п.с. таааааааааа серветочки в мене в святковій коробочці))

На ціни жаліються ті, хто рахує те, що витрачає. Відповідно зрозуміл хто. Я рахую рідко, як не дивно. Останній раз буквально кілька днві тому. Тре було відсвяткувати на роботі ДН і мала підрахувати витрати на стіл.
Найстрашніше, що маю проблему — не можу візуально пов’язати кількість в грамах з його реальним виглядом звичайних продуктів. От 200 гр сиру мені ні про що не каже)) Але я не про те.

Останній місяць всі кияни мінімум, глобально покривають всіма літературними та не дуже висловами любого мера за неприродні опади на вулицях. В Києві підвищений рівень падіння людей на кригу, так як нею вкрито відсотків так 80 міста. І головне його ж, мера, хтось та вибрав ще й двічі. Ще й вибрали кияни, а не панаєхі. Ну невже так мало киян непенсійного віку?! (риторичне питання очевидно)

Зараз звичайно на язиці тема виборів президента нашої країни. Останній тиждень перед першим туром з’явилось багато людей переконаних, що можливість проходу в другий тур не всезагальних лідерів таки є реальною. Хоча то був і не той кандидат, якого б я хотіла там бачити (про його минуле я не забула, тому за нього не голосувала б, яким би він зараз не здавався білим та пухнастим). Але на жаль (чи на щастя) можливість було втрачено. І країна поділена не два табори, а на три — за Я, за Ю, та проти обох.

Чесно зараз на душі неспокійно, бо сумно і страшно, а ще більше соромно. Сумно, бо дуже шкода втрачених можливостей, яких сама в тому числі добивалась 5 з чимось років тому. Тоді була сильна віра в краще. Виявилось однієї людини для цього замало, бо суперменів не існує і будь-кого можна зламати та обмежити в діях. Страшно, бо невідомо що буде далі. В обох випадках. Соромно за націю, якої немає досі. Є народ, який міг стати нацією, але так і не став та повернувася у свинарник.

Переконана, що більшість, скажімо так, проукраїнського населення стоїть перед дилемою — що робити, коли і вибирати нікого, і одного з кандидатів просто страшно називати президентом України.
Особисто мені важко визначитись і досі. Голосувати проти обох, страшно, бо це може і патріотично, але це прямий шлях до отримання президента чоловічої статі. А голосувати за іншого кандидата рука не піднімається, з огляду на останні 5 років життя цього політика. Усвідомлюючи факт про те, що чесний політик це утопія, можу якимось боком зрозуміти, що не було іншого виходу, що моя стать відрізняється нестабільністю та певною емоційністю в прийнятті рішень, а також надзвичайною мстивістю та гіперобразливістю. Тому так от все і було.

От сиджу і думаю, за який вибір буде більш соромно після оголошення результатів?
Після якого вибору мені буде потім страшніше жити в моїй країні після оголошення результатів?
Після якого вибору моє життя зміниться кардинально в гірший бік?
Зробивши який вибір я своїми руками підпишу вирок всім своїм планам, які будувались не один рік?

Цікаво хто ті 30 з чимось відсотків, хто не голосував, але потім тикатиме пальцями в решту і казатиме — Ах ви ж **** гляньте, кого ви мені в президенти вибрали!

Цікаво, чому ця країна досі не навчилась, що багато кандидатів це не сила та демократія, це егоїзм та відсутність кращого майбутнього. Чим менше родроблення тим більше єдності. Якби кандидатів було хоча б 5, і лише один з них представляв проукраїнські (тупий термін, але яскраво відображає сьогодення країни Україна) сили, не було б проблем.

п.с. Хороший лідер не той, який піднімає зарплати та пенсії і понижує податки, а той, який здатен об’єднати Націю та зробити максимум для її духовного та матеріального розвитку та вдосконалення.
Бо якщо немає духовного, маємо те що вже є — одні сруть в золотий унітаз, а інші здатні вбити за палку ковбаси.

п.п.с. А ще дуже соромно за велику частину населення. Бо можна ідеально розмовляти українською, мати тату тризуба на лобі та Бандери на спині, носити червоно-чорні труси, але бути бидлом. Бо срати під себе, ґвалтувати свою рідну землю всяким лайном, крити матом жінок може лише бидло. Глянувши з боку можна подумати, що українці тупо з жиру бісяться, бо мати такі шикарні природні ресурси і загнати все в таку жопу треба мати талант та надзвичайно великийе его.

1. Світильники. Так як активно фінішував ремонт в хаті батьків от кілька світильників, які видають цікаве світло.

Це в коридорі

Це в моїй кімнаті. Це падло правда вже в одному з світильничків перегоріло.

