30 березня 2011 року Всеукраїнське об’єднання “Свобода” проводило в місті Шепетівка мітинг протесту проти тиску влади на місцевих представників Свободи, а також порти прийняття необґрунтованих волюнтаристських рішень на сесії міськради, яка відбувалася в той день.

Автор також був учасником тих подій, отже є сенс розповісти, що й як там відбувалося, навіть попри затримку, яка сталася внаслідок того, що той ранній підйом і потреба п’ять годин вистояти на ногах геть вибили його з колії. Та краще пізніше, ніж ніколи, еге ж?

Група з Хмельницького виїздила приблизно в 7 годині, набрався майже повний автобус людей. Сама поїздка справила враження радше гнітюче; річ не тільки в не надто приємних сіро-брудних кольорах ранньої весни, але й загальній якійсь недоглянутости, непоказовости картини за вікном. Все ж таки хочеться бачити Україну якоюсь облаштованішою, радіснішою, але що ж вдієш – нема.

У самій Шепетівці на нас чекали представники Кам’янця-Подільського й ще декількох райцентрів області, які також прибули підтримати своїх однопартійців. Разом колона, яка налічувала близько 150 чоловік, рушила через центр міста маршем до тамтешнього міськвиконкому. (Тут треба сказати, що за участь у тій акції ніяких грошей не виплачувалося й не пропонувалося; хоча таке застереження й узагалі стосується всіх акцій Свободи – тут люди приходять “просто так”, чи якщо волієте, за велінням серця).

Гасла, які скандувалися свободівцями, вражали своїм розмаїттям. Тут і цілком звичні націоналістичні гасла “Слава Україні! Героям слава!”, “Слава нації! Смерть ворогам!”, і навіть скопійоване з німецького гімну “Україна понад усе!”; тут і гасло солідарности “Один за всіх і всі за одного”; нове для автора гасло “Свобода прийде, порядок наведе!” і відновлене, відоме з часів “помаранчевої революції” гасло “Свободу не спинити!”, яке, погодьтеся, чудово пасує Свободі.

Дещо дивно було скандувати инші гасла, також відновлені з часів “помаранчевої революції”: “Зека за грати”, “Зека геть!”. Хоча вони й доречні й знаходять підтримку в людей, але як то гидко, але завдяки придурочній Тимошенчисі, той “зек” нині пр*дент. Таке собі де жа вю.

Нарешті, обійшовши дурний музей Островського, який бовваніє в центрі Шепетівки, колона потрапляє на майданчик перед шепетівською міськрадою, де уже зібралися може також із півтори сотні мешканців Шепетівки. Зібрання може й не дуже багатолюдне, але як на нинішні часи, та ще й з урахуванням того, що це райцентр, цілком непогано.

Мітинг, почавшись десь о дев’ятій години, тривав десь до дванадцятої. За цей час слово було надане й присутнім депутатам різних рад від Свободи, й представникам комунальних підприємств міста, які, як виявилось, також до пуття не знали, що то за рішення має бути прийняте на сесії, й простим громадянам-учасникам мітингу. Відновила Свобода й ще одну майданівську знахідку – биття в імпровізовані барабани, тобто, в порожні діжки – а то так виходить нині, від того Майдану майже всі відцурались.

А скільки було галасу свого часу! Майдан! Майдан! “Помаранчева революція!”… А тепер, де це все? Кому окрім Свободи про те нагадати? Де та дебільна Тимошенко? Де її представники? Де “Наша Україна”? А де той новомодний Яценюк? Що стосується кличковського “УДАРу”, то це взагалі ганьбище – декотрі з цих ударівців голосували за те волюнтаристське рішення, яке хотів протягти мер-регіонал. (І це також ганебно – в Шепетівці мер – регіонал…)

Один словом, автор дуже радий, що почав він голосувати за Свободу ще далекого 2006 року – є за що голосувати й є за кого голосувати. Але це був ліричний відступ.

Тепер треба сказати, що попри затягування сесії (мабуть в очікуванні, що народ розійдеться), попри відмову поставити ключове, найважливіше рішення на початок, все ж таки, те волюнтаристське рішення, яке намагався протиснути мер, ухвалене не було. Звичайно, це було схвально сприйняте учасниками мітингу, і автор має сказати, що такий наслідок був для нього дещо несподіваним – все ж таки автор вважав, що мер протисне своє рішення, як то нерідко в нас буває, попри народний протест. Але все ж таки мабуть шепетівська рада має доволі строкатий склад, і хтось може злякався, хтось передумав, а хтось може й не дуже хотів голосувати за те рішення, а діставши таку підтримку в вигляді свободівського мітингу, й не проголосував.

Що ж, проспівавши український славень (як Свобода цілком вдало й слушно перейменувала “гімн”), свободівці пошикувались у колони, й рушили зворотнім шляхом до своїх автобусів.

Загалом акція залишила приємне враження. Свобода ще раз нагадала про себе шепетівчанам, трохи прорекламувалася, допомогла не допустити ухвалення шкідливого рішення й продемонструвала солідарність зі своїми поплічниками.

На авторову думку, на нинішній час “Свобода” – взагалі єдина партія, за які слід голосувати людям, які щось бажають змінити в Україні на краще. І описана акція – незайвий тому доказ.

