Хто такі абстрактні слов’яни, яка у них культура? Чому не сказати – українці, чехи, поляки, словаки чи європейці? Немовби це щось крамольне.

Ані чинне українське законодавство, ані офіційні документи Європейського Союзу не оперують терміном «слов’яни» чи «слов’янський» як політичною чи правовою категорією. У Конституції України, законах про громадянство чи національні меншини йдеться про український народ, громадян України та конкретні спільноти. В європейському дискурсі – про держави-члени та національні ідентичності. В публічному просторі на офіційному рівні цей термін практично не застосовують як синонім українців чи інших європейських народів.

Та варто лише заглибитися в дослідження ідеї «слов’янської єдності», аби переконатися, що де б її не намагалися просувати, вона щоразу опиняється в орбіті російських інтересів. Чому?

Звідки походить панславізм

Поширення наративів про слов’ян обумовлено ідеологією панславізму, що виник на початку XIX століття. Його сформулювали переважно чеські, словацькі та інші західні інтелектуали як відповідь на домінування німецької та угорської еліт в Австрійській імперії і на османське панування на Балканах. На початковому етапі йшлося про історичну спорідненість, культурну близькість, взаємну підтримку і захист власної ідентичності.

Термін «панславізм» уперше вжив словак Ян Геркель у 1826 році. Ранній панславізм був оборонним і культурним. Більшість його прихильників уявляли майбутнє у федерації рівноправних народів.

Концепція від самого початку не дістала значної підтримки, і з часом благополучно пішла б у забуття разом з іншими мертвими теоріями, якби не потрапила до російської імперії. Там вона швидко перетворилася на інструмент зовнішньої політики. Московська держава, а згодом імперія, з її загарбницькими прагненнями, завжди була експансіоністською і шовіністичною. Попри те, що її населення формувалося зі східнослов’янських племен (зокрема вятичів) у тісному змішанні з численними угро-фінськими народами – чуддю, мордвою, перм’ю та іншими, – російські слов’янофіли оголосили московію природним «старшим братом» і захисником усіх слов’ян.

Ключову роль у становленні руху так званих слов’янофілів відіграв російський філософ Микола Данилевський (1822–1885). У книзі «росія і Європа» (1869), яку сучасники називали «біблією панславізму», він виклав теорію культурно-історичних типів. Данилевський відкинув уявлення про єдину лінійну історію людства і виділив окремі замкнені цивілізації. Кожна з них, на його думку, проходить природні стадії народження, розвитку і занепаду. Слов’янський (російсько-сибірський) тип він різко протиставив романо-германському, європейському, який вважав ворожим до слов’ян. Данилевський пропонував створити всеслов’янську федерацію під верховенством російського царя зі столицею в Константинополі. Інші слов’янські народи в цій схемі виступали «гілками», а російський – основою. Такі ідеї безпосередньо обґрунтовували російський імперський експансіонізм під гаслом захисту слов’янських народів.

Таким чином, культурна ідея стала геополітичним проєктом.

Хистка і шкідлива концепція

Російський панславізм має кілька фундаментальних слабкостей.

По-перше, він ігнорує реальні відмінності між народами. Слов’янські спільноти мають різну історію, різні релігійні традиції (православ’я, католицизм, протестантизм, іслам у частини боснійців), політичний досвід і культуру. Данилевський різко протиставляв «слов’янську» (насправді російсько-сибірську) цивілізацію романо-германській Європі, яку вважав одвічно ворожою. Таке зведення всього до «спільної крові» стирає національну ідентичність і перетворює складну історію на спрощену схему.

По-друге, він заперечує суб’єктність окремих народів. «Єдиний слов’янський світ» – по суті евфемізм «руського миру» – розглядає українців, поляків, чехів і болгар не як самостійні політичні спільноти, а як частини більшого цілого. Це зручно тому, хто претендує на роль центру.

По-третє, він легко виправдовує експансію. Під гаслами захисту «братів» росія вела війни, втручалася у справи інших держав. Пізніше той самий наратив слугував запереченню права українців і білорусів на окрему державність.

Зрештою, він створює ілюзію природного союзу там, де насправді стикаються різні інтереси, конфлікти, традиції, ментальність і різні уявлення про майбутнє.

Так російський панславізм перетворив культурну ідею близькості на інструмент імперської політики і закріпив ієрархію, в якій росія виступала «старшим братом», а інші народи – підлеглими.

Наслідки просування панславізму на Балканах, щодо Польщі, України та Білорусі

У другій половині XIX століття панславізм став ідеологічним прикриттям російських воєн проти Османської імперії. Як один з показових прикладів, слід згадати події російсько-турецької війни 1877–1878 років. Росія позиціонувала себе захисницею «братніх» сербів, болгар і чорногорців. Результатом стала поява незалежних або автономних слов’янських держав, але під сильним російським впливом. Берлінський конгрес 1878 року суттєво обмежив ці здобутки, що викликало розчарування всередині самої росії. На практиці інтереси балканських народів підпорядковувалися геополітичним цілям пєтєрбурга – контролю над протоками і посиленню позицій у регіоні.

Що стосується поляків, їх російський панславізм завжди викреслював зі «слов’янської родини». Поляків звинувачували у «зраді» через католицизм і орієнтацію на Захід – такими аргументами супроводжувалося придушення польських повстань 1830–1831 і 1863–1864 років. Автономію Царства Польського скасували, а політику русифікації посилили, що поглибило ворожнечу і зробило польсько-російські відносини хронічно конфліктними.

В Україні та Білорусі наслідки виявилися особливо глибокими і тривалими. Російські панславісти, зокрема Данилевський, розглядали українців і білорусів не як окремі народи, а як «гілки» єдиного російського стовбура. Ця логіка прямо підживлювала політику русифікації: Валуєвський циркуляр 1863 року і Емський указ 1876 року забороняли українську мову в освіті, друкуванні книг і публічному просторі.

Ідея «одного народу» стала ідеологічною основою заперечення права українців на власну державність і в імперський, і в радянський, і в сучасний період. Крім того, закріпилась ієрархія «старший – молодший», вона виправдовувала асиміляцію, придушення національних рухів, імперське насильство.

Справжня солідарність між слов’янськими народами підмінялася російським лідерством. Багато чехів, поляків, хорватів і словенців у XIX столітті сприймали російський панславізм вороже (і небезпідставно), як загрозу, а не як допомогу.

У XX столітті концепція трансформувалась, але не зникла. У совєтському союзі її використовували для пропагування ідеї «дружби народів» і під час Другої світової війни (Всеслов’янський комітет). Після 1991 року вона знову ожила в російському офіційному дискурсі як обґрунтування «захисту братів» і заперечення суверенітету, незалежності, волі та загалом національної ідентичності України.

Довгострокові ефекти

Підсумовуючи, варто сказати, що російський панславізм протягом усього періоду його нікчемного існування ніколи, жодним чином не слугував меті рівноправної співпраці та солідарності на засадах поваги до суверенітету. Він працював як ідеологічне прикриття експансії для обмеження суб’єктності інших народів і відтворення імперської моделі. Тому цілком природно, що сьогодні будь-які розмови про «братів-слов’ян», усе «слов’янське» або «спільну долю» здатні викликати фізичне відчуття російської загрози. Крім русофобії, не варто очікувати іншої реакції від людини, котрій довелося відчути, як формули «єдності слов’янських народів» працюють у нинішніх реаліях.

Напис на спаленій російській техніці, виставленій на Михайлівській площі у Києві

У 2014 році Росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі під гаслами «захисту російськомовних» і «єдиного народу». У лютому 2022 вона пішла далі – на повномасштабне вторгнення, знову прикриваючись міфами про «братерство», «історичну єдність» і «недопущення розділення слов’ян».

