Щоденник грубіяна

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 15 May 2026 16:35:09 +0000

НА МІЙ ІСПАНСЬКИЙ СОРОМ*

Не тирив я в держави міліарди

І перемог швидких не обіцяв,

Не був у брехунів я платним бардом –

Далекий від інтриг і підлих справ.

Та соромно мені чомусь…

За віщо?

Напевно, що в країні цій живу,

Де правлять шахраї патологічні

І дурять люд тайком і наяву.

Знов вірять люди вигадкам убогим…

Бо звикли до солодкої брехні?

Чому ж мені в душі аж донезмоги

І верне від зеленської плутні?

Накинуться знов платні й добровільні,

Мов, я не розумію, мов, тупий…

Та… допікає вкОтре (Й дуже сильно!)

Іспанський сором нездоланний мій.

*Емоційний феномен, коли ви відчуваєте збентеження або сором за дурні чи некоректні дії інших. Це «сором за іншого», хоча сам призвідник ситуації не усвідомлює ганебності своєї поведінки.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 15 May 2026 16:21:58 +0000

НА ДОРОГОГО КЛОУНА

Не обійшовсь так дорого країні

Ще жоден клоун чи актор.

Він нами управля донині

І претендує на повтор.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:56:00 +0000

НА ДИСГАРМОНІЮ

Коли озираю вкраїнські простори,

Мене мимоволі охоплює жуть:

На фронті вмирають народні герої,

В тилу ж – корумпанти розкішно живуть.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:50:00 +0000

ТРОХИ ІСТОРІОСОФІЇ

На плинний момент

Найбільше тішаться собою

Зазвичай злі, нікчемні люди.

Навряд з котрОгось вийде стоїк,

Та поза сумнівом – іуда.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:44:00 +0000

«ПЕРЕСЧИТАЕМ РАНЫ И ТРОФЕИ…»

Павел Коган

Ідіотам рідного народу присвячується

…Так декому гукнути хочу: «Стій!

Щас будуть роздавати шару.

Шикуйтесь в чергу, прагнучі, мерщій!

А потім знов! Як здасться комусь мало…

Ти вчителиця? Значить, це тобі

Чотири тисячі належать!

Не гривень, а «зелених» далебі!

Щоб ти одержала – ВІН сам простежить.

А шашлики? Сподобались чи ні?

Якраз тоді нас почали іпашить…

Й неясно до сих пір чомусь мені,

Підмахує ВІН @оскалям чи нашим?

Здали пів України просто так,

По-дружньому кордон розмінували…

Але це був, напевне, добрий знак:

Ми їм у вічі надивитись мали.

…І що не день, то знов якась муйня.

Мільярди розчиняються казенні…

А наверху: «не він», «не той», «не я»…

Ну і, звичайно ж, не потужний Зеля!

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:30:00 +0000

НА СВІТОВІДЧУТТЯ

Я ще живий .

Хоч множаться хрести

Й світ ніби апокаліптичний…

Немає в мене вже мети,

Лишились тільки старІ звички.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:14:00 +0000

НА ПОРУШЕННЯ ЗОРУ

Впритул не бачимо, утупившись в Гаранта,

У ньому диверсанта й корумпанта.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 19:58:00 +0000

НА ВИСОКЕ ЗАПЕВНЕННЯ

ЗавждИ брехав. Звідкіль же сподівання,

Що він, нарешті, скаже правду люду?

Невже учора він збрехав востаннє?

Повіримо?

Бо він поклявся нам: «Блябуду!»

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:14:00 +0000

ДО РІДНОГО НАРОДУ

Тебе мало знав. І це, мабуть, не встидь.

У кожного є своя стеля…

Та що потягло тебе на суїцид,

Коли ти вождем обрав Зелю?

Колаж з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:06:00 +0000

НА НАШ СУДДІВСЬКИЙ ЗВИЧАЙ

Є звичай в українськім правосудді:

ВорУ чи корумпАнту дати утекти,

А потім заволати гучно: «Люди!

Держіть його!

Поки мільярди не спустив!

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:02:00 +0000

ЗА ДАВНІ ГРІХИ?

Згадуючи драгунські й гусарські полки, сформовані на базі місцевих козацьких поселень на Слобожанщині й Півдні України, які кували воєнну славу невдячної «матушки России».

