Відділ краєзнавства ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

9 травня

2012-04-27T06:09:00.002-07:00

Щиро вітаємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх громадян України зі світлим і радісним святом Перемоги над фашистськими загарбниками.

Ми пам'ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення. Прийміть найтепліші побажання міцного здоров'я, затишку та благополуччя.

Мирного неба Вам та Вашим родинам!

Окупація

2012-03-09T04:15:00.005-08:00

Краєзнавчі розвідки

Хоча тема окупація прямо не вписується в нашу розповідь про оборонні і наступальні бої на Вінниччині, але про неї потрібно згадати.

В кінці липня 1941 р. німецько-румунські загарбники повністю окупували всю область. Її територія була розчленована на дві частини. Південні і південно-західні райони по лінії Могилів-Подільський – річка Лядова – східніше міста Бар – і далі по річках Рів та Південний Буг (були передані Румунії і увійшли до складу так званої Трансністрії (Задністров’я)). Решта районів були віднесені до німецької зони окупації (до складу Райхскомісаріату Україна) з включенням до генеральних округів «Житомир» і «Волинь-Поділля». До речі, деякі історики вперто повторюють, що кордон Трансністрії проходив від Могилева-Подільського і до Бершаді (чи Жмеринки). Цікавих пошлю до карти «Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни».

Окупаційний режим, встановлений на Вінниччині, як і по всій Україні, був спрямований на колонізацію, нещадне економічне пограбування, ліквідацію національної державності і культури. Все це, в кінці-кінців, мало привести до повного онімечування (а також румунізації) місцевого населення.

Окупанти принесли з собою нові, нечувані до цього слова, які люди старшого покоління до цього часу згадують з острахом. Це – концтабір, гетто, спалені села, вивезення на каторжні роботи та ін.

За офіційними даними в той час в 21-у населеному пункті області були створені табори для військовополонених (в народі їх називали концтаборами), у яких було знищено майже 46 тис. чоловік.

Гетто – це частина території, яка відведена для примусового поселення окремої групи населення (за расовою, національною, професійною чи релігійною відзнакою). Окупанти, які здійснювали людиноненавистну расистську політику, створювали єврейські гетто. В області діяло 125 гетто, 6 таборів примусової праці, 1 трудовий табір і 1 тюрма. В’язнями гетто були десятки тисяч як місцевих євреїв, так і насильно пригнаних з Бессарабії і Буковини.

Окупанти жорстоко мстилися населенню за непокору новій владі, за співчуття і допомогу партизанам і підпільникам. 18 сіл області були стерті з лиця землі, а їх жителі, які знаходилися на цей час вдома, були знищені.

Під час окупації в області загинуло біля 200 тис. мирних жителів (розстріляно, замучено, померло від голоду і хвороб). Більше 61 тисячі чоловік було вивезено на примусові роботи до райху.

Посиленню окупаційного режиму сприяло розміщення в області ставки Гітлера «Вервольф» біля с. Стрижавка, ставки Герінга «Штайнбрух» в Черепащинецькому лісі та Генерального штабу сухопутних Німеччини у Вінниці.

Жорстокий окупаційний режим викликав активний спротив місцевого населення, який виявлявся в підпільному і партизанському рухові. Але це теми вже іншого дослідження.

Вітаємо з Міжнародним жіночим днем!

2012-03-07T00:57:00.018-08:00

Нехай весна живе у Вашому серці щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій - нехай Вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить Вас і кого любите Ви.

Оборонні бої на Вінниччині 1941 р.

2012-01-16T07:33:00.000-08:00

Краєзнавчі розвідки

Як видно із попередньо написаного, перед війною Вінниччина опинилася в тилу двох фронтів – Південно-Західного (далі ПЗФ) і Південного (ПФ).

Бої в небі Вінниччини розпочалися вже на другий день війни.

Під натиском ворожих армій, знесилені в попередніх боях, війська радянських 6-ї, 26-ї і 12-ї армій ПЗФ, 18-а армія ПФ поступово відходили до західних районів області. З півдня, до Дністра відходила 9-а армія ПФ.

Тому штаб Південного фронту перемістився 8 липня до міста Первомайськ (Миколаївська область). А границя розмежування між двома фронтами перемістилася на південь, на лінію Монастирище (тепер Черкаська область) – Сокілець – Копайгород (всі пункти для ПЗФ).

