медсестра Брук Салліван починає працювати у в’язниці суворого режиму й мусить дотримуватися чітких правил. Та її минуле пов’язане з одним із найнебезпечніших ув’язнених — колишнім коханим, засудженим до довічного ув’язнення, у справі якого саме її свідчення стали вирішальними. Напружена історія про таємниці, маніпуляції й межі відповідальності.

Пармі Олсон. Гегемонія: ШІ, ChatGPT та гонка, що змінить світ (робоча назва)

Розслідування закулісної боротьби між OpenAI та DeepMind і корпораціями, що стоять за ними. Журналістка Пармі Олсон показує, як ідеалістичні мрії засновників ШІ зіткнулися з інтересами Google та Microsoft, перетворивши технологічний прорив на глобальну гонку за вплив. Книжка розповідає про владу, гроші, дезінформацію та майбутнє праці в епоху штучного інтелекту — майбутнє, яке вже настало.

Видавництво «Свічадо»

Джон Таунсенд, Генрі Клауд. Межі у шлюбі. Розуміння вибору, який будує або руйнує стосунки (пер. Ольги Кривицької)

Книжка зосереджена на подружніх конфліктах, пов’язаних із порушенням особистих меж, відповідальності та поваги. Автори пояснюють, як встановлювати й підтримувати здорові межі у шлюбі, поєднуючи свободу й відповідальність партнерів. Видання пропонує практичні підходи до роботи з напругою, опором і кризами у стосунках.

Клайв Стейплз Люїс. Доки не маємо облич: Міт у переказі (пер. Андрія Маслюха)

Художній твір, у якому Люїс переосмислює міт про Купідона і Психею. Роман досліджує теми заздрості, зради, втрати, провини та навернення, а також місце вищої сили в людському житті. Це останній художній твір автора, який він сам вважав найкращим у своєму доробку.

Василь Карп’юк. Незвичайний Великдень у Карпатах

Дитяча повість про родину, яка з початком війни евакуюється з Києва на Гуцульщину й зустрічає Великдень 2022 року в нових обставинах. Це продовження історії дівчинки Доцьки з книжки «Незвичайне Різдво в Карпатах».

Макс Лукадо. Маленька книжка про любов (пер. Андріани Кіндратович)

Книжка для наймолодших читачів про любов і безпеку. Через прості образи й ситуації вона говорить про Божу любов, присутню в радості й страхах дитини, наголошуючи на зв’язку між любов’ю батьків і любов’ю Бога.

Discursus|Брустури

Мирослав Крлежа. На краю розуму (пер. Володимира Янцура)

Класичний роман хорватського модернізму й одна з найгостріших європейських сатир міжвоєнного часу. Інтелігент, який дозволяє собі кілька чесних слів про насильство й моральну деградацію еліт, миттєво опиняється під пресом суспільства: його цькують преса, колеги, чиновники й близькі. Крлежа досліджує механізми конформізму, страху й колективної глупоти, показуючи, як легко «розум» стає злочином. Роман часто порівнюють із «Процесом» Кафки, але з виразною балканською оптикою та безжальною політичною ясністю.

Іванна Стеф’юк. Данцовня

Збірка оповідань, що вибудовує художній космос гуцульського світу, де танець стає образом життя, пам’яті й спадкоємності. У коротких, насичених текстах переплітаються весілля й похорони, праця й містика, любов і страх. Стеф’юк працює з живою карпатською мовою — діалектною, співучою, внутрішньо музичною, — даючи голос родинній пам’яті, ритуалам і давнім віруванням. Реальне тут непомітно переходить у сакральне, а буденне — у міф.

Василь Карп’юк. Побігайці

Поетична книжка для дітей, у якій ритм, гра й уява рухаються разом. Вірші Карп’юка працюють із тілесністю, рухом і відкриттям світу — через біг, стрибки, несподівані образи й мовну легкість. Це тексти, що читаються вголос і запрошують до співтворення, зберігаючи впізнавану інтонацію автора.

Степан Процюк. Четверо надвечірніх сердець

Роман про Олександра Довженка, побудований не як канонічна біографія, а як внутрішній діалог — із часом, мистецтвом, любов’ю та самотністю. Процюк досліджує пізні, «надвечірні» стани життя митця, напруження між особистим і публічним, творчістю та історичним тиском. Це психологічно насичене письмо про ціну великого таланту.

Олег Криштопа. Історія України від першої особи

Художній репортаж, у якому історія постає через живі голоси — свідчення, досвіди, особисті оповіді. Криштопа поєднує журналістську уважність із літературною оповіддю, показуючи Україну не як абстрактний наратив, а як сукупність конкретних людських історій. Це спроба говорити про минуле й теперішнє без дистанції та пафосу — від першої особи.

Лабораторія

Ірина Тукова, Олена Корчова. Часи задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського

Книжка про складну й суперечливу епоху, що формувала покоління митців, і про Бориса Лятошинського — композитора світового рівня, який обрав бути українським. Суворий до себе, відданий друзям і учням, він залишався в тіні радянських культурних авторитетів і водночас був здатний на сміливі вчинки в роки сталінського терору. Через документи, листи й свідчення очевидців авторки розповідають про життя і музику Лятошинського, його вибір між свободою і виживанням, мистецтвом і цензурою.

Ентоні Бівор. Берлін. Падіння — 1945 рік (пер. Олександра Старости)

Реконструкція останніх місяців існування Третього рейху, створена на основі архівів і свідчень очевидців. Книга відтворює події від наказів Гітлера до рішень Сталіна, показує досвід солдатів і цивільних, страх, насильство й поодинокі прояви людяності. Це не лише хроніка падіння диктатури, а й спроба показати, як війна впливає на долі мільйонів.

Воллес Стеґнер. До безпечних берегів (пер. Інни Вовченко)

Ларрі й Саллі Морґани та Сід і Черіті Ленґи знайомляться в епоху Великої депресії, і їхня дружба триває десятиліттями. Разом вони проживають хвороби, втрати, спільні подорожі й роки, сповнені близькості та напруги. Роман розповідає про дружбу, шлюб і кохання, про компроміси й буденність, у якій народжуються найважливіші людські зв’язки.

Мері Ґабріель. Мадонна. Бунтарське життя (пер. Анни Дмитренко, Оксани Думи)

Біографія Мадонни — від початку кар’єри у США 1980-х до статусу світової ікони. Книга простежує її вплив на музику, моду й суспільні дискусії, зокрема навколо фемінізму та сексуальності, а також показує, як артистка поєднувала творчість із чіткою публічною позицією і постійними експериментами.

Ален Клод Зульцер. Подвійне життя (пер. Романа Таранухи)

Роман про братів Едмона і Жуля де Гонкурів, які ділили дім, творчість і повсякденне життя, та про їхню економку Розу, жінку, яка в тіні братів переживає екзистенційні драми, безнадійно закохується не в того чоловіка, вагітніє, потайки народжує дитину, стає п’яницею, краде у роботодавців, а ті цього не помічають. На тлі Парижа часів Наполеона ІІІ показано паралельні світи — співтворчість і самотність, розкіш і злидні, видиме й приховане життя, що поступово веде до трагедії.

Readberry

Павло Дерев’янко, Олег Сілін, Роман Колган, Володимир Кузнєцов, Андрій Горбунов, Арт Антонян, Владислав Лєнцев (укладачка Альона Сіліна). Легендарій міських див 

Збірка оповідань українського міського фентезі, у якій міста стають повноцінними героями історій. Автори переосмислюють казкові й міфологічні сюжети, вплітаючи їх у сучасну українську географію — від Харкова й Львова до Севастополя, Білої Церкви та міст Луганщини. Тексти різні за настроєм і стилем, але їх об’єднує досвід втрати дому, пам’ять про рідні місця та спроба відновити зв’язок із ними через фантастичний наратив.

Голлі Джексон. Не достоту мертва (пер. Ярослави Яковенко)

Детективний трилер для New Adult-аудиторії про жінку, яка має лише сім днів, щоб розкрити замах на власне життя. Після нападу в ніч Геловіну Джет Мейсон виживає, але дізнається, що її травма має смертельні наслідки з відкладеним фіналом. Обмежений час, замкнене коло підозрюваних і поступове розкриття таємниць найближчого оточення формують напружену історію про відповідальність, страх і неможливість відкладати життя «на потім».

Саша Пейтон Сміт. Трояндова угода (пер. Влади Товкун)

Фентезійний YA-роман, дія якого відбувається в альтернативній Англії XIX століття, де угоди з фейською королевою є частиною соціального порядку. Головна героїня Айві Бентон бере участь у небезпечному змаганні за руку принца, поступово усвідомлюючи, що ціна перемоги може бути значно вищою за бажаний статус. Роман поєднує магію, політичні інтриги, конкуренцію та романтичну напругу, де кожне рішення має наслідки.

Мерседес Рон. Моя провина (пер. Вікторії Дорофєєвої)

YA-роман про заборонене кохання, що виникає після різкої зміни життя головної героїні. Переїзд із Торонто до Лос-Анджелеса занурює Ноа Морган у світ привілеїв, ризику й нелегальних перегонів, де її новий зведений брат стає водночас загрозою і спокусою. Історія досліджує межі довіри, притягання й небезпеку минулого, яке може зруйнувати навіть найсильніші почуття.

Наш Формат

Роберт Сапольскі. Визначено наперед. Життя без свободи волі (пер. Поліни Ткач, Христини Радченко)

Науково-популярне дослідження людської поведінки, у якому Роберт Сапольскі послідовно доводить: свобода волі є ілюзією. Спираючись на дані біології, нейробіології та психології, автор показує, як наші рішення формуються спадковістю та середовищем, що перебувають поза індивідуальним контролем. Книжка пропонує переосмислити уявлення про вибір, відповідальність, мораль і справедливість — і ставить питання про більш гуманний спосіб співжиття в суспільстві.

Раян Голідей. Дисципліна визначає долю. Сила самоконтролю (пер. Маріанни Восковнюк)

Книжка про самодисципліну як ключову навичку, від якої залежать особисті та професійні результати. Голідей звертається до стоїчної традиції й біографій історичних постатей — від Марка Аврелія до Тоні Моррісон, — щоб показати, як самоконтроль формує характер і рішення. Це практичний нонфікшн без мотиваційних кліше, який говорить про поміркованість, рівновагу та відповідальність як основу довгострокового успіху.

Дарон Аджемоґлу, Саймон Джонсон. Влада і прогрес. Тисячолітня боротьба людства за технології та процвітання (пер. Світлани Золотухіної)

Аналітична книжка про те, як технологічний прогрес у різні історичні періоди впливав на розподіл влади та добробут суспільств. Автори показують, що самі по собі інновації не гарантують процвітання: вирішальну роль відіграють політичні рішення та інституції. Окрема увага приділена сучасним викликам — автоматизації, штучному інтелекту й зростанню нерівності.

Бенджамін Воллес. Загадковий містер Накамото. Хто насправді створив крипту? (пер. Ігоря Бігуна)

Журналістське розслідування про походження біткоїна та особу (або осіб), які стояли за псевдонімом Сатоші Накамото. Книжка поєднує історію технологій, портрети ключових фігур криптоспільноти й аналіз ідей децентралізованих фінансів. Це виважена, документальна розповідь про виникнення технології, що суттєво змінила фінансову систему.

Фредерік Форсайт. День шакала (пер. Юлії Костюк)

Класичний політичний трилер про професійного кілера, відомого як Шакал, який отримує замовлення на вбивство найохоронюванішої людини у світі. Роман побудований як напружене протистояння між одинаком і системою спецслужб. Форсайт детально відтворює механіку змови, роботу розвідки й відлік часу до неминучої розв’язки.

Фабула

Данієль Кельман. Гра світла (пер. Ігор Андрущенко) 

Роман Даніеля Кельмана «Гра світла» схожий на експресіоністську кінострічку. Його головний герой — Георг Вільгельм Пабст, один із найвидатніших діячів кіно своєї епохи. У 1930-х роках Пабст працював у Франції, а після приходу нацистів до влади перебрався за океан. У Голлівуді, під сліпучим каліфорнійським сонцем, на нього чекав холодний прийом. Навіть Грета Гарбо, яку він обезсмертив, не змогла йому допомогти. Через родинні обставини і після кількох невдач в Америці Пабст повертається до Австрії, яка тепер називається Остмарк і є частиною Третього Райху. Він і далі вірить, що зможе протистояти пропаганді й не підкориться волі нацистських бонз, але кордони закриті, почалася Друга світова війна — і він у пастці. Блискучий роман про митця і владу, красу і варварство та про те, чи здатне мистецтво оголити істину за допомогою вигадки.

Тан Тван Енг. Будинок дверей (пер. Олександр Степанов) 

Роман про кохання і зраду, про лінії розлому між расами, статями й сексуальністю, про злочин, імперію та людську гідність. 1921 рік. Леслі Гамлін і її чоловік Роберт, адвокат і ветеран війни, живуть на малайському острові Пінанг у поселенні для білих. Коли старий друг Роберта, письменник Вільям Сомерсет Моем, приїжджає разом зі своїм секретарем Джеральдом, їхня поява вносить у життя подружжя розлад. Моем переживає кризу — втрачені заощадження, занепад кар’єри, погіршення здоров’я і відчайдушна потреба в темі для нової книжки. І цю тему йому дарує Леслі, відкривши власну історію, дивовижнішу, ніж будь-хто здатен уявити.

Елісон Еспач. Весільний народ (пер. Ольга Тільна)

Готель із видом на океан, галасливе весілля, щасливі обличчя — і жінка, яка приїхала сюди померти. «Весільний народ» — роман про Фібі, яка втратила шлюб і сенси, та несподівано зустріла наречену, що просить її пожити ще трохи. Між комічними сценами весільної метушні й тихими роздумами про втрачене постає несміливе й обнадійливе питання: а що, як спробувати ще раз? Ніжна й водночас іронічна історія про самотність, пам’ять і можливість знову обрати життя.

Салман Рушді. Опівнічні діти (пер. Наталія Трохим) 

Роман розповідає історію Салема Сіная, який народився в Бомбеї рівно опівночі 15 серпня 1947 року — в ту саму мить, коли Індія проголосила Незалежність від Великої Британії. Цей збіг наділяє Салема та ще тисячу дітей, народжених у першу годину незалежності, надзвичайними здібностями: телепатією, даром пророцтва, красою чи потворністю. Доля Салема нерозривно переплітається з долею молодої нації. Через його спогади читач бачить калейдоскоп індійської історії — від розділу Британської Індії до воєн, політичних переворотів, надзвичайних станів і культурних змін.

Френсіс Вайт. Подорож проклятих (пер. Олександра Лактіонова) 

Імперія Конкордія святкує тисячоліття миру. Імператорський корабель вирушає у дванадцятиденну подорож до Священної Гори Богині. На борту — дванадцять спадкоємців провінцій, кожен із таємним магічним даром — «Благословенням». Усі, окрім Ганімеда «Ді» Пісцеро — блазня і розчарування родини, який не має жодних магічних здібностей і приховує страшну сімейну таємницю. Коли одного зі спадкоємців жорстоко вбивають, подорож перетворюється на кривавий похід. Без захисту і серед можливих убивць Ді мусить вижити, викрити злочинця і його таємне Благословення, перш ніж імперія зануриться в хаос, а він сам стане наступною жертвою.

