Урочисте винесення штандарту Львівського університету на посвяті першокурсників. Фото Олега Вівчарика

Майже 40 тисяч випускників середньої школи (38 411 – станом на 20.08.2018 р.) виявили цього року бажання навчатися у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Саме стільки заяв від абітурієнтів було зареєстровано на сайті Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) для зарахування на освітній ступінь «Бакалавр» – перший «щабель» вищої академічної освіти в Україні. Загальна ж кількість охочих пов’язати свою долю із Львівським університетом у 2018 році (тобто разом із магістрами та молодшими спеціалістами) – понад 47,5 тисяч осіб. Багато це чи мало?

Це, звісно, залежить від того, що із чим порівнювати. Найпромовистіший факт: це найбільший абсолютний показник з-поміж усіх закладів вищої освіти Львівської області та всього західного регіону й лише трохи менше, ніж у абсолютного лідера – Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (50 162 заяви на всі спеціальності й форми навчання). Однак, якщо порівнювати, скажімо, обсяги державного замовлення у кожного з університетів-лідерів (5 170 – у КНУ ім. Тараса Шевченка проти 3 993 – в ЛНУ ім. Івана Франка), то зрозуміло, що вартість «львівського» диплома про вищу освіту значно вища (даруйте за ненавмисну тавтологію). Рівень конкуренції – показник промовистий і вагомий.

Ще один цікавий показник. Як відомо, цього року кількість випускників закладів загальної середньої освіти в Україні скоротилася на 7 515 осіб – усього середню школу закінчило 185 508 юнаків і дівчат. Як наслідок, у 2018 р. дещо скоротилася й кількість заяв, поданих на ОС «Бакалавр» у Львівському університеті – на 2 606 осіб менше, ніж у 2017 р. Однак, на відміну від минулого, цього року на перший курс Університету було зараховано більше студентів – 4 041 особа (проти 3 948 у 2017-му). Окрім того, що це особистий успіх кожного першокурсника, це ще й непряме свідчення успішності та престижності самого Університету. Щоб простежити логіку цього взаємозв’язку, візьмімо до уваги одразу декілька чинників.

По перше, останніми роками Львівський університет стабільно є у трійці лідерів серед українських закладів вищої освіти за кількістю поданих заяв на зарахування – загалом кожен п’ятий випускник середньої школи в Україні хотів би навчатися в ЛНУ ім. Івана Франка. Скажімо, цьогоріч таких було 20,7%, а 2017 року – 21,25%.

По-друге, давно утвердившись як один із найпотужніших українських центрів притягання талановитої молоді, Львівський університет сам формує високі запити до рівня шкільної освіти потенційних абітурієнтів. Як наслідок – отримує дедалі більше претендентів на навчання з високими середніми балами шкільного атестата та висококонкурентними балами ЗНО. Зважаючи на те, що минулорічні показники якості освіти вступників до Львівського університету були вищими порівняно з результатами інших українських ЗВО, Міністерство освіти і науки України підвищило для Львівського університету обсяг держзамовлення на 2018-2019 навчальний рік (незважаючи на те, що назагал скоротило його на 9,6% в масштабах усієї країни). І це заповітне «по-третє», яке й дало змогу збільшити кількість бюджетних місць для більшості спеціальностей у середньому на 10%. Яскравий приклад, коли якість трансформувалася у цілком зримий кількісний прибуток.

Урочистості з нагоди посвяти першокурсників. Фото Олега Вівчарика

Утім, сподіваємося, що у 2018-2019 навчальному році саме якість – у навчанні, самоосвіті, побуті та, зрештою, мисленні! – стане лейтмотивом нашого життя. Сягнувши першої значної (хоч, без сумніву, і проміжної) вершини – ставши студентом Львівського університету, – поводьмося відповідно до цього нового статусу: підтримуймо високі внутрішні стандарти якості, бо тільки це допоможе сповна розкрити той широкий спектр можливостей, які отримує молода людина під час університетського навчання і по його закінченні.

«Львівський університет широко відомий у світі своїми науковими школами, успішними випускниками й активними студентами, – зазначив Ректор ЛНУ ім. Івана Франка, член-кореспондент НАН України, професор Володимир Мельник. – Проте надання знань і професійних компетенцій не є самоціллю університетської діяльності. Освіта, яку здобувають наші студенти – це лише засіб для того, щоб на основі знань і здібностей сформувати і виховати незалежну, творчу у своїх поглядах, критичну до думки іншого, вільну людину. Справжня свобода можлива тільки тоді, коли є знання і внутрішнє відчуття відповідальності за долю країни, нації і держави. Тож радо вітаю кожного абітурієнта, який зумів стати частиною академічної родини Львівського університету. Переконаний, що саме у нашому Університеті Ви зможете повністю розкрити свій творчий потенціал».

Ігор Полянський

Сердечно вітаю Вас із початком нового навчального року!

Уже не одне століття Львівський університет є важливим осередком наукового, освітнього, суспільного й культурного життя українського народу. Історію і траєкторію розвитку нашого Університету завжди визначали творчі та інтелектуально відважні особистості, які натхненною працею, науковими здобутками та активною громадянською позицією творили передумови для українського національного поступу і прагнули змінити світ на краще.

Дорогі студенти й аспіранти! Ваша наполегливість у навчанні, завзяте прагнення опановувати нові освітні і наукові горизонти та гостре відчуття справедливості сьогодні надзвичайно потрібні Львівському університетові й Україні. Саме Ви є тим поколінням українців, велична місія якого – утвердження нашої країни як цивілізованої правової європейської держави, і я впевнений, що Вам це під силу. Тож власними успіхами, креативністю, ініціативністю помножуйте славу своєї альма-матер. Шануйте університетські багаторічні традиції і творіть нові, живіть і навчайтеся сміливо, інтенсивно та відповідально!

Шановні викладачі, науковці та працівники Університету, щиро дякую Вам за самовіддану сумлінну працю, педагогічний такт та академічну мудрість. У сучасних складних соціально-політичних умовах на кожного з нас покладено надзвичайно важливе завдання – формувати міцний фундамент для успішного прийдешнього України! Незважаючи на численні труднощі та виклики, вірю, що разом ми здолаємо всі перешкоди, адже найважливіший обов’язок кожного працівника Львівського університету – творити нові перспективи української освіти, науки та культури.

Бажаю всім нам міцного здоров’я, значних навчальних і наукових здобутків, нат­хненного творчого по­шуку, щастя, злагоди, миру і добра!

Ректор Володимир Мельник

Для закладів вищої освіти України рейтинги є своєрідним зовнішнім незалежним оцінюванням ключових сфер діяльності, а відтак можливістю удосконалювати науковий, освітній та адміністративний процеси. Заради справедливості відзначимо, що, за словами експертів, будь-який рейтинг, який вимірює різноманітні показники успішності закладів вищої освіти України, не може претендувати на всеохопність та абсолютну достовірність і загалом лише частково відображає реальну ситуацію у сфері української вищої освіти.

Втім найбільші українські та міжнародні рейтинги таки набули популярності в умовах конкурентного середовища вищої освіти нашої держави. Приємно, що Львівський національний університет імені Івана Франка уже продовж багатьох років є одним із лідерів провідних українських та міжнародних рейтингів і фактично щорічно покращує свої ключові показники у відповідних рейтингових таблицях.

Наукову діяльність університетів прийнято оцінювати за показниками авторитетного міжнародного рейтингу Scopus, дані якого свідчать, що ЛНУ ім. Івана Франка є одним із «найцитованіших» закладів вищої освіти України. Дані наукометричної бази є інструментом для відстеження цитованості наукових статей, які публікує навчальний заклад або його працівники.

У рейтинговій таблиці українські університети ранжовані за індексом Гірша – показником, що формується на основі кількості наукових публікацій і їх цитувань. Остання редакція рейтингу (квітень 2018 року) показала, що Львівський університет входить у трійку лідерів разом із Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна.
Таке розташування закладів вищої освіти України повністю відповідає і даним ще одного світового рейтингу – «University Ranking by Аcademic Perfor­mance», методологія якого ґрунтується на даних, отриманих із Інституту наукової інформації, та враховує число статей, цитат і загальний вплив цитованості.

Провідні позиції серед закладів вищої освіти України Львівський університет посідає і згідно з даними ще одного авторитетного світового рейтингу – «Webometrics». У липневій версії рейтингу наш Університет також увійшов до трійки лідерів – тепер уже разом із Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

Нагадаємо, що «Webometrics Ranking of World Universities» уважають одним із найбільших та найвпливовіших рейтингів світу. Починаючи з 2004 року і кожні шість місяців Іспанська національна дослідницька рада виконує незалежне наукове дослідження інформації про роботу університетів, яке базується на їхній веб-присутності. Оцінювання університетів відбувається за чотирма показниками: PRESENCE (присутність) – кількість сторінок на сайтах в основному домені установи (включно з піддоменами та директоріями), які індексуються пошуковою системою Google; VISIBILITY (видимість) – кількість зовнішніх джерел, які містять зворотні посилання на веб-сторінки установи – розраховується за показниками інструментів Ahrefs та Majestic; TRАNSPАRENCY (прозорість) – кількість цитат топ-авторів установи за Google Scholar Citations; EXCELLENCE (якість) – кількість статей дослідників установи, які входять до 10% найбільш цитованих у 26 дисциплінах за розрахунками Scimago.

Дещо нижчу позицію Львівський університет зайняв у Консолідованому рейтингу, який традиційно складає інформаційний ресурс «Освіта.ua». Для того, аби сформувати рейтинг, його автори використали, на їхню думку, найбільш авторитетні серед експертів та засобів масової інформації національні рейтинги навчальних закладів України: «Топ-200 Україна», «Scopus» та «Бал ЗНО на контракт». У результаті такого сумування показників станом на липень 2018 року Львівський національний університет імені Івана Франка посів четверту позицію. До першої трійки рейтингу увійшли Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна та Націо­нальний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

Не менш промовистим показником якості навчального процесу в Університеті є бажання у ньому навчатися, яке демонструють абітурієнти з усієї країни. Цьогоріч Львівський та Київський університети вкотре підтвердили звання найпопулярніших закладів вищої освіти України за кількістю поданих заяв вступників. Зокрема, до ЛНУ ім. Івана Франка надійшло понад 47,5 тисяч заяв від охочих навчатися в Університеті.

