Минулого разу автор писав про свою невдалу спробу придбати комп’ютер через Інтернет-крамницю. (Комп він таки купив, але в крамниці звичайній. Щоправда, все ще ніяк на нову техніку не переїде… але наразі не про це.) Написав і побачив, що набагато доречніше було б розглядати питання веб- крамниць не з точки зору покупця, а з точки зору противної – так би мовити, з того боку прилавку. Адже це – пліт про заробітки в Інтернет, принаймні насамперед.

Спонукає його до цього й цікавий - бо з власного досвіду писаний – допис Артура Богданова (чи навіть, як він обіцяє, цикл дописів): Вырастить интернет-магазин: Часть 2 – Контент менеджмент. Артур пише:

работаю над созданием объемного интернет-магазина… Периодически обязуюсь публиковать статьи о развитии проекта, проблемах, с которым сталкиваемся и их решением. Постараюсь открывать секреты, какие смогу… вы сможете отслеживать процесс от рождения идеи магазина до его запуска и становления на ноги

Що ж, справді цікаво, постежимо. Автор, принаймні, зі свого боку, зичить успіхів команді Богданова в тій нелегкій справі. Але чи став би сам автор працювати в цьому напрямку?

Взагалі, чи варто відкривати інтернет-крамницю? Чи варто вкладати у цю справу свій час, кошти, старання? Які тут перспективи?

Звичайно, такі питання цікавлять багатьох – як тих, хто згрубша зовсім нічого не розуміє в Інтернеті, але щойно почув, що там є якісь такі крамниці, до тих, хто в Інтернеті давно, і навіть знає як там заробляти, але шукає способів збільшити свої доходи. Далебі, такий спосіб заробітку добре знайомий із реяльного життя – то чому б не спробувати його й у Мереживі?

Більше того, це відносно білий спосіб заробітку – адже є така собі неформальна гієрархія брудности способів заробітку в Інтернеті – і звичайно, торгівля через Інтернет - це чесніше за той такий продаж покликів (посилань), це навіть, на думку автора, чесніше за контексту рекламу, не кажучи вже про всілякі там дори (doorways), чи SMS-партнерки, – а є ж речі й іще гірше… Інтернет магазин не соромно засвітити (на відміну, скажімо, від всіляких там сателітів чи ГСів), більше того – що він відоміщий, то, звісно, краще. Отже, це цілком пристойний, поважний і білий (инколи навіть пухнастий) спосіб заробітку.

Та й іще понад те: Інтернет - усюдисущий, отже, здавалося б, відкривається доступ до велетенської авдиторії споживачів. Ваша крамниця не обмежена одним містом, чи навіть районом. У принципі, ви дістаєте можливість пропонувати свої товари всюди в світі.

Отже, це, начебто, добре відомий спосіб заробляти гроші, це цілком пристойна справа, які до того ж начебто має великі перспективи, з огляду на неминучий розвиток Інтернету. Начебто.

Насправді, хм, ну так – тепер про сумне. Насправді, автор навіть не знає, чи викупаються ті крамниці, яких і так уже створено доволі в Мереживі чи то просто люди працюють на майбутнє, тобто, в розрахунку та той таки розвиток. А розвивається в нас в Україні Інтернет дуже повільно, повільніше навіть за не таких уже поступових сусідів. Держава у нас дегенеративна – і це до речі, ще окрема проблема. І, звичайно, все це аж ніяк не сприяє росту Інтернет підприємництва. Але полишмо проблеми держави – роздуми про це можуть надовго увігнати в депресію.

І повернімося до Інтернет крамниць. В чим їхня відмінність від инших способів Інтернет заробітків? У потребі дуже тісного контакту з людьми, причому з різних категорій. Треба буде підтримувати зв’язки – і то дуже тісні зв’язки - з постачальниками. Адже Інтернет крамниця – замовник нетиповий, а в наших умовах ще й не дуже поширений.

Більше того, невідомо, чи можете ви забезпечити якісь більш-менш пристойні обсяги продажів, особливо на початку роботи; отже, логічно, спочатку спробувати скооперуватись із якоюсь уже наявною – цілком реяльною, а не віртуяльню крамницею – яка вже має й налагоджені зв’язки й певні запаси товару, й робити Інтернет крамницю на її основі. Адже міт про те, що Інтернет крамниця не потребує складу, бодай мінімального – лише міт. Потребує, якщо хоче працювати ефективно.

Окрім того, потрібно забезпечити доставку. Адже фізично товар не передасиш, якщо він не електронний, звісно. І це окрема морока.

Окрім того, треба забезпечити підтримку користувачів. Отже, потрібно підтримувати контакти й із ними – як перед продажем, так і після продажу.

І, що мабуть найголовніше, потрібна команда, яка власне підтримуватиме саму крамницю: і розробники, які візьмуть на себе технічні питання, і підтримка, яка забезпечуватиме контакт із покупцями, і так звані контент-менеджери, що наповнюватимуть крамницю описами й світлинами товарів… Можна сказати, що декотрі задачі можна передати на сторону – так званий аутсорсінг. Але це ще не відомо, чи не ускладнить справу, адже підтримувати ділянку потрібно постійно, й постійно треба оновлювати перелік товарів.

Урахувавши все це, чи видається відкриття Інтернет-крамниці такою вже перспективною справою? Принаймні автора, який є відвертим інтровертом, сама потреба підтримувати стільки зв’язків із зовнішнім світом є вже настільки неприємною, що далі йому й думати вже не хочеться про крамницю (за виключенням, можливо, єдиного випадку, про який пізніше).

Адже звичайні способи заробітку в Інтернет потребують контакту лише з одним, ну можливо з двома контрагентами: самою власне біржею, чи сервісом, через який заробляються гроші й ще гостером. Решту він може зробити самий (може правда, дещо віддати на сторону – але це вже для “дошлих” манімайкерів). При цьому можна залишатись практично анонімним. Із крамницею – зовсім не так. Відкритість тут - набагато більша.

Та й це ще не всі проблеми. Є складнощі й із інфраструктурою, в якій мабуть працювати Інтернет крамниці. Американцям, чи взагалі тим, кого совок зневажливо називає буржуями, легше. Річ у тім, що інфраструктура, яку нині використовують там Інтернет магазини, з’явилася там набагато раніше, що до Інтернету. Бо задовго до того, там поширилась така форма торгівля, як торгівля по каталогах, а сам цей спосіб справді дуже нагадужє продажі через Інтернет. То й служби доставки же були, а що, мабуть, ще важливіше, була й готовність покупців купувати через Інтернет.

У нас же донині, окрім уже згаданих проблем із забезпеченням Інтернет-бізнесу з боку держави, є величезна проблема готовности купувати через Інтернет. В основному це молоді люди (Шопінг онлайн: українці йдуть в мережу), а доки зе вони виростуть – бо ті, хто старше –вже мабуть своїх уподобань не змінять. Вони звикли купувати традиційно – в реялі – і переконати їх купувати прилучно (онлайн) – задача не з простих, тим паче що якихось особливих аргументів на користь таких покупок в Інтернет магазинів немає.

