Adjustable Standing Desk | Translator’s Recipes.

Перед Новим роком пишуть підсумки та клятвені обіцянки, колупаються в собі та вихваляються звершеннями. Не порушуючи цієї традиції, не стану засмічувати тирнетів розповідями про свій 2012-ий, бо у всіх цього 2012-го було рівно стільки ж, як у мене, а як я його прожив, цікаво всім не рівно так само, як мені. Розкажу ліпше, що я перед самим Новим роком знайшов і чим ми сім’єю будемо весело бавитись, зустрічаючи 2013-ий.

Веселою розвагою на нинішню новорічну ніч стане гра під назвою «Тисяча чистих карт(ок)». Правила неймовірно прості (чи надзвичайно складні — це вже як захоче чесне товариство), для гри потрібен лише чистий папір та ручки/олівці у кількості, рівній кількості гравців. Правила знайдені тут: Бордґеймґік та ЩЕ ДЕСЬ. Якщо ліньки читати по-англійськи, але дуже кортить взнати про гру, читаємо далі.

Підготовка до гри

Гра для трьох і більше чоловік. Підходить як для суто дорослої компанії, так і для змішаної доросло-дитячої.
Для самої першої гри потрібно приготувати 60-90 чистих карток. Для усіх подальших потрібно мати 20-30 чистих. Картки можна робити з будь-чого, розмір не обов’язково має бути однаковим. Ми для пробних ігор і знайомства із правилами брали звичайний офісний папір 80 г/м²,  ножицями розрізали до формату А7. На 90 карток потрібно 12 аркушів (шість карток буде в запасі).

Початок

Перед початком гри покладіть на стіл 20-30 (для першого разу можна покласти менше) чистих карток.  Якщо це вже не перша гра, то далі покладіть 20-30 випадкових карток із попередньої гри (а якщо граєте вперше, то ще 20-30 чистих). Далі кожному гравцеві видається певна кількість карток (20 чи 30 ÷ к-ть гравців) і дається завдання виготовити із цих папірців гральні картки (про них трохи далі). Закінчивши, гравці здають готові картки у загальну колоду, яку ретельно перемішують і викладають у центр столу. Кожному гравцеві видається 5 карт. Гра почалась!

Власне гра

Ходити за годинниковою стрілкою, починаючи з наступного від того, хто роздавав. При здійсненні ходу потрібно тягнути із загальної колоди, а далі ходити однією із карт на руках. Ходити можна до себе, до будь-кого з гравців, або до всіх одразу — карта викладається відповідно перед собою, перед тим, до кого ходять, або у центр столу. Гравець, до якого здійснено хід, виконує інструкцію на картці (якщо така є). Якщо дія картки має тривати певний час (наприклад, двічі пропустити хід) , то вона викладається перед гравцем або посеред столу, допоки її дія не мине або не буде анульована/знищена/змінена іншою карткою. Картки з балами складаються в окремі балові купки перед кожним гравцем/посеред столу. Відіграні картки без балів йдуть у відбій.
Якщо в руках є порожня картка, треба взятися за ручку і зробити з порожньої гральну. Це робиться не на початку, щоб по ходу гри мати можливості радикально міняти ситуацію та вносити неочікувану динаміку. Малювати краще за все тоді, коли ходить хтось інший, щоб не надто затримувати плин гри.
Якщо походити нема можливості (чисті карти скінчились, а ті що є, не можуть бути задіяні), то гравець тягне ще одну карту і пропускає хід. Коли тягнути вже нема звідки, то гра закінчилась (можна придумати й інші умови закінчення гри). Усі картки, що залишились на руках, йдуть у відбій (попередньо можна позаглядати одне одному в карти).

Перемога

Кожен підраховує балі із балових купок, додаючи до них загальний бал із купки у центрі столу. Результат може бути від’ємним теж. Перемагає той, хто набрав найбільше балів, тіпа.