12 липня управління 26-ї армії було виведено до міста Переяслав, а її війська були підпорядковані командуванню 12-ї армії. Таким чином, ворожий наступ спрямували воїни 6-ї, 12-ї та 18-ї армій двох фронтів. Командували арміями (відповідно генерал-лейтенант Іван Миколайович Музиченко, генерал-майор Павло Григорович Понєдєлін та генерал-лейтенант Андрій Кирилович Смірнов).

Радянське командування великі надії покладало на те, що ворожий наступ буде затриманий на лінії так званих укріплених районів (УРіВ), побудованих в тридцятих роках минулого століття. Але на цей час вони вже застаріли, і, головне, що більшість об’єктів не були зайняті військами. Тому лінія УРіВ була відносно легко прорвана німцями.

Бої на сухопутті області розпочалися 7 липня, коли в районі с. Бронниця (біля Могилева-Подільського) ворогу вдалося захопити невеликий плацдарм на лівому березі Дністра. Але цей плацдарм був скоро ліквідований.

В середині липня німецьке командування розпочало операцію по оточенню радянських армій. Планувалося ударами з півночі, заходу і півдня оточити на Вінниччині війська трьох наших армій.

15 липня був захоплений Козятин, 16 – Бар, 17 – Жмеринка. Звідти німці продовжили наступ на Вінницю.

17 липня частини німецької 11-ї армії провели велику переправу через Дністер в районі села Бронниця. Все було підготовлено для кидка на північ, до з’єднання з німецькою 17-ю армією. Для наших трьох армій виникла смертельна небезпека оточення. Але завдяки мужності екіпажу бомбардувальника 132-го швидкісного бомбардувального авіаполку в складі командира Локтєва Т.В., штурмана Навроцького М.О. і стрільця-радиста Бражникова І.М., які скинули бомби з палаючого літака, переправа була знищена. Локтєв загинув і був посмертно нагороджений орденом Леніна. Живі члени екіпажу 27 березня 1942 року були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Завдяки цьому подвигу наші армії виграли два дні, такі надзвичайно важливі в той грізний час.

В липні 1941 р. Вінниччиною відступала і 96-а Вінницька імені Яна Фабріціуса гірсько-стрілецька девізія 18-ї армії. Вона була сформована у Вінниці в грудні 1923 року. Під час цих боїв прославився 209-й гірсько-стрілецький полк майора Геннадія Валерійовича Міклея. За ці подвиги, особливо в районі Тростянця, командир був 9 листопада 1941 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

21 липня, після кількаденних боїв, була окупована Вінниця, а до кінця липня – вся територія області.

Настали чорні дні окупації. Але це тема нашого подальшого розділу.

Підпорядкування території Вінниччини в системі військових округів на Україні в 1941 році

2011-11-23T01:52:00.000-08:00

Краєзнавчі розвідки

Щоб правильно зорієнтуватися в літературі про оборонні бої, нагадаю про підпорядкування Вінниччини в системі військових округів.

Територія області до 21 червня 1941 р. входила до складу двох військових округів: Київського особливого (КОВО) та Одеського (ОдВО).

Розподільча лінія між ними пролягала від села Худяки (тепер Черкаський район сусідньої області), через Умань, Вапнярку, виключаючи Джурин, Калюг (тепер село Новоушицького району Хмельницької області), виключаючи Коржеуці (Бричанський район Молдавії) і Пашкані.

Але цей розподіл різко змінився після прийняття 21 червня 1941 року секретної постанови Політбюро ЦК ВКП(б) про організацію Південного фронту в складі двох армій з місцеперебуванням військової ради фронту у Вінниці.

До складу фронту були включені: 9-а армія ОдВО та 18-а армія, яка формувалася із військ Південно-Західного фронту.

Розподільча лінія між Південно-Західним і Південним фронтами проходила від Черкас, через Вінницю, Бар, Отиня (тепер Івано-Франківська область), Вале-Вишеулуй (Румунія). Всі пункти, крім Отиня, виключно відносились до Південного фронту.

Командувач військами фронту став генерал армії Іван Володимирович Тюлєнєв (який залишився командуючим Московського військового округу).