Додатково ускладнює становище не цілком задовільний стан речей – таж таки інфраструктура – з можливістю заплатити через Інтернет. Адже це й могло би стати одним із аргументів на користь купівлі через Інтернет – простота сплати. Платежі через електронні картки у нас все ще малопоширені, а користувачем електронних платіжних систем, найвідомішої з яких є, мабуть, WebMoney, є далеко не кожен.

Усе перелічене: великі витрати на підтримку роботи крамниці, відсутність державної підтримки – та й узагалі, здається, будь-якого піклування про розвиток Інтернет в Україні, - слабкість інфраструктури, врешті решт спричиняються до того, що сама перспектива, здавалося б, така приваблива, відкрити Інтернет-крамницю, сумнівною, а можливість успішної конкуренції крамниць реяльних і прилучних (мережевих) – примарною.

***

Якось дуже похмуро в автора вийшло. Чи є все таки якісь способи діставати прибуток, завівши крамницю? Можливо автор, за браком власного досвіду й помиляється, але треба шукати певні ніші, певні сектори, де, унаслідок якихось обставин, крамниці фізичні опиняться, принаймні, з часом у менш вигідних умовах.

По-перше, йдеться про електронні товари товари. Ніша, хоча й дуже сильно забита, та все ж таки за самою своєю природою, дуже інтернетівська: це саме той товар, який найзручніше продавати, а головне – передавати – через саму мережу. Взагалі, все, що електронне, все, що не потребує доправки – краще має продаватися через Мереживо.

Друга ніша, це рідкісні товари. Товари, які є не всюди, товари, можливо, з якимось специфічним попитом, які недоцільно продавати в окремому місці – то просто не викупиться. А Інтернет, надаючи доступ до набагато ширшої авдиторії, може таки забезпечити фукнціонування тієї крамниці. Як приклад – магазин більярдних київ: товар рідкісний, який все ж таки знаходить свого ревного купця.

Можливо, це ще якісь спеціяльні товари, наприклад такі, для котрих бажана анонімність, як наприклад, із секс крамницями. Отже, це питання знаходження ніші.

В кожному разі, задача створення Інтернет магазину, навіть для людини, обізнаної з Інтернет заробітками – не з простих. Але хто зна: хто стукає, тому відчиняють. Спробуйте, може й у вас вийде. Тоді ви зможете похвалитись цим у коментарях. Принаймні. Успіхів.

Так, це саме той дописовий, про який автор згадував минулого допису. Розміщати його тоді було не до речі, а тепер – якраз годиться: цей пліт, правда не зовсім те щоби про секс (може, хіба, в якомусь непрямому значінні – инколи з декотрими речами так натрахаєшся!), але про крамниці написати цілком можна – це якраз про заробіток в Інтернеті. То про секс трішки згодом, а наразі про инше.

В автора дуже старий комп’ютер. Дуже старий – Duron 750. Пригадуєте таке? Ні? Так отож. Не дивно, що захотілося поновіще (звісно, було краще якби того захотілося пораніше – але ж усе жлобство: мовляв чого там – працює. То допрацювався до того, що місяць ремонтував – натрахався доволі, - це на додачу до депресняка…).

Але ж автор не просто обиватель – він давній мешканець Інтернет. То почав видивлятися, чи не можна щось вигадати купивши комп’ютер ув Інтернет крамниці. От про те, що ж того вийшло – нижче…

***

По-перше, треба було ще ті крамниці знайти. Не те, щоби їх зовсім не було – але не густо. З того, що більш-менш сподобалось, можу назвати хіба що один Дешевше.нет. Ще можна пошукати в Закладці.

Чому саме в Закладці? Бо тут будуть зібрані крамниці з українською мовою. Бо инакше якось неправильно виходить. Ну, неприємно авторові платити тим, хто його не поважає. Бо тоді вийде, що мало того, що зневажають його мову, його права, то він ще й мав би те неподобство оплатити. То коли вже автор купує – чи має намір, то намагається купити в тих, хто його мову поважає – й, отже, поважає його як покупця. Так було в автора й із вибором гостера, на й узагалі – скільки можна, бажано підтримувати українську мову – тим паче, коли йдеться про гроші.

Тепер, починаються проблеми. По-перше, оплата. Проблема невеличка, але: коли купуєш товар у крамниці реяльній – не мережевій – можна отримати його в руки – відразу. Й відразу розплатитись. В мережі то дещо не так приємно: потрібно спочатку внести гроші, а потім чекати доки ще той товар до тебе приїде. Виникає затримка. Окрім того, з’являються різні неприємні побоювання (може то суто авторське – та однак). Але то дрібниця. Далі – гірше.

Тепер бажано було б порівняти ціни – адже, звісно, хоцеться купити наскільки можливо вигідніше – й, зокрема, дешевше. Тут на допомогу приходить infomincer.net. Подібних ділянок порівняння цін є декілька; втім – наша пісня гарна й нова – українською мовою з них розмовляє лише одна - infomincer.net – хоча вона, можливо, й найкраща.

Але виходить, – і це набагато більша проблема, - що ніяких, принаймні, очевидних вигід по ціні купівля в Інтернет крамниці не дає. Ба більше: за рахунок потреби оплати доставки може ще вийти трішки дорожче (тут є свої варіянти – можна забирати товар зі складу, а можна щоби замовити доставку до самого порогу, але в другому разі вийде ще трішки дорожче).

Але є проблема й ще більша (тут як у казці: що далі – то страшніше). Товар в Інтернет крамниці не можна взяти до рук. Отже, його не можна як слід роздивитись із усіх боків. І, отже, можна чогось не побачити, на кажучи вже про те, що ж ним може бути щось не гаразд.

Трішки виправити становище могли би великі світлини з зображеннями товару (чим мені й сподобався Дешевше.нет), але та роблять не всі крамниці.

Що додатково ускладнює вибір – недостатній чи недостатньо докладний опис характеристик. І це шкода – бо можливості тут в Інтернету доволі широкі: можна надати не лише специфікацію, а й покликання на детальніший опис, на ділянки виробників, на описи чи тести виробу. Було б зручно; та про це можна тільки помріяти.

Виправити становище могла б можливість поспілкуватися з кимось із персоналу підтримки Інтернет-крамниці. Адже це також є додатковою перевагою крамниці звичайної: ви можете поговорити з реяльною людиною, яка розуміється на своєму товарі принаймні краще за покупця, й може порадити йому щось, чи швидше відповісти на питання.

На й нарешті останній цвях у труну наївного авторового наміру вбивають міркування про те, як же тепер, в разі чого – а такі рази, на жаль, трапляються майже неодмінно – діяти: здавати на гарантію чи згодом ремонтувати куплене? У випадку з крамницею звичайною, можна було би просто порадитись із ними й віднести, якщо потрібно, товар їм назад. А що робити при купівлі в крамниці мережевій? Шукати сервісний центр? Який дуже просто може опинитися не ближче ніж у Києві? Приїхали…

І це авто ще не згадав про те, що на місці вам можуть зібрати комп’ютер на ваше замовлення: вибираючи по окремих комплектових саме, щого ви хочете, чи що відповідає вашим потребам чи можливостям…

Отже, купувати комп’ютер через Інтернет-крамниці поки що явно не варіянт. Хоча з иншими товарами, можливо, все зовсім не так проблематично.

***

На а тепер трішки про секс, як і було обіцяно.