Те, що у XIX столітті звучало як турбота про балканських «братів», у XXI столітті обернулося бомбардуваннями українських міст, масовими вбивствами цивільних і спробою знищити українську державність, а українців – як націю. Коли ідею «слов’янської єдності» знову дістають зі звалища історії, це слід розцінювати як безпомилковий маркер неминучої загрози, тому що за нею завжди стоїть претензія на контроль, і вона не має нічого спільного з культурною спорідненістю. Історія російського панславізму не залишає сумнівів щодо реального сенсу синонімів «руського миру», адже йдеться про поневолення, асиміляцію, виправдання імперського насильства і ні про шо інше.

Наратив про «братні слов’янські народи» завжди є проросійським, бо тільки росія найбільше зацікавлена в його існуванні. Для більшості різних слов’янських народів ідея широкої політичної єдності давно втратила актуальність. Чехи, поляки, хорвати, словенці, словаки будують майбутнє в європейських інституціях і національних державах. Їм не потрібен «слов’янський світ» як політичний проєкт.

Натомість росії він потрібен, щоб заперечувати самостійність України («ми один народ»), маскувати імперські амбіції під «захист братів», створювати моральне прикриття для агресії та зберігати ілюзію цивілізаційної місії.

Запис Чому наратив про «слов’янські народи» завжди виявляється російським спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Публічно Князєва викрили і затримали 15 травня 2023 року. Нагадаємо обставини. Детективи Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури задокументували передачу другої частини хабара (загальна сума за версією слідства – близько 2,7 млн доларів США). Гроші, за матеріалами справи, мали бути винагородою за ухвалення Великою Палатою Верховного Суду потрібного рішення у спорі щодо 40,19 % акцій Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (структури, пов’язані з бізнесменом Костянтином Жеваго). Першу частину коштів передали 3 травня, другу – 15-го. Під час обшуків у квартирі та службовому кабінеті Князєва вилучили значні суми в доларах США, частину з яких попередньо ідентифікували.

Наступного дня Пленум Верховного Суду висловив йому недовіру, і він втратив посаду голови. Пізніше йому та іншим фігурантам повідомили про підозру. У червні 2026, після тривалого процесу, Князєв визнав вину, погодився на реальний строк (5 років позбавлення волі з додатковими обмеженнями) та конфіскацію майна, а також зобов’язався сприяти викриттю інших учасників схеми.

Більш ніж очевидно, що під загрозою передбачуваного невідворотного викриття, затримання, нейтралізації та засудження поплічники Князєва, дізнавшись про ризики щодо себе, вчинять (або вже вчинили раніше) дії, спрямовані на уникнення відповідальності. Такими методами, зокрема, можуть бути: зміна документів, виїзд за кордон, зміна статусу, звільнення, перехід на іншу посаду чи роботу, відставка, вступ до Збройних Сил України, симуляція захворювань тощо. Принаймні, опинившись у подібній ситуації, більшість людей намагалися б діяти так само. Це природно, та й охочих потрапити до в’язниці чомусь не видно.

З метою здійснення громадського контролю, проведення наукового дослідження, сприяння правоохоронним органам та інформування громадськості Центром економіко-правових досліджень було направлено запити до Верховного Суду, Державної судової адміністрації України, Вищої ради правосуддя, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України з проханням повідомити поіменно суддів Верховного Суду, які в період з 15 травня 2023 року на момент надання відповіді на цей запит звільнилися (вийшли у відставку), не з’явилися на роботу (включно з невідомими причинами), виїхали, зникли, перевелися на інші роботи та посади, були мобілізовані, тяжко захворіли або іншим чином виявили свою стійку відсутність та неможливість їх віднайти, а також окремо – про суддів Верховного Суду, яким оголошено письмове повідомлення про підозру у зв’язку з причетністю до діяльності Всеволода Князєва. Аналогічні відомості просили надати щодо працівників апарату Верховного Суду (секретарів судових засідань, секретарів суду, помічників, помічників-консультантів, консультантів, інших посадових осіб).

Верховним Судом надано інформацію стосовно суддів, які припинили трудові відносини з Верховним Судом, а також стосовно суддів, яких тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя рішенням Вищої ради правосуддя у період з 15 травня 2023 року до 09 червня 2026 року; працівників Апарату Верховного Суду, які працювали станом на 15.05.2023 та звільнилися чи були переведені на інші посади в Апараті Верховного Суду у період з 15 травня 2023 року до 09 червня 2026 року.

Як ідеться з повідомлення Верховного Суду, деяких працівників Апарату Верховного Суду було призвано на військову службу під час мобілізації. Відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) та Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Верховному Суді, затвердженого наказом Голови Верховного Суду від 28.11.2022 (у редакції наказу від 25.02.2025 № 35), відомості щодо військового обліку працівників та відомості, які стосуються оборони країни, віднесено до категорії службової інформації. На підставі частини другої статті 6 цього ж Закону доступ до цих відомостей обмежується в інтересах національної безпеки та оборони, а також прав мобілізованих працівників.

Враховуючи ризики правового режиму воєнного стану, розголошення поіменного списку або даних мобілізованих працівників може завдати істотної шкоди обороноздатності держави та створити загрозу безпеці самих громадян. Потенційна шкода від оприлюднення такої інформації значно переважає суспільний інтерес у її отриманні сторонніми особами. Ураховуючи викладене, керуючись пунктом другим частини першої статті 22 Закону, Верховний Суд повідомив про неможливість надання запитуваних відомостей про мобілізованих працівників Апарату Верховного Суду.

До відповіді долучено додатки з переліками. Їх публікуємо повністю (таблиці – нижче). Це відомості, які закон дозволяє оприлюднювати. Інформацію про мобілізованих працівників суд правомірно обмежив.

Список суддів Верховного Суду, які тимчасово відсторонені від здійснення правосуддя рішенням Вищої ради правосуддя з 15 травня 2023 року до 09 червня 2026 року.

Список суддів Верховного Суду, які припинили трудові відносини з Верховним Судом з 15 травня 2023 року до 09 червня 2026 року.

Список працівників Апарату Верховного Суду, які працювали станом на 15 травня 2023 року та переведені на інші посади в Апараті Верховного Суду до 09 червня 2026 року.

Список працівників Апарату Верховного Суду, які працювали станом на 15 травня 2023 року та звільнилися до 09 червня 2026 року.

Отже, Центром економіко-правових досліджень одержано та оприлюднено виключно те, що не заборонено законом. Такої систематизованої інформації в одному місці раніше не було. Читачі можуть самостійно ознайомитися з переліками суддів і працівників апарату, які припинили трудові відносини або були відсторонені у відповідний період, зіставити дати, прізвища та обставини та дійти власних висновків. Громадський контроль у цій сфері необхідний передусім для того, щоб суспільство бачило, як працюють (або не працюють) механізми відповідальності після найрезонанснішого викриття в судовій системі протягом останніх років.

Запис Звільнення суддів Верховного Суду після затримання Всеволода Князєва (документи 2023–2026) спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Як столиця відзначає військовослужбовців

У медіа та серед активних представників громадськості поширено інформацію про те, що за ініціативи посадовців Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) запроваджено заохочення військовослужбовців, які мають особливі заслуги перед Вітчизною за найбільш значущі результати на полі бою (винищення ворожих елементів, живої сили, техніки, утримання рубежів оборони, проведення розвідувальних та диверсійних дій, успішного виконання наказів командування тощо). Серед заохочень – транспортні засоби, житлові та інші винагороди. Нагородження здійснюється за рахунок фінансування з місцевих бюджетів або з долею участі місцевих бюджетів додатково до ініціатив та пожертв приватних осіб (меценатів).

Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація)

Ініціатива, безперечно, є корисною та значущою, вона додатково мотивує військовослужбовців, підвищує рівень їх соціальної захищеності та слугує прикладом для наслідування і залучення інших меценатів.

Проте варто звернути увагу на корупційні ризики, які неминуче виникають під час реалізації подібних програм заохочення.