Зрештою, популярність нашого Університету є цілком логічною, адже саме навчання у Львівському університеті може гарантувати подальше успішне працевлаштування. Про це, зокрема, свідчать дані ще одного рейтингу за результатами дослідження видання «Фокус». Рейтинг уклали на основі опитування ключових працедавців України з різних сфер (фінанси, IT, юриспруденція, енергетика тощо), працевлаштування в яких є хорошим початком кар’єри для молодих фахівців. Цікавим фактом рейтингу є те, що, окрім Львівського національного університету імені Івана Франка, до п’яти переможців увійшли лише київські заклади вищої освіти.

Вказані рейтингові таблиці є лише невеликою частиною численних рейтингів, завданням яких є визначити найкращі/найпопулярніші/найуспішніші українські заклади вищої освіти. Очевидно, що вказані показники наразі не можуть охопити всього комплексу освітнього й наукового життя закладів вищої освіти України і є швидше за все хорошим стимулом для самовдосконалення й розвитку університетів.

Олег Вівчарик

Керівництво Університету регулярно інспектує процес ремонтно-реставраційних робіт. Фото Олега Вівчарика

Зробити ремонт та реставрацію головного корпусу, а також навчальних корпусів факультету міжнародних відносин, економічного факультету та інших будівель – такі амбітні плани мають у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Так, зокрема, уже понад два місяці тривають гідроізоляцій­ні роботи, завданням яких є укріпити й убезпечити від руйнування фундамент головного корпусу Львівського університету. Наразі роботи розпочали зі сторони вулиць Університетської та Листопадового Чину, а також у внутрішніх двориках головного корпусу. У найближчих планах – охопити весь периметр історичної будівлі, яка є перлиною архітектурного ансамблю Львова.

Проректор з адміністративної та господарської роботи Львівського університету Василь Курляк запевнив, що укріп­лення фундаментів відбувається без особливих труднощів, проте є й значні перешкоди, які ускладнюють роботу ремонтних бригад.

«Коли ми дійшли до триметрової глибини, почали підходити води четвертинного водоносного горизонту, які доводиться періодично відпомповувати для того, аби зробити ремонт якісно», – зазначив Василь Курляк. За словами проректора, така ситуація ще раз доводить правильність висновків Геотехнічного інституту, зокрема, щодо неможливості спорудження підземного паркінгу поблизу головного корпусу Львівського університету – на території Парку імені Івана Франка.

Повністю гідроізоляційні роботи, за умови належного фінансування, мають намір завершити до початку 2019 року. Надалі в Університеті планують розпочати реставраційні роботи вікон, дверей і фасадів головного корпусу. У проекті передбачено також ремонт даху та внутрішніх двориків на­вчального корпусу.

Гідроізоляція фундаменту головного корпусу Львівського університету. Фото Олега Вівчарика

Нагадаємо, що ремонт па­м’ятки архітектури здійснюють у рамках державного інвестиційного проекту, який передбачає виділення понад 80 мільйонів гривень на реставрацію головного корпусу Львівського університету. Кошти на реалізацію проекту Університет отримуватиме впродовж 2018-2019 років.

До речі, повідомив проректор Василь Курляк, упродовж останнього місяця у навчальному корпусі факультету міжнародних відносин (вул. Січових Стрільців, 19) здійснено повну реконструкцію фасадів внутрішнього подвір’я і заміну бруківки.

Окрім того, тривають активні роботи у приміщенні навчального корпусу економічного факультету (проспект Свободи, 18). Зараз там упорядковують структурну кабельну мережу, встановлюють мережу Wi-Fi, ведуть ремонт навчальних приміщень і коридорів тощо. Важливим фактором повноцінного функціонування корпусу економічного факультету у новому навчальному році стане креативний простір для студентів – «Open Space», про створення якого вже давно клопотала університетська молодь. Усі необхідні ремонтні роботи у кабінеті, відведеному для студентського дозвілля й неформального на­вчання, фактично завершені.

Завершення облаштування «Вільного студентського простору» на економічному факультеті. Фото Олега Вівчарика

Зазначимо, що значні ремонтно-реставраційні роботи здійснено і в інших навчальних корпусах Львівського університету, зокрема: ремонт корпусів географічного (вул. П. Дорошенка, 41), геологічного та біологічного факультетів (вул. М. Грушевського, 4), факультету педагогічної освіти (вул. М. Туган-Барановського, 7), факультету журналістики (вул. Генерала Чупринки, 49), а також Наукової бібліотеки Львівського університету (вул. М. Драгоманова, 5). Із державного бюджету України у 2018 році на ці роботи виділено понад 12 мільйонів гривень.

Загалом у структурі Львівського національного університету імені Івана Франка є 28 навчальних корпусів, 20 з них – пам’ятки архітектури місцевого та національного значення. Отже, адміністрація Університету переконана, що ретельний догляд і реставрація будівель не тільки сприяють комфортному навчальному процесові студентів, а й виконують важливу історико-культурну місію – збереження найкращих взірців архітектурного ансамблю Львова.

Олег Вівчарик

Міські чиновники й автори детального плану території, який передбачає будівництво паркінгу, намагаються апелювати до громадськості міста, наводячи аргументи про поліпшення транспортної інфраструктури міста, облагородження території тощо. Натомість науковці, небайдужі громадяни, представники Львівського університету й окремі депутати Львівської міської ради наголошують на недоцільності реалізації такого масштабного інфраструктурного проекту. Адже, за словами вчених, будівництво й експлуатація цього паркінгу має численні загрози й порушує чинне законодавство України.

Інтенсифікація ідеї

Наміри спорудити паркінг перед головним корпусом Університету далеко не нові. За словами начальника управління інвестицій та проектів Львівської міської ради Романа Старецького, ще в 2007 році міська рада ухвалила рішення про визначення у Львові земельних ділянок для побудови паркінгів. Розвиваючи цю ідею, у 2015 році міськрада ухвалила постанову «Про затвердження об’єкта інвестування на вулиці Університетській». Того ж року було проведено деякі дослідження щодо можливості будівництва паркінгу, які профінансували міжнародні донори.

Як і сьогодні, тоді Львівський університет висловив категоричне несприйняття ініціативи перетворення частини Парку імені Івана Франка на підземний паркінг. Свої застереження й надвагомі аргументи висловлювали науковці та експерти. Проте впродовж 2017-2018 років Львівська міська рада таки розпочала всі необхідні роботи для того, щоби доволі міфічний проект у майбутньому став реальністю.

Так, зокрема, у березні 2017 року Львівська міська рада ухвалила рішення «Про затвердження інвестиційного проекту» з будівництва паркінгу, яку підтримали 60 депутатів (нагадаємо, усього в складі міськради 64 депутати). Після цього виконком Львівської міськради замовив ще низку досліджень, щоб, за словами Романа Старецького, «дати відповідь, наскільки доцільно, яким методом і в який спосіб проводити проектування паркінгу». Деякі з цих досліджень уже завершені, деякі ще в процесі виконання. Окрім того, ініціатори проекту сприяли доволі активній інформаційній кампанії, в якій ідею будівництва паркінгу подавали як доконаний і незаперечний факт. Під час останньої публічної дискусії представники Львівської міської ради визнали, що загалом уже витратили понад мільйон гривень на проведення різноманітних експертиз, вишукувань, досліджень і громадських слухань, пов’язаних із реалізацією проекту гіпотетичного паркінгу.

За словами представників адміністрації Львівського університету, кілька років поспіль Університет звертався до міського голови міста Львова з проханням надати додаткову інформацію щодо намірів спорудження паркінгу і розвідувальних робіт, які вели на площі перед головним корпусом. Проте у відповідь на всі листи та звернення надсилали тільки ухильні відписки або ж мовчання.

До справжнього діалогу справа дійшла лише на початку 2018 року. Спершу в лютому цього року в рамках громадських слухань відбулася зустріч із головним архітектором проекту реконструкції площі перед Університетом Інесою Скляровою, на якій також були присутні головний архітектор Львова Юліан Чаплінський та інші представники Львівської міської ради. Університет представляли особисто Ректор Університету Володимир Мельник, члени комісії Вченої ради Львівського університету, студенти і викладачі. Крім того, зустріч викликала інтерес у багатьох істориків, архітекторів, екологів, громадських активістів, мешканців міста.

Фахові дискусії точилися під час круглого столу «Інженерно-геологічні ризики та урбоекологічні й соціальні наслідки підземного будівництва на площі перед головним корпусом Львівського університету», який відбувся 5 липня 2018 року у Дзеркальній залі Львівського університету. Участь у заході взяли фахівці з геології та екології, історики, інженери, архітектори, географи, правники, представники Львівського університету та Львівської міської ради.

24 липня відбувся ще один публічний захід, присвячений ідеї побудувати паркінг у межах Парку імені Івана Франка, – публічна консультація в Інституті міста.

Назагал аргументи, що їх висловлювали диспутанти на всіх трьох обговореннях, були тотожними і лише в окремих випадках підсилювали попередні висновки обох сторін.

Зручна експлуатація й обмежена площа

Ескіз одного із пропонованих проектів підземного паркінгу перед головним корпусом ЛНУ ім. Івана Франка

Зараз існує шість варіантів проекту детального плану території навпроти Університету. Всі вони подібні між собою, хоча містобудівна рада рекомендувала до подальшого опрацювання лише один. Згідно із ним, дорога перед Університетом повинна стати вужчою і там залишається односторонній рух приватного транспорту (у майбутньому, щоправда, автомобілі заплановано пустити підземним тунелем, щоб об’єднати головний корпус Університету і площу перед ним у цілісний просторово-архітектурний ансамбль). Водночас рух громадського транспорту міська рада планує спрямувати на нову дорогу… перед пам’ятником Іванові Франку. Там же будуть влаштовані кінцеві зупинки тролейбусів. Себто частина парку буде оточена автошляхами з усіх сторін.

