Контакти: 067-3638272, Analitik5555@gmail.com ФБ https://www.facebook.com/OrlovMykolaj/ блог http://kerivnyk.org.ua/

Професійне резюме станом на листопад 2021: http://mykolaorlov.name/mo%d1%97-rezyume?preview_id=817&preview_nonce=049da4588d&preview=true

Мої знання, здібності, навички, які приносять результат замовникам
цих послуг:

1. Вміння публічно виступати, готувати та модерувати
   ділові зустрічі, акції, заходи.
2. Вміння організовувати та проводити навчання на
   тематику відкритості і прозорості громади, фінансової грамотності молоді,
   громадської журналістики, залученості громадян та публічних консультацій. Форми
   проведення: оффлайн, онлайн, тренінги, семінари, майстер класи. Короткотривалі,
   середньотривалі (кількаденні)
3. Здібності до аналітичної роботи, що дозволили
   стати автором, співавтором Методик, програм курсів, тренінгів, статей,
   електронних книг
4. Маю 20 річний успішний грантовий досвід,
   відповідно вмію писати і вигравати проектне фінансування, реалізовувати
   проекти. Тематики: доброчесне врядування, фінансова грамотність, молодіжна
   політика, громадська журналістика, розвиток громад. Знаю як навчити писати
   проекти і шукати фінансування.
5. Розуміюся на підготовці рішень органами влади
   (програми розвитку, стратегія, оргструктура…), знаю процедури (проект, терміни,
   обговорення), володію технікою аналізу політики (policy) перед прийняттям рішення.

Тому, можу бути корисний як радник, консультант, аналітик, методолог,
автор, тренер, спікер.

Дещо про своє бачення та умови співпраці, на прикладі проектної
грантової тематики: https://www.youtube.com/watch?v=701QuBGApZA&t=447s&ab_channel=MykolaOrlov
, решта позицій на договірних умовах, маю всі необхідні підтвердження за формою
BIOdata своєї гонорарної історії для
замовників-донорських організацій та їх підрядників

Список активностей (публікації авторства, співавторства) можна переглянути тут: http://kerivnyk.org.ua/mykola-orlov-informatsiya-pro-eksperta-ta-spivpratsyu.html

Стрес — найбільш точне слово, яке описує цей рік. Перелаштування в роботі і безліч заходів в онлайн режимі. Коли це робоча зустріч то зручно, швидко, коли це навчальна зустріч то без очей співрозмовників — не так, не на повну, не життєлюбно. У віртуальних кімнатах відчуваєш себе не комфортно. Не все задумане вдається реалізувати, бо не все можна перевести в онлайн.

Живі зустрічі надихають, ними заряджаєшся. Відчуваю, що за ними багато хто скучив. Навіть дітвора по школі, по спілкуванню, по прогулянкам, які за цей час вимушено дистанціювалися, здебільшого повністю перейшли в гаджети і перетворилися на учасників конкурсу декорацій у віртуальному видуманому світі.

Та все ж таки робота яка в тебе є яку любиш і яка приносить користь і людям і твоєму гаманцю — це хороший знак і він був збережений, щоправда не примножений у цьому році.

Сім'я. Багато часу разом і водночас не у своєму ритмі. Дистанційні навчання, відрядження, домашне виконання не виконанних на роботі завдань змішало в купу роботу і відпочинок. Вони у мене і так часто змішані, але то я називаю спробами відпочити між роботою у подорожах, а тут звалилося навпаки, пагубне бажання попрацювати під час відпочинку. Поки це не дало додаткових бонусів роботі і забрало час одне від одного в колі сімї. Маю деякі індикатори за якими оцінюю субєктивно настрої навколо себе. Фотографії в альбомі переглядаю нині лише я, для мене вони як літопис прожитого року, так більш аргументовано доводиш сам собі що таки події в твоєму житті були, а не лише біг з перешкодами у поточних справах. Невизначеність та напруга навкруги даються взнаки. А хотілося свята, відчути себе...королем для Королевни і всемогутнім батьком для дітей та як виявилося мало старався чи ...забагато очікував. Таке в мене буває:) Та і стрес сучасного навколишнього пандемічного світу впливає ж не тільки на мене. Червона зона одним словом. Відчуття як в ізоляторі з фільмів катастроф.