Зачистка

Після гри залишається величезна купа готових карток. З цієї величезної купи для наступної гри буде взято 20-30 штук у випадковому порядку. Тому варто ту купу, що утворилась зараз, трохи підчистити, аби погані картки пішли на розпал грубки, а для наступних ігор лишилось лиш найкраще.  Для цього потрібно усі готові картки (з попередніх ігор також) викласти на стіл малюнком догори, домовитись, яка кількість карток має бути у готовій колоді (40-60-90 тощо), поділити цю кількість на кількість гравців — стільки карт повинен відібрати кожен гравець (наприклад, якщо маєте зберегти колоду у 40 карт і є 5 гравців,  то кожен повинен із великої купери вибрати лише 8 карток). Чисту купку обтягуємо гумовою стрічкою або засовуємо у зіплок потрібного розміру — це колода на наступну гру. Залишки можна роздати знайомим на згадку, або зробити із них блокнотик, або завертати у них махорку, або зачистити ще раз і мати колоду другого розряду, для якої можна придумати свої правила (а щойно згадані знущання застосувати до остаточного мотлоху).

Будова картки
Приклад картки і пояснення, що до чого.

* Заголовок або назва. Катіт будь-що, від одного слова до цілого твору.      * Далі малюнок. Тут теж всьо катіт. Можна чоловічка із паличок, можна цілий високохудожній натюрморт. По ходу гри ідеї виникатимусь самі і художня майстерність буде невпинно підвищуватись.       * Опис дії картки. Може стосуватися і самого ігрового процесу (взяти/здати/з’їсти/намалювати картку, пропустити/повторити/зіпсувати хід тощо), і будь-чого іншого (принести усім по цукерці чи засунути палець у вухо собаці). Тут же можна вставити кількість балів. Або лише бали, без інструкцій. Або взагалі нічого.

Найбільшу/найменшу кількість балів на картці варто обговорити до початку гри, проте це не найважливіше. Бали у цій грі — найостанніша річ. Завжди можна зробити для себе картку +20 тис. млн. млрд. балів і покласти її собі, але ніхто не гарантує, що на наступний хід не буде отримана вказівка цю картку негайно відправити рекомендованим листом бабусі чи приправити нею салат.
Якщо ж таки дуже хочеться мати переможця, то можна подивитись, чиїх карток залишиться найбільше після зачистки.

Далі невеличка підбірка наших карток (для випіндрьожу та наочності).

Сподіваюсь, цей детальний опис знадобиться комусь, і ваша шанована компанія матиме багато веселощів у товариському спілкуванні.

Усім щасливого Нового року!

Затяжка на пробу:

PS Гучність має бути на доволі низькому рівні — трішечки гучніше, ніж оточення.

Сайт тут: БіБіСєва

У подкаст-конвеєр встромляти звідси: http://downloads.bbc.co.uk/podcasts/worldservice/bbseva/rss.xml

PS Допис, виявляється, є виконанням давно даної обіцянки.

Я у Львові, два тижні працюю усним перекладачем на школі розмовної англійської мови. Навіть з огляду на те, що співорганізатором заходу з львівського боку виступила баптистська церква «гаражного» типу, а вчителями є виключно представники протестантських церков, ця робота цікава. Цікава, бо купа нових людей, а нові знайомства для людини, що переважну більшість часу проводить над перекладом нудної літератури у своєму мило облаштованому офісі у вітальні — то немов ковток свіжого повітря. А гаражні баптисти і вчителі-протестанти мене не дуже зачіпають, позаяк щире бажання робити добро і нести практичну користь людям не задля PR’у, а просто так, з переконання — то річ варта, яке б саме переконання до того людину не спонукувало. І знаючи роботу цієї школи вже багато років (декілька раз перекладав у Рівному, і колись у Хмельницькому), я певен, що десь так воно і є. А той мінімум проповіді (ну бо протестант, аби бути справжнім протестантом, не може не проповідувати, як айтішнік не може жити без ґаджетів, чи комік — без жартів, чи мій товариш-музикант, з яким ми вже три тижні ділимо одну кімнату — без дотепних ганебних жартів) зводиться до того, що людське життя може набути цілком нових, справжніх своїх форм, якщо в ньому знайдеться чільне місце для стосунків з Христом, і що стосунки такі — це усвідомлений тверезий вибір людини, а не частина культурної чи національної ідентичності. Тут у проповіді крапка, і сектантських закликів жодних, бо тоді школа стає піаром, а реальна практична допомога — приманкою, чого чуваки-вчителі реально прагнуть уникати, що мені як інсайдеру було приємно побачити ще декілька років тому. Звісно, потім гаражні баптисти налетять зі своїми супер-пропозиціями, і то добре і правильне, що було (чи ще буде) у проповіді (а мені, католику-неофіту, що має пристрасну любов до східної духовності, у тій проповіді заперечити нема чого), і будуть старатись переконати, що християнське життя можливе лише у контексті протестантизму, але це вже зовсім інша історія, і мене вже у Львові не буде.