Бомбить нас Москва. Щодня і щомить…

І варто, напевне, спитати:

За те, що старалися добре служить?

І це – просто ваша розплата?

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:57:00 +0000

НА ЗУСТРІЧ АМЕРИКАНСЬКОГО

РЕСПУБЛІКАНЦЯ Д.ТРАМПА Й БРИТАНСЬКОГО КОРОЛЯ ЧАРЛЬЗА ІІІ

Натрапив на зустріч впливових осіб:

З Америки Трампа й Британського Чарльза.

І в мізках розсипався стереотип:

А, може, монархія краща?

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:52:00 +0000

НА НОВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

Марксизм, комунізм або соціалізм –

Ці терміни знає усяк закапелок.

А цей ще відомий напевне не скрізь.

Зовуть «холуїзм». Його вводить в нас Зеля.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:36:00 +0000

НА ПОЛТАВСЬКЕ ТОРЖЕСТВО ЖЛОБСТВА

Як повідомив колишній Генеральний прокурор України Юрій Луценко, Полтава виділила з міського бюджету на потреби оборони найменше з українських міст – 1,5 – 2 відсотки

Яка гризня усі ці роки

За землю, статки і посади!..

А ворог ближче, крок за кроком…

Ми ж через жлобство – безпорадні.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:16:00 +0000

ТАКИЙ І БУВ?

Народе!

Важку задачу ти мені поставив:

Ти був такий від сотворіння світу,

А чи пізніш ідіотизували

Тебе Зеленський, Цукерман і свита?

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:06:00 +0000

ЗАТЕ ПОТІШЕНІ

Хтось вкинув у нас ген гниленький…

З тих пір чужі здаються ліпші Неньки.

Чужим відтак ми ревно догоджаєм,

Й здається, що немає цьому краю.

Хоч на очах вони нам брешуть й крадуть,

Ми любимо нацменівську команду.

Бо через це ніхто не може збоку

Закинути нам в егоїзмі докір.

Хай скоро лишимося голі й босі…

Зате співаємо дзвінкоголосо!

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 19:59:00 +0000

ПОЗАШТАТНІ НАСТАНОВИ

ЧИНОВНИКУ–ПОЧАТКІВЦЮ

Ти хочеш уціліти на посаді?

Так не висовуйся, коли не просять!

Не верещи, коли «вгорі» хтось краде,

Як та свиня при першім опоросі.

Не розумуй! Це виклично й нескромно!

Розумники йдуть першими в казарму.

Дивися «Марафон» слухняно вдома

І пий коньяк. 100 грамів регулярно.

І не активничай! Тобі не личить!

Із кендюхом – у лідери? Це смішно!

Але буває, що тобі приспічить…

Тоді спитай у шефа. Це його потішить.

І ще: коли багаті видноколи

Відкрити на посаді тобі вдасться,

За шефа більше не бери ніколи!

І буде у Дубаї тобі щастя!

Карикатура з Інтернету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 18 Apr 2026 22:22:00 +0000

НА ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Війна триває котрий рік…

І гинуть у боях відважні.

А десь сховався чоловік,

І що з Вітчизною –

йому не важно.

Напевне, все до того йде,

Що у майбутньому в Європі

Зросте тут плем’я молоде –

Прямих нащадків хитрожопих.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 18 Apr 2026 22:16:00 +0000

ДО ПРИСКІПЛИВОГО ЧИТАЧА

Фулюганське.

Прихильникам Найвеличнішого присвячується

Шановний і прискіпливий мій друже,

Ти, мабуть, думаєш: пишу для тебе?

Скажу відверто: нафіг мені нужні

Твої простацькі відгуки хвалебні.

Мені начхати й на твій щирий осуд.

Від нього, власне, ані холодно, ні жарко.

Писав колись, пописую і досі,

І відгуки твої – як до пенька припарки.

Ти вивчив букви й хочеш здивувати

Того, хто теж давно ці букви знає.

Не треба, друже, тужитись занадто.

Натужся, де практичний сенс це має.

Ми, слава Богу, зовсім не знайомі.

Пишу тобі, щоб не злипались мізки,

Щоб в голові зринав кумедний помисл…

І це не значить, що ми якось блИзькі.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 18 Apr 2026 20:57:00 +0000

ЯК НЕ ПІДПАСТИ ПІД ЗВИНУВАЧЕННЯ?

