Основним завданням держави Україна має стати забезпечення сталого зростання Рівня життя українців різних соціальних категорій, і підвищення ступеня розвитку українського суспільства. Це – основа могутності нашої країни.

Рівень і Якість життя українців залежать від рівня розвитку економіки України, та від справедливості розподілу результатів її щорічного зростання між усіма домогосподарствами, підприємствами і державою – це один з головних соціальних і економічних законів сучасного світу.

Щорічне планове зростання економіки України, це, з одного боку, завдання для всіх гілок державної влади, з іншого боку,- це джерело для покращення життя людей, та можливість України знайти своє, відповідне потенціалу, місце в геополітичних розкладах сучасного світу.

Важко, з дуже низьким поточним рівнем української економіки у 150 млрд $ (конкуруємо з маленькою Угорщиною, чи, з ще меншим Кувейтом), претендувати на роль економічно та соціально розвинутої країни. Важко розраховувати, що до тебе будуть відноситись не до як жебрака з постійно простягнутою рукою, а як до рівноправного партнера. Саме тому, що ми економічно бідна країна, до нас в світі і відносяться зверхньо, без пошани. Цинічний світ поважає тільки сильних.

Україна повинна мати економіку з розміром ВВП у 500 млрд доларів. Це цільовий показник, який українська влада, не залежно від того, хто приходить до неї, повинна досягти за найближчі 15-20 років.

Зростання економіки залежить від збільшення обсягів товарів та послуг, вироблених українськими підприємствами, проданих на внутрішньому та зовнішніх ринках. В свою чергу, обсяг необхідних до продажу товарів та послуг залежить від можливості їх виробництва. Що, в свою чергу, залежить від потужностей виробництва, та інвестицій, які вкладаються в їх розвиток.

Таким чином, головними рушіями розвитку української економіки є стимулювання розвитку внутрішнього споживчого ринку, збільшення продажів товарів та послуг на експорт, та залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій в зростання можливостей виробництва необхідної кількості товарів та послуг.

Інвестиції в основний капітал мають декілька важливих особливостей. Їх вкладання підвищує, в довгостроковій перспективі, потенціал виробництва. А, в короткостроковій, збільшує рівень доходів людей в суспільстві, що стимулює зростання внутрішнього ринку споживання необхідних товарів та послуг.

Які галузі української економіки мають перспективу росту? В які галузі є сенс сьогодні вкладати значні інвестиції? З тим, аби ці державні та приватні інвестиції дали імпульс зростання тій галузі, що стане драйвером динамічного зростання економіки країни.

Насправді, таких галузей багато. І розвиток багатьох із них може мати мультиплікативний ефект на зростання суміжних галузей, та української економіки, взагалі.

Вибір напрямку економічного розвитку залежить, насправді, від того, до якої моделі розвитку ми схиляємося,- довго та важко наздоганяти розвинуті економіки, чи вже зараз задати тренд на випередження. І формувати стратегію економічного розвитку у відповідності до надЦілей – досягти розмірів ВВП у 500 млрд доларів, та стати провідною країною в одному з важливих для сучасного світу напрямків.

Чому б нам не поставити перед собою стратегічну Ціль стати 1-ю (першою) країною в світі, що переведе свою транспортну інфраструктуру на екологічну електричну модель?

Тим більш, що, по-перше, у Національній транспортній стратегії 2030 закріплене бачення електромобільного майбутнього країни.

По-друге, відповідно до закону«Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Україна зобов’язана знизити викиди у сфері транспорту на 30%.

Крім того, це виконання європейської директиви 2009/33/ЄС «Щодо просування чистих та енергоефективних транспортних засобів автомобільного транспорту» та анонсування Green Deal в Україні.

В нас є така можливість. В нас є можливість стати однією з перших країн в світі, що відмовиться від імпортування та виробництва авто з ДВЗ (дизельних та бензинових автомобілів). Тому, що, як це не парадоксально, в нас відстала, інституціонально не розвинута економіка, в якій нема потужних автомобілебудівних компаній, що, на кшталт західних автомобільних корпорацій-монстрів, створюють потужні лобі проти прискорення темпів розвитку електричного транспорту.

Ми вже сьогодні можемо розробити стратегію створення провідної галузі української економіки – виробництво електромобілів. Легкових, вантажних електромобілів, електричного громадського транспорту, сучасного залізничного електрифікованого транспорту. Та, сконцентрувавши необхідні дослідницькі, наукові, індустріальні ресурси, та залучивши необхідні інвестиції, можемо починати реалізацію цієї стратегії.

Що нам дасть розвиток цього напрямку, та бажання досягти амбітної Цілі – Україна перша країна в світі, що перейшла на експлуатацію виключно електричного транспорту?

-       Позиціонування України на світоглядній та геополітичній мапі світу. Переходимо від статусу економічного, соціального, управлінського, регіонального аутсайдера до статусу Лідера в багатьох аспектах

-       Вирішуємо значну частину екологічної проблеми в країні

-       Задаємо тренди та приклади для багатьох країн світу

-       Реалізовуємо стратегію економічного розвитку країни

-       Реалізовуємо та розвиваємо науковий та освітній потенціал держави

-       Покращуємо Рівень та Якість життя людей в країні

-       Об’єднуємо людей в суспільстві навколо надЗавдання, надЦілі. Навколо Національної ідеї – покращення Рівня та Якості життя в країні за рахунок динамічного економічного розвитку

-       Змінюємо поточну ментальність українців з меншовартості на лідерів

Що нам дасть розвиток галузі виробництва електротранспорту з точки зору економіки?

-       Галузь стане драйвером для розвитку всієї української економіки

-       Почнеться інтенсивний розвиток суміжних галузей – наука і освіта, металургія з доданою вартістю, машинобудівництво, хімічна галузь, сучасна електроенергетика, транспортна інфраструктура, фінансовий та банківський сектори

-       Підвищення доходів працівників за рахунок попиту на кваліфіковані кадри

Однією з важливих умов розвитку електротранспорту в країні є необхідність модернізації електроенергетичної системи України. Яка, в тому стані, що знаходиться сьогодні, не зможе впоратись зі значним зростанням обсягів споживання електроенергії, та управлінням передачі електроенергії децентралізованим джерелам цього зростання.

Об’єднана електроенергетична система (ОЕЕС) України, що забезпечує виробництво електроенергії (атомна, теплова генерація, гідроенергетика, виробництво електроенергії з відновлюваних джерел), її транспортування по всій території країни, регіональний розподіл та доведення до кінцевих споживачів, знаходиться в поганому технічному, організаційному, та управлінському стані.

