Lost UA

Сучасний байкар Сашко Лірник

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 31 May 2016 01:00:00 +0000

Казка, це особливий літературний жанр. Сучасну казку сприймають як щось дуже несерйозне, призначене виключно для дитячої аудиторії і певної когорти дорослої публіки, що проміняла свій шанс подорослішати на якусь химеру. Відповідне відношення і до письменників-казкарів. Ні? Скажіть мені тоді, коли ви востаннє читали казку для власного задоволення? Лесь Подерев`янський не рахується.

Сьогодні я пропоную вам звернути увагу на творчій доробок сучасного українського казкаря Сашка Лірника (Олександра Івановича Власюка). Як і вищезгаданий "пан митець", Сашко відомий виконанням своїх казок, та друкованими варіантами цих аудіозбірок. На сьогодняшній день вже видано п’ять аудіозбірок , («Казки лірника Сашка», «Дорослим і дітям», «Химерні оповіді», «Казки для старшеньких», «Музика і пісні з казок Лірника Сашка») та дві звичайні друковані книги з однаковою назвою «Казки лірника Сашка».

У цих казках ми зустрічаємося з дуже близькими до українській традиції персонажами - козаками, чортами, татарами, москальськими царями, циганами та відьмами. Такий собі синтез української народної казки (скоріше навіть її незаписаного варіанту - байки при нічній ватрі в чумацькому степу) і гоголевських "Вечорів на хуторі..."
Отже, рекомендую і раджу ознайомитися всім, від мала до велика!

Україномовна реклама в канадських виданнях 40-60 роки

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 24 May 2016 09:02:00 +0000

Пророк, письменник і просто послідовна людина...

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 23 May 2016 06:23:00 +0000

Сьогодні вашій увазі представляємо інтерв'ю з сучасним українським письменником Канади, активним громадсько-політичним діячем Британської Колумбії Мирославом Петрівим.

Давайте почнемо спочатку. Розкажіть будь ласка про свою родину, як ви потрапили до Канади?

Моя родина, принаймні по стороні батька усе були політичними й культурними діячами. Я довідався кілька років тому що моя прабабця, Антоніна Савка була позашлюбною донькою о. Михайла Вербицького (Лемка, УГК священника, композитора мелодій Ще не Вмерла, Заповіт,...). А історія цього така: після смерті дружини він за церковним законом не мав права одружитися, то ж мав любовницю. А з нею доню Антоніну...

Антоніна вийшла заміж за Николая Мурського. Мурський був управителем школи в селах Чорнушовичі і Гаї біля Львова. З тих часів залишилася в родині історична реліквія - ікона св. Миколая знята з раненого московського вояка коли москалі 27 червня 1915р під натиском "ук-австрійських військ" опустили село Гаї. Один із дітей Николая Мурського був консулом УНР в екзилі в Царгороді в 20их роках. Звідтам він вів розвідку й пересилав пропаганду в Одесу.

А донька Николая Мурського, Іванна Христина це моя бабця. Спочатку вона і її чоловік, Денис Петрів учителювали в Гаях. З часом Денис став директором школи Шашкевича у Львові, а Іванна там вчила. Іванна Петрів була педагогом і видавала на ці теми безліч матеріялу, як в Україні так і в Бельгії та Канаді, (на пр. збірка статей "За Душу Дитини"). В родині Петрів були три сини, Ярослав (Сяхо) Володимир (мій батько), Ростислав (Дизьо) Денис, та Святослав (Коко) Микола.

В час війни усі три сини зголосилися до дивізії Галичина. Ярослав, після старшинського вишкілу, служив при генштабі (казав що він був той хто платим воякам), Дизьо опинився на медичнім вишколі. Але тому що якраз був на психіатричному відділенню це йому не сподобалося і він покинув навчання і зголосився на фронт якраз коли Дивізія стояла під Бродами. Підчас Бродських боїв був десятником. Оповідав як під якимсь селом знищили панцершреком московський танк. Якимсь чудом вдалося йому цілу десятьню вирвати з оточення без втрат. Сумнозвісний залізничий насип де при переходу лягло тисячі борців, Дизьо зі своїми перейшли підземним ходом - трубою якою протікав потічок.

Коли стояли на Словаччині Дизьо на латинське Різдво востаннє бачився з молодшим братом, Коком, який уже був або чотовим або сотником. Скоро після цього Коко перейшов зі своїми назад в Карпати до УПА і зник безвісті до 1972р. Лише аж тоді його москалі випустили зі Сибіру. Жив спочатку в містечку Гола Пристань а помер в Дрогобичі.

Після війни мій батько, Ярослав, був в полоні до 1949р. Опісля служив при ІРО (International Refugee Organization) в Мюнхені, де я народився. У 1951 ми прибули до Канади. Жили пів року в Тофіно БК, а потім переселилися до Торонта.

Три головні речі, які дали світу українська і канадська культура?

На це питання відповім колись іншим часом. Це є складне питання не менше тому що світ навіть коли її знає, то не знає що вона українська. Вражаючим є в багатьох українців цей брак свого Я.

Чому та коли ви вирішили стати письменником? Звідки ви берете натхнення та ідеї сюжетних ліній?

Коли Україна стала незалежною, я відчував обов'язок якось і чимсь служити тій Україні. Багато з Канади летіли в Україну. А моя дружина радила не пхатися туди - а писати. І так, навчивши свої компютери мову (із т.з. фонетичним розкладом клавішів) я почав писати. В Торонті я був закінчив Курси Українознавства ім. Сковороди, а улюбленим предметом була історія. Безпосередне натхнення я знайшов вже тут у Ванкувері. Ненароком знайшов українську книжечку в бібліотеці в Ню Вестмінстері де вичитав деякі цікаві малознані факти історії княжої доби.

У ваших книгах є елемент автобіографічності? Про що вони?

Я б не сказав що там автобіографія. Фактично героєм є мій найстарший син, Ярослав. Писав Скарб Ярослава на сам перед собі. Я читав був новішу літературу з України, і вона не сподобалася (це були 1990ті роки і про Шкляра ніхто ще не знав). Не було в цій літературі чіткого бачення і розуміння української нації. І тому я зачав писати таку, яка б мені сподобалася. А тому що бачив як у Ванкувері без Торонтонського українського світу, мій син Ярослав втрачав рідну мову, цю фантазію я навмисно писав про нього. А тих Ярославів в цім романі є аж троє, а це мій батько, мій син і Ярослав Мудрий. А скарб виявляється скарбом усіх трьох цих персонажів.

Як ви стали пророком помаранчевої революції?

Коли писав цей україномовний роман я не мав зеленого поняття як мені його видати. Але все ж таки я хотів в нім показати як можна боротися із неукраїнською українською владою. В книжці цілий рецепт революції: масові демонстрації (мітинґи по вашому) на Хрещатику і боротьба в ефірі та інтернеті. На моє превелике щастя Кучма втримався при владі десять літ, бо майже таким довгим був процес писання й редагування разом із пошуком за видавцем. З видавництвом я зв'язався через посередництво Сурійського "сусіда" пана, блаженна йому пам'ять, Олекси Гай-Головка (міністра пропаганди при уряді Ярослава Стецька!). А вже видавництво Джура додало свій вклад у пророчість книжки. Окладника світло-помаранчева (за рік до Помаранчевої Революції!) і на окладинці пістолет ПСМ яким себе застрілив міністр Кірпа.

На якого читача розраховані ваші книжки?

Скарб Ярослава я писав для української молоді в Канаді як і в Україні. У всіх трьох книжках є цікавинки які мали за мету зацікавлення читача в українську історію й тим самим і політику. Представляю українця-канадійця який не бачить великої перспективи в тім своїм українству. Веду я цей персонаж (за ніс можна б сказати) вглиб української історії, вглиб політичної боротьби, і в саму Україну. Коли я писав Скарб, то ще сам не був в Україні то може я й себе тягнув був туди.

Yaroslaw's Treasure я вже писав для анґломовних читачів. Писав для українців які втратили рідну мову, але писав і для пересічного анґліка якому Україна була terra incognita.

Yaroslaw's Revenge, помста Ярослава це продовження Yaroslaw's Treasure, але коли дехто називав Yaroslaw's Treasure "триллером" то Yaroslaw's Revenge є ще більш захоплюючим! Дія в цім романі пов'язує реальні події в Україні і поза Україною в одну скорострільну ленту. Я вклав в цю повість власний свіжий досвід української реалії та технічну точність власного інженерного фаху.

Чому у якості головного "прихованого" персонажа ваших книг ви обрали Ярослава Мудрого?

Ага! І четверта теж колись буде - Українською мовою і якраз про Ярослава Мудрого без приховання. Ярослав Мудрий це може найцікавіша особистість української історії. Родився він язичником. Ровесник він Лейфа Еріксона. Він свідок знущань жорстокого батька, і окремо над матір'ю Ярослава, Рогнідою (Горезвісною). Досить пригадати читачеві що батько Володимир помер готуючи похід на свого сина, Ярослава. Отже історія Ярослава це історія незавершеної боротьби сина з батьком. Сама психологія десятилітнього хлопчини кого батько покидає матір задля чужинської принцеси варта цілого тому. Раджу не вірити пропаганді літописів які писалися під політичним наглядом або на замовлення одних чи других князів. Уявляю собі державу де влада накидає силою чужу віру на своїх підлеглих задля сексуально-політичних уподобань тирана, хоч традиція в народі є толерантність до усіх віровизнань. Уявляю боротьбу за трон. Бачу мудрість влади Ярослава - розбудова й поширення укріплень Києва, новий гуманний закон Руська Правда, і бібліотека, яка після Царгороду, була найбільша в Европі.

Чи плануєте ви продовження? Розкажіть, будь-ласка, про ваші творчі плани на майбутнє.

Якраз і розказав, хоч не все. Бачу в Ярославові любов до скривдженої матері і незавершену помсту над батьком Володимиром. А завершення його гніву за батьковій злочин це собор св. Софії. Оранта це не лише Божа Матір. Оранта це портрет скривдженої матері Ярослава. Це уявна перемога Ярослава і покійної уже Рогніди Горезвісної над мертвим зненавидженим батьком, Володимиром! От і все. Розказав.

Мірко Петрів – більше політик чи письменник? Чи впливає громадсько-політична активність на вашу творчість, пов'язані вони чи це паралельні процеси?

Політик, український націоналіст (у первісному латинському розумінню слова). Я любитель українського народу і я є член цієї широкої сім'ї мертвих живих і ненароджених. Громадсько-політична активність і творчість пов'язані лише тим що одно другому заважає.

На останок хочу спитати вас – як ви відноситесь до електронних книжок? Чи має значення на якому носії, папері або цифрі, знаходиться книга?

Обі мої анґломовні книжки існують паралельно в електронній формі. Фактично вони існують у трьох формах.

Є паперові книжки які сидять десь в крамниці чи в склепі на полиці. Якщо крамниця недалеко то можна переглянути книжку і коли сподобається, купити. Це ідеал який довго не проіснує.
Є теж "POD Print On Demand" де книжка існує в електронній формі і друкується на замовлення (отже це ДНЗ по українськи). Одна велика машина моментально друкує завиває, адресує і наклеює значок, і кидає в поштову скринку.

Є теж електронні книжки, яких моментально можна скачати на Кіндл, чи телефон і маєш.
Носій має велике значення. Особисто я хочу тримати книжку в руках. Це незалежність. Це реальна власність. Отже я є прихильник системи ДНЗ. Якщо цю статтю читає якийсь багатий меценат то я би попросив створити два такі ДНЗ центри для української літератури. Один в Канаді а другий в Україні. Видавництво/друкарня/крамниця обмежує кошти тим що, (ну крім паперу й чорнила), нема товару на полиці. Кошт такого поодинокого друку дещо вищий але тотальний кошт менший і крім первісної інвестиції, без ризика. Нема замовлення нема кошту. А коли є замовлення то гроші є на конті перед тим як починається друкування.

Пан Мірко люб'язно надав примірник свого україномовного роману "Скарб Ярослава", для створення цифрової версії. Відповідно тепер ви можете ознайомитися з PDF версією (перейти) цієї книги.

На роман "Скарб Ярослава" доступна онлайн рецензія (перейти).

Книжки пана Мирослава на Amazon

Як кримські татари принесли ренесанс в Європу...

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 10 May 2016 05:55:00 +0000

Кримські татари, народ не надто знаний в світі. Ба, навіть в самій Україні для більшості людей знання про татар обмежуються самим фактом їх існування, а між тим, саме ці люди змінили історію Європи, завдавши нищівного удару тисячолітній середньовічній цивілізації. Наслідки військової операції ординського хана Джанібека призвели до спустошення центральної і південної частини Європейського континенту, а згодом смертельна хвиля зробила мертву петлю і знов досягла території сучасних України і Росії.

Йдеться, звісно, про друге пришестя чуми*. Та сама пандемія, що почалася у Криму, 1346 році від різдва Христового і знищила від чверті до третини населення Європи, описувана у "Декамероні" Бокаччо, була нічим іншим як зброєю в руках кримських татар.