Штаб фронту прибув з Москви до Вінниці і з 25 червня прийняв командування військами. Він розмістився в підземному командному пункті, спорудженому в крутому правобережному березі Південного Бугу, а також в будинках, які були над ним (тепер – це територія військово-медичного центру по вулиці Свердлова).

Далі: Оборонні бої на Вінниччині в 1941 році.

Краєзнавчі розвідки

2011-11-23T01:42:00.000-08:00

Сьогодні ми маємо змогу познайомити Вас з дослідженнями відомого вінницького краєзнавця Ярослава Андрійовича Бранька.

Шановні користувачі!

Пройшло 70 років з дня початку Великої Вітчизняної війни. Але до цього часу в її історії залишається багато недосліджених і маловідомих питань.

Тому я пропоную розглянути ряд таких моментів військових подій на Вінниччині під час війни.

Якщо Вас зацікавлять ці матеріали, прошу звертатись до краєзнавчого відділу Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, де знайдете список літератури і джерел.

Доповнюйте, дискутуйте, щоби краще дослідити історію тих трагічних і героїчних днів.

З повагою Бранько Ярослав Андрійович, краєзнавець.

Родом з Вінниччини

2011-11-08T02:33:00.000-08:00

Поет-пісняр, художник-живописець Леонід Андрійович Завальнюк народився 20.10.1931 у селі Мервин Оратівського району. Жив в Україні тільки у ранньому дитинстві, після смерті матері ріс сиротою. Навчався у ремісничому училищі. Після складних поневірянь на шахтах і заводах України й Росії доля закинула його на Алтай, Новосибірськ. Уродженець Вінниччини, Л.Завальнюк другою батьківщиною вважав Благовєщенськ, де у 50-х рр. проходив військову службу і де в у 1953 р. вийшов з друку перший його збірник віршів «В пути», згодом ще вісім поетичних збірок. Навчався у Новосибірському індустріальному технікумі. У 1960 р. Леонід Андрійович закінчив Московський літературний інститут ім. М.Горького (семінар поета Л.Ошаніна). З 1962 р. наш земляк був членом Союзу письменників СРСР. З 1964 р. жив у Москві, хоча в російській літературі вважався письменником Далекого Сходу.

За роки життя він встиг видати понад сорок поетичних збірок, його поезії друкувалися в російських літературних журналах «Новый мир», «Октябрь». Як поет-пісняр Леонід Завальнюк для зірок радянської естради написав понад три десятки пісень: для Й.Кобзона («Не покидает нас весна», «Баллада о времени»), С.Ротару («Не забывай», «Осенняя мелодия», «Ожидание»), В.Леонтьєва («Сожалею»), А.Пугачової, В.Толкунової та ін. на музику П.Аєдоницького, Ю.Саульського, Л.Лядової, О.Зацепіна, Є.Птичкіна, Д.Тухманова… Після виходу кінофільму «Чародеи» вся країна співала пісню про «три белых коня: декабрь, январь и февраль» з його словами.

За книгою Л.Завальнюка було знято фільм «Человек, которого я люблю», він також писав сценарії до мультфільмів і дитячих кінофільмів. На жаль, жодна із його книг не була видана в Україні.

В мистецьких колах Леонід Завальнюк відомий і як художник-живописець. Його твори знаходяться в приватних колекціях в Росії, Англії, Італії, Фінляндії, США. У грудні 2006 р. в Галереї Міжнародного університету в Москві проходила персональна виставка робіт Леоніда Завальнюка «Красный стон».

Помер наш земляк 7 грудня 2010 р. у Москві, де прожив останні 40 років і похований на Троєкуровському цвинтарі.

Відкрив нове ім’я для вінничан письменник Іван Волошенюк.

Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн: драма великого кохання

2011-10-18T00:43:00.000-07:00

2011 року весь світ відзначає 200-річчя з дня народження Ференца Ліста. Народився видатний угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист і громадський діяч 22 жовтня 1811 року. Багатогранна творча діяльність Ференца Ліста нараховує понад 1300 музичних творів найрізноманітніших жанрів. Серед найпопулярніших фортепіанних творів композитора – «Мрії кохання», 19 Угорських рапсодій, цикл із 12 «Трансцендентних етюдів», три цикли невеликих п'єс під назвою «Роки мандрівок».Ліста називали «королем фортепіано». Висока виконавська майстерність і вміння організовувати видовищні концертні програми зробили музиканта відомим у всій Європі. Українське турне музиканта відбулося у 1847-1848 роках. Ліст дав концерти у багатьох українських містах – Києві, Чернівцях, Єлисаветграді (тепер Кіровоград), Житомирі, Бердичеві, Кременчуці, Львові, Одесі, Миколаєві.

