Власне, їдучи в Єгипет на початку серпня, ми ще й зуміли “сховатися” від київської спеки, оскільки погода в Шарм Ель Шейху нічим не відрізнялася від київської. Температура повітря так само коливалася від 36 до 42, ось тільки вологість повітря у Єгипті набагато нижча, що дозволяє переносити цю температуру куди легше. Словом, хто пам’ятає, що робилося в Україні на початку і всередині серпня - чудово мене зрозуміє.

Втім, сьогодні я хотів поділитися з вами враженнями не тільки і не стільки самою подорожжю до Єгипту, скільки однією з екскурсій, на які нам з Іванкою поталанило потрапити: Мотосафарі на квадроциклах пустелею.

Замість передмови, скажу, що автомобілі - це моя давня мрія, хоча на жаль ще не маю власного. А квадроцикл, як не крути, це все-таки певний аналог автомобіля. Тому на екскурсію хотілося страшенно. І мушу визнати - вона вдалася.

Відразу по прибуттю до бази квадроциклів, нам показали, як зав’язувати арафатки (хто не знає - це клітчасті хустинки), які повинні захищати нас від піску та пилюки. Власне, як бачите - обличчя під час поїздки захищене повністю: окуляри закривають очі, а арафатка - все інше. На фото я і Іванка.

Після п’ятихвилинного інструктажу та пояснення основ керування квадроциклом ми нарешті сіли верхи на цю машину.

Але не все так швидко - на виїзді з бази квадроциклів утворилася чимала черга. Стояли хвилин п’ятнадцять на палючому сонці і чекали, поки підтягнуться всі, хто відстав. А народу було багато. Аж ніяк не менше сотні чоловік.

Поки чекали виїзду - трохи пофоткали територію бази. Досить цікаві автентичні приміщення на задньому тлі. А ось цьому корінному мешканцю, схоже, не потрібні ніякі арафатки для катання на квадроциклі.

Нарешті рушили. Кайф від керування транспортним засобом поєднується з кайфом від споглядання всеосяжної пустелі. Якби ще трішки прохолодніше - взагалі був би рай.

Трішки відстали від народу, щоб пофоткати пустелю. Те, що куріє попереду - то череда квадроциклів. Ми тягнемося десь майже у самому кінці.

Ось так насправді виглядає пісок у пустелі. Жодним чином не схоже на те, що ми звикли вважати піском і чим граються діти у пісочницях. Ця субстанція радше нагадує дрібну гальку. І, тим не менше - це пісок.

Сорокахвилинна (чи близько того) поїздка закінчується біля поселення бедуїнів. Тут я ніяк не можу втриматися, щоб не сфоткатися біля “вірного коня”…

…і відразу ж пересісти на іншого “коня” - верблюда. Найстрашніше, коли верблюд починає підводитися чи сідати. Реально високо! Існує міф, що єгиптяни дозволяють сісти на верблюда безкоштовно, а за те, щоб зійти з нього, вимагають гроші. Так ось - це міф. Правда долар бедуїнчику (хлопчик у чорному) я таки дав. Але виключно з доброї волі і вже після того, як міцно стояв на землі.

А от Іванка кататися на верблюдах не захотіла (мабуть боялася, що плюнуть) і чекала мене в бедуїнському поселенні.

Поверталися назад уже затемна, тому фоток немає. А ще нам трапився квадроцикл, у якого не працювали фари, тому їхали дуже екстримально - дорогу не освітлювало практично нічого, окрім фар наступного за нами квадроцикла. Тож, коли хоч трішки відривалися - доводилося їхати повністю наосліп.

Загалом же сафарі мені дуже сподобалося - особливо та частина, де ми власне їхали пустелею. А ще прийшла ідея записатися на курси водіння. Уб’ю двох зайців - і машиною покермую, і на права здам!

За підтримки:
Узнайте о сертификации. сертификация в Украине - это совсем недорого и просто.

Схожі записи

• Звіт про поїздку в Карпати: Лижі, які не відбулися…
• Як я став на лижі (кілька слів про Буковель)
• Відпочинок у Єгипті. Частина 1. Польоти із WizzAir
• Відпочинок у Карпатах
• Вона закохана у птаха…

Кілька слів про авторські права та права тих, хто купує інформаційні продукти з блога Габріеля Німеха (Gabriel Nijmeh). Як на мене - дуже влучно!

“Коли я купую улюблений CD, плачу за нього готівкою і йду додому - то в жодній з цих дій я не підписую ліцензійної угоди. Більше того, ніхто навіть не просить мене підписати її. Я купую диск так само, як купую хліб - просто плачу за нього гроші і забираю товар, який тепер по праву належить мені.

