Сьогодні я хочу розповісти про книгу, яка справила не мене неабияке враження. Мені її подарував мій одногрупник Міша Ліщинський. Це Чин-Нинг Чу «Каменное лицо, черное сердце». Авторка, відомий бізнесмен, лектор, тренер, найвідоміший експерт в області психології ведення бізнесу в Азії.

Книга дуже цікава і корисна всім, хто прогне допомоги у подоланні труднощів в бізнесі чи у житті. В ній йдеться про давню китайську філософію «Кам’яного і чорного». В ній зрозумілою мовою описані всі важливі азіатські постулати і філософії, які допомагають у різних життєвих ситуаціях. Але у цьому пості я хочу зупинитися на моменті, який мене найбільше вразив і усього, що написано в книзі.

«Дхарма: дерево, що здійснює бажання»

Цитую книгу:
«Слово «дхарма» походить із санскриту — найдавнішої мови на Землі, яка утворилася в стародавній Індії. Провідні західні лінгвісти підтверджують, що в санскрит йде коріння буквально всіх відомих мов. У відповідності із індійською міфологією, цією мовою розмовляли боги. Слово «джарма» — похідна від слова «дхар», що означає «підтримувати, зберігати, живити». Тому слово «дхарма» часто перекладають як «те, що підтримує життя». Це сила, що підтримує світ, божественна злагодженість всесвіту.

«Дхарма» також означає адекватні дії у будь-якій ситуації. Це значить «діяти по волі почуття обов’язку». У кожної людини в залежності від ситуації в житті своя дхарма. Наприклад, для воїна дхарма — вбивати інших воїнів — ворогів своєї батьківщини. Дхарма лікаря — рятувати життя людей, причому всіх, навіть ворогів. І хоч ці дії протилежні, вони все рівно правильні. Якщо слідувати дхармі, у світі запанує гармонія і закони природи»

«Люди, які практикують дхарму, сприймають життя такою, яка вона є, і відповідно виконують свої обов’язки. Дхарма — закон природи, який допомагає нам усвідомити роль, яку у будь-який момент кожен із нас грає в житті. Бути по-справжньому відданому обов’язкам, які передбачаються своєю роллю, і виконувати їх із максимальною старанністю — це і є слідування дхармі. Така поведінка стане нашим захисником і рятівником».

Спершу я не зовсім розумів цю коцепцію, допоки зі мною не стався один випадок.

У лютому цього року я приїжджав у Київ на установчу сесію у МАУП. Знаючи, що у перший день сесії зазвичай розклад пар не надто насичений, я ще будучи в Одесі, розпланував другу його половину за своїм сценарієм. Я записався на безкоштовний майстерклас по маркетинговому програмному забезпеченню, який мав відбутися о 18:00. Коли я нарешті прибув до інституту і отримав розклад, то трішки розстроївся, оскільки він був досить насиченим, а останнє заняття припадало на 17:20.

Мені дуже хотілося піти на той безкоштовний майстерклас, не хотілося втрачати реєстрацію, аже к-ть місць була дуже обмеженою, а я якраз потрапив у ці межі. Я вагався, що обрати — нехтувати останньою парою не зовсім цікавого предмету і піти на майстерклас, чи все ж лишитися в інституті і протирати штані слухаючи, як я собі вважав, не зовсім цікаві речі.

Тоді я згадав про дхарму, і дав собі питання «якою є моя дхарма в даний момен?», відповідь була однозначною «я студент і моєю дхармою на цей момент є перебування в інституті слухаючи лекції». Я залишився і пішов на лекцію із менеджменту персоналу Віктора Колпакова. І ні краплі не пожалів, що залишився! Викладач був настільки цікавим, а його розповідь була такою захопливою, що нам не хотілося його відпускати, ми вимагали продовження! :)

«Чим би ви не займалися, вас чекає успіх, якщо ви зможете чітко визначити свою дхарму на цій роботі»

Отже, ми маємо зажди пам’ятати хто ми є в даний момент і яка для цього моменту підходить дхарма. Шкода, що дехто із представників нашого суспільства часто не слідує потрібній дхармі. Як наслідок, ми маємо такий безлад і розвал в нашій державі. Але так буде не завжди. Все зміниться на краще, я в це вірю!