Сталося так, що за кілька років до початку подій що нас цікавлять у Криму почався голод. Зимовий холод скоротив табуни коней та отари вівці; з худобою теж справи були не кращі. Однак, голод можна було відвернути, купивши їжу у сусідів татар по кримському півострову. Каффа, сучасна Феодосія, була форпостом італійського торгового міста-держави Генуї на шляху до Азії, і саме генуезці могли врятувати татар від голоду. Потужний флот міг легко забезпечити Крим їжею. Відносини між татарами та генуезцями були досить напруженими, та на момент описуваних подій, між ними був мир. Кафа була центром работоргівлі і бідаки з татар, що не мали грошей на їжу, були змушені продавати власних дітей, щоб врятувати решту від голодної смерті. Діти, головним чином хлопчики, йшли на експорт у Туреччину. Турки охоче купували хлопчиків для поповнення загонів яничар, та у якості іграшок для задоволення статевих потреб.

За татарськими поняттями, раби вважалися законною здобиччю з бою, але в мирний час бажання заробити на горі сусідів було визнано аморальним. Не дивно, що коли до хана Джанібека дійшли такі химерні відомості, він зажадав наказати італійців. Каффа була не єдиним генуезьким містом, та вона мала найкращі захисні споруди, тож покинувши всі інші населені пункти італійці зібралися саме там. Війна татар проти Генуї була не надто вдалою. Хан почав облогу і втратив до п'ятнадцяти тисяч вояків під час неефективних спроб захопити місто. Італійці легко відбивали всі атаки за рахунок забезпечення з моря. Та й навіть більше того, вони не тільки отримували всі необхідні ресурси, щоб витримати скільки завгодно довгу облогу, але й домінували на морі, заблокувавши татарські порти і припинивши всі торговельні сполучення у регіоні.

Озлоблений таким перебігом подій, Джанібек наказав зняти облогу Каффи, та перед тим як відійти, татарські воїни за допомогою катапульт закинули за мури міста кілька тіл мертвих людей, спотворених незнаною у Європі хворобою. Після того татарське військо зникло, розпорошившись по степах. Ми достеменно не знаємо звідки взялися ті тіла, за однією версією то були померлі в результаті мору солдати хана, за іншою їх привезли спеціально за наказом Джанібека. В будь якому разі, татари давно і добре знали цю хворобу. Генуезці сприйняли жест хана, як визнання власного безсилля і почали святкування, за всіма ознаками вони перемогли у війні. Та дуже скоро місто поринуло у безодню епідемії.

Люди почали гинути, і представники найзаможніших родів відправилися у плавання до Генуї та Венеції, що вони вважали шляхом до порятунку. У багатих італійських містах жили найкращі лікарі того часу, і вони мусили знати як протидіяти чорній смерті.

Ті кораблі, що досягли портів призначення, принесли з собою смерть. Спалах чуми опалив Європу, продемонстрував неефективність церковного володарювання, змусивши людей більше покладатися на самих себе і розвивати науку, перекинувся на азійське і північно-африканське узбережжя Середземного моря, зупинивши експансивне поширення мусульманської міської цивілізації, та кінець кінцем, обмеживши військові можливості самих монголів, адже великі об'єднання воїнів теж легко вражалися хворобою.

Степовики знали як захиститися від чуми. Фактично вони здавна використовували підхід, відомий нині під назвою карантин** і постраждали від епідемії найменше. Заражені люди жили окремо від інших, утримуючись від контактів з будь-ким. Але те, що легко для кочових татар, неможливо для містян брудної середньовічної Європи і розвинутих мусульманських міст. Саме так кримські татари стали причиною змін у перебігу історії і загибелі кількох десятків мільйонів людей. В той же час, вони запустили низку подій, що примусили європейців зробити крок уперед, від середньовіччя до відродження.

*Вперше чума спалахнула за часи правління імператора Юстініана у шостому столітті нашої ери, знищила до половини населення Європи і дала змогу арабам захопити візантійські провінції на Близькому Сході та в Африці. Друга епідемія чуми викосила до третини населення Європи і кінець кінцем стала причиною значних соціальних, культурних і економічних наслідків, відомих під назвою "Відродження". Третій спалах хвороби стосувався переважно Азії і не надто вплинув на європейську цивілізацію.
**З італійської - 40 діб

Заголовна картина належить Карло Боссолі, 1856р. і зображає кочівля кримських татар. Малюнки в тексті - авторства В.Ситнікової, "Кримські татари у національному вбранні".

Мапа, поширення бубонної чуми під час другої пандемії, взята з статті: Biological Warfare at the 1346 Siege of Caffa, Mark Wheelis, Emerg Infect Dis. 2002 Sep; 8(9): 971–975.

Чорнобильська мадонна.

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 27 Apr 2016 06:31:00 +0000

Сьогодні 30 років, як сталася аварія на ЧАЕС. Ніхто не знає наскільки сильно ця аварія вплинула на людей, і ніхто не в змозі оцінити всіх наслідків: екологічних, культурних і навіть світоглядних. На жаль.

Нижче, уривок з "Чорнобильської мадонни", Івана Драча.

Я заздрю всім, у кого є слова.

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість — дурна і випадкова.

Я заздрю всім, у кого фарби є —
Жагучі коні з дикого мольберту.
До мене жодна фарба не встає,
Сховавши в сіре суть свою роздерту.

Я заздрю всім, до кого лине звук,—
Лічильник Гейгера пищить так потойбічне.
На кожній арфі чистить дзьоба крук
Й "Never more" кує мені стоїчно.

Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту одчайдушну душу
І жестами, німий, возговорив...
Хай жестами. Але сказати мушу.

Календарно-обрядовий фольклор. Пісні зимового циклу.

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 25 Apr 2016 10:50:00 +0000

Сьогодні ми трохи ближче познайомимось з музичним фольклором. Найдавнішим жанром музичного фольклору є обрядова пісня, яка бере свій початок із стародавньої доби. В той час люди більше, ніж ми з вами, залежали від того, наскільки вдалим буде урожай. Адже не існувало заводів, фабрик, швидкого транспорту, що перетинає океани і континенти. Це означало, що все буде залежати від того, що вдасться самим виростити.

Гарний урожай залежить від родючості земель, від того чи буде дощ чи сонце, чи буде зима холодною, а весна ранньою і тому подібне. Для людей того часу, все, що є у світі, то могутні сили Природи, що їм непідвладні. Всі сили Природи вони ототожнювали з різними божествами. Були боги сонця, вітру, врожаю, тощо. І від них залежала доля людей. Божества потребували своїх обрядів - співу, танців, уславлення магічними заклинаннями, тощо. Люди намагались таким чином забезпечити милості від оточуючої природи, а отже – статок і добробут в майбутньому житті.

Саме слово обряд є похідним від „обряджати", „наряджати", близьке за змістом до слів „лад", „порядок", „згода". Обрядами називають символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин або окремих осіб. Такі обряди, що залжать від пір року і пов'язані із вирощуванням урожаю називаються календарно-побутовими. Обряди, що пов'язані з відносинами між людьми та життям громади, називаються родинно-побутові.

Познайомимось трохи ближче з календарно-побутовими піснями. Раніше не було годинників та календарів, а людям все ж потрібно було визначати якось зміни пір року. Як би вони могли це робити? Вони орієнтувалися за сонцем. Тому для них важливими були 4 орієнтири. Рівнодення та сонцестояння або сонцеворот, які відбуваються двічі на рік. Саме на ці періоди і припадали народом як святкові.

Кожній порі роки відповідало своє сонце, свій бог. Це Різдво Божича-Коляди, що взимку народжується, бо ніч найдовша, а день найкоротший, а вже наступні дні приростають, і Божич-Коляда нам нове Коло-Діє і дарує нам новий Коло-Дар (в грецькій вимові Кален-Дар); навесні святкуємо Великдень Ярила – Сонця весняного, Сонця Ярого, бо дійсно, після весняного рівнодення дні починають ставати довшими за ніч, великими днями, і Світло перемагає Темряву, весняне тепло перемагає зимовий холод. Влітку святкуємо Купала, бо день найдовший, а ніч найкоротша, Сонце знаходиться у своєму Куполі, найвищій точці, і Сонце Купається в священних водах Землі-Матінки, народжуючи нове життя – Земля нагріта Сонцем народжує нові плоди. Восени святкуємо Миробога, мирове свято врожаю, достатку і час підведення підсумків, обирання наших керманичів, бо в тому є мудрість – видно, як керував господар, чи є добрий врожай, адже курчат по осені рахують. Сонце вже починає котитися до Зими, старіє, стає Сивим Яром і вмирає... Завмирає на зимовий період природа.

В дохристиянські часи рік починався не взимку, а навесні і лише згодом під впливом християнської церкви новий рік став починатися взимку. Уявіть собі боротьбу тільки народженого сонця-Коляди з зимовим мороком. Щоб підтримати своє світило, люди хором співали величальні пісні Сонцю та усім небесним богам – Місяцю, Зіркам, дрібному дощикові. А коли сонце вже народилося люди сповнювалися радості. Люди ходили від хати до хати і поздоровляли один одного з відродженням Сонця.

Пізніше, за Християнської доби, такі звичаї переслідувалися, але народні традиції змінили свою форму і продовжували жити. Навіть календар став іншим і свято Коляди стало святом Різдва (тобто народження) Христова, що відмічається 7 січня, а не 25 грудня. Вечір під Різдвяну ніч (6 січня) називають Святвечір (Перша Кутя). "Добрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я" або "Будьте здорові, з Колядою!". Кутя на Святвечір і сьогодні готується із зерна і заправляється медом та маком. Господиня за традицією до святої вечері має приготувати 12 пісних страв. Після Святої вечері, коли на небі з’являється перша зірка, розпочинається Різдво. До цього свята готуються заздалегідь, вивчають колядки, віншування (тобто вітання), готують вертепні вистави. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, впіймавши, чарівним неводом найяснішу зірку вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку. Причому традиційно колядували тільки хлопці.

Послухаймо колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю» у виконанні «Пікардійської терції»

Як ви могли зрозуміти, пісня починається із заспіву, тобто звертання до хазяїна («Добрий вечір тобі, пане господарю!»). Продовжується колядка приспівом (Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"). А після кожного приспіву іде новий заспів з віншування того, до кого звертаються колядники: «А що другий празник – зішле тобі щастя.» Після цього знов повторюється приспів і так продовжується далі.

Коли закінчували співати, то щасливі хазяї пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.

Послухаймо колядку «Нова радість стала» у виконанні «Пікардійської терції»

Повернемося до зимових свят. За Різдвом, в ніч з 13 на 14 січня, наступала «Друга коляда» - Старий Новий рік або іще його називають «Щедрим вечором». Чи не здається вам ця назва трохи дивною? Що вона може означати? Чи ви пам'ятаєте про те, що раніше люди користувалися іншим календарем? Старий календар відставав на 14 діб. А значить 14 січня зараз тоді було 1 січня і Старий Новий рік просто Новим Роком. Це вже потім він став Старим. Але є ще церковні свята, і за церковним календарем це день преподобної Меланії. У багатьох місцевостях у цей вечір ходить молодь "маланкувати", перевдягнувшись у ряджених, а один хлопець – у Меланку (Маланку). Маланка переходить від хати до хати, співаючи з музиками Маланчину коляду.

Також у цей вечір співали щедрівок. Відомою на весь світ українською щедрівкою є «Щедрик». Цю пісню виконують у найрізноманітніших куточках світу і продовжують створювати нові варіанти її обробки. Геніальну обробку цієї пісні зробив Микола Леонтович (1877-1921) - український композитор, диригент і педагог, збирач пісенного фольклору. Усе життя цього композитора можна назвати служінням пісні. Він створив понад 100 хорових обробок українських народних пісень, які стали музичним символом України в усьому світі.

Інструментальний варіант цієї пісні було створено гуртом

«Пікардійська терція». Послухайте як вміло імітують виконавці звучання різних музичних інструментів

Ця щедрівка знайомить нас іще з двома характерними рисами народних пісень.

1. Повтор однієї і тієї ж терцової поспівки. Таке повторення у віншувальних піснях пов’язано з перелічуванням всіх тих речей, які колядники бажають господарю.

2. Діапазон щедрівки. Всі звуки, що вона використовує містяться в обсязі терції. Тобто вона використовує звукоряд всього з трьох звуків. Такий звукоряд називається трихордом. Він є типовим прикладом маломістких народних ладів. Існують і інші маломісткі музичні лади. Всього два звуки можуть налічувати подібні лади. Певно, що це найдавніші лади в історії народу і з часом вони розширювалися і врешті-решт стали налічувати до семи звуків. Пізніше, уже в старших класах ви будете детально знайомитися з такими семиступеневими ладами. Адже, кожен з них має своє особливе, неповторне звучання.

Щедрівкою «Ой, сивая та й зозуленька» вітали господаря дому й усю його сім’ю, називаючи його ясним місяцем, дружину – красним сонцем, дітей – дрібними зірками. Познайомимось з обробкою цієї пісні, яку створив Кирило Григорович Стеценко (1882 – 1922) – класик української музики ХХ століття. М’яка й лагідна мелодія пісні передає доброзичливість, щирість цього привітання.