“Але ж ні, - говорять мені захисники авторського права, - тепер ти зв’язаний ліцензійною угодою, яку ніколи не підписував”.

Гаразд! Давайте тоді будемо вважати, що я підписав без власного відома згоду на ліцензію користування всіма дисками, котрі купив. Тоді з цього варто отримати вигоду. Адже диск, який я купив 10 років назад давно вкрився подряпинами і п’ять треків із десяти вже не програються. Але, на щастя, проблема лише в носії, а моя ліцензія, яка дає право на особисте користування інформацією, повинна повернути “мою” інформацію. Особливо, якщо вона цифрова і може бути розмножена безкінечну кількість разів без будь-яких витрат.

“Але ж ні, - говорить мені музична індустрія, - ти купив товар, а не ліцензію. Іди і купи заміну зіпсованому товару. А коли зробиш це - будеш знову підписаний на ту саму ліцензію, поки щось не трапиться з твоїм носієм”.

Правда для України це поки що не так актуально, але здорова нотка іронії у всьому цьому є!

Схожі записи

• Чи подешевіла і наскільки оренда квартир у Києві? або Зніму квартиру!
• Як стати хорошим учнем і засвоювати знання більш ефективно?
• Принцип цінності, або 100% спосіб змарнувати свій час!

Чесно признаюся - задоволення неймовірне. Особливо, коли після кількох спроб вперше починаєш відчувати, що лижі тебе слухаються. Перше враження після того, як одягнув на себе важкі гірськолижні чоботи - відчуття страшенної незграбності. Кому не доводилося раніше мати справи з лижним взуттям - навряд чи зможе мене зрозуміти. Навіть фотки, які я спеціально викладаю нижче, навряд чи зможуть передати відчуття скованості, що виникають у цих чоботах. Ноги буквально не гнуться. Спускатися по сходах вниз можна тільки міцно тримаючись за поручень та й то - збоку ти виглядатимеш, як інвалід.

Проте вся ця незвичність пропадає після кількох годин, проведених у гірськолижному взутті. Головне - зрозуміти, що найзручніше стояти в них, якщо всім тілом спиратися на передні “язички” черевик. До речі, саме така поза вважається правильною під час катання. Основна помилка новачків полягає саме в тому, що вони намагаються стояти прямо і, як наслідок, під час руху завалюються назад. При цьому контроль над лижами миттєво втрачається і падіння у 90% випадків не уникнути.

Отже, хоча моя стаття навряд чи замінить вам лижного інструктора (якби не інструктор, ми з дружиною навіть лижі одягнути мабуть не зуміли б) - основний принцип я все-таки окреслив - головне - всю вагу свого тіла максимально перенести вперед. Специфіка взуття не дасть вам впасти, а навіть навпаки - розвантажить ваші ноги. При цьому контроль над лижами під час руху буде максимальним.

Перші проблеми можуть виникнути вже при посадці на підйомник, оскільки крісла навіть не планують зупинятися, щоб ви підсіли, і все потрібно робити на ходу. А якщо до лиж ви ще не звикли - то це може виявитися не такою вже й простою справою. Потрібно пройти через турнікети (майже такі самі, як в метро), вийти на лінію руху крісел і, розвернувшись до них спиною, сісти. Після чого підйомник понесе вас у довгу (5-10 хвилин) прогулянку по повітрю.

Сходження із підйомника також відбувається у русі - тому основна хитрість тут - стати на прямі ноги і відразу схилитися вперед (щоб не завалитися прямо під крісло). В принципі - це не складно. Але, якщо робити це вперше - дуже легко втратити рівновагу. Звичка приходить з практикою.

Основна стійка під час першого спуску з гори (а ми практикувалися на найпростішій трасі для новачків) - це плуг (носки лиж зведені разом, а п’яти - максимально розведені). В такій стійці ви не розганяєтесь, а навпаки - гальмуєте. Втім, якщо схил виявиться досить крутим - контролювати свою швидкість все-рівно буде складно (ніякий плуг не допоможе). Тому потрібно навчитися падати.

І лише після тривалих тренувань на “синіх” (колір на карті) трасах для новачків відкривається дорога на більш складні “червоні” траси для досвідчених лижників. Ми з Іванкою лише в останній день перебування два рази спробували з’їхати через короткий відрізок червоної траси. Першого разу упав я, другого - Іванка. Отже, до цієї траси ми, мабуть, ще не “доросли”.

