Короткий план статті:
1. Вступ.
2. Країна дебілів.
3. Дошкільне виховання.
4. Школа чи ще 10 років життя в страху.
5. Університет – панацея від усіх бід.
6. Телебачення.
7. Ну і як навчитися Думати?
8. Вчимося ДУМАТИ. Поради.

Вступ.

Правило “3-х Д”: Думати, Діяти, Досягати.
Спочатку варто сказати пару слів про те, що таке, власне, Думати в моєму розумінні (щоб ви мене краще зрозуміли).

Словник Даля: ДУМАТИ, мислити, доходити своїм розумом, судити; вважати, виводити, чекати; займатися, хотіти; піклуватися, дбати.

Під поняттям “Думати” я маю на увазі саме “доходити своїм розумом”. І ніщо інше.

Чому так?
Та тому, що абсолютно логічно вважати, що після закінчення процесу “думання” повинен бути якийсь результат. А як визначити, чи є результат? Дуже просто.
Якщо після того, як ти подумав, ти можеш йти і відразу ж починати Робити, то це і є результат.
Якщо результату немає, то ти або продовжуєш Думати, або взагалі не думаєш, а роздумуєш.

Країна дебілів

Ось всі кажуть, що ми живемо в країні ідіотів. І я поки не бачу причин вважати, що це не так.
На жаль, наш народ штучно відучують Думати ще з малих років:

* За дітей все вирішують і роблять батьки, часом не залишаючи дитині навіть подумати, як слід діяти в тій чи іншій ситуації. Тобто рубають розумовий процес буквально на корені.
* У школі нас відучують думати: “якщо не знаєш – спитай”, “текст вивчи, поняття зазубрив”, “у підручнику завжди є алгоритм” і т.д.
* В університеті ця ж історія зі школи триває, тільки трохи під іншим кутом, і трохи по-іншому подається. Але сенс той самий.

Крім того, паралельно з усім цим у наш світ вступає негативний вплив телевізора, пропаганда нездорового способу життя, насильство в комп’ютерних іграх та інша лабудень, про яку докладніше йтиметься трохи нижче.

До речі метод відучення розумовому процесу в нашій країні дуже простий.
Хто спробує здогадатися?
…
Це страх. Точніше залякування.

Є, звичайно, моменти, коли страх навпаки провокує на те, щоб людина почала міркувати, але це скоріше поодинокі випадки, які мало чим заохочуються.
Отже, залякують дітей з дитинства:

* Батьками: боязнь того, що накричать, якщо зробиш щось не так. Діти в результаті нічого не роблять взагалі. А більшість батьків, навіть зрозуміти не можуть, чому їх чадо таке скуте і нерішуче.
* В школі: страх перед поганими оцінками, однокласники сміятися будуть, відрахують зі школи, не здаси залік, іспит і т.д. Зараз ще й ЗНО сюди присобачили. Ще більший стрес для дитини.
* В університеті: майже те ж саме, що в школі, але для хлопців сюди додається армія, страх перед відрахуванням, іспити – стреси і т.д.
* Жорстокі фільми, сцени насильства дуже негативно впливають на психіку. Сигарети, алкоголь.. і т.д.

А все навіщо?
Щоб з нас робили простих працівників, які б не думали, і робили, що їм говорять, і платили вчасно і справно.
Так що страх у нас буде йти паралельно з відученням Думати. Звідси ж, до речі, і невіра в себе і свої сили.

Отже, докладніше про етапи “відучення”:

Дошкільне виховання

Як я вже говорив, звичка дорослих все вирішувати за свою дитину губить на корені будь-яке дитяче починання.

Ну ви, будучи вже дорослими, уявіть, що за кожен крок вас по руках б’ють, кажуть, що робити потрібно по-іншому, або взагалі спочатку все зроблять, а потім ставлять перед фактом.

Причому дуже часто дорослі все роблять за дитину дуже швидко. Так, що дитина не те, що подумати – зрозуміти не встигає, що відбулося, і що вже рішення прийнято.

Але найстрашніше в тому, що діти до такого способу життя Звикають.

Людина за своєю природою адаптується до будь-яких умов, або помирає. Більш розвинуті вже самі намагаються міняти ці умови, але це як раз ті, хто думає.

Діти звикають, що за них все вирішують. Що завжди є плече батька, що за них все зроблять.

Виходить, що дитину просто не навчили думати та приймати рішення (приймати рішення – ключовий фактор, не здатний приймати решення – не вміє думати!).

