Місце Богослужінь: Parafia pw. NMP Nieustającej Pomocy w Bełchatowie

Наш старт почався з Перемишля, де по спільній Літургії у архикадетдральному соборі, що була приурочена покійному о. Григорію Назару, людині, що близька усій нашій християнській молоді у Польщі. Саме завдяки отцю Грицю ми могли так згуртуватися, бо ідеї які тепер реалізовуються він висловив перед своєю смертю, щоб молодь з усієї митрополії УГКЦ у Польщі могла збиратися для спільної діяльності, що була б одночасно корисною та цікавою для нас. По закінченні Літургії та хорошому слову проповіді, що його проголосив парох з Горлиць, отець Віталій Бойко, ми енергійно пішли всього лише якихось два кроки до місця нашого нічлігу, і це направду так і є – без жартів, бо ночували ми у школі що прибудована з катедрою. Стіни цієї школи, а точніше підлога прийняла нас досить тепло, але це певно тому, що ми всі мали каремати і спальники, тому переночувавши там мали змогу сповнені сил та зʼєднані запалом до подолання відстані у 35 км до ікони Двері Милосердя, що знаходиться у Ярославі. Здавалося б, що це досить велика відстань і мало б бути трохи складно, але хочеться зазначити, що цей шлях був настільки цікавим та духовно сповненим спільних розмов, зокрема про особистий досвід та багато іншого: наук, перекусів на перевалах, а також пошуком води, співом українських християнських пісень та молитвою, і все це у єдності, в спільноті, що надавало сил та енергії задля досягнення нашої мети. Дорогою нас прийняли Сестри Служебниці НДМ, на зупинках крім фізичної їжі духівники нас кормили Божою наукою.

Наша спільнота була такою різноманітною і захоплюючою, що просто «вау»: варшавські «TEMPUS», «ДІМ», «Братство св. Йосифа», васильянські християнські аніматори, люблінська «Обнова», краківські «На Даху», «Братство Воздвиження Чесного Хреста», «Лицарі Колумба», вроцлавські «На глибині», ряшівська «Еклезія», тернопільське «УМХ», перемиські «Матері в Молитві», люблінські семінаристи, сестри та брати монахи, а також молоді священники, що допомагали та підтримували нас добрим словом і духовним проводом на протязі усього цього шляху. Кількість прочан зростала щороку: 50 – у 2024, 80 – у 2025 та 120 – у 2026. Проща набрала свого самобутнього характеру завдяки ініціативній групі з представників молодіжних спільнот та молодіжній комісії, яку віднедавна очолила Любов Бутрин.

І ось ми пройшли, грандіозно ввійшовши до конкатедри у Ярославі, де красується наша ікона Богородиці з малим дитятком Ісусом – Милосердя Двері. На місці нас привітав митрополит Євген Попович. Опісля поселення ми взяли участь в Божественній Літургії, яку очолив єпископ-помічник Вроцлавсько-Кошалінський Маріуш Дмитерко у співслужінні з чисельним духовенством. Далі мали змогу насолодитися Повечірʼям та чуваннями, що сповнили душу радістю і спокоєм, який був так потрібний для завершення цього неймовірного паломницького дня.

Наступний день, 16 травня, видався не менш гарним та святковим, бо ми мали нагоду доєднатися до Архієрейської Літургії за участю блаженнішого Патріарха Святослава, Глави і Отця УГКЦ. Ця Служба Божа запамʼятається словами любові та доброти до нашої Божої Матінки, під покров якої ми щодня прибігаємо та молимо її, щоб увесь наш український народ жив у мирі та злагоді.

Дякую Богоматері та любому нашому Ісусові за таку чудову можливість розділити цей час з радістю, любовʼю та вірою, що наша надіє є настільки міцною, що ніякий шлях нас не здолає, якщо ми є разом з Богом!

Автор: Богдан Луців, паломник з Кракова

Преосвященніші владики-митрополити!
Боголюбиві владики!
Ваша екселенціє архиєпископе Адаме, представнику президента Єпископської конференції Польщі!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Шановна пані воєводо Підкарпатського воєводства!
Достойні представники дипломатичного корпусу — консули України в Польщі!
Дорогі прочани, які прибули з різних куточків Польщі, України і сусідніх країн!
Улюблені діти нашої Церкви, які в різних куточках світу зараз моляться
і беруть участь у прощі за допомогою живої трансляції!
Дорога молоде, дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Це слово Святого Євангелія (Ів. 14, 10–21), яке ми щойно чули, є частиною особистої, інтимної розмови Ісуса Христа зі своїми учнями на Тайній вечері. Христос знає, що мусить покинути своїх учнів: уже за кілька митей Його видадуть на муки, страждання і розп’яття. Проте Він промовляє до них словом надії. Це слово — не порожня обіцянка, воно об’являє стратегію, спосіб дії і присутності Вчителя серед своїх учнів після Його страждань, смерті, воскресіння і вознесіння на небо.

