1. Щасливих людей зовсім не цікавить, що думають про них інші. Їх підхід дуже лаконічно окреслила Коко Шанель: “Мені все одно, що ви про мене думаєте, тому що я про вас не думаю взагалі”. Ви робите те, що вважаєте за необхідне. Можливо, ваші дії виявляться помилковими, але це ваш досвід і він безцінний! Всі поважають незалежних, впевнених у собі людей, які мають чітку життєву позицію. Це не означає, що такі люди не помиляються. Але це означає, що вони ніколи не оглядаються в пошуках схвалення чи осуду.
2. Вони вміють бачити ситуацію “зі сторони”. Ніщо у цьому житті не буває однозначним, тому дуже корисно вміти зберігати нейтралітет. Іноді це дуже складно. Китайська мудрість стверджує: Правильно чинить той, хто спостерігає за своїм життям відсторонено – як мавпа, яка сидячи на дереві спостерігає за сутичкою двох тигрів. Якась частина нас повинна залишатися такою мавпою, що дозволяє нам приймати правильні рішення і не витрачати сили там, де не варто вв’язуватися у бійку.
3. Ні про що не шкодувати. Втрачені можливості, кохання, яке так і не відбулося, зрада друзів – все це не вартує нашого часу та енергії. “Жаль за втраченим не повинен тривати більше п’яти хвилин”, – стверджує американський психолог Олаф Майнер.
4. Вміють дякувати. І йдеться тут не про чергову вдячність, а про ту, що йде від щирого серця. Щира вдячність здатна перетворити наше життя на справжнє чудо. Справа в тім, що коли ми дякуємо – ми фокусуємося не на тому, чого у нас немає, а на тому, що є, а подібне, як відомо, притягує подібне. Будьте вдячні і дякуйте навіть за те, чого ще не трапилося.
5. Зберігають відчуття новизни. Досягнувши чогось ми, як правило, радіємо цьому зовсім недовго, а потім відчуття новизни нас покидає. Але за нього потрібно “вчепитися” руками і ногами. Запам’ятовуйте моменти свого тріумфу. Радісні події повинні стати генератором ваших майбутніх перемог. Тому постійно викликайте у пам’яті і знову переживайте всі відтінки щасливих емоційних станів. Ставити перед собою нові цілі і досягати їх – це прекрасно. Але дуже часто в гонитві за тим, чого ще немає, ми не встигаємо сповна насолодитися тим, що вже є! Саме це і робить нас нещасними.



6. Вміють над собою посміятися. Іронія – прекрасна якість. Але якщо людина може бути іронічною в ставленні до самої себе – вона невразлива! Психологи переконані, що саме самоіронія – найбільш достовірний критерій розвинутого інтелекту. Здатність щиро сміятися над самими собою притаманна тільки сильним духом та розумом людям, які не бояться жодних стереотипів чи упереджень. Вона напряму пов’язана з радістю та оптимізмом.
7. Живуть “у відділі сьогоднішнього дня”. Так просто і геніально сформулював одну зі звичок щасливих людей американський психолог Дейл Карнегі. Люди, які живуть під тягарем минулих помилок та негативного досвіду, з одного боку, і під страхом пережити провал в майбутньому – з іншого – не живуть взагалі.
8. Ніколи не припиняють навчатися. Книги, подорожі, нові хобі, іноземні мови, бажання пізнати цей світ і ніколи не переставати дивуватися – це ще одна чудова звичка щасливих людей, тому що саме вона допомагає їм реалізовувати себе.
9. Ніколи не заздрять. Ми звикли порівнювати себе з іншими і співставляти свої успіхи з успіхами оточення. В здоровій конкуренції немає нічого поганого, втім, найчастіше вона переростає у відчуття незадоволеності самим собою та заздрості до людей більш успішних. Проте, на світі є тільки одна людина, з якою ви можете себе порівнювати – це ви самі в минулому. І якщо сьогодні ви зуміли стати хоча б трішечки кращими, ніж вчора – значить ви переможець і можете заздрити самі собі!
10. Правильно вибирають друзів. Роберт Грін у книзі “48 законів влади” пише: “Чужі страждання і нещастя можуть стати для вас згубними – емоційні стани настільки ж заразні, як хвороби. Вам може здаватися, що ви чините благородно, допомагаючи нещасній людині. Але дуже часто нещасні самі накликають на себе біди і можуть так само накликати їх на вас. Дуже важливо відрізняти людей, які дійсно потребують допомоги, і тих, які своїми діями, думками і поступками раз у раз викликають біду на свою голову. Найнебезпечніший (і найбільш заразний) тип – це люди, які завжди всім незадоволені і звикли вважати себе постійними жертвами. Біжіть від них як від чуми. Спілкуйтесь зі щасливими – і вони заразять вас щастям. Спілкуйтесь зі щедрими – і станете такими само. Якщо ж ви сумуєте – шукайте людей життєрадісних”.

