Щоденник грубіяна

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Mon, 15 Jun 2026 20:49:56 +0000

НА СВОЄ БЕЗВІР’Я

Якось подумав: рейтинг – результат

Реклами й хвастощів чиїхось.

Та він мені – ні кум, ні сват, ні брат,

Його я знаю лиш як дурносміха.

Не вірю вперто в здібності його.

Хоча лакузам це здається дивним.

Як можна, бля, повірити в тогО,

Кого вславляли у рекламнім фільмі?!

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Mon, 15 Jun 2026 20:39:13 +0000

НА НАШ ЧАС

У дивний час ми живемо, друзяко!

Не помічаємо, як стрімко роки плинуть…

Й хоча вже не один «величний» крякнув,

Штурмують психопати керівні вершини.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Mon, 15 Jun 2026 20:13:48 +0000

НА АКТУАЛЬНУ ПОСТАНОВУ

З’явилась раптом постанова грізна.

На неї маємо усі зважати.

Про боротьбу із антисемітизмом.

Це щоб не всі підряд

з бюджету могли красти.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 07 Jun 2026 13:42:04 +0000

Ірландські окрушини

РІЗНІ ЛЮДИ МІСТА ЛОНГФОРДА

*****

Я вибрів зі свого під’їзду й зразу наткнувся на нього. Джентльмена в двобортному костюмі кольору кави з молоком (не надто світлої, помірно), в голубій сорочці й яскравій червоній краватці. Він стояв, тримаючи в руці «стік», тобто, стек, і спокійно роззирався довкола. Я б не сказав, що з якимось особливим інтересом. Є вираз «просто так». Так от, він озирав навколишній міський пейзаж просто так. Як джентльмен, який нікуди не поспішає і має на це (не поспішати!) законне право.

Я випадково довідався, що він замолоду, майже підлітком, подався на заробітки до Лондона. Працював там років двадцять. Потім мотався комівояжером у рідному графстві. Забагатів. Утім, неясно, з чого; одні казали, що виграв у лотерею, інші – що був вправним муляром і накопичив, бо не одружувався й мріяв про вільне самостійне життя. Зазвичай він стояв біля бару, а сьогодні щось змінив диспозицію. Я ніколи не бачив його випивши, та й сторонні не згадували, щоб він був схильний до чарки. Випивав свою пінту і йшов на пост або додому. Його життєве задоволення, мабуть, полягало в тому, щоб спостерігати за людьми. Що він думає з того чи іншого приводу, події тощо, він не розводився. Був вочевидь не балакучий.

Прикметно, що костюми він міняв, але завжди був у строгій парі. Джентльмен являв собою постійну, практично незмінну прикмету міста.

Щодо суми, яку він чи то заробив, чи то виграв у Лондоні, були різні думки. Одні казали – 100 тисяч фунтів стерлінгів, інші – що набагато більше. Врешті, що б там не було, це дало йому змогу провадити такий спосіб життя, який йому подобався: спокійно-незворушний, в певній мірі споглядально-байдужий, і тому я підозрюю його в таємному філософуванні.

*****

… Я таки думав, що він врешті прибився до якоїсь молодиці, і вона його, цього відносно молодого поляка, якось ошляхетнила, привела до порядку. Маю на увазі, так би мовити, зовнішню естетику. Одного разу я побачив його свіжо поголеного, вмитого, в чистому одязі. Отож і подумав…

А сьогодні, коли всівся почитати на свіжому повітрі, біля бібліотеки, побачив його на гранітному бордюрі. Правда, за кущистими квітами зразу не помітив. Він «невимушено» лежав на обробленому граніті. Спав. Звично неголений. З-під голови виглядали бруднуваті руки. Похропував… Погода була тепла, +19С. Можна було не турбуватися, не застудиться.

Ми з ним стали вітатися. Наші маршрути вряди-годи перетинаються. Учора привіталися «по-модньому» – тицьнувши кулачок в кулачок.

