Ймовірно слід визнати, що говорячи про шлюб як чисто церковний інститут, ми лукавимо. Сім’ї штибу “хлопчик + дівчинка” та “хлопчик + багато дівчаток” були відомі Європі задовго до масового розповсюдження християнства.

Інша справа, що древня людина істота виключно раціональна. Якщо прибрати міські легенди про Ярил, у які древні люди вірили не більше, ніж ми в Інтернет-меми, а також традиційний коспей у вигляді вишиванок та стрибків через багаття, то створення сім’ї у ті часи це достатньо жорсткий кейс, де дуже досвідчені койчі пари племен ведуть силові переговори щодо системи взаємних гарантій (посаг, калим), розподілу готової продукції у вигляді нащадків та поділ майна подружжя у випадку розлучення. У цій історії жінка навіть після шлюбу знаходиться під захистом свого клану, аж поки не народить власний клан нащадків, який у випадку чого захистить її від татуся-бешкетника.

Та в якийсь момент з’явилась проблема: з якоїсь загадкової причини клан у Європі почав зникати, лишившись лише в середовищі скотарів, горців та мандрівних торговців. Я це пов’язую з відмовою від кущового способу вирощування злаків, який (привіт агроному Трофиму Денисовичу Лисенко) дійсно давав кращий результат за рахунок більшої інтенсивності виробництва, що досягалось активним використанням ручної праці з мотикою.

На відміну від мотики, рало (оббитий залізом дерев’яний плуг) не тільки вимагає більшої фізичної сили у використанні, але й за рахунок щільності посадки не потребу регулярної прополки, що хоча й дає менші врожаї, але позбавляє сенсу традиційну жіночу роботу.

Менша інтенсивність при меншій працемісткості виробництва, вимагає більших угідь.

Це в свою чергу вимагає захоплення все нових земель. Таким чином, сім’я це вже не союз чоловіка та жінки з метою досягнення матеріального благополуччя, а союз батька-вождя та 10-20 його синів, що зайняті корчуванням, обробкою, захистом своїх та захопленням чужих земель. Як показано в “Тарасі Бульбі”, жінка в середньовічній аристократичній родині це лише пристрій з виробництва воїнів.

Тому, жінці у цей період потрібен захист від надлишкової експлуатації і цей захист їй надала церква. Як популярність православ’я в середовищі селян пояснюється величезною кількістю свят, коли працювати на пана було “гріх”, так і традиційна набожність жінок відмінно пояснюється ухиленням від репродуктивного обов’язку. На відміну від своєї англо-саксонської товарки, яка народжувала “на убій”, а потім замінювалась іншою дружиною, слов’янка талановито відлинювала від дітонародження ховаючись за рясою попа.

Таким чином, в кожній сім’ї з’явився свій попівський шпигун, проте церква за свій захист почала вимагати від жінки все більшого релігійного ентузіазму. Якщо врахувати, що на певному етапі населення переселилось у міста, й чоловік більше не відчував потребу в десятках синів, цілком логічним стало прагнення жінки до емансипації та секуляризації.

Досягти цього було не важко, особливо якщо врахувати, що до того часу саме розквітла національна держава, яка мала кепську звичку знищувати в періодичних війнах чималу частину своїх чоловіків. Результатом цього чудового процесу стали натовпи вдів, яким з одного боку була потрібна цивільна дієздатність, а з іншого їх так зручного було поставити за верстати, поки їхні чоловіки помирають у окопах.

Так виникла нова сім’я: сім’я вдівська, сім’я малодітна, сім’я міська. В цій сім’ї жінка народжує дитину, віддає її на виховання у державну школу (де дитині вбивають в голову шляхетність смерті за національну державу) після чого виступає агентом військкомату, в обмін на що, користується повним захистом національної держави.

Власне кажучи, це ми наразі і маємо: національну державу, що лежить у подружньому ліжку і своїми щупальцями (дільничі міліціонери, соціальні працівники) активно втручається у справи, які в цьому ліжку відбуваються.