Related posts:

1. Хмельницький: акція протесту проти грабіжницької політики уряду Азарова-Тігіпка
2. Тягнибок – наступний Президент України?
3. Звернення Київської міської організації ВО "Свобода"

Але ж скільки можна глузувати з цієї пальнутої на всю голову дурепалки Тимошенко? Слід уже залишити її в покої – хай здихає потихеньку. А от Янукович він тепер – ні, то колись був такий найкоротший анекдот “Янукович – президент” – а тепер він, як це не гомерично смішно, й справді президент, чи точніше пр*дент, як автор його полюбляє називати. Отже, вся увага новій звіздє! Прошу, анекдоти про Януковича, сезон другий, серія перша.

Не впізнав

Віктор Янукович дивиться телевізор:
- 95 квартал? Ось це пацани мочать, – мене пародіюють? Ганю, я що, дійсно так говорю?
- Віктор Федорович, це новини. 95 квартал буде відразу після новин.

Держбанда

- Куме, а яка чисельність міліції в Україну?
- Триста тисяч.
- Ага… А Партії регіонів?
- Ну тисяч п’ятсот.
- Угу… Гаразд…
- А тобі навіщо?
- Питання в кросворді попалося: "Найбільше українське злочинне угрупування".

Справжній підарієць

Прийшов мужик у райвідділок МВС і каже: «Дайте мені документ, нібито в мене є судимість, а краще – дві». «Та нащо тобі цей геморой?!» «Хочу до Януковича в Партію регіонів вступити, а там потрібна рекомендація».

Донбаські джунґлі

Сенсація! У Єнакієвому знайшли хлопчика, вихованого собаками! Цікаво, що це єдиний вихований хлопчик у Єнакієвому.

Вона рахує

Юлія Тимошенко заявила, що підручник математики сфальсифіковано, й зажадала перерахунку таблиці множення.

От клята баба, й навіть сюди – в допис з анекдотами про Януковича, – воно вона таки пролізло…

До речі, про Єнакієво.

Це відео автор уперше побачив на плоті маузера. Можете замовити тамтешні новини, іноді веселі речі трапляються.

Ага, ще одне. Ви знаєте, що Янукович пішов до Тягнибока? Що прикметно, в тому повідомленні все чиста правда.

Хочете ще анекдотів про Януковича? читайте їх на ділянці Анекдоти українською.

Дописовий: Горюче бажання перепродати автомобіль б/у? Великий авторинок Киев. Дорого продати машину TOYOTA.

Related posts:

1. Анекдоти про Тимошенко. Серія 2
2. Анекдоти про кризу
3. Анекдоти про Тимошенко. Серія 3

Давненько вже автор не писав у рубрику Чіто ґвріто. Останній допис у цю категорію був ще 25.12.2010 – Опити, випити й результати виборів. Бо й читати, як це не дивно, особливо нічого. Хіба що вряди-годи щось більш-менш вартісне зустрічаєш, а так більшість із прочитаного, на жаль, нікчемна (й то як не дурна) каламуть. Дегенерація.

Примітним прикладом такої дегенерації може слугувати стан, в якому опинилося колись цікаве й глибоке видання “Критика”. Автор уперше познайомився з цим виданням іще десь далекого 1999 року, а потім за можливості купував і навіть у декотрі періоди передплачував його. Спочатку то видання мало літературознавчу чи то загальніше – культурологічну спрямованість, і автор прочитував кожен випуск від початку до кінця з задоволенням.

Але згодом тематика видання змінилась, там почало з’являтися більше дописів на соціально-політичну тематику. Це би ще й не зле, але разом із тим почав падати й рівень видання: дописи ставали дедалі примітивнішими, нерідко тамтешні автори дозволяли собі просто таки брутальний суб’єктивізм (щоби не сказати маячню). На додачу до всього саме видання почало виходити вкрай нерегулярно; иноді чергове число доводилося чекати місяцями, даремно заходячи на пошту. Тому автор відмовився від тієї передплати – читати у тій “Критиці” стало майже нічого, а затримки з випусками стали просто принизливими для читача.

Але от нещодавно зайшов на ділянку тієї “Критики”, яка довгий час стояла пусткою, і був приємно здивований тим, що на ній нарешті з’явився вміст. Та на тому приємності й скінчилися. Бо, як з’ясувалося, особливо читати там нічого, той таки брутальний суб’єктивізм буяє бучним квітом, а затримки з виходом як і раніше непристойні.

Єдині пристойні дописи, які вдалося там напорпати:

• Орієнтації українських медій: синдром Ляшка – про нікчемність з аналітичної точки зору сучасних українських ЗМІ.
• Політекономія Податкового кодексу: Сталінград для «бульдозера»
  ”головне, проти чого протестують підприємці – це намагання знищити спрощену систему як таку через різке звуження її сфери застосування та запровадження обов’язкового бухгалтерського обліку, що його подають як засіб «виводу з тіні». Важко сказати, чого більше у такому підході – сліпоти (непрофесіоналізму вкупі з небажанням прислухатися до незалежної експертної думки) чи цілеспрямованого, злісного бажання знищити середній клас як такий.”

Зате яким вскаженіло дурним (характеристика доречна й неперебільшена) дописом розродився проффесор Грабович, то й сказати в кількох словах годі. Дасть бог сил, колись ще про те брутальне й вскаженіло аморальне мерзенство Грабовича ще напишу. Наразі ж автора може потішити хіба те, що він відмовився від передплати тієї “Критики”, не спосоруючи тим ту гидоту.