А дуже хотілося свята. Ні навіть не так, хотілося відчуття свята яке наближається. Люблю робити сюрпризи, дарувати подарунки. Але зрозумів, що мої натяки занадто зашифровані щоб по них здогадуватися іншим І про МОЇ бажання. Виявляється я теж можу хотіти щоб мене здивували чи щось дуже приємні і неочікуване зробили. Стаю ще більш сентиментальний?? Але світ егоїстичний і нічого з цим не поробиш. Коли мене хвалять, я теж думаю що я цяця, а не про того хто мене похвалив:)

Святкувати широко і глибоко не буду, зявляється традиційне для учасників із використаним наполовину життєвим ресурсом, бажання, побути десь подалі від суєти і «дєжурних» фраз, хоч впевнений буде багато і щирих. Їх я дуже ціную!!! Тільки от «десь» то вже сильно відрізняється у кожного в голові, як я з"ясував під час непоодиноких сімейних нарад цьогоріч. У дружини — досі у фаворі море, у дочки вже Мальдіви, чи як мінімум Альпи, у сина поки ще все проходить), а у мене то вже і камін та ванна із лавандою не виключаються:) як варіант, та засніжені гори за вікном. Боже, як я виявляється починаю не любити слово «вже»). Упс, поки дописав до цього місця от вже і ранок і свято почалося. Не знаю чому, але самі ці банальні надувні кульки попри інші подарунки які дуже ароматні, практичні і корисні, стали ознакою свята. Як і зібраний власноруч Колізей з липучок найменшим моїм інженером.

Діти. Радують, навіть коли разом боремося із труднощами, цьогоріч вони випали всі на одну квіточку і на мене разом із нею. Вистоїмо і станемо сильнішими!!

Зате колосальний фундамент було закладено в нові проекти в громаді, в проекти НГО, які мають в повній мірі вистрілити в наступному році. Вони здебільшого молодіжного характеру, а отже помолідити є шанс разом із молоддю. І хоч давно вже не маю ілюзій щодо змінити світ, та нести людям світле і креативне сил ще вистачає. Тим, хто хоче щоб до них донесли), а ще краще несли разом.

Порад, коли не просять не даю, в гості не напрошуюся, але думку свою маю.

І хоч я часто говорю про свободу, про власне відчуття незалежності, та інколи і в самого закрадається думка, що Попелюшка із чорнявим Феєм, чи гендерні, чи інші новітні виклики світу вже аж надто виклично виглядають.

Тож елементи консерватизму я точно в собі знаходжу. Як і нотки ностальгії)

Вакцинація. Відповідь була «Так» питання було лише в часі. Поки що це єдине безпекове рішення яке має людство. Ну і зелений квиточок на кордоні. Цьогорічні кордони просто тьху-тьху, не більше години що в Польщу, що в Угорщину. Угорщина як і Румунія тогоріч дивують. Тихою ходою крокують в ногу з часом. відкидаючи геополітику, там є що побачити і де відпочити. Не дорожче ніж у нас і з дуже пристойним сервісом.

Нотки ностальгії напевне теж то нормально. І в переддень дня народження і з висоти прожитих років. Старі пісні, ігри на відкритому просторі, бажання зібратися з друзями. Останнє досі не реалізоване. Однокласники забили на цю тему після трьох перших зустрічей, однокурсники взагалі ні разу не збиралися і такої ініціативи не було. Організація — це завжди складно. От класно придумали ті, хто одразу при випуску домовився про щорічну дату і місце збору. Хто приїхав той хотів зустрітися. Маю такий живий приклад у одногрупників дружини. І він щороку дієвий!

Тост про здоров'я, відчув цьогоріч як ніколи, тому всім бажаю здоров'я і щастя. Воно фундамент для всього, що хочете і зможете мати. Реально — будьте ВСІ ЗДОРОВІ!!

Про результативність. Із візуалізованих планів на цей рік, а їх було 11, виконано всього три. Два ще по силам реалізувати найближчої «чорної» пятниці.