У зв’язку з раптовим (а, може, й ні?) спалахом боротьби з антисемітизмом мені пригадався випадок з мого досить далекого студентського життя.

Я навчався в машинобудівному технікумі. Поступив по закінченню 8-го класу. На перших двох курсах викладали предмети, повноти яких бракувало, щоб зрівнятися з освітнім рівнем середньої школи. Наприклад, фізику. Все інше, «як у дорослих»: заняття «парами», курсові завдання, стипендії призначалися в залежності від успішності.

Якось на лекції з фізики викладач підняв мого однокурсника Мішу Ю. Запитав щось із домашнього завдання. Міша, власне, не відповів, ніс якусь ахінею.

Викладач Яків Мойсейович (Здається, так було його по-батькові. Можу помилитися. Минуло більше 60 років) «члено разделительно» сказав:

–Садись, Миша, ты не знаешь. Два…

Міша раптом закип’ятився:

–Почему? Я знаю!..

–Нет, ты не знаешь, садись… Выучишь – приходи.

–Я знаю, почему вы мне «двойку» поставили. Потому что я еврей!..

Група завмерла. У нас у групі ніколи не було розмов, хто якої національності. Нам було по 15-16 років. Якось і в голову не приходило, хто якої нації. Був, правда поділ. Але за іншою ознакою: міський – сільський. Ми з Мішею належали до «городских». Я був з Полтави, він з Кременчука.

Це було давненько – в 60-х роках минулого століття. Але певний драматизм був навіть не в тому, що Міша «зарулив» на таку незручну, дражливу і, власне, незвідану царину. А в тому, що наш викладач Яків Мойсейович теж був єврей. Але це ніколи не було у фокусі нашої уваги. Передусім він був просто чудовий учитель, розумник. Пізніше, коли я став трішки більше розбиратися в людях і племенах, я зрозумів, що він був із ашкеназі: худенький, з тонкими рисами обличчя, надзвичайно делікатний у поводженні з людьми.

Він тоді дуже зніяковів. Аж почервонів. Міша таки сів, щось мурмочучи собі під ніс. Може, зрозумів, що бовкнув зайве: тупе, безтактне?

Втім, у цьому була й певна хитрість.

Цей випадок стримить у мене в голові як приклад того, що належність до якоїсь нації можна використовувати як захисний щит. У разі звинувачення в якихось негативних вчинках, промахах, навіть криміналі. Так би мовити, «переводити стрілку»: ви, мовляв, звинувачуєте мене тому, що я… Тут можна підставляти назву будь-якої національної меншини.

І тоді аргументація ніби втрачає сенс. Готово: стрілка переведена!

Хоча…в усіх випадках нашої вітчизняної корупції звинувачення полягає в тому, що Ім’ярек крав, шахраював, зловживав своїм службовим становищем, «підтягував» до державної годівнички своїх друзів і рідних.

Практично, новий закон про антисемітизм створює моральний бар’єр на тернистому шляху до правосуддя. Мимоволі виникає осторога: «А якщо він єврей? Як би не звинуватили в антисемітизмі…»

Правда, є давній запобіжний спосіб: ввести в паспорті графу «національність». Щоб правосуддя орієнтувалося. Але тоді «востопорщатся» прихильники національної анонімності… Схоже на те, що вибір у нас тільки між «хреново» і «ще хреновіше».

Що не кажіть, а Президент В. Зеленський уміє створювати прецеденти.

Павло СТОРОЖЕНКО

Фото з Інтернету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 10 Apr 2026 20:58:00 +0000

НА МАРНИЙ ТРУД

В стараннях невпинних

і багаторічних,

Я досвід нажив,

навіть мудрість достОту*.

Хоча вона, власне,

проста і логічна:

Найважче доводити

щось ідіоту.

*Прислівник, який означає точно, справді, достеменно; рос. точь в точь.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 10 Apr 2026 20:52:00 +0000

НА РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ

Народ був тоді, на початку правління,

Його, величавого, зовсім інакшим:

Бадьорим, сміливим і повним терпіння –

Знав: битися треба за прОстори наші.

А нині, коли він вже ніби кінчає

Правління своє, хаотичне й брехливе,

Й до втечі готується зрадників зграя,

Дивлюсь на народ я – й мені він не милий.