І тут ми нарешті доходимо до міфічного рішення верховного суду США. Що саме зробили американці? Вони, з характерним для цієї нації цинізмом, почали демонтаж традиційної соціалістичної малодітної сім’ї, що заснована на зареєстрованому державою шлюбі. Як в США, так і скоро за їх межами, зникає святенність “штампіку”. Абсурдується ідея втручання держави в особисте життя на стороні жінки (адже в новій сім’ї жінки або немає, або обидва учасники жінки). Зникає хоч якась логіка у “захисті від сімейного насилля” (ми дійсно маємо якось втручатись у п’яну бійку пари педерастів?). Ювенальна юстиція та усиновлення відтепер мають зміст тільки у випадку надання дітям цивільної дієздатності з моменту появи другої сигнальної системи.

Зникає зміст у нерівності при розділі майна подружжя.

І нарешті, жінка втрачає інтерес до державного шлюбу. Шлюб як запис у державній базі даних припиняє чимось відрізнятись від створення юридичної особи.

І це прекрасно.

Особисто я давно прийняв для себе рішення: ніколи не коментувати конфлікти незнайомих мені людей які не платять мені гроші. В правильності цього рішення, довелось впевнитись, коли пара моїх фейсбучних знайомих, з якими я спілкувався особисто* побилися під час історії з укртранснафтою. Я тоді відмовляв їх через спільних друзів не знімати побої, бо “Пєтя і Бєня завтра перетруть”. І перетерли. Бєня визнав що був не дуже правий і ледь не наніс всім разом збитки. А два придурки, один власник туристичного агентства, а інший з лівим цехом по виробництву чогось, ледь не зловили по умовному строку за хуліганку.

Так ось, мені плювати на Сашу Яктамйого. Це звичайний найманий працівник, людина з ім’ям що нагадує псевдонім порнозірки й можливо мрійник чи аферист. Але мені, як принциповому вестернізатору, не подобається реакція на це залишків політичного класу України.

Як казав бурят Віктор Цой, допоки не зустрівся з хунтовим “Екарусом” та став мацою, всі люди діляться на тих хто сидить на трубах, та яким потрібні гроші.

Арсеній Петрович Яценюк відноситься до тих, кому потрібні гроші, бо його труба в нахуй нікому не впала.
Але є нюанс. Справа в тім, що люди яким потрібні гроші, поділяються на тих хто їх клянчить, і тих хто їх вибиває.

Арсеній Петрович не може вибити собі гроші. І не може по тій простій причині, що за тиждень як залишені без бензину танки ЗСУ припинять зупиняти “молоді республіки”, Арсеній Петрович опиниться в Лондонському сіті й “мес’є, же нема па сіжур” стане на біржу праці з резюме “екс-голова національного банку східноєвропейської екс-держави шукає роботу в інвестиційному банку”. І хуй її отримає.

Бо такі персонажі як він, в Лондоні ходять на допити, а не на роботу. І уряд у вигнанні йому не світить, бо буде він складатись з Віктора Ющенка, трьох радянських українських дисидентів, п’яти діаспорян і тієї тьолки, що написала книгу про українські трактори.

Все. Людини з прізвищем “Яценюк” в штатному розписі Уряду України в Екзилі немає, а поїхати кудись за межі Лондона буде Аресенію після арешту активів не по кишені, та й полювання екс-комбатанти Яроша за екс-лідерами України влаштують епічне.

Тому Арсеній Петрович, ти не альфа-самець, а гамма-самка. За соціальним статусом Боровік (так його звуть?) знаходиться на три шаблі вище за тебе.

