Щоденник грубіяна

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Wed, 30 Sep 2026 18:40:29 +0000

Ірландські окрушини

ЗАМКОВИЙ КАМІНЬ

У мене помітно розширився виднокіл. У прямому розумінні слова. На підвіконні перестали товктися голуби, і я тепер оглядаю вулицю від сірого будинку на протилежному боці до червоного – розмальованої азійської крамниці, яка пропонує ірландцям-мусульманам халяльні харчі. Халяльні – це приблизно, як у правовірних юдеїв – кошерні. Тобто, приготовані згідно з певними релігійними приписами. Розводитися про них не буду, бо я їх просто не знаю. І все своє метушливе, знервоване професійне життя харчувався як прийдеться й де прийдеться. Так що з цього погляду, чи то правовірно іудейського, чи правовірно мусульманського, був я людиною закореніло дикою і, мабуть, невиправною.

Так от, голуби, врешті, прилітати на підвіконня перестали. Я просто перестав їх пригощати – сипати крихти, крупу… Спочатку це викликало в них дружне нерозуміння: «Шо такоє? Де їжа? Ми вже третій раз прилітаємо, а подзьобати нічого…»

І я їх розумію: звички міняти важко. Раніше вони справляли на підвіконні свайби, билися за голубиць і за харчі, а інколи й ховалися від дощу, втиснувшись у куточок між вікном і стіною.

Тепер суспільному життю на підвіконні настав кінець. Власне, не з моєї ініціативи. Мої освічені родичі категорично заборонили їх підгодовувати. Зокрема, на підвіконні. Бо голуби – це повітряні пацюки, переносять різну заразу, тепер взагалі птахам досить їжі в полях, ти їх розбалуєш, вони стануть не пристосованими до дикого природного життя…

І я перестав видавати їм пайку. Голуби, мабуть, на мене обидились. Мир у родині видався мені дорожчим.

…Була ще одна корисність від вільного споглядання через вікно. Визирнувши назовні, я міг побачити, в чому ходять люди на вулиці й поводитися відповідно.

І тут я прорахувався. В ірландців отарний інстинкт, здається, розвинутий слабо, одягаються вони не обов'язково за модою й не обов'язково так, як, приміром, сусіди чи знайомі. Тобто, як кому зручно, або, як кажуть, хто в луг, хто в плуг.

Хоча є й спільні риси, або, солідно висловлюючись, – тенденції. Приміром, дівчата й молоді жінки помітно полюбляють легінси, щось типу колготок, штанців з еластичного матеріалу, які обтягують фігуру, не минаючи найменшої детальки. Таким способом підкреслюється сіднична привабливість дами. І не тільки юного віку, а, буває, й похилого. Хоча, звичайно, рідше. Під старість людина зазвичай розумнішає й усвідомлює, що тіло вже не таке пружне, і як попку не пакуй, вона все одно провисатиме.

З естетичного погляду, мені видається цілком зрозумілим делікатний потяг одного з постійних авторів FB до публікацій мистецьких фотографій саме цієї частини дамського тіла. Є чим помилуватися! Є симпатичний предмет, який хотілося б помацати. Якщо дозволили б… А то все про наших підлих політиків, зарубіжних придурків чи сусідських садистів…Набридли!

Останнім часом став вітатися з високим немолодим ірландцем. Ми з ним часто перетинаємося біля супермаркету «Теско», паркінгу, одного разу зустрів його навіть біля бібліотеки.

Вітатися – не обов'язково бути знайомими. Так прийнято. Як колись в українських селах. У нас ця традиція відмерла, а в Ірландії ще жива. Хоча й не повсюдно й не масово.

Взагалі, коли з тобою вітаються незнайомі, ти почуваєшся, так би мовити, соціальніше – затишніше, не чужим. Поширена за радянських часів приповідка, що при капіталізмі «Людина людині – вовк», видається перебільшенням. Поведінку людей пом'якшує релігійність, яку тут не викорінювали з такою запеклістю й непримиренністю, як за Радянської влади.