Видавництво «Ще одну сторінку»

Колетт. Пшениця дозріває (пер. Анни Тернової)

Перше українське видання ключових текстів класикині французької літератури. До книжки ввійшли автобіографічний нарис «Сідо» — спогад про дитинство, родину й матір, що жила в ритмі природи, — та повісті «Пшениця дозріває» і «Жіжі» про дорослішання, пробудження почуттів і страх перед власним бажанням. Тексти Колетт стали джерелом натхнення для численних театральних і кінематографічних інтерпретацій та відчутно вплинули на сучасну європейську прозу — від Франсуази Саган до Анні Ерно.

Генкі Кавамура. Якщо коти зникнуть зі світу (пер. Анастасії Скотар)

Сучасна японська проза про втрату, сенси й ціну кожного прожитого дня. Герой дізнається про смертельний діагноз і отримує дивну пропозицію від Диявола: за кожну річ, що зникне зі світу, — ще один день життя. Так починається тиждень болісних і водночас світлих виборів. Світовий бестселер із накладом понад 2 мільйони примірників, який продовжує лінію психологічної й філософської прози у видавничому портфелі — поруч із текстами про крихкість зв’язків, втрати та спроби намацати головне.

Кеті Кітамура. Прослуховування (пер. Наталії Сліпенко)

Сучасний психологічний роман, побудований як дві конкуруючі оповіді. За обідом у ресторані Мангеттена зустрічаються акторка й молодий чоловік — і поступово стає незрозуміло, ким вони є одне для одного. Кітамура досліджує ролі, які ми граємо в житті, і межу між близькістю та ілюзією розуміння. Новий роман авторки «Близькості», що увійшов до шорт-листа Букерівської премії 2025 року.

Трумен Капоте. З холодним серцем (пер. Гєника Бєлякова)

Класика американської літератури й один із найвідоміших прикладів «нью-джорналізму». Реконструкція реального вбивства родини Клаттерів у Канзасі 1959 року перетворюється у Капоте на глибоке дослідження насильства, страху й співчуття. Репортажна точність поєднується тут із художньою напругою, а злочин — із роздумом про природу зла. Українською виходить вдруге з 1970 року.

Тобіас Роуз-Стоквелл. Машина обурення (пер. Катерини Шусть)

Аналітичний нонфікшн про те, як соціальні мережі перетворили гнів на рушійну силу публічного життя. Спираючись на історію медіа та сучасні дослідження, автор показує, як платформи навчають нас реагувати миттєво, а не мислити, і чому це підриває довіру в суспільстві. Книжка логічно продовжує серію видань про технології та ШІ й допомагає зрозуміти механізми маніпуляції увагою та емоціями в цифрову добу.

Видавничий дім «АДЕФ-Україна»»

Наталя Білоус. Київ Сержа Лифаря

Фотоальбом, присвячений київському періоду життя Сержа Лифаря — від народження у 1905 році до від’їзду з міста у 1922-му, а також його поверненню до Києва у 1961 році. Видання вперше зібрало повну іконографію, пов’язану з Києвом: світлини, архівні матеріали та документи, значна частина яких публікується вперше. Книгу доповнюють спогади Лифаря про рідне місто, людей і місця, з якими він зберігав духовний зв’язок упродовж життя.

Т. Чуйко, Г. Мрозек. Київ Тараса Шевченка

Документально-історичне та мистецьке видання про Київ часів Тараса Шевченка — місто, з яким пов’язаний один із ключових періодів його життя. Книжка вибудувана на основі поетичних і прозових творів, листів, «Щоденника» та спогадів сучасників і поєднує біографію митця з панорамою культурного й інтелектуального життя Києва. Видання ілюстроване репродукціями мистецьких робіт, архівними фотографіями та зображеннями місць, де Шевченко мешкав і працював.

А. Булавін, О. Чудновець. The Destruction of the Missile Cruiser Moskva (пер. бюро перекладів «Нове слово»)

Англомовне документально-аналітичне видання, присвячене знищенню ракетного крейсера Moskva українськими протикорабельними ракетами «Нептун». Книга день за днем відтворює перебіг морського епізоду російсько-української війни, аналізує тактичні рішення, хід операції та її наслідки для ситуації в Чорному й Азовському морях. Видання містить історичний і військово-стратегічний контекст події та розраховане на міжнародну аудиторію.

Видавничий дім «Портал»

Оксана Ліфантій, Наталя Старченко, Мирослав Волощук, Віктор Горобець, Ярослав Грицак. Додрук серії «Навігатор з історії України»: частини «Античність», «Русь після Русі», «Козацтво», «ХІХ століття»

Серія науково-популярних книжок для дітей та юнацтва, створена як зручний путівник українською історією. Видання простими словами розповідають про ключові періоди — від античності до ХІХ століття, показують тяглість історичного процесу та вписують українське минуле у світовий контекст. Книжки допомагають зорієнтуватися в подіях, поняттях і контекстах, що формували відповідні епохи, і довершують серію «Навігатор з історії України».

Галина Глодзь (упорядниця). Міста

Науково-популярне видання для дітей та юнацтва, що розповідає історію України через міські простори. Книжка досліджує міста як місця зустрічі культур, ідей і спільнот, показує, як вони виникали, змінювалися або занепадали. Історія подається через події, постаті та пам’ятки, нанизані на часову вісь, яка повторюється в окремих сенсових вимірах. Така структура допомагає побачити зв’язки між явищами й зрозуміти складність історичного процесу.

Рустем Скибін. Той, хто йде вперед

Тримовний мистецький альбом (українською, кримськотатарською та англійською мовами), що поєднує авторські притчі, векторну графіку й фотографію. Книжка занурює читачів у кримськотатарську культуру, пропонуючи подорож крізь час і простір Криму. Символічні тексти супроводжуються графічними роботами й фотоколажами, які поєднують різні пласти кримської історії та вибудовують візуальний зв’язок між пам’яттю й сучасністю.

Оксана Косміна, Олександра Шевлюга, Ольга Петренко-Цеунова та інші; упорядниця Галина Глодзь. Стилі українського мистецтва ХVII–ХІХ століть. Від бароко до історизму

Науково-популярне видання для дітей та юнацтва, що пропонує цілісний огляд розвитку українського мистецтва від козацької революції середини XVII століття до кінця ХІХ століття. Книжка розповідає про формування українського бароко, поєднання місцевих традицій і європейських впливів та подальші мистецькі трансформації. Видання також звертає увагу на конкретні пам’ятки й регіони, пропонуючи мапу об’єктів для локального туризму.

Гульнара Абдулаєва. Мистецтво простору: кримськотатарська архітектурна спадщина

Ілюстроване видання для широкого кола читачів, присвячене пам’яткам кримськотатарської архітектури. Розповідаючи про мечеті, медресе й палаци, книжка відкриває ширший історичний контекст Криму як простору зустрічі культур, світоглядів і традицій. Авторка показує, як архітектура відображає цінності та спосіб життя людей, які формували вигляд півострова, і пропонує текст як можливий дороговказ для майбутніх мандрівок.

Каламар

Елізабет Бенавент. Ідеальна історія (пер. Вікторії Дорофєєвої)

Сучасний любовний роман про стосунки між Марго — мільйонеркою та спадкоємицею, яка тікає з власного весілля, — і Девідом, хлопцем із робітничого середовища. Герої опиняються між двома соціальними світами, намагаючись зрозуміти себе й власні уявлення про щастя. Роман опублікований у 2020 році; у 2023-му за його мотивами вийшов романтичний мінісеріал Netflix.

Мікель Сантьяго. Брехун (пер. Аніти Луїс)

Психологічний трилер про чоловіка, який прокидається поруч із тілом убитого й не пам’ятає подій останніх двох діб. Намагання відновити хронологію змушує його сумніватися у власній пам’яті та приховувати частину правди. Події розгортаються в прибережному містечку Країни Басків, де поступово з’ясовується, що таємниці має кожен.

Мікель Сантьяго. Серед ночі (пер. Аніти Луїс)

Трилер про одну ніч, що змінила долі учасників рок-гурту з баскського містечка Іллумбе. Після загадкового зникнення дівчини та загибелі одного з музикантів головний герой повертається в місто, щоб з’ясувати, що сталося багато років тому. Роман пов’язаний спільним простором із попередньою книгою автора «Брехун».

Соня Фернандес-Відаль. Двері за трьома замками (пер. Валерії Заславської)

Підлітковий пригодницький роман про чотирнадцятирічного хлопця, який випадково відкриває вхід до квантового світу. У цій реальності переплітаються уявлення про матерію й антиматерію, час і наукові парадокси. Герой отримує завдання відновити баланс між двома світами, поступово занурюючись у закони квантової фізики.

Анна Льєнас. Коштовність всередині нас

Книжка-картинка про внутрішню сутність людини та зв’язок із власними емоціями й почуттями. Авторка говорить про втрату контакту з собою в процесі дорослішання та шлях повернення до внутрішньої цілісності. Видання адресоване дітям, але може бути прочитане й дорослими.

КСД

Чак Поланік. Шокова індукція

В елітній школі починають зникати найуспішніші учні. Офіційно — самогубства. Насправді ж підлітків від народження таємно відстежує сервіс Greener Pastures. Мільярдери «вирощують» майбутніх геніальних кадрів: високі оцінки й унікальні здібності можуть принести шанс бути «викупленим» за великі гроші — ціною всього подальшого життя. Роман досліджує світ, у якому контроль над тілом і свідомістю стає майже непомітним, але фатальним.

Стівен Кінг. Ніколи не здригайся

У сюжеті переплітаються дві історії: убивця, який готує масову помсту, та феміністична активістка, що стає об’єктом переслідування. Слідча Іззі Джейнс і приватна детективка Голлі Гібні намагаються розплутати справи, кожна з яких виявляється небезпечнішою, ніж здавалося спочатку. Напруга наростає, приховані мотиви виходять назовні, а фінал не залишає простору для полегшення.

Джоан Гарріс. Віанна. Передісторія Віанни Роше з роману «Шоколад».

Молода Сильвіан приїздить до Марселя в пошуках нового життя й відкриває для себе світ кулінарних відкриттів, забороненого кохання та сили шоколаду, здатної впливати на людські долі. Її крихке щастя опиняється під загрозою, коли навколо починає розгортатися небезпечна змова. Це історія про пам’ять, свободу вибору й уміння залишатися собою.

Недра Ґловер Тавваб. Балансування: створення здорової залежності та зв’язків без втрати себе

Книжка психотерапевтки про те, як вибудовувати стосунки, у яких є близькість, підтримка й взаємозалежність, але немає самозречення. Авторка говорить про кордони, відповідальність і усвідомлену присутність у зв’язках із людьми, пропонуючи практичний і чесний погляд на щоденні стосунки.

Роксі Нафузі. Впевненість: вісім кроків до усвідомлення власної цінності

Книжка для тих, хто прагне навчитися сприймати себе без постійного порівняння з іншими.

Авторка пропонує розуміння впевненості як внутрішньої опори — такої, що ґрунтується на чесності із собою, а не на зовнішньому схваленні.

Creative Women Publishing

Збірка «Баби-онучки»

«Баби-онучки» — це книжка, що веде додому. До порога хати, де пахне сушеними паперівками, а вишиті подушки вкриті мереживною накидкою. До бабиного слова і рідної мови. Усі тексти звучать по-різному — поліською, подільською, бойківською, слобожанською та іншими діалектами України. Та всі вони — про досвід, який героїні цієї збірки змогли пронести через десятиліття, голод, втрати, війну й нові загрози. Тут бабусі ліплять пироги «по-миргородськи», варять мамалигу в чавунчику, печуть пляцки за переписами з пожовклих зошитів, а найперше — хвилюються, аби всі були ситі. А коли все впорано, сідають на ґанку й починають говорити: про роботу на станції й розвантажені вагони, про голод, вишивання, молитви, війну і життя, яке треба прожити. Слова — фіґлі, більонкий, оброді́тиса, бинда, жужалка, минута, теперка, рундук, хвартух — переходять від баби до онучки як тонка невидима нитка. Мова як оберіг, мова як спільність і як відповідь на запитання: «А чия ти?».

Мар’яна Лелик. Дорога…ми

«Дорога…ми» — збірка оповідань про жінок, життя яких розвернулося в новий бік після початку повномасштабної війни. У книжці десять історій, їхні героїні мають різний вік, професії й досвіди, але сходяться у спільному — в пошуку сили, сенсу і світла посеред темряви. Ці тексти — про глибоку внутрішню трансформацію, про втому й рішучість, про жіночий досвід війни, який проживають українські жінки в Україні й за кордоном. Події, населені пункти та імена героїв не є вигаданими, будь-які збіги — невипадкові. Об’єднує ці історії дорога як символ руху, переходу й пізнання, і любов — як те, що тримає, навіть коли все інше хитається.

Тамара Марценюк. Непохитні: історія українського правозахисту в інтерв’ю

«Непохитні» — друга книжка в серії «Своє. Український фемінізм». До видання увійшло 31 інтерв’ю з правозахисницями з різних регіонів України. Героїні говорять про захист прав жінок та ЛБГТК+ людей, ромських громад, переселенців, військовополонених і зниклих безвісти, підтримку вразливих груп, боротьбу з домашнім насильством, документування воєнних злочинів і допомогу постраждалим від війни.Книжка складається з семи тематичних розділів і показує, як жіночий досвід та феміністичні підходи формують сучасний український правозахист і змінюють суспільство.

Анастасія Литвиненко. Материзна

Літня поїздка до села у межах філологічної практики поступово перетворюється для студентки Іри на подорож передусім внутрішню. У пошуках матеріалів і розмовах із сільськими жінками вона пізнає історії свого роду — а відтак і себе. Телефон падає у бездонну криницю, хтось не пригадує пісень, хтось маніпулює, і всі події зрештою приводять до запитання: а чия ж вона? Це сучасна українська повість про пам’ять роду і про особисте дорослішання, яке приходить у дрібницях.

Олеся Богдан. Ламання гілки

Лірична повість про жінку, яка навідується до місць свого дитинства і юності, аби торкнутися того, що болить досі. Серед річкової води і вербового листя вона намагається пізнати себе. Зустріч із першим коханим стає спробою відновити зв’язок, але замість розмови між ними — відстань і мовчання. Минуле і теперішнє переплітаються, а слова розчиняються у спогадах. Історія про пам’ять, біль і дорослу любов — насамперед до себе.

Ранок

Юліта Ран. Міфічні істоти України (ілюстрації Іви Михайлян)

«Міфічні істоти України» знайомить дітей із відомими й майже забутими персонажами української міфології — так, щоб вони справді оживали. Кожен герой постає одразу в кількох вимірах: у довідковому описі, у художній історії-вигадці та в ілюстраціях, що працюють як самостійна оповідь. Окремий вимір книжки — аудіосупровід, який дозволяє «почути» голоси міфічних істот. Проєкт поєднує пізнання, уяву й сучасні формати роботи з текстом та ілюстрацією й пропонує дітям доступний і захопливий спосіб увійти в українську міфологію.

