Клинцы

9 Мая 2018 года в с. Клинцы

2018-05-10T23:48:00.000+03:00

Історія Клинцівської школи

2013-12-06T11:39:00.003+02:00

Історія Клинцівської школи

Село Клинці було засновано в 1753 році. До кінця 19 століття в селі було 996 дворів і приблизно 3,5 тисячі жителів. Але тільки сто чоловік вміли читати і розбирались в чотирьох діях арифметики. Тому перед жителями села виникло питання про відкриття школи.

В 1886 році в селі була відкрита церковнопарафіяльна школа в найманому приміщенні. Заняття проходили з грудня по березень місяць (з Покрова по Паску), в той час, коли не було роботи по господарству. Завідуючим і вчителем Закону Божого в школі був Діонісій Климентій, вчителем – селянин Спиридон Поляков. Навчались в ній всього 13 дітей різного віку від дев'яти до чотирнадцяти років.

В 1923 році була відкрита перша початкова школа, завідуючим якої став житель села Клинці Кушнєров Тимофій Андрійович.

Школа розташовувалась в двох приміщеннях, які в 1922 році були відібрані у церкви. В школі працювали три вчителя, з них одна жінка та два чоловіка.

В школі навчалися учні за віком:

до 14 років – 5 чоловік,

до 13 років – 18 чоловік,

до 12 років – 22 чоловіка,

до 11 років – 16 чоловік,

до 9 – 10 років – 9 чоловік.

Соціальне походження цих учнів було таким: із бідняків – 8 чоловік, з наймитів – 9 чоловік , членів КНС (комітет незаможних селян) – 47 чоловік, середняків – 6 чоловік, священнослужителів – 1 чоловік.

В 1927 році постійно почала працювати початкова школа з першого по четвертий клас. Вік дітей був різний і в класах було мало учнів не із-за відсутності дітей, а через те, що батьки не віддавали дітей до школи в зв’язку з потребою в домашньому господарстві робочих рук. Крім того в школу заборонялось ходити дітям тих батьків, які були обмежені в правах: діти священнослужителів, діти селян, які не сплатили сільгоспподаток і т.п.

Відбором вчителів до роботи в школі займався завідуючий школою Кушнєров Тимофій Андрійович. Першими вчителями були: Коробов Яким Іванович, Кажанов Михайло Якимович, Мальчевська Марія Костянтинівна, Буданцева Марфа Іванівна, Костецька Євгенія Петрівна, Переверзєва Ольга Ананіївна, Студнікова Марія Устинівна. В цьому ж, 1927 році, був створений перший піонерський загін з 16 хлопчиків та дівчаток: Коробова А., Трубчанінова К., Поляков Ю., Бірюков Г., Яхонтов С., Трубчанінов Т., Пастухов Г., Голубицький А, Варава Я, Кравцов П., Єсипенко Б., Кушніров Є., Забеділіна К., Будников Г., Коротков В., Пастухов Л..

Першою піонервожатою в школі була Гальперіна Роза Михайлівна. Школа розміщувалась в церковній будівлі, поряд з церквою. В той час (зі спогадів односельців), було заведено, що коли в церкві правилась служба, дітей заставляли стоячи співати «Інтернаціонал».

В 1932 році відкрився 5 клас, а в 1933 році група випускників школи пішла в 6 клас до села Калинівка.

З 1935 року Клинцівська школа стала семирічною, і в 1936 році відсвяткували перший випускний 14 випускників школи.

Районний відділ освіти направляв до школи кадри вчителів. Так до школи прийшли: Власенко Данило Андрійович – вчитель російської мови та літератури, Качневський Микола Миколайович – вчитель математики та фізики, Студніков Федор Тихонович – вчитель німецької мови, Танський Петро Лук’янович – вчитель біології, хімії, фізичної культури, Коробов Аким Іванович – вчитель географії, історії, Багнюк Іван Михайлович – вчитель суспільнознавства. Багнюк Іван Михайлович став першим директором семирічної Клинцівської школи.

Наступив 1941 рік. Закінчились випускні екзамени, будуються плани на майбутнє прекрасне життя. Але все перекреслено початком самої страшної, смертоносної війни. Школа працювала до окупації села. А в період окупації все із школи було вилучено і в школі розташувалась німецька комендатура та поліцейський пост. Восени 1941 року німці спробували відновити роботу школи, однак зимою 1942 року вона закрилась до звільнення села.

Вчителі Клинцівської школи 1946 р. .Степанова Катерина Антонівна, Поляков Юрій Лазарович , Медведєв Олександр Георгійович , Ковальов Іван Антонович, Балясова Поліна Макарівна, Полякова Анастасія Купріянівна, Руденко Софія Лазарівна, Медведєва Віра Степанівна.

В цей період на фронтах війни воювали вчителі школи: Трубчанінов Т.Г., Кравцов Т.Г., Поляков Ю.Л. , Сидоренко Ф.Т., Губанов Е.О., Медведєв О.Г.

8 січня 1944 року село було визволено від німецько-фашистських загарбників. З великими труднощами довелось відтворювати школу і починати навчання дітей. Класи відкривались навіть в селянських хатах. Школа працювала, і весною 1945 року продзвенів перший післявоєнний останній дзвінок для випускників.

В кінці 40-х на початку 50-х років при директорах Медведєві О.Г. та Трубчанінові Т.Д. методом народної будови (коли держава давала матеріали, а учні, вчителі та батьки будували власними руками) збудували нинішнє шкільне приміщення. Так в 1952 році були добудовані три типових класи і відкрита середня школа.

Районна конференція вчителів 1961 р.

Королева Катерина Дмитріївна, Медведєв Александр Георгійович, Зоров, Балясова Балясова Поліна Макарівна, Полякова Анастасія Купріянівна, Гребенчук Петро Олександрович, Кравцов Тимофій Григорович, Поляков Юрій Лазарович, Медведева Віра Степанівна, Степанова Катерина Антон івна, Фоменко Оксана Терентіївна, Худолій Анна Костянтинівна, Донцова Олена Максимівна, Студнікова Ніна Степанівна, Губанов Юхим Олександрович.

До 1968 року були оформлені всі класні кімнати, проведено парове опалення, створені актовий зал, піонерська кімната, кабінети, відкрита шкільна майстерня, посаджений шкільний сад. Учні обробляли півтора гектара шкільного городу, що давало можливість безкоштовно харчуватися дітям.

Фоменко Оксана Терентіївна, Медведєв Олександр Георгійович, Сидоренко Федір Тимофійович.

На жаль, в 1962 році була закрита середня школа. Причина – недостаток учнів у старших класів, за нормами того часу в старших класах повинно було навчатися 45 учнів, а в дійсності було менше. Кількість учнів на початку 60-х років була велика - в школі навчалося майже 450 учнів і було по два паралельних класи. Діти всі не могли розташуватися в приміщені школи, тому учні займалися в пристосованих приміщеннях на території села: в приміщенні бувшої церкви, в якому розташувалася майстерня, початкові класи займалися окремо в «Зайцевій школі» (приватний будинок сім’ї Зайцевих, пристосований до навчання) і в попівському будинку.

Пройшли роки … Наша школа відкриває свої двері першокласникам і зі сльозами на очах прощається зі своїми випускниками.

За минулі роки неодноразово мінявся педагогічний колектив, але кожен вчитель сіяв добре, розумне, вічне…

Педагогічний та учнівській колективи, мешканці села Клинці завжди з вдячністю згадують вчителів, які працювали в нашій школі: Трубчанінова Тимофія Дмитровича, Полякова Юрія Лазаровича, Кравцова Тимофія Григоровича, Медведєва Олександра Георгійовича, Полякову Анастасію Купріянівну, Степанову Катерину Антонівну, Фоменко Оксану Терентіївну, Ковальова Івана Антоновича, Медведєву Віру Степанівну, Руденко Софію Лазарівну, Сидоренко Федора Тимофійовича, Сидоренко Анну Олексіївну, Губанова Юхима Олександровича, Балясову Поліну Макарівну, Голубицького Федора Назаровича, Селіна Василя Андрійовича, Худолій Анну Костянтинівну, Фросеняка Бориса Миколайовича, Трубчанінову Поліну Антонівну, Ритікова Михайла Івановича, Мельніченко Тамару Михайлівну, Студнікову Ніну Степанівну, Френкель Михайла Володимировича, Мельніченка Леоніда Івановича, Танську Людмилу Василівну, Корольова Івана Петровича, Корольову Катерину Дмитрівну, Франко Віру Сергіївну, , Плотнікову Олену Михайлівну, Курлову Валентину Анатоліївну, Кузнэцову Наталію Михайлівну,Фасхутдінову Галину Петрівну, Студзинську Зою Леонідівну, Чеботар Віталія Степановича, Чеботар Аллу Іванівну, Лузіну Марію Іванівну, Соломонову Марію Дмитрівну, Щукіну Ірину Анатоліївну, Савченко Ірину Анатолівну, Білоног Валентину Дмитрівну, Чернявську Наталію Семенівну, Брояковського Віктора Олександровича, Полякова Юрія Герасимовича, Пересунько Тамару Олександрівну, Потєєва Олександра Васильовича, Амбарцумову Вікторію Сергіївну, Студнікову Наталію Сергіївну, Зубенко Володимира Федоровича, Семидітного Володимира Акімовича, Теплюк Галину Миколаївну, Бажайкіну Софію Михайлівну, Розуваєву Євгенію Михайлівну, Грінченко Юлію Володимирівну, Чоботар Олександра Івановича, Барабаш Дмитра Володимировича, Белоконь Дмитра Миколайовича, Чулкова Семена Тимофійовича, Донцову Олену Максимівну, Мажарову Людмилу Михайлівну, Задорожню Лілію Михайлівну.

Зараз в школі працює 17 вчителів: директор школи Шиманська Ірина Миколаївна., заступник директора з навчально-виховної роботи Забеділіна Людмила Василівна, заступник директора з виховної роботи Приблуда Тетяна Іванівна та вчителі Медведєв Ігор Олександрович, Медведєва Валентина Григорівна, Суріна Людмила Павлівна, Семидітна Лариса Василівна, Шелейо Любов Андріївна, Гордієнко Олександр Майович, Потєєва Лариса Олексіївна, Потєєва Вікторія Валеріївна, Слісаренко Ірина Володимірівна, Приблуда Ольга Іванівна, Єрмакова Свіелана Миколаівна, Клименко Олег Сергійович, Клименко Лілія Борисівна, Миргородський Констянтин Дмиррович. Педагогічний колектив не змінюється вже багато років.

Час нестримно плине… Кожен рік школа відкриває двері первачкам, проводжає в широку дорогу під назвою «Життя» своїх випускників. Зміни відбуваються в суспільстві, зміни відбуваються і в житті школи.

Відповідно до рішення Кіровоградської районної державної адміністрації від 02.10.2000 року № 901 – р Клинцівську загальноосвітню школу І – ІІ ступенів зареєстровано як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів.

В 2000 році в школі «народним методом» та за допомогою випускниці школи, заступника директора Кіровоградського містгазу Логвинової Тетяни Михайлівни було побудовано газопровід до шкільної їдальні та підключено дві газові плити для організації харчування школярів.

Для покращення теплового режиму в школі теж «народним методом», в короткі терміни, було побудовано газову топкову, проведено газопровід і встановлено газові котли . 5 січня 2004 року загорівся «блакитний вогник», якого з нетерпінням чекали діти, вчителі, батьки. Не залишилися байдужими до газифікації школи колишні випускники школи: Потєєв Ілля Микитович –допоміг придбати газові котли, Логвинова Тетяна Михайлівна – допомогла в виготовленні документації та виконанні монтажних робіт. Стахановським методом будували топкову робітники школи Семидітний О.В., Табачинський Я.М., Шиманський М.І., Поляков В.В., які за жовтень місяць 2003 року збудували будівлю кочегарки. Також хочеться висловити подяку батькам учнів школи, які допомагали в виконанні будівельно–монтажних робіт.

Але на цьому адміністрація школи не зупинилася і вирішила провести телефонний зв'язок теж «народним методом». І в 2006 році було відновлено телефонний зв'язок.

У 2008 році було проведено водопостачання шкільної їдальні, завдяки участі колективу школи у конкурсі міні-проектів Фонду імені С. Баторія та одержаній перемозі. На кошти Фонду імені С. Баторія придбано насос ,якій подає воду з колодязя до їдальні. Труби водопостачальні провели Медведєв І.О., Табачинський Я.М., гідроакумулятор, змішувач для умивальників, мийку - Забеділін О.Л..

Інформатизація та комп’ютеризація не пройшли повз школу. Інтерес до комп’ютерів учні почали проявляти з моменту їх масового виробництва, на прохання учнів перший комп’ютер школі подарував Потєєв Ілля Микитович восени 2004 року. Влітку 2007 року в школі було відкрито кабінет інформатики і Міністерством освіти і науки України направлено комп’ютерний клас 4+1. Завдячуючи цьому, в школі з вересня 2007 року з початкових класів проводиться спецкурс «Комп’ютерні технології».

Дуже великий вклад в технічне оснащення школи для розвитку навчально – виховного процесу вніс спонсор нашої школи – голова ООО « Агро – Рассвет» Потєєв Ілля Микитович. Він подарував школі перший комп’ютер, музичний центр, програвач DVD, телевізор, холодильник, електричні обігрівачі, метало – пластикові вікна, а також спонсорує проведення літнього оздоровлення школи, поточного ремонту, проведення новорічних свят.

Педагогічний колектив школи велику увагу приділяє не тільки навчанню учнів, а і вихованню. Традиційно в школі проводяться свята та заходи: «Першого дзвоника», «Вітаємо Вас, Вчителі», день самоврядування, свято Золотої осені, День української армії, новорічні та різдвяні свята, День святого Валентина, свято Захисника Вітчизни, Шевченківські дні, свято жіночої чарівності, День гумору, День Перемоги, День соборності, День здоров'я, гра «Пакет», свято «Останнього дзвоника», День Конституції, свято Незалежності України тощо.

В червні місяці кожного навчального року проводиться літній відпочинок учнів 1 – 8, 10 класів. При школі функціонує пришкільний табір літнього відпочинку «Чарівна райдуга» .

Приділяється увага туристсько-краєзнавчій роботі. Учні школи подорожують не тільки місцевими стежинками, але і відвідують міста, пов'язані з історичними подіями нашої країни. Побували з екскурсіями учні в таких місцях: Миколаїв, Київ, Асканія-Нова, Черкаси, Запоріжжя, Севастополь, Веселі Боковеньки, Кременчук, Очаков, Одеса, Умань, у місті Кіровограді учні відвідали музеї: Кропивницького, протипожежної безпеки, обласний музей ДАЇ, краєзнавчий музей, музей Осьмьоркіна, обласний художній музей, побували в пожежній частині №8.

Типография в с.Клинцы / Друкарня в с.Клинці.

2013-06-25T15:46:00.000+03:00

Після реформи кирилиці, на основі якої 1710 року запроваджено гражданську азбуку, в Росії започатковується світське книгодрукування, що сприяє розвиткові науки й літератури. Тим самим було покладено кінець церковній монополії.

Однак поширення гражданського друку йшло вкрай повільно. Приміром, перша друкарня з гражданським шрифтом на Правобережній Україні заснована 1764 року у фортеці Св.Єлисавети.