У мого «візуального» знайомця жовте пасмо волосся на голові (а чи не родич він Дональда Трампа?) й жвавий приязний характер. Вряди-годи він видобуває з кишені пласку пляшку і прикладається…Підтримуючи таким чином настрій на стабільному рівні.

Помітивши мене, він зазвичай виявляє недвозначну охоту поговорити (Пригадуєте крилатий вислів радянської доби: «А пагаваріть?»), але в мене такого потягу ще не було. Не тільки тому, що я «скушно» тверезий, а й через досить обмежений словниковий запас.

Взагалі ірландці набули в світі слави відомих пияків. Хоча…хто ці лаври не здобував!? У 17-18 століттях такий поголос ширився про англійців. Стабільно питущою нацією вважаються французи. У Європі з ними конкурували поляки. Але останні століття все ж за росіянами. Про це свідчать численні подорожні нотатки іноземців. Вони, росіяни, могли напиватися «до котячого реготу». Що у європейців не прийнято.

Можу з певністю стверджувати, що середній зріст ірландських чоловіків вищий, ніж в українців. Це видно, так би мовити, неозброєним оком. Не треба зазирати й до статистичних даних. Варто пройтися вулицями Лонгфорда. У них навіть негри, тобто, перепрошую, темношкірі громадяни, ніби якісь калібровані, високі. Хоча вони, звісно, зросли не на цій землі.

Я, здається, наводив цей факт у котромусь зі своїх нарисів. За роки Радянської влади (приблизно з 20-го по 43-ій роки минулого століття) середній зріст чоловіків зменшився на 3 сантиметри. Це вирахували педантичні німці.

У царській армії були солдатські книжки, де зазначався зріст службовця. А щоб обміряти радянського солдата було достатньо радянських полонених.

Питається: що ж сталося з популяцією? Відповідь не складна: постійне недоїдання й нервове напруження практично всього трудового населення. Народ переніс кілька Голодоморів: 20-23 рр, 32-33рр, 46-47 рр. Траплялися й локальні винищення: розкозачування, осаджування кочових народів, які харчувалися з відгінного тваринництва, так звана класова боротьба…

Зростання й нормальне формування ссавця знаходиться в прямій залежності від раціону, харчування. Ця наукова істина (досить простенька) знайшла підтвердження на мені. Мене застукала приголодь. Як свідчать рідні, я вже почав ходити, але годувати було нічим, і я знову впав «на чотири кістки».

Але вижив. Рідні повезли на Західну. Там радянська влада ще не встигла організувати помпування продовольства з населення за допомогою такого інструмента як колгосп. Ще можна було роздобути хліба.

Із стрийських вражень пам'ять зберегла тільки один епізод: ровесник (нам було по три-чотири роки) вкусив мене за ліве вухо, коли ми гралися в кабіні розбитої вантажівки.

Найміцніше запам'ятовуються больові відчуття.

Пізніше, років через 20, я вичитав у глянцевому журналі «Советский Союз», що наша країна по війні передала братському народу Чехословаччини величезну кількість збіжжя. Як безоплатну допомогу. Точну кількість не пам'ятаю. Здається, 100 000 тон чи центнерів…

До речі, Чехословаччина майже не постраждала під час Другої світової війни. Не лежала в руїнах, як Україна. Просто Іосіф Сталін «принаджував», прикармливал цю європейську країну зі стратегічною метою – розбудови соціалістичного табору.

В Чехословаччині люди не мерли з голоду, як у нас у 1946 – 1947 рр.

«Замковим каменем»* цієї родинної історії стало випадкове спостереження моєї тещі Лариси Дмитрівни. Вона якось зауважила, що я, мабуть, перехворів у дитинстві рахітом. «З чого ви взяли?» – «Трохи провалена груднина…»

Жили ми тісненько, вона якраз у нас гостювала, я міняв майку після пробіжки…

Моїй тещі можна було повірити на слово. Вона була педіатром Божою милістю. В рідному Єнакієвому перелікувала всю дітвору. За консультацією до неї приїжджали з інших лікарень. І, мабуть, лікувала також, в недобрий час, і Вітю Януковича.

На рахіт діти хворіють через нестачу харчування.

