Коли у травні 1895 року в Парижі заснували акціонерне Товариство Механічного виробництва на Півдні Росії (Миколаїв) – SOCIETE DE CONSTRUCTIONES DU MIDI DE LA RUSSIE — Анрі Луї увійшов до складу Правління компанії і очолив її. Товариство видало 24 тис акцій по 500 франків, що становили основний капітал у 12 млн франків. У 1896 р. товариство побудувало механічний і котельний завод поблизу комерційного порту в місті Миколаїв Херсонської губернії, що отримав назву «Чорноморський».

Анрі Луї ле Шател’є — французький фізик і хімік, метало вед, вивчав процеси в доменних печах, виробництво цементу. Працював гірничим інженером в Алжирі. Професор Паризької Вищої Гірничої школи, Паризького університету, член Паризької Академії наук. Науковець неодноразово приїжджав до Російської імперії, в 1911 році обраний почесним членом Російського металургійного товариства. До кінця своїх днів він не переставав наголошувати про необхідність зв’язків науки з промисловістю. Тому і його зацікавленість у діяльності промислових підприємств в Україні спонукала Шательє до особистої участі в процесах швидкої індустріалізації українського регіону.

За нашими дослідженнями на початку ХХ ст. Шательє також був членом Правління Акціонерного товариства Рудників Дубової Балки у Кривому Розі, а вже у 1914 р. – Голова Правління цього товариства. Його підпис стоїть на акціях товариства 1913 року (зліва). Такий же підпис маємо на акції Товариства Механічного виробництва на Півдні Росії за 1898 рік (зліва), Правління якої він очолював.

Чорноморський завод, маючі замовлення від урядових установ, заводів і приватних осіб,постійно розширював заводські цехи. Тут працювало 1500 чоловік, що виготовляли парові машини, насоси, стрілочні переводи, механічні приладдя. Розташований на власній землі, завод був з’єднаний власною рейковою гілкою зі станцією Миколаїв.

Поряд з Чорноморським заводом працював завод «НАВАЛЬ» («морський» в перекладі з франц.) бельгійського акціонерного товариства «Суднобудівних, механічних і ливарних заводів в Миколаєві» — SA des chantiers, ateliers et fonderies de Nikolaeff — заснованого в Брюсселі у вересні 1895 р. з основним капіталом у 10 млн франків. Метою Товариства було улаштування в Миколаївському порту корабельної верфі, механічних майстерень, ливарень і плавилень. Головою Правління товариства був барон де Макар де Подеста, відповідальним агентом в Миколаєві – інженер Іакім Каннегісер. У 1898 році товариство відкрило свою діяльність в Миколаєві під керівництвом члена Правління Еміля Деллуа Орбана. На заводі працювало 2344 робітники. Акції цього товариства мали як бельгійські так і французькі капіталісти. 1907 року завод перейшов у власність французів. Керівництво заводів, його працівники розмовляли французькою мовою, її використовували у документах та звітності підприємства. Через це заводи неофіційно називали «французькими».

У 1911 році в штаб-квартирі в Парижі група французьких банків зареєструвала французьку компанію «Миколаївські заводи та верфі» з основним капіталом у 8 млн франків. До складу товариства увійшли французький «Чорноморський» завод і бельгійський завод «Наваль». Підприємства виконували замовлення по військовому суднобудуванню – мінні катера і крейсера, ескадронні міноносці, механізми і котли для броненосців, канонерських шлюпок. Тут працювало 3000 робітників.

Протягом 1912-13 рр. відбулася фінансова реорганізація Миколаївських заводів, в результаті чого французьке товариство перетворене в російське акціонерне. Наближалася Перша світова війна і військова промисловість в руках іноземців виявилася небажаною у Морському відомстві. 8 жовтня 1913 р. затверджено Статут нового акціонерного товариства «Миколаївські заводи та верфі». Товариство об’єднало суднобудівний, механічний і ливарний заводи під загальною назвою «Наваль». Головою Правління був віце – адмірал І.Ф. Бострем. На заводах товариства виготовляли крейсери, панцирники, унікальні паровози, двигуни, мости, вагони, трамваї, підйомні крани за європейськими технологіями і устаткуванням.