Схожі записи

• Безкінечна гонитва за грошима
• Баланс, якого всі ми так шукаємо

Все таки потужна штука – інтернет. Ще вчора я не пам’ятав ні альбому, ні, тим більше, назв пісень, які входили до збірки. Але варто було випадково наткнутися на одну з них – як вікіпедія та YouTube допомогли повністю відновити в пам’яті ностальгічний альбом. Хто знає, можливо, він навіє приємні спогади ще комусь.

Отже, пропоную вашій увазі перелік пісень із альбому Gran Turismo (1998) гурту The Cardigans. Пісні наведені в тому ж порядку, в якому вони були в альбомі (якщо вірити Wikipedia). Більшість пісень не мали своїх офіційних кліпів, хоча є й винятки.

Деякі пісні мені не вдалося знайти у варіанті, який можна було б вставити на сайт. Для таких я залишив посилання безпосередньо на YouTube.

Насолоджуйтесь.

Marvel Hill – дивитися на YouTube

Junk of the Hearts – дивитися на YouTube

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

Touch-typing має дві основні переваги, які здалися мені достатньо переконливими, щоб взятися за навчання:

1. За рахунок того, що після навчання ви починаєте набирати текст десятьма пальцями (а не двома, як до цього) – дуже суттєво зростає швидкість набору.

Чесно кажучи, ще задовго до того, як я вирішив навчитися “сліпому методу”, мені доводилося чимало набирати. Зрештою, навчання в університеті – це постійні курсові, реферати та контрольні роботи. Тому, “орудуючи” двома пальцями зі швидкістю 200 знаків на хвилину, я щиро вірив, що це вершина майстерності.

Зараз середня швидкість мого набору зросла до 400 знаків на хвилину. Це значить, що типовий аркуш A4 я набираю за 5-7 хвилин (в залежності від розміру шрифту).

2. Друга перевага особисто для мене була набагато більш важливою – це можливість повністю сконцентруватися на змісті, не задумуючись про сам текст і не шукаючи літери на клавіатурі.

Я сумніваюся, що цей стан можливо пояснити людині, яка ще не вміє набирати “всліпу”. Просто уявіть, що ви придумали речення, і пальці якимось магічним чином вже набрали його на клавіатурі. При цьому, якби мене зараз попросили намалювати клавіатуру – тобто відновити на папері порядок літер на клавішах – я сумніваюся, що мені вдалося б. Вміння набирати текст “всліпу” – це вже не знання – це навичка, яка вкорінюється глибоко у підсвідомість. Ви вмієте набирати так само, як вмієте ходити. Але ви не зможете пояснити “як це у вас виходить” людині, яка цього не вміє.

Засвоюємо англійську розкладку

Чому я взагалі підняв тему “сліпого набору”? В першу чергу тому, що буквально кілька днів тому я вирішив знову повернутися до навчання.

Першого разу я засвоював кириличну розкладку і наразі чудово набираю текст українською та російською. Втім, коли мені потрібно набрати текст латиницею – доводиться знову “повертати погляд” до клавіатури і “орудувати” двома пальцями. І якщо раніше це мене не надто хвилювало, тому що писати англійською доводилося вкрай рідко, то з появою ігрового порталу, необхідністю вивчення ActionScript 3 та планами щодо англомовних блогів – частота використання латиниці суттєво зросла.

Тож зараз я знову, наче немовля, яке навчається ходити, намагаюся змусити себе “не підглядати” і набирати текст правильно – всіма десятьма пальцями. На перших порах швидкість завжди дуже суттєво падає, але це лише до тих пір, поки знання (де яка літера знаходиться) не перетвориться у навичку.

Тільки одне мене зараз непокоїть: Після того, як навчуся набирати англійською, чи не почне моя свідомість “плутати” розкладки.

Цікаво, чи немає серед моїх читачів людей, які володіють “сліпим” методом на обидвох розкладках? Якщо такі є, поділіться, будь-ласка, своїм досвідом, наскільки реально вміти набирати двома мовами при цьому не роблячи помилок?

Як навчитися набирати “всліпу”

Що стосується, власне, методології навчання – то тут все дуже просто і складно водночас. З одного боку, щоб навчитися, вам потрібно буде всього лише раз і назавжди відмовитися від ідеї дивитися на клавіатуру. Погляньте на неї востаннє, добре запам’ятайте, де які літери знаходяться, розставте пальці на позиції “ФІВА” (це для лівої руки) та “ОЛДЖ” (це для правої). Великі пальці на пробіл. І починайте практикуватися.