Хочеш перемогти — слідуй своїй дхармі!

Я почав слухати різні онлайн радіостанції, які пропонує iTunes. Знайшов кілька цікавих і став слухати щоразу, коли брався за роботу. Спочатку я сприймав її як якийсь один монолітний пласт, але з часом став відрізняти один твір від іншого. Як і в масовій музиці, у класичній є такі твори, які мені подобаються або ні. Є такі що викликають драйв або ж такі, що викликають меланхолію чи ностальгію. Все те саме! Але з однією лише різницею — класична музика лунає у більш ширшому діапазоні. Часто сучасна електронна музика позбавлена гармоніки, із дуже обмеженим набором нот. Слухаючи класику я наче дихаю свіжим повітрям на повні груди, а слухаючи сучасну масову, відчуваю наче перебуваю у протигазі. І там і там я дихаю тим самим повітрям, але у останньому варіанті здається, що мене обдурили, щось недодали, на чомусь зекономили.

Наслідком мого захоплення класикою став підйом продуктивності моєї роботи. В мене почали з’являтися нові ідеї і сили на їх реалізацію. А найголовніше, я став ширше розуміти музику в цілому! Рамки мого сприйняття музики колосально розширились. Це надзвичайно допомогло мені відрізняти повний треш (не плутати із Треш Металом) і дійсно хороший твір. А повірте, часто нам впарюютью відвертий шлак, який ми споживаємо лише через гарну обгортку.

А зовсім нещодавно я перейшов на прослуховування класики але у виконанні лише соло на піаніно. І хоч це лише один інструмент, але він здатний видавати таку музику!!!

Зараз хочу запропонувати вам до перегляду надихаюче відео із TED, яке я люб’язно підгледів на сторінці TEDxOdessa. Це доповідь Бенджаміна Зандера «Класична музика із палаючими очима». Він стверджує, що абсолютно всі люди люблять класичну музику, тільки не всі знають про це :) І я з ним погоджуюсь! Тож бажаю приємного перегляду і прослуховування у майбутньому!

Це кіноальманах який складається із 8-ми короткометражок (хм, дивно, бо раніше їх було 9-ть). Зроблений він на зразок відомих «Париж, я люблю тебе» чи «Нью-Йорк, я люблю тебе». Отже, здалося, що київський збірник теж буде зізнаватися у коханні Києву. Так і сталось, але в особливій формі.

Трішки історії створення кіноальманаху (взято із офіційного сайту): було оголошено конкурс сценаріїв, серед 90 поданих відібрали 9-ть і кінокомпанія InQ (продюсер Володимир Хорунжий) почала зйомки. Умови зйомок були досить жорсткими, майже «партизанськими» (від поняття «партизанський фільммейкінг») — 3 дні зйомок на один фільм і обмежений бюджет. Насправді це є дуже добре, тому що відомо, що при обмежених ресурсах людина вмикає геній творчості. Складні ситуації тримають в тонусі, не дозволяють розслаблятись і підштовхують до постійного вигадування чогось. Так і є.

Отже, про фільми. Я не буду розповідати про сюжети кожної короткометражки, а вкажу на моменти, які собливо мене зачепили (чи то за душу чи то за живе). В загальному всі фільми зроблені дуже якісно, немає жодних нарікань із технічної сторони. Хоча, є один момент, який мені постійно заважав — навмисне, наче непопомітне, пришвидшення деяких клаптиків відео. Такі «пришвидшення» зустрічались у кількох фільмах. Думаєте глядач не помітив?

Три слова
Весь фільм відзнятий із використанням кіношного крану. Картинка у постійному русі. Камера весь час робить різні викрутаси, закрути, викрути, нальоти, розвороти і т.д. В один момент у фільмі камера зупиняється… і у цей момент у мене паморочиться голова, бо всі 15 хв до того, все рухалось і мозок звик до цього стану, а тут миттєво все зупинилось от і запаморочення. Саму стрічку важко назвати повноцінним короткометражним фільмом, це скоріше якийсь кіно-етюд, монолог чи скетч. Але у цьому фільмі можна побачити Хорунжого, він з’являється в одному із епізодів/моментів :)

Дещо
Сподобався голос «Дещо».