Зате досить таки приємни відкриттям став пліт Юрія Глухова, який хоча й пише клятомоскальською мовою, втім його міркування нерідко цікаві й дописи інформативні, наприклад:

• Кучма поумнел и поучает Януковича 
• Зачем Януковичу свадебный генерал Кравчук
• Официальная инфляция как насмешка

От ще є пару цікавих дописів про майбутнє нашого північно-східного сусіда – московської орди:

• Закат России
• Разочарование Путиным будет много глубже и ожесточеннее разочарования Ельциным

А от осмислити, що станеться з нашою рідною Україною, нікому. Шкода.

А що читаєте ви? Які інформаційні джерела видаються вам вартими уваги?

Related posts:

1. Занепад. Де світло в кінці тунелю?
2. Дебільна політика й прекрасні церкви
3. Готується масштабний наїзд на український веб?

Результати рейтингового дослідження, виконаного Соціологічною групою Рейтинг (СГР) уже давненько – з 11 по 18 грудня минулого 2010 року, таки чимало вразили автора. В коментарі до тих результатів згадана установа стверджувала, що рейтини Партії регіонів і БЮТ буцімто відновили свої значіння й повернулися до тих, якими вони були до президентських виборів.

Таке твердження настільки суперечило відчуттю, досвіду й прогнозу автора, що він загадав перевірити ті дані, для чого почекати, доки свої результати оприлюднять авторитетніші соціологічні центри (якщо КМІС чи Центр Разумкова). Такі дані з’явилися щойно в лютому, й тепер ми маємо змогу виконати таку перевірку: чи була права СГР чи вона таки отримала хибні дані, якщо не відверто сфальшувала їх?

Щоби відповісти на це питання, проаналізуймо числа рейтингів, отриманих від часу згаданого дослідження СГР і до кінця лютого. Нижче в таблиці наводяться такі результати в формі, що, принаймні на думку автора, полегшує їх порівнювання. (Будьласка, також звертайте увагу на виноски).

Центр	ПР	Яц	БЮТ	КПУ	БЛ	Св.	Тіг.	ПВ	НВ	Дата
СГР *1	30	7,2	19,6	4,8	0,7	6,2	6,4	7,4	8,7	11-18.12.2010 / 2000 / 3%
ЦСДС *2	25,1	6,5	11,7	3,2	1,1	4,6	6,2	11,5	7,7	16-22.12 / 2023 / 2,2%
ЦСДС *3	33,4	8,5	15,3	4,2	1,4	5,8	8,1	8,2	7,8	- >> -
ЦР *4	20,5	7,5	12,5	3,6	?	4,3	5,6	?	?	27-2.02.2011 / 2009 / 2,3%
ЦР *5	23,2	8,5	14,1	4,1	?	4,8	6,4	?	?	- >> -
ЦР *6	28,2	10,0	17,0	4,0	?	5,5	6,7	?	?	- >> -
КМІС *7	16,8	6,5	10,4	3,3	1,0	3,1	3,3	17,6	17,3	9-18.02.2011 / 2040 / 2,3
КМІС *8	31,9	12,4	19,7	6,3	1,9	5,9	6,3	4,3	-	- >> -
УДК *9	20,6	8,7	15,6	3,9	0,9	4,8	5,6	14,8	7,2	29-7.02.2011 / 1200 / 2,9%

*1    УДАР Кличка 2,7, НУ 1,6, Гриценко 1, СПУ 0,8, ЄЦ 0,6, решта 2,3. "виходячи з відповідей респондентів, які мають намір взяти участь у виборах".
*2    УДАР 1,4 (1,8), НУ 1,2 (1,3), инші < 0,8, НБУ 16,1. "cеред усіх опитаних". В дужках по *72.
*3    "серед респондентів, які мають намір брати участь у голосуванні" – підвибірка по окремому питанню про участь у виборах. инші < 2,0.
*4    «УДАР» Кличка 2,2 (2,8), Гриценко 1,7 (2,3). В дужках по *75.
*5    серед "тих, хто не відмовився від участі у виборах".
*6    за окремим питанням, щодо участи в виборах.
*7    Кличко 1,6 (3.0), Гриценко 1,2 (2.3), НУ 0.8 (1.6), НБУ 14,7. В дужках по *78.
*8    "від виборців, готових взяти участь у голосуванні" "за методикою В.Хмелька".
*9    Кличко 1,7, Гриценко 1,3, НУ 1.

Декотрі застереження й пояснення щодо вмісту таблиці ви можете знайти в дописах про подання політичних рейтингів і в переліку соціологічних установ України. Слід ще додати розшифровки позначок партій в шапці таблиці: ПР – Партія регіонів, Яц – “Фронт змін” Яценюка, БЛ – Блок Литвина, Св. – ВО “Свобода”, Тіг. – “Сильна Україна” Тігіпко.

Коментар

Тепер ми можемо повернутися до нашого питання, а саме: чи була правою СГР, стверджуючи, що рейтинги ПР і БЮТ відновили свої значіння, чи вона (можливо, на догоду одній із партій) видавала бажане за дійсне?

Відповідаючи на це питання, порівняймо спершу значіння рейтингу БЮТ від СГР (19,6) і ЦСДС (15,3), які перехрещуються в часі. Як бачимо, різниця між ними становить 4,3 відсотки при тому, що для таких величин вибірки й величини рейтингу така різниця не мала б перевищувати приблизно півтора відсотки. Рейтинги ж ПР також різняться й знову ж таки, величина тієї розбіжності завелика, але в цьому разі уже значіння від ЦСДС є більшим від відповідного значіння СГР.