Всім добре відомо, що в Київській міській державній адміністрації та пов’язаних із нею структурах протягом років фіксуються системні корупційні схеми. Правоохоронці регулярно проводять там обшуки, викривають посадовців, депутатів і посередників, однак проблема не зникає.

Існує реальна небезпека, що механізм нагородження може бути використаний не за призначенням. Наприклад, посадова особа КМДА або депутат Київської міськради складає документ, у якому описує підстави для нагородження військовослужбовця: нібито захопив кілька одиниць техніки, знищив значну кількість живої сили противника, успішно виконав особливо складне завдання. На підставі такого подання людину нагороджують, а згодом з’ясовується, що описаних подій або не було взагалі, або вони суттєво перебільшені, а сама історія є результатом домовленості.

Для того, щоб мінімізувати такі ризики і з’ясувати, наскільки прозоро налагоджена система заохочень у Києві, ми скерували відповідний запит до Київської міської державної адміністрації. Громадськість має право знати, за якими критеріями, на підставі яких документів і в якому обсязі розподіляються бюджетні ресурси на підтримку захисників.

Міська цільова програма «Підтримка киян – Захисників та Захисниць України»

Як ідеться з повідомлення, одержаного від управління інформаційної політики та доступу до публічної інформації апарату КМДА, у столиці діє міська цільова програма «Підтримка киян – Захисників та Захисниць України» на 2023–2027 роки (затверджена рішенням Київської міської ради від 23 березня 2023 року № 6254/6295 у редакції від 09 жовтня 2025 року).

У межах цієї програми передбачено низку соціальних виплат і компенсацій: матеріальна допомога при пораненні, компенсація витрат на ліки та медичні вироби, часткова компенсація за придбаний автомобіль особам з інвалідністю внаслідок війни, забезпечення путівками, компенсація витрат на оздоровлення, мікрогранти на відкриття чи розвиток бізнесу, щорічна матеріальна допомога особам з інвалідністю І–ІІІ груп, допомога тим, хто повернувся з полону, та інші види підтримки.

Окремо згадуються державні механізми забезпечення житлом і професійної адаптації ветеранів (постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719, 21.06.2017 № 432, 02.08.2024 № 881, 07.03.2025 № 252).

Щодо нагородження за особливі заслуги КМДА вказала на існування звання «Почесний Захисник / Захисниця міста Києва». Положення про нього затверджене рішенням Київської міської ради. Особам, яким присвоєно це звання (а також одному з членів сім’ї у випадку посмертного присвоєння), виплачується одноразова грошова винагорода в розмірі 20 000 гривень.

Жодної інформації про надання квартир, транспортних засобів чи інших значних матеріальних заохочень саме за бойові заслуги в межах міських програм у відповіді не наведено.

Заявлена і реальна підтримка

Відповідь КМДА фактично спростовує поширену в медіа та серед громадськості інформацію про системне нагородження військовослужбовців квартирами чи автомобілями за рахунок міського бюджету за конкретні бойові результати. Основним інструментом відзначення вагомих особистих заслуг у Києві є звання «Почесний Захисник / Захисниця міста Києва» з одноразовою виплатою 20 тисяч гривень.

Ця сума викликає питання, тому що 20 000 грн менше середньої заробітної плати в Києві. Для людини, яка ризикувала життям, утримувала рубежі чи знищувала ворожу техніку, така винагорода виглядає символічною, а не реальною матеріальною підтримкою. Вона більше схожа на формальний жест, ніж на серйозне визнання заслуг.

Щодо корупційних ризиків, то їх описана система суттєво не знижує. Навпаки, механізм присвоєння звання «Почесний Захисник» залишається непрозорим. Невідомо:

• хто і за якими критеріями ініціює присвоєння;
• які документи підтверджують «визначні особисті заслуги»;
• чи проводиться перевірка фактів, викладених у поданнях;
• скільки осіб отримали це звання і який загальний обсяг виплат.

Поки критерії доволі розмиті, а процедура залишається непрозорою, зберігається можливість, що звання і виплата можуть стати предметом домовленостей, а не об’єктивного визнання, що створює простір для корупційних ризиків, про які йшлося у запиті.

Підсумовуючи, доводиться констатувати, що міська влада Києва декларує підтримку захисників, але реальний інструмент «відзначення бойових заслуг» виявився скромним і недостатньо прозорим. 20 тисяч гривень і відсутність чітких публічних критеріїв – об’єктивно не той рівень, якого заслуговують люди, котрі щодня ризикують життям. Громадськість має право знати більше: скільки звань присвоєно, кому, на якій підставі і чи перевіряються факти. Без цього будь-яка програма залишається вразливою до зловживань.

Запис Корупційні ризики та символічні виплати, або як Київ «нагороджує» своїх Захисників і Захисниць спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Про походження «септонного поля»

Терміни «септон», «септонне поле», «езоосмос», «елементарна частинка По» (і пов’язана з ними псевдонаука «септоніка») з’явилися виключно у матеріалах викритої Службою безпеки України міжнародної злочинної організації «АллатРа», члени якої  здійснювали антиукраїнську діяльність. Після проведеної у 2023 році багатоетапної спецоперації у Києві та інших регіонах України було заблоковано підривну діяльність понад 20 осередків цього угруповання, які діяли на користь спецслужб рф. Однак лідери угруповання незаконно виїхали за кордон ще навесні 2022 року, використовуючи підроблені документи про зняття з військового обліку. Перебуваючи в одній із європейських країн – у Словаччині, вони дистанційно продовжують керувати злочинною організацією, намагаючись поширити її вплив у США, Канаді та країнах ЄС.

Зараз «АллатРа» (та її проєкт «Созидательное общество» / «Благотворче суспільство» / Creative Society) заповзято працює над створенням видимості законності та суспільної корисності. Для цього організація прикривається темами, які викликають довіру в демократичному світі: наукою (зокрема кліматом, фізикою та геодинамікою), захистом демократії, правами людини, свободою віросповідання та психологією. Псевдонаукові конструкції на кшталт «септонного поля» чи апокаліптичних прогнозів про катастрофу 2036 року через нанопластик і «космічні цикли» виконують чітко і заздалегідь визначену функцію – вони створюють видимість глибокого «дослідницького» підґрунтя і відволікають увагу від реального змісту діяльності.

У країнах, де пересічні люди та навіть частина політиків не знайомі з матеріалами українського розслідування СБУ, така стратегія дозволяє організації проникати на майданчики Європейського парламенту, ООН, американського Конгресу та інших міжнародних форумів. Під виглядом «волонтерської ініціативи», що вивчає кліматичні ризики чи захищає права людини, лідери, які переховуються від українського правосуддя, намагаються здобути підтримку, залучити нових прибічників і легітимізувати свою присутність. Псевдонаука тут виступає не просто ідеологічним продуктом, а інструментом камуфляжу. Маскуючи антиукраїнське минуле і сьогодення організації, вона перетворює її з викритого угруповання на нібито нейтральну «глобальну дослідницьку» силу «поза політикою і релігією».

Чого немає в реальній фізиці

Тематика «септонного поля» вперше з’являється в доповіді «Исконная физика АллатРа» («Физика Аллатра». – К.: ЛОТОС, 2016. – 352 с.), у передачах циклу «Септоніка природи» на колишньому YouTube-каналі «Аллатра-ТБ» (нині видалений), а також у численних відео, статтях і «дослідженнях», які публікують адепти руху. Поза цими джерелами «септонна» термінологія не існує.

У доповіді «Исконная физика АллатРа» часто згадується нібито існуюча «інтернаціональна науково-дослідна група ALLATRA SCIENCE», яка займається дослідженнями в галузі «споконвічної фізики». Це створює образ організації, яка займається науковими дослідженнями, порівнюваними з академічними інститутами чи університетами.