У 1919 році заводи націоналізували, надавши їм ім’я французьких моряків Андре Марті і Луї Бадіна, які брали участь у повстанні французьких моряків на Чорному морі на боці більшовиків.

У 1924 році, коли Франція визнала СРСР, комуністичний діяч Андре Марті приїздив до Миколаєва, виступав на мітингу перед робітниками заводу. У 1928 році підприємство мало назву «Державні вагоно – і суднобудівельні, механічні та котлові заводи імені товариша А. Марті». Луї Бадін відійшов від комуністичного руху, тому його ім’я зняли з назви заводу.

Протягом ХХ ст. – це відомий Чорноморський суднобудівний завод в Миколаєві, який на превеликий жаль у 2021 році був визнаний банкрутом.

Завдяки заводам Миколаїв називають містом корабелів.

Автор — Валентина Лазебник, зав. відділом ДНІМ ім. Д.Яворницького

12 вересня 2023 р.

Дівчата розповіли про досвід проведення музеєм археологічних розкопок в умовах воєнного стану та досвід захисту археологічних колекцій, в тому числі крупногабаритних експонатів, розміщених під відкритим небом.

Також Анна та Оксана передали чеським колегам музейні видання та монументальне видання «Археологія України за роки незалежності» від Інституту археології НАН України.

Щиро вдячні чеським колегам за запрошення. Це той момент, коли вдало проведена музейна екскурсія переросла у тісну співпрацю. Очікуємо на спільні польові виїзди.

«Невидимі» — це три історії громадських активістів та волонтерів з активною проукраїнською позицією, а також — сповідь українського підлітка, які потрапили до російського полону. Їх об’єднує те, що усіх викрали за абсолютно вигаданими та абсурдними звинуваченнями. Заручники пережили голод, холод, побиття, примусові роботи та катування струмом. Однак — вийшли з пекла з чітким усвідомленням, що будуть робити усе для притягнення воєнних злочинців до відповідальності.

Тим не менше, це фільм — не про біль та безвихідь, а про боротьбу та незламність. Своїми історіями герої фільму дають надію тисячам цивільних заручників, які досі залишаються у російському полоні. Все, що потрібно — трішки уваги, розголос та підтримка, аби зробити цивільних заручників видимими!

Також фільм включає коментарі юристів ГО «Правозахисна Група «СІЧ» , які дають правову оцінку міжнародному злочину та поради звільненим цивільним заручникам.

Після показу відбудеться панельна дискусія за участі юристів-правозахисників та героїв фільму.

Благодійність стала невід’ємною частиною музейного життя після повномасштабного вторгнення рф в Україну. Музеї перетворилися на місця видачі гуманітарної допомоги для ВПО, у музейних приміщеннях розпочали роботу психологи та арт-терапевти, які працюють з ПТСР, на музейних площах відбуваються благодійні акції на підтримку Захисників та Захисниць України. А отже, прийшов час наукового осмислення феномену музейної благодійності.

Обговорення передбачається за наступними напрямами:

• місія та завдання українських музеїв під час російсько-української війни;
• музей як реабілітолог: як може музейна спільнота допомогти пережити травму;
• музейна взаємодопомога: проєкти, спрямовані на збереження спадщини;
• музейна взаємодопомога: проєкти, спрямовані на підтримку музейних колективів;
• музей та громада: продуктивні партнерства з бізнесом, НУО, владою.

Форум відбудеться 9-10 листопада 2023 р.

Аплікації на форум просимо надсилати за формою наведеною нижче до 5 листопада 2023 р. на пошту valeriialavrenko@gmail.com.

Участь у заході можлива у офлайн (за рахунок відряджаючої сторони) та онлайн форматі.

