Щоденник грубіяна

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 06 Nov 2026 12:43:51 +0000

НА ВЕЛИКОГО РУДОГО

«ИЗВРАЩЕНЦА»

Яке поняття не візьми,

Щоби розкрити тему,

Слова підшукуємо ми

Й…впираємось в проблему.

Ось «извращенец». На устах

Оце слівце у люду.

Та не вживеш його спроста –

Не українське буде.

А він же «извращенец», бля!

Це слово йому личить!

* * *

Коли згадаю опісля,

Писну вам якнайшвидше!

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 06 Nov 2026 12:37:52 +0000

ТЕНДЕНЦІЯ? ПРЕЗУМПЦІЯ?

АБО ЧИ ВАЖКО БУТИ ДЕЛІКАТНИМ?

Хочу зразу заперечити можливим опонентам: я не страждаю на роздвоєння особи.

Як, приміром, один з героїв Достоєвського. Вони майже всі в нього ненормальні.

Просто є такий прийом: герой виступає як двоє співрозмовників. Одразу. І розмовляє. «Тихо сам с собою…»

Так от:

– Ви знаєте, що наші депутати почали брати?

– Та ви що! І давно?

– Давненько вже… Взагалі, якщо зазирнути в історію, то ще до нашої ери. Виборні посадові особи, або так звана державна еліта (сенатори, патриції…), не гребували «приносами». Та й самі носили…

З цього приводу такий собі пан Марк Тулій Цицерон розпачливо вигукнув: «O tempora, o mores!» («О часи, о звичаї!»).

– Ну, напевно, в таких обсягах нині не носять. То ж була велика Римська імперія! Масштаб! А в нас все скромніше, провінційніше…

– Не скажіть! Тирять мільйони й мільярди! Чом не масштаб?!

– А що: раніше такого не було?

– Ніби трохи менше… Чи не так помітно… Це ще питання моди. Любити Вітчизну безкорисливо стало не модно. Тепер люблять за гроші, посади, подачки…

– Тобто, ви хочете сказати: посадові особи стали корисливими, як курви?

– Абсолютно! Правда, за це порівняння вони можуть образитися. Але, як кажуть, правди ніде діти. Наймиліша музика для них – це шурхіт зелених папірців.

– А як же бути із загальним піднесенням і жертовною готовністю захищати Батьківщину на початку війни?

– Мабуть, це не характерно. Як казав один середньовічний філософ: «Бійтесь перших поривів душі. Зазвичай вони бувають благородними». Щось таке…

Перші пориви вщухли, й маси повернулися до свого звичного стану – морального й матеріального. І тепер ТЦК доводиться відловлювати «захисників» на вулицях.

А мимовільні спостерігачі цього патріотичного процесу лементують про порушення прав людини, насильство над особою (до речі, боягузливою або, як кажуть в народі, бздилуватою), ґвалтування демократичних засад…

Між тим, це підмітили ще древні: людина найкраще усвідомлює свої права, й дуже важко – обов'язки.

– Мені здається, в основному ви апелюєте до чуток, поодиноких випадків і сенсацій, а не доведених фактів.

Передусім, про людину і особливо – про посадову особу треба думати позитивно, спираючись на презумпцію невинуватості.

– Безумовно! Приміром, Давід Арахамія. Його звинувачують, що він розносив конверти. І ніхто не утруднює себе запитанням: А що в них було? Всі зразу міркують: гроші! А от і ніт! Не доведено.

Може, він розносив приватні листи, добровільно поклав на себе важку функцію поштаря.

Я з теплотою згадую нашу сільську поштарку тьотю Дусю, яка самовіддано тягала свою важку сумку від двору до двору…

Може, й Арахамія розносить пошту. Може, і йому щось прийшло. З далекої Абхазії.

Або причепилися до заступника міністра освіти і науки Андрія Вітренка. Десь щось брав… Десь щось давав, десь щось списав…

Знову: підхід з негативним упередженням. А він зовсім не такий! Навпаки! Ви бачили його личко? Хоча вгодоване, але інтелігентне, округле!

Давайте думати про людей з душевною теплотою! Особливо про посадових осіб. Їм теж важко!

Думаєте, легко перекидати через паркан важезні сумки, набиті грошима? Їх натоптували, мабуть, не один рік…

До речі, в метанні торб з грошима через паркан вже намічається ніби якась масовість.