Але все-рівно покажу вам фотку, як виглядає червона траса:

Для порівняння - ось так виглядає синя траса:

А після активного катання, немає нічого кращого, ніж випити скляночку гарячого запашного глінтвейну:

Тож поїздка вдалася на всі 100%. Дуже хочеться повторити. Можливо, наступного року ми підкоримо собі червоні траси! А хто все ще роздумує, чи варто їхати на лижі - не зволікайте. Воно того варте! Чесно-чесно!

І до речі, що стосується цін - не такий страшний Буковель, як його малюють. Якщо буде час і натхнення - у одній із наступних статей поділюся і цим аспектом нашої подорожі.

Схожі записи

• Звіт про поїздку в Карпати: Лижі, які не відбулися…
• Мотосафарі пустелею або Трішечки мого єгипетського відпочинку (+ фотки)
• Відпочинок у Карпатах

Передусім про те – чим лідерство не є (один із крайніх проявів, який стереотипно вважається лідерством, хоча насправді ним тут навіть не пахне): це жорстке керівництво. Якщо людина говорить: „Мене підвищили по службі і тепер у мене 50 підлеглих” – то швидш за все ви розмовляєте з представником саме такого – фальшивого – типу „лідерства”. Взагалі, я неодноразово стикався з ситуаціями, в яких люди „мірялися” своїми підлеглими:

- У мене 20 людей у підданні, а в тебе?
- А в мене поки-що тільки 7, але через місяць обіцяють підвищення і тоді я буду керувати цілим відділом - 35 співробітників.

Лідерство – це не функціонально приписане (хтозна за які заслуги) право керувати людьми в певних ситуаціях, а внутрішня спроможність діяти так, що люди починають прагнути бути керованими вами.

Насправді все просто. Якщо все ваше лідерство закінчується на формальному: Ви топ-менеджер, а значить маєте право наказувати такій-то і такій-то кількості людей – тоді навряд чи ви лідер. Якщо ж навіть не маючи формальних підстав для того, щоб керувати людьми, ви частенько бачите, як колеги „заглядають вам в рот” і відверто намагаються вислужитися чи чекають на пораду (вказівку, прохання) – значить ви на крок наблизилися до реального лідерства.

І повірте, формальність в цій справі вам не допоможе!

І ще трішки про те, як заслужити повагу (необхідний атрибут будь-якого реального лідера) у наведеному нижче відео:

За підтримки:
Продажа горных велосипедов в Киеве - онлайн. Заказывай прямо сейчас!

Схожі записи

• Кожен хоча б на мить хоче відчути себе Богом (і створити когось за своїм образом і подобою)!
• Як встигати більше, витрачаючи менше часу та зусиль?
• „Ваші” та „чужі” цілі! До яких прагнути?
• Не навчайтесь, будь-ласка!
• Як стати хорошим учнем і засвоювати знання більш ефективно?

Але тоді основною мотивацією було ім’я режисера. А очікування зводилися до „дуже якісного і насиченого супер-спецефектами фантастичного фільму від Джеймса Камерона”. При цьому, уява малювала щось середнє між „Термінатором” та „Чужими”, що по суті мало б нагадувати „Хижака” (через це, до речі, на фільм не пішла моя дружина. Вона недолюблює термінатороподібну фантастику). Але я все-рівно пішов би! Якщо не заради сюжету – то хоча б заради спецефектів і неймовірно красивого аймаксівського 3D (а „Аватар” знімався у спеціальному IMAX-форматі – отже 3D обіцяло бути видатним. Забігаючи наперед, скажу, що так воно і виявилося).

Квитки були куплені майже за місяць до прем’єри (на другий чи третій день після того, як було відкрито їх продаж). І вже тоді взяти хороші місця на прем’єрний день було неможливо. А оскільки для мене розміщення в залі має більше значення, ніж час перегляду (ну дійсно, яка різниця – трьома днями раніше чи пізніше – фільм же йтиме довго) – то було взято квитки на одні з найкращих місць на вівторок (22 грудня).

Постараюся не переказувати тут сюжет фільму – все-таки комусь його ще дивитися. Скажу лишень, що „Аватар” перевершив мої очікування у декілька разів. Відверто кажучи, не можу пригадати жодного фільму, який би залишив по собі настільки ж сильні враження.