Під час гастролей у Києві у лютому 1847 року Ференц Ліст познайомився з Кароліною Вітгенштейн, близька дружба з якою тривала протягом усього його життя. Саме цій жінці композитор присвятив усі свої симфонічні поеми. Кароліна Вітгенштейн мала маєток на Поділлі у Воронівцях (тепер Хмільницький район), у якому гостював Ференц Ліст. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», які увійшли до створеного у 1847–1848 роках циклу «Колоски Воронівець».

Про драму великого кохання розповідає в своїй книзі у своїй книзі «Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн: драма великого кохання» відомий краєзнавець, наш земляк Микола Дорош, презентація якої відбудеться 20 жовтня 2011 року, о 14 годині, у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.

Понад 600 років стоїть місто Вінниця на мальовничих берегах Південного Бугу

2011-09-14T03:35:00.001-07:00

На сторінках нашого блогу ми вже представляли одну з легенд про виникнення нашого міста, походження його назви. Пропонуємо ще одну легенду про зв'язок назви річки Віннички з містом, яку записала у 1959 році відома вінницька фольклористка Є.В. Горб.

Прийшов на берег Бугу чоловік, поставив собі хату і зажив з жінкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу - Вінничкою. Росли дівчата, як ягоди, рум'яні та веселі. А коли виросли, то одружив їх з працьовитими риболовами. Поставила Вишенька з своїм чоловікам дерев'яну хату на правім березі Бугу, а Вінничка - на лівому. Рубали ліс, випалювали пні, землю орали і жито засівали. В дуплах мед вибирали...

Одного разу зірвався сильний вітер, завив. Птиці перестали співати, сонце зайшло за чорну хмару. То не вітер вив, не буря надходила, а страшні вороженьки понад Бугом чорний копоть підняпи. Оточили зненацька домівки Вишеньки і Віннички, хотіли всіх в полон забрати, на східних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, ніж довга і чорна неволя. Вінничка першою запалила свою хату. Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом і також розвела вогонь в оточеній хаті.

Як дві свічки, палало сухе дерево, тріскотів вогонь. Від пекучого жару та їдкого диму трісли серця двох сестер...

Проминули літа. Багато вод у Бузі протекло. Прийшли нові люди сюди, осіли, побачили згарища, дізналися про гірку долю Віннички і Вишеньки. На пам'ять добру про них назвали їх іменами річки, що несуть свої води до Південного Бугу. Побудували тут фортецю, а місто біля неї назвали іменем річки Вінницею.

Життя, пов'язане з Поділлям

2011-08-06T00:39:00.000-07:00

Про перебування на Поділлі відомого данського поета, фольклориста, перекладача, вченого-лінгвіста Тора Ланге відомо небагатьом нашим землякам, хоча він зробив надзвичайно багато для популяризації в Данії української культури, перекинувши місток дружби до данського народу.
Народився Тор Неве Ланге 9 квітня 1851 року в Копенгагені. 1869 року він вступив до Копенгагенського університету. З 1875 року жив і працював у Росії, з 1887 по 1906 рр. – данський консул у Москві.
Вийшовши у відставку, Т. Ланге мешкав у садибі своєї дружини Наталії Протопопової у селі Нападівка Липовецького району, де займався літературою, сільським господарством. Це подільське село стало другою батьківщиною для данського письменника. Тут він 22 лютого 1915 р. помер i був похований у фамiльному склепi Протопопових. Лише в 1920-их його прах родичi перевезли в Копенгаген.