Якщо раптом хтось із львів’ян читає, і після цілої купи страшних слів стало цікаво спробувати покращити своє володіння англійською, адреса цього заходу така:

м. Львів, вул. Кушевича, 1, Палац культури ім. Гната Хоткевича, сесії на 10:00, 13:30, 16:00 та 19:00.

Тепер мама і дитя мають змогу лежати поряд і знайомитись ближче, Хельга і Матіас ночують у щасливих бабусі з дідусем, а щасливий і втомлений тато, відписавши у свій бложик, лягає спочивати.

PS Коли хто має рекомендації стосовно гарного і змістовного жіночого імені, ласкаво прошу висловлюватись у коментах. Результат обов’язково повідомлю.

Update (12 лютого)
Матіас (з серьйозним виглядом):    «А давайтє назавьом нашу дєвачку Зинай!»
«А почєму Зинай, синок?» (дійсно цікаво)
Матя (вигляд той самий):               «Патамушта сильна пахоже на рєзіну…»

Німа сцена, розгубленість усіх учасників розмови»… і Матька вибухає сміхом

«Стоп!» — скажете ви. І цілком слушно. Ага, нотатка якраз про подкасти.

Довідка (для тих, кому, раптом, треба)

Подкаст — це плід чиєїсь аудіо- чи відеотворчості, що з певною періодичністю виставляється у інтернеті і повідомляє про вихід нових випусків через RSS. Більше на Вікіпедії.

Натрапити на ці RSS’и можна випадково, наприклад, десь на сайті радіостанцій, а можна на спеціальних шляхетних сайтах (подкаст-терміналах), де подкастери публікують свій мотлох. Україномовних знаю два: podcaster.org.ua та C-Pod. З російськомовних багато всього є на PodFM.ru та Russian Podcasting.

Слідкувати за оновленнями можна практично будь-яким RSS-читачем. Проте тут цілком може виникнути

Проблема

От у мене. Є NoName mp3-програвач з чудової Народної республіки. Є купка назбираних подкаст-RSS’ів. Треба програма, що буде їх скачувати, сортувати, заливати на програвач, видаляти старі випуски тощо, не вимагаючи від мене зайвих рухів. Варіантів море: перелік ось, ось та ось.

Рецепт

Яблучний

Найпростішим було б iTunes + iPod (iPhone). Ще, правда, потрібна OSX або Інша® операційна система. Одак iTunes не сприймає поробку експлуатованих китайських дітей за справжній пристрій, а про придбання iPod якось поки не йшлось. Ну і ще у мене нема ні OSX, ні Іншої®.

Домашній

Знадобиться gPodder.

Він вміє працювати зі звичайними програвачами-флешками, з пристроями, що працюють по MTP, з iPod, а ще посилати файли через Bluetooth. Крім того, з нього можна редагувати плейлист на пристрої, якщо програвач це підтримує, видаляти файли з програвача, автоматично видаляти старі випуски подкастів з комп’ютера. Кожен з підписаних каналів може в індивідуальному порядку бути заблоковоний від автоматичного оновления та автоматичного видалення старих епізодів. Дуже класна можливість — виконання якоїсь команди по завершенню скачування (окремого епізоду і усіх нових епізодів). Так, наприклад, можна автоматично обробляти файли, щоб вони грали швидше, чи змінити їхні теґи, чи відіслати усім друзям повідомлення по пошті (;

Класна функція — онлайн-синхронізація списку подкастів між декількома машинами (за бажанням).  Серед стандартних для більшості RSS програм — імпорт та експорт OPML (список підписаних каналів). Експортується усе, при імпорті можна вибрати, що саме. Є можливість знайти нові подкасти, вказавши url з OPML. У gPodder’а є свій такий онлайновий перелік, але можна вказати якийсь сторонній, наприклад Подкасти BBC.

Програма сама не вміє програвати файли (проте можна вказати, яким програвачем грати), не вміє сортувати подкасти по категоріях (але можна давати підписаним каналам які-завгодно імена, а отже  і сортувати), не вміє конвертувати у інші формати (все одно переважна маса подкастів у mp3 і не дуже багато плеєрів уміють грати ogg), і напевно, не вміє вона ще чогось. Але те, що вона покликана робити, робить добре.

