Йде дощ...

це завжди була ти

dozhdlivoe_leto — Wed, 26 Sep 2012 14:41:30 GMT

це завжди була ти
дзвоном стояла у вухах
з крану текла по краплині
небом плила ледь помітно
на долоні лишала знаки
з темноти вдивлялася тихо
вимикала будильник до дзвону
не пускала в життя недобрих
формувала суспільну думку
лаштувала майбутню зустріч
зупиняла пальцем машини
відвертала кулі від скроні
засинала в сусідній кімнаті
серцем стукала в груди
щоб нарешті я відчинив

мішок повний світла

dozhdlivoe_leto — Tue, 17 Apr 2012 09:48:57 GMT

тримати за нитку мішок повний світла
над прірвою об яку розбивається північне море
в якій губляться моряки і тануть маяки

щось біле у ньому пульсує наче серце
рухається – невгамовне і тепле

щось жовте намагається просвітити мішок
розлетітись – на друзки
осяяти світ до сліпоти

щось блакитне
непомітно тліє зсередини
не дозволяє відвести погляд

рука падає у світло
немає дна
тільки тепло
повільний жар
внутрішній спазм
тиша і порожнеча

світло конденсується на долоні краплями
гойдається на поверхні шкіри
збирається у ріки стікає морями
проливається над прірвою
дощем падає у море
зливою заливає береги
життя починається спочатку

виростають ліхтарі під водою
велетенські світляки жовті примари
місто що вросло в океан
набуває обрисів мерехтить у припливі
виходить на берег захоплює владу
народжує день розбиває асфальт -
ліс проростає там де вчора дзвеніла автострада

врешті золота нитка зникає з рук
мішок розривається та вибухає теплом
водночас спалюючи день та ніч
розчиняючи простір
у білому жовтому та блакитному

очі з часом звикають до світла
але не можуть намилуватись тобою.

...

dozhdlivoe_leto — Thu, 22 Mar 2012 00:24:36 GMT

Бузковий кущ зелена лампа
Сині очі в мені розкриваються
І починають хід історії
Немає часу немає простору
Єдиний вимір – уздовж променя світла
До кінця географії
Ти дивишся на мене
Наче я весь із піску дніпровських пляжів
Залишаєш сліди всюди розсипаєш мене
Набираєш повні мешти
І танеш на світлі

Светомузыка

dozhdlivoe_leto — Mon, 06 Feb 2012 20:31:16 GMT

конец старого света. начало нового времени.

Светлячки в метро. Очень страшное кино

dozhdlivoe_leto — Sat, 04 Feb 2012 13:15:16 GMT

история

dozhdlivoe_leto — Mon, 30 Jan 2012 12:59:38 GMT

История без истории. В ней нет сюжета и героя, в обычном понимании. Пусть в центре будет человек. Но без памяти и прошлого. Длится один бесконечный момент времени. И в нем существует пестрый набор химических элементов, являющийся, в нашем понимании, человеком. Все происходит в космосе, в невесомости, в абсолютно не определяемой точке пространства. Точнее, не происходит ничего. Это внутренний монолог без начала и конца. Рассуждение о каждой собственной клетке и каждой родившейся мысли. Здесь не к чему стремиться, даже к смерти. Ее нет, в нашем понимании. Здесь не на что отвлекаться. Можно только вслушиваться в себя. Это падение вниз и вверх одновременно, полет на месте. Такое бесконечное самопознание, черная дыра в каждом из нас.

Секрет

dozhdlivoe_leto — Wed, 25 Jan 2012 15:35:34 GMT

кено снял между ужином и прогулкой

разыскивается стол

dozhdlivoe_leto — Thu, 19 Jan 2012 10:53:56 GMT

а у кого есть письменный стол ненужный в Киеве? я бы самовывез

когда в голове ветер

dozhdlivoe_leto — Tue, 29 Nov 2011 17:52:16 GMT

з життя божевільних

dozhdlivoe_leto — Mon, 10 Oct 2011 21:25:31 GMT

вони йшли притуляючись до стіни
якісь покручені вітряні дерева
місто зникало під дірявими підошвами
машини зупинялись намертво

вони зцілювали самим тільки поглядом
перехожих що в такий чорний час
були гідні ліпшого бестіарію

на двох мали пляшку джину
і пакет із книжками на незрозумілій мові
вони читали вголос вірші
розбавляли їх випивкою
замість свічок палили сторінки

Франце - казав високий -
ми живемо в прекрасні часи -

доки Франц читав долю
з правиці навіженого -

Франце це космос
тут замість темряви
повітря
тут зорі квітнуть
а ми - перелітні птахи
що прямують на Південь
до хреста

11 років

dozhdlivoe_leto — Sun, 18 Sep 2011 00:09:37 GMT

таке кіно

Море волнуется раз

dozhdlivoe_leto — Sun, 11 Sep 2011 23:40:58 GMT

гімнукраїни

dozhdlivoe_leto — Wed, 24 Aug 2011 11:43:48 GMT

до прекрасного ювілею

1

беркут б’є людей
грифон б’є людей
ягуар б’є людей
і ти не відставай
живи за законами
джунглів