Метала народна депутатка від «Слуг народу» Людмила Марченко. Вправлялася в цьому виді й керівниця Хмельницької обласної МСЕК (медично-соціальної експертної комісії) Тетяна Крупа.

Власне, вже можна говорити про започаткування нового виду спорту: з перекидання сумок з грошовими знаками через перешкоду.

Звичайно, це не так просто. Треба погодити з усіма зацікавленими сторонами формальні моменти. Яку валюту дозволяється метати? Якою має бути вага сумки з грошима? Висота перешкоди? З якої відстані від перешкоди метальник має стартувати? Хто допускається до змагань? Тільки народні депутати? Чи й посадові особи обласного рівня?

Одне слово, питання є, і їх треба розв'язувати!

Водночас не залишаючи поза увагою етичний бік стосунків.

Не соромтеся виявляти більше теплоти й делікатності до посадових осіб! Не грубіть! В українській мові багато ніжних, пестливих слів.

Мені принагідно пригадався західняцький анекдот, який закінчується ввічливим запрошенням: «Прошу пана до гілляки!»

Це добрий етичний приклад. Його хочеться наслідувати.

Хоча я не західняк і, власне, не східняк. Я, можна сказати, центряк. З Полтави.

Павло СТОРОЖЕНКО

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 30 Oct 2026 15:13:40 +0000

НА ПЕРЕДЧАСНЕ ТОРЖЕСТВО

ДЕМОКРАТІЇ

Сьогодні я засумнівався:

Чи не прийшла вона зарано?

Нема порядку в папуасів

При демократії жаданій!

Бо що не виберем вождЯ ми,

Якийсь він через раз невдашний.

То краде разом з дружбанами,

То тягне нас у день вчорашній…

І, власне, де наша еліта?

Вона, мабуть, ще дозріває…

…Буває так, що є освіта,

А розуму катма – немає.

Малюнок із британської газети початку минулого століття

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 30 Oct 2026 15:00:36 +0000

НА СВІЙ НОВИЙ СТАТУС

Я радію тихенько тепер…

Поясню, хто цього ще не знає:

Я наразі вже акціонер!

Статус вищий, ніж вчора, я маю.

Купувати, нарешті, я рад,

Що по акціях в нас виставляють,

Що дешевше, хоча й не стократ,

Ще не скисло і не протухає…

Я свій статус скрізь гордо несу,

І звання це мене потішає.

В ньому скромна і приязна суть,

Хоча грОшей … не добавляє.

Фото із відкритих джерел.

Мабуть, я заблудився...

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 30 Oct 2026 14:15:13 +0000

НА УКРАЇНСЬКУ БАЛІСТИКУ

Сказав філософ, що весь час

Народ дурити – неможливо!

Та раптом виявилось в нас:

Всіх одурив він!

Реактивно!

Ракету ніби змайстрував,

Яких у інших не бувало.

Мільярди в неї він загнав,

Точніше: своєму кагалу.

А ми ждемо: коли вже старт?

Коли балістика ударить?

А, може, це був просто жарт

З 95-го кварталу?..

Малюнок з відкритих джерел:

Виготовлення ракет із соломи (англ.)

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 23 Oct 2026 20:30:59 +0000

НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА…

Трішки з воєнної історії

Само собою, навіть не хотів,

Та пригадалась істина прадавня:

Геройство і відвага воякІв

Ніщо на тлі тупого врядування.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 23 Oct 2026 20:24:21 +0000

НА ПРЕДМЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГОРДОСТІ

В українців – своя гордість!

Трамп нам – не укажчик!

З Усіх правлячих уродів

Наш брехло – найкращий!

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 23 Oct 2026 20:01:04 +0000

НА ОРІЄНТИРИ

Коли занепадаєш духом

І здається,

що вже не зможеш і не встигнеш,

«Козацький марш» знайди

й послухай

І уяви Кличка на рингу.

Фото з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 23 Oct 2026 19:51:52 +0000

НА ПРОВОДИРІВ

Один – брюнет, другий – рудий,

Але у чомусь вони схожі…

І нам тепер хоч вовком вий –

Майбутнє повсякчас тривожить.

Характери подібні в них!

Поза різницю в масті й віці.

Вони – із владолюбців.

З тих,

Що люд кладуть задля амбіцій.

Фото з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 17 Oct 2026 22:07:40 +0000

А, МОЖЕ, СПРАВДІ?..

На очі трапився малюнок Ігоря Чернобаєва. (Дивись журнал «Перець» онлайн №20).