Ти керуєш урядом ніщєбродської країни, з тих, для яких в Британії є традиція вигадувати принизливу абревіатуру. Наприклад Росія – НПНЖ (Надійний Постачальник Нафти та Жінок). Чехія – ЯТБП (Я Там Блював в П’ятницю). Білорусь – ЄММНВ (Єдине Місце де Ми Не Воювали). Україна в цій системі зараз – ВЙНННГ – ВЕЛИКИЙ ЙОБАНИЙ НАБРИДЛИВИЙ НУДНИЙ НИЮЧИЙ ГЕМОРОЙ. І це твоя заслуга кролік, бо раніше ми були “Країна Дешевого Лайняного Пива” та та “Я Єбу Де Воно На Мапі”.

І знаєш що Сєня найгірше? Як тільки Путіна знайдуть у кремлі повішеним, а Євгеній Примаков десь в Канберрі розсуне свої старчєскі сідниці для страпона Князя Уельського Чарлза, нас спробують випиздошити назад в Росію зі швидкістю м’яча на серії післяматчевих пенальті.

Але ми не дамось.

І це прекрасно.

ЩЕ:
* – Я взагалі, в своєму (секрет полішинеля) фейсбуці, після бана Нон Смілодона на тисячі друзів, намагаюсь додавати тільки людей, яких знаю особисто. Якщо ви приходите з жежечки, то якось маякуйте про це і повідомляйте хто заклав для оргвисновків.

Специфіка української війни компроматів складається як правило в тому, що дуже часто обидві сторони говорять чисту правду. Це значить, що коли умовна Вона говорить “який ти доброволець, ви шайка грабіжників, яка зайнята мародерством та розбоєм”, а умовний Він відповідає “да ти підстилка Кремля”, то як правило, правда виявляється в тому, що і Він – мародер, і Вона – підстилка.

Цим Україна сильно відрізняється від США часів Марка Твена [link]. Тут не потрібно вигадувати обкрадених сиріт, та без змісту заперечувати перебільшені чутки про власну смерть. Хоча б тому, що сиріт тут не просто грабують, але й ґвалтують акордеоном, знімають з ними порно, підкладають їх під депутатів, щоб далі не поділивши дачку під час розірвання шлюбу виплеснути все це на здивовану публіку, а потім завмерти у договорняку [link].

З іншого боку, щоб дізнатись всі ці подробиці, треба дути анашу на конспіративному сквоті Каддафістів, брати участь у нальотах на обмінники з різними нині статечними членами суспільства та пити горілку з ментами-хабарниками у вірмен на окружній.

Виходить, що сам процес заволодіння компроматом в Україні є одночасно процесом його створення. Найбільш інформовані, за сумісництвом, виявляються найбільш брудними та замазаними.

І немає звідси іншого виходу, тільки 51-й штат, генерал-губернатор від США у Маріїнському палаці та повний неграми київський главк МВС.

::топ-блог::

.

Ну що маленькі бидлобабуїни, сідаємо у вогнища, беремо по кістці мамонта та слухаємо старого сивого бидлобабуїна про справи давно минулих днів, коли мамонти були динозаврами, тундри мангровими лісами, а великі бидлобабуїни спілкувались між собою не користуючись баном та іншим міцголітом.

Саме тоді відбувся історично перший “зашквар” Тані Монтян. Як і все, що відбувається з Танєю, це відбулось відверто нєлєпо: висравшись черговим наїздом на грантоїдів (Таня висирається на них, коли їй не дають грантові гроші) Монтян не розрахувала одного нюансу… грантоїди виклали у мережу чудову фотку з якогось свого двіжу, де Тетяна Миколаївна тихо-мирно спить на лавочці згорнувши своє буремне тіло маленьким, і (як стверджували автори) озонуючим навколишній простір ароматом сечі, калачиком.

“Хто тепер буде з нею спілкуватись?” запитав мене один з українських письменників по асєчці (ICQ, пам’ятаєте таке?) і почав передавати замовлення інших українських письменників на сеанси екзоцизму з показовим вигнанням Тані із коментарів (банити тоді вважалось некомільфо).