Ірина Потаніна. Давним-давно та ще давніше. Дітям про прадавніх тварин

Енциклопедія-панорамка, що переносить читачів у світ доісторичних істот — від перших мешканців океанів до динозаврів і ранніх ссавців. Кожен розгорт відкриває нову епоху, поєднуючи прості наукові факти з об’ємними конструкціями, які буквально «оживляють» історію Землі. Книжка доповнена QR-кодом із додатковим сюрпризом для читачів. Видання відкриває нову пізнавальну серію й демонструє можливості українських авторів, ілюстраторів, конструкторів і друкарень у складних технологічних проєктах.

Наталя Мірошниченко. Пукають усі! (ілюстрації Олександра Шатохіна)

Весела й абсолютно безсоромна книжка про те, що пукають усі — і коти, і коні, і жаби, і навіть дуже серйозні дорослі. Кумедні віршики та несподівані ілюстрації допомагають дитині легко й без страху сприймати власне тіло та природні процеси.

Книжка працює як антистрес не лише для дітей, а й для дорослих: гумор, ритм і візуальні жарти створюють ефект щирого сміху й розрядки. Проєкт відкриває серію, яку видавництво планує розвивати й надалі.

Майкл Бонд. Паддінгтон. Велика книга нових історій (переклад з англійської К. Р. Тарасенко)

Дев’ять добрих і захопливих історій про найвідомішого ведмедика у світі — Паддінгтона. Ця збірка розповідає про події, що передували його появі в родині Браунів: як саме ведмежа з Темнішої Перу опинилося на пероні лондонського вокзалу, що дало йому ім’я.

Класика світової дитячої літератури у новому виданні логічно доповнює вже наявні в каталозі книжки про Паддінгтона й розширює знайомий дітям світ улюбленого персонажа.

Вавилонська бібліотека

Курт Воннеґут. Яблучко Дік (пер. Віктора Сердюка)

Пізній роман Курта Воннеґута про провину, пам’ять і неможливість остаточного прощення. Американець Руді Вальц, власник готелю на Гаїті, все життя живе з тінню випадкового злочину, скоєного в дитинстві. Фатальний постріл, за який відповідальність узяв на себе батько, стає точкою відліку для родинної історії, що розгортається протягом усього ХХ століття. Іронічна й водночас моторошна, ця книжка поєднує сатиру з екзистенційною тривогою й продовжує українську серію перекладів Воннеґута, над якою видавництво працює вже понад десятиліття.

Натанаель Вест. Самотні серця (пер. Тетяни Некряч)

Культовий роман американського модернізму про співчуття, яке може зламати. У Нью-Йорку часів Великої депресії газетна рубрика «Самотні серця» стає місцем, куди люди пишуть про свій відчай. Відповідати на ці листи має журналіст, що ховається за псевдонімом Міс Лоунлігарт. Чужі трагедії поступово руйнують його власну психіку. Це жорсткий, тривожний текст про межі емпатії та самотність у великому місті, який Гарольд Блум називав одним із найважливіших романів американської літератури ХХ століття.

Міґель Анхель Астуріас. Президент (пер. Анни Марховської)

Один із перших «романів про диктатуру» в латиноамериканській літературі. Астуріас показує механіку тоталітарної влади через сфабриковану справу про вбивство, яка дозволяє президентові усунути політичних суперників. Поетична мова, гротеск і психологічна напруга формують моторошний портрет режиму, де страх і насильство пронизують усе суспільство. «Президент» став точкою відліку для цілої традиції текстів про автократію й досі залишається актуальним читанням у світі, де диктатури не зникли.

Реймонд Чендлер. Жінка в озері (пер. Мар’яни Прокопович)

Класичний нуар і чергова справа приватного детектива Філіпа Марлоу. Пошук зниклої дружини багатого магната приводить героя до заплутаної історії з двома зникненнями й мережею брехні, жадібності та корупції. Чендлер знову використовує детективний сюжет як спосіб говорити про моральний занепад суспільства, створюючи напружений і стильний роман, що продовжує серію текстів, які змінили сам канон детективного жанру.

Шервуд Андерсон. Коні і люди (пер. Володимира Панченка)

Збірка повістей і оповідань про мешканців малих міст і їхні приховані драми. Андерсон із лаконічною поетичністю пише про самотність, відчуження, нереалізовані бажання й пошуки себе. Взаємопов’язані історії складаються в цілісний портрет американської провінції, де за буденністю ховаються глибокі емоційні тріщини. Це спокійна, але пронизлива проза, що фіксує універсальні риси людського досвіду поза часом і географією.

Видавництво «Крокус»

Юмі Стайнз, докторка Мелісса Кан. Поговоримо про груди! (переклад з англійської Є. Канищевої, О. Подоляка)

Відверта, дотепна й інклюзивна книжка про груди — без сорому, міфів і нав’язаних норм. Авторки відповідають на запитання, які підлітки часто бояться ставити вголос: чому груди ростуть або не ростуть, чому болять, чи «це нормально», як обрати бюстгальтер і як реагувати на недоречні коментарі. Книжка поєднує наукову точність із живою мовою, особистими історіями та досвідом різних людей, допомагаючи читачам краще зрозуміти власне тіло й прийняти його. Це третя книжка серії «Поговоримо про…», після видань «Поговоримо про місячні» та «Поговоримо про згоду».

Анастасія Лавренішина. Колискова для борсука (ілюстрації Олесі Секереш)

Поетична історія про страх темряви й пошук світла, навіть коли його не видно. Коли ніч здається суцільною пітьмою, а шлях зникає, маленьке мишеня Серафим знаходить несподіваний спосіб вибратися — через музику й спів. «Колискова для борсука» — це м’яка, образна оповідь про внутрішню сміливість, уяву й здатність знаходити вихід у складних ситуаціях. Книжка працює як заспокійливе читання перед сном і як метафорична розмова з дитиною про тривогу та підтримку.

Марія Парр. Оскар і я, і все, що ми маємо (переклад з норвезької Галини Кирпи)

Продовження книжки «Оскар і я», що вже виходила у видавництві «Крокус». Це тепла, уважна до деталей історія про дружбу, родину й спільне проживання радостей і труднощів.

Марія Парр з властивою їй чутливістю говорить із дітьми про важливі речі — взаємну підтримку, зміни, відповідальність і близькість — без повчальності, але з глибоким емоційним резонансом.

Стів Смоллмен. Ягня, що завітало на вечерю (переклад з англійської О. Подоляка)

Коли до голодного вовка несподівано приходить маленька ягничка, все мало б закінчитися дуже швидко. Але замість цього починається історія про дружбу, довіру й ламання стереотипів. Зворушлива й дотепна книжка показує, що не всі ролі в житті визначені наперед, а турбота й родинне тепло можуть змінити навіть найочевидніший сюжет.

Видавництво «Читаріум»

Кейт Фейґен. Три життя Кейт Кей (пер. Яни Сиси)

Кейт Кей не існує. Вона — авторка бестселерів, екранізації яких стали касовими хітами. Її особистість — таємниця, про яку знає лише одна жінка. Зірка екранізації Раян Ченнінг прагнула побачити Кейт. Коли жінки зустрічаються й між ними виникає близький зв’язок, життя авторки тріщить по швах. Кейт занурюється у вир минулого й навіть після стількох років не знає, чи правильно вчинила, коли втекла. Це історія про амбіції, страх прийняти себе, помилки й наслідки рішень, які неможливо скасувати.

Ханна Бекерман. Забута (пер. Юлії Рогаль)

Анна Бредшоу прокидається в лікарні в Лондоні й не пам’ятає, як сюди потрапила і хто такий її чоловік. Лікарі заспокоюють, але жінка почувається розгубленою серед людей, яких не впізнає. Тим часом Лівві Ніколсон із Бристоля намагається повернутися до роботи після декрету. Її життя здається стабільним, доки на порозі дому не з’являється свекруха, з якою навіть чоловік не підтримує зв’язку. Дві жінки, дезорієнтовані й насторожені, поступово наближаються до спільної таємниці. Чи зможуть вони зрозуміти, що саме пов’язує їхні історії?

Гізер Веббер. У кав’ярні цікавинок (пер. Анни Письменної)

Після смерті колишнього хлопця Ейва отримує лист із дивною вакансією — роботою доглядачки старого чоловіка та його вередливого кота в прибережному містечку Дрифтвуд. Попри страх подорожей, вона вирушає в дорогу. Меґґі керує кав’ярнею, де, здається, живе магія. Але за зовнішньою енергією приховані біль утрати й відповідальність за батька.

Знайомство Ейви та Меґґі змушує обох подивитися на власне минуле і зробити крок до змін. Іноді саме несподівані зустрічі приводять туди, де насправді наш дім.

Бук Тернер. Той, хто береже зірки (пер. Дениса Петриченка)

1962 рік. Джек знайомиться з Еллі Спенсер, для якої зірки завжди були найбільшою пристрастю. Їхній літній роман швидко набирає сили, але обставини розлучають закоханих. Через дванадцять років Еллі, вже професорка астрономії, отримує загадкову посилку — рукопис про чоловіка і жінку, які пережили коротке, але визначальне кохання. У цій історії вона впізнає себе. Повернення до берега моря стає спробою зрозуміти минуле й відповісти на питання, чи можна змінити те, що, здавалося, давно вирішене.

Віхола

Лесь Белей. «Кощєй смертний. Як зазнає поразки російський імперіалізм в Україні»

«У підкорених народів Росія цупить не тільки теперішнє і майбутнє, а й усе найцінніше з минулого», — пише у своїй новій книжці Лесь Белей. Письменник порівнює російський імперіалізм зі злим чаклуном, який надійно заховав своє життя на далекому острові. Культура, військо, сила імперського міфу та відмежованість від світових контекстів — саме так чаклун залишається живим. Лесь Белей структурує постімперські трансформації українського суспільства на всіх цих рівнях і пояснює, як російський Кощєй зазнає поразки в Україні.

Володимир Станчишин. «Човни»

За тим, що і як ми вирішуємо під час цієї війни, стоїть своя історія. Кожне таке рішення спирається на досвід усього життя — на наші страхи та перемоги, що їх ми всотали ще до війни. Звідси й беруть початок персональні історії тих, ким захоплюємося й кого не можемо зрозуміти.

У цій книжці психотерапевт Володимир Станчишин розповідає історії, де кожен має вирішити щось своє. Вони не завжди прості й не завжди зрозумілі. Це історії про війну та про нас у цій війні. Про те, як ми пливемо кожен у своєму човні до омріяного берега перемоги, але подорож ця довга й виснажлива, і статись під час неї може так багато…

Олена Борділовська. «Коротка історія Індії. Єдність у відмінностях»

У своїй книжці дослідниця Олена Борділовська описує ключові аспекти життя Індії — від перших цивілізацій і прадавніх текстів до сьогодення. Звідки з’явилися вентиляція, каналізація та водопостачання? Чому індійський цар не мав спати понад шість годин і якими були уявлення про подружній обов’язок? Як буддисти стали посередниками у спілкуванні Індії зі світом і з якою драмою експедиція Васко да Ґами дісталася цієї країни? Відповіді на ці й інші запитання про історію та культуру Індії авторка дає в цій книжці.

Єва Вайда. «Він буде поруч»

Меланія у свої 26 уже здобула те, про що інші тільки мріють: вона — авторка популярних графічних романів, має фанбазу й друзів. Та дівчина змушена постійно змінювати квартири, боїться виходити з дому та ховається від сталкера, який називає себе Данте.

Він знає про неї все: повідомлення, дзвінки, листи з погрозами. І поки поліція не вбачає в ньому небезпеки, Мел звертається по допомогу. Коли на порозі з’являється приватний охоронець, дівчина відчуває полегшення. Але чому його обличчя таке знайоме й чи справді він зможе її захистити?

Видавництво «АССА»

Ріган Йо. Навіки. Альфа

Перша книжка серії «Навіки» знайомить читачів із сімнадцятирічною Скарлетт Хейз, яку втрата батьків змусила швидко подорослішати й покладатися лише на себе. Зустріч із владним і зарозумілим Кейдом Преслі відкриває перед нею світ, про існування якого вона не здогадувалася, і ставить під сумнів її уявлення про власну ідентичність.

Мелінда Веннер Моєр. Як виховувати дітей, щоб вони не виросли мудаками

Книжка американської наукової журналістки, заснована на багаторічній роботі з дослідженнями та публікаціях у The New York Times. Авторка аналізує, чому діти з часом можуть схилятися до расизму, сексизму, булінгу й агресії, та показує, як цьому запобігти.

На прикладах із реального життя Моєр пояснює, як виховувати емпатію, відповідальність і критичне мислення. 

Ярослав Лисенко. Січова академія. Курінь буревісників

Продовження пригодницько-фентезійної серії, у якій історія та сучасність поєднуються в динамічному сюжеті. Вихованці Січової академії проходять нові випробування, стикаються з моральними виборами й навчаються відповідальності за власні рішення.

Роман поєднує яскраву художню вигадку з живим відчуттям реальності та щедро проілюстрований у стилі манґи. 

Міла Радченко. Пінгвиня Лілі вирушає у навколосвітню подорож

Перша книжка нової великоформатної ілюстрованої серії про мандри тваринок світом. Разом із допитливою пінгвинкою Лілі маленькі читачі подорожують різними країнами й континентами, знайомлячись із природою, кліматами та мешканцями планети. Книжка поєднує сюжетну оповідь із доступними пізнавальними фактами й відкриває для видавництва новий напрям нонфікшну для дошкільнят.

Григорій Фалькович. Нечуване-небачене

Збірка дотепних і ритмічних віршів, у яких мешкають дивовижні й кумедні істоти. Фантазійні образи, гра зі словом і гумор розвивають уяву та мовне чуття маленьких читачів.

Ілюстрації Дмитра Скляра візуально доповнюють тексти, перетворюючи книжку на цілісний поетично-візуальний простір і зміцнюючи напрям сучасної дитячої поезії в портфелі видавництва.

Маміно

Кендаре Блейк. Anna Dressed in Blood (пер. Мії Марченко)

Янг-едалт роман у жанрі фентезі й горору про Каса Ловуда, який успадкував від батька покликання знищувати небезпечних привидів. Полюючи на Анну, відому як «Анна, вбрана в кров», він очікує звичайної сутички, але натомість стикається з духом дівчини, заплутаної в прокляттях і люті. Анна загинула у 1958 році й відтоді вбивала кожного, хто заходив до її дому, — та цього разу все йде не за планом.

Нортон Джастер. The Phantom Tollbooth (пер. Мії Марченко)

Фентезійна історія про хлопчика Міло, для якого світ здається нудним і безбарвним. Випадково проїхавши через загадкову платну браму, він потрапляє до Земель За Межами, де знайомиться з дивними персонажами й вирушає у подорож, щоб урятувати Риму та Розум. У цій мандрівці Міло поступово відкриває, що життя може бути значно цікавішим, ніж він уявляв.

Джеррі Спінеллі. Stargirl (пер. Юлії Шекет)

Янг-едалт роман про шкільне життя, популярність і перше кохання. Лео Борлок намагається бути непомітним, але поява нової дівчини, яка не боїться виділятися, змінює все. Захоплення, злет і падіння популярності Старґьорл стають тлом для історії про вибір між прийняттям себе та бажанням належати до більшості.

