Просто 2017 рік був такий в якому не було жодного запису до цього блогу. Ахахаха… кричу я сам до себе читаючи пости 2016того і 2015того, в яких я пишу, що буду більше писати. Аахахаха….кричу ще раз.
Тому ось мій світ очима існтаграму.
Оскільки в 2016тому був лише один пост, один до березня, а другий дуже піcля березня, то ви мабуть не дуже в курсі (ну не всі звісно), що в нас було поповнення і тепер нас всього 5 чоловік живе в хаті.
Оскільки це світ очима інстаграму перестрибуємо від нового року, через різдво і приїзд родичів, одразу на весну. А навесні наш Ярема пішов в садок. І ми з Софією щодня ходимо його забирати і часом чекаємо його.
Сидів я в офісі і переписувався з велоколегою з Мюнхена, ну і він питає як там у вас погода, певно все біле і гарне. Я йому зразу фоточку вигляду з вікна, яке все біле. Але пост не про те, а про те що я згадав про казочку “Чарівний сніг”. Наша Софія вже пішла до школи, і там є в них театральний урок-гурток, там вони придумували свої історії і писали сценарії, і робили як то по кінематографічному називається, сторіборди, картинко зверху. Я стараюсь її щовечора розпитувати що вони в школі робили, що їй було цікаво і т.д. робити таку собі ретроспективу, часом то переходить в якусь довгу розмову пов’язану з чимось новим, що вона вивчила, і може перерости в зайнятість на цілий вечір, так би мовити по можливості стараюсь практично закріпляти її знання. Це буває вкрай рідко, я б хотів тому більше часу приділяти, але таке життя молодих батьків, ми не маємо часу на те про що шкодуватимемо в старості.
Коротше кажучи, той вечір затягнувся на довго, а для мене до пізньої ночі, бо дитині сраня до школи, і ми її в 10тій копняками женемо в ліжко, бо зранку її не піднімеш навіть копняками, а я сидів доробляв, щоб проект наш не попав в папочку “готовність 95%”. Ну то власне так і виглядає як проект на вечір, з перервами на побавитись з нашими дітьми, вкласти тих дітей і т.д. Одним словом дивіться)
Кожного року в грудні/січні читаючи твори колєг з rss-стрічки на тему “як пройшов рік”, я й сам пробую щось таке написати, але кожного разу максимум що мені виходить це переглянути кілька сотень фоток, щоб згадати, як же пройшов той рік. І все закінчується тим що я до середини ночі ностальгую, і з думкою що рік був чудовий йду спати. На тому все й закінчується.
Але зараз таки спробую, пофіг шо середина лютого :). Зразу кажу буде багато фоток, бо мені так легко згадати той рік, і тільки позитивних, бо негативні речі я не фоткаю, хоча можу сфоткати свій чорний ніготь, який я притис дверкою машини, і мені його потім проколювали, і спускали кров, а вся тіма ржала з мого бідного пальчика.
Як почався рік я не пригадую, точно знаю що тоді всі прилипали до новин зі сходу і т.д. А от під кінець лютого, в нас на роботі організувалась поїздочка на Буковель, то я взяв з собою малу, і ми з нею чуток повозились. Нам сподобалось. Цього року вже знов лютий а ми на лижах так і не катались, і певно і не будемо вже… я взагалі вже літа хочу.
Це таки сталось. Вперше за 8 років, я не забув, і нагадав собі той день коли почався цей бложик. Каждого, каждого, каждого року я читаю черговий чужий пост про н-років бложику і згадую що псувало б і мені так зробити. Але я забуваю. Знаю, що зважаючи на дату попереднього посту, 7 місяців тому, хочеться сказати “а не прифігів ти чувачок, обзиваючи цього коматозника блогом”. Ну як казав Льоня “маємо те, що маємо”. Не буду відрізнятись від інших власників комтозних блогів і скажу, хотілось би писати частіше, але хотіти то не писати.
Тим не менше, сьогодні рівно 8 років від моменту запуску сайту на цьому домені, і перших записів. Чому перших, бо спроби вести блог на блогспоті почались ще в 2005тому, але ніц з того не вийшло, і в 2008му я купив домені і запустив сайт. Супер блогером я не став, але якусь нульцілихджигалйону частку користі думаю таки приніс всесвіту. І ще що набагато важливіше, через блогінг я познайомився з багатьма крутезними людьми. Я б всіх їх тут перелічив, але не буду, я собі знаю, вони собі знають, і то і так вже перша ночі.
Стало цікаво як же я прогресував/регресував яко блогер крізь роки.
2008 – 44 пости
2009 – 103 пости
2010 – 113 постів (то все Христя :))
2011 – 42 пости (або змучився в 2010тому, або наслідки батьківського браку часу)
2012 – 39 постів
2013 – 39 постів (стабільність :))
2014 – 36 постів
2015 – 9 (цьому є пояснення, але про нього іншим разом)
Загалом за 8 років 410 записів до блогу, було змінено три ЦеЕмЕски, скількись там дизайнів, написано 3328 коментарів, було прийнято 115133 унікальних користувачів, а я виріс з 22 річного студіка в 30річного дядька з дружиною, дітьми, роботою, машиною, сивиною, ну і рештою атрибутів.