Правовірні користувачі беруть програму із репозиторіїв:
apt-get install gpodder
Решті залишається інсталяційний файл із сайту розробника.

В наступних серіях

Хочу поділитися своїми підбірками подкастів на різні теми. За якийсь час по різних місцях назбиралось цікавинок, багато з яких не входять до переліку на спеціалізованих подкаст-сайтах чи у загальнодоступних OPML. Час роздавати. Дочекайтесь, слідкуйте, постараюсь порадувати…

P.S. Дещо з того, що слухала бабця, зійшло з середніх хвиль, деякі україномовні служби іноземних станцій позакривались, совєцькі глушилки ефір не псують. А бабуся зі своїм транзистором живе, навіть без подкастів.

Власне, сама тема особливої нотатки не потребує, бо подібного барахла купа: tilda, yakuake, yeahconsole тощо. Нотатка про те, як у те чорне віконце запхнути усі інші термінали, що грішним ділом запускаються по ходу роботи.

Проблема

Ну бо сидиш працюєш, твоє приховане термінальне віконце гріє своєю невидимою присутністю душу, місця у таскбарі (смужці запущених задач) не займає, при Alt+Tab не показується, — одним словом, веде себе чемно, на очі без потреби не вилазить. Аж тут раптом вкрай щось треба запустити у терміналі, і на тобі! — нове вікно, шмат таскбару захоплено, якийсь непотрібний неспокій на душі, все тобі муляє. І найгірше, що є звичка забирати термінальне вікно з очей зручною комбінацією клавіш. От тільки комбінація пов’язана не з усіма вікнами, а з твоїм чемненьким, і тому її натискання робить не очікуване („зникни з очей, непрошена чорна гидото!“), а рівно навпаки (поряд з чорною гидотою з’являється чорне і слухняне „квейкове“ віконечко).

Єдиною програмою з розряду емуляторів терміналу, що вміє замість нового вікна відкривати закладки у вже запущеному (подібно до сучасних браузерів), виявився roxterm. Як зробити будь-який термінал «квейковим“, підгледів тут. Трішки роботи напилком, і маю елегантне рішення — усе, що запускається у терміналі, запускається у новій вкладці чемного схованого віконця.

Ось скромне намагання показати, як працює:

Рецепт

Частина перша — усі термінали запускаються у нових вкладках у одному вікні:

1. Встановити roxterm
   apt-get install roxterm
2. Зробити скриптик, який би запускав roxterm у новій закладці з усіма переданими йому параметрами. Текст такий:

    #!/bin/bash
    ARGS="$@"
    EXEC="/usr/bin/roxterm"
    $EXEC --tab $ARGS
   

3. Зберегти скриптик під зручною назвою у зручному місці, дати право на виконання (якщо зручне місце десь поза домашньою текою, то треба su/sudo). У мене він /usr/local/bin/roxtab.
4. Додати /usr/local/bin/roxtab у перелік альтернатив для x-terminal-emulator і вибрати його, як альтернативу:
   # update-alternatives --install /usr/bin/x-terminal-emulator x-terminal-emulator /usr/local/bin/roxtab 25
   (переостанній параметр — це повний шлях до того скрипта, який додаємо, останній — пріоритет)
   # update-alternatives --config x-terminal-emulator
   (і далі вибрати /usr/local/bin/roxtab зі списку)
5. У своєму стільничному середовищі вказати, що у якості емулятора термінала має бути x-terminal-emulator (у різних DE робиться по-різному, проте зазвичай знаходиться серед налаштувань DE, у мене в xfce4-settings-manager)

Частина друга — зробити підготований у першій частині термінал „квейковим“.

Задля „квейкості“ можна використати вищевказане рішення, або трохи підправлене, як подано нижче:

1. Встановити xdotool
   # apt-get install xdotool
2. Створити скрипт з таким вмістом:

    #!/bin/sh
    PID=`pidof roxterm`
    if [ `pidof roxterm` ] ; then
    export TermWID=`xdotool search --all -pid $PID -name "@"`
    export ActiveWindow=`xdotool getwindowfocus`
    if [ "$ActiveWindow" = "$TermWID" ] ; then
    xdotool windowminimize $TermWID
    else
    xdotool windowactivate $TermWID
    fi
    else
    roxtab
    fi
    

   Зберегти його десь у $PATH. У мене він ~/bin/quaketerm.
   Власне, скрипт перевіряє, чи уже запущено термінал, і коли так, то чи є його вікно активним, а відтак або запускає, або активує чи ховає.