Вранці після Старого Нового року колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи:

Сійся, родися, жито, пшениця,

Жито, пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, льон по коліна,

Щоб вас, хрещених,

Голівка не боліла.

Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни.

А наступного дня (19 січня), зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали:

Йордан, Йордан, вода студененька,

Пречиста Діва воду брала,

Своє дитя напувала.

Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А маленькі колядники бігли попереду, гукаючи:

Роди, Боже, жито, пшеницю,

Кірилейса!

Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй".

І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. Через те, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.

В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров’я, його родині – щастя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зорею, діти – зіроньками; або дружина – з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу родини виникають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами.

У піснях господині вона вславлюється як дружина, мати, хазяйка. В окремих випадках жіноча привабливість підкреслюється тонкими гумористичними засобами.

Парубок зображується майбутнім господарем, звитяжним лицарем. Нерідко зображення військової доблесті поєднується із тематикою кохання.

Дівчина оспівується у трьох ракурсах: її краса та вбрання (вона рівна королівні), її вправність у господарстві (вона вміє і шити, і прясти, і куховарити), і, нарешті, вона величається як майбутня наречена, їй зичать щасливого кохання, весілля. Це може робитися не прямо, а через показ весільної атрибутики.

За традицією зберігаються художні образи, які колись були «магічними», а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар – місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди цієї «магії» словесних побажань-наговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, передбачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будні тяжкої праці.

Українці не читають? Інтерв'ю з бібліотекарем товариства Франка.

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 20 Apr 2016 23:12:00 +0000

Саме так. Українці не читають. Принаймні українською. По секрету цю новину мені повідомили одразу, після того, як я вперше запитав про українську бібліотеку у Ванкувері. Але таки бібліотека існує. Розташована вона у самому серці (якщо серце може знаходитись на другому поверсі) будівлі українського товариства імені Івана Франка у Ричмонді, в районі з красномовною історичною назвою "Українське село". Сьогодні вашій увазі представляю інтерв'ю з бібліотекарем цієї поважної установи - Терезою Герчак (Theresa Herchack).

- Як ви стали бібліотекарем? Отримували відповідний фах, чи діяли за покликом серця?

- Це сталося абсолютно випадково! Я вийшла на пенсію та вирішила повернутися до активної роботи в українській громаді. Тож звернулася до Юрка Брандака (George Brandak), який був тоді президентом товариства імені Івана Франка, і сказала: "Я хочу упорядкувати книжки". Тоді вони були просто у шафах, без жодної системи. Я навіть не підозрювала, що наведення ладу у книгозбірні розтягнеться на довгих шість років. Доводилося прибирати видання, які не мали жодного відношення до нас як українців, випрацювати систему каталогізації. Я людина далека від комп'ютерних технологій і до того ніколи на мала нічого спільного з бібліотеками, але люблю книги, українську історію, культуру і хотіла зробити щось для української громади. Певні спроби впорядкувати ті книги були і раніше, але до кінця цю справу так і не було доведено. Тож всі свої сили я вклала у цю роботу і на тому шляху була не сама. У Юрка Брандака був знайомий викладач університету, чия дружина, Галина Тимофіїв (Halina Timofiiv), отримала освіту бібліотечного технічного працівника. Отож він запросив її допомогти. Наступних п'ять років, кожної суботи зранку, ми працювали у бібліотеці. Я займалася організаційними питаннями, технічну роботу виконувала Галина. Спочатку ми разом впорядковували книжки, а потім вона вносила їх до електронного каталогу. Пошук відповідної програми, то окрема, складна і дуже довга історія. Так ми починали.

- Розкажіть будь-ласка про видання що представлені в бібліотеці? Як відбувається поповнення книжкових фондів бібліотеки?

- Дві третини нашої колекції — це україномовні видання. В бібліотеці міститься багато робіт Івана Франка, Тараса Шевченка та інших класиків української літератури. Також вистачає книг присвячених українській історії. Окрему велику групу складають твори авторів, що були вимушені покинути Україну. Всі ті книжки: поезія, прозові твори, спогади - просякнуті тугою за Україною. Є секція і для українських авторів, що не мали можливості друкуватися в Україні, і тому шукали можливості опублікуватися на заході. Звичайно, не можна не згадати і про дитячу літературу: ми маємо невеличкий розділ з розважальними і навчальними книжечками для дітей.

Більша частина англомовних видань - то класична українська література, але ми маємо також багато перекладів сучасних авторів з України. Якщо ми купуємо нові книжки для бібліотеки, то намагаємося придбати саме нові переклади українських книг англійською, адже на це є великий запит у відвідувачів.

Книжки до нас надходять переважно як пожертви — діти виросли, дитячі книги залишились. Часто друковані матеріали залишаються у спадок від тих, хто вже пішов з життя. Звісно, деякі речі ми купуємо, але сама бібліотека була заснована на базі пожертв.

- Хто і як підтримує бібліотеку, звідки ви берете гроші на нові шафи, обладнання, книжки, тощо?

- Кілька років тому некомерційні організації мали можливість змагатися за гранти від казино та інших подібних установ — на ранньому етапі ми отримували підтримку саме звідти. Певне фінансування надходило від членів товариства Івана Франка, а також від заходів, що проводить товариство: суботні розпродажі, п'ятничні вечері, тощо. Сама бібліотека, як заклад культури, не здатна себе підтримати, тож ми цілком залежимо від пожертв.

- Як можна отримати доступ до бібліотеки? Що потрібно для того щоб взяти книгу?

- Прийти і скористатися бібліотекою може будь-хто. Для цього необхідно зателефонувати мені і домовитись про зустріч. Загалом, бібліотека відкрита кожної суботи з 10 до 14 години дня. Для того щоб взяти книгу додому ви маєте бути членом товариства Івана Франка, але просто попрацювати в бібліотеці може кожен бажаючий.

- Як можна стати членом товариства імені Івана Франка?

- Це дуже просто. Ціна членства становить 5 доларів для тих хто досяг віку 65 років, 15 для всіх інших і 25 для цієї родини. Ви не маєте бути етнічним українцем, але, природньо, більшість членів організації становлять українці.

- Я знаю про існування клубу української книги, чим ви займаєтеся у клубі та з якою регулярністю відбуваються зустрічі?

- Клуб, то одна з дивовижних речей, що ми маємо у центрі. Члени клубу живуть у різних містах: Барнабі, Уайт рок, Ванкувер, Річмонд, Сюррей, Північний Ванкувер, але чотири рази на рік вони збираються у цій затишній кімнаті всі разом і сідають за один стіл, щоб поговорити про українську книгу. Зрозуміло, що така подія вимагає підготовки, тож кожен має прочитати обрану книжку вдома. Ми читаємо англійською, але обраний текст має бути перекладом української книги, або так чи інакше стосуватися України. Ми маємо кількох людей, що можуть читати оригінали українською і їх судження особливо важливі.

Найчастіше до роботи ми беремо романи, але це можуть бути також п'єси або збірки поезії. Видання купуємо разом і передаємо їх один одному. Якщо книга була екранізована, ми також продивляємося фільм. Так було з Тарасом Бульбою. Дискусії бувають досить запальними, іноді думки різних людей збігаються, але, часто, це зовсім не так. Кожен може висловити свою думку, або просто відкинутися в кріслі і насолоджуватися диспутом, не беручи в ньому активної участі. В кінці ми по черзі оцінюємо книгу за десятибальною шкалою, ну і звичайно, разом бенкетуємо, адже ми - українці! Закінчується зустрічь вибором чергової книги.

- Моє останнє питання за порядком, та не останнє за змістом: яким ви бачите майбутнє бібліотеки?

- Я дуже вболіваю за це! Хочеться, щоб бібліотека знову стала серцем нашої громади. Коли на початку двадцятого століття створювалося українське товариство Івана Франка, саме читальня була центральною ланкою всього культурного життя. Я хочу бачити більше людей, що відвідують бібліотеку; більше бажаючих читати і обговорювати не тільки у клубі української книги. Ми створили затишне і тихе місце зі зручними канапами; бібліотека відкрита для будь яких літературних та мистецьких заходів. Чекаємо на нових відвідувачів і відкриті до всього нового!

PS. Від себе не можу не додати посилання на сторінку бібліотеки на сайті товариства Франка з контактами та іншими подробицями.

Карта України 1918 рік.

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 12 Apr 2016 11:23:00 +0000

Дозвольте до вашої уваги представити невеличкий, але від того не менш цінний скарб. Цю карту було знайдено у "закритій частині" бібліотеки Українського центру імені Івана Франка, місто Річмонд, метро Ванкувер. Важко собі навіть уявити шляхи якими цей папір, роздрукований у Відні, столиці загиблої Австро-угорської імперії, пройшовши буремними стежками розстріляної України, потрапив до Канади. Зараз це просто шмат розірваного, вкрай втомленого матеріалу, що може викликати смерть у алергіка кількістю дрібного пилу і просто розсипається від дотиків, але той шмат добре зберіг колір і загалом вражає гарною якістю друку.

Що з того?

Подивіться на цю карту - на ній Україна, це вже єдина країна з частково визначеними кордонами, себто карта готувалася до друку в розрахунку на те, що акт злуки таки відбудеться. Зверніть увагу на назви міст та інших населених пунктів, порівняйте з сучасними картами і спробуйте знайти відмінності. Знайдіть на цій карті Донецьк, Прип'ять, Запоріжжя, Дніпропетровськ... Подивіться на водосховища Дніпра, на назви кримських міст та селищ. Вражає? Для того, щоб побачити наскільки драматичною була історія цієї землі не потрібно нічого, крім двох карт різних років випуску.

Як саме?

Ця карта була пересканована з перекриттям звичайним побутовим сканером, після чого її було зібрано вручну за допомогою відкритого програмного забезпечення. Жодних правок оригінального тексту не проводилося, здійснено ретуш розривів (заливка прогалин нейтрально жовтим кольором), деяка корекція деформацій зображення, геокорекція та прив`язка до кординатної сітки не використовувалося. Якщо знайдеться особа, що вважає за потрібне виправити цю прикрість - звертайтеся, я надам оригінальні скани.

Де взяти?
Версія мапи з роздільною здатністю 300dpi і загальними розмірами в 30% від оригіналу (75 мб).

Версія мапи з роздільною здатністю 300dpi і загальними розмірами в 30% від оригіналу (75 мб) на вікіскладі.

Магнет посилання за допомогою якого можна отримати карту оригінального розміру - роздільна здатність 600dpi (693 мб).
/

Не Шекспір...

noreply@blogger.com (Unknown) — Sun, 03 May 2015 20:09:00 +0000

Давно хтів викласти переклад цього віршика... Переклад, власне, з англійської, англомовний варіант приписують Вільяму Шекспіру і Бобу Марлі (в залежності від того хто для конкретної особи більший авторитет), та схоже що то теж лише переклад.

Ти знову кажеш, що ти любиш дощ,
та парасолька завжди із тобою.
Так запевняєш, що сонце кохаєш,
і тінню прикрилася як пеленою.
Вітер, що начебто так тобі милий,
б'ється даремно у вікна закриті.
І може тому я втрачаю всі сили,
як кажеш мені про любов кращу в світі...

Англомовна версія виглядає так:

You say that you love rain,
but you open your umbrella when it rains.
You say that you love the sun,
but you find a shadow spot when the sun shines.
You say that you love the wind,
but you close your windows when wind blows.
This is why I am afraid,
you say that you love me too...

Оригінальний вірш наче належить турецькому письменнику, правда якому саме досі залишається таємницею - кандидати на авторство: Qyazzirah Syeikh Ariffin і Nâzım Hikmet Ran aka Ahmet Oğuz Saruhan

KorkuyorumI am Afraid
Yağmuru seviyorum diyorsun,
yağmur yağınca şemsiyeni açıyorsun...
Güneşi seviyorum diyorsun,
güneş açınca gölgeye kaçıyorsun...
Rüzgarı seviyorum diyorsun,
rüzgar çıkınca pencereni kapatıyorsun...
İşte,bunun için korkuyorum;
Beni de sevdiğini söylüyorsun...

Франкофони стверджують авторство Jean Cocteau, вірш нею написаний давно, і можливо надихнув турецького автора, адже за духом і формою близький до того що ми маємо англійською і турецькою. Відрізняється він, реаліями близькими французькій культурі і не надто зрозумілими іншим. Де ще, крім Франції любов до варених виноградних равликів порівнюють з коханням до дівчини?

Tu dis que tu aimes les fleurs
Et tu leur coupes la queue
Tu dis que tu aimes le vent
Et tu fermes la fênetre
Tu dis que tu aimes les escargots
Et tu les plonges dans l’eau bouillante
Quand tu dis que tu m’aimes
Ma chérie, j’ai peur

РS.
Мені розповідали про існування російськомовного перекладу, якщо хто натрапить - маякуйте, додам у колекцію.

Redrock 01-04.06.12

noreply@blogger.com (Unknown) — Sun, 25 Jan 2015 20:38:00 +0000

Танцюючі руки, вібрацій намисто
В повітрі розсипалось вільно і чисто
Рухи напружені, стрічка звуку не рветься
Дивлюся в обличчя і серце не б’ється

Тепер вона - моя дружина. Втім, нічого не змінилося.