Перш за все – це світ, який вдалося створити режисерові. Я дуже помилявся, коли очікував побачити тут типологію „Чужих” чи „Термінатора”. Це не фільм жахів і навіть не фантастика, у її традиційному значенні. Це, радше – фентезі, чи навіть – справжня казка. Недолугі на перший погляд сині істоти (мешканці планети Пандора) вже через 15-20 хвилин після знайомства з ними видаються настільки природніми і настільки милими, що сам зненацька починаєш закохуватися у головну героїню фільму (якщо ви побачите її тільки на скріншоті – то навряд чи зрозумієте мене). А наприкінці фільму щиро хочеться, щоб Наві до останньої волосинки стерли зі своєї планети вірусну хворобу під назвою „людина”. Хоча, якщо вже на те пішло – режисер робить все можливе, щоб показати расу гуманоїдів Наві більш „людяною”, ніж, власне, самих людей, які прийшли на Пандору заради надкоштовних ресурсів.

Не знаю, скільки разів я ще переглядатиму цей фільм, але точно знаю – що куплю ліцензійну DVD-версію, як тільки вона з’явиться. А всім, хто ще не бачив „Аватара” – раджу поспішити. І якщо є можливість – ідіть саме до IMAX. Від такого фільму потрібно брати максимум, на що він здатний. Є підозра, що саме так виглядатиме вся фантастика через 2-3 роки. Але поки-що маємо тільки один фільм „із майбутнього” – це „Аватар” Джеймса Камерона. Навряд чи ви собі пробачите, якщо подивитесь екранку цього фільму вдома!

За підтримки:
Журнал для женщин. Отношения в семье и не только. Лучший способ отдохнуть!

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

Новий громадянин – це людина, яка розуміє, що орієнтація на політику і політиків не здатна змінити нічого у їхньому житті, а лише їхні власні справи, які (як би нелогічно для когось це не звучало) державної політики зовсім не стосуються. До тих пір, поки в робочий час ми будемо переглядати рейтинги політичних фракцій та потенційних президентів на „Кореспонденті”, перечитуючи всі до одного коментарі до статті про „другу державну мову” – у нашому житті мало що зміниться.

Як на мене кожна людина буде щасливою (і робитиме свою державу щасливою) тоді, коли займатиметься улюбленою справою і приноситиме своєю діяльністю користь для інших. Захоплений програміст, який пише програми для Drupal у 1000 разів більш соціально відповідальний і корисний для держави, ніж учасник суперечок на форумі про національну свідомість та відвідувач всіх антивладних мітингів.

Політика для рядової людини повинна закінчуватися перечитуванням програм кандидатів за кілька днів до виборів та коротким походом на власне вибори. А якщо щось із обіцяного у програмах не було виконано – то політик просто перестає бути гравцем на цій арені. Доступ до влади йому закритий раз і назавжди. Ось це – правильний підхід до політики.

Якщо ж громадяни занадто активно цікавляться нею, постійно стежать за подіями у верховній раді та уряді, і захоплено дивляться пародійні кліпи про політиків, значить щось у нашій державі не так. І це „не так” може стосуватися рівною мірою як політиків, так і самих громадян.

Новий громадянин – це людина, яка знає, що його доля (і часточка долі його держави) залежить тільки від його дій (які не стосуються політики чи політиків) і він готовий здійснювати ці дії!

Схожі записи

• Схожих записів не знайдено

Я ж спробую зробити так, щоб мої розповіді про Єгипет (думаю, їх буде як мінімум дві, а можливо й більше) були не лише цікавими вузькому колу знайомих (які таки не проти узріти мою пику на березі Червоного моря), але й більш широкому колу потенційних відвідувачів, які, можливо, й самі колись надумають скористатися даними порадами і завітати до південної країни.

Але про все по-порядку.

Сьогодні я трішки розповім про компанію Wizzair, літаком якої ми добиралися до Шарм ель Шейху, де, власне і відпочивали. Передусім скажу, що якщо ви надумаєте скористатися послугами туроператора Anex (а саме він був провайдером нашої з Іванкою подорожі), то від Візейра вам нікуди не подітися. Можливо, ви ще не чули про цю доволі таки гучну компанію, яка з минулого року активно працює і в Україні – тоді, думаю, вам буде цікаво.

Отже… Як і у будь-якої іншої авіакомпанії, тут є свої переваги та недоліки. До перших, безперечно, належить той факт, що Wizzair – це все-таки європейська компанія. А отже й рівень технологій та безпеки пасажирів під час авіаперевезень там відповідний. Наскільки мені відомо – жодне із повітряних суден (аеробусів) поки що не перевищило віку 3 років. Тобто йдеться про дуже нові літаки, які не скриплять крилами під час зльоту і у яких не відпадають шассі під час посадки (хоча іншими літаками мені літати не доводилося… сподіваюся, у них також не відпадають).

