Йдеться не про динаміку захворюваності та смертності, унікальність клінічної картини, ускладнення чи причини смертності. Зовсім ні. Ті самі біль в горлі, нежить, кашель, головний біль, підвищення температури, озноб, біль у тілі, слабкість, рідше – блювання і діарея. Ті самі найчастіші ускладнення – запалення легенів. Ті самі випадки смертності.

Більшість людей завжди спокійно ставилась до нежиті, болю в горлі, кашлю. Всім відомі лікувальні заходи: пити чаї, лежати… В принципі – все… Більшість з нас пили чаї на роботі…

Ситуація нічим не відрізняється від попередніх років, якщо говорити також про готовність українського суспільства до епідемії з точки зору застосованих (щеплення) чи наявних профілактичних засобів: протигрипозні вакцини є, щоправда вакцини, специфічної для вірусу А/H1N1 (він же вірус «свинячого» грипу) нема в Україні. Не завезли таку вакцину. Тим не менш, щеплення від, так би мовити, «сезонного» грипу – серйозний захист, адже, варто повторити, що епідемія є наслідком поширення різних штамів вірусу. Хоча, ставлення населення до щеплення у нас швидше негативне…

Ситуація не є унікальною і з точки зору наявності лікувальних засобів. Чи не єдиним препаратом з доведеною ефективністю для лікування грипу (А, В, «свинячого» в тому числі) є Tamiflu (Oseltamivir). Використовувати його варто при важкому перебігу захворювання на грип, тобто, в стаціонарі. В аптеках його і не повинно бути. Нині його починають закуповувати та завозити до Україні. Ефективність решти препаратів для профілактики чи лікування грипу не доведена.

Щороку під час поширення епідемії оголошується карантин, адже головний шлях передачі вірусу – повітряно-крапельний. Вірус може передаватись також контактним шляхом (хворий чхнув в долоню чи потер носа, потім потиснув вам руку, потім ви потерли око чи ніс і – заразились…) При скупченні людей вірус швидко поширюється. Це – прописні істини.

Щоразу під час епідемії рекомендують уникати людних місць, частіше мити руки, провітрювати приміщення, зволожувати повітря, носити маски в місцях скупчень людей. Добре відомо, що хворий повинен носити маску, аби захистити оточуючих. А от здорові люди, які використовують маски, не стовідсотково застраховані від зараження… До речі, маска робиться елементарно з 6 шарів бинта чи марлі… Її треба міняти, прати та прасувати.

То чим же так суттєво відрізняється сезонна епідемічна ситуація щодо грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій 2009 року? Панікою. Чи ми колись бачили, щоб люди ходили по вулицях у масках? Мені не доводилось. Адже вірус гине на холоді та розмножується в теплі. Утримаюсь від коментарів. Велика політика – сфера компетенції інших. Шкода народ за його невігластво. Але явища масового психозу – добре відомий феномен.

Замість висновків. Щеплення проти грипу зробити не пізно. Щеплення проти «свинячого» грипу – не можливе, бо вакцини нема в Україні. Нічого страшного чи неймовірного не відбувається. Сезонний спалах респіраторних вірусних інфекцій – звична річ. Лишаймось вдома при перших симптомах. Пощадімо лікарів: вони не прищеплені проти H1N1 точно (нема ж вакцини в Україні! Ніхто про це не подбав!) Вдягаймо маски, якщо викликатимемо лікарів! На вулицях та по пустих коридорах в масках ходити – не обґрунтовано. І останнє. Шановні журналісти! Розумію, що ваш хліб важкий! Проте не варто висвітлювати кожен випадок смерті від пневмонії! Не потрібно сіяти паніку та відчай! Люди і так налякані.

Ірена Грига

керівник Школи охорони здоров’я Києво-Могилянської Академії

2)      Китай і Корея  посунули Європу і Японію. Минулого року ми бачили великі іміджеві стенди Сіменса і Тошиби, цього року  їх не було. Мій знайомий лікар – рентгенолог був засмучений оскільки не побачив провідного діагностичного обладнання.