Старий віршик.

noreply@blogger.com (Unknown) — Sat, 24 Jan 2015 23:04:00 +0000

Сьогодні говорили про друга. Зараз він або готується до АТО або вже перебуває на сході. Чомусь згадав одного химерного віршика написаного мною після безсонної ночі проведеної в розмовах про сумне, під чорними зорями на сірому Хортицькому піску, поруч з поганеньким вогником кволого багаття. Розмова, як завжди буває в таких випадках була ні про що і про все, така, загально філософського плану. Чи то езотеричного.
Ніде того віршика не записував, ледь згадав.
Текст під катом.

***
Я сьогодні згадав своє минуле життя
Я був хвойдою хворою на сухоти
Мене били постійно і без співчуття
Покидьки різні - до крові й блювоти

Я втратив дитину через стусана у живіт
А потім вбив те стерво, отрутою в віскі
І впав остаточно, як падає жінка
Так безнадійно, так підло, так низько

Та вкоротило життя не побоями
І навіть не чорним лондонським смогом
Джоні-Різак вийняв серце долонями
І танцюючи зник за ближчим рогом

Тримайтесі хлопці!

Устройство для чтения книг. Мечты образца 200? года.

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 28 Aug 2013 23:37:00 +0000

Мечты-мечты...

Основная функция электронного устройства для чтения книг (УДЧК) или электронной книги, понятна уже из самого названия. Читать везде, читать всегда во всех условиях и при любых совпадениях неблагоприятных обстоятельств. УДЧК должен быть долгоживущим как карманный калькулятор и надежным как топор. В нем может быть очень много функций, но не в ущерб главной - чтению.
Итак что нужно для устройству для удобного чтения?

1. Экран и глаз.
 
Читающий эти строки может возразить: - "глаз у меня уже есть, и даже два". И будет скорее всего прав. Но ведь глаза не являются легко заменимой деталью  (вроде солевой батарейки), они даны один раз, и не так легко переносят издевательства вроде многочасового чтения непонятных студенческих почерков с разнообразных обрывков бумаги и потребления художки с коммуникатора или не контрастной электронной бумаги замордованной наложенным сверху тачпадом!
Требования к экрану, исходя из вышесказанного следующие:
Экран должен быть четкий, контрастный и достаточно большой для того чтоб читать было удобно. Достаточный размер это конечно вопрос дискуссионный, но практика показывает что экраны 5 и 6 дюймов наиболее удобны и применимы. Большие экраны 9 дюймов и близких типоразмеров удобны для чтения журнальных страниц, то есть преимущественно многоколоночных и насыщенных изображениями. Потому очевидно, что экологическая ниша больших экранов - это вэб-серфинг, специально подготовленные книги, журнальные сканы и препринты. Тексты "сплошного" характера на большом экране намного удобнее разбивать на колонки, так же, как это делают в газетах. Младшие размеры 5 и 6 дюймов назначением своим имеют художественную литературу, впрочем и они способны стать окном в интернет (правда окном довольно скромных размеров). Уже сейчас очевиден тот факт, что в дальнейшем 9 и более дюймовые и 5-6 дюймовые УДЧК будут все более и более отличны друг от друга не только сферой применения но и проявляемыми свойствами. В разное время в УДЧК использовались разные типы экранов, но следует признать что электронная бумага на данный момент безусловно лучший материал для такого рода технических инсталляций, однако существует ряд деталей, ограничивающих её функциональность:

Скорость работы.
Отдельные части экрана должны уметь обновляться не зависимо от остальных, и чем меньше такой функциональный участок, тем лучше. Скорость обновления должна быть достаточно большой для передачи анимации и, в идеале, незаметной для восприятия. 

Цветность. 
Монохромные экраны с десятком градаций серого это достаточный инструмент для работы с текстами. Конечно, цветной экран в ряде случаев (книги для детей, атласы, схемы, передача изображений и видео, интернет-серфинг) имеет  очевидное преимущество перед двухцветным, но использование такого экрана превращает электронную книгу в мультимедийный гаджет. Рано или поздно этот сценарий и осуществится, но, после такого превращения, узкоспециализированная электронная книга перестанет быть собственно устройством для чтения. Фактически речь идет о поглощении одного класса устройств другим, как это в свое время произошло с механическими часовыми механизмами, счетами и печатными машинками. Поэтому цветная электронная бумага, это пограничная технология, наиболее полно могущая  реализовать свой потенциал в крупногабаритных электронных книгах и планшетах. Действительно, если мы сравним перечень доступных большим экранам типов  комфортно воспроизводимой информации (атласы, репродукции, манга и комиксы, научные статьи, веб серфинг) мы обнаружим, что во многом эти возможности эффективно дополняются цветом и свойства которые проявляет такой тандем не аддитивны.

Прочность. 
Это свойство избыточным не бывает. Прочность и ударостойкость экрана часто определяет эти характеристики и для устройства в целом. Известной проблемой крупных экранов является их хрупкость. Средства и методы её снижения очевидны, но на современном этапе развития технологии производства электронной бумаги не всегда осуществимы. Пройдемся же по основным из них.
а) Применение более пластичных и гибких материалов. Полимеры уже заняли свою нишу, и это хорошо, теперь дело за появлением более стойких к ударам вариантов подложки.
б) Армирование. Широко используемый в инженерии метод. Чем экран хуже бетонной плиты?
в) Гибкость за счет модульности. Высказанные выше пожелания о приближении отдельно инициируемого участка экрана к пикселю близко по своей сути к использованию множества малых экранов в единой конструкции. А если их еще и утопить в упругом материале (резине или силиконе) мы получим очень стойкий к деформациям экран.
г) Виртуальность. Экран не обязательно должен быть физически воплощен в материальном объекте. Микропроекторы, объемное 3д и системы аналоговой (видиоочки) а в перспективе и биологической виртуализации (уже довольно давно существуют экспериментальные программы восстановления зрения посредством камеры и прямой передачи сигнала на зрительный нерв), являются прямым доказательством этого. Впрочем перечисленные выше технологии пока не нашли своего применения в чтении и они имеют скорее конкурентные отношения с традиционными способами подачи визуальной информации. 
д) Читаем не глазами. Планшеты браиля (?) и text to speech это все что есть на данный момент. Первые являются устройствами очень высокой специализации и ориентированы на конкретную и узкую аудиторию. Вторые, как программный продукт, еще не достигли совершенства и требуют тщательной проработки для каждого конкретного языка. В перспективе использование таких программ может стать "обязательным" для всех устройств для чтения, подобно тому как это происходит с поддержкой все новых и новых возможностей в мобильных телефонах.
 

2. Освещение.

Вещь в базовой УДЧК с экраном на электронных чернилах не очень то и нужная. Светильник приобретает значение только для человека находящегося вдали от цивилизации с её искусственными источниками света и для горожанина в процессе использования варварски неприспособленных для нормального чтения транспортных средствах. 
Существующие типы подсветки  экрана, применяемые для УДЧК можно свести к двум типам - световые обложки и внешние источники освещения. Попробуем разобраться с каждым из них.
 
а) Световая обложка. Существующие образцы довольно убоги: подсветка часто обеспечивается однотипными светодиодами, дающими холодный свет и расположенными под одинаковым углом к поверхности экрана. Результатом является неравномерное освещение, ярко текст подсвечен только возле источников освещения, в центре же экрана возникает затемненное пятно. Проблему можно решить незначительно увеличив толщину обложки и разместив в ней диоды под разным углом к экрану. Цветовую температуру применяемых диодов следует подбирать под конкретный тип экранов (в случае если цветовые и отражающие характенистики экранов разнятся в разных партиях, то и под конкретную партию). 
б) Внешние устройства. Прикрепляемые к УДЧК диодники на штанге или гибком держателе с питанием от внешней батареи. Под это описание подходят как откровенно непутящие устройства с несколькими диодами так и довольно удобные конструкции. Большой минус многих "книжных" фонариков состоит в их широкой сфере применения. Один и тот же фонарик применяется и для бумажных книг разных размеров и для электронной книги. Фокусировка шире чем нужно, свет слишком рассеян, и бликует на корпусе и экране все это частые побочные результаты использования книжного диодника с электронной книгой.  Для нивелирования подобных проблем можно использовать интегрированные и жестко фиксирующиеся средства подсветки.

Ниже несколько схем подобных реализаций.

1. Дуги фонарика складываются. По бокам на корпусе УДЧК есть пара желобков в которых можно их зафиксировать.


2. Две светодиодные панели утоплены в корпус устройства и выскакивают наружу при нажатии на них (удерживаются банальной двухпозиционной защелкой). Питание от батареи электронной книги. Подсветка подобрана так, что освещают только экран и ничего более. Свет достаточно, но не избыточно яркий, яркость регулируется через меню книги.

3. Световая панель в сложенном состоянии находиться на задней части книги. После  ее приведения в рабочее состояние.

3. Корпус.

Корпус это та часть любого устройства, качества которого больше зависит от дизайнерских решений, чем от применяемых технологий. Ухватистость и удобность в управлении скорее всего не будут главным фактором определяющим выбор покупателя, но несомненно повлияют на него, особенно если это уже не первая покупка.

Форма.

Большинство современных УДЧК упрямо демонстрируют дизайн "а ля доска", иногда, в случае наличия большого количества кнопок, его вариант "а ля стиральная доска". Такая конструкция выгодна для производителя, но не всегда удобна для пользователя. Если учесть тот факт, что материалом для изготовления корпуса служит гладкий и скользкий пластик, причины недовольства такой конструкцией становятся очевидны. Конечно, пользоваться тем что есть и привыкнуть к неудобствам можно, но при наличии более удобной альтернативы "доски" могут проиграть в битве за кошельки пользователя. После серии экспериментов (одна из первых моделей серийных электронных книг и куски мелкопористого пенопласта) наиболее удобным оказался вариант с корпусом в форме усеченного с двух сторон эллипса с утолщением с одной, или двух сторон. Для крупноэкранного УДЧК очевидны преимущества варианта с двумя утолщениями (удерживаем двумя руками), более компактным и легким моделям достаточно и одного.

Материал.
В большинстве случаев в современных УДЧК используется пластик качество которого в зависимости от производителя и модели может колебаться в больших пределах. Иногда применяются покрытия разной степени повреждаемости. Часто пластик корпуса отличается большой маркостью и лучше смотрится на витрине, чем в руках. Использование хрупких или подверженных деформациям при воздействии температур и просто с течением времени, видов пластика может привести не только к потере внешней привлекательности, но, и к довольно серьезным поломкам (заклинивающие кнопки, поломки защелок и, наконец, раздавленные кручением корпуса экраны - все это суровая быль). Решением может стать армированный пластик хорошего качества и использование хорошей геометрии с тщательно продуманным расположением ребер жесткости или дол. Из альтернативных пластику материалов можно отметить алюминиевые и титановые сплавы. Первые уже нашли свое применение в корпусах УДЧК, вторые только ждут своего часа. Также довольно интересные результаты получаются в случае использования дерева. Этот материал не лучший в обработке, но очень приятен на ощупь и способен создавать ощущение некоторой архаичной надежности и тепла. При этом использование цельно деревянных корпусов не технологично и неприемлемо в массовом производстве. Логичней было бы пойти по пути использования тонких панелей из хорошо проморенного фактурного дерева на металлических или пластиковых корпусах.

Покрытия.
Тандем пластика и резины вполне заслужил внимание инженеров, фактически, это отработанный способ повышения ухватистости и ударопрочности корпусов электронных устройств. В большинстве случаев покрытия применяемые для УДЧК представляют собой тонкий слой резиновой массы, равномерно покрывающей корпус. Практика показывает что эта масса быстро стирается в углах и местах наиболее частого нажатия кнопок. Оптимален для изучения опыт конструкторов первых спортивных моделей мобильных телефонов. Несколько небольших участков закрытых достаточно толстым слоем плотной резины (на углах корпуса и по бокам) будут вполне адекватным решением проблемы. Предложенная схема "обрезинивания" призвана не только обезопасить книгу от поломки в случае падения, но и позволит довольно надежно удерживать книгу даже в скользких от пота ладонях.

Глянец.
На данный момент маркие гладкие корпуса являются де факто стандартом для УДЧК. И это одно из тех неудобств, которые возникают в результате принесения в жертву "современным тенденциям технического дизайна" интересов конечного пользователя. Бликующие от подсветки и легко замазываемые простым прикосновением пальцев корпуса проигрывают в удобстве матовым и шероховатым аналогам.

Цвет.
Большинство устройств имеющихся на рынке имеют белый, или реже черный, цвет корпуса. Белые корпуса визуально увеличивают поля вокруг текста, что позволяет программно уменьшив отступы получить больший срок жизни устройства на одном и том же заряде батарей при прочтении аналогичного по объему массива данных. В то же время в большинстве случаев корпус УДЧК выглядит явно белее экрана. Такое соотношение вызывает ощущение серости электронной бумаги.
У черных корпусов также есть свои плюсы и минусы. На черном фоне незаметна грязь, экран производит впечатление более белого и контрастного, но в то же время визуально экран кажется меньше.
Кроме белого и черного цветов стоит обратить внимание и на другие цветовые решения. Лучше всего подходят пастельные и темные оттенки красного, зеленого и синего. Достаточно проанализировать цвета обложек книг в библиотеке или книжном магазине и все становится предельно ясно.
С моей точки зрения наиболее приемлемы би- и триколорные варианты окраски корпуса. При этом на темной основе расположена светлая рамка вокруг экрана и боковые накладки контрастных цветов по отношению к основе.

