Останні пару тижнів завдяки своїм друзям мав змогу таки трохи пофоткати, а то в мене вже починалася ломка із-за відсутності нормального цифрового фотика Так що найближчим часом потроху викладатиму те, що наклацав за цей час. Першим в списку буде еко-культурний фестиваль “Трипільське коло 2009: Земля”, який пройшов на цих вихідних поблизу Ржищева. Одразу маленька ремарка: фотографії я далі впродовж тижня буду викладати на Флікр, тож кому цікаво - заглядайте періодично у відповідний фотосет: “Трипільське коло 2009: Земля” (або він же у вигляді слайдшоу).

Тиждень перед фестивалем промайнув дуже швидко і п’ятниця, коли вже як би треба було “пакувати валізи” настала миттєво. Ми з друзями не любителі їхати рано, тому на зупинку звідки відправлялись турові автобуси прибули вже десь так годині о десятій і очікували побачити довжелезні черги як минулого року. Але цього разу організація доставки на захід виявилася набагато більш продуманою і черг практично не виникало. За годинки так півтори ми доїхали і дотопали до місця призначення. Прибувши до наметового містечка ми швиденько розбили намети. А то! Мну лель встиг накинути тент, як тут же розпочалася шалена злива навіть зі шматочками граду. Після зливи, коли всі повиповзали зі своїх сховищ ми познайомились з гуртом “Телері”: виявилося, що наш друг Сашко на цьому фесті у них виступав віолончелістом. Він цілий день відмовлявся виступати на головній сцені, мотивуючи це тим, що не знав або погано знав мелодії їх пісень, але як могли бачити ті, хто були присутні на фестивалі, його таки вдалось переконати Незадовго по тому “Телері” виступили на “літературній сцені” поряд з наметовим містечком, прикувавши увагу його жителів, а дехто навіть припустився в танцювати.

Після виступу всі порозходились хто куди, а ми з Джоллі та Лєною пішли в ліс заготовляти хмиз для вечірнього багаття та приготування їжі. Щоправда, потім виявилося, що готові гарні порубані дрова можна було вільно дістати з іншої сторони наметового містечка. За декілька ходок натягали їх собі так, щоб вистачило б, мабуть, до вечора неділі

Після того ми все-таки вирішили пройтись територією фестивалю та на всяк випадок підкріпитись. Цього року розташування об’єктів притерпіло дуже незначні зміни, тому ми одразу чудово орієнтувалися на території фесту навіть без мапи. Єдина велика зміна - це те, що перенесли ринок з лівої стежки на центр та фактично інтегрували з “колом майстрів”. А так все залишилося майже незмінним. “Зона їжі” цього року порадувала на диво адекватними цінами (на противагу минулорічним - тоді був просто капець: мій вельми скромний “обід” минулого року обійшовся гривень так у 70-80).

Тим часом на сцені гурти проводили запізнілий саундчек. Справа в тому, що на основній сцені під час зливи під яку ми ледь не попали здуло накриття і залило всю апаратуру, тому виступ затримався не менш ніж на дві години, що особисто для нас було плюсом, адже ми до його початку якраз встигли облазити всю територію фесту. Пройшовши за сцену ми дісталися до толоки. Відвідувачі позували і просто валялись та дуріли в скиртах сіна, а бажаючі власними ногами мішали глину з сіном та вимазували стіни “трипільської хати”. Мну взагалі-то сподівався, що там цього року з’явиться вже дві хати, але, на жаль, в цьому році лише добудовували минулорічну. Поруч з трипільською хатою міська дітлашня радо розглядала курчат та каченят, які бігали за невеликою огорожею, а трохи далі в печі пеклися витвори трипільського гончарства.