Вслухаймося в ці слова: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас» (Ів. 14, 18). А як сьогодні Ісус Христос приходить до своїх учнів у сучасних обставинах нашого життя? Це пояснює перша частина розмови. Недаремно Він каже: «… Я в Отці, й Отець у Мені» (Ів. 14, 11). У перебігу цієї розмови один з учнів звертається до Нього: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Ів. 14, 8).

Бачити Отця в Сині — це не задоволення звичайної людської цікавості. Бачити Бога означає жити, мати доступ до джерела життя. Бачити невидимого Отця у видимому, присутньому серед учнів Сині ‒ мати доступ до відкритих дверей життя.

Христос приходить до своїх учнів у кожному періоді історії життя своєї Церкви саме в такий спосіб — через Слово Боже і Святі Таїнства. Однак є ще один особливий спосіб, який огортає дітей Божих, усуваючи почуття сирітства.

Відповідаючи на прохання: «Господи, покажи нам Отця» (Ів. 14, 8), Христос каже своєму учневі: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 9). Отож Він приходить до своїх учнів не уявно, не віртуально, а дійсно і реально. Про це навчає нас святий Василій Великий, коли говорить, що Син є Його образом, єдиносущним із Ним, а ми, люди, створені на образ Сина Божого.

У нас, Його синів і дочок за благодаттю, спочиває печать Духа Святого, яка робить нас причасниками Божого синівства. Пояснюючи, що означає, вшановуючи Сина, вшановувати Отця, Василій Великий каже: «Вся честь, яка надається образові, переходить на первообраз» (Про Святого Духа, 18, 45).

Це слово про видиму присутність Отця в Сині, а Сина — серед своїх учнів, не є привілеєм невеликої групи. Господь захотів, щоб усі ми мали ту саму благодать — бачити Отця в Сині, яку мали тоді апостоли, що вечеряли разом із Христом.

Саме таким видимим способом, у який Христос хоче бути серед нас, щоб ми Його бачили і торкалися, є святі ікони, які Церква вшановує з давніх часів. За словами святого Василія Великого, честь і шана, яку ми виявляємо образу, переходить на первообраз.

Сьогодні ми зібралися тут, у цьому соборі в місті Ярославі, щоб пережити відвідини нас, дітей, нашим Господом і Спасителем Ісусом Христом через Його особливу присутність. Цю присутність ми відчуваємо в іконі Його Матері, яку називаємо «Двері милосердя». Власне, дія передавання життя, тамування всіх потреб і вислуховування молитов є виявом діяльного Божого милосердя щодо людини. А Богородиця є тими дверима, через які воно до нас приходить.

Згадуємо подію, яка відбулася тут тридцять років тому. Святкуємо тридцятиріччя коронації папськими коронами цього древнього чудотворного образа. Коронація ікони означає, що Церква звертає особливу увагу на дію і присутність Бога в певних місцях, часах і просторах. Цій події передувала велика історія молитов, страждань, а також чудес і зцілень, які наш народ упродовж століть отримував біля стіп цієї Ярославської ікони Богородиці.

Тут не можна не згадати отця доктора Богдана Праха, який тоді, як парох цієї відродженої парафії, довго працював у ватиканських архівах, щоб віднайти всі папські документи, які засвідчували факти чудотворних подій, що відбувалися століттями. Коронація цієї ікони стала вінцем історичної дороги отримання благодатей Духа Святого саме тут, біля стіп нашої Матері.

В особливий спосіб Господь Бог захотів прославити цю ікону тоді, коли в Україні вже почалася війна. Це була справді новітня, чудесна подія, і коли сьогодні про неї згадуємо, то аж мороз іде поза спиною.

Пригадую, як у листопаді 2015 року в Україну приїхав кардинал Раньєро Канталамесса, папський проповідник, який провадив духовні вправи для єпископів латинського обряду і нашої Церкви. На завершення тих реколекцій, знаючи, що він від’їжджає зі Львова до Рима, я подарував йому ікону Ярославської Богородиці, сказавши: «Отче Раньєро, за кілька тижнів Папа відкриє Надзвичайний ювілей Божого милосердя і відчинить ювілейні двері в Римі. Проте східна християнська традиція має тисячолітню історію відкритих дверей Божого милосердя. Для нас це не матеріальні двері, які зачиняють і відчиняють, — ними є особа Матері Божої».