Основним офіційним аргументом Львівської міської ради на користь спорудження підземного паркінгу саме перед Львівським університетом є відносно низька вартість проекту у порівнянні з іншими місцями і зручність його експлуатації. За словами ініціаторів будівництва, простір перед Університетом з’єднує важливі для центральної частини міста дороги, а відтак функціонування паркінгу дозволить розвантажити довколишні вулиці від хаотично припаркованих авто. Водночас розміщення такого об’єкта в центральній частині міс­та, на думку представників міськради, не відлякуватиме автомобілістів від заїзду в центр і спонукатиме їх використовувати паркінг.

На зручності розташування запроектованого паркінгу наполягають також головний архітектор детального плану території поблизу Університету Інеса Склярова та керівник колективу авторів Генерального плану Львова Віталій Дубина. Головний архітектор Львова Юліан Чаплінський щораз публічно заявляє, що в жодному випадку не наполягає на спорудженні паркінгу, але водночас нещодавно записав відеозвернення, де докладно розповідає про переваги паркування в межах парку перед Університетом кількох сотень автомобілів.

Закон проти…

Утім, абсолютна більшість аргументів «за» спорудження паркінгу навпроти головного корпусу Львівського університету належать до категорії слабких. Це стає зрозумілим одразу ж після опри­люднення справді фахових і науково обґрунтованих висновків експертів. Якщо коротко, то основні перешкоди на шляху успішної реалізації цього інфраструктурного задуму пов’язані з цілим комплексом геологічних, екологічних та культурно-історичних загроз. Крім того, згідно з чинним законодавством, будівництво (а відтак і проектування як невід’ємна частина будь-якого містобудівного проекту) в цьому місці апріорі неможливе, оскільки прямо порушує низку законів України про охорону нав­колишнього природного середовища.

Як відомо, простір між Львівським університетом і пам’ятником Іванові Франку є частиною Парку імені Івана Франка. Це один із найстаріших парків України та Східної Європи, а головне – пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України», «на території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню» (ст. 38). Все, фініш! На цьому можна було б поставити крапку в усій історії з паркінгом.

Але закон, як відомо, завжди можна змінити, переформулювати і не виключено, що Верховна Рада України могла би дати дозвіл на зміну меж Парку імені Івана Франка (імовірно, саме на це й розраховували ініціатори будівництва паркінгу). Що ж, тоді в гру вступають аргументи іншого порядку – непорушність деяких фізичних принципів нашого світу, які, на відміну від незручних законів, так просто не перепишеш.

Приборкання підземних вод

І тут шлях до істини ще коротший. Достатньо лише чесно, без надмірної технологічної ейфорії, із належною професійною ретельністю поставитися до давніх і загальновизнаних застережень науковців: гідрогеологічні та інженерно-геологічні умови території перед головним корпусом Університету – вельми і вельми складні. Найбільша проблема – ґрунтові води. За словами доцента кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології ЛНУ ім. Івана Франка Василя Дяківа, на площі перед Університетом, обмеженій схилом, що тягнеться від готелю «Дністер», «розташована зона живлення і транзиту як четвертинного, так і верхньокрейдового водоносного горизонту». Це означає, що води тут дуже багато, причому верхній (четвертинний) горизонт постійно «підживлюється» напірним верхньокрейдовим.

Слід розуміти, що будувати підземний паркінг (як і будь-які інші підповерхневі масивні споруди) можна виключно в «сухих» умовах. Позбутися води можна трьома способами: а) водопониженням; б) гідроізоляцією; в) заморожуванням. Кожен із них має низку очевидних і прихованих недоліків.

«Водопониження, тобто відпомповування підземних вод до рівня, який забезпечує сприятливі умови проведення будівельних робіт, призводить до утворення депресійної лійки, у контурі якої змінюються водно-фізичні властивості ґрунтів, – пояснює Василь Дяків. – В умовах домінантних дерев’яних пальових фундаментів навколишніх будівель це призведе до їх деформацій та тріщин у стінах (маємо сумний досвід водопониження при будівництві підземного трамваю наприкінці 1980-х років біля Палацу мистецтв). Цей же метод будуть застосовувати і будівничі паркінгу біля Університету (якщо до цього дійде) за умови, коли не спрацює «стіна в ґрунті». Ймовірність такого сценарію – 90%».

Хвалена «стіна в ґрунті» добре захищає від бокових вод четвертинного водоносного горизонту. Теоретично «стіну у ґрунті» можна використати і проти напірних артезіанських вод верхньокрейдового водоносного горизонту, але тоді глибина її закладання має сягати монолітних (не тріщинуватих) мергелів. А це в умовах обмеженості будівельного майданчика технічно неможливо, переконаний Василь Дяків. Та й вартість такого проекту буде захмарною.

Проектантам паркінгу варто також знати, що в умовах близько розташованих зон транзиту і живлення (схил парку від готелю «Дністер») стіна в ґрунті та й сама підземна частина паркінгу створює так званий «баражний ефект», тобто змушує підземні потоки змінювати напрямок, оминаючи перешкоду. У результаті палі під будівлею Університету осушаться, а під будівлями з боків паркінгу – «підмочаться». Наслідок такий самий, що й при водопониженні.

Крім того, є дуже високий ризик того, що баражний ефект призведе до підтоп­лення долішньої частини Парку імені Івана Франка. Зміна гідрогеологічних умов небезпечна для паркової рослинності: дерева, що ростуть тут десятки і сотні років та не адаптовані до підвищеної вологості, можуть всохнути, про що не раз попереджав і декан біологічного факультету Львівського університету, фахівець із гідробіології Ігор Хамар.

«Ще один недешевий метод, який може забезпечити «сухі» умови будівництва, – додав Василь Дяків, – заморожування вод у ґрунтовому масиві або так зване формування «льодової склянки». Для цього ґрунтовий масив, у межах якого ми хочемо щось будувати нижче поверхні, розбурюють через кожні 5 м і закачують у свердловини рідкий азот. Унаслідок цієї процедури ґрунт тимчасово (на кілька років) перетворюється на своєрідну «вічну мерзлоту». При цьому врахуйте, що контур «льодяної склянки» буде проходити під будівлями, зокрема й під корпусом Університету. Як відомо, замерзаючи, вода збільшується в об’ємі, тож є ризик деформації будівель як внаслідок цієї процедури, так і при подальшому розморожуванні. Крім того, при замерзанні ґрунт перетворюється на скелю, яку екскаватором не розкопаєш – треба застосовувати технології, які в результаті призводять до тих самих негативних наслідків, що й попередні два способи».

Висновок назагал простий: будувати можна, але чи варто?.. У всякому разі маємо дуже великі гідрогеологічні та інженерно-геологічні загрози, що негативно вплинуть на довколишні будівлі та рослинність парку (вже мовчимо про ті 57 дерев у партерній частині, які доведеться зрізати). Найбільша небезпека, зрозуміло, чигає на головний корпус Львівського університету та на прилеглі споруди, частина з яких (наприклад, Будинок вчених) мають не меншу історико-архітектурну цінність для міста і світу, ніж колишній Галицький сейм. Чи, може, уже не мають?..

Олег Вівчарик, Ігор Полянський

Біохіміки Львівського університету наблизилися до вирішення проблеми лікування цукрового діабету

Як часто нам випадає нагода зупинитися посеред буденної метушні й поглянути на себе як на чудове творіння природи? Ні, не пропонуємо розглядати себе як унікальну конструкцію з досконалою будовою тіла та надзвичайно креативним розумом, а лише як складну мережу хімічних взаємодій між молекулами та надмолекулярними комплексами, які, наче мільйони маленьких пазлів, створюють чудову картинку, яку нам, напевно, ніколи не вдасться збагнути до кінця.

Адже людський організм за складністю організації прирівнюють до космосу. Місце кожного із цих пазлів у складній системі нашого тіла надзвичайно важливе, і втрата будь-якого з елементів може мати катастрофічні наслідки для цілого організму. Саме вони визначають всю палітру того, що формує нас як особистість: нашу здатність вчитися, творити, сумувати, радіти, любити тощо.

Сьогодні, очевидно, важко виокремити конкретну галузь біологічних знань, яка покликана розшифрувати механізми міжмолекулярних взаємодій, шляхи комунікацій між клітинами, процеси, які відповідають за злагоджену роботу кожного компартменту клітини, кожної тканини та органу. Проте можемо з упевненістю сказати, що біохімія – це міждисциплінарна галузь сучасної біології, яка формує методологію всіх сучасних галузей біологічної науки. Саме біохімія дає нам змогу наблизитися до глибшого розуміння хімізму біологічних реакцій та функцій біоорганічних молекул, з яких збудоване наше тіло і перебудова яких може стати причиною його загибелі. Словом, біохімія – наука про хімічний склад живих організмів і хімічні перетворення, яким підлягають молекули, що входять до їхнього складу.

Колектив кафедри біохімії біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка належить до наукової спільноти, що своїми дослідженнями намагається розкрити молекулярні механізми розвитку патологічних змін, які виникають у разі цукрового діабету та нейродегенеративних захворювань, а також розробити нові підходи для корекції й лікування зумовлених ними ускладнень на молекулярному та клітинному рівні.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Кафедра біологічної хімії була створена у 1896 р. на базі медичного факультету Львівського університету. Hayкові дослідження в галузі біохімії у Львівському університеті набрали світової ваги з приходом у 1920 р. на посаду професора і директора Інституту медичної хімії видатного біохіміка Якуба Оскаровича Парнаса. Професор Я. Парнас був одним із піонерів застосування ізотопних методів у біохімічних дослідженнях, зокрема у процесах трансфосфорилювання. Не менша заслуга науковця у створенні Львівської школи біохімії. Історія біохімічної науки у Львові має багато захопливих, а іноді й драматичних сторінок.