Головні технічні проблеми та загрози діючої ОЕЕС України:

-       Критична ступінь амортизації магістральних, розподільних мереж, та трансформаторних підстанцій

-       Критична ступінь амортизації теплової генерації, що вже за 3-5 років може остаточно зупинитись

-       Не стабільна робота атомної генерації, що призводить до наявності ризикових проблем в ній

-       Не врегульована операційна діяльність виробництва електроенергії з відновлюваних джерел. Що призводить до пікових навантажень в електросистемі

-       Відсутність необхідних обсягів потужностей для акумулювання надлишкової електроенергії, та потужностей для її балансування

-       Відсутність автоматизованих програмно-апаратних комплексів збору та обробки інформації про параметри електроенергії в критично важливих місцях електроенергетичної мережі. Що не дає можливість ефективно диспетчерізувати режими генерації, транспортування та розподілу електроенергії в системі

-       Відсутність механізмів автоматичного регулювання параметрів мережі в залежності від зміни показників якості електроенергії в критично важливих точках

-       Відсутність механізмів прогнозування та профілактики передаварійних станів в системі, та механізмів автоматичного відновлювання елементів мережі транспортування електроенергії, та вмикання резервних шляхів транспортування, у випадках аварійних відключень

-       Недосконалість організаційної побудови взаємовідносин операторів ОЕЕСУ, та учасників ринку електричної енергії України

Наявність вищевказаних технічних та організаційних проблем в ОЕЕС України призводить до значних втрат електроенергії в ній, що доходять до 20%, та одного з найгірших в Європі показників SAIDI – перерв у постачанні електроенергії кінцевому споживачу на рівні 700 хвилин у рік.

Більш того, зростання обсягів децентралізованої генерації електроенергії з відновлюваних джерел (вже сьогодні введені в експлуатацію потужності складають більше 8 тис мВт), за умов відсутності необхідних обсягів маневрування та акумулювання надлишків енергії, вже найближчим часом може привести до локальних, а, при поганому розвитку подій, і до загальносистемного блекауту.

Виходячи з вищенаведеного не важко зрозуміти, що електроенергетична система України потребує значної модернізації. Інакше, завданням буде не інтеграція в європейську електроенергетичну систему, а порятунок застарілої моделі забезпечення електроенергією українських споживачів. І критична інфраструктура держави може стати в прямому сенсі – критичною.

ОЕЕС України потребує модернізації. Але, є сенс не просто відновлювати її елементи (джерела генерації; магістральні та розподільні мережі; трансформаторні підстанції; інформаційні та моніторингові комплекси), а модернізувати її у відповідності до сучасних вимог розвитку децентралізованої генерації та споживання, та проривної стратегії електрифікації транспортної інфраструктури країни. Потрібно застосування нового енергоефективного обладнання та нових технологій, що забезпечують зниження витрат при виробництві та передачі електроенергії, зниження рівня втрат при транспортуванні теплової та електричної енергії, оптимізацію величини і розміщення резервних потужностей, покращення якості електроенергії, що доставляється споживачам.

Концепція нової ОЕЕС України

Сучасна ОЕЕС України – це Інтелектуальна (SmartGrid) електроенергетична система на основі мережі з елементами активної адаптації та трансформації. Де всі учасники (генерація, транспортування, споживачі) приймають активну участь в процесах виробництва, передачі, та споживання електроенергії

В складі нової інтелектуальної електроенергетичної системи (ІЕЕС) електрична мережа перетворюється з пасивного пристрою транспортування та розподілу електроенергії в активну середу, параметри і характеристики якої змінюються в реальному часі, в залежності від режимів роботи енергосистеми.

Для забезпечення нового підходу до їх роботи магістральні та розподільні мережі облаштуються сучасними швидкодіючими пристроями силової електроніки, накопичувальними (акумуляторними) потужностями, та програмно-апаратними комплексами, що забезпечують он-лайн отримання інформації про стан будь-яких елементів системи, та параметрів електроенергії в критичних точках мережі. З автоматичним формуванням керуючих сигналів, що, в разі необхідності, трансформують топологію сегментів мережі, та змінюють режими роботи всієї мережі ІЕЕС, або окремих її ділянок.

Реалізація концепції ІЕЕС спрямована на досягнення якісно нового рівня ефективності її функціонування та розвитку, а також на підвищення системної надійності та пропускної здатності, підвищення якості та надійності електрозабезпечення споживачів.

Більш детально про концепцію ІЕЕС України читайте ( Інтелектуальна електроенергетична система України )

Впровадження нової моделі інтелектуальної електроенергетичної системи в Україні дозволить знизити рівень втрат електроенергії з поточних 20% до 5-8%, зменшити показник SAIDIз сьогоднішнього 700 хвилин/рік до рівня 10-20 хвилин/рік, покращити якість забезпечення електроенергією споживачів, збалансувати асиметричні децентралізовані обсяги виробництва та споживання електроенергії,  збільшити питому вагу генерації електроенергії з відновлювальних джерел в структурі загальної генерації. Що, в свою чергу, дасть можливість значно покращити екологічну ситуацію в країні, та вплине на економічний розвиток в державі.

Запись Потрібно не наздоганяти, а випереджати впервые появилась Павел Роднин.

Інакше, вже навіть найближчим часом, повний, або локальний блекаут, може стати неминучим.

Занадто серйозними стали технічні і технологічні проблеми, що накопичувалися в системі роками, і занадто глибоко зайшли організаційні протиріччя в моделі взаємин, — генерація, передача, балансування, розподіл, продаж, споживання.

Події, що відбуваються в об’єднаній електроенергетичній системі (ОЕЕС) України, в останні місяці, з усією очевидністю показали, що компромісами і напівзаходами, вже обійтися неможливо.

Впровадженням чергових посередників при взаєморозрахунках між учасниками системи, підвищенням тарифів «Укренерго» на транспортування електроенергії, незначним скороченням вартості «зеленої» генерації — відновлюваних джерел (ВДЕ), або, навіть, введенням модних, і активно лобіює RAB-тарифів, ситуацію вже не виправиш . Лише тільки відтягнеш агонію, дозволивши комусь непогано, але короткотермінове, нажитися.

Ситуацію в ОЕЕС України можна виправити, лише провівши кардинальні, що відповідають сучасним тенденціям зростання розсіяної генерації і «плаваючого» споживання, технічні, технологічні та організаційні зміни.

Зміни, засновані на довгостроковому (20-ти літньому) стратегічному плануванні зростання споживання електроенергії, відповідно, моделі її генерації, і схеми її транспортування, від виробників до споживачів.

Якою ж має стати електроенергетична система України? Яким вона повинна відповідати критеріям, щоб стати не тільки кровоносною системою економіки України, а й каталізатором технологічного, економічного, і екологічного розвитку суспільства?

Яким основним вимогам повинна відповідати нова система?

• Гнучкість

Мережа повинна підлаштовуватися під потреби споживачів, і можливості виробників електроенергії

• Доступність

Мережа повинна бути доступна для нових користувачів. Причому, як для виробників (з ВДЕ), так і для спонтанних споживачів (електро-автомобілі)

• Надійність

Мережа повинна гарантувати якість постачання електроенергії, і захищеність від будь-яких впливів

• Економічність

Застосування інноваційних технологій, які зменшують втрати в мережі, і скорочують частку невідновлюваних джерел

Які основні завдання та функції нової мережі?