Брітні Майзер. Jane Stays Dreaming (пер. Мар’яни Стефак)

Янг-едалт роман про шкільне життя, популярність і перше кохання. Лео Борлок намагається бути непомітним, але поява нової дівчини, яка не боїться виділятися, змінює все. Захоплення, злет і падіння популярності Старґьорл стають тлом для історії про вибір між прийняттям себе та бажанням належати до більшості.

Човен

Тімоті Снайдер. Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття (пер. Володимира Бабенка)

Книжка-застереження, написана під час першого президентства Дональда Трампа й доповнена після спроби штурму Капітолія. Снайдер формулює двадцять уроків ХХ століття, звертаючись до історичного досвіду тираній і відповідальності окремої людини. Знаючи, як розвивались подальші події, читачі пересвідчаться у влучності прогнозів історика й візьмуть із цієї книжки свої, додаткові уроки.

Тімоті Снайдер. Чорна земля. Голокост як історія і застереження (пер. Юлії Семенюк)

Дослідження Голокосту як події, що виходить за межі історії минулого й безпосередньо стосується сучасності. Снайдер аналізує взаємозв’язок між руйнуванням державних інституцій, боротьбою за ресурси та масовим насильством. Книжка показує Голокост не лише як трагедію ХХ століття, а і як попередження про небезпеки, які формуються сьогодні.

Тімоті Снайдер. Червоний князь (пер. Галини Герасим)

Біографія Вільгельма фон Габсбурга — ерцгерцога, який обрав українську ідентичність і став відомий як Василь Вишиваний. Книжка простежує його участь у боротьбі за незалежність України, політичні пошуки та розчарування, а також шлях до загибелі в Лук’янівській тюрмі у 1948 році. 

Видавництво Анетти Антоненко

Філіп Рот. Змова проти Америки (пер. Наталії Климчук)

Альтернативна історія США, побачена очима дитини. Світ маленького Філіпа, затишний, передбачуваний і безпечний, починає руйнуватися на тлі Другої світової війни. У романі Рот уявляє сценарій, за якого на виборах 1940 року перемагає ізоляціоніст Чарльз Ліндберг, а Америка стає союзницею нацистської Німеччини. Це тривожна розповідь про крихкість демократії, страх, сліпу віру й момент, коли історія могла піти зовсім іншим шляхом — і не пішла.

Ісабель Альєнде. Моє ім’я Емілія дель Вальє (пер. Галини Грабовської)

Історія кохання, війни й дорослішання жінки, яка змушена переосмислити себе в часи великих потрясінь. Емілія дель Вальє кидає виклик суспільним нормам і вирушає на інший край світу, де поступово відкриває таємниці власного походження та долі. Це роман про жіночу силу, гідність і прагнення внутрішньої свободи, в якому ніжність і напруга співіснують із пам’яттю та надією.

Артуро Перес-Реверте. Собаки й сучі сини (пер. Галини Грабовської, ілюстрації Августо Феррер-Далмау) 

Збірка есеїв про собак і людей, написаних між 1993 і 2014 роками. Герої цих текстів — бойові пси, вуличні безхатченки, військові собаки та мовчазні свідки історичних битв — з’являються поруч із людьми у вирішальні моменти їхнього життя. Це історії про гідність, вірність, жорстокість і співчуття, у яких тварини часто виявляються морально сильнішими за своїх господарів.

Видавництво Старого Лева

Елізабет Гілберт. Довгий шлях до річки. Кохання, втрата та визволення (пер. з англійської Альбіна Саженюк)

Мемуари про кохання та пристрасть до жінки. В основі – історія стосунків з письменницею Райєю Еліас, які спричинили розпад попереднього шлюбу Гілберт. Дружба, яка переросла в руйнівну пристрасть. 6 червня 2017 року жінки відсвяткували церемонію одруження у колі близьких, у січні наступного року Еліас померла через рак.

Ця книжка – глибоко особиста і відверта оповідь про кохання, історія відчаю та мужності, а також про залежність і горе, а врешті про одужання та болісне зцілення.

Халед Госсейні. І гори відлунюють (And the Mountains Echoed) (пер. Роман Гардашук).

Збірка оповідань «Новітня генерація української фантастики».

Антологія сучасної української фантастики.

Арундаті Рой. Mother Mary Comes to Me.

Ірен Роздобудько. Прилетіла ластівочка.

ist publishing

Паскаль Ґілен. Довіра. Вибудовування культурного спільного (пер. Тетяни Родіонової, Юлії Дідохи, Вероніки Ядухи)

Есеїстичне дослідження довіри як культурного феномена, що не зводиться до правил, процедур і прозорості. Паскаль Ґілен аналізує, чому в сучасних суспільствах зростає недовіра до інституцій і одне до одного, та пропонує дивитися на довіру як на досвід спільного життя з його практиками, звичаями, емоціями й уразливістю. Книжка показує довіру не як раціональний контракт, а як простір спільного, у якому можливі взаємодія, експеримент і відповідальність, важливі для суспільства й політики сьогодні.

Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами (пер. Ірини Курганської)

Збірка інтерв’ю Йонаса Мекаса — одного з ключових діячів американського авангардного кіно — з режисерами та митцями другої половини ХХ століття. Тексти походять із його легендарної колонки «Кіножурнал» у Village Voice й охоплюють розмови з Енді Ворголом, Аґнес Вардою, Джоном Кассаветісом, Стеном Брахаґе та іншими. Це не лише свідчення епохи, а й унікальний погляд зсередини на формування незалежного кінематографа, художні пошуки, дружбу й суперечки, з яких виростала альтернативна історія кіно.

Це вже наша 5 книжка автора, яку видавництва перекладає на українську.

Видавництво «Медіасон»

Томас Сас. Фармакратія: медицина і політика в Америці (пер. Миколи Прохорова)

Класична праця одного з ключових мислителів антипсихіатричного руху. У цій книжці Томас Сас аналізує, як медицина поступово перетворюється на інструмент політичного контролю, а соціальні та моральні конфлікти — на «захворювання». Автор ставить під сумнів ідею медикалізації життя та застерігає від втрати свободи в обмін на ілюзію безпеки й терапевтичного «раю».

Томас Сас. Фатальна свобода: етика і політика самогубства (пер. Миколи Прохорова)

Радикальне й незручне дослідження права людини на смерть. Томас Сас розглядає самогубство не як медичну проблему, а як етичне й політичне питання, ставлячи під сумнів право держави й медицини втручатися в особисті рішення людини. Книжка порушує теми свободи, відповідальності, евтаназії та меж лікарської влади без моралізаторства.

Видавництво «Фоліо»

Наталя Яковенко. Вступ до історії

Ця книжка — спроба осмислити історію не як набір фактів і дат, а як спосіб мислення та пізнання світу. У зрозумілій і водночас дотепній формі авторка розповідає, що таке історія як гуманітарна наука, якими є її джерела, методи, можливості й обмеження. Наталя Яковенко аналізує, як формується історична пам’ять, чому минуле постає в різних версіях і як історичне знання впливає на сучасну людину й суспільство. Окрему увагу приділено українській історії з її складною спадщиною, суперечностями та багатошаровістю.

«Вступ до історії» поєднує філософську рефлексію і навчальний формат; перше видання 2007 року стало бібліографічною рідкістю, що зумовило потребу в доповненому перевиданні.

Олексій Мустафін. Часослов. Історії на кожен день (1 січня — 30 квітня)

Про світову історію можна розповідати по-різному — через хронологію, карту або ж у ритмі власного життя. Саме так робить Олексій Мустафін, згадуючи далекі й близькі події кожного дня невеликими, але насиченими «шматочками».

Повчальні, величні чи буденні, смішні й трагічні епізоди з «біографії» людства подано у формі стислих «блогів». Калейдоскоп історій перетворюється на своєрідний щоденник автора і водночас «перекидний» календар для читача.

Данило Яневський. Шухевич: одинак проти системи

Роман Шухевич відомий як символ антирадянського збройного спротиву. Його життя і життя покоління розділилися між кількома державами й режимами — від Австро-Угорщини до більшовицької УРСР.

Це аналітичне дослідження присвячене повоєнному періоду 1944–1950 років. Автор опрацював документи з ГДА СБУ, численні монографії та наукові праці й доходить висновку про системне, цілеспрямоване винищення місцевого населення в західних областях УРСР.

Протистояв комуністичному терору масовий стихійний збройний спротив тих, кому вдалося вижити після двох радянських і нацистської окупацій.

Юрій Шевельов. Новітня літературна мова

Том репрезентує систему поглядів Юрія Шевельова — мовознавця, історика українського письменства й публіциста — на структуру та норми української літературної мови.

Центральне місце посідає «Нарис сучасної української літературної мови», доповнений працями з правопису, фонетики, граматики й лексики. Особливу увагу приділено наголосу та стилістичним питанням.

Автор спирається на норми 1920-х років і мовну практику провідних українських письменників, поєднуючи їх з індивідуальними спостереженнями за живою мовою та її розвитком.

Олександр Красовицький, Юля Пилипенко. Пентіменто

Париж. Наші дні. Аукціонна агентка Софія має з’ясувати, хто перехопив на торгах картину Гогена, але в кабінеті господаря її увагу привертає непримітний пейзаж. Київ напередодні Другої світової війни. Троє дітей — Марк, Орест і Маша — бережуть цю картину як таємницю й оберіг. Варшава 1920-х. Молодого Олександра Довженка полонить степовий пейзаж із самітною фортецею. Орськ, 1847 рік. Засланий Тарас Шевченко починає шлях картини зі слів: «То намалюйте!». «Пентіменто» — роман про те, що приховане під першим шаром, про долі людей і картин та про час, який не стирає, а проявляє.

Видавництво Жупанського

Девід Фостер Воллес. Нескінченний жарт (пер. Петра Таращука)

Масштабний роман про залежність, розвагу й виснаження пізнього ХХ століття. Події розгортаються навколо тенісної академії та реабілітаційного центру, поступово складаючись у складну картину світу, де прагнення задоволення межує з порожнечею. «Нескінченний жарт» — інтелектуально насичений, іронічний і вимогливий до читача текст про самотність, біль і спроби втримати контроль у культурі надлишку.

Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 5: Твори, написані у співавторстві (пер. Євгена Онуфрієнка)

П’ятий том повного зібрання прози Лавкрафта зосереджується на текстах, створених у співпраці з іншими авторами. Ці твори дозволяють побачити, як лавкрафтівська мітологія жаху розширювалася й трансформувалася у співавторстві, водночас зберігши ключові мотиви космічного страху, безсилля людини та байдужого всесвіту.

Вільям Блейк. Вибрані твори (упорядник і автор передмови Максим Стріха; пер. Максима Стріхи, Валерії Богуславської, Олени О’Лір, Леся Белея, Віктора Марача, Віктора Коптілова, Ігоря Качуровського, Назара Ващишина)

Розширене видання творів одного з найзагадковіших англійських поетів і візіонерів. Книжка охоплює ключові тексти Блейка й прагне максимально повно представити його поетичний і художній світ. Видання стало можливим завдяки системній перекладацькій роботі та вписується в серію «Epica», присвячену класичним текстам європейської традиції.

Вінстон Черчилль. Мої молоді роки (пер. Ольги Бондаренко)

Автобіографічна оповідь про дитинство й юність майбутнього державного діяча. Черчилль згадує ранні роки, навчання та перший військовий досвід в Індії й Африці, поєднуючи іронію з уважністю до деталей епохи. Це погляд на формування особистості в часи, які згодом були зруйновані катаклізмами ХХ століття.

Олексій Жупанський. Сірі обійми Міжсезоння

Третя, серединна книга авторського циклу “Колесо року”, присвяченому спробі сучасного урбаністичного міфотворення.

Дух і літера

Ніколя Тензер. Наша війна. Злочин і забуття. Потреба у стратегічному мисленні (пер. Андрія Ріпи)

Аналітична книжка про світ, у якому війна стала постійним станом, а міжнародне право — дедалі крихкішим. Тензер розглядає російську агресію проти України не як виняток, а як прояв глобального ревізіонізму, що загрожує демократіям. Спираючись на історичні уроки й докладний аналіз сучасних конфліктів, автор пропонує стратегію рішучої протидії та наголошує на необхідності поразки Росії як умови глобальної безпеки.

Рейнхольд Нібур. Моральна людина і аморальне суспільство. Розвідка з етики та політики

Класична праця політичної філософії про розрив між моральністю індивіда й моральністю суспільних і політичних структур. Нібур аналізує межі етики в політиці, критикує ілюзії колективної доброчесності та показує, чому влада майже завжди діє за логікою, відмінною від особистої моралі. Книжка пропонує тверезий інструмент мислення про відповідальність, силу й демократію без спрощень.

Арво Пярт. Бесіди. Дослідження. Роздуми

Збірка текстів, присвячених творчості Арво Пярт, одного з найвпливовіших композиторів сучасності. Видання поєднує висловлювання самого Пярта з аналітичними дослідженнями його естетики та стилю tintinnabuli. Книжка пропонує вдумливе читання музики як форми духовного й інтелектуального досвіду.

Ґжеґож Пйонтек. Найкраще місто на світі. Варшава у відбудові 1944–1949 (пер. Миколи Яковини)

Історія повоєнної відбудови Варшави як масштабного урбаністичного й ідеологічного проєкту. Пйонтек показує, як ентузіазм архітекторів і планувальників поєднувався з вимогами тоталітарної влади, формуючи новий образ міста. Це книжка про модернізацію, пам’ять і компроміси, що супроводжують відбудову зруйнованих суспільств.

Тарас Возняк. Майстер Пінзель

Дослідження феномена Йогана Ґеорґа Пінзеля — скульптора європейського рівня, чия біографія залишається майже невідомою. Возняк реконструює можливі контексти життя й творчості митця, відтворюючи культурну, духовну та політичну атмосферу Галичини XVIII століття. Книжка поєднує історію мистецтва з інтелектуальною біографією.

UA Comix Publishing

Вілл Айзнер. Привид: колекційне видання до 80-річчя

Ювілейна збірка з дев’яти історій легендарного Вілла Айзнера, чотири з яких отримали нове кольорове оформлення. Видання доповнене передмовами від провідних коміксистів і дослідників коміксів, що підкреслюють значення Айзнера для розвитку жанру.

Це перший український переклад одного з ключових авторів світової коміксової класики, без якого неможливо зрозуміти, чому найпрестижніша нагорода індустрії носить його ім’я.

Михайло Скоп (#NEIVANMADE). Байки королівського лісу

Артбук, що переосмислює байку як фольклорне й водночас сучасне явище. У фантасмагоричних історіях, почутих під зоряним небом і в шепоті прадавнього лісу, автор розмірковує про Правду, природу людини, відповідальність і крихкість світу. Книжка поєднує текст і візуальну оповідь, дозволяючи не лише уявити, а й побачити тіні, що населяють ці байки.

Сашко Даниленко. Кіборчук. Епізод 2. Посвята

Мальопис про російсько-українську війну, фантастика. Другий випуск серії «Кіборчук» продовжує історію спортсмена Борчука, який у часі великої війни робить вибір на користь служби. У фантастичному світі, що легко зчитується як сучасна реальність, автор досліджує теми інклюзії, протезування й збереження людяності. Проєкт має соціальну складову: 10% прибутку від продажу мальопису та мерчу спрямовують на підтримку пацієнтів Центру комплексної медичної допомоги UNBROKEN.