Власне кажучи, нові алчущі спілкування з Монтян швидко знайшлись. Знайшлись вони і коли вона “остаточно зашкварилась” з Васєю Цушко. Зашкварилась з виданням свого перекладу через грантожерський фонд “Відродження”. Зашкварилась бєзобразною жіночою бійкою (нєльзя етого дєлать, нєльзя!) замість спортивного бою. Оповідками про “бикування без ресурсу” під час майдану. Зараз ось лямурами з “новоросскімі” уркаганами.

Повірте, якщо Тетяна уникне фізичної розправи, то нічим це для неї не скінчиться. Бо Монтян це не адвокат, блоґґер чи “громадський активіст”, Монтян це лідер, а за сумісництвом головне божество секти Монтян.

Всі її матюки, та інше домінантне обсцикування лайкою навколишніх, це цирк не для нас. А ті для кого цей цирк, завжди знайдуться.

Інтернет це мільйони йолопів, котрі між собою лаються. І у кожного без виключень йолопа є вороги. І кожен раз, коли Монтян націлює на когось свій “золотий дощ” захоплюючого стилю полеміки, вороги об’єкту Монтянової ненависті отримують шанс поповнити ряди секти Монтян.

Бо ворог мого ворога мій бог.

Так було. Так буде.

І це прекрасно.

::топ-блог::

.

::топ-блог::

.

Іноді навіть дивовижно, яку кількість неправильних дій мають зробити по черзі і одночасно безліч людей, щоб сталася катастрофа.

Десь читав, що перевірка одного зі сценаріїв аварій на АЕС, вимагала перекрити спеціальним ключем кілька сотень кранів. Саме ця перевірка і призвела до аварії на ЧАЕС. При цьому, просто перекрити ці крани було недостатньо. До цього, дружина одного з операторів влаштувала йому нічний скандал. До цього, один з інженерів демонтував один з тумблерів на пульті управління. До цього, КДБ УРСР обписали стоси паперу протоколюючи порушення при будівництві АЕС. До цього, якийсь ідіот в ЦК вирішив поставити станцію поруч зі столицею союзної республіки. Ну а ще раніше, при проектуванні реактора РБМК-1000 хтось прийняв ряд конструктивних рішень, які й відкрили шлях до початку несправності. Тобто, якби хоч на якомусь етапі було прийнято інше рішення, конкретно ця катастрофа не відбулася б.

Наприклад, якби монтер Вася (монтер з вищою освітою до-речі) не крав спирт для протирання клапанів, то він він би відмовився їх перекривати, а ще б написав доповідну записку, що автор тесту надійності – клінічний долбойоб.

Або, якщо б дружина оператора в цю ніч задумалася б над тим, що її благовірному завтра на чергування і простила йому не винесене сміття, може він би виявив більше пильності.

Або, коли б на перевірку ЧАЕС послали нормального інспектора, то чимала частина недоліків була б виправлена ​​ще до прийомки.

Чим більше читаю про Іловайську катастрофу, тим більше переконуюся що вона відноситься саме до такого типу подій.

За словами Мосійчука, Семенченко вирішив брати Іловайськ самостійно. Тисячі домогосподарок лайкали дії Семенченко тим самим стимулюючи його діяти далі, а інших командирів лізти вперед за славою. За словами Берези, генерал Литвин дізнавшись про російське вторгнення дав наказ про евакуацію підлеглих йому сил (так звана “перша колона”). У відповідь на це, тисячі домогосподарок написали десятки тисяч гнівних коментарів про “зраду”. Чутки про зраду на вищому рівні, спровокували дезертирство одного з батальйонів територіальної оборони.

Пастка закрилася.