Форма аплікації на участь у ІV Всеукраїнському форумі з питань музейного менеджменту «Музей – осередок культури благодійності»

• ПІБ:
• Установа, яку ви представляєте:
• Науковий ступінь/посада:
• Тема доповіді:
• Напрям, у якому ви плануєте доповідати:
• Контактний телефон:
• Електронна пошта:
• Формат участі (онлайн/офлайн):
• Потреба у офіційному запрошенні.

На музейному занятті ви дізнаєтесь: історію традиційної слов’янської жіночої прикраси – лунниці, значення цього амулету для праукраїнок дохристиянських часів та після прийняття християнства ІХ-XIII ст. н.е., та технології їх виготовлення.

Цього разу ми пропонуємо вам власноруч виготовити більш рідкісний варіант цієї прикраси-амулету у вигляді намиста (зразок розміщено на афіші). Усі заготовки виготовленні майстром вручну та за власним дизайном, тож можете бути впевненим в їх унікальності. До того ж, ви можете на свій розсуд комбінувати елементи прикраси так, щоб створити свій неповторний дизайн.

Якщо у вас є власне улюблене намисто і ви би хотіли доповнити його лунницями, ми допоможемо вам їх закріпити, так як це зроблено на додатковому фото.

Кожному учаснику та учасниці виготовлена прикраса залишається як подарунок.

Вік учасників від 9 до 109 років.

Звертаємо вашу увагу що кількість заготовок і місць обмежена!!!

Реєстрація за номером 0996554249 є обов’язковою(через повідомлення в телеграм або дзвінком).

Існує безліч прикмет, пов’язаних з вінком; сила-силенна дописів та статей в мережі, де вам пояснять значення кожної квітки, вплетеної до вінка, кольору стрічок в ньому.

Отже, запрошуємо цієї суботи, 2 вересня, о 13:00 поговорити про вінок з науковою співробітницею музею Анною Юрченко і дізнатися:

• Що з того всього правда,
• Які є різновиди вінків,
• Поговоримо також про те, коли і куди доречно їх надягати,
• На завершення всі учасники/ці власноруч зроблять собі елементи традиційного воскового вінка та скомпонують всі їх у гарненьку брошку.

Матеріали надає організатор.

Реєстрація є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ, адже кількість учасників обмежена

Заняття чудово підійде для відвідувачів та відвідувачок від 10 років.

Саме до цієї дати В.І. Лазебник розповість тематичну екскурсію про життя та діяльність Олександра Миколайовича у 12-й залі історичного музею.

3 вересня о 12:00 в залі №12 історичного музею.

Також там буде представлена тематична міні-виставка «Ілюстративна історія про життя та діяльність дивовижної людини Олександра Поля».

Ціна: 20 грн – дитячий, студентський, 50 грн – дорослий.

Проєкт української ідентичності, в якому особливу увагу приділено архаїчному зображенню Дерева Життя, як ключовому символу української орнаментики та частини Світового орнаменту.

Проєкт складається з серії графічних зображень, вишитих жіночих накидок, прикрас та продукції бренду GA.EVA.

На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР, шукаючи вихід із глибокого застою, розпочала «косметичний ремонт» системи, відомий як «перебудова». Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим і совєтська імперія стала розпадатися.

Демократичні й патріотичні сили створили Народний Рух України за перебудову, який набирав ваги, множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність. У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори (коли до бюлетеня для голосування включено більше одного кандидата) до Верховної Ради УРСР 12-го скликання, яка увійшла в історію як Верховна Рада України 1-го демократичного скликання. Таким чином, у ВР УРСР склалися сприятливі умови для прийняття Декларації про державний суверенітет України. Опозиційній Народній раді вдалося перебрати на себе політичну ініціативу. Вже 9 липня 1990 року лідер республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР. Це деморалізувало комуністичну більшість і дало можливість національно-демократичній опозиції провести радикальну за змістом декларацію, яка, по суті, стверджувала суверенність України.

З 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього їх було 12: офіційний від Президії, від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» і дев’ять від опозиції, в тому числі авторські, наприклад, Сергія Головатого у співавторстві з Євгеном Тимченком (тоді старший науковий працівник Інституту держави і права) та інші.