Майкл Муркок. Елрік із Мельнібоне. Том 1

Перший том класичної комікс-адаптації 1980-х років романів про Елріка — трагічного лорда Мельнібоне, втягнутого в боротьбу за владу, темну магію та долю Смарагдового острова. Видання знайомить українського читача з британською коміксовою традицією та одним із найвпливовіших фентезійних всесвітів ХХ століття, створеним Майклом Муркоком.

Видавництво НІКА-Центр

Барбара Фінкен. Елегантність. Про мистецтво жити, яке збагачує нас

Есеїстична книжка про елегантність як культурну й етичну практику, а не зовнішній стиль чи соціальний маркер. Барбара Фінкен розглядає елегантність крізь історію, філософію та повсякденність — від античних уявлень до сучасної моди й поведінки. У центрі її роздумів — внутрішня гармонія, уважність до інших і здатність зберігати гідність у світі прагматизму та швидких рішень. Книжка вписується в неформальну серію «Два кольори» й пропонує м’яку, але вимогливу розмову про те, як жити свідомо, не зводячи витонченість до споживання чи статусу.

Маріо Аморос. Піночет. Біографія солдата і політика

Масштабна документальна біографія Аугусто Піночета, що поєднує журналістську точність з історичним аналізом. Іспанський історик Маріо Аморос простежує шлях чилійського диктатора від армійської кар’єри до встановлення жорсткого авторитарного режиму, спираючись на архіви, розсекречені документи та свідчення очевидців. У центрі книжки — не лише особистість Піночета, а й механізми влади: військовий переворот 1973 року, репресії, роль США, економічні експерименти та спроби легітимізації диктатури через Конституцію 1980 року. Це дослідження показує, як персональні амбіції та ідеологічна лояльність формують тривалі політичні травми, що й досі визначають суспільні дебати в Чилі та за її межами.

Ларс Свендсен. Дурість, ідіотизм та дурні ідіоти. Чому ти маєш думати сам — і разом з іншими (спільно з видавницттвом Анетти Антоненко)

Філософське дослідження того, як працює помилкове мислення в сучасному суспільстві. Ларс Свендсен іронічно, але без поблажливості аналізує різні форми дурості — від неуважності до самовпевненого ідіотизму — й показує, що вони часто супроводжують не брак інтелекту, а надмірну впевненість у власній правоті. Спираючись на класичних і сучасних мислителів, автор пропонує не викриття «дурнів», а запрошення до саморефлексії. У добу соцмереж і нескінченного потоку думок ця книжка звучить як нагадування: мислення — це спільна етична відповідальність.

Ларс Свендсен. Філософія надії (спільно з видавницттвом Анетти Антоненко)

Розвідка про надію як активну форму мислення й дії, а не пасивне очікування кращого майбутнього. Свендсен аналізує філософські підходи до надії — від античності до сучасності — й доводить, що вона може бути раціональною, відповідальною та політично значущою. Особливого звучання книжка набуває в контексті війни: імпульсом для її написання стала реакція українського суспільства на російське вторгнення 2022 року. «Філософія надії» пропонує мову для розмови про витривалість, солідарність і здатність діяти, не заперечуючи реальність загрози, а приймаючи її як виклик.

Час Майстрів

Вікторія Даркіна. Ось Ося йде до стоматолога (ілюстрації Олександри Літвінової)

Книжка-картинка для дітей 2,5–4 років про перший візит до стоматолога. Трирічна Ося знайомиться з лікарським кабінетом у власному темпі: дивним кріслом, дзеркальцем для зубів, повітряною турбінкою. Поруч — мама і улюблений джміль Жужа. Історія м’яко знімає напругу перед новим досвідом і показує, що коли дорослі пояснюють, дають час і залишаються поруч, навіть тривожні ситуації можуть бути спокійними й безпечними.

Вікторія Даркіна. Ось Ося миє голову (ілюстрації Олександри Літвінової)

Книжка-картинка для дітей 2,5–4 років про щоденний гігієнічний ритуал, який часто викликає протест. Ося миє голову: вода потрапляє в очі, піна стікає по обличчю, рушник здається незручним. Історія крок за кроком показує цей процес очима дитини — без поспіху й тиску — і допомагає прожити його в безпечному форматі, з відчуттям контролю, полегшення й власної спроможності.

Родовід

Валентина Рубан-Кравченко. Федір Кричевський

Монументальна монографія, присвячена одному з ключових українських митців ХХ століття. Книжка є другою частиною трилогії «Кричевські й українська художня культура ХХ століття» в серії «Мистецькі роди України». Валентина Рубан-Кравченко докладно аналізує творчий шлях Федора Кричевського — від дитинства на Лебединщині та навчання в Імператорській академії мистецтв до тріумфу на Венеційській бієнале 1928 року й багаторічної викладацької роботи в Києві. Видання поєднує біографічний наратив із широким історико-культурним контекстом, вводить до наукового обігу значний масив документів і репродукцій, зокрема твори, відкриті або оприлюднені вже в останні роки. Окрема увага приділена ролі Кричевського у створенні Державної академії мистецтва та його впливу на формування цілого покоління українських художників.

Віра Зайченко. Гапти. Колекція Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського

Альбомне видання, присвячене зібранню давніх гаптів із колекції Чернігівського історичного музею. Книжка продовжує музейну серію «Родоводу», в межах якої вже виходили публікації, присвячені вишивці козацької старшини, регіональним вишивкам, сріблу та декоративному мистецтву. Це ґрунтовна фіксація матеріальної спадщини, що поєднує мистецьку, історичну й етнографічну перспективи та розширює уявлення про традиції українського декоративного мистецтва.

Мистецтво в Україні між творенням ідентичності та антиколоніальним опором (ред. Світлани Бєдарєвої, робоча назва)

Збірник перекладених з англійської праць провідних дослідників сучасного українського мистецтва, виданий у співпраці з британським видавництвом Routledge. Книжка зосереджується на темах ідентичності, антиколоніального наративу та культурного опору, пропонуючи аналітичний погляд на мистецькі процеси в Україні в ширшому міжнародному контексті. Видання логічно доповнює серію «Родоводу», присвячену осмисленню сучасного українського мистецтва.

Ростислав Забашта (укладач). Каталог музейних колекцій давньої скульптури та пластики. Том 1

Перший том масштабного двотомного проєкту, що документує пам’ятки давньої скульптури й пластики з музеїв по всій Україні — включно з колекціями з Луганська, Криму та Донецька, зафіксованими ще у 2006–2007 роках. Видання містить фотографії об’єктів, короткі анотації та вступну статтю, закладаючи основу для другого тому, запланованого на 2027 рік, який буде присвячений аналітичним дослідженням різних епох. Це спроба зберегти й систематизувати спадщину, частина якої нині перебуває під загрозою або втрачена.

Книголав

Фредерік Бакман. Мої друзі

Нова зворушлива історія від автора бестселерів New York Times про дружбу, яка змінює життя — інколи не одразу, а через десятиліття. Четверо підлітків, чий зв’язок здається непомітним для світу, стають ключем до розгадки для Луїзи, художниці-початківиці, яка бачить у відомій картині значно більше, ніж просто море. Роман про пам’ять, втрату й силу людських стосунків, що продовжує впізнавану бакманівську традицію тепла й тихої іронії.

Вікторія Белім. Будинок з півнями

Автобіографічна книжка про повернення до родинної пам’яті й замовчуваного минулого. Народжена в Києві, з досвідом еміграції до США та життя в Європі, Вікторія Белім після початку російської агресії повертається до історії власної родини. Поштовхом стає згадка про прадіда, загиблого у 1930-х за боротьбу за вільну Україну, і шлях, що веде до будинку з півнями — колишнього осередку КДБ у Полтаві. Книжка вже вийшла у 17 країнах і поєднує особисту історію з великою історією ХХ століття.

Карстен Дюсс. Вбивайте усвідомлено: на краю світу

Продовження іронічної серії про адвоката Б’єрна Дімеля, який намагається жити «усвідомлено» навіть тоді, коли хтось намагається його вбити. Паломництво Шляхом Святого Якова перетворюється на смертельно небезпечний маршрут, де філософські роздуми про життя і смерть стають практичним інструментом виживання. Дотепний і жанрово точний роман, що знову поєднує трилер, чорний гумор і сатиру на культуру самодопомоги.

Еліс Фіні. Вродлива потворність

Психологічний трилер про шлюб, зникнення і помсту. Письменник Ґреді Ґрін втрачає дружину за загадкових обставин, а через рік на ізольованому шотландському острові бачить жінку, яка виглядає точнісінько як вона. Роман грає з темами довіри, трансформації та подвійності у стосунках, поступово розкриваючи темну сторону близькості. Друга книжка Еліс Фіні у видавничому портфелі.

Чімаманда Нґозі Адічі. Фіолетовий гібіскус

Класичний роман про дорослішання в умовах родинного й політичного тиску. Камбілі та її брат Джаджа зростають у привілейованій, але задушливій атмосфері фанатичної батьківської влади в Нігерії часів військового перевороту. Поїздка до тітки відкриває їм інший світ — свободи, книжок і сміху, — але повернення додому змушує героїню зробити болісний вибір. Тонкий і сильний текст про родину, насильство й надію.

Очікуємо: травень 2026.

Комора

 Мілєнко Єрґович «Рід»  

У романі Єрґович розповідає історію власної родини, а заразом історію Європи і Балкан ХХ століття. Роман складається з багатьох частин — нарисів, репортажів, документів, світлин, реальне тут чергується із вигаданим, утворюючи досконалу цілісність. 

Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченка та Розалії Винниченко

Від Франції до колоніальних Марокко й Індокитаю, модерного Львова і польських курортів розгортається дружба Софії Яблонської, Володимира Винниченка та його дружини Розалії. 

Листування, збережене в архівах Парижа й Нью-Йорка, розкриває мистецькі пошуки дебютантки, вимогливі настанови класика, інтелектуальні суперечки, творчі ревнощі та амбіції. 

Арнон Грюнберг «Тірца»

Майстерна психологічна драма про батька, який вирушає в Африку на пошуки своєї зниклої доньки. А заразом і пошуки спокути. Роман про помилки та найглибші страхи, про любов і складність сімейних стосунків.

Богуміл Грабал «Потяги особливого призначення» 

Новела Богуміла Грабала про дорослішання молодого чоловіка в окупованій німцями Чехословаччині наприкінці Другої світової війни. Мілош, сигнальник на невеликій залізничній станції, обтяжений повсякденними тривогами, вплутується в рух опору воєнного часу. Книжка про внутрішнє дорослішання й звичайне людське життя на тлі війни. 

Горан Петрович «Папір» 

Роман одного із найяскравіших сербських письменників сучасності, майстра магічного реалізму та іронії. Дія розгортається в Італії доби Відродження та починається з історії про виготовлення надзвичайно цінного амальфійського паперу — настільки рідкісного, що його могли здобути лише особливою прихильністю. Неаполітанська королева Джованна II вирушає в особисту подорож до Амальфі, щоб придбати папір для любовного листа. 

Читайте також: Книжки Павлюка, Залужного й іноземне роментезі: бестселери-2025

The post Свіжа верстка 2026: які новинки готують видавці  appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Серед всіх звернень 2888 (для порівняння, у 2024 році — 2314) стосувалися ймовірних порушень закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Найбільше повідомлень зафіксували у Києві — 1117. Також серед регіонів із найбільшою кількістю звернень — Одеська область (445), Харківська (374), Дніпропетровська (261), Київська (105) та Запорізька (58).

Найчастіше громадяни скаржилися на порушення у сфері функціонування вебсайтів та інтернет-представництв — 747 звернень. Ідеться, зокрема, про відсутність або некоректну роботу українськомовних версій сайтів, а також ведення сторінок у соцмережах недержавною мовою.

Ще 547 звернень стосувалися зовнішньої реклами та вивісок — використання недержавної мови в оголошеннях, табличках, рекламних матеріалах і на фасадах будівель. У сфері обслуговування зафіксували 517 звернень, вони стосувалися мовного питання під час надання послуг, телефонних розмов і онлайн-консультацій.

Також порушення фіксували у сфері освіти (196 звернень), інформації про товари та послуги (162), культури (142), діяльності органів влади (115), охорони здоров’я (112), медіа (103) та транспорту (70).

Окрім цього, у 2025 році 53 громадяни звернулися до секретаріату з проханням надати роз’яснення щодо застосування мовного законодавства — зокрема у сферах обслуговування, освіти, медіа, а також щодо норм правопису.

У секретаріаті наголошують, що така кількість звернень свідчить про зростання правової обізнаності громадян.

Як повідомлялося, за 9 місяців 2024 року секретаріат уповноваженого із захисту державної мови отримав 1633 звернення, а у 2023 — 3015. Прротягом 9 місяців 2025 року українці подали 2227 скарг про порушення закону «Про функціонування української мови як державної».

Читайте також: Путівник з історії утисків української мови

Чільне фото: vseosvita.ua

The post У 2025 українці найбільше скаржилися на сайти без української мови appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Журі відзначило, що ця книга є «безкомпромісним свідченням воєнних злочинів і руйнувнувань, які війна принесла кожній людині та кожній родині по всій Україні».

«Розповідь Вікторії Амеліної про російські воєнні злочини в Україні є зворушливим нагадуванням про жертовність журналістки, керованої прагненням говорити правду про життя, зруйновані російським вторгненням. Ця книга є свідченням мужності Амеліної, яка зуміла звернути світову увагу на руйнівні наслідки війни для звичайних українців. На тлі такої кількості пропаганди й дезінформації її доробок зберігається як життєво важливе свідчення того, що сталося і що продовжує відбуватися. Я задоволений рішенням журі, яке було непростим з огляду на виняткову якість книжок, включених до короткого списку», — зазначив засновник фонду, канадський романіст та есеїст Крістофер Ґ. Мур.

Членами журі  цьогоріч стали розслідувальна журналістка і письменниця Клер Гаммонд, директорка Human Rights Watch Asia Елейн Пірсон та професор психіатрії і громадського ментального здоров’я Вільнюського університету Дайнюс Пурас. У спільному коментарі вони зазначили:

«Усіх нас глибоко вразила книжка “Looking at Women Looking at War”. Це мужня робота — і яскраве свідчення життєвого зламу і ролі жінок під час війни, для яких щоденне виживання саме по собі є досягненням. Амеліна показала війну зсередини, водночас не втрачаючи з поля зору пошук рішень, що стало частиною оповіді. Це проникливий текст про серце, душу й жертовність, про людей, які беруть відповідальність у власні руки. Його особлива сила — в усвідомленні того, що сама Амеліна загинула, працюючи над цією книжкою».

Як повідомлялося, Вікторія Амеліна загинула 1 липня 2023 року під час робочої поїздки на Донеччину, коли російська крилата ракета влучила в ресторан, де вона перебувала разом з іншими. Після її смерті зібрані інтерв’ю, щоденникові записи, аудіофайли та нотатки були опрацьовані друзями й колегами, які підготували незавершений рукопис до публікації. У результаті з’явився документ надзвичайної сили — про жахи війни, ціну спротиву та жінок як агенток змін. Книга «Looking at Women Looking at War» на думку журі є важливим документ для майбутнього правосуддя і для майбутніх поколінь.