З іншого боку, такий підхід потребує водночас як велетенської концентрації так і не менш гіганської сили волі. Адже спершу швидкість вашого набору буде набагато (в десять разів) повільнішою, ніж якби ви дивилися на клавіатуру. Щоб набрати кожну наступну літеру, вам потрібно буде спершу згадати, де вона знаходиться.

Спокуса кинути цю затію (адже ви і без того непогано набираєте) буде великою. Але повірте, результат, який при постійній інтенсивній практиці почне проявлятися вже за кілька тижнів, вартий зусиль.

Спершу ви помітите, що перестали задумуватися про розташування деяких літер, а при цьому пальці все одно безпомилково тиснуть на правильну клавішу. Згодом ви звернете увагу на те, що деякі найчастіше вживані слова набираються самі-собою. А через кілька місяців, набираючи текст, усвідомите, що вже не намагаєтеся згадати розташування літер на клавіатурі – все виходить начебто автоматично.

Звісно, в інтернеті зараз є безліч програм, які дозволяють суттєво полегшити цей процес. Особисто я користувався програмою “Соло на клавіатурі“. Існують і безкоштовні рішення, наприклад Stamina.

Сам процес можна побудувати, як захопливу гру із самим собою. В “Соло на клавіатурі” вам запропонують пройти 100 завдань, кожне з яких передбачає набір певного тексту. При цьому програма враховує швидкість та ритмічність вашого набору, а також змушує починати все спочатку, якщо ви наробили забагато помилок.

А ви вмієте набирати текст “всліпу”?

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

Автор фотографії: Alex E. Proimos

Він розповідає історію зі своєї юності, коли він навчався в коледжі і спеціалізувався на математичних дисциплінах. Навантаження було “шаленим”. Для того, щоб підвищити свій рівень, Сет відвідував три чи чотири різні курси з математики. І так тривало до тих пір, поки одного дня він не зрозумів, що б’ється головою об стіну. Численні диференціали, виміри і трасформації викликали у нього нудоту. Йому не вистачало інтелекту для того, щоб осягнути по-справжньому “високу” математику. Тому Сет вирішив відмовитися від подальшого навчання.

Втім, аналізуючи цю ситуацію пізніше, Сет приходить до висновку, що рішення покинути математичні курси не мало ніякого зв’язку з його інтелектуальним рівнем. Це було всього лишень встановлення пріоритетів, до яких математика більше не входила.

Але що цікаво – коли люди переживають провал, вони готові радше назвати себе “тупими”, ніж “лінивими”. І основна причина цьому – лінь занадто легко “виправити”, а “тупість” – вона, начебто, вроджена. Тут вже нічого не вдієш!

Коли людина відмовляється від своєї мети, вона нарікає на відсутність талантів/знань/вроджених навичок тим самим намагаючись позбутися від почуття вини. А й справді, хто ж винен, що у людини немає таланту до математики/мови/економіки чи будь-якої іншої дисципліни? Винна природа.

Лише одиниці здатні визнати, що справжньою причиною провалу стала їхня власна лінь. І це дійсно набагато складніше, адже в такому випадку ви практично визнаєте, що у вас було все необхідне для досягнення поставленої цілі, і тільки ви самі винні в тому, що піддалися ліні.

Якщо виправдовувати свою лінь “вродженими вадами” (як от відсутність таланту) занадто часто – виникає ризик записати себе до категорії “невдах” – людей, в житті яких завжди все безнадійно та погано. Такі люди нудні, слабкі і, зазвичай, фінансово неспроможні, а єдина емоція, яка виникає при спілкуванні з ними – це жалість.

Ви, мабуть, думаєте, що “невдахи” почувають себе погано і намагаються будь-якими способами вибратися зі свого незавидного стану? А ось і ні! Адже, як і у випадку з намаганням виправдати свою лінь власною ж “тупістю”, бути невдахою виявляється вигідно. І переконати невдаху, що в житті у нього насправді не все так погано, практично неможливо… тому що йому просто невигідно це визнавати.

Автор фотографії: txd

Статус “навдахи” дозволяє “легально”, а головне – без особливих нарікань з боку власної ж совісті уникати складних викликів та перекладати рішення проблем на чужі плечі. Адже найпростіший спосіб викликати жалість до себе – це притворитися слабким чи навіть хворим. А слабкого у нас не б’ють (навіть приказка така є), йому допомагають, його менше навантажують, приділяючи більше уваги та турботи.

Позицію “слабкої” людина зазвичай обирає у глибокому дитинстві. Батьки та рідні “ведуться” на дитячу слабкість з наївністю, якій можна позаздрити. Обравши дієву стратегію, діти можуть стати воістину геніальними акторами, щоб переконати батьків у власній слабкості та безпорадності. А їхня “гра”, в свою чергу, може виявитися настільки переконливою, що з певного моменту вони самі починають вірити у власну долю “невдахи”.