Расположение экрана.

Большинство современных УДЧК имеет один экран размещенный в верхней части корпуса и занимающий от 4/5 до 2/3 пространства на лицевой части устройства. Чаще всего наблюдается симметричное размещение (плоскость симметрии одна), реже встречаются образцы с центральным расположением экрана или асимметрично расположенным экраном. Естественно, положение экрана относительно корпуса во многом зависит от того какими размерами обладает устройство, какими средствами управления оно оснащено, как и в каких условиях планируется его использовать. Так 5 дюймовое устройство экран которого расположен в центре можно поворачивать на 360 градусов и это будут равно удобные для чтения положения. Асимметрично и билатерально размещают экраны на устройствах, чьи размеры велики и предполагают удержание двумя руками, а средства управления разнообразны и многочисленны.

Расположение кнопок.
Существует много разных вариантов средств управления УДЧК - двух- и четырехпозиционные джойстики, кнопки, выносные одно- и многокнопочные пульты, сенсорные панели, тачпады, датчики положения и тп. Часть из них широко используется в серийных моделях, другие были испытаны только в кустарных модификациях устройств и прототипах. Право решения вопроса о том, какой из многочисленных вариантов будет использован безусловно принадлежит производителю, но следует учитывать, что многие пользователи достаточно консервативны и применение экзотических механизмов управления требует обязательного дублирования функций более привычными средствами контроля. Слишком большое количество кнопок может отпугнуть потенциального покупателя, в то время как недостаточное их количество ограничивает возможности программиста. Выбор средств управления зависит от класса устройства и требуемого функционала. Следует учитывать и то что многопозиционные средства управления могут заменить до десятка обычных кнопок.
Так для устройства с 5 или 6 дюймовым экраном, предназначенного для чтения текстовых файлов, работы с файловым менеджером и мр3 достаточно 4 кнопок. В случае если появляется необходимость работы с масштабируемыми изображениями, нам потребуется добавить еще две кнопки. Шести кнопок и одного джойстика достаточно для реализации текстового поиска и набора коротких фраз. Реализация полноценного текстового набора это супер сложная задача, и только немногие УДЧК могут похвастать решением этой проблемы.
Естественно, тачпады и сенсорные панели позволяют обеспечить высокую гибкость в настройке и управлении, но, в то же время, может влиять на на качество отображения экрана и надежность.

Процессор.
В сфере цифровой техники всегда существовала тенденция направленная на увеличение вычислительной мощности продуктов. Не обошла эта участь и УДЧК. Да, мощный процессор позволяет "быстро" работать с графическими форматами, но, в то же время, его использование приводит к уменьшению времени автономной работы. Используя устаревший УДЧК с слабым процессором и небольшим объемом оперативной памяти автор заряжает его примерно раз в 1,5 месяца, устройства следующего поколения требуют зарядки в 2-4 раза чаще.

Аккумуляторная батарея.
Емкость аккумуляторной батареи это тот фактор, влияние которого на время работы устройства нельзя недооценивать. Однако, кроме электрических характеристик следует обратить внимание на распространенность и доступность батарей для замены, а также на соответствие разъемов питания общепризнанным стандартам. Намертво впаянная батарея ограничивает возможности пользователя. Возможность смены аккумулятора позволяет увеличить время автономной работы устройства в разы. Существует несколько повсеместно распространенных и доступных фактически по всему миру форматов элементов питания. Применение описанной выше формы корпуса позволяет использовать практически любые компактные аккумуляторы и батарейки.

Организация сборка и строение.
Фактически все УДЧК обладают моноблочной структурой. Апгрейд или быстрый ремонт в бытовых условиях просто невозможен. Возможно, более удачной оказалась бы модульная конструкция, в которой каждая функциональная часть УДЧК представляла бы отдельный блок, замена которого не требует особой квалификации и специфических знаний. Блочный конструктор из отдельной материнской платы, процессора, оперативной памяти, аккумуляторного отсека, картридера, юсб хоста, клавиатуры, блоков связи несущих на себе ик порт, вайфай, блютус, gprs или 3g а также заменяемых накладок на корпус и собственно корпусов разных цветов, позволили бы увеличить объемы продаж за счет реализации блоков с повышенным функционалом. Такая модель также позволяет без особых проблем создавать региональные центры поддержки и ремонтные мастерские.

Программное обеспечение.
На сегодняшний день большинство моделей УДЧК в каждом из трех существующих классов (мобильные устройства с небольшим экраном, универсалы с экраном средних размеров и крупноформатные устройства для чтения в помещении)обладают примерно одинаковыми характеристиками. Большое, а часто и решающее значение приобретает комфортность и качество программного обеспечения. Клоны одного и того же устройства, выпускаемые под разными марками могут терпеть поражения или получать бешеную популярность, в зависимости от того, какая именно прошивка на них используется.
Почти все УДЧК имеют основанную на линукс ядре операционную систему, что, конечно, не может не радовать. Но только некоторые производители позволяют получить полный доступ к СДК и исходникам своих продуктов.
События последних лет показали, что производителю не стоит полагаться на переводные аналоги китайских прошивок. Качества этих поделий зачастую заслуживают только критики. Полная доступность для сторонних разработчиков формирует комьюнити, способное не только поддерживать устройство, но и существенно расширять его функционал.
Производителю следует предоставить площадку (форум, http и svn хранилища), поощерять программистов, и это во многом может облегчить работу штатных сотрудников.
Базовая прошивка должна быть достаточной для нетребовательного пользователя и обеспечивать полную реализацию заявленного функционала. Такая прошивка в идеале должна включать:
1. Файловый менеджер с возможностью переименовывания, перемещения и удаления файлов.
2. Текстовый браузер.
3. Простой текстовый редактор.
4. Консоль.
5. Программа для чтения текстовых файлов.
6. Программа для работы с pdf.
7. Программа для работы с djvu
8. Несколько простых игр (пасьянсы, сапер, судоку)
9. Калькулятор, планировщик задач и календарь.
10. Почтовый менеджер.
11. Джаббер клиент.

Доступные сервисы.
В многих устройствах реализована возможность выхода в интернет с использованием текстового браузера на маленьком экране (что очевидно не оптимально для полноценного серфинга). Создание сервисов бесплатных почтовых ящиков, адаптированных форумов (возможно в виде плагинов к популярным форумным движкам), джаббер сервера (с транспортом на icq и другие альтернативные протоколы) и адаптированных зеркал бесплатных библиотек (скажем, Мошкова и самиздата) значительно увеличило бы привлекательность и конкурентоспособность такого УДЧК.

Вновь о мечтах.
Автор сего опуса не может утверждать, что ему известно как должен выглядеть универсальный и идеальный УДЧК. Электронная книга, это, прежде всего, очень узко специализированное устройство созданное для работы в определенных условиях и решения определенных задач. Представляя вам на рассмотрение три разных устройства, хочется отметить, что ни одно из них нельзя назвать идеальным, но каждое из них отражает пожелания некоторой группы пользователей к каждой из которых мне доводилось себя относить в разное время.

"Экстремал"
Обладающее маломощным и экономным процессором устройство предназначенное для работы с текстом. Имеет легкий, армированный пластиковый корпус без каких бы то ни было щелей и ли разъемов, герметически закрытый резиновыми заглушками. Кнопки также залиты в резину. Утопленный на несколько миллиметров 6 дюймовый экран закрыт съемной прозрачной крышкой чехла. Устройство обладает положительной плавучестью за счет анатомических накладок из мелкопористого пластика. Все свободное внутреннее пространство плотно занято гигроскопическим материалом. Аккумулятор повышенной емкости заряжается посредством док станции за счет передачи энергии через индуктивные катушки или вплавленные в корпус металлические контакты, подключаемые к внутренней сети устройства посредством активации магнитного реле. Связь с компьютером или другими цифровыми устройствами осуществляется через ИК порт, блютус или вайфай. Докстанция выполнена в виде небольшой клавиатуры с пазом для экрана в задней части. У клавиатуры есть собственный источник питания от батареек или аккумуляторов, но она также может подключаться к пяти (юсб) или 12 вольтовой сети. Клавиатура имеет встроенный юсб порт и картридер, и позволяет переносить (посредством ИК, благо скорость передачи данных позволяет) информацию с внешних носителей на встроенную память книги и наоборот.

"Горожанин"
5 или 6 дюймовый экран. УДЧК оборудовано средним или мощным процессором. Имеет модульное строение. Базовая модель выглядит как классическая тонкая "дощечка" с защищенными резиновыми накладками углами. Аккумуляторный отсек содержит дешевый впаянный аккумулятор. Устройство лишено средств внешней связи, картридера и юсб хоста. При желании, пользователь может приобрести альтернативный аккумуляторный отсек для съемных телефонных аккумуляторов, АА, ААА, АААА и R14 батарей, модули связи (ИК порт, блютус, вайфай, 3g, gprs, юсб хост и картридер), анатомические и разноцветные накладки, модули расширения оперативной и встроенной памяти, световую обложку, экран с тачпадом, мр3 плеер и внешнюю клавиатуру. Такой конструктор позволит создавать дешевые базовые модульные устройства, покупая которые пользователь сможет нарастить функционал до желаемого уровня.

"Диван"
Устройство большого формата с 9 дюймовым и более экраном. Предназначено для чтения в помещении. Также создано по модульному принципу, но в стандартной комплектации уже имеет достаточно широкий набор модулей. Часть модулей одинакова для всей линейки моделей (модули связи, оперативная, встроенная память, картридер, юсб хост), но накладки и корпуса естественно индивидуальны.

Вот собственно и все. Извиняюсь за стиль изложения и категоричность отдельных высказываний, надеюсь вам было не скучно, и часть моих идей таки найдет свое воплощение в более или менее близком будущем.
Спасибо за внимание.

ЗЫ. Этот обзор-анализ был написан несколько лет назад для одного из производителей электронных книг. Тот самый производитель свою часть обязательств так и не выполнил и потому я наткнувшись на файл в старых бекапах с чистым сердцем размещаю его здесь.

Перекладач Анатоль Перепаддя.

noreply@blogger.com (Unknown) — Mon, 19 Aug 2013 12:40:00 +0000

Анатоль Перепаддя. Перекладач і поет перекладу.

Прожера, ледацюга і лежуг
Занапастять у світі добре діло
Відтоді, як усе в нас зледащіло
Й до голосу природи всяк оглух.

На небі світ благих світил потух,
І людську форму геть життя роз’їло,
І серед нас нема таких, хто сміло
Підтримує живим пісенний дух.

«Вітати мирт, кохатися в лаврині?
А любомудріє таке убоге!» —
Заводить звичну пісню добродбай.

З тобою, друже, цим шляхом не многі:
Тим паче без вагань по нім рушай
І так уже й держись його віднині.

З збірки сонетів «Канцоньєре»
Ф. Петрарка у перекладі А Перепадді.

Сьогодні я починаю серію публікацій про справжніх майстрів українського перекладу, про тих, чиє ім'я сиротливо вписане на третій сторінці під іменем редактора і відповідального за випуск, та є знаком якості, ознакою того, що ваш час, витрачений на читання, не буде змарнованим.

Є письменники, проза яких написана каноном поетичним, без рим, та з дотриманням правила гострого як лезо пензля, коли основа фарби слова та відтінок пігменту речення, важать більше ніж мова, себто, спосіб нанесення мазків. Переклад таких текстів, то справжнє випробовування для будь якого перекладача, і лакмусовий папірець для читача. Роботи Антуана де Сент-Екзюпері я читаю і перечитую з тих пір як власне навчився читати, і досі знаходжу в тих книгах відповіді на питання, що постають перед кожною людиною. Читати Екзюпері мені доводилося російською, англійською, українською та французькою мовами, і я вимушений засвідчити - оригінальний текст несе в собі приховані від не франкомовних глибини смислу. Це багато в чому пояснюється особливостями французької граматики, однак я таки знайшов переклад, поетична краса якого дозволяє якщо не отримати чистий поштовх думки від Екзюпері, то бодай відчути його. Мова йде про роботи перекладача з романських мов (французької, італійської, іспанської, португальської, каталанської), Анатоля Перепаддю.

Хочу зауважити, що людина ця надзвичайна, і для неї книжки мали значення більше ніж власне я. Його працездатність просто неймовірна. Існують свідчення про те, що значна частина його перекладів опублікована під чужими прізвищами, як людей не існуючих (себто під псевдонімами) так і знаних митців та письменників.

Те, що він зробив для української культури, оцінити не можливо. Перелік імен авторів, що були перекладені ним, складається лише з базових і найголовніших. Прізвища, без яких немає європейської дійсності, як і самої Європи.

