Pulen-blog » Мої закордони

Велика Америка

Pulen — Fri, 08 Oct 2010 06:50:00 +0000

Америка – велика країна. Американці – великі люди, як не в висоту, так в ширину. І полюбляють вони усе велике.

Ось, наприклад, заглянемо у продуктовий кошик. Молоко та інші напої продаються галонами, а це добрих 3.8 літрів. Хоча можна, звичайно, взяти і "маленький" пакет у півгалона – тобто літрів зо два. Щодо стаканчику сметани (680 г) я не зовсім певна, але, здається, у нас їх об’єм становить 200-400 г.

Овочі-фрукти теж не малі. Ні, baby tomatoes дійсно "дитячого" розміру, але подивіться тільки на їх сливу! (Для масштабу поряд викладена скріпка, причому теж досить велика).

Але що пройняло мене до самого серця, так це рослини, які я здибала на одній з прогулянок: будяки! Ростом вище мене, зі здоровими пухнастими голівками і загрозливими колючками. Ось помилуйтеся на цих нахабних красенів, що вимахали у теплому каліфорнійському кліматі у справжніх здорованів.

Воістину, у великій країні УСЕ має бути великим!

Схожі дописи

Напад ностальгії

Pulen — Fri, 30 Jul 2010 20:47:00 +0000

Не скажу, що мені так вже і сподобалося у Америці. Однак, проживши поза нею майже півроку, я спіймала себе на ностальгічних думках. Уже якось і хочеться знову там побувати, пройтися під каліфорнійськими пальмами та перетнути затоку Сан-Франциско по мосту "Золоті ворота".

Але значно більше я сумую за Голландією – пласкою, як млинець, зеленою та затишною. Мрію іще коли-небудь у житті проїхатись увечері на велосипеді по вузьким вуличкам, постояти над каналом та замилуватися квітами у садках, які залишаються зеленими навіть узимку – тільки що теплолюбна рослинність у них поступається холодостійкій. Як шкода, що тоді я ще не захоплювалася фотографією, тому знімків Голландії у мене зовсім мало.

Однак коли мене запитають (не так уже й рідко): "Як там?", знаєте, що я завжди відповідаю? "Вдома краще!"

Тому що це чистісінька правда! Звісно, якщо у вас є місце, яке можна назвати домом. Бо якщо вас тут нічого не тримає, то, може статися, ви знайдете свій новий дім якраз на чужині, а в Україну приїжджатимете хіба що у гості. Можливо, так само трапиться і у моєму житті.

Хто зна. Хто зна.

Схожі дописи

Чим славен штат Каліфорнія

Pulen — Tue, 04 Aug 2009 05:01:00 +0000

Заправляє тут всім пан Arnold Shwarzenegger. Ви як хочете, а я його поважаю: self-made man, який досяг успіхів у спорті, кіно (не Oscar Winning Performance, але ж Термінатор з нього вийшов пречудовий), у бізнесі та політиці. Якби не вимога, що президентом США може стати лише людина, народжена у цій країні, думаю, пан Арнольд позмагався б і за дану посаду.
Hollywood, у Місті Янголів (Los Angeles). Що б ми робили без його блокбастерів та серіалів? Хоча як на мене, гучнішої “антиреклами” Америки не знайдеш у цілому світі.
Силіконова (Кремнієва) долина (Silicon Valley). Комп’ютерщикам, думаю, пояснення не потрібні. Хто конкретно там мешкає, читайте у Вікіпедії.
ТУТ ЖИВЕ GOOGLE! У нього є свій квартал Googleplex (у Силіконовій долині, само собою). Про свій візит туди я напишу окремо.
По сусідству до Google примостилися Mozilla Foundation, один з відділів Microsoft, а також Музей комп’ютерної історії (Computer History Museum).
НАСА (National Aeronautics and Space Administration) теж не обійшло увагою Каліфорнію: тут знаходиться кілька її дослідницьких комплексів, наприклад, Лабораторія реактивного руху (Jet Propulsion Laboratory, JPL).
У Берклі свого часу створили UNIX та LSD (так сказати, Open Source and Open Mind).
Santa Barbara, Beverly Hills та Melrose Place також мають каліфорнійську прописку. Що, вам не знайомі ці назви? Сором, сором.Чи у вас просто телевізора немає?
Долина смерті (Death Valley). Назва страшненька, і дійсно, температура там сягає 46 С (рекорд 56.7 С, світовий рекорд 58 С).

