Хоч потреба у спілкуванні між представниками різних культур сягає корінням глибини історії (смію навіть припустити що часів будівництва Вавилонської вежі), проте сам термін „міжкультурна комунікація” є досить молодим. Молодий та нерозважний? Та ні. Молодий та перспективний. Термін у сучасному вузькому змісті з’явився в науковій літературі в 1970-х роках.

Як і перед будь-якими дослідженнями, перед МК ставиться певна задача, а саме: уникнення труднощів при комунікації та дослідження різноманітних підводних каменів спілкування представників різних культур. У відомій праці Л. Самовара і Р. Портера „Комунікація між культурами” („Communication between Cultures”), вперше надрукованому в 1972 р., приводиться визначення міжкультурної комунікації. До цього часу сформувався і науковий напрямок, серцевиною якого стало вивчення комунікативних невдач і їхніх наслідків у ситуаціях міжкультурного спілкування. На початку 21-го століття і з постійно зростаючим числом користувачів Інтернету люди знайшли простіший спосіб підключення до інших людей незалежно від їх місця розташування. Це, а також вплив вже глобалізованої економіки, значно полегшило людям спілкування та спілкування з друзями з усього світу. Прекрасним прикладом можуть служити відеоігри і канали чату в тих іграх, які дозволяють гравцям спілкуватися з кимось, з ким у них не було б можливості зустрітися в іншому випадку. Навіть такі сайти онлайн-азартних ігор, як francophonescasinosenligne.com, мають функцію внутрішньоігрового чату, яка дозволяє людям підключатися і грати в ігри разом.

Мною був помічений надзвичайно цікавий і важливий нюанс: переважна більшість письмових згадок про МК йдуть у контексті мовного та перекладацького питання – правильного розуміння та перекладу текстів чи живої мови. Я не вважаю доцільним підхід, в якому МК переважно розглядає лінгвістичний аспект даної проблематики. Проте не менш важливим є й соціальний аспект. Тобто, навіть з шикарним знанням мови можна потерпіти комунікативної поразки при зіткненні з етнокультурними особливостями, які не були враховані одним із суб’єктів комунікації в її процесі.

Цілком логічно, що для успішного комунікативного процесу мовцеві слід володіти певною ерудицією, логічним та аналітичним мисленням, загальними знаннями з різних галузей: історії, культури, лінгвістики, соціології, психології, тощо.

Лише уважний підхід до комунікативного процесу убезпечить вас від прикрих помилок та безглуздих ситуацій, про які згодом складатимуть анекдоти. Аби не стати об’єктом насмішок та героєм анекдотів, вартує більше уваги приділити цьому питанню і його аспектам.

Хочу зауважити, що тем “міжкультурної комунікації” тим чи іншим чином торкалися й автори нашої Спільноти у своїх статтях.

Зокрема хочу зазначити такі праці:

* Культурні відмінності та міжкультурна комунікація – культурні метафори

* Посмішка як культурний феномен

* Етнографія цілування: від етикетних ритуалів до етноеротики

* Етнометрія спілкування: ближче до американців чи подалі від арабів?

* Етнохронеміка: соціокультурні відмінності відчуття часу

* Кроскультурна ольфакторика: тілесний запах як етнічна ознака?

* Жести ствердження і заперечення: болгарсько-турецьке “ні” чи аравійсько-ліванське “так”

* Українська “дуля” чи американський “fuck”: фалічна символіка образливих жестів

Куди б не закинула нас доля і з ким би нам не довелось спілкуватись, хочеться вірити, що в будь-якій ситуації ми покажемо себе з найкращого боку перед представниками інших культур і нам не доведеться червоніти (якщо звісно червоне обличчя тлумачиться у цій культурі саме як символ сорому).

Успіхів!

Отже, якось випадково торкнувся цієї теми в колективі, і єдине що змогли сказати про цю особу люди, так ��е те, що після прочитання його попередній творчих здобутків, відпало бажання таке читати взагалі. Ну, тут вже кожен нехай вирішує для себе сам, але я хотів би розглянути саме його огляд міста Львів, адже він свіжесенький, з пилу-жару – лише сьогодні опубліковано другу частину.

Отже, про нехороший Львів Варламова у пості «Плохой Львов».

Я розумію, що блогер, то не історик і не працівник державного телебачення, тому йому може бути присутній певний суб’єктивізм, проте, чесно кажучи, стійке враження, що він ніякий не урбаніст, а звичайнісінький шовініст, виникає від початку читання. Тож, Варламов, чи Кисельов? Одразу кидається в очі третє речення:

Из-за европейского исторического центра львовяне почему-то считают себя настоящими европейцами, в отличие от жителей других украинских городов. Это, конечно, обыкновенный снобизм. До европейцев львовянам идти столько же, сколько и жителям Донбасса.

Твердження не лише викликає певний сумнів, адже історично і сам розвиток міста і саме формування населення відбувалось іншим чином, аніж на тому самому Донбасі. Не маю на меті казати нічого непозитивного про мешканців Донбасу, чи Сходу України, але останні не дуже сильно поспішають в Європу, а навіть більше дивляться у протилежний бік, як показали останні події. А от мешканці Львова більше пізнали європейської цивілізації і більше відчувають ту культуру доброї старої Європи, яка до болю в кістках лякає пересічного східняка своєю содомією і загниванням. Це не прояви снобізму, це простий факт, що випливає з соціологічних досліджень про відвідування українцями іноземних держав.

Я абсолютно не хотів би опускатись до політики, і тим більше ділити єдину країну на своїх і чужих. Просто, ми дійсно трохи різні. Коротко про різницю між Львовом і Донбасом сказав у своєму відеоблозі луганчанин, кому цікаво подивіться коротке відео.

Чтобы в этом убедиться, достаточно выехать за пределы исторического центра и посмотреть на спальные районы, где и живет большинство горожан. Удивительно, но современный Львов ничем не будет отличаться от Владимира или Твери

Дуже цікаве твердження, особливо якщо згадати, що ті спальні райони нам набудували ті самі «совєти», що і у Твєрі. Хоча ми їх на свою землю ніколи особливо і не запрошували. Якби вони нас не «визволили» свого часу, то ми б уже давно… просто подивіться на Польщу.

львовяне жутко обидчивые. Попробуй скажи, что Львов строили не древние украинцы, тебя сразу на столбе повесят.

Не знаю звідки береться такий дивний погляд на мешканців цього міста, але всім відомий факт, що Львів будували різні народи у різні епох:6 і німці, і австрійці, і поляки, були архітектори з Італії і інших європейських держав. Потім трохи додали архітектурних шедеврів хомо-совєтікус, а тепер вже будують українці – подивіться на новобудови, досить непогано виглядає.