Лише наприкінці XVIII ст. гражданські друкарні виникають у Миколаєві, Києві, Катеринославі. У Івано-Єлисаветградській друкарні, крім різноманітних бланків та "пашпортів", у 1765 році було надруковано дві перші книги світського змісту: "Азбука" (гражданська) та п'єса французького драматурга Жана-Батиста Руссо "Кофейний дім".

Майже одночасно з друкарнею гражданського шрифту поблизу фортеці Св.Єлисавети у с.Клинці місцеві старообрядці заснували свою друкарню. Вона існувала з 1752 до 1770 року і випускала "не зіпсовану" церковною реформою 1648 року, богослужебну літературу. Це не дивно, оскільки старообрядці мали у Свято-Єлисаветській фортеці великі привілеї, а головне, їх не переслідували за вірність давнім традиціям.

краезнавець ВОЛОДИМИР БОСЬКО

"Освітянське слово", березень 2005

МАТЕРИАЛЫ для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба

ХЕРСОНСКАЯ ГУБЕРНИЯ

Составил генерального штаба полковник А. ШМИДТ

Часть вторая

САНКТ - ПЕТЕРБУРГ, в типографии Калиновского

1863

В то время, когда правительство не обращало на степи особенного внимания, раскольники жили во многих местах, где ныне и следов их не осталось. Так поселения их в урочище Тресаги, где ныне город Ново-Миргород, исчезли при первом появлении русских гарнизонов и строителей крепостей. В последствии, с 1752 по 1770 год, прибыло довольно значительное число раскольников из Московской, Калужской и Черниговской губерний, преимущественно из Стародубских общин; они были приняты начальством Ново-Сербского корпуса и Новороссийской губернии, получили хорошие земли и основали, между Бугом и Днепром, довольно большия села: Злынку, Лысую гору, Песчаный брод, Никольское, Красное, Клинцы, Покровское, Зыбкое и многие другие.

В 1767 году их считалось 2,370 душ. Часто, за всякий шаг в степи, они должны были вести тяжкую и кровавую борьбу с Ногайцами и запорожцами, которые эту землю, на основании своих грамот и казачьих вольностей, считали вечною и неотемлемою своею собственностью. Теперь почти все эти селения вошли в состав Херсонского поселения, или дали великорусских выходцев (при образовании военного поселения) в нынешние казенные села губернии.

Поселения раскольников в степях были во многих отношениях замечательны, например в с. Клинцах они имели свою типографию, для печатания церковных книг по своему толку.

В 1772 и 1773 годах, во время первой турецкой войны, Румянцев уговорил многих из поселившихся в Молдавии раскольников последовать примеру своих единоверцев, прибывших из Польши, и возвратиться в отечество; его старанием 1,240 раскольничьих семейств поселились в Новороссии и основали села: Калиновку, Плоское и Золотаревку, находящиеся ныне также в составе Херсонского поселения.

Долговременное "пребывание раскольников под управлением военного поселения, которое преследовало лишь вредные секты и не злоупотребляло властью, было причиной, что между последователями одного и того же раскола, находившимися в военном поселении и в гражданском ведомстве, проявилось заметное различие. Последние и поныне сохранили упорство, поддерживающееся постоянною борьбою с угнетениями; они не затрудняются даже, в случае надобности, бросать свои пепелища и уходить к бусурманам, в то время, как первые, перестав смотреть на господствующее исповедание, как на враждебное им, ныне отличаются только тем, что богослужение у них производится по старым, неисправленным книгам, что они покланяются иконам древняго писания, византийского стиля, без перспективы, и пр., и потому называются, в отличие от раскольников, единоверцами.

Полная версия видео дня празднования 250-летия с.Клинцы.

2013-02-15T15:55:00.001+02:00

Полная версия видео дня празднования 250-летия с.Клинцы.

Видеозапись продолжительностью 2 часа

часть 1 (84 минуты)

часть 2 (43 минуты)

Клинцам 250 лет (видео)

2012-02-19T16:35:00.004+02:00

23 августа 1997 года в с. Клинцы праздновали 250 лет со дня основания села. Сохранилась любительская сьемка с тех дней.

Исторический очерк

2012-02-13T16:17:00.002+02:00

Упоминание о селе Клинцы встречается в издании "Исторический очерк г.Елисаветграда".

Книга составлена и издана в 1897 г. бывшим в то время городским головой Александром Николаевичем Пашутиным.

Крепость Св. Елисаветы и основание города.

Основанием города Елисаветграда послужила крепость св. Елисаветы, которая вследствие именнаго указа Императрицы Елисаветы Петровны, от 11 января 1752 года, была с торжеством заложена генералом Глебовым, по причине разных обстоятельств тому препятствовавших, лишь 18 июня 1754 г., когда и приступлено было к ея постройке. Крепость св. Елисаветы была построена в дикой степи вблизи границы зимовников запорожских, на правом, нагорном берегу реки Ингула. Она предназначалась для защиты этого края от набегов татар и запорожцев, который под названием Новой Сербии начал в то время заселяться сербами, оставившими свое отечество под предводительством полковника Хорвата, по не удовольствиям на австрийское правительство за притеснение их веры и нарушение их прав. В Высочайшем указе от 11 января 1752 г. между прочим сказано: «позволить в мирное время селиться здесь (вблизи крепости) служащим в полках и вести торговлю как с внутренними, так и с пограничными местами, а равно с Крымом, Молдавией и Польшей, но в Великороссийских и Малороссийских городах производить им торг с платежом положенных в тех местах пошлин, в собственных их жилищах торговать им безпошлинно; позволить им строить церкви, учредить училища, которыя и содержать на свой счет, а жалованья давать только полковым священникам; судиться им воинским уставом и артикулами; что же касается, до учреждения лавок, кабаков и прочаго тому подобнаго, то предоставить Хорвату, предположения свои, по соображении с местными обстоятельствами представить на утверждение Сената. С неслужащими людьми, пока действительно поселением оснуются и гарнизонная канцелярия учреждена будет, суд и расправу чинить генерал-маиорам Глебову и Хорвату обще в потребных случаях с киевской губернскою канцелярией сношение иметь».

Что касается Хорвата, то ему впоследствии был присвоен следующий титул: «Его высокопревосходительство г. генерал-лейтенант, при гусарских полках Новосербскаго корпуса учреждающагося главный командир перваго гусарскаго Хорвата полка непременный полковник Иван Самойлович Хорват».

В окрестностях крепости св. Елисаветы селились греки, молдоване, сербы, беглые русские и старообрядцы из Польши и Черниговской губернии. Таким образом вблизи крепости образовалось поселение, составляющее теперь часть г. Елисаветграда под названием Быкова или греческаго и Пермских. Последнее получило название от лагеря Пермскаго Карабинернаго полка, вызваннаго в 1754 году для прикрытия рабочих людей и искоренения гайдамаков, – а первое по фамилии капитана Быкова жившаго там и заведовавшаго им, как равно и другими поселениями под главным руководством и начальством коменданта крепости св. Елисаветы. Греки которые населяли предместье Быково имели своих старшин. Капитан Быков заведывал также отводом мест грекам в предместьи Быково. Так например из ордера коменданта крепости св. Елисаветы от 1-го апреля 1755 г. на имя капитана Быкова видно, что ему поручено было отвести место греку Дмитрию Юрьеву, желавшему поступить в мещанство крепости св. Елисаветы.

Относительно же предместья Пермскаго по ордеру коменданта крепости св. Елисаветы Юста, от 4-го января 1759 года запрещалось жителям покупать те построения, в которых жили Пермскаго драгунскаго полка (он же Карабинерный) военослужителя, Командиром этого полка в то время состоял полковник Гурьев.

Раскольники, заселявшие вблизи крепости св. Елисаветы большия и богатыя селения, как-то: Злынку, Клинцы и проч. имели главное пребывание в форштате крепости по ту сторону реки Ингула, где находились их богатыя церкви с драгоценною утварью и рукописями богослужебных книг истребленныя впоследствии бывшими сильными пожарами. Раскольники в этом крае составляли из себя первое купеческое сословие и считались купцами крепости св. Елисаветы. В первоначальном желании раскольников поселиться при крепости св. Елисаветы видно из рапорта по начальству комеданта той крепости Алексея Ивановича Глебова от 12 апреля 1755 г. Затем в ведении секунд-маиора Черникова находились следующия раскольничьи слободы: Злынка, Клинцы, Калиновка, Красный Яр, Знаменка, Плоское, Николаевка, Золотаревка, Зыбная и правоверное Покровское. Секунд-маиор Черников в свою очередь подчинялся коменданту крепости св. Елисаветы. К крепости принадлежало также козачье поселение, называвшееся слободским казачьим полком и находившееся вне НОВОЙ Сербии. Командиром означеннаго полка в то время состоял полковник Одобаш. Из ордера генерала Исакова к коменданту крепости св. Елисаветы в 1764г. видно, что для заселения отводилась также земля и по берегу р. Сугаклеи, так например тем ордером предписывалось отвести там землю под постройку домов новороссийскому главному лекарю Лау и отставному молдавскаго гусарскаго полка капралу Федору Васильеву.

Для постройки крепости св. Елисаветы, которая производилась под главным руководством инженер– подполковника Менцелиуса. высланы были рабочие из Малороссийских полков; лесные же материалы заготовлялись в Черном лесу. По окончании постройки крепость св. Елисаветы была снабжена снарядами, оставшимися от морской артиллерии в крепости Переволочной и в ретраншементах Старо-Самарском и Каменом у Днепра.

Две таких пушки по настоящее время сохранились в крепости св. Елисаветы и по распоряжению городскаго управления поставлены на пьедесталах при въезде в крепость.

Из находившагося в делах архива крепости рапорта артиллерии генерал-маиора Чиркова видно, что в 1756 году в крепости св. Елисаветы полагалось артиллерии с принадлежностями и амуницей на регулярные шесть полигонов. да мелкаго оружия на 2000 солдат и на 200 человек драгун Гарнизон же крепости св. Елисаветы состоял из трех батальонов и команд: артиллерийской и инженерной.

Крепость св. Елисаветы, находясь на границе России с Запорожской Сечью и отстоя от турецкой границы в нескольких часах езды, сдерживала и обуздывала своевольных запорожцев, которые под именем гайдамаков наводили ужас и опустошали своими набегами вновь заселяемый край, как равно и Польския области.

Из комендантских дел крепости св. Елисаветы видно, что от 22 мая 1758 г. от государственной коллегии иностранных дел был получен указ: «что по жалобам с Польской стороны гайдамаками с 4-го декабря 1750 по 19-е ноября 1757 год обывателям Врацславскаго воеводства от них, гайдамаков, приключено всех убытков на четыре мильона двести двенадцать тысяч злотых, людей разнаго звания, кроме жидов, убито триста пятдесят девять человек, да ограблено два костела, церковь, сорок городов и сто девяносто девять деревень»; при этом предписывалось «о приложении особеннаго старания к искоренению гайдамак».

Согласно ордера коменданта крепости Муравьева, от 23-го октября 1759 года. все едущие из Польши мимо крепости св. Елисаветы в Сечь Запорожскую с разными припасами люди

не должны быть пропускаемы, а все должны были являться в гарнизонную канцелярию, для чего учреждены были в слободе Вши и Ингульской караулы.

Набеги гайдамаков и напряженная деятельность гарнизона крепости св. Елисаветы, прекратились лишь по получении известия от генерал-поручика Текелия об окончательном уничтожении им Сечи Запорожской, а равно 3-го октября 1775 года о том же Манифеста Ея Императорскаго Величества Императрицы Екатерины II, в котором сказано, что по воле Ея Величества Сечь Запорожская уже разрушена, с истреблением на будущее время и самаго названия запорожских казаков. Из указа новороссийской губернской канцелярии коменданту крепости св. Елисаветы усматривается, что отобранное у запорожцев оружие и другия военныя вещи хранились при крепости св. Елисаветы.

Набеги крымских татар со времени постройки крепости св. Елисаветы, также уменьшились, так как они не решались делать нападения на самую крепость.

Построение крепости св. Елисаветы устрашило даже самую Оттоманскую Порту.

Из переданной во время состояния г. Елисаветграда в управлении военных поселений, части дел архива, упраздненной крепости св. Елисаветы, в Одесское Общество Истории и Древности видно, что в 1755 году прислан был паша Девлет-Али-Сент-Ага для осмотра новостроющейся крепости. Генерал-маиор Глебов, первый комендант крепости, предупрежденный Российским посланником в Константинополе, надворным советником Обресковым, оказал означенному паше такой хороший прием, что он, по словам Обрескова, донесением своим успокоил Порту. Обресков хваля Глебова за сделанный Девлету-Али-Сент-Аге прием писал: «что же касается до образа, которым, ваше превосходительство, с оным турчанином и товарищем его поступили, то не льстя вашему превосходительству, сказать честь имею преумно и похвалы предостойно есть, и который желаемый успех доставил». (Письмо от 1-го ноября 1755 г. шифрованное).

В начале первой турецкой войны в царствование Императрицы Екатерины II и нашествия на этот край неприятеля, предавшаго все огню и мечу, 7-го января 1769 года, полчища татар и спагов, под начальством хана Крым– Гирея, остановились на Ингуле, вблизи крепости св. Елисаветы, в которой заперся начальник провинции генерал Исаков с своими регулярными войсками и жителями. но узнав о движении из за Днепра войск нашей 2-ой армии не дерзнули напасть на. нее и ограничились лишь истреблением близ лежащих селений Лелековки и Цибулева, поспешив отступить к Очакову.

Из рапорта вальдмейстера Максимова в провинциальную канцелярию, от 26 января 1769 г. видно, что татары тогда же разорили также слободу Гончарскую.

В делах архива крепости св. Елисаветы за 1768 год имелось сообщение Елисаветградской провинциальной канцелярии в комендантскую о том, что генерал Исаков, командовавший войсками этого края, действовавшими против татар и турок уведомляет, «что надобно ежедневно иметь от неприятеля осторожность, а особливо в праздники; того ради его превосходительство сей канцелярии рекомендует тотчас в самой крайней скорости послать во все места указы и во всех слободах командирам найкрепчайше подтвердить, чтобы обыватели в будущие Святки отнюдь к пьянству допущены не были, что на них со всякою строгостью будет взыскано, ибо обыкновенно подлый народ в праздник лишь в пьянстве обращается нежели должность исполняет. Для чего в шинках определить караулы, чтобы не допускали они к пьянству к шинкарям под жестоким наказанием приказать, чтобы они не отваживались людей неумеренно поить. За всем тем сей канцелярии не дреманное попечение иметь, сверх того в слободы лежащия между крепостью св. Елисаветы и Орлом) и между Архангельском и Миргородом послать экспедиции, чтобы обыватели жен и детей с имуществами не отменно в самой скорости в укрепленные здесь шанцы, как прежде велено отправить. о чем его превосходительство полки Черный и Пиканерный ордеровал и шинки в оных дозволить только для нужды, а не для пьянства».

Затем от 23 сентября 1769 г. имелось уже известие из Провинциальной в Комендантскую канцелярию о поселении Володискаго народа по указу Ея Императорскаго Величества в опустошенных от нашествия татар пикинерных слободах Мурзинке и Вечанке и в ротах желтаго гусарскаго полка и об учреждении из оных Молдавскаго гусарскаго полка.