За твердженнями «АллатРи», септонне поле – це «основна складова всього матеріального Всесвіту»

Воно нібито лежить в основі всіх відомих і невідомих науці полів і взаємодій, присутнє скрізь – у живих і неживих об’єктах, у планетах, зірках, клітинах, людях. Його ототожнюють з іншою псевдонауковою конструкцією – «тваринним розумом». Під останнім пропонують розуміти програму матеріального світу, яка нібито керує поведінкою бактерій, дерев, тварин і людей, створюючи шаблони домінування, взаємодії, конкуренції, ієрархії абощо. Апологети «септонного поля» висувають нічим не підтверджену тезу, що його напруженість різко зростає за 7–8 годин до торнадо, і нібито змінюється перед землетрусами і виверженням вулканів. Усе це подається як «споконвічні («ісконні») знання», що відкриваються лише адептам «АллатРи», і які «офіційна наука» наразі не здатна осягнути.

У сучасній фізиці поняття «септонне поле» відсутнє, і немає жодної наукової публікації у спеціалізованих фахових виданнях, де б воно згадувалося як реальний фізичний об’єкт. Немає експериментальних підтверджень його існування та вимірювальних приладів, які б його фіксували. Немає навіть гіпотез, які б висувалися в колах науковців-фізиків, були предметом обговорення, оспорювалися чи спростовувалися фахівцями.

Фізиці відоме електромагнітне поле, гравітаційне поле, сильна і слабка ядерні взаємодії. Існують квантові поля, які описують поведінку елементарних частинок у межах Стандартної моделі. Сформульовано концепції темної матерії і темної енергії, які дотепер залишаються гіпотетичними, проте підкріплені спостереженнями, піддаються верифікації, тобто перевіряються експериментальним шляхом. Жодна з цих теорій не містить «септону».

Типові ознаки псевдонауки

Шкільний курс фізики вже дає достатньо інструментів, аби побачити різницю. Поле у фізиці – математично описана сутність, яка має чіткі властивості: воно діє на певні об’єкти, його можна виміряти, його інтенсивність змінюється за відомими законами. Якщо дехто заявляє про нове поле, яке «є скрізь», «керує всім» і «активується перед катастрофами», але при цьому не наводить жодних вимірювань або результатів експериментального дослідження, які можуть бути відтворені та перевірені, то про науку тут не йдеться.

«Епохальне відкриття» обернулося ганьбою

«Септонне поле» становить інтерес лише як класичний приклад того, як езотеричні ідеї маскуються під «нові відкриття у галузі фізики».

Про частинку по

Механізм маніпуляції можна умовно описати за таким алгоритмом:

1. Береться реальна наукова термінологія та змішується з наукоподібними словами: «поле», «взаємодії», «елементарна частинка По», «нейтріно», «виміри», «структура матерії», «самоорганізуюча система», «езоосмічна решітка».
2. До наукоподібної термінології додаються гучні заяви: «офіційна наука цього ще не знає», «науковці приховують», «ми відкрили те, що приховано», «давні знання підтверджуються сучасними дослідженнями».
3. Створюється власна термінологія («септон», «аллат», «антиаллати», «тваринний розум» та інші продукти фантазійної активності), яка звучить складно і глибоко, але не має жодного наукового підґрунтя.
4. Самі «творці» посилаються виключно на власні джерела – доповіді, передачі, «дослідження» всередині руху. Зовнішньої верифікації немає і не передбачається.
5. Послідовники новоствореної «теорії» завжди, на всі незручні питання перекладають відповідальність на «закритість» наукової спільноти: мовляв, вчені або не хочуть, або не здатні прийняти істину.

Описаний вище підхід принципово відрізняється від того, як працює справжня академічна наука. Базові засади проведення наукових розвідок у будь-якій галузі знань висувають певні вимоги до гіпотези: вона має бути сформульована таким чином, щоб її можна було спростувати. Висунута гіпотеза (ідея, твердження, теорія, концепція) повинна містити науково обґрунтовані передбачення, які перевіряються незалежними дослідниками. Якщо передбачення не підтверджуються – гіпотеза відкидається або спростовується, хоча в подальшому вона може змінюватися, але тоді це буде вже інша гіпотеза.

Інші ознаки ненауковості

У випадку «септонного поля» жодних науково обґрунтованих і таких, що можуть бути верифіковані, передбачень немає. Висунуто лише низку голослівних тверджень, які не є предметом наукового дискурсу, а існують у замкненому інформаційному просторі «АллатРи».

Аллат

Нерідко захисники подібних ідей, не подумавши, дозволяють собі казати: «це просто незалежний, альтернативний погляд», «історія знає випадки, коли офіційна наука помилялася».

Їхні аргументи звучать як знущання над наукою і пропаганда невігластва

У науці дійсно існують не достатньо досліджені теми, у тому числі фізичні явища. Історія фізики знає приклади, коли усталені уявлення змінювалися (від ньютонівської механіки до теорії відносності, від класичної електродинаміки до квантової механіки). Але кожна така зміна відбувалася за допомогою та виключно шляхом експериментів, описувалася у математичних моделях і діставала визнання за результатами незалежної перевірки. Для нової теорії не достатньо однієї лише декларативної заяви – вона створюється задля того, щоб пояснити відомі факти краще за стару, а ще передбачати нові, які потім дістануть подальшого наукового розвитку та підтвердження.

Міфічне «септонне поле» не пояснює жодних відомих фізичних явищ і не заміняє наявні наукові знання і теорії, тому що не передбачає нічого, що можна перевірити незалежно від адептів «АллатРи». Припущення про існування «септонів» не описано у наукових публікаціях, про нього навіть не чули вчені-фізики, а пов’язана із цим термінологія не згадується у прикладних дослідженнях. Це не спірна гіпотеза і не альтернативний погляд. Це псевдонаукова конструкція, яка існує тільки всередині вчення Аллатри і обслуговує його світоглядні потреби.

Як розпізнавати подібні маніпуляції

Уважний читач може виробити набір критеріїв, які допомагають елементарно відрізнити науку від псевдонауки:

• Чи опубліковано наукові праці з цієї теми в рецензованих наукових журналах?
• Чи можна незалежно відтворити заявлені вимірювання?
• Чи містить концепція конкретні, перевірювані передбачення?
• Чи посилається вона виключно на внутрішні джерела певного руху чи автора?
• Чи використовує вона наукоподібну мову для прикриття відсутності змісту?
• Чи пояснює вона власні невдачі «закритістю» офіційної науки?

Якщо на більшість цих питань відповідь негативна – перед нами не нове відкриття у фізиці, а плід уяви, брехня, фейк, що завгодно, тільки не нове знання.

«Септонне поле» ідеально пасує під усі вищенаведені критерії. Воно з’явилося в закритому інформаційному просторі, не має зовнішньої верифікації, оперує гучними, але порожніми формулюваннями та існує виключно для внутрішнього вжитку адептів. Базових знань на рівні програми загальноосвітньої школи цілком достатньо, щоб це побачити.

Таким чином, поширення псевдонаукових ідей так званої «споконвічної фізики АллатРа» становить суттєву небезпеку для суспільства, оскільки підриває довіру до науки, спотворює сприйняття наукових знань, посилює конспірологічне мислення та підриває критичність сприйняття. Це створює сприятливе середовище для формування залежності від подібних псевдонаукових рухів, ізолює людей від реального світу та призводить до радикалізації їхніх поглядів. Як наслідок, такі тенденції можуть стати перешкодою для суспільного розвитку і спричинити серйозні ризики для громадського здоров’я, соціальної стабільності та науково-технологічного прогресу.

Ірина Кременовська,

к.ю.н., с.н.с., директорка Центру економіко-правових досліджень

Запис Септонне поле – класична псевдонаука під виглядом «нової фізики» спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Оголошення в НСЗУ

За оцінками Міністерства економіки, кожна година такого простою підприємств обходиться Україні приблизно в 45 мільйонів доларів. Ворог намагається спричинити нам якомога більшу шкоду і зламати звичний лад життя. Зупинення роботи – вагомий макроекономічний фактор, який б’є по продуктивності, виконанню контрактів, податкових надходженнях і загальній стійкості економіки.