Яка мрія в цім віці? Дуже проста: скоріше б звалити вже до школи. Вже там-то буде все супер. буде свобода, буде дорослість і т.д. Але хрен вам, як з’ясовується.

Школа чи ще 10 років життя в страху.

1 вересня, 7 років, дитина йде до школи. У маленького чоловічка щастя. Шкода тільки він ще не розуміє, куди він потрапив (

Ентузіазм і прагнення до навчання з кожним роком, наближаючись до 11 класу, неухильно знижується.

Ботаніки, звичайно ж, відоме виключення, але вони, як відомо майже завжди ідеальні раби-працівники. У них ще все гірше. У них страх набагато більший, тому що дуже сильно з дитинства розвинене почуття его. Ну і найбільший страх – перед собою – зганьбитися, отримати “двійку”. Вони це дуже важко переносять, але, як правило, потім з подвоєною силою приймаються за навчання, щоб перереалізуватися.

Ці люди просто ідеальні на роботі: все роблять суворо так, як сказали, не задають дурних питаннях (хоча брешу, задають іноді, тому що не розуміють мотиви людей з іншим світоглядом).

Повернімося до наших баранів.

Отже, дітей у школі готують до майбутньої професії. Я взагалі до цих пір не можу зрозуміти, як вчитель, який усе життя працював лише вчителем може дати дитині реальні відомості про яку-небудь професію, крім своєї власної. У нього ж банально немає в них досвіду.

І як дитина повинна після 11 класу визначитися з професією, якщо ні хрена про них не знає? Велика загадка вітчизняної освіти.

Таким чином, дітей, фактично, вчать бути вчителями. До речі, подивіться статистику: на кафедрах педагогіки в універі завжди народу достатньо. Про якість мовчу:)

А щоб зробити з дитини вчителя, потрібно навчити його своєму предмету. Логічно ж.

Скільки предметів у школі? Штук 15-20.

Ось і виходить, що дитину одночасно вчать на 15-20 професій. Але це в принципі квіточки (трохи відійшов від теми). Ягідки будуть далі.

ЯК вони навчають?

По-перше, діти – наївні створення, які легко піддаються навіюванню. Якщо їм втовкмачили в початкових класах, що всі предмети важливі, то вони так і будуть в це вірити, не допускаючи навіть думки, що в своїй більшості їм просто забивають голову.

По-друге, паралельно в голову вбивається: потрібно отримати гарний атестат, щоб вступити в хороший ВУЗ, щоб отримати хорошу роботу. І в це вірять зараз всі! Діти бояться зробити крок у бік, зробити власний вибір, знаючи що вони ж можуть своє майбутнє просрати – вибачаюсь. Куди простіше зробити так, як тобі говорять дорослі.

І ніби як відповідальність із себе зняти.

Загалом куди простіше “НЕ Думати”, щоб за тебе всі ці складності вирішили, а ти потім винуватим не залишився. Тим більше, що до школи ти цей шлях вже добре знаєш.

І дитина просто перестає паритися.

11 років у тебе просте завдання: робити домашки, писати контрольні, ходити до школи, здавати іспити. І все це заради атестата, який тобі люб’язно просунуть будь-які вчителі.

Самим думати не треба: завжди все можна дізнатися у вчителів, які завжди допоможуть. Це ж їхня робота.

Загалом лафа.

_______________________________________________

Передбачаю обурення, само собою. Типу, “а от діти ж вирішують рівняння на математиці, значить вони думають”?

Відкрийте підручник і подивіться. Там на 90% всіх завдань є алгоритми рішення. Весь процес думання полягає в тому, щоб алгоритм знати. Якщо знаєш алгоритм – вирішиш завдання.

Є ще такий чудовий предмет як література. Я нічого не маю проти – завжди любив читати і писати твори. Хоча брешу. Класику читати не дуже люблю. А ось писати – будь ласка.

Помилка у веденні літератури – вчитель вчить тому, як треба правильно розуміти твір!

Думка взагалі зрозуміла?

Діти ж тупі. Звідки їм знати, як приймати “Євгенія Онєгіна”? А добрий вчитель вас навчить. Ви спочатку вивчіть тенденції у світовій літературі 19 століття, потім біографії авторів і потім з урахуванням цих всіх знань буде вчитися розуміти твір.

Я ніколи не розумів, звідки вчитель знає, що хотів сказати автор, і чому цей вчитель нас переконував у своїх переконаннях, тому я часто з учителями конфліктував, бо мав свою точку зору.