Був воїн – народ, став народ ухилянтів.

А скільки навколо розмножилось вати!..

* * *

У нього дар майстра, а не дилетанта:

За що не візьмЕться – усе розкладати.*

*Тут в значенні деморалізувати,

заражати, руйнувати.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 10 Apr 2026 20:42:00 +0000

ПРИВІТ, ЮРКУ! А ТИ ПАМ’ЯТАЄШ?..

Привіт, Юрко! Давно вже збирався тобі написати та все якось відкладав. Ти ж знаєш: я забудькуватий. Але коли припікало: на носі був екзамен, потрібно було щось терміново зробити – брався. Лихоманково. Ніби хотів виконати 5-річку за 3 роки. Нині молодняк, мабуть, і не зрозуміє, про що я. «Пятилетку – досрочно!» Втім, потім – як вийде. Зазвичай дописували. Натягували шкурку на бубурку.

Але я не про колишні трудові подвиги. Це була мура мурейша. Я хотів згадати (та й тобі нагадати) ті чудові миттєвості, які подарувала нам доля. Хоча б оцю…

Пам’ятаєш стару автостанцію? По вулиці Шевченка. Ну, звідкіля ходили автобуси до райцентрів. Ми з тобою роки два як закінчили педінститут. Я одержав призначення в Диканьку. Цього дня мені треба було їхати на роботу. Ти пішов мене провести. А погода яка була! Так би мовити, грянула весна! Сонячно, тепло… Ми стояли, гомоніли. Я тоді ще палив, ти, здається, теж.

І тут трапилося таке, що я до сих пір згадую. Зі смаковим захватом! На вулицю викотили алюмінієву бочку – кеглю з пивом. Само по собі – що дивного? Але, як з’ясувалося, кегля була чеська, і пиво в ній – чеське теж. І його почали продавати!.. Це було якесь харчопромівське непорозуміння: імпортне пиво в загальному доступі. Справжнє, золотаве, з непідробним ячмінним присмаком… І це по тому, як ми з тобою виросли на радянському бочковому – кольору верблюжої сечі. Пригадую розхожий пивний анекдот: чемна продавчиня запитує питущого клієнта: «Вам повний кухоль наливати чи недолити, не розбавляючи?»

В інституті на великій перерві, між другою й третьою парами, ми часто моталися в нову баню (там зараз височить офіс Полтава-банку) – пийнути по кухлю пива. Отого, звичного, радянського… Щось у ньому було. Але напевне не те, що в чеському. Це приблизно, як порівнювати російські щі тульського розливу з полтавським борщем. Обидві страви куштував особисто. Людина, в якої справні смакові рецептори, різницю помітила б одразу.

Ми купили по кухлю з чеського кегля й завмерли від чудового відкриття: ось воно – справжнє!

Мені треба було їхати на роботу, але я якось плавно, без напруги забув про свій намір і про трудову дисципліну взагалі. До того ж була ще одна обставина, яку було важко зігнорувати: в тебе, Юрку, був з собою в’ялений лящ. Великий, з ікрою, мрія будь-якого пиволюба «Кому за 25».

…Ще не утворилася навіть черга. Народ ще не набіг. Чутка про те, що на автостанції продають чеське пиво, ще не поширилася навколишніми кварталами, і ми моментально купили ще по одному…

Пригадуєш: у небі яскраве сонечко, тепло (але не спекотно), ми нікуди не поспішаємо, а по-людськи п’ємо ненаше пиво. І ніби зникли наші буденні клопоти, наше суворо-брехливе начальство, і є тільки одна мить – смакового задоволення від чеського пива.

Хто сказав, що це – здрібнення такого піднесеного поняття, як щастя? І хто сказав, що його треба осмислювати величніше? А мені треба так, як розумію його я.

Не пригадаю напевне, по скільки кухлів ми з тобою випили. По 3, 4? Цей день мені пригадується як вільний лет душі у м’яких пивних випарах поза казенними координатами. І пригадується він напевне тому, що більше не повторювався. Та й тебе поруч немає: пішов у засвіти. Випадково, безглуздо… Хоча, з іншого боку, всі ми залишаємо цей світ без наміру, без певного розрахунку, майже завжди несподівано й проти волі.