Далі йде не зовсім зрозумілий опус про «рагулів», яких начебто вигадали львів’яни, щоб на них спихнути всі біди. Дійсно у Львові є багато комунальних проблем, як то поганий стан доріг у дворах будинків, одвічна проблема з паркуванням, низька культура водіїв та інші проблеми, проте, такі «вигадані рагулі», які роблять реальні погані вчинки, є у кожному суспільстві у більшій чи меншій кількості. А те, що у Львові їх не вважають нормою, вважають чимось огидним і ганебним, і навіть для такої поведінки вживають колоритне слово, свідчить лише про неприйняття більшістю цивілізованого населення таких принципів поведінки у даному соціумі. Тому, іронія автора абсолютно недоречна.

Далі пачка фотографій неправильно припаркованих автомобілів, а також згадка про нехороших таксистів, що теж очікують клієнтів на тротуарах. Така проблема дійсно у Львові є, і вона досить гостра. Пов’язано це частково із особливостями міської інфраструктури і вузькими вулицями, а також зосередженістю ключових транспортних потоків в історичній частині Львова, а частково це низька відповідальність водіїв перед законом і невисокий рівень їх культури. Проте, свідомі львів’яни активно з цим проводять боротьбу. Зокрема, своїми силами встановлюють обмежувачі на тротуарах, а також подають скарги в районні адміністрації і звертаються самостійно в ДАІ.

Во Львове сделали велодорожки, про них поговорим в Хорошем Львове завтра. В некоторых местах дорожки идут по центру улицы, это очень странно и небезопасно.

Хороший урбаніст мав би знати, що вело доріжка на Січових Стрільців, яка розташована між смугою для автомобілів та кінцевою зупинкою маршрутних автобусів, спроектована і споруджена за перевіреними прикладами сучасної європейської інфраструктури. Хороший урбаніст.

Далі – вбиті тротуари в деяких місцях, пішоходи на велодоріжках, поганий стан асфальту на прибудинкових територіях. Це дійсно проблеми, але все не стоїть на мертвій точці, Рим теж не за один день будували.

Со времен распада Союза во Львове мало что ремонтировали.

Дуже даремно урбаніст не поспілкувався із людьми на своїй зустрічі, вони би мали розповісти, що після виходу із кризи у 2008 році, у Львів прийшов період реконструкцій і ремонтів. Зокрема, капітально відремонтували усі магістральні вулиці (Городоцька, Чорновола, Липинського, Хмельницького, Стрийська, Наукова та інші.), а загалом оновили і реконструювали більше 50% вулиць, і привели в порядок всі вулички історичного центру. Найбільшого розмаху  ремонтні кампанії сягали під час підготовки міста до ЄВРО-2012, проте дуже складні роботи проводилися і в кінці 2012 року, і весь 2013, навіть зараз, під час війни, ремонтні роботи продовжуються. Більше враження, що за останні 5 років, у Львові відремонтували більше ніж за весь радянський період. Совєти ж тільки будували нове, а ремонтувати не вміли впринципі – хіба позакатували всю бруківку в асфальт, що тепер необхідно всі вулиці відновлювати.

Денег нет.

Це підпис до фото якогось газону, який розїздили мешканці ближнього будинку. Так то не грошей нема, то треба лопатою все перекопати і відгородити щоб не паркувались.

Далі, в якомусь дворі, автор фотографує якусь пісочницю, яку змайстрували самі мешканці, і видає її за «дитячий майданчик». Несолідно. У Львові дуже багато хороших і оновлених дитячих майданчиків, особливо за останні роки був у цьому прогрес. В тому числі і майданчики за гроші спонсорів. Львів узагалі дуже гарно співпрацює в цьому плані із різними установами, цікавий приклад для урбаніста. Якщо його знайти.

Далі ще трохи фоток недоліків, переходи, самобуд, рекламні вивіски, літні тераси кафе. Це дійсно все проблемні речі. Тут двох думок бути не може. Дуже влучно підмічено, за що дякуємо Іллі – тут ще цілий шмат роботи для активних містян.

Чтобы насолить москалям, во Львове улицу Лермонтова переименовали в улицу Джохара Дудаева. Какие-то провинциальные комплексы.

Тут просто без коментарів. Навіть не знаю, що сказати… текст как-то по-дєбільному напісан.

К счастью, Львов город небогатый, денег хватило только на одно уродливое здание в центре. Иначе, как в Москве, все бы загадили стеклянными коробками. Здесь Львову можно только позавидовать.

Якось дуже часто автор намагається вбити всім в голову думку, що у Львові грошей нема і що всі тут бідні. Загалом, не набудували скляних коробок, бо в центрі немає їх де будувати. А де є місце, там вже набудували.

Ну на цьому, автор завершив розповіді про поганий Львів, а я почав очікувати на наступний допис із серії, аби дізнатись який же тоді Львів, коли він хороший? І тут почалося ще цікавіше…

Серія друга. «Хороший Львов»

Виявляється, що Львів, який увійшов в топ європейських міст, рекомендованих для туристів у 2014 році (причому такі рейтинги Львів підкорює не вперше), автор вирішив похвалити досить скромно:

Все довольно мило, но компактно. Исторический центр на уровне среднестатестического европейского райцентра. Одного, ну, максимум двух дней с головой хватит, чтобы обойти все.

Дуже цікаво, а автор був у середньостатистичному європейському райцентрі, і якщо так, то в якому? Однак про те, що історичний Львів занесено до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, автор скромно промовчав. Або не знав, як кожен професійний урбаніст.

Чесно кажучи, твердження про те, що Львів можна обійти за 2 дні, або й за один, мене дуже здивувало. Гадаю, що цілий день би зайняли лише відвідини Високого замку, а також Кайзервальду або Шевченківського гаю, а інший весь би пішов на тур по кнайпах нетверезими ногами! А може, автор дійсно зайвого хильнув?

Далі серія фоток, підписаних «Красота», «Прекрасно», «Непогано», і таке інше. Може якусь збірку епітетів йому подарувати? Ну, очевидно, писати про погане, Варламову краще виходить.

Хотя и есть над чем работать. Говорят, во Львове очень крутой мэр, который, несмотря на отсутствие бабла, много делает для города.

Дуже цікаво! Мер у Львові звісно ж далеко не святий, як і кожен політик, і не так вже аж він сам все робить. Ну а якби не крав, то зробив би більше. Ну але все залежно від того, з ким спілкувався автор, коли отримав цю інформацію. Адже у Львові на такі зустрічі ходять і палкі фанати міського голови. Ну і ви ж не забули, що Львів дуууже бідний? Повторюю: бі-дно-та!

Во Львове есть трамваи, уже поэтому Львов не может быть плохим.

І не посперечаєшся. Урбаністично.

Далі кілька фото, переважно без підписів узагалі.

Отдельная тема во Львове с ресторанами. Во Львове нельзя просто так взять и открыть ресторан с хорошей кухней. Самое главное идея. Без хорошей легенды ресторан во Львове не открывается. Тут должна быть либо пыточная, либо логово бандеровцев, либо машина на крыше. Оформление, костюмы официантов, атмосфера это главное. Кухня второстепенна. То есть на вкусовых впечатлениях от блюд тут почти никто не заморачивается. Хотя кормят вполне достойно, на 4-ку. Но самое главное цены. Во Львове все реально стоит копейки. То есть хороший кофе доллар-два, борщ 5 долларов, хорошее мясо 10.