Коли робота стає лотереєю

Ми працюємо в одному з районів столиці, де пошкоджень особливо багато, і тому відчуваємо це щодня. Плануєш поїздку по роботі, подання звітності чи документів – і не знаєш, чи приймуть тебе там, куди їдеш, або все зупинено до відбою, чи люди в укритті.

Особливо тяжко малому і середньому бізнесу. Великі компанії мають запас міцності. У фізичної-особи підприємця його часто немає: кілька годин простою поспіль, і зриваються поставки, пропускаються  дедлайни, не надходять гроші.

Зупиняти роботу під час тривоги потрібно, тому що особиста безпека – безумовний пріоритет. Але це не скасовує економічних наслідків, не рятує від їх настання.

Поки держава формує системні рішення, різні установи, органи місцевого самоврядування, бізнес і громадяни шукають свої способи. Чимало державних органів перенесли робочі місця прямо в укриття: столи, комп’ютери, прийом громадян. Люди сидять щільно, але робота триває.

Минулої зими (як і в попередні зими з початку повномасштабного російського вторгнення) співробітники Центру економіко-правових досліджень під час тривалих відключень світла бігали до найближчого торгового центру грітися, заряджати ноутбуки та ловити інтернет. Було навіть весело – в тому сенсі, в якому взагалі може бути весело під час війни.

Хтось організовує змінну та дистанційну роботу. Хтось переносить критичні процеси в більш захищені локації. Хтось просто тримає під рукою безперебійник, павербанк, резервний спосіб комунікації та дивовижним чином пристосувався працювати навіть в укритті.

Будь-які способи адаптації рятують, нехай вони і не можуть бути універсальними, коли інтенсивність атак зростає.

Рух уперед попри вимушені зупинення

4 вересня Кабінет Міністрів ухвалив постанову № 1092, якою запроваджено диференційовані рівні повітряної тривоги – жовтий (дронова загроза) і червоний (ракетна, ракетно-дронова або масована дронова загроза). Документ одразу врегулював і усунув чимало проблемних питань: за жовтого рівня суб’єкти господарювання можуть продовжувати роботу, якщо є укриття (або безпечний простір) для персоналу та відвідувачів. Такий крок дозволяє зменшити економічні втрати без шкоди для безпеки.

Разом із тим залишаються відкритими питання компенсаційних механізмів для бізнесу, який зазнає збитків від простоїв, чітких правил організації праці в умовах тривалих тривог поза межами базових вимог постанови, а також системної підтримки підприємців. Тому потрібні механізми підтримки малого і середнього бізнесу, який найбільше страждає від простоїв. Доведеться розвивати і мережу укриттів як повноцінних робочих просторів, а не тільки місць очікування. Крім перерахованого, необхідно розробити прозорі правила страхування ризиків і компенсацій.

Особиста безпека завжди має бути на першому місці. Проте сидіти і чекати набагато гірше, ніж діяти. Коли працюєш, коли допомагаєш одне одному, коли шукаєш, як зробити хоч щось корисне навіть під сиреною, – легше триматися.

Зараз кожен з нас на своєму фронті. Одні тримають небо. Інші тримають виробництво. Хтось тримає документообіг, забезпечує логістику, сервіс, аналітику. Все разом складається у спільну роботу задля наближення перемоги.

Тривалі повітряні тривоги, на жаль, стають фактором, з яким економіці доведеться виживати ще певний час. І від того, наскільки швидко ми навчимося з ним працювати, залежить, наскільки міцною залишиться країна.

Безпека людей – безумовний пріоритет. І виконання поставлених задач теж пріорітет, тому що за результатами праці ми наближаємо той день, коли сирени замовкнуть назавжди.

Запис Тривалі повітряні тривоги як економічний фактор спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Беззвучна мова глухих

В Україні, за поширеними оцінками, налічується до 2 млн осіб з вадами слуху. Для значної частини з них основним і природним засобом спілкування є жестова мова (сурдомова). При цьому українська жестова мова (далі – УЖМ) є окремою мовною системою, яка суттєво відрізняється від російської як за абеткою (дактилем), так і за основними жестовими конструкціями.

На наш погляд, важливо, щоб норми мовного законодавства – зокрема вимоги щодо лексики, стандартів і захисту державної мови – поширювалися і на українську жестову мову. Процесуальна увага Уповноваженого із захисту державної мови має стосуватися і цього напряму, оскільки користувачі жестової мови не завжди використовують її з дотриманням національних стандартів і звичаїв жестового мовлення.

Так, неодноразово фіксувалися випадки, коли під час спілкування між касирами в закладах торгівлі (значна кількість осіб з порушеннями слуху працюють касирами) та покупцями діалоги відбуваються із застосуванням «російського» варіанту жестової мови. Для фахівців очевидно, що жест «дякую» в українському та російському варіантах суттєво різниться. Те саме стосується інших поширених загальновживаних жестів і слів.

При цьому варто наголосити: якщо випадковий сторонній спостерігач, який не володіє жестовою мовою і не розуміє її, бачить обмін не традиційними національними жестами, порушення мовного законодавства для нього не є очевидним і часто залишається поза увагою громадського контролю.

Ми запропонували вжити заходів щодо активізації роботи в цьому напрямі – вдосконалення мовного законодавства та захисту державних стандартів і звичаїв мовлення навіть у такій «екзотичній», незвичній та, можливо, дещо незручній сфері.

Відповідні науково-практичні рекомендації скеровано Уповноваженому із захисту державної мови, Громадській організації «Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю зі слуху» та Українському товариству глухих.

На ці звернення вже надійшли змістовні відповіді. Передусім, заслуговує на особливу увагу позиція ГО «Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю зі слуху «Українське товариство глухих» (УТОГ). Наводимо ключові положення їхнього листа майже повністю, щоб зберегти логіку й акценти, які висловила організація.

Еволюція, а не тиск – УТОГ про очищення і вдосконалення української жестової мови

УТОГ поділяє стурбованість щодо якості комунікації в закладах торгівлі і зазначає, що активно співпрацює із законодавцями, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та бізнесом для підвищення інклюзивності та впровадження УЖМ, зокрема серед обслуговуючого персоналу.

Разом із цим товариство має важливі зауваження. Жестові мови є самостійними лінгвістичними системами, розвиток яких історично відбувався за іншими закономірностями, ніж розвиток словесних мов. Зокрема, як українська жестова мова, так і російська жестова мова історично походять від єдиного лінгвістичного ядра – старофранцузької жестової мови.

Через спільне походження та тривалі соціокультурні контакти упродовж трьох останніх століть значний масив жестів є спільним або схожим, що є природним процесом для мов, які належать до однієї мовної родини. Через це складно однозначно класифікувати жести як виключно «російські» чи «українські», якщо в них відсутні конфігурації, що походять від дактилем відповідних мов.

УТОГ послідовно веде роботу над кодифікацією, розвитком і впровадженням УЖМ у широкий ужиток усіх сфер суспільного життя, що відповідає нормам чинного законодавства України. Процес очищення УЖМ від російськомовних покручів та кодифікації нових національних жестів триває постійно на базі експертних груп при УТОГ. Водночас впровадження у спілкування широких верств населення нових жестових одиниць і заміна росіянізмів у жестомовній спільноті відбуваються поступово, і цей процес (особливо серед старшого покоління) потребує значного часу і терпіння.

Будь-які заходи адміністративного тиску, осуду чи покарання в цьому контексті є неефективними та недоречними, оскільки мова розвивається шляхом природного засвоєння. Визначаючи заходи впливу, необхідно врахувати, що в Україні в жодному закладі вищої освіти немає програм з підготовки вчителів чи перекладачів з української жестової мови, крім УТОГ. Відповідно, навчання та використання саме української жестової мови і впровадження нових жестів відбувається не в результаті цілеспрямованого освітнього процесу, а опановується лише в умовах спілкування представників жестомовної спільноти або нежестомовних осіб через контакти з представниками жестомовної спільноти.