Але і цього було мало. В процесі розвитку ситуації, в середовищі волонтерів трапився масовий психоз. Це був справжнісінький психоз, коли десятки тисяч людей, які не мають на це жодного права, вимагають у військових проробити дію, яке їм робити не можна. Ось не можна генералу “СРОЧНО репост ВЫВОДИ” свої війська з “котла”. Іноді він може і дозволити своїм силам посидіти в котлі. Іноді він проводить заходи “деблокування”. Іноді проводить оточення що оточили сил. Військова справа це ціле ремесло, зі своїми таємницями і навичками.

Але масова істерія вилилася з Фейсбуку і в Києві почало смердіти заколотом. Заколот в політичному центрі воюючої країни, це майже неминучий прихід ворожої армії в її столицю за кілька тижнів. Вище керівництво прогнулося під Інтернет, військові прогнулися під політиків, солдати виконали накази генералів і почали залишати Іловайськ.

Але і це не привело до катастрофи. Міністри оборони України та Росії вступили в переговори. Це викликало нову хвилю обурення “нас зливають” в Фейсбуці. Інтернет заполонили чутки про домовленість щодо добровільного виходу українських військ з Іловайська. В нервовій обстановці, (зі слів Шапошнікова) генерал Хомчак не дочекався підтвердження про закінчення переговорів і повів свої сили на прорив з котла. Росіяни сприйняли це як порушення домовленостей і відкрили вогонь.

І ось тут починається найцікавіше. Хто винен у цій катастрофі? Чи винна дружина оператора в аварії на Чорнобильській АЕС? Чи винна домогосподарка що постила обурені статуси? Чи винен волонтер, який не зміг контролювати свої емоції?

І ось що я думаю: винні.

Залишилося тільки вирішити, кого як карати за це і чи відрізати при цьому пальці за лайки.

::топ-блог::

.

Якщо проаналізувати агітаційну продукцію партій і блоків на цих виборах, то можна прийти до висновку, що Блок Порошенка просто створений для того, щоб за нього проголосував оптимістичний говножер. Вся його реклама ніби каже: все налагодиться, все обов’язково налагодиться.

Радикальна партія Ляшка, якщо подивитись на фейсбук – ідеальний вибір для розчарованого лайноїда. Нас зливають, любий друже! При владі олігархи! Ляшко – не гей!

Партія “Народний Фронт” це рішення для понурого копрофага. Ну й що, що вони просрали Крим, але ж який рішучий вираз мордашки у нашого головного інтеліґєнта!

“Громадянська позиція” твій вибір, якщо ти – наївний гівноїд. Гриценко великий вояка. Так, ага. Дзеркало тижня – ну дуже чесна газета. З іншого боку, діти у них красиві.

Всеукраїнське Об’єднання “Батьківщина” для тебе, якщо ти – невиправний лайножер. Скільки разів ти вже голосував за неї? Зроби ще раз, ложечку за тата, ложечку за маму.

Партія “Самопоміч” – чудовий вибір для гівноїда ініціативного.
Партія 5.10 – лайноїда МММщика.
Свобода – тупого гівножера.
Правий сектор – гівножера принципового.
Ліберальна партія… ну ти і лайноїд!
Блок лівих сил – не дихай в мою сторону!
Опозиційний блок – хто наклав цю купу?
Сильна Україна – для сильних говножерів.

За кого ж голосувати на виборах? Голосувати на виборах треба за ту партію, членом якої ви є. Вже при спробі вступити в партію ви швидко дізнаєтесь, що жодній українській партії ви нахуй не потрібні. А нав’язуватись патії якій ти не треба зі своїм бюлетенем – ця явне гівножерство.

А гівножерство – не наш вибір.

І це прекрасно.

::топ-блог::

.

Першим з українців облажався Кравчук. Не вірте в байки про слабкого хитруна Кравчука, Леонід Макарович це безжальний номенклатурний хижак. Коли Росія мутила воду на Кавказі, саме Кравчук подзвонив Єльцину і попередив, що якщо він не прибере руки від Грузії, Україна десантує в Сухумі дивізію та визнає незалежність Ічкерії.

І тим не менш, Кравчук увійде в історію як лошара.