Кожний його переклад був викликом для оточення і суспільства. Сама тільки мужність цієї людини, що перекладала лише книги з великої літери, ті які пробивають душу і крають серце, варта поваги. І ця людина наш сучасник. Була нашим сучасником.

На початку червня 2008 року Анатоль Перепадя потрапив у ДТП і за пару діб його серце зупинилося. Він був завзятим велосипедистом, його ровер бачив вулиці Риму і Парижу, та саме на вулиці рідного Києва він знайшов смерть без імені. Водій втік з місця пригоди.

Неповний перелік перекладацьких робіт:
О. Бальзак «Лілея долини»
Ф. Моріак «Поцілунок, дарований прокаженому», «Мавпуля», «Агнець», «Старосвітський хлопчик», «Гадючник», «Дорога в нікуди»;
А. Сент-Екзюпері «Планета людей», «Нічний політ», «Лист до заручника», «Маленький принц»;
А. Камю «Чума», «Сторонній», «Падіння»;
К. Клодель «Благовіщення Діві Марії»;
Д. Фава «Достойні громадяни»;
Л. Шаша «Будь яким способом»;
А. Моравіа «Увага до жінки»;
Н. Макіявеллі «Флорентійські хроніки», «Державець»;
І. Кальвіно трилогія «Наші предки» («Розполовинений віконт», «Барон-верхолаз», «Лицар-невмирака»);
Ж. Амаду «Велика пастка», «Малий боянець»;
М. Сервантес частина другої книги «Дон Кіхот»;
А. Карпентьєр «Розправа з методом»;
Сеабр «Чи любиш ти Блеза Сандрара?»;
М. Пруст «У пошуках утраченого часу» (7 томів);
Ф. Петрарка «Канцоньєре»;
Х. Кортасар «Гра в класи»;
М. Монтень «Проби»,
Ф. Рабле «Ґарґантюа і Пантаґрюель»;
Б. Паскаль «Думки»;
М. Паньоль «Спогади дитинства»

Ці книги є справжнім делікатесом, багато з них не перекладені російською, або перекладені погано і давно. Отож з вдячністю до майстра, і передчуттям дива підходьте і обирайте.
Смачного.

Цой. Роковини.

noreply@blogger.com (Unknown) — Thu, 15 Aug 2013 11:44:00 +0000

15 серпня 1990 року на трасі близ міста Тукумса відбулася аварія. Автомобіль Москвич вгатив у автобус і та подія вразила мільйони людей на території що закриває собою одну шосту планети. Загинула одна єдина людина. І звали її Віктор Цой.

До цих роковин я хочу опублікувати одну з найстарших моїх робіт на ниві перекладу. Ця пісня погано відома у виконанні групи Кіно, широкому загалу більш знана збочена версія Ільї Лагутенко. Збочена тим, що в його виконанні вона несе сексуальний підтекст. В оригіналі ж то була пісня - вибачення батька перед сином, за те що він де з родини. Така біда.
Що ж, мій варіант перекладу тексту пісні "Малыш" українською мовою знаходиться під катом:

Малюк (В. Цой)

Теплеє, теплеє море,
Палаюче сонце,
Синії, синії хвилі
І порожній пляж.
Музика поруч зі мною,
Ти поруч зі мною
І увесь цей берег наш!

Коли я бачу як ти танцюєш,
Малюк, ти мене хвилюєш!
Коли ти дивишся так серйозно,
Малюк я тебе люблю!
Коли ти нишком мене цілуєш,
Малюк ти мене хвилюєш!
Та я не можу, не можу,
Не можу, пробач

Пісня що лине над нами,
Летить як цунамі
Та корабель десь у морі,
Пливе...
Що сталося з нами,
Що сталося з нами?
Спокою думка мені
Не дає...

Коли я бачу як ти танцюєш,
Малюк, ти мене хвилюєш!
Коли ти дивишся так серйозно,
Малюк я тебе люблю!
Коли ти нишком мене цілуєш,
Малюк ти мене хвилюєш!
Та я не можу, не можу,
Не можу, пробач

Та я не можу, не можу,
Не можу, пробач.
Та я не можу, не можу,
Не можу, ніяк.

З чистим серцем повідомляю, що будь хто, може користатися цим перекладом при потребі, за умови вказання на автора перекладу (ваш покірний слуга). Персональна відповідальність повинна бути ідентифікована, тому якщо справді цей текст вам став у нагоді - відпишіться будь-ласка мені.

Про красу

noreply@blogger.com (Unknown) — Sun, 21 Jul 2013 11:15:00 +0000

З місяць тому, приміряючи на себе роль кур'єра я вирішив доставити отриманий з Китаю пакунок що містив дещо і для моїх друзів. Ці дзиґи займалися тим, що затиснувши між старими битими мохом будинками: себе, не відому мені дівчину і купу фотоприладдя, проводили сесію цифрової та плівкової світлиностворювальної терапії. І от приїхавши до цих митців від об'єктива і трохи віддихавшись я теревенів теревені. Базікали ми про всякі нісенітниці, що властиве товаришам, яких до спілкування не примушують обставини.

І тут мене прибили питанням.
- Правда вона красива?
Питання стосувалося зовнішності тієї самої невідомої мені дівчини. Я подивився на неї, і... не знайшов відповіді! Точніше я просто не знав що сказати, адже відповідь готова зірватися з моїх вуст була трохи нелогічною.

Отже питання краси мене зачепило, і для сповільнення ненажерливого демона у голові, прийшлося розбиратися з ним самотужки.

Дискобол

Уявлення про красу впродовж історії європейської цивілізаційного грона відрізнялися в залежності від типу панівної культури. В античність розуміння краси (як нами те уявляється зара) було суто тілесним, поняття кохання не відривалося від фізичного контакту, і тільки Платон чіпляє за зябра ідею кохання (а чи може бути кохання без краси?) на відстані. Кохання те "платонічне" багато в чому ініційоване гомосексуальністю та бісексуальністю тогочасних людей, та Платонівські перевертні то скоріше виключення. Мистецтво Греції, як і Римські його наступники, ідеалом проголошували атлета, людину фізично розвинену і сильну серцем. Тіло, як ідеал, краса, як результат органічної роботи над собою.

Святий Франциск.
Чімабуе 13 ст.

Слід за античністю прийшли чорні часи середньовіччя. Християнство, як агресивне та активне світосприйняття, змінило ідеали і змінило загальні парадигми що діяли у суспільстві. І поняття краси теж зазнало змін. Тіло перетворилося на гріх і бруд. На те чого треба позбутися. Церква проголошує красу внутрішню і та краса пов'язана не з розумом чи знаннями, ні, то краса сліпої віри, самопожертви, убогості. Звичайно, чоловіки не забувають про кохання до жінок, діти продовжують народжуватися, та на світських картинах ми бачимо зморених і хворих міщанок, грубезних чоловіків, краса, поважність і статок яких визначається тим, наскільки гладкі їх черева. Навіть полум'я готики не вбезпечує від бруду страшної реальності в якій Ворог Людський чатує на Вашу душу, та битва з злом не обмежена душею та вимагає хреста з двосторонньо точеним лезом і міцною гардою.

Венера, Меркурій та Купідон.
Корреджо, 1525.

Тих гладких та заморених людей покосило віспою і чумою, з новими часами географічних відкриттів прийшов сифіліс, і епоха відродження. Люди наче забули що таке атлетизм, як робота над собою, однак, знов повернулися обличчям до античних витворів мистецтва. Краса стає природною - гладенькі дівчата з симпатичним целюлітом та червоними щічками. Краса занедбаної природної будови і реального. Однак сили внутрішні, наслідуючи середньовіччя, цінуються так само. Та красива вже не вбогість, навпаки, сила протистояння - так званий титанізм, людина-сильна собою. Людина дії. Та що здатна йти проти сонця і порти деуса. Античні ідеали через призму людини що відчула гниле дихання чуми та важкість молоту відьом. Страшна краса.

Портрет невідомої з піаніно.
Шевченко, 1842

Все минає, за смертю Шекспіра йдуть нові часи. Сухотний романтизм заграє з дияволом, хворі міщанки знову заповнюють собою полотна і краса стає силою трагічною, властивістю дурних та особливих...
Романтизм, як ті сухоти, навіть через роки по закінченню, повертається раз у раз в новому вигляді. За романтизмом прийшов час швидких змін, майнувши через добу реалізму, людство втягнулося до агресивної серії сміливих експериментів у мистецтві, науці та суспільстві. Культура починає дихати політикою і науковими досягненнями. Поява мистецтва світлини розв'язує руки художникам і краса світу демонструється нам крізь кришталик ока майстра, крізь його думки і світобачення.

Закономірно те, що культура визначає ідеали, а ідеали впливають на сприйняття прекрасного. Та подивимося на світ ближчий до нас. Як це не дивно та результатом падіння імперій на початку 20 го століття стало повернення до ідеалів гармонійності атлетизму. Подивіться на плакати комуністичного СРСР та фашистські агітки двадцятих-тридцятих років. В них я бачу другий ренесанс. Я б навіть сказав - якісно цілісне відродження античної традиції. Перед нами культ здоров'я. Жорстокий культ мілітаристичної краси з світлими ідеалами у головах. Нова Спарта. Органічне поєднання фанатизму догматичного з силою та вірністю.

Однак ті системи потерпали від власної агресивності і зруйнувавши себе залишили людей заплутаних і загублених. Дивлячись на сучасних дистрофічних манекенниць, пухлогубих та силіконогрудих актрис і метадонових красенів я вимушений констатувати прихід екстремальної краси. Краси спотворених. Сучасна культура - мережева та плюралістична, вона поєднує погляди людей різних релігій та територій. Ми не маємо спільного культурального поля, на загальному тлі слабких тенденцій і кволих широких спільнот поп-культури і поп-політики, замовних позицій мас-медіа і мас-мистецтва, в світі культури керованої соціологами і політологами справжньою силою стають агресивні контркультурні та субкультурні течії. Велика їх частина повторює те-що-вже-було, як то ремісії неоромантизму у молодіжних субкультурах готичної та деф направленості, численні культи неопаганського типу, на кшталт Рун-віри мого власного міста, фашистські та імперіалістичні рухи національної направленості, що дихають неоренесансом, гомерівські пошуки вуличних реперів занедбаних спальних районів і конспірологічні об`єднання хакерів, юніксоїдів та цифрових піратів, що оточують нас. Кожна субкультура несе свій прапор і свій ідеал. Кожна з них формує людину. Спільного і властивого часу ідеалу краси більше немає.

ЗІ
Що я відповів на питання про красу невідомої мені дівчини? Я сказав:
- Я не знаю, я ще не розмовляв з нею.
Сказав і задумався. За кілька тижнів самоаналізу я виніс тільки одне - я не знаю наскільки красива людина, доки я не почую її слів і тверджень. Мережеві часові ями постмодернізму мають в собі все...

Захмарені вікна

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 16 Jul 2013 23:25:00 +0000

Пляж у Трувілі, час відпливу
Ґюстав Курбе, 1865

Я все частіше дивлюся в небо. На білі муровані фортеці, на східні башти слонової кістки, на огрядних левіафанів, що спровокла пливуть у прозорій до чорноти синій величі небесного океану. Коли дивлюся вгору, здається мені, що я лечу назустріч химерному та вільному від усіх вад диву, холодному і чистому як сліпуча крейда казкового королівства. Землі королеви Мод. Тисячолітній кришталь на поличках з чорного каміння. Величний і відкритий.

Коли я був зовсім малий, величезної втіхи мені давало роздивляння старої мапи світу, грубезної та спотвореної кольоровими плямами політичних утворів. Та я знав - он там, на краю величезної червоної плями (що схожа на злодія з вузлом краму), знаходиться мій дім. А знизу - на позбавленому кольорового безладу материку - існує дивовижна і незбагненна Земля Королеви Мод. Ніхто мене не вчив географії, а школу мені ще передувало пізнати, однак та Земля (майже як планета, еге ж?), сама по собі огорнулася міфами і таємницею.

Я марив нею. Здавалося що туди, на край всесвіту (мапа ж закінчувалася десь поруч), можна потрапити лише за допомогою надзвичайного чаклунства, перелетіти пірнувши у вікно неба і осідлавши вітер. Для того тільки потрібно знати особливе слово. Та тоді в мене не знайшлося знайомого галдовника і нікому було відкрити втаємничене.

Тепер я виріс і змінився, світ теж змінив себе. Напис на мапі поволі став присвятою скандинавському монарху, а сама мапа затерлася часом і загубилася в ньому. Та дивлячись у блакитну безодню, досі продовжую бачити шлях у країну мрій та міфу. Мені вже не потрібно таємне слово, адже я знаю, казка не виносить зустрічі з реальністю, руйнується нею. Одначе ніхто і ніколи не заборонить мені дивитися крізь прочинені шибки.

Лише одна думка не дає спокою - може ще є хтось, хто теж дивиться в них?
З того боку...

Cat under the rain.

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 05 Jul 2013 09:41:00 +0000

"I want a cat. I want a cat now. If I can't have long hair or any fun, I can have a cat"

Cat in the Rain
E. Hemingway

Мені здається, що ця картина і та стара розповідь відбивають одне одного як близнюки. Картина належить пензлю Кропачевої Світлани і називається "Кішка та море".