Подивився автор на той секс шоп – на його асортимент товарів… На, про декотрі речі він навіть не знав, що такі існують . Але з иншого боку, чому ні? якщо комусь те потрібно, то чому не продавати?

Але от на що автор таки хотів би звернути увагу, це на те, що такого роду товари якраз, мабуть, непоганий вибір для Інтернет крамниці. Адже, світитися купуючи такі речі, мабуть, захоче не кожен зацікавлений тим товаром. А тут – Інтернет – а, отже, знеособленість і анонімність. Якась гарантія чи спілкування тут не особливо й потрібні, а самі товари не надто складні, й порівняно не дорогі й не важки чи габаритні – отже, й доставка має коштувати не дорого.

Отже, якщо не брати до уваги нематеріяльні товари – комп’ютерні програми чи там якісь “ебуки”, які ніби створені для поширення через Інтернет – то можна припустити, що такого роду “секс-причандалля” саме те, що можна продавати через Інтернет. Инша річ, який попит в нашій країні буде на такі вироби?… Але це вже инше питання.

Але розміщати його в цьому дописі автор не буде. Недоречний той дописовий тут. Зовсім не по темі, а головне – надто довго автор не писав: треба ж якось пояснити свою відсутність.

Ну, причину вже, властиво, назвав - депресія. Що таке депресія? Це коли нічого не хочеться. Коли душа болить, хворіє – тому й свою роботу – хотіти - виконувати не може. Тоді й людина не може. І спроби примушувати себе лише погіршують справу: виникає роздратування – що далі силуєш себе, то більше роздратування. Коли відчуваєш, що все втратило сенс… А ще відчай, і нудьга, і якісь напади неспокою, коли причини для остраху ніби й немає, але це якась дезорієнтація, втраченість у просторі життя…

То декотрий час автор ще намагався щось копирсатись, якось так підштовхувати себе (як у Щось не спрацьовує ваш план, містере Фікс!), спонукати до роботи, відшукувати причини десь зовні – але те все даремно: бо причина не зовні, а всередині… То врешті решт охляв і впав. Які там у біса можуть бути дописи! Тут уже аби вижити…

Добре один із випадків депресії описаний в дописі Победить депрессию! Опыт исцеления. Бо не всі ж то відчували… Хоча й той опис – а то справді добрий опис, - мабуть, мало що дасть, якщо людина не мала якось подібного власного досвіду. У тім то й, зокрема, проблема людини, що опинилась в тому стані – їй нікому допомогти.

Так можна (й треба) звернутись принаймні до психотерапевта, лікарі бодай на якомусь формальному рівні знають, як визначати ті стани й чим тій людині можна допомогти, але ті “поради”, й оцінки, й ставлення, що виказується оточенням чи сторонніми, є здебільшого ніщо инше як садизм, причому особливо зухвалий, бо по-скотськи самовпевнений. Вони – те оточення - не розуміють і не відчувають, що то за пекло, в якому опиняється людина, - вони просто патякають щось, як їм видається, суспільно-прийнятне, “правильне” – а те, що тим поглиблюють чуже страждання, їм і невтямки.

Тому для депресивника один вихід – в себе, в свою шкаралупу.

Хм, ні, є ще один – та той світ. Суїцідальні думки – частий гість у голові хворого на депресію. І тут уже як у кого. Хтось таки відходить – ті що сміливіщі чи безрозсудніші чи які? не знаю. А хтось тільки робить спробу. А когось просто плішіть, чи  “відрубає”…

І це, останнє, мабуть, найкраще – то ніби перегорів якийсь запобіжник. Бо які тут можуть бути ліки? Відпочинок, вітаміни, якась фізична активність – ці два останніх, насправді, зовсім не такі прості, як то може видатись – і чому, от як то пояснити людини здоровій? Не поясниш. Бо можна сказати – втрачений сенс, і нічого не хочеться, і тому - не можеться, але для тих, хто не знає, що то таке, й мої слова – порожній звук.

Є ще, звичайно, медичні препарати – антидепресанти. Якщо потрапите з депресією до прихіятра – мабуть, саме їх він вам і випише. Але тут уже треба дивитись – як кому. При гострих станах, гадаю, без тієї хімії – зовсім не дешевої, до речі – виборсатися, мабуть, не вийде. Хоча, з иншого боку, якоїсь особливої шкоди антидепресантів також немає: то не наркотик – звичайно, він впливає на роботу психіки – для того й призначений, - але дія його, на відміну від наркотику – повільна. Мабуть, саме тому залежности, принаймні, за більшости випадків, він не викликає.

Бо дехто, коли “душа болить”, починає “лікуватися” алкоголем. Але це – пастка. Даючи тимчасове – й швидке, на відміну від антидепресанта, полегшення – він віднімає врешті решт ще більше…

На й доволі. Бо – знову ж таки – тому, хто цього не відчув, мої слова – порожні, а хто відчув – і так розуміє. Яка на те рада?

Бо були ті всі суїцідальні памороки (чи прояснення, одкровення?) й із автором. І коли спілкуєшся зі смертю, відчуваєш, що вона тебе любить, висить у тебе – по Кастанеді – над лівим плечем. І каже тобі, як тобі жити… тільки от не каже куди. Просто про це забувають. І з боженькою також поговорив – і він про тебе пам’ятає: так і каже: “Не хвилюйся, я про тебе пам’ятаю; коли прийде твій час, заберу й тебе – не забуду”. А поки ти тут – поки тисячі людей щодня помирають від казна чого – а ти чомусь поки таки тут – значить навіщось ти тут потрібний.

І якщо потрібний – то треба якось жити. І тоді, як у тому жидівському анекдоті – “Папа ті какаєш?” – треба якось пробувати жити. А для того, треба якось на життя собі заробляти (підвожу до теми) – і про це цей пліт – про заробіток в Інтернеті.

Бо й на те нема ради. Скільки разів падаєш – стільки вставай:

Учень спитав у свого вчителя: «Вчителю, що мені робити, якщо я впаду?»
— Підводься!
— Але якщо я знову впаду?
— Знову підводься!
— И скільки ж це може тривати — от так падати й підводитись?
— Падай і підводься, доки живий. Ті, хто впали й не піднялись — те мертві.

На цій оптимістичній ноті спробую й завершити. І потихеньку – вже скільки сил стане – розвитати цей пліт далі. Кажуть, у покійного Лобановського був такий тост: “То ж вип’ємо за успіх в нашій безнадійній справі”. Щось таке.

Угу. Дєд Мастдай і муму. Або Дід Мазай і зайці. Гібрид діда Мазая, що рятує зайців, і мужика Герасима, що топить собачок. Це – Яндекс. Дволикий Яндекс. Спочатку він зі зворушливою ніжністю знаходить і зберігає звіриків – усіх, які трапляться. Потім то стадо так розмножується, що човен Яндексу починає черпати воду. Тоді наш дід змінює амплуа й починає топити декотрих, найшкодніших. І… захоплюється. Потім, оговтавшись, каже сам до себе “ой, що ж то я накоїв!”, і починає заклопотано пірнати, відшуковуючи своїх недавніх жертв, і повертаючи їх до життя… І шоу триває.