На тому наш огляд завершився і ми потопали до сцени в очікуванні початку офіційної програми. Люди якраз починали там потроху збиратись. Як і минулого року відривали фест АтмАсфера та балет (не пам’ятаю назви) з просто феєичним дійством (тут я пошкодував, що у мене не було камери). Ну і далі пішло-поїхало. Дуже виступ порадував “Рун”, під який люди, що були під сценою почали водити хороводи, а знавців ірландських танців витанцьовувати відповідні танки. Шкода, правда, що ми пропустили майстер-клас із цих танців, які відбувалися вдень - так би теж там джигу потанцювали б Після їх виступу мну розжився ще одним альбомом - тепер в мене їх вже два на CD “Йорій Клоц”, що виступав після “Рун”, відігнав нас від сцени подалі - це була явно не наша музика. Так само як не вразили і “Пропала грамота” - я багато про них чув, але не думав, що це буде така рідкісна фігня. Як це взагалі можна слухати? Далі виступали “наші” “Телері”. Досить непогано, але із-за браку часу зіграли лише три пісні За ними - білоруси “Рокаш”. І хоч ми пропустили першу половину їх виступу - це було просто фантастично. Така драйвова музика, плюс я чомусь обожнюю білоруську мову. А заклику басиста “потанчить” взагалі не можна було встояти, тому весь їх виступ замість того, щоб наклацати хоча б пару знімків, пробігав у хороводах Наступний гурт ми провалялись на травичці, а на “Тінях сонця”, само собою підібралися майже під саму сцену, аби разом з гуртом погорлати “Кривий танець”, “Козаки” та “Дорогу в ліс” і послухати нових, раніше не чутих нами, пісень. Приємно здивувала наявність на сцені Соні, їхньої скрипальки, я колись у них на сайті читав, що вона ніби-то пішла з гурту.

Після “Тіні сонця” ми пішли до наметового містечка підкріпитись, але так як розведення вогнища та приготування чаю зайняло досить багато часу - ми пропустили практично весь виступ АтмАсфери Коли ми озброєні карематами та спальниками підійшли до сцени, вони вже грали останню пісню. Під неї ми постелелись на соломі… о! це була взагалі фантастична ідея. Видно взявши до уваги, що минулого року багато людей ночували під сценою дивлячись кінопоказ фестивалю “Відкрита ніч”, цього разу органцізатори вирішили додати комфорту і за лавами постелили соломи для того, щоб приємніше було лежати. Це було просто супер! На соломі під відкритим небом і зорями в теплому спальнику… Правда, цього разу кінопоказу ми не дочекались - сон зморив нас раніше. Мну прокинувся, коли його оголосили і помітив, що край неба вже світився - було, думаю, між четвертою та п’ятою годиною ночі, тому я просто перевернувся на інший бік і засопів далі. Вранці, кажуть, там під сценою трапився страшний випадок. Машина наїхала на сплячу у високій траві дівчину. Якщо я правильно зрозумів, то передавила якусь з кінцівок, а сама дівчина, благо, залишилася жива. Взагалі ідея пускати машини на територію фесту переповненого людьми - дуже-дуже погана. Мало того, що це очевидно небезпечно - трава там і справді місцями дуже висока і не помітити когось лежачого дуже просто, так ще й це ж типу “екологічний” фестиваль і все таке. Якого дідька там робить транспорт?

UPDATE: Дівчині, як виявилося, переїхали таз. Так як це зробив п’яний “мажор”, справу намагаються зам’яти. Деталі на Сумно?Ком.

Наступний день ми вже особливо ніде не лазили, у мене на фотоапараті сіли акумулятори, з вечірніх виступів гуртів мене цікавили лише “Dark Patrick”, виступом якого довелося пожертвувати, та і всі друзі вже намилились по хатам, тому десь так по обіді ми зібрали намети і речі та облишили територію фесту. З добиранням додому теж були свої пригоди, але про це мені вже ліньки писати

© andhong09

Отож, всім зацікавленим і не дуже хочу повідомити, що Київська федерація кендо буде робити показовий виступ на цьогорічній “Країні мрій” 27-го червня. Судячи з програми фестивалю, відбуватиметься це все в 15-00 по 16-00 на так званій галявині “Ярило” - там де братство козацького бойового звичаю “Спас” влаштовуватиме різноманітні конкурси і виступи. Ласкаво просимо подивитись що воно таке на власні очі До речі, якщо до суботи нічого не зміниться, то серед представників КФК буду і я.

До речі, коли минулого року там Курокі-сенсей робив показовий виступ з іайдо я ще подумав, що прикольно було б, аби на наступній “Країні мрій” і ми там виступили - і ось Так що не проґавте - має бути цікаво.

DSC_0171, originally uploaded by Vik….

Просто не можу не поділитися цим кавайним створінням. Це фото зробив мій друг (каже, що згодом викладе більше з цієї “фотосесії”).

