Провід

Amicus Plato, sed… Про визнання вірменського геноциду

Редакція — Tue, 09 Mar 2010 07:47:25 +0000

Нещодавнє законодавче визнання комісією американського конгресу вірменського геноциду 1915 року є настільки ж визначним, як і неочікуваним. Чесно кажучи, коли я слідкував по BBC за останніми приготуваннями до голосування, його результат видавався мені більш, ніж непевним. Не секрет, що вірменська діаспора у Європі та США є дуже впливовою на інституційному рівні, однак здавалося, що геополітичні інтереси Сполучених Штатів таки переважать усі її зусилля і питання буде провалене, або ж відкладене на майбутнє. Однак, не зважаючи на шантаж зі сторони Туреччини, ніби визнання геноциду призведе до суттєвого погіршення двосторонніх відносин, американські конгресмени вирішили не йти на моральний компроміс, і я можу цьому тільки поаплодувати. Комусь таке визнання може видатися невчасним, зважаючи на важливість Туреччини в американській політиці в західній Азії, хтось може закинути американцям, що зважаючи на скандали з Гуантанамо, практиками тортур та неоімперіалістичними війнами останнього десятиліття, вони не мають жодного права когось засуджувати або повчати.

докладніше

Вдруге на ті самі граблі. Про українські переклади Жижека

Редакція — Wed, 03 Mar 2010 22:02:28 +0000

Як я вже десь згадував на "Проводі", моє знайомство зі Славоєм Жижеком розпочалося з (цілком випадкової) купівлі українського перекладу його книжки "Метастази насолоди". Однак, якщо я й досі відношу цього автора до своїх улюблених мислителів, то це трапилось швидше всупереч, аніж завдяки тому перекладові. Правду кажучи, цю книжку вирізняє настільки паршивий переклад, що суть сказаного Жижеком доводиться швидше вгадувати, аніж вичитувати. Людина, яка знає Славоя як автора з надмірно логічним та навмисне прозорим, хоча й не позбавленим своїх поетизмів стилем, буде крайнє здивованою, почитавши його в українському варіанті. На жаль, це справа не лише насолоди від читання, але й в першу чергу розуміння доволі складних думок, які автор намагається донести. Тут кожна найменша неточність у перекладі може поховати усю розлогу аргументацію у тумані нерозуміння.

докладніше

Реалістичний оптимізм: політичні рефлексії над Етикою Бадью

Редакція — Mon, 01 Mar 2010 09:54:23 +0000

Одне з гасел паризьких студентів 68-го гласило: «Будьте реалістами. Вимагайте неможливого». Як ми повинні розуміти цей лозунг? Я пропоную читати його у дусі Алена Бадью, філософське вчення якого є прямим наслідком радикальних рухів 60-тих, як «неможливого для кого». Звісно, для домінуючої ідеології. Якщо ми справді хочемо щось змінити у нашій країні, а не просто змінити Вітю на Вітю, чи навіть на Юлю, ми повинні направити свої неможливі вимоги прямісінько у серцевину тієї нігілістичної ідеології, що панує сьогодні в Україні, ідеології щастя, за якою, найбільшою подією, що її може прагнути людина сьогодні – це купівля Porsch Cayenne, відпочинок на Мальдівах або придбання позитивно сегрегованого chalet десь у заповітних нетрях Кончи Заспи.

докладніше

Фантазії інтерфейсу: про долю субєкта у кіберпросторі

Редакція — Sun, 28 Feb 2010 15:15:23 +0000

Кіберпростір – це перш за все ментальний простір. Саме тому нам варто застосувати психологічний підхід до розуміння нашого досвіду у кіберпросторі. У книжці «Фантазія інтерфейсу» Андре Нуссельдер звертається до базового психоаналітичного поняття фантазії, щоб піддати інтерпретації наші відносини з комп’ютерами та цифровими технологіями. Згідно з лаканівським психоаналізом фантазія – це «екран», через який ми взаємодіємо з навколишнім світом. Андре Нуссельдер стверджує, що, на психологічному рівні, комп’ютерні екрани та інші інтерфейси між людиною та комп’ютером інкорпорують цю фантазматичну функцію: вони діють як посередники між реальним та віртуальним.