Дуже цікаво, а в якому саме ресторані був Варламов? Ну тут все просто «пыточная» «Бернардинський дворик», «логово бандеровцев» «Криївка», «машина на крыше» «Дім легенд». Ті, хто показував автору Львів не заморочувались і показали розкручені туристичні три кнайпи, дотого ж всі вони мають одного власника. Ну і працюють переважно на туристів (особливо Криївка), і якість кухні там не найкраща тепер. А от ресторації із смачною кухнею і ще цікавішим колоритом залишились поза увагою. Проте, думаю, що несмачну кухню можна зустріти менш ніж у 10% закладів Львова. У багатьох є навіть фірмові страви, які не залишать байдужими і скептика.

Далі фото дівчат, що курять… як без цього. І фото Швеченка з чудернацькою зачіскою і підпис.

Настоящая прическа Тараса Шевченко. И да, Шевченко всегда писал на Украине, ибо так правильно

Ібо Кісєльов! Бо кожна освічена людина знає, що класик української літератури та пророк української незалежної держави Тарас Шевченко іноді в своїх творах вживав обидва варіанти словосполучення «в» і «на», що відповідає правилам чергування голосних та приголосних, але лише у варіантах назви країни «Україна» та «Вкраїна» відповідно. Наприклад, у вірші «Заповіт» поет вживає прийменник «на»: «Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій». А в творі «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко закликає: «В Україну ідіть, діти! В нашу Україну»

Читай трошки книги, Ілюша, і викинь свій телевізор.

Далі якісь явно невдалі фото дітей, людей, якоїсь циганки з собакою, одним словом – хвалить Ль��ів! Більше бомжів треба було нафоткати!

А это гордость Львова Электрон, украинский пятисекционный полностью низкопольный трамвай. Он всего один, так как нет денег на новые. Делают его во Львове. Трамвай на самом деле очень крутой.

Здається ви відволіклись і на секунду забули що у Львові зовсім немає грошей! Абсолютно! Ніяких грошей. От те, що привіз з собою в кишені Варламов – перебільшує річний бюджет міста!

Жаль, що урбаніст не цікавиться темою міста і не знає, що виробництво трамваїв було налагоджено лише минулого року, і за рекордний термін для міста виготовили перший успішний екземпляр. А цього року та сама компанія «Електротранс» виготовий для міста ще один трамвай, а також новенький сучасний тролейбус і ще один електробус (це такий автобус, що працює від електродвигуна і під заряджається по дорозі).

Очень интересная тема с гражданскими активистами. Оказывается, местные жители сами собирают деньги на установку столбиков. Во Львове это стоит копейки, защитить улицу от парковки стоит около 500 долларов. Столбики простые, зато дешевые. Люди сами их покупают, устанавливают, а мэрия ставит их себе на баланс. У самого города на столбики денег нет.

Карочє, дєнєг нєт. Автор здається, ще про це не згадував. Так от, раз вже автор особисто на зустрічі познайомився із деякими громадськими активістами, то він мав би знати дещо… Познайомився – то чно, бо і на одного з них посилається в своєму блозі, і про те, що стовпчики бере на свій баланс мерія (насправді – Районна адміністрація), знає не так багато людей, і тільки ті хто безпосередньо в темі. А знати мав би пан Кісєльов, перепрошую Варламов, що районні адміністрації теж виділяють кошти і проводять встановлення стовпців та інших обмежувачів паркування і кількість таких стовпців, які були встановлені за кошти міста (што?), вже перевищила кількість стовпчиків, встановлених за гроші активістів. Ті самі активісти прекрасно в курсі і не могли не сказати, що тут не лише вони збирають кошти, але й місто займається такими роботами і зокрема за запитами мешканців і у відповідь на скарги на проблемні ділянки. Привет, ОРТ!

Далі ще всякі фотки вело доріжок, старих людей і дітей, і львів’ян, що купаються «в болоті». Загалом, більше і нічого цікавого і «хорошого» про Львів мною не виявлено…

Але якийсь шовіністичний осад все ж лишився.

І стійке бажання запитати автора, а як же Високий замок, як же ніч на Личаківському цвинтарі, де хоч одне фото костелів і церков, де Головний залізничний вокзал і стадіон «Арена-Львів», де ТРЦ «Кінг Кросс Леополіс», де старі залізничні гілки, де старовинний промисловий район Підзамче, де трамвайні депо, де новобудови періоду Незалежності, де інші цікаві з урбаністичної точки зору об’єкти, де типові львівські дворики в старому місті, де хоч одна згадка про сотні левів, про хоч одне підземелля, про річку під центром міста, про екскурсійний чудо-поїзд? Не побачите ви, друже, за день і сотої частини повного таємниць міста…

1. Зрештою, нам не дуже важливо, як ви одягаєтеся.
Ви це робите не для нас, а одна для одної. У жінок є своя ієрархія з альфа, бета і гамма-самками, а шикарний зовнішній вигляд – спосіб декларації свого місця в цій ієрархії.

2. Ми розуміємо в жінках вдвічі менше, ніж хотілося б.
Але вдвічі більше, ніж ви думаєте.

3. Більшість з нас вміє прати.
А так само прасувати, витирати пил і навіть готувати собі щось прийнятне. Тому жіноча допомога по господарству нам не настільки необхідна, щоб терпіти заради цього сварливість і неповагу.

4. Коли ви перекладаєте на нас відповідальність за все, ми розуміємо, що вам це зручно.
Але будь ласка, не треба потім звинувачувати нас в тиранії, все одно ніхто вам не повірить!

5. Насправді ми можемо досить довго обходитися без сексу.
Тому що, чим менше їм займаєшся, тим менше хочеться. І якщо хтось з нас декларує повну неможливість обійтися без жінок – це більше данина громадській думці.

6. Якщо чоловік здається безініціативним, можливо він просто вас не хоче.
Так, і таке теж буває! Ми здатні як роздмухувати хвіст павичем, так і впадати у сплячку залежно від ситуації.

7. Дівчина, що кричить на офіціанта, не викликає у нас поваги.
А тільки розчарування на межі з огидою.

8. Іноді ми дійсно знаємо, що робимо.
Навіть коли вам дуже не хочеться це визнавати.

9. Ми можемо покірно і довго виконувати всі ваші примхи.
Але іноді це просто цікавість – наскільки далеко ви можете зайти в своєму егоїзмі. За результатами зазвичай йдуть оргвисновки.

10. У світі приблизно три мільярди жінок.
Причому серед красивих і сексуальних серед них набагато більше, ніж серед чоловіків – розумних і успішних. Ми про це згадуємо, коли від нас вимагають занадто багато, а дають занадто мало.

11. Не всі з нас вважають жіночу повноту недоліком.
З віком це питання займає нас все менше і менше.

12. Кожен з нас найбільше цінує в жінках доступність.
Але тільки якщо ця доступність – для нього одного. Вибачте нас за цей парадокс.