Бо взагалі то, десь у глибині душі, Яндекс любить вебмайстрів; а вебмайстри люблять Яндекс (десь дуже глибоко). Иноді, в періоди загострення, та взаємна любов набуває просто таки зовсім непристойних форм і виливається у такі, наприклад, зойки (з Яндекс (Ввів нумерацію серпа)):

2 апи тому мінусануло цілу купу сторінок… 2 останні апи потрошки плюсить…

(Решта тексту вилучена з причини її нецензурності.) Але, з иншого боку, стисло й ясно. Автор заздрить лаконічності суворого Мавзера.

Властиво, варто якомусь вебмайстрові (а, не приведи Господь, ще й оптимізаторові) завести мову про Яндекс, як його лексика прикметно змінюється. Наприклад, Михаил Райцин: ''Мы не против стать Китаем на SEO-рынке'':

- Нововведення Яндексу в галузі текстів текстів ви назвали «феєріческім п..цом»; а в чому полягає та феєричність? …

- Ідея була правильною, та реялізація, як зазвичай у Яндексу, підвела. За перші кілька тижнів роботи нового фільтра під його роздачу попали сотні гарних, ні в чому не винних сайтів…

І, звичайно, як тут ще раз не згадати Шипілова, який як завжди глибоко в темі:

Ось саме за цю тенденцію, за ненастанне засовування сайтів туди-назад ув індекс Яндексу з подальшим вийманням їх з індексу, ми й назвали цей процес «Великим мастурбатором», коли зіткнулись із ним торік.

Зразу якось близько до серця, з глибоким співчуттям і розумінням починаєш сприймати його слова. Все ж таки, любов - страшна сила: одні кажуть: любов зла – полюбиш і казла; инші заперечують: любов добра – полюбиш і бобра!..

(До речі, чимось нагадує Windows. Про неї також свого часу казали, що її багатозадачність виявляється в тому, що вона глючить і працює водночас.)

Але врешті решт любовний шал минає, й Яндекс розуміє, що настав час збирати каміння (Снежинск 1.1 в основній видачі Яндекса):

Два дні тому в основній видачі Яндекса агоритм Снежинск змінився на Снежинск 1.1. Тестування розпочалося 10 березня на buki.yandex.ru і непередбачувано закінчилося за 5 днів.

Далебі, не вічно ж займатися чорною розпустою: так можна й увесь індекс втратити. Тепер Яндекс білий і пухнастий. Чуєте, що він каже? “Рєбята, *б вашу мать, давайте жити дружно!”

Але ж залишаються питання… на які автор спробує відповісти наступного допису.

Дописовий: а поки на питання хай відповідають юридичні фірми львова

Згідно канонів жанру, на цьому місці, мабуть, мало б бути написано: “Покваптеся! Термін дії акції обмежений” . Але в нашому разі, хоча така пропозиція приваблива й вигідна, особливої потреби поспішати немає. Про це - далі.

Основні характеристики самого плану “Іменинник” такі:

• 8 GB на диску
• безлімітний намін (трафік)
• 8 сайтів
• баз даних - необмежено
• безплатний домен

Отже, цілком пристойні, й навіть, можна сказати, розкішні параметри (детальніше про цей тарифний план). (Число 8 тут також невипадкове: адже сам цей тариф був запроваджений на (здогадались?) восьмий день народження HostPro).

Нині це, мабуть, найпривабливіший тарифний план ГостПро. Принаймні, цей пліт розміщений саме на “Імениннику”. Щоправда, замовляв його автор без знижки – але нині ви маєте таку можливість – до кінця 31 березня.

Але якщо не встигаєте – нічого страшного, – в нашому разі, особливої потреби поспішати немає.

Річ у тім, що автор може надавати знижку в 10% (в рамках партнерської програми) на будь-який із тарифних планів цього гостину. Щоби отримати таку знижку, вам просто слід звернутися до автора через Зворотній зв’язок і попросити його згенерувати для вас промо-код (код знижки). Після цього ви маєте ввести цей код в полі Promotional Code (“Код знижки”) – і зможете скористатись високоякісними (і тому, може, не дуже дешевими) послугами HostPro за меншу ціну.

До речі, про ціну. Комусь, можливо, вона видасться зависокою (так, при замовленні на рік найдешевший план “Економ” коштує 51$, “Іменинник” - 78$, а “Кращий” - 107,4$). Але по-перше, про знижки автор уже згадав. По-друге, в рамках кожного з цих планів надається безплатний домен, що фактично значно зменшує ціну (так, для плану “Економ” в перерахунку (з урахуванням знижки й домену) виходить 34,9$ на рік (2,9$ на місяць), для “Іменинник” – 56,2$ (4,7$), а “Кращий” - 82,7$ (6,9$) – виглядає приємніше, чи не так?). Але існують ще й инші причини:

• підтримка українською мовою (не завжди, але переважно). Ділянка (сайт) також великою мірою українською мовою
• підтримка телефоном, а також через електронну пошту й чат (на самій ділянці ГостПро). Більше того, це справді добра підтримка (можливо, про це не так часто говорять, але насправді послуги гостера – це наполовину підтримка користувачів)
• сама ціна може слугувати гарантією доброї якости послуг з технічного боку (принаймні, допоки щодо цього автор не має жодних нарікань)
• врешті решт, ГостПро – солідний сервіс з доброю репутацією і тривалою історією

Та й зрештою саме те, що автор вибрав цей гостин – також свого роду гарантія якости.

На, а якщо вже комусь щось хочеться вигадувати, можете познайомитись з иншими пропозиціями гостину хоча б із допомогою допису Хостинг для сателлитов (“обзор дешевых хостингов или хостингов для сателлитов”). По-перше, ціни тут не настільки вже й дешевші, а по-друге – що ж, для сателітів такий гостин може й згодиться, але от “білим” ділянкам варто пошукати щось пристойніше. Наприклад – HostPro.

(До речі, на сервери від ГостПро автор також може давати знижку – правда скромну – 5$. Звертайтеся)

Тепер про домени

Автор уже колись писав про доменні акції HostPro. Варто продовжити цю традицію, адже тут становище подібне до планів гостину: на перший погляд ціни дещо зависокі, але з урахуванням акцій і знижок виходить инколи дуже вигідно. Хоча тут треба рахувати.

Наприклад, на березень заявлена акційна ціна на домени .ru $10, що вдвічі нижче за звичайну ціну для цього домену на ГостПро. Ніби вигідно. Але річ у тому, що цінова політика для цього домену доволі нетипова – тому деинде він може продаватися за ще набагато нижчу ціну. Наприклад, на iDomen.ru домени .ru можна придбати лише за 100WMR (сто рублів ~ 3,3$) (власник цього проекту – та ж таки Ксапа, про яку автор вже писав, – то ж домени тут можна купити також за ксапи).

А от инша акція справді цікава: слід купити 5 доменів упродовж одного місця й вам на купонний рахунок буде нараховано 10$. Вивести ті кошти не можна, але їх можна витратити всередині самої системи; тобто, виходить фактично знижка приблизно в 20%. Таким чином, наприклад, домен .com.ua, який без акції коштує 11$, можна купити за 9,3$. А з урахуванням можливостей, які надає реселерська програма для доменів – ще дешевше. Просто слід все уважно порахувати.

Що таке “гостин”?

