24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. У XX столітті наш народ декілька разів здобував державність. Тому правильно вважати, що 24 серпня 1991 року Україна відновила незалежність. Важливим кроком до повернення історичної справедливості стало ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Тоді Верховна Рада УРСР підтримала прагнення народу ліквідувати політичну та економічну залежність від московського центру і розбудовувати самостійну державу, відроджувати національну культуру, історичну пам’ять. Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року спирався на Декларацію про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу. Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР, остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи імперського типу. Це стало початком нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави. Незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи та головна перешкода для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну. Нині в умовах агресії з боку Росії ми продовжуємо боротьбу за власну свободу та незалежність. Сьогодні Україна ефективно стримує російський збройний напад завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося до звільнення від окупанта останнього сантиметра української землі. Тож наше суспільство має консолідуватися для перемоги над агресором та розбудови держави як демократичної правової країни в сім’ї європейських народів. Україна вдячна світовим партнерам за підтримку нашої боротьби та розумінню, що від нашої перемоги в цій війні залежить також майбутнє Європи. Адже Російська Федерація не обмежиться Україною. Вона відкрито заявляє, що її мета – Євразія від Владивостока до Лісабона. Якщо російську армію не зупинити зараз, війна рано чи пізно прийде в кожен європейський дім. Але разом ми здатні зупинити агресора і зберегти мир, свободу та демократичний світ. 24 серпня 1991 року Україна відновила державну незалежність, що стало вінцем тривалого шляху Українського народу до свободи. Наша незалежність оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею вільної України зі зброєю у руках і без неї, незліченною кількістю років втраченої свободи тих, хто сидів за неї у таборах та в’язницях. Наша незалежність і сьогодні оплачується життями наших захисників і захисниць, які зупинили навалу і наближають перемогу над російським агресором. Мільйони українців споконвічно мріяли про власну суверенну державу й творили і зберігали все те, що зараз є надбанням української культури. Проголошення незалежності України у 1991 році відіграло вирішальну роль у розвалі СРСР й остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії. Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи. Сьогодні незалежність України – головна перешкода для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну і розділити Європу на сфери впливу. Незалежність для українців – це передусім нові можливості та торжество прав людини. Це змога дихати на повні груди повітрям свободи після століть неволі, коли ми жили за чужими правилами у несправедливості та репресіях, брали участь у чужих війнах. Тепер майбутнє країни – в руках кожного з нас. Прагнення до свободи і чутливість до несправедливості – визначальні риси українців. Це давало нам наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. Здобуття незалежності для творення власного майбутнього – найвищий вияв свободи нашого народу. Розпад СРСР у 1991 році став шоком для частини російських еліт та російських обивателів, що продовжували марити імперською величчю. Їхньою мрією і сьогодні є відновлення імперії. А без України Росія не може бути імперією. Тому поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проєкту. Із відновленням незалежності боротьба за державність не припинилася. Ми продовжуємо захищати свою свободу від російського агресора, адже пам’ятаємо, що окупація та роки бездержавності в ХХ столітті коштували нашому народу надто дорого. Внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та воєн загинули мільйони українців. Тому за жодних обставин ми не маємо допустити повторення подібного лиха. Вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужні збройні сили – це той фундамент, що захищає права людини та гарантує всім українцям гідне майбутнє. 30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу та гідність, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність. Нам вдалося побудувати толерантне суспільство, в якому знаходять спільну мову та взаємну повагу різні етнічні, релігійні, соціальні групи. І, головне, громадяни України готові одностайно зі зброєю в руках захищати незалежність власної держави.

(Український інститут національної пам’яті)

{phocagallery view=category|categoryid=120|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}

Ще до християнізації Русі жовто-блакитні барви символізували Київську Державу. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят на Галичині, Буковині та Закарпатті.

На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907 років. Із падінням царату ті барви були вже загальновизнаною українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді (Санкт-Петербурзі), а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.

31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація, на якій тисячі солдатів-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ – полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше – на есмінці «Завидний» з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.

Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. 

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західно-Української Народної Республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.

Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий.

На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.

Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року українські активісти вивісили його із написом «УВО» до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра. На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій». У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором. 

У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

(Український інститут національної пам’яті)

{phocagallery view=category|categoryid=119|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}

Додаток з переліком переможців Всеукраїнського шекспірівського конкурсу студентських дослідницьких і креативних проєктів імені Віталія Кейса.