Крепость св. Елисаветы во время своего существования была неоднократно местоприбыванием высокопоставленных лиц, сделавшихся достоянием истории, – как-то: члена военной коллегии генерал-поручика Апухтина (в 1779 г.), графа Румянцева, графа Панина, Фельдмаршала Суворова, графа Гудовича, генерал-маиора Голенищева-Кутузова, князя Потемкина и других.

Из дел крепости св. Елисаветы за 1770 год видно, что графу Панину была сделана торжественная встреча с пушечной пальбой. Затем ордером Новороссийскаго губернатора Языкова от 25-го Сентября 1782 г. предписывалось коменданту крепости св. Елисаветы Петерсону встретить с подобающей почестью и пушечной пальбой князя Потемкина, который имел первый раз прибыть в крепость 27-го того Сентября.

Що то за село Клинці

2012-02-09T11:46:00.001+02:00

Сохранилась статья из местной газеты о нашем селе Кинцы. Предположительно изданная в 1918-1920 году.

Що то за село клинці

До того як росказати як готуеться наше село до сівби і як проводяться чергові кампанії на селі, -каже делегат з'їзду Семідетов О.Д., треба трішки сказати, що то за село наше Клинці.

Село наше руське. Релігійні побутові забобони панували в цьому селі, мабуть, як ніде.

Ще й досі можна побачити певний відсоток рабих. Коли прищіплювали віспу, то всі категорично відмовлялися, кажучи "антихристова печатка". А холерний бунт, за старих часів? Пам'ятають його.

А,- як старі люди переказують - тільки но було збудлвано залізницю, то клинцівських мужиків повів піп з хоружвими й іконами вигонити "нечисту силу", - потяг. Стали поперек рейок і не пускають потяг. Машиніст дає сигнали, а натовп гукае: - "ага , нечиста сила злякалась христа чесного".

Було... Палити цигарки був великий гріх, а горілку дудлити ні. П'яне, замурзане, заплутане в попівських тенетах село, жило, не жило, а "прозябало".

Революція вже почалася, принаймні в побуті, з часів імперіалістичної війни - коли повертались солдати й починали... палити цигарки - "чортову лайку".
Жовтнева революція з великими труднощами, гальмами заходилась перебудовувати село.
Є навіть у нас і безвірники. Знаемо і заводимо у себе колективні форми господарювання, маемо трактора і приміщення церкви пристосовано під сельбуд. Менше пють і цигарки палять. Хіба це не перемога.
Весняну сівбу зустрінемо наче нічого собі. Організовано тільки на одному кутку 7 супряг. Насінням будемо забезпечені. 1000 пудів зерна засипано в гамазеї. Організуемо двохденники допомоги вдовам, сирітам. Маемо вже нових два колгоспи, контрактація проходить добре.
Про с.г. податок чули, проте селяни доладу незнають які пільги дае новий закон. Треба буде нам допомогти в цій справі.
Клинці наші мають велику прощу під вишником. До цього часу не виводили добрих, хороших сортів. Оце тепер за моєю ініціативою, було організовано садове товариство. Справу поведено добре й дістали ми за це від уряду 750 карб. від уряду премії. 30 десятин овочевих дерев - наш плюс.
Куркулі, звичайно, чинять опір всім заходам нашої влади. Зокрема агітують проти очистки насіння і коллективів.

* * *

Селу нашому бракує багацько де чого, а найбыльше культурної роботи. Село темне. Попи ще мають вплив на частину населення. Де ж пак!. Маемо дві церкви три попа й тільки дві школи. Школи містяться в ограді. Вчаться діти й молитви слухають. Безвірників дуже й дуже мало. Комсомольців і партійців теж. Це хороше тло, на якому темні сили агітують. А маса прагне світла, розум - твердого, свідомого.
На наше село треба звернути увагу, допомогти ому й людьми й матеріально.
І. Б.

ps. Перечитывал статью, в нескольких местах слов не разобрать. Если у Вас получилось прочесть фотокопию и понять, сообщите.

Клинцовский народный хор. (фото, грамоты)

2012-02-06T11:18:00.000+02:00

Подготовил еще материалы про Клинцовский народный хор, продолжение первой статьи.

Диплом первой степени лауреата фестиваля 50-ти летия Великой Октябрьской революции. 1967 г.

Почетная грамота Президии Верховной Рады Украинской РСР. 1967г.

Диплом первой степени Победителю второго тура первого всесоюзного фестиваля
самодеятельного художественного творчества трудящихся. 1977 г.

Грамота лауреата областного юбилейного фестваля художественной самодеятельности,
посвященного 50-ти летию советской власти. 1967г.

Грамота за активное участие в проведении
фестиваля -творческого отчета. 1972-1973 г.

Клинцовский хор на сцене.

Клинцовский народный хор

2011-12-31T20:43:00.000+02:00

В Клинцах существовал народный хор который выступал на Конкурсе художественной самодеятельности посвященной 50-ти летию Советской власти, тогда-же Клинцовскому хору было присвоено звание НАРОДНЫЙ. Финальный концерт в городе Киев в 1967 году. Там-же и была выпущена пластинка с записью выступления нашего хора.
Пластинка сохранилась до сегодняшних дней.
Русская Ивановна в исполнении Клинцовского народного хора, солист Л.Демешко

Клинцовский народный хор

Клинці в роки Великої Вітчизняної війни

2011-12-29T11:56:00.000+02:00

Нашу область в нинішніх межах німці окупували за 9 днів. Гайровон 29 липня, а Новогеоргіевськ 6 серпня 1941 року. А звільняли с 28 вересня 1943 року по 19 березня 1944 року. Майже 7 місяців.

З початку серпня 1941 року коли біля Кіровограда почалися бої населення працювало на будівництві оборонних споруд. Жителі навколишніх сіл на конях та коровах, запряжених в підводи та гарби перевозили поранених с кіровоградських госпіталів в Долинську та Кривий Ріг степовими дорогами. «Рейс» тривав 3-5 днів, тому, що їхали в ночі. Коли клинцівські повернулися, то в Клинцях були вже німці. Німці вступили досить спокійно. Однак наші розграбували колгоспні склади, магазини. В полях було багато зібраної пшениці, то бригадир одного з колгоспів Куркін Михайло дозволив своїм колгоспникам розібрати його по дворах, що й допомогло їм вижити під час окупації. Німці дозволили відкрити церкву і відновили навчання в школі.

Восени в Клинці почали повертатись солдати, яки потрапили в полон і залишились на території України. Звільненням солдат німці хотіли завоювати прихильність місцевого населення, так повернулись офіцери : Поляков Юрій, Демешкін Даніїл, та багато інших. Разом з ними до села прийшли і багато тих, кому не було куди дітись. Приставали в прийми до жінок, одружувались на дівчатах, багато хто з них після війни повернувся до дому, а хто і залишився в Клинцях.

В село прийшов новий німецький порядок з новими правилами:

- робота в громадському дворі, так тепер називались колгоспи;

- знищення собак;

- здача радіоприймачів;

- не запалювати світло в ночі;

- не закривати вікна фіранками.

Населення було обложено податками на користь «Великої Німеччини» та. німецької армії. М’ясо, молоко, яйця, теплий одяг, подушний податок - грішми. В Клинцях була своя комендатура, комендант, перекладач, холодна, поліцейський пост, бліндаж, де жили німецькі солдати та поліцаї. Режим був доволі суворим, так поліцейський Ємельянов застрелив свого кума Полякова Герасима за порушення комендантської години. Велика кількість населення працювало на будівництві дороги Кіровоград - Кривий Ріг, мосту через річку Аджамку в районі села Покровського, це називалось. працювати по номеру". Дорога і міст існують до цього часу. Взимку охороняли та чистили цю дорогу від снігу. До речі ця дорога була огороджена с полів земляним валом для безпеки. Частина цього валу існує і зараз в районі Макове -Покровське.

Клинці були Аджамського району, тому жителі села часто бували в Аджамці. Там була створена підпільна група під керівництвом В.М. Сушка та його заступника І. А. Щірого. В Клинцях працював агрономом Медведєв Ігор Георгійович, 1920 року народження. Він був пов'язаний з підпільниками, а по скільки по ходу роботи часто бував в Аджамці, то так тримався зв’язок і розповсюджувалась інформація. Однак в травні 1942 року організація була розкрита, а її учасники арештовані, переведені в тюрму гестапо, а потім Медведєва І.Г. і Демешкіну А.В. розстріляли на Валах. Однак підпільна діяльність продовжувалась.

З Клинців мало кого забирали в Німеччину на роботу, тому що робоча сила була потрібна на будівництві дороги. Часто про облави попереджували самі поліцейські, або перекладач фольскдойче Яшка - співає веселі пісні, все добре - можна зібратись на товчку на гулянку, а сумну - сиди дома нікуди не виходь. Багато людей одружувалась в 12-13 років. Одружених в Німеччину не брали.

Ще у перші грудневі дні 1943 року, коли гітлерівці контратакували передові радянські частини, що наступали з району Знам’янки - Новой Праги, на далеких поступах до Кіровограда та навколо міста широким фронтом велися окопні роботи. Противник розраховував у короткий термін звести оборонну лінію по річці Аджамці. Гітлерівці виганяли на земляні роботи все місцеве населення з багатьох районів області. Незабаром великі населені пункти - Суботці, Аджамка, Клинці - перетворилися на потужні вузли опору, опоясані протитанковими і протипіхотними укріпленням. Було створено своєрідний вогневий щит, яким противник прикривав Кіровоград зі сходу. На підступах до міста і у самому центрі була створена міцна оборона: організована щільна система флангового і перехресного вогню, встановлені численні дротяні загороди і мінні поля.

Фронт завдавав двох ударів: один силами військ 5-ї гвардійської армії і 7-го механізованого корпусу з району західніше Знам’янки в обхід Кіровограда з північного заходу, інший силами 7-ї гвардійської та 5-ї гвардійської танкової армії з району Митрофанівка, Вершинокам’янка в обхід Кіровограда з південного заходу. Обидві ударні групи повинні були з’єднатися в районі Грузького, оточити і знищити Кіровоградське угруповання противника, а в подальшому розвивати удар у напрямку Новоукраїнка-Помічна.

Маршал І.С. Конєв у мемуарах під назвою «Записки командуючого фронтом» згадував, що Кіровоградська наступальна операція розпочалася 5 січня о 8:10 50-хвилинною артилерійською і авіаційною підготовкою, в ході якої війська встигли зробити проходи у мінних полях і в дротяних загородженнях, усунути споруджені німцями перепони. Проте як зазначав маршал, у смузі 7-ї гвардійської армії генерала Шумілова М.С. (на схід від Кіровограда під Новгородкою). Наші стрілецькі частини зіткнулися з крупними силами танків і до моменту, встановленого для вводу у бій танкової армії, не змогли прорвати оборону противника на достатню глибину. Противник, маючи у районі Аджамки і Новоандріївки сильну контрударну групу, неодноразово намагався затримати просування військ 7-ї гвардійської армії. І це йому, певною мірою, вдалося. Маршала Конєва доповнював у своїх спогадах і командуючий 5-ю гвардійською танковою армією Ротмістров. 3 початком атаки переднього краю оборони противника стрілецькі з’єднання 7-ї гвардійської армії зустріли шалений опір гітлерівців і за дві години бою просунулися всього лише до двох кілометрів. З донесень, що поступали, виходило, що ворог має в своєму розпорядженні велику кількість танків, 88-міліметрових гармат, мінометів і інших вогневих засобів, не знищених під час артилерійської підготовки. Крім того, на шляху наших військ, що наступали, були виявлені щільні мінні поля і багаторядні дротяні загородження.

6 січня радянська авіація у взаємодії з наземними військами завдала потужного бомбоштурмового удару по основних вузлах гітлерівської оборони у районах Лелеківки, Обознівки, по дорогах, що вели на Кіровоград, зокрема по залізничних ешелонах. Ефективно того дня діяли штурмовики 1-го авіакорпусу, які провели 348 бойових літако-вильотів, знищивши і пошкодивши 26 танків, 112 автомашин, подавивши вогонь п’яти батарей польової і двох зенітної артилерії. У 15 повітряних боях льотчики збили сім ворожих літаків (наші втрати складали два екіпажі).

У другій половині 6 січня 1944 року на ближні підступи до Кіровограда з південного сходу та півдня вийшли танкісти з 29-го танкового корпусу генерала Кириченко І.Ф.

На світанку 7 січня 1944 року танкові бригади 29-го корпусу при підтримці 1543-го самохідного-артилерійського та 678-го гаубичного артилерійського полків, форсувавши Сугоклею, увірвалися в місто.

Поступово до села наближався фронт. Село дуже бомбувала радянська авіація. Від бомб гинули мирні жителі і була знищена ціла вулиця. А в ночі 5 січня 1944 року у вікно до жителя Григорія Студнікова хтось обережно постукав, він вийшов у двір побачив декілька людей у білих маскхалатах. Ми - наші, ми - розвідники. Завтра тут будуть наші. День 5 січня 1944 року запам'ятався тим, що село було звільнено. Всі хто співпрацював з німцями були арештовані і вивезені з села. Відновили роботу 4 колгоспу які були в селі.

В селі почали з'являтися біженці з Кіровограду, якій сильно бомбували німці. Про це згадує Л. Смірнова, нині житель Світловодська:
Три дні тривало масове бомбування міста, вивалилась ще одна стіна, загинув дідусь Матвій Семенович Макаров. Нас перевезли на тиждень в село Клинці, де було спокійніше.

Так це було звільнення, це була радість, але не Перемога.

Зразу після звільнення всіх чоловіків призивного віку, не дивлячись ні на які обставини зібрали в війська. Близько 400 чоловік на чолі з офіцерами Поляковим і Демешкіним відправили в Аджамку, а потім до Новопражського військкомату. Там односельці розсіялись по військовим частинам - офіцерів в штрафбат, а рядових - куди потрібно. Дуже багато були розподілені в військові частини, які поріділі в боях під Федорівкої, Іванівкої, Безводнім Кіровоградського району. Частина там і похована, а других перевозили дружини та рідні до дому в Клинці. Гинули цілими сім’ями : Карєв Єгор Леонтійович, Родіон Леонтьевич; Лепшеєв Костянтин Гаврилович, Федір Гаврилович; Аулін Василь Євдокимович, Яків Євдокимович, Дмитро Тихонович, Федот Тихонович, Іван Степанович, Микола Степанович ; Гречушкин Григорій Іванович, Микола Іванович, Федір Іванович; Потєєв Андрій Родіонович, Гаврило Родіонович, Савелій Родіонович. Могили їх розкидані по всій Європі.

В боях за Будапешт загинув Потєєв Андрій Родіонович 1905 р.н., рядовий, похований на військовому кладовищі в Угорщині. Тільки через 35 років його син Віктор (який був в туристичній поїздці в Угорщині) і внук Сергій, який проходив військову службу в цій країни, змогли побувати на могилі батька та діда.

Не всі повернулись до дому до дітей. Ті хто вцілів і вистояв принесли до свої Батьківщини Перемогу ! А дехто і своє особисте щастя знайшли. Так наприклад, визволитель села Галутвін В. після демобілізації приїхав в Клинці і одружився на місцевої дівчині, яка прийшлась йому до душі.