Нападівський палац Протопопових майже на століття пережив свого останнього господаря, хоча сьогодні теж доживає свого віку, мовчки чекаючи порятунку, реставрації. Він один з об’єктів, включених до обласної програми підтримки та популяризації архітектурних пам’яток, як перспективний з точки зору відвідування туристами. Якщо зараз нічого не зробити, то палац буде втрачений…

Він був другом бібліотеки

2011-08-04T07:03:00.000-07:00

Працівники бібліотеки глибоко сумують з приводу важкої втрати – смерті великого друга бібліотеки, літературознавця, краєзнавця, професора Вінницького ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського Бориса Васильовича Хоменка (31.07.2011).
Він – один з перших читачів бібліотеки, відкритій після звільнення Вінниці від фашистів; був її шанувальником до самої смерті. Борис Васильович був активним учасником багатьох бібліотечних заходів: науково-практичних конференцій, літературно-мистецьких вечорів, презентацій книг. Адже саме за його участю працівниками бібліотеки було підготовлено та видано цілу низку біобібліографічних покажчиків присвячених зокрема життю і творчості Степана Руданського, Марко Вовчок, темі “Тарас Шевченко і Вінниччина”, а також покажчика “Мова – невмирущий скарб народу” та інших, які дістали високу оцінку у фахових виданнях. Борис Васильович підготував значну кількість статей до щорічного хронологічного довідника “Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини”, був консультантом у підготовці багатьох інших видань бібліотеки, писав до них передмови. Разом з колишнім директором бібліотеки В.Ф. Циганюком видав змістовну книгу “Подільськими стежками Михайла Коцюбинського”. Великим книголюбом, світлою людиною Борис Васильович залишиться в пам’яті працівників “Тімірязєвки”.

Перемога вінничанки на "Коронації слова-2011"

2011-06-09T01:00:00.000-07:00

У Києві відбулася церемонія нагородження переможців літературного конкурсу «Коронація слова-2011». Першу премію у номінації «Романи» отримала вінничанка Вікторія Гранецька, за твір «Мантра-Оману». Рукопис, який вона подала на «Коронацію» – її перший завершений твір. Вікторія писала його протягом трьох місяців, спеціально на конкурс, а ідею виношувала два роки. Переможниця конкурсу раніше ніколи ніде не друкувалася. Працює особистим помічником керівника в одній із вінницьких фірм. Після перемоги у конкурсі дівчина вирішила, що буде письменницею. В романі «Мантра-омана» йдеться про те, як головна героїня накладає на себе руки, перед тим написавши текст, який видає її мати-письменниця. Вихід книжки планується на другу половину 2011 року.

Пам’ятник польовій кухні

2011-06-01T12:22:00.001-07:00

На сторінках нашого блогу у публікації “Кухня на колесах” ми вже писали про легендарний винахід офіцера царської армії Антона Турчановича, який свого часу проживав у містечку Брацлав, що на Вінниччині. А нещодавно на благодійні кошти тут встановлено єдиний в Україні і другий у світі пам’ятник польовій кухні. Місцеві жителі вирішили у такий спосіб вшанувати пам’ять земляка-винахідника.

Анатолію Григоровичу Гончару – 70!

2011-05-25T05:06:00.000-07:00

Гончар Анатолій Григорович, він же – Анат Згар, заслужений журналіст України, поет, публіцист, громадський діяч, голова спілки учасників бойових дій в Афганістані м. Вінниця, автор семи художньо-документальних книг на тему афганської війни, восьми поетичних книг у травні місяці святкує свій 70 рік народження і 50-річчя творчої діяльності. Член Національної спілки журналістів України.

26 травня у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відбудеться творча зустріч з Анатолієм Григоровичем з нагоди презентації нової книги «Коріння, або «Ми - діти України».

«Коріння, або «Ми - діти України» – 16-та книга автора. У ній він у художньо-документальній формі за допомогою світлин і слів розповідає про свій великий рід, нащадки якого живуть не тільки в Україні, а пустили життєве коріння у багатьох країнах світу.

«Ян Потоцький — вчений, історик, краєзнавець»

2011-04-08T06:44:00.000-07:00

29 березня 2011 року у Літині в Подільському народному університеті Культури (ПНУК) відбулась краєзнавча конференція «Ян Потоцький – вчений, історик, краєзнавець», яка була присвячена 250-річчю від дня народження уславленого земляка і проходила в рамках програми «Люблю тебе, мій краю!». Організаторами конференції виступили Літинська районна бібліотека та Подільський народний університет Культури за сприяння Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва та Народознавчого Центру «Скарби Поділля» (с. Уладівка).