3)      Медичний туризм – руліт!  Цього року було представлено німецькі клініки  та провідну мережеву клініку Туреччини Acibadem. Після цікавої розмови з компетентним менеджером, який представляв клініку, я виявила  деякі цікаві речі:

• Мережа Acibadem  також придбала кібер-ніж,  операція коштує дешевше  ніж в Україні (15 тис. доларів, в Туреччині – біля 11 тис. доларів.)
• Цей заклад акредитовано американським органом з акредитації медичних закладів Joint Commission (це дуже прогресивно, про це писав Леонід Волошенко)
• Пацієнти взнають про клініку переважно через лікарів.

 

• Турецька лікарня організовує для наших лікарів ознайомчі  та навчальні тури.
• На запитання про те, чи планує клініка виходити на Україну, представник клініки відповів, що керівництво думає, проте нажаль, поки що це дуже ризиковано, наша держава не дає жодних гарантій.
• Найбільш популярний напрям лікування Українців – це онкологія.

4)      Німці гарно об’єднались під одним дахом. Німецькі компанії були об’єднані під одним стендом. Візуально це створило ефект великої присутності німецьких компаній на виставці, зокрема німецьких клінік, що пропонують лікування закордоном.

5)      Конференції – досі не популярні на виставці. На мою думку,  потенціал конференцій досі не використовується компаніями. Можливо ми ще не доросли. З однієї сторони немає попиту, а з іншої – немає цікавих доповідей.

Цього року в рамках виставки було проведено конференцію SPA-Medical 2009. Конференція була платною (близько 500 грн.).  Кількість слухачів – близько 20-30 людей, з них половина – доповідачі =)  Після відвідування конференції стало зрозуміло, що ринок санаторно-курортно-оздоровчий  знаходиться на рівні  ринку медичних послуг, тобто ще тільки зароджується. Є декілька прогресивних нових СПА- готелів, а інші -  потрошки освоюють  ази менеджменту. Проте варто відмітити, що цей ринок має дуже сильних експертів, яких можна залучити у разі проектування, створення концепції санаторіїв та СПА. До речі, нарешті я дізналась в чому полягає  відмінність між санаторієм  і SPA. Санаторій – це про пацієнта і про лікування, а SPA – це про клієнта і про здоров’я.

Германия привлекает высокими медицинскими технологиями и эталонным качеством услуг, а так же гарантиями, которые Вы здесь не только получите, но и можете их по образному выражению классика «положить в банк». Жесткое законодательство, защищающее в равной степени интересы местных граждан и иностранцев, высокая ответственность немецких врачей, массивные инвестиции в здравоохранение и науку, выдающиеся достижения немецкой медицины, целая армия высокопрофессиональных врачей, профессоров, множество университетских баз, рассеянных по большим и малым городам, отлично отлаженная система подготовки врачей… Медицина Германии создавалась в течение многих столетий многими поколениями и врачебными династиями. Она имеет богатейшие традиции, глубокие корни. Достаточно упомянуть, что официальная медицина Российской империи создавалась в 18 веке на основе немецкой медицины.

Но, несмотря на все это, немецкая система сегодня в муках выбирает путь своего развития между желанием дать всем все и ограниченными ресурсами государства. Механизмы медицинского социального страхования, которые в свое время дали мощный импульс рыночному развитию системы, где на равных конкурировали частнопрактикующие врачи и учреждения различных форм собственности, в настоящее время находятся под жесточайшим регулирующим прессом бюрократической государственной машины. Последние годы значительное влияние на политику в здравоохранении оказали социал-демократы. Их политика привела к значительному ограничению доходов медицинских работников и волнениям в их среде. Делаются попытки к снижению удельного веса частной практики, созданию государственных поликлинических структур. Наши бывшие соотечественники-доктора, сбежавшие в Германию от «ужасов советской действительности», с удивлением замечают в попытках социал-демократов советские подходы, показавшие свою несостоятельность. Но есть в немецких реформах и то, что нам следовало сделать уже давно: разработать тарифы на медицинские услуги. В Германмии в течение последних лет делаются последовательные шаги по унификации методов расчета стоимости медицинских услуг и внедрению единых тарифов. Тем не менее, несмотря на стремление к унификации, сегодня трудно сказать, что же получится в итоге.