До мінусів можна віднести відсутність гарячого обіду на борту. Хоча цей мінус частково притягнутий за вуха, бо три з половиною години, що ми летіли до Єгипту, цілком можна обходитися і без гарячого обіду. Окрім того, нас безкоштовно пригощали смачними сендвічами з шинкою та твіксами, а також соками, мінеральною водою та кавою…

Основним же мінусом є те, що Візейр не практикує надання своїм пасажирам місць для посадки. Себто, звісно ж, кількість сидінь на борту літака дорівнює кількості пасажирів, які отримують квитки, але при цьому конкретного місця у них немає. У компанії Wizzair діють тролейбусні правила: хто перший забіг у салон – той і зайняв краще місце. А якщо хтось полюбляє літати – він безперечно мене зрозуміє – адже найкраще місце – це те, що у носовій частині (не над крилом) біля вікна…

Якщо для вас літак – це виключно засіб пересування і ті дві-три години, що триває польот, ви зазвичай проводите у сні – тоді далі читати немає сенсу. Ви можете заходити в салон хоч останнім і займати будь-яке вільне місце – до визначеного пункту призначення літак вас все-рівно доставить. Якщо ж ви (як і я) летите вперше і неодмінно хочете милуватися чудовими краєвидами через ілюмінатор – вам варто запам’ятати кілька простих принципів, як сісти там, де хочеться.

Почнемо із кінця: для того, щоб потрапити на вибране місце, вам потрібно зайти в літак в числі перших пасажирів (в числі перших 10-40 пасажирів). При цьому майте на увазі, що деякі люди літають сім’ями, і делегують одну людину, яка буде займати місця своїм дітям, дружинам, бабусям і прабабусям. Така людина вважається за 3-ох, 6-ох чи скільки вона там місць планує зайняти своїми кепками, газетами, сумками… Тому для того, щоб гарантовано отримати бажане комфортне місце біля вікна – краще таки бути в першій десятці!

А що потрібно, щоб піднятися на трап у першій десятці?

Тут все просто – першим вийти із автобусу, який привозить людей від терміналів аеропорту до власне літака. При цьому варто пам’ятати, що таких автобусів частенько буває два, три, а іноді навіть більше (у нашому випадку, якщо не помиляюся, було три). Якщо ви потрапили у другий або третій автобус – можете відразу успішно розпрощатися із мрією сісти біля ілюмінатора. Автобуси приходять із затримкою у кілька хвилин і поки другий опиниться біля трапу – перший повністю вже буде знаходитися у салоні, що значить – всі місця біля ілюмінаторів вже будуть зайняті.

Але потрапити у перший автобус – не означає гарантувати собі місце у першій десятці (повірте, люди, які літають візейром, чудово знають всі ці принципи і будуть бігти від автобуса до трапу неначе на марафоні – принаймні я це спостерігав як при посадці у літак до Єгипту, так і по дорозі назад).

Отже – вам потрібно сісти в автобус так, щоб ви опинилися біля самих дверей при виході. Взагалі, хоча у аеропортових автобусах є місця для сидіння (щоправда, їх менше, ніж у звичайних автобусах), у переважній своїй більшості вони так і залишаються незайнятими. Всі люди накопичуються біля дверей. Як наслідок, вже через 2-3 хвилини у автобус зайти ніхто не може. Ті, хто заходять першими, не бажають проходити глибоко у салон і тиснуться до дверей. А наступні також не поспішають пробиратися глибше.

Тут є ще одна проблемка, яка дуже просто вирішується, якщо ви подорожуєте не самі (а хоча б вдвох). Оскільки виходи з автобуса знаходяться з обох боків, ви ніколи не будете знати, яким боком автобус під’їде до літака (з якого боку відчиняться двері). Тому, якщо у вас є товариш – попросіть його стати біля протилежних дверей. Таким чином хтось із вас (або він або ви) зможе вийти із автобуса в числі перших – а отже одним з перших потрапить на борт літака. А там зайняти місце для товариша вже не проблема!

Ну і останнє: для того, щоб гарантовано потрапити до першого автобусу – краще зайняти місце в черзі на вихід на літне поле якомога раніше. Тому, якщо посадка на літак починається за 40 хвилин до його відправлення (принаймні у нашому випадку було саме так) – подбайте про те, щоб як мінімум за годину або й раніше ви вже стояли у черзі.

І успішного вам польоту!