Окрему відзнаку Honourable Mention журі присудило книзі «The Many Lives of Syeda X» індійської журналістки Неги Діксіт (Footnote Press, Індія). Книга досліджує життя звичайної мусульманської жінки з робітничого класу в сучасній Індії через історію її понад п’ятдесяти робіт за тридцять років, демонструючи порушення прав людини, з якими стикаються мільйони людей у світі.

Вікторія Амеліна — українська письменниця, авторка романів «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», «Дім для Дома» та книжок для дітей. Була волонтеркою, громадською діячкою. Від початку російсько-української війни здійснювала волонтерські поїздки на деокуповані території України. Загинула 1 липня 2023 року внаслідок поранення, отриманого під час ракетного обстрілу росією Краматорська. Окрім неї, обстрілом були вбиті ще 12 людей, 64 отримали поранення. 

У 2024 році Вікторію Амеліну посмертно нагородили спецвідзнакою Prix Voltaire, у 2025 році її книжка «Looking at Women Looking at War» перемогла у премії Джорджа Орвелла. Також на вшанування пам’яті Вікторії Амеліної створили стипендійну програму для письменників.

Moore Prize for Human Rights Writing присуджується щороку за найкращий англомовний нонфікшн, що просуває цінності людської гідності та прав людини. Участь у конкурсі є безкоштовною і відкритою для авторів з усього світу. Переможець премії отримує 1 000 фунтів стерлінгів.

The post Вікторія Амеліна посмертно отримала Moore Prize for Human Rights Writing 2025 appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Для участі у конкурсному відборі Інститутом приймаються до розгляду проєкти щодо перекладу творів сучасної української літератури та суспільного надбання:

• написаних українською мовою;
• опублікованих українським видавцем/видавцями до моменту подачі заявки;
• що будуть повністю завершені та видані до кінця 2026 року;
• що будуть видані накладом не менше 300 примірників.

До розгляду не приймаються заявки на проєкти, виконані в межах Програми попередніх років, щодо:

• перекладів творів української літератури, які вже були перекладені та видані відповідною іноземною мовою у відповідній країні;
• перекладів видань, які не спрямовані на широкий загал (виробничо-практичні, нормативні, довідкові, рекламні, видання для дозвілля);
• перекладів, які були створені (або плануються) через мову-посередника.

Не приймаються заявки на участь у конкурсі від видавців:

• які не виконали свої договірні зобов’язання перед Інститутом в минулому році;
• кінцеві бенефіціарні власники, яких є громадянами держави-агресора, до засновників та/або кінцевих бенефіціарних власників, яких застосовано санкції відповідно до Закону України «Про санкції».

Пріоритетні напрями програми Translate Ukraine 2026:

• класична література,
• література авторів-військових,
• література на тему війни росії проти України,
• література на тему історії і культури України.

Оцінювання проєктів Експертною радою відбувається за критеріями, визначеними у Положенні про Експертну раду з відбору проєктів щодо перекладу творів української літератури іншими мовами, а саме:

І. Літературна якість проєкту

• Значущість твору з урахуванням художньої якості тексту, ідеї, теми, суспільного резонансу.
• Літературні відзнаки, отримані в Україні та за кордоном.
• Наявність видань перекладів твору іншими мовами.

ІІ. Компетентність видавця

• Каталог видань, у тому числі перекладів, на сайті видавництва.
• Спроможність здійснення промоції перекладу.
• Спроможність здійснення дистрибуції перекладу.

ІІІ. Компетентність перекладача (-чки).

• Рівень володіння перекладача(-чки) мовою, якою буде здійснено переклад твору.
• Наявність перекладацького досвіду, в тому числі з інших мов.
• Кількість виданих перекладів з української мови створених перекладачем (-чкою).
• Наявність премій та відзнак перекладача(-чки)

У межах підтримки проєкту Інститут відшкодовує витрати видавництва на:

• придбання прав на переклад твору української літератури на іншу мову та/або сплату грошової винагороди за користування ними (роялті);
• створення об’єкта права інтелектуальної власності – перекладу твору української літератури на іншу мову;
• видання твору української літератури іншими мовами – редакційне опрацювання, підготовка оригінал-макету, створення електронного видання.

Гранична сума витрат, що відшкодовується Інститутом видавцю після реалізації проєкту та підписання акту виконаних робіт, становить 8000 євро або еквівалент у національній валюті України – гривні.

Інститут приймає заявки з 06 січня по 09 лютого 2026 року.

Детальніше про те, як подати заявку – на сайті Українського інституту книги

The post УІК оголосив приймання заявок на програму Translate Ukraine 2026 appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

В коментарях читачі найбільше дивуються, чи вдалося перекладачеві Роману Фомову перекласти Подерв’янського англійською. Видавництвом фігурує українська фансторінка Подерв’янського «Цікаві досліди».

Придбати артбук можна у фаншопі Леся Подерв’янського

Лесь Подерв’янський — український художник, автор сатиричних п’єс. Почав писати перші п’єси наприкінці 1970-х рр. і відтоді написав їх понад 50. Участь у виставках бере з 1976 року, а його картини зберігаються в Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції. «Гамлєт, або Феномен датського кацапізму» та «Герой нашого часу» увійшов у топ-30 українських книжок часів Незалежності («Фоліо», 2006 та «Кальварія», 2006),

Читайте також: Подерв’янський стріляє в Єсєніна — про що українська треш-комедія «Вересень»

The post П’єси Леся Подерв’янського вперше видали англійською appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

У своєму письмі Ікстена завжди зверталася до історії. Її найпопулярніший роман – «Молоко матері» (2015) був перекладений 25 мовами, зокрема й українською — в перекладі Ліни Мельник («Твердиня», 2019). В англійському перекладі книжка отримала назву Soviet Milk.

«Молоко матері» – автобіографічний роман, події в якому розгортаються у 70-80-ті роки минулого століття та відтворюють ставлення трьох поколінь жінок до радянської окупації Латвії. Протягом двох перших років книга перевидавалася десять разів, а її загальний наклад латиською мовою сягнув 25 тисяч примірників (населення Латвії на момент виходу роману – менше 2 млн осіб).

Окрім літературної діяльності, письменниця активно долучалася до формування культурної політики Латвії. Зокрема у 2006 році за підтримки міністерки культури Гелени Демакової співзаснувала один з найвідоміших літературних будинків у Латвії — International Writers and Translators’ House (Ventspils).

У вересні 2019 року авторка приїжджала на Bookforum у Львів, а у квітні 2020 року Нора Ікстена мала приїхати до Києва на Книжковий Арсенал, планувалися зустрічі з читачами також у Вінниці та Одесі. Проте через пандемію тур скасували.

Нора Ікстена з українським виданням та видавцями з «Твердині» на Львівському Bookforum (2019) / Фото: Твердиня

У 2021 році вийшли її романи «Святкування життя», також у перекладі Мельник та «Amour fou: безрозсудна любов у 69 строфах» (обидва у «Саміт-книзі»).

Голова Спілки письменників Латвії Арнас Юндзе назвав смерть Ікстени величезною втратою для національної літератури, а президент Латвії Едгарс Рінкевичс підкреслив, що її внесок у літературу, кіно і театр є неоціненним.

Прем’єр-міністерка Евіка Сіліня наголосила, що творчість Нори Ікстени була їй особисто близькою. «Вона — одна з найвизначніших сучасних латвійських письменниць, чиї твори дуже близькі й мені. Це чесний й сильний спадок для тих, хто сам не пережив жахів війни, але виростав у часи радянської деперсоналізації», — сказала Сіліня.

Ікстена є авторкою понад 25 книг, серед яких романи, збірки оповідань, есеїв та біографічних книжок. Її твори неодноразово екранізувалися та ставилися в театрі. Письменниця була лауреаткою численних національних і міжнародних нагород, зокрема Латвійської літературної премії року та Премії за культурні досягнення – як «найвідоміша у світі латвійська письменниця ХХІ століття».

Нора Ікстена народилася 15 жовтня 1969 року в Ризі. Вона закінчила Латвійський університет за спеціальністю «латвійська філологія», а також навчалася у США в Колумбійському університеті у Міссурі, де вивчала англійську мову та літературу. В інтерв’ю Роузі Голдсміт письменниця згадувала, що вірить у те, що кожен має знайти своє місце у світі, і для себе обрала Латвію, куди повернулася після навчання у США.

Чільне фото: Ekrānšāviņš

The post Пішла з життя найвідоміша латвійська письменниця XXI століття appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.

Кар’єру Ґрінланд уже давно визначає одне нагальне питання: що відбувається, коли культура стає зброєю або простором порятунку в політичній боротьбі? Як дослідниця, що поєднує соціологію, археологію та етику, вона показує, як держави використовують мистецтво, спадщину й колективну пам’ять для легітимації влади або ж — опору. У своїй книжці 2021 року «Ruling Culture: Art Police, Tomb Robbers, and the Rise of Cultural Power in Italy» вона аналізує, як модерні держави перетворюють саме мистецтво на інструмент державотворення — і це тема, яка нині звучить із новою силою в її теперішніх дослідженнях воєнної України.

Сьогодні Фіона Ґрінланд є доценткою соціології та антропології в Університеті Вірджинії, де вона очолює Лабораторію інформатики та аналізу культурної стійкості (CURIA) і керує командою з фіксації воєнних злочинів проти культурної спадщини проєкту Conflict Observatory Ukraine. Робота, яку вона координує, потребує надзвичайної ретельності та не терпить зволікань: звертаючись до розвідданих з відкритих джерел, партнерств на місцях і супутникових знімків, команда документує атаки на українську культурну спадщину – щоб притягнути до юридичної відповідальності та уможливити позови про відшкодування й реституцію. У 2024–2025 роках Ґрінланд була стипендіаткою програми CURE в Саарському університеті, де розширювала це дослідження, вдаючись до компаративістики щодо післявоєнних репарацій. Цього літа Фіона приєдналася до INDEX-Ukraine як афілійована дослідниця.

Вона сміється, говорячи про бюрократію, з теплом згадує колег з польових досліджень і знову й знову повертається до теми солідарності — неформальних, добровільних об’єднань науковців, архівістів і викладачів, які нині визначають етику її галузі. Ця солідарність, за її словами, дуже українська: спонтанна, з імпровізацією й глибоко людяна.

У Львові, між поїздками та польовими нотатками, Фіона Ґрінланд відповідає на запитання із переконанням, що пам’ять культури є політичним актом — і що її захист насамперед означає вміння оберігати відчуття приналежності.

— Ви – докторка археології, а згодом – і соціології, що поєднує дослідження старожитностей із аналізом систем. Ви також працювали у Ешмолівському музеї мистецтва і археології в Оксфорді, а згодом, під час постдокторської роботи в Neubauer Collegium Чиказького університету, звернулися до аналізу того, як культурні інституції інтерпретують пам’ять як форму влади. Відтак, професійна траєкторія поєднує дві ідентичності: польову дослідницю, яка документує фізичні руйнування, і теоретикиню, що розплутує їхню моральну архітектуру. Зараз основний фокус на Україні. Чому й як почалося це зацікавлення і що Ви знали про Україну на початках?

— Усе почалося у 2023 році, коли Державний департамент США запросив мене долучитися до Conflict Observatory Ukraine — програми, присвяченої розслідуванню воєнних злочинів за допомогою досліджень із відкритих джерел. Я ніколи раніше не була в Україні, проте мала досвід вивчення криз культурної спадщини в Сирії. Ше раніше, моя докторська була присвячена пограбуванню та незаконному обігу артефактів в Італії. Ці навички допомогли зрозуміти, що саме відбувається в культурному просторі України, однак дуже швидко стало очевидно, що історії регіону та його інтелектуальні традиції потребують глибшого осмислення. Трансформаційним став процес навчання в українських науковців, архівістів і працівників культури.

Я формувалася як особистість в останні роки Холодної війни. Мені було тринадцять, коли впала Берлінська стіна. Тривалий час я лише туманно розрізняла колишні радянські держави. Як і багато хто на Заході, я несвідомо сприймала Україну як частину росії. Приблизно так, як Каліфорнію сприймають як частину Сполучених Штатів: як регіон, а не незалежну країну. До цього додавалося стійке уявлення про Східну Європу як «буферну зону» між великими державами — простір, який нібито виграє як захищений від прямого конфлікту, але ціною втрати автономії та гідності.

Під час Революції гідності та початку війни росії проти України я почала усвідомлювати, що Україна наполегливо й недвозначно утверджує свою незалежність. І що цей суверенітет становить серйозну загрозу імперському світогляду росії. Втім, у Сполучених Штатах ми не змогли повною мірою усвідомити масштабність цих подій. У публічному дискурсі переважала думка, що йдеться не про внутрішній конфлікт, а про порушення незалежності суверенної держави. Повномасштабне вторгнення 2022 року остаточно прояснило це: Україна бореться не лише за свої кордони, а й за демократію як таку.

У межах роботи в Conflict Observatory моя команда в Університеті Вірджинії співпрацювала з колегами з таких інституцій, як Єльський університет, документуючи злочини проти культури — від пограбування музеїв до цілеспрямованого знищення сакральних об’єктів і історичних пам’яток. Навіть після того, як адміністрація Трампа закрила програму, я продовжила цю роботу у партнерстві з Офісом Генерального прокурора України, Міністерством культури та Консультативною місією Європейського Союзу, зосереджуючись на воєнних злочинах проти культури та реституції культурної спадщини.

— Який стереотип про Україну був найбільш разючим після приїзду в країну?

— Коли я вперше приїхала, один стереотип виявився особливо хибним — уявлення про те, що українська культура нібито закінчується на фольклорі. Я знала про вишиванки й давньогрецькі пам’ятки на узбережжі Чорного моря, але моє уявлення про українську культуру зупинялося десь в античності. Я й гадки не мала, якою багатою та провокативною є її сучасна культура: письменники й мисткині, феміністичні та квір-теоретики, історики архітектури, критичні мислителі, які радикально переосмислюють те, що означає бути українцем. Відкриття цієї живої, творчої тяглості стало для мене однією з найцінніших частин цієї подорожі.

Тож одним із найстійкіших стереотипів, яких мені довелося позбутися, була ідея «обмеженої України» — місця, застиглого у фольклорі, ніби люди тут досі живуть винятково в межах сільських традицій, а не в динамічній, космополітичній реальності. Натомість я відкрила для себе культурний ландшафт, який є сучасним, експериментальним, багатомовним і глибоко вплетеним у глобальні процеси.

Інший стереотип, який для мене — провокативно й водночас корисно — було зруйновано, стосувався уявлення про Україну як монолітну націю: простір, де всі говорять, вірять і поводяться однаково. Звісно, для самих українців це може звучати очевидно, але ззовні багато хто й досі уявляє собі єдину, однорідну національну ідентичність. Під час подорожей і досліджень в Одесі, Києві та Харкові я побачила зовсім інше: мозаїку регіонів, мов і світоглядів. Тут співіснують різні конфесії й секулярні спільноти, українська, російська, кримськотатарська, англійська та інші мови. Саме ця різноманітність понад усе допомогла мені усвідомити, що Україна віддзеркалює складність будь-якого сучасного плюралістичного суспільства.