У рамках сучасної наукової школи «Біохімія і молекулярна біологія», яка заснована на кафедрі біохімії Університету ще 1963 року, започатковано новий науковий напрямок «Молекулярні механізми регуляції морфофункціонального стану клітин системи крові за умов патологічних станів різної етіології». Через кров, як відомо, здійснюється регуляція роботи всіх систем організму. Аналізуючи хімічний і фізичний склад крові за допомогою рецепторів, мозок людини отримує інформацію про стан організму в цілому. Ось чому в медицині аналіз крові є первинним обов’язковим дослідженням перед лікуванням будь-якої хвороби.
Серед найзначніших наукових досягнень Львівської біохімічної школи – проривні дослідження у сфері нових способів діагностики і лікування цукрового діабету 1 типу та в моделюванні молекулярних процесів, що відбуваються в нейронах за хвороби Паркінсона.

Що таке цукровий діабет 1 типу і чим він небезпечний? Це автоімунне захворювання, тобто патологія, пов’язана з тим, що імунна система помилково реагує проти власних тканин організму. За цього захворювання імунні клітини та розчинні фактори руйнують клітини підшлункової залози, які продукують гормон, що контролює рівень глюкози в крові – інсулін.

Згідно з даними Міжнародної діабетичної федерації, сьогодні на Землі від цієї хвороби потерпають 425 млн дорослих людей; в Україні у 2017 р. зареєст­ровано 2 836 300 хворих на цукровий діабет (дані без урахування статистики АР Крим та окупованих територій Донецької і Луганської областей). Зважаючи на величезну кількість хворих, дослідження молекулярних механізмів розвитку цукрового діабету та пошук нових терапевтичних засобів є вкрай актуальним. Учені ведуть експерименти in vivo: на моделях хімічно-індукованого або генетично-детермінованого діабету та після хірургічного видалення підшлункової залози у піддослідних організмів, а також in vitro: досліджуючи біохімічні процеси у клітинних лініях ізольованих інсулінопродукуючих клітин панкреатичних острівців та адипоцитів.

Дослідження цукрового діабету на кафедрі біохімії Львівського університету здійснюють на моделі хімічно-­індукованого цукрового діабету в білих щурів. За останнє десятиріччя маємо чимало здобутків: 1) розроблено тест-систему для діагностичного та прогностичного застосування при лікуванні цукрового діабету 1-го типу; 2) визначено основні тестові показники, що покладені в основу диференціальної діагностики та визначення молекулярних мішеней для корекції фармакологічними засобами діабетичних ангіопатій; 3) отримано 6 патентів на корисну модель та один патент на винахід щодо «Способів лікування діабету».

Досягнення наукової школи кафедри біохімії мають не лише вагоме теоретичне значення, а й стали підґрунтям для розробки нових способів діагностики та лікування широкого кола захворювань різної етіології.

На жаль, на сьогодні немає способів ефективного лікування цукрового діа­бету. Ліки, які використовують, спрямовані лише на контроль захворювання та полегшення перебігу діабетичних ускладнень (кетоз, гіперглікемічна кома, ангіо-, нейро-, нефро-, ретинопатії, діабетична стопа). Щоб добре почуватися, хворі повинні постійно дотримуватися дієти, щоденно виконувати фізичні вправи та робити уколи інсуліну чи вживати доволі токсичні ліки. Для підвищення якості життя хворих, а також для мінімізації хронічних ускладнень цукрового діабету в наш час активно застосовують т. зв. «функціональні харчові продукти», які є складовою «додаткової та альтернативної медицини» (Complementary and alternative medicine, CAM). З цією метою в усьому світі для лікування хвороб використовують фітотерапію. Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала рекомендацію клініцистам застосовувати рослинні лікарські засоби для лікування цукрового діабету та його ускладнень.

Працівники кафедри біохімії Львівського університету розробили нові способи одержання функціональних харчових продуктів, основою яких є біо­логічно активні речовини козлятника лікарського, якона, дерену справжнього, медичних грибів Ganoderma lucidum та Agaricus brasiliensis, поліфенольні сполуки червоного виноградного вина й антоціанідини капусти червонокачанної. Доведено, що одержані препарати здатні знижувати рівень глюкози у крові піддослідних тварин (гіпоглікемічна дія), детоксикувати вільні радикали та активувати ферменти антиоксидантної системи (антиоксидантна дія), модифікувати активність клітин імунної системи, їхню здатність розпізнавати та знищувати патогени (імунокоригуюча дія), а також нормалізувати рівень еритроцитів та гемоглобіну (антианемічна дія). Ці препарати впливають не лише на систему крові, а й мають інші цінні властивості (нейро-, нефро- та ретинопротективні дії), які можуть бути корисними у лікуванні та запобіганні розвитку найбільш розповсюджених ускладнень цукрового діабету.

Іншим продуктивним напрямком досліджень кафедри біохімії Львівського університету є застосування штучних моделей для вивчення біохімічних змін у процесі нейродегенеративних патологій людини. Так, зокрема, працівники кафедри штучно змоделювали молекулярні процеси, що відбуваються в нейронах у разі хвороби Паркінсона. Як основний модельний об’єкт було використано еукаріотичний (одноклітинний) мікроорганізм – термотолерантні дріжджі Hansenula (Ogataea) polymorpha. Генетично модифіковані клітини цього мікроба здатні синтезувати людський білок альфа-синуклеїн, конгломерати якого є основною етіологічною причиною хвороби Паркінсона. Такий модельний організм зручний у культивуванні, на ньому легко здійснювати молекулярно-генетичні маніпуляції, послідовність геному цього виду дріжджів повністю розшифрована, а ціла плеяда генів, продукти яких задіяні в автофагійній деградації, мають високий ступінь подібності до людських, що дає змогу запускати процеси деградації альфа-синуклеїну та екстраполювати їх на людські клітини. Модельні штами Hansenula polymorpha, в яких синтезується людський альфа-синуклеїн – це перша сходинка на шляху пошуку сполук і речовин для індукції автофагійної деградації аномальних форм альфа-синуклеїну та корекції патологічних змін у нейронах, викликаних цим білком.

Наукова школа кафедри біохімії доб­ре знана у світі. Львівські вчені беруть активну участь у виконанні спільних наукових грантів у Польщі, Канаді, Австрії, Ізраїлі та США. Перед студентами, що спеціалізуються на кафедрі біохімії, відкриваються широкі перспективи досконало звідати секрети живих організмів і стати філігранними експериментаторами високого рівня, які можуть працювати у найсучасніших лабораторіях будь-якої країни світу.

За матеріалами кафедри біохімії

Проректор з наукової роботи ЛНУ ім. Івана Франка, проф. Роман Гладишевський. Фото Олега Вівчарика

Студентська наукова робота є невід’ємним атрибутом підготовки висококваліфікованого фахівця в університеті. У Львівському університеті, як і в усіх провідних закладах вищої освіти України і світу, нау­ково-дослідницька діяльність, зокрема й із залученням студентів, є стрижнем освітнього процесу, вагомою складовою створення наукомістких технологій, значним кроком до інновацій.

Навчальний план підготовки бакалавра і магістра вже передбачає провадження нау­кових досліджень. Свої наукові здобутки студенти представляють у формі наукових статей, рецензій, дипломних і магістерських робіт. Утім, у Львівському університеті створені сприятливі умови для цілковитої реалізації студентською молоддю свого наукового потенціалу. Так, передусім ми запрошуємо нещодавніх абітурієнтів до активної роботи в наукових гуртках знаних у світі наукових шкіл Львівського університету. Праця під керівництвом досвідчених наставників сприятиме засвоєнню методології проведення наукових досліджень, повний цикл яких включає проведення експерименту, виявлення взаємозв’язків, виведення законів, формулювання гіпотез, творення теорій, побудову моделей. Запорукою досягнення результату є критичний аналіз доступних відомостей, належне виконання експерименту і, звісно, інтуїція дослідника. Вона виробляється на основі глибокого досвіду та особистої креативності.

Результати наукової роботи наші студенти разом зі старшими колегами представляють у формі доповідей на студентських, всеукраїнських, міжнародних конференціях, публікують у престижних періодичних фахових виданнях України і за кордоном, пропонують для розробки стартапів та інноваційних проектів. Стабільним стартовим майданчиком для поступу в науці є щорічний Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт.

Так, у минулому навчальному році 33 сту­денти Університету стали переможцями Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт із природничих, технічних і гуманітарних наук. У доробку студентів за цей період – 385 наукових статей, тези 841 доповіді на конференціях. Наукові здобутки враховують при складанні рейтингу студентів для нарахування академічної стипендії.

Активна участь студентів у дослідницькій діяльності слугує передумовою до встановлення формальних трудових взаємин. Вже у студентські роки найбільш завзяті молоді дослідники розпочинають свою наукову діяльність – їх зараховують виконавцями держбюджетних тем, госпдоговорів, міжнародних ґрантів.

Цілеспрямований студент знаходить додаткові джерела фінансування на свої наукові дослідження. Для цього існують спеціальні організації та фонди в Україні та за кордоном, які надають підтримку на конкурсній основі. Попри жорстку конкуренцію, наші студенти систематично здобувають ґранти на стажування у провідних наукових центрах світу для виконання своїх досліджень, їм оплачують участь у конференціях, школах за кордоном, їх заохочують персональними преміями та стипендіями.

В Університеті функціонують наукові товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, метою діяльності яких є створення умов для розкриття наукового та творчого потенціалу молоді. Такі товариства популяризують наукову діяльність серед студентів, сприяють обміну інформацією, розвитку співпраці між закладами вищої освіти України й закордону.

Шлях становлення науковця є непростим і тривалим. Але важливість здобутого наукового результату майже завжди відразу можна оцінити. Відомо ж бо, що щоденна праця творить завтрашню інновацію.

Вітаю першокурсників і всіх студентів із гідним вибором альма-матер і бажаю їм, щоби їхні зусилля у навчанні та наукових пошуках привели до успіху.