Це те ж таки що й hosting (“хостинг” мос.), тільки висловлене по-українські. Зрештою, чому те “х” мало б опинятися в цьому слові на початку? Адже в українців англійський звук, позначуваний літерою “h”, може й має передаватися літерою “г”. А тягти за собою в українську мову оте “ing” також зовсім не обов’язково, бо англійці те кінцеве “g” просто не вимовляють, то навіщо?

І звучить воно й краще й якось так доречніше – ніби “гостини”, “гостювання” – отже, таки справді чимось нагадує суть послуги. Тому автор і каже – гостин, – не ламаючи собі язика отим “хостінгом”.

Гаразд, можливо, не армія, але полк – це точно. Зі своїми ротами, відділеннями й взводами.

Властиво, автор і раніше знав, що тих роботів Яндекс має кілька видів, але що їх стільки – ні. Але от нещодавно, в зв’язку із дослідженням фільтрів Яндексу, вирішив переглянути, як накладання таких фільтрів позначається на індексації й, відповідно, на роботі пошукових роботів, і побачив, що різновидів тих роботів таки чимало. Отже, в цьому дописі, автор спробує підсумувати свої висліди щодо типології роботів, а їхню поведінку на ділянках (як під фільтрами так і в індексі) прокоментуємо окремо.

У цій роботі, мабуть, це також буде цікаво, автор використовував причепу (plugin) Восап (Wossup), який здатен показувати не лише відвідування користувачів, але й роботів, і більше того – показувати з якого вузла заходить робот, що часто залишають без уваги, зважаючи лише на рядок індетифікатор робота в параметрі User-Agent, що не дає повної інформації.

Окрім того, автор переглянув подійники (логи, log) служника. Звичайно, “неозброєним оком” то зробити складно, тому автор для пошуку заходів роботів по подійниках використовував иншу чудову й безплатну програму – PSPad. Рекомендую.

Тепер по темі.

Насамперед, слід згадати, що сам Яндекс описує своїх роботів (в тому числі, наводить ідентифікаційні рядки для параметра User-Agent) в підрозділі Как в логах сервера представляется робот і суміжних підрозділах. Хоча це мабуть найповніше й найавторитетніше джерело з цього питання, тут сказано не все.

Отже, по-перше, робота роботів-індексаторів. Цих роботів в Яндексу аби не сотня, принаймні, робот з вузла spider74.yandex.ru на одну з авторових ділянок заходить. Всі вони мають однаковий ідентифікаційний рядок “Yandex/1.01.001 (compatible; Win16; I)”, втім це не зовсім однакові роботи.

Так, більшість із них працює з вузлів із назвати на кшталт “spider??.yandex.ru”, але є принаймні три роботи, які працюють з инших вузлів:

• turbospider.yandex.ru (77.88.22.224) – це, здається, так званий быстроробот
• quicktest00.yandex.ru (95.108.142.154)
• htest01.yandex.ru (95.108.142.150)

Причому, ці два останніх, складається враження, мають якийсь стосунок до накладання фільтру. Який саме – автор ще спробує з’ясувати.

Більше того, номенклатура роботів, як показує гілка Yandex/1.01.001 Spiders, Crawlers and web robots, насправді набагато ширша. Що вони роблять, з’ясувати поки що не вдається також. (Яндекс – це взагалі велика загадка: далеко не завжди можна зрозуміти, що то в нього – чергова “фіча” (можливість) чи “глюк”. Така думка звучить рефреном по всіх форумах. Але повернімося назад, до наших “баранів”-роботів.)

Далі йде відділення зображеннєвих роботів – вони призбирують зображення для відповідного типу пошуку. Їхній ідентифікаційний рядок “Yandex/1.01.001 (compatible; Win16; P)” (де “P”, треба так розуміти, picture – зображення). Таких роботів під два десятка, наскільки може судити автор з того, що назва вузла одного з них slovo15.yandex.ru. Прикметно також, що тим вузлам Яндекс дав якісь такі назви – від противного, мабуть.

Потім іде робот призбирувач favicon – невеличких іконок для ділянок, які Яндекс відображає в своїй пошуковій видачі. Його ідентифікаційний рядок “Yandex/1.02.000 (compatible; Win16; F)”, а назва вузла доволі незграбна ysbackup4.yandex.ru.

Окремо є спеціяльні роботи для додачі й, мабуть, перевірки сторінок, що додаються через форму «Добавить URL». Таких роботів, наскільки може судити автор три:

• pray.yandex.ru (77.88.18.195)
• maelstrom.yandex.ru (77.88.59.131)
• charm.yandex.ru (77.88.59.133)

Їхній ідентифікаційний рядок “Yandex/1.03.003 (compatible; Win16; D)”.

Нарешті, є ще й мультимедійні роботи Yandex/1.01.001 (compatible; Win16; m), Yandex/1.03.000 (compatible; Win16; M), роботи для рекламної мережі Яндексу YaDirectBot/1.0 (compatible; Win16; I), в кількости НМСД п'ять штук (від nastenka01d.yandex.ru до nastenka05d.yandex.ru), робот пошуку по коментарях у плотах (блогах) YandexBlog/0.99.101 (compatible; DOS3.30; Mozilla/5.0; B; robot), і нарешті, роботи навідувачі Yandex/2.01.000 (compatible; Win16; Dyatel; ?), що перевіряють доступність ресурсів для певних сервісів Яндексу. Свого часу був також такий собі YandexSomething, але нині він, здається, “у відставці”.

Як бачите, чимало – таки справжній полк. Але, мабуть, є ще одна обставина, яка додатково заплутує ситуяцію. А саме, декотрі сторонні роботи, що не належать до мережі Яндексу, також називаються його іменем, мабуть, щоби трохи полегшити собі життя. Принаймні, в результаті недовгого знайомства зі своїми подійниками, автор знайшов трьох таких самозванців – їх можна розпізнати через зворотній запит до DNS.

Це те, що авторові відомо про предмет наразі. Чи можете ви, шановний відвідувач, прояснити щось додатково? Пишіть, будьласка в коментарі.

Дописовий: Полезные советы, статьи о методах заработка в интернете, партнерские программы, новости проектов.

Отже, АГС-17 (як і його пізніща модифікація АГС-30) - фільтр індексації Яндексу, призначений зменшити кількість сторінок в індексі, які, як заявляє Яндекс, "на становляться цікавости для користувачів". Названий він так, доволі дотепно, за подобою до назви певного роду зброї - Автоматичного Гранатомета Стрілкового, хоча існує й инша розшифровка - Анти-Говно-Сайт. У кожному разі, “відстріл” ведеться вже тривалий час, хоча його інтенсивність помітно збільшилась в останні пів року (див. АГС-17. Яндекс – осеннее обострение). Щоправда, потерпають від того далеко не лише "говно-сайти" (ГС), а й цілком пристойні ділянки.

З точки зору вебмайстра цей фільтр проявляється таким чином, що в індексі Яндексу залишається тільки кілька сторінок (зазвичай, не більше десятка, а инколи й сама домівка - головна сторінка), а решта випадає - й, звичайно - пошук по них не виконується. В такий спосіб Яндекс, ймовірно, намагається боротись із нікчемними ділянками (тими ж таки ГС), створеними не для відвідувачів, а для продажу покликів через ту ж таки Сапу. Адже очевидно, що якщо якась сторінка не перебуває в індексі, то покликатись із неї на иншу немає сенсу - бо це однаково ніяк не вплине на позиції тієї иншої сторінки в видачі пошуковця.