— Ви — більше ніж спостерігачка. Маючи змогу приїздити в Україну, працювати тут і переосмислювати власні уявлення, як би Ви оцінили зміну громадської думки у Сполучених Штатах щодо України після початку повномасштабного вторгнення? У Великій Британії, наприклад, сприйняття суттєво змінилося після приїзду українців — особливо жінок і родин, які зруйнували стереотипи про біженців. Адже українці започатковували бізнеси, вивчали мову та швидко інтегрувалися у нове середовище. Чи сталося щось схоже у США, чи там історія інша?

— Я почну з двох спостережень щодо Сполучених Штатів. По-перше, в американських містах існують численні громади людей слов’янського походження, зокрема стара українська діаспора. Сьогодні понад один мільйон американців ідентифікують себе як особи українського походження, з найбільшими осередками в Нью-Йорку, Пенсильванії, Нью-Джерсі та Каліфорнії. Те, що я спостерігаю нині, — це нове утвердження цієї ідентичності. Українські американці другого й третього поколінь починають вивчати мову, досліджувати родинні історії та допомагати своїм дітям усвідомлювати, що українське походження є унікальним і вартим пізнання. Це відродження помітне по всій країні й часто ініціюється молодшими родинами та культурними організаціями.

По-друге, йдеться про ширше суспільне сприйняття. У повсякденних розмовах — у літаках, супермаркетах — коли люди дізнаються, над чим я працюю, вони часто запитують:

«Як там українці?» або «Як їм вдається триматися?». Найчастіше говорять про три речі: опір росії, нові технології та національне лідерство.

Багатьох захоплюють українські інновації, зокрема використання дронів, і вони сприймають це як доказ національної стійкості й винахідливості — суспільства, яке мобілізує всі ресурси для самозахисту. Водночас люди гостро усвідомлюють масштаб насильства й те, як війна дронів впливає на життя на землі, й запитують, як українці витримують такий безперервний тиск.

І, зрештою, є Зеленський. У Сполучених Штатах він залишається надзвичайно помітною та особисто шанованою постаттю. Мене не раз запитували, як українці сприйняли його зустріч у Білому домі на початку цього року, і багато американців зізнавалися, що відчували ніяковість через тон тієї розмови. Адже вони визнають гідність і мужність, які він уособлює, і хотіли б бачити такі самі якості у власних лідерах.

Зустріч, без сумніву, «зламала» деякі з небагатьох дипломатичних норм, які ще трималися. Вона ідеально вписується в те, про що ми говорили раніше, — у відчуття часу без правил, у розпад політичних норм. Але американцям запам’яталася не ворожість чи театральність, а врівноваженість Зеленського. Вони пам’ятають, як він тримав позицію, як чітко й прямо говорив про інтереси України в тій кімнаті.

І що цікаво: пересічним американцям справді байдуже, чи був Зеленський у зеленому светрі, чи в офіційному костюмі. Ця деталь майже нікого не хвилює. Те, що вони бачать і цінують, — це переконання, автентичність і відмова грати дипломатію як виставу. У певному сенсі така неконформність дуже глибоко відгукнулася в американській культурі — повазі до людини, яка не змінює себе лише для того, щоб «вписатися» в простір.

І це змусило мене замислитися над третьою річчю, про яку американці часто мене запитують, — про ширший контекст: про те, чим насправді є ця війна. І тут розмова завжди знову повертається до росії. Статус росії в американській політичній свідомості досі глибоко амбівалентний. Для багатьох людей мого покоління, які дорослішали в останні роки холодної війни, росія залишається старим супротивником — силою, що протистоїть принципам, які американців змалку вчать цінувати: свободі, гідності, демократії.

Цей «холодновоєнний» відбиток нікуди не зник. Тому коли вони бачать, як їхній власний президент намагається нормалізувати відносини з Путіним, це викликає справжній дискомфорт. Багатьом американцям незрозуміло, як така «реабілітація» може відбуватися так швидко, якщо, з їхнього погляду, саме Україна реально бореться за ці спільні цінності. Вони можуть не стежити за кожною політичною дискусією чи пакетом військової допомоги, але ідейну спільність вони відчувають дуже чітко.

І попри всю поляризацію американської політики, мені здається, що на рівні окремих людей існує тиха форма єдності. Звичайні американці й далі висловлюють сильну симпатію до України, навіть коли офіційна політика коливається. Вони бачать в українцях тих, хто відстоює демократію в надзвичайно складних умовах, і це відгукується по той бік океану. Це не лише геополітика — це політична культура, спільне переконання, що свободу варто захищати, навіть тоді, коли уряди дають збій.

— Поговорімо про згаданий статус росії. Те, що мене особливо тривожить, — це безперервне просування ідеалізованого образу «великої російської культури». Вона всюди — навіть у попкультурі, де томик «Злочину і кари» слугує скороченим кодом «інтелектуальності», і такий продакт-плейсмент легко впізнати в нещодавніх популярних релізах Netflix на кшталт You чи The Queen’s Gambit. Тим часом росія продовжує вкладати рекордні суми в пропаганду — і майже не зустрічає спротиву. Як, на Вашу думку, ми — дослідники, інтелектуали — можемо почати демонтаж цієї машини: затяжного домінування «великої російської культури» як бренду й інструменту м’якої сили?

— Мені дуже імпонує, що Ви використали термін «продакт-плейсмент», бо саме так я це й сприймаю. Чому, скажімо, ми раптом побачили західних інфлюенсерів в Instagram із пляшками горілки? Це було невинним інтересом — чи частина чогось більшого? І так само, коли вийшов російський фільм — лауреат «Оскара», я пам’ятаю свою реакцію: фільм був цілком пристойний, можливо навіть добрий — але чому саме він переміг? Це був великий тріумф для московського культурного істеблішменту, особливо в час повномасштабної війни проти України.

Ми можемо сперечатися про художню якість таких робіт, але їхнє глобальне визнання сигналізує про глибше явище: про тривалу ефективність російської культурної пропаганди. Це не просто державна підтримка мистецтв — це скоординована культурна стратегія держави. Росія фінансує й просуває вибрані наративи, культивує міжнародну прихильність через інституції та фестивалі, впливає на глобальні організації, аби ті й надалі надавали перевагу її культурному продукту та цінностям. Це м’яка сила, застосована з точністю рекламної кампанії.

Як ви слушно зауважили, такий «продакт-плейсмент» стирає контекст. 

Російську культуру часто експортують як щось «душевне» й трагічне, наділене моральною глибиною, водночас імперські історії гноблення, підневільності й насильства замовчуються. Виникає меланхолійний гламур, відірваний від історії.

У цьому й полягає його спокусливість.

Тим часом пропагандистська машина працює за кордоном на повну силу. Росія й далі вливає кошти в програми «культурної дипломатії»: спонсорує безплатні курси російської мови та літератури в Центральній Азії й по всій Африці, створює медіашколи через нові «вітрини» на кшталт African Initiative, залучає поствагнерівські мережі для формування локальних наративів про «партнерство» і «солідарність». Ці зусилля експлуатують обмежене знання місцевими спільнотами історії та політики регіону, перепаковуючи росію як доброзичливу альтернативу «західному імперіалізму».

Сполучені Штати натомість дозволили власній культурній контрінфраструктурі занепасти. Фінансування медіаграмотності та інформаційної стійкості суттєво скоротилося. І ця порожнеча відкрила москві простір для домінування в емоційних наративах про ідентичність, історію та належність. Це вражає. І це стратегічно. Росія навіть нині витрачає мільярди рублів на друк і поширення російськомовних книжок на окупованих територіях, витісняючи українські архіви й бібліотеки власним контентом.

Росія прекрасно розуміє, що мистецтво, мова й наративи є такими ж стратегічними, як і боєприпаси. Культура — це не ще одна випадкова жертва війни. Це один із фронтів окупації.

— І про дослідження викрадених артефактів. Ваш проєкт «Українська культурна спадщина у воєнний час: політичні та інституційні виклики реституції й репарацій» досліджує знищення та зміну класифікації сотень тисяч українських мистецьких об’єктів, архівів і пам’яток сакрального мистецтва російською владою. Результати цього дослідження показують, що культура сама по собі стала лінією фронту: це не лише символічні втрати, а й стратегічна анексія сенсів.

Насамперед ми працюємо у партнерстві з українцями. В Україні одні з найкращих у світі фахівців з OSINT: дослідники, документалісти, розслідувачі, що володіють високорозвиненими методиками та розуміють цей контекст. Тому ми використовуємо українські джерела, а також відкриті джерела, тобто працюємо й з російськими документами. Зокрема, з документами окупаційної адміністрації. Це і ГРУ, і ФСБ, і колаборанти. Тож ми спираємося на широкий спектр джерел. Я, звісно, не роблю це все сама. У мене є команда, з якою я працюю, зокрема фахівці, які вільно володіють українською та російською. І це справді важливо. Крім того, ми співпрацюємо й з тими інституціями, які тут згадані, — з Офісом Генерального прокурора, МКІП і, власне, з СБУ.

— Чи є у вас якась офіційна кореспонденція з російськими музеями, російськими інституціями — можливо, з омбудсманом чи іншими? Чи зверталися, скажімо, директори українських музеїв або Міністерство культури з вимогами повернути об’єкти чи надати інвентарні списки?

— Я не знаю, чи росіяни або колаборанти на це відповіли б. Але так, такі запити, наскільки мені відомо, були. Це, до речі, дуже цікавий ракурс. Наприклад, коли пограбували Херсонський художній музей: тоді 11 000 творів вивезли до Сімферополя, до музею Тавриди.

І, наскільки я розумію, була подана вимога про їхнє повернення. Але не думаю, що вони їх повернуть. Без застосування сили — ні. Має бути потужний, переконливий юридичний кейс.

— Звісно, ми володіємо інформацією про викрадені об’єкти, проте як ми можемо повернути наше мистецтво?

— Я думаю, що йдеться про багатовекторну стратегію. По-перше, наразі ще не було жодної судової справи. Тож тепер є можливість створити такий прецедент. По-друге — подальші санкції.

Важливо чітко пояснити ситуацію: твори мистецтва передаються у власність рф. Вони не обов’язково вивозяться з окупованих територій вантажівками чи потягами. Вони можуть не поїхати до москви чи санкт-петербурга — вони можуть залишатися, наприклад, у Донецьку. Але для російської федерації це не має значення: вони стають державною власністю росії і частиною російської культури та спадщини.

Нацисти під час Другої світової війни вивезли приблизно 650 тисяч творів мистецтва з усієї Європи до Німеччини, використовуючи вантажівки, потяги тощо. Метод росії інший. Вона не вивозить мистецтво — вона «переносить» росію в Україну. Вона розширює свої кордони, окуповуючи території.

Вона змушує людей ставати росіянами — через примусову паспортизацію, викрадення дітей — і тепер змушує твори мистецтва ставати російськими. Тому я вважаю викрадення культурної спадщини нації таким самим злочином — у цьому випадку – нації, що частково перебуває під окупацією.

— Це підводить нас до поняття когнітивної окупації — і воно здається справді ключовим. Водночас я помічаю, що багато західних дослідників досі вагаються працювати з ним серйозно. В Resilience & Reconstruction ми нещодавно завершили звіт про ландшафт дезінформації у Великій Британії. Наші фокус-групи включали людей, які стежать за російськими пропагандистськими каналами, — несподівано, серед них було чимало держслужбовців, чиї повсякденні рішення непомітно формують публічний простір. Масштаб цього впливу тривожний, і, на мою думку, Британія та Європа досі його недооцінюють.

Натомість ми, українці, навчені читати між рядками — це спосіб інтелектуального виживання, вироблений ще за радянської цензури. Ця навичка, цей вбудований скепсис, не такою мірою притаманна західним суспільствам, де довіра до інституційних рамок залишається сильною — інколи наївно сильною. Тож із Вашої перспективи — людини, яка працювала в Україні, але водночас спостерігає зсередини західної академії, — як Ви бачите цю боротьбу за сприйняття? Чи ми озброєні для протидії когнітивній окупації?

— Когнітивна окупація — справді ключова тема, і Україна стикається з нею одразу з двох боків. З одного — російська когнітивна окупація, спрямована на перезапис української ідентичності; з іншого — більш тонка західна когнітивна окупація, яка часто неправильно розуміє або переосмислює Україну крізь зовнішні оптики. Їхні цілі різні, але обидві однаково спотворюють реальність і завдають шкоди.

Російська версія працює через заперечення понять, ключових для української незалежності: заклики до свободи чи відповідальності тавруються як «неонацизм», а прагнення до Європи — як «натовщина». Це не відкриті політичні дискусії, а навмисне спотворення, покликане придушити українську суб’єктність. Це мовна пастка, яка подає визволення як агресію.

Але не менш тривожним є те, що сама ідея політики опинилася під когнітивною окупацією. Усе знецінюють, відмахуючись словом «політизоване», — і цим нейтралізують справжню дискусію. Коли питання корупції, справедливості чи гідності списують на «це просто політика», громадяни відсторонюються. У цьому й полягає мета: переконавши людей, що все заражене політикою, ви позбавляєте кисню, необхідного для демократичного життя.

У цьому сенсі Україна виконує складну роботу когнітивної деокупації — вона не лише повертає власний наратив, викрадений російською пропагандою, а й кидає виклик західним ментальним рамкам, які досі ототожнюють «росію» зі «слов’янським світом». Це інтелектуальна реконструкція в режимі реального часу.

— З філософської й правової перспективи складається відчуття, що нам бракує самої мови для опису того, що відбувається. Такі поняття, як «права людини» чи «ліберальний порядок», більше не працюють у своєму класичному значенні. Рамки міжнародного права й глобальних інституцій не були створені для конфлікту такого типу. Вони проєктувалися для стримування локальних воєн, а не для системних зрушень на кшталт тих, які спричинила Україна. Україна змінила масштаб: вона надто центральна для глобальних ланцюгів постачання продовольства й ресурсів, щоб її можна було вважати периферійною кризовою зоною, і водночас потужним політичним каталізатором, щоб фігурувати у старій моделі «керованої нестабільності». Проте значна частина світу й досі недооцінює цю економічну та геополітичну вагу.

Якщо ми визнаємо, що наявні концептуальні й правові системи застаріли й продовжують говорити мовою ХХ століття, то що, на Вашу думку, має прийти їм на зміну? Які нові категорії чи визначення потрібні, щоб по-справжньому зрозуміти місце України в трансформованому світовому порядку?

— Я рада, що ви підняли тему «мілітаризації» (weaponization), адже це поняття сьогодні одночасно надуживане й хибно зрозуміле. Моя колега, докторка Кейт Керролл, нещодавно дуже влучно зауважила: нині «мілітаризованим» можна назвати будь-що — і жартома в попкультурі, і серйозно в геополітиці. Коли все стає «мілітаризованим», слово втрачає вагу. А разом із цим ми забуваємо, що коли культура стає зброєю — як у війні росії проти України — гинуть люди.

Це має значення і для академічного середовища. Нам потрібна більша точність у використанні мови. Інакше такі потужні поняття, як «мілітаризація» чи навіть «насильство», перетворюються на метафори, позбавлені наслідків. Якщо блокування соцмереж називають «насильством», то яку лексику ми залишаємо для подвійного ракетного удару по залізничному вокзалу або, як це сталося вчора у Львові (інтерв’ю записане під час Львівського книжкового форуму після найбільшої російської атаки на Західну Україну в ніч на 5 жовтня 2025 року – Авт.), для 700 засобів повітряного ураження, випущених за кілька годин? Це не метафорика. Це реальні, фізичні наслідки війни, в якій культура стала зброєю, а росія свідомо атакує цивільне життя й культурну спадщину, щоб стерти ідентичність.