А якщо раптом у вас власна думка, яка кардинально відрізняється від думки вчителя, то значить ви неправильно зрозуміли автора. Можна подумати, що Пушкін писав для того, щоб його твори однозначно трактувалися.

Блін, якщо література покликана виховувати дитину в моральному плані, то якого біса йому заважають самореалізовуватися? Ну не ідіотизм чи що?

Дитині в підсумку простіше написати так, як сказав педагог, щоб просто уникнути конфліктів. Тобто – не думати, а робити знову ж таки за алгоритмом.

Розійшовся про школу трохи, погнали далі.

Закінчений університет – панацея від усіх бід

От не хочеться вже багато всього писати про універ. Так він мене дістав, але трохи все-таки напишу.

По-перше, 80% предметів, яким навчають, нафіг нікому не потрібні. Хіба що ви не збираєтеся йти потім в аспірантуру (всі пам’ятають, кого навчають вчителі).

Відбувається просто забивання мозку непотрібною інформацією.

Студенти після школи зазвичай привчені, що “треба”. Причина, як завжди – гарна робота, яку без диплома не отримаєш. Думати ми ще не навчилися, так що діємо за старою схемою.

Якщо ти збираєшся займатися ремонтом комп’ютерів, то наіщо тобі 5 років освіти, посиди місяць-два, почитай літературу, розбери і збери декілька машин і все…

Загалом повчися САМ. І це не 5 років. І приходь на фірму. Якщо ти в цьому шариш, то без всяких дипломів заберуть з руками і ногами. Інше довчиш на роботі.

Так у будь-якій області.

Всього-то. Почати думати потрібно.

А не вчити 5 років вищу математику, щоб потім повним лузером приходити на робоче місце і вчити все це вже на робочому місці. Зате з дипломом.

Я навіть більше скажу. З якістю нашої освіти, хлопці, які дипломи хороші понаотримували, сидять вдома. Вони резюме по фірмах розіслали з перерахуванням всього того марення, якому їх навчили і чекають, коли ж їх на роботу візьмуть (знаю особисто кілька реальних прикладів).

Це добре ще якщо мама з татом допоможуть влаштуватися.

А якщо ні?

Думати ми не вміємо, універ закінчили. І як тепер шукати роботу, як не за допомогою диплома? Хочеться сказати: “Подумай довбешкою своєю, та й іди шукай. Роботи дох..”. Сидять, чекають біля моря погоди. Не думають – чекають!

Млятство саме натуральне.

Телебачення

Ось навіть не знаю, чи варто коментувати цей пункт.

Це тема для статті цілої. Краще окремо потім напишу.
Так як же все-таки навчитися думати?

Хочеться написати, як для ідіотів, чесно кажучи. Берете і думаєте!

І все.

Думати потрібно до результату.

Ось банальний приклад:

Майже всі хочуть бути крутими підприємцями й мати свою фірму, яка буде приносити мільйони баксів і мегатони щастя.

Задайте самі собі запитання: Що потрібно для цього зробити?

Більшість бачать перед собою таку схему: Школа – Університет – Диплом – Робота – Ріст – Багатство – Щастя

А хто-небудь замислювався, чому мільйони, що діють за цією схемою до цих пір не мають своєї фірми, а живуть добре якщо в середньому достатку? Замислився?

А чому переважна більшість успішних підприємців не мають вишки, а деякі і шкільних атестатів?

Чому? Везіння? Немає відповіді?

Яке везіння? Ви ж навчалися в школі! Вам же в голову вбили, що статистика ніколи не бреше!

Шукайте відповідь на питання самі в кінці кінців. Ніхто вам не дасть відповіді.

Ах-так. Ви ж не вмієте. Думати-то не навчили. А через недосвідченість думати – страшно.

Ще страшніше – приймати рішення.

Вчимося ДУМАТИ. Практичні поради.

1) Не можна робити так, як тобі говорять інші ТІЛЬКИ тому, що тобі це сказали. Ось якщо ти зробив щось, тому що тобі так сказали – ти програв. Ти не подумав і програв. Мільйони тобі не світять.

2) Думати треба завжди, а не тільки в деяких областях. Якщо читаєте книгу – думайте, аналізуйте вчинки персонажів або слова автора. Не просто приймайте все за аксіому. Ви повинні самі відповісти на запитання: чому автор так сказав? Звідки це взялося?

3) З фільмами також. Дивіться Хауса. Думайте, що і чому він робить. Дивіться ЛОСТ, якщо ще не дивилися. Думайте, чому хтось вчинив саме так? І найголовніше, що буде далі.