А поки що світла середа і мій день народження. Я знаю, що настрій підніме ФБ, який нагадає у стрічці що мене можна привітати, без нього це буде не так масштабно і феєрично). Я ще вірю в чудеса тому чекаю на мир і спокій в країні, неспокій в жазі до життя, в море любові та океан можливостей зробити себе і людей навколо себе щасливими!

І ще хочу щоб з мого бамбука виріс бамбуковий ліс і в ньому всім було класно і незвично. Прикидаєте, йдете в селі по бамбуковому парку)), навкруги гарно, є вулична літня сцена, там можна подивитися фільм про джунглі, про Мауглі чи ще якийсь про Амазонку і трішки документальних кадрів, як цей бамбук сюди потрапив, як приживався, мерзнув, зникав і знову відроджувався, бо в нього неймовірно сильна тяга до життя, як і того, хто цей бамбуковий парк колись посадив тут...

П.С Схожу до батька, цей рік без нього, я не все встиг сказати при життю. Мамо, дякую, що жива і живеш нами. Братела, дякую за невідмовність у всіх випадках і допомогу!

П.П.С Я так гарно не вмію співати, але слухати люблю, нехай мої найрідніші це теж почують! Я вас люблю!

<

Чи не вперше сьогодні прочитав, на рівні МОЗу, що близько 70% постковідних потребують реабілітації і її навіть планує якось оплачувати МОЗ. Знаючи як це зазвичай відбувається, то не хочу навіть продовжувати тему на ці сподівання і програми. Вже реабілітовували ветеранів АТО, чорнобильців і т.д

Але від того голова світлішою у людей не стане, фізичний стан не відновиться миттєво, працездатність не повернеться до пандемічного стану. Водночас саме пандемія показала наші можливості до роботи дистанційно, до роботи у віддаленому режимі. Хто хотів той навчився працювати у програмах, відеорежимах, аудіоселекторах, робити документи у спільному доступі тощо. З іншої сторони є досі різношатання щодо робочого часу в період коли та чи інша область виходить із червоної зони. Повернення до допандемічного періоду не означає буквально той самий ефект від роботи, який був. Чому б не використати те позитивне, що вдалося, інколи не завдяки , а вимушено, напрацювати під час ізоляції, а саме вміння, інструментарій дистанційної роботи, націлювання на роботу на результат, а не проведений час на роботі і сумістити з часом коли дійсно краще бути в офісі, щоб на виході отримати гібридне робоче місце та графік роботи. Там де це можливо, там де це доцільно. Тоді не втратиться ефект соціалізації, спільного перебування в колективі, водночас не зменшиться результативність в роботі.

Люди, які ніколи не працювали дистанційно відчули подих свободи навіть в середовищі ізоляції суспільства. Люди, які задовго працюють віддалено, вже заскучили за колективами, за організованим робочим місцем, адже дома у всіх різні умови і можливості для тривалої продуктивної роботи. Дехто так звик ходити на роботу, що досі зранку вдягає костюм, ходить вулицею півгодини і повертається додому де починає працювати, уявляючи себе на звиклому робочому місці.

Поєднання можливе. Це дасть змогу в пік своїх розумових і фізичних активностей працювати на повну, в час слабкості обумовленою постковідним станом, не відпрошуватися, не вигадувати причини, а здійснити ряд вправ, дій, які послаблять негативні впливи, не спричинять дискомфорту іншим і самій людині, якій, безумовно незручно публічно відчувати свою слабкість і розгубленість.

Такий собі варіант день через день, чи чотири години+чотири, а ще краще дві. Шість годин на працю, решта на своє відновлення здоров'я і сім'ю. Цей шлях, мені здається призведе до швидшої реабілітації, ніж та, яка колись якось розпочнеться в Україні.

П.С На місці МОЗу я би вже збирав всі профільні санаторії, обговорював програми реабілітації і щедро фінансував би відновлення здоровя нації, бо негативний тест ПЛР це не більше ніж твоє виключення зі списку уражених, але це не включення тебе до списку здорових...

Наступив перший день
найморознішого місяця зими і всі студенти Стенфордського університету вирішили
влаштувати вибухову вечірку. Туди і був запрошений Девід  Ларсон .