Отець Раньєро був вражений: він обійняв цю ікону, поїхав до Рима і під час реколекцій для папи Франциска розповів про відкриті Двері Божого милосердя в Українській Греко-Католицькій Церкві, — відкриті не тільки на один ювілейний рік, а впродовж усієї історії.

І тоді, 4 грудня, за старим стилем, у свято Введення в храм Пречистої Діви Марії, до мене з Рима зателефонував архиєпископ Сальваторе Фізікелла, відповідальний за організацію ювілейного року, і повідомив, що Святіший Отець хоче, щоб ця ікона приїхала до Рима і щоб саме нею було відкрито Надзвичайний ювілей Божого милосердя у Вселенській Церкві. Залишилося лише чотири дні.

Це було щось надзвичайне: дипломати у Ватикані й державні урядовці в Польщі спрацювали так, що ця ікона за лічені години кортежем вирушила до Рима. Вона була присутня на площі Святого Петра, коли папа Франциск відкривав Надзвичайний ювілей Божого милосердя у Вселенській Церкві. Думаю, всі пригадують цей момент, коли Святіший Отець із білою трояндою підійшов до цієї ікони і поклав квітку як знак синівської вдячності.

Події, які ми згадуємо, є наче запевненням того, що Двері Божого милосердя — постать Пречистої Діви Марії — сьогодні всіх чекають і подають нам те милосердя, якого ми просимо. Вона на своїх руках несе і показує нам свого Сина, у якому ми можемо побачити невидимого Отця. Дивлячись на Дитятко Ісуса, пригадаймо слова, які чули сьогодні в Євангелії: «… Я в Отці, й Отець у Мені» (Ів. 14, 11); «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 9).

Можливо, ці події в давній і сучасній історії підготували нас до жахіть повномасштабної війни. Ми, як паломники, прибули сюди з проханням про милосердя. Я привіз із Києва крик і плач матерів, людей похилого віку і дітей. У ці дні ми переживаємо жалобу, бо саме у свято Фатімської Богородиці, 13 травня, відбувся найдовший і наймасштабніший повітряний удар по Україні. Горіла вся країна — зі Сходу до Заходу.

Тому сьогодні ми взиваємо: Мати Божа, подай нам Боже милосердя! Дай нам відчути, що ми не сироти, не чужинці й не приходні навіть на своїй рідній землі.

Дякуємо Господу Богу і Пречистій Діві Марії за тридцять років нашої митрополії в Польщі. Ми бачимо шлях цієї молодої, але дуже живої й діяльної церковної структури. І справді виникає відчуття, що Мати Божа через цю митрополію прагнула відкрити двері Божого милосердя для всіх дітей нашої Церкви, які сьогодні силою обставин опинилися на цій землі. Доля емігранта, вигнанця ніколи не є легкою. Проте нині — для всіх: і для української громади, яка століттями живе тут, і для тих, хто шукає порятунку в гостинній Польщі, — наша митрополія з відкритим серцем простягає руку.

Я прошу всіх вас, особливо братів і сестер з України, які шукають джерела Божої любові та Його милосердя, підтримки, надії та прихистку: приходьте, гуртуйтеся у спільнотах нашої Церкви в цій країні, памʼятаючи, що «твоя Церква завжди і всюди з тобою»! Тоді ви відчуєте здійснення слів Христових, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас» (Ів. 14, 18). Можливо, сам приїзд ваших владик сюди є знаком і живим образом цих слів та їх сповнення.

І ми сьогодні єдиним серцем і єдиними устами хочемо припасти до стіп чудотворного образа і промовити слова нашої прабатьківської молитви: «Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб визволилися Тобою від усякого лиха, бо Ти є спасіння роду християнського». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

Джерело: ugcc.ua

На щорічну прощу до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці численно зібралися єпископи УГКЦ з України та Польщі, духовенство та вірні.

Під час проповіді Предстоятель роздумував над євангельськими словами Христа: «Не лишу вас сиротами, я прийду до вас» (Ів. 14, 18), наголошуючи, що ці слова були звернені до апостолів у момент особливого випробування — перед страстями і смертю Спасителя.

«Ісус промовляє до своїх учнів словом надії. І те слово є не просто якоюсь порожньою обіцянкою, воно об’являє стратегію, спосіб дії і присутності Ісуса серед своїх учнів після Його страждань, смерті, воскресіння і вознесіння на небо», — сказав Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ пояснив, що Христос продовжує приходити до своїх учнів через Слово Боже, Святі Таїнства, а також через святі ікони, у яких Церква віддавна почитає видиму присутність Божої благодаті.