Тільки ваша думка, а не думка сусіда, друга, брата, свата і т.д.

Хрен з ним, якщо ви помилитеся. Це навіть офігенно, якщо ви помилитесь! Ви думали, але десь допустили помилку. Як раз тут і дізнаєтеся, де вона.

Якщо подумали за вас, а ви допустили потім на думці чужої людини помилку – ви в житті її не зрозумієте. Ви ж не знаєте, як він думав.

До речі, почнете думати – тупі американські комедії і прості фільми стануть вам просто нецікаві. Як горішки будете клацати.

4) Боріться зі страхом. Сміливіше говоріть свою думку. 100 разів помилитеся, але з 101 вийде. Якщо не брати на себе сміливість, то не вийде ніколи!

5) І найголовніше – потрібно підкріплювати свої “думання” справою. Згадуємо, що “Думки” повинні мати результат. А результат – справа! Без цього не можна, і якраз це приводить нас до другої частини серії “Правило 3-Д. Як навчитися діяти?” Яку я опублікую трохи пізніше. Наступні пункти будуть пов’язані саме з нею.

А поки: думати, думати, думати і робити висновки в коментарях! Сміливіше! Ніхто вас не вб’є:) Я навпаки, тільки спробую допомогти.

Прикольний блог, лише по-російськи: iterant.ru

На написання цієї статті мене надихнув фільм «Безвідмовний» або «Yes man». Головний герой фільму (цю роль, до речі, зіграв Джим Керрі) спочатку був занудою, його ніщо не хвилювало , він ні з ким не товаришував, ніяк не розважався, від усього відмовлявся, навіть відмовився від підвищення на роботі. Одним словом – «МУДАК».

Але потім, завдяки невеликій брошурці, він змінився – він дав собі обіцянку: завжди говорити тільки «ТАК». І його життя, як Ви здогадалися, пішло стрімко вверх: він знайшов кохану дівчину, отримав підвищення на роботі, він просто на просто почав брати від життя все і насолоджуватися цим всім.

Повинен визнати, я інколи буваю таким, як герой на початку фільму…

Більше того, я вважаю, що більш ніж 70% людей є занудами – дивляться на життя, спостерігають за ним, але не живуть на повну…

Тому виникає таке питання: навіщо жити, якщо ми замкнуті у певні рамки, які рідко, або навіть ніколи, не переходимо???

Чи робили ми щось дивне, цікаве і непередбачуване? – Ні!!!

Ви можете віддати свій телефон першому зустрічному? – Звичайно, що ні, адже це для нас рівняється до самогубства.

Ми упаковані в сіре, буденне буття, в якому немає ніяких кольорів, лише сіра однотонна маса…

Ви колись приймали спонтанні рішення…? – Ні, ми завжди все обдумуємо… – Як все банально…

Ви можете відмовитися від інтернету, від телебачення, від мобільного зв’язку? – Ні, ні, ні, і ще раз ні! З кожним роком ми все більше і більше зв’язуємо і обмежуємо себе, скоро ми всі перестанемо бути людьми.

Якщо ви нічого не зрозуміли, прочитавши цю публікацію, то я рекомендую Вам подивитися фільм, тоді ви стовідсотково зрозумієте всі свої недоліки, а їх у вас багато – я запевняю.

Я також обіцяю виправлятися, не буду лише спостерігати за життям, а буду активно брати участь у ВСЬОМУ. І перша мета, яку я собі поставив – це «навчитися грати на гітарі», але для початку треба купити гітару )))

Як я колись казав, точніше писав одній дівчині: «Ігнорування – це набагато гірше ніж відмова. Але все таки краще згода»…

Ви зрозуміли? Так? – Хм, дивно…

P. S.: Ця стаття була написана на лекції з господарського права, спасибі Оресту Юрійовичу за його нелегку працю…

Ідеал… Що означає саме слово «ідеал»? Сторінки тлумачного словника говорять нам так: ідеал – це вища цінність, якнайкращий завершений стан того чи іншого явища. Взагалі, чи замислювались ви над цим питанням? Чи задавали ви його собі хоча б раз? Кожна людина бачить свій ідеал по іншому. Висока, тендітна, красива дівчина може стати ідеалом для багатьох хлопців, правда лише на кілька днів. І спробуй тільки переконати когось, що це не так. Хтось цінить розум, хтось красу, а хтось і те, і інше. Чи вірите ви, що у цілому світі є лише одна людина, тобто та єдина, яка б вам підійшла? Звичайно, ми розуміємо що ідеальних людей не існує, але є люди, які стараються бути такими, і це вже є великим достоїнством.