3. Назначити клавіші для виклику скрипта. Це можна зробити або засобами стільничного середовища (у мене на XFCE xfce4-keyboard-settings, вкладка Application Shortcuts), або незалежно від середовища за допомогою xbindkeys.
4. Забрати декорації вікна та кнопку/іконку на таскбарі. Для цього поставити devilspie (і за бажанням GUI до нього — gdevilspie)
   # apt-get install devilspie gdevilspie
   Створити файл ~/.devilspie/terminal.ds з таким вмістом:

    ( if
    ( begin
    ( is ( window_class ) "ROXTerm" )
    ( is ( application_name ) "ROXTerm" )
    )
    ( begin
    ( undecorate )
    ( focus )
    ( skip_pager )
    ( skip_tasklist )
    ( stick )
    ( geometry "1000x500+140+0" )
    ( println "match" )
    )
    )
    

   Запустити devilspie (або перезавантажитись/перелогінитись)

5. (Необов’язково) налаштувати зовнішній вигляд терміналу на свій смак.

— Мені треба вийти, — каже Матя, наш молодший, — я повернусь і одразу доїм.
Ну треба, то треба, це зрозуміло.
— Тільки, будь ласка, швидше, будемо діставати подарунки! — гукаю навздогін йому я, переймаючись не стільки подарунками, скільки пізньою годиною і необхідністю зранку вставати, бо ж перший день 2012-го випав на неділю, і зранку ми йдемо до церкви.

Тут відчиняються двері і у кімнату входить хлопака у паперовій шапці, на якій гарно наклеєно «Пошта».

— Почтальйон Духовкін. Ви Іванцов? Вам заказноє. Вот здесь распішитєсь, вот тут, напротів вашей фамілії.

Виявилось, що форма, в якій треба було розписатись, була майже справжня, з купою прізвищ і підписів!

Нам прийшов лист-поздоровлення із святковим завданням на пошук подарунків.

Листоноша пішов, за хвилину повернувся син:
— А що це у вас? Де мій торт? А ви чому не доїдаєте? Був поштальйон? Коли?
Я навіть уявлення не мав, що мій розумний хлопець здатен ще й на спритне акторство!

А далі йшла варіація на безпрограшно цікаву тему — пошук подарунка за допомогою серії підказок. В листі схема кімнати, підказки зазначені на схемі.

Щоправда, і тут дітлахи зробили суттєве покращення — підказки були не зайвим мотлохом, а матеріалом, з якого привітання треба було доробити самому.

Крім того, сценарій мав елементи трилера з використанням мобільного зв’язку.

Кінцевий результат пошуків — листівка-привітання, зроблена «наживо» руками самого отримувача,

плюс ще гарна аплікація під ялинку із двох сніговиків, що везуть на санях мішок із чимось дуже цінним.

І вже після цього було закінчено торт і перейдено до захованих під ялинкою подарунків. А поки ми всі, затамувавши подих, розгортали святкові обгортки у Діди Морози, стараючись відгадати, що ж там під ними, я тихо пишався своїми найкращими дітьми у світі, не бажаючи нічого аналізувати і ні про що мріяти…

P.S. Матіасу бути молодшим у сім’ї залишилось всього тижнів із шість.

Як виявилось, стандарт ISO9660, яким описується файлова система на таких носіях, навіть з новими уточненнями і розширеннями не дуже заохочує подібну щирість і красномовність у творчому процесі файлойменування, про що мені й було повідомлено декількома програмами для виготовлення підставок.

Спроба прикинутись шлангом Простий спосіб вирішити проблему не пройшов, бо стандарт той, мовляв, невідомо коли, ким і для кого писаний, а файли на болванки пишуть всі і всякі, і зовсім не зрозуміло, чому не можна записати і ці.

Зрештою, за наявності в системі genisoimage та growisofs все вирішилось простим створенням образу ISO із потрібної мені теки разом з усіма файлами/підтеками, з порушенням певних норм, і подальшим записом такого образу на круглий блискучий непотріб.