Рука
Неймовірно, але цей фільм мені сподобвся найбільше! В ньому є все що потрібно і нічого зайвого. Правда Києва там немає, але кого це хвилює? Досі не можу зрозуміти, як вони знімали оту «Руку»?! Можливо хтось розкриє мені секрет?!

Туфлі
Вся «сіль» фільму в останніх його хвилинах :) На жаль, Києва дуже мало і лише ті, хто його добре знає, можуть впізнати його вулиці і місця. Але ж там все дуже складно.

Собачий вальс
Недаремно ця стрічка здобула звання «Найкращого українського короткометражного фільму». Вона варта цього. Це єдиний фільм у кіноальманасі, де звучить українська мова. У решти стрічок лише російська :( Києва, знову ж таки недостатньо. Події, що відбуваються у фільмі можна «накласти» на будь-яке місто, що швидко розбудовується. Не було нічого знакового, рідного київського….

Поверни моє кохання
В цьому фільмі знялась Даша Астаф’єва. Як на мене, із роллю відьми Даша не справилась на всі 100%. Я ладний був кричати «Н-е в-е-р-ю!!!». Щодо Києва, то власне у цьому фільмі з цим все гаразд. Його достатньо :)

Загублений у місті
Дуже мила стрічка :) Заключний епізод відбувається у дуже «київському» місці та ще й тісно повязаному із коханням. Отримав масу задоволення від перегляду цієї короткометражки!

Остання ніч грудня
Фільм специфічний. Відзнятий як кліп. Одразу видно, що знімав його режисер-кліпмейкер. У фільмі використовується позначення відносності часу (напр. «6 годин до того», «4 години до того» і т.д.). На жаль, ці титри не врятували фільм від повного дисонансу у сприйнятті часу у глядача. Багато суперечностей і прорахунків. Хоча так, «картінка» кльова :) Київ знову в «прольоті» :(

Щоб там не було, але кіноальманах мені сподобався. Це не масове кіно (хоч продюсер його таким називає) але вже не арт-хаус. Така собі «золота середина» для поціновувачів. Шкода, що дуже мало Києва. У назві можна було б взагалі упустити слово «Київ», нічого б не втратилось. Між іншим, у російський прокат фільм вийшов таки без «Києва», тобто просто, як «Влюбленные».

Фільм ще кілька днів буде у прокаті, тому не полінуйтесь і не пошкодуйте грошей — подивіться його. Він особливий і вартий щоб ми його підтримали!

Тоді про конкуренцію майже нічого не знали. Але тоді люди між собою рекламували того чи іншого фотографа. Чим фотограф із ательє №1 був кращий за фотографа із ательє №3? Звісно, техніка зйомки, композиція, декор, фон, світло було присутнє у всіх. Але фотографії одного фотографа подобались людям більше ніж іншого, причому тих кращих фотографів більше хвалили люди які були на їх знімках.

Існує легенда, що у давнину у Парижі, абсолютно бездарний фотограф якимось чином переманив до свого ательє більше клієнтів, ніж професіонал, який працював у салоні навпроти. Раніше серед тих фотографів все було навпаки… доки із бездарним фотографом не стався один випадок…

Одного дня, бездарний фотограф у своїй червоній кімнаті робив відбитки із негативів для одного заможного клієнта. Освітлював негатив за негативом. Але один із цих негативів він розмістив некоректно. Фото получилось, але для повної впевненості він розмістив негатив правильно і зробив ще одну фотографію. І ось, коли клієнт прийшов за своїми портретами, сталось незвичне. Фотограф забув відібрати некоректний фото-відбиток! Тож клієнт, переглядаючи свої фото, натрапив на некоректний фото-відбиток, який йшов одразу після коректного. «— О! Це ж те що треба! Це найкраще моє фото із всієї серії! Мені дуже подобається! Я в захваті!», промовив клієнт розглядаючи некоректну фотокартку.