До речі, статистика засвідчує, що такі традиційно низькорослі народи, як, приміром, японці, китайці, за останні десятиліття додали в зрості. Бо стали краще харчуватися.

А нас могли виморити. Нині триває, напевне, остання спроба викорчувати українців з їхньої землі. І зірки зійшлися не зовсім сприятливо: у Штатах – Трамп, в Росії – Путін, у нас – Зеленський… А багатьом іншим просто немає до нас діла. Майже немає…

Павло СТОРОЖЕНКО

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

*Центральний клиноподібний або пірамідальний елемент у вершині арки, який «замикає» кладку і утримує всю конструкцію.

P.S. Коли приходжу до бібліотеки, часто зустрічаю грачка. В юному віці він напевне зламав ліве крило. Коли грачок ходить, воно в нього провисає майже до землі. Але літає птах цілком вправно. Гніздиться, мабуть, десь неподалік. Біля бібліотеки діловито обходить територію. Інколи двічі. Досліджує газон на предмет жучків і черв'ячків… Мене він не боїться. Мабуть, звик. Та й взагалі він міський. Призвичаївся вишукувати поживу серед машин і людей.

Власні фото паркової зони міста

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 24 Sep 2026 21:25:56 +0000

НА НАШІ РЕФОРМИ

Все ж були прогресивні моменти!

І хіба не реформа це вам:

Із дурдомів «пішли» пацієнтів,

Що «легкими» здались лікарям.

Їм не треба вже нагляду більше,

Постачати казенні харчі…

Ця реформа мене дуже тішить,

Хоч її оцінили не всі.

Картинка з Інету

Кажуть, потім хворенькі проникли

В міністерства, контори – кругом…

Й поступово ми так до них звикли,

Що й самІ уже трохи того…

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 24 Sep 2026 21:17:52 +0000

ВИНИКЛО ПИТАННЯ…

Поглянув на Раду Верховну,

Й навідала думка сумна:

Є голос у всіх поголовно!

Але, ма'ть, бракує ума.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 24 Sep 2026 21:10:47 +0000

ХТО-ХТО В ЦІЙ «РУКАВИЧЦІ» ЖИВЕ?

Втішала думка мене довго,

Що зрадники були і в Спарті…

Тому судити себе строго

Й каратися надмІр не варто.

Але дедалі все сумніші

Новини долітають «зверху»…

Чи там зібрались найпідліші?

Чужинські хитрі пустобрехи?

Картинка з Інету. Ефіальт, зрадник спартанців

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 24 Sep 2026 21:02:37 +0000

ПОЛЬОВЕ ФІЛОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВІДОМИХ СЛІВ

Я звірив двох слів усі смисли,

Чи справді «брехло» – «популіст»?

І як не гадав, в мене вийшло:

«Брехлами» їх звали колись.

А нині отак звати грубо.

Хоч хочеться. Для простоти.

Синонім який, врешті, був би

Доречним, щоб їх наректи?

Відомих згадав популістів

(А їх – величеньке число!)

Й подумав: найкраще за смислом

Пасує все ж слово «брехло».

Фото з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 18 Sep 2026 13:37:24 +0000

ОБОВ’ЯЗКОВО ЗАПИТАЮ…

…Вчепився у тіло народне

На дЕмократичних засадах…

Народ від натуги вже стогне

Й не знає, де лжа, а де правда.

А він, Найвеличніший, бреше –

Невтомно, підступно, без краю…

Усім мародерам він «криша»,

Хто «Вова»? Звичайно, не знає…

Якщо ми колись переможем

В кривавій воєнній дуелі,

То я запитаю: «О Боже!

При чому тут клоун цей – Зеля?»

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 18 Sep 2026 13:28:56 +0000

НА ВРОДЖЕНУ СЛАБКІСТЬ

Історіософське

ОглЯнувши, що він накоїв,

Всіма відчуваю я фібрами

Юдейське презирство до гоїв

Й покірність чужим, яких вибрали.

І що б ми всім не говорили,

І чим би ми не вихвалялися,

Були проти хитрих безсилі

Й лукавству завжди піддавалися.