• Створення високоінтегрованих інтелектуальних магістральних (технологія mesh-мереж) і розподільних електричних мереж в ОЕЕС України

• Активний розвиток розподіленої генерації

• Створення ефективних накопичувачів (акумуляторів) для покриття неравномерностей графіка навантаження

• Розвиток механізмів компенсації реактивної енергії (гнучкі FACTS системи передачі змінного струму на основі сучасних приладів силової електроніки)

• Створення і впровадження централізованих систем протиаварійного керування ОЕЕС України

• Створення інформаційно-керуючого комплексу оперативно-диспетчерського управління в режимі реального часу з автоматизованими системами прийняття рішень

• Створення автоматизованих систем управління попитом на електроенергію

• Розробка та впровадження технологічних і організаційних основ інтелектуальних електричних мереж (Smart Grid)

Так, це все не прості завдання, що вимагають сучасних знань і технологій.

Так, це завдання, що вимагають серйозних фінансових інвестицій.

Але, при всьому цьому, розвиток електроенергетичної системи, це не тільки вирішення проблем забезпечення зростаючого попиту на електроенергію, а й каталізатор розвитку економіки України, і рішення значного обсягу екологічних проблем.

Запись Інтелектуальна електроенергетична система України впервые появилась Павел Роднин.

Летнее безвременье заканчивается. Политическая жизнь (если ЭТО можно так назвать) в нашей стране входит в свой очередной этап турбулентной неопределенности.

Особенно, если учесть то, что это предвыборный период. Период, который должен закончиться тем, что во главе нашего государства появятся какие-то новые лица, которые, очередной раз, поведут страну в непредсказуемом направлении.

Очевидных Лидеров общественного мнения нет, современных идей нет, концепций развития государства и общества, к сожалению, тоже нет.

Очевидно лишь то, что все основные политические игроки и гражданское общество сходятся во мнении, что существующая Система зашла в тупик.

Именно поэтому появились робкие, пока больше похожие на тестирование реакции общества, предложения о необходимости поиска нового пути Украины. Новая Стратегия, новый Курс, новый общественный Договор, новая Конституция…

Да, необходимость новой Украины очевидна. Как и очевидна неизбежность смены существующей Системы, Системы, которая привела Украину на порог внутрисоциального и внешнеполитического конфликта, шаг за который (порог) может довести наше государство до риска стимулируемого и управляемого, извне, распада.

Систему необходимо менять. Вот, только, что на что? Что нам нужно понимать под заменой Системы? Что мы вообще привыкли называть Системой, редко задумываясь о реальном значении тиражируемого термина?

Система – это система социально-экономических отношений, которая сложилась в государстве и обществе, система, которая определяет механизмы производства материальных благ в обществе, и принципы распределения в этом обществе произведенных экономических результатов.

Система общественно-экономических отношений, являясь общественной формой, в которой идет производство материальных благ, одновременно представляет собой фундамент любого государства. Он (фундамент) определяет общественное сознание и волю живущих в государстве людей, а тем самым и все остальные существующие в нем общественные отношения.

В отличие от социально-экономических связей, которые по своей природе материальны, объективны, и независимы от сознания и воли людей, все прочие общественные связи — отношения волевые, субъективные. Общественное сознание совокупно с волевыми общественными отношениями представляет собой надстройку над социально-экономическим фундаментом.

Общественный Договор, Концепция и Стратегия развития нашего государства, Конституция Украины – все это составные элементы субъективной надстройки общественных отношений, находящейся над фундаментом социально-экономических отношений, объективно, независимо от воли украинского общества, сложившихся в нашем государстве.   

Именно поэтому, если мы хотим что-то менять в нашей стране, начинать нужно не с Общественного Договора, не с Новой Конституции, а с обсуждения вариантов смены системы общественно-экономических отношений, смены общественно-экономической формации, которая, за последние два десятка лет, сложилась в Украине. А, затем уже, возвращаться к обсуждению субъективных элементов общественных отношений, соответствующих новой системе социально-экономических отношений.

Еще раз: Система общественно-экономических отношений,- это механизм производства материальных благ в государстве, и принцип распределения этих благ в обществе.

История человечества знает несколько основных типов общественно-экономических формаций: рабовладельческая, патриархально-директивная, феодальная, социалистическая, капиталистическая, и, даже, гипотетически, коммунистическая.

Какая формация действует сегодня в Украине?

Ее сложно даже идентифицировать. Потому, что в нашей стране доступ к национальным ресурсам – монопольно-феодальный, механизм производства экономических результатов – олигархически-рабовладельческий, а принцип распределения экономических благ – олигопольно-административный.

Эта Система – нежизнеспособна. Потому, что она антисоциальна, не саморепродуктивна, экстрагирует экономические блага в пользу нескольких человек в государстве, и не дает возможности полноценно жить и развиваться людям в обществе.

Развитые демократии давным-давно поняли, что основной ценностью любого развитого общества, любой развитой экономики, являются люди. Именно они, с помощью необходимых технологий и производственных факторов, генерируют добавленную стоимость продукции. Именно они же, наряду с постоянным ростом доходов, являются потребителями этой продукции. В их воспитание, образование, производственные навыки, здоровье, культурное и духовное самочувствие имеет смысл вкладывать деньги и усилия, потому, что именно они являются основным источником экономического роста своих стран.

Так какая Украине нужна прогрессивная Система общественно-экономических отношений? Система, которая сможет создать эффективный механизм управления ограниченными экономическими ресурсами, и сделает акцент на развитии Человека в украинском обществе.

Мы можем, конечно, очередной раз заняться изобретением колеса, пороха, или, даже, двигателя внутреннего сгорания. Но, затем, с удивлением обнаружить, что это уже давным-давно изобретено, и успешно эксплуатируется.

В современном мире есть государства, которые нашли собственные пути, собственные инструменты эффективного развития, и, достигнутые ими социальные и экономические результаты, впечатляют. Почему бы нам не воспользоваться их опытом? Нет, речь, конечно, не идет о бездумном его копировании. Речь идет о профессиональном анализе причин их успеха, и возможном проецировании некоторых из них на наши украинские реалии.

Можно, конечно, обернуться в сторону американского континента, или присмотреться к быстрорастущим странам азиатского региона. Но, на мой взгляд, рядом с нами есть европейские соседи, чей опыт экономического развития, и чьи достижения в области социального благополучия могут стать для нашей страны образцом для подражания на многие годы, а то и десятилетия, вперед.

Швеция, Норвегия, Дания, Финляндия, Исландия, страны скандинавского региона, которые уже много лет являются признанными лидерами в различных мировых экономических и социальных рейтингах.

Индексы экономического и человеческого развития, человеческого счастья, наиболее благополучных государств, качества образования, низких показателей безработицы, уровня доходов на жителя страны, и т.д. и т.п.

Достигнутые этими государствами результаты заслуживают того, чтобы мы обратили пристальное внимание на те модели социально-экономических отношений, которые эти государства у себя внедрили, и которые позволили добиться таких выдающихся достижений.

Что объединяет эти страны? То, что их развитие построено на, так называемой, Скандинавской модели общественно-экономических отношений. Модели, которая успешно сочетает прогрессивные, и подтвержденные результатами, отдельные элементы и принципы капитализма и социализма. Капиталистический механизм функционирования государственной экономики, принцип рыночных отношений и свободной конкуренции, дополнен социалистическим инструментом справедливого распределения общегосударственных экономических результатов. Скандинавская модель представляет собой золотую середину между капитализмом и социализмом, соединение наиболее удачных элементов обоих систем.