2. Метро часто тішить оригінальними речами. Правда не завжди є можливість їх зафіксувати. То дуже швидко пролітаєш повз, то людей настільки багато, що дотягнутись можна лише очима. Проте дещо є

Отакі кульки на Площі Льва Толстого

І отаке зображення проектора на Майдані Незалежності. Привіт Microsoft ґґґґґ

Є ще цікаві штуки на КПІ, але там таке гидке світло і важкодоступність, що ніяк не виходить.

3. Біля роботи. Отакий майданчик тепла для голубів. Скрізь завали снігу, а там тепленько і вони гріються. Але кожні 5 хвилин їх звідти зганяють місцеві пси. Забавка в них така))

4. Шоколадний фонтан в фірмовому магазині при фабриці Рошен (екс Карла Маркса, біля Автовокзалу).
Запах шикарний і вони чомусь так і не додумались продавати цей гарячий шоколад відвідувачам, а продукт мав би велику популярність судячи з розмов в черзі до кас.

5. Дуже захотілось пива. Я цінитель темного. Особливо починаю цінувати з огляду на те, що темне пиво мало представлене в наших магазинах і пабах. Оце одне з улюблених, не так давно віднайдених. Ну і заодно відсвяткувала оновлену наклеєчку на лептопі.

6. Ходила в гості до друзів робили суші і тому подібне. Отака краса. Продуктів не жаліли, вийшло багато і смачно. Рецепти не класичні, а імпровізовані. Наприклад один з цих ролів має начинку з домашнього сиру з кропом та зеленою цибулькою. До речі смакота. В стаканах віскі з колою, а не соєвий соус))

7. А це друзі мені своїми руцями подарунок зробили. Знаючи мою прихильність до лінуксу та стілів, зробили мою фігурку. Тільце — лампочка розфарбована, ніжки — дротики, чобітки — пластилін, коси — нитки, ну і стрічечки

Отакий огляд.

1. Визначення

Сальса (ісп. salsa – «соус») – музичний жанр, популярний в основному в Латинській Америці і серед вихідців з неї.

Сальса включає багато стилів та варіацій; в широкому сенсі термін можна використовувати для практично будь-якої музики кубинського походження (наприклад, ча-ча-ча, болеро, мамбо).

2. Походження

У вужчому сенсі термін відноситься до стилю, розробленому в 1960-х і 70-х кубинськими і пуерто-риканскими іммігрантами в Нью-Йорку та його околицях, а також до його відгалужень, таким, як сальса романтика 1980-х. Цей музичний стиль зараз розповсюджений не тільки в Латинській Америці, але по всьому світу.

Найближчими стилями до сальси є кубинське мамбо і сон початку XX століття, і латиноамериканський джаз. Взагалі, терміни латиноамериканський джаз і сальса часто використовують як синоніми; багатьох музикантів відносять до обох областей, особливо це відноситься до музикантів до 1970-х років.

Стилістично сальса пов’язана в основному з (афро-) кубинською традицією, хоча вона містить в собі пуэрториканскі, колумбійські та інші латиноамериканські впливи, включаючи поп, джаз, рок, R’n'B.

Сучасна сальса в основному орієнтована на танець, і міцно пов’язана з танцем виконуваним під неї.

Батьківщиною сальси є Куба. Про те, як народилася сальса, існує безліч версій. Але, принаймні, в одному всі вони сходяться: прабатьком сальси слід вважати кубинський сон – ритм, що виник в кінці XIX століття на Кубі.

Взагалі, афро-кубинська музика, до якої належить сальса, має свою цікаву історію, так як народилася в результаті симбіозу двох культур – європейської (іспано-арабської) та африканської. Взагалі, афро-кубинська музика, до якої належить сальса, має свою цікаву історію, так як народилася в результаті симбіозу двох культур – європейської (іспано-арабської) та африканської. Від іспанців афро-кубинська музика успадкувала струнні інструменти, мелодику і поетичну форму, а від рабів-африканців (в основному, вихідців з племен банту, йоруба і карагали) — барабани і різні ударні інструменти, манеру поділу на співака і хор і своєрідний стиль виконання, при якому хор повторював кілька разів estribillo (приспів). Корінні жителі, індіанці, на музику не вплинули ніяк, тому що були винищені колонізаторами на Кубі майже повністю. Відомо тільки про індокубинских Areitos, символ музичного, танцювального і релігійного колективного протесту корінних жителів, але такого індіанського впливу, як на Півдні і в Центральній частині Південної Америки, на Кубі не спостерігалося.