З одного боку, малюнок мучительський. На ньому людям рубали руки.

А з другого – оптимістичний. Бо звернув увагу на вивіску установи, де відбувався цей акт правосуддя: «Національне антикорупційне бюро України».

Значить, у когось іще теплиться надія, що за корумпантів таки візьмуться по-серйозному.

Я хочу приєднатися до мрійників. Така вже вдача…

Є ще один момент, який налаштовує на оптимістичний лад.

Ми недорозвинуті. Маю на увазі технічну складову нашого суспільства.

Колись я написав рецензію на фантастичну повість полтавця Володимира Кашуби «Придурки у Всесвіті».

Перепрошую за таку викличну назву цього твору й зразу ж хочу виправдатися: «Це не я! Це він! Моя рецензія називалася цілком невинно – «Фантазії нашого містечка».

Втім, йому вже все одно. Володя відправився в кращий світ.

Так от, у цій бурлескно-фантазійній повісті була досить несподівана дійова особа – дистанційно керований протез лівої руки. Він був розумним, діяв на власний розсуд і, відділившись від тіла, виявляв неабияку кмітливість і пронирливість. Водночас придурюючись, що він тільки тупий, нерозумний механізм.

І я, уявивши, що такий замінник руки міг би опинитися в наших хабарників, аж злякався!

Це ж яка відмазка була б у всіх Міндічів, Мудрих, Чернишових і їм подібних! Всі волали б: «Це не я! Це вона! Я тут ні при чому!»

Наших корумпантів і без такого розумного протезу не можуть притягти до відповідальності!

Їх і в ступі не влучиш!

А тут ще отака оказія: «Я – не я! І рука – не моя! Вона – сама по собі!»

Одне слово, є певний позитив у нашій недорозвинутості.

Хоча… вона наводить на думку: невже справді доведеться рубати руки?

…У жовтні 2017 року, коментуючи корупційний скандал у Міністерстві Оборони, тодішній Президент України Петро Порошенко заявив: «Нікому не дозволю красти в армії – руки повідрубую!»

Але Петра Олексійовича мудрий нарід на наступну каденцію не обрав, а нинішній глава це робити навіть не нахваляється. Він схильний до думки, що корупції в нас немає. Ну хіба що трішки… Як у інших європейських країнах.

Проте…там не помітно такого скупчення корумпантів навколо глави держави!

А в нас – ніби медом намазано, густо.

При всій кволості антикорупційних органів весь час когось та відловлюють...

Але не саджають. Не прийнято.

Павло СТОРОЖЕНКО

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 17 Oct 2026 21:48:47 +0000

НА НЕПРИРОДНІСТЬ

Мене завжди вража це поєднАння:

Коли дебелий, крупний чолов'яга

Вертлявість демонструє неустанно,

В думках петля і думає зиґзаґом.

Мені здається, щось тут неприродне.

Що дурить нас якийсь маленький бісик,

Який пообіцяє, що завгодно!

Коли зачує запах грошей, звісно.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 15 Oct 2026 19:43:48 +0000

ПРО ЧУЖІ МУКИ

Суб'єктивне

Коли я бачу переляканих котів,

Собачок, у яких вже видно ребра,

Я думаю: невже Господь простив

Тих, у кого в чужій землі

з'явилася потреба?

Хвостаті ж бо – творіння теж Його,

Для Нього їхні муки не байдужі.

Хоч надивився Він, мабуть, всього,

Але від жаху нашого

Він, мабуть, занедужав.

Фото з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 15 Oct 2026 19:38:37 +0000

НА СВОЇ ДИТЯЧІ МРІЇ

Проснусь – і раптом їх немає.

Ні Путіна, ні Трампа, ані Зелі…

Полишать оцей світ зловісні пустомелі,

І на душі одразу полегшАє.

Я розумію: це наївне

Дитяче, перелякане мрійнИцтво.

Та як потрапили наверх ці ниці

МурлИ, через яких тривають війни?

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 15 Oct 2026 19:20:41 +0000

ДЕЗЕРТИРСЬКА ОПТИМІСТИЧНА

Хто найбільше хоче миру?

Звісно, наші дезертири!

Перестануть їх ловити –

Зможуть вже спокійно жити.

–А як прийдуть русаки?

Як вам варіант такий?

Трахнуть бабу, відметелять,

Вигребуть усе до стелі…

–Що у мене, власне, брати?!