У кожного є свої плюси і мінуси, правда у когось більше плюсів, а у когось мінусів. Але я вважаю своєю ідеальною половинкою ту людину, яка полюбить мене з моїми плюсами, і навіть мінусами. Це та людина, з якою я буду хотіти з кожним разом все більше і більше, це людина, яка була б не тільки завжди поруч, а й розуміла і сприймала мене таким, яким я є.

Хочу розповісти вам коротеньку історію, у якій один чоловік сказав іншому, що він не одружиться доти,  доки не знайде ідеальну жінку. Зустрівшись через кілька років, коли один вже мав трьох дітей, питає іншого:
- «Ну як, ти женився? Знайшов свій ідеал?»
На що чоловік відповідає:
- «Знайшов, але не женився.»
- «Чому так?»
- «Тому, що вона шукає ідеального чоловіка »

Тож я вважаю, що не треба шукати неможливого, а потрібно цінити і любити те, що маємо. Та й взагалі, хіба можливо описати свій ідеал?!

У понеділок 19 квітня ректору Мукачівського державного університету Мигалині Юрію Вікентійовичу виповнилося 70 років. У понеділок мене на парах не було, так як я загуляв трохи в гуртожитку … було домашнє вино і все таке… Хоча я випив лише 0,5л вина, та воно все таки сильно вдарило в голову. Але зараз говоримо не про вино, а про визначного діяча у області органічної хімії.

В понеділок у викладачів МДУ 100% був сабантуй. Одногрупників моїх навіть скоріше відпустили з пари, причина зрозуміла! Щось мене на спиртово-горілчану тему тягне, блін…

Я перший курс МДУ економічного факультету, спеціальність – менеджмент організації. Мигалина навчає нашу групу починаючи з  другого семестру, веде у нас лекції природознавства. Але в мене вже про нього склалося дуже хороше враження. Він спокійний, не говорить лишнього, розсудливий, стриманий… але і доволі цікавий, як викладач. Не знаю, чи важко у нього складати іспит, але скоро дізнаємось, сесія літня уже на носі, який би цей ніс не був короткий…

Так ось, сьогодні (21.04.10) нашій групі і групі технологічного факультету у актовому залі “крутили” фільм про Мигалину, який спеціально був відзнятий, змонтований для 70-ої річниці хіміка. Мушу визнати, досить непоганий фільм, хороші переходи, гарна музика, була навіть одна пісня з металіки, що мене і порадувало))))

З фільму я багато чого дізнався як про Юрку Вікентійовича, так і про те, як було засновано наш університет, який наразі є державним універом з четвертим рівнем акредитації. Звичайно це все прикрашено … і так далі. Але я для себе особисто зробив декілька висновків.

Мене зацікавило життя Вікентійовича, він насправді визначна постать, я ним майже захоплююсь, а мого захоплення, я скажу, добитися важко.

Мабуть, він не прочитає цю статтю, але я б хотів побажати йому наступного:
- здоров’я(в його віці воно необхідне)
- бажання працювати(праця – це головне в житті)
- кохання(ему все возрасты покорны)
- розуміння(хай розуміє студентів свого університету).

Може початок “про вино” видалити?

Пришла весна – пора любви,
Но я в любовь не верю.
Но где-то в глубине души,
Так хочется поверить…
*   *   *   *   *   *   *   *   *
Забыть, другим увлечься,
И прошлое пустить в бездонную дыру.
Пусть даже небо грёзами зальется,
Её не вспомню я, её я не люблю!

И ответ моей подруги на эти стихи:

Ну что ты, не отчаивайся друг,
Ведь время – это бег теченья,
И полоса простого невезенья,
Пройдёт, и не заметишь ты её…
Ведь в жизни есть хорошие моменты,
Любовь, друзья и даже детский смех
И все когда ты сложишь вместе,
Получится лазурный бережок
Прекрасных мыслей, красочных идей,
Вселит он веру, унесет ту боль,
Подарит счастье, жизнь, любовь.

Привіт всім! Як вже було сказано в першій статті цього блога, багато хто думає, що інтернет – це сайт ВКонтакті, але звісно це далеко не так.  Всі ми знаємо про цей інтернет -ресурс, заходимо на півгодини, щоб лише перевірити повідомлення, а виходимо через 5 годин (а може і більше, це в кого як). Цікаво, чим «вконтакті» так затягує людей… В 90% – це можливість пограти в ігри зі своїми друзями і знайомими. В цій статті, я хотів би представити рейтинг тих додатків «вконтакті», які забирають найбільше часу у нас.