У конференції взяли участь представники культурної громадськості м. Вінниці, м. Хмільника, смт Літина, с. Уладівки. Серед них директор Народознавчого Центру «Скарби Поділля», вчитель Уладівської школи № 2 1-2 ступенів, Лауреат премії Олекси Гірника Павло Ткачук, головний архітектор м. Хмільника – Михайло Загниборода, старший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею – Алла Ліпська, бібліограф І-ї категорії відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва - Галина Авраменко, бібліограф-краєзнавець Літинської районної бібліотеки - Ніна Римаренко, голова Ради ПНУК - Наталія Щепілова, керівник прес-центру Подільського народного університету Культури – Сергій Дудник, краєзнавець, громадський діяч – Іван Бурлака та інші. Висвітлена в конференції проблема потребує подальшого вивчення і дослідження.

Науково-краєзнавчий клуб "Дослідник краю"

2011-04-01T02:46:00.000-07:00

31 березня 2011 р.при відділі літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва створено науково-краєзнавчий клуб "Дослідник краю", метою якого є об’єднання краєзнавців м. Вінниці та області, користувачів нашої бібліотеки для вивчення історії краю та сучасного соціально-економічного, культурного, літературного життя області, обміну досвідом краєзнавців Вінниччини, розвитку краєзнавчих досліджень, популяризації краєзнавчих знань серед широкого кола громадськості. На першому організаційному засіданні також відбулася презентація книги нашого земляка П.В. Синюка "Станіславчик: погляд у минуле". Запрошуємо краєзнавців Вінниччини до співпраці.

2011-04-01T02:41:00.000-07:00

«Пісні ніжного волоцюги»

2011-03-22T05:55:00.000-07:00

21 березня у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва відомий вінницький поет і журналіст Михайло Каменюк презентував книгу сучасної поезії «Пісні ніжного волоцюги».

Сподіваємося, що ліричний щоденник, іронічний репортаж, медитація, віршована епістола, примхлива асоціація й літературна алюзія «Пісні ніжного волоцюги» знайде свого читача.

Весна визволення

2011-03-17T08:28:00.000-07:00

У кінці березня 1944 року військами 1-го Українського фронту Вінниччина була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Наступальному пориву визволителів у значній мірі сприяла активна боротьба у тилу ворога вінницьких партизанів та підпільників.

Більше, ніж півстоліття відділяє нас від тих березневих подій весни визволення. На жаль, з роками все менше і менше залишається з нами безпосередніх учасників-вінничан визвольних боїв за нашу область. На сьогодні залишилося в живих лише 6 чоловік, які брали участь у визволенні Вінниці. Наймолодшому з них 80 років. Імена визволителів навічно будуть з нами як приклад мужності, немеркнучого героїзму, синівської відданості матері-Вітчизні.

На шану і данину пам’яті учасникам визволення Вінниччини 17 березня 2010 р. у Вінницькій ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва відбулася презентація книг вінницьких науковців-істориків: «Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941-1944 гг.» (автори-укладачі В.Ю.Васильєв, Р.Ю.Подкур, С.Д.Гальчак та ін.) та «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників» С.Д.Гальчака.

Книга «Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941-1944 гг.» вийшов у серії «Документы советской истории» та містить документальні дані про життя населення Вінницької області під час німецької та румунської окупації 1941-1944 рр.

У монографії С.Гальчака «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників». Ці дослідження унікальні не лише за змістом, гуманістичною спрямованістю, а й за комплексом використаних джерел, які включають архівні матеріали України та Російської Федерації, мемуари та періодику.

З переліком літератури «Подвигу жити у віках» про Вінниччину у Великій Вітчизняній війні можна ознайомитися на сайті нашої бібліотеки.

Зі святом весни!

2011-03-06T06:48:00.000-08:00

З ледь відчутним весняним подихом приходить до нас чудове жіноче свято – 8 Березня. Цей день несе у світ ніжність і красу. Все найсвітліше, що є у нашому житті – весна, радість, щастя, кохання, пов’язане з жінкою – берегинею роду людського.