Колись мені розповідали як його розвели. Розповідав спеціаліст з конверсії, з реготом під пивце. Леонід Макарович Кравчук, як і вся номенклатурна еліта УРСР, мав третій у світі ядерний арсенал, одну з найбільших армій в Європі та найсучаснішу економіку зі всіх можливих східніше Берліну. Тим не менш, він жив на кримській дачці з бабкою-покоївкою та їздив на скрипучій чайці, чиї пружини з заднього сидіння при потраплянні колеса в яму боляче вгризались в сраку. Захід дав цим йолопам кредити, навчив їх красти та показав як вкрадене можна витратити.

Третій в світі ядерний арсенал був обміняний на “трьохсотий” Мерседес та убогу хатинку хоббіта в кантоні Цуг.

Мерс швидко зламався. Будинок в кантоні Цуг теж виявився з сюрпризом. За законодавсвтом Швейцарії володіти нерухомістю в Швейцарії можуть тільки громадяни Швейцарії. За три роки будиночок запропонували продати власноруч, або примусово пустити з молотка.

Так закінчився перший похід за Сян першого українського президента.

Леоніда Макаровича посунув прем’єр Леонід Данилович. У Леоніда Даниловича завівся Павло Іванович.

Павло Іванович Лазеренко – особа демонічна. Неймовірної енергії, розуму і волі кримінальний авторитет, що став прем’єр-міністром України.

Справжній український Дон Корлеоне.

Українського дона Корлеоне на Заході виїбали як школярку.

Павло Іванович був знайомий з досвідом Леоніда Макаровича, тому не поніс гроші хитрим і зрадливим європейцям. Павло Іванович вирішив вкрасти достатнього велику суму, загнати її на рахунку в США і купити собі великий маєток на березі якогось з американський океанів.

Павло Іванович облажався.

Як виявилось, сполучені штати гарантують маленьке буржуазне щастя тільки маленькому буржуазному мігранту. Маленький будинок. Маленький капітал. Маленька хонда. Такі самі маленькі друзі і розваги.

Ніхто не потерпить велику хижу рибину за парканом, особливо якщо терпіти її має ще більша і ще більш хижа рибина.

Це не твої мисливські угіддя.

Ти не зможеш все життя жити на цю здобич.

А тут наші карасі.

Павла Івановича Лазаренко американська еліта взірцево-педагогічно зґвалтувала.

Гроші відібрали. Маєток заарештували. Самого Лазаренко катували та звели до стану переляканої тварини.

Що зробили з дочками вам краще і не знати.

Другий гетьман України не втонув у Сяні як Чапаєв в Уралі, але й румунський кордон із золотим телям у кишені не перейшов.

Ріо де Жанейро і білі парусинові штані не дались.

Третій хто пішов на Захід був Кучма. Кучма відправив на захід зятя. Зять почав витрачати на заході гроші.

Картини. Фонди. Громадські ініціативи. Благодійність.

Зятя Леоніда Даниловича – Пінчука Віктора Михайловича ще не посадили.

Але данина за це платиться величезна.

Четвертим за кермо України став Віктор Андрійович Ющенко. Віктор Андрійович Ющенко вчився на заході, Ющенко підготував захід, у Ющенко навіть дружина і та була Заходом.

Всю каденцію Ющенко діяв так, щоб не на хвильку не забувати як це виглядає на заході. Якщо реформа – то нерішуча. Якщо узурпація, то сором’язлива. Якщо завівся свій Лазаренко, то нехай її хтось наступний посадить.

Навіть хабарі Віктору Андрійовичу давали в благодійний фонд, в який накупив у потрібних людей на Заході високотехнологічного медичного обладнання і віддав їх ОХМАДІТу.

Підійшов Віктор Андрійович до Сяну, вдихнув вологе повітря зачаклованої річки і вирішив не пливти.

Повернувся в Безрадичі.