Во-первых, в Германии используется два метода – две тарифные шкалы стоимости медицинских услуг. Одна для немецких граждан, застрахованных в системе государственного общеобязательного медицинского страхования, а вторая для приватных пациентов. Приватными считаются пациенты, застрахованные добровольно в частных страховых компаниях или пациенты, оплачивающие все медицинские услуги из своего кармана. Приватные тарифы более чем в два раза выше общеобязательных. Немецкие клиники во многих случаях могут использовать в своих расчетах комбинацию указанных методов. Представьте себе, как различно будет выглядеть итоговая цена при различных комбинациях методов.

Второе. В расчетах стоимости услуг немецкие клиники используют так называемый базовый коэффициент, уникальный для каждой клиники. Следует подчеркнуть, что он не является объективным, а отражает исторический путь клиники и развитие ее инфраструктуры. В нем отражены затраты на содержание инфраструктуры и различных учреждений, находящихся на балансе клиники, например университетских структур. Поэтому для Вас не должно стать сюрпризом то, что базовый коэффициент для государственной университетской клиники с минимальным сервисом может быть существенно выше, чем для приватной клиники с классными специалистами, оснащенной суперсовременным оборудованием и предоставляющей уникальные сервисные услуги.

Третье. Немецкие врачи гораздо более автономны в своей деятельности, чем врачи в странах бывшего Советского союза. Все они объединены в самоуправляемые врачебные ассоциации. И именно ассоциации, а не министерские и другие государственные структуры решают большинство вопросов подготовки и трудоустройства врачей. Следствием этого является то, что немецкие медики более мобильны и свободны в выборе места работы. Один и тот же высококлассный специалист может работать в нескольких клиниках и преподавать в нескольких университетах. Этот порядок можно образно сравнить с работой актера, которому театр предоставляет возможность выступать в театральных постановках. Уходят актеры и замирает жизнь в театре. Многие больницы поступают точно в соответствии с театрами, не имеющими своей собственной труппы, когда они сдают в аренду свои койки врачам, имеющим право на самостоятельную практику (собственный праксис). Частно-практикующий врач ложит на арендованные койки своих пациентов, там их оперирует, наблюдает, выписывает. Таким образом, в Германии созданы организационные предпосылки для более персонализированной медицины.

Как нынешняя волна реформ соотнесется с историческими традициями врачебного самоуправления, которые оказывает определенное сопротивление реформам? Эти  другие вопросы остаются открытыми. Главное, что немецкое общество не стоит на месте, а постоянно движется в непростом поиске, находя ответы на эти вопросы. Чего не скажешь о нас, где принципиальные вопросы стратегии развития отрасли старательно избегаются, а политическая элита сосредоточена лишь на популистских лозунгах.

Страховка здоровья (медицинская страховка) сопряжена с экстремально высокими затратами. По простой причине того, что любой застрахованный заболеет в течение своей жизни и умрет. Либо в конце жизни, либо преждевременно. Кому как повезет. Но прежде, чем этот застрахованный умрет, он/она опустошит кассу страховой компании, поддерживающей его страховой полис. В медицински развитых странах на последние 2 месяца жизни каждого человека затрачивается более 40% всех денег на медицину. Для того, чтобы такого “опустошения” не происходило, страховые компании поднимают цены на покупку страхового полиса. Чтобы продолжать оставаться доходными, а не убыточными. Благодаря наличию установленных государством регулирующих правил и законов, страховые компании не могут ограничить или прекратить выплаты за оказанную медицинскую помощь. Хотя могут легко отказаться страховать людей с высоким риском заболевания или уже болеющих хроническими заболеваниями. Без подобных законов и правил, которые есть во всех цивилизованных странах, страховые компании без проблем пошли бы по пути рационирования и ограничения выплат. Для того, чтобы сохранить и увеличить свою доходность.