Проректор з наукової роботи Роман Гладишевський

Координатор Літньої школи, старший викладач кафедри українського прикладного мовознавства Леся Антонів відкриває урочисте засідання в Дзеркальній залі ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Олега Вівчарика

«Проведення Міжнародної літньої школи – це особлива подія в житті Університету, – наголосив під час урочистого відкриття Ректор ЛНУ ім. Івана Франка, член-кореспондент НАН України, професор Володимир Мельник. – Досвід попередніх шкіл продемонстрував, що до нас приїжджають щирі друзі, які згодом стають своєрідними послами України у світі. Ваше перебування в нас відбувається в час, коли Україна зіткнулася з російською агресією, і я оцінюю Ваш приїзд до Університету як вияв моральної підтримки України. Окрім того, що Ви здобудете певні знання з історії України, української мови, літератури та культури, для нас також дуже важливо, щоб Ви у живому спілкуванні отримали правдиву інформацію про те, що зараз відбувається на Сході України: що це не громадянська війна, не протистояння частин цілого, а жорстока, цинічна агресія Росії проти України».

Виступає Ректор ЛНУ імені Івана Франка, професор Володимир Мельник. Фото Олега Вівчарика

Цьогоріч Українознавчу школу, як і багато років поспіль, організовував Центр україністики, яким керує проректор з науково-педагогічної роботи ЛНУ ім. Івана Франка, професор Ярослав Гарасим. Подякувавши учасникам школи за вибір Львівського університету, Ярослав Іванович заінтригував присутніх перспективами справжнього культурного потрясіння внаслідок глибшого пізнання України.

«Ви матимете змогу переконатися, що, попри надзвичайну милозвучність, експресивність, дивовижні виражальні, лексичні та інші засоби, українська мова – це ще й мова великого народу. Ви переконаєтеся, що українці – це не несподівана європейська нація, яка з’явилася наприкінці ХХ століття, а нація зі щонайменше тисячолітньою історією. Адже якраз тисячу років тому Ярослав Мудрий став правителем давньої середньовічної Української держави, увійшовши в історію як один із найзнаменитіших європейських володарів того часу, – зазначив Ярослав Гарасим. – Я не знаю, який був імпульс у кожного з Вас, щоб обрати саме нашу школу, але щиро сподіваюся, що після її завершення це вже буде потреба – відвідувати Львів і продовжувати знайомство з українським народом та його культурою. І навіть якщо Ви зовсім не мали змоги вивчати українську мову дотепер, то після нещодавніх подій Чемпіонату світу з футболу два слова, мабуть, Ви точно знаєте – це «Слава Україні!».

Одна із викладачок Літньої школи поділилася з редакцією «Каменяра» своїми враженнями про цьогорічне навчання.

Ігор Полянський

Учасники ХІІІ Міжнародної літньої школи з української мови і країнознавства. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Німеччина, Хорватія, Фран­ція, Туреччина, США, Канада, Швеція, Республіка Корея, Австрія, Росія, Грузія… Як Ви думаєте, що об’єднує всі ці країни? Їхні представники приїхали до Львова і стали учасниками Міжнародної літньої школи «Українська мова і країнознавство», яку вже 10 років поспіль проводить Центр україністики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Три тижні інтенсивної української: щоденні мовні заняття, лекції, екскурсії, спілкування з нашими волонтерами на перервах… Перед нами – командою школи – завжди постає не дуже легке, але дуже важливе завдання – не лише навчити української мови, а й показати світові справжню самобутню Україну.

Заняття з викладачами Львівського університету. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Як відомо, студентом школи можна стати в різному віці. Уже вкотре це успішно продемонстрували наші учасники. Вони не лише активно брали участь у заняттях і лекціях, а й стали справжніми поціновувачами національних українських танців (і не менше – національної кухні, хоча це зовсім інша історія!). Нас гостинно зустрів Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Розмаїття культур і етнотрадицій злилося воєдино у веселому таночку, коли залунали мелодії: полька, млин, гречаники, танець із віником. Ми й досі не знаємо, які мольфари того дня розганяли хмари над Львовом, адже одразу, коли ми закінчили наші забави, по місту пройшла злива.

Культурна програма для слухачів Літньої школи. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Старовинні львівські вулички, які дихають романтикою, подорож у сховища однієї з найстаріших бібліотек Украї­ни, майстер-клас із писанкарства від талановитої мисткині Ірини Кметь, незабутні мандрівки до Крехова та Жовкви, Кам’янця-Подільського та Хотина. Адже кожна хвилина для нас і учасників школи була цінною та важливою.

На екскурсії в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Усі з нетерпінням чекали презентації проектів, адже було загадкою, що ж зацікавило, вразило, надихнуло за ці три тижні. І учасники зуміли не лише торкнутися наших сердець, а й переконали: стати частинкою України зовсім просто. Ми почули переклад шведської поезії на українську мову, дізналися, як шведи сприймають українську церкву; студенти з Кореї, які вже мали досвід служби в національній армії, порівнювали систему збройних сил України й Південної Кореї, а дехто взагалі проводив опитування на вулицях, будуючи мости порозуміння зі львів’янами. У виконанні наших чарівних студенток-кореянок «Український віночок» − це була не лише проста прикраса школи, а й символ із багатьма сенсами. Студенти з найвищим рівнем знань (хорватка, росіянин, австрієць) представили нау­кові проекти з вивчення української мови як іноземної. Вразили проекти про війну і мистецтво (авторка – громадянка Франції Агат-Михайлина). Ми також довідалися про те, які подібні, і часто трагічні, долі українських та корейських письменників. Кожен учасник школи побачив Львів по-своєму, відкрив Україну не лише для себе, а й дав змогу побачити нам себе збоку, адже людина інколи може не помічати важливих, хоч і очевидних речей.

І ще трохи занять… Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Чому учасники школи приїхали в Україну та чому обрали саме Львів? Чим їх зацікавила наша культура? Це питання поставало не раз. Очевидно, що дехто має українське коріння, але таких було одиниці. Дехто вивчає українську в себе вдома, у рідному університеті. Але найбільше вражає і тішить, коли до нас приїжджають люди, для яких Україна – зовсім нова і непізнана, цікава і таємнича, а додому вони їдуть не лише з сувенірами у валізах, а й зі щирим бажанням повернутися знову.

За якими критеріями оцінюють якість літніх шкіл? Звичайно, усі, напевно, пишуть фідбеки, як модно зараз називати відгуки, ставлять оцінки за різним шкалами та зважають на всі-всі фактори… Усе це зрозуміло й очевидно. Але для мене як учасника цієї «кухні» поза кадром найвищою похвалою та знаком якості є три важливі пункти: по-перше, до нас повертаються знову і знову; по-друге, нас рекомендують друзям і по-третє, після нас починають розмовляти українською мовою!..

І якщо всі ці три тижні Львів ніби навмисне став дощовою столицею Украї­ни, щоб виправдати свій статус українського туманного Альбіону, то після закінчення курсу нас знову тішить сонечко. А хіба може бути інакше, якщо усмішки, емоції та тепло Ваших сердець залишилися у Львові?..

Викладачі ХІІІ Міжнародної літньої школи з української мови і країнознавства. Фото Анни Рицар і Зоряни Хомин

Проректор Ярослав Гарасим під час вручення сертифікатів про успішне закінчення школи влучно наголосив, що тільки це могло стати причиною такого чудового потепління.

Ці три тижні ми прокидалися, працювали й жили в унісон, як один організм, як справжня команда. Нас об’єднала українська мова та культура. Львів таки справді відкритий для світу.

Зі Львівського національного університету імені Івана Франка – з любов’ю!

Наталія Фарина

P. S.: є ще один критерій якості літніх шкіл, про який я не написала. Не знаю, наскільки він важливий та об’єктивний для потенційних учасників, але… Мені знову захотілося сісти за студентську лаву – хоча б улітку. Захотілося самій стати учасником Літньої школи. А що, хіба буває пізно вчитися?

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр після зустрічі зі студентами. Фото Олега Вівчарика

Інтенсивний обмін думками, вільне спілкування німецькою мовою, відвертий і щирий діалог – такі результати відвідин Львівського націо­нального університету імені Івана Франка Президента Федеративної Республіки Німеччини Франка-Вальтера Штайн­майєра. Зустріч Президента Німеччини та Ректора Львівсь­кого університету Володимира Мельника зі студентами і викладачами Університету відбулася ще у травні цього року, проте представники ФРН за кожної нагоди згадують її і висловлюють щире захоплення від спілкування з університетською молоддю.

Бажання Президента Німеччини відвідати Львівський університет було невипадковим, адже традиції викладання німецької мови, перекладу та співпраця з німецькомовними країнами тут одні з найдавніших в Україні, про що, зокрема, під час зустрічі з Президентом Німеччини наголошував Ректор Володимир Мельник. Зрештою, у цьому Франк-Вальтер Штайнмайєр мав змогу переконатися під час діалогу зі студентами-германістами. Розмова була цікавою, насиченою і продуктивною, адже темою для обговорення стали навчання студентів, їхні професійні плани і німецько-українська культурна співпраця. Тематика спілкування органічно впліталася в контекст цьогорічного відзначення українсько-німецького року мов, який оголошено в обох країнах.

Втім окрему увагу Франк-Вальтер Штайнмайєр і студенти Університету таки присвятили найбільш гострим темам – війні на Сході України, зростанню впливу націоналістичних і радикальних партій у Західній Європі та як бачать студенти політичне майбутнє нашої країни.

Згодом у листі до Ректора професора Володимира Мельника Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні Ернст Райхель відзначив, що обмін думками зі студентами Університету був для Президента Німеччини цінним поглядом на розуміння перспектив розвитку України з боку української молоді. Окрім того, представники Німеччини наголосили, що Університет може пишатися тим, що має щастя навчати таку обдаровану молодь. Окремої подяки від представників Президента ФРН удостоїлися викладачі Львівського університету, які, за словами німецьких дипломатів, забезпечують надзвичайно високий рівень володіння студентами Університету німецькою мовою.

Сам Франк-Вальтер Штайнмайєр іще під час зустрічі зазначив, що перебування у Львівському університеті для нього є великою честю, адже саме ЛНУ ім. Івана Франка є «одним із важливих місць позитивних змін у Східній Європі».