Після звільнення села тут знаходились 2 військо-польові госпіталі. В 60 роки могили померлих від ран було перенесено до центру села та був збудований пам’ятник. А потім було збудовано пам’ятники - «Воїну-визволителю» і «Скорботній матері», названа вулиця Перемоги.

Війна, ще довго нагадувала про себе. Дуже часто діти знаходили боєприпаси і підривались на них. Так від вибуху мін в 1953 роках загинуло 5 дітей, при чому 2 рідних брати Забеділіних.

А в 1989 р на вулиці Колгоспній під час будівництва водогону на глибині 4 метра знайдено авіабомбу, яка не розірвалась, її ліквідували сапери.

На наше щастя ми зараз маємо ще декілька живих учасників війни та бойових дій. Однак здоров’я їх бажає бути краще.

В селі є музей (находиться в школі), де зібрані матеріали та фотографії учасників Великої Вітчизняної Війни.

Книга Памяти (список погибших)

2011-12-26T13:53:00.001+02:00

КЛИНЦОВСКИЙ СЕЛЬСКИЙ СОВЕТ НАРОДНЫХ ДЕПУТАТОВ

АКОЛИШНЫЙ Влас Григорьевич, 1901 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1941 г. Похоронен в г. Кировограде.

АКОЛИШНЫЙ Степан Никифорович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

АНДРИЯШЕВСКИЙ Петр Григорьевич, с. Клинцы, русский. Рядовой. У мер от ран 26 апреля 1944 г. Похоронен в с. Беделине, обл. Бая-Маре, Румыния.

АУЛИН Алексей Андреевич, г. р., с. Клинцы, русский, Рядовой. Погиб в бою.

АУЛИН Василий Евдокимович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 9 марта 1944 г.

АУЛИН Василий Иванович, 1916 г. р., с, Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 23 июня 1944 г.

АУЛИН Василий Павлович, 1917 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 1944 г. Похоронен в с. Федоровке.

АУЛИН Дмитрий Тихонович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1945 г. Похоронен на воинском кладбище в г. Будапеште, Венгрия.

АУЛИН Иван Степанович, 1892 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 3 января 1944 г, Похоронен в с. Николаевке.

АУЛИН Иван Федорович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г.

АУЛИН Константин Гаврилович, 1903 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 29 декабря 1944 г. Похоронен в г. Кинаре, Венгрия.

АУЛИН Максим Васильевич, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 11 марта 1945 г.

АУЛИН Николай Степанович, 1921 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой, Пропал без вести 25 апреля 1944 г.

АУЛИН Семен Трофимович, 1926 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 24 апреля 1945 г. Похоронен в с. Запциге, Германия.

АУЛИН Трофим Ефимович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

АУЛИН Федот Тихонович, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Погиб в бою 28 октября 1941 г. Похоронен в с. Мети Новгородской обл., Россия.

АУЛИН Яков Евдокимович, 1898 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб а бою 4 февраля 1945 г. Похоронен на воинском кладбище в г. Инстенбурге Калининградской обл., Россия.

АУЛИН Яков Ильич, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 13 февраля 1944 г. Похоронен в с. Квитки Корсунь-Шевченковского р-на Черкасской обл.

БАРКОВ Федор Егорович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Мл. Сержант. Погиб в бою 1 октября 1944 г. Похоронен в с. Шарпотаке Автономной Венгерской обл., Румыния.

БЕЛИК Николай Романович, с. Клинцы, русский. Старшина. Умер от ран 15 ноября 1944 г. Похоронен на братском кладбище в с. Дырди, обл. Пешт, Венгрия.

БЕЛОВ Платон Никифорович, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 3 мая 1944 г. Похоронен в с. Херменеште, Румыния.

БИРЮКОВ Антон Александрович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Мл. лейтенант. Пропал без вести 18 декабря 1942 г.

БОБЫЛЕВ Василий Денисович, 1915 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 6 апреля 1943 г.

БОГАЧЕВ Леонид Васильевич, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 24 октября 1943 г.

БОГАЧЕВ Семен Филиппович, с. Клинцы, русский. Сержант. Умер от ран 28 июня 1944 г. Похоронен в с. Строкоция Пултовского уезда Варшавского воеводства, Польша.

БУДНИКОВ Максим Антонович, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 5 апреля 1944 г. Похоронен в с. Мацкулы Одесской обл.

БУДНИКОВ Яков Степанович, 1905 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

БУРМИСТРОВ Никита Максимович, 1915 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бею.

БУРМИСТРОВ Федор Емельянович, 1905 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 25 апреля 1944 г.

БУРМИСТРОВ Федор Демьянович, 1903 г. р., с. Клинцы, русский. Мл. сержант. Погиб в бою 20 сентября 1944 г. Похоронен в Венгрии.

ВИНОГРАДОВ Андрей Кузьмич, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в марте 1944 г.

ВЛАСОВ Николай Андреевич, 19/0 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 12 марта 1944 г. Похоронен на кладбище в с. Клинцах.

ГАМАЮНОВ Иван Артемьевич, 1920 г. р., с. Клинцы, украинец, рабочий. Ст. лейтенант. Погиб в бою 15 сентября 1943 г. Похоронен в с. Богодилово Ельнинского р-на Смоленской обл., Россия.

ГОЛУБИЦКИЙ Иван Андреевич, 1898 Г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 9 марта 1944 г. Похоронен в г. Кировограде.

ГОЛУБИЦК ИЙ Иван Кузьмич, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 6 сентября 1944 г. Похоронен в с. Ойтозе Автономной Венгерской обл., Румыния.

ГОЛУБИЦКИЙ Константин Андреевич, 1906 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в февраля 1944 г.

ГОЛУБОВ Сергей Савельевич, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1941 г. Похоронен в г. Житомире.

ГОНЧАРЕНКО Назар Иванович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. погиб в бою.

ГОРБУНОВ Александр Лаврентьевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 9 апреля 1945 г. Похоронен в г. Вене, Австрия,

ГОРБУНОВ Алексей Андреевич, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 2 октября 1944 г. Похоронен в г. Мако, Венгрия.

ГОРБУНОВ Влас Иванович, 1915 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 11 февраля 1942 г. Похоронен в с. Червоном Смоленской обл., Россия.

ГОРБУНОВ Григорий Семенович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 4 апреля 1944 г. Похоронен в с. Чебарки Одесской обл.

ГОРБУНОВ Иван Никифоровнч, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 16 июля 1944 г. Похоронен в Волынской обл.

ГОРБУНОВ Михаил Абрамович, 1921 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 2 февраля 1943 г. Похоронен в г. Керчи, Республика Крым.

ГОРБУНОВ Трофим Климович, 1908 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Рыбчино Новгородковского р-на.

ГОРБУНОВА Евдокия Яковлевна, 1926 г. р., с. Клинцы, русская. Рядовая. Погибла в бою.

ГОРИН Алексей Михайлович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ГОРНОСТАЕВ Даниил Пахомович, 1921 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой, Погиб в бою в мае 1944 г. Похоронен в с. Федоровке,

ГОРНОСТАЕВ Иван Константинович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 23 марта 1945 г. Похоронен в с. Балатоне, Венгрия.

ГОРНОСТАЕВ Петр Прокофьевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в июне 1944 г.

ГОРНОСТАЕВ Степан Константинович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 13 сентября 1944 г.

ГОРНОСТАЙ Геннадий Кузьмич, 1909 г. р. с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 14 апреля 1944 г.

ГРЕБЕНЧУК Александр Иванович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Призван в 1941 г. Погиб в бою в 1942 г.

ГРЕБЕНЮК Александр Иванович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 9 марта 1944 г. Похоронен в с. Крупском.

ГРЕЧКИН Петр Ефимович, 1897 г. р., с. Клинцы, украинец. Рядовой. Погиб в бою 14 июля 1944 г. Похоронен в с. Карнеле-Капрей, Румыния.

ГРИЧУШКИН Алексей Сысоевич, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 23 января 1944 г. Похоронен в с. Суслово Компанеевского р-на.

ГРИЧУШКИН Григорий Иванович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 23 июля 1944 г. Похоронен в с. Долбизне Брестской обл., Беларусь.

ГРИЧУШКИН Николай Иванович, 1906 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 12 марта 1944 г. Похоронен в п. Константиновке Новоукраинского р-на,

ГРИЧУШКИН Федор Иванович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 9 октября 1944 г.

ГРИШИН Федор Иванович, 1898 г. р., с. Клинцы, украинец. Рядовой. Пропал без вести в октябре 1944 г.

ГУБАНОВ Алексей Степанович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ГУБАНОВ Василий Федорович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 13 октября 1944 г. Похоронен в с. Виленнике, Чехо-Словакия.

ГУБАНОВ Дмитрий Александрович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Ст. сержант. Пропал без вести в январе 1945 г.

ГУБАНОВ Жорж Иванович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 14 марта 1945 г. Похоронен в Польше.

ГУБАНОВ Назар Иванович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ДЕГТЯРЕВ Степан Демидович, 1898 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ДЕМЕШКИН Авраам Васильевич, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 25 мая 1941 г. Похоронен в с. Воскане, Румыния.

ДЕМЕШКИН Григорий Петрович, 1926 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 4 августа 1944 г. Похоронен в с. Марьянполе Радомского уезда Келецкого воеводства, Польша.

ДЕМЕШКИН Тимофей Федорович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Мл. сержант. Погиб в бою 14 января 1945 г. Похоронен в с. Об- рембеке Катовицкого воеводства, Польша.

ДЕМЕШКИНА Анна Герасимовна, 1927 г. р., с. Клинцы, русская. Участница подпольно-диверсионной организации. Расстреляна в 1942 г. Похоронена в г. Кировограде.

ДЕМЕШКО Михаил Максимович, 1914 г. р., с, Клинцы, украинец. Сержант. Погиб в бою 26 октября 1944 г. Похоронен в Венгрии.

ДЕМИДОВ Сергей Афанасьевич, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 22 января 1945 г. Похоронен в с. Годковке Ольнушского уезда Келецкого воеводства, Польша.

ДЕМЬЯНОВ Григорий Логвинович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 23 января 1944 г. Похоронен на кладбище в г. Армавире Краснодарского края, Россия.

ДМИТРОВ Василий Алексеевич, 1909 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 10 марта 1944 г. Похоронен в с. Крупском.

ДМИТРОВ Клим Никонович, 1909 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г.

ДМИТРОВ Матвей Иванович, 1905 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 19 февраля 1944 г. Похоронен в г. Звениго- родке Черкасской обл.

ДОНЦОВ Алексей Ананьевич, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 18 июня 1944 г.

ДОНЦОВ Максим Савельевичу 1909 г. р., с. Клинцы, русский. Погиб в бою. Похоронен в г. Кировограде.

ЕМЕЛЬЯНОВ Кузьма Захарович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 17 апреля 1945 г. Похоронен в с. Моренгассе, Верхняя Силезия, Польша.

ЕМЕЛЬЯНОВ Семен Дмитриевич, 1899 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 18 сентября 1944 г.

ЕМЕЛЬЯНОВ Сидор Иванович, с. Клинцы, украинец. Рядовой. Умер от ран 12 ноября 1943 г. Похоронен в с. Новой Осиповке, Панфиловского р-на, Казахстан.

ЖАРКОВ Михаил Дмитриевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в октябре 1941 г.

ЖЕЛУДКО Петр Исаевич, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 10 сентября 1942 г.

ЖУЛИН Яков Ильич, с Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 13 февраля 1944 г. Похоронен в с. Квитки Корсунь-Шевченковского р-на Черкасской обл.

ЗАБЕДИЛИН Иван Степанович, 1916 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ЗАБЕДИЛИН Кузьма Евсеевич, 1897 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 14 марта 1943 г. Похоронен в Краснозоренском р-не Орловской обл., Россия.

ЗАБЕДИЛИН Леонид Лазаревич, 1925 г. р., с, Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1945 г.

ЗАБЕДИЛИН Семен Васильевич, 1901 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 20 апреля 1945 г. Похоронен в г. Ниски, Германия.

ЗАБЕДИЛИН Семен Ильич, 1901 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в сентябре 1941 г.

ЗАБЕДИЛИН Тарас Иванович, 1908 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 11 апреля 1944 г. Похоронен в Теленештском р-не, Молдова.

ЗАЙЦЕВ Андрей Ильич, 1921 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в сентябре 1941 г.

ЗАЙЦЕВ Иван Максимович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 11 марта 1944 г. Похоронен в Кировоградской обл.

ЗАЙЦЕВ Михаил Иванович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 18 февраля 1942 г. Похоронен в с. Замошье Ленинградской обл., Россия.

ЗАЙЦЕВ Николай Петрович, 1917 г. р., с. Клинцы, украинец, рабочий. Мл. лейтенант. Умер от ран 11 марта 1944 г. Похоронен в с. Ставидле Александровского р-на.

ЗАЙЦЕВ Сергей Егорович, 1915 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 22 февраля 1945 г. Похоронен на кладбище Героев в г. Тимишоаре, Румыния.

ЗАЙЦЕВ Федор Васильевич, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ЗАЙЦЕВ Федор Егорович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. У мер от ран 26 февраля 1942 г.

ЗАРИВНЫЙ Федор Кузьмич, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 10 января .1945 г. Похоронен в с. Борте, Венгрия.

ЗАХАРОВ Семен Ефимович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 23 января 1944 г. Похоронен на кладбище в г. Армавире Краснодарского края, Россия.

ЗИМАРЕВ Степан Иванович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 8 января 1944 г. Похоронен на кладбище в с. Измайлов ке Александрийского р-на.

ЗУБАРЕВ Петр Терентьевич, 1898 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Погиб в бою 5 апреля 1944 г. Похоронен в с. Коронове Бравичского р-на, Молдова.

ЗУБЕРЕВ Иван Ульянович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 2 августа 1944 г. Похоронен в с. Моркуны, Литва.

ЗУБЕРЕВ Петр Терентьевич, 1914 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник, Рядовой. Погиб в бою 5 апреля 1944 г. Похоронен в с. Корново Вравичского р-на, Молдова.

КАЖАНОВ Андрей Изотович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КАЖАНОВ Иван Степанович, 1908 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в октябре 1941 г.

КАЖАНОВ Михаил Акимович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КАЛМЫКОВ Борис Антипович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 24 июля 1944 г. Похоронен в с. Долбинке Брестской обл., Беларусь.

КАЛМЫКОВ Степан Дмитриевич, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г.

КАРЕВ Аникей Ильич, 1910 г. р., с- Клинцы, русский, рабочий. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1942 г.

КАРЕВ Дмитрий Федорович, 1910 г. р.г с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КАРЕВ Егор Леонтьевич, 1900 г« р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 марта 1944 г. Похоронен в с. Безводнем.

КАРЕВ Михаил Панкратьевич, 1908 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в марте 1944 г.

КАРЕВ Родион Леонтьевич, 1910 Г< р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Клинцах.

КАРЕВ Федор Ильич, 1901 г. р., с- Клинцы, русский. Рядовой. По- Гиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Клинцах.

КОВАЛЕВ Филипп Филиппович 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1942 г. Похоронен в с. Дубровке Брянской обл., Россия.

КОДЕНБЕРГ Хаим-лев Гиаевич, 1904 г. р., с. Клинцы. Ефрейтор. Погиб в бою 2 октября 1943 г. Похоронен в с. Гнедине Бориспольского р-на Киевской обл.