ховайся у лігві
говори пошепки
ходи під стінкою

нікому не довіряй
нічого не проси
тільки бійся

бійся
бий ся

2

бий слабких
бий зранених
бий старих

просувайся нагору
отримуй зарплату
відпочивай на морі

виховуй дітей
маленьких вовчат
тигренят
змієнят

може вони колись стануть
людьми

только здесь все настоящее

dozhdlivoe_leto — Thu, 30 Jun 2011 23:34:38 GMT

даже если на телефон и между делом

заповедный лес - это такая машина времени
там мхи смыкаются над топями
кочки покачиваются на невидимых волнах
папортники растут - все как тысячи лет назад
и кажется, лишний тут - ты

разве что врасти корнями и остаться
когда-нибудь так и сделаю.

Больше, чем.

dozhdlivoe_leto — Fri, 10 Jun 2011 22:06:45 GMT

У нас в метро на эскалаторах висят замечательные картинки. Сегодня ехал вверх и даже заулыбался нечаянно.

тихий океан

dozhdlivoe_leto — Sun, 05 Jun 2011 09:46:03 GMT

судный день в метро
выглядит так:

все эскалаторы работают вниз
свободных ступенек нет

взрослые беззвучно молятся
дети громко смеются
у кого-то звонит телефон
отбой

внизу все покорно дожидаются поезда
и строят догадки - что ж это будет

и вот -
не огненная колесница
не метеоритный дождь
не ледниковый период -
приходит этот чертов поезд
(Петербуржского вагоностроительного завода)

все затаили дыхание (а оно им еще пригодится)
потому что
из вагонов как из нефтяных скважин
из их настежь открытых глубин
ровно в шесть часов вечера
без объявленья войны
вырываются
галлоны воды -
(синей, красной, зеленой)

и оттуда, из вагонного мертвого света
как бледные рыбы выплывают все те
кого мы когда-то любили
и смотрят с укором:
что же ты Игорь профукал нас
ведь все могло быть иначе
(гораздо лучше и красивее чем было)

и в непонятном порыве
сносят нафиг платформу
колонны и звезды и лампы
смывают все это к чертям
заполняют метро под горло

и тогда мы заплываем в вагоны вместо них
(потому что просим прощенья)
еще немножко живые
насмерть испуганные
наглотавшиеся цветастой воды
рассаживаемся друг против друга
(а мест хватает на всех)
и напоследок слышим
мужской очень вежливый голос:

"осторожно, двери закрываются
следующая остановка - тихий
океан"

ну, вот мы и квиты.

...

dozhdlivoe_leto — Sun, 29 May 2011 09:03:13 GMT

директор детского хосписа
заболевает раком
неизлечимо

тогда добрые ангелы
предлагают ей еще одну жизнь
мол, ты так много сделала хорошего
живи дальше

и она без раздумий
отказывается

говорит
я так устала
меня изнутри высушили
эти детские глазки с надеждой
(представляете, они каждый раз
верили медсестрам, что укол физраствора
это совсем не больно
это будто комарик укусит
хотя это очень больно даже для меня
но они каждый раз
верили - я тоже так хочу.)

директор детского хосписа говорит
лучше пусть все закончится
здесь и сейчас

нет, Вера (допустим, ее звали Вера)
здесь и сейчас НЕ закончится
отвечают добрые ангелы

это рак понимаешь Вера
все не так просто
ты будешь долго
мучиться и страдать

а Вера говорит
ТАМ страдать больше нечему
за себя я спокойна последние двадцать лет
летите лучше к детям
в соседней палате Рома
а за стеной Машенька -
они совсем плохенькие
и знаете я не хочу их видеть ТАМ
наверху - это выше моих сил
говорит и устало закрывает глаза

ангелы улетают с ее ресниц
Вера проживет еще год.

вот такое кино есть

dozhdlivoe_leto — Sat, 14 May 2011 19:41:11 GMT

Понемногу рассматриваю фильмографию Терренса Маллика. Точно, большего поэта в кино, чем он, я не видел. Наверное, такие фильмы снимал бы Уолт Витмен. И конечно, моя огромная любовь к природе, к жизни, где люди выносятся за скобки, она наконец-то нашла взаимность. Пусть и на кинопленке.