Скандинавская модель основывается на принципах равенства возможностей людей в обществе, справедливом распределении богатств, общественной ответственности за тех, кто не может обеспечить себя минимальным набором для достойной жизни, содействием социальной мобильности, стремлением к всеобщей занятости, гендерному равенству.

Главной особенностью этой модели является всеобщность социальной защиты населения, как гарантированного права всех граждан, обеспеченного государством. Модель отличается высокой ролью государства в обобществлении доходов и общенациональными социальными механизмами управления. Государство обеспечивает высокий уровень качества и общедоступность социальных услуг (в том числе бесплатное медицинское обслуживание, образование и т.п.).

Давайте тезисно обозначим основные преимущества Скандинавской модели социального государства, то, что делает ее привлекательной для внедрения во многих развивающихся странах, включая нашу:

-  Все люди в обществе имеют одинаковую ценность, независимо от возраста, социального положения, и производительности. Общество не может отказаться от слабых элементов и должно предоставить им возможность удовлетворения своих потребностей

- Всеобщность (универсализация) социальной защиты населения, как гарантированного права всех граждан, обеспеченного государством

- Социальная защита должна быть непрерывной, всесторонней, адекватной социальным рискам, охватывать все сферы жизни человека. Социальная защита должна быть гибкой, доступной и способной выравнивать социальные условия для всех групп населения

- Отсутствие резких контрастов между богатыми и бедными, высокая политическая и социальная стабильность

- Все должны иметь равную возможность получить образование, квалификацию и оплачиваемую работу, т. е. стать нормальными, самообеспечивающимися членами общества

- Государство выполняет ключевую роль, обеспечивая граждан бесплатным образованием и здравоохранением, развитой инфраструктурой, высокими пенсиями и др. При этом государству удается держать качество этих услуг на очень высоком уровне

- Люди научились друг с другом договариваться и совместно решать общие проблемы через демократические процедуры

- Люди видят высокую отдачу государства и не видят в нем коррупции

- Государство осуществляет справедливое распределение экономических результатов и общественных благ, что способствует эффективному экономическому росту и социальной справедливости в обществе

- Рост численности и эффективности среднего класса обеспечивает политическую и социальную устойчивость в государстве и обществе

Все это возможно при эффективном развитии экономики, справедливом распределении экономических результатов, и при достаточно высоком уровне развития гражданского общества.

Так, почему бы нам не начать строить новое государство – «Республика Украина», социально ориентированное государство, в основе которого положены базовые элементы Скандинавской модели системы общественно-экономических отношений, доказавшей, на примере успешных стран, свою человечность и эффективность.

А, Новый Общественный Договор, Новая Конституция нашего государства, станут отражением прогрессивной Системы социально-экономических отношений, общественными соглашениями, которые закрепят выбор украинского народа.

Запись Скандинавская модель социального государства впервые появилась Павел Роднин.

Фахівці Міністерства економічного розвитку спільно з фахівцями Міністерства фінансів, НБУ, профільних інститутів НАН України розробили і опублікували Консенсус-прогноз «Україна: перспективи розвитку».

В опублікованому Консенсус-прогнозі наведено основні прогнозні показники економічного і соціального розвитку України на 2018-2021 роки.

Прогнозів, макроекономічних показників, планових цифр багато. Аналізувати і коментувати їх все цікаво, але довго, і утомливо для неспеціалістів.

Є в прогнозі кілька базових макроекономічних показників, які важливо проаналізувати. І, якщо вони, в своєму вигляді, досить точні, то можна зробити невтішний висновок: Україна, в найближчі роки, точно не буде знаходитися в стані ефективного економічного розвитку. Цей консенсус-прогноз, заснований на реальних макроекономічних передумовах, відображає ситуативний, безсистемний і суб’єктивний підхід представників сьогоднішньої державної влади до економічного і соціального розвитку в Україні.

В державі немає точного плану, і немає чіткої програми соціально-економічного розвитку суспільства і країни. Все в режимі ручного керування.

Щоб не бути голослівним. Основні показники, на підставі яких можна зробити вищенаведений висновок:

Приріст номінального ВВП в доларовому еквіваленті, за наступні чотири роки, складе 34%, з 112 млрд $ в 2017-му році, до, практично, 150 млрд $ в 2021-м.

Начебто, дуже непогано, особливо, якщо порівнювати з динамікою попередніх 4-х років.

Але, при цьому реальний ВВП, за 4-е роки, виросте на незначні 14%. Що, при очікуваній динаміці споживчої інфляції, за ці роки, в 41,5%, не дозволить адекватно підняти принизливо низький рівень життя українських жителів.

Тобто, прогнозний (що далеко ще не факт) розвиток національної економіки, не стає основою для поліпшення життя людей в країні.

Зростання економіки України передбачається досягати монетарними, а не економічними методами. За рахунок інфляції і девальвації. А, це, не просто методологічна помилка. Це тупиковий напрямок, що дає ситуативний, короткочасний приріст економічних показників, але, в довгостроковій перспективі, приводить до значних перекосів в економічній і соціальній сфері.

Не може рости реальний сектор економіки, якщо приплив прямих іноземних інвестицій в основний капітал держави за 4-е роки складе нещасні 13,8 млрд $. При тому, що для підвищення економічного потенціалу України, що забезпечує цивілізоване зростання економіки, нам, за ці роки, необхідне залучення інвестицій на рівні 40-50 млрд $.

Для економіки, яка передбачає динамічний розвиток, у нас існує і планується абсолютно невірне співвідношення між споживанням, накопиченням і чистим експортом в структурі ВВП.

Таке прогнозне співвідношення між споживанням і накопиченням: 77% до 23% в структурі ВВП до 2021 року, між споживанням і валовим нагромадженням основного капіталу, характерно для нерозвинених країн, які просто проїдають свої ресурси, не вкладаючи їх в розвиток країни.

Щорічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в 6-7 млрд $.

Сукупний державний борг України, який до 2021 року виросте з нинішніх 2,14 трлн грн до 2,57 трлн грн (83 млрд $). Борг, який ще довго буде обкрадати наших дітей.

Це основні макроекономічні показники, які чітко характеризують, що Україна перебуває в стані економічної стагнації. І, в найближчі роки, говорити про поліпшення ситуації підстав немає.

Більш того, з урахуванням погашення зовнішніх зобов’язань, сумарний пік яких, в обсязі 20 млрд $, доведеться на найближчі 3 роки, є дуже великі ризики перейти в переддефолтний стан, який загрожує непередбачуваним розвитком, як для самої української держави, так і для її мешканців.

Ми починаємо входити в чергову зону турбулентності. І, з урахуванням макроекономічних перекосів, які накопичувалися роками, і посиляться в наступні кілька років, і з урахуванням відсутності чіткої програми економічного розвитку України, ця турбулентність може зруйнувати, і без того слабку, конструкцію нашої держави.

А ми вже починаємо гратися в передвиборні ігри …

Запись Куди нас ведуть? впервые появилась Павел Роднин.

У нас є відмінне географічне положення, що дозволяє швидко і ефективно доставляти різноманітні товари в Європу, на Балкани, на Близький Схід і в Азію.