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 18 Sep 2026 13:25:47 +0000

ПРО СВІЙ НЕЗНИЩЕННИЙ ОПТИМІЗМ

Начитавшись паскудних новин,

Я все ж дОбру плекаю надію,

Що в нас знайдеться хоча б один,

Який правити чесно зуміє.

Картинка з Інету. Цар Соломон. Уявний.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Tue, 15 Sep 2026 22:50:52 +0000

Я – БІЛА ЛЮДИНА. І МИ НЕ ГІРШІ

Після котроїсь із нападок «зеленої» команди на міського голову Києва В. Кличка мені пригадалося «знайомство» з ним. Залапкував слово «знайомство», бо боксер Віталій Кличко давав інтерв'ю в німецькій студії, здається, в Гамбурзі, а я на цей момент перебував у помешканні мого німецького колеги Йоханнеса Капса, в містечку поблизу Штуттгарта.

З Йоханнесом ми були знайомі давно. Ще по Полтаві. Я допомагав йому в організації й доставці медикаментів у гематологічне відділення міської дитячої лікарні. Власне, як водій (на власній машині), перекладач і підсобний працівник. Як там в прислів'ї: «І швець, і жнець, і на дуду грець».

Опинився я біля нього в певній мірі випадково. В мене було досить власної роботи. Але він був колегою, теж журналістом, працював тоді в редакції локальної газети «Filderzeitung». Поряд з цим займався доброчинністю. З німецькою систематичністю й педантичністю. І я якось, само собою, став йому допомагати. Бо мав «корисну якість» – розмовляв німецькою, був місцевим і добре обізнаним з нашими обставинами.

Тоді я був у Штуттгарті на семінарі, організованому місцевим університетом для журналістів із колишнього соціалістичного табору.

Вважаю, що завдяки зусиллям Йоханнеса, його багаторічним клопотам, наполегливому збиранню пожертв серед земляків, було порятовано багато дитячих життів.

Я намірявся порушити клопотання перед міським врядуванням, щоб Йоханнеса удостоїли якоїсь нашої місцевої відзнаки – за багаторічне гуманітарне служіння, але не встиг. Мене витурили з роботи.

Втім, «витурили» – це, мабуть, грубувато. Офіційно запропонували іти геть. («Геть!» починається з фрикативної «г», якщо хто забув). Видалили мене з редакції через те, що я відмовився знімати з номера інтерв'ю з кандидатом у Президенти В. Ющенком. Він конкурував на тих виборах з В. Януковичем. (Нині «в бігах», прильнул к матушке России).

Я розмістив інтерв'ю з кандидатом у Президенти В. Ющенком на законних засадах – як проплачену політичну рекламу і, власне, не мав законного права порушувати взяте редакцією зобов'язання.

І мене «пішли».

Звісно, було прикро. «Полтавський вісник» тримався добре, вдало конкурував з іншими місцевими виданнями і, головне, я діяв згідно з чинним законодавством.

Але це не мало значення. Ні тоді, ні, власне, тепер. Щодо поваги до правил і законів у нас, як у сільській самодіяльності: як «получицця».

Ця досить довгенька преамбула, власне, має пояснити, як я опинився вдома у Йоханнеса.

По телевізору якраз показували інтерв'ю з В. Кличком. Він тоді досить часто виступав на професійному ринзі в Німеччині.

Давненько це було, але до цього часу пам'ятаю, з яким захватом німці зустрічали нашого бійця. Це важко описати. Тому не буду. Бракує слів.

Мабуть, цей захват спричиняло потужне почуття рекомпенсації, реваншу білої людини в боксі. Бо тоді, а це більше двадцяти років тому назад, в професійному боксі майже безроздільно домінували темношкірі бійці. А тут високий, мускулястий, з правильними рисами обличчя білий спортсмен з маловідомої тоді України почав «класти» на полотно рингу бойових негрів.

Переповнений зал, здається в Гамбурзі, сатанів від захвату. Відчуваючи, певно, те ж саме, що і я: І ми, білі, можемо! І в нас є потужні люди!

Зал гримів: «Клічко! Клічко!»