«Господь захотів, щоб усі ми мали ту саму благодать бачити Отця у Сині, яку мали тоді апостоли, які вечеряли разом з Христом. Саме таким способом, як у видимий спосіб Христос хоче бути між нами, щоб ми його бачили і торкалися, є святі ікони, які Церква почитає з давніх часів», — наголосив проповідник.

Особливу увагу Блаженніший Святослав звернув на значення чудотворної ікони Ярославської Богородиці «Милосердя Двері», яка впродовж століть залишається місцем молитви, чудес і зцілень.

«Мати Божа є тими дверима Божого милосердя», — підкреслив Патріарх.

Предстоятель згадав історію коронації ікони папськими коронами 30 років тому та працю о. Богдана Праха, який досліджував ватиканські архіви, збираючи документи про чуда, пов’язані з образом.

Окремо Блаженніший Святослав пригадав події 2015 року, коли чудотворну ікону привезли до Рима на відкриття Надзвичайного ювілею Божого Милосердя у Вселенській Церкві.

«Східна християнська традиція має тисячолітню історію відкритих дверей Божого Милосердя. І для нас це не якісь матеріальні двері, які закриті на ключ, а потім відкриваються. Тими дверима є особа — особа Матері Божої», — сказав Отець і Глава УГКЦ.

Він нагадав, як папський проповідник кардинал Раньєро Канталамесса розповів про Ярославську ікону Папі Франциску, після чого було прийняте рішення привезти образ до Ватикану.

«Ця ікона за лічені години кортежем виїхала до Риму і була присутня на площі Святого Петра, коли Папа Франциск відкривав надзвичайний ювілей Божого Милосердя у Вселенській Церкві», — пригадав Предстоятель.

Звертаючись до сучасних подій в Україні, Блаженніший Святослав зазначив, що українці сьогодні особливо потребують Божого милосердя і відчуття Божої присутності.

«Ми сьогодні як паломники прибули з проханням про милосердя. Сьогодні я привіз з Києва крик, плач матерів, старших людей, дітей», — сказав він, згадуючи масований повітряний удар по Україні 13 травня.

Також Предстоятель подякував Богові за 30 років служіння Перемишльсько-Варшавської митрополії, яка стала місцем підтримки для українців у Польщі, зокрема для тих, хто був змушений покинути рідний дім через війну.

«Доля емігранта, вигнанця ніколи не є легкою. Але сьогодні усім — і тій українській громаді, яка століттями живе тут, на цій землі, і тим, хто сьогодні шукає порятунку у гостинній Польщі, — наша митрополія гостинно відкриває двері», — сказав Блаженніший Святослав.

На завершення він закликав українців за кордоном єднатися у громадах УГКЦ. «Приходьте, гуртуйтеся у спільнотах нашої Церкви у тій країні. Тоді ви почуєте, відчуєте здійснення тих слів Христових, які чули ми у сьогоднішньому Євангелії: „Я не залишу вас сиротами. Я прийду до вас“», — закликав Отець і Глава УГКЦ.

Після Літургії відбувся Молебень перед чудотворною іконою Матері Божої «Двері Милосердя».

Відтак Отець і Глава УГКЦ звернувся до владик Перемишльсько-Варшавської митрополії — архиєпископа і митрополита Євгена Поповича, єпископів Володимира Ющака, Аркадія Трохановського та Маріуша Дмитерка, висловивши їм вдячність за служіння. Особливі слова вдячності Предстоятель скерував до архиєпископа-емерита Івана Мартиняка, назвавши його «ісповідником віри».

«Він добре знає, що таке комуністичне переслідування, що таке слідкування органів державної безпеки комуністичної Польщі. Але сьогодні він разом з тими героями цієї катакомбної наполовину Церкви винесли нашу Церкву на своїх плечах», — наголосив Блаженніший Святослав.

Отець і Глава УГКЦ також подякував владикам, духовенству, монашеству та вірним у Польщі за відкритість до українців, які через війну були змушені покинути Батьківщину.

«Хочу вам подякувати за те, що ви так приймаєте тих синів і дочок України, яких чергова війна вигнала із свого дому. „Милосердя Двері“ через їхню Матір-Церкву тут для них є завжди відкриті», — сказав він.

«Нехай це милосердя Боже, яке відкривається через постать Пречистої Діви Марії в Її іконі, буде секретом нашої сили, стійкості і незламності», — побажав Глава УГКЦ.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

В четвер, 14 травня 2026 р. минає 3 річниця з відходу до Господа о. Григорія Назара, священника Перемишльсько-Варшавської архиєпархії, пароха парафій на Лемківщин, довголітнього душпастиря молоді, котрого знали від Києва до Риму.