Таким чином, наявна невідповідність між двома цими дослідженнями, яка принаймні має викликати питання щодо того, хто ж саме тут помиляється. Адже, далебі, можна припустити, що то ЦСДС щось зробив неправильно, а СГР начебто видала такий результат, що відповідає дійсності. То ж хто з них помиляється насправді?

Відповісти на це питання можна порівнявши дані обох цих соціологічних центрів із додатковими даними від двох инших (і при тому, набагато авторитетніших) установ, що також оприлюднили свої рейтинги.

От дані по БЮТ від Центру Разумкова: 12,5. Це значіння добре узгоджується зі значінням рейтингу БЮТ від ЦСДС (11,7). Тут ми порівнюємо неперераховані результати, яких СГР (що також прикметно) не наводить. Але ми можемо порівняти в однаковий спосіб перераховані рейтинги БЮТ від ЦР (14,1), ЦСДС (15,3) і СГР (19,6). І тут ми знову бачимо непристойно велику розбіжність між результатом СГР, і двох инших центрів, а от рейтинги ЦР і ЦСДС знову добре узгоджуються. Це змушує нас припускати, що помиляється (або “помиляється” саме СГР).

Але виконаймо ще додаткову перевірку з результатами КМІС. Так, рейтинг того ж таки БЮТ від КМІС становить 10,4, що, знову ж таки, добре узгоджується з даними ЦСДС і ЦР, але ця величина, як можна судити непрямо, знову ж таки показує хибність даних від СГР. Отже, СГР явно хибить.

Важливим у такому висновку – про неправдивість, помилковість, як не фальсифікованість результатів СГР – є та обставина, що репутація принаймні двох соціологічних центрів із названих, а саме КМІС і ЦР, є набагато вищою від СГР. Більше того, репутація вже одного Центру Разумкова така, що навіть сукупні дані СГР і УДК слід вважати за такі, що є в рази менш вагомими ми проти результатів ЦР.

У нашому ж випадку все ще набагато гірше для СГР: бо не лише окремо узяті результати ЦР суперечать результатам СГР, але й сукупні результати трьох поважних центрів (ЦР, КМІС, ЦСДС), узгоджуючись між собою, суперечать результатам СГР, що змушує результати СГР уже не пахнути, а тхнути дуже неприємно.

Не може врятувати від падіння й так невисоку репутацію СГР і таке припущення, що рейтинг БЮТ начебто якось так різко впав на час проведення своїх досліджень ЦР і КМІС. По-перше, для такого різкого падіння немає якихось видимих підстав; по-друге, нічого подібного не фіксує рейтинг ЦСДС; нарешті, по-третє, якщо звернутись до історичних результатів ЦР і КМІС, ми побачимо лише самий повільний, проте цілком добре помітний спад рейтингу БЮТ.

Так, рейтинг БЮТ за результатами червневого рейтингу КМІС становить 11.2; в жовтні це значіння вже 9,9; а в лютому 10,4 – тут спад хоча й ледь помітний, але ніякого росту немає й у помині. Значіння рейтингу БЮТ від ЦР категоричніші: 13,7 у серпні, 13,5 у жовтні й 12,5 наприкінці січня – і тут, хоча й статистично незначущі відмінності, але загальна тенденція цілком добре помітна – вниз. І ніяких сплесків; просто повільна, важка, гидотна стагнація рейтингу з тенденцією вниз.

Але можливо, то якийсь окремий такий нещасний випадок трапився з рейтингом СГР? На жаль результати СГР не дають йому можливості й так виправити становище. Річ у тім, що на своєму сайті СГР наводить динаміку своїх рейтингів за доволі значний період, яка залишає дуже неприємний вибір із двох альтернатив: або методика досліджень СГР містить якусь дуже грубу систематичну помилку (настільки грубу, що результати СГР не можна розглядати як щось більше за соціологічний мотлох), або результати СГР просто грубо сфальсифіковані на користь БЮТ, що й видається автору найімовірнішим.

Як би там не було, але після таких “рейтингів” репутація СГР впритул наблизилася до плінтуса.

Related posts:

1. Рейтинг кандидатів у Президенти України за листопад 2009
2. Політичний рейтинг від Центру Разумкова, 27.01-2.02.2011
3. Проблеми порівняння результатів виборів і випитів

Тепер самі цифри.

Згідно результатів цього дослідження, якби вибори до парламенту відбувались у зазначений період, голоси розподілились би таким чином:

*1    серед "тих, хто не відмовився від участі у виборах".
*2    за окремим питанням, щодо участи в виборах.

Числа в другому стовпчику – рейтинг відповідної партії відносно всіх опитаних, а числа  в другому й третьому – це доволі показові перерахунки.

Перший перерахунок виконаний відносно тих респондентів, які при опитуванні по партіях не вибрали альтернативу “Не братиму участи в виборах”. Це доволі примітивний перерахунок, який лише незначною мірою наближує числа рейтингу до тих результатів, які ймовірно показала б партія на виборах, якби вони проходили в цей період.

Другий перерахунок точніший: тут враховуються голоси лише тих респондентів, які при відповіді на окреме питання обрали альтернативи “Упевнений(на), що братиму участь” і “Скоріше за все, братиму участь”. Як можна побачити, такий перерахунок дає загалом більші числа, які точніше відображають ймовірний розподіл голосів на виборах.