Потім Віталій давав інтерв'ю. Він вільно володів німецькою.

Пізніше, уже в Україні, деякі коментатори й політологи почали підсміюватися над його українською. А я пригадував його розмову з німецькими спортивними журналістами. Його спокійний жартівливий тон, невимушену поведінку й думав: «Що ви придовбуєтеся?! Він стільки років не був на Батьківщині, виріс в Росії і залишився вірним своїй землі!..»

А тернистий шлях до чемпіонських титулів! Роки напружених тренувань, висока самодисципліна, уважне вивчення чужого досвіду, спеціальної літератури… Це треба хоча б уявляти!..

А щодо регулярних «наїздів» на нинішнього міського голову Києва з боку артиста самодіяльності, який вихопився на поверхню суспільного життя завдяки рекламі, пласким жартам і прислужуванню багатеньким людям, то… Що ж… «Судьба играет человеком, а человек играет на трубе!»

Цю фразу я вичитав колись у молодіжному журналі.

Я подумки співставляю дві посадові особи. Обидва – виборні. І повторю сказане мною раніше: Незабаром ми вжахнемося, коли довідаємося, скільки державних (народних) коштів зникли, пропали, вкрадено, розчинилися в невідомих координатах за час правління Найвеличнішого!

А скільки людських життів змарновано!

Ми вжахнемось!

Павло СТОРОЖЕНКО

Фото з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 13 Sep 2026 21:17:39 +0000

НА НАЙПАСКУДНІШУ РОЛЬ

Зіграв він ролей небагато.

Забракло, мабуть, прецедентів.

Найгірш йому вдалось зіграти

Роль нашого, бля, Президента.

Карикатура з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 13 Sep 2026 21:10:28 +0000

ЩОСЬ ТРИВОЖНО…

Мене хвилює це невпинно,

І я ловлю тривожні знаки:

Здадуть перЕвертні Вкраїну?

А чи Москва, нарешті, крякне?

Фотоколаж з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sun, 13 Sep 2026 21:05:22 +0000

РАЗОМ З НАРОДОМ!

Позлорадствував би й посміявся

Я з народу – жлоба й тупака…

Втім, «невдобно» мені ніби Якось,

Бо я з нього. І доля така

Разом з ним і на мене чигАє.

Розділю з ним приниження я –

За його легковірність безкраю,

Нехіть думати знов ніUA.

Верещать увсебіч верещучки:

«Він хороший! Він цяця! Мудрець!»

Й ми прямуємо радо до ручки,

Де очікує щирий пипець.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 10 Sep 2026 19:06:39 +0000

МАЙЖЕ ЗА ЕДГАРОМ ПО

Колись прокинусь, а Вкраїни

На звичнім місці вже нема.

І каркне Ворон: «Це не дивно!

Її зелена розтягла юрма».

Карикатура Анатолія Василенка з ж. "Перець"

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 10 Sep 2026 18:46:02 +0000

НА РОСІЙСЬКУ ПЕРЕВАГУ

В Росії площа (Богом дана,

А чи загарбана у інших)

Достатня,

Щоб сховатися тирану,

Коли народ порозумніша.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 10 Sep 2026 18:40:03 +0000

А МИ НЕ ВИНУВАТІ!

І обрав мій народ усіх «-най»:

Най: -тупіших, -підліших, -жадніших,

Бо такий в нього давній звичАй:

Щоб за все винуватити інших.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 10 Sep 2026 18:34:16 +0000

БУРХЛИВА ПРОЗА ЖИТТЯ

В Україні

Всі бідкаються,

Всі нарікають,

Всі жаліються,

Всі викривають,

Всі клянуть!..

А діячів немає.

Всі, мабуть, гадають,

Що біди їх оминуть.

А Крихітка Цахес

Дурить їх, як хоче,

Краде, як може,

Насміхається, як уміє…

Ілюстрація з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Thu, 10 Sep 2026 18:26:39 +0000

ПРО ФАРБУВАННЯ ВОЛОССЯ

Президент Сполучених Штатів Д. Трамп пофарбував волосся на голові. Кажуть, тільки. Тепер він каштановий. Якщо повідомлення про президентське перефарбування не фейк.

