Полковник Запорозького війська, він увійшов в історію не лише як талановитий воєначальник, а й як людина, що уособлювала радикальне крило повстанського руху – нетерпиме до компромісів і готове йти до кінця заради вищої мети. Максим Кривоніс (Перебійніс, Вільшанський) належить до найяскравіших і водночас найдраматичніших постатей українського військового пантеону часів початкового етапу Національно-визвольної війни 1648 – 1654 років.

Читати далі

Рухлива гра «Ворон» (інша назва «Ворон і курчата», «Квочка і курчата») — одна з найдавніших і найулюбленіших українських народних забав, що імітує напад хижого птаха на курчат, яких відчайдушно захищає квочка. Ця гра має глибоке коріння в традиційній культурі східних слов’ян і здавна слугувала не лише розвагою, а й способом виховання спритності, реакції, координації та вміння діяти злагоджено в групі.

Читати далі

У традиційній українській культурі тин (або пліт) – це плетена з лози чи тонкого гілля огорожа, що захищала хату, город і двір. Її виготовляли вручну: вбивали кілки й обплітали їх пруттям. Коли старий тин завалювався, допомогти його відновити вважалося добрим учинком і справою честі, особливо щодо літніх людей. Саме з цього звичаю постала рухлива гра «Тинок», у якій діти не просто бігають і стрибають, а символічно «заплітають» огорожу, допомагаючи «дідові».

Читати далі

Традиційна українська рухлива гра «Іду на вас!« («Іду на ви!») спрямована на виховання в дітлахах відваги, спритності й чесної боротьби. Вона побудована на історичному епізоді з життя київського князя Святослава Ігоровича (Святослава Завойовника) і добре підходить для молодших і середніх новачат.

Читати далі

Українська дитяча гра «По слідах» є національною адаптацією класичної європейської гри «Paper chase» (дослівно перекладається, як «паперове переслідування»), відомої також як «Hare and hounds» (дослівно перекладається, як «заєць і гончі»).

Читати далі

Класична вправа на розвиток пам’яті та спостережливості, названа на честь героя роману Редьярда Кіплінга «Кім». У книзі юний Кім навчається запам’ятовувати дрібні деталі, розглядаючи набір предметів, які потім ховають. Гра широко використовується в скаутських організаціях, військових і розвідувальних тренуваннях, а також у навчанні дітей і дорослих. Вона тренує не лише короткочасну пам’ять, а й уважність до деталей, здатність швидко структурувати інформацію та відтворювати її без підказок.

Читати далі

«Клепана» (естафета з паличкою) – класична рухлива гра для новачат, у якій поєднуються швидкість, точність і командна робота. Вона ідеально підходить для пластових зустрічей, таборів чи просто розваги на свіжому повітрі.

Читати далі

«Склади квадрат!» – одна з тих простих, естафетна гра з елементами простого конструювання, які поєднують рух, увагу і вміння працювати руками. Вона створена саме для дітей молодшого шкільного віку, тому чудово підходить для таборів, зустрічей роїв чи звичайних занять на свіжому повітрі.

Читати далі

Традиційні українські закуски з грибів тісно пов’язані з лісовою культурою та сезонними зборами. Найпоширенішими є мариновані білі гриби, маслюки, опеньки чи лисички, які готують із оцтом, лавровим листом, перцем і часником. Таку заготовку подають до горілки або просто з хлібом як холодну закуску. Не менш улюбленою є грибна ікра – дрібно січені смажені або відварені гриби, змішані з цибулею, олією, іноді з морквою чи зеленню. Її намазують на скибочки чорного хліба або подають у невеликих піалах.

Читати далі

Картоплю для приготування холодних страв використовують як у вареному, так і в печеному вигляді. Щоб одержати смачну парену картоплю, треба залити її киплячою водою, накрити посудину покришкою, а потім варити. При такому способі варіння картоплі краще зберігається вітамін C, порівняно з тим, коли її заливають холодною водою. Солити картоплю слід лише тоді, коли вона починає кипіти.

Читати далі

Салати з огірків та овочів

Інгредієнти (на 500 г огірків)

Читати далі

Капуста здавна посідає чільне місце в українській кулінарній традиції — це був один із найдоступніших, найпоживніших та найдешевших овочів, який чудово зберігався протягом усього року. Наші предки цінували її за соковитість і хрускіт, а салати зі свіжої та квашеної капусти готували як для щоденного столу, так і для святкових частувань.

Читати далі

Для приготування бурякових салатів беруть буряки з темно-червоним коренеплодом, без білих кілець на поперечному розрізі. Буряки для салату печуть, бо це краще зберігає їх колір і смакові якості. Коренеплоди буряків середніх розмірів промивають, вкладають на лист в один ряд, ставлять в духовку й печуть.

Читати далі

Для приготування холодних страв використовують також баклажани, кабачки і зелений перець.

Читати далі

Помідори у великій кількості використовуються для приготування холодних страв. При цьому свіжі помідори та огірки нарізують кружальцями, солять, поливають сметаною та оцтом або підливою, приготовленою з варених жовтків, розтертих згірчицею, цукром, олією і розведених оцтом.

Читати далі

Однією з найвідоміших і найпопулярніших українських колядок, справжньою «візитівкою» українського Різдва є «Нова радість стала, яка не бувала», що єднає український народ вже майже триста років і звучить практично в кожному регіоні України назараз. Вона давно вийшла за межі релігійного обряду та стала елементом української національної ідентичності.

Читати далі

Одна з найдавніших і найзначущіших космогонічних колядок в українському фольклорі «Ой як же було ізпрежди віка», належить до рідкісного пласту архаїчних текстів, які зберегли дохристиянські уявлення пращурів про походження Всесвіту. Ця пісня не просто розважальна чи обрядова,це справжній український міф про створення світу, зафіксований у поетичній формі. До того ж обрядовому архаїчному змісті закарбовані одвічна циклічність світового буття – від хаосу до гармонії впорядкованого, родючого світу.

Читати далі

Щедрування є одним з центральних обрядів українського новорічно-різдвяного циклу, який виконувався напередодні Нового року за старим стилем, у ніч на 1 січня (Щедрий вечір, Меланчин вечір) та частково на Водохреща. На відміну від колядування, приуроченого до Різдва, щедрування знаменувало завершення різдвяно-новорічних свят і мало виразний аграрно-магічний та побажальний характер. Обидва обряди – колядки й щедрівки – генетично пов’язані з дохристиянськими культами сонця, предків і родючості, хоча в ХІХ столітті вже були тісно переплетені з церковним календарем і сприймалися населенням як частина православної обрядовості.

Читати далі

Українські колядки кінця ХІХ століття (частина друга)

Читати далі

Витоки та світоглядна основа звичаю колядування

Колядування — один із найдавніших і найстійкіших обрядових комплексів українського народного календаря, приурочений до зимового циклу свят, що охоплював період від Різдва (25 грудня) до Водохреща (6 січня). Етнографи ХІХ століття (Павло Чубинський, Микола Костомаров, Хведір Вовк) одностайно відзначали, що в основі колядок лежить дохристиянський пласт вірувань, пов’язаний із культом сонця, культом предків і аграрно-магічними уявленнями про відродження природи в момент зимового сонцестояння. Сама назва «коляда» виводилася дослідниками від латинського «calendae» (перший день місяця в римському календарі), хоча існували й інші етимологічні версії, що вказували на слов’янське походження терміна.

Читати далі