У мовному питанні необхідно бути досить уважними та обережними, а також дати можливість змінам пройти еволюційний шлях трансформації – лише тоді вони набудуть сталих форм і не викликатимуть опору. Наприклад, у спільноті глухих вважається некоректним поняття «особи з порушеннями слуху» (натомість використовуються терміни «глухий» або «напівглухий»). Проти використання терміна «особи з порушеннями слуху» як узагальненого для глухих і напівглухих осіб виступає також міжнародна спільнота. Проте відійти від цього медичного поняття в один день вкрай складно, оскільки воно має досить тривалу традицію використання.

Відповідно, для змін потрібно впроваджувати системні просвітницькі проєкти, а це потребує часу. Саме тому УТОГ регулярно проводить інформаційну роботу з означеної тематики як самостійно, так і в колаборації з партнерськими організаціями та установами.

На завершення листа УТОГ подякував за звернення та увагу до питань життєдіяльності спільноти глухих і популяризації української жестової мови. Це важливий сигнал: організація, яка безпосередньо представляє інтереси спільноти, визнає актуальність теми і водночас наголошує на потребі еволюційного, а не директивного підходу.

Позиція Уповноваженого із захисту державної мови

Надійшла і відповідь від Уповноваженої із захисту державної мови Олени Івановської. Щодо посилення мовного законодавства у сфері жестової мови у відповіді наголошено, що серед завдань, покладених на Уповноваженого згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прямо передбачено підтримку української мови шляхом сприяння розвитку української жестової мови як основного або одного з основних засобів спілкування жестомовних осіб. Статус, засади та порядок застосування української жестової мови визначаються законом.

Українська жестова мова визначена як природна візуально-жестова мовна система з власною лексико-граматичною структурою, що сформувалася еволюційним шляхом і використовується як основний або один з основних засобів спілкування жестомовних осіб, які постійно проживають або впродовж тривалого часу проживали на території України. В Україні кожному гарантується право вільно використовувати українську жестову мову в суспільному житті, вивчати та підтримувати її, а також навчатися українською жестовою мовою. Жодне з положень Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання української жестової мови.

Уповноважений повідомила, що з метою забезпечення ефективної реалізації державної політики вона вже рекомендувала Верховній Раді України в 2026 році прийняти закон, який визначатиме порядок та особливості застосування української жестової мови у різних сферах суспільного життя. Цю рекомендацію викладено в Річному звіті про діяльність Уповноваженого за 2025 рік, а також вона міститься і в інших звітах за попередні роки. Крім того, у 2025 році Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики створив робочу групу з розроблення законопроєкту про українську жестову мову.

Водночас Уповноважений зауважила, що не наділена правом законодавчої ініціативи – воно належить Президентові України, народним депутатам і Кабінету Міністрів. Однак у разі надходження відповідного законопроєкту на погодження вона готова його опрацювати та надати свої пропозиції.

Наприкінці листа Уповноважений подякувала за небайдужість до питань мовної політики та захисту державної мови.

Таким чином, і УТОГ, і Уповноважений із захисту державної мови підтвердили: українська жестова мова є повноцінною частиною мовного простору країни, її розвиток і захист потребують системної уваги, а процес очищення від сторонніх впливів і впровадження національних стандартів має бути послідовним, просвітницьким і підкріпленим законодавчими рішеннями. Центр економіко-правових досліджень продовжуватиме надавати сприяння розвиткові цієї теми. Ми інформуватимемо читачів про подальші кроки.

Запис Українська жестова мова теж потребує захисту державної мови спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

У межах діяльності ЦЕПД використано теоретичні положення та прикладні результати дослідження щодо визначення ролі цифрових платформ у трансформації бізнес-моделей підприємств в умовах цифрової економіки. Зокрема, впроваджено підхід до систематизації та класифікації цифрових платформ за характером взаємодії учасників, функціональним призначенням, способом формування цінності та особливостями монетизації.

Цей інструментарій активно застосовується під час проведення аналітичних досліджень сучасних форм цифрової організації бізнесу та оцінювання перспектив розвитку платформних бізнес-моделей

Практичного застосування набули результати порівняльного аналізу тенденцій розвитку цифрових платформ в Україні та у світі. Вони дозволяють визначати основні напрями цифрової трансформації підприємницького сектору, враховувати специфіку функціонування українського цифрового ринку, особливості мережевих ефектів і зміни у структурі взаємодії між виробниками, продавцями, споживачами та цифровими посередниками.

У діяльності установи також використовується запропонований Сергієм Медвідем концептуальний підхід до оцінювання трансформації бізнес-моделі підприємства під впливом цифрових платформ. Він передбачає врахування змін у способах створення та надання цінності, каналах взаємодії зі споживачами, структурі витрат і доходів, організації бізнес-процесів, використанні даних та формуванні партнерських мереж.

Для проведення аналітичних і експертних досліджень апробовано та впроваджено сформовану автором систему показників оцінювання ефективності платформізації бізнесу. Вона забезпечує комплексний аналіз економічних, організаційних і цифрових результатів використання платформ підприємствами та дає змогу оцінювати зміни транзакційних витрат, масштабів ринкової взаємодії, доступу до клієнтської аудиторії, інтенсивності використання цифрових даних та інших ключових характеристик.

Окреме практичне значення мають положення дослідження щодо організації взаємодії суб’єктів господарювання. Запропонований підхід застосовується під час формування рекомендацій щодо вибору підприємствами декількох цифрових каналів реалізації продукції та послуг, оцінювання доцільності одночасної присутності на різних платформах, зниження залежності бізнесу від одного оператора та підвищення стійкості бізнес-моделі.

Практичне використання наукових положень Сергія Медвідя сприяє підвищенню обґрунтованості аналітичних та експертних оцінок щодо цифрової трансформації бізнесу, розширенню методичного інструментарію дослідження платформної економіки, систематизації факторів ефективності платформізації та розробленню практичних рекомендацій для суб’єктів господарювання.

Результати дисертаційного дослідження Сергія Медвідя впроваджено у практичну діяльність Приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень». Ми відкриті до співпраці з науковцями та дослідниками, які готові пропонувати свої розробки для впровадження, і завжди раді розглядати нові ідеї, що сприяють підвищенню якості нашої аналітичної та експертної роботи.

Запис Цифрові платформи як драйвери трансформації бізнес-моделей: розробки аспіранта Сергія Медвідя впроваджено в діяльність ЦЕПД спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

В Україні інститут спеціального кримінального провадження (спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження) набув особливої актуальності після 2014 року у зв’язку з подіями на Донбасі та в Криму, а після повномасштабного вторгнення 2022 року – ще більше, з огляду на масовість воєнних злочинів, колабораціонізму та інших злочинів, вчинених особами, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або за кордоном. Національні суди регулярно звертаються до стандартів ЄСПЛ, оцінюючи, чи були дотримані всі необхідні гарантії.

Поняття та історичний розвиток процедури in absentia

Під провадженням in absentia розуміють кримінальне провадження, яке здійснюється за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого, який переховується від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. У чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК) це врегульовано главою 24¹ (статті 297¹–297⁵) щодо спеціального досудового розслідування та частиною 3 статті 323 щодо спеціального судового провадження.

Процедура була запроваджена Законом України № 1689-VII від 7 жовтня 2014 року. Спочатку вона стосувалася переважно злочинів проти основ національної безпеки, терористичних злочинів та окремих корупційних правопорушень. Згодом перелік злочинів розширювався, а умови застосування уточнювалися (зокрема, щодо осіб, які перебувають на тимчасово окупованій території, на території держави-агресора або оголошені в міждержавний/міжнародний розшук). Після 2022 року сфера застосування значно зросла через необхідність притягнення до відповідальності за воєнні злочини та злочини колабораціонізму.