П’ятою до Сяну прийшла Тимошенко. Тимошенко вирішила одразу йти до західної еліти та зачарувати її. Діаманти, бенкети, сумісні фотографії в дорогому глянці, дорогі подарунки.

Лобістські компанії. Вечірні сукні. Яскраві промови. Подарунки.

Знову діаманти. Смарагди. Перли. Підбори. Вечірки на орендованих віллах. Подарунки.

Жодної нерухомості. Жодної своєї великої компанії. Подарунки.

Рахунки. Офшори. Острівні Банки. Подарунки.

Юлія Володимирівна зачарувала захід. Та коли Віктор Федорович Янукович зробив з нею те саме, що Захід зробив з Павлом Івановичем Лазаренко, виявилось, що зачарований екзотичною принцесою-крадійкою захід ніяк їй не допоможе.

Шостим гетьманом України стала людина добра. Акордеоніст. Водій. Суперлазаренко. Віктор Федорович Янукович.

Якщо Лазаренко возив людей у багажниках, Янукович возив у багажниках тих, хто возив людей у багажниках.

Янукович одразу зрозумів правила гри і з першого дня у булави будував свої Безрадичі – Межигір’я. У його межигір’ї було все, і Україна, і Росія, і Європа і обидві Америки.

Його межигір’я було в Україні, оточене Україною та під охороною України.

Його межигір’я було такою твердинею, що він насмілився дати принизливого ляпаса Заходу.

Межигір’я пало. Межигір’я у Віктора Федоровича Януковича забрали разом з Україною.

До Сяну підійшов Порошенко.

Порошенко на цьому пості людина унікальна. Він перший хто прийшов до влади вже заможний.

Він перший хто в Україні побудував нефінансовий бізнес “з нуля”.

Він перший українській підприємець топ-рівня хто є підприємцем другого покоління.

Він перший хто свідомо їздив на старенькому мерсі.

Перший вирвав собі зуби і зробив голлівудську посмішку.

Перший зробив пізніх еко-дітей.

Навіть довбаний Порш-Каєн, на решту від яких зараз дають Лексуси і той був перший завезений в Україну Петром Олексійовичем Порошенко.

А ще він перший прийшов до влади з чіткою ціллю.

Його ціль не гроші. У нього є гроші.

Його ціль не безпека. Бізнес Порошенко не передбачав його легке віджимання за брудні кошти.

Його ціль навіть не понад-ідея, яка була у Віктора Андрійовича Ющенко і яку він далі будує у Безрадичах.

Ціль Петра Олексийовича Порошенко – Вічність.

Точніше шматочок Вічності.

Точніше місце у локальному, сучасному, західному шматочку політичної Вічності.

Порошенко хоче отримати для своєї сім’ї місце в західному політичному істеблішменті.

Фактично, Порошенко це новий Ієремія Вишневецький, а Захарченко і Болотови – нова запоріжська чернь, ДНР/ЛНР натхненні половецькими ханами татарські орди.

А ми всі з вами – уніати.

Петро Олексійович Порошенко вважає себе чи то воєводою Київським, чи то наказним гетьманом. Його завдання – підкорити українську стихію. Його нагорода – місце в європейській еліті.

Тому корпорація “Рошен” продається через Ротшильдів.

Тому він не звертає уваги на на народ, ні на тубільну еліту.

Тому у нього можуть лише два образи майбутнього:

1. Віддати Україну єврею-орендарю.
2. Побудувати на її місці Південну Корею.

Який саме шлях він обере ми остаточно дізнаємось не скоро.

Не буває “нових Кеннеді” без династичних шлюбів.

Перший син Порошенко вже зайнятий. Другий син і дочки стануть повнолітніми у 2018 році.

Шлюб з американцями – буде вам новий Ізраїль, шлюб з якимись завалящими баронами з Австрії – будемо платити за вхід до церкви.

Що вирішить причаклований Сян?

::топ-блог::

.