Фото: Діана Делюрман

І тут ми знову повертаємося до теми когнітивної окупації. На Заході цей конфлікт часто називають «замороженим», але, як переконливо пише українська дослідниця Катерина Зарембо в книжці Ukrainian Sunrise («Схід українського сонця», Човен, 2022), це не «заморожений конфлікт», а «заморожене рішення». Війна триває тому, що з боку Європи та Північної Америки було замало послідовного тиску для притягнення росії до відповідальності. Ця нерішучість — теж форма когнітивної окупації: різновид морального паралічу, який заважає світові побачити довготривалу агресію такою, якою вона є, — неконтрольованим і безкарним державним насильством, що відбувається і через зброю, і через культуру.

— І у центрі всього цього — безкарність. Найпростіше й водночас найнебезпечніше явище: дозволити агресору діяти без наслідків — і світ починає морально руйнуватися. Працюючи у сфері прав людини протягом останнього десятиліття, я знову й знову бачила, як провалюється перехідне правосуддя. Балкани, Уганда, М’янма, Філіппіни, Венесуела — злочини задокументовані, свідчення зібрані, але реальна відповідальність майже ніколи не настає. Відсутність справедливості не зцілює травму — вона її консервує. Як сказала словенська дослідниця Славенка Дракулич у розмові «Dialogues on War»: «Ми хотіли жити, а не боятися своїх сусідів».

Навіть контакт із самим собою стає крихким під окупацією. Я стежу за молодою художницею з Криму, яка веде онлайн-щоденник — я читаю його лише для дослідження, з її згоди — і бачу, як змінюється її внутрішній ландшафт. Вона природно мислить мовою свободи, творчості та самовираження, але з часом з’явилася втома. Можна спостерігати, як спротив перетворюється на виживання або іноді на відчайдушне визнання окупації.

Ще один художник, з яким я працювала, Антік Данов, започаткував тихий протест у Феодосії, розклеюючи прості плакати на стінах: «Вдаю, що війни немає. Вдаю, що я живу у вільній країні. Вдаю, що я закоханий». Більшість плакатів було зірвано, але один рядок лишився — двозначність удавання. Він сказав мені: «Коли я одягаю цю маску, я виживаю. Але що довше її ношу, то менше розумію, хто я».

Це висловлення залишилося зі мною. Ось як виглядає життя під когнітивною та культурною окупацією: щоденне стирання себе в обмін на виживання. Я бачу сліди цього у щоденниках, листах і виступах з Криму сьогодні. Жодне такий крок не є добровільним — це реакція на терор. І саме це лякає найбільше: нас ніколи не вчили виживати так. Нас вчили, радянським способом, вмирати за Батьківщину, а не жити під нею. Для тих, хто в полоні, саме виживання стає і актом спротиву, і джерелом провини. Говорити про виживання незручно; але мовчання лише поглиблює травму. Ми маємо називати виживання тим, чим воно є — моральним, поколіннєвим лабіринтом, який переформатовує ідентичність. І іноді саме ті, хто ще переживає цей досвід, тихо утримують українську землю.

— Це пов’язано з нашою попередньою розмовою про когнітивний простір — оця розірваність між очікуваним героїзмом і перетворенням на жертву. В Україні безліч незаперечних героїв, тривали й тривають неймовірні страждання. Але між ними — численні звичайні люди з різними ідеями, настроями та розбіжностями. І це не слабкість — це людяність.

Частина моєї роботи, і те, що я вважаю суттєвим для ролі своєрідного культурного амбасадора, — нагадувати, що українцям не потрібно бути святими чи мучениками, щоб заслуговувати на підтримку. Визнання їхньої складності означає дозвіл на недосконалість — бо саме так солідарність стає реальною.

Я щиро полюбила українців, і дуже ціную час, проведений в Україні. Розмови охоплюють усе — від політики до домашніх тварин, від поезії до щоденних справ, і моїх колег часто дивує, що люди тут продовжують жити повним, яскравим життям під час війни. Кіно, дружба, музика, гумор — усе співіснує з втратою. Це співіснування і є сутністю стійкості.

Але є й небезпека. Якщо тимчасово окуповані території залишатимуться під контролем (росії – Ред.), загроза не лише матеріальна — вона когнітивна. Тривала окупація роз’їдає нутрощі, заміщуючи відкритість і самосвідомість на страх й нав’язані ідентичності для виживання. Ось чому зараз культура, література та мистецтво настільки важливі: вони стають інструментами когнітивного спротиву, способами зберегти внутрішнє життя.

І те, що я найбільше ціную у роботі тут, — саме цей дух солідарності, який простягається між регіонами та поколіннями. Він відчувається по‑різному в кожному місті, але об’єднує країну. Як стороння спостерігачка, я відчуваю його щодня: поєднання прагнення вперед із глибокою, багатошаровою історією. Це видно в старому місті Львова, у відбудованих університетах Харкова, у багатошаровій історії Одеси біля моря. Це живий архів, і українці пишуть наступний розділ, водночас проживаючи його на власному досвіді.

— Як можна передати ці враження далі, якщо люди самі не переживають цього?

— Бути амбасадором, принаймні так, як я це розумію, означає виступати іноземцем, який допомагає ширшій авдиторії зрозуміти, хто такі українці і які оптики вони пропонують. Це не просто опис викликів, через які вони проходять; це також означає донесення українських ідей та інтелектуальних моделей осмислення у західні академічні простори.

У соціології — і я тут говорю особливо про університети США, — Східній Європі не надають значення як предмету дослідження або як джерелу ідей, а Україні й поготів. Українські науковці майже повністю відсутні у списках літератури. Це прогалина, яку варто усунути, бо Україна має багату соціологічну традицію — від Максима Ковалевського та Микити Шаповала до провідних сучасних дослідників, як Наталія Отріщенко та Володимир Шелухін.

Дослідження тут, особливо за останні роки, дали важливі дані про соціальні наслідки війни: трансформації у сім’ях, громадських мережах і довірі до суспільства. Це одні з найдетальніших соціологічних досліджень будь-якого сучасного конфлікту. Проте західні установи досі сприймають внесок українських науковців як тимчасовий або другорядний, часто запрошуючи їх лише на «заходи солідарності», замість того, щоб інтегрувати їхні роботи в канон навчальних програм.

Отже, частина моєї мети — допомогти змінити цей підхід від короткочасного знайомства до тривалого визнання. Українські тексти, методології та теоретичні моделі мають бути в базі соціології, а не в примітках. 

Справжня когнітивна деокупація означає залучення голосів українських науковців у глобальну дискусію зі світовою академічною спільнотою — і визнання того, що Україна формує майбутнє соціальної теорії, а не просто звітує з периферії.

— А чи можна говорити про певну «трендовість», зростання популярності української тематики в науці?

— Так, але, думаю, важливо одразу уточнити: я не вважаю, що це «тренд» у сенсі інстаграмної моди. Радше багато науковців, особливо в Європі та Північній Америці, нарешті усвідомили, що ми приділяли Україні, українській науці та інтелектуалам надто мало уваги.

Частково це відбувається в межах славістики, бо славістика фактично тривалий час означала російські студії. Тут варто бути абсолютно чесними. Я думаю, що багато фахівців із російських студій зараз це усвідомлюють, шкодують про це і намагаються виправити ситуацію: починають працювати з українськими науковцями, університетами, першоджерелами і, відверто кажучи, вчать українську мову, а не удають, що російської достатньо. Але я сама ніколи не була славісткою.

Я бачу, як дедалі більше соціологів і дослідників культурної спадщини починають нарешті розуміти деякі ключові елементи політики й соціальної історії, які пропонують українська історія та українська наукова традиція.
Але повернімося до вашого запитання. Цього місяця я була в Чикаго на конференції — щорічному з’їзді Американської соціологічної асоціації. Мій виступ був єдиною доповіддю про Україну. Єдиною. Це була п’ятиденна конференція, сотні доповідей, і на мій подив, лише одна стосувалася України. Я спеціально переглядала програму за ключовими словами, бо хотіла знайти інших дослідників України.

Натомість у липні в Празі, на конференції Memory Studies Association, таких доповідей було багато. Тож я думаю, що саме в Європі усвідомлення того, наскільки це важливо, значно сильніше. Ми всі маємо разом вивчати Україну, говорити про неї і вчитися від України. У Сполучених Штатах нам ще дуже багато потрібно зробити.

— Що ближче країна географічно розташована до України, то краще науковці розуміють ситуацію і мають більший інтерес до України. А як щодо Ізраїлю та Палестини на чиказькій конференції?

— Цього було значно, значно більше. Я не знаю, у чому причина. Можливо, в європейських університетах студенти зазвичай стикаються з ширшим спектром історії — ширшою географією. Можливо, ця тема там більше присутня в новинах. Але думаю, географічна близькість справді має значення. Атлантичний океан ніби захищає нас, але водночас він сприяє нашій звичці до самоізоляції.

— Одна з причин, чому ми створили Resilience & Reconstruction, — це створити простір, де українці можуть говорити за себе. Для мене неприйнятно, що багато так званих «експертів» із Східної Європи досі говорять лише російською. Їхні джерела, перспективи та припущення формуються через один мовний канал, і звідти маніпуляції стають легкими. Російська — мова, підкріплена величезною цифровою інфраструктурою та державними наративами. Кожен запит, кожен пошуковий термін може перетворитися на цілу екосистему впливу. І мало хто в академічному середовищі усвідомлює, що все починається не з політики, а з мови. З того, що позначено в словниках, підручниках, навіть у Вікіпедії чи Britannica. Як тільки рамка формується там, усе наступне — інтерпретація, наукові дослідження, навчання штучного інтелекту — поглинає цю упередженість.

— Саме тому мовна різноманітність — це політика! Щоб створювати справедливі системи знань, людські чи штучні, потрібна мовна рівність. І це починається з того, що цю нерівність визнають і називають відкрито.

Що стосується культури — Україна пропонує справжнє багатство «низькосяжного плоду», хоча ця фраза здається несправедливою для такої глибини. Є неймовірні голоси в сучасній літературі, кіномистецтві, перформансі, які виходять далеко за межі кліше «етнічного шарму». Їхня робота говорить сучасною мовою — гібридною, гострою, сучасною. 

Ось справжня історія, яку варто розповідати: Україна не як музейний експонат трагедії чи фольклору, а як жива культура, що веде діалог із глобальною сучасністю.

— Я знаю, що ви працюєте над книжкою про Україну і українську культуру, можете розказати трохи більше? Чому ви вирішили її написати?

— Тому що зараз в українській літературі й інтелектуальному житті відбувається стільки всього, що однієї статті просто недостатньо, щоб це осмислити.

Я пишу цю книжку англійською мовою, і вона буде перекладена українською. Такий формат дає мені простір розповісти довшу історію — про українську літературу і про те, як росія історично намагалася її заперечити й придушити. Це одна з важливих частин книги. Далі я переходжу до сучасного періоду — після здобуття незалежності — і пояснюю, що відбувалося з 1991 року: як нова незалежна держава, Україна, вибудовувала власну книжкову індустрію.

Так само як я не сприймаю національну єдність після окупації як щось автоматичне, я не сприймаю як даність і наявність простору для публікації різних думок і ідей рідною мовою. В англомовному світі про це взагалі не доводиться замислюватися: там тисячі платформ і можливостей.

В українському ж мовному просторі вибір довгий час був дуже обмежений. Тож я розповідаю цю історію як соціологиня — що саме мало статися, щоб з’явився повноцінний, живий український літературний простір. І під «літературним простором» я маю на увазі не лише індустрію, а й мережі, спільноти людей.

Наприклад, я пишу окремий розділ про перекладачів. Українські перекладачі мобілізувалися надзвичайно цікавим чином. Вони працюють волонтерами: перекладають для журналістів, гуманітарних працівників, дипломатів — на додачу до власне літературного перекладу, до якого їх професійно готували.

Я спілкувалася з перекладачами, які казали: «Я насправді перестав(-ла) працювати з романами. Це більше не здається доречним».

— Для кого ця книжка?

— Я пишу цю книжку для широкої аудиторії. Звісно, я хочу, щоб вона зацікавила науковців і дала їм інструменти для пошуку нових понять або для переосмислення вже наявних. Але принципово я орієнтуюся саме на ширше коло читачів.

Як я вже згадувала, книжка вийде англійською мовою, і це, звісно, не означає, що вона адресована лише американським читачам. Англомовна аудиторія є по всьому світу. Мені здається, що багатьом людям, які щось знають про Україну, але не дуже добре орієнтуються в її історії чи складності контекстів, буде цікаво дізнатися про літературний сектор у воєнний час і про ті численні способи, якими українці об’єднувалися, щоб зробити це можливим.

Я також пишу для людей, які мають певне розуміння війни та окупації, але, можливо, не замислювалися глибоко над причинами та наслідками того, що велика світова держава окуповує Україну.

І, мабуть, останнє, що я скажу з цього приводу. Пишучи для широкої аудиторії, я постійно запитую себе: що саме я маю право розповідати як не українка? Я не є свідком у тому самому сенсі, що й українці. Але я хочу знайти спосіб зробити це в партнерстві. Уже зараз я провела 65 інтерв’ю — і це ще не кінець. Це справді великий процес: сотні годин записів.

— Для читачів, які лише починають знайомитися з українською літературою, який би Ви склали базовий список для розуміння культурного та емоційного ландшафту країни?

— Я почну з мемуарів, бо це один із найдоступніших жанрів літератури. І один із найсильніших способів зробити досвід війни зрозумілим для читачів за кордоном. Яскравий приклад — «Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» Вікторії Амеліної (Looking at women looking at war). Багато хто, читаючи її, раптом усвідомлюють щось глибоке про український досвід. Амеліна поєднувала у собі ролі матері, письменниці та дослідниці воєнних злочинів. 

Мемуари — лише один міст. Поезія також передає український досвід за межі країни. Сучасні поети, як Юлія Мусаковська, Остап Сливинський, Артем Чех і Артур Дронь, досліджують теми кохання, стійкості, скорботи й трансформації. Їхні твори показують, що українська література не лише про виживання. Вона про ніжність, гумор і людяність навіть у руйнівні часи. 

І ще є спекулятивний худліт (speculative fiction) — із величезним потенціалом для міжнародного читача. Наприклад, «Амадока» Софії Андрухович — епічний роман про пам’ять і ідентичність, який поступово здобуває нових читачів у перекладі. Ці жанри — мемуари, поезія та спекулятивна література — не просто передають реальність України; вони запрошують читача пожити в її системі цінностей. 

Саме так ми формуємо зацікавленість: просто читаючи, ділячись і обговорюючи ці голоси як частину світового літературного дискурсу. Бо це справді так.

Читайте також: «Chapter Ukraine» – з’явилася платформа з усією інформацією про українські книжки в іноземних перекладах

Інтерв’ю ілюстроване фото з архіву Фіони Ґрінланд 

The post Фіона Ґрінланд: Я й гадки не мала, якою багатою й провокативною є сучасна українська культура appeared first on Читомо | Культура читання і мистецтво книговидання | Усе про книги.