З иншого боку, такий фільтр накладається автоматично, й може зачепити й "ділянки для людей", створені не для продажу покликів (принаймні, не з такою метою як основною), а для задоволення врешті решт потреб відвідувачів. І наскільки автор може судити, так трапилося і з двома його плотами (про це трішки згодом). Тому автор, за своєю давньою інженерською звичкою, почав читати на цю тему. От що вичитав.

Що пишуть про АГС-17 (АГС-30)

Спершу заглянув на серч. Приділено там уваги тому АГСу чимало, втім, як майже завжди трапляється на форумах, вартісну інформацію відшукати зовсім непросто. З тих тем, що привернули увагу, можна згадати Только главная страница в индексе і Сайт вернулся из бана на 1 день. И вот опять в индексе осталась только одна главная! Хоча найцікавіщою була тема АГС Факторы Эксперемент, так що автор навіть наведе чималий витяг:

Механизм следующий; отслеживается динамика развития сайта - если при относительно малом приращении контента на сайте, идет рост внешних ссылок - это типичные сапосайты, сделанные за раз и кинутые в сапу - жили у меня такие сайты несколько апов.

Пришло понимание, что помимо продажи ссылок, нужно чтобы сайт рос и добавлялись новые страницы (более того, старался торговать не всеми страницами насквозь). АГС-17 удавалось так "водить за уши", наполняемые сапосайты еще приносили прибыл.

После АГС-30 вылетели и наполняемые. А определить логику типичного сапосайта очень легко -- при массовом росте внеших ссылок страницы (в подавляющем большинстве) обновляются добавлением внешних ссылок в одну локальную область (в блок ссылок). Не бывает такого на СДЛ сайтах, что подавляющий процент обновления - это просто добавление внешних ссылок - вот он признак сапосайта и неважно, ГС это, саттелит или СДЛ сайт, неважно! С этого момента для меня заработок в сапе на молодых сайтах закончился.
...
Из чего делаю вывод - самый весомый фактор - преобладание исходящих ссылок над входящими. Остальное - дело времени. Заработок на ГС через биржы подходит к концу, Яндекс сделал подлянку к НГ.
...
Соотношение между приращением внешних ссылок к приращению уникального контента в динамике переиндексирования измененных страниц сайта.
...
Добавил бы сюда обновляемость сайта. По крайней мере по своим сайтикам такое ощущение сложилось, что если постоянно добавлять странички - можно любой агс пережить

У визначенні чинників, що впливають на накладання фільтра, одностайности немає. Втім, загалом, наскільки в автора склалося враження,  основними ризиками є:

• Повторюваний (дубльований) вміст (контент), а також неунікальний, або синонімізований, або сканований вміст
• Нерегулярні оновлення (що також можна розглядати як вади вмісту - застарілий вміст)
• Відношення зовнішніх покликів на ділянку до покликів з ділянки (що також включає продажні поклики)

Це, зрештою, відповідає тому, що заявляє про АГС-17 і сам Яндекс:

Какое количество страниц будет проиндексировано - зависит от многих факторов, в том числе от качества контента, интереса пользователей к ресурсу и соответствия сайта поисковой лицензии

Але, з иншого боку, як показано в АГС-17 — теория и практика, ані продажні поклики, ні неунікальний (запозичений) вміст, не призводять до обов'язкової песимізації чи накладання фільтра. Отже, у накладанні фільтра, можливо, вирішальну роль грає саме певна комбінація згаданих чинників - яка саме? – знає, мабуть, лише сам Яндекс (а може й він напевно не знає ).

Як вийти з-під фільтра АГС-17

Звичайно, всім хочеться знати відповідь на це питання. Автору також. Бо, наскільки автор міг дізнатись, успішних прикладів виходу з-під АГС небегато, та й ті не цілком певні. Натомість прикладів невдалих спроб вийти з-під цього фільтру таки чимало.

Але знаючи, принаймні в загальних рисах, чинники, що призводять на накладання фільтру, нескладно запропонувати заходи які можуть допомогти у виході з-під фільтру. Так, як йдеться в одному з найкращих дописів на цю тему Предбанник или аутоэротическия практика Яндекса под названием АГС-17:

АГС17 можно уподобить вирусу [Д.В. знову вірус - ррр...]. Если он однажды прицепился к вашему сайту, то он будет теребить его бесконечно, поэтому тут уместно будет использовать выражение «сайт, зараженный АГС17». Как и от любого вируса, от АГС17 можно вылечиться
...
в качестве прививки может послужить следующее шаманское действие: периодический массированный (это ключевое слово) вброс на сайт хороших порций заведомо качественного контента.

Звичайно, можна припускати, що саме додавання нового якісного вмісту може переконати Яндекс, що фільтр варто зняти. Тим паче, сам Яндекс каже, що вийти з-під фільтра можна:

Алгоритм регулярно проверяет сайт, и если его качество улучшилось, то он снова появляется в индексе.

Иншим способом переконування можуть стати додаткові поклики на ділянку під фільтром. Загалом, такі рекомендації нагадують ті, що давав свого часу Гугл у відповідь на питання про вихід з так званого "піску".

Декотрі добрі, на авторів погляд, рекомендації наводяться також в уже згадуваному дописі АГС-17 — теория и практика, які можна узагальнити так:

1. Робіть ділянки для самого себе, щоби вони були зручними вам і відвідувачам.
2. Отримуйте (звісно, якомога кращі) поклики на вашу ділянку.
3. Подавайте тексти якісно: грамотно, в доброму дизайні, зручно. Звісно, унікальний вміст - найкраще.
4. Продавати поклики не раніше як за пів року роботи ділянки.

От таке враження, в загальних рисах, склалося в автора про АГСи Яндекса. А тепер у нього ще й два плота під фільтром - отже, є на чому практикуватись у перевірці можливости їх виводу з-під фільтру. Про успіхи чи невдачі - він повідомлятиме вас, але як забуде - ви можете нагадати в коментарях.

До речі, а який ваш досвід з АГС?

—А, містер Фікс? Бо щось знову ледь не місяць затримка. І план провалено. Як ви можете це пояснити, містере Фікс?

— Чи можу я це пояснити? Чи я можу це пояснити?! Звичайно, я можу це пояснити!

По-перше, ми підімкнулися до Гугл АдСенс, сер. Але ж ви не годні як люди, вам все треба перечитати, а довідка в Гугла розлога — самі знаєте, хоча й водявиста… От час і пішов.

— Гаразд, а що ж іще?

— По-друге, хм… ви будете сміятися, сер, але в нас був вірус. І то не аби який. Вірус викрадач ВебМані. А ВебМані — ви самі знаєте — це наше все. Знову довелося читати форуми, захищатись. А потім дивитися, що таке кредитні сервіси — адже не годиться за нинішніх умов тримати значні суми на гаманцях…

— Що ж, ви майстер пояснити, містере Фікс.

— Ви самі винні…

(з нірки висовується писочок Кроліка) — Це все тому, що хтось занадто багато їсть читає!

(автор мутує в бандіто-гангстеріто) — Але ж це було так цікаво!

— Ой, что было, шеф, что было! Это было так интересно!