До речі, Львівський університет співпрацює із великою кількістю освітніх та наукових установ в усьому світі, маючи близько 160 офіційних угод із міжнародними партнерами. Надзвичайно плідною є наукова та освітня взаємодія і з німецькими університетами, про що, зокрема, свідчить активний розвиток співпраці Львівського університету з одним із провідних університетів ФРН та Європи – Вюрцбурзьким університетом Юліуса Максиміліана.

Олег Вівчарик

Професор Віктор Мойсієнко виголошує доповідь на Урочистій академії, присвяченій пам’яті Івана Франка. Фото Олега Вівчарика

Мало які царини філологічної науки, зрештою, не лише філологічної, залишилися поза увагою Івана Франка. Усеосяжність та усефілологічна обдарованість вражали його сучасників, вражають і його нащадків, нас із вами. Франкові оцінки українського літературного процесу, а почасти й мовотворення багато в чому залишаються актуальними й дотепер.

В історії формування єдиної української літературної мови йому належить визначне місце. У спеціальних мово­знавчих студіях, літературно-критичних статтях, замітках, рецензіях, листах він висвітлив методологічні й теоретичні питання формування й розвитку української літературної мови, реалізацію яких нерідко знаходимо в мовній практиці Франка-письменника.

І. Франко послідовно й чітко виок­рем­лював мову українців від Русі до часу його життя. Найчастіше це був гло­тонім українсько-руська або руська мова.

Франкова цитата про етнографічну й мовну одність українців уже давно стала класикою вітчизняної гуманітаристики: «Хоч і яка неоднакова була доля поодиноких частин Русі-України, то все-таки заселяючий її народ і досі проявляє дивну етнографічну одноцільність. Звичаї і вірування народні, казки і оповідання, пісні і обряди, одіж і помешкання, а врешті мова – при всій різнобарвності в подробицях, при всьому багатстві місцевих відмін і варіантів в основних обрисах такі однакові, що руснак з-над горішнього Сяну без труда порозуміється з українцем з-над Десни, Сули або й Харкова, признає його звичаї, його спосіб думання, його «поведінку» за свої, за рідні, хоча не скаже сього про близенького сусіда – ясельського або тарнівського мазура. Особливо виразно бачимо ту єдність основного типу в мові українсько-руській, котрої осібність супроти общеруської книжної і супроти північноруської можна слідити по рукописях уже від найдавніших часів руського письменства, а котра в половині ХVІ віку була вже майже такою, як і та, котрою тепер говорить «українсько-руський народ». Звернімо увагу на верхній період остаточного формування української мови як структури – ХVІ ст.

Дослідник давнього українського письменства в кінці ХІХ – на початку ХХ століть поставав перед неминучим розв’язанням надскладних проблем: 1) відвойовувати, відбирати в буквальному сенсі слова своє, несправедливо забране; 2) доказувати світовій філологічній громадськості, що в XVI–XVII ст. під термінами «руська», «проста» мова треба розуміти староукраїнську.

Для І. Франка мовно-культурна тяглість українців-русинів від Руси до другої половини ХІХ ст. була безсумнівною. У різні часи й епохи мовне вираження українства у його зовнішньому вияві – літературно-писемній мові – було різним, нерідко замаскованим. І. Франко дуже тонко відчував мовну епоху й важелі розвитку чи занепаду мови, на відміну від деяких дослідників, які вкрай негативно оцінювали руську мову XV–XVII ст.. Найвідоміший присуд «руській» писемній мові зробив О. Бодянський: «Нею (мовою. – В. М.) ніхто ніколи не говорив і не говорить … (оскільки вона являє) найогиднішу суміш, яку лишень можна собі уявити і яка коли-небудь існувала на Русі». Натомість оцінка І. Франка протилежна: «Многі новочасні пуристи дивляться з погордою на цю ніби макаронічну мову, але історик літератури не повинен забувати, що вона була своєрідним і органічним витвором дуже незвичайних суспільних і політичних відносин того часу, що силою конечності окрім церковного і польського язиків черпала богато з людових діалектів, приймаючи рівночасно не мало інтернаціональних слів латинських і німецьких, що приходили до нас чи то через школу, чи то через торговлю з західними краями, чи то через винахід друку. Ся мова більше-менше від 1580 р. до кінця 18 віку видала богате і в значній мірі оригінальне письменство, велику масу друкованих книжок, із яких деякі і доси ще заховуються і читаються простим людом, сплодила обік тих друків велику масу рукописів, у яких збережено чи то пам’ятки найстаршого письменства, чи то переклади з класичних і новочасних творів, що не могли бути тоді друковані і ширилися в рукописних копіях, чи то твори чисто популярного характеру, в роді казань і поучень для простого народу, катехізмів, молитов, заклинань, драматичних творів, оповідань і літописних згадок, із яких можемо виробити собі тепер понятє про незвичайно багате і ріжнородне духове житє наших предків у тих часах, які попередили новочасне відродження південноруської нації, розпочате І. Котляревським при кінці 18 віку».

Іноді оцінки Франка були нищівні… І стосовно кого, батька й сина Смотрицьких – поза сумнівом, найосвіченіших українців того часу. Порівняймо Франкову оцінку появи «Граматики…» М. Смотрицького: «Для нашого письменства граматика Смотрицького мала радше шкідливий, аніж корисний вплив, бо нехтуючи ту літературну мову, яка так гарно виробилася у репрезентантів міщанства в кінці 16 початку 17 ст., розпочала реакцію на користь мертвого церковнослов’янського язика». Українець Франко першим виніс такий жорсткий присуд «Граматиці», яка стала путівником у царину мовознавства для багатьох слов’янських народів – москвинів, сербів, хорватів. Для багатьох, але не для українців. Москвини не могли так оцінити, бо Мелетій Смотрицький фактично створив російську граматику й термінологію, і разом із тим вивів тогочасну руську (українську) мову з навчального процесу. Церковнослов’янська друкована граматика запанувала від 1619 р. по всіх українських школах. Для русина навчитися грамоті – означало вивчити правила церковнослов’янської мови. А уявімо, щоб Смотрицький-батько переконав князя друкувати Біблію руською (староукраїнською) мовою, а Смотрицький-син – граматику цієї ж мови… І тоді мрія волинського шляхтича-українця Василя Загоровського, яку він виклав у відомому заповіті, здійснилася б: віддати дітей до науки «писма своєго руского и мовенья рускими слови». А так стався неймовірний свідомісний злам: батьки віддавали дітей у науку руському письму, а ті вивчали в школі чужу мову. Оце каїнове тавро від пізнього середньовіччя – вчитися грамоті чужою мовою, переслідує русина-українця аж до сьогодення. Вирвавшись із-під спольщення, із часом ледь-ледь від зросійщення, потерпаємо знову від занглійщення… Геній І. Франка в тому, що він, віддаючи належне за письменство й розум Смотрицьким, чи не перший помітив, яку шкоду для розвою української мови на народній основі заклав Смотрицький-молодший своєю граматикою.

Письменник віддавав належне або осуджував діячів культури не з погляду марнотратства чорнила і паперу, а передовсім з погляду внеску в розвій української справи. Тому не жалів І. Франко й деяких українських церковних діячів, випускників Києво-Могилянської академії, про яких влучно висловився: «Києво-Могилянська академія наплодила велику масу учених, що понесли свої услуги в Московщину, або таких многопишущих слабодухів, як обидва чернігівські єпископи Лазар Баранович і Іван Максимович».

Бачимо, що русько-українське письменство й мова постійно були в полі зору вченого. І. Франко прекрасно розумів і усвідомлював важливість і вагомість мови для становлення й розвитку нації. Хоча спеціальної праці, присвяченої походженню української мови, у І. Франка немає, але в численних наукових публікаціях він так чи інакше торкався проб­лем функціонування мови в діахронії, мовного минулого. Не втратили наукової цінності й текстологічні праці І. Франка: «Увага про назву “Палінодія”» (1903), «Кінцеві записки в староруських рукописах» (1906), «Дві замітки до тексту найдавнішої літописі» (1908) та ін.

Про розуміння важливості пам’ятко­вого матеріалу свідчить його 5-томна збірка апокрифів та легенд, який Ярослава Мельник справедливо назвала «вер­шинним здобутком української нау­ки у виданні та осмисленні апокрифічної літератури». Однак у цьому випадку не йдеться лише про осмислення апокрифічної літератури, тут надзвичайно цінний матеріал для осмислення історії української мови. Багато матеріалів І. Франко взяв із відомих на той час рукописів, що зберігалися в різних бібліотеках та колекціях. Але найціннішими є приватні збірники, які в різний спосіб потрапили до рук письменника: о. Теодора з Дубовець 16-17 ст., свящ. Стефана Теслевцьового із с. Хитара Стрийського повіту 17-18 ст. та о. Іллі Яремецького-Білахевича із с. Зазулинці 18 ст. та ін.

Франко, очевидно, дуже рано зрозумів цінність і вагомість для розуміння українського минулого рукописів, які зберігалися на покуті чи за сволоком у сільських хатах. Маючи до праці численні такі рукописи різної давності, учений з сумом констатував непотрапляння їх до наукового обігу: «Загальновідомо, як неприхильною була доля до памяток нашого письменства. Починаючи з самого XVI віку можна сказати, що все найкраще, що в ньому було, не мало щастя до друку, а через те й не могло мати такого впливу, який би мало бувши надрукованим. Не попали в друк анї огнисті твори Івана Вишенського, справедливо названі одним переписувачем «Книга злото», анї знаменита Палїнодия Копистенського, анї наші лїтописї старі й козацькі, анї більшина драм і інтермедій, анї много много иньших праць, що довгі лїта лежали в рукописах присипані пилом або зберегалися по курних хатах мужицьких та дяківських, погорджені та зневажені тими нечисленними інтелїґентами, що з давен-давна любили бігати на службу чужим богам і в погорді до власного народа і єго питомого духовного розвою нераз випереджували й чужинців». А як наслідок – сила фактологічного матеріалу залишилася поза увагою медієвістів, а слов’янський світ дивився на русько-українську минувщину очима Востокова, Срезнєвського, Соболєвського, Погодіна, Тіхонравова, Пипіна…, учених, безсумнівно, знаних, але які апріорі, ще навіть не приступивши до аналізу, наприклад, «Слова о полку Ігоревім», «Повісті временних літ», тієї ж Палеї ХІV, знали, що це «древнерусский текст, из которого нужно извлекать языковое прошлое России», хай там будуть сотні українських слів, узагалі не знаних для москвинів. Заслуга Франка в тім, що на русько-українські пам’ятки подивився один із перших очима українця і не знітився перед визнаними на той час світом авторитетами.