В залі засідань Оболонського районного суду міста Києва

Важливо розрізняти спеціальне провадження in absentia у кримінальному процесі та заочний розгляд у цивільних справах – це різні правові інститути з різними гарантіями.

Ключові стандарти ЄСПЛ щодо проваджень in absentia

ЄСПЛ послідовно наголошує, що розгляд справи за відсутності обвинуваченого сам по собі не суперечить статті 6 Конвенції. Однак він повинен відповідати низці суворих умов, вироблених у прецедентній практиці.

Фундаментальним рішенням є Colozza v. Italy (1985) Суд підкреслив, що право бути присутнім у судовому засіданні є однією з основних гарантій справедливого суду. Особа, засуджена in absentia, повинна мати можливість після появи отримати новий розгляд справи по суті (як щодо права, так і щодо фактів), якщо не доведено, що вона однозначно відмовилася від права бути присутньою або намагалася ухилитися від правосуддя.

У рішенні у справі Sejdovic v. Italy (Велика Палата, 2006) Суд сформулював класичні критерії:

• обвинувачений повинен бути належним чином повідомлений про провадження (офіційне повідомлення; неясна чи неофіційна інформація, наприклад від родичів чи ЗМІ, є недостатньою);
• відмова від права брати участь у процесі має бути однозначною (express або implied through conduct);
• має бути забезпечене право на захист;
• у разі засудження без належного повідомлення та без доведеної відмови від права на участь особа повинна мати право на повторний розгляд справи.

У Medenica v. Switzerland (2001) Суд визнав, що умисне ухилення від явки може розцінюватися як відмова від права бути присутнім, якщо особа знала про провадження і свідомо створила умови, за яких не могла з’явитися. Водночас держава не має права застосовувати непропорційні заходи для забезпечення явки.

Інші важливі справи (T. v. Italy, Somogyi v. Italy, Goddi v. Italy, Krombach v. France тощо) підкреслюють необхідність реальних і розумних зусиль влади для повідомлення особи, забезпечення права на захисника навіть за відсутності обвинуваченого, можливості оскаржити заочний вирок і домогтися нового розгляду.

Суд неодноразово наголошував, що гарантії пунктів 3 (c), (d) і (e) статті 6 (право захищати себе особисто, допитувати свідків, користуватися допомогою перекладача) важко реалізувати без особистої присутності. Тому будь-який відступ від загальних правил повинен бути компенсований додатковими процесуальними гарантіями.

Національна практика і застосування стандартів ЄСПЛ

Українське законодавство загалом відповідає цим стандартам. Частина 2 статті 7 та частина 5 статті 374 КПК прямо зобов’язують сторону обвинувачення використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав відсутнього підозрюваного/обвинуваченого (на захист, доступ до правосуддя тощо). Участь захисника у спеціальному провадженні є обов’язковою. Суд при постановленні вироку окремо обґрунтовує, чи були здійснені всі можливі заходи щодо дотримання прав особи.

Яскравим прикладом надміру обережного підходу національних судів є ухвала Кремінського районного суду Луганської області від 07.10.2019 у справі № 426/18968/17 відносно одіозного функціонера луганської окупаційної «прокуратури» Аркадія Корнієвського. Суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження. Мотивував це тим, що сторона обвинувачення не надала беззаперечних доказів ухилення обвинуваченого від суду, однозначної відмови від права брати участь у процесі та перебування за межами України чи на тимчасово окупованій території. Суд послався саме на практику ЄСПЛ (Sejdovic, Colozza, Goddi, Medenica та ін.) і підкреслив, що за відсутності належного повідомлення та можливості особистого спілкування захисника з обвинуваченим здійснення спеціального провадження може призвести до порушення статті 6 Конвенції. Ця ухвала добре ілюструє, як суди відмовляють у застосуванні процедури, якщо гарантії не забезпечені в повній мірі.

Натомість у багатьох інших справах (зокрема у Вищому антикорупційному суді та загальних судах) клопотання про спеціальне провадження задовольняються, коли доведено, що особа знала або повинна була знати про провадження, ухиляється від явки, перебуває на тимчасово окупованій території чи оголошена в розшук, а захисник залучений. Верховний Суд у своїх оглядах (зокрема 2022 року) систематизував практику, підкреслюючи, що для осіб на тимчасово окупованих територіях вимога про міжнародний розшук не завжди є обов’язковою, а визначальним є факт ухилення та належне повідомлення.

Висновки

Процедура in absentia є легітимним інструментом кримінального процесу за умови суворого дотримання стандартів ЄСПЛ. Вона не суперечить Конвенції, якщо:

1. Особа була належним чином повідомлена про провадження.
2. Доведено, що вона свідомо ухилялася або однозначно відмовилася від права бути присутньою.
3. Забезпечено ефективне право на захист.
4. Існує реальна можливість повторного розгляду справи після появи особи.

Українське законодавство та практика судів загалом рухаються в напрямку імплементації цих стандартів. Водночас залишаються проблемні аспекти: якість повідомлення осіб, які перебувають на окупованих територіях; забезпечення конфіденційного спілкування захисника з відсутнім клієнтом; чіткість механізму перегляду заочних вироків. Подальше вдосконалення процедури має базуватися саме на практиці ЄСПЛ, щоб уникнути ризику визнання порушень у майбутніх справах проти України.

В умовах збройної агресії процедура in absentia залишається необхідною, але її застосування ніколи не повинно перетворюватися на формальність. Лише баланс між суспільним інтересом у відправленні правосуддя та процесуальними правами особи забезпечує легітимність таких проваджень.

Запис Процедури in absentia: практика Європейського суду з прав людини спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

Оперативний контекст – запобігання терористичному акту

За офіційними коментарями СБУ, Служба працювала на випередження, щоб зірвати вбивство, яке на замовлення фсб рф планувалося на День Незалежності України. Оперативним шляхом вдалося виявити контакти заступника командира російського добровольчого корпусу ГУР МОУ зі спецслужбами рф. Ця особа мала підготувати замах на одного з лідерів російського опозиційного руху, який у той час мав прибути в Україну. Крім того, за наявними матеріалами, у спілкуванні з представниками фсб військовослужбовець отримав завдання на ліквідацію інших військових Сил оборони України в обмін на грошову винагороду.

Емблема із совою – символіка ГУР

Завдяки роботі СБУ підготовку злочину вчасно зупинили. За участі вказаного військовослужбовця проводився комплекс контррозвідувальних перевірочних заходів. Фігурант визнав факт контактів із фсб рф і надав відповідну інформацію, що дозволило встановити весь ланцюжок причетних. Служба безпеки задокументувала в телефоні особи листування з представником фсб. Зважаючи на визнання та співпрацю зі слідством, запобіжний захід до нього не застосовували.

Під час невідкладних слідчих дій збору та фіксації доказів 1–2 вересня виникла конфліктна ситуація. Спецпідрозділи ГУР і СБУ діяли автономно у межах своєї компетенції і в певний момент сприйняли один одного як протилежну сторону. Результатом стала взаємна стрілянина.

За версією СБУ, під час обшуку за однією з адрес група осіб здійснила збройний напад на оперативно-слідчу групу, намагалася перешкодити процесуальним діям і заблокувала автомобілями проїзд. Для припинення нападу залучили спецпідрозділ Центру спеціальних операцій «Альфа». Під час припинення збройного спротиву застосували зброю. Є поранені серед тих, хто чинив спротив. Нападників затримали; встановлено, що вони належать до одного з підрозділів Сил оборони. Вилучено зброю та документи. За процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора відкрито провадження за фактом погрози та посягання на життя працівника правоохоронного органу. Слідчі дії тривають.