Чесно скажу останні два роки якось не дуже і хотілось щось писати, через події в країні, ну і брак часу теж дався в знаки, поява другої дитини, і ще деякі сайд проджекти, повністю відбирали час. Але це все таке, з часом перейде. Не знаю правда як довго цьому бложику лишилось, але я б не проти щоб мої діти, років так в 25ть, могли перечитати що було в тата в голові коли він був молодий і зелений.
Дивлюсь попередній пост і розумію що давненько ніц не писав :). Як я вже казав якщо тебе мало в онлайні, значить тебе багато в офлайні :). Піписав мене якось Рома на зйомку промо ролика для збору коштів для української команди марафонців які братимуть участь у самому крутому веломарафоні Париж Брест Париж. Відзняли ми то за три ночі, гостинно використавши на вихідних кухню в офісі де я зара працюю і де колись працював Рома. Треба було справитись за вікенд поки в офісі нікого нема.
Зробили ми то все ще в квітні, але я ніяк не міг викроїти часу щоб то змонтувати, робив помалу, але до фінішу ще багато було. До слова і раніше я як правило свої медіа проекти робив по ночам, але як в нас народився малий я віддаю перевагу вночі спати, відповідно робити нема коли. Але то вже час марафону підходив, і сайт вже зробили, а відео не готове. Тож Рома приїхав до мене і ми на нічку засіли за монтаж. І от що з того вийшло.
з.і. а так, то діти ростуть, а ми робимся старшими спостерігаючи на епохальні події які відбуваються в світі.
Минулого року я обіцяв не робити цього посту в наступному році, але в наступному році я про це згадав коли вже майже зробив всю роботу, і просто перечитував минулорічний пост :). Тому, керуватимусь принципом “keep it simple, bitch” і швиденько підіб’ю підсумки.
Незнаю чи хтось помітив, та більше двох тижнів щось було з моїм бложиком. І це щось якраз добре ілюструється верхньою фоточкою. Якщо коротко, то СБУ вилучила всі сервери мого хостера nic.ua. І казали мені розумні люди що хоститись треба за кордоном та я шось лінився. Тобот перший фейл СБУ, бо вилучили вони сервери де хостилось купу сайтів, причому багато сайтів державних установ, благодійних фондів і т.д. а причиною було те що через нік.уа було зареєстровано кілька доменів де крутяться сайти сепаратиської тематики, які насправді навіть не постраждали. Другий фейл вже від nic.ua через те що в них легко вилучили і бекапи сайтів. Тобто всьо пропало. Хто розумний мав власні бекапи, я був розумний остані раз аж в листопаді 2014. Запитав в людей поради і підняв собі сєрвачок на digitalocean (лінка реферальна, за яку вам дадуть 10$, а мені може колись 25$). Це доречі виявилось дуже навіть хорошим і цікавим рішенням, і досить цікавим по ціні. Налаштувати сервер, базу і автоматичний бекап всього на дропбоксу було досить просто. Але я не мав бекапу свіжого і все що було написано за зиму пропало, і навіть всевидящий кеш того не мав. Але щось сталось і СБУ віддали інформацію назад ніку. Тому я швиденько звапиляв бекап, і наразі пишу це.
Уроки взяті з того:
– завжди роби бекап!
– СБУ ламаки
– українські хостери ламаки, нік в тому числі
– хоститись можна де хоч, головне мати бекап
– український хостинг бізнес і економіка очевидно постраждали, народ буде масово зїжджати за кордон
Спочатку думав просто зїхати з нік.уа але потім таки передумав, поперше маю оплачений хостинг на рік, подруге він дешевший за найдешевший сервер на цифровому океані, і для моїх потреб достатньо, ну і все ж таки в такі тяжкі часи для країни треба гроші лишати в Україні а не виводити за кодон. Тому для себе вибрав наступну схему. Хостинг в нік.уа, систематичні бекапи, налаштований сервер на цифровому океані, просто вимкнений, а коли він вимкнений гроші не знімаються. Якщо щось стається, вмикається сервер на ДО, міняються нейм сервери для доменів, на сервер заливається остання версія сайтів. Все просото.
А вот і п’ятирічка :). Кілька тижнів тому відсвяткували 5тий день народження доні. Якось я не зовсім сприймаю ту цифру, не віриться що то я вже п’ять років як тато, і несу відповідальність за маленьку людину, а та людина така собі росте, і певно думає що я ж сама відповідальна людина на світі :). Дивно то все мені та тим не менше, росте нарадість нам. Це рік мені запамятався мабуть найбільше тим що вона вже навчилась дуже серйозно ображатись. Тобто раніше якщо я щось не так зробив, то її образа була недовга і несильна, зараз таке відчуття що можна досить сильно задіти її почуття, а в комбінації з чудовою пам’яттю на такі деталі мушу тепер бути мега уважним. Зате мені подобається як вона робиться доросліша, розумніша, логічніша. А з появою братульки ще й дбайливіша, хоча часом братульку може і образити. Ну і традиційне відео, цього року трохи пізно через дурну пікасу з хробаками…
З найсвіжішого
– Тато а коли ти собі купиш мотоцикл?
– Коли мама дозволить.
– Так мама дозволяє то бабусі з дідусем не дозволяють. Але як купиш то не забудь ще шолом купити, і для мене теж :)