Нижче наводяться результати по цьому окремому питанню, виходячи з яких був виконаний другий перерахунок. Саме питання звучало так: “Якби найближчим часом відбулися вибори до Верховної Ради України, Ви брали б у них участь чи ні?”:

Прикметно, що числа рейтингу для дохлятини Литвина навіть не наводяться. Мабуть, це означає, що вона набирає навіть менше за “Громадянську позицію” Гриценка, рейтинг якої таки має помітну величину 1,7%. І це, в свою чергу означає, що дохлятина-Литвин намагатиметься накинути країні знову придурочну, несправедливу й шкідливу модель змішаних виборів, чого би дуже бажано не допустити. Але це вже коментар не до самого цього опитування…

Опитування виконане з 27.01 по 2.02.2011, всього опитано 2009 респондентів, заявлена похибка 2,3%.

Related posts:

1. Рейтинг Центру соціальних досліджень “Софія”, 16-22.12.2010
2. Рейтинги за лютий і одна інтрига
3. Рейтинг кандидатів у президенти за жовтень

Трагікомедія, бо як іще инакше то називати? Театр абсурду? Скажений цирк? Бурхливий дурдом?

Трагікомедія

Судіть самі. “Помаранчева революція”, що відгриміла імпровізованими барабанами в 2004 році, була народним повстанням, що виникло як протест проти грубих масових фальсифікацій, до яких вдалася тодішня влада, з метою привести на президентську посаду Януковича. Отже, грубо кажучи, то був протест проти Януковича, який уособлював ту владу.

А уособленням протистояння тому був Ющенко, чиє прізвище і стало основним гаслом Майдану: Ю-ще-нко! Ю-ще-нко! – скандував натовп. Ющенко був “прапором революції”, а от основним рушієм тих антиянуковичівських протестів була, як тоді видавалося, Тимошенко. І її ім’я також скандували, правда, не так щиро й охоче (автор не скандував: кричати “Юля” йому видавалося надто по-панібратські. Те, чому ж не кричали “Ти-мо-шен-ко”, автор зрозумів набагато пізніше…)

Але минуло п’ять років, колишні соратники “пересварилися”, і як же инакше назвати картину, яку ми спостерігали на виборах Президента 2010 року, як не трагікомедія? Тут уже, замість того щоби протистояти Януковичу, Тимошенко виступає в дурепській ролі технічного кандидата від Януковича: кандидата який не може виграти сам, а бере участь у виборах, щоби забезпечити перемогу иншому, а той инший той таки Янукович, проти якого Тимошенко так виступала 2004 року! Трагікомедія!

Тимошенко преться в президенти

Але що найгірше, то не поодинокий випадок. Адже свою дурість і навіженство “Юля” демонструвала й раніше. Так, автор і понині ж жахом згадує як розпачливо, збентежено, спантеличено він шукав відповідь на питання, що ж призвело до такого розвитку подій у 2005 році, коли Ющенко був вимушений відправити уряд Тимошенко у відставку. “був вимушений”! – так це тепер автор розуміє, що Ющенко “був вимушений”, а тоді належного пояснення поведінці Ющенка не знаходилось…

Автор читав форуми, дописи, дивися передачі, всі, які міг, аби не зо два місяці поспіль, щоби зрозуміти, що ж це за скаженство відбувається в країні, і не розумів – не міг зрозуміти. Більш-менш зрозумілими ті події стали для автора допіру тепер: то скажене дурепало Тимошенко перлося в президенти, а для того щоби випертися, їй треба було знищити Ющенко, щоби на його політичному трупі посісти очманіло бажану посаду. Тому Ющенко мав опиратися… й це, загалом, і був внутрішній зміст тих скандалів, які відбувалися на початку осені 2005 року: Тимошенко знищувала Ющенка на догоду собі й Путіну, а Ющенко як міг боронився від своєї колишньої поплічниці.

Таким був скажений план Тимошенко, який вона й проводила в життя від початку 2005 року, а може й від самого 2004 чи й ще раніше. План дурний, скажений, приречений на фіяско, але дурепалу Тимошенко то було невтямки навіть у кінці 2009, коли всі рейтинги ледь не криком кричали: “тобі, придурочна Юле, нічого навіть мріяти про перемогу!”. Не дійшло. Бо скажене дурапало.

Київські вибори

А чого варті київські вибори 2008 року, пригадуєте? Ну, гаразд, президентський план Тимошенко був довгостроковим, всього не можна було передбачити, але як можна було так дебільно “розіграти карту” місцевих виборів у місті Києві?! Адже між оголошенням передчасних виборів і самими виборами минуло менше пів року, і навіть на такій часовій відстані Тимошенко примудрилася висунути нещасного Турчинова в мери, який був радий, що нарешті програв (!), і вдруге поставити Льоню Космоса мером Києва. Неймовірна дурість!

Можете собі уявити, як то було спостерігати авторові, адже тоді він уважав таки, що Тимошенко “розумна баба” (як висловлювася один придурочний колишній начальник автора), а виявлялося що то дурепало – скажене й розумово непритомне.