13. Якщо хто з нас веде дівчину в ресторан, це ще нічого не означає.
Точно так само нічого не значать посмішки, жарти та інший легкий флірт. Ми точно так само до вас придивляємося, як і ви до нас.

14. Ми теж іноді займаємося з вами сексом, коли не дуже хочеться.
Просто щоб не образити. Якщо ж ви вирішуєте лягати з нами в ліжко, тільки коли вважаєте за потрібне, ми можемо вчинити так само. І секс стане дуже непоганим, тільки у кожного – свій.

15. Ми не сліпі і помічаємо ваші неголені ноги, запах з рота, прищі і непофарбовані корені волосся.
Просто нам буває на це наплювати, якщо ми дійсно вами захоплені. Або ми надто ввічливі.

16. Ми можемо зрадити, просто піддавшись інстинкту.
І якщо приховуємо це від вас та оточуючих, значить, дійсно не хочемо вас втрачати.

17. Ми не ревнуємо тільки тих, кого не любимо.
Хоча ревнощі сама по собі ще не ознака любові.

18. Недоступність нас заохочує, але ненадовго.
Тільки ідіот буде вбивати час і сили на завідомо програшний проект.

19. Краса для нас зовсім не рівнозначна сексуальності.
Мало хто із загальновизнаних красунь не ставив в спорожнілій раптом спальні питання що такого знайшов чоловік у сірій мишці з найближчого ПТУ?

20. Ми вам віримо.
У тому числі, коли ви самі себе дуже старанно лаєте.

21. Якщо дівчина знає шість мов і грає на фортепіано, це прекрасно.
Вона може включити все це в своє резюме, і хтось з нас найме її перекладачем-аніматором. А в спільному житті ми більше цінуємо веселу вдачу і любов до орального сексу.

22. Ми не боїмося маршу Мендельсона.
Просто нам не завжди хочеться повязувати життя з даною конкретною жінкою, навіть якщо у неї чудова попа і поступливий характер. Адже між любовю і відразою є ще широке поле симпатії, прихильності та тимчасового захоплення. У вас хіба по-іншому?

В цій статті я буду намагатись розглянути ці два поняття із різних точок зору, і спробувати визначити, чи ці поняття є синонімічними, чи все ж це два різних терміни для позначення двох різних почуттів, чи то пак станів душі.

Отже, Любов чи Кохання?

З точки зору української мови ці слова є синонімами, що підтверджують словники. Проте, маємо зазначити, що слово кохати набуло дещо інших відтінків, його парадигма значень доповнилась таким чином, що термін кохати більш широко використовується для позначення виявлення почуття до протилежної статі, чи то скорше просто до іншої людини, в контексті статевого потягу, а не дружніх чи родинних почуттів. Дієслово ж любити традиційно використовується в більш широкому значенні, де обєктом любові може бути будь-що і будь-хто, починаючи від пива, і закінчуючи Батьків

З іншого боку, маємо згадати що такий розподіл утвердився радше неофіційно і з плином часу в сучасних умовах. На давніших етапах розвитку мови різниці між цими поняттями не існувало. Наведемо приклади:

Шевченкове Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями навряд доносило нам подробиці вибору партнерів для статевих відносин, але тут малося на увазі саме не любити тих, хто потенційно може розбити серце

Також давній український вираз кохатися в чомусь (напр. кохатися в книжках) це не те, що ви подумали, це означає любити книги.

Корінь цього аспекту лежить у тому, що слово кохати є запозиченням і прийшло в початковому виді як синонім до любити.

Інтерлінгвістичний аспект цього питання також є досить цікавим. При дослідженні термінології кожен порядний дослідник повинен послуговуватись занннями аналогічної термінології з інших мов.

Беремо дієслово любити на різних мовах і отримуємо картину: рос. любить, англ. to love, нім. lieben, поль. Kocha?, ісп. amar, італ. amare, лат. amo.

І лише в деяких мовах, як то українська, для цього поняття існує більше одного терміна. Сюди відноситься польська мова,

Нерозривний звязок і синонімічність цих двох понять підтверджує також факт наявності дієслова розлюбити, подібного якому не можна утворити від дієслова кохати. Звідси маємо Любити розлюбити, кохати розлюбити.

Звідси ми не можемо зробити висновку, що лише обрані вміють кохати, а всі решта народи позбавлені цього прекрасного почуття. Ви ж не думаєте, що і німці і англійці і росіяни не вміють кохати?

За основу ми беремо абстрактність цього поняття. Оскільки поняття не нове, а досить стале, робимо висновок, що описується той самий стан/процес/почуття. В любові вже віками не вигадали нічого нового (окрім термінів хіба), і це є один з найнезмінніших людських почуттів. Отже, бачимо, що поняття таки одне.

З огляду на вищесказане, можу припустити, що люди самі шукають способів розширити рамки цього поняття, і описати за допомогою синонімів, в які вкладають додатковий зміст, різні його аспекти.

Теорія відмінності понять. Таку теорію, саме як теорію, частіше за все ми можемо почути саме від людей, і рідше як конкретне дослідження фахівців. І тут починається найцікавіше: вступає в гру старий добре відомий факт «Quot capita, tot sententiae» (лат. скільки людей стільки думок). Тут не йдеться про лише дві протилежні позиції, а про тотальний плюралізм.

Хоча дві основні позиції виділити таки можна:

– частина людей свято вірить, що кохання це найвищий ступінь любові,

– інша ж доводить, що любов найвищий ступінь кохання.

Суть і масштаби цієї дискусії розтягаються різними деталями, як то наявність чи відсутність штампа в паспорті/шлюбу в церкві, кількість часу разом, наявність/відсутність хімічного потягу, та інші.

Дехто одним із цих термінів намагається описати стан, коли після Х років, саме почуття як таке пройшло, або як часто кажуть трансформувалось і перейшло на новий рівень це стан, коли любов перейшла у стан де є сукупність звички, поваги, турботи, розуміння і всього решта, як правило спостерігається після 3-4 років, або в подружньому житті.

Поняття закоханості ми не розглядаємо, адже це вже стосується трохи іншої теми. Хоча, як для прикладу нагадую, що саме рос. влюбленность має в укр. відповідником закоханість.

Горедослідники любовної термінології. Дуже сумно спостерігати, коли до справи беруться так звані знавці української мови і починають вигадувати свої теорії. Якщо то йдеться про нешкідливі дискусії між людьми зі різними поглядами, то це цікаво і пізнавально, але коли в це починають лізти люди з претензією а авторитет, письменники, псевдолінгвісти, псевдопатріоти та інші, це все виглядає не лише неприємно, але й негарно зі сторони, бо така інформація, як правило. знаходиться в публічному доступі.

Особливо огидно, коли за таке беруться люди з яскраво вираженою русофобією, як то пан Андрухович. Адже саме він прилюдно зробив певні заявочки, які вам і наводжу без коментарів:

“Дієслово “кохатися”. Це не зовсім те саме, що “кохати”. Не можу знайти йому російського відповідника. Як російською перекласти “кохатися”? “Трахаться”? “Заниматься сексом”? Дуже хотілося б знайти відповідь на це запитання, бо інакше я буду підозрювати, що росіяни не кохаються, тому і слова в них немає”.