Чи не диво, що після виходу Франкових «Апокрифів» у суголоссі позитивної оцінки славетних славістів (Брікнер, Ягич, Пастрнек…) появлялися завивання на зразок «для кого й навіщо видавець випустив свій збірник?» (В. Іст­рін). Не диво, бо москвин мертво стояв на своєму: Палея створена на півночі Русі, а на півдні узагалі не була поширена. Але не стільки засмутило й вразило В. Істріна видання власне текстів апокрифів, як зміст Франкової передмови. Ніяк не уміщувалося в московському розумі твердження І. Франка про «одноцільність, неперервну суцільність літературної традиції і духовних інтересів на протягу нашої довговікової історії». Якщо українсько-руська писемна й літературна традиція має тяглість від ХІ віку, то де й відколи розмістити й придумати московсько-монгольську, яку від ХVІІІ ст. москвини називають російською. Від однієї лише думки про постановку такого питання у москвина відбирає мову і з’являються одні емоції: «нє било, нєт і бить нє может».

На превеликий жаль, зібрані й опуб­ліковані апокрифи та легенди якимсь дивним чином оминають ось уже більше десяти років після перевидання (2006) дослідницьке око українських істориків мови. А шкода, адже Франкове метаграфування «слово в слово й буква в букву» – це готові пам’ятки для аналізу мовних елементів та категорій у процесі становлення української мови.

У кінці статті «Кінцеві записки в староруських рукописах» І. Франко писав: «Я бажав би отсим звернути увагу всіх тих, кому доводить ся мати в руках наші старі книги та рукописи, на такі й иньші записки та приписки чи то на полях, на чистих сторінках або на окладках. Усі вони, а особливо ті, що писані руською мовою, можуть мати вартість для дослідників нашої старовини, особливо тоді, коли їх буде зібрано богато і явить ся можність їх систематичного укладу та опрацьованя».

І такі пошуки нерідко бувають винагороджені. У рукописі Київської духовної академії І. Франко знаходить уривок, який дає підстави вченому до висновку про наявність на Русі багатьох високопоетичних творів, подібних до «Слова о полку Ігоревім». Русини-ук­раїнці очевидно мали своїх не лише Бояна та Митусу. «Мені здається, що до тих двох пам’яток поетичної творчості дружинної епохи ми можемо зачислити ще один «ПовѢсти ст~ых ап~лъ о ЛазаревѢ въскрсенїи». Маємо тут твір не­звичайної поетичної стійкости, що енер­гією вислову, пластикою образів і цілим складом виявляє близьке свояцтво зі «Словом о полку ІгоревѢ», що зауважив і Порфир’єв, твір без сумніву ориґінальний руський, і хоч оснований на апокрифічній темі […], усе таки високо ориґінальний усвоїй композиції. Істнованє його виявляє нам інтересну анальоґію старої Руси з Західною Європою: як там, так і тут у початках розвою національної літературної творчости обік чисто націо­нальних тем (Ролянд у Франциї, Нібелюнґи в Німеччині) бачимо поетичні переробки апокрифічних тем».

Такі невідомі нам свідомі писарі-русини, про яких дізналися завдяки по­движницькій праці І. Франка, не лише свідомо втручалися в тексти Святого Письма, онароднюючи його, але й тим самим забезпечували неперервність та тяглість народнорозмовної української стихії від Русі аж до часу, коли відсоток цієї стихії було зведено нанівець у письменстві й постало питання: або далі мовно маскуватися під слов’янсько-російським язичієм (як то робив Г. Сковорода), або скинути з себе раз і назавжди ветху церковнослов’янську одіж і промовити словом свого народу (як то вперше на повен голос сказав І. Котляревський рівно 220 років тому).

Віктор Мойсієнко

Кондратюк Костянтин. Новітня історія України. 1914–1945 рр. : навчальний посібник / Костянтин Кондратюк. – Видання 2-ге, доповнене. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. – 340 с.

Подано систематичний виклад подій від початку Першої до закінчення Другої світових воєн. Значну увагу зосереджено на питаннях визвольних змагань українського народу і його державотворчої діяльності, трагічної долі України в умовах тоталітарного режиму, її боротьби з фашистською окупацією у роки Другої світової війни.

Таємна дипломатія і розвідка у міжна­родних відносинах

Пик Світлана. Таємна дипло­матія і розвідка у міжнародних відносинах : підручник / С. М. Пик. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2017. – 492 с.

Досліджено специфічну площину міжнародних відносин, в якій діють таємна дипломатія і розвідка. Потреба у непублічних засобах ведення зовнішньої політики простежується з античних часів і не зникає досі. Якщо ефективність таємної дипломатії залежить переважно від узгодженості позицій залучених сторін, то успіх розвідки – це прихована перемога над опонентом.

Філософія сучасної науки і техніки

Семенюк Едуард. Філософія сучасної науки і техніки : підручник / Едуард Семенюк, Володимир Мельник. – Видання 3-тє, виправлене та доповнене. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2017. – 364 с.

Філософсько-методологічні проблеми науки і техніки розглянуто крізь призму світових реалій на рубежі ХХ–ХХІ ст. Проаналізовано найважливіші аспекти нау­ково-технічної революції, їхній вплив на розв’язання глобальних проблем людства та реалізацію концепції сталого розвитку. Велика увага приділена екологізації, інформатизації суспільства та феномену інформаційної культури вченого і спеціаліста.

Теорія інформації

Подлевський Богдан. Теорія інформації : підручник / Богдан Подлевський, Роман Рикалюк. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. – 342 с.

Викладено основні поняття тео­рії інформації, інформаційні характеристики дискретних джерел повідомлень, математичний опис каналів зв’язку. Розглянуто основні принципи кодування повідомлень, способи їх стискання та оцінка ефективності й завадостійкості передачі через канал зв’язку кодових повідомлень. Наведено приклади розв’язування типових задач та контрольні запитання.

Фізика низьких температур

Фізика низьких температур : навчальний посібник / А. Франів, В. Стадник, В. Курляк. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. – 362 с.

Викладено питання, пов’язані з конструктивними особливостями і роботою установок для одержання низьких температур. Розглянуто деякі специфічні питання теплопередачі за низьких температур, найважливіші експериментальні методи у фізиці низьких температур. Описано властивості конструкційних матеріалів за низьких температур. Охоплено низку питань, що стосуються тематики наукових досліджень у галузі фізики твердого тіла.

Міжнародні економічні відносини в сучасних міждержавних воєнних конфліктах

Міжнародні економічні відно­сини в сучасних міждержавних воєнних конфліктах : підручник / Іван Михасюк, Ростислав Михайлишин. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2017. – 314 с.

Розглянуто сучасні міжнародні економічні відносини (МЕВ) у контексті глобальної і регіональної економіки, розвиток міжнародних валютно-фінансових відносин, державного регулювання економіки країни, її конкурентоздатності, необхідності участі України в НАТО в умовах нав’язаної Московією (Росією) війни.

Про збірник наукових праць і матеріалів «Іван Денисюк: «Не попіл слів, а серця жар…». – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2018.

Книга «Іван Денисюк: «Не попіл слів, а серця жар…», у якій згруповано здебільшого тексти виступів на конференції, присвяченій 90-річчю від дня народження видатного філолога-україніста другої половини ХХ – початку ХХІ ст., заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка Івана Овксентійовича Денисюка (1924–2009), вихідця із одного з найзатишніших закутків української землі – волинського Полісся, стане знаковим виданням і для метрів сучасної наукової гуманітаристики та майстрів художнього слова, і для аматорів словесності.

Професор Іван Денисюк був філологом із Божої ласки. Імовірно, озеро Святе, яке умиро­творює зір мешканців довколишніх сіл і зачаровує мандрівні душі гостей і туристів, щедро освятило його неординарну професійну долю гуманітарія, доглибно залюбленого в красу українського слова, ув естетико-психологічний безкрай красного письменства і в просто незвідані світи людського духу. Постаті такого неординарного науково-філологічного обдарування за більш сприятливих життєвих обставин, ніж у Радянському Союзі, та в вічнозаклопотаній, перевиснаженій кризовими явищами на шляху державотворчого становлення суверенній Україні, здатні робити визначний внесок не лише у національну, а й світову науку та культуру. Шлях до відкриття «вершин і низин» творчої біографії професора Івана Денисюка лише накреслюється, ще тільки огранюються провідні контури його неординарної літературознавчої, фольклористичної, есеїстичної, мемуарної та епістолярної спадщини. Адже науковець, із його дивовижно «цвітастою» стилістикою науково-белетризованого мислення та концепційним глибокодум’ям, чиї тексти неможливо кинути недочитаними, на півдорозі, без сумніву, є одним із найоригінальніших феноменів сучасної української національної гуманітаристики.

Те, що Львівський університет, а саме його незчисленні учні, іще зовсім молоді, та й уже досить-таки досвідчені наукові «духи», із нагоди 90-річного ювілею свого унікального Вчителя провели наукову конференцію, матеріали якої склали основу збірника із 35 наукових праць і мемуарних писань, викликає щире захоплення науковими спадкоємцями та адораторами Професора.