КОЛМЫКОВ Борис Антонович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский, рабочий. Рядовой. Погиб в бою 24 июля 1944 г. Похоронен в с. Долбизне Брестской обл., Беларусь.

КОПЕНКИН Пахом Спиридонович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОРОБОВ Александр Борисович, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в июне 1941 г. Похоронен в г. Житомире.

КОРОБОВ Иван Иларионович, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в июле 1944 г.

КОРОБОВ Михаил Петрович, 1913 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Пропал без вести в январе 1942 г.

КОРОЛЕВ Андрей Петрович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 9 октября 1944 г. Похоронен в г. Клуже, Автономная Венгерская обл., Румыния.

КОРОПЧЕНКО Иван Михайлович, 1902 г. р., с. Клинцы, украинец, колхозник. Рядовой. Умер от ран 6 апреля 1944 г.

КОРОТКОВ Порфирий Андреевич, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОРОТКОВ Тимофей Максимович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский Рядовой. Пропал без вести в апреле 1945 г.

КОРЧЕБНЫИ Борис Кузьмич г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1941 г

КОРЧЕБНЫИ Ефим Андреевич 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовей. Умер от ран 1 октября

г. Похоронен на кладбище в г. Рославле Смоленской обл., Россия.

КОРЧЕБНЫЙ Иван Кузьмич, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОРЧЕБНЫЙ Кузьма Федорович, 1907 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в августе 1942 г. Похоронен в г. Волгограде, Россия.

КОРЧЕБНЫЙ Макар Иванович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Ст. сержант. Погиб в бою 30 августа

г. Похоронен в п. Валя-Узулуй, Румыния.

КОРЧЕБНЫЙ Прокоп Иванович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 12 марта 1944 г. Похоронен в братской могиле в с. Новоселках Голованевского р-на.

КОРЧЕБНЫЙ Степан Петрович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОРЧЕБНЫЙ Степан Федорович, 1921 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОТОВ Игнат Иванович, 1896 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 26 апреля 1944 г. Похоронен в с. Райки Великомихайловского р-на Одесской обл.

КОТОВ Петр Логвинович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

КОТОВ Петр Михайлович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОТОВ Тимофей Иванович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КОТОВ Федор Тимофеевич, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

КРАВЦОВ Алексей Васильевич, 1907 г. р., с. Клинцы, русский. Ефрейтор. Умер от ран 27 августа 1944 г. Похоронен в с. Калыбаевке Леовского р-на, Молдова.

КРАВЦОВ Алексей Калистратович, 1916 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в декабре 1941 г.

КРАВЦОВ Иван Васильевич, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 28 августа 1944 г. Похоронен в г. Ныо, Эстония.

КУКЛОВ Наум Васильевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 7 сентября 1941 г. Похоронен в пгт Андреаполе Тверской обл., Россия.

КУЛИКОВ Константин Созонович, 1896 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 22 октября 1944 г. Похоронен в с. Швиогелене Калининградской обл., Россия.

КУРКИН Иван Иванович, 1905 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в марте 1944 г. Похоронен в г. Малой Виске.

КУРЛОВ Агапий Агапиевич, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КУРЛОВ Даниил Власович, 1902 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Погиб в бою 6 июля 1944 г. Похоронен в с. Бейчений, Румыния.

КУРЛОВ Макей Агапович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 15 марта 1944 г. Похоронен в г. Александрии.

КУРЛОВ Тимофей Власович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КУШНЕРОВ Андрей Семенович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1945 г. Похоронен в г. Братиславе, Словакия.

КУШНЕРОВ Николай Егорович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 23 октября 1944 г. Похоронен в Венгрии.

КУШНЕРОВ Петр Федорович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

КУШНЕРОВ Софрон Сидорович, 1891 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

КУШНИРОВ Яков Иванович, 1926 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 4 августа 1944 г. Похоронен в с. Магнушеве, Польша.

ЛАНЕЦКИЙ Андрей Селиверстович, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 25 октября 1944 г. Похоронен на гражданском кладбище в г. Терек-Сент- Миклош, Венгрия.

ЛЕПШЕЕВ Афанасий Леонтьевич, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Мигаи Великомихайловского р-на Одесской обл.

ЛЕПШЕЕВ Иван Карлович, 1901 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Пропал без вести в январе 1944 г.

ЛЕПШЕЕВ Константин Гаврилович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ЛЕПШЕЕВ Федор Гаврилович, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 10 октября 1944 г. Похоронен в г. Карацаке, Венгрия.

ЛИТОВЧЕНКО Андрей Арсеньевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Мл, сержант. Пропал без вести 7 июля 1941 г.

ЛУКИН Василий Павлович, 1917 г, р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 10 августа 1941 г.

МАЛОМУЖ Степан Константинович, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

МЕДВЕДЕВ Игорь Георгиевич, 1920 г. р., с. Николаевка, Вейделевский р-н, Белгородская обл., русский. Боец партизанского отряда, Расстрелян в 1943 г. Похоронен в г. Кировограде.

МЕЛЮЩЕНКО Владимир Федосеевич, 1905 г. р., с. Клинцы, украинец, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 9 марта 1944 г. Похоронен в с. Ивановке.

МЕЛЮЩЕНКО Иван Лукич, 1924 г. р., с. Клинцы, украинец. Рядовой, Пропал без вести в 1944 г,

МЕЛЮЩЕНКО Макар Григорьевич, 1910 г. р., с. Клинцы, украинец, колхозник. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

МЕЛЮЩЕНКО Михаил Петрович, 1921 г. р., с. Клинцы, украинец, колхозник. Гв. рядовой. Погиб в бою 25 марта 1944 г. Похоронен в с. Мигия Первомайского р-на Николаевской обл.

МИГУРИН Михаил Иларионовнч, 1916 г. р., с. Клинцы, русский, Рядовой. Погиб в бою в марте 1944 г. Похоронен в г. Малой Виске.

МИГУРИН Степан Макарович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой, Погиб в бою 26 декабря 1944 г. Похоронен в с. Леткеше, Венгрия.

МИНИН Николай Дмитриевич, с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 20 января 1945 г

ОЛЕЙНИКОВ Филипп Давидович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 18 января 1945 г. Похоронен в с. Клаин-Пуснери Калининградской обл., Россия.

ОРЕХОВ Дмитрий Федорович, 1898 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 ноября 1944 г. Похоронен в с. Багро, Венгрия.

ПАСТУХОВ Василий Яковлевич, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Пропал без вести 28 марта 1945 г.

ПАСТУХОВ Григорий Яковлевич, 1916 г. р,, с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в июле 1941 г.

ПАСТУХОВ Николай Яковлевич, 1916 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 апреля 1944 г. Похоронен в с. Доброполе Бучачского р-на Тернопольской обл.

ПЛАТНОВ Сергей Васильевич, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Рыбчино Новгородковского р-на.

ПЛАТОНОВ Сергей Васильевич, 1917 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г.

ПЛОТНИКОВ Антон Леонтьевич, 1917 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ПЛОТНИКОВ Иван Петрович, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 21 июня 1942 г.

ПЛОТНИКОВ Федор Кондратьевич, 1904 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 29 сентября 1944 г. Похоронен в п. Кебете Автономной Венгерской обл.. Румыния.

ПОДКОЛЗИН Андрей Поликарпович, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 18 февраля 1945 г. Похоронен в Германии.

ПОДКОЛЗИН Иван Семенович, 1905 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ПОДКОЛЗИН Иван Федорович, 1899 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 12 февраля 1944 г. Похоронен в Петровском р-не,

ПОДКОЛЗИН Савелий Михайлович, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 25 февраля 1944 г. Похоронен на кладбище в с. Клинцах.

ПОЗЫГУН Антон Еремеевич, 1901 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 14 марта 1944 г. Похоронен в с. Анновке Новоукраинского р-на.

ПОЛЯКОВ Андрей Николаевич, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ПОЛЯКОВ Василий Петрович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Ефрейтор. Погиб в бою 3 февраля 1945 г. Похоронен в Польше.

ПОЛЯКОВ Герасим Григорьевич, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

ПОЛЯКОВ Григорий Акимович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 25 июля 1944 г. Похоронен в с. Соколовке Сокальского р-на Львовский обл..

ПОЛЯКОВ Петр Егорович, 1917 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 22 марта 1944 г. Похоронен в с. Белино Балтского р-на Одесской обл.

ПОЛЯКОВ Сергей Лазаревич, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Ст. лейтенант. Содействующий партизанскому и подпольному движению. Расстрелян в 1942 г. Похоронен в г. Кировограде.

ПОЛЯКОВ Яков Васильевич, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 24 мая 1944 г.

ПОТЕЕВ А ним Гаврилович, 1916 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г.

ПОТЕЕВ Андрей Родионович, 1906 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 4 февраля 1945 г. Похоронен на воинском кладбище в г. Будапеште, Венгрия.

ПОТЕЕВ Василий Иванович, 1926 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 августа 1944 г. Похоронен в с. Студзянке, Польша.

ПОТЕЕВ Гавриил Родионович, 1909 г. р., с. Клинцы, украинец. Рядовой. Пропал без вести в 1945 г.

ПОТЕЕВ Савелий Родионович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1941 г.

РАЗИНКИН Федор Александрович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 24 апреля 1944 г.

РЕБРОВ Иван, 1909 г. р. с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в лагере для военнопленных 1 мая 1944 г. Похоронен в г. Зантбостеле, Германия.

РЕШЕТНИКОВ Андрей Петрович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

РУДЕНКО Григорий Архипович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

РУДЕНКО Лазар Федорович, с. Клинцы, украинец. Рядовой. Погиб в бою 2 февраля 1945 г. Похоронен в с. Одерфельде, Германия.

РУДЕНКО Максим Дмитриевич, 1915 г. р., с. Клинцы, украинец, Рядовой. Погиб в бою 10 марта 1945 г. Похоронен в г. Хатване, Венгрия.

РУДЕНКО Петр Павлович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

РУДЕНКО Платон Иванович, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г,

РУСИН Василий Иванович, 1910 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 19 августа 1944 г. Похоронен в с. Уланки, Польша.

СЕЛИН Иван Федорович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. У мер от ран 19 октября 1944 г. Похоронен в г, Терексентмиклаше, Венгрия.,

СЕМИДЕТНЫЙ Иван Дмитриевич, 1914 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 11 февраля 1944 г. Похоронен в с. Поповке Городищенского р-на Черкасской обл.

СЕМИДЕТНЫЙ Иван Спиридонов 1904 г. р, с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 3 мая 1944 г. Похоронен в г. Херменеште, Румыния.

СИБИРЦЕВ Макар Васильевич, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

СИБИРЦЕВ Степан Васильевич, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

СИГОВ Исаак Максимович, 1917 г. р., с. Клинцы, русский. Ст. Сержант. Погиб в бою 12 декабря

г. Похоронен в с. Чепевке Новгородковского р-на.

СИДОРОВ Дмитрий Иванович, 1921 г. р., с. Клинцы, русский, рабочий. Мл. лейтенант. Погиб в бою 1 февраля 1944 г. Похоронен в с. Алушкове Псковской обл., Россия.

СИЧЕВ Яков Иванович, 1903 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 9 марта 1944 г. Похоронен в г. Кировограде.

СИЧОВ Петр Кириллович, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести 18 августа 1941 г.

СМОЛЯНСКИЙ Аким Лазаревич, 1900 г. р., с, Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 14 марта

г. Похоронен в с. Захаровке Новоукраинского р-на.

СМОЛЯНСКИЙ Стефан Иосифович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 13 февраля 1944 г. Похоронен в с. Квитки Корсунь-Шевченковского р-на Черкасской обл.

СТЕПАНОВ Иван Никифорович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

СТЕПАНОВ Пахом Никифорович, г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой, Пропал без вести в 1944 г,

СТЕПАНОВ Петр Гаврилович, 1900 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

СТОРОЖЕНКО Михаил Захарович, 1904 г. р., с. Клинцы, украинец. Рядовой. Погиб в бою 7 ноября 1944 г. Похоронен в с. Рожа, Венгрия.

СТУДНИКОВ Василий Никифорович, 1924 г. р., с. Клинцы, русский. Мл. сержант. Погиб в бою 16 апреля 1945 г. Похоронен в с. Лопдестоле, Австрия.

СТУДНИКОВ Константин Дмитриевич, 1902 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

СТУДНИКОВ Сергей Никифорович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в 1944 г.

СТУДНИКОВ Степан Николаевич, 1911 г, р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою.

СУХОРУКОВ Василий Павлович, с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в январе 1942 г.

СУХОРУКОВ Иван Иванович, 1907 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 16 декабря 1944 г. Похоронен в Венгрии.

СУХОРУКОВ Иларион Иванович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 11 октября 1944 г. Похоронен в Венгрии.

СУХОРУКОВ Иван Филиппович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Умер от ран 5 июля 1945 г. Похоронен в г. Познани, Польша.

СУХОРУКОВ Семен Федорович, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 8 октября 1944 г. Похоронен в с. Дзержине Варшавского воеводства, Польша.

ТАРАПИН Михаил Иванович, 1917 г. р., с. Клицы, русский. Рядовой. Погиб в бою 21 октября1944 г. Похоронен в г. Мезетуре, Венгрия.

ТРУВЧИНИНОВ Михаил Федорович, 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в июле 1944 г.

УНТИЛОВ Василий Андреевич, 1920 г. р., с. Клинцы, русский, рабочий. Г в. ст. сержант. Погиб в бою 9 января 1943 г. Похоронен на х. Кастыргном Николаевского р-на Ростовской обл., Россия.

ХРАМЧЕНКО Андрей Иванович, 1907 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Умер от ран 12 марта 1944 г. Похоронен в г. Кировограде.

ХРАМЧЕНКО Василий Иванович, 1914 г. р., с. Клинцы, русский, Сержант. Погиб в бою 13 марта 1945 г. Похоронен на кладбище в с, Вертешкозьме, Венгрия.

ЧЕКМАРЕВ Сидор Самсонович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 9 января 1945 г. Похоронен на воинском кладбище в г. Будапеште, Венгрия.

ЧЕРНОВ Василий Александрович, 1912 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 22 января 1945 г. Похоронен в с. Мочке, Чехо-Словакия.

ЧЕРНОВ Иван Андреевич, 1920 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в марте 1944 г.

ЧЕРНОВ Иван Петрович, 1902 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою в 1944 г. Похоронен в с. Клинцах.

ЧЕРНОВ Степан Устинович, 1904 г. р., с. Клинцы, русский. Погиб в бою в 1941 г.

ЧУЛКОВ Федор Васильевич, 1912 г. р., с. Клинцы, русский, колхозник. Рядовой. Погиб в бою 4 января 1944 г.

ЧУЛКОВ Яков Петрович, 1911 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. У мер от болезни 21 марта 1945 г. Похоронен в Польше.

Шарков Василий Тихонович 1923 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 3 мая 1944 г. Похоронен в с. Васканге, Румыния.

ШАРКОВ Владимир Тихонович, 1919 г. р., с. Клинцы, русский. Ст. сержант. Пропал без вести в сентябре 1944 г.

ШАРКОВ Михаил Дмитриевич, 1913 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в сентябре 1941 г.