Схожі записи

• Мотосафарі пустелею або Трішечки мого єгипетського відпочинку (+ фотки)

„Робіть те, що вам подобається. Отримуйте задоволення від своєї роботи”, - учать численні книги світових гуру успіху. З цим твердженням наче й не посперечаєшся! Адже й справді, людина здатна досягнути успіху лише за умови щирої любові до своєї роботи. Втім, будь-яке, навіть найулюбленіше завдання, іноді:

• набиває оскомину, якщо ним займатися занадто часто (довго);
• включає в себе ряд діяльностей, які приносять мало задоволення (чи взагалі його не приносять).

Наприклад, я дуже люблю займатися блогінгом. Втім, мені набагато більше подобається писати статті і спілкуватися з читачами, ніж оновлювати вордпрес, реєструвати блог у різноманітних каталогах та чистити коментарі від спаму. З іншого боку – ці завдання також є необхідними для розвитку проекту, і тому відмовитися від них неможливо.

Якби блогінг приносив мені тисячі доларів – я б найняв окрему людину, яка виконувала всі ці технічні функції. Але оскільки наразі це зовсім не так – доводиться все робити самостійно.

З іншого боку, у світі існує безліч інших видів діяльності, які приносять задоволення, але не є ні необхідними, ні терміновими. Хтось полюбляє погратися в комп’ютерні ігри, хтось витрачає час на мильні телесеріали, а хтось читає Донцову. Прямо скажемо – заняття радше для душі, ніж для користі. Але іноді так хочеться подарувати їм годинку-другу свого життя.

Можна, звісно, спробувати „покорчити” із себе терплячого великомученика і згребти всі свої „некорисні” пристрасті у кулак. Замість того, щоб читати чи гратися – написати ще одну частину дисертації! Замість того, щоб удесяте подивитися улюблений фільм – закінчити робочий проект. Але в більшості випадків таке „насильство” над собою залишає в душі пустку і неприємний осад. Все таки людина – це не тільки її розум і свідомість, але й душа, яка іноді просто вимагає, щоб ми поводилися нераціонально, але із задоволенням.

То як же поєднати два види діяльності, один за яких є корисним, але неприємним, а інший – приємним, але не корисним. Як змусити себе виконувати перший і гарантувати, що другий не поглине вас повністю?

То навіщо ж „їсти жабу”?

Без сумніву, настав час згадати про „жабу”! Вам же цікаво, звідки виник такий оригінальний заголовок і до чого взагалі у цій статті земноводні?

Власне, існує такий крилатий вислів: „Потрібно з’їсти жабу першою!” Це, до речі, не правило французької кухні, а банальний принцип класичного тайм-менеджменту. І „жаба” тут – це якраз і є та неприємна діяльність, яку час від часу доводиться виконувати кожній людині. Скажімо, якщо альтернативою на сьогоднішній вечір у вас є закінчити дипломний проект чи погратися у комп’ютерну іграшку, то потрібно спершу „з’їсти жабу” (закінчити проект), а потім перейти до приємного (погратися). Бо якщо ви відразу сядете за гру – то ризикуєте до проекту так і не повернутися.

Але що робити, якщо „їсти жабу” першою вам не хочеться?

Нещодавно натрапив на ще один принцип тайм-менеджменту, який пропонує дещо інший підхід до організації виконання приємних, але необов’язкових і неприємних, але обов’язкових функцій. Основною його відмінністю є те, що їсти жабу першою вам не обов’язково.

Для того, щоб скористатися цим методом, вам перш за все потрібно визначити, скільки часу у вас є (наприклад 8 годин). Потім визначити важливе заняття, яке необхідно виконати і визначити, скільки часу воно займе (наприклад 4 години). Після цього ви можете розбити час на ВЕЛИКІ відрізки (наприклад, по 2 години). Тут дуже важливо, щоб відрізки були саме великими, а не маленькими (далі я поясню, навіщо). Потім все просто – ви можете як завгодно посортувати виконання приємних і неприємних завдань, головне, щоб у одному відрізку ви займалися чимось одним. Наприклад, ви вирішили перші 2 години попрацювати, потім 2 години погратися у гру, потім попрацювати ще 2 годинки, а останні дві години потратити ще не щось приємне. Це абсолютно нормальна організація часу.

Чому ж відрізки повинні бути великими? Відповідь проста: для того, щоб у вас не виникало бажання займатися неважливими речами. Скажімо, якщо відрізки будуть по 15 хвилин – ви цілком можете потратити один з них на спілкування по асьці чи зависання вКонтакті (дії, які не приносять абсолютно жодної користі і найчастіше виявляються тими відволікаючими факторами, які просто руйнують будь-яку результативність та ефективність).