В странах, где медицина оплачивается из бюджета (Канада, Великобритания, Германия и большинство стран Европы, Автралия с Новой Зеландией, а также Япония) оплата за оказанную медицинскую помощь производится по факту ее оказания. Врачам и госпиталям, которые могут быть как частными или независимыми от государства контракторами, так и находиться на службе и во владении государства (как во Франции и Англии, например).

Хотя государственно-бюджетная медицина и представляет собой наименее затратную форму финансирования, государственные бюджеты всез без исключения медицински цивилизованных стран с такой формой финансирования трещат по швам. Правительства вынуждены повышать налоги, чтобы балансировать свои бюджеты. Повышение налогов, в свою очередь, замедляет бизнес-активность и уменьшает способность бизнеса (компаний и корпораций) платить налоги, обеспечивающие львиную часть затрат на “бесплатную” медицину. В попытке разорвать такой порочный круг, государства разрешают частным страховым компаниям взять часть непосильного финансового бремени на себя. Что создает еще один порочный круг: частная страховая медицина, из за постоянного повышения стоимости полиса, становится все более недоступной все более возрастающему числу населения.

Выход из этой ситуации на сегодняший день один: нормирование или рационирование затрат на каждого отдельного индивидуума.
Поскольку ни одна цивилизованная страна не может официально признать необходимость такого пути, эскалация стоимости медицины в индустриальных странах продолжается без остановки. Любая индустриальная страна с цивилизованной медициной на сегодняший день тратит на медицинское обслуживание каждого из своих жителей порядка $4000 в год (США $7000). Это почти то,что Украина ежегодно производит на душу своего населения в виде валового национального продукта.

Невеличке австрійське альпійське селище Альпбах відоме не тільки своїм статусом найбільш мальовничого австрійського села, але і тим, що з 1945 року приймає один із найбільш поважних європейських науково-практичних форумів. В останні два роки в рамках форуму відбувається літня школа з проблем охорони здоров’я – “Healthcare and Social Systems Summer School”. В цьому році школа зібрала аудиторію із 21 учасника, велика частина яких (напевно завдяки стипендіям) – представники Центральної та Східної Європи. На відміну від лекторів, більшість яких – представники західних країн – Австрії, Німеччини, Великобританії та ін.

Найбільш позитивне враження. Є багато вражень, які не стосуються “діла”. Це – фантастична природа, а також дивно (для нас) влаштована австрійська душа, яка вміє створювати і з легкістю і задоволенням підтримувати в чистоті і процвітанні десятки і сотні чудових міст, містечок і селищ. Яка вміє жити в простоті і взаємоповазі, які створюють дивовижний суспільний порядок, перебувати в якому – неабиякий комфорт. Але це окрема розмова.

Що ж найбільше втішило на літній школі – це обговорювані теми, які у переважній більшості повністю співпадають з тим, про що ми говорили на нашому блозі протягом останніх півтора року. Які три головні теми, що турбують європейських спеціалістів, я можу виділити:

1) Глухий кут більшості європейських систем соціальної допомоги та охорони здоров’я (у них ці поняття ідуть разом). Люди хочуть більшого, культура вимагає більшого, а витрати ростуть і зупинити їх неможливо. І, не дивлячись на  те, що говорять про це багато, якогось більш-менш пристойного рішення не має ніхто. Чому? Я маю власну думку про це, але про неї – якось іншим разом.

2) Переломні зміни у структурі населення та структурі захворюваності. Люди живуть все довше, народжують менше, хворіють вже не на гострі інфекційні, а на хронічні захворювання. Отже – споживають значно більше соціальних благ, ніж їх можуть забезпечити ті, хто працює і платить податки.