Шановні жінки прийміть сердечні вітання з нагоди чудового весняного свята! Щиро бажаємо міцного здоров’я, невичерпної енергії й наснаги в усіх Ваших добрих справах. Хай таланить Вам завжди і в усьому, а доля стелиться рушником достатку та благополуччя.

Явдоха Зуїха

2011-03-01T12:22:00.000-08:00

Вінниччина багата на жіночі таланти, котрі не тільки здивували своєю творчістю світ, а й піднеслися до рівня національних символів. До них належить народна співачка Явдоха Зуїха, яка стала живою легендою XX століття, її ім’я відоме на всіх континентах, ввійшло до багатьох енциклопедій світу.

1 березня, минає 156 років від дня народження нашої землячки, фольклористки і народної співачки Явдохи Зуїхи. Народилась вона у селі Кущинці Гайсинського району Вінницької області.

Явдоха Микитівна була неписьменною, але володіла феноменальною пам'яттю, хорошим природним голосом і своєрідною манерою виконання. З її уст відомий фольклорист Вінниччини Гнат Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів'їв та приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів.

Леся Українка і Поділля

2011-02-24T08:58:00.001-08:00

25 лютого 2011 року виповнюється 140 років від дня народження Лесі Українки (1871-1913) – видатної української поетеси, драматурга, громадської діячки.

Рідко в якому іншому краї України народилася чи проживала така сила силенна митців, найбільше – літераторів, як на благословенній Вінниччині. Леся Українка, природжена і на все своє короткочасне життя вірна волинянка, дотикалася до Подільського краю лише проїздом або кількаденними наїздами до своїх родичів, що жили в Могилеві-Подільському. А проте, саме їй належить найпам’ятніший, найяскравіший з усіх ліричних рядків, будь-коли присвячених Поділлю.

Красо України, Подолля!

Розкинулась мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!…..

Про зв’язки Лесі Українки з Вінниччиною вас ознайомить перегляд літератури «Довго щирими словами до людей промовлятиму я» (відділ літератури та інформації з питань краєзнавства).

День захисника Вітчизни!

2011-02-22T10:18:00.000-08:00

Щиро вітаємо всіх із справжнім чоловічим святом, історія якого сягає початку минулого століття, - Днем захисника Вітчизни!

23 лютого – визначна дата для всіх чоловіків, хто колись мав честь носити погони і військову форму, а також – для всіх жінок, які з тривогою і гордістю чекали на повернення з лав Збройних сил своїх синів, братів, коханих.

...Щира шана і подяка

Хлопцям, молодим солдатам,

Що строкову службу чесно

Сприйняли, як борг почесний!..

Тож вшануймо в день святковий

Всіх без винятку військових!

Завдяки їх чесній службі

Живемо у мирі, дружбі!

Адже мир тоді панує,

Коли армія чатує!

Наталія Козленко

Визначні місця Вінниччини

2011-02-15T03:53:00.000-08:00

15.02.2011 року фахівцями відділу літератури та інформації з питань краєзнавства та відділу попереднього замовлення Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва проведено інформаційну годину “Перлини Поділля – визначні місця Вінниччини” для вихованців Вінницького обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями “Обрій”. Завершився захід демонстрацією фільму “Серце Поділля” (про Немирів).

Наша пам’ять і біль

2011-02-14T06:46:00.000-08:00

15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 22-а річниця виведення радянських військ із Афганістану.

Афганістан болить у нас в душі.

На тій землі ви всі були чужі.

Та ви солдати. Вам дано наказ,

Те пекло ви згадали сотні раз.

Н. Смаглюк

22 роки минуло з того часу, як тисячі молодих людей пройшли випробування вогнем, проявили себе справжніми патріотами під час дев’ятирічної війни в Афганістані. Плин часу не затьмарив спогадів про цю війну. До сьогодні болять серця солдат та офіцерів, і пам’ять продовжує нагадувати про ті жахливі часи.

Через страхітливі жорна Афганської війни пройшло більше 3-х тисяч уродженців Вінниччини - офіцерів, прапорщиків, рядових, вільнонайманих. Ця війна забрала понад 170 життів вінничан.

Ми схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя, виконуючи солдатський обов'язок.

До дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав відділ літератури та інформації з питань краєзнавства підготував перегляд видань "Пекучий біль Афганістану..."