Ми володіємо величезними площами родючих земель, які, при правильній організації та сучасних технологіях, дозволять забезпечити якісними продуктами харчування велику кількість наших сусідів і друзів.

За кількістю, різноманітністю і цінністю корисних копалин, які зберігаються в наших надрах, якості ґрунтово-кліматичних умов, Україна входить в топ-5 держав в світі.

24 мільйони достатньо кваліфікованого, а, найголовніше,  що швидко навчається і бажає працювати, працездатного населення. 10 мільйонів з яких не знають, чим себе сьогодні зайняти.

Потенціал у країни неймовірний. Питання в тому, що потрібно зробити, щоб цей потенціал реалізувати.

Стабільно зростаючий споживчий ринок Європи постійно потребує різноманітних товарів широкого вжитку: продукти харчування; електронні девайси; одяг та взуття; електропобутові прилади та сантехніка; меблі та спортивне приладдя; дитячі іграшки та багато, багато іншого.

Сьогодні, європейський ринок цих товарів заполонили азіатські, і, особливо, китайські виробники. Витіснивши, або, принаймні, значно посунувши традиційні європейські компанії.

За рахунок чого? За рахунок низьких, незважаючи на складну логістику доставки, цін.

Покупець реагує на ціну. Довіряючи тому, що з її зниженням, якість залишиться тією самою. Але, чудес не буває. Китайський товар, значно вигравши в ціні у європейського, значно ж йому програв в якості.

Європейський покупець виявився перед дилемою: що вибирати,- дешеве, але низькоякісне, або якісне, але дороге.

І, в цьому наш шанс. Шанс держави, що знаходиться на кордоні з Євросоюзом, яка, при продуманій, і, найголовніше, вірно реалізованій політиці, може стати найбільшим європейським виробником товарів широкого споживання.

Ми можемо навчитися виробляти широкий спектр споживчих товарів досить високої, очікуваної європейськими споживачами, якості, за цінами конкуруючими, з урахуванням логістики, з азіатськими.

Ще раз, — у нас все для цього є. Є необхідна сировина, якої немає у більшості країн світу. Є унікальні ґрунтово-кліматичні умови. Є вигідне географічне положення. Є працездатні, кваліфіковані і недорогі людські ресурси. Є, поки ще, значний науковий потенціал.

Немає, поки що, доброї волі, технологій та інвестицій. Але, як показує світовий досвід, найскладніше в цій зв’язці — добра воля. Все інше ми в змозі залучити.

Безумовно, замахнутися завтра на високо конкурентні зовнішні ринки, не навчившись виробляти якісну і недорогу продукцію — безглуздо.

Але, у нас є чудовий полігон відпрацювання технологій і поступового нарощування виробничих потужностей — внутрішньоукраїнський споживчий ринок.

Цей ринок, за рахунок своєї хронічної незабезпеченості, на багато років вперед може стати локомотивом економічного розвитку України. Стимулюючи зростання виробництва сукупного національного продукту, що продається, спочатку, українським споживачам, а, в подальшому, і споживачам на зовнішніх ринках.

Цим шляхом, шляхом продуманого імпортозаміщення, шляхом стимулювання зростання власних внутрішніх споживчих ринків пішли, свого часу, більшість економічно розвинених держав. Цим шляхом, до речі, сьогодні йде і Китай.

Якщо сьогоднішня, а, скоріше, вже завтрашня українська державна влада, почне структурувати і розвивати внутрішній ринок, в країні почне рости попит на широкий асортимент товарів і послуг. В Україну неминуче хлинуть інвестиції. Вільних грошей у інвесторів багато, а перспективних незабезпечених ринків дуже і дуже мало. А слідом за інвестиціями прийдуть і сучасні технології.

Такі закони вільного ринку відкритих економік.

Що нам потрібно робити?

Для початку, зробити аудит всіх товарів та послуг, якими користуються, або могли б користуватися українські споживачі.

Далі, зробити виміри споживання цих товарів і послуг на душу (per capita) населення. Порівняти ці показники з показниками інших, аналогічних українському, ринків, і визначити потенціал зростання споживання цих товарів для українців.

По товарах, які мають значний потенціал зростання, продумати спеціальну політику держави, сегментувати їх в окремі, можливо нові, галузі національної економіки, які матимуть індивідуальні умови протекціоністської політики держави, що стимулюють розвиток цих галузей.

Потенційний обсяг споживання товарів кожної галузі, відповідний потенційному обсягу можливого виробництва, стає показником, ціллю розвитку кожної галузі, яка повинна бути досягнута за планову кількість років.

Буде рости попит на товари, буде рости стимул їх виробництва, будуть збільшуватися інвестиції, необхідні для нарощування відповідних виробничих потужностей.

Це і є передумови і результати зростання економіки України, так необхідні нам для становлення нашої держави, і значного поліпшення життя людей в ньому.

Концепція, Цілі, Стратегія їх досягнення, ресурси і добра (але жорстка) воля. З чим з перерахованого у нас є проблеми?

Запись Чому б нам не стати європейським Китаєм впервые появилась Павел Роднин.

• Фокусом розвитку української держави, українського суспільства повинна стати Людина

• Ми хочемо жити повноцінним життям, життям, яке дає можливість забезпечити наші життєві потреби, і бути впевненими у своєму завтрашньому дні

• Ми хочемо бути соціально і фізично захищені, бути забезпеченими, здоровими і прожити довге життя

• Повноцінність нашого життя визначається поняттями її Рівня та Якості

• Рівень життя — це обсяг матеріальних благ (кількість різноманітних товарів і послуг), які ми хочемо отримувати протягом життя

• Якість життя — це ступінь соціального, культурного і духовного розвитку суспільства, в якому ми живемо

• Рівень і Якість життя людей в суспільстві залежать від рівня економічного розвитку держави, в якій ми живемо, та від розвиненості системи соціально-економічних відносин, яка визначає розподіл суспільства на соціальні категорії, і встановлює рівень життєвого розвитку людей, що належать до цих категорій

• Існуюча в Україні олігархічна система суспільно-економічних відносин душить економічне зростання в державі, підтримуючи неконкурентну середу в економіці, і блокує всебічний розвиток українського суспільства, створивши несправедливі принципи розподілу загальнонаціональних економічних результатів на користь представників кількох олігархічних груп в країні

• Єдиним варіантом цивілізованого розвитку України, зростання її економіки, і підвищення добробуту українських жителів, є повна, тотальна заміна чинної тупикової олігархічної суспільно-економічної формації

• На зміну олігархічної повинна прийти сучасна демократична система суспільно-економічних відносин

• Основним завданням демократичної Системи суспільно-економічних відносин, що повинна сформуватись в Україні, має стати неухильне підвищення Рівня та Якості життя українських жителів, що належать до різних соціальних верств і категорій

• Зростання Рівня та Якості життя українців визначається приростом обсягу державної економіки України, а, відповідно, і приростом Національного доходу — результатом зростання економіки, і наявністю ефективних державних механізмів, що дозволяють справедливо розподіляти Національний дохід між усіма суб’єктами економіки держави

• Головною економічною ціллю України є приріст обсягів державної економіки на 8-10% в рік, з досягненням обсягу ВВП України — 500 млрд доларів до 2038-го року