Коли й чому він забомжував, не знаю. Напевне, приїхав в Ірландію на заробітки, і щось пішло не так. І не туди… Якось при нагоді розпитаю. Хоч з якого воєводства… Напучувати не стану. Невдячна справа. Мій давній приятель Наум якось зауважив: «Пашо, у тебе є скверна звичка: набиватися зі своєю допомогою. Давати поради. Я тебе знаю, це від доброти… Але зазвичай це вивершується потім невдоволенням і злістю. Ніколи нічого нікому не радь, навіть якщо попросять…»

*****

…Я його бачу майже щодня. Його важко не помітити – високий, кошлатий (маю на увазі зачіску й бороду. Хоча зачіскою проблематично назвати те, що просто росте на голові, а борода – це те, що росте на підборідді. Вуса – теж, само собою… Він завжди щось носить: то папери, то кульки, то пакунки… Рухається швидко, стрімко. Вигукуючи гучним рикаючим голосом щось незрозуміле. Втім, може, дехто й «врубається» в зміст його вигуків, а мені бракує знання англійської? В її ірландському варіанті?

Гукаючи й рикаючи, він розсікав юрми відвідувачів супермаркету «Теско» й зникав на виході. Дехто здивовано на нього озирався, а більшість – ні. Вже звикли.

Пригадую, колись у Полтаві теж був перехожий-говорун. Зазвичай його можна було побачити на центральній вулиці, тоді Жовтневій. Він теж кудись завжди поспішав, безперервно виголошуючи маленькі думки типу: «Мама-дура сказала купити кефіра а грошей не дала а в мене може не вистачити…» Це був «потік свідомості». Є такий літературний прийом. Він, мабуть, був запозичений у людей, у яких мовні мозкові центри трагедійно закоротило з мовленнєвим апаратом. І вони не могли дати цьому ради. Що думали, зразу й говорили…

Цього чоловіка я не бачив вже давно. Мабуть, помер. Усі ми конечні. Але з юних літ у моїй голові стримить оте голосне заклопотане нарікання: «Мама-дура сказала купити…»

А от першотравневі заклики ЦК КПРС у моїй голові чомусь не затрималися. Тільки «Да здравствует!..» Якась дивна стихійна вибірковість.

*****

… Цей фрагмент хочеться почати з плагіату, точніше, майже плагіату: «Цыгане шумною толпою по Бес…Ирландии кочуют». Першоджерело належить відомому імперському поету-кон’юнктурнику Алєксандру Пушкіну. Як з’ясувалося в пізніших дослідженнях вітчизняних і зарубіжних літературознавців, піднесення його патріотичних й імперських почуттів незмінно співпадало з щедрими царськими обдаруваннями – чи то грошима, чи то кріпаками… Таке було бідацьке життя російського поета: доводилося відробляти пером.

…Нам випало замешкувати неподалік будинків, заселених словацькими циганами. Вони мені подобаються. Тим, що живуть весело, безтурботно, нахабно. Мені цих рис бракує, і я терзаюсь почуттям неповноцінності. Переважна більшість циган ніде не працює і, мабуть, не дуже й прагне. Це я без осуду. Як казав, вже давненько, знайомий сантехнік Коля: «Пашо, без обид!..»

Українці трохи інакші. Потрапивши в чуже етнічне середовище, вони норовлять якнайшвидше пристати до якоїсь справи, щось заробляти, їм ніби якось незручно перед місцевими: наче вони приїхали сюди байдики бити… Я спочатку дивувався, з яким ентузіазмом українці заходилися споряджати посилки на Батьківщину. І подумав: «Не такі вони вже й розділені, атомізовані, кончені індивідуалісти, як говорять українці самі про себе…» Посилки адресували не тільки своїм дітям, а і в сиротинці, бідним знайомим. Хоча й самі, скажімо акуратно, на чужині не розкошували. Пригадалися рядки з колись популярного радянського поета Булата Окуджави: «И из грехов нашей Родины вечной не сотворите кумира себе…»

А, може, в мене криза жанру? Все своє творче життя я писав фейлетони й критичні статті. Мабуть, вичерпався. Побачив людей, земляків з іншого боку.