Вже стільки минуло часу з появи першої метал-опери Avantasia від Тобіаса Саммета, але не дивлячись на її успіх аналогічні проекти не почали створюватись як гриби після дощу. Я фактично можу пригадати лише російський “Ельфійський рукопис”, та він практично в усьому віддає вторинністю і в плюси можна записати лише те, що там голоси персонажів помітно відрізнялись на відміну від тої таки Авантазії. Все. Так, деякі гурти випускали так звані концептуальні альбоми, але це ж геть інше. Але нещодавно я суто випадково дізнався про голландський гурт Xystus. Випадково, бо вперше почув про нього в новині про перехід колишнього басиста After Forever (вони, як це не прикро розпались але про це вже я, здається, якось писав). Послухав їх на Spotify (на жаль, з трьох їх релізів там присутній лише самий перший: “Receiving Tomorrow”). Послухав… Грають досить таки пристойний прогресів, хоч до моїх улюбленців датчан з Royal Hunt і не дотягують. От… І тут буквально пару днів тому теж суто випадково десь прочитав, що Сімоне Сімонс з гурту Epica (а це так би мовити молодша сестра After Forever) була гостьовою вокалісткою на їх останньому альбомі “Equilibrio”, який, власне кажучи, є нічим іншим як рок-оперою в двох актах. І більше того, на відміну від тої-таки Авантазії вона існує не лише в аудіо-, а і в DVD-версії. Тобто її офіційно ставили на сцені. Не довго думаючи, мну скачав DVD-реліз і на свою голову вирішив “проклацати” його о першій ночі >_< Ну, “проклацував” я його майже дві години.

Отож, Equilibrio. Я б його все-таки назвав більше метал оперою, аніж просто рок, бо звучання все ж поважче. Музично це прог, що цілком очікувано, але місцями він там спрощується до звичайненького такого пауера. Окрім самого гурту задіяний симфонічний USConcert Orchestra (там десь в районі 100 чоловік в ньому). Звучить, зщнаєте, так помпезненько.

Персонажів в опері небагато:
Дієгу (Diegu) - Баз Долманс (Bas Dolmans, Xystus)
Леді Софія (Lady Sophia) - Сімоне Сімонс (Simone Simons, Epica)
Евелін (Aveline) - Мішель Сплітхольф (Michelle Splietelhof)
Прімос (Primos) - Джон Вуіжс (John Vooijs)
Смерть (Death) - Джордж Оосток (George Oosthoek, Orphanage)

Я так зрозумів, що чоловік та жінка, яких Мішель та Джон зіграли в другій сцені першого акту - це не Прімос та Евелін, хоча достеменно не зрозуміло. Пишуть, до речі, що вони відомі в Данії музичні актори. Співають і дійсно непогано, більше того, голос Мішель навіть чимось мені нагадав “один з голосів” Флоор Янсен (у Флоор вокальний діапазон широкий - вона в цій опері могла вільно виконати обидві жіночі партії ), але може то так здалося. А от до Базу з Xystus‘у пара претензій по ходу перегляду була - місцями мені здавалось, що він так жорстко лажав… Скрімінг Джорджа мені сподобався, але його поведінка на сцені досить суперечлива: з одного боку він постійно корчив такі комічні (мабуть вони мали бути загрожуючими) гримаси, а з іншого вони додавали якогось певного шарму і незвичності. Вцілому музична частина мені дуже сподобалось, чого не можу сказати про сюжет та тексти - там все неоднозначно. Сюжет досить таки простецький, тим паче з хепі-ендом, що взагалі сакс. Та ж таки Авантазія мені в цьому плані набагато більше сподобалась - і закручено покраще, і самі тексти з одного боку ніби і примітивніші, але з іншого мені набагато ближче те, про що співав Саммет (одна моя улюблена балада “In Quest For” чого варта). До речі, офіційну PDF-ку з текстами Equilibrio можна скачати звідси.

Вчора вночі щось мене пробило і я до 2-ї ночі сидів писав одну штуку собі в допомогу, а сьогодні вранці, коли хотів вже залити виявилось, що це вже зробили до мене, причому найцікавіше, що виглядає все один в один як те, що зробив мну. Не розумію, правда, як я не знайшов його вчора - мабуть вже заспаний був, але суть не втому. Щоб робота марно не пропадала поділюся парою коротких сніпетів на пітоні.