З іншого боку, якщо ви будете розуміти, що наступні дві години ви повинні займатися чимось одним, то вам, швидш за все, буде шкода потратити весь цей час на аську (чи перевірку електронної пошти, чи безцільний серфінг мережею) і ви займетесь чимось більш корисним.

В моєму випадку такий підхід до організації робочого часу виявився досить ефективним. А як ви справляєтесь із „жабою” (необхідними але нецікавими справами)? Можливо у когось є навіть кращий метод справлятися з ними?

Схожі записи

• Баланс, якого всі ми так шукаємо
• Емоційний інтелект
• Чи обов’язково жити у «вакуумі», щоб створити щось «своє»?
• „Негативна” та „позитивна” мотивація. А що керує вами?
• Свідомість визначає буття…

Перш за все, варто відзначити, що виводжу я зазвичай напряму у обмінних пунктах, отримуючи на руки долари (а не гривні). За всіма підрахунками, так втрачається найменше. Адже при конвертації WMZ у гривні і подальшому виведенні на банківську картку гроші втрачаються тричі: перший раз при конвертації (курс долар -> гривня у вебманівських обмінниках, прямо скажемо, далекий від комерційного, і звісно ж – не у вигідний для користувача бік). Другий раз при платі комісії компанії, яка проводитиме операцію (яка, в залежності від суми іноді може складати більше 5%), не кажучи вже про стабільну внутрішню комісю Webmoney, яка складає 0,8%. І втретє – при знятті коштів із картки (у різних банках сума може бути різною, але в моєму випадку складає 1%).

Сервіс Allmoney

У свій час мені дуже подобалося працювати з компанією Allmoney, яка при виведенні сум розміром більше 100 WMZ брала зовсім скромну двохвідсоткову комісію і яка, чи не єдина, володіла офісом у центрі міста, куди дуже зручно було добиратися на метро.

Втім, восени, разом з настанням кризи, почалася внутрішня криза і в цій компанії. Спершу, досить неприємний відгук про неї з’явився на блозі Артура Оруджалієва. А потім при спробі замовити виведення будь-якої (навіть найскромнішої) суми в доларах, система попросту видавала повідомлення про відсутність коштів. Ще через кілька тижнів сайт закрився начебто „на реконструкцію”.

Він знову відкрився навесні, щоправда, отримав абсолютно нову назву і домен – якийсь незрозумілий OKWM, на який, наразі, стоїть редирект із колишнього Allmoney. „Збагатився” сервіс і новими тарифами з підвищеними відсотковими ставками. Якщо раніше на 500 доларах ви втрачали лише 10, то тепер за право вивести таку суму доведеться віддати 20-ку. Себто комісія зросла з 2% до 4%.

Але навіть цього виявилося замало: коли, плюнувши на підвищену відсоткову комісію (у інших сервісах не краще) я таки спробував зробити заявку на виведення валюти – система знову „радісно” повідомила мені, що таких грошей наразі немає і запропонувала ввести меншу суму.

Інші сервіси

Двічі чи тричі (намагаючись зекономити гроші) мені доводилося виводити вебмані через якісь „ліві” сервіси (в тому сенсі, що у них навіть офісу свого немає), зустрічаючись з представниками десь на вулиці біля метро, а одного разу – у машині якогось сумнівного дядька (зате комісія у нього була лише 3%).

Словом – набридло!

Поділіться досвідом, де ви виводите свої кровні WMZ? Бажано, щоб без посередництв всіляких там банків. А ще більш бажано – щоб із низькою комісією і постійним офісом. І щоб добиратися зручно було! Словом – щоб усе в шоколаді!

Чи забагато хочу?..

Схожі записи

• Як оформити закордонний паспорт у Києві, якщо ви є мешканцем іншого міста

Але годин у добі рівно стільки, скільки є – ні більше, ні менше. На жаль (а може й на щастя), люди ще не навчилися збільшувати кількість відведеного їм часу. Тому єдиний вихід – ефективно розподіляти свою діяльність таким чином, щоб встигати більше (знаходити час для кожного із п’яти ключових елементів, які і створюють підґрунтя балансу).

З надзвичайно цікавим трактуванням моделі балансу я познайомився на StartUp Picnic, який відбувся кілька тижнів назад і на якому мені поталанило бути присутнім. Ось як виглядає класична модель пріоритизації, відповідно до цієї моделі:

1. Будь-який баланс завжди ґрунтується на абсолютному пануванні власного „Я”. Тільки здоровий егоїзм здатен перетворити людину на цілісну особистість. І перш, ніж ви зможете творити добро, допомагаючи кошенятам, які позалазили на високі дерева, вам просто необхідно „полюбити самого себе”.