(Фікс) — А поки ви, сер, воліли читати, Яндекс засунув нас під свій АГС-17.

(Яндекс) — Да я вас уничтожу. Изжарю на медленном огне. Да я вас в порошок сотру. Нет, лучше я выкину вас на улицу, и вы снова станете честными людьми.

— Только не это… Только не это, шеф!.. Ва бене!

***

(автор; похнюплено) — Гаразд, але чи є у вас план, містере Фікс?

— У мене завжди є план! Ми будемо писати,

• про ВебМані вірус і про безпеку
• про Гугл АдСенс і про Мета Контекст
• про домени (автор прикупив доменів) й гостин
• про Яндекс і його АГСи
• про Кредитні служби й Інтернет-банки

до шалу, до божевілля, а потім покликатися на свою писанину звідусіль, щоб знали! Може й виповземо з–під фільтра.

— На й ще трішки будемо читати, звісно. Але зовсім трішки. Ва бене.

Дописовий: Seogle.org.ua - Український блог

“І знову здрастуйте!” Це такий анекдот. Але його автор розповість вам трішки нижче (треба ж йому якось затримати вашу увагу), а поки – про те, чому пліт не оновлювався півтори місяці, й про те, як ми будемо виправляти таке становище.

Причиною тому були – ви не повірите! – віруси.

IFrame вірус, вірус-здирник, гіпер-вірус – політика. А-а-а!

Правда, автор майстер знаходити причини? Як і клопіт на свою голову. О, це ми вміємо… Але про все по порядку.

Отже, першим чином на автора накинулася українська політика. О, це ще та короста! Сталося то ще в грудні, та декотрий час автор ще спромагався працювати на два фронти, але потім почалася робота в виборчій комісії, й час на ведення цього плоту зник. Так, це дозволило автору заробити аж додаткових 50 долярів, але це, погодьтеся аж ніяк не “заробіток в Інтернеті”.

Така робота, а ще потреба проаналізувати результати виборів (чим автор займається на иншому своєму плоті - Голос українця), геть вибила автор з колії. Так що увійти в ритм він зможе допіру в середині лютого, бо ще й чергові результати виборів також потрібно проаналізувати… Отже, політика – це таки далебі гіпер-вірус поглинач часу.

Та далі - цікавіше.

Десь 12 січня автор примудрився підхопити віруса-здирника. Це також – ще те паскудство. Цей вірус, запустившись, “вивалює” своє вікно поверх усіх инших вікон, й зробивши вигляд, що він знайшов купу шкідливого програмного забезпечення (!), вимагає в користувача надіслати на короткий мобільний номер певну суму начебто в оплату ліцензійної угоди (!) (також свого роду “заробіток в Інтернеті” ). При цьому Диспетчер задач блокується – вірусу так просто не “вб’єш”.

Дещо допомогло автору те, що працює він не під адміністративним, а під обмеженим рахунком (що й наполегливо радить і вам). Тому знешкодити вірус вдалося “малою кров’ю”, без переприснування (переінсталяції) системи, але таки годин 8 робочого часу то зжерло.

За десяток днів – ще один вірус. Але про такий тип вірусів автор принаймні раніше читав, то за великим рахунком знав, що в такому разі робити. Суть у тому, що викравши паролі FTP, цей вірус розміщає на сторінках iframe-коди, через які заражає инші комп'ютери, але не тільки. І це знову – не просто бешкетування; це також “заробіток в Інтернеті” – для власників того вірусу…

Щоби знешкодити вірус, треба змінити паролі на FTP, почистити комп’ютер, і, звичайно, видали зі сторінок шкідливі коди. Попри позірну простоту, і це забрало десь ті ж таки 8 годин.

Але автор має план

Гаразд, час пішов, його не вернеш, і один місяць просто таки вилетів із архіву плоту – не було дописів. Що ж, треба надолужувати втрачене.

Адже, з одного боку, описане – то проблеми, але з иншого, то досвід. Отже, автор спробує написати про ті віруси докладніше – про те, як вони проявляються, і про те, звісно, як із ними боротися.

Окрім того, автор нарешті поставив на цей пліт Сапу. І це знову – досвід. Нічого особливо складного в тому немає, але кілька корисних порад автор гадає, може дати.

І нарешті, слід завершити свій цикл про реферальні поклики, який донині не дописаний. Там, також, як автор гадає, він може подати декотрі цікаві спостереження і поради.

На й ще там, спробує автор написати про поточні теми, якщо такі трапляться.

От такий план - боже помагай.

***

А тепер обіцяний на початку анекдот.

Жінка заходить у дорогий бутік. Біля входу її привітно зустрічає молодий продавець:
- Здрастуйте, проходьте, будьласка. Чи можу я чимось вам допомогти?
- Та я просто подивитись зайшла, бо грошей у мене з собою немає…
- (грубо) Тоді чого ти сюди приперлася?! Йди геть звідси!
- …але є кредитна картка Visa Gold.
- (бадьоро) І знову здрастуйте!

Читати анекдоти ще.

Нарешті, після двох вступних дописів, коли основні тямки пояснені, ми можемо повернутися до опису тих ускладнень, згадкою про які завершився допис Про реферальні поклики, а саме - до реферофобії.

Почнімо з того, що як уже було сказано:

реферальна система є вигідною для всіх трьох сторін: партнерська програма отримує можливість збільшити кількість своїх партнерів, потенційні партнери дістають інформацію про партнерську систему (й можливість отримання прибутку), а наявні партнери – змогу отримати додатковий прибуток.

Утім, напрочуд часто, потенційні партнери (особливо молоді й зелені), стикнувшись із реферальним покликом, виявляються пойнятими різного роду побоюваннями, страхами, пов’язаними з тим таки реферальним покликом. Нібито той, хто розмістив реферальний поклик, – так здається потенційним партнерам, - буде їх визискувати, чи принижувати, чи ошукувати, абощо. Насправді ті побоювання викликані химерами й вигадками, а проте наявність таких страхів річ настільки типова, що ледь не загальна для початківців.

Отже, реферофобія – це страх (фобія) ставати рефералом, страх реферальних покликів. Проявлятися та хвороба може по різному, декотрі її вияви ми розглянемо детальніше в цьому дописі, але загалом її напад завершується тим, що людина, помітивши, що поклик реферальний, обрізає параметри його ланки. Таким чином інформація про партнера втрачається, й реферальна система перестає працювати.

Поясню трішки детальніше. Зазвичай, реферальний поклик покликається на ділянку (сайт) партнерської програми через ланку (URL-адресу), в якій у якости параметра зазначений (здебільшого) ідентифікатор партнера в тій партнерській програмі. Наприклад, та ланка може мати такий вигляд http://www.xap.ru/?p=119551315 (для Ксапи) або такий http://www.sape.ru/r.a21a667cc4.php  (для біржі покликів Sape) або такий http://seocity.net/index.php?act=reg&ref=97 (для SeoCity). Завдяки цьому параметру реферальна система може визначати партнера, за реферальною ланкою якого здійснений перехід, і вести облік таких переходів.