Перший - для скорочення URL за допомогою сервісу bit.ly (перед використанням там треба зареєструватись, щоб отримати API key):

import urllib, urllib2
import json # є лише Python 2.6 і старше

bitly_login = "your bitly login"
bitly_apikey = "your API key"

def ShortenURL(url):
  try:
    request = urllib2.urlopen("http://api.bit.ly/shorten?version=2.0.1&longUrl=%s&login=%s&apiKey=%s" % (url, bitly_login, bitly_apikey))
    result = json.loads(request.read())
    return result["results"][url]["shortUrl"]
  except:
    return None

Другий - для публікації повідомлення в Twitter (тут використовується несек’юрна Basic HTTP Authorization, бо з oAuth це було б набагато складніше, а мені вночі було ліньки возитись).

import urllib, urllib2
import base64

login = "your twitter login"
passwd = "your twitter password"

secret = base64.encodestring("%s:%s" % (login, passwd))[:-1]

def Post(message):
  request = urllib2.Request("http://twitter.com/statuses/update.xml", urllib.urlencode({"status": message}), {"Authorization": "Basic " + secret})

  try:
    urllib2.urlopen(request)
    return message # returning message if it was successfully sent
  except:
    return None

Обожнюю python

Простори імен – дуже потужна особливість мови C++. Ця стаття не вчитиме синтаксису просторів імен, вона просто покаже як їх варто використовувати.

Простори імен лише обгортають всі імена, що в нього входять в якесь інше ім’я. Наприклад:

namespace net {
    class Socket {
        ...
    };
}

...

net::Socket socket;

Завдяки цьому ми впевнюємося, що якщо дві бібліотеки матимуть свої реалізації класу Socket, то якщо вони назвуть свої простори імен по-різному, ваша програма зможе їх використовувати без яких би то не було конфліктів.

Але це викликає ще одне питання: якщо дві незалежні компанії вирішать писати мережеві бібліотеки, то який шанс, що вони будуть робити реалізацію класу з назвою Socket? Я так думаю, що вірогідність цього відсотків 100.

Нам також подобається, коли простори імен легко набираються, що означає, що вони мають бути довжиною в 2-4 символи. З урахуванням цього, який шанс, що обидві компанії назвуть свій простір імен “Net”? 5 відсотків? 10 відсотків?

Як би там не було, це показує, що простори імен не вирішують цю проблему повністю – вони просто зменшують вірогідність її виникнення.

Рішення промислового рівня

Розв’язком цієї проблеми є використання довгих, унікальних назв простору імен, а потім їх включення в програму під коротким псевдонімом (alias).

Тож компанія, що розробляє мережеву бібліотеку напише щось типу:

namespace net_33843894 {
    class Socket {
        ...
    };
}

де номер після “net_” має бути згенеровано генератором випадкових чисел. Нехай цей код розміщено в файлі заголовків з назвою.

Далі бібліотека продається клієнту, який вирішує використати її в проекті. Клієнт тоді описує свій власний спеціалізований для проекту файл заголовків з назвою типу і наступним вмістом:

#include <netlib>

namespace net = net_33843894;

Щойно ми створили власний псевдонім для простору імен для бібліотеки, який діє лише в межах нашого проекту. Якби простір імен “net” вже було зайнято іншою бібліотекою, то ми могли б обрати інше ім’я: net2, sock, чи ще щось. Тоді не виникало б ніяких конфліктів імен.

Спрощуючи все

Розумним було б зробити з бібліотекою щось таке, щоб вона стала простішою для користувача. В ідеалі він мав би клацнути двічі на інсталяційному файлі і бібліотека негайно стала б доступною у його середовищі розробки (IDE). Далі він просто набирав би “#include <yourlib>” і використовував її, щоб створити щось корисне.

Але якщо користувачу доведеться створювати свій заголовок для кожного заголовку вашої бібліотеки, то доведеться постійно страждати, використовуючи її. Не кожному це буде до смаку.