У науковому збірнику тексти укладено у три прості – літературознавчу, фольклористичну та життєписно-мемуарну – тематичні блоки-рубрики, які мають своєрідні «передтитульні» цитатні окреслення-мікропреамбули й у повному форматі звучать так: «Магія могутнього слова…»: Літературознавство»; «Непи­саний літопис старожитної культури…»: Фольк­лористика»; «Людина з сонцем у душі»: Особистість. Творчий шлях. Доля». Як бачимо, уже самі розділи укладачі не полінькувалися дещо естетизувати, що, звісно, хоч-не-хоч, а підкуповує й утягує кожного, навіть не надто зацікавленого, читача в могутнє гравітаційне поле наукової спадшини та долі знаного українського гуманітарія. Тож, у фокусі наукового осмислення авторів статей – літературо­знавчий огром професора Івана Денисюка, розмаїття методологічного інструментарію та численні відкриття у пізнанні фольклору й фольклористики, а також спогадові рефлексії й імпресії друзів, колег та учнів. Відзначимо, що зазвичай мало якому вченому і викладачеві таланить на такий величний пошанівок, навіть тому, хто за життя мав многоту учнів і поціновувачів.

Багатство тематико-проблемного дослідження життєвого та творчого шляху науковця, який упродовж ледь не всього свідомого життя, за винятком кількох років викладання в Болгарії та Польщі, працював на філологічному факультеті у Львівському університеті, дійсно вражає. Тут і франкознавство, і жанрознав­ство (генологічні студії), і поетико-стилістичні аспекти пізнання художнього тексту, і інтерпретації неокраїх вібрацій народнопоетичного слова, і «щирозлотні» спогадові, почасти зичливо-усміхнені, нюанси життєшляху Івана Денисюка. Така широкоформатна, репре­зентативна зацікавленість творчою та життєвою долею вченого, звісно, не здивує того, хто бодай раз відчув магнетизм дивовижної сили цього неординарного чоловіка, його усміхненого життєлюбства та непідробної органіки науково-філологічного мислення. Відзначимо, що, читаючи книгу, не може не здивувати багато орнаментована стилістика викладу та «глибокомисліє» кожної публікації: складається враження, що, пишучи чи то науковий мікротрактат, чи то мемуарний нарис, кожен автор намагався дотягнутися до «високолетного» (одне з облюбованих Денисюкових слів) сло­вомислення вченого, проде­монструвати філіграні і своєї філологічної майстерності. Цей дивовижний інтелектуаль­но-стилістичний змаг між друзями, учнями та колегами – також свідчення глибокої шани до видатного словесника-україніста.

Щоб оминути пастки пустопорожнього славословія або ж занадто доскіпливого вглядання у сенси та поліграфічну принадність книги, зацитуємо один фрагмент жартівливо-усміхненого листа світлої пам’яті професора Івана Денисюка, який уславився своїм іскрометним почуттям гумору, до учня-іванофранківця, тепер професора Романа Голода, який надрукований у книзі під заголовком «В епіцентрі доброго настрою»:

«Великим Голодам і Малому («найбільш обдарованому»), а також страхотному Псові й кусущим Комарам сердечне вітання!

Усі ми тут, а найбільше Лариса Петрівна, сохнемо й печалимося, же пан Роман нас «позабыл-позабросил с молодых юных лет». <…> Славко Муму зрадив Галілею та іванофранківську мафію, вихрестившись на волиняка й здобувши в конкурсі обжор на балах в Луцьку перше місце (я возив його туди на Luft і Лесезнавчі читання). На моє зауваження, як він посмів стати ще більшим обжорою, ніж я, жерун відповів: «А Ви ж казали, що учень має перевершити вчителя!»

<…> Цього літа минає 10 років з того часу, як у Білині над озером біля школи по нічних алеях, що пахли матіолами, з електричним ліхтариком ходив пан Роман яко сторож порядності… (!). А тим часом наймолодший із Песиголовців – десятикласник Назарчик – псувався без згубного впливу Парторга. За тих 10 років, які ґальопом промчали на конях буйнохвостих, наш Назарчик зіпсувався до такої міри, що опублічив 10 поетичних збірок і написав (теж віршем) дисертацію, але не сміє її без рекомендації Парторга захищати. Отож просьба велика, аби Ви чи Ваш «найбільш обдарований» наслідник, евентуально Ваш Пес дали відгавк на тоте моцно наукове дослідження. Запевняю Вас, що пан Федорак писав його в такому екстазі, же волосся рвав на собі й не вмивався цілий рік.

Відгавк має бути завірений (Ваш підпис) у вченого секретаря Вашої мечбуди та печєтков ув ректораті.

Було б вельми мицно добре, як кажуть поліщуки, коли б учасники білинської акції зібрались на десятирічний ювілей. А що Ви не приїхали на мій ювілей, то я Вам того ніколи не забуду й при нагоді нагряну до Вас з метою жахливої помсти: усіх Ваших любимчиків Комарів задушу, а Пса Вашого зіб’ю на квасне ябко.

Змєй, прохвєсор, істарий.

Писано уві Львові дня 28-го місяця червня 2000 року догори цапки лежачи.

P. S. Розпочинаємо форму­ва­ти черговий Франківський збір­ник. Львівські горобці від івано-франківських дізнались, що Ви зробили якесь епохальне відкриття у франкознавстві. Чи не могли б Ви з цієї Вашої пошукової бочки вділити трохи омасти для нашого пісного збірника? Чекаємо, отже, і Вас, і Вашої статті. Лариса Петрівна з приводу Вашого приїзду напевно зварить бульбу в мундирах у чайнику…»

Отож, видання наукового збірника «Іван Денисюк: «Не попіл слів, а серця жар…» заслуговує на високу оцінку і, переконаний, знайде вдячного читача та стане однією із важливих, можливо й настільних, книг для активних учасників сучасної української гуманітарної науки та літературного процесу.

Юрій Горблянський

Життя студента Львівського університету насичене і багатогранне – в цьому одна із запорук його професійної успішності й особистісної реалізованості. І справа, зрозуміло, не лише в сумлінному навчанні чи участі в наукових дослідженнях своїх кафедр. Без упорядкованого і змістовного дозвілля мало яка наука дасться «без бука». Тож Університет подбав, аби кожен студент мав змогу повноцінно розкривати й розвивати свої творчі та мистецькі дарування – для цього до ваших послуг Центр культури та дозвілля. У його структурі сьогодні діє десять колективів – музичних, танцювальних, співочих ансамблів, частина з яких має світову славу, як, скажімо, Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош».

Зі зрозумілих причин під час літніх канікул студентське мистецьке життя дещо завмирає, однак є художні колективи, для яких літо – насправді гаряча пора у всіх аспектах. Так, два колективи нещодавно повернулися із закордонних гастролей, тож ми хочемо розповісти про них докладніше.

Народний камерний оркестр підкорює Balkan Folk Fest

Щоліта, починаючи з 1995 року, у Болгарії, у знаменитому місті Варна, відбувається Міжнародний фестиваль «Balkan Folk Fest». У ньому беруть участь колективи з Польщі, Угорщини, Румунії, Сербії, Молдови, Грузії, Росії, Греції, Македонії, Словаччини, Чехії, Туреччини та багато інших країн світу. Доброчинні внески гостей фестивалю скеровують на підтримку фундації «Карин Дом», Центру роботи з дітьми з особливими потребами.

Цього року Народний камерний оркестр Львівського університету вкотре став лауреатом фестивалю. Святкове дійство відбувалося у Фестивальному і Конгресовому цент­рі Варни – місці проведення найважливіших подій науки, культури та мистецтва.

Народний камерний оркестр перед виступом на Balkan Folk Fest

Народний камерний оркестр у складі Василя Трущака, Наталі Кушик, Олега Каськуна, Богдани Ровенчак та Мирослава Павлюка виступав під керівництвом Заслуженого працівника культури України Романи Бурко і блискуче виконав п’ять композицій (танго «Por una cabeza» Карлоса Гарделя та «Сhau Paris» Астора П’яццоли, англійську народну пісню «Greensleeves», «Time is running out» британської рок-групи «Muse» та джазовий твір «Hit the road, Jack» Персі Мейфілда). Наш оркестр став своєрідною родзинкою фестивального дня, оскільки вигідно вирізнявся професійно підібраним репертуаром серед переважно фольк­лорних колективів-учасників.

Невтомний «Черемош»

Літо 2018 року для Народного ансамблю пісні і танцю «Черемош» було дуже цікавим і насиченим.

5-8 липня 2018 року у Львові відбувався ІІІ Міжнародний молодіжний фестиваль «Фольклорний передзвін», організатором і засновником якого є Громадська організація «Центр розвитку української культури та самоорганізації». Директор фестивалю Лілія Плахтій запросила «Черемош» стати гос­подарем цього заходу, на який зібралися молодіжні фольк­лорні колективи з Республіки Польща, Словацької Республіки та України (зі Львівської, Тернопільської, Донецької та Луганської областей).

Фестиваль завершився великим гала-концертом, що відбувся на сцені Львівської обласної філармонії. Його родзинкою став спільно виконаний танець «Прикарпатський» із концертної програми Народного ансамблю «Черемош», постановку якого здійснив балетмейстер ансамблю Юрій Різун.

Через три тижні піся фестивалю «Черемош» вирушив до Болгарії, де представляв Україну на XXIV Міжнародному фольклорному фестивалі у Пловдиві – найбільшому після Софії місті країни. Учасниками цього фестивалю, що тривав із 30 липня до 3 серпня, були професійні та студентські колективи з Македонії, Грузії, Франції, Мексики, Словенії, Чехії, Нідерландів, Болгарії та Індонезії.

Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош» на XXIV Міжнародному фольклорному фестивалі у Пловдиві (Болгарія)

Щодня черемошани мали цікаві екскурсії, концерти і творчі зустрічі. Та найцікавіше починалося ввечері, коли жителі й гості Пловдива збиралися у давньоримському амфітеат­рі, де на них чекав незабутній концерт під відкритим небом. Наші танці (особливо «Гопак») викликали шквал позитивних емоцій і бурхливих оплесків. «Черемош» зумів гідно представити Україну, Львів і, зрозуміло, свій Університет!

До речі, цієї осені Народний ансамбль пісні і танцю «Чере­мош» святкує 55-річчя від часу створення і запрошує всіх розділити цю радісну подію, побувавши на ювілейному концерті.

Мирослава Булатова