• Головною соціальною ціллю, взаємопов’язаною з економічною, є щорічне збільшення наявного доходу українців — гроші, які вони можуть витратити на необхідні товари і послуги, до рівня 7000 доларів в рік на середньостатистичного українця, до 2038-го року

• Досягнення такого рівня наявного доходу середньостатистичного українця (сьогодні цей рівень трохи більше 1000 $) дозволить ліквідувати в Україні таке явище, як офіційна бідність (відповідно до критеріїв ООН)

• Економічне зростання в Україні досягається за рахунок розвитку внутрішньоукраїнського споживчого ринку, що зростає за рахунок збільшення доходів населення, і за рахунок розвитку експортних продажів української продукції. Базою економічного зростання є зміна структури національної економіки, з появою нових, високоприбуткових бюджетоутворюючих галузей

• Механізми справедливого розподілу Національного доходу між усіма суб’єктами економіки України ґрунтуються на впровадженні інституту Соціальних стандартів — широкого набору мінімальних, щорічно зростаючих, з різних сфер життєдіяльності людини, показників Рівня та Якості його життя

• Ще раз: зростання економіки України, поліпшення життя українців, можливі тільки при заміні тупикової олігархічної, на нову демократичну, суспільно-економічну формацію

• Це можливо тільки тоді, коли до цього буде готова більша, що вміє думати і діяти, частина суспільства. Коли ця частина суспільства буде готова не тільки до демонтажу старої Системи, а й до створення, і до готовності відстоювати цінності нової, цивілізованої Системи суспільно-економічних відносин

• Цю частину суспільства необхідно зацікавити, об’єднати і мотивувати на зміну Системи, що приводить до поліпшення не тільки їх життя, але і життя інших людей в суспільстві

• Будь-які зміни в суспільстві ініціюють і починають реалізовувати відносно невеликі, пасіонарно налаштовані соціальні групи

• Згодом до них приєднуються всі більші і більші народні маси, які розуміють і підтримують основні положення Концепції та Програми реформування і розвитку України

• Основне завдання сьогодні – створення, спочатку, нечисленної групи людей, що володіють авторитетом в суспільстві, і що мають не зіпсовану репутацію

• Першочергове завдання цієї групи — формулювання основних, доступних розумінню суспільства тез, які складають основу Концепції та Програми розвитку України

• Далі — створення політичної партії, залучення мільйонів прихильників, похід на вибори, перемога на виборах, отримання влади в державі, і реалізація, задекларованої раніше, Програми розвитку України

Запись Базові тези розвитку впервые появилась Павел Роднин.

Навіщо нам потрібна держава? Навіщо державі потрібні ми? Чого ми хочемо від свого життя? І чи може держава, в якої ми живемо, допомогти нам у поліпшенні нашого життя?

Більшість економічно і демократично розвинених країн давним-давно зрозуміли, що основною цінністю будь-якого розвиненого суспільства, будь-якої розвиненої економіки, є люди. Саме вони, за допомогою необхідних технологій і виробничих факторів, генерують додану вартість продукції. Саме вони ж, поряд з постійним зростанням доходів, є споживачами цієї продукції. В їх виховання, освіту, виробничі навички, здоров’я, культурне і духовне самопочуття має сенс вкладати гроші і зусилля, тому, що саме вони є основним джерелом економічного зростання своїх країн.

І ці гроші, ці зусилля в розвиток свого суспільства, в поліпшення життя людей в ньому, має вкладати держава — керуюча надбудова, яку ми ж самі і створили.

Якщо спробувати відкинути все другорядне, то, що насправді не є життєво важливим для нас, то стане очевидним, що ми просто хочемо добре жити. Жити високим, відповідним нашим очікуванням, рівнем і якістю життя. Де рівень життя — це обсяг матеріальних благ, які ми бажаємо отримувати, а якість життя — це ступінь соціального, культурного і духовного розвитку суспільства, в якому ми живемо.

Так влаштований сучасний світ, сучасні соціальні та економічні закони, що рівень і якість життя людей в суспільстві залежать від справедливості устрою держави, і від рівня його економічного розвитку.

Чим вище рівень соціального розвитку держави, чим більш економічно розвинута і потужніша держава, тим краще живуть в ній люди.

Але, рівень і якість життя людей в суспільстві залежать не тільки від рівня економічного розвитку цієї держави. Вони залежать від справедливості принципів розподілу результатів економічного зростання.

І, ось тут, дуже важливо дати собі відповідь: в якій країні, в якій завтрашній Україні ми хочемо жити? Якою має бути наша держава, щоб ми, її жителі, могли нею пишатися, і жити в ній повноцінним, забезпеченим матеріально і духовно, життям?

Якою має бути наша Україна через 10-ть, 20-ть років? З тим, щоб концепція, образ нашої майбутньої України став тим орієнтиром, який дозволить українському суспільству об’єднатися і вибудувати таку Систему суспільно-економічних відносин в країні, яка дозволить цей образ майбутньої України реалізувати.

Правильно сформульовані питання допомагають отримати якісні відповіді (Читайте: Куди рухається Україна?)

Україна повинна стати сучасною, економічно потужною, і соціально справедливою державою, в якій живуть забезпечені, культурно і духовно розвинені люди.

А для цього нам, в першу чергу, потрібно замінити тупикову формацію олігархічних суспільно-економічних відносин в Україні, яка вже кілька десятиліть блокує економічний розвиток нашої держави, і стримує соціальний розвиток українського суспільства.

Нам потрібна заміна олігархічної моделі управління державою, яка задля отримання надприбутків декількома людьми в країні, готова жертвувати життями мільйонів українців.

Ми повинні вирватися з розряду держав третього світу, основним призначенням яких є забезпечення високорозвинених країн дешевими природними і людськими ресурсами.

Ми повинні побудувати сучасну, демократичну, ліберальну державу, в якій гарантуються і дотримуються права і свободи ВСІХ громадян.

Ми повинні побудувати економічно потужну державу, тому, що в сучасному цинічному світі поважають тільки сильних. А, тільки розвинена національна економіка дозволить забезпечити незалежну зовнішню політику, і високий рівень соціального розвитку всередині країни.

Чи вважаєте, що все це нереально в наших умовах?

Запевняю Вас, що Ви помиляєтеся. Було б бажання, чітке розуміння, що потрібно робити, і готовність діяти.

Ми далеко не перші, хто в своїй історії проходив подібні катаклізми. І, більшість розвинених країн, пройшовши аналогічні проблеми свого життя, зуміли вийти на новий, значно вищий рівень розвитку свого суспільства і держави.

Все залежить від нас. Все залежить від того, коли дозріє українське суспільство. Коли воно не просто перестане миритися з похмурим минулим, і продовжить з ним боротися, а буде готове створювати своє майбутнє.

Все повинно початися з Ідеї. З Концепції майбутньої України, яку ми хочемо побудувати.

Навколо цієї Концепції почнуть об’єднуватися самі небайдужі і дієздатні. Спочатку нас буде 20-ть. Потім 200 тисяч. Потім 2 мільйони людей, що підтримують ідею нової України. Людей готових замінити діючу антисоціальну систему влади, і створити нову, прогресивну і соціальну.