Я пишу тобі листа з огляду на усталену в народі думку, що людина живе доти, доки її пам’ятають. Пишу, начитавшись наукової фантастики, в якій часто йдеться про те, що людські душі перетікають у якийсь інший формат, нам поки що невідомий, але який вряди-годи дає про себе знати: в снах, видіннях, ніби випадкових, але значимих сигналах…

Пишу, мабуть, і тому, що опинився в країні дощовій і туманній, й мені дедалі частіше пригадується той сонячний день біля старої автостанції, коли ми з тобою пили чеське пиво.

*Юрій Волков, спортсмен, філолог, журналіст, колишній головний редактор обласної газети «Молода громада». Помер внаслідок нещасного випадку.

Павло СТОРОЖЕНКО,

м. Лонгфорд, Ірландська Республіка

Фото Полтавської автостанції - 2 з мережі Інету, пізнішого згаданого в тексті часу.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Mon, 06 Apr 2026 18:59:00 +0000

Ірландські окрушини

«Я ЙДУ ШЛЯХОМ, ПІСНІ СВОЇ СПІВАЮ… » (Л.У.)

Інколи, коли в Ірландії переходжу дорогу, я почуваюся почесним членом президії. Правда, молоді люди можуть не зрозуміти, про що я. Це коли ти сидиш за урочистим столом, напроти заповненої людьми зали, й присутні по черзі встають і тебе хвалять, а ти чемно (але не без стримуваної гордості) дякуєш за увагу.

Так от, переходити дорогу в цій країні мені ніби аж приємно. Коли ти тільки наближаєшся до окрайку проїжджої частини, на тебе зразу звертають увагу водії. Зазвичай вони гальмують, зупиняються і жестом показують: «Пліз! Переходьте!» І я спокійно, з гідністю перетинаю дорогу. Не забувши подякувати навзаєм: кивком голови, вдячною посмішкою, реплікою у відповідь: «Дякую! Ви дуже люб’язні!» Порух губ дозволяє зрозуміти, про що йдеться.

Мені це приємно з кількох міркувань. Я досить обмежений у своїй рухливості, ходжу повільно, з ціпочком. Хотів ужити старе слово: «з ковінькою», але призупинився. Чи зрозуміє сучасний читач? Хоча раніше в обласній молодіжній газеті навіть рубрика була – «Вишнева ковінька». Вона органічно поєднувала прізвища двох українських письменників, сатириків і гумористів: Остапа Вишні й Олександра Ковіньки. Рубрика, зрозуміло, була сатирично-гумористична. Спогади про неї потихеньку розчиняються в імлі історії. Як і про газету й авторів, які веселили її читачів. Та й більшість читачів, напевно, вже відкланялися цьому світові.

Мені приємно описувати ці колодорожні колізії й тому, що в минулому я водій-любитель. Більше 15 років проїздив полтавськими шляхами і знаю, на якому етичному рівні відбувалося (мабуть, відбувається й досі) спілкування водіїв і перехожих. Це все одно, що описувати, приміром, жвавий контакт мешканців солдатської казарми й гурту шляхетних дівиць. Варто зазначити, що ролі за цими «колективами» закріплені не намертво, і вони ними часто міняються.

Правда, трапляються й винятки. Але ці винятки становлять зазвичай новоприбульці. Вони поводяться приблизно, як ми вдома, в Україні. Прибульців можна легко вирізнити за зовнішністю. Як говорить мій знайомий «русскоговорящий»: «по морде лица». Приміром, сінті енд рома, тобто, цигани полюбляють великі, дорогі (за першого продажу) автомобілі, а оскільки на новий кар* грошей зазвичай бракує, то їздять вони на великих, потяганих, колись престижних авто.

Але не варто гадати, що в цій країні все абсолютно чудово. Трапляються й крадіжки. У мого доброго знайомого, дрібного підприємця, вкрали із робочого бусика електронний теодоліт, досить дорогий інструмент. Він «погрішив» на гурт місцевих ромів. Вони якраз огиналися неподалік. А втім: Бог його знає…

Власне, в зв’язку з теодолітом, я хотів би звернути увагу на точність ухилів, тобто, кутів нахилу, ірландських пішоходів (тобто, тротуарів) і доріг. Напевне, ця точність і ретельність зумовлена тим, що Ірландія – «волога», «мокра» країна. Опадів рясно, часто навідують шторми, зливи. І бажано, щоб вода стікала швидко, не затримувалася на «виробничих» площинах. Водовідводи тут стандартизовані (маю на увазі залізні й бетонні елементи). Багнюки я тут не бачив.