Внутрішня логіка позиції невдахи проста. В дитинстві позиція слабкості та безпорадності дозволяє йому ефективно маніпулювати своїм оточенням, а в дорослому житті та сама логіка уникання труднощів застосовується для обману самого себе! Адже що дорослішою стає людина – то краще вона розуміє: далеко не всі труднощі створюються зовнішніми обставинами. Окрім зовнішніх – бувають і внутрішні перешкоди, і з ними сильній людині доведеться боротися. А слабка – спихне все на “вроджені вади”. Ось і доводиться вірити у власну безпорадність, щоб одночасно і відмовитися від зіткнення з реальністю і уникнути почуття вини.

Схожі записи

• Два типи інтелектуальної ліні
• Як встигати більше, витрачаючи менше часу та зусиль?
• „Ваші” та „чужі” цілі! До яких прагнути?
• Як стати хорошим учнем і засвоювати знання більш ефективно?
• Лідери… Формальні та реальні

Весь інтернет “кишить” звістками про смерть Джобса. Тому я не буду згадувати про неї, а натомість, зосереджуся на життєвих принципах, які щиро сповідувала ця геніальна людина.

Свій виступ перед випускниками Стенфордського університету Джобс закінчив словами: “Залишайтеся голодними, залишайтеся навіженими” (stay hungry stay foolish) – і саме цього принципу Стів дотримувався протягом всього свого життя. Ще до того, як він заснував компанію Apple, у Джобса не було власної кімнати і він спав на підлозі у друзів, здавав пляшки з-під коли за 5 центів, щоб купити їжу і кожну неділю йшов пішки 7 миль, щоб раз на тиждень добре повечеряти в храмі кришнаїтів. Ці часи Джобс згадує з особливою любов’ю та теплом, називаючи їх прекрасними.

Тож в бізнес він прийшов без цілі заробити якомога більше грошей, але з метою створювати прекрасно. Та творча енергія, яка буквально не поміщалася у фізичному тілі, змушувала засновника Apple бути надзвичайно вимогливим до себе та свого оточення в постійному прагненні до ідеалу. Він щиро вірив, що якщо з якоїсь причини Apple програє конкуренцію IBM та Microsoft, тоді для всієї комп’ютерної сфери настануть темні часи.

Ким же був Джобс насправді?

Поєднанням в одній людині геніального маркетолога та лідера з відчуттям прекрасного. Він був надзвичайно жорстким лідером і його неодноразово називали покидьком, а співробітники (навіть найкращі) шалено боялися звільнення. Як правило популярні лідери великих корпорацій втілюють в собі демократичність і стараються дотримуватися відповідного стилю управління. Джобс був винятком! Керуючи мультинаціональною корпорацією він сповідував авторитарний підхід, а сам “славився” деспотичним характером. І тільки шалена харизма компенсувала це. Адже Джобс міг не тільки “роздавити” будь-якого співробітника, не дивлячись на його попередні заслуги, але й змусити інженера сприймати рутинне завдання з проектування блока живлення, як високу Місію.

Стів Джобс був ідеалістом, який до останнього свого подиху любив справу, якою займався, і вимагав такого самого ставлення від своїх підлеглих.

А про смерть він говорив так: “Пам’ятати, що я скоро помру – це чудовий інструмент, який допоміг мені прийняти всі найважливіші рішення в житті. Думка про швидку смерть – найкращий спосіб позбавитися від ілюзії, що тобі є що втрачати. Ти вже неначе голий і немає жодної причини не йти за своїм серцем. Смерть – це найкращий винахід життя”.

Наостанок, хотілося б поділитися з вами відео виступу Джобса перед випускниками Стенфордського університету, про який згадувалося на початку статті.

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

Втім, на днях я наткнувся на цікаве дослідження, проведене німецькою асоціацією BITKOM, і вирішив, що це чудовий привід нарешті порушити мовчанку на персональному блозі. Виявляється, більшість комп’ютерних гравців проводять за своїми іграми не так вже й багато часу. Всього 3% геймерів грають більше 4 годин на день. А абсолютна більшість – 62% гравців – проводять за цим заняттям не більше двох годин на добу.

Думаєте це багато?

Тоді для порівняння познайомтесь з іншим дослідженням, проведеним компанією Nielsen, яке свідчить, що у 2009-му році середньостатистичний американець проводив перед телевізором п’ять годин на добу.

Цікаво, як же так сталося, що геймерство, яке вважають мало не хворобою, відбирає у людей куди менше часу, ніж звичне і традиційне проведення часу за телевізором? Особливо, зважаючи на те, що комп’ютерні гравці телевізор зазвичай не дивляться.