Все залежить від нас. Від нашої готовності об’єднатися, і спільно побудувати цивілізовану Україну.

Запись Куди може рухатися Україна? впервые появилась Павел Роднин.

Щось відбувається у зовнішньополітичному напрямку, у внутрішньому економічному і соціальному розвитку. Але, все це, що відбувається, більше нагадує, в кращому випадку, топтання на місці, ніж рух по висхідній.

Україна деградує. Економіка країни, за минулі роки, впала більш, ніж в два рази, реальний рівень життя українців знизився пропорційно цьому падінню економіки, чисельність жителів України скоротилася з 52-х до офіційних 42-х мільйонів чоловік.

А, найголовніше, — ми, як випали, з розпадом Союзу, в розряд держав третього світу, так державою третього світу до сьогоднішнього дня і залишилися. Забезпечуючи домінантні держави своїми сировинними і людськими ресурсами.

Куди сьогодні рухається Україна? Якою вона буде через 5-ть, 10-ть, 20-ть років?

Без відповіді на це питання майбутнє нашої держави, майбутнє його жителів — українців, залишається дуже примарним, що залежить від примхи чергових тимчасових правителів у владі.

Нам потрібен чіткий образ майбутньої України. Нам потрібна багатофакторна модель нашої держави 20-ти річного, припустимо, майбутнього, яка, з одного боку, дасть можливість представити нам, що ми, як країна, хотіли б з себе представляти через 20-ть років. З іншого боку, показники такої комплексної Моделі стали б чіткими орієнтирами, цілями, які повинні бути досягнуті в політичному, соціальному, і економічному розвитку України, з тим, щоб наша країна стала економічно потужною, і соціально успішною.

Модель майбутньої України, Програма її досягнення, повинні бути розроблені висококваліфікованими фахівцями під контролем Громадянського суспільства, і передані державним інституціям влади для виконання. Незалежно від політичних уподобань тієї чи іншої генерації влади, що періодично приходять до керівництва державою.

Але, перед тим, як ініціювати розробку Моделі майбутньої України, Програми соціально-економічного та політичного розвитку країни, суспільство повинно відповісти на ряд основоположних для його розвитку, і розвитку держави, питань.

Україна так і залишиться, в геополітичних світових розкладах, країною третього світу, колонією, приреченою забезпечувати метрополії дешевими природними і людськими ресурсами?

Або, ми, всеж-таки, спробуємо стати рівноправним гравцем серед держав, хай не першого, але, хоч, другого рангу?

Який тип держави ми збираємося будувати: ліберальну, або тоталітарну?

Ліберальну, де гарантуються права і свободи всіх громадян, і рівність всіх перед законом. При контролюючої ролі держави, покликаної гарантувати забезпечення цих принципів.

Або тоталітарну? І, не має значення, цей тоталітаризм державний, або авторитарний.

Який суспільно-економічний лад створюємо?

Продовжуємо миритися з олігархічним, або, всеж-таки, переходимо до сучасного, демократичного?

Який тип суспільства вибираємо: доіндустриальне (аграрне), індустріальне (з урахуванням наявного потенціалу), або, вже, постіндустріальне?

Яку економіку будуємо: відкриту, або монопольну?

Яке моделюємо співвідношення, в структурі українського ВВП, між споживанням, накопиченням, та інвестиціями в основний капітал держави?

Бо, від цього співвідношення залежить, чи буде країна економічно та соціально розвиватись, чи буде проїдати власні економічні результати

Який принцип розподілу результатів зростання економіки впроваджуємо: справедливо-інклюзивний, або директивно-екстрактивний?

Які соціальні та економічні Цілі мають бути досягнуті в результаті реалізації Моделі майбутнього України?

Сьогодні, відповіді на ці основоположні питання нинішня влада давати не хоче. Їм це не вигідно. Набагато вигідніше вести країну в невизначеному напрямку, управляти державою в ручному режимі.

Але, нам, Громадянському суспільству, якщо ми хочемо жити в цивілізованій Україні, неминуче доведеться на ці питання відповісти.

Інакше, ми так і залишимося країною третього світу під зовнішнім кураторством.

Запись Куди рухається Україна? впервые появилась Павел Роднин.

Команда невеликої острівної держави, з населенням всього в 330 тисяч осіб, вже не перший рік дивує своїми футбольними досягненнями весь спортивний світ. Збірна, де немає переоцінених футбольних зірок, з року в рік виявляється в лідерах європейського і світового футболу.

Гравці збірної Ісландії, які до недавнього часу були любителями, і поєднували футбол зі своїми основними професіями, грають заради своєї країни, своїх співгромадян, і своїх сімей. Грають, борються, віддаються кожній грі, і отримують за це неймовірну підтримку ісландських уболівальників, які складають, практично, 90% всього населення.

І, в цьому дух країни, яка кілька років тому, за рахунок активності народу, за рахунок його громадянської позиції, за рахунок механізмів прямої демократії, зуміла з економічно і соціально відсталої держави перетворитися в високорозвинену, з одним з найвищих в світі показників «індексу щастя населення ».

Фінансова криза 2008 року однією з перших в Європі вдарила по Ісландії.

Обвалення економіки Ісландії було спровоковано накопиченням трьома найбільшими банками країни Landbanki, Kapthing і Glitnir високого боргу в іноземній валюті. Головними кредиторами виступали британці і голландці. У 2007 році зовнішній борг Ісландії досяг 900% від ВВП.

Крах світових кредитних ринків привів до банкрутства всіх трьох банків, а, по суті, всієї країни. Уряд пішов у відставку, в 2009 пройшли вибори. Новий уряд спочатку погодився слідувати вимогам МВФ і виплатити за 15 років борги приватним банкам Великобританії (2,35 млрд. Фунтів) і Нідерландам (1,32 млрд. Євро). Але, проти виступив народ, почалися великі протести, і влада змушена була під тиском прислухатися до виборців. Був оголошений референдум, на якому 93% жителів відмовилися виплачувати борги своїх банкірів. МВФ заморозив кредитування, Євросоюз погрожував санкціями. «Нам говорили, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північній Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті », — констатував пізніше президент Ісландії Олафур Рагнар Грімссон.

Громадяни Ісландії змусили до відставки прем’єр-міністра і весь уряд, який був замішаний в махінаціях.

У 2010 році народом була обрана асамблея для написання нової конституції, щоб уникнути залучення в чергову банківську позику. Було обрано 25 осіб, які не мали ніяких політичних зобов’язань, які не були членами політичних партій. Єдиним критерієм для кандидата — підтримка, як мінімум, 30 громадян країни. У число цих 25-ти чоловік увійшли юристи, журналісти, студенти, та просто інтелектуали. Конституція писалася прямо в Інтернеті. Установчі засідання проводилися онлайн, громадяни могли залишати свої коментарі і вносити пропозиції. Пізніше вона була прийнята на референдумі.

Таким чином, ісландці, проявивши політичну волю і громадянську позицію, завдали істотного удару по всій номенклатурній системі, пов’язаной сталевими канатами зі світовими фінансовими акулами, олігархічними угрупованнями і спекулянтами.