Але реферофоб (людина, що “хворіє” на реферофобію) робить “хитріше”. Замість того, щоби перейти за реферальною ланкою (просто клацнувши на ній), він копіює ту ланку, потім обрізає партнерський параметр, а потім уже переходить по обрізаній ланці (вставивши її в адресний рядок поглядача). Сам реферофоб від того нічого не виграє (навіть навпаки – втрачає, як це буде показано далі, й марнує час), а от хто потенційно втрачає, то це людина, яка повідомила реферофобу про ту партнерську програму. А залишається у виграші – партнерська програма.

Дії реферофоба безглузді, ба й відверто шкідливі! А втім самому реферофобу так не видається. Це патологія – хвороба.

Прояви хвороби

Щоби не ходити далеко (й нікого не образити), автор почне зі свого власного прикладу. Так, так – він також хворів замолоду. Хвороба перетікала в нього бурхливо, хоча й не так довго (наскільки він пригадує).

Автор досі пам’ятає своє обурення, коли він уперше стикнувся з чиїмось реферальним покликом (чи ланкою) і закликом на кшталт “зареєструйтеся за моїм реф. посиланням” або “станьте моїм рефералом”. Виходило так, на тодішню авторову гадку, що хтось хоче “всучити” йому свій реферальний поклик. Після цього з автора, з його заробітків начебто будуть відраховувати якісь гроші на користь того нахлібника-дармоїда просто через те, що автор зареєструвався через його поклик.

“Тобто, ти будеш працювати, а в тебе цей “негідник” буде віднімати заробіток, нічого не роблячи! Більше того, я ще й маю самохіть йому це організувати! Нічого ж собі нахабство! Має ж людина зухвальство про таке ще й просити!” – щось таке крутилося в голові. А підсвідомість уже починала догідливо малювати страшні картини визисків (“трудового селянства” ) : нібито той злобний хтось, всівшись тобі на плечі або запрігши в воза, й (мабуть, щоби страшніше було) озброївшись пугою й ляскаючи нею в повітрі, змушує тебе тяжко працювати на себе, захлано примовляючи: “Давай! Паши!…”

Що, смішно? Над ким смієтесь? Над собою смієтесь.

Більше того, таке припущення, навіть впевненість, що зароблятимуть на тобі, а головне за твій рахунок, з'являлось у свідомости вже “в готовому вигляді”. Їй не передували якісь розмірковування – таке бачення з’являлося якось “саме собою”. Таке бачення, схоже, виникало в підсвідомости, а свідомість лише “творче опрацьовувала” його. (Здається, спрацьовував звичний стереотип сприйняття спекулянта, але докладніше про причини хвороби ми поговоримо в иншому дописі).

Хай там як, але зареєструватися таки хотілося. Тому невдовзі народилося просте рішення: звичайно, автор обрізав ту ланку й перейшов по обрізаній. Причому ще й був дуже радий своїй кмітливости, як йому тоді видавалося – от, мовляв, як спритно “обійшов” “негідника”.

Так, десь у глибині свідомости зачаївся був якийсь сумнів, що нібито якось надто вже просто вийшло обійти ті “шахрайсько-спекулянсько-зухвалі” підступи… але вилікувався автор від реферофобії, лише коли прочитав кілька дописів, де пояснювалася робота реферальної системи. До того, йому й уявити собі було важко, що винагороду партнеру за залучення нових партнерів може виплачувати сама партнерка за свій таки рахунок.

***

Буває, що хвороба перебігає ще важче. І якщо в попередньому випадку предметом занепокоєности були начебто нерівні умови, в яких опинялися реферал і не-реферал, в цьому – важчому випадку – сама потенційна можливість заробітків референта становить причину обурення потенційного реферала.

Виражатися таке обурення може десь так:

Ведь за каждое нажатие на ссылку, ее владелец, не дай бог, получит какую-то копейку! "Или даже ПРОЦЕНТ от моего будущего заработка! -- рассуждает больной. -- Не бывать тому! Я работать буду, а он деньги получать?!" И копирует короткий адрес в буфер.

Це з Реферрерофобия: профессиональная болезнь адалтщика

Т.е. этот новый партнер регистрируется неоткого, как будто он сам туда пришел: "Чтобы хер что досталось этому подонку, давшему линк на партнерку !!! Ишь хитрый какой, нажиться на мне захотел!!!"

З Рефералы и рефоводы, быть или не быть. (До речі, обидва процитованих дописи цілком по темі й гідні уваги).

Цей випадок важчий тому, що простим поясненням принципів роботи реферальної системи він не лікується, на відміну від першого. Тут людину хвилює вже не так загроза власним заробіткам, як те, що хтось инший може заробити, та ще й на ньому! Тут потрібні хірургічні втручання инші – сильніші - засоби. Про них також поговоримо – ловіть на слові.

***

Иноді хвороба приймає ще примхливіші форми. От, наприклад, дехто paradyne на форумі WebMoney-кафейні в темі Вы страдаете реферофобией? заявляє:

Я уверен, что тот, кто не первый день в интернете, знает о реф ссылках и старается их обходить, ну а новички прут напролом, мне лично не хочется регистрироваться через кого нибудь, я сам себе хозяин.

Тут занепокоєність виникає через те, що буцімто хтось (потенційний референт) намагається вивищитись перед рефералом. Він сприймається реферофобом як якийсь “хазяїн”. Звичайно, таке сприйняття викликає бажання звільнити від небажаної “опіки”.

Прикметно, що paradyne подає себе як людину досвідчену – “не перший день в Інтернеті”, – при тому, що думки його незрілі, а сприйняття реферальних покликів, яке він демонструє, властиве якраз початківцям.

До речі, в тій таки темі є й опитування, результати якого свідчать про дуже високий рівень захворюваности. Отже, ви можете переконатися, що проблема не вигадана автором.

***

Нарешті, слід сказати, що инколи хвороба виявляє тенденцію до латентного (прихованого) протікання. Ілюстрацією тут може слугувати допис Андрія Поданенка, відверто названий Персональні спостереження. (Звичайно, нічого особистого – зрештою, про свій власний досвід хвороби автор уже розповів). Андрій пише:

Стаття навіяна дивним. Або якоюсь злобою, яку я поки що не зовсім добре розумію, але вже почав над цим працювати.

[вирізане] побачив там два реферерних посилання на Sape та Blogun.
Почуття від цього були якісь дивні. Тобто я тепер це сприймаю так, наче мене хочуть здурити. Тіпа я клікну і на мені зароблять.

Здавалося б, “класика жанру”. Ми маємо характерні умови “зараження” на фобію, типовий анамнез (те, що сам хворий повідомляє про перебіг хвороби)…

Щоправда, тут Андрій починає розмірковувати, раціоналізувати й врешті решті, на авторову думку, збочує на манівці. І винними в такому його ставленні, в таких його негативних емоціях виявляються зовсім не його страхи, а начебто те, що ті реферальні поклики не позначені як саме реферальні.

На думку автора, це хибне пояснення, викликане бажанням видати свої вади (чи скажімо м’якше – психологічні особливости) за чиїсь хиби. Бо далебі, якщо хтось боїться вовків і тому не ходить в ліс, то якщо перед лісом почепити табличку “Обережно, вовки!”, заледве це допоможе справі.

Зрештою, наведений допис доволі давній і нині, наскільки свідчить один із останніх дописів Андрія, він цілком успішно подолав свої страхи. З чим його й вітаємо. Бо насправді реферальні поклики це добре й правильно, про що ми й поговоримо в наступному дописі.