Він – найкращий
гравець Стенфорда в баскетбол, а отже автоматично завидний наречений. Навколо вродливого
самця щоденно збігається кубло найгарніших зміюк  міста, інакше їх не назвеш, проте вони не
привертають його увагу, або ж стають іграшками на одну ніч, якщо їх це цілком
влаштовує.

 Вечір. Девід, як завжди, у всій своїй красі- стильна зачіска, сережка в вусі , світшот і легендарні джордани. Комбо для краху молодих сердець.

Відлучившись на мить, він помітив сумку біля барної стійки . На вигляд вона, ніби нова баскетбольна форма- прекрасна! Білого кольору та ще й зі сріблястим ланцюгом. Девід вирішив віднести її до кімнати і потайки зазирнути, що ж в ній знаходиться.

 Він дістає з внутрішньої кишені два квитки на постановку балету «Ромео і Джульєтта» в
честь дня Святого Валентина. Радості немає меж! Ніхто не знає того факту ,що
Девід обожнює класичну музику ,а особливо балет. Якби він розповів це на весь
університет, то скоріш за все ,його б засміяли, тому він щодня зберігав у собі
цей невеличкий секрет.

Радів Девід не довго, адже квитки тут 2, а він 1. Звісно можна було б насолодитися виставою в компанії з самим собою, але все ж таки, це день Святого Валентина…

І він вирішив шукати пару, ціною
свого секрету.

Девід підходив до кожної із
дівчат, які коли-небудь проявляли до нього очевидну симпатію, проте як тільки
вони чули слово балет, то починали сміятися і не вірили йому, в наслідок чого
Девіду потрібно було віджартовуватись.

Засумнівавшись в своєму статусі
«короля» університету, Девід вирішив випробувати свою вдачу в останній раз.
Надії у нього зовсім не було, адже остання дівчина, що залишилась була з ним в
надзвичайно напружених відносинах, проте ходили чутки ,що хлопець їй не
байдужий.

На дні народженні він пролив
червоне вино на її білосніжну нову сукню та ще й невдало пошуткував :

-Мені здається, чи тобі потрібно
змінити свій наряд?

Після цих слів Марія, так звали
бідолашну, вибігла з дому і своє день народження провела в компанії песика, що
притулився до її ніг, коли вона плакала.

-І знову привіт, — ніяковим голосом промовив Девід, — я знаю, що минула наша зустріч була, м’яко кажучи, не найкраща, але я хочу вибачитись перед тобою і запропонувати скласти мені компанію на вечір Святого Валентина.

-Привіт, -усміхнулася Марія, — згода, тим паче я обожнюю Шекспіра!

З тих пір пройшло вже 15 років, Девід і Марія одружилися і в них двоє чудових діток. Залишилось чекати моменту, коли до нашого розумника все ж дійде, що куди саме він запрошував Марію, він так і не сказав…

-Це кляте кільце…Якби ж я знала, що мене чекає, то ні за що не купила б його!

У всіх моїх пригодах завжди винна
пристрасна любов до будь-якої фігні, що сяє. Цей випадок-не виняток.

У мене є найкраща подруга, звати
її Мія. Ми з нею одного гніздечка птиці, здогадуєтесь якої ,так? Між нами існує така
собі легенда нашого знайомства, ніби в минулому житті ми були сороками
блакитних кровей, які мали найбільше сховище дорогоцінностей у UBC ( Ukrainian Birds Community ). Звучить принаймні круто!

Одного разу ми прийшли до нашого
улюбленого ломбарду глянути на «новинки», адже бюджети не завжди передбачали
покупки в магазинах а-ля КЮЗ, не говорячи вже про Пандору чи Тіффані.

І тут я побачила його-
аквамариновий перстень, який так і манив мене ,немов би голосом самого
Посейдона:

-Купи, купи, купи!

Через кілька секунд, в адрес
працівника ломбарду звучали наступні слова:

-Я знати не знаю скільки коштує
ось той красунчик, проте можу з впевненістю сказати, що від сьогоднішнього дня,
він мій!

Мія кинула на мене свій
прискіпливий погляд, але знала наперед, що сперечатися немає сенсу .

Оплативши покупку, вийшли надвір.