Забуті враження про концерт Jose Luis Merlin

noreply@blogger.com (Unknown) — Fri, 05 Jul 2013 08:01:00 +0000

Сьогодні на КПК випадково знайшов файл з короткими експериментальними записами - недовіршиками зробленими на концерті Хосе Луіса Мерліна, що відбувався цієї весни в моєму занедбаному всіма вітрами місті.

Цей майстер - віртуоз, композитор і професор приїхав в Україну для того щоб відчути дух землі пращурів. Справа в тому що рід Мерлін емігрував в Іспанію з України сто з гаком років тому, і він перший з родини, хто повернувся (хай і не на довго) на землю пращурів.

Записи відносяться до різних п'єс і загалом мали відбивати собою мій стан і загальну атмосферу. Не знаю наскільки вдалі, та такі штуки для мене, це аналог фотознімків. Милиці для пам'яті.

***
Ніч як кава, чорна й гірка.
Час то хвиля безмежна.
Ти знаєш.

***
Як океан співає блюзи,
в ніч,
несе повітря залишки тепла.

***
Прогіркле масло ця весна,
а мрія,
то просто недостиглий сон.

***
Відчуваю себе краплиною крові,
що зірвалася з вістря
кривого ножа.

***
Під гербом із серпом, під кривавим колоссям.
З Андалузії вітер...
Так плаче гітара.

***
Смерть у 20, як сплата за мрії.
З неба впав,
парашут не розкрився.

Читательский эксперимент

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 02 Jul 2013 15:37:00 +0000

Девушка с книгой
Чеботарева Евгения

Возник тут в рамках дискуссии с анонимными товарищами, на одном весьма уважаемом мною пиратском портале широкой направленности, вопрос о количестве читаемых книг. Возник он отнюдь не на пустом месте, а в силу обстоятельств всколыхнувших всю интернет общественность. Я о российском проекте антипиратского закона. Паскудная вещь, хочу вам сказать. Также весьма и весьма нехорошая тенденция, ведь наши азировцы обязательно перенесут в реалии "самой пиратской страны мира" этот бездарный и антигуманный (ибо направлен он против человека!) проект. Такова их мартышкина природа.

Но что-то я ухожу в сторону. В процессе развития диалога был выдвинут тезис о достаточности объемов текста в 2-3 книги в месяц для любой осознанной личности. И его поддержали!

Грустно это как-то. Почему так мало? Я пытался подсчитать сколько книг я прочитываю в месяц, но не смог. Считаю что пара книг в выходной день и две-три в будни, это вполне комфортный объем.

Решил провести эксперимент. Сегодня второе июля, а как известно, июль состоит из 31 дня, и до его конца - ровно 30 дней. Под кат к этому посту буду записывать все читанное, с тем, дабы проверить справедливость того самого тезиса и собрать фактический материал для его опровержения.

Записывается только то, что читается для удовольствия или в силу притягательности текста, вне зависимости от художественности, ценности и происхождения. Чтением считается слышимое в виде аудиокниг и читаемое глазами. Попытаюсь указывать как ко мне пришли те или иные тексты.

Список.

Иван Багряный. "Пацан", стихи, половина романа "Людина біжить над прірвою" - перечитывал в связи с последним моим проектом, анонс которого в августе появится в виде поста здесь.

Бригадир Юрий Алексеевич "Хроники тестировщика", "Сердце Анубиса" - наткнулся на ссылку на Хабре на который попал в поиске ответа на вопрос о... уже не помню о чем. До того читал его "Дневник тестировщика" и впечатления имел положительные.

Венедикт Ерофеев "Москва - Петушки" - много раз слышал упоминания всюду, последней каплей была цитата из уст Ирины Кленской с радио Орфей.

Шарлотта Бронте "Джейн Эйр" - даже не спрашивайте.

Ирина Сыромятникова "Житие мое" том 1-3 - легкая жвачка для мозга, впрочем, люблю прописанные миры.

Альфредо Бонанно, Ферал Фавн, Эрнандес Хавьер "На ножах со всем существующим", сборник работ по теории анархизма. Впрочем, достаточно беспорядочный и спорный.

Похлебкин Вильям "Тайны хорошей кухни"

Радугин А. "Культурология"

Антуан де Сент-Екзюпері "Нічний політ", "Планета людей", "Маленький принц", "Лист до заручника"

Казимир Малевич "Черный квадрат" - собрание статей разных лет в журнале "Анархист" или не издавашихся

Данте "Пекло" - украинский перевод третьей части "Божественной комедии"

Не учтенными остались куча отрывков из недописаных книг с самиздата.

На этом все, месяц кончился.

Правильные книги для детей.

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 25 Jun 2013 12:33:00 +0000

Давно хотел собрать названия книг, которые читал, хотел бы прочесть, или считаю правильным читать на раннем этапе онтогенеза и во время пубертатного периода развития.

Список будет пополняться по мере отступления маразма. Возрастных рамок не привожу, ибо они индивидуальны и отдельные люди пребывают в детском возрасте до самой смерти. Звездочка возле книги значит что книгу имеет смысл перечитать в взрослом состоянии дабы познать текст в полном смысле и уловить все значения онного.

Все под катом...

Детство

Свен Нурдквист Серия сказок о коте Финдусе и бодром старичке Петсоне.

Астрид Линдгрен Трилогия о Малыше и Карлсоне.

Яна Экхольм "Тутта Карлсон, первая и единственная, Людвиг Четырнадцатый и другие".

Алан Александр Милн "Винни-Пух и все все все" - в оригинале два творения, в русском переводе они слиты в одну книгу и не достает двух глав. Удобно по ним учить английский. Он там простой и милый...

Николай Носов Все книги про Незнайку.

Джоэль Чандлер Харрис "Сказки дядюшки Римуса"

Сергей Козлов Все рассказы про Ежика и Медвежонка*

Кеннет Грэм "Ветер в ивах"

Клайв Стемплз Льюи "Хроники Нарнии"

_______________________________________________________________________
Отрочество

Джеймс Крюс "Мой прадедушка, герои и я"*

Астрид Линдгрен "Пеппи Длинный Чулок", "Братья Львиное Сердце"

Туве Янсен Вся серия книг о Мумми-троллях*

Альфред Шклярский Вся серия книг о приключениях Томека

Марк Твен "Приключения Тома Сойера", "Приключения Геккельбери Финна"

Николай Носов "Витя Малеев в школе и дома", Весёлая семейка", рассказы

Джэймс Хэрриот "О Всех Созданиях - больших и малых"

Джеральд Даррелл Все что найдете.

Даниэль Дефо "Робинзон Крузо"*

Іван Багряний "Тигролови"

Карл Май Вся серия книг о диком западе.

Аркадий Фидлер "Белый Ягуар - вождь араваков"

_______________________________________________________________________
Юность

Анна Александровна Коростелева "Школа в Кармартене", "Ловушка для снов", "Сказание о Меджекивисе", "Цветы корицы, аромат сливы"

Хорхе Луис Борхес Мой любимый сборник - "Книга песка", но плохих вещей у него нет

Габриэль Гарсия Маркес "Полковнику никто не пишет", "Сто лет одиночества" и список можно продолжать и продолжать

Джон Варли "Нажмите "ВВОД"

Брюс Стерлинг Рассказы, "Наш нейронный Чернобыль", остальное не хуже

Александр Александрович Розов Серия посвященная Конфедерации Меганезия*

Андрей Валентинович Жвалевский, Игорь Евгеньевич Мытько "Здесь вам не причинят никакого вреда"

_______________________________________________________________________
Знакомство с миром науки

Яков Перельман "Быстрый счет", "Веселые задачи", "Далекие миры", " Живой учебник геометрии", "Занимательная алгебра", "Занимательная арифметика", "Занимательная астрономия", "Занимательная механика", "Занимательная физика", "Занимательный космос". "Межпланетные путешествия", "Лабиринты", "Ракетой на луну", "Знаете ли вы физику?"

Константин Мухин "Занимательная ядерная физика"

О.Л. Соболева, В.В. Агафонов "Тайны страны Акитаммарг, или Удивительные путешествия с Запятайкиным"

Сергей Бобров "Волшебный двурог"

_______________________________________________________________________
Особые книги

Это раздел для книг, чтение которых является не только удовольствием, но и работой. Я не жалею о том что они были на моей полке но не решаюсь рекомендовать их... Большинство этих книг писаны по старым канонам и требует серьезного отношения. Вторая часть книг - "Тяжелые книги", то что меняет отношение к определенным вещам или понятиям.

Часть I

Франсуа Рабле "Гаргантюа и Пантагрюэль"/"Гаргантюа і Пантагрюель"- Сокращенная версия лучше в украинском переводе, полная в русском.*

Джонатан Свифт "Путешествия Гулливера" - все части книги, и без купюр

Шарль де Костер "Легенда об Уленшпигеле"

Мигель де Сервантес Сааведра "Дон Кихот", обе книги

Книги из библиографии переводчика Анатолия Перепадди

Часть II

Іван Багряний "Сад Ґетсиманський", "Пацан"

Василий Барка "Желтый князь"

Парфюмер

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 25 Jun 2013 11:20:00 +0000

В гостях у парфумера Рене.
Асєєв Олексій

Сьогодні мені запропонували стати представником, чи то пак дилером, елітних парфумів для чоловіків. Знову. Воно наче правильно називається менеджер з продажів, та мені більше до вподоби "дилер".

Те олдове титулування що так легко витягує з легенд образ старого, брудного і жорстокого торговця алкоголем. Бутлегера часів сухого закону... Тим паче що парфуми теж алкоголь.

Схоже що в панянок з відкритих торгівельних мереж остаточно відпала чуйка. Навіщо звертатися з такими пропозиціями до мене? Я наче не схожий на гламурного хлоп`яка чи гіпермаскулінного мачо, що полюють дівчат на кислотних вечірках.
Я цілком свідомо виглядаю як відмитий підстаркуватий панк. Протерта сіра джинса, чорна вигоріла сорочка, рукавички з обрізаними пальцями, зроблені з поганої шкіри, наплічник, міцні та непримітні чоботи, з тієї категорії що називають трековими. Одяг що приживився до шкіри і душі. Настільки індивідуальний, наскільки й непримітний.

Як на мене, косметика, то не та річ на яку варто витрачати час. Десь-колись чув що людство витрачає набагато більше ресурсів на парфуми, ніж дослідження космосу. І схоже те характеризує нашу так звану цивілізацію найповніше.

Є такий сталий вираз "Ничто человеческое нам не чуждо*", мені завжди здавалося карколомно вивернутим те, що цією словесною формулою виправдовується тільки те що йде від гормонів та інстинктів. Жадібність, хворобливі бажання, нездатність втриматися від спокуси чи то неспроможність контролювати себе - все те, що до сутності поняття "людина" не має жодного відношення.

Парфуми, власне, як і косметичні засоби інших форм, спекулюють на тілесних сигналах які сприймаються не свідомістю, а тим, що за нею. Парфуми маскують запахи, змінюючи нас і дезорієнтуючи оточуючих. В кожного є свій індивідуальний запах, який може змінюватися, розповідаючи оточуючим про хвороби, силу, відчуття страху, голод, сексуальну жагу, тощо... Маскуючи свій запах іншими ви кажете неправду, вчитеся обманювати тілом. Найдурніше в цій ситуації те, що дуже багато людей робить це несвідомо, безглуздо використовуючі запахи що кажуть про цноту (м`які квіти), силу (море, сіль, синтетична агресія) або й готовність до сексу (солодкі і душні тропічні аромати, натуральні тваринні компоненти). Це ж викликає стільки дурних проблем та помилок...

Ну навіщо дівчині сигналізувати про бажання і готовність до контакту в той час як як вона йде за місяцем? Залізо крові і нічна жара разом просто мозок виносять! А що відчувають нещасні вимушені перебувати поруч з безносими ідіотами, які вважають, що запаху повинно бути найбільше? Я вже мовчу про тих, хто обирає запахи за принципом "подобається мені". Жінка що використовує чоловічі парфуми з додаванням мускусу** взагалі сприймається як запаховий гермафродит. Це просто вибиває усі клепки з голови!

Більше того, 80% усіх запахів що надає наш ринок (в широкому сенсі того слова) це просто хімічне знущання з рецепторів і рідина для збивання з сліду пошукових і службових собак. Люди, майте совість. Користуйтеся запахами як ліками - за принципом не нашкодь.

Та якщо вам потрібні якісні парфуми для справжніх чоловіків і ви не знаєте де їх взяти і з ким проконсультуватися...

Не варто звертатися з цим до мене, я вкотре відмовився ;)
Ненавиджу брехню.

PS. І а ні пари з вуст про Зюскінда.

*Ніщо людське нам не чуже
**Себто виділення залоз самців деяких тварин яке ~~у жінок~~ половини людства викликає еротичне збудження.

Джазові портрети.

noreply@blogger.com (Unknown) — Wed, 05 Jun 2013 22:27:00 +0000

Я з великою повагою ставлюся до творчості най маслянішого* письменника Японії і намагаюся слідкувати за появою свіжих перекладів його останніх книжок. Втім, за одну з робіт Муракамі я не міг наважитися взятися досить довго. Проблема в тому що це не роман, не збірка оповідань і навіть не белетристика в жодній іншій формі. Ні! Все набагато складніше, адже йдеться про збірку есе, і не просто есе, а есе-присвяти джазовим виконавцям різних років.