Утім, саме ті київські вибори й стали для автора тією подією, що змусила його переглянути свою оцінку й ставлення до Тимошенко; перегляд той тривав доволі довго й ой як непросто, з великими муками. А остаточно визначитись в своєму ставленні до цієї дурепи йому допомогли навіть не дописи Тетяни Мунтян, яка називала вже тоді Тимошенко “дурепою”, а вскотіле мовчання Тимошенко під час московської агресії проти Грузії – це було тим, що автор не зміг пробачити, й не пробачить тій падалі ніколи…

Момент істини

І от нарешті, після Майдану, після таких сподівань, ми, як та пушкінська героїня, біля розбитих ночов. А хто призвідник такого стану речей? Автор відповідає на це питання дуже просто і ви, мабуть, уже здогадались як. Тимошенко є винною великою – найбільшою мірою в тій трагічности сьогоднішньої януковичівської безвиході. Саме її дурепства й скаженства призвели до таких жалюгідних наслідків.

Саме вона похоронила помаранчеву революцію, зрадила й спаплюжила, й ув очманілому сказі виступила технічним кандидатом Януковича, чим і привела його на посаду Президента, яку, дурепалка, сама собі хотіла. Тимошенко – дурепало!

Дописовий: Потрібна покупка металопластикових вікон у столиці? Непоганий намір купити окна Киев. В будь-який момент прутка доправка й халявний сервіс.

Related posts:

1. За що Янукович убиває Тимошенко
2. Ющенко правильно критикує Тимошенко
3. Анекдоти про Тимошенко. Серія 2

Нещодавно сповіщення від Google Alerts принесли цікаву знахідку: результати опитування “На досрочных парламентских выборах Вы бы проголосовали за?” на ділянці з двозначною (в нашому випадку) назвою Шустер Live. Прямий ефір – це свобода. Ці результати, хоча й приємні, далебі вражають: перше місце в цьому імпровізованому рейтині посідає… Свобода (Тягнибок)! і це при тому, що в формі опитування цей пункт наведений передостаннім (останній – “Не пойду голосовать”).

Отак “свобода” Шустера виводить наперед Свободу Тягнибока (звідси й згадана вище двозначність).

Звичайно, тут доречно заробити застереження щодо нерепрезентативности такого опиту. Адже вибірка у випадку такого опитування “формується” далеко не випадкова, а тому результати такого дослідження не можна перенести на так звану “генеральну сукупність”, себто, на всіх виборців України. Але сам результат, який раніше можна було бачити хіба що для опитів у Львові, безумовно примітний, навіть попри таке застереження.

Чи означає це все ж таки, що Тягнибок може справді претендувати на перше місце в президентському рейтині, й відтак на перемогу у президентських перегонах? Автору видається, що ні – його час ще не  настав, і навіть до 2015 року, коли мають відбуватися чергові вибори Президента України, заледве Тягнибок і його політична сила (який автор симпатизує і, в міру своїх скромних сил, допомагає) матимуть достатній політичний потенціял, щоби претендувати на найвищу посаду.

Задачі, які стоять перед Свободою нині – це, безумовно, участь у парламентських виборах, створення міцної парламентської фракції й наполегливе збільшення свого політичного потенціялу, своїх упливів, набуття належного політичного досвіду. Тобто, брати участь потрібно буде також і в президентських виборах, звичайно, але розраховувати в них на перемогу зарано.

То ж якщо йдеться про кандидатуру майбутнього Президента України, автор поглянув би в бік инших політиків, також представлених у згаданому опиті: насамперед це стосується Яценюка, Тігіпка і – не забуваймо – Ющенка. (Чому автор не згадує про Тимошенко? Бо вважає, що питання проходження Батьківщини в парламент уже до 2012 року буде дуже проблематичним, годі вже казати про президентські перспективи…)

Що ж стосується цих трьох, то найкращі можливості стати Президентом має поточно Яценюк, принаймні, на авторову думку. Що ж до згаданих Тігіпка й Ющенка, то все великою мірою залежатиме від того, як вони себе покажуть у майбутні чотири роки.

Ах так! Автор геть нічого не сказав про поточного Пр*дента Януковича. Шансів у нього стати президентом вдруге небагато; можливо, втім, що він спробує вдатися до “закручування гайок” і через тотальні фальсифікації й тиск (повторення 2004 року) намагатиметься таки втриматися на посаді. В останньому разі, спрогнозувати наслідки такого рецидиву важко, але автору хочеться сподіватися, що цей варіянт – спроба приходу до влади через зґвалтування – зазнає фіяско так само як і попередня спроба.

Принаймні така авторова відповідь на питання, порушене в заголовку. Ну а час розсудить – поживемо-побачимо.

До речі, автор зараз готує велику звідну таблицю рейтинів політичних партій за 2010 рік, яку планує опублікувати невдовзі – отже, залишайтесь з нами – ми працюємо для вас.

До речі, а яка ваша думка? Як би ви відповідали не питання в заголовку?

Related posts:

1. Результати першого туру виборів Президента України 2010 в порівнянні
2. Диспозиція рейтингів кандидатів у середині виборчої кампанії
3. Варіянти подальшого перебігу виборчої кампанії

Здача протоколів

Другу частину ми завершили на тому, що “три члени комісії в супроводі міліції везуть запаковані бюлетені, инші пакети для здачі в ТВК.” Та здача – не те щоби важкий процес, але дуже нудний. При цьому доводиться чекати на свою чергу аби не дванадцять годин, і робити під той час особливо нічого – то просто чекання – довге й нікчемне марнування часу.

Тут треба сказати, що здавала наша комісії протоколи через день після виборів, а декому “пощастило” здавати наступного дня. Тобто, люди сиділи без сну не 27, а всі мабуть 40 годин поспіль – як вони витримували? автор не знає.