У нас колись, за моєї молодості, любили фарбуватися педерасти.

А тут, в Ірландії, активно фарбуються циганки. Багатьом хочеться бути блондинками.

Прикметно, що на якість політики й на поведінку циганських дам зміна кольору волосся не впливає.

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 04 Sep 2026 11:20:25 +0000

«У ЖИТТІ ЗАВЖДИ Є МІСЦЕ …»

«Герой-герой, а у героя – геморой»

Із всесоюзного журналу «Юность», приблизно 70-і рр. мин. століття

Прикинув спочатку на пальцях,

А потім іще і в умі,

І спало на думку зненацька:

Та він же герой!

Бо зумів:

Проґавити!

Розмінувати!

Своїх посадити в тюрму!

Державні мільярди загнати!

(Кудись… Але не у казну).

І поруч завжди – вірні друзі.

Хоч тирять, але не здають.

Це дуже важливо. Ну, ду-у-у-уже!

У цьому «Династії» суть.

Літає він світом невтомно

У час, коли Київ горить,

Наш Зеля – колись безсоромний,

А нині – діяч на весь світ!..

І зваживши давні заслуги

Та вдалий воєнний ґешефт,

Вважаю, що він без натуги

Міг стати героєм РФ.

Фото з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Sat, 29 Aug 2026 19:17:23 +0000

Ірландські окрушини

НАВЕРНЕННЯ

Індус був невеличкий, можна сказати, компактний. Я навіть не пригадаю, з чого почалася розмова. Тим більше, що я, власне, не балакучий. Важко бути говірким, якщо володієш мовою слабо, на рівні beginner, тобто початківця.

Але основні посили я прекрасно розумів.

–Чи вірите ви в Бога?

Я ухильно відповів (утім–щиро), що вірю: над людиною є вища сила. І не такі ми й господарі в цьому світі…

–А чи згодні ви з тим, що Бог – один, єдиний?

–Та, мабуть…

Мені мимоволі пригадалося давньогрецьке багатобожжя й спеціалізація богів та їхнього численного потомства за ремеслами, мистецтвами й просто уподобаннями.

–Як ви гадаєте, Бог нас бачить і чує в цей момент?

Я трішки подумав:

–Напевне. Він же всемогутній і всюдисущий. Так вважають віруючі. Якщо б захотів, то почув би, побачив…

Він дивився мені у вічі прямо й невідворотно.

Я людина не дуже сором’язлива. Трішки. Буває, зніяковію, але швидко повертаюся до тями. Та й взагалі в моїй минулій професії сором’язливість була проти показана. Треба було бути компанійським, приставучим і, власне, психологічно стійким.

Хоча це в мене не завжди виходило.

Але, приміром, і в стадо «білого братства» мене не зарахували б, не затягли…

Я завжди й досить швидко повертався «до себе», до свого самовідчуття, до своїх душевних координат.

Індус з родиною десять років жив у Дубліні, а потім – три роки тут, у Лонгфорді. Ця обставина мене трішки здивувала. Велике місто відкриває ширші перспективи для праці, саморозвитку. Звичайно, якщо ти цього прагнеш.

Наше знайомство мало якийсь дивний розвиток. Ми навіть не запитали один в одного, як кого звуть. Індус зразу приступив до богословської теми.

–Ви, мабуть, проповідник, проповідуєте іслам? – запитав я навпрошки.

–Так! – твердо й, як мені здалося, гордо сказав він. – Моя дружина (невеличка жіночка з непропорційно короткими ніжками, яка стояла поруч) була християнкою, а тепер – мусульманка…

В межах своєї, не вельми просторої загальної ерудиції, я знав, що філіппінці – цікава культурно-етнічна суміш китайців й іспанців. Отже, він її навернув…

Мені не подобався його нав’язливо невідворотній погляд, постійне повернення до розмови на тему, яку я вважаю досить інтимною.

У мене одна галузка рідних – українські євангельські християни-баптисти. І поза досить близькі родинні стосунки, ні я, ні вони ніколи не приставали з, так би мовити, богошукацькими розмовами.