Такі привселюдні виступи неодмінно викликають справедливу реакцію.  Наприклад у статті Олександра Гайдамаки Андрухович. Лидер среди гнили у відповідь на цю цитату читаємо наступне:

Вот хотел обозвать Андруховича моральным уродом, но слово моральный к нему не клеится. Поэтому просто: урод. Урод, а заодно носитель лингвокретинизма. Начнем с широко употребимого «заниматься любовью». Впрочем, это калька с английского, однако же она есть. Тем более, что «кохатися» тоже – не шибко украинское слово. Но это мелочи. Куда важнее, что «кохатися» – это лингвистическое недоразумение. Потому как ближе всего по смыслу к нему глаголы, обозначающие мастурбацию. Ну, смотрите – суффикс «ся», «кохати себе»… А чем эта логика хуже Андруховичевской?

Як бачимо, спекуляції навіть на таку гарну і чисту тему, як любов, можуть бути використані для розпалювання міжетнічної чи міжнаціональної ворожнечі, бо для людей немає нічого святого.

Різноманітні аспекти як термінології, так і самої любові, ще довго непокоїтимуть уми людської раси. І певна річ, любов це як і віра, і мораль і решта абстрактних речей завжди трактуватиметься кожним індивідом субєктивно-індивідуально. І кожен завжди залишиться при своїй думці бажаю всім нам віднайти свою власну істину!

Друзі! Знайдено спосіб, який виріже з вашого життя кілька годин! Без алкоголю, без наркотиків, без ГМО!

До Вашої уваги цікава і захоплююча гра на технології флеш – “Знайди спосіб вийти із кімнати”. Для цієї гри Вам потрібно небагато: флеш-програвач, миша, колонки (або навушники), здоровий глузд, азарт, терпіння.

Суть гри: за сюжетом гри, як у фільмі “Пила”, ви опиняєтесь в кімнаті. Як ви туди потрапили і як звідси вибратись – невідомо. Але, на щастя, ви не прикуті, а можете вільно рухатись кімнатою. І, на жаль, ногу відрізати не доведеться  . На перший погляд в кімнаті немає нічого? окрім заставлених стільцем дверей, кейса, якихось щитків і картини. Але це лише на перший погляд… Ви починаєте оглядати кімнату і починається найцікавіше…

Мета гри: використовуючи розміщені у кімнаті предмети слід пройти ланцюжок із квестів і головоломок, аби врешті-решт знайти спосіб вийти із кімнати.

Для проходження гри і навігації по кімнаті використовуйте лише мишу.

Звернуть увагу:

• В кімнаті немає жодного зайвого предмета.
• Предмети можуть взаємодіяти між собою.
• Ви можете застосувати один предмет до іншого.
• Будьте уважні.

Переконливе прохання: не давайте в коментарях чітких детальних підказок та інструкцій з проходження головоломки. Не задавайте питань, в яких міститься надто багато інформації. Не пишіть фраз на зразок “я найшов то-то там-то, запхав то-то туди-то і вилізло то-то, що мені робити?”. Дайте можливість людям розім’яти мозок та зловити азарт. Можна давати натяки та дрібні підказки. Всі коментарі модеруються. Надто відверті можуть бути видалені. В деяких коментарях можуть бути видалені зайві деталі.

Часто символ коня набуває еротичного забарвлення у весільних піснях:

Да давали коням гречку,

Як їхали по дівочку,

А тепер сочевицю –

Везем молодицю.

Етнографи зафіксували весільний обряд, коли молодий із боярами їде по наречену, мати у вивернутому кожусі виходить на поріг і обсипає всіх вівсом, а один із бояр тим часом обводить коня навколо діжі.

У купальській пісні співається:

Ой на Купала, на Івана

Там скакав коник під гречкою,

А за ним Василь з вуздечкою:

– Не скачи, коню – загнуздаю,

А ввечері ще й осідлаю.

Та й поїдемо до Марини.

Вона купайла прибирає,

А мене молодого дожидає.

Вона свічечки засвічує,

Свого Василя дожидає…

У ліричних піснях напувати або пасти коня – ознака найбільшої довіри до милого:

Ой ти, місяцю, я зіронька ясная,

Ой ти, парубок, я дівчина красная.

В вишневім саду я тобі коня пасла.

Ой пасла, пасла – звечора до півночі,

Упала роса на мої карі очі.

Не так на очі, як на русую косу,

Серце парубче – віночка не доношу…

“Козак і вірний кінь” Зураб Мартіашвілі, 2011

Фольклорні сюжети розмаїті… Одна дівчина “взяла коня за вудила, по подвір’ячку поводила”. Інша каже: “А я свому миленькому коня напуваю”. Проте буває, що парубок просить: “Дівчино моя, напій мя коня”, а вона не погоджується:

Не напою, бо ся бою,

Не твоя жона.

Деякі козаки вміють наобіцяти “золоті гори”, такі пропонують:

Дівчино моя, сідай на коня,

Та й поїдем в чисте поле, до мого двора,

А в мому дворі – штири світлиці,

Ще й п’ятая світличенька – для миленької…

Найчастіше дівчата відмовляються, кажучи:

Козаченьку мій, коли б я твоя –

Взяла б коня за шовковий повод та й напоїла…

“Козак коня напував, люба воду брала”. Юліуш Коссак, 1889

Польський лінгвіст Януш Анусєвіч, аналізуючи етнокультурну символіку “коня”, показує на прикладах народної творчості поляків, що образ коня має також досить потужний еротичний символізм. Цей домашній улюбленець символізує палке бажання, чоловічий статевий орган, тобто є чоловічим символом. Але водночас, за твердженням дослідника, коневі у польському фольклорі притаманні й такі риси як демонічність, мудрість, вірність. Учений також запевняє, що ставлення людини до коня в народних творах завжди є позитивним, що свідчить про спорідненість польського та українського народного світогляду у відображенні символічного значення зооморфного образу.

Отож, із образом коня і польський і український фольклор пов’язуює уявлення про кохання, милу дівчину, бо саме кінь є свідком почуттів і переживань козака. Дівчина, віддаючи честь своєму коханому, перш за все піклується про його коня:

… Взяла коня за повода,

А милого за рученьки.

Повела коня в станицю,

А милого у світлицю.

Дала коню овса, сіна,

А милому меда, вина.

“Купання коней” Олексій Зайцев, 2005

У багатьох народів кінь символізує плодючость, мужність та сильну владу. Він є давнім знаком циклічного розвитку світу явищ, посланцем богів. Кінь означає як життя, так і смерть. У шаманській традиції – це перевізник душ та поховальна тварина.

В аналітичній психології кінь – це інтуїтивне пізнання. Восьмикопитні або безголові коні зафіксовані в міфології та обрядах германських та японських “чоловічих спілок” та асоціюються із сексуальною енергією, поривами бажань.