До джазу в мене ставлення особливе, я давно зрозумів що не маю часу і можливості послухати все що мене може захопити, так само, як бодай трохи розібратися у всій мішанині джазових напрямів і стилів. Для цього потрібно присвятити життя. Я просто намагаюся відчути настрій і захопитися ним. Вчуся отримувати кайф від нового, адже джаз це така не передбачувана штука...

Братися за ті есе, означало спробувати проковтнути водночас цілу джазову епоху. Проти того виступало все моє єство. Делікатеси потрібно споживати розсудливо, цінуючи кожний присмак. Знайомство з книгою також затримувала відсутність адекватного перекладу (я давній шанувальник Івана Дзьюба**), і те, що знайти все згадуване в книзі не так вже просто.

Своє ставлення обережної поваги переношу з самої музики ще й на джазових критиків. Муракамі відомий не тільки як письменник, але, й як людина, колекція вінілових джазових платівок якої сягає карколомної кількості в 40 тисяч (!) екземплярів. За власними словами Муракамі, він слухає джаз по десять годин на добу. Ось він де береться постмодернізм! Еге ж?

Коган читає, музики грають...

Найбільшим авторитетом серед наших джаз-критиків для мене був і залишається Олексій Коган. Його радіопередачі завжди приносили свіжу (не за часом появи, а за смаком) музику і я не пам'ятаю випадку в якому б приймач був вимкнений під час його етеру. Голос Когана в мене стійко асоціюється з джазом, тому коли на очі мені трапився подвійний альбом - аудіокнига "Джазовые портреты" я не втримався від спокуси.

Враження тільки позитивні, текст есе начитується розважливо і вагомо, голос та жодні ефекти не відволікають від тексту, а композиції що йдуть слід за ним ілюструють сказане краще за рисунки Макото Вада. Єдине що мене засмучує - в подвійному аудіокнижномузичному виданні знайшлося місце тільки для 19 есе з оригінальних 55. Враховуючи той факт, що видання збірки відбулося ще 2008 року, думаю чекати на продовження бенкету - марна справа. Настільки незначне охоплення матеріалу пояснюється тим, що дотриматися усіх інтелектуальних прав*** - досить не просте завдання.

У будь якому разі, мій діагноз - слухати.

Смачного!

* "В ньому за багато масла" - так кажуть у Японії про речі і особистості що далекі від традиційних для країни сонця що сходить. В Японію масло, як продукт, прийшло тільки в ХХ столітті, і для традиційної кухні є таким саме властивим продуктом, як м'ясо рептилій для української.

**Як на мене це людина-взірець, приклад того як треба жити по справжньому. Як не відіб'є мені пам'ять, обов'язково найближчим часом розповім про нього більше.
*** Враховуючи національність джазменів, в Америці інтелектуальні права мають 80 річний термін дії.

Ця ніч, не матиме кінця, сьогодні згасло сонце...

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 04 Jun 2013 12:12:00 +0000

Я дуже люблю сонце. Просто не уявляю, як можна жити там, де розжарене повітря не будує в повітрі плаваючих лінз, а розпечений асфальт не тече під ногами. Тільки сонце може так лагідно обпекти шкіру, прогріваючи тіло до самісінької душі.

Я дуже люблю сонце, та як би там не було, ніч мені ближча. Ніщо так не загострює відчуття і не пришвидшує роботу мозку. Віршик під катом народився завдяки ночі-що-пройшла-на-даху. Дякую тим хто перетворив казку на реальність і, персонально, Ніку Троєпольському, за чудовий і чудний досвід.

PS! Тут повинні були бути картини Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі» і «Нічне», та я відмовився від них на користь фото зробленого в ту саму ніч... Фотографія належить руці і оку Ніка, але за ті знущання що з нею відбулися, він не відповідає.

Дах ще теплий від променів сонця
під босими ногами - бітум і скло
обрій втратив чіткість в пожежі
в ранах неба згорнулось багрове вино.

Електронна гармата у кінескопі
все поволі випалює люмінофор
компенсує яскравість більшим контрастом
Небо? Просто старий і сліпий монітор.

У деревах антен, у ліанах канатів
оксамитові сутінки звили гніздо
міста чад - океан, будинки як рифи
душний пил поступово сідає на дно.

Тіні втоплені в темряві, звуки зніміли
згасли очі занедбаних сталінських веж
і під сірою фарбою бачу картини
тут Куїнджі знаходив свій простір без меж.

Кішка здалека тягне контральтовим соло
блюз закоханих в світ здичавілих котів
світло місяця гріє розірвану душу
вітер грає на басових струнах дротів.

Ніч - всесвітня консоль і крізь хмари та смог
доки серце ще б'ється, а очі не всохли
я слідкую за пінгом далеких зірок
час забув як іти, годинники змовкли.

На зустріч Тіамат

noreply@blogger.com (Unknown) — Tue, 04 Jun 2013 12:07:00 +0000

Тіамат за мить до смерті від рук Мардука

На травневі свята їздив з експедицією до Генічеську, на Арабатську стрілку. Було мало сну та прісної води, втім, вистачало роботи, риби, музики та втоми. Та мова піде не про кефаль чи свіжопізнанні твори Моцарта, а про один незначний на загальному тлі випадок. Просто зморена людина проти ночі пішла до моря щоб змити з себе кров і піт.

Та та прогулянка вийшла напрочуд багатою на враження. Розбираючи робочі записи я натрапив на текстовий файл в якому запалений мозок намагався викласти на цифру свої відчуття від того руху під безмежним небом. Суспільної цінності записи не мають, та я коли не будь хтів би передивитесь їх знов.

То хай лежать тут...

Ніч глуха і темна як абсолют. Вітер все посилюється і вже знає де твоя совість і де твій світ закінчує своє існування. Так завжди було і завжди буде, дрібний і засолений пісок приємною прохолодою проходить крізь різані пальці. Ніч оксамит, ніч - абсолют, зірки як суміш манки, кускусу і гречихи розсипані по небу.

Вітер доносить не тільки запах, але й смак моря. Ти його знаєш, так давно і так добре, та сьогодні в ньому прокидається новий присмак. Нова риса, нова частина єства - І звуть її таємниця. Праматір океан, з нього вийшов кожен з нас, кожен з тих хто дихає повітрям чи то водою, той хто літає, бігає чи плазує - в кожній тварині б'ється кров - частинка дурної стародавньої лагуни, п'яноокої і вічної. Змішана кров Тіамат та Абсу.

Людина не виключення, свідомість грає у піжмурки з підсвідомістю, в ній прокидається те потаємне і темне, те чорне і вічне материнське та праматеринське, сонцедайне та сонцевтрачене, нічне, та справжня темрява, для якої не існує кінця і початку.

Ти зливаєшся з навколишнім повітрям, та легені стають єдиним, очі втратили своє значення, орієнтація у просторі спирається на вітер, запахи, чуттєвість пальців і те відчуття напряму, яке втратили жителі міст.

Дерева закривають зірки, дзюрчання комахи, сіль навколо, в повітрі з'являється волога, море вже близько , воно в кількох кроках, в ньому все. Воно мета, сон і дійсність.

Є щось інфернальне в тому як гребінці хвиль білими поцілунками засипають берег. Море гладеньке, в ньому немає жодної світлої плями. Небо втрачає цноту десь там на обрії і ти розумієш, що саме там відбувається народження світу, вічне. Хіба можна розділити море та океан? Це те саме що рвати епітелій гідри в надії знайти щось більше ніж два шари міцно пов'язаних клітин.

Кінець кінцем, яка з біса може бути різниця між повітрям рідким та повітрям газоподібним? Пісок стає вогким, ледь помітний край берега є термінатором між темним всесвітом сучасності та темним минулим. Все ж, жіноче це темрява - темно, тем - но, т - е - м - н - о .

Одяг летить в нікуди , хто я такий щоб вставати проти природи? Шкіра тварини, тканина з грубо обробленої коноплі чи синтезований з нафти шовк - все це та сама лажа. Воду не варто дратувати пустими звичками цивілізації.

Перший крок вперед , він як відкриття...
Море чекає.

Вірш індіанця

noreply@blogger.com (Unknown) — Sat, 01 Jun 2013 09:04:00 +0000

Воїн дакота*

Сьогодні натрапив на свій старий переклад. Цей вірш було знайдено на сайті присвяченому культурі американських індіанців. Зроблений самими індіанцями і для них самих. Власне, я на той момент перебував під впливом "Пісні про Ґаявату", і в шоці від того факту що самі індіанці до сучасної літературної культури не долучилися жодним чином (згадаймо хоч історію про Грей Оула!) істерично намагався знайти хоч один артефакт писемної творчості тих народів. Все що назбирав намагався засвоїти, втім не дуже в тому просунувся і якось поступово затухнув і загубився в інших починаннях. Як би там не було, презентую вам вірш Теда Карлтона Вілбурна ака Йонах Тсалагі "Хто ти?"
Під катом мій кострубатий переклад і оригінал англійською...
Хто ти?

Хто ти, прийдешній у мій сон?
Не схожий ти на звичні мої сни!
Чому ти тут? Чого ти хочеш?
В це нереальне місце йду з тобою
Я хтів спитати, ти пішов
Куди ти рушив? І чому в мовчанні?
То де ж ти? І куди ж ти йшов?
Ось, ти стоїш біля вікна.
Крізь штору довгу білу обрис бачу твій
Але тебе не розгледіти
Туди де ти стоїш, я рушу
Я крізь тканину бачу тебе
Кладу на твої плечі руки
Ти повертаєшся і рвешся, поривом у вікно
І там, назовні, розвернувшись, глядиш на мене знову
Твоє обличчя, зморшкувате, червоношкіре і старе
Твої розірванії шати - старе лахміття.
То шкіра оленя й якесь ганчір'я.
Твій вигляд каже про дороги
І каже зовнішність твоя про втрати
Коли ж ти йдеш я знов питаю, "Хто ти?"
"Хто?" Ще раз я питаю коли ти дивишся назад
З-за покрову із чорного звірячого хутра
Спитавши "Хто?" Себе збудив я.
Прокинувся із думкою про тебе.
Здавався ти таким реальним моїм очам і на мій дотик!
Ти точно не звичайний сон для мене!
То хто ж ти? Дійсно я хотів би знати.
Я думаю ти дух моїх
Тих давніх пращурів з Черокі.
І стільки різних запитань до тебе, у мене є.
Прийшов ти звідки? Де ти був?
Чому прийшов до мене? Хто ти?
Чи ти прийшов щоб нагадати, і не забув я
Мого коріння з індіанців що перші жили тут?
Чи довгим шлях твій був?
Схилив ти голову і сльози у очах твоїх!
О милосердя! Ти ж бо пройшов Стежину Сліз!
Чи поки йшов ти сльози твої, збігали й висохли?
Помер ти в холодах зими?
Чи шлях твій був твій був на стежці воїв?
Для тебе була від них їжа?
Чи годували ж бо вони дітей твоїх?
Чи поховали твої кістки?
Та чи дожив ти до кінця війни?
Чи вижив ти на тім тривалому шляху?
Хто ж ти?

Тheodore (Ted) Carlton Wilburn
Aka Yonah Tsalagi

Who are you?

Who are you, visitor to my sleep?
You aren't my usual kind of dream!
Why are you here? What do you want?
Into this room of near reality I followed you
Тo ask, but you slipped away from me.
Where did you go? Why are you silent?
Where are you? Where did you go?
Oh, youнre standing by the window.
Your form I see behind a long white drape.
But you I can not plainly see.
Over to where you stand, I walk.
Through the drape I see your form.
On your shoulders I place my hands.
You turn and dash through the window.
Outside you turn again and look at me.
Your face is old, wrinkled, thin, and red.
Your clothes are old and tattered and torn.
They are buckskins and some kind of cloth.
You look like youнve come a very long way.
Your appearance tells me youнve had it bad.
As you leave I ask again, "Who are you?"
"Who?" once more I ask as you look back
From behind a cover of black animal fur.
Saying "Who?" I wake myself up. Спитавши "Хто?"
With you still on my mind I am now awake.
You seemed so real to my sight and my touch!
You are definitely not my usual kind of dream!
Who are you? I would really like to know.
My thoughts tell me you are the spirit of my
Cherokee ancestors who lived here long ago.
I have so many questions I want to ask you.
Where did you come from? Where have you been?
Why did you come to me? Who are you?
Are you here to remind me to not forget
My Indian forefathers who lived here first?
Have you walked a very long trail?
You nod your head with tears in your eyes!
Oh, mercy! You walked the Trail of Tears!
As you walked did your tears run dry?
From the winter cold did you die?
On your walk were the soldiers brutal?
For you did they provide any food?
Did they feed your young?
Did they let you bury your dead?
Did you die at the end of the trail?
Or did you survive that last long walk?
Who are you?

*KICKS IRON, Dakota Sioux. Photograph by Frank B. Fiske, 1905