… Вже потепліло. Знадвору долинає «молодий» вереск. Мабуть, вийшли погуляти юні цигани. Їх тут кличуть сінті енд рома.

Кожна етнічна група тягне за собою шлейф нажитої слави. За українцями, мабуть, тягнеться поголос, що вони простакуваті, довірливі, легко піддаються на передвиборчі «обольщения», не вміють зіставляти особу обіцяльника і його справжні можливості. Потім вони страшенно гніваються, готові «рвати й метати», шукають винних. Зазвичай поза собою. Всі наші майдани мають оцей морально-психологічний складник.

Але повернемося до сусідів, тобто, до сінті енд рома. З мого досвіду, а я поїздив досить багато, особливо Полтавським краєм, там де оселялися представники цього кочового народу, на тому кутку, якось само собою, розвивалося самогоноваріння, торгівля наркотою… Спроби офіційних влад «дослідити й викорінити» зазвичай розбивалися об згуртованість циганської громади.

В пам’яті досить кумедний випадок. Зайшов скупитися в польську продуктову крамничку, в містечку Баллімахон. Майже зразу за мною зайшла жінка з хлопчаком-підлітком. Продавець, він же, напевне, власник, раптом занепокоївся, відвернувся від мене, хоча зазвичай любив поговорити на загально політичні теми і переніс усю свою увагу на «свіжих» покупців. Я трохи здивувався й побрів углиб крамнички, за своїми харчами. Коли повернувся, жінка з підлітком уже пішла, і продавець пояснив: «Вибачте, не міг приділити вам уваги. Це цигани. Коли приходять – обов’язково щось поцуплять…»

На цьому місці я наперед хочу перепросити: «Це не колективний портрет! Я не про всіх! Приміром, у жодному разі я не можу запідозрити Ніколая Сліченка* в тому, що він тихцем прихопив у магазині шоколадку.

*Популярний радянський співак циганського походження.

Павло СТОРОЖЕНКО,

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

Власне фото святкової ходи

в День Святого Патріка, м. Лонгфорд

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 06 Jun 2026 20:34:57 +0000

НА «ХОТЬ ПОРЖЕМ!»

Помітив я у рідному народі

Протиприродний потяг до падлюк:

Він висува за кожної нагоди

«Покерувати» зрадників і сук.

І вдовольнившись щастям мазохіста*,

Волосся рве із горя собі скрізь

Й качається на ріднім попелищі…

Бо думати не вчився він колись.

*Людина, що одержує задоволення (емоційне або фізичне) від болю, принижень чи психічних страждань.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 06 Jun 2026 20:29:10 +0000

НА ОСТАННЬОГО МАМОНТА

Наснилося, що я один лишився.

Останній мамонт. Крайній у родУ.

Довкола тундра. Ні дерев, ні листя…

І я, самотній, все бреду, бреду, бреду…

Трублю з відчАю. Може, відгукнеться

Подібний хтось? Великий, у шерстІ…

Жива, потужна і не зла фортеця,

Яка не шкодила нікому у житті.

Усе частіш стрічаються двоногі.

Вони, здається, листя не їдять.

Мені їх шкода. У них шерсть убога

І гріються вони біля багать.

А я своїх гукаю і гукаю…

Але у відповідь – вселенська німота.

І крик мій грузне в прОсторі безкраїм,

Й крокує поруч лише самота.

Прокинувсь я, весь тремтячи від страху,

Відкинувши уривки диких снів…

* * *

Це я шукав своїх, старий невдаха.

Й мені вкраїнською ніхто не відповів.

Малюнок з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 06 Jun 2026 20:23:32 +0000

НА МАЛЕНЬКУ РАДІСТЬ ВІД НЕУЧАСТІ

Мені то що?! Та за народ неловко.

Обрав на Гетьмана

естрадну прошмандовку.