Декларація про державний суверенітет України була прийнята 16 липня 1990 року конституційною більшістю народних депутатів – 355 голосів «за» при чотирьох проти та одному, який утримався.

Декларацією Верховна Рада УРСР проголосила суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного й економічного розвитку.

Документ створив правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України.

Важливим є те, що в Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційну назву держави.

Протягом року, виконуючи принципи Декларації, парламент ухвалив рішення про економічну самостійність, перехід вугільних копалень і металургійних комбінатів у власність України, зарахування основних податків до республіканського бюджету, визнання на конституційному рівні першості законів УРСР.

Совєтське керівництво 23 квітня 1991 року почало так званий Новоогарьовський процес – перемовини стосовно укладання нового союзного договору. Від імені УРСР прем’єр-міністр Вітольд Фокін підписав заяву про приєднання до переговорів з розробки угоди.

На 20 серпня 1991 року було заплановано приєднання до «СРСР-2» перших республік – Казахстану, Росії та Узбекистану. Однак за день до цієї події у москві віцепрезидент СРСР Гєннадій Янаєв разом з очільниками силових відомств оголосили про створення так званого Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП), запровадження надзвичайного стану на пів року, тимчасове усунення від влади Горбачова, введення цензури.

Ще в середині дня 19 серпня з заявою про некоституційність дій ГКЧП виступив Народний рух України, а 50 донецьких депутатів різних рівнів звернулись до Президії ВРУ та жителів міста з заявою про категоричне невизнання ГКЧП. Путч провалився.

Московські події, що відбулися після Серпневого путчу (арешти членів ГКЧП, призупинення діяльності Компартії РСФРР, розпуск ЦК КПРС та відставка Горбачова з посади генсека) деморалізували українських комуністів. Націонал-демократи усвідомили: у них з’явився унікальний шанс проголосити самостійність України в парламенті.

Після нарад було досягнуто компромісу з комуністами. І 24 серпня 1991 року о 18:00 голосами 346 депутатів на позачерговій сесії Верховна Рада УРСР прийняла «Акт про державну незалежність України», згідно з якими Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного його підтвердження сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. Того ж дня були прийняті постанова «Про проголошення незалежності України» та «Про військові формування на Україні».

30 серпня 1991 року Леонід Кравчук підписав Указ Президії Верховної ради «Про заборону діяльності Компартії України», як організації, що взяла участь в державному перевороті. Прийнятий 12 вересня 1991 року закон «Про правонаступництво України» проголосив Україну правонаступницею УРСР.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. Одночасно з референдумом 1 грудня відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України, на яких головою держави був обраний Леонід Кравчук.

5 грудня 1991 року Верховна рада України прийняла звернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому оголошувалось, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. 8 грудня, після підписання у Біловезькій Пущі президентами Білорусії, Росії та України спільної заяви, Радянський Союз перестав існувати як суб’єкт міжнародного права. 22 серпня 1992 року до 1-ї річниці проголошення Незалежності України останній Президент УНР в еміграції Микола Плав’юк у присутності Президента Леоніда Кравчука, Голови Верховної Ради Івана Плюща і Прем’єр-міністра України Вітольда Фокіна урочисто проголосив Україну правонаступницею Української Народної Республіки і передав атрибути державності УНР.

В фойє Дніпропетровського національного історичного музея представлено міні-виставку, присвячену Дню Незалежності України.

Авторка роботи — Ірина Губанова, ювелір, художниця по металу. При створенні предметів віддає перевагу технікам гальванопластики та лиття по восковій моделі. Роботи Ірини «До бою» (лялька-мотанка з автоматом) та «Трипільська богиня» представлені в Скарбниці Національного Історичного Музею України (м. Київ), а також в приватних колекціях США, Великобританії, Австралії, Канади, Ізраїлю та інших країн. Тепер і наша музейна експозиція поповниться ювелірною прикрасою «До бою» та поштовою маркою.

Запрошуємо містян, гостей Дніпра та представників преси.

Початок об 11:00. Музей сучасної російсько-української війни (колишній Музей АТО).