Схожі записи

• Відео Minecraft: Як пережити першу ніч

А сьогодні випадково натрапив на відео де Уілл Сміт розповідає про сім принципів власного успіху. Більшість з них банальні, тому викладати відео не буду. Але один із принципів мене дійсно вразив. Можливо якраз через вчорашній перегляд фільму і через те, наскільки збігається образ актора, створений у стрічці із тим, ким Уілл Сміт є в реальному житті.

“Я не боюся померти на біговій доржіці, – пояснює актор. – Можливо ви талановитіші за мене, розумніші за мене, більш сексуальні за мене… Ви можете бути кращими за мене за всіма категоріями! Але коли ми з вами виходимо на бігову доріжку є всього два можливих варіанти розвитку подій: Або ви здастеся, або я помру, намагаючись перемогти вас! Все дійсно так просто!”

Схожі записи

• Сходили з дружиною на «Соціальну мережу»
• AVATAR Джеймса Камерона – очікування перевершено багатократно!
• Ану ГЕТЬ із „зони комфорту”!!!

Чесно кажучи, я вже уявляю протест людей, які ніколи не грали в комп’ютерні ігри і вважають цю діяльність абсолютним марнуванням часу. Втім, якщо задуматися, весь наш внутрішній супротив “віртуальному світу” – це не що інше, як супротив змінам, небажання відмовлятися від власної зони комфорту та виходити за рамки стереотипів. Мабуть, те саме відчували інквізитори, коли змушували Галілея, відмовитися від ідеї, що це Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки.

Якщо подумати, доповідь Джейн МакГонігал – це суцільне руйнування стереотипів. Стереотипів настільки сильних, що навіть ви, читаючи цю статтю, мабуть, відчуваєте внутрішній супротив і бажання посперечатися. Що ж, саме для цього існують коментарі.

Як виникає ігрова залежність?

Говорячи про ігрову залежність в контексті даної статті, я маю на увазі тільки залежність від комп’ютерних ігор, таких як World of Warcraft, Linage 2 чи інших подібних. Я в жодному разі не маю на увазі залежності від азартних ігор (без різниці, комп’ютерні вони, чи ні). Як на мене, в основі ігрової залежності лежить абсолютно інший механізм, ніж в основі залежності від азартних ігор. В другому випадку йдеться про залежність від прагнення наживи. В першому – про залежність від бажання “досягнути”.

Справа в тому, що у іграх людям зазвичай набагато простіше досягнути поставлених цілей, ніж в реальному житті. При чому відчуття досягнень буквально “переслідує” гравця на кожному кроці. В реальному житті набагато слабший зв’язок між причиною та наслідком. Ми можемо 5 років навчатися в університеті і все ще не відчувати себе експертом в обраній сфері, тоді як у грі все простіше: вбив 100 монстрів – отримав наступний рівень; виконав квест – отримав артефакт і т. д.

Ігрові персонажі на початкових рівнях у грі ніколи не ставлять перед нами завдань, які ми не могли б виконати. Так, виконання цих завдань часто вимагає максимальної концентрації та зусиль, але вони завжди реальні. У реальному ж світі ми далеко не завжди знаємо, як вирішити ту чи іншу проблему. Більше того – іноді ми навіть не впевнені, що у поставленої перед нами проблеми взагалі існує рішення.

Як наслідок, в комп’ютерних іграх ми буквально вважаємо себе всемогутніми, віримо в те, що здатні досягнути будь-якої цілі і будь-яка поразка тільки підштовхує нас рухатися до мети. Тоді як в реальному світі мотивація до досягнень набагато нижча, а поразки часто “збивають з ніг”, вганяють в депресію і змушують відмовитися від подальших спроб.

Тому те, що сьогодні все більше та більше людей поринають у світ онлайн-ігор – цілком закономірний процес. Саме наявність дуже прозорої і зрозумілої цілі, а також знання, яким чином її можна досягнути лежить в основі ігрової залежності.

Вже сьогодні у світі існує 500 мільйонів гравців, які проводять у комп’ютерних іграх більше однієї години на день. І якщо ви думаєте, що це багато, тоді вам, безперечно, буде цікаво дізнатися, що за реальними прогнозами за наступні 10 років кількість гравців у світі зросте ще на 1 мільярд (тобто втричі).

Середньостатистичний гравець (у країнах з розвинутою ігровою культурою (таких як США) витрачає 10 000 годин на ігри до досягнення ним віку 21 року.