З психоаналітичної точки зору кінь є архетипом чоловічого початку – Анімусу, як його назвав Карл Густав Юнг. Анімус є і в чоловікові, і в жінці, оскільки все у світі створене за принципом гармонії.

В ідеалі кінь уявляється гарним, майже прекрасним, сильним і енергійним, з ним хочеться повзаємодіяти: покататися, погладити. В цьому образі відображається ставлення до свого “внутрішнього мужчини”, якщо воно позитивне, то відсутні й труднощі, пов’язані зі своєю статтю.

Які асоціації у вашій уяві викликає образ коня?

“Купання червоного коня”. Кузьма Петров-Водкін, 1912

Якщо кінь уявляється прив’язаним, худим, замореним і сумним, то, імовірно, що чоловічий початок придушується особистістю, його сила і творчий початок не приймаються. Якщо в óбразі захотілося нагодувати коня, від чого він почав змінюватись на краще, це означає, що психотерапевтичний вплив реінтеграції цього архетипу відбувся.

Іноді кінь може бути ворожим, злим, агресивним, який викликає страх і бажання втекти. Це свідчить про негативний стереотип щодо чоловічого, як руйнуючого і нестримного. Чоловіче лякає, відповідно не вдається реалізувати безумовно позитивний потенціал цього початку.

Катання на коні – символічне поєднання і прийняття чоловічого початку. Для чоловіка – це володарювання і керування своєю мужністю, для жінки – це можливість довіритись, віддатись чоловікові.

В Фрейда не було ніякого слуху і таланту в музиці. Через це він зненавидів музику на стільки, що навіть оминав ресторани з «живим» оркестром.

Фрейд був егоїстичним за своєю натурою і вимагав самовідданого кохання від своєї дружини. Ще до їхнього одруження від постійно наполягав, щоб вона розірвала будь які відносини зі своєю родиною., інакше вони розлучаться. Його дружина зрештою уступила вимогам і практично не спілкувалась зі своїми рідними.

«Фірмовий» спосіб спілкування з пацієнтами, коли хворий лежить на диванчику, а лікар сидить позаду нього, лікар Фрейд придумав, тому що боявся дивитись людям у вічі.

Все життя він кидав виклик смерті і майже завжди вигравав сутичку. Але виявився абсолютно безсилим перед особистою трагедією. Єдиний син загинув від суїциду. В 1919 році, через 15 років після смерті Скліфосовського, було вбито більшовиками його дружину і старшу доньку. Від розправи їх не врятував навіть документ, підписаний Леніном, в якому йшлось, що на сімю відомого хірурга репресії не розповсюджуються.

Навіть могила відомого лікаря постраждала від радянської влади. Лише в 70-х роках встановили памятник, де висічені слова відомого голландського лікаря Ван Тюльпа «Світячи іншим згораю сам».

До того як присвятити себе літературі, відомий письменник працював лікарем. В 1916 р. всіх студентів мед. університету, де вчився Булгаков, призначили по земських лікарнях. Михайло Афанасійович і його дружина Тетяна опинились в Смоленську. В першу ж ніч привезли породіллю, її збуджений чоловік погрожував молодому розгубленому лікарю пістолетом і кричав : «Якщо вона помре, убю!» Роди приймали разом: дружина зачитувала з підручника по гінекології потрібну сторінку, а Булгаков намагався точно наслідувати інструкціям. На щастя, відбулись.

Альберт Ейнштейн

А. Ейнштейн не говорив ні слова до 3 років, але в 12 років він розбирався в Евклідовій геометрії. В школі був двієчником з фізики і трієчником з математики.

Якось з Німеччині Ейнштейн прийняв участь в благочинному концерті Місцевий журналіст, захоплений його виконанням, запитав в сусідки: «Хто це грає?» і отримав відповідь: «Як, ви не впізнали? Це ж сам Ейнштейн!» «О, так, звичайно!». Наступного дня в газеті звявилась стаття про виступ великого музиканта, незрівнянного віртуоза – скрипаля, Альберта Ейнштейна.

«Великий музикант» був у захваті, вирізав статтю і з гордістю показував знайомим: «Ви думаєте, я вчений? Я відомий скрипаль, ось хто я насправді!»

Ейнштейн обожнював фільми Чарлі Чаплина і з великою симпатією відносився як до нього, так і до його персонажів. Одного разу він відправив Чаплину телеграму:

«Ваш фільм «Золота лихоманка» зрозумілий у  всьому світі, і я впевнений, що Ви станете великою людиною. Ейнштейн».

Чаплин відповів:

«Я Вами захоплююсь ще більше. Вашу теорію відносності не розуміє ніхто у світі, але Ви все ж стали великою людиною. Чаплин».

Американська журналістка місіс Томпсон брала інтервю в Ейнштейна:

– Яка, на ваш погляд, різниця між часом і вічністю?

– Дитинко, якби у мене був час, щоб вам пояснити цю різницю, то пройшла б вічність перш ніж ви її зрозуміли.

І ще кілька коротких цікавинок по відомих людей.

• Полководець А. Македонський знав в лице 30000 солдат свого війська.

• М. Гоголь В школі писав досить посередні твори.

• Людвіг Ван Бетховен до кінця життя не міг оволодіти множенням.

• В. Моцарт один раз прослухавши в Ватикані багатоголосий духовний твір Алегрі, за ніч записав точну, нота в ноту, копію твору. Моцарт розпочав писати музику в 3 роки. За 35 років він створив більше 600 творів. Але після його смерті у вдови не виявилось грошей навіть на окреме місце на цвинтарі.

• Перш ніж стати великим оратором, Демосфен був соромязливим, страждав дефектом мови і мав дуже слабкий голос.

• Ньютону було 72 роки коли він написав передмову до своїх праць.

• Римський імператор Юлій Цезар завжди носив лавровий вінок на голові, щоб сховати прогресуючу залисину.

• Джеймс Медісон був найменшим з американських президентів (1,62 м), а Абрам Лінкольн найвищим (1,93 м).

• Великий Чингісхан помер під час сексу.

• В 1863 р. Ж. Верн написав «Париж в ХХ столітті», де детально описав автомобіль, факс і електричне крісло. Видавець повернув йому рукопис назвавши ідіотом.

• Артур Конан Дойль, автор розповідей про Шерлока Холмса, був офтальмологом за професією.

• Ганс Христіан Андерсон був неграмотною людиною.

• Вінсент Ван Гог продав за життя лише один свій витвір Red Vineyard at Arles.