3. Назва

Є декілька версій походження назви “сальса”. Загальновідомо, що salsa означає “соус”. За однією з версій, в одному маленькому клубі Майамі виступала одного разу увечері група, яка виконувала кубинську музику, і ця музика настільки “завела” присутній народ, що всі дружно почали кричати: “Salsa! Salsa!”, Маючи на увазі, що музика була так само гостра та гаряча, як соус, яким приправляли блюда в цьому закладі.

За іншою версією, назва пішла від дуже популярного на початку століття кубинського сона “Echale Salsita”. Відповідно до цієї версії, в кінці 60-х в США в Медісон Сквер Гарден (Madison Square Garden) відбувся грандіозний концерт, організований Fania All Stars, на якому латиноамериканські виконавці представили свій “новий винахід” — ритм boogaloo — ніщо інше, як модернізований кубинський сон, змішаний з меренге, боссанова, кумбія, ча-ча-ча, мамбо і бугі-вугі. Дивлячись, як люди з різних кінців Америки самозабутньо танцюють під новий ритм, Тіто Пуенте (Tito Puente, 1923-2000), згадавши слова старого сона, прорік: “Esto es una gran salsa!”, що дослівно перекладається як “Чудовий Cоус!”. Великий сонеро мав на увазі, що як і в соусі, в ритмі перемішалися різні інгредієнти, народжуючи надзвичайно „смачну“ суміш. Слово сподобалося більше, ніж первинна назва, і швидко поширилося по всій території Америки.

За довгі роки користування інетом проблеми виникали пару разів і швидко та безболісно вирішувались. З телебаченням в принципі так само, бо кабель один.
Проблеми з’явились буквально місяць тому. Почалось масове відключення від аналогового телебачення і переведення на цифрове. Так як уникнути цього продовжуючи користуватись послугами даної компанії неможливо, батьки були змушені погодитись на перехід. Мої пропозиції по встановленню якихось банальних антен чи супутникового телебачення були відхилені. Перше — лякає якістю зображення (будинок невисокий і в ямці, тому сигнал не дуже гарний), друге — ціною (Так в Києві багато людей, для яких це дорого!!! Ми тільки закінчили ремонт, тому ані грошей, ані бажання перетягувати всю квартиру купою дротів від тарілок нема.). Ну третій варіант — відмовитись від телебачення навіть не обговорюється. Хто має батьків того ж віку — від 50 років, той розуміє.

Так як мене це мало обходить, займались підключенням батьки. Але уникнути процедури не вдалось.
В перший день майстри не взяли декодер для старенького телевізора (хоча про це попередили по телефону, коли робили заявку) зі спеціальним модулятором і підключили лише один з двох сучасних (в другому картка була не активована, в подальшому з’ясувалось що просто несправна). Через 2 дні прийшов хлопчик, який намагався щось налаштувати, але безнадійно, картка елементарно бажна. Наступного дня прийшов вже хлопчик з декодером для старого телевізора і новою карткою. Шляхом нелегких маніпуляцій вдалось все налаштувати і підключити. Бідолага пішов від батьків о пів на 11 вечора. Наступного дня знов не працювала картка і приходив ще хлопчик, який розібрав та почистив той декодер. Далі на пару тижнів в сім’ї запанував спокій і благодать. Всіх тих людей мені реально шкода, бо їх робота супроводжувалась постійними наїздами та сварками на саму компанію та дану ситуацію з переходом від моїх батьків, які не розуміли, що майстри тут взагалі ніпричому. Але то лірика.

І от сьогодні вранці почалось знову. Знов мене змусили виконати всякі маніпуляції з налаштуваннями та тиканням картки в усі наявні декодери в хаті, хоча я пояснювала, що це нічого не дасть і все це я вже давно зробила без дзвінків в сапорт. Довелось їхати в клієнтський центр міняти картку.
Дуже не хотілось, але переживати ще раз те пекло, коли мама сиділа без телебачення кілька днів, гвалтувала сапорт по телефону і мої вуха одночасно.
Щасливчиків в контакт-центрі звичайно було багато. Тільки я усміхалась правда, відчуваючи що це на довго і буде весело. Так і було.

Дівчинка спочатку зраділа, що я лише на обмін картки. Ач ні. Виявилось, що хлопчики під тиском незадоволених батьків так поспішали, що нормально не оформили всі зміни, які відбувались протягом двох тижнів підключення, і картка наче робоча, але її нема в системі, і вона не прив’язана до мого контракту. А там красується та, яка не робоча і яку давно змінили. Коротше за 40 хвилин вийшла я звідти під крики в телефон начальниці на когось з майстрів та з додатковою пачкою папірців.
Зараз в квартирі негодує мама, бо картка досі не робоча. Чекаємо. Але щось мені підказує сапорту сьогодні не пощастить знов!

Отак.

п.с. а я так довго трималась… 86 днів.