Мовний аспект і відеозаписи

Подія швидко набула розголосу. У соцмережах і медіа з’явилися численні відеофрагменти як самого епізоду, так і подальших «розборів». Особливо активно матеріали поширювали антиукраїнські ресурси, що наводить на певні висновки щодо мети використання відеозаписів для просування відповідних наративів.

На відеозаписах чіткий звук і можна почути, що спілкування між представниками елітних українських спецпідрозділів відбувалося російською мовою. Звучать фрази на кшталт «вот зачем ти правацируешь?» та «я же воєнний челавек, я же не по хатам лазию, а в окопах воюю».

В умовах підвищеної нервової напруги, темряви, стрес-факторів і оперативної обстановки російськомовне мовлення з «іншого боку» легко сприймається як ознака ворога. Мовна практика, яка у мирний час може здаватися «звичною», у бойовій чи наближеній до бойової ситуації стає додатковим фактором ризику непорозуміння. Спецпідрозділи, які захищають Україну, зобов’язані користуватися державною мовою. Використання мови держави-агресора в таких ситуаціях є, по-перше, порушенням законодавства, а по-друге, створює зайві ризики для життя людей і успіху операції.

Реакція Уповноваженого із захисту державної мови

На цю обставину звернув увагу перший заступник директора Центру економіко-правових досліджень Олексій Святогор. Його звернення,  зареєстроване того дня, коли сталася надзвичайна подія зі стріляниною, надійшло до Уповноваженого із захисту державної мови.

Уповноважена Олена Івановська у відповіді підтвердила: зазначені факти містять ознаки порушення норм частини першої статті 9, частини першої статті 12, статті 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Лист Уповноваженого із захисту державної мови

З метою прийняття виваженого рішення щодо проведення заходів державного контролю за застосуванням державної мови Служба безпеки України та Головне управління розвідки Міністерства оборони України звернулися до відповідних органів для отримання необхідної інформації. За результатами розгляду отриманих матеріалів буде вжито заходів згідно із законодавством. Питання, пов’язані з порушенням права громадян на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених Законом, перебувають на постійному контролі Уповноваженого.

Це важливий сигнал. Держава офіційно визнала, що мовна поведінка в силових структурах під час виконання службових обов’язків підлягає контролю, і не є «внутрішньою справою» підрозділів.

Правові межі

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» чітко визначає обов’язки державних органів, у тому числі правоохоронних і розвідувальних. Стаття 9 встановлює, що державна мова є мовою офіційного спілкування. Стаття 12 регулює застосування державної мови в діяльності органів державної влади, зокрема під час виконання службових обов’язків. Стаття 16 стосується мови у сфері оборони, безпеки та правопорядку. Вимоги поширюються на працівників під час виконання ними посадових і службових обов’язків.

У воєнний час ці норми набувають особливої ваги, адже мова є базовим засобом ідентифікації «свій-чужий». Коли елітні підрозділи у критичній ситуації переходять на мову противника, вони самі створюють умови для помилкової ідентифікації. Українська мова спілкування – не «дрібниця», не «питання звички», а вимога до професійної дисципліни, стандартизації команд і зниження ризику дружнього вогню чи конфліктів між своїми.

Історичний контекст також має важливе значення. Впродовж довгих десятиліть російська мова нав’язувалася в силових структурах як «міжнаціональна» чи «робоча». Після початку російської окупації у 2014 і особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року наша держава системно працює над дерусифікацією. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – один із ключових інструментів. Його ігнорування в СБУ та ГУР підриває саму логіку мовної політики і створює прецедент, який можуть використовувати пропагандисти ворога.

Безпекові та інституційні наслідки

Конфлікт між СБУ та ГУР сам по собі став інституційним провалом. Два ключові органи, які мають діяти скоординовано, сприйняли одне одного як противника. Розслідування ДБР має встановити всі обставини, включно з питаннями координації, ідентифікації, протоколів взаємодії. Але мовний фактор не можна залишати поза увагою.

По-перше, російськомовне спілкування ускладнює швидку ідентифікацію. По-друге, воно послаблює дисципліну і стандарти. По-третє, воно дає ворожій пропаганді матеріал для дискредитації українських спецслужб. По-четверте, воно підриває довіру суспільства: якщо елітні підрозділи не дотримуються базових вимог закону про державну мову, постає чимало питань про загальну культуру виконання службових обов’язків.

Центр економіко-правових досліджень неодноразово звертав увагу на те, що мовна політика є складовою національної безпеки. В умовах війни вона стає оперативним фактором. Вимовлена державною мовою команда знижує ризик непорозуміння. Мовні протоколи у спецпідрозділах мають бути жорсткими так само, як і протоколи застосування зброї чи радіообміну.

Всі співробітники спецпідрозділів, які захищають Україну, зобов’язані спілкуватися українською.

Уповноважений із захисту державної мови, по-перше, має довести розгляд скарги до логічного завершення: отримати пояснення від СБУ та ГУР, оцінити масштаби практики і вжити передбачених законом заходів. По-друге, керівництво обох відомств має провести внутрішні перевірки щодо дотримання мовного законодавства під час службових дій. По-третє, потрібні чіткі внутрішні інструкції, додаткові заняття з української мови. По-четверте, суспільство має вимагати від спецслужб не лише результатів у боротьбі з ворогом, але і дисципліни, яка відповідає стандартам демократичної держави, що захищає свою ідентичність.

Вкотре закликаємо всіх довіряти лише офіційним джерелам інформації та дочекатися результатів розслідування.

Запис Інцидент між підрозділами СБУ–ГУР у Києві та мовна дисципліна спецслужб спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.

У діяльності ЦЕПД використано наукові положення, моделі та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення організації електронних даних, їх структурування, збереження, індексацію та подальше опрацювання. Особливу цінність становить розроблена автором узагальнена багаторівнева модель організації даних у документно-орієнтованій системі. Вона охоплює фізичний, сторінковий, документний, колекційний, індексний, транзакційний та розподілений рівні. Такий підхід дозволив чітко формалізувати взаємозв’язок між логічним представленням інформаційного документа і механізмами його збереження, пошуку та оновлення в базі даних.

Під час організації інформаційних матеріалів установи застосовано запропоновану Олександром Цирулем послідовність опрацювання електронного документа, що розміщується в локальних базах. Вона передбачає отримання документа, його аналіз, виділення структурованих відомостей, перевірку, формування інформаційного запису, індексацію та збереження. На основі цього підходу систематизовано механізми роботи з електронними документами та метаданими, які активно використовуються у процесі інформаційно-аналітичної та науково-дослідницької діяльності Центру.

Окремим важливим результатом, уже впровадженим у практику, є модель представлення життєвого циклу інформаційного об’єкта у вигляді послідовності подій. Вона дозволяє фіксувати створення, редагування, доповнення, зміну статусу та інші операції як окремі інформаційні події.

Завдяки запропонованому алгоритму дій забезпечується можливість відслідковувати весь перебіг опрацювання документа

Практичне застосування зазначених результатів дало можливість суттєво удосконалити організацію інформаційних ресурсів установи, підвищити структурованість електронних матеріалів, скоротити час доступу до необхідної інформації та забезпечити збереження історії змін окремих інформаційних об’єктів. Науково-практичне значення впровадження полягає в тому, що розроблені Олександром Цирулем моделі та підходи дозволили перейти від простого файлового зберігання електронних матеріалів до їх структурованого представлення на рівні документів, колекцій, подій та версій.

Результати дисертаційного дослідження Олександра Цируля вже впроваджено у практичну діяльність Приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень» і рекомендовано до подальшого використання при розвитку інформаційних ресурсів Центру. Ми відкриті до співпраці з науковцями та дослідниками, які готові пропонувати свої розробки для впровадження, і завжди раді розглядати нові ідеї, що сприяють підвищенню ефективності нашої роботи.

Запис Управління, методи обробки і зберігання інформації: розробки аспіранта Олександра Цируля впроваджено в діяльність ЦЕПД спершу з'явиться на Центр економіко-правових досліджень.