Православні дідусь і бабуся були дуже стримані, коли мова заходила про Бога й віру й, якщо вчили чомусь, то, напевне, боятися гріха.

У своїй власній інтерпретації я звів заповіді Господні до однієї фрази: «Не будь скотиною!»

З часом, коли мій виднокіл розширився стандартною радянською освітою і досить нерегулярною, але настирною самоосвітою, я пристав до думки давньо- грецького філософа Протагора, який стверджував, що доказів існування Бога рівно стільки ж, як і того, що його немає.

Одне слово, що кому подобається.

З цим і жив.

А цей індус ліз у душу, ніби хотів у ній щось підкорегувати. Вочевидь, згідно зі своїми уявленнями й уподобаннями. Згідно з тими ученнями, які, напевне, й сам недавно засвоїв, бо, як відомо, Індія – багато конфесіональна країна, й іслам у ній не домінуюча релігія. Хоча досить енергійна.

Можливо, його погляди правильніші?

Справедливіші?

Бог його знає…

Але братися за мене, мабуть, запізно. Я вже сформувався.

Інколи ми подумки перебираємо наукові істини, особисті обставини, різні віровчення, приміряючи їх до себе, до свого життя, намагаючись сформувати для себе якісь висновки. Часто з одного й того ж теоретичного «коктейлю» люди «ліплять» протилежні уявлення й на їхній основі вибудовують новітні підходи…

Але все це вже було в Біблії й у давніх греків. Варто почитати. А ще важливіше: намагатися дотримуватися тих істин, які нам відкрили давні люди.

…А індус-проповідник таки добре за мене взявся. Він кілька разів запросив мене до себе на обід. Він замешкував над польською харчовою крамницею, яку я частенько відвідував.

Але їсти мені не хотілося.

Можливо, на апетит вплинув мій стихійний агностицизм?

Павло СТОРОЖЕНКО,

м. Лонгфорд, Республіка Ірландія

Платон і Протагор. Сучасна графіка.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 23:19:33 +0000

НА АВТОРА

Він автор вкраЇнських,

відомих всім криз.

І взяті вони не зі стелі.

Ніхто не пожвавив

антИсемітизм

Отак, як вдалося це Зелі.

Карикатура з ввідкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 22:12:00 +0000

НА НАРОДНУ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ

Я б’юся в істериці знову:

«Народе! Ставай розумнішим!»

Дарма, втім, луна моє слово:

Він далі уперто тупіша.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 21:49:20 +0000

ВІД ВИБОРІВ ДО ВИБОРІВ…

Я, мабуть, трагічно зневіривсь.

Бо крадуть і брешуть щодень!

Нема в управлінців вже міри?

Чи брак у нас чесних людей?

І як це не прикро зізнатись,

Здається, що любий народ

Під наглядом – може не красти,

А без – тягне все без гризот.

І тут виникає проблема:

Набрати наглядачів де?

Щоби перекрити всі схеми,

Щоб зникнув як вид мародер.

Кого запросити по дружбі:

Щоб чесний, відкритий, не рвач…

Бо ми вочевидь вже недужі:

Не можем не красти! Хоч плач!

Картинка з Інету

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 21:43:12 +0000

НА СЕКРЕТ ДОБРОГО НАСТРОЮ

Якщо я прокинувсь веселим

І хочу бадьорим лишатись,

В FB уникаю я Зелі –

Дивитись на нього й читати.

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 21:40:23 +0000

НА ЯДЕРНИЙ ЕЛЕКТОРАТ

ЯкОсь подумав (не скептично!),

Що можна ждати нам від люду,

Який щодня читає звично

Про Зеліну величність всюди?

Карикатура з відкритих джерел

noreply@blogger.com (Павло Стороженко) — Fri, 28 Aug 2026 21:27:02 +0000

НА ІДЕОЛОГІЧНИЙ ОРІЄНТИР

Оточили навколо нас «-ізми»:

Сіонізм, ісламізм, ще й рашизм…

А своє що? І де його візьмеш?

А він ондечки – українізм!

Карикатура з відкритих джерел