Розв’язком цієї проблеми є забезпечення розумних значень по замовчуванню, але дозволивши йому можливість змінити їх, якщо вони не підійдуть. Це можна зробити за допомогою макродиректив в файлі заголовків:

namespace net_33843894 {
    class Socket {
        ...
    };
}

#ifndef NO_NET_33843894_ALIAS
    namespace net = net_33843894;
#endif

Таким способом можна надати логічне значення по замовчуванню для простору імен, а якщо воно вже зайняте, то користувач зможе введенням макросу NO_NET_33843894_ALIAS уникнути створення псевдоніму “net”.

Сучасні компілятори

Повідомлення про помилки це справжній кошмар при використанні шаблонів. З довгими назвами просторів імен ми зробимо їх ще жахливішими.

На жаль, жоден з компіляторів, якими я користуюсь, недостатньо розумний, щоб використовувати найкоротший з доступних псевдонімів у повідомленнях про помилки. Тобто навіть коли ви використовуєте аліас “net”, то повідомлення про помилку при використанні класу Socket буде посилатись на net_33843894::Socket. Що не дуже то читабельно.

Тому я зазвичай йду на маленьку хитрість. Вона працює лише в заголовках, що містять виключно inline-функції (оскільки вона діє лиш на актуальні імена, що використовуються лінковщиком), але в мене їх достобіса. Якщо макрос NO_NET_33843894_ALIAS не визначено, то я використовую коротке ім’я як ім’я простору імен, а довге – як псевдонім:

#ifdef NO_NET_33843894_ALIAS
namespace net_33843894 {
#else
namespace net {
#endif
    class Socket {
        ...
    };
}

#ifndef NO_NET_33843894_ALIAS
    namespace net_33843894 = net;
#endif

І повідомлення про помилки стають більш зрозумілими.

Далі найцікавішим днем був вівторок 28-го квітня… Я його ще довго згадуватиму незлим тихим словом. В той день ми з друзями вирішили ввечері вибратись на пиво і тому я на роботу виходив із невеликим запасом. Та чогось мене потягнуло відкрити поштову скриньку і я там побачив повідомлення з пошти - мені прийшов замовлений на Умці альбом нашого гурту Рун. Від радощів я закинув думку про те, аби пораніше прийти на роботу і пішов на пошту. Ви не уявляєте як я вдячний долі за це рішення! Отож задоволений, з диском, їду на роботу. Зайшовши в офіс помічаю, що там на диво людно і всі якісь ліві люди. Згадую, що востаннє бачив таке на 8-ме березня, коли наших співробітниць на вході вітали з квітами та маленьким оркестром скрипалів. Перша думка: “Сьогодні що, свято якесь?”. Мужик на вході каже пройти в кабінет поруч. Потискаю плечима і йду. Дивлюсь - там купа наших сидить. Друга думка: “Мабуть, нарада якась”, але на фразі “Покладіть мобільні телефони на стіл” мене пересмикнуло… Коротше кажучи, виявилось, що заїхали до нас в гості хлопці з СБУ Тож день той пройшов весело, але від деталей я утримаюсь, бо сам не повністю в’їхав в ту ситуацію. До речі, у них там цілком нормальні опера та слідчі. Хоч і позабирали в нас всі сервери та робочі машини на експертизу. Причому у декого (не у всіх) забирали навіть особисті ноути. Оно у Насті забрали нетбук тому що там, о жах! був встановлений Wireshark. На переконання, що сніфери можна і більше того часто необхідно використовувати і в цілком легальних цілях, чувак який, схоже, відповідав за ІТ, не звертав уваги. Ну невже вони не могло завербувати когось більш досвідченого в ІТ, бо цей на всі аргументи як папуга лише повторював якісь мантри щодо “логів tcpdump’а, які проаналізують їх експерти” От… Мене можливо врятувало, що я спізнився тоді і мій ноут цілий день пролежав у рюкзаку, а то фіг його знає що там такого “небезпечного” знайшли б їх “експерти”. Годині о 5-й нас тоді таки відпустили по хатах… Через день для підняття бойового духу керівництво влаштувало нам корпоратив в Пущі на природі У зв’язку з відсутністю десктопів зараз всі крім адмінів працюють на дому, хоча так як підняли ще не все, у нас, win32-програмістів, робота не пильна - плюємо поки в стелю