ЩЕРБАКОВ Ефим Васильевич, 1925 г. р., с. Клинцы, русский. Сержант. Погиб в бою 18 сентября1944 г. Похоронен в с. Вильчиковцы Круженицкого уезда, Польша.

ЩЕРБАКОВ Степан Абрамович, 1922 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Погиб в бою 25 февраля 1944 г. Похоронен в с. Новофедоровке Новгородковского р-на.

ЯХОНТОВ Василий Федорович, 1904 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой. Пропал без вести в апреле 1944 г.

ЯХОНТОВ Федор Иванович, 1918 г. р., с. Клинцы, русский. Рядовой, Погиб в бою.

Книга памяти (Кировоградский район)

2011-12-26T13:50:00.002+02:00

Кировоградский район расположен в центральной части области, площадь его 1544,8 кв. км. Накануне Великой Отечественной войны он специализировался на выращивании зерновых культур.

После сообщения о нападении фашистов на нашу страну, трудящиеся района собирались на многолюдные митинги. В своих выступлениях они высказывали готовность до последнего дыхания защищать Родину. В июле 1941 года колхозники, работая круглосуточно, стремились собрать урожай и отправить в тыл, эвакуировалась на восток техника МТС и скот совхозов и колхозов. В первые месяцы мобилизации в районе призвали в ряды Красной Армии свыше 6500 человек. В с. Бережинке для борьбы с вражескими диверсантами были созданы группы содействия истребительным батальонам.

В начале августа 1941 года фашисты заняли западные села района и подошли к Кировограду. Разгорелись бои возле с. Лелековки на западной окраине райцентра. Гарнизон Кировограда в то время состоял из 79-го Измаильского пограничного отряда, которым командовал подполковник С. Г. Грачев.

4 августа под г. Кировоградом начался бой. Под прикрытием пулеметного огня пограничники несколько раз бросались в атаку. В ночь на 5 августа 1941 года последние защитники оставили областной центр и отступили с боями на Новгородку—Кривой Рог.

Два года и пять месяцев с 5 августа 1941 года район находился под немецко-фашистской оккупацией. Уже с первых дней гитлеровские головорезы начали массовое уничтожение советских людей. Они убивали мирных граждан под разными предлогами: как принадлежащих к советско-партийному активу, за связь с партизанами, часто без всяких обвинений. В с. Аджамке во время оккупации фашисты по-зверски замучили 49 человек, 872 юношей и девушек насильно отправили на каторгу в Германию, а из с. Бережинка свыше 50 человек. Введенный ими «новый порядок» мало чем отличался от режима концентрационного лагеря. Директива райуправления старосте с. Высокие Байраки от 30 апреля 1942 года требовала, чтобы рабочий день крестьян начинался на заре и кончался после заката солнца. За невыход на работу жестоко наказывали — от 25 до 30 розг или шомполов.

В ответ на зверства фашистов в районе действовали подпольные группы в Аджамке и Федоровке. В январе 1942 года аджамские и гаивские подпольщики объединились в Аджамскую подпольно-диверсионную группу, командиром которой стал В. М. Сушко. Подпольщики вели агитационную работу среди населения, распространяли антифашистские листовки, организовывали саботаж общественных работ и другое. В мае 1942 года Аджамскую подпольно-диверсионную группу раскрыли фашисты. Всех ее участников арестовали и расстреляли.

Освобождение района началось в январе 1944 года, 5 января части 9-й воздушно-десантной гвардейской дивизии 5-й гвардейской армии и части 6-й дивизии 7-й гвардейской армии 2-го Украинского фронта освободили Аджамку от немецко-фашистских оккупантов. 7 января 1944 года части 297-й стрелковой дивизии во взаимодействии с 50-й и 303-й стрелковыми дивизиями 2-го Украинского фронта освободили Бережинку. Села Крупское, Владимировка, расположенные на северо-западе от райцентра, еще два месяца находились в зоне ожесточенных боев.

После освобождения района от немецко-фашистских оккупантов селение приступило к восстановлению народного хозяйства, которое было разрушено и разграблено гитлеровцами. Полностью были уничтожены 3 машинно-тракторные станции, все животноводческие помещения, общественные здания колхозов и совхозов, больницы, школы, клубы, магазины, сожжены были многие дома колхозников, только в с. Аджамке их было уничтожено 453. Комиссией по расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков установлено убытков на сумму 14 миллионов рублей в довоенных ценах.

За проявленный героизм на фронтах Великой Отечественной войны 2017 человек района были награждены орденами и медалями, а ст. лейтенанту Ф. И. Говорову, мл. лейтенанту Н. Е. Литвинову, мл. лейтенанту И. А. Маринскому, майору Г. А. Тарану присвоено звание Героя Советского Союза, Кавалером ордена Славы трех ступеней стал Н. И. Жосан.

Большой ценой досталась победа жителям Кировоградского района. Но вернулись домой 5184 человека. В населенных пунктах района сооружено 41 памятник и 27 обелисков вечной Славы воинам-освободителям и односельчанам, которые погибли в боях с немецко-фашистскими захватчиками.

В подготовке документов Кировоградской районной Книги памяти принимали участие общественные организации, школьники, ветераны войны и труда, учителя, работники военкомата, архивов, музеев боевой Славы района и области.

Следует отметить активную поисковую работу ученических отрядов Владимирской и Грузской средних школ по установлению имен погибших, а также пропавших без вести советских воинов. Ими установлено и увековечено более 2500 человек, ранее числившихся пропавшими без вести. Все они занесены в районную Книгу памяти.

Горняки

2011-12-21T12:10:00.003+02:00

В селе Клинцы находилась артель по производству добыче камня песчаника. Из этого камня изготавливали жернова для мельниц и каменные корыта.

Просмотреть Исторические названия окрестностей с. Клинцы на карте большего размера

До нынешних времен сохранились каменные корыта возле колодцев. Жернова сохранились к сожалению без мельниц :-)

Фото сохранившихся изделий

Жернова - парный каменный круг, использующийся вветряных и водяных мельницах, и служащий для перемалывания в муку пшеницы и других зёрен.

Жернова используются парно. Нижний жёрнов устанавливается стационарно. Верхний жёрнов, он же бегун, — подвижный, и именно он производит непосредственное перемалывание. Подвижный жёрнов приводится в движение от ведущего вала, вращающегося под действием основного механизма мельницы (использующего энергию ветра или воды). Рельефный рисунок повторяется на каждом из двух жерновов, таким образом обеспечивая эффект «ножниц» при размалывании зёрен.

Жернова должны быть одинаково сбалансированными. Правильное взаимное расположение камней критически важно для обеспечения помола муки высокого качества.

Поврежденный жернов.

поврежденные корыта для воды

Корыто возле колодца

Голодомор в селі Клинці 1932р.-1933р.

2011-12-20T15:07:00.000+02:00

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив то в селі пусту комору,

З якої зерна вимели дотла?

Як навіть вариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків

Окрайці виривали з рук малечі

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні

Російським людом поспіль заселяв? Хто?

На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах. . .

А кажеш - не було голодомору?

Із спогадів Ксенії Лепшеєвої: були створені колгоспи, і так званих куркулів, що мали корову, коня, почали в колгоспи заганяти, ходили по хатам та щупали, шукали зерно, де знайдуть - забирали. Шукали в пічках, казанах, глечиках. Селом їздила підвода і збирала ще не вмерлих від голоду людей і складали їх в яму на кладовищі там була одна загальна яма. Люди розповідали, що земля в ямі ворушилась. Це був 1933 рік. Тоді врожай був, але його забирали до зернини, їли макуху, акацію, з лободи пекли оладки їли брагу, з винокурні за нею їздили в місто на санях. За брагу в місті часто вбивали людей. Батьки розповідали такий випадок: одного разу їхали на санях з міста, бачать здохла коняка а на санях бочка з брагою, вони забрали ЇЇ кип'ятили та їли щоб не вмерти. Всі люди були пухлими. Пухли та вмирали. Дітей, які померли вдома, хоронили в ящиках на городах і в садках. Мерзлу картоплю копали та їли. Напівроздягнені люди ходили по морозу, обморожували ноги, які потім гнили. Люди по хатам крали та вбивали за кусок макухи.Від голоду тікали в місто, де можна було щось купити і привезти додому, але їх часто вбивали по дорозі. А поряд їздили комсомольці і співали:

Жыво давай колектив

Коммуну поскорей

Чтобы было веселей.

В селі були два інтернати для дітей сиріт, один з них десь за шкільним садом, а другий зараз живе сім"я Пудли (Варезери). Дітей кормили падаллю (дохлятиною яку складали в бочки з формаліном) - із слів свідка багато жителів села виїжджали на Казанку станція під Кривим Рогом, в німецькі колонії, Крим, який був у складі Росії і там голоду не було.

Із спогадів Трубчанинова Тимофія Дмитровича. Був голод, їли макуху, і взагалі їли все, що можна було. Нас малих дітей тоді, піонерів водили за собою «буксири» - люди, які шукали хліб. Ми окружали будинок де жили куркулі і потім трубили в труби та барабанили в барабани. Під цю музику робили обшук. Але й ми не зівали. Якщо знаходили бурячинь, чи картоплину, а то й кусок сала, кидали собі за пазуху, бо теж були голодні.

Хто розкуркулював Клинці нам не відомо, але Клинцівська комсомолія «буксирувала» Гаєвську сільську Раду, Суху Балку, Дубову балку, Новогригригорєвську та інші хутори. А серед тих були й ті, що розкуркулювали своїх батьків. Серед померлих ми можемо назвати прізвища Лєпшеєвих, Потєєва та інші. По записах Гаевського краєзнавця - вчителя агл. мови Доцента.

Із спогадів Самикової Анастасії Купріянівни. Ми з мамою жили в землянці, бо з будинку вигнали. Одного разу мама прийшла в сльозах - у нас картоплю вирвали, тільки бадилля оставили. Ми з сестрою дуже розплакалися, адже наш батько був репресований і висланий, за те, що він був священиком. Однак потім ми посадили ті бадилля і вони прийнялися, літо було дощове і осінню картопля була. То значить був врожай та його забирали.

Були чи не були випадки людоїдства в Клинцях достеменно не відомо. Але були й такі випадки. Житель села після того, як померла його дружина, закрив дітей в хаті, а сам пішов шукати кращої долі - діти померли, а чоловік повернувся і одружився і в нього були діти. До речі, він був дуже сміливий чоловік. Воював у Громадянську війну Та Велику Вітчизняну війну. Мав бойові нагороди, але у бою перед голодом спасував.

На фоні голодомору конали новостворені колгоспи. Так про Клинцівську сільгоспартіль «12 років Пролеткульту» писала одна Київська газета «А в артілі «12 років Пролеткульту» Клинцівської сільської ради Зіновьєвської округи не зорено 80% , посіяно 90%, а зерна на весняний посів геть немає. А що собі думає правління?» задавав питання автор статті. Взагалі в селі було 6 сільгоспартілі, а потім 4 - ім. Леніна, ім. Сталіна, їм. Чкалова, та «12 років Пролеткульту»

В цей час в селах рушилися церкви, були такі церковні будівлі: Молельня -де зараз знаходиться школа, Церква між клубом і конторою. Прїзджали комсомольці, знімали і скидали колокола з колоколен, дзвони падали і гул від них йшов по всьому селу. Церкви розбирались і розпродавались. Люди приїздили на підводах, купували матеріали і вивозили його. Церковна територія була огороджена колючою проволокою і відкривати загорожу дозволялося тільки під час служби.

Коли йшла служба і в церкві дзвонили, то вчителів змушували вставати та співати Інтернаціонал - це був партійний та радянський гімн, а якщо у когось із дітей був хрестик, то змушували знімати, або самі знімали. До речі, в школу не ходили діти «пораженців» - люди, які були поражені Радянською владою за її не сприйняття. В школу ходити не було в чому. Один одягне одежину зшиту з рядна, а на другий день інший іде до школи в тій одежині, а той сидить на печі.

Держава не дрімала - хоча і голод, але невдоволених швидко знаходили, ізолювали, а провини їх часто були такими: В конторах висіли портрети вождів. Один чоловік казав на другого, що він п'яним виколов у його портретах очі. За ним приїхала машина «Чорний ворон» і забирала на 10 років. Другого забрали на 10 років, а коли він спитав "за що посадили?", то відповіли що він зламав трактор, але ж ця людина все життя працювала на млині крутила пухтиль.

Були зрадники, яким платили гроші і вони інформували владу про порушення. Кожен вечір ця машина приїздила і забирала людей.

Люди пригадують такий випадок: в селі був інтернат, де мешкали діти без батьків. Одна дівчина дружила з хлопчиком з інтернату, і вони, написали критику на вождя, і їх заарештували. Мати цієї дівчини билася в істериці об землю, коли побачила свою дочку в шерензі людей, яких гнали в місто в концентраційний табір.

Наше село в другій половині ХІХ століття.

2011-12-14T15:33:00.000+02:00

Село Клинці належало по черзі до Аджамської, Лозоватської, а потім Покровської волості, Олександрійського повіту, Херсонської губернії. Заселено в середині ХVIII століття розкольниками-великоросами, бувше військове поселення на лівому березі річки Інгул. Вулиці широкі, прямі, двори огороджені дерев’яними та кам’яними огорожами, в селі 312 колодязів, це пов’язано з особливостями віросповідання. До села належали два хутори Тартаковського та Ельберта (потім Андрєєва), які були на удільних оброчних землях, на правій стороні річки Аджамки. Мали ставок і два колодязі. Жителів села в 1859році 662 мужчини, 668 жінок, всього 284 господарства. в 1886 році - 1043 мужчини, 1073 жінки, всього 385 господарств.

В селі були хати - 395, в них 508 кімнат, землянок не було. Господарських будівель - 611, з них клуні - 19, амбри 65, інші будівлі 531, млини вітряні 6, водяні 2, возів 506, гарб - 7, саней 3, плуги дерев’яні 107, металеві 64, борони 603, сохи з ралом 118, молотили кінні 4, віялки 10, коней 386, молодняка 43, волів 474, молодняка 362, корів 362, овець 331, свиней 234, вуликів 50.

Приватної або частої землі не було, поміщиків також не було, вся земля була розділена на 567 наділів по 5,5 десятин, під городами 360 десятин, всього землі було 3939 десятин, і 208 невдоб, всього земледільців було 382, найману силу використовували лише 30 господарств. Всі фактичні власники землі користувалися надільною землею. Польова земля розділена на дві частини по 2,6 паїв, сади та левади в рахунок не йшли. За хазяїнами числилася 91 десятина казенних садів, які поступова приватизувалися.

Переділи землі відбувалися один раз на три роки. За гроші можна було орендувати землю лише на рік, в оренду здавалися казені землі 2470 десятин.

Чим займалося населення:

· Землеробство - 207 сімей,

· Землеробство і торгівля - 1,

· Землеробство і ремесло -1,

· Ремесло і промисли - 25,

· Державна служба - 3,

· Вільні професії - 1,

· На заробітках - 4.

По національному складу 2081 чоловік росіяни, 26 євреї. По соціальному походженню сімей - 379 бувші військові поселенці, бувші кріпаки - 1, євреї - 5, міщани - 2.