А загальна кількість часу, проведена всіма гравцями в одній тільки грі – World of Warcraft – складає 5,93 мільйонів років! Просто уявіть собі це число…

Комп’ютерні ігри: Плюси та мінуси

Якщо на хвилинку відкинути стереотип, який змушує нас жахатися, переглядаючи наведену вище статистику, то в залежності від комп’ютерних ігор можна відшукати не лише мінуси, але й плюси.

Безперечно, повний відхід від реальності, який інакше, ніж хворобою, не назвеш – це найочевидніший мінус залежності від комп’ютерних ігор. Всі ми чули страшні історії про людей, які втрачали сім’ю та роботу, повністю поринаючи у віртуальний світ. Але я спробував пошукати ще мінусів, і знаєте – мені не вдалося…

Тоді як плюсів у комп’ютерних ігор (а точніше людей, які ними захоплюються) набагато більше. Дозволю собі процитувати Джейн МакГонігал і навести позитивні якості гравця:

1. Безмежний оптимізм (urgent optimism). Йдеться про надпотужну самомотивацію. Нестримне бажання діяти негайно, не зважаючи на перешкоди, поєднане з глибоким переконанням, що рано чи пізно результат буде досягнутий!

Гравці завжди переконані, що “велика перемога” (epic win) – можлива. І вони будуть намагатися її досягнути за будь-яку ціну. При цьому вони не будуть відкладати справи, пов’язані з її досягненням “на завтра”. Вони будуть діяти негайно (жертвуючи при цьому відпочинком, сном та будь-якими іншими не пов’язаними з досягненням цілі видами діяльності).

2. Соціальні зв’язки (social fabric). Гравці вміють віртуозно встановлювати соціальні контакти. Адже у більшості глобальних MMO-іграх (MMO – Massive Multiplayer Online) цілі можна досягнути тільки скооперувавшись з іншими гравцями. Тому питання “соціальності” в таких іграх – це питання “виживання”. А спільна гра з незнайомими людьми сприяє створенню довіри та навчає співпраці. Як наслідок, ігри дозволяють за дуже короткий проміжок часу створити надзвичайно міцні соціальні стосунки між людьми. Повторити це в реальному світі практично неможливо!
3. Висока результативність (blissful productivity). Це та причина, через яку людина, що проводить у світі WOW більше 25 годин на тиждень все ще здатна мати повноцінну роботу і залишатись ефективною поза грою. Тому що така людина точно знає, що тільки продуктивне проведення часу робить її щасливою, і вона ніколи не буде марнувати свій основний ресурс.

Хтось скаже, що саме ігри й призводять до марнування часу. Але, як би не логічно це не звучало – правда протилежна – ігри вчать нас цінувати кожну хвилину і намагатися використати її максимально ефективно.

Гравці хочуть і будуть проводити свій час максимально корисно і вони готові важко працювати, якщо їм дати “правильну” роботу.

4. Глобальне значення (epic meaning). Гравці звикли виконувати завдання глобального (планетарного) масштабу. В іграх вони рятують світ, а не “розгрібають документи”. Тому для гравців дуже і дуже важливо, щоб їхня діяльність мала глибинне значення і вони розуміли, яким чином вона робить світ кращим.

Отже гравці – це впевнені у собі оптимістичні індивіди, які готові йти до поставленої цілі, не зважаючи на будь-які труднощі та перешкоди. Вони не бояться і легко переживають провали! Ці люди свято вірять в те, що вони ІНДИВІДУАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ТЕ, ЩОБ ЗМІНИТИ СВІТ.

Основне завдання – навчитися переносити ці якості із віртуального світу в реальний. І схоже, єдиний спосіб зробити це – привнести у реальний світ трішки більше “гри”.

Думаю, вам цікаво буде подивитися відео Джейн МакГонігал (англійською мовою):

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

А нещодавно натрапив на кліпи цієї групи в YouTube. Відеоряд наївний, але музика, чута востаннє 20 років назад, змушує повернутися в дитинство. Слухав би до безкінечності. Хоча знаю, що далеко не всі мене зрозуміють.

На останню пісню я на жаль не зміг відшукати оригінального відеоряду, але сама пісня настільки класна, що вирішив її все-таки викласти.

Схожі записи

• Про моє поетичне минуле та „Українську онлайн-спільноту”

Саме тому ми вирішили більш детально приглянутися до інфраструктури мікрорайону і придивитися до ще одного об’єкта, який знаходиться на Позняках – житлового комплексу “Будинок на Пчілки”. Дякую Vikaho за те, що звернула на нього мою увагу.

Шкода, що ми не подумали про цей будинок в неділю і не сходили глянути на нього, коли гуляли біля Житлоінвестбудівського майданчику. Судячи з усього вони знаходяться не так вже й далеко один від одного. Вся “хитрість” полягає в тому, що вулиця Олени Пчілки відсутня на більшості знайдених електронних карт. Тому уявлення про розміщення будинку – дуже приблизне. Якщо буде час, можливо з’їздимо на наступні вихідні.