Купу потенційно вільного часу мну одразу вирішив направити в благородне русло. Точніше навіть декілька. По-перше, мну взявся ще за один веб-проект. На відновлення з нуля колишнього у мене досі не вистачає духу, тому вирішив взятись за інший, але приблизно в цій же області На загал я його представлю, коли він буде готовий принаймні на 80%, але деяким людям, думки яких мені допоможуть розвивати його у вірному напрямку зможуть потроху тестити його вже на майбутньому тижні. Для цього проекту я вибрав іншу модель розробки, де майже після кожного виконаного кроку я його одразу заливаю в світ, щоб на ранніх етапах можна було корегувати його Пишу то все на Django, але через Google App Engine (це така морока, я інколи проклинаю час, коли я обрав його в якості платформи ). На момент релізу мені також мабуть знадобиться хостинг на Amazon S3 та доведеться розібратись з API Vimeo або YouTube для відеохостингу. Плани там теж досить наполеонівські, бо я знаю лише одного конкурента в цій сфері та і той мені не подобається і там нема багато чого з того, що я планую реалізувати. Отака затравка

Ну і ще мну вирішив трохи податися у бізнес Нещодавно в Україні з’явилася можливість проводити операції з фондовою біржею через Інтернет. От думаю влітку спробувати. Так, я розумію, що витрачу на це багато бабла, але за потенційний досвід у збільшенні капіталу треба платити як і за будь-яку освіту. Знаю, що зараз криза, але може це в свою чергу і зіграє на руку. Хто зна? Не можна про щось судити не спробувавши і не втративши пару-трійку тисяч гривень, а після подій лютого я уже морально готовий до втрат грошей - нічого смертельного в тому немає Тож останні два тижні занурився у економічну літературу, а то я раніше був повним невігласом в цій сфері і не знав навіть чим акції відрізняються від облігацій От… Але сподіваюсь, що у мене все вийде.

Трохи оговтавшись після втрати купи перекладів мну зібрався з духом і вирішив повернутись на перекладацьку стежинку. Поки що це буде не “Wolf’s Rain” та “Bamboo Blade” (хоча за останній треба буде скоро повертатись - просто аби пересилити себе і перекласти ті 4 втрачені серії по новій). Але я вирішив перекласти “Eve no Jikan”, перші декілька серій якого я продивився. Аніме просто чудове, а до того всього там з шести запланованих поки вийшло лише чотири і вони трохи менші за розміром аніж зазвичай - всього 16 хвилин. Плюс до того, мну вирішив нарешті перекласти пару технічних статей: допереклада Єловіча та нарешті взятися за статті на “Cambridge in Colour” (у мене домовленість з паном Шоном ще з 2007-го року, але я тоді так і не почав переклад, за що мені дуже соромно ).

Отакі підсумки та плани на майбутнє…

Зализавши трохи поранення та перепочивши після суботньої веловилазки недільним вечером мну поїхав з Джоллі та Фером за квитками до Криму де в середині травня у нас заплановано тижневий туристичний похід Бахчисарай - Ялта. Квитки були успішно взяті, а під час посиденьок після покупки ми вирішили в понеділок вибратися знову на великах. Мда… Суботні покатушки були лише тінню того, що мені довелося витримати в понеділок. Знову переїзд через дурний південний міст, зустріч з Джоллі на Видубичах, та з Сашком в парку неподалік, обід бутербродами в безлюдному мальовничому місці на Трухановому, парк Дружби Народів, Десна, Троєщина і моторошна дорога додому (величезна дяка Сашку, що довів мене майже до метро Позняки - я з Троєщини і до того місця майже невідступно висів у нього на колесі бо їхати по тих дорогах - це звіздєц). Загалом намотав за показами велокомпа 59,8 км. Передні гальма підтягнули - тепер велик принаймні веде себе прогнозовано Найкращі враження від вчорашніх покатушок - це від місцини на північ від парку Дружби Народів - там просто велосипедний рай (принаймні для тих, у кого велосипеди cross-country) - можна класно польотрати на рівчаках та вибоїнах і пейзажі там гарні: поля, дерева, вода… Ех… Якщо плани не зміняться - на наступних вихідних треба буде ще кудись вибратись.

P.S. А ще я з цього тижня на роботі вже типу як тім-лід… Цікаво буде. Більше відповідальності і новий досвід.