1. Счастливый фермер.

Можна сказати, що це гра всіх часів і народів… На сьогоднішній момент в ній зареєстровано аж 8 млн. людей. Суть гри заключається в тому, щоб розвивати свою ферму, вирощувати різні види фруктів та овочів, вирощувати та доглядати за тваринами, щоб перейти на наступний рівень. Справа в тому, що число рівнів безмежне)))

2. Коктейль другу.

Цей додаток теж дуже популярний, він не відстає від «Фермера», і налічує також понад 8 млн. чоловік. З допомогою цього додатку можна дарувати віртуальні коктейлі друзям і піднімати їм настрій))) Для того щоб, відправити треба мати на рахунку умовні гроші (долари).

3. Агрохолдинг.

Ця гра теж як «Фермер», але трохи відрізняється… Вирощуйте конюшину, яку потім запилюють бджоли і дають мед, потім  конюшину поїдає корова і дає молоко,  яке перероблюється в сир!

4. Город.

Почніть з маленького містечка і перетворіть його в величезний Мегаполіс! Викрадайте аренду у друзів, паралізуйте їхнє будівництво! Але не забувайте, що кожен друг може зробити таке з вашим містом теж…)

5. Правдоруб.

Ну а тут, ми можемо прикалуватися над своїми друзями, відповідаючи на питання – «ТАК» або «НІ», а також дізнаватися про себе багато цікавого. Потрібно чим більше відповідати на питання про своїх друзів і діставати за це монети, за які можна подивитися хто саме відповів на питання про Вас, майте на увазі, що ціна залежить від питання….)))

6. Реставратор.

Тут ми можемо змінити стиль друга, малювати малюнки і відправляти свої шедеври друзям на стіну, нехай вони оцінять ваші творчі можливості. Спробуйте придумати щось цікаве для Ваших друзів! Ваш друзі – в Ваших руках!

7. ПОКЕР.

Легендарний покер! Якщо Ви любите азарт і захоплюєтесь азартними іграми, прагнете грати і вигравати? – то ця гра, те що вам потрібно! Тут можна грати як на фішки так і на голоси, це залежить від Вас самих. Якщо ви любите грати тільки для задоволення, то пограйте з фішками… Ну, а якщо ви хочете порадувати друзів подарунками? – то пограйте на голоси, щоб виграти трохи….)))

Ну, а про те як заробити трохи голосів читайте у одному з наступних постів!
На цьому все…) Чао…!

Вітаю Вас! Нарешті цей блог вийшов у світ. Я вже давно мріяв створити український блог, де я спокійно міг би писати статті, озвучувати свої думки, переживання та погляди на своїй улюбленій українській мові. В блогосфері я вже далеко не новачок, я вже рік веду “Блог Аббата Кальне“, але цей блог має чітко визначену тематику, до того ж писати там можно лише по-російськи. А з цим блогом я буду боротися за місце під сонцем в українській блогосфері, яка мені поки що не дуже знайома.

Для кого я буду писати?
Цей блог в першу чергу буде для україномовних осіб, для моїх друзів, для людей, які хочуть брати від інтернета більше. Багато хто думає, що інтернет – це лише вконтакті, однокласники, але це далеко не так. І я, за допомогою цього блога, буду Вашим провідником до знань… Також я буду писати про Україну, про мальовниче Закарпаття, про природу, про погоду, про нашу непервершену політику і тупоголових політиків, про все на світі, одним словом, буду переливати з пустого в порожнє…(звідси і назва домену – pusto.org.ua)

Автори блога
Головний автор блога – Я – Богдан Васильович Гаджега, в мережі інтернет відомий під псевдонімом Аббат Кальне… Але писати статті мені будуть допомагати ще декілька моїх друзів, яких я пізніше представлю. І ще, якщо Вам також є що сказати, якщо Ви хочете побачити свою статтю на сторінках цього блога, не проблема: звертайтеся до мене і я обов’язково Вам допоможу!

Ось і все для початку, чекайте на нові цікаві статті…

І на останок, анекдот:

Психіатр запитує пацієнтку:
- Скажіть, мадам, а чи немає у вашій сім’ї випадків манії величі?
- Є, доктор, є! Мій чоловік іноді заявляє, що це він глава сім’ї!