Сама та здача, чи краще сказати, чекання на здачу протоколів, була в нас організована ТВК таким чином. Спочатку членів виборчих комісій, що здавали протоколи, разом із прикріпленими до них міліціонерами, запускали на перший, чи то краще сказати, “нульовий” поверх, біля гардероба. Тут на момент, коли наша комісія прибула до ТВК, уже сиділо й стояло мабуть із десяток комісій на здачу, й ще декотрі під’їздили після нас.

Виглядає це так: у неширокому коридорі кучкуються члени комісій і міліціонери – хто стоїть, хто може сидить. Кожна купка біля своїх мішків, в яких бюлетені й решта того, що потрібно здавати в ТВК. Робити нічого абсолютно – теревенять, хто про що може. І в такому стані доводиться вистояти годин п’ять.

Але потім нарешті міліціонер, що стоїть на дверях, які на вході на перший поверх, командує, що можна заходити. І звичайно, здається, що то вже кінець тому безкінечному очікуванню – далі вже буле сама здача… але ні. Де там! То, як з’ясовується, тільки черговий етап чекання.

На першому поверсі, де зібрані ще 6-7 комісій, доводиться чекати ще зо три години. Тут, щоправда, все ж таки є де трохи сісти. Що ж – чекаємо…

І ось нарешті, здається, будемо вже здавати протоколи: запрошують на другий поверх. Але й цього разу це лише міраж – бо, як виявляється, на другому поверсі також зала очікування. Тут уже лише чотири комісії, але оголошують технічну перерву на 40 хвилин. Тому й тут доводиться чекати на “прийом” аби не три години…

Нарешті й вони спливають і ми нарешті потрапляємо в залу, де й веде прийом протоколів ТВК.

Але сама здача процедура, як виявляється, зовсім не така вже й складна – просто дещо довга. По-перше, тому, що на тих виборах аж п’ять протоколів (в кожної комісії, звичайно) – а кожен протокол має бути зачитаний. А по-друге, тому, що декотрі комісії неправильно підготували протоколи (дані з протоколів тут таки вносяться в комп’ютер і перевіряються) або неправильно склали бюлетені в мішки, то чогось не можуть знайти, і внаслідок того все додатково ускладнюється.

Але от нарешті територіяльна комісія голосує за прийняття наших протоколів, і за великим рахунком це означає, що вибори для нашої комісії завершені. Але існує ще, так мовити, малий рахунок…

Завершення роботи

Після того, як протоколи здані до ТВК, ще залишаться кілька дрібних робіт, які мають бути виконані за будь-яких обставин, але можуть трапитися ще й не такі дрібні.

По-перше, треба забрати з приміщення колишньої дільниці все, що належить виборчій комісії – звільнити сейфи, забрати папері. Бо хоча й виборча комісія працює ще п’ятнадцять днів після виборів, приміщення має використовуватись за своїм первісним призначенням.

Потім треба здати печатку комісії й ще декотрі речі, що видавалися на комісію для проведення виборів, і, відповідно, підписати акти про здачу того. Нарешті треба повідомити членів комісії, де і як вони мають отримати свою велетенську зарплату й не забути отримати самому (“роздача слонів”).

А тепер про “не такі дрібні” роботи. Тут можуть трапитися дві речі.

По-перше, може вийти так, що десь загубився якийсь акт, чи ще якийсь документ, які потрібні ТВК. У такому разі, голова комісії разом із замом і секретарем мають підійти до ТВК, щоби скласти ті документи вдруге. Але це ще порівняно малий клопіт.

А по-друге, можливий повторний перерахунок, який суд зобов’яже виконати ТВК, але сама ВТК те зробити звичайно не зможе, і потрібно буде скликати ще раз усю комісію. І це клопіт великий, але саме так у нас і трапилося цього разу – і це, до речі, також перший раз на авторовій пам’яті, коли такий повторний перерахунок взагалі виконується.

Отже, ще ледь не цілий день пішов на скликання членів комісії – а команду зібрати їх автор (на той час голова комісії) отримав допіру 14 числа зранку. Та потім з’ясувалося, що то переноситься на завтра, то довелося телефонувати членам комісії друге. Врешті решт якось таки шість членів удалося зібрати для виконання повторного перерахунку.

Сам повторний перерахунок забрав не так уже й багато часу, може години зо дві – бо невикористані бюлетені про цьому не перераховувалися, а виконати такий перерахунок потрібно було лише для депутатів по місту, але цікаві самі результати такого перерахунку, адже то дало змогу перевірити, наскільки якісно рахує бюлетені сама комісія з першого разу.

Результати виявились такими: при перерахунку по партіях було виявлено де додатково 7 бюлетенів, які були пораховані, як віддані за партії, а насправді були недійсними, а при перерахунку по мажоритарниках було виявлено всього один подібний бюлетень. Отже, якщо взяти то у відсотках – а проголосувало у нас на дільниці лише десь близько 800 чоловік (прихід (явка) був низьким) – то це виходить майже 1% в першому разі й 0,1% в другому.

Про що автор хоче сказати: навіть якщо ви чуєте оголошеними числа голосів виборців, відданих за якусь партію, слід сприймати їх як випадкову величину, тобто ставитись до них принципово так саме, як і до чисел, що оприлюднюються соціологічними установами, після того як ті виконали певне рейтингове дослідження.

Тлумачити числа, які оголошує виборча комісія як цілком вірогідні, точні – неправильно; їх слід сприймати як випадкову величину, просто ймовірно, що похибка в тієї випадкової величини буде меншою, десь в районі 0,5%, як свідчить наш приклад із перерахунком. Адже перераховують бюлетені люди, й причому вже добряче стомлені люди – а людям властиво помилятися.