Ісландія — одна з перших сучасних держав, яка продемонструвала всьому світу можливості ПРЯМОЇ НАРОДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ.

Це, з одного боку, лякає сьогоднішню політичну номенклатуру в багатьох країнах світу, з іншого боку, дає приклад для наслідування народам цих країн, що дозволяє їм самим стати реальними управлінцями своїх держав.

Україна, в нинішніх політичних і соціальних умовах, може стати ще одним, дуже важливим, прикладом в світі, де механізми прямого народовладдя стануть платформою для зміни сучасних засад політико-соціальних підходів в управлінні державами.

Сьогодні, в нашому світі розвинутих інформаційних технологій, вже не потрібно придумувати механізми прямої демократії. Вони вже існують. Це — блокчейн-технології, що дозволяють кожному громадянину своєї країни безпосередньо брати участь в управлінні своєю територіальною одиницею, і державою в цілому.

Ідея технології блокчейн максимально проста — це величезна база даних загального користування, яка функціонує без централізованого керівництва. Тобто, кожен учасник цієї бази, має можливість аналізувати всю інформацію, що знаходиться в цій базі, і може бути активним учасником її змін. Причому, інформацію, занесену в базу, ні знищити, ні змінити, заднім числом, не можна.

Вибори депутатів до місцевих та до Верховної Ради — немає проблем, — голоси всіх повноважних виборців будуть зафіксовані, їх змінити, або анулювати, вже неможливо. І, в будь-який момент, будь-який громадянин може перевірити правильність підрахунків голосів.

Ми мучимося з виборністю суддів, не довіряємо Системі, яка висуває і стверджує суддів різних рівнів. Будь ласка, технологія блокчейн дозволить робити це нам самим.

Вибори мерів, Президента країни. Ми не знаємо, — чи правда те, що за них проголосувало вказана кількість виборців. Ми не впевнені в справедливості дуже тенденційних і суб’єктивних комісій підрахунку голосів. Технологія блокчейн дозволяє здійснити перерахунок голосів кожному з нас, і в будь-який момент.

Більш того, будь-який обраний функціонер, будь-який призначений чиновник, може бути знятий зі своєї посади нами, досить того, що б за це проголосувало в базі, припустимо, 50% від числа його виборців.

Більш, більш того, із застосуванням загальнодержавної бази блокчейн, до якої підключений кожен громадянин нашої країни, можна багато, стратегічно важливих для держави рішень, приймати всім народом. Ось вам — загальнонародний референдум.

Ось це — дійсно пряма демократія.

І грошей витрачати на кожні вибори, як це відбувається сьогодні, стільки не потрібно.

Інформацію в системі блокчейн неможливо підробити. Тому, що інформаційна база знаходиться у кожного її учасника. І, тому, ця технологія може стати унікальною для розвитку нових (старих) принципів управління державою.

Ви скажете — утопія …

Але, ще кілька десятків років тому «відкрити мишкою вікна в телевізорі», теж вважали утопією.

Запись Блокчейн-Демократія в Україні впервые появилась Павел Роднин.

Хотілося б вірити, що не тільки до Парламенту, а й до всього українського суспільства.

Тому, що цей парламентський виступ чітко нагадував програму майбутнього кандидата в Президенти, якому важливо зрозуміти, яка реакція депутатів і виборців буде на його пробні тези.

Як завжди, в посланні Президента багато уваги приділено зовнішній і внутрішній політиці в країні. І, на жаль, не дуже багато уваги дісталося соціальному та економічному розвитку України. А, адже без потужної державної економіки ні рівень життя людей в суспільстві не підняти, ні шановану в світі державу не побудувати.

Президент очікує, що в 2020 році зростання українського ВВП становитиме 4%. Для країни, чий поточний рівень державної економіки становить мізерні, для сучасного світу, 90 млрд доларів (в 2012-му році ВВП України досяг 182 млрд доларів, а, наприклад, вартість компанії Apple більше 500 млрд доларів), щорічне зростання в 4-и відсотка з сьогоднішнього рівня — це топтання на місці. Це не економічний розвиток, це кероване маніпулювання колоніальними ресурсами. З таким же маніпулюванням рівнем життя переважної більшості українців.

Але, навіть, досягнення цього, передбачуваного 4% зростання економіки, неможливо домогтися одними розмовами про розвиток економіки. Якщо, її дійсно не розвивати. А, якихось системних дій, за роки нинішньої влади, щодо змін в економіці, так і не відбулося.

Українська економіка, як була 10-15 років тому, так і залишилася монополізованою олігархами, неконкурентною, сировинною, низькотехнологічною і низькоінтеллектуальною системою псевдоекономічних відносин. Атавізмом, в сучасному світі високих технологій, радянської системи.

І, передумов до зміни ситуації, принаймні ініційованих чинною владою, не передбачається.

Складно назвати ініційовані Прем’єром Гройсманом, під натиском Заходу, пенсійну, освітню, медичну, земельну реформи — економічними реформами. Це, скоріше, соціальні реформи, реформи, які можуть підвищити Соціальні стандарти в суспільстві. Зміни, які є наслідком економічного зростання в Україні, АЛЕ НІЯК НЕ ЙОГО ПРИЧИНОЮ.

Якість освіти, медичного обслуговування, турбота про літніх людей, що вийшли на пенсію, стануть можливими і сучасними тільки тоді, коли для цього складуться економічні передумови в Україні. Інакше, при такому рівні української економіки, ці всі, перераховані вище реформи, так і залишаться гучним, але неефективним піаром влади.

Неможливий розвиток економіки України без кардинальних змін в її структурі бюджетоутворюючих галузей. Поки провідними галузями економіки України залишатимуться латифундистське сільське господарство, олігархічна металургія та енергетика, допотопне машинобудування … Галузі, де ключове значення має наявність, а головне — вартість ресурсів. До тих пір, це неконкурентне середовище розвиватися не буде.

Поки в Україні не відбудеться деолігархізація монополізованих бюджетоутворюючих галузей. Поки в структурі економіки не почнуть з’являтися галузі з сучасними технологіями, високим рівнем інтелектуальної складової, і висококонкурентним середовищем, ефективного економічного розвитку в Україні не відбудеться. Ми так і залишимося колонією, яка продовжить задешево поставляти багаті національні ресурси в провідні світові країни-метрополії. Колонією, з відповідним рівнем економічного і соціального розвитку.

Сьогодні, в Україні, передумови для розвитку високотехнологічних галузей економіки є. Більш того, деякі з них намагаються розвиватися. Чи не завдяки, а всупереч.

Це, наприклад, IT-сектор, це окремі осередки сучасної медицини і освіти, це високотехнологічне машинобудування і електроніка. Але, це, сьогодні, більше ініціатива бізнес-середовища, ніж системна і продумана політика нинішньої державної влади.

А влада, замість того, щоб цю ініціативу підхопити, і зробити державною політикою, всіляко цю ініціативу блокує, тому, що це настає на інтереси олігархічних кланів.

І, так буде до тих пір, поки в Україні не зміниться система влади, поки не буде замінена діюча олігархічна суспільно-економічна формація.

Запись Економічні реформи впервые появилась Павел Роднин.