Я людина небагата…

–Як не буде що узяти,

Можуть у штурмИ послати…

Спорожнів уже Донбас:

Катма сотень вань і вась…

Хоч було, що вибирати,

За пуйла пішли вмирати.

…Мабуть, це розмова марна:

Із гівна не зліпиш пряник!

Ще складніше, певно, брате,

Із бздуна зробить солдата.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 08 Oct 2026 13:00:23 +0000

НА ВЛАДНИЙ ПРИЙОМ

Напрацювання є у владі нашій.

Воно надійне, власне, всепогодне:

Перекривати брЕхні учорашні

Брехнею свіжою сьогодні.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 08 Oct 2026 12:54:20 +0000

ЧИЯ Ж ЦЕ КРЕАТУРА?

Господь, кажуть, кожному щось та дає.

Й «одержувач» цим промишляє.

У Зелі, напевно, дар Божий теж є:

Брехати й дурити без краю.

І тут я подумав: Невіглас старий!

Не Божий це, певно, дарунок!

Того – що над бісами є головний!

Його це, напевне, вербунок*!

*Старе слово, те саме, що й вербування, тобто добір, набір чи наймання людей на якусь роботу або службу у війську.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 08 Oct 2026 12:48:31 +0000

ДО РЕЧІ, А ЯКА ОЧІКУЄТЬСЯ СТАТИСТИКА?

Трамп сказав, що українці – буки.

Через них дорожчає бензин

В Оклахомі, навіть у Кентуккі!

І обурений цим фактом він.

Припинили укри щоб стріляти,

Не пускали більш БПЛА,

Щоби у далекому Тольятті

Справна технологія була.

А мене статистика цікавить:

Скільки нас опиниться в землі,

Як приїде із РФ орава

На оцім пальному москалів?

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 20:40:25 +0000

У СВОЄМУ РЕПЕРТУАРІ

Щось наш Зеля переплутав.

Мав війну він за піар.

Й намагався людям в скруті

Всучить свій репертуар.

Ілюстративний матеріал із Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 20:01:40 +0000

НА ПОЛІТИЧНІ ТЕРМІНИ

 На світі є терміни різні,
 І спробуй у них розберись.
 Під биркою інтер
 націо
 налізму
 Прокравсь до нас підлий рашизм.

Малюнок з Інету 

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 19:57:13 +0000

НА ХОХЛЯЧИЙ МАЗОХІЗМ

Є мазохізму особливий вид.

Його нам демонструє нині уряд.

«Балдіє» хтось, як в когось щось болить.

А дехто в захваті, коли їх дурять.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 13:33:49 +0000

НЕ ЗАБУТИ ПЕРЕЛІЧИТИ ЛОЖКИ

Бухгалтерське

Є мрія нескромна у мене,

Нав'язлива, як поліартрит.

Щоб хтось, коли підуть «зелені»,

Державний провів аудит.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 13:27:16 +0000

БЕРЕЖИСЬ!

З техніки безпеки

При осмисленні зелених педерАстій

Пригальмовуй, друже мій,

хоч трішки.

Розумове може трапитись нещастя:

Вивихнеш спрожогу

свої мІзки.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 02 Oct 2026 13:06:31 +0000

НА ВИДАТНОГО

Є «чуйка» в цьогО президента.

У нього такий психотип:

Терпляче діждатись моменту,

Щоб зручно було затовкти

Тямущого…

Врешті так сталось:

Немає помітних в нас змін.

Реформ і ракет – зовсім мало.

Зате найпомітніший – він.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Wed, 30 Sep 2026 18:40:29 +0000

Ірландські окрушини

ЗАМКОВИЙ КАМІНЬ

У мене помітно розширився виднокіл. У прямому розумінні слова. На підвіконні перестали товктися голуби, і я тепер оглядаю вулицю від сірого будинку на протилежному боці до червоного – розмальованої азійської крамниці, яка пропонує ірландцям-мусульманам халяльні харчі. Халяльні – це приблизно, як у правовірних юдеїв – кошерні. Тобто, приготовані згідно з певними релігійними приписами. Розводитися про них не буду, бо я їх просто не знаю. І все своє метушливе, знервоване професійне життя харчувався як прийдеться й де прийдеться. Так що з цього погляду, чи то правовірно іудейського, чи правовірно мусульманського, був я людиною закореніло дикою і, мабуть, невиправною.