Унікальна історія кожного, біль, пам’ять, сподівання, мужність, любов, "зібрані під прицілом". Такою стала вистава Літературного театру кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства "Мир і війна", яка відбулася 3 червня 2022 р. в Інституті філології. П’ятий фестиваль «Скоро ЛІТО» на сотий день повномасштабної війни став для першокурсників української філології територією докутеатру, літературою особистого документу про перші години вторгнення, про страшну Житомирську трасу, біль втрати, Чернігів, Бучу, Гостомель, Рубіжне, вихід з окупованого міста через 13 ворожих блокпостів, вимушену евакуацію за межі України, спроби знайти себе і бути корисними в цій війні. Про любов і смерть. І віру в Перемогу. Завдяки натхненній небайдужості нашої колеги Наталії Олексіївни Блохіної і нашим неймовірним студенткам і студентам «це була справжня документальна драма – життєва, гірка, але і життєствердна» – емоційно написала про виставу завідувач кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства Олена Олександрівна Бровко. І думку її підтримали глядачі, які були присутні на перегляді та обговоренні вистави.

Виступу передували два місяця обговорень, написання та читки текстів, репетицій у межах дисципліни «Практикум з української літератури. Виразне читання» та незапланованих вечірніх і ранкових зустрічей. Поступово, малими кроками, але ми рухались уперед, знаходили свої голоси та інтонації, усвідомлювали значущість кожної історії та вплітали їх до спільної канви нашої вистави. І безцінними стали студентська взаємопідтримка під час виступу, і те раптове мовчання та вираз облич акторів і глядачів, які «упіймав» екран Google Meet після фіналу. Дякуємо, дорогі фубіки, за Ваші голоси, мужність, емоції та нерв докутеатру. Усе буде Україна!

{phocagallery view=category|categoryid=118|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}

{phocagallery view=category|categoryid=117|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}

Саме тому за ініціативи докторів філологічних наук Сніжани Жигун, Тетяни Вірченко і Романа Козлова, за підтримки директора Інституту філології доктора філологічних наук, професора Ірини Руснак учням шкіл України було запропоновано долучитися до Філологічної школи «Наші герої».

Учасників запросили вийти за межі шкільної програми, розширити читацькі обрії, зокрема сучасними творами, обговорити механізми масової культури, покращити навички роботи в соцмережах і поміркувати про роль філолога у світі STEM.

Поринути в героїчний світ минулого, познайомитися з авторською інтерпретацією відомих текстів, дізнатися нове й переосмислити відоме можна було упродовж трьох насичених днів разом із лекторами з кафедр української літератури, компаративістики і грінченкознавства (Наталією Блохіною, Тетяною Вірченко, Сніжаною Жигун, Романом Козловим, Іриною Руснак), української мови (Марією Бойко), а також спеціальним гостем – кандидатом філологічних наук, співзасновником освітнього проєкту «Медвин. Повстання» Мариною Гогулею.

Тридцять п’ять учнів із Первомайська, Житомира, Моршина, Києва, Боярки, Глухова, Калуша, Петропавлівки, Гребінки, Українки, Глевахи, Білої Церкви, Борисполя, Чернігова, Броварів виявили бажання долучитися до Школи. Семеро із них отримали сертифікати про участь і пам’ятні сувеніри, адже підкорили організаторів і лекторів ерудицією, небайдужістю, готовністю дискутувати та своїми проєктами, які презентували в останній день.

Персонажами проєктів учасники обирали і своїх сучасників, і героїв фільмів (військова драма «1917») і книжок. По-новому, але знову актуально звучали персональні історії сучасних українських воїнів, Мойсея, Паші («Інтернат» С. Жадана), Василя Стуса, Михайла Івасюка, Ади Роговцевої.  

Радість інтелектуального спілкування була безмежною, тож продовжуємо генерувати нові ініціативи і запрошуємо вас стежити за новинами.

{phocagallery view=category|categoryid=116|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}

         Серед заходів варто відзначити:

• практичне онлайн-заняття «Українська мова і національна безпека: виклики та перспективи» (модератор Бойко М.І., кафедра української мови);
• гостьову онлайн-лекцію Надії Кісс, наукової співробітниці Інституту Славістики Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха (Німеччина) «Мовні біографії: методологія дослідження, результати інтерв'ю в Україні, питання мови та ідентичності» (модератор Вишницька Ю.В., кафедра світової літератури);
• онлайн-зустріч «Стрілецькі пісні. Якої б іще могли заспівати Pink Floyd?» в межах роботи Весняної філологічної школи «Наші герої» (модератор Жигун С.В., кафедра української літератури, компаративістики і грінченкознавства);
• практичне онлайн-заняття «Що значить для іноземця одягнути українську вишиванку?» (модератори Вінтонів Т.М., Горохова Т.О., кафедра української мови);
• серію кураторських годин «Козацька нація незламних людей», «Історія української держави, якою ми пишаємося», «Народжені вільними» (модератори Боса В.В., Левінська О.О., Пашкевич К.В., Білик К.М., кафедра романської філології та порівняльно-типологічного мовознавства);
• країнознавчі онлайн-заняття «Іноземець з українською душею» (модератори Вінтонів Т.М., Горохова Т.О.).

Переглянути презентацію

{phocagallery view=category|categoryid=115|limitstart=0|limitcount=0|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}