докладніше

Микола Хвильовий: діалог триває. І більше

Редакція — Fri, 26 Feb 2010 22:05:06 +0000

Микола Хвильовий належав до найгучніших творців своєї генерації. Пізніше, після 1933 року, Хвильовий був чи не найбільш забороненим українським автором, а ще за який час, вже в епоху пізньої перебудови, він став чи не найгучніше реабілітованим письменником України. І попри все, навіть сьогодні, я б відніс Хвильвого до авторів, творчівсть та думка яких так і не була до кінця з'ясованою і належно поцінованою, а заразом до письменників, які, як ніхто інший, є актуальними для нашої країни сьогодні. Саме тому мені було крайнє приємно побачити аж дві надзвичайно оригінальних книжки, які прозірливо і творчо продовжують діалог з класиком - "Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений Микола Хвильовий" та "Сокіл Артем. Аглая. Хвильовий Микола. Вальдшнепи".

докладніше

...плюс птолемізація усієї країни

Редакція — Fri, 26 Feb 2010 15:41:42 +0000

Термін птолемізація походить від імені античного астронома Клавдія Птолемея. Як відомо Птолемей був автором геоцентричної концепції всесвіту, тобто концепції, яка стверджувала, що Земля є центром універсуму, а всі інші космічні тіла рухаються навколо неї. Концепція Птолемея залишалася панівною у ранньоєвропейській науці аж до часів Відродження, коли їй кинули виклик одразу кілька вчених, в першу чергу Миколай Коперник.

докладніше

Не мовчати

Редакція — Fri, 26 Feb 2010 08:15:33 +0000

Ну от, сталося. Попри запевняння пані Тимошенко, рука Віктора Януковича таки лягла на Пересопницьке Євангеліє. Як повинні нормальні українські громадяни, яких обурює сам факт інавгурації людини з двома кримінальними судимостями і, підозрюю, з не менш кримінальними планами на майбутнє ставитись до цієї події? Ну по-перше, хоч як би нам не хотілося протилежного, ми повинні визнати легітимність результатів виборів. Вибори в Україні пройшли переважно демократично і посада президента дісталася Януковичу в результаті реального волевиявлення громадян. Власне обрання Януковича є, як це не парадоксально, одним із завоювань Помаранчевої революції. Якщо ми вважаємо демократію найбільш ефективним державним устроєм і відстаювали її на Майдані у 2004-му, то у 2010-му на жаль змушені визнати право наших співгромадян на їхній вибір, навіть якщо він нам дуже не подобається. Але це не означає, що ми повинні змиритися і мовчки спостерігати, як біло-блакитна кліка повільно перетворює країну на черговий азійський паханат.

докладніше

Два тіла: «проблеми з Гаррі» по-українськи (та по-російськи)

Редакція — Mon, 22 Feb 2010 16:56:56 +0000

докладніше

Не второпають: Ален Бадью переглядає Південний Парк

Редакція — Sun, 21 Feb 2010 18:12:09 +0000

Пам’ятаєте серію «Південного Парку», яка називається «Вибачте, пане Джессі Джексон»? Цей серіал здобув собі культову популярність великою мірою тому, що за фасадом хворих жартів та дешевої анімації він майже завжди піднімає якесь суспільно важливе питання, скажімо евтаназії, нелегальної імміграції чи генної інженерії. У випадку з «Вибачте, пане Джессі Джексон» - це питання расових відносин у сучасному американському суспільстві, де вже кілька десятиліть панує ідеологія політичної коректності. Сюжет серії доволі простий. Ренді Марш, батько Стена, одного з чотирьох головних персонажів, бере участь у американському відповіднику «Поля чудес». Відповідаючи на запитання в категорії «Люди, які мене дратують», він помилково відповідає «niggers/нігери» там, де мало б бути «naggers/буркуни, люди, що прискіпуються, чіпляються, бурчать». Ця мимовільна і не надто важлива помилка, стає для Стена справжньою проблемою.

докладніше

Персеполіс: дитинство з муллами

Редакція — Sat, 20 Feb 2010 21:51:45 +0000

Дитинство буває різне, і в Мар'яне Сатрапі воно було особливе. Хоча напевне досить типове, зважаючи на останні події в Ірані. Хоча більшість з нас упереджено вважає іранців бородатими дикунами, які цілими днями тільки те й роблять, що читають Коран і б'ють поклони по мечетях, насправді Іран доволі сучасне суспільство, не зважаючи на своє вище керівництво, але чия б корова мичала. Мар'яне стала всесвітньо відомою своє серією коміксів, що отримали назву "Персеполіс", де вона іронічно, в чорно-білих фарбах описала історію свого дитинства і юності в часи одразу по Іранській революції 1979 року та під час Ірано-Іракської війни. Героїня Мар'яне - це така собі іранська Дарія, чия історія, здається, крутиться навколо одного питання: Як вижити у країні, де навколо тебе лише бородаті дядьки з АК-47 та загорнуті в чорне, немов у вічному траурі тьоті, а тобі подобається АВВА та й взагалі життя у більш яскравих тонах.

докладніше