Так от, голуби, врешті, прилітати на підвіконня перестали. Я просто перестав їх пригощати – сипати крихти, крупу… Спочатку це викликало в них дружне нерозуміння: «Шо такоє? Де їжа? Ми вже третій раз прилітаємо, а подзьобати нічого…»

І я їх розумію: звички міняти важко. Раніше вони справляли на підвіконні свайби, билися за голубиць і за харчі, а інколи й ховалися від дощу, втиснувшись у куточок між вікном і стіною.

Тепер суспільному життю на підвіконні настав кінець. Власне, не з моєї ініціативи. Мої освічені родичі категорично заборонили їх підгодовувати. Зокрема, на підвіконні. Бо голуби – це повітряні пацюки, переносять різну заразу, тепер взагалі птахам досить їжі в полях, ти їх розбалуєш, вони стануть не пристосованими до дикого природного життя…

І я перестав видавати їм пайку. Голуби, мабуть, на мене обидились. Мир у родині видався мені дорожчим.

…Була ще одна корисність від вільного споглядання через вікно. Визирнувши назовні, я міг побачити, в чому ходять люди на вулиці й поводитися відповідно.

І тут я прорахувався. В ірландців отарний інстинкт, здається, розвинутий слабо, одягаються вони не обов'язково за модою й не обов'язково так, як, приміром, сусіди чи знайомі. Тобто, як кому зручно, або, як кажуть, хто в луг, хто в плуг.

Хоча є й спільні риси, або, солідно висловлюючись, – тенденції. Приміром, дівчата й молоді жінки помітно полюбляють легінси, щось типу колготок, штанців з еластичного матеріалу, які обтягують фігуру, не минаючи найменшої детальки. Таким способом підкреслюється сіднична привабливість дами. І не тільки юного віку, а, буває, й похилого. Хоча, звичайно, рідше. Під старість людина зазвичай розумнішає й усвідомлює, що тіло вже не таке пружне, і як попку не пакуй, вона все одно провисатиме.

З естетичного погляду, мені видається цілком зрозумілим делікатний потяг одного з постійних авторів FB до публікацій мистецьких фотографій саме цієї частини дамського тіла. Є чим помилуватися! Є симпатичний предмет, який хотілося б помацати. Якщо дозволили б… А то все про наших підлих політиків, зарубіжних придурків чи сусідських садистів…Набридли!

Останнім часом став вітатися з високим немолодим ірландцем. Ми з ним часто перетинаємося біля супермаркету «Теско», паркінгу, одного разу зустрів його навіть біля бібліотеки.

Вітатися – не обов'язково бути знайомими. Так прийнято. Як колись в українських селах. У нас ця традиція відмерла, а в Ірландії ще жива. Хоча й не повсюдно й не масово.

Взагалі, коли з тобою вітаються незнайомі, ти почуваєшся, так би мовити, соціальніше – затишніше, не чужим. Поширена за радянських часів приповідка, що при капіталізмі «Людина людині – вовк», видається перебільшенням. Поведінку людей пом'якшує релігійність, яку тут не викорінювали з такою запеклістю й непримиренністю, як за Радянської влади.

У мого «візуального» знайомця жовте пасмо волосся на голові (а чи не родич він Дональда Трампа?) й жвавий приязний характер. Вряди-годи він видобуває з кишені пласку пляшку і прикладається…Підтримуючи таким чином настрій на стабільному рівні.

Помітивши мене, він зазвичай виявляє недвозначну охоту поговорити (Пригадуєте крилатий вислів радянської доби: «А пагаваріть?»), але в мене такого потягу ще не було. Не тільки тому, що я «скушно» тверезий, а й через досить обмежений словниковий запас.

Взагалі ірландці набули в світі слави відомих пияків. Хоча…хто ці лаври не здобував!? У 17-18 століттях такий поголос ширився про англійців. Стабільно питущою нацією вважаються французи. У Європі з ними конкурували поляки. Але останні століття все ж за росіянами. Про це свідчать численні подорожні нотатки іноземців. Вони, росіяни, могли напиватися «до котячого реготу». Що у європейців не прийнято.

Можу з певністю стверджувати, що середній зріст ірландських чоловіків вищий, ніж в українців. Це видно, так би мовити, неозброєним оком. Не треба зазирати й до статистичних даних. Варто пройтися вулицями Лонгфорда. У них навіть негри, тобто, перепрошую, темношкірі громадяни, ніби якісь калібровані, високі. Хоча вони, звісно, зросли не на цій землі.