-Мій, слухай, ну раз таке діло,
пофартило мені таку цяцьку вхопити, ще й ціна пристойна, то давай сьогодні в
мене відсвяткуєм?

-Ти знаєш, в мене по
історії завал і якщо я не здам екзамен , то Друга Світова мені ще довго по
ночам снитись буде.

-А якщо я скажу, що
після маминого дня народження у мене повна морозилка твого улюбленого
карамельного морозива і млинчиків з сиром…мммм

-Ну дообре, добре,
знаєш чим мене заманити, аферистка ще та, — відповіла Мія ,і  побігла наминати солоденьке в моїй компанії.

І ось починається найцікавіше.
Ми з Мією переглядали «Титанік», і раптом крізь кімнати донісся гучний
телефонний дзвінок.

Я недовірливо підняла
сухавку і почула наступні слова (з китайським акцентом)

-День добрий, вас
турбує агент спецслужби Китайської республіки Чжин Чжан. До нас потрапила
інформація ,що матеріали, потрібні нашій державі ,для запобігання
розповсюдження найнебезпечнішої хімічної зброї з находиться у вас на руках. Це
правда?

Гробова тишина…Ми з
Мією налякані і в той же час ледве стримуємся від сміху, адже цей персонаж ,як
там його, Джекі Чан , розмовляє так, ніби щойно з анекдоту виліз, їй Богу.

Ми вирішили не
відповідати і обдумати все як слід.

-Ти розумієш про що
цей тип говорить? – запитала в мене
Мія

-Та щось не зовсім, хоча знаєш,
версія про те ,що в мене психічні розлади і я не пам’ятаю ,що вкрала китайську
хімічну зброю має право на існування ,якщо ти це маєш на увазі.

Сміялись ми  довго.

Наступного дня ,запізнившись до
школи я не могла викинути з голови всі 
ці події . Я крутила-вертіла свій перстень і запитувала в нього:

• Може ти знаєш де ця
  зброя? – та він, як не дивно мовчав.

Але вистачило мені покрутити ним
ще декілька раз, як з внутрішньої сторони вискочила колбочка, розміром з
горошину. І я вигукнула:

«Еврика!»

На перерві я покликала Мію до
себе і повідомила про знахідку:

-Дивись, -кажу, -воно випало з
перстня.

— Так ось про що говорив наш
Джекі Чан!

Як тільки повернулись додому, ми
вирішили зателефонувати по тому номеру, що телефонував нам ,проте слухавки
ніхто не підняв.

-Хм, дивно, — пробурмотіла я собі
під ніс, набираючи номер ще раз за разом, знову й знову.

Настав день очікуваного екзамену
з історії. Усі молитви, що існують на планеті вже прочитано, шпори написано, а
літри поту все ще стікають по нашим скроням.

Ми з Мією витягнули білети і
почали готуватись до усної відповіді , аж тут з грохотом відчиняються двері.

-Всі на місцях, просимо піднятись
Мію Мітчелл і Ніколь Чарльз

(Думаю це вдалий час щоб
представитись, приємно познайомитись, я Ніколь)

Вчителі, учні , ми в тому числі
не зрозуміли, що відбувається.

Я встигла поглянути на цих людей,
що зайшли до зали , і знаєте, всі вони блін –китайці!

До нас нарешті дійшло в чому
справа і ми вирішили мирно обговорити все з Китайською спецслужбою, проте вони,
схоже були настроєні не так позитивно.

-Де зброя?!, — агресивно пропищав
один з них

-Ось, — і я дістала з кишені
перстень, — це вона?

-Так, -він забрав його в мене. Чи
не хочете пояснити, як даний об’єкт потрапив до ваших рук, міледі?

-Все дуже просто, я
разом з подругою придбали його в ломбарді, що знаходиться неподалік торгового
центру.

Джекі, переговоривши
зі своїми колегами, вибачився за такий грубий візит і нас врешті-решт
відпустили додому.

Як тільки весь цей
кошмар закінчився, ми з Мією з полегшенням уляглись на ліжко і донищили
карамельне морозиво. І яке ж було моє здивування, коли вона з кам’яним виразом обличчя дістає зі своєї кишені –її! Ту саму
колбочку,що випала з внутрішньої сторони перстня.