Колаж з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Wed, 27 May 2026 19:53:43 +0000

НА КЛЮЧОВЕ СЛОВО

До речі, слово є: «патологічний».

Його згадайте, й стане все логічно.

Є люди, що не можуть, щоб не красти.

Їх помилково називають «…едерасти».

Насправді (це не вигадки мої),

Вони – патологічні крадії.

Є люди, які капостять зі скуки.

А це патологічні вже падлюки.

А дехто бреше, відробляючи чини.

Вони – патологічні брехуни.

Снують в нас комбінації свої

Чужі патологічні шахраї.

Давно вже процвіта, й довкіл всі раді,

Цей проводир – патологічний зрадник.

Багато їх «в верхах» – патологічних,

Й мене охоплює відраза й відчай.

Зображення з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Wed, 27 May 2026 19:31:19 +0000

ДУМКА МИМОВОЛІ

Дивлюся сюжети я про тваринок

Й гадаю: яка ж це тварюка – людина!

Колаж з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 21 May 2026 20:25:00 +0000

DO YOU SPEAK УКРАЇНСЬКОЮ?

Сьогодні відвідав знайомих котів. Кача й Сьюзі. І мене осяяла прогресивна думка. Може, трохи нескромна. Але, як казав, здається, тепер уже колишній ректор Київського національного університету культури Михайло Поплавський: «Скромність – це найкоротший шлях до невідомості й бідності».

Я з котами розмовляю винятково українською. І вони мене вже розуміють. Прибігають за першим покликом. Вчора Сьюзі навіть тернулася об мою праву ногу. А це, поза сумнівом, знак прихильності.

Так от, повертаючись до моєї прогресивної думки. Чому б нам не ввести на державному рівні якусь відзнаку «За популяризацію української культури за кордоном». Одним з претендентів, безумовно, був би я. Правда, Кач і Сьюзі українською ще не розмовляють. Але розуміють! І це дуже важливо, якщо пригадати деякі методичні засади з вивчення іноземних мов.

І обнадійливо! Я не думаю, що вони комунікують зі мною тільки з корисливих міркувань – за котячі харчі. Напевно, в них є і філологічний потяг. І я розвиватиму його далі.

Павло СТОРОЖЕНКО,

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

Карикатура В. Адамовича з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 21 May 2026 20:10:48 +0000

НА НАРОДНИЙ ХОЛУЇЗМ

До приятеля

Питання тривожить. Що аж пече!

Прошу, поясни мені, друже:

Як сталось, що у зелених нікчем

Набралося враз стільки служок?

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 21 May 2026 20:03:16 +0000

НА ПЛИН ЧАСУ

Все менше тих, із ким хотів би випить.

Та й наливають менше вже мені…

Хоч пам*ятаю, був я «перцем» типа

І, скромно кажучи, не гіршим з пацанів.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 21 May 2026 19:52:29 +0000

НА БЕЗВРЕДНОГО ЛІРИКА

Він нишком пив. Писав ліричні вірші.

Любив людей. Хоч майже їх не знав.

Й коли п*янів, то світ здавався ліпшим.

Й незчувся, як підкралась сивина.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 15 May 2026 16:35:09 +0000

НА МІЙ ІСПАНСЬКИЙ СОРОМ*

Не тирив я в держави міліарди

І перемог швидких не обіцяв,

Не був у брехунів я платним бардом –

Далекий від інтриг і підлих справ.

Та соромно мені чомусь…

За віщо?

Напевно, що в країні цій живу,

Де правлять шахраї патологічні

І дурять люд тайком і наяву.

Знов вірять люди вигадкам убогим…

Бо звикли до солодкої брехні?

Чому ж мені в душі аж донезмоги

І верне від зеленської плутні?

Накинуться знов платні й добровільні,

Мов, я не розумію, мов, тупий…

Та… допікає вкОтре (Й дуже сильно!)

Іспанський сором нездоланний мій.