У середу, 13 травня, в рамках навчально-формаційної зустрічі голів єпархіяльних молодіжних комісій, яка в ці дні проходила в Києві при Патріаршому Соборі Воскресіння Христового молитовно згадували памʼять покійного о. Григорія. Про це повідомляє на своєму фейсбуці о. митр. Роман Демуш, заступник Патріаршої комісії до справ молоді.

На передодні сумної річниці також в Горлицях проходили заупокійні моління за спасіння душі о. Гриця, про що повідомляється на сторінці парафії. На молитву чисельно прибули місцеві та околишні парафіяни, Сестри Висилянки, духовенство Краківського деканату: декан – о. Петро Павлище з Кракова, о. митр. Іван Піпка з Криниці, о. Петро Качмар з Лося, о. Ярослав Чухта з Висової, о. Петро Ців’юк з Тарнова, о. Григорій Пацан з Розділля, о. Дмитро Федлюк з Бєльська-Бялої, емерит о. митр. Павло Сивець і місцевий парох о. Віталій Бойко, представником з сусіднього Ряшівського деканату був о. Володимир Алфавіцький з Гломчі. Приємною несподіванкою стали навідини вл. Володимира Ющака, єпарха Вроцлавсько-Кошалінського, який перебував неподалік.

Перед Літургією о. Володимир з Гломчі очолив Молебен до Богородиці, а потім послужив Тайною Сповіді. Божественну Літургію очолив вл. Володимир Ющак, а слово проповіді виголосив – о. митр. Іван з Криниці. На кінець спільно відслужили Панахиду. Після молінь відбувся традиційний почастунок.

14 травня, в свято Вознесіння Господнього б.п. о. Григорія згадували молитовно в парафії його служіння у Білянці, а також з молоддю в архикатедральному соборі в Перемишлі, напередодні 3-ї молодіжної пішої прощі до Ярослава.

Пресслужба Архиєпархії

Цьогорічна Декада місійності присвячена українській сім’ї. Беручи до уваги 5-й рік повномасштабної війни та глибокі рани, яких вона завдала українським родинам, пропонуємо провести Декаду місійності 2026 так:

1) Декада місійності розпочинається у свято Вознесіння Господнього (14/21 травня) і завершується на свято Зіслання Святого Духа (24/31 травня). Кожен день присвячений роздумам над уривком з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя.

2) Використати матеріали 2018 року: Інструкцію для священиків і Путівник для мирян.

3) Структура кожного дня Декади: назва дня та біблійний уривок, роздуми над Євангелієм у контексті подружжя та сім’ї, місійні завдання на трьох рівнях: особистому, парафіяльному й місійному.

4) На парафіяльному рівні час проведення декади пропонуємо парохові визначити самостійно. Наприклад, після вечірні, молебню, акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах декади.

5) Центральний молитовний намір декади — збереження та оновлення української сім’ї, щоб наші родини, позначені болями війни, відкрилися на мир і присутність Бога, ставали справжніми «домашніми церквами» та несли надію у світ.

ДОПОМІЖНІ МАТЕРІАЛИ ДЕНЬ ЗА ДНЕМ

Перед Літургією відбулося заснування спільноти Лицарів Колумба, яка від того дня діятиме при парафії.

Кульмінацією святкувань стала Архиєрейська Літургія, яку очолив архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген Попович у співслужінні духовенства. У своєму пастирському слові Митрополит згадав про великий подвиг святих рівноапостольних Кирила і Методія, просвітителів словʼянських народів.

Після завершення Божественної Літургії владика звернувся зі словом подяки і привітання до пароха о. Дмитра Федлюка і усіх парафіян, в особливий спосіб вітаючи усіх матерів з Днем Матері. Парох подякував Митрополиту Євгену, отцю протодиякону Володимиру, усім священникам і парафіянам за спільну молитву.

Зі словом звернувся також Генеральний Консул України у Кракові п. Вʼячеслав Войнаровський, який привітав усіх з храмовим празником і подякував отцю і громаді за плідну співпрацю в останніх роках.

Моління завершились гучним співом „Многая Літа” і спільним почастунком.

Богослужіння відправили Митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген Попович, владики-емерити архієпископ Іван Мартиняк та єпископ Петро Крик разом із духовенством Архиєпархії.

Греко-католицькі співбрати молитвою, благодаренням і доброю пам’яттю провели в дорогу у вічність архипастиря, який десятиліттями служив Церкві та своєму народу на Перемиській землі.

Вічна йому пам’ять!