Одна із 10-ти Божих заповідей так і звучить: „Полюби ближнього, як самого себе”. Правда, інтерпретуючи її, більшість людей чомусь зосереджуються на ближньому, забуваючи зробити наголос на тому, що стає очевидним із самого формулювання: Бог хоче, щоб людина любила саму себе! Але це так – релігійна лірика…

Основна суть написаного полягає в тому, що до тих пір, поки людина не усвідомить, що у цьому світі навіть близько немає нічого настільки ж важливого, як вона сама – про жоден баланс не може бути мови.

2. Сім’я. Другою сходинкою вашого балансу, а водночас – вашим основним пріоритетом після власного его повинна бути сім’я. При цьому тут йдеться про сім’ю у її вузькому сенсі (ви і ваш партнер + ваші діти). Хто, як не кохана людина здатен зрозуміти вас і підтримати у складну хвилину? Хто, як не діти, вдихає у вас сенс до життя?

Кар’єристи, у яких не вистачає часу навіть вгору глянути, ніколи не зможуть створити щасливу сім’ю. У їхньому житті немає для цього місця. Для того, щоб отримати це найбільше у світі багатство, потрібно проактивно приділяти час і бачити у своєму житті місце для партнера. Саме тому у переліку пріоритетів сім’я знаходиться на другому місці.

Але при цьому варто пам’ятати – сім’я не повинна замінити вам вас самих. Якщо ви втратите своє власно его і тим самим викреслите перший пріоритет із таблиці балансу – збудувати щастя буде неможливо.


Автор фотографії: Pink Sherbet Photography

3. Родина та друзі. На третій сходинці пріоритезації знаходиться ваша сім’я у найширшому сенсі цього слова. Тато, мама, дідусі, бабусі, дядьки, тітки, двоюрідні та четвероюрідні брати з сестрами, як і колега Вася із відділу фінансів – все це третя сходинка вашого балансу. При цьому, зрозуміла річ, що мама буде для вас ближчою, ніж колега Вася, але з глобальної точки зору вони будуть на третій сходинці. А це означає, що повністю приділити їм увагу ви зможете лише тоді, якщо у вас буде все гаразд на першій і другій сходинці (тобто із власним его та своєю другою половинкою).
4. Робота. Плачте, кар’єристи. Робота знаходиться лише на четвертому місці! Якщо ви готові пожертвувати друзями, сім’єю, а іноді – навіть власними інтересами заради того, щоб вчасно виконати якийсь проект – значить у вас явно проблеми із балансом. Ні-ні, не сперечайтеся! Точно вам говорю!

А ще це значить, що якщо захворіла ваша бабуся, то поїхати її навідати набагато важливіше, ніж закінчити черговий робочий проект!

5. Хобі. Останній із п’яти найважливіших елементів вашого балансу. Зрозуміла річ, що сім’я, друзі та робота мають більший пріоритет, ніж ваші хобі! Але при цьому ви ніколи не відчуєте себе повністю реалізованими, якщо не зумієте виділити достатню кількість часу цій сфері інтересів.

Пощастило людям, у яких хобі співпадають із роботою! Такі зазвичай вважають своє життя більш збалансованим та повним (і у більшості випадків, так воно і є насправді).

Цей перелік пріоритетів дозволяє хоча б приблизно уявити, яким повинно бути життя психічно здорової і щасливої людини, у якої все гаразд із балансом. Втім, як і завжди, його не можна вважати останньою інстанцією, на яку повинні рівнятися всі навколо. Як на мене – повністю непорушним можна вважати тільки перше правило: „Будь-який баланс базується на абсолютному пануванні власного „Я”! Тому, якщо сьогодні ви відчуваєте, що вам життєво необхідно на день втекти від сім’ї, щоб зануритися у власне хобі – це ваше повне право.

А взагалі, помітив за собою, що утримувати баланс часом буває дуже-дуже складно. Іноді один із аспектів тотально „підгрібає” під себе всі інші, і що ти не роби – виправити цю ситуацію майже неможливо. Буду дуже вдячний, якщо хтось поділиться своїми власними способами утримання балансу!

І, до речі, що ви думаєте про перелік пріоритетів, який наведено вище?

Схожі записи

• Емоційний інтелект
• Зміни та переходи: Про що ми мріємо і що для цього робимо?
• А якщо я не хочу „їсти жабу”?
• Чи обов’язково жити у «вакуумі», щоб створити щось «своє»?
• „Негативна” та „позитивна” мотивація. А що керує вами?