Некоректного у цій фотокартці було лише те, що вона зображала людину дзеркально обернено! Відомо, що людина найчастіше бачить себе саму через дзеркало. Зображення самих себе, яке ми бачимо у дзеркалі для нас найбільш звичніше і приємніше. Ось чому клієнт бездарного фотографа був в захваті від тої некоректної фотографії, хоч перед нею він бачив те саме фото але з орієнтацією відносно фотоапарата. Він просто впізнав себе, він побачив те саме зображення себе, яке й роками бачив у дзеркалі. Це було найприємніше зображення. А оскільки обличчя людини не є симетричним, коректне, з огляду фотокамери, зображення самого себе здається нам чужим. Бездарний француз фотограф зрозумів в чому справа і завжди обертав негативи, коли хотів, щоб клієнту точно сподобався портрет. Ось такий маркетинг у того фотографа.

Звісно, такий трюк не є універсальним, а тим більше не може бути панацеєю від «яєць», що заважають фотографу :) Застосовувати його потрібно в окремих випадках. І тут потрібно проявляти обережність :)

І ось, знаючи цей феномен, здається стаєш розуміти, чому так багато дівчат полюбляють фотографувати себе напівоголених, крізь дзеркало :) Практичний аспект цього способу фотографування ми відкидаємо. Але справді, ці фото такі милі тим хто їх зробив! Не вірите, поекспериментуйте! :)

Ось фото Марини Орлової, всесвітньо відомої відеоблогерши, зроблене нею самою, через дзеркало :)

Нещодавно я провів кілька днів у Києві. Був вільний час на прогулянки містом. Бродив відомими та невідомими вулицями міста. Раптом мені захотілося випити кави, але не просто замовивши її, а «відвісити» порцію в закладі, де її «підвісили». Але перелік закладів, де підтримують цей рух я не знав :( На той момент я не знав про спеціальний сайт, де був потрібний мені перелік.

І тоді мені прийшла чудова ідея — створити списки (лісти) місць Києва із «підвішеною кавою» на геолокаційному сервісі Foursquare. Це неймовірно корисна фіча на цьому сервісі. Після додавання чи створення списку місь, ним можна скористатись, відкривши його у програмі Foursquare вашого сматрфона/планшета. Обрати найближчий заклад і відвідати його (ще й зачекінитись там). Створені списки можна поширювати серед друзів і редагувати спільно чи індивідуально.

Діставшись до комп’ютера, я взявся за створення таких списків! Якщо ви активний користувач цього сервісу, запрошую «фоловити» і ділитися ними з друзями!

UPD: Через кілька днів після публікації цього посту, я зв’язався із засновником руху «Відкриті долоні» Зурабом Аласанія. Обговорили можливість створення повноцінної сторінки на Foursquare. Після погодження одразу ж взявся за роботу. І ось сторінка в якій лісти всіх міст України, де «підвішують каву» готова – ласкаво прошу фоловити її — Открытые ладони на foursquare

Ось тепер, перебуваючи в якомусь із перелічених міст і маючи непереборне бажання «підвісити» чи «звісити» каву, можна зробити це дуже легко, знаючи перелік закладів і їх адреси!

Трамвайна зупинка на «південно-західному масиві». Через дорогу, трохи далі, спілкується двоє — хлопець й дівчина. За мить помічаємо, що розмова не зовсім приємна. Починається штовханина. Хлопець стає дедалі лютішим. З’явились кулаки. За мить, повз нас проходить наряд міліції, рахуються прямісінько до сварливої пари. Розборонили. Приїхав наш трамвай. Поїхали.

Наступний день. Центр. Повертаємось після вечірньої прогулянки. Трамвай №3. В салоні не людно і одразу б’ється в очі не зовсім адекватний, неймовірно п’яний чолов’яга. Під час руху бідолашний весь час крутився на місці, не мав спокою. Встав, не втримався, ліг зірочкою на всю підлогу трамваю :) Жінки закривають дітям очі, старенькі жаліються кондуктору-хлопцеві, щоб той якось припинив неподобство. Наступна зупинка. У середні двері вагону (якраз де перебував неадекват) заходить 2 сержантів. «— молодой человек, пройдемте пожалуйста с нами…». Чоловік не мав сил щоб чинити опір. Вагон поїхав, а «красавец» залишився із міліціонерам на зупинці.

***

Мені насправді важко збагнути ці випадки. Але на мить я відчув якийсь натяк на відчуття захисту збоку міліції. Що це? Невже лише «на свята»?

З нового року запускаю власний проект на кінотему. Він настільки великий, що ще такого не було у мене :) Слідкуйте за оновленнями!