От на цьому невеличкому але принциповому спостереженні й застереженні автор і завершить свою розповідь про роботу виборчих комісій. Сподіваюсь тим, хто таки спромігся це прочитати, стало ясніше, який великий обсяг робіт має виконати виборча комісія, щоби ви, шановні виборці, змогли прийти й проголосувати на день виборів.

Дописовий: Книгу купити в Києві просто. Найкращі книги в Киеве через Інтернет. Книжковий Інтернет-магазин в Києві!

Related posts:

1. Що робить дільнична виборча комісія. Частина 2
2. Що робить дільнична виборча комісія
3. Про роботу в виборчій комісії

Судять грузина за вбивство сусіда. Суддя каже: – Підсудний, розкажіть, як це сталося.
Грузин каже: – Приходжю я, значит, додому. Дивлюся, двері відчинені. Бачу, мій сусид мою жинку обнімає. Я хапаюсь за кинджал, але потім згадую: адже я також його жинку обіймав! Дивлюсь далі: мій сусид мою жинку роздягає! Я хапаюсь за кинджал, але потім згадую: я ж також його жинку роздягав! Дивлюсь далі. Мій сусид мою жинку валить на лижко! Я хапаюсь за кинджал, але потім згадую: я ж також його жинку валив на ліжко…

Суддя (стомлено): – Коротше, підсудний, за що ви вбили вашого сусіда?
Грузин (обурено): – Так ось, я свій член об його занавіску не витирав!

Суть анекдоту нескладно зрозуміти: злодія обурюють дії сусіда, та щоразу він встигає спохопитися – адже, спостерігаючи дії сусіда, він щораз згадує, що й він сам робив те ж таки. Отже, якщо винний сусід, то винний і він сам, а визнати це злочинець не готовий. Тому йому доводиться підшукувати якусь иншу причину, й така причина знаходиться. І втім, вона явно не достатня для виправдання такої суворої кари, але те вже вбивці невтямки. Головне, що він сам тепер виявляється не винний в тому, що ставить у вину сусідові.

Так і з нашити ригіаналами: звинуватити Тимошенко вони хочуть, але тоді доведеться викривати всі ті схеми, якими вони користуються, отримавши їх у спадок від Тимошенко. А цього їм не хочеться – бо хочеться красти і щоби нічого за це не було. Тому вони шукають такі звинувачення, які в разі чого не можна було б повернути проти них самих. От так і виходить анекдот.

ЗІ: У своєму інтев’ю Чорновіл каже:

- Как Вы оцениваете возможность ареста Юлии Тимошенко? Если власть хочет расправы, то стоило ли брать не вполне убедительную тему: "растратила деньги на пенсии"? Или больше не за что?

- Интересный вопрос. Есть за что, есть. Но Колесникова почему-то тоже "тащили" за "Белый лебедь" (после поражения Януковича на выборах, – ред.), хотя это, наверное, было единственное дело, в котором он был абсолютно невиновен.

Может, для того, чтобы пошугать-пошугать, а потом иметь возможность дело закрыть?

- Думаете, Тимошенко пустили по пути Колесникова?

- По Тимошенко – аналогично. Вот то, что в пятницу объявил Министр финансов Ярошенко по результатам аудита – там откровенная коррупция, откровенные уголовные дела, прямые факты хищения. По целому ряду фактов Тимошенко напрямую задействована. Говорят, ей уже начали "пришивать" машины скорой помощи (по данным СМИ, Тимошенко могут выдвинуть обвинение в расходовании бюджетных денег на авто скорой помощи, которые не соответствовали медстандартам, – ред.). Но и эти машины, я думаю – не худшее из всех дел.

Пока же Тимошенко навязывают обвинения, которые юридически безграмотны.

Але він, здається, просто не доводить свої міркування до логічного завершення. Не за Тимошенко, звісно, регіанали хвилюються, а за свої власні шкіри.

Related posts:

1. Янукович – наркоман-збоченець?
2. Янукович – наркоман-збоченець? Частина 2
3. Неймовірне дурепство Тимошенко як призвідник помаранчевої трагікомедії

А почнемо з опитування Центру соціальних досліджень “Софія”, що виконувалося 16-22 грудня 2010 року.

Згідно результатів цього дослідження, якби вибори до парламенту відбувались у зазначений період, голоси розподілились би таким чином:

* серед респондентів, які мають намір брати участь у голосуванні. “До цієї підвибірки були включені респонденти, які на питання «Якби найближчої неділі відбувалися вибори до Верховної Ради України, чи брали б Ви участь у голосуванні?» відповіли – «Обов’язково (напевно) брав би участь у голосуванні» або «Скоріше брав би участь».”

Також на питання про готовність узяти участь в парламентських виборах респонденти відповіли:

Вибірка 2023 чоловік. Похибка не більше 2,2%.

Джерела: Результати соціологічного дослідження «Оцінки політичного життя України в 2010 р.», Рейтинг партії Балоги – 0,3%, – опитування.

Дописовий: Медичний центр гінекологія. Найкраща диагностика чи обстеження в Києві. Де здати аналіз на гепатит?

Related posts:

1. Політичний рейтинг від Центру Разумкова, 27.01-2.02.2011
2. Опити, випити й результати виборів
3. Рейтинг кандидатів у президенти за жовтень