По віковому розподілу:

	Чоловіки	Жінки
Діти	229	239
Шкільний вік	104	109
Полуробочий вік	142	106
Робочий	496	566
Полудряхлий	46	49
Дряхлий	8	9
Письменних	154	1

Подворно земля ділилась так

Кількість десятин	Кількість хазяйнів	Кількість землі
1	8	2
2	-	-
2-4	1	3
4-5	152	777
5-11	153	1485
11-15	54	759
16-25	13	247
25-50	1	25

Шість відсотків господарства кожного року потерпали від конокрадства.

Сусідами Клинців бала Калинівка, Завадівка, Покровка, Шпірово (зникало в 80х роках ХХ століття), Козирівка (Логуново). В Херсонській губернії в останні роки ХІХ століття був здійснений переділ казенної землі і були засновані нові села: на Покровській дачі - Любонадєждовка 1888 рік, на Клинцівській дачі - Ольгівка 1890 рік, Рибчина 1889 рік, на Лозоватській дачі - Первозванівка та Неопалимівка, на Аджамській дачі - Нововолодимирівка, Новоолександрвіка.

В «Статистическом обозрении » за 1897 рік по Херсонському земству жителям цих сіл рекомендується таке: «Соседние села Клинцы и Калиновка давно уже занимаютсья промышленным садоводсвом и получают благодаря хорошему сбыту в город Елисадведград солидные барышы, вишневые сады имеются у них не только в усадьбах, но и в полевой земле, топографические и почвенные условия чрезвычайно благоприятно для разведения садов».

Доречі, цікаве про наших сусідів, жителів села Любонадєждовка. Вони жалілися в земство, що в них немає школи, а в Покровську земську школу їх не пускають, требують 6 карбованців на рік, а це дуже багато, тому дітей навчають по хатах за 20-30 копійок на місяць плюс харчі, жителі Первозванівки та Неопалимівки мали право ходити до школи в Завадівське училище за 3 карбованці в рік.

В Клинцях школа відкрита в 1886 році завідуючий і законовчитель Діонісій Клєментієв. Вчитель селянин Спірідодн Поляков. Заняття в школі з грудня по березень, навчалося 13 хлопчиків.

Кто такие СТАРООБРЯДЦЫ

2011-12-14T12:01:00.000+02:00

Тот факт, что село Клинцы было основано старообрядцами, здесь уже упоминался неоднократно. А кто такие старообрядцы, староверы знают немногие. Постараюсь заполнить этот пробел.

Василий Суриков. Боярыня Морозова.
1887. Холст, масло. Третьяковская галерея, Москва, Россия

Боярыня Морозова была противницей реформ патриарха Никона. Картина обладает единым композиционным центром в лице боярыни Морозовой. Её образу художником приданы неистовые черты: поднятая в двуперстном сложении по старообрядческому канону рука — призыв к народу стоять за старую веру, бескровное фанатичное лицо, суровые прощальные слова к толпе — все отражает сказанное о ней Аввакумом: «Кидаешься ты на врага, аки лев». Боярыня изображена одетой в широкую чёрную бархатную шубу, оттеняющую бледность её лица. Образ Морозовой на картине предстает победоносным: народ смотрит на неё с благоговением и кланяется ей, а сама она выражает готовность идти до конца за свои убеждения.

Старообря́дчество, староверие, древлеправосла́вие — совокупность религиозных течений и организаций в русле русской православной традиции, отвергающих предпринятую в 1650-х — 1660-х патриархом Никоном и царём Алексеем Михайловичем церковную реформу, целью которой была унификация богослужебного чина Русской Церкви с греческой Церковью и прежде всего — с Церковью Константинопольской.

Раскол произошел при патриархе Никоне, который предпринял церковную реформу в 1653 году. Как известно, составной частью «реформ» Никона, поддержанных «тишайшим» царем Алексеем Михайловичем Романовым, былоисправление богослужебных книг по греческим образцам и ведение церковных обрядов по канонам греческой православной церкви, что и привело к церковному расколу. Тех, кто последовал за Никоном, народ стал называть «никонианами», новообрядцами. Никониане, пользуясь государственной властью и силой, провозгласили свою церковь единственно православной, господствующей, а несогласных нарекли оскорбительной кличкой "раскольники". На самом же деле противники Никона остались верны древним церковным обрядам, ни в чем не изменив той православной церкви, которая пришла с крещением Руси. Поэтому они называют себя православными старообрядцами, староверами или древлеправославными христианами.

Между старой и новой, никонианской верой, нет никаких различий в учении, а только чисто внешние, церемониальные.

Основные отличия «древлеправославной» службы от «новообрядческой»:

Использование двуперстного крестного знамения
не допускаются светские типы пения: оперное, партесное, хроматическое и пр. Церковное пение остаётся строго монодическим, унисонным.
богослужение проходит по Иерусалимскому уставу в версии древнерусского типикона «Церковное око».
нет характерных для новообрядчества сокращений и замен. Кафизмы, стихиры и песни канонов исполняются полностью.
не используются акафисты (за исключением «Акафист о Пресвятей Богородице») и другие позднейшие молитвенные сочинения.
не служится великопостная служба Пассия, имеющая католическое происхождение.
сохраняются начальные и исходные поклоны.
поддерживается синхронность обрядовых действий (ритуал соборной молитвы): крестное знамение, поклоны и пр. совершаются молящимися в одно и то же время.
Великой Агиасмой считается вода, освящённая в навечерие Богоявления.
Крестный ход совершается по солнцу (по часовой стрелке)
в большинстве течений одобряется присутствие христиан в древнерусской молитвенной одежде: кафтанах, косоворотках, сарафанах и т. п.
более широко используются погласицы в церковном чтении.
сохраняется применение некоторых дораскольных терминов и старославянское написание некоторых слов (псалтырь, Иеросалим, Саватий, Евва, священноинок (а не иеромонах) и др.)
На старых иконах имя Христа пишется с одной буквой «и» – «Исус», на новых «Иисус».
Староверы отвечают на молитву священника в честь Св. Троицы двукратным «Аллилуйя» (сугубая аллилуйя), а не троекратным, как в новом православии.
Совершенной формой креста у старообрядцев считается восьмиконечная, а четырёхконечная, как заимствованная из латинской церкви, не применяется в ходе богослужения.
Есть разница в поклонах...

Цель, которую преследовал Никон, начиная реформу, была не только в изменении внешних атрибутов богослужений. Церковная реформа Патриарха Никона, повлекшая за собой возникновение старообрядческого раскола, нередко воспринимается как главная цель его деятельности. На самом деле она была, скорее, средством. Во-первых, через реформу Патриарх угождал царю, чающему стать вселенским православным государем – именно с этого и началось возвышение Никона. Во-вторых, благодаря преобразованиям Никон укреплял свое положение и мог надеяться, со временем, стать таким же вселенским Патриархом.

Вековые преследования со стороны официальной религии и властей выработали у староверов особый, сильный характер. Ведь отстаивая свою правоту, они целыми семьями шли в огонь, подвергая себя самосожжению. По архивным данным, в XVII-XVIII веках самосожжению подвергли себя более 20 тысяч старообрядцев, особенно в годы правления Петра I. При Петре указом 1716 года староверам было разрешено жить в селениях и городах, при условии платежа двойной подати, староверы не имели права занимать общественные должности и быть свидетелями в суде против православных. Им запретили носить традиционную русскую одежду, брали налог за ношение бород, и т.д. При Екатерине II староверам было разрешено селиться в столице, но был издан указ о собирании с купцов-старообрядцев двойной подати. Видимо, обязанность платить лишние налоги способствовала воспитанию у староверов привычки к упорному труду, и староверы оказали заметное влияние на деловую и культурную жизнь России и Украины. Староверы всегда старались держаться вместе, поддерживая друг друга. Некоторые из них стали удачливыми купцами, промышленниками, меценатами – семьи Морозовых, Солдатенковых, Мамонтовых, Щукиных, Кузнецовых, Третьяковых хорошо известны большинству россиян. Знаменитый мастер-изобретатель И.Кулибин так же был выходцем из семьи староверов.

Чтобы верить по-старообрядчески, нужно жить, чтобы жить, нужно платить, чтобы платить, нужно иметь, чтобы иметь, нужно хорошо зарабатывать – это один из основных стимулов развития капитализма в старообрядческой среде государства. Не случайно, где бы ни находились приверженцы древлеправославия, они сыскали себе славу добрых ремесленников, мастеровых и предприимчивых людей. Это именно те профессии, которые являлись денежными, которые позволяли выжить в окружающем враждебном мире. Староверы оказались носителями интенсивных форм ведения хозяйства, внедряя в него все новые и новые элементы производства.

Преимущественно старообрядцам принадлежала суконно-чулочная промышленность, причём она являлась лидером не только в Украине (занимала первое место по выпуску производимой продукции), но и пятое в Российской империи.

Своей масштабностью поражало пчеловодство. Местными староверами был разработан специальный метод ухода за пчёлами, который нестарообрядческое население так и прозвало "раскольническим методом". В 1861 г. в посадах насчитывалось 18 тысяч пчелиных семейств в т.ч. в Чуровичах – 8 тыс., Воронке – 1, 5 тыс., Святске – 900 семейств, Млынке – 800 семейств, Митьковке – 750 семейств, Лужках – 750 семейств, Шеломах – 600 семейств и Злынке – 250 семейств.

Существенное влияние на развитие торговли в 70-е гг. ХVIII в. оказали старообрядцы на Юге Украины.

Первым купеческим обществом в этом регионе было именно Елисаветградское старообрядческое, сыгравшее значительную роль в развитии торговли после присоединения этого края к Российской империи.

Печальный отпечаток на историю старообрядчества Украины наложила советская власть. Были уничтожены все старообрядческие монастыри и скиты, значительная часть храмов, молитвенных домов и часовен, существенно уменьшилось количество прихожан, однако, самое главное – разрушена традиционная старообрядческая община, на протяжении нескольких веков консервирующая духовную культуру и быт местных староверов. Особо чувствительно пострадали те регионы, в которые советская власть пришла в довоенное время, т. е. до 1940 г.

В настоящее время практически вымирают все старообрядческие общины Украины в сельских регионах. Это явление не носит сугубо старообрядческой специфики, оно характерно в целом для сельской местности Украины и вызвано кризисом постсоветского пространства и переориентацией жизненных ценностей современного человека от сельского образа жизни к городскому.

Забудова села Клинці

2011-12-13T15:22:00.000+02:00

Наше село виникло в другій половині ХVIII століття. Заселялось воно з декількох сторін, про це говорить те, що в селі жили люди, які сповідали православ’я і два напрямки старообрядства «Молєльніки». В селі було дві церкви і одна молельня. Старообрядці переселилися із посад Клинці тодішнього Стародубського повіту Чернігівської губернії. Друга частина населення одставні солдати якім за 25 років служби давали наділи землі «клини» в навколишніх селах. Це підтверджується тим, що в Клинцях є назва Сьома сотня, в Калинівці - Гусаровка, в Покровському - Солдатчина.

На території села перші люди з’явилися в районі, який зараз має назву Топилівка. Будинки будували з глини та білого каміння, а також шляхом валькування (вальок - це кусок глини, який укладався в стіну, а потом притоптувався). Дерево в будівництві використовувалося рідко, із-за дороговизни і відсутності. Будинки будувалися одно і двокамерними, з глухою стіною на північ, вікнами на південь. Опалення пічне. Дворові будівлі часто будувалися татарським способом, без горища, з глиняним дахом. Окремо будувалися бані, на відстані від будинків і поблище до води, на випадок пожежі. Окремо будувалися підвали з білого каміння, з арочними взводами. Для безпеки підвали часто будувалися під будинками, щоб не крали.

Однією із самих старих будівель можна назвати будинок священика Купріяна Самикова, який побудовано у 1912 року, таких будинків більше не збереглося. Будинок збудований на кам’яному фундаменті із тесаного білого каменю, критий металевою бляхою. Після арешту і висилки господаря в будинку була школа, потім шкільна їдальня, яка діє до цього часу. Культових будівель в селі було три, всі три будівлі до нашого часу не збереглись, довше всих простояла будівля по вулиці Гагаріна, там був клуб, а потім шкільна майстерня.

В післявоєнний радянський період методом народної будови були побудовані із місцевих будівельних матеріалів будівля школи, лікарня, сільська рада. Місцевим господарством збудована будівля млина, гуртожитку, майстерня на тракторній бригаді, контора, будинок механізатора.

В дореволюційний період в селі працювала артіль по обробітку каменю, виготовляли камінні блоки, жорна для млинів, кам’яні корита для води, кам’яні котки для сільгоспробіт.

Після війни в селі працювала бригада по видобутку каміння, його добували в урочищі Горняки та в долині річки Аджамки, з цого каміння збудований клуб та колгоспні ферми.

В 60-70х роках ХХ століття в селі будувалися так звані колгоспні будинки, будувалися вони на вулицях Перемоги, Леніна, Колгоспної. Була прорізана нова вулиця імені Гагаріна, збудовано 23 будинки. Після об’єднання 4 колгоспів в один, були збудовані МТФ№1, МТФ№2, свиноферма, вівцеферма, дві птахоферми, в даний час це все знищено.

В 1957 році село було під’єднано до енергосистеми в 1965 році проложили кам’яну дорогу з Кіровограда, в 1987 році її заасфальтували. В 70-80х роках село заасфальтовано, проложені тротуари. В 1995 році була здана перша черга газопроводу. Збудовані дві дамби і є два водосховища. Власні житлові будинки жителів села особливих відмінностей не мають.

матеріали надав учитель історії Гордіенко Олександр Майович

Фізико-географічна характеристика території

2011-12-13T08:49:00.001+02:00

Село Клинці заходиться на відстані 14 км. від областного центру місто Кіровоград. Засновано воно в 50-х роках ХVIII століття переселенцями з Чернігівської губернії.

Село знаходиться в степовій зоні. Поверхність території являє собою підвищену хвилясту рівнину, яка розчленована густою сіткою балок та ярів. Середня висота в межах 150-200 метрів над рівнем моря. Переважають денудаційні форми рельєфу.

Складовою частиною природного середовища є клімат. Клімат помірно-континентальний, недостатньо вологий, з чітко вираженими порами року. Середні температури січня мають значення -5…6 С. Річна кількість опадів 400-430 мм. Атмосферні опади розподілені нерівномірно, за теплий період червень-жовтень випадає біля 280-335мм, за холодний (листопад-березень) 125-140мм. Поширені степові ландшафти. Головні річки: Інгул, Аджамка, Писарівна.

В нашому районі є села, де взагалі немає водних артерій - с. Вольне, Лісне. Клинці в цьому відношенні знаходяться в більш вигідному відношенні. Через наше село протікає три річки, три водосховища (Клинцівській став, став Паніотова, Ямка) є джерело. Територіально межує Ольговский ставок з річкою Протечею. На Інгулі знаходиться річковий острів і його старі русла (Старіци і Промоіни), під селом розміщене підземне озеро. Річка Інгул в перекладі з татарського перекладається "вода, яка бурлить та крутиться", бере початок з с. Бровково Новомиргородського району з невеликого Лісного озера з піщаними берегами, куди стікають лісні джерела. Там поставлений пам’ятний знак «Тут бере початок річка Інгул», впадає в річку Південний Буг, довжина річки 354 км. Інгул в Клинцях декілька разів міняв своє русло. Старі русла дуже гарно видно. Біля Хутора (частина села Клинці) є річний острів площею 12 га. Глибина річки в деяких місцях досягає 4 метрів, при ширині 8-12 метрів. Через річку є броди і містки. Дуже характерні зниження і підйом рівня води в зв’язку з пуском води з Кіровоградських водосховищах.