Загальна інформація

Забудовник: Промислово-будівельна група “Ковальска” (офіційний сайт). Інформація про забудовника в інтернеті переважно позитивна (інакше б цей будинок не потрапив у мій блог) – кажуть, що досвід будівництва досить значний, багато зданих об’єктів в Києві і прийнятна якість житла. До речі, саме Ковальска будує один з чотирьох будинків на майданчику №19 Житлоінвестбуда.

Єдиний мінус, про який говорять – намагання після здачі “загнати” будинки під управління приватного ЖЕКа з відверто завищеними цінами. Втім, цей “мінус” сьогодні притаманний більшості столичних забудовників, адже бажання заробляти і після здачі будинку – величезне. Он у “Паркових озерах” також говорять про передачу будинку приватному ЖЕКу після здачі. Вирішити це питання можна тільки створенням ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку), але для цього потрібне вольове рішення і готовність працювати на власний добробут більшості інвесторів багатоповерхівки.

Повертаючись до житлового комплексу “Будинок на Пчілки”, варто відзначити що це 26-поверховий каркасно-монолітний двосекційний будинок, загальна кількість квартир в якому складає 242. Серед них:

• 122 однокімнатні (розміром від 52 до 60 квадратних метрів);
• 40 двокімнатних (75 – 86 кв. м.);
• 80 трикімнатних (100 – 120 кв. м.).

Будинок починав будуватися ще до кризи, що пояснює велику “квадратуру” квартир. Щоправда, незрозуміло, чому забудовник не вирішив перепланувати їх ще на стадії будівництва перших поверхів, коли стало зрозуміло, що проблем з реалізацією квартир в Києві не уникнути. Наприклад, я не уявляю, хто купуватиме 120-метрові трикімнатні квартири в будинку з ненайзручнішим розташуванням на Позняках, якщо за ті самі гроші можна купити трішки меншу трикімнатну, на правому березі в безпосередній близькості до метро. Не кажучи вже про вторинний ринок, де за такі гроші можна знайти дуже пристойні варіанти. Але залишимо ці проблеми на совісті забудовника.

Тепер про хороше.

Переваги житлового комплексу “Будинок на Пчілки”

1. Перша і найбільш значна перевага – це те, що будинок вже зданий. Власне – саме цей факт спонукав нас з дружиною придивитися до комплексу уважніше (інакше велика квадратура швидш за все відлякала б). Проведені обміри БТІ (відхилення від запланованих розмірів не перевищило 0,6 метра – що дуже позитивно свідчить на користь забудовника). Наразі інвестори вже отримали ключі і масово роблять ремонти. Комунікації в будинку також підведені – працює опалення, є вода і електроенергія, працюють ліфти.

Зараз відбувається процес передачі офіційних прав власності від забудовника інвесторам. Наскільки я зрозумів, частина інвесторів вже отримала права власності на квартири, а частина ще очікує.

Якщо вірити відгукам в інтернеті – вже є люди, які зробили ремонт і живуть в будинку постійно. Наступний крок – створення ОССБ.

2. Друга перевага “Будинку на Пчілки” є похідною від першої – більш проста процедура отримання кредиту в банку. Зараз практично жоден український банк не кредитує недобудови (хіба що під заставу іншої нерухомості або ж якщо у нього є конкретна домовленість з забудовником). Але, якщо при купівлі квартири в будинку на Пчілки ви зразу отримуватимете права власності – то для банку це по суті буде вторинна нерухомість і теоретично взяти кредит на таку квартиру повинно бути простіше.
3. Вартість квадратного метра. Взагалі, ціни в “Будинку на Пчілки” важко назвати дешевими. Але, зважаючи на той факт, що будинок вже зданий і частково заселений – вони цілком прийнятні. От якби ще й розміри квартир менші – ціни б йому не було. Але, схоже, ми занадто багато хочемо.

При вирахуванні вартості квадратного метра діє кілька коефіцієнтів. По-перше – це коефіцієнт поверховості (квартири на 4-12 поверхах коштують дорожче, ніж на 13 поверсі і вище); по-друге – це розмір квартир. Абсолютно логічно, що вартість метра у велетенських трикімнатних оселях менша, ніж у найменшій (хоч і все одно великій) одиничці.

Один квадратний метр у трикімнатній (120-метровій) квартирі вище 13-го поверху коштує 8600 гривень. Тобто в загальному така квартира обійдеться в мільйон з копійками гривень чи 130 000 доларів (якщо розглядати ідентичну трикімнатну нижче 12-го поверху – то вона коштуватиме ще дорожче – 136 000 доларів).