3) Інтегрована допомога. Це одне з перших питань на порядку денному в більшості країн. Вони відчувають все більший дискомфорт, маючи фрагментовані всередині медичні системи, відокремлені від систем громадського здоров’я. Німеччина вже стала першою країною світу, яка на законодавчому рівні взяла курс на інтегровану допомогу. Не дивлячись на те, що, на мій погляд, в Європі цю тему не розглядають достатньо глибоко, не можна не відмітити поширеність ідеї. Про цю тему обов’язково варто поговорити пізніше в деталях.

Найбільш негативне враження. Найбільше не втішило те, чого я ніяк не очікував. Не дивлячись на те, що практично щодня я мав справу з аналізом негативних сторін і проблем української охорони здоров’я, я ніколи так сильно не бачив нашу систему зі сторони, як тепер. І враження від погляду на нашу реальність збоку дуже болючі. Особливо підсилює біль перебування на фоні країн Центральної та Східної Європи. Ніколи не думав, що Польща, Угорщина, Сербія, Хорватія, навіть Узбекістан (!!) – ні, не розвинули – прагнуть розвивати власну охорону здоров’я. Навіть цим країнам, які дуже добре розуміють наші проблеми, важко повірити, що в Україні люди не мають медичного страхування і вже 18 років не було і не передбачається жодної реформи. І Бог з ним, із страхуванням. Я в нього мало вірив, а після форуму вірю ще менше. Важливо те, що всі ці країни провели кілька великих, значних реформ, якими б вони не були. А ми – ні.

Єдиною втіхою була присутність Білорусі з її “повним Семашком” =), а також слабкий аргумент про те, що ми ще не обрали шлях, і у нас найбільше вибору.

Ось такі два найсильніші перші враження. Зразу скажу – позитивне враження сильніше =). Це радує. Все ж таки, ми на правильному шляху.

Далі буде…

Спробуємо на це запитання дати 2 відповіді – статистичну (перевірену) та логічну (неперевірену )

Отже, статистичний доказ.  В моїй попередній статті ми розглянули американський  проект H-caps, який полягає у тому, що американські клініки звітуються за задоволеність пацієнтів подібно до того, як наші клініки звітуються за кількість ліжко-днів перед МОЗом.  Дані близько 3000 лікарень було проаналізовано і виявилось, що клініки, пацієнти яких більше задоволені, надають вищого рівня якості медичні послуги  (згідно деяких індикаторів якості  для серцевого нападу, серцевої недостатності, пневмонії та попередження хірургічних ускладнень, які включені у дослідження та звітність). Заради об’єктивності дослідження скажу, що ця різниця у індикаторах, що відображають рівень якості,  є незначною і відрізняється на 5-10%. Отже, взаємозв’язок є. Більш детально з результатами дослідження ви можете ознайомитись в статті «Patients’ Perception of Hospital Care in the United States»

А тепер логічно. Клінічна якість та задоволеність пацієнтів є проявами одного явища, яке можна назвати  словами «якість компанії», «управління», «організаційне середовище», «сутність компанії».  Клінічні результати лікування і задоволеність пацієнтів є відображенням  нашої роботи, того, як ми організували свою справу, навчили персонал спілкуватись з пацієнтами, лікувати пацієнтів і т. ін. Це маленькі частини нероздільної системи, все одно що ніс і очі  у людини J Якщо прибрати щось, буде страждати весь організм.

Діагностуючи проблеми в тих аспектах діяльності клініки, які впливають на  задоволеність пацієнтів, ми матимемо можливість зрозуміти, що в нашому «організмі» щось не так і залучити більш глибинні методи дослідження для виявлення причин дисбалансу.

Почнімо з даних невеликого опитування на тему “Як Ви оплачуєте Ваше лікування?”, яке ми провели на нашому сайті. Серед тих людей, які проголосували, тотальна більшість платить “з кишені” в державних закладах (65%*), платить з тієї ж кишені в приватних закладах (38%), лікується самостійно (24%). І лише 21% користуються державною системою.