А ще на вулицях тут ростуть пальми… І страшенно холодно! Це вже із особистих вражень. Пальми завжди викликали у мене романтичні асоціації, які, проте, відразу пропадають, коли дрижиш під цією пальмою мов цуцик. Температура не те щоб низька (близько 20 С), але вітер, що дме від затоки Сан-Франциско (San Francisco Bay), дуже холодний і пронизливий.

Звичайно, погода тут не завжди така непривітна. Мабуть, просто не пощастило, що Каліфорнія зустріла нас “прохолодно”. Зате прощання із Батьківщиною було гарячим – коли ми залишали Україну, температура там доходила до 38 С.

Отакі-то пиріжки.

Схожі дописи

Перші враження про Америку

Pulen — Thu, 23 Jul 2009 21:44:50 +0000

Калюжка біля Сан-Франциско

Місце дії: Америка, Нью-Йорк, аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді. Я вперше ступаю на “землю обітовану” (для багатьох моїх знайомих) і спішу поділитися враженнями.

Ну і? Театр починається з вішалки, а Америка – з аеропорту. John F. Kennedy Airport – це, звісно, не крихітний Бориспіль, але після баченого голандського Схіпхолу особливо не вражає.
Гм. Офіцер паспорного контролю прийняв наші документи руками, вдягненими у сині гумові рукавички (привіт, “Світлячок”). У сусідніх кабінках нічого подібного я не помітила, тож задумалась: чи це ми “фейсами не вийшли”, чи то офіцер попався такий бридливий.
Ну і типажі! Я розумію, що в аеропорту більше прибульців, ніж аборигенів, але очевидно належний до персоналу аеропорту персонаж примусив мене протерти очі та подивитися вдруге, чи мені не привиділося.
Нема слів! Жити у країні, де всі розмовляють англійською – жахливо. Виявилося, що цю мову я добре переношу лише у невеликих дозах (у фільмах, наприклад), а чути, як люди нею ЖИВУТЬ, викликає у мене ідіосинкразію.
Ого! Виявляється, перше враження не завжди правильне. Я сповнилася повагою до аеропорту, у якому від терміналу до терміналу треба їхати електричкою.
Яка краса! Два роки на батьківщині начисто стерли мої спогади про закордонну чистоту. Але Америка їх швидко поновила.
Вау, я прибула у цивілізацію. “Сервіс для людей” теж якось був вивітрився з пам”яті, але ось він – просто перед очима.

Реклама теж може бути мистецтвом, якщо за неї беруться професіонали – це я подивилася трохи TV у готелі. Я буду за нею сумувати, чесно (вдома у нас телевізора нема і не буде).
Фантазія “зелених” вражає. У JFK Airport є коридор, де стіни не тільки пописані фізичними та хімічними формулами, а на них ще й встановлені екрани, де ці формули плавають у оточенні тривимірних моделей різноманітних молекул. Слоган усього цього – More energy, fewer emissions. With technology we can do both.
Загалом враження: Ну, можна жити…

N. Хіба так можна жити??? Це вже не перші враження, і не від Нью-Йорку, а від передмістя Сан-Франциско, та тим не менш. З вікна електрички хвалена одноповерхова Америка виглядає (принаймні, у цій місцині) як дешева голівудська декорація для фільму про Радянський Союз: одноманітно, блякло та обшарпано.

І нарешті, N+1. Не знаю, як на капітолійських або голівудських зіркових горбах, а у метро люди такі ж, як у нас, тільки чорношкірих більше. Але якби всі мовчали, то різниці не було б жодної. Чого, власне, і слід було очікувати.