1. 1. Пиво ніколи не спізнюється.
   2. Пиво ніколи не передумує.
   3. Пиво не вимагає рівноправ’я.
   4. З пивом не потрібно знайомитися.
   5. Пиво недорого коштує.
   6. Коли пиво хвилюється, воно не плаче, а піниться.
   7. Пиво ніколи над тобою не знущатиметься.
   8. Пиво ніколи не представить тебе як просто знайомого.
   9. Пиво не доводить тебе до білої гарячки.
   10. Пивні етикетки не виходять з моди щороку.
   11. Пиво не бігає одночасно в одну туалетну кабінку з іншим пивом.
   12. Пиво ніколи не говорить ні.
   13. Пиво ніколи не говорить.
   14. Пиво не задає дурних запитань.
   15. Пиво ніколи не сумнівається в твоїх словах.
   16. Якість пива не залежить від того, як воно виглядає ззовні.
   17. Прийшовши в бар, ти зможеш вибрати будь-яке пиво.
   18. Ти не повинен годувати і поїти пиво.
   19. Пиво не хвилює, коли ви прийдете додому.
   20. Все, що пиво тобі коли-небудь може сказати це коли пора в туалет.
   21. Коли у тебе болить голова, пиво завжди допоможе.
   22. Пиво не дотримується дієти.
   23. Пиво не буває ні дуже тупим, ні дуже дотепним.
   24. Пиво не викурить твою останню сигарету о 12 годині ночі.
   25. Величезне пиво – це хороше пиво.

25 причин, чому пиво набагато краще за жінок:

1. 1. Пиво не цікавиться Вашими минулими стосунками.
   2. Можна зібрати всі свої старі пивні пляшки і банки в одній кімнаті і вони не побються.
   3. Пиво не скаже: Завтра не можу, у мене побачення.
   4. Пиво можна розглянути у магазині і заздалегідь дізнатися, свіжіше воно чи ні.
   5. Пиво не заперечує, коли ви беретеся за нього руками.
   6. Пивні етикетки знімаються без боротьби.
   7. Пиво не ревнує до іншого пива.
   8. Ти завжди знаєш, що ти перший, хто відкриває це пиво.
   9. У пива ніколи не болить голова.
   10. Ти можеш пити пиво публічно.
   11. Пиву не треба говорити: Я тебе люблю.
   12. Пиво завжди лягає легко.
   13. Пиво виглядає так само і зранку.
   14. Ти можеш насолоджуватися пивом цілий місяць і у будь-який час.
   15. Пиво завжди мокре.
   16. Пиво не потрібно мити, щоб воно стало приємно на смак.
   17. Пивні плями відмиваються.
   18. Ти можеш мати більш за одне пиво за ніч, без докорів сумління.
   19. Пиво ніколи не засинає на тобі.
   20. Пиво не хвилюється, що хтось раптом увійде.
   21. Не треба обіцяти пиву, що вранці ти як і раніше поважатимеш його.
   22. Пиво не почне питати: А хто це дзвонив?, як тільки ти покладеш слухавку.
   23. Пиво не питає: Я у тебе перше?
   24. Пиво не розповість іншому пиву, що воно у тебе перше.
   25. Пиво не розповість іншому пиву, що воно у тебе не перше.

25 причин, чому пиво безперечно краще за жінок:

1. 1. Ти можеш ділитися пивом з друзями.
   2. Твоє пиво завжди терпляче чекає тебе в машині, поки ти п’єш інше пиво.
   3. Ти можеш спокійно йти по вулиці з пляшкою пива в кожній руці.
   4. Ти можеш відкрити пиво і поставити його на стіл воно чекатиме тебе.
   5. Можна спокійно розпити одне пивко на трьох.
   6. Пиво не хвилюється про те, куди ти кинеш його кришечку й етикетку.
   7. Можна щодня міняти не лише бари, а й види пива.
   8. Пиво не образиться, що ти сьогодні не хочеш пива.
   9. Пивом можна запивати горілку.
   10. Пиво ніколи зранку не каже «Вибач, але у мене є хлопець, якого я кохаю».
   11. Пиво завжди є самим собою.
   12. Коли ти вирішуєш випити пива, то інші пива не дивляться на тебе оцінюючи.
   13. Пиво можна попити й в обідню перерву.
   14. Твої друзі ніколи не проти твого вибору сорту пива.
   15. Можна змішувати різні сорти пива.
   16. Любителів пива не осуджують.
   17. Можна недопити пиво.
   18. З пивом не виявиться, що до тебе це ж пиво пили усі твої знайомі.
   19. Пиво навіть без пляшки гарне.
   20. Не буває брехливого пива.
   21. Пиво не хвилює твій зовнішній вигляд.
   22. Пиво не проти, що ти весь час дивишся на інше пиво.
   23. Не треба чекати поки пиву виповниться 18 років.
   24. Пиву байдуже в якій позиції ти його питимеш.
   25. Пиво можна кинути у багажник.

25 причин, чому пиво побило жінок по усіх параметрах:

1. 1. Пиво не ревнує тебе до співробітниць, зубного лікаря або шкільної подруги.
   2. Пиво не загубить ключі від твоєї квартири на нічній дискотеці.
   3. Пиво не витратить всі твої кишенькові гроші на свої дрібнички.
   4. Пиво не їсть сухарів в ліжку.
   5. Пиво не читатиме нотацій з приводу безладу в твоїй кімнаті.
   6. Пиво не почне перчити і солити твою частину яєчні, стверджуючи, що так смачніше.
   7. Пиво не перетворює твою ванну на салон краси.
   8. Пиво не риється у твоєму гаманці без потреби.
   9. Пиво не вимагає сніданок в ліжко.
   10. Пиво не використовує твою бритву.
   11. Пиво не читає твої записники, телефонні книги і не влаштовує сцен через прочитане.
   12. Пиву не особливо потрібне кільце.
   13. Пиво не вимагає оформити ваші відносини.
   14. У пива немає мами!!!
   15. Жодне пиво не зруйнує вщент твоє життя.
   16. Пиво не займає багато місця в шафі.
   17. Пиво ніколи не влаштовує істерику, якщо від тебе пахне іншим пивом, коли ти приходиш додому.
   18. Пиво не зробить тобі подарунка на день народження за твій рахунок.
   19. Пиво не примушуватиме тебе клеїти шпалери, віддавати всі гроші, і виносити сміття.
   20. Пиво не назве тебе чужим імям в найвідповідальніший момент.
   21. Пиво не вимагає від тебе постійно тримати в памяті, де його ключі, мобільний, ганчірки, нарешті!
   22. З пивом ти не ризикуєш одного прекрасного дня дізнатися, що воно симпатизує тобі, але надає перевагу твоєму кращому другові.
   23. Пиво не скаже: Займися краще ремонтом, коли ти зібрався до друга.
   24. Пиво не кине тебе із-за молодого красивого мільйонера.
   25. Тобі не доведеться платити аліменти, якщо Ви змінили пиво.

І нарешті заключна причина…

1. У пиво можна стріляти.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю

Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, що спокушує Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.

“Одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі Жінка взяла горошинку та й ізїла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком. Росте та й росте той син, як з води, – не багато літ, а вже великий виріс”.

Дослідники рослинної символіки виявили, що серед рослин із семантикою родючості, еротизму чи не головне місце посідають стручкові, а серед них – горох. У казках різних народів є відповідні сюжети про вагітність героїні від зїденої горошини.