1980, 1986, 2004 роки Інгул сильно розливався і підтоплював свою заплаву, спричиняючи при цьому велику шкоду населенню, сінокосам та огородам. В селі навіть є район який називається «Топиловкой». Річка тече вільною течією, берега позаростали деревами та кущами. Після зниження виробництва в Кіровограді, річка очистилась, з’явилась риба та інша живність - видри, ондатри та ін. В селі є вулиці назви яких повязані з річкою Зарічна, Інгульська, Набережна, Річна.

В центрі села в Інгул впадає річка Пісарєвка - невелика річка довжиною 6 км. Розпочинається вона в невеликому лісі за селом Бережина, на ній знаходяться 4 ставка. На краю села виникають плавні і заболочені місця - мочари, де водиться багато живності і навіть є сімя лебедів.

В 90 роках ХХ століття підприємиць Паніотов А.Ф. на р. Пісарєвка побудував дамбу і утворився новий став. Річка Писарівка (по Клинцівські Писарка), отримала назву від козацького писаря Деряба, який жив в районі села Бережинка. На берегах Писарівни розміщені Бережинські та Шпіровські дачі, Дубіна, Ілюхіна гірка та інші важливі місця. В 40-50 рр. ХХ століття на берегах були сади та виноградники.

матеріали надав учитель історії Гордіенко Олександр Майович

Історія виникнення поселення на території села Клинці

2011-12-12T10:27:00.001+02:00

Матеріали надав вчитель історії Гордіенко Олександр Майович

Історія заселення території села Клинці не має точного дослідження, але знаючи історичні тенденції можна говорити про такі факти :

Село Клинці знаходиться на кордоні степу та лісостепу – довгі часи це вважалось не дуже хорошим місцем для постійних поселень, але люди тут були з глибокої давнини. Тому першими нашими сусідами були скіфи-орачі, їх племінний центр дослідники ототожнюють з Лелеківкою, чорноліська культура, трошки далі находяться поселення давніх трипільців (Пастерське), багаточисленні кургани, могильники скіфів, половців, печенігів, угорські стоянки. Пізніше тут проходив так званий чорний, а потім чумацький шлях, відрізок до Боковеньок, та дорога на Очаків.

В 60-х роках ХХ сторіччя учень школи Медведєв Станіслав ( викладач Одеського політехнічного університету) знайшов у відвалі річки Аджамки вироби із так званого «чортового пальця» - це матеріал який утворюється при попаданні блискавки в пісок. Тут можливо була стоянка давніх людей. Ця знахідка була здана в Кіровоградський краєзнавчий музей, а учень був нагороджений правом безкоштовно відвідувати музей.

В 2003 році на городі у сім’ї Виноградових було знайдено кременевий наконечник стріли.

Між селами Клинці та Покровка була знайдена каміна сокира.

Ці факти свідчать про те, що люди існували на цій території 2000-3000 років до нашої ери.

Наш край був південною околицею Київського князівства, між сучасною Знам’янкою та Світловодськом були мисливські угіддя київських князів, про що є відомості в київських літописах. Потім ці землі були під владою Золотої Орди, після цього були відвойовані литовською державою. Із створенням Кримського ханства наші землі формально належали йому, зокрема Очаківській Орді, але фактично тут господарювали козаки. З 1705 року, згідно розмежування між Росією, Польщею та Туреччиною, наші землі відійшли до Росії, але без права заселення. А з 1731 року з правом заселення.

Підтвердженням присутності на території села Клинці татарських завойовників є місцеві географічні назви : Аджамка – гірка вода, Інгул – вода багата на коловороти, Кизильгур – червона вода, Ташлик – вода з камінним дном.

Підтвердженням того, що на нашій території перебували козаки є те, що в описі дороги від Кременчука до Бендер описується річка Аджамка як місце де дуже важко знайти брід для коней, бо дно усіяно каміннями, коні не п’ють воду з цієї річки із-за її гіркоти.

Один із майже 20 курганів носить назву Богданів Курган. Названий він так, мабуть, не випадково, адже в наших краях Богдан Хмельницький чекав тіло свого сина Тимоша вбитого під час походу на Молдову.

В 1752 році імператрицею Єлизаветою було видано указ про заснування кріпості «Святої Єлизавети». Для її будівництва брався дозвіл у турецького султана, який дозволив збудувати її, але не ближче ніж за 9 днів кінської їзди від Очакова, який був ставкою султана в Північному Причорномор’ї. На самому ділі шляху було 3 дні їзди, однак російські дипломати зуміли «довезти» пашу, який перевіряв відстань, за 9 днів . І з 1754 року кріпость почала будуватися.

Фактично кріпость виконувала роль захисту російського кордону не від турок і татар, а від українських козаків і особливо від гайдамаків, рух яких набирав великого розвитку саме в ці часи.

Десь до цього часу я й прив’язую появу села Клинці. Чому ми не знаємо точної дати створення села Клинці? Як пише Пашутін – відомий Єлисаветградський міський голова кінця ХІХ сторіччя - у своїй книзі про Єлисаветград , що всі документи, які торкалися управління старообрядськими поселеннями згоріли під час однієї з міських пожеж. Тому і неможливо встановити точної дати створення села Клинці.

В 1649 році в Росії пройшла церковна реформа, так званий розкол. Людей, які були незгодні з новою церковною політикою, новими церковними обрядами, почали називати розкольниками, або старообрядцями. Держава переслідувала цих людей і вони були вимушені тікати на окраїни Московського царства, або закордон. Частина старообрядців втекла на територію Польського королівства, в район міста Гомель, де Дніпро і річка Сож створюють так званий річковий острів Вітка.

В 1703 – 1707 роках Петро І проводить декілька військових походів у ці краї, бере в полон 30 тисяч розкольників і переселяє їх на територія Росії в Стародубський повіт. Тут засновуються розкольниці слободи з центрі в Ардоні ( нині частина міста Клинці Брянської області Росії) , а 1707 року купець Василь Клінцов засновує декілька парусинових мануфактур на яких заставили працювати розкольників і місто стали іменувати Клинці. Але не всі розкольники були з цим згодні, вони стали вимагати «виходу» і в 50 – 60 роки ХVІІ сторіччя частина з них переселилися в наші краї і заснували село Злинку (Маловисківського району) , Клинці , Червоний Яр (Кіровоградського району), Новий Стародуб (Петровського району), Зибке, Камбурліївку (Онуфрієвського району).

Підтвердженням того, що це були люди однієї віри є те, що в Клинцівській церкві священик молився за « клинцівських, красноярських і половину медерівських» і дозволяв одружуватися із жителями тільки цих сіл ( церковна заборона була скасована тільки в 1949 році). Такі історичні факти є передумовою появи наших предків на території села Клинці.

В 1754 році розпочато будівництво Єлізаветградської кріпості і на мою думку саме тоді появилися на території сучасної Кіровоградської області поселення розкольників. Чому я так вважаю? Тому, що тоді царським офіцерам виплачували не тільки жалування а й наділяли їх землею. Офіцерам кріпості належала земля по течії річки Інгул з обох сторін, від впадіння річки Грузької до впадіння річки Холодні Ключі шириною 5 верст. Цю землю потрібно було комусь обробляти. Особисто вільні старообрядці для цього підходили найкраще. Є перекази, що на приінгульських лугах вирощували коней для кріпості.

Переселилось на територію нашого села 25 сімей. Перша вулиця мала назву Топіловка, тому що підтоплювалася водами річки Інгул ( зараз це вулиці Річна та Інгульська). Всі корені жителі села між собою родичі, тому можна зробити висновок, що і перші поселенці були родичами.

Село є на карті «Розмежування земель Нової Сербії з другими землями». Карта датована 1756р., це найдавніша перша згадка про село.

Еще раз о Клинцовском месторождении золота

2011-12-05T16:22:00.001+02:00

Недавно публиковал информацию о добыче золота возле села Клинцы НЕСБЫВШИЙСЯ КЛОНДАЙК, а вчера в новостях сообщили о планах возобновления добычи золота на Украине.
Клицовское месторождение входит в перечень приоритетных к разработке. Только журналист неверно произносит название села Клинцы. Правильно произносить с ударением на последний слог - Клинцы, а не Клинцы. Название месторождения правильнее называть не Клинцевское, а Клинцовское.

Вот так выглядели остатки шахты в апреле 2008 года. (в последний раз когда я там бывал, всех металоконструкций, баков, вагончиков уже небыло).

главный ствол шахты добычи золота

на небольшом удалении от главного свола шахты есть один "сюрприз" еще один "вход" ничем не закрыт, и очень глубокий.

насколько глубокий?

вот настолько

Стих, посвященный 250-летию села Клинцы

2011-12-02T16:49:00.001+02:00

Крутые балки и крутые броды

Не испугали наших праотцов –
Простые бабки принимали роды
И жив народ что родом из Клинцов

От А до Я два с половиной века
Склоняем мы привычные слова
И строже нет суда для человека,
Чем быстрая Клинцовская молва

В Ингул впадала Пи'сарка, Аджамка
И сотни чудотворных родников
На берегах – дымы печные спозаранку,
А по субботам – банных камельков.

Медведев С.А.

НЕСБЫВШИЙСЯ КЛОНДАЙК

2011-12-01T13:00:00.001+02:00

В окрестностях Клинцов обнаружены залежи золота. Фрагмент статьи НЕСБЫВШИЙСЯ КЛОНДАЙК из Украина-Центр.

Кировоградская геолого-разведывательная экспедиция №37 в районе села Клинцы Кировоградской области разведывала очередное месторождение урана. Экспедиция исследовала наличие редкоземельных металлов, поэтому содержание золота в руде ее не заинтересовало. Тем не менее, благодаря отчетам ГРЭ-37 о богатстве кировоградской земли узнали наши соседи – черкасская экспедиция, которая пробила грант (хотя в то время слова такого мы еще не знали) на разведку месторождения и выступила заказчиком работ. Подрядчиком стала криворожская фирма «Техноком», которая начала горные работы. Прошли сорокаметровый шурф и порядка полутора – двух тысяч метров подземных выработок. В итоге было подтверждено содержание драгоценного металла. Причем цифры были довольно внушительные – от 5 до 30 граммов на тонну руды. Для сравнения: по мировым меркам рентабельным считается содержание металла от 5 граммов на куб. То есть мы в буквальном смысле слова ходим по золоту. Но, к сожалению, взять его не можем…

Согласно геологическим разработкам и исследованиям, линия разлома прослеживается от Кировограда до Малой Виски. Получается, что золото сопровождает уран. Начали в Клинцах, бурили дальше, где также подтверждалось содержание металла.

В апреле 1992 года начались монтаж копра и проходческие работы. Самый разгар горных работ пришелся на 1995 год. Именно тогда на шахту приехал президент Кучма в сопровождении областного руководства. Рассказали им все подробно, продемонстрировали обогатительный цех, три дробилки, два промывочных стола. Через несколько месяцев после визита главы государства ему в подтверждение того, что мы таки живем в богатой стране, подарили трезубец из чистого золота весом в один килограмм, ювелирно оформленный, с надписью «Первое украинское золото». Концентрат, до ста граммов на тонну, делали на месте, потом отправляли в Севастополь, и уже там добывали чистый металл. Между прочим, проба кировоградского золота – 9999 – самая высокая в мире. Из добытого золота был изготовлен трезубец, а все остальное до сих пор так и лежит там, на шахте, на отвалах.

Хотя «добыча золота» – это не совсем верная формулировка. Добыча на этой шахте не велась, это были проверочные работы. Основная задача – подтвердить запасы по валовым пробам. На начальном этапе работы оплачивали черкащане, заказчики, потом непосредственно подрядчик, который ждал финансирования от государства и очень на него рассчитывал. Закончилось тем, что сначала перестали поступать средства на проходку, потом на содержание шахты в сухом режиме, то есть на откачку воды. В итоге шахту отключили от электроэнергии, насосы перестали работать, и стволы пришлось затопить. Затапливалась шахта в аварийном порядке, так что не успели даже поднять на поверхность большую часть оборудования.

На предприятии работало около 60 человек: две бригады вахтенным методом по пятнадцать дней. Проходка составляла в месяц порядка 150 метров. Можно сравнить с Ингульской шахтой, с ее современным оборудованием – те же цифры. Но в Клинцах работали с помощью лебедок и энтузиазма. Немаловажную роль играла надежда на промышленные перспективы. Уже был готов проект на трехсотметровый ствол, заложено место, где был шурф. Из Долинской привезли немецкие жилые домики, чтобы размещать большее количество вахтенных рабочих. Проложена дорога, отремонтирован мост, установлены мощные компрессоры. В то время Клинцы расцвели. Кроме золота в этом селе вдоль реки в коре выветривания содержатся большие залежи пегматита – минерала, который добавляют в фарфор при изготовлении дорогой посуды. Этим тоже интересовались, можно было попутно разрабатывать, давать местным жителям работу… Теперь в Клинцах «цветут» разруха да пьянство.

Кстати, Клинцовским месторождением очень интересовались иностранцы. На шахту приезжали представители Канады, Австралии, Америки. Они хорошо умеют считать и предлагали следующий вариант: себе 51%, и 49 – нам. Но мы «гордые», хотели 60 себе, 40 – им. Не сторговались. А жаль, ведь инвестиционные программы были рассчитаны на десять лет. За это время верхние слои выбрали бы, а шахта с оборудованием инвестора осталась бы, можно было работать и работать. Но наши в то время пожадничали, предпочли шахту затопить. Согласитесь, в этом есть что-то сугубо национальное.

За время простоя шахты все растащили, остался один копер. Как его не срезали – удивительно. Все заросло бурьяном. Хозпостройки разобрали, компрессор, трубы сдали на лом. Ни столбов, ни проводов, ни кабелей… «Технокому» государство частично вернуло затраты, но года через три после окончания работ. На тот момент деньги обесценились. Государство для себя подтвердило запасы золота, но прибыли никто от этого проекта не получил. Хотя почему никто? У Кучмы есть золотой трезубец…

Что сегодня и что в перспективе? Говорят, что есть желающие продолжать разработку месторождения, но что-то не стыкуется. Видно, есть силы, которые этому противостоят. Неофициально считают, что у земли уже есть хозяин. Официально это предположение не подтвердилось. А еще говорят, что ожидаются изменения к Закону «О недрах», который несколько лет бездействует. Вот тогда, возможно, в нашем крае начнется золотая лихорадка.

Начиналось все с 66-го «ГАЗона» и неотапливаемого вагончика. И еще с молодого независимого государства, в недрах которого обнаружили золото. Как же горды были геологи и проходчики тем, что помогают своей стране! На оборудовании, которое планировалось для минимальных работ, они смогли сделать максимум, выжали все из техники и из себя. Но страна их подвела. В который раз…

Поздравляю :-)

2011-11-30T15:49:00.001+02:00

Сегодня у нашего села Клинцы появился свой сайт.

Здесь обязательно будут выложены исторические материалы, географические данные о Клинцах, фото, возможно даже видео.