*Емоційний феномен, коли ви відчуваєте збентеження або сором за дурні чи некоректні дії інших. Це «сором за іншого», хоча сам призвідник ситуації не усвідомлює ганебності своєї поведінки.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 15 May 2026 16:21:58 +0000

НА ДОРОГОГО КЛОУНА

Не обійшовсь так дорого країні

Ще жоден клоун чи актор.

Він нами управля донині

І претендує на повтор.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:56:00 +0000

НА ДИСГАРМОНІЮ

Коли озираю вкраїнські простори,

Мене мимоволі охоплює жуть:

На фронті вмирають народні герої,

В тилу ж – корумпанти розкішно живуть.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:50:00 +0000

ТРОХИ ІСТОРІОСОФІЇ

На плинний момент

Найбільше тішаться собою

Зазвичай злі, нікчемні люди.

Навряд з котрОгось вийде стоїк,

Та поза сумнівом – іуда.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:44:00 +0000

«ПЕРЕСЧИТАЕМ РАНЫ И ТРОФЕИ…»

Павел Коган

Ідіотам рідного народу присвячується

…Так декому гукнути хочу: «Стій!

Щас будуть роздавати шару.

Шикуйтесь в чергу, прагнучі, мерщій!

А потім знов! Як здасться комусь мало…

Ти вчителиця? Значить, це тобі

Чотири тисячі належать!

Не гривень, а «зелених» далебі!

Щоб ти одержала – ВІН сам простежить.

А шашлики? Сподобались чи ні?

Якраз тоді нас почали іпашить…

Й неясно до сих пір чомусь мені,

Підмахує ВІН @оскалям чи нашим?

Здали пів України просто так,

По-дружньому кордон розмінували…

Але це був, напевне, добрий знак:

Ми їм у вічі надивитись мали.

…І що не день, то знов якась муйня.

Мільярди розчиняються казенні…

А наверху: «не він», «не той», «не я»…

Ну і, звичайно ж, не потужний Зеля!

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:30:00 +0000

НА СВІТОВІДЧУТТЯ

Я ще живий .

Хоч множаться хрести

Й світ ніби апокаліптичний…

Немає в мене вже мети,

Лишились тільки старІ звички.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 20:14:00 +0000

НА ПОРУШЕННЯ ЗОРУ

Впритул не бачимо, утупившись в Гаранта,

У ньому диверсанта й корумпанта.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 09 May 2026 19:58:00 +0000

НА ВИСОКЕ ЗАПЕВНЕННЯ

ЗавждИ брехав. Звідкіль же сподівання,

Що він, нарешті, скаже правду люду?

Невже учора він збрехав востаннє?

Повіримо?

Бо він поклявся нам: «Блябуду!»

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:14:00 +0000

ДО РІДНОГО НАРОДУ

Тебе мало знав. І це, мабуть, не встидь.

У кожного є своя стеля…

Та що потягло тебе на суїцид,

Коли ти вождем обрав Зелю?

Колаж з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:06:00 +0000

НА НАШ СУДДІВСЬКИЙ ЗВИЧАЙ

Є звичай в українськім правосудді:

ВорУ чи корумпАнту дати утекти,

А потім заволати гучно: «Люди!

Держіть його!

Поки мільярди не спустив!

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 21:02:00 +0000

ЗА ДАВНІ ГРІХИ?

Згадуючи драгунські й гусарські полки, сформовані на базі місцевих козацьких поселень на Слобожанщині й Півдні України, які кували воєнну славу невдячної «матушки России».

Бомбить нас Москва. Щодня і щомить…

І варто, напевне, спитати:

За те, що старалися добре служить?

І це – просто ваша розплата?

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 03 May 2026 20:57:00 +0000

НА ЗУСТРІЧ АМЕРИКАНСЬКОГО

РЕСПУБЛІКАНЦЯ Д.ТРАМПА Й БРИТАНСЬКОГО КОРОЛЯ ЧАРЛЬЗА ІІІ

Натрапив на зустріч впливових осіб:

З Америки Трампа й Британського Чарльза.

І в мізках розсипався стереотип:

А, може, монархія краща?

Фото з Інету