Значно надійніші дані – з дослідження Національних Рахунків Охорони здоров’я говорять не менш красномовно: з економіки Україна виділяє близько 7% ВВП на охорону здоров’я.  З них лише близько 4% – з державного та місцевого бюджетів (саме цю цифру ми звикли бачити в офіційних даних). Решта – кошти домогосподарств. З них більшість – неформальні платежі, які дуже важко відстежити, а значить, їх розмір у реальності може бути значно більший.

Звернімо також увагу, що саме оплачує держава. В переважній більшості – не лікування, а комунальні послуги і заробітну плату. Лікування ж (процедури, послуги) оплачуються пацієнтами самостійно. Як і ліки, 96% витрат на які покривається з приватних джерел – переважно кишень пацієнтів і їх родичів.

Виходить так, що якщо ви навіть знаходитеся на території державного закладу, це не означає, що вас лікує державна система охорони здоров’я. Ця система лише заплатила ЖКГ, щоб заклад не закрили і дала невеличкий додатковий дохід персоналу. Основний дохід персоналу дали ви в рамках квазі-приватної системи, яка розташувалася у державному закладі. В цій же системі, крім оплати роботи лікаря і сестер, ви сплатили за свою палату, харчування, медикамети тощо – все, що власне називається “лікуванням”.

Отже, державний сектор охорони здоров’я – лише один з гравців на ринку лікування, і гравець далеко не найбільший. З кожним роком він втрачає своїх “клієнтів” на користь значно розвиненішої квазі-приватної системи, яка, подібно паразиту, живе прямо в організмі хазяїна і споживає ресурси, по ідеї призначені хазяїну. Друга велика частина пацієнтів переходить до “легального” приватного сектору, який, завдяки тяжкому але поступальному розвитку конкуренції починає пропонувати все більш доступні умови.

Питання ж в тому, про реформу чого ми повині говорити? Тих систем, де лікують людей, чи тієї, яка просто утримує мережу будівель для тих, хто в них лікує?

_________________________

* були можливі декілька варіантів відповідей, тому загальний відсоток перевищує 100%

До того ж, коли тоталітаризму прийшов «кінець» і ми почали будувати вільне демократичне суспільство, на цьому шляху громадяни переживають безліч проблем та фрустрацій. Старі цінності втрачені. Нові виникають. Шлях до свободи і демократії – важкий і болісний. Легко зневіритись та вигоріти. Тому соціологи констатують явище аномії – втрати цінностей. В такій ситуації важко цінувати власне здоров’я. Навіть життя часом не дуже цінується.

А лікарю теж важко. Адже його покликання – лікувати. І не думати про організацію цього процесу. І не думати про гроші. Але не виходить. Зарплатня мала. Умови не задовільні. Тож і громадянин розуміє, що «совість треба мати»! Прийшов до лікаря – скомпенсуй те, що не змогла Держава забезпечити лікарю для гідного існування! Так і перетікають гроші з кишені в кишеню: від пацієнта до лікаря. Система самоорганізувалась! Нині ми маємо квазі-приватну систему охорони здоров’я. Недоброзичливу до пацієнта.

Чи є вихід? Є: належна система управління. Кожен знає: є хороші лікарні, а є погані. У нас, як правило, все залежить від «людського фактору». Проте, в гарно вибудуваній системі – будь це макро- чи мікрорівень – (рівень системи в цілому, чи рівень окремої організації) важливим є системний підхід, працюють принципи та правила, а не особисті уподобання, мотиви чи настрої людей. І вже напевно не зв’язки чи неформальні заохочення.

Ми всі є платниками податків. Навіть декларована безкоштовна вітчизняна медицина не є такою. І поки Держава Україна шукає шлях оптимізації гарантій економічної захищеності своїх громадян, пересічному громадянину час замислитись про збереження власного здоров’я.

На російських сайтах часто можна знайти критичні характеристики української ментальності та вдачі. Мовляв, такі вони вже люди: їх характеризує прислів’я «моя хата скраю». Ніби, негативна конотація, але ж, якщо кожна родина дасть собі раду, в кожній окремій хаті буде лад, то і в Державі, мабуть, буде порядок?