(Зразу ностальгійно пригадалися забиті різним непотребом полтавські каналізаційні колодці. Це «справа рук» жителів ближчих осель, хоча вони звично скаржаться на погану роботу комунальників).

Дороги в Ірландії, врешті, на тих обширах, де я бував, у нормальному стані. Тобто, кращі, ніж у нас. Асфальт і бетон доброї якості. Що прикметно, в асфальт додають дрібні кам’яні фракції. Таким чином, стійкість дорожнього покриття підвищується. Про якість ірландського бетону я вже згадував. Дуже висока точність обробки природного каменю. В Полтаві з цим проблема. Деякий час досить плідно працювала каменеобробна майстерня В’ялого. Але він помер… І по ньому добра реміснича справа цього українського реемігранта з Киргизстану почала затухати.

Втім, він полишив по собі цікавий знак – класичну українську сільську хату, споруджену на даху будинку. Про цю дивину – хатку на звичайному приватному будинку – писав у «Полтавському віснику» на початку нашого століття журналіст Олександр Брусенський. Її можна помітити з лівого боку, коли їдеш від «центра» до «кола» вулицею Європейською, в районі зупинки «Вулиця Юліана Матвійчука». (Колишня «Карла Лібкнехта»).

В Ірландії, як і у Великій Британії, лівосторонній дорожній рух. Потрапивши в цю країну, я спочатку лякався: авто вискочило на зустрічну смугу, ось-ось зіткнеться з іншим… Та потім звик. Лякатися перестав.

Привернув увагу завбачливий профілактичний захід: люди, які регулярно виходять на пробіжку, дорожні робітники, всі, хто намірений неодноразово переходити проїжджу частину, надягають куртки-плащівки яскраво жовтого кольору зі світло- відбивними смужками. Так людину на сірому полотні дороги легше помітити. Точніше: важко не помітити. Добрий ірландський знайомий подарував мені яскраво червону куртку-дощівку. (Чомусь недоречно пригадався жартівливий віршик-наслідування С. Єсеніну): «И выходи почаще на дорогу, чтоб задавил тебя автомобиль!..»

Ще трішки про витривалість і швидкість. Але вже не про автомобільну. Поряд з польським магазином стоїть цікавий пам’ятник бігуну-марафонцю, неодноразовому переможцю забігів у Нью-Йорку Пату Фітцджеральду. Він народився тут, у Лонгфорді, а добіг до кінця свого життєвого шляху в Нью-Йорку. Пам’ятливі земляки увічнили спогад про нього в абстрактно-конструктивістському стилі з ініціативи міського голови.

Щодо абстрактності увічнення. Ніби незвично. Не завжди сприймається й не завжди усіма. Таке буває й через брак естетичного досвіду.

У Полтаві на вул. Котляревського, вздовж алеї, виставлені стилізовані фігури, такі собі плавно заокруглені абстракції. Навіяні різними художніми творами. Думки щодо цієї інсталяції абстрактних фігур у полтавців майже не розділилися. Переважала одна: «Нафіга?» Додам і свою: я вважаю це архітектурне рішення вдалим, оригінальним, спонукальним. До мислення, просторового уявлення… А що комусь не сподобалося – діло хазяйське. Втім, може, варто замислитися, спробувати уявити чужий задум, пригадати хоча б контексти тих творів, на які «натякає» скульптор?

Хоча це важко. Сім років тому 73 відсотки громадян продемонстрували свою цілковиту політичну й економічну нездатність не тільки до уяви, а навіть арифметики.

*англ. легковий автомобіль

Павло СТОРОЖЕНКО,

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

Власні фото

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 05 Apr 2026 20:15:00 +0000

НА БЕЗ УМА

Запам’яталась мудра давня притча:

Якщо Господь наміривсь покарати,

Він грішника ума лиша зазвичай:

Вважалось гірше це,

ніж руку відрубати.

* * *

Щось трапилось і в нас. МабУть, грішили вволю.

І без ума обрали Зелю «по приколу».

Карикатура з відкритих джерел