-Ти що, -кажу я, -свій мозок на
екзамені згубила? Чим ти думала?

На що Мія спокійно
відповіла:

-Ти знаєш, не довіряю я щось тим китайцям, мені коронавірусу вистачило, нехай ця штука в нас побуде.

Німа сцена…

Справедливості не існує. Принаймні у короткостроковій перспективі:) Інакше би країнами управляли самі розумні, а інші могли сприймати цей вибір і тренувати себе стати кращими, а не грати в гру «скинути короля».

Людська слабкість — це любити і захищати себе, користуючись усіма дозволеними і недозволеними способами. Але компроміс — це не безсонні ночі через незаконні оборудки і химерну вигоду мати вдома ексклюзивну картинну галерею, яку не можна нікому показати.

Свобода — це мотивація до пізнання і життя. Але це і відповідальність. Твоя, персональна. не корпоротивна, не політична, а твоя. Яка може дозволити тобі бути тим, кому багато хто заздрить, а може поставити шлагбауми до тих самих політичних і комерційних кіл, де не люблять шумних і свободних.

І тут важлива саме твоя система координат. Від чого саме ти і створений тобою світ буде блищати для тебе яскравіше там і роби свої зупинки на кривій свого життя.

Рік, який минув, наймовірніше один із самих складних і водночас хороша перевірка міцності духу і фізичного здоров'я. Дух формували постійні обмеження і пошук рішень, хвороби і втрати, відмінені поїздки та переформатовані справи.

Але він відбувся. Цей рік, такий який він є і як би це дивно не звучало, але приніс немало і здобутків, як матеріальних так і іншого розуміння порядку речей у світі і що в ньому головне. Це лише посилило мої власні акценти в сторону найближчих та улюбленої роботи. Так, а ще ми з командою виграли вибори і тепер новий, прогресивний мер дасть зелену вулицю новим проектам, нарешті і за місцем проживання чи близько того.

Чи не вперше, майже повністю, виконав план на рік, який традиційно вивішую у себе в кабінеті. Це стосується як робіт по будинку так і розвиткових речей і навіть відпочинку. Величезну допомогу отримав від людей, в т.ч близьких, товаришів, у яких руки ростуть з правильного місця, а моя голова дозволила мати розкіш їх запросити мені допомогти:)

Почав любити своє...подвір'я).

Вибори вкотре відсіяли тих, з ким були лише попутчиками, процес формування нового кола стійких друзів, товаришів триває. Така собі друга чи певно третя хвиля. Без жалю чищу френдів у ФБ і прощаюся із тими, хто віднімав лише енергію у реальному житті. Проте дуже тішуся коментарями, дзвінками від старших товаришів як по попереднім роботам так і по життю. Якось вони то все глибше і правдивіше роблять ніж попутчики. Почав цінувати життєву мудрість ще сильніше.

Емоції. Ух, різні були. Негативні вдалося перебороти, позитивні потрійно пережити ще і з іншими поділитися. Додалося в актив ще одне море — Егейське. Набавилися підводною зйомкою — вийшло супер. Вуличних торговців зустрічали лише позитивних, на відміну від готельних гідів. Попри всі карантини вдалося між локдаунами потрапити і на стадіон з великим футболом, волейболом вищої ліги і на прем'єру музичного спектаклю і в кінотеатри та музеї під відкритим небом.

Накупали навигулювали менших, пораділи за успіхи старших дітей — вже обидвох студентів.Трішки не вистачило ще вікенд для двох організувати, але, сподіваюся, поки читається цей текст, я вже маю плани як і це зреалізувати, чи вже втілюю в життя. Благо, Королевна того заслуговує. Я точно навчився сприймати всі переваги своєї другої молодості і нев'янучої жіночої краси. Це мегакруто коли поруч ТААКа солодка ексклюзивна мотиваторша)

Що очікувати від нового року життя на цій такій неоднозначній планеті серед людей? Чемпіонату Європи з футболу з глядачами), кубку світу з біатлону з глядачами, нового моря чи країни для подорожі, нових успіхів кожного члена сімї (успішного диплому магістра, позитивного першого року студента, визначеності школярки, вибору спортивної секції найменшим Пізнайком), нових проектів по роботі, які дуже чекаю і сприяю їх появі, першого космічного туриста, успішної роботи новообраних місцевих рад, які будуть здатні чути жителів та потребуватимуть свіжих думок і які будуть готові цінувати ці думки. А ще очікую виздоровлення нації. За всіма критеріями, але це напевне я вже забагато загадав.