Створення образу:
genisoimage -J -R -joliet-long -input-charset UTF-8 -V "Disk_Label" -o iso_image.iso -r directory/to/put/into/the/image

Запис образу на диск:
growisofs -dvd-compat -Z /dev/dvdrw=iso_image.iso

Власне, проблема, напевно, не варта жодної уваги, бо подібні ситуації трапляються рідко, а у інших більш вмілих товаріщєй є досконаліші інструменти, але про всяк випадок нотатку залишу.

• Виявляється, що для обслуговування космонавтів банки м. Вінниці відкривають спеціалізовані відділення. Ось доказ:

• Тут люблять і шанують давніх героїв:
  
• Активно використовують «зелений» транспорт:
  
• Люблять і шанують усяку мову, вишукуючи наймилозвучніші слова для використання у комерційних цілях:

  

  Тут доречно привести шмат бесіди, підслуханої в електричці між Козятином та Вінницею. Розмова записана у блокнотик одразу, тому можна сподіватись на низький рівень спотворень:
  «Так, дівулєньки, купляємо — щаз розкажу, шо в мене є: Нуга кльова, йомайо, нірвана шоколадна… Ви шо хочте? Йомайо тоже добреньке, ну як хочте Гулівєра, то добре… Так, з вас 6,25 і гривня сємісят. Значить, два додаєм, а потом трицать копієк заберем. Шість двацать пять і два ­— це сім двацать пять, вісім двацать пять, і трицать копієк забрати… А насередині з тими копійками!!! З вас вісім гривень ровно. Ладно, я побігла в слєдующий вагон. Канфет нема, щаз мене разтріляют.»
• У Вінниці вражає кількість нових церков — здебільшого Православних® © МП. А от у центрі міста статуя жінки на колоні чомусь не Діва Марія, як у Рівному, а якась вітряна жінка в черевиках. А про що це говорить, точному формулюванню якось важко піддається.

  

  І все ж, своє місто я люблю. Отак от…

Сам текст скрипта ось:

#!/bin/sh
ALL_POSSIBLE_PLAYERS="audacious deadbeef qmmp xmms vlc rhythmbox banshee exile gmplayer playitslowly exfalso xine gxine smplayer clementine"
ALL_POSSIBLE_PLAYERS="`echo $ALL_POSSIBLE_PLAYERS|tr " " "\n"|sort|tr "\n" " "`"

AVAILABLE_PLAYERS=`which $ALL_POSSIBLE_PLAYERS`

for EACH in $AVAILABLE_PLAYERS
do PROGRAMS="$PROGRAMS `basename $EACH`"
done

for EACH in $PROGRAMS
do
ZENITY_LIST="$ZENITY_LIST `echo '""' $EACH`"
done

PLAYER=`zenity --list --title="Audio Player Selection" \
--text "Program to play your files with" --radiolist \
--window-icon="/usr/share/icons/Tango/scalable/actions/player_play.svg" \
--column="Select" --column="Player" $ZENITY_LIST`

if [ $? -eq "1" ]; then
zenity --error --title="Oops" --text="Canceled" --timeout=1 \
#--window-icon="/usr/share/icons/Tango/32x32/actions/process-stop.png"
exit 0
fi
if [ -z $1 ]; then
zenity --error --title="Oops" --text="Nothing to play" --timeout=1 \
#--window-icon="/usr/share/icons/Tango/scalable/actions/view-refresh.svg"
exit 0
fi
if [ -z `which $PLAYER` ]; then
zenity --error --title="Oops" --text="Player not found. Select another one" --timeout=1 ; player_select "$@"
else
$PLAYER "$@"
fi

У мене він збережений у ~/bin/player_select
Контекстне меню реалізовано через Custom Actions у Thunar (XFCE):

У рядку, де вказано, що має виконуватись, записано “/full/path/to/player_select %F” (не буквально — треба вказати повний шлях до скрипта, і без лапок). Якщо раптом комусь знадобиться, але серед переліку нема потрібного програвача, то все вирішується просто додаванням його назви у другому рядочку скрипта в ALL_POSSIBLE_PLAYERS

Отаке.

Update:

Знайдено ще приклад на вуличці, що дотикається до Соборної в районі Театральної площі (здається, Полуботка)