Сьогоднішнє

dozhdlivoe_leto — Mon, 25 Apr 2011 18:29:38 GMT

внутрішнє море спокійне сьогодні
простір навколо нього розпадається на лінії
перетворюється на крапки
і опадає краплями дощу в темні хвилі
на іншому боці гір сніжить
але тут завжди тихо
як у світлій селянській хаті
наступного дня після весілля
пісок просипається скрізь пальці
хоч як їх не стискай
ось вже втомлені і щасливі люди
мовчки заходять у воду і йдуть собі
розчиняючись у темряві
зникають їхні змоклі маківки
лишаючи примарні сліди на воді
сон відходить разом з останніми із них
думки плутаються - кволі
наче після затяжної хвороби
здається то риби випливали погрітись
і повітря для них значило так мало
вони ковтали його чи абрикосовий квіт
що вчора вперше осипав воду білим
тихо
над рибальськими будинками
сходить половинка місяця
інша плаває у воді
скибкою сиру скоринкою апельсину
півмісяцем щербету
самих рибалок тут ніколи не бачили
але щоночі хтось грає
тужну рибальську пісню
хвилям

море трьома мостами можна об'їхати
але якось зупинишся вмити обличчя -
і ось вже приємно тануть в руках теплі спогади
а з глибокої води дивляться ніжно
такі знайомі очі

Lucerna

dozhdlivoe_leto — Thu, 21 Apr 2011 20:29:39 GMT

в цей чистий-пречистий четвер
я раптово згадую тебе просто посеред вулиці
і світ зникає в найчистішому білому сяйві
так неначе я - фотон в світлопроводі.
але ні
стою на переході між двох ксенонових ламп
і слухаю сурму клаксона

Майже за класикою

dozhdlivoe_leto — Tue, 19 Apr 2011 08:53:46 GMT

Андрухович писав:
"Живуть під містом леви, жовті й сонні.
Сховала їх розпечена трава.
Летючі зебри, антилопи й коні
цвітуть на дні пасовищ і савани.
Живуть також під містом крокодили.
Заплутані в ліан солодкі жили,
тріпочуть тіні мавп або папуг.
І сотні сотень мух, мурах, ропух".

А я от сьогодні бачив ельфа

у нас є.

dozhdlivoe_leto — Sat, 09 Apr 2011 22:26:03 GMT

у нас є лише двадцять хвилин темряви
щоб триматись щоб не відіймати цих обпечених рук
скоро і їх не буде
чимдуж хапатись за вогняне колесо під обрієм
притискатись до розплавленої поверхні
повільно танути розчинятись у світлі
так хочеться завмерти і не дихати
тримати в собі невловиме щастя
цей останній біль у грудях
після якого гірше вже не буде
не дихати не ворушитись не кліпати очима
не бити серцем не текти кров'ю
перехитрити час і втекти від ранку
але руки холонуть
ранок починається дощем
непомітним зовсім не соло на саксофоні
важким білим шумом снігом пізньою зимою

підносиш до обличчя долоні -
прозоріші за світло

Каланчу підкорено!

dozhdlivoe_leto — Sat, 02 Apr 2011 12:50:30 GMT

Поїхав я сьогодні в Пущу-Водицю,а там каланча посеред лісу. Така вишка багатометрова, що вища за найвищі дерева. Ну, я і поліз недовго думаючи. Хвилин десять підіймався. Трохи стрьомно було - ще вітер над кронами гуляє такий, що каланча хитається. Тут бачу, лісник іде. Он він, маленький який, внизу стоїть. Питає: "Нічо не горить?". Я кажу, шо нє, всє окей.

Продовження перформансу "Живе і неживе". Кам'яне місто символізує собою берег, вічнозелений ліс - океан. Колись хвилі піднімуться вище за дахи, і всюди буде ліс.

Мої лісові ранки

dozhdlivoe_leto — Thu, 31 Mar 2011 21:28:35 GMT

а це вже 30 хвилин..

ну, тут всі 40 хвилин і більше..

глибинне буріння

продовження скандального перформансу "живе і неживе". кам'яне дерево, що ніколи не виросте, відчуває себе біло-зеленою вороною серед столітніх сосен і водночас ототожнює всю техногенну діяльність людини та її програш природі всуху, з рахунком 00:74.

Магія кіна

dozhdlivoe_leto — Sun, 27 Mar 2011 21:49:06 GMT

Вже другий день мене, наче магінтом тягне на Докудейз. Так називається наше щастя - фестиваль документальних фільмів в "Будинку кіно". Вчора навіть роботу довелось відкласти на нічні години заради кіносеансу.Щоправда, сьогоднішня програма радше здивувала - непутьово веселі чехи, велосипедисти-партизани та папуаси, яких змиває в океан. Але, разом з тим, це наче глибоко вдихнути дуже повного і яскравого життя. Побачити все і одразу. Велич і розпач, красу і сором. Між фільмами майже немає перерви - тільки щоб перебігти до наступної зали. Коли останній сеанс закінчується, ще довго не можеш зрозуміти - чи все навколо справжнє, чи ти досі сидиш в кіно і дивишся документалку з собою в головній ролі.

Чеський режисер фільму про войовничих велосипедистів намагається згадати усі англійські слова, щоб відповісти шанувальнику з Харкова.

Легендарний документаліст пан Торба. Він носить легендарні окуляри у вишневій оправі і не знає жалю до поганих фільмів. Саме зараз він дзвонить своїм легендарним друзям, щоб покликати їх на Docudays.

Сильне кіно. може пригрузити.

В опшем, відміняйте всі свої значимі і незначимі справи і приходьте. Деталі тут
П.С. Я буду завтра з 14.15.