Мій колега, Олександр Саврук, керуючий партнер української компанії Група стратегічного консалтингу (Strategic Consulting Group) запропонував інший варіант метафоричного визначення українського менталітету: «у сусіда хата біла». Власне, йдеться про те саме! Але позитиву значно більше!

Це стосується кожного з нас, кожної родини, організаційного устрою, функціонування підсистем та систем – галузей народного господарства, до яких відноситься й система охорони здоров’я.

Сьогодні  відчувається великий інтерес до управлінської оствіти, бо люди все більше починають розуміти потребу в розумінні принципів побудови систем. Виникають нові програми, в тому числі з управління в охороні здоров’я. Мабуть, сучасним керівникам закладів охорони здоров’я також хочеться мати «білі хати», як в сусіда?! Адже добре відомо, що при однаковій системі фінансування, регулювання, організації є лікарні добрі, а є – погані…

Тож, може кожен почне дбати про себе, власне здоров’я, про справу, якою займається, і професійне управління в охороні здоров’я колись з’явиться?

Як це діє. Не більше ніж після 6 тижнів з дня виписки, дорослому пацієнту, який провів принаймні 1 ніч в лікарні,  надсилають листа з анкетою або задають питання анкети за телефоном. Анкета включає 27 питань. Частина питань стосується роботи медсестер, частина – роботи лікарів, загального досвіду в лікарні, загальної оцінки лікарні, є (моє улюблене питання) «чи порекомендує пацієнт цю лікарню своїм друзям та родичам», завершують анкету питання стосовно соціальних характеристик пацієнтів.

Кожна лікарня повинна в рік заповнити мінімум 300 анкет. Після того, як анкети оброблено та здійснені статистичні правки, результати вивішуються на сайті, де пацієнти можуть  зайти і порівняти госпіталі за показниками-питаннями анкети.  Раджу читачам спробувати самім відчути себе американським пацієнтом і пройти алгоритм. Для тих, хто лінується коротко розкажу. Алгоритм такий:

1) Обрати територіально госпіталь

2) Обрати медичний стан / хірургічну операцію

3) Обрати 3 лікарні з переліку лікарень, які територіально і за спеціальністю потрапили до списку.

4) Обрати показники – питання з анкети, які ви хочете порівняти

Отримати графік порівняння на зразок такого:

(відкрийте зображення у новому вікні для збільшення)

Як видно, графік відображає середню загальну оцінку 3-х обраних лікарень, середній рівень обраного міста та країни в цілому. Pullman Medical Center  має найвищу оцінку (8 балів з 10), що на 2 бали вище за національний рівень. Напевно, це вплинуло б на мене і я обрала саме цю лікарню.

Крім того,  на сайті є база-даних в Access, де також можна робити вибірки. Там міститься більше інформації, зокрема, сума витратMedicare  за DRG (діагностичною групою) в різних лікарнях.

Однак є деякі “але”…. Деякі спеціалісти досить скептично ставляться до вимірювання задоволеності пацієнтів, обумовлюючи це тим, що таке опитування не може відображати клінічної якості лікарні, а в деяких випадках деякі питання взагалі не доречні.  Але якість медичних послуг не обмежується показниками клінічних результатів лікування, безумовно людині потрібно дбайливе ставлення коли вона хворіє.  Якось зустріла красномовний вислів одного спеціаліста в галузі охорони здоров’я про вимірювання задоволеності пацієнтів : «It’s the physician mentality that health care is a special thing and the only people trained well enough to really understand what’s supposed to happen are the doctors. But that is absolutely prehistoric thinking. To ignore the input from the patient, to ignore the customer, to say the customer’s desires are irrelevant is not living with reality» (“В силу свого менталітету лікарі вважають, що охорона здоров’я – це особлива річ, і єдині люди, які є достатньо освічені, щоб щось у ній зрозуміти – це лікарі. Але це яскравий приклад повністю доісторичного мислення. Ігнорувати вклад пацієнта, ігнорувати споживача, говорити, що його потреби не мають відношення до справи – означає “не дружити” з реальністю”).