Рік непростий, АЛЕ ВИКЛИКИ ПРИЙНЯТО І ВИТРИМАНО! ПОЛІТ ТРИВАЄ, АЛЕ ТЕПЕР ВЖЕ ЗНАЧНО ОБДУМАНІШИЙ ТА З НАСОЛОДОЮ КОЖНОЮ ЙОГО МИТТЮ.

Ах да, пісня року...Напевне — це мелодія яка мене захопила трьома речами: 1)несподіванка авторства 2)мелодичність 3) я уявив дочку під вінцем з якою кружляю під цей вальс, це дуже зворушило мене

Послухайте зі мною і ви цей чудовий музичний твір, я його сьогодні послухаю, коли розійдуться гості і запаляться свічки... https://www.youtube.com/watch?v=M57Fi19vcSI&list=PLX9NtPJSXSbU-m8fjHp55ZLrcU40FxUI8&index=3&ab_channel=Andr%C3%A9Rieu

Чи може хто розірвати це коло, цю
монополію, ці зв’язки? Може – нова людина, не з цих кіл, не пов’язана з ними ні
бізнесом ні політичними зобов’язаннями. Здатна ще вчитися і чути поради,
звертатися до мешканців громади, адже для всіх створення ТГ – це щось нове. Але
використовуючи кращі практики тих, хто створився 3-5 років тому, можна швидко
увійти у менеджерське русло становлення та розвитку громади.

Робити, а не лише декларувати
відкритою громаду. Сусідам, областям і світу. Та навіть і своєму, місцевому
бізнесу, який вже не має поділятися за орієнтацією на того чи іншого політика,
а за якістю робіт і ціною та соціальною відповідальністю перед тим серед кого
живеш і працюєш.

Я не вірю, що можуть бути
успішними комунікаторами, керівниками громади ті, хто до цього ні разу не подав
звернення чи петиції, хто не організовував і не приймав участь в громадських
акціях, хто маючи всі можливості більшість із них відсидів в кабінеті і лише
крайні декілька місяців світився всюди де міг і навіть там, до чого не має
жодного відношення. Лише попередній досвід управління, комунікацій, прогресу у
своїй діяльності, бачення майбутнього, підкріплена зустрічами із громадою та
консультаціями із фахівцями – є критеріями успішності майбутньої роботи
керівника громади. Ну і мотивація до змін та заслужена довіра від людей.

Майбутня громада – це представники міст і сіл і саме села в своїх кампанії більше всього помічав Владислав Сухляк. Проектний менеджмент і залучення позабюджетного фінансування та нових можливостей, співпраці, позиціонування і брендування міста – це теж пріорітети Владислава Сухляка. Чітко виписано три зрозумілих блоки програми – безпечна, здорова, заможна громада. Є рішучість відновити доступ усьому бізнесу до надання послуг і виконання робіт за бюджетні кошти, є бажання бачити усю громаду в комплексі і роботу розпочати із стратегії її розвитку.

Знаєте, для багатьох все таки
важливим залишається його персональна калюжа чи не вкручена лампочка над головою
біля хати і досі рівень нашої більшості коментаторів це на пост про зроблене
написати, а коли ж до моєї калюжі черга дійде. Тому досі двадцять років успішно
працювали технології – не обіцяй нічого просто подобайся і застосовуй адмінможливості
для виграшу посади, а як виграєш то роби що надумав, а особливо незадоволеним
вгоди, або знайди спосіб втихомирити.

У Влада Сухляка немає адмін
можливості, проте є народна симпатія через свою лікарську роботу, депутатську
підтримку района, людяність і допомогу навіть тим, хто цього аж ніяк не
заслуговував, як виявилося згодом. Я би таким людям не допоміг, а він
допомагав, навіть коли вони відверто його використовували і він це знав.