“За царя Гороха”

Цю бобову культуру, як засвідчують археологічні дослідження, первісні люди вирощували ще за часів енеоліту (мідно-кам’яного віку). В стародавніх землеробських культурах горох вважався символом життєдайної сили, врожайності, плодовитості худоби й процвітання господи.

За українською народною версією, зрозумівши, що в поті чола свого доведеться добувати хліб, вигнанець з Раю Адам тяжко зажурився, а коли побачив, що навколо немає чогось готовенького, що його можна було покласти на зуб, – заплакав. Сльози ті, падаючи в ґрунт, перетворилися на гладенькі кульки, які одразу ж дали зелені росточки. Отже, хліб, яким підживилися найперші люди, був гороховий!

Ця прозаїчна рослина займає чимало місця в слов’янському фольклорі. Можна почути: “Сталося те за царя Гороха, коли людей було трохи”. Ну, а вираз “блазень гороховий”, “опудало горохове” – від того, що учасники культових ігрищ ходили від голови до пояса обмотаними гороховою соломою та викидали всілякі штучки, часом дуже дошкульні для тих, хто траплявся їм. Таким блазням за осінньої пори було дозволено все.

У західних словян, українців і білорусів горох був невід’ємною частиною Різдвяного столу і шлюбних церемоній, які повязувалися з народженням дітей. У поляків він був основною весільною стравою. Учасники весілля навіть виконували танець з мискою гороху в руках. Чехи обсипали їм наречену й по застряглим в сукні зернам ворожили про кількість майбутніх дітей. За традицією, на російському весіллі, коли пара заходила в дім після вінчання, молодих шмагали гороховими батогами.

“Котигорошко український Геракл?”

Посіяв я горошок на зеленій нивці,

Купив же я черевички своїй чорнобривці;

Ще й горошок не зійшов, тільки лободочки, –

Витоптала черевички, тільки зап’яточки.

В українському фольклорі Котигорошко – хлопчик надзвичайної сили, який народився з горошка – один з образів переможця над лихом, хворобою, негараздами. Відомий дослідник давньослов’янської історії академік Олександр Рибаков у праці “Язичництво давніх слов’ян”, наводячи паралелі античних міфологічних героїв та персонажів наших казок називає Котигорошка українським Гераклом. І той і той – найбільші силачі та народні герої, і той і той – син найвищого божества та символа чоловічої сили. Адже античний Геракл син Зевса, а наш слов’янський Горох виступає як одне з втілень Рода* – всеосяжного бога давніх слов’ян.

*У статті “Українська фалоепопея: Збручанський ідол” я вже розкривав фалічний культ цього божества. Та й про сексуальну пригоду Геракла на наших землях також вам відомо за дописом “Українська фалоепопея: Скіфський фалічний первінь”.

У образі хлопчика, що постав із горошинки, народом втілені не лише такі риси, як богатирська сила, стійкість у боротьбі проти ворогів, але й вірність, кмітливість. Недарма сучасні міфоаналітики інтерпретують горошину як космологічне та гносеологічне (себто пізнавальне) ядро. Може тому й ставили неслухняних дітей на горох “щоб розуму прибувало” – мабуть, корисним був такий природний масаж активних точок. Казковий сюжет про принцесу на горошині тлумачиться через ракурс пошуку ядра світобудови й істини за багатошаровою зовнішньою оболонкою.

“Горошкова магія”

Зелений горох рвати,

А горох має стручки,

Болять мамцю ручки!

Магія цієї рослини, кажуть, захована в такому інтимі, що про неї в пристойному товаристві й згадувати не можна. Впливає вона на те, що “нижче пояса” і, кажуть, стимулює пробудження плотської чуттєвості. Відомо, наприклад, що для збереження молодості і статевої потенції деякі знахарі рекомендували їсти горох у сирому вигляді, попередньо замочивши його на 2-3 години у медовій воді.

Сільські чаклуни знайшовши в полі стручок із дев’ятьма горошинами, таке щось над ним вичакловували Що саме? Від чого чи для чого? Е-е, то дозволено знати лише посвяченим Українські дітлахи, висвистуючи в горохові пищики, самі того не відали, що наворожували своїм батькам повні комори збіжжя.

У словаків господар кидав по ложці гороху в кожен кут і на стелю зі словами: Сто мір гороху, сто мір маку, сто мір пшениці і сто мір жита. Якщо до стіни прилипало багато горошин, це віщувало урожайний рік. Лужицькі серби за різдвяною вечерею залишали по ложці нерозвареного гороху в кутку і під столом, щоб весь рік у сімї водилися гроші.

Вважалося, що горох (його зерна, стручки і бадилля) сприяють врожаю в полі, плодючості худоби і загальному процвітанню в господарстві. Тому, наприкінці літа, коли горох дозрівав, в північноросійських селах влаштовували свята вшанування гороху – Горохів день. У цей день на полі рвали горох та із привітаннями пригощали один одного.

“Горохові оргії”

Покотився горошок по полю,

Оженився старий з молодою.

Пішов старий до поля орати,

А молода до корчми гуляти.

Етнографи в різніх горохових іграх, епітетах знаходять витоки давніх оргіястичних культів язичництва. Українська народна метафора скакати в горох й досі означає подружню зраду. Застарілі спогади про це видно в українських іграх про жертовного “звіра” (ящера), в яких з особливим смислом використовувався горох, котрий мав одночасно і героїчну і любовну семантику. Граючи, дівчата співали:

Сиди, сиди Ящере, горохвяний вінку!

Піймай собі жінку, як перепілку.

Як піймаєш, обдереш,

Собі кожух пошиєш!

На думку етнологів, тепер вже не зрозумілий вислів “горохвяний віночок” є давнім обрядовим образом, що відображає генетичний зв’язок гри з аграрними та еротичними культами.

Сліди еротизму зберегає добре відома магічно-вегетаційна веснянка-гаївка “Горошок”:

Вийся, горошку, в три стручки,

Дай же нам, Боже, чотири,

Щоб ся парубки женили,

Нас на весіля просили.

*   *   *

А кождому парубкові

Є гороху по стручкові,

Стефанові півстручище,

Бо нездатний парубище.

*   *   *

Прийшла весна з квітами,

Пішли в поле з плугами,

Та посіяли горошок.

Та рости, горошку, в три листи,

Та дай же, Боже, чотири,

Щоб ся парубки женили,

Щоб в осени дівок забрали,

Щоб старі баби гуляли.

Кождому парубкові гороху струночок,

Миколові стручисько,

Бо він старий парубчисько.

Як бачимо, – зазначав свого часу наш видатний історик Михайло Грушевський, – викликаючи сили росту рослини, щоб і ріс горошок, щоб і стручків було б досить, щоб і черви не точили, – додають, чаклують, щоб і парубки женились. Таким чином до вегетаційних веснянок-гаївок приточене також і парування. (Грушевський М. “Історія української літератури”).

Ну хто б подумав, що звичайнісінький горох та всі пов’язані з цією рослиною ритуали є відголоском закодованих прадавніх вірувань!