Що в Україні? В Україні започатковувалась схожа ініціатива. Започаткувала проект Всеукраїнська Рада захисту прав пацієнтів. На сайті Ради є on-line анкета з питаннями, схожими на питання американських колег + назва клініки. Погодьтесь, що це досить прогресивна ініціатива для українського медичного суспільства, проте реалізація має дуже великі прогалини щодо достовірності на надійності результатів.  В опитуванні прийняло участь 397 пацієнтів (станом на 30,04,09). Цієї кількості явно замало щоб говорити про репрезентативність, крім того, немає жодної гарантії що саме  пацієнти, наприклад, клініки Оберіг оцінювали роботу клініки Оберіг J. Проглянувши результати не думайте, що це дуже погані оцінки, бо шкала насправді 4-бальна. Тому найвищий бал 3,5 є досить пристойним і його отримала клініка Добробут, яка підтримала ініціативу Ради і розмістила в новинах у себе на сайті оголошення про проведення опитування. Інші джерела інформування пацієнтів про проведення дослідження мені не відомо. Але в будь-якому випадку, це перша спроба зробити публічними результати роботи клінік для пацієнтів і вона заслуговує поваги.

Лікарня – солідна, міська, клінічна. Величезна споруда із латаним-перелатаним екстер’єром, на якому то в одному місці, то в іншому, сяють контрастом “євро”пластикові вікна. Краї їх віконних прорізів, вкриті новою штукатуркою приємного кольору видають в глибині особливі “євро”палати або “євро”кабінети. Біля входу на територію – окрема автостоянка, на якій відвідувачу лікарні на авто не так легко знайти місце – автомобілі персоналу.

Перший поверх – величезний порожній хол, по краях якого, у напівтемряві – радянські мозаїки із високими, м’язистими, здоровими, мужніми людьми. Напевно, ці люди побудували лікарню. У дальньому кутку холу – два стільчики і дві гардеробниці непрацюючого влітку гардеробу. Вони доглядають вазони. Ще – чемно орієнтують у лікарні відвідувачів, які не бояться а) подолати шлях через хол, б) подолати його марно, підтвердивши свої сумніви, що довідок на тому кінці таки не дають.

В сторони від холу розбігаються коридори, обліплені по краях ледь не десятком різномантіних аптек. Між ними – їдальня з кількома столиками і прилавком. Біля прилавку – дорого одягнена жінка. У жінки – середній вік, шкіряна сумочка і золоті прикраси. За дальнім столиком – бездомний. У бездомного -складна система поліетиленових пакетиків, а в ній – обід.

Кілька поверхів на ліфті – відділення. Декілька їх. Перше – довгий як проспект коридор. По ньому в різні боки розминаються: флегматична прибиральниця, яка штовхає в інший кінець широку швабру; дві санітарки, які за безтурботною розмовою везуть на старій каталці сильно понівечену людину у бинтах і нічній сорочці. Друге відділення – це вам в протилежний бік. Перший коридор був не довгий. Довгий цей. Він безкінечний, вузький, низький і темний. Повертає праворуч і ліворуч, піднімається вгору і вниз. Вперед – далеко, назад – далеко. Більше схоже на підземелля в комп’ютерній грі STALKER. Але за дверима із знаками радіоактивності – не мутанти, а кабінети томографії.

У відділенні – хворі. Вони в лікарні мають: погані ліжка, спеку, тісні і темні палати, тяжкий стан. Але вони вдячні, і вони посміхаються. Вони не можуть не любити життя. Для тих хто не буде любити – інше, окреме і холодне відділення. Ще є лікарі. Вони суворі і жорсткі, не шкодують нікого: ні хворих, ні сестер, ні себе. Вони самовіддані і вони професіонали. На емоції не хворіють. Імунітет і до безглуздих смертей, і до безнадійних порятунків. Вони працюють, і хочуть працювати, і тримаються за роботу.

Тримаються хворі, тримаються лікарі, і тримається лікарня. Тільки тому вона ще стоїть. Вона і десятки таких як вона.