Але один міський голова, навіть самий молодий і розумний не зрушить всі справи в громаді. Тому майбутньому меру потрібна допомога. Депутатів, активної громадськості, мешканців. Для цього потрібно підтримати на виборах тих, хто зможе скласти коаліцію та опору для міського голови. Які теж будуть готові до інноваційних рішень, до кардинальних ривків. Це під силу представникам Європейської Солідарності, до окремих із яких я маю величезні претензії людського плану і дружнього, проте вони зможуть стати опорою меру Сухляку і представники Голосу, серед яких є багато тих, хто пройшов горнило громадської діяльності та суспільних ініціатив і які даремно між собою нині з’ясовують стосунки. Завтра потрібно буде працювати спільно!

25 жовтня шанс повернути Здолбунівську громаду у русло повноцінного розвитку, де існують не лише тротуари і дороги, а всі сфери життя, де у кожного є рівний шанс і право голосу. Скористайтеся цією можливістю вже у найближчу неділю. Кожен повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить. Хтось ставити пам’ятники собі та своїй ностальгії за молодістю, а комусь і громаду будувати.

Я – за нову Здолбунівську громаду і за нові підходи в управлінні нею!

Колись Карнеги говорив «якщо тобі дістався лимон – спробуй з нього зробити лимонад», я маю своє правило «правило перевернутого бінокля». Суть його дуже проста, якщо тобі здається , що проблема наблизилася до тебе впритул, то візьми бінокль, переверни і подивись на неї через іншу сторону лінз. Вона віддалиться, а в тебе з’явиться час і варіанти для її вирішення. Ми дуже поляризуємося в залежності від зовнішніх обставин, які на нас впливають, яким ми свідомо піддаємося. ФБ вміє сміятися над цим, над лігами, сотнями, батальйонами диванних експертів, які однаково добре розбираються в пандемії, економічному зростанні, валютних ринках та геополітиці, а нині ще і у місцевих виборах, що наближаються. Загострюється «любов» до однодумців, та «не любов» до опонентів, різнобарв’я кольорів прагне скотитися до двох. Кожна ситуація нам дається для того щоб винести з неї свої уроки. Але розум людині дається, щоб застерігати, запобігати, вирішувати, а мудрість ще і для того, щоб не втрачати при цьому смаку до життя. Адже пізнання світу, взаємодопомога, раціональний розподіл часу допомагають нам повноцінно рухатися в житті, а не зациклюватися. Чим ширша уява людини, чим більше кут зору тим більше у такої людини місця в голові і серці побачити всі фарби життя. Я мандрую і шукаю в мандрах свої аргументи, які можу в т.ч і передати тим, хто може почути, я спілкуюся із іншими та дізнаюся життєві секретики щасливого життя, продуктивної роботи, інколи я просто дивлюся і вмію бачити красу, а це велике благо вміти її побачити. Щоб пропустити через себе, запам’ятати, сфотографувати, переглянути і знову згадати. Інші, які вміють бачити теж побачать, відчують, для себе щось візьмуть. Я перестав витрачати свій час на переконання когось у чомусь, на роздачу порад тим, хто їх не просив, я просто пропоную співпереживати те що я бачу, відчуваю, пізнаю і цим я ще продовжую ділитися. Те саме роблю і сам, спостерігаючи за дописами цікавих мені людей. Там урбаністичне рішення побачу, там корисну історію про влаштованість урядування в муніципалітеті, там корисний досвід як не втрапити в халепу під час подорожі, співставляю і роздивляюся тенденції в ОТГ, в залученості громадян, в користуванні місцевими бюджетами. Коментую, ділюся. Все більше відчуваю себе міжрегіональним та інтернаціональним персонажем, бо саме звідти приходить зацікавленість та більше порозуміння тож «немає пророка у своїй Вітчизні»  - це правда. Вдячні очі та цікаві співрозмовники – це безцінно. Але я ж непосидючий і не мовчазний, тож свідомий того, що «я не долар, щоб…)» А мені це подобається, я просто кайфую коли можу повернутися до всесвіту обличчям з чергової гори, моря, печери і промовити « Я люблю тебе життя!!!»