Я, здається, наводив цей факт у котромусь зі своїх нарисів. За роки Радянської влади (приблизно з 20-го по 43-ій роки минулого століття) середній зріст чоловіків зменшився на 3 сантиметри. Це вирахували педантичні німці.

У царській армії були солдатські книжки, де зазначався зріст службовця. А щоб обміряти радянського солдата було достатньо радянських полонених.

Питається: що ж сталося з популяцією? Відповідь не складна: постійне недоїдання й нервове напруження практично всього трудового населення. Народ переніс кілька Голодоморів: 20-23 рр, 32-33рр, 46-47 рр. Траплялися й локальні винищення: розкозачування, осаджування кочових народів, які харчувалися з відгінного тваринництва, так звана класова боротьба…

Зростання й нормальне формування ссавця знаходиться в прямій залежності від раціону, харчування. Ця наукова істина (досить простенька) знайшла підтвердження на мені. Мене застукала приголодь. Як свідчать рідні, я вже почав ходити, але годувати було нічим, і я знову впав «на чотири кістки».

Але вижив. Рідні повезли на Західну. Там радянська влада ще не встигла організувати помпування продовольства з населення за допомогою такого інструмента як колгосп. Ще можна було роздобути хліба.

Із стрийських вражень пам'ять зберегла тільки один епізод: ровесник (нам було по три-чотири роки) вкусив мене за ліве вухо, коли ми гралися в кабіні розбитої вантажівки.

Найміцніше запам'ятовуються больові відчуття.

Пізніше, років через 20, я вичитав у глянцевому журналі «Советский Союз», що наша країна по війні передала братському народу Чехословаччини величезну кількість збіжжя. Як безоплатну допомогу. Точну кількість не пам'ятаю. Здається, 100 000 тон чи центнерів…

До речі, Чехословаччина майже не постраждала під час Другої світової війни. Не лежала в руїнах, як Україна. Просто Іосіф Сталін «принаджував», прикармливал цю європейську країну зі стратегічною метою – розбудови соціалістичного табору.

В Чехословаччині люди не мерли з голоду, як у нас у 1946 – 1947 рр.

«Замковим каменем»* цієї родинної історії стало випадкове спостереження моєї тещі Лариси Дмитрівни. Вона якось зауважила, що я, мабуть, перехворів у дитинстві рахітом. «З чого ви взяли?» – «Трохи провалена груднина…»

Жили ми тісненько, вона якраз у нас гостювала, я міняв майку після пробіжки…

Моїй тещі можна було повірити на слово. Вона була педіатром Божою милістю. В рідному Єнакієвому перелікувала всю дітвору. За консультацією до неї приїжджали з інших лікарень. І, мабуть, лікувала також, в недобрий час, і Вітю Януковича.

На рахіт діти хворіють через нестачу харчування.

До речі, статистика засвідчує, що такі традиційно низькорослі народи, як, приміром, японці, китайці, за останні десятиліття додали в зрості. Бо стали краще харчуватися.

А нас могли виморити. Нині триває, напевне, остання спроба викорчувати українців з їхньої землі. І зірки зійшлися не зовсім сприятливо: у Штатах – Трамп, в Росії – Путін, у нас – Зеленський… А багатьом іншим просто немає до нас діла. Майже немає…

Павло СТОРОЖЕНКО

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

*Центральний клиноподібний або пірамідальний елемент у вершині арки, який «замикає» кладку і утримує всю конструкцію.

P.S. Коли приходжу до бібліотеки, часто зустрічаю грачка. В юному віці він напевне зламав ліве крило. Коли грачок ходить, воно в нього провисає майже до землі. Але літає птах цілком вправно. Гніздиться, мабуть, десь неподалік. Біля бібліотеки діловито обходить територію. Інколи двічі. Досліджує газон на предмет жучків і черв'ячків… Мене він не боїться. Мабуть, звик. Та й взагалі він міський. Призвичаївся вишукувати поживу серед машин і людей.

Власні фото паркової зони міста

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 24 Sep 2026 21:25:56 +0000

НА НАШІ РЕФОРМИ

Все ж були прогресивні моменти!

І хіба не реформа це вам:

Із дурдомів «пішли» пацієнтів,

Що «легкими» здались лікарям.

Їм не треба вже нагляду більше,

Постачати казенні харчі…

Ця реформа мене дуже тішить,

Хоч її оцінили не всі.

Картинка з Інету

Кажуть, потім хворенькі проникли

В міністерства, контори – кругом…

Й поступово ми так до них звикли,

Що й самІ уже трохи того…