Що стосується найдешевших однокімнатних (52 кв. м., вище 13 поверху), то метр в таких коштуватиме 9335 гривень. Загальна вартість – 490 000 гривень чи 62 000 доларів.

Спускаємося на кілька поверхів нижче і платимо за найменші однокімнатні вже 9800 гривень/кв. метр. Загальна вартість зростає до 65 000 доларів.

Ще раз повторюся – ціни для зданого будинку більш, ніж адекватні. Принаймні мені схожих пропозицій більше не траплялося. Якщо ви знаєте щось подібне – буду вдячний за “наводку”.

Власне, на цьому переваги “будинку на Пчілки” закінчуються. Але той факт, що будинок вже зданий і відразу після купівлі в нього можна заселятися – дуже вагомий “плюс” проекту Ковальської.

Недоліки “Будинку на Пчілки”

1. Почнімо із найбільш значного недоліку – вартості послуг приватного ЖЕКу. За останні два місяці квартплата склала 503 гривні для двокімнатної квартири (75 кв. м). За січень була ще вищою – 622 гривні – за рахунок неадекватної вартості опалювання – 335 гривень! В цю суму входить опалювання, обслуговування будинку і прилеглої території. Поки-що не входять послуги консєржа, тому що його ще немає. А також не входить використання води та електроенергії.

Радує, що інвестори (а тепер вже мешканці квартир) не сидять склавши руки. На днях відбулися громадські слухання щодо неадекватних тарифів. Є сподівання, що спільними зусиллями вдасться поставити на місце “ненажерливий” ЖЕК. А після отримання прав власності всіма мешканцями буде вестися розмова про створення ОСББ.

2. Відсутність ремонту. Навіть ті умови щодо ремонту, які пропонуються Житлоінвестбудом на 19-му майданчику Позняків суттєво кращі, ніж те, що є у “Будинку на Пчілки”. Я помовчу про “Паркові озера”, де наразі пропонується повноцінний ремонт.

Що ж пропонує Ковальска?

- вхідні двері до квартир (металеві, протипожежні та протиударні);
- металопластикові вікна в кімнатах та металопластикові двері на балкон (лоджію);
- з опоряджувальних робіт виконується тільки підготовка підлог та гідроізоляція підлог (там, де це необхідно – ванна, туалет).

Інкаше кажучи, ви отримуєте класичну бетонну коробку практично без будь-яких попередніх ремонтних робіт. Далі робите все самостійно, що, звісно ж, виливається у кругленьку копієчку.

3. Розташування. Чесно кажучи ми з Іванкою майже змирилися, що за адекватну вартість в безпосередній близькості до метро навряд чи щось вдасться знайти. “Будинок на Пчілки”, як і будинки Житлоінвестбуда на Урлівській знаходяться приблизно за 2 – 2,5 кілометри від метро. Можна прогулятися, коли багато вільного часу і є настрій, але простіше підсісти в маршрутку і під’їхати.

Окремо варто згадати про район. Взагалі, раніше я недолюблював Позняки. Але недільна поїздка спонукала мене дещо змінити своє ставлення. Принаймні, в районі Урлівської (там де будинки Житлоінвестбуда) все дуже красиво. Надзвичайно світла, широка і доглянута територія. Будинки – всі нові. Є два неймовірно красиві дитячі садочки і школа. Неподалік – Дніпро. Словом, я переглянув своє ставлення до масиву Позняки і Іванка, схоже, також.

4. Розміри квартир. Про занадто великий метраж я вже згадував, тому просто нагадаю про це ще раз у недоліках. Якби розміри квартир зменшити на 20-30% (40 метрів однокімнатні, 60 – двокімнатні і 80 трикімнатні) – то ціни б їм не було.

Посилання в тему:

1. Сторінка “Будинку на Пчілки” на офіційному сайті Промислово-будівельної групи “Ковальська”
2. Розміри та планування 1-кімнатних квартир

Як завжди, чекаю доповнень та виправлень (особливо від людей, які вже є мешканцями комплексу і можуть бачити ситуацію “зсередини”). Також буду вдячний за пропозицію інших об’єктів у тій самій (а краще – нижчій) ціновій категорії.

Схожі записи

• Житлові будинки №1-4 в 3 мікрорайоні Позняків (майданчик №19, забудовник Житлоінвестбуд-УКБ)
• Житловий комплекс “Паркові озера” по вул. Воскресенська, 7 (забудовник Інтергал-Буд)
• Починаю активно цікавитися ринком первинної нерухомості Києва…
• Чи подешевіла і наскільки оренда квартир у Києві? або Зніму квартиру!
• Як народжуються та лускають „мильні бульбашки”