Все знято на мильницю Canon IXUS 100, в 720p.

Звів відео за 2 години, тому прохання дуже строго не судити. А якщо подобається — зверху є Facebook Like )

Це стародавнє місто за свою довгу історію багато разів переходило з рук в руки, тому окрім сучасної назви воно називалось Apulum, Bălgrad, Karlsburg, Weißenburg, Gyulafehérvár, Erdel Belgradı. Було воно і столицею Трансильванії — а найбільше відомо за те, що саме тут 1 грудня 1918р. було проголошено про приєднання Трансильванії до Румунії.

Це місто — одне з семи великих міст землі Трансильванії, котра на німецькій мові називається Семиграддя (Siebenbürgen), і перше з цих міст, де нам вдалось побувати. Унікальною рисою всіх ціх міст є контрастне поєднання стародавніх пам’ятників архітектури із слоново-граціозною радянською забудовою, і ця риса в Альбі-Юлії прослідковується якнайкраще.

Центральна частина — фортеція або Cetate — у відмінному стані. Православний храм (доволі молодий — початку ХХ ст.) та територія навколо нього взагалі з іголочки. Реставраційні роботи йдуть повним ходом, біля стоїть щит із прапором ЄС, де до центів вказано які суми на що йдуть.

За стіною замка монумент, присв’ячений режиму Чаушеску і радянському режиму взагалі. Вражає.

A ще ми там зустріли от таку сумну коняку. Це поні, ростом десь сантиметрів 40.

На території фортеції великий постер обіцяв безкоштовний муніціпальний WiFi, якого нам знайти так і не вдалось.

В цій подорожі нам вдалося, нажаль, побувати не тільки на найкрасивішій дорозі в світі (Transfăgărăşan), а й витримати іспит найгіршою дорогою в світі. Два цікавих факти — коли ми в’їжджали в Болгарію, я був вражений якістю доріг (то була дорога Велике Тирново — Гурково — Слівен — Бургас — Созополь); і перед виїздом була фраза «нехай вам дорога додому не змінить позитивного враження про Болгарію». Зглазили, вобщєм.

В двох словах — якщо хочете комусь скривдити автомобіль, відправляйте його дорогою Слівен — Шумен — Карнобат — Бургас. Мі їхали (а точніше беззупинно перелазили через ями) ці 200 км шість (!) годин. Навігатор при будь-якому розкладі прямував нас на паром через Дунай в Сілістрі, ну і чомусь ми вирішили йому довіритись. Деякий час по автобану, потім через гірські перевали — ніщо не обіцяло лиха.

Щоправда ми згаяли багато часу шукаючи «вінєтку» на проїзд по Болгарських дорогах — на жодній заправці та в офісі в Созополі нам казали вінетка няма — тобто їх не було. А от знаки що тут потрібна вінєтка, і місцева поліція — були. Знайшли її аж в Бургасі, на великій заправці OMV — і там вперше нас підвів навігатор, спрямувавши на виїзд назад на трасу через двори в тупик.

Старбакс

Зате із цими блуканнями ми десь о 8 ранку опинились біля торговельного центру, де значився напис «Старбакс». І тут в охоронця ми дізнались по такий парадокс — Старбакс працює з 8:00, а ТЦ, де він знаходиться — з 8:30. Охоронець, доречі, глянувши на українські номери машини перейшов на російську (гаварі парускі, дарагой), і запропонував нам випити каву десь в іншому місці, бо кафе тук у нас многа. А дізнавшись, що ми приїхали саме в Старбакс, розвів руками, а потім раптово вирішив провести через чорний хід прямо в кафе. Тому, коли ТЦ відкрився, ми, вже скуштувавши відмінної кави, прямували в бік України.

Спочатку був автобан. Потім була нормальна по українським міркам дорога. А далі почалось — дорога стала пуста, ГПС впевнено показував повороти, знаки рекомендували знизити швидкість, я мужньо оминав ями. Тут на зустріч виїхали дві машини з українськими номерами — водії нервово чіплялись за кермо, очі були розплющені, їхали не більше 20. Коли ями стали на всю ширину дороги, я напевно прийняв такий самий вигляд. Спочатку я думав що цей жах зараз закінчиться (Євросоюз жеж!). Потім я думав що після Шумену буде краще. Потім я тільки перелазив через ями. Вони закінчились за ~30 км перед Сілістрою — спеціально заздалегідь, щоб їдучим в зворотньому напрямку машинам не мало сенсу вертатись. Доречі, на цій дорозі ми зустріли багато українських, російських та молдавських машин. Думаю всі вони проклинали свої ГПС.

Паром Сілістра-Келераш

Коли ми спитали на кордоні в українців що там з паромом і чи можливо там розрахуватись карткою — відповідь була «там цивілізації — нуль, яка картка!». Так от, паром (а точніше паромна переправа) — це така сукупність невідомо як тримаючихся на плаву металевих конструкцій, що в змозі за 25 лей переправити з одного на інший берег Дунаю машини та фури. При тому все супроводжується нереальним бардаком — машинами при заїзді та виїзді ніхто не керує, між щільно напакованими авто снують якісь діти, капітан з будки зі штурвалом на когось голосно кричить на румунській, а сортир — то тупо іржава кабінка із діркою в Дунай.

Оплату, доречі, приймають тільки в румунських леях готівкою, і якщо цього не знати (а про це ніде не написано), то тобі проштампують паспорт і все, гуд бай — всі обмінники лишились за кордоном. А для тих, хто все ж додумався спитати у прикордонників — перед кордоном снують кідали і міняють по невигідному курсу (ще є підозра що можуть впарити фальшиві леї, бо нам дали дві ну дуже різні десятки, але повезло — паром відправлявся, була черга і ретельно на гроші не дивились).

Келераш, доречі, це місто, схоже за структурою вулиць на київський Поділ — все строго квадратично та односторонньо, а от ГПС цього не знає.

Далі пряма дорога на Галац і на румунсько-молдавський кордон — прямо, в цілому номально, із деякими нюансами в вигляді старого шматка дороги на виїзді з Брейля, котрою вже ніхто не їздить, бо роздовбана вщент, а ГПС іншої не знає. Спіймали тут ще одну серйозну яму.

Кордони

Румунсько-молдавський кордон — знов таки самий бардачний кордон. Молдавани зажигають. Самі шлагбауми відкривать-закривають, лізуть з однієї черги в іншу, набиваються в зону контролю по двадцять машин (хоча можна по одній). Трохи не встиг — все, перед тобою вже впхались із сусідньої черги. Бувалі українці стають в чергу для ЄС, там спокійніше, а от ми опинились безпосередньо в вирі подій — так, що прикордонник особисто нас провів вперед — напевно жалісно було на нас дивитись.

Молдавський кордон — розмовляють російською, беруть 20 грн екологічний збір. Або 2 євро. Або 25 молдавськи лей (що значно дешевше). Нам повезло, бо кажуть банк на кордоні закривається на перерву, і приходиться чекати. А от дорога на Болград по Молдавії — це американські горки, з погіршеним покриттям. Я навіть не розумію, як там фури їздять.

Прикордонник на українській митниці вибачився, що нам доведеться чекати хвилин 7, бо перевіряють автобус. Також на українському кордоні є шипи на в’їзді та виїзді — так що ворог не пройде, можна спати спокійно.

По дорозі в Одесі є дві А-ля-Мінути: на окружній та на виїзді на Київ. Загалом від Одеси до Умані дорога ідеальна, жодного білого населеного пункту. Далі до Києва — покриття так собі, але до того можна відноситись спокійно, якщо хоч раз в житті проїхати тією жахливою дорогою в Болгарії.

Сanon EOS 40D, Sigma 10-20mm f/4-5.6 [1/250, 10mm, f/11, ISO 100] (RAWTherapee + GIMP [cross-processing]).

Ще не Трансфагараш, але цікавий з точки зору керування авто карпатський серпантин — до нього була однополосна тянучка з фурами і короткими обгінними ділянками; а тут, на крутому підйомі, раптово дві полоси вгору, і можливість обійти всі ті повільні транспортні засоби. Кондиціонер на «off», педаль до упору, і обидві машини із українськими номерами попереду, навіть випередивши нестримний поляцькій Матіз. Проте першість була одразу «профоткана», бо вид з маленької паркувальної зони зверху відкрився неймовірний.

Цей перевал знаходиться тут: 47.462799, 25.353270, на трасі E58 і є кордном між румунською Буковиною та Трансильванією.

Canon EOS 40D, Sigma 10-20mm f/4-5.6 [6s, 10mm, f/8, ISO 100]

Canon EOS 40D, Sigma 10-20mm f/4-5.6 [1/250, 10mm, f/11, ISO 100] (RAWTherapee + GIMP [cross-processing]).

Скачати обої/тло робочого столу 1680×1050: Алуштинська долина / Південна Демерджі — Крим, Україна

Canon EOS 40D, Sigma 10-20mm f/4-5.6 [1/250, 10mm, f/11, ISO 200] (RAWTherapee + GIMP [cross-processing]).

Чим ближче до сезону, тим більше емоцій викликають такі світлини — зима-ж бо затягнулась. Ну й ладно — завтра вже будуть квитки на двадцять восьмий, й в Алушті чекатимуть, а ми тим часом, із ўайт-спірітом, літолом та WD-40 готуватимемо велосипеди до наступних крос-демерджійських покатушок.

Схоже що Хром дещо приховує в своєму репорті про використання пам’яті — відносно добре підраховуючи пам’ять в конкурентних браузерів (відмічено помаранчевим), Chrome показує лише частину правди про себе (відмічено зеленим). Що ж це за такі процеси Хрома в пам’яті, які він стидається показувати, й які займають пам’яті значно більше, ніж показано на вкладці about:memory?

В системі на час скріншоту запущене одне вікно Chrome, та одне вікно Firefox. Ubuntu 9.10, Chromium 5.0.343.0.

Canon EOS 40D, Sigma 50mm Macro f/2.8 [1/200, 50mm, f/2.8, ISO 100] + Спалах Sigma EF-500 (RAWTherapee + GIMP).

Скачати як тло робочого столу (обої, wallpaper), 1680×1050

Canon EOS 40D, Sigma 10-20